ЗМІСТВСТУП ........................................................................................................................2РОЗДІЛ 1. Передумови виникнення і сфера застосування інституту довірчого управління майном в Україні 1.1. Історичні й економічні передумови виникнення правового інституту довірчого управління майном в Україні.........................................................11 1.2. Порівняльний аналіз інституту довірчого управління майном з альтернативними конструкціями цивільного права......................................20 1.3. Сфера і механізм застосування правового інституту довірчого управління майном................................................................................................................48 1.4. Місце договору довірчого управління майном у системі цивільно-правових договорів в Україні...........................................................................72^ РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика договору довірчого управління майном 2.1. Поняття договору довірчого управління майном..........................................88 2.2. Предмет та ознаки договору довірчого управління майном......................136 Правовий статус суб’єктів та зміст договору довірчого управління майном..............................................................................................................148 Правові наслідки невиконання умов та припинення дії договору довірчого управління майном..........................................................................................172ВИСНОВКИ............................................................................................................187^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..................................................196Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ ВСТУПАктуальність теми. Розвиток суспільних відносин завжди вимагає забезпечення відповідними правовими інституціями, які належним чином регулювали б цей процес. За таких умов у цивілістиці з’являється велика кількість нових правових конструкцій. Тому перехід України до ринкової економіки з закріпленням різноманітних форм власності ставить питання про те, щоб суб’єкти цивільно-правових відносин мали більше правового простору для реалізації своїх потреб. Основний Закон – Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41) і в той же час застережує, що власність зобов’язує не використовувати її на шкоду людині і суспільству (ст.13) [1]. Для розв’язання проблем управління власністю під впливом процесу реформування економічних відносин і стану законодавства в країні було запропоновано інститут довірчого управління майном. У Цивільному кодексі УРСР 1963 р. цей інститут у цілісному вигляді не був закріплений. Але його елементи можна було знайти в статтях про опіку й піклування (ст. 16 ЦК УРСР), охорону майна безвісно відсутнього (ст. 19), припинення дії юридичної особи (статті 37 - 40), виконання заповіту (статті 546 - 547 ). Треба також мати на увазі, що договору довірчого управління майном притаманні функції, для реалізації яких раніше застосовувалися конструкції декількох договорів або договір, найбільш придатний для певних правовідносин, деякі елементи якого можна на ці правовідносини „примірити” (як правило, це були договори доручення, комісії, схову). Елементи конструкції довірчого управління майном зустрічаються в законах «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про приватизаційні папери» та в інших. Йому присвячені глава 70 нового Цивільного кодексу та проект Закону України «Про довірче управління майном». У цивілістичній доктрині широко обговорюється питання про введення інституту довірчого управління майном і його ефективне використання. Цій проблемі присвячено роботи Є.О. Суханова, Р.Л. Наришкіної, В.В. Вітрянського, В.А. Дозорцева, М.Д. Єгорова, О.С. Генкіна, Л.Ю. Михеєвої, О.О. Рябова, З.Е. Беневоленської, В.К. Андрєєва, Р.А. Майданика, С.О. Сліпченка, М.М. Слюсаревського та багатьох інших. Незважаючи на наявність наукових досліджень у цій сфері, питання правового регулювання довірчого управління майном продовжує залишатися дискусійним, що є вагомою підставою для нового дослідження з приводу розвитку й застосування цього інституту в умовах ринкової економіки. Дисертаційних досліджень саме в ракурсі договору довірчого управління майном як форми реалізації правового інституту довірчого управління майном ще не провадилося в межах України, тому досить важливим, вважаємо, є виявлення передумов виникнення і сфери застосування такого договору, його ознак і предмета, місця в системі цивільних договорів, а також прав, обов’язків і відповідальності сторін за ним. Актуальність обраної дисертаційної роботи підтверджується тим, що єдиної думки про те, яку ж конструкцію треба використати, щоб ліквідувати юридичні прогалини в управлінні майном, у цивілістиці України до цього часу ще не існує. Так, Р.