Міністерство освіти і науки УкраїниСвітова література10-11 класи Рівень стандарту10 клас На навчальний рік – 35 год. На тиждень – 1 год. На текстуальне вивчення художніх творів – 27 год. На контрольні роботи – 3 год. На роботи з розвитку мовлення – 2 год. На уроки позакласного читання – 1 год. Резервний час – 2 год. К-ть год. Зміст навчального матеріалу ^ Державні вимоги до рівня підготовки учнів 1. Вступ. Із літератури реалізму 1 Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс, Генрі Джеймс, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, А.Чехов та ін. Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст. Учень (учениця):називає основні риси та етапи літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, поява модерністських явищ).пояснює особливості соціально-психологічної прози ХІХ ст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.;називає найвизначніших представників соціально-психологічної прози ХІХ ст.;обґрунтовує твердження про те, що ХІХ ст. є «золотою добою» класичного роману.^ ТЛ Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза». 4 Стендаль (1783-1842). «Червоне і чорне»Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «^ Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля з суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля. Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»;висловлює судження про багатозначність назви роману;визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля таголовні етапи формування його особистості;порівнює суспільні закони й звичаї у Вер’єрі – Безансоні - Парижі;розповідає про своєрідність втілення теми кохання у романі;зіставляє жіночі образи твору;визначає риси романтизму і реалізму в романі.^ ТЛ Висловлює судження про жанрові особливості соціально-психологічного роману, а також про психологізм твору. 2 Онорé де БАЛЬЗÁК (1799–1850). “Гобсéк” Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна. Бальзак – видатний французький письменник, зачинатель соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» – грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст., її проблематика і структура. Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору. Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»;характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.;відзначає зв’язок його життя з Україною;пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”;визначає місце повісті «Гобсек» у творчому доробкові Бальзака; наводить приклади поєднання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал);аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів («Золото – ось душа вашого нинішнього суспільства»);визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє);характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. 4 Фéдір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821–1881). «Злочин і кара». Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин російської і всесвітньої літератури. Філософські, етичні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх творах. Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особистості, «надлюдини». Розкриття складності та суперечливості духовного світу людини. Система образів роману, значення і символіка його назви. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»;називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т.д.);визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин російської і всесвітньої літератури;акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етичному (співчуття до «знедолених і ображених») потенціалі роману “Злочин і кара”;простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова;висловлює власні судження щодо теорії сильної особистості, “надлюдини” і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту;розкриває особливості системи образів роману, зокрема – знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона – повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.Висловлює судження щодо символіки назви твору;^ ТЛ Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зокрема «психологічного роману», «філософського роману». 4 Лев ТОЛСТÓЙ (1828–1910) «Анна Кареніна» Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника.Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалювання і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю.“Діалектика душі” толстовських героїв. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»;визначає творчість Л.Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури;виділяє ключові епізоди роману (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо);називає основні проблеми твору: роль сім’ї у житті людини (“мысль семейная” /Л.Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т.