Тема 1. Предмет психології : структура , завдання , методиУнікальність природи людини полягає в тому, що кожна людина чи мось відрізняється від іншої як за фізичними даними, так і за здібностями та інтересами . Крім того, кожна людина своєрідна за своїм характером. Одна — нестримана, запальна, інша — спокійна, врівноважена. Одна — пра целюбна та скромна, інша — лінива та високомірна. Все це — спри йняття, пам'ять, мислення, уявлення, чуття і воля — є виявами т е мпе раменту та характеру людини, іншими словами, є явищам и людської психіки . А наука, яка вивчає психічні явища, називається пс и хологі є ю. Назва ці єї науки походить від злиття двох грецьких слів — «пс ю хе» (душа) і «логос» (слово, вчення). Тобто психологія — це наука про душу. Довгий час вважалося, що вищенаведені психічні явища є виявами душі людини. Та й у наш час слово «душа» широко використовується в буденній мові та поезії. Засновником психології прийнято вважати старогрецького мислителя Арістотеля, який написав цілий науковий трактат «Про душу». Однак справжній розвиток психології як наукової дисципліни розпочався з кінця XIX ст. — поч. XX ст. З цього часу поступово сформувався основний зміст, коло проблем та завдання психології як наукової дисципліни. В сучасному розумінні психологія — це наука про психіку людини та про закономірності прояву і розвитку цієї психіки. Психологія як навчальна дисципліна має своїм завданням ознайомлення тих людей, які її вивчають (вчителів, викладачів, керівників трудових колективів, тобто всіх тих, хто має справу з вихованням людей, особливо молоді) із особливостями життя молодої людини з метою врахування цих особливостей у педагогічній чи виховній роботі. Тому в даному навчальному курсі з усього багатоманіття проблем психології як науки, виділені конкретні проблеми загальної, вікової та педагогічної психології. Обминаються такі проблеми психології як: соціальна психологія, психологія праці, космічна психологія, військова психологія, психологія спорту, патопсихологія, зоопсихологія і т. д. Основні методи психології— спостереження та експеримент. Часткові методи психології — метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу та продуктів діяльності, текстовий метод та ін. Спостереження. Це метод вивчення індивідуальних особливостей психіки людини через спостереження за її поведінкою. Іншими словами, цей метод має місце тоді, коли психолог робить висновки про індивідуальні особливості людини, протікання психічних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення, уявлення), про темперамент, характер, психічний стан людини через спостереження за поведінкою даної людини. Характерною особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх виявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Психологічне спостереження, на відміну від звичайного, пасивного спостереження, має свої ознаки: · психологічне спостереження є цілеспрямованим. Психолог повинен знати, що він хоче спостерігати і з якою метою. Отже, психологічне спостереження обов'язково проводиться за певним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачу вивчення саме тих питань та фактів, які наперед продумав. Без такого плану або програми губиться основна нитка спостереження внаслідок чого не досягається мета психологічного спостереження; · психологічне спостереження повинне бути систематичне. Випадкове спостереження може привести до неправильних висновків про психіку даної людини. Тому, чим довше в часі спостереження, тим точніші будуть результати психологічного аналізу, даної людини. Внаслідок систематичного спостереження відпадають часткові, випадкові висновки про людину, а залишаться основні, головні, суттєві. Тому викладач (психолог) повинен під час спостереження вести щоденник, у якому занотовуються дані спостереження і з часом робляться остаточні висновки яра психічні особливості даної людини; · психологічне спостереження повинно мати об'єктивний характер, воно має враховувати багатоманітність вияву психологічних особливостей людини. Психолог (викладач) повинен враховувати, що в певній незвичній ситуації людина може виявити цілком невластиві їй риси характеру, наприклад, під час поганого самопочуття, хворобливого стану здоров'я, втомленості і т. д. Потрібно також враховувати мотиви поведінки людини. Наприклад, студент відкрито засуджує поганий вчинок свого товариша, мовляв, виявляє принциповість і