А. Майданик і С.О. Сліпченко в наукових дослідженнях зупинилися на необхідності введення конструкції довірчої власності (trust). М.М. Слюсаревський вказує на інститут управління чужим майном як єдино правильну альтернативу довірчій власності. А Закон України від 19 червня 2003 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” [2] встановлює особливий вид права власності – право довірчої власності та проголошує, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно, роблячи управителя довірчим власником цього майна. Положення Закону є особливо дискусійними, оскільки об’єднують два протилежні правові інститути – довірче управління майном й довірчу власність в одній формі їх реалізації – договорі управління майном. Для правозастосовчої практики роль інституту довірчого управління майном актуальна ще і в тому відношенні, що в умовах ринкової економіки він сприятиме ефективному професійному управлінню чужою власністю і виступатиме в деякій мірі панацеєю для відродження вітчизняної промисловості, АПК, фондового ринку, оскільки може застосовуватися як у приватних, так і в публічних інтересах для управління державним майном. До того ж його поява викличе до життя формування нового класу фахівців у сфері ринкової економіки – професійних управлінців.Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язано з науковими розробками Національного університету внутрішніх справ, які здійснюються за напрямками, затвердженими Академією правових наук України, а також відповідає змісту Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених Наказом МВС України №356 від 11 травня 2001 р. „Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.”. Тема роботи знайшла також своє місце і в плані дослідницької діяльності кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження інституту довірчого управління майном, зокрема договору довірчого управління майном як форми його реалізації. У зв’язку з цим вважається необхідним проаналізувати передумови виникнення цього інституту; зупинитися на стані довірчих відносин в Україні; провести аналіз сфери застосування інституту довірчого управління майном; порівняти його зі схожими правовими конструкціями (речевими інститутами права оперативного управління майном і довірчої власності) і дослідити, які при цьому він має суттєві переваги; визначити місце договору довірчого управління майном в системі цивільних договорів; розглянути ознаки і предмет договору довірчого управління майном; визначитися, хто може бути сторонами в договорі; назвати умови, що будуть істотними при укладенні договору довірчого управління майном; установити права, обов’язки й відповідальність сторін. Мета має бути досягнута шляхом критичного аналізу наукової цивілістичної доктрини, існуючої юридичної практики і стану законодавства в Україні і за кордоном. Для досягнення поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні завдання: - дослідити гносеологію інституту довірчого управління майном; - здійснити теоретичний порівняльний аналіз інституту довірчого управління майном з альтернативними конструкціями цивільного права; - довести хибність висновків щодо розуміння інституту довірчого управління майном як модифікації конструкції трасту; - дати визначення поняття „договір довірчого управління майном” через комплексний аналіз складників цього поняття: цивільно-правової категорії „управління”, закріпленого в терміні „довірче” фідуціарного характеру цього договору й об’єкта договору довірчого управління, який міститься в терміні „майно”; - розглянути сферу застосування правового інституту довірчого управління майном; - визначити місце розглядуваного договору в системі договірного права України; - розкрити сутність договору довірчого управління майном, дати його загальну характеристику, визначити його предмет; - висвітлити права й обов’язки сторін за цим договором, розкрити його зміст; - проаналізувати правові наслідки невиконання (неналежного виконання) умов договору довірчого управління майном; - вирізнити підстави припинення дії досліджуваного договору; - сформулювати конкретні пропозиції й рекомендації по вдосконаленню законодавства і правозастосовчої практики з питань реалізації інституту довірчого управління майном. Методологічну й загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання соціально-правових явищ і досягнення цивільно-правової науки й чинного законодавства України. Історичний підхід передбачає дослідження розвитку і становлення інституту довірчого управління майном в Україні, зв’язок минулого й сьогодення. Порівняльно-правовий метод використано для з’ясування місця договору довірчого управління майном в системі інших