д.;характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед – суперечливий образ Анни; крім того – образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна;доводить, що проблематика роману “Анна Кареніна” має загальнолюдське значення;висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. ^ 2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини – другої половини XIX ст. 1 Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії сер. ХІХ ст. Етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики (М.Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу в творчості «пізніх» романтиків (Ш.Бодлера, В.Вітмена, Ф.Тютчева). Принципи «чистого мистецтва» у поезії (група «Парнас», творчість А.Фета).Світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі. Поняття про декаданс. Учень (учениця):розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини-другої половини ХІХ ст. висловлює власне судження про етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики;розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а також про світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі середини – другої половини XIX ст.;^ ТЛ Дає визначення поняття «декаданс». 2 Волт ВÍТМЕН (1819–1892) (Вірші за вибором учителя)Життєвий і творчий шлях письменника. Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру). “Пісня про себе» – програмовий твір поета. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;пояснює, чому американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором;пояснює, чому “Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена);виразно читає і аналізує вірші В.Вітмена.ТЛ Дає визначення поняття «верлібр». 2 Шарль БОДЛÉР (1821–1867). «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія». Життєвий і творчий шлях письменника. Бодлер – французький поет другої половини XIX ст., пізній романтик і один із зачинателів символізму. Світогляд і естетичні погляди Бодлера і збірка “Квіти зла». Протиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки “сучасної краси», “видобування краси зі зла» в поезії Бодлера.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп» у поезії “Альбатрос».Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша “Вечорова гармонія”.Тлумачення предметних образів як “видимих знаків” ідей, почуттів, душевних станів (“Відповідності”). Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника;розповідає про модерністські зрушення у французькій поезії другої половини ХІХ ст.;пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і одним із зачинателів символізму;характеризує естетичні погляди Бодлера, втілені у збірці «Квіти зла»;висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп” у поезії «Альбатрос»;пояснює, в чому полягає філігранність поетичної техніки і формальна довершеність вірша “Вечорова гармонія”, завдяки яким художнім засобам зреалізовано його “навіювальний” (сугестивний) вплив на читача/слухача;наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера;виразно читає і аналізує вірші Бодлера.ТЛ Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натуралізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм». 2 Із поезії французького символізму Символізм як літературний напрям останньої третини XIX – початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів. Поль ВЕРЛÉН (1844–1896). “Забуті арієти», “Так тихо серце плаче...”, “Поетичне мистецтво”.Артюр РЕМБÓ (1854–1891). “Відчуття”, “П’яний корабель”, “Голосівки”. Поняття про символ як основний засіб поетичного самовираження, його потрактування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказування” смислів і простір для відгадування. Сугéстія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Зняття інформаційно-розповідної функції поетичної мови. Учень (учениця):характеризує в найзагальніших рисах символізм як літературний напрям останньої третини XIX – початку XX ст.;визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, засіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого;тлумачить поняття сугéстія (навіювання), визначає її як важливий художній засіб символістської поезії (поети-символісти прагнучи передати те, що не висловиш звичайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів (“про неясне говорили неясно”);висловлює судження про причини зменшення питомої ваги інформаційно-розповідної функції поетичної мови у віршах символістів і активізації функції сугестивної;наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п’яний корабель із однойменного вірша А.Рембо) як основного засобу поетичного самовираження, його потрактування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказування” смислів і простір для відгадування;виразно читає і аналізує вірші Верлена й Рембо.ТЛ Дає визначення понять «символізм», «сугестія». ^ 3. Роман ранньомодерністської доби 4 Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). «Портрет Доріана Грея». Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд – письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю.«Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»;пояснює, чому англійця О.Уайльда називають письменником англійського раннього модернізму (передовсім, підкреслюючи естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю);визначає роман “Портрет Доріана Грея” як осереддя творчості Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше;характеризує “Портрет Доріана Грея” як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість;^ ТЛ Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс». 4. Підсумок 1 Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу Учень (учениця):називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу);^ ТЛ Дає визначення понять: «верлібр», «декаданс», «естетизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натуралізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний роман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна проза», «сугестія», «філософський роман». ^ 11 клас І. Рекомендації щодо планування навчального процесу та моніторингу рівня навчальних досягнень учнів І.1 Рекомендації щодо загального розподілу навчального часу на навчальний рік: На навчальний рік – 35 год. На тиждень – 1 год. На текстуальне вивчення літературних творів, розгляд біографічних відомостей про письменників і огляди періодів (явищ) літературного процесу – 22 год. На контрольні роботи – 4 год. На контрольні домашні твори – 2 год. На роботи з розвитку мовлення – 4 год. На уроки позакласного читання – 2 год. Резервний час (10%) – 3 год.І.2 Рекомендації щодо розподілу навчального часу на контрольні роботи, уроки з розвитку мовлення та позакласного читання (згідно з вимогами МОНУ1): На навчальний рік На І семестр ^ На ІІ семестр 4 контрольні роботи { 2 контрольні роботи:1 письмовий контрольний твір (класний)1 контрольна робота (тести або відповіді на питання) 3 контрольних робіт:1 письмовий контрольний твір (класний)1 контрольна робота (тести або відповіді на питання) 2 контрольні домашні твори 1 контрольний домашній твір 1 контрольний домашній твір Розвиток мовлення – 4 год. Розвиток мовлення – 2 год. (1 – усний, 1 – письмовий) Розвиток мовлення – 2 год. (1 – усний, 1 – письмовий) Позакласне читання – 2 год. Позакласне читання – 1 год. Позакласне читання – 1 год. І.3 Рекомендації щодо можливих видів контрольних робіт і контрольних робіт із розвитку мовлення: ^ 1.3.1 Можливі види контрольних робіт:тестування;відповіді на запитання;контрольний літературний диктант;анкета головного героя;комбінована контрольна робота тощо;письмові контрольні твори.^ 1.3.2 Можливі види контрольних робіт із розвитку мовлення:добір прислів’їв, крилатих виразів, фразеологічних зворотів, що виражають головну ідею твору;введення власних описів у інтер’єр, портрет, пейзаж у вже існуючому творі; усний переказ оповідання, епізоду твору;твір-характеристика персонажа;написання асоціативного етюду, викликаного певним художнім образом;написання вітального слова на честь літературного героя, автора тощо;твір-опис за картиною;складання тез літературно-критичної статті (параграфа підручника);підготовка проекту (з можливим використанням мультимедійних технологій) – індивідуального чи колективного – з метою представлення життєвого і творчого шляху, естетичних уподобань письменника тощо;складання анкети головного героя, цитатних характеристик, конспекту, рецензії, анотації;написання реферату;ідейно-художній аналіз літературного твору; написання листа авторові улюбленої книжки;інсценізація твору (конкурс на кращу інсценізацію уривка твору) тощо. ^ ІІ. Зміст програми Год. Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня підготовки учнів І. Із літератури першої половини ХХ ст. (10 год.) 1 Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. (Перша світова війна, революції, тоталітарні режими, Друга світова війна), його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність і неоднозначність художнього процесу І пол. ХХ ст. Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості, формування нових принципів і структур естетико-художнього мислення та нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів. Модернізм як некласична модель культури, найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту ХХ ст. Кардинальні зрушення у світогляді, філософсько-науковому мисленні, формі та змісті творів. Прагнення до витворення нової «художньої мови», адекватної ментальності ХХ ст. Авангардизм 1910-20-их років і здійснювана ним «революція в мистецтві», його основні течії (футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм). Співвідношення модернізму та авангардизму, їхня естетико-художня спорідненість і специфічні риси. Доля реалізму в літературі І пол. ХХ ст., його еволюція та модифікації, пошуки нових засобів і форм художнього вираження. Елітарна та масова культура. Учень (учениця):визначає розвиток модернізму і авангардизму як провідні тенденції літературного процесу першої половини ХХ століття;висловлює судження про суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. та його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом;визначає футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм як основні течії авангардизму 1910-20-их років;висловлює судження про долю реалізму в літературі XX ст. (з одного боку – продовження традицій літератури попередніх епох, з другого – пошуки нових засобів і форм художнього вираження, взаємодія з модернізмом);розповідає про особливості культурної ситуації в умовах тоталітаризму;характеризує роздвоєння культурного процесу на два річища (елітарну та масову культуру) як характерну ознаку культурної ситуації ХХ століття.