1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ Предмет бухгалтерського обліку – господарська діяльність підприємства, що складається з окремих господарських операцій, у результаті здійснення яких змінюються склад господарських засобів і джерела їх утворення. Господарські засоби є матеріальною основою бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства. Кожне підприємство має певне майно – господарські засоби (устаткування, матеріальні та інші ресурси тощо), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Господарські засоби – ресурси, що відповідають трьом основним вимогам: є власністю підприємства; мають для нього певну цінність; мають певну вартість (можуть бути перетворені на гроші). Сутність предмета бухгалтерського обліку розкривається в його об’єктах. Об’єкт бух. обліку – господарські засоби підприємства та джерела утворення цих засобів. Без знання складу господарських засобів, їх розміщення та джерел утворення, а також призначення неможливо управляти виробництвом. За видами і розміщенням господарські засоби поділяють на: засоби тривалого використання (основні засоби, нематеріальні активи); оборотні засоби (матеріальні засоби та грошові кошти, кошти в розрахунках); відокремлені засоби – засоби тимчасово або безповоротно вилучені з обороту (відрахування до бюджету, відстрочені податкові активи); засоби, що не належать підприємству (орендовані основні засоби, крім орендних підприємств; ТМЦ, прийняті на тимчасове зберігання; товари, прийняті на комісію). Джерелами утворення господарських засобів є:джерела власних коштів (власний капітал, бюджетне фінансування);джерела позикових коштів (кредити банків; кредиторська заборгованість постачальникам, за векселями, виданими ін. кредиторам; зобов’язання з оплати праці, зі страхування тощо). Метод бухгалтерського обліку – система способів безперервного відображення та узагальнення об’єктів обліку за якісно однорідними ознаками. Основними елементами методу бух. обліку є:Документація – спосіб первинного спостереження за господарськими операціями та обґрунтування бухгалтерських записів. До обліку приймають лише правильно оформлені документи, складені згідно вимогам ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16.07.1999 р. №996-XIV. Форми первинних документів затверджують Міністерство фінансів та Міністерство статистики України.Інвентаризація –перевірка відповідності фактичної наявності засобів з даними бухгалтерського обліку, виявлення не облікових цінностей, розкрадань. Інвентаризацію проводять в обов’язковому порядку в строки передбачені законодавством; за зміни матеріально відповідальних осіб тощо відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ, грошових коштів, документів і розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 9.Калькуляція – спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних матеріальних цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт. У процесі калькулювання обчислюють собівартість продукції, яка є базою для визначення ціни виробленої продукції, виконаних робіт, послуг.Оцінка – спосіб вартісного вимірювання господарських явищ , що обліковуються. Математичне вираження цього способу є таким: Кількість х Ціна за одиницю = Вартість. У діяльності підприємства виділяють купівельну вартість, продажну вартість, собівартість готової продукції або послуг.Рахунки – засіб групування та поточного обліку наявності й використання активів, зобов’язань і капіталу.^ Подвійний запис – метод, згідно з яким кожна господарська операція має бути відображена на дебеті одного рахунка і на кредиті іншого рахунка.Баланс – метод групування та відображення у грошовій формі активів, зобов’язань і капіталу на відповідну дату.Звітність – сукупність затверджених у встановленому порядку звітних форм, які об’єднують комплекс систематизованих показників, що характеризують виробничу та фінансово-господарську діяльність підприємства за відповідний період. Завдання звітності – узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку і надання користувачам своєчасної та правдивої інформації про діяльність підприємства для прийняття управлінських рішень. Порядок складання звітності регламентується ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.^ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В УКРАЇНІПравове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” №996-XIV від16.07.1999 р., із змінами і доповненнями. Закон визначає правові засади регулювання організації ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської звітності в Україні. Складається з 5 розділів. 1. Загальні положення. 2. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. 3. Організація та ведення бухгалтерського обліку. 4. Фінансова звітність. 