договорів, а також порівняння правового інституту довірчого управління майном з іншими конструкціями по управлінню майном. Формально-юридичний метод надав можливості проаналізувати зміст правових норм національного законодавства і законодавства інших країн. Ретроспективний метод застосовано при визначенні генезису інституту і договору довірчого управління майном, а перспективний – для конструювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики. Конкретно-соціологічний, статистичний та інші інструменти наукового аналізу дозволили розширити емпіричну базу та ввести в науковий обіг нові й маловідомі дані. Теоретичну основу для виконання поставлених завдань склали праці видатних учених у галузі цивільного права: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, В.В. Вітрянського, М.В. Гордона, Д.М. Генкіна, О.В. Дзери, В.О. Дозорцева, І.В. Жилінкової, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейєра, Р.Л. Наришкіної, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, І.О. Покровського, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, Є.О. Суханова, Я.М. Шевченко, В.І. Спасибо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, Г.Ф. Шершеневича, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова та ін. Емпірічною базою дослідження послужила договірна практика різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності (банки та інші фінансові установи, довірчі товариства, інвестиційні компанії тощо), які застосовують або надають такий вид послуг, як довірче управління майном.Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що виконана наукова робота є одним із перших в Україні комплексним дослідженням сутності та змісту договору довірчого управління майном як форми реалізації правового інституту довірчого управління майном. На монографічному рівні проведено всебічний теоретико-функціональний аналіз договору довірчого управління майном. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення й висновки, зокрема: - теоретично обґрунтовано існування правового інституту довірчого управління майном і визначена його відмінність від аналогічних конструкцій в цивільному праві України; - запропоновано вважати траст «квазіречевим інститутом», оскільки в праві України немає законодавчої регламентації правовідносин, які виникають між сторонами при встановленні трасту; поняття цього інституту запозичено з правової системи загального права, а його обґрунтування дається за допомогою термінів і юридичних здобутків континентального права; - розглянуто договір довірчого управління майном як форму реалізації інституту довірчого управління майном в Україні, під яким треба розуміти самостійну діяльність управителя по здійсненню чужих суб’єктивних майнових прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і (або) примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом реалізації правомочностей володіння, користування й розпорядження в обсязі, встановленому установником управління; - по-новому сформульовано розуміння дії договору довірчого управління майном: «За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає на певний строк майно в довірче управління другій стороні (довірчому управителеві), яка зобов'язується від свого імені управляти цим майном шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння цим майном в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача)»; - визначено загальну мету договору довірчого управління майном - отримання певного ефекту від професіонального управління довіреним майном в інтересах установника управління без переходу до довірчого управителя права власності на нього шляхом виникнення в останнього правомочностей володіння, розпорядження й користування цією майновою масою; - визначено ознаки договору довірчого управління майном як фідуціарної угоди: наявність високої взаємодовіри контрагентів; відсутність чітко визначеного обсягу повноважень одного з контрагентів - довірчого управителя, оскільки сторони взаємовідкриті і прагнуть досягти максимально кращого результату, який неможливо конкретизувати заздалегідь; можливість для кожної зі сторін в односторонньому порядку розірвати договірні відносини з причини втрати довіри до контрагента; договірні відносини можуть бути розірвані без пояснення мотивів такого акту стороною-ініціатором; поряд з укладенням звичайної угоди передбачається ще одна, яка має неформальний характер і ніби існує між контрагентами неписано, а, як тільки умови цієї неписаної угоди не виконуються, розривається і реальний договір; за фідуціарною угодою одна особа юридично є утримувачем права, яке в соціальному плані належить іншій особі і за рахунок цього може незаконно набути вигоди для себе; - доведено існування самостійного загального типу договірних зобов’язань – фідуціарних, до яких повинні