^ ТЛ Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі). 2 Загальна характеристика модерністських явищ у художній прозі першої половини ХХ ст. Ф.Кафка, Дж. Джойс і М.Пруст як засновники («батьки») європейської модерністської прози.^ Франц КÁФКА (1883–1924). «Перевтілення» Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка – австрійський письменник-модерніст. Своєрідність світобачення та його художнього втілення в оповіданні «Перевтілення». Грегор Замза та його родина.Особливості стилю Кафки, специфіка поєднання реальності та міфотворчості у його гротесковому художньому світі. Учень (учениця):пояснює, чому Франца Кафку, Джеймса Джойса і Марселя Пруста називають засновниками («батьками») європейської модерністської прози;характеризує світоглядні та естетичні засади модернізму в літературі, головні художні здобутки «батьків» європейської модерністської прози;розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому оповідання «Перевтілення»;називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (поєднанні реальності та міфотворчості; підкреслено буденний, беземоційний опис фантастичних подій; гротескове відтворення трагізму буття «маленької людини»);висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною.^ ТЛ Дає визначення понять «гротеск», «міфотворчість», «експресіонізм». 2 Джеймс ДЖОЙС (1882–1941). «Джакомо Джойс»Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс – ірландський письменник-модерніст. Характерні риси поетики модерністських творів Джойса: «потік свідомості», елемент пародійності та іронічності, яскраво виражена інтертекстуальність.Психологічне есе «Джакомо Джойс», його автобіографічний характер. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»;називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе «Джакомо Джойс» характерні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання «потоку свідомості»; б) наявність елементу пародійності й іронічності; в) інтертекстуальність;^ ТЛ Дає визначення понять «потік свідомості», «інтертекстуальність», «алюзія», «ремінісценція». 3 Михáйло БУЛГÁКОВ (1891–1940). «Майстер і Маргарита» Життєвий і творчий шлях російського письменника М.Булгакова. Булгаков і Київ.Творчий шлях письменника до «внутрішньої еміграції». Роман «Майстер і Маргарита» як вершина його творчості. Проблематика і система образів твору. Особистість і влада, різні аспекти потрактування проблеми. Трагізм долі митця (майстра). «Майстер і Маргарита» як роман-міф, його джерела, трансформація міфічних мотивів. Поєднання реальності та фантастики в романі. «Московські» та «єршалаїмську» розділи твору та художні засоби їхнього зв’язку. Особливості композиції твору – «роман у романі». Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника (зокрема про те, що М.Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його будинок-музей, а творчість пов’язана з Україною);висловлює судження про місце роману «Майстер і Маргарита» в творчому доробку письменника;наводить приклади поєднання автором реального та ірреального в творі;характеризує проблематику та головних героїв роману;розповідає про дві частини твору («єршалаїмську» і «московську») та ілюструє прикладами з тексту засоби їхнього зв’язку; висловлює судження про особливості композиції твору Булгакова – «роман у романі» (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгакова «Майстер і Маргарита»);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.^ ТЛ Висловлює судження про особливості композиції твору (роман в романі) 1 Глибинні зрушення в поезії початку ХХ ст. Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст.^ Рáйнер Марíя РÍЛЬКЕ (1875–1926). «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось...» Життєвий і творчий шлях письменника. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р.М.Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом. Рільке і Україна, українські мотиви в його творчості.ҐІЙÓМ Аполлінéр (1880–1918). «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»Життєвий і творчий шлях письменника. Еволюція французького поета Ґійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження «прямим словом». Зміна позиції щодо життя, ствердження активно-творчого ставлення до нього. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;характеризує творчість австрійського поета Райнера Марії Рільке (1875–1926) як синтетичний (об’єднаний) вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось...»);розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;характеризує творчість французького поета Ґійома Аполлінера (1880–1918) як шлях від неоромантизму до кубофутуризму;виразно читає і аналізує вірші Р.М.Рільке, Гійома Аполлінера.^ ТЛ. Дає визначення понять «модернізм», «авангардизм», а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій. 1 «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм, акмеїзм, футуризм). Поети поза літературними угрупованнями. Трагічні долі митців «срібної доби».^ Олексáндр БЛОК (1880–1921). «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи» Життєвий і творчий шлях письменника. О.Блок – найвидатніший поет російського символізму.^ Аннá АХМÁТОВА (1889–1966). «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм» Життєвий і творчий шлях Анни Ахматової. Акмеїзм, його естетичні засади і поетика у її творчості. Пізня поезія Ахматової («Реквієм»). Анна Ахматова і Україна. Учень (учениця):називає провідні модерністські й авангардистські напрями і течії «срібної доби» російської поезії, а також їхніх найвідоміших представників: символізм (Блок), футуризм (Маяковський, ранній Пастернак), акмеїзм (Ахматова);визначає символізм як перший модерністський напрям «срібної доби» російській поезії, а творчість О.Блока як один із найповніших виявів російського символізму;розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;аналізує поезії «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи», визначає наявність у них елементів символізму (звукопису, натяку, сугестії, символів тощо)розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поетеси;пояснює, що видатна російська поетеса Анна Ахматова (справжнє ім’я – Ганна Горенко) протягом тривалого часу жила в Україні, закінчила гімназію в Києві;визначає акмеїзм як модерністську течію «срібної доби» російській поезії, а творчість Анни Ахматової як одне з найповніших утілень можливостей акмеїзму;аналізує поезії «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, ясність і особливу «прозорість» образів);називає риси пізньої поезії Ахматової: вишукану «простоту» стилю, звернення до наболілих суспільних проблем («Реквієм»);виразно читає і аналізує вірші О.Блока, Анни Ахматової.^ ТЛ Дає визначення понять «символізм», «акмеїзм», а також ілюструє їх прикладами з поезій, що входять до розділу. ^ 2. Із літератури другої половини ХХ століття (9 год.) 1 Двополюсність світу після Другої світової війни та її зв’язки із розвитком культурного і літературного процесу. Тема Другої світової війни й руху Опору в повоєнні десятиліття. Поширення екзистенціалізму в літературі цього періоду. Активізація літератур країн «третього світу», вихід на авансцену світової літератури 1950-60-х рр. роману й поезії Латинської Америки. Художня література в Японії. Нові явища та тенденції в світовій літературі 1960-70-х рр.: активізація провідних жанрів інтелектуальної прози (роману-параболи, роману-міфу, роману-есе, роману-діалогу та ін.), а також поезії і драматургії; розквіт різних жанрів (роману-біографії, роману-репортажу, роману-щоденника, роману-розслідування та ін.) «літератури факту» (non-fiction) та її вплив на белетристику; розвиток наукової фантастики та антиутопії.Переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини ХХ ст. Учень (учениця):розповідає про провідні тенденції в розвитку літератури середини – другої половини XX ст.;висловлює судження про реалізацію теми Другої світової війни й руху Опору в повоєнні десятиліття, а також поширення екзистенціалізму в літературі цього періоду. визначає як помітні явища літературного процесу другої половини ХХ століття: активізацію літератур країн «третього світу», вихід на авансцену світової літератури 1950-60-х рр. роману та поезії Латинської Америки; розквіт художньої літератури в Японії; пожвавлення провідних жанрів інтелектуальної прози в 1960-70-х рр.;переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини ХХ ст. 2 Бертóльт БРЕХТ (1898–1956). «Життя Галілея» Життєвий і творчий шлях письменника. Брехт як драматург-новатор. «Епічний театр» Брехта, його теоретичні засади й творча практика. Проблема моральної відповідальності вчених за наслідки наукових досліджень у драмі «Життя Галілея». Неоднозначність образу Галілея. Інтелектуальний характер драми. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому драми «Життя Галілея»;пояснює, що німецький драматург-новатором Брехт створив «епічний театр», де домінувала не дія, а ідея;визначає проблему моральної відповідальності вчених за наслідки своїх наукових досліджень як головну в драмі «Життя Галілея»;висловлює судження про інтелектуальний характер драми «Життя Гал