5. Прикінцеві положення. Закон використовується всіма юридичними особами, створеними відповідно до законодавства у незалежності від їх організаційно-правової форми і форми власності, а також представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначають загальні положення та методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації, а також розкриття цієї інформації у фінансовій звітності. Норми положень застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ. ^ 3. ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУПорядок ведення обліку на підприємстві залежить від відповідної кількості факторів. Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” підприємство самостійно обирає сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності дана сукупність згідно законодавства називається обліковою політикою. Підприємство різних форм власності здійснюють порядок ведення фінансового, бухгалтерського та податкового обліку регламентуючись законодавством України Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” № 291, а також Планом рахунків та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій, підприємств і організацій. На методику обліку впливає суттєво форма власності підприємства, тобто порядок обліку статутного капіталу, грошових коштів, основних засобів, а також використання прибутку підприємства. Безпосередній вплив на методику на методику обліку має розмір підприємства, кількість господарських операцій, що здійснюють підприємства тому що від кількості господарських операцій залежить форма ведення бухгалтерського обліку. Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” підприємство повинно здійснювати облік з моменту реєстрації підприємства. Обов’язково на підприємствах різних форм власності головним бухгалтером повинен бути створений наказ про облікову політику. Наказ складається один раз на рік, що свідчить про не змінність облікової політики на протязі звітного періоду. В наказі про облікову політику обов’язково повинні бути зазначені наступні аспекти: Незмінність облікової політики на протязі звітного періоду З яких підрозділів ( обліково-економічних) складається підприємство, іноді описується основні завдання даних підрозділів. Зазначена кількість працівників бухгалтерії Зазначена форма ведення бухгалтерського обліку Зазначається які види оцінки використовує підприємство під час зарахування активів (основних засобів, виробничі запаси, нематеріальні активи). Який метод амортизації вибрало підприємство для основних засобів, а який для малоцінних нематеріальних активів. Що входить до витрат підприємства ( витрати на збут, адміністративні витрати). Якщо на протязі року відбулася зміна облікової політики, то у примітках до фінансової звітності треба зазначати причини змін.^ 4. ПОБУДОВА ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291, призначений для підприємств всіх організаційних форм та галузей промисловості, містить докладний перелік рахунків для обліку операційної, фінансової, інвестиційної та надзвичайної діяльності підприємств. В єдиному Плані рахунків України передбачено близько 90 синтетичних рахунків (рахунків першого порядку). Виробничі підприємства використовують близько 60 з них, а якщо вони крім основної діяльності здійснюють ще й капітальне будівництво або торговельну діяльність, то 63-66 рахунків. Передбачені в Плані рахунків субрахунки (рахунки другого порядку) застосовуються підприємствами залежно від потреб – для аналізу, контролю і складання звітності. Рахунки, на яких обліковуються однорідні види активів або зобов’язань, об’єднані у відповідні класи. Таких класів 10, кожен з яких має своє кодове значення: від 0 до 9. Коди (номери) й найменування синтетичних рахунків і субрахунків у Плані рахунків бухгалтерського обліку наведені за десятковою системою. Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою – номер синтетичного рахунку, третьою – номер субрахунку. При цьому код класу та код синтетичного рахунку – це той мінімум, який повинен застосовуватися для відображення в обліку господарських операцій. Коди, наведені в Плані рахунків, не можуть змінюватися підприємствами самостійно. Підприємство має право не використовувати субрахунки, але якщо воно їх використовує, слід застосовувати коди, передбачені Планом рахунків. Якщо Планом рахунків не передбачено субрахунок для обліку певного виду активів або зобов’язань, то підприємство може ввести для себе додатковий субрахунок. Наприклад, рахунок 28 “Товари” може бути доповнений субрахунком 289 “Транспортно-заготівельні витрати”. Інструкція про застосування Плану рахунків включає коротку характеристику та призначення синтетичних рахунків і субрахунків, а також типову кореспонденцію рахунків першого порядку. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків встановлюється підприємством, виходячи з норм Інструкції, Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, ін. нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку, а також управлінських потреб. Аналітичний облік у межах рахунків запасів, витрат і доходів надає можливість здійснювати калькулювання собівартості продукції, контроль за витратами та визначення результатів діяльності за центрами відповідальності. Рахунки класів 0-7 є обов’язковими для всіх підприємств. Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” ведуться підприємствами всіх форм власності, крім суб’єктів малого підприємництва, а також інших підприємств, діяльність яких не спрямована на здійснення комерційних операцій, з відкриттям за власним рішенням лише рахунків класу 8 “Витрати за елементами”. Рахунки класу 0 “Позабалансові рахунки” надають інформацію, яку слід розкривати в Примітках до фінансової звітності. Балансові рахунки побудовано таким чином, щоб їх сальдо відповідало сумам, які відображаються у статтях Балансу (ф. № 1). Показники розділів І-ІІІ активу Балансу заповнюються на підставі даних рахунків класів 1-3; показники розділів І-V пасиву Балансу – на підставі даних рахунків класів 4-6. Обороти рахунків класів 7-9 використовуються для заповнення показників Звіту про фінансові результати. Слід також зазначити, що кожне підприємство формує власний робочий план рахунків залежно від галузі, виду й обсягів діяльності та ін. факторів.^ 5. БАЛАНС ТА ЙОГО СТРУКТУРАБаланс є способом економічного і узагальненого відображення у грошовій оцінці стану господарських засобів за складом і розміщенням (функціональною ознакою) та за джерелами утворення і цільовим призначенням на певну дату. Баланс складається на останній день звітного періоду (місяця , кварталу, року). Для роздільного відображення господарських засобів та їх джерел формування баланс будується у двохсторонній таблиці У лівій частині балансу що називається активом показують склад і розміщення господарських засобів а в правій що називається пасивом - джерела утворення засобів і цільове їх призначення. Підсумки активу і пасиву рівні між собою бо показують одні і ті ж засобі але в різних розрізах. Підготовчі документи до складання балансу: В балансі повинні бути відображені всі господарські операції і результат інвентаризації Повинна бути забезпечена тотожність даних аналітичного обліку оборотам і залишкам синтетичного обліку по рахункам на перше число кожного місяця, а також показники балансу даних синтетичного і аналітичного обліку. Відповідність показників балансу на початок звітного періоду інформації попереднього балансу. Баланс складають на основі записів на рахунках бухгалтерського обліку, які підтверджені документами. Актив і пасив балансу складається з окремих статей. Кожен з яких відображає величину певного економічно однорідного виду засобів або їх джерел. Баланс з якого починається господарська діяльність називається початковим, а складений по результатах року - заключним. По строкам представлення розрізняють квартальний, піврічний, річний. Баланс складається наростаючим підсумком до кінця року. При передачі підприємства складається передавальний баланс, при ліквідації – ліквідаційний, а при розділенні підприємства складають розподільчий баланс. Підсумкова сума залишків засобів підприємства яка відображена в активі і пасиві називається ВАЛЮТОЮ балансу. ^ 6. ОБЛІК КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА Порядок приймання, зберігання ,використання та обліку грошових коштів в касі підприємств та організацій всіх форм власності регламентується наступними нормативними документами: Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 637 від 15.12. 2004 р. Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України №69 від 19.02. 2001 р. Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків №69 від 11.08.1994 р. Указ Президента України про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки. З метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємство має касу в національній валюті.Каса - це спеціально обладнане та ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видачі і тимчасового зберігання готівки. У касі підприємства може зберігатися готівка, цінні папери, придбані у інших підприємств (акції, облігації тощо), грошові документи, які є бланками суворого обліку (трудові книжки та вкладні листки до них, квитанції подорожніх листів автотранспорту, бланки довіреностей тощо). З обслуговуючим банком підприємство укладає Договір про розрахунково-касове обслуговування. Підприємства можуть зберігати в касі готівку тільки в межах ліміту залишку готівки, тобто граничної суми розміру готівки, яка може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня. Раніше ліміт залишку готівки в касі встановлювався