ввійти всі договори, у яких існує спеціальна довіра між сторонами; - по-новому визначено поняття управління як цивільно-правової категорії. Це виконання довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника по володінню, користуванню й розпорядженню його майном і в його інтересах; - запропоновано включити в коло об’єктів довірчого управління майном грошові кошти та валютні цінності й розробити специфічний механізм управління ними в рамках конструкції довірчого управління майном; - запропоновано авторське розуміння поняття „довірчий управитель”: це правосуб’єктна фізична або юридична особа, здатна за правовою формою діяльності, й наявністю спеціального резервного фонду, а також за іншими показниками здійснювати чужі суб’єктивні права й обов’язки по управлінню довіреним майном, виконуючи правомочності володіння, користування й розпорядження ним в обсязі, встановленому установником управління; - визначено характерні риси й відмінні ознаки договору довірчого управління майном від інших подібних йому договорів у системі цивільно-правових договорів України: специфічний предмет і зміст договору, довірчий (фідуціарний) характер, можливість для контрагентів обирати, яким чином конструювати конкретний договір довірчого управління майном – як оплатний чи безоплатний, реальний чи консенсуальний або як договір на користь третьої особи; - запропоновано низку конкретних пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства і правозастосовчої практики.Практичне значення одержаних результатів можна окреслити трьома головними аспектами: результати дисертаційної роботи будуть сприяти подальшому розширенню і поглибленню наукових пошуків у вивченні проблеми інституту довірчого управління майном; матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці методичних та дидактичних матеріалів при викладенні курсів „Цивільне право України”, „Підприємницьке право України”, „Порівняльне приватне право”; наукові рекомендації можуть бути корисними для вдосконалення чинного законодавства, правозастосовчої практики, для більш успішного подалання негативних наслідків переходу до товарно-ринкових відносин.Особистий внесок дисертантки. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, спеціальним науковим дослідженням з новим поглядом на сутність і зміст договору довірчого управління майном як форми реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні. У ній особисто сформульовано теоретичні положення, висновки й рекомендації, що мають значення для науки і практики у сфері довірчого управління майном.Апробація результатів дисертації. Основні висновки й положення роботи викладені в публікаціях дисертантки, доповідалися на міжнародних, вузівських наукових та науково-практичних конференціях: курсантів і слухачів 1997-2000 рр. (Університет внутрішніх справ, м. Харків); ад’юнктів і слухачів магістратури (Харків, 2001р.); „Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації” (Харків, 2001р.); „Проблеми цивільного права” (Харків, 2001р.); „Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001р.); „Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (Донецьк, 2002р.); ад’юнктів і магістрів (Харків, 2002р.). Вони також обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, методологічних семінарах ад’юнктів і магістрів. Матеріали дисертації використовувалися при викладанні курсу „Цивільне право України” в Національному університеті внутрішніх справ і в Народній українській академії.Публікації. Результати дисертації оприлюднені у 7-ми статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, чотири з яких – у фахових виданнях, а також у матеріалах наукових і науково-практичних конференцій.Структура роботи. Структура дисертації зумовлена цілями й характером дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури.Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИ: В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства, теоретичного осмислення наукової доктрини та юридичної практики України та інших країн, автором сформовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розуміння й удосконалення договору довірчого управління майном. Основні з них такі: 1. До конститутивних чинників передумов виникнення інституту довірчого управління майном у національному праві відносяться: Неоднорідність самого суспільства як площини проекції правових норм. Наявність різноманітних суб’єктів права (професіональних учасників ділового обігу, пересічних суб’єктів цивільно-правових відносин тощо) дає поліваріантність усередненої в нормі права їхньої конкретної поведінки; Полярність інтересів учасників громадянського суспільства; Майновий детермінізм людського буття; Тенденції розвитку права і зміна права. Процеси глобалізації, що зумовлюють універсалізм правових конструкцій. Особливо це стосується підприємницької сфери діяльності. Реанімація приватної форми власності в національному праві спонукає до необхідності імплентації випробуваних практикою правових конструкцій, що обслуговують приватне право. 2. Поява інституту довірчого управління майном стало логічною відповіддю на потреби підприємницької практики. Введення в дію цієї конструкції було уповільнено неготовністю на початку 1990-х років національного законодавства і правозастосовчої практики, що посприяло прийняттю „сирих” законодавчих актів, і, як наслідок, - траст першим став відомий суб’єктам господарського обігу в Україні. Ні економічна ні правнича наука того часу не спрогнозували побічні наслідки появи новел у господарській діяльності і не розробили механізм спрямування стихійних процесів у русло регульованого і контрольованого перерозподілу матеріальних благ. Низька економічна і правова культура значної частини населення нашої держави призвели до поспішних непрофесійних вкладів у фінансові піраміди, що потягнуло за собою їхню втрату. 3. Зі зміною часу змінюється і право, а з ним – і зміст його інститутів. За таких обставин правові інститути сьогоднішнього приватного права запозичують як елементи зарубіжного права, так і елементи суміжних інститутів. Звідси й завдання чітко розмежувати подібні правові конструкції, надати їм стабільність (теоретичне завдання), виховати спеціалістів, здатних застосовувати ці конструкції професіонально (практичне завдання). 4. Були виявлені соціальні та правові передумови виникнення інституту довірчого управління майном. До них відносяться: трансформація економічних відносин; прогалини й недоліки у вітчизняному цивільному законодавстві; наявність існування реальних відносин, які вже склалися у сфері банківського, інвестиційного та іншого управління, виникнення довірчих компаній; нагальна потреба отримати швидкий ефект від розпорядження об’єктами народного господарства, що зумовлено державною політикою в цілому; приклад існування позитивного досвіду здійснення довірчих операцій в сфері управління майном країн Західної Європи; вимоги Ради Європи по уніфікації цивільного законодавства європейських держав. 5. Шляхом порівняльного аналізу різноманітних правових конструкцій по управлінню майном доведено, що конструкція довірчого управління має самостійний характер, автентичний від інших подібних правових конструкцій, і найбільш здатна задовольнити вимоги цивільного обороту України щодо ефективної реалізації правомочностей по утриманню майна власників з одержанням від нього прибутку. 6. Інститут довірчого управління майном є альтернативним по відношенню до інституту довірчої власності. Введення цих двух конструкцій в одну правову систему неможливе і недоречне. 7. У дисертаційному дослідженні піддано критиці існуючі в науковій спільноті непоодинокі думки про те, що новий інститут довірчого управління майном треба розміщувати в площині довірчої власності і вважати його: модифікацією трасту; аналогом трасту в континентальній правовій системі; комплексною конструкцією зобов’язального характеру, ідентичною за своєю природою з українським варіантом рецепції трасту; підставою виникнення права довірчої власності як речевих правовідносин; юридичною формулою, яка дозволяє обійти значні труднощі, пов’язані з рецепцією довірчої власності. Маючи однакові предмет регулювання правовідносин і мету їх встановлення, інститут довірчого управління майном і інститут траста оперують різними методами і правовими засобами для досягнення цієї мети, а також суттєво відокремлюються один від одного юридичним змістом. Такий інститут, як траст, неможливо запровадити без докорінних змін усього цивільно-правового набуття континентальної держави, а обмежитися простим включенням трастових норм в цивільне законодавство. 8. Запропоновано вважати траст «квазіречевим інститутом», оскільки в праві України немає законодавчої регламентації правовідносин, які виникають між сторонами при встановленні трасту; поняття інституту запозичено з правової системи загального права, а його обґрунтування наводиться за допомогою термінів і юридичного набуття континентального права. 9. Доведено, що договір довірчого управління майном є формою реалізації правового інститута довірчого управління майном і не може бути формою реалізації інститута довірчої власності. 10. Розкрита особливість правового регулювання інституту довірчого управління майном в різноманітних сферах застосування данного інститута. У рамках його конструкції необхідно розробити специфічний механізм управління грошовими коштами і управління майновими правами, що має бути нормативно закріплено в Законі України „Про довірче управління майном”. Нагальною потребою є розробка фінансових, податкових та інших інструментів, які обслуговували б цю конструкцію. 