установою банку з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, розміру касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової виручки. Зараз згідно Положення про ведення касових операцій в національній валюті №637 від 15.12.2004 р. підприємства самостійно встановлюють ліміт каси. Операції по надходженню та витрачанню грошових коштів здійснюється касиром, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність. Касові операції оформлюються документами, типові міжвідомчі форми яких затверджені Мінстатом України за згодою з НБУ і Мінфіном України: КО-1 “Прибутковий касовий ордер”; КО-2 “Видатковий касовий ордер”; КО-3 “Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових документів”; КО-4 “Касова книга. Отримання грошей з банку здійснюється через касира або іншу уповноважену на те особу по грошовому чеку, виписаному на її ім’я. Оплата праці, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, премій тощо проводиться касиром за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. У кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей в касі на наступне число та передає до бухгалтерії звіт касира. Рахунок 30 “Каса” призначений для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в касі підприємства. Рахунок 30 активний, балансовий, має такі субрахунки 301 “Каса в національній валюті”, 302 “Каса в іноземній валюті”. По дебету субрахунку 30 “Каса” на підприємстві відображається надходження грошових коштів до каси підприємства, по кредиту – видача готівки. Залишок національної валюти в касі відображається в балансі (форма №1) в рядку 230 “Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті” в складі грошових коштів підприємства, а також в рядках 410 та 430 Звіту про рух грошових коштів (Форма №3). ^ 7. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СИНТЕТИЧНИХ ТА АНАЛІТИЧНИХ РАХУНКІВ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА СУБРАХУНКІВ Для одержання різних за ступенем деталізації даних на підприємствах і в організаціях ведуть два види рахунків – синтетичні та аналітичні. Синтетичні рахунки – рахунки, за допомогою яких узагальнено відображають стан і рух економічно однорідних видів господарських засобів за їхнім складом і розміщенням, а також за джерелами їхнього формування та цільовим призначенням у грошовому вираженні. Облік, що ведеться на цих рахунках, є синтетичним обліком. Аналітичні рахунки – рахунки, за допомогою яких дають деталізовану характеристику даних синтетичних рахунків. Ці рахунки містять не лише грошові, а й натуральні показники. Облік, побудований на аналітичних рахунках, є аналітичним обліком. Синтетичний та аналітичний облік взаємопов’язані. Аналітичні рахунки – частина синтетичного обліку і мають ту саму структуру, що й синтетичні, тобто якщо синтетичний рахунок є активним, то активним є й відповідний аналітичний рахунок, і навпаки. З огляду на це записи господарських операцій на аналітичних рахунках роблять у тій самій частині, що й на синтетичному рахунку. Бухгалтерські записи на синтетичних і аналітичних рахунках роблять на підставі даних одних і тих самих первинних документів, тому звірка синтетичного й аналітичного обліків завжди дає рівні суми. Аналітичні рахунки відкривають, як правило, для відображення руху товарно-матеріальних цінностей і розрахункових взаємовідносин. Деякі рахунки не потребують деталізації, тому по них не відкривають аналітичних рахунків. Такими рахунками є, наприклад, рахунок 30 “Каса” та рахунок 31 “Рахунки в банках”. Аналітичні рахунки ведуть на картках, у книгах або відомостях. Суми залишків (сальдо) на кожному синтетичному рахунку на початок і кінець звітного періоду мають дорівнювати сумі залишків усіх його аналітичних рахунків. Суми дебетового та кредитового оборотів кожного синтетичного рахунка мають дорівнювати сумі відповідних оборотів по всіх його аналітичних рахунках. Тотожність записів на синтетичному рахунку записам на аналітичних рахунках, відкритих для його деталізації, має важливе значення для контролю за правильністю облікових записів. Відсутність такої тотожності свідчить про наявність помилки, яку слід виявити і виправити. Крім синтетичних та аналітичних рахунків, у бухгалтерському обліку використовують субрахунки. Субрахунок – синтетичний рахунок другого порядку. Субрахунки є першим ступенем деталізації синтетичного рахунка. За допомогою субрахунків дані обліку групують для одержання потрібних відомостей в іншому розрізі – за видами діяльності чи номенклатурою (видами цінностей). Приклад: Синтетичний рахунок – 28 “Товари” Субрахунки: 281 “Товари на складі”, 282 “Товари в торгівлі”, 283 “Товари на комісії” тощо. Аналітичні рахунки: борошно, цукор тощо. Групування засобів, їх джерел і господарських процесів здійснюються на рахунках з більшим