11. Зроблено висновок, що у площині підприємництва інститут довірчого управління майном розкривається найяскравіше як унікальна універсальна конструкція зобов’язального права, яку можна застосовувати для управління державним майном і майном органів місцевого самоврядування, управління у царині корпоративних відносин, управління інвестиційними фондами, цінними паперами, в банківській практиці. В соціальній сфері конструкція довірчого управління майном придатна для управління пенсійними, благодійними, громадськими фондами тощо. В побутовій – для управління майном неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних та визнаних безвісно відсутніми осіб. 12. Поглиблено зміст теоретичного поняття довірчого управління майном, під яким необхідно розуміти ініціативну самостійну діяльність управителя по реалізації чужих суб’єктивних прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і (або) примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом здійснення правомочностей володіння, користування й розпорядження в обсязі, встановленому установником управління. 13. Під договором довірчого управління майном розуміється як правочин про появу, зміну чи припинення певних правовідносин, так і зобов’язання сторін, які породжує ця угода, а також документ, що фіксує акт виникнення зобов’язання. 14. Авторське поняття дії договору довірчого управління майном зводиться до наступного: за договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає на певний строк майно в довірче управління другій стороні (довірчому управителеві), яка зобов'язується від свого імені управляти ним шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння цим майном в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача). 15. Метою договору довірчого управління майном є отримання певного ефекту від професіонального управління довіреним майном в інтересах установника управління без переходу до довірчого управителя права власності на нього шляхом виникнення в останнього правомочностей володіння, розпорядження й користування цією майновою масою. Мета договору довірчого управління майном має соціально-економічний характер і спрямована на задоволення інтересів сторін. Її не треба ототожнювати з мотивом укладання договору – емоційним спонуканням взяти на себе договірні обов’язки. 16. Доведено, що інститут довірчого управління майном має специфічний фідуціарний характер. Йому притаманна наступна низка ознак: наявність високої взаємодовіри контрагентів; відсутність чітко визначеного змісту повноважень одного з контрагентів – довірчого управителя, оскільки сторони взаємовідкриті і прагнуть досягнути максимально кращого результату, який неможливо конкретизувати заздалегідь; можливість для кожної зі сторін в односторонньому порядку розірвати договірні відносини з причини втрати довіри до свого контрагента; договірні відносини можуть бути розірвані без пояснення мотивів такого акту стороною-ініціатором; поряд з укладенням звичайної угоди передбачається ще одна, яка носить неформальний характер і ніби існує між контрагентами неписано, а як тільки умови цієї угоди не виконуються, розривається й реальний договір; за фідуціарною угодою одна особа юридично є утримувачем права, яке в соціальному плані належить іншій особі і за рахунок цього може незаконно набути вигоди для себе. 17. Наголошено на необхідності виділити самостійний тип договірних зобов’язань – фідуціарний. В цей загальний договірний тип повинні увійти всі договори, де є наявність спеціальної довіри між сторонами. 18. Обгрунтовано висновок про неможливість ототожнювати довірчі (фідуціарні) і трастові відносини. Терміни „довірчий” і „трастовий” співвідносяться як загальне й окреме, частка від нього, яка має специфічний характер. 19. Авторка дійшла до висновку, що повноваження довірчого управителя остаточно визначити неможливо, оскільки в кожному конкретному договорі довірчого управління майном визначатиметься різний юридичний зміст, а отже, буде різним і обсяг правомочностей, які виникають у довірчого управителя з договору залежно від мети, умов договору, особи управителя, його професіонального досвіду, ділової репутації тощо. 20. Проведено аналіз цивільно-правової категорії управління і пропонується таке його поняття: управління – це здійснення довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника майна, по володінню, користуванню й розпорядженню його майном і в його інтересах. Управління – абстрактна категорія, яка існує і в кожній з правомочностей тріади права власності, і поза цим правом, може бути винесена і в окрему правомочність. 21. Доведено, що право управління – це абстрактна категорія, яка існує і в кожній з правомочностей тріади права власності, і поза цим правом, а може бути винесена і в окрему правомочність. 22. Запропоновано вважати об’єктом довірчого управління рухомі й нерухомі речі, цінні папери, грошові кошти, валютні цінності, майнові комплекси, майнові права, результати творчої діяльності й виключні права, документи, що супроводжують їх рух, а також набуті управителем у процесі довірчого управління права та інше майно. При цьому майно має відповідати таким умовам: а) бути дозволеним законом; б) знаходитися в необмеженому цивільному обороті; в) над ним не встановлюється режим права повного господарського відання, оперативного управління або іншого речевого права, окрім права власності; г) не знаходитися в заставі без попереднього повідомлення про це установником управління довірчого управителя; д) бути здатним для відокремлення від іншого майна установника управління і майна довірчого управителя. 23. Для управління валютними цінностями необхідно застосовувати ускладнений режим довірчого управління, що відбиватиметься в необхідності додаткового ліцензування. А для управління грошовими коштами і майновими правами – спеціальний режим довірчого управління майном, що матиме специфічний механізм дії в рамках розглядуваної конструкції. 24. Запропоновано наступне поняття довірчого управителя: довірчий управитель – це повністю правосуб’єктна фізична або юридична особа, здатна за правовою формою діяльності й наявністю спеціального резервного фонду, а також за іншими показниками здійснювати чужі суб’єктивні права й обов’язки по управлінню довіреним майном, виконуючи правомочності володіння, користування й розпорядження ним в обсязі, встановленому установником управління. За загальним правилом довірчим управителем має бути суб’єкт підприємницької діяльності, але якщо управління відбувається безоплатно чи близькими родичами установника або за інших обставин, вказаних в законі, управителем може виступати і фізична особа – непідприємець. 25. Співвідношення інтересів сторін у правовідносинах довірчого управління майном характеризуються тим, що за наявності самостійного інтересу довірчого управителя в структурі правовідносин основним є його діяльність в інтересах установника управління або вигодонабувача. 26. З метою забезпечення майнових інтересів суб’єктів цивільних правовідносин пропонується розробити й закріпити кваліфікаційні стандарти, показники ліквідності й фінансового стану довірчих управителів – суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідно передбачити систему ліцензування (сертифікації), акредитації й моніторингу довірчих управителів. 27. Визначено, що відповідальність сторін за договором довірчого управління майном залежить від низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. Вона виникає вже тоді, як сторони почали реалізовувати свої права і обов’язки, а не лише коли контрагенти їх не виконують або діють всупереч ним. 28. Визначені характерні риси й відмінні ознаки договору довірчого управління майном серед інших близьких до нього договорів в системі цивільних правочинів України. 29. Внесено наступні пропозиції щодо вдосконалення договору довірчого управління майном: по-перше, вважати договір довірчого управління майном за загальним правилом реальним, але допускати можливість його укладання як консенсуального; по-друге, законодавчо закріпити можливість контрагентів вибирати, як конструювати кожен конкретний договір довірчого управління майном незалежно від того, на яких підставах (договору або закону) він встановлюється і який суб’єкт цивільно-правових відносин виступає довірчим управителем. Тому необхідно зі ст. 1029 нового Цивільного кодексу, де визначається договір управління майном, виключити слова «за плату» і залишити в такій редакції: «За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, а друга сторона зобов'язується здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача)»; по-третє, у п. 2 ст. 1035, де йдеться про істотні умови роглядуваного договору, замінити слова «розмір і форма плати за управління» на «наявність винагороди за управління, її розмір і форма», а також додати до переліку істотних умов умови про реквізити сторін, вказівку про вигодонабувача, строки подання звітів довірчим управителем і строк дії договору; по-четверте, внести зміни в розділ 4 Закону України „Про авторське право і суміжні права” щодо підстав виникнення відносин по управлінню майновими правами суб’єктів авторського й суміжних прав; цими підставами мають бути договір доручення і договір довірчого управління майновими авторськими правами; по-п’яте, зважаючи на новизну цього договірного інституту в національному договірному праві, на період його становлення в законодавстві спеціальні норми довірчого управління цінними паперами, майновими правами, грошовими коштами, валютними цінностями слід чітко прописати хоча б на рівні рекомендацій, з подальшим внесенням життєздатних виправданих норм у Закон України „Про до