або меншим ступенем деталізації. Рахунки бухгалтерського обліку, які відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять узагальнені (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Зокрема, на рахунку “Основні засоби” відображають наявність і рух всіх основних засобів підприємства (будівлі, споруди, машини, устаткування, тощо); на рахунку “Матеріали” – наявність і рух всіх предметів праці даної групи; на рахунку “Постачальники” – загальну суму заборгованості всім постачальникам за одержані матеріальні цінності, а також зміни цієї заборгованості і т. д. Такі рахунки прийнято називати синтетичними. (Термін синтетичний походить від лат. syntesis ,що означає зведення, об’єднання в єдине ціле окремих частин (елементів)). Отже, синтетичними називають рахунки, призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел, господарських процесів і результатів діяльності у грошовому вимірнику. Облік, що здійснюється за допомогою синтетичних рахунків, називається синтетичним обліком. Цей облік необхідний для одержання узагальненої інформації про діяльність господарства, аналізу цієї діяльності і планування. Проте для оперативного керівництва господарством і контролю за збереженням і раціонального використання ресурсів замало тільки узагальненої інформації, потрібна детальніша інформація про наявність і зміни кожного виду засобів, джерел, здійснення певних господарських процесів. Так, потрібна інформація як про загальну вартість виробничих запасів та їх використання, так і про запаси конкретних видів матеріальних цінностей за їх найменуваннями, сортами, розмірами, тощо; в обліку розрахунків по оплаті праці, крім узагальненої інформації. Потрібні відомості про розрахунки з кожним (продолжение вопроса 7) окремим працівником і т. д. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків. (Термін аналітичний походить від лат. analysis. – розкладання цілого на складові частини (елементи)).Аналітичними називають рахунки, призначені для обліку і змін конкретних видів засобів, їх джерел і господарських процесів. Облік, що здійснюється за допомогою аналітичних рахунків називається аналітичним обліком. Кількість аналітичних рахунків по відповідному синтетичному рахунку визначається кожним підприємством залежно від наявності об’єктів , що підлягають обліку. В аналітичному обліку поряд з грошовим використовують натуральні й трудові вимірники. Синтетичні й аналітичні рахунки тісно взаємопов’язані між собою, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображається одні і ті ж господарські операції, але з різним ступенем деталізації: на синтетичних рахунках – загальною сумою, а на аналітичних рахунках до нього – частковими сумами. Коли дебетується і кредитуються синтетичний рахунок, то одночасно дебетується і кредитуються відповідні аналітичні рахунки до нього. Звідси обороти і залишки аналітичних рахунків в підсумку повинні дорівнювати оборотам і залишку синтетичного рахунка, який їх об’єднає. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок в бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити. Правильність облікових записів на аналітичних рахунках періодично перевіряється за допомогою інвентаризації, що забезпечує достовірність показників про їх залишки. Рахунки аналітичного обліку можуть об’єднуватися безпосередньо відповідним синтетичним рахунком (наприклад, рахунки “Виробництво”, “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, “Розрахунки з підзвітними особами” та ін. ). Проте в окремих випадках виникає необхідність в додатковому групуванні однорідних аналітичних рахунків в межах синтетичного рахунка для отримання узагальнених показників (по групі аналітичних рахунків), необхідних для управління, складання балансу та інших форм звітності. Таке групування здійснюється за допомогою субрахунків. Так, по синтетичному рахунку “Товари” аналітичні рахунки групуються за субрахунками: “Товари на складі”, “Товари в торгівлі”, “Товари на комісії”, “Тара під товарами”; по рахунку “Каса” за субрахунками: “Каса в національній валюті”, “Каса в іноземній валюті” тощо. Подальшою деталізацією субрахунків є аналітичні рахунки, які відображають наявність і зміни окремих об’єктів за найменуваннями, розмірами, сортами, місцем знаходження (зберіганням, експлуатацією), матеріально відповідальними особами тощо. Отже, субрахунки об’єднують відповідні групи аналітичних рахунків і, в свою чергу, узагальнюються синтетичним рахунком.8. ^ ОБЛІК РУХУ ГРОШОВИХ КОШТІВ НА РАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВА В БАНКАХПідприємства всіх форм власності відкривають поточні рахунки, щоб здійснити виробничу, торгівельну та ін. діяльність з метою одержання прибутку. Порядок відкриття поточних рахунків здійснюється відповідно до інструкції про відкриття банком рахунків в національній та іноземній валюті № 537. Для відкриття поточного рахунку підприємство повинно подати до установи банку такі документи: 1. заява на відкриття рахунку встановленого зразка; 2. копія завіреного свідоцтва про державну реєстрацію; 3. нотаріально засвідчені копії статутних документів; 4. картки зі зразками записів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки встановленого зразка. Якщо відкривається поточний рахунок в національній валюті, то до вищеперечислених документів додаються: - нотаріально затверджена копія документа, що підтверджує прийняття підприємства на податковий облік; - копія документа, що підтверджує реєстрування підприємства в Пенсійному фонді; А якщо підприємство відкриває поточний рахунок в іноземній валюті, то додаються такі документи: - рішення про організацію, реорганізацію підприємства (копія нотаріально засвідчена); - свідоцтво з регіонального управління статистики; - договір про відкриття валютного рахунку; - копії ліцензій НБУ на здійснення торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. Згідно Декрету КМУ про систему валютного регулювання і валютного контролю, валютний рахунок, що відкривається для підприємств України в комерційних банках класифікуються таким чином: 1) поточний валютний рахунок – юридичні особи, резиденти і нерезиденти України, іноземні інвестори, фізичні особи – підприємці резиденти України; 2) окремий субрахунок валютного рахунку – філії та інші підрозділи підприємства. Платежі з даного субрахунку неможливі; 3)позиковий валютний рахунок – юридичні особи відкривають для зарахування банківських позик в іноземній валюті незалежно від того, чи є у підприємства поточний рахунок в іноземній валюті; 4) депозитний валютний рахунок – відкривають як юридичні так і фізичні особи для зарахування на нього валютних депозитів з поточного рахунку з наступним поверненням суми депозиту і нарахування % з наступним поверненням суми депозиту і нарахування % по закінченню строку депозиту; 5) кодовані валютні рахунки – відкривають юридичні і фізичні особи. З нього заборонено переводити кошти за кордон. Безготівковий розрахунок згідно інструкції № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України здійснюються за такими розрахунковими документами: - платіжне доручення – доручення банку про перерахування належних коштів на рахунок одержувача платежу. За допомогою нього на підприємствах розрахунок по різних податках і платежах за товари та послуги, за попередню оплату тощо; - платіжна вимога-доручення – застосовується при розрахунку між підприємствами за ТМЦ, виконані роботи та надані послуги. Вона виписується постачальником та надсилається разом з відвантаженням документу покупцю. Вона приймається банком протягом 20 календарних днів з дати виписки (день замовлення не враховується); - чек – наказ банку на видачу з поточного рахунку вказаної суми в чеку готівковими коштами; - вексель – письмове боргове зобов’язання, за допомогою якого відповідна сума коштів через певний період буде отримана векселеотримувачам від векселедавця. Також можуть застосовуватись такі форми розрахункових документів, як платіжна вимога, інкасові доручення (розпорядження) та акредитиви (додаткові рахунки підприємства). - Відкритий акредитив за рахунок власних коштів на користь постачальника: Дт 313 “Інші рахунки в банку в національній валюті” Кт 311 “Поточні рахунки в національній валюті” - Відкриття акредитиву за рахунок банківського кредиту: Дт 313 – Кт 601 “Короткострокові кредити банків і національній валюті” - придбано чекову книжку: Дт 313 Кт 311 Синтетичний облік по кожному рахунку ведеться на активному рахунку 31 “рахунки в банках”, а аналітичний – на відповідних субрахунках даного рахунку. По Дт відображаються надходження грошових коштів, а по Кт – їх списання. Всі дії, що відбуваються на поточних рахунках відображаються у виписці банку. По виписці банку по Кт – кошти надходять, а по Дт списуються. Після отримання виписки з установи банку бухгалтер повинен продивитись суми, проставити навпроти кожної суми кореспонденцію, додати відповідні документи. Як регістр бухгалтерського обліку по рахунку 31 на підприємстві повинен вестись Журнал 1 та відомості 1.3 та 1.4 (для кожної валюти оформлюється окремий журнал). Дані з Журналу та відомостей переносяться в Головну книгу, а також до балансу.^ 9. ПОРЯДОК НАРАХУВАННЯ ТА ВИДАЧІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ Заробітна плата – винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. На підприємствах застосовуються дві форми оплати праці: погодинна та відрядна. Існують різновиди цих форм, які називаються системами оплати праці, вони наступні: проста погодинна – це оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки за одну годину; погодинно-преміальна – різновид погодинної оплати праці, при якій понад заробітної плати за фактично відпрацьований час сплачується преміальна винагорода за досягнення високих показників; пряма відрядна – це система, при застосуванні якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу; відрядно-преміальна – різновид відрядної форми оплати праці, при якій понад заробітної плати, належної за виконану роботу, виплачується премія; відрядно-прогресивна – система, при якій робота, виконана в межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи понад норми – за прогресивно-зростаючими розцінками; акордна – це різновид відрядної системи, при якій норма та розцінка встановлюється не за кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт. З оплати праці членів трудового колективу й осіб, які працюють на підприємстві за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, відбуваються різні утримання. До обов’язкових утримань включають: прибутковий податок, утримання до Пенсійного фонду (1 % із заробітної плати 150 грн.), утримання на соціальне страхування на випадок безробіття (0,5 % від нарахованої заробітної плати), утримання на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (0,5 % від нарахованої заробітної плати). Кожен громадянин України, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, має право на відпустку. Відпустка – це тимчасове звільнення від роботи для відпочинку. Обчислення суми відпускних здійснюється в такому порядку: розраховується середньоденна заробітна плата; встановлюється тривалість відпустки в календарних днях; обчислюється сума відпускних (12). На кожного працівника у відділі кадрів відкривається особова картка, в якій зазначаються необхідні анкетні дані про працівника та всі зміни, які відбуваються у його роботі. Всі працівники, які працюють на підприємстві повинні мати трудові книжки. Трудова книжка зберігається на основному місці роботи. На кожному підприємстві незалежно від режиму роботи повинен бути організований табельний облік робочого часу. Табель – це первинний документ з обліку відпрацьованого часу. Операції, які передбачені технологічним процесом, оплачуються за нарядами на відрядні роботи, а різні доплати – за листками на доплату. Наряд – це комбінований документ, в якому вказується завдання на виконання певних робіт і підтвердження фактичного обсягу виконаних робіт. Для виплати заробітної плати оформлюються видаткові касові ордери, розрахунково-платіжні відомості або платіжні відомості. Розрахунково-платіжна відомість – це зведений документ, який відображає розрахунки з робітниками та службовцями з оплати праці. Для обліку розрахунків по заробітній платі використовується рахунок 66 “Розрахунки з оплати праці”. По дебету рахунка відображається нарахування працівникам підприємства основної та додаткової заробітної плати, премії та ін., а по кредиту – виплата заробітної плати, а також суми утриманих податків, платежів за виконавчими документами. Для обліку розрахунків за всіма видами страхування призначений рахунок 65 “Розрахунки за страхуванням”. Він має наступні субрахунки: За кредитом рахунку 65 відображаємо нарахування зобов’язань за страхуванням, за дебетом – їх погашення. Зазначу, що існують наступні норми відрахувань на соціальні заходи з фонду оплати праці: Пенсійний фонд – 32,3 %; Фонд соцстраху – 2,9 %; Фонд безробіття – 1,6 %; Фонд нещасних випадків – від 0,2 % до 13,8 % (залежно від класу професійного ризику виробництва). ^ 10. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОКУМЕНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ДОКУМЕНТООБОРОТУ Особливістю бухгалтерського обліку є суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями, що здійснюються на підприємстві. Для забезпечення такого спостереження кожну господарську операцію оформляють відповідним документом. Документ – письмовий доказ фактичного здійснення господарських операцій або письмовим розпорядженням на право її здійснення. Процес оформлення господарських операцій документами називається документування. Документування є важливим елементом методу бухгалтерського обліку і вона служить для первинного спостереження за господарськими операціями і є обов’язковою умовою для відображення в обліку. Порядок документального оформлення господарських операцій та вимог щодо складання документів регламентується Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затверджений наказом Мінфіну У від 24.05.1994 №88. Взагалі документування відіграє важливу роль в управлінні діяльність підприємства. У формі відповідних документів, наприклад до касових ордерів даються розпорядження на видачу коштів. І для касира, який виконує дане розпорядження, цей документ є обґрунтуванням здійснених ним операцій. Документи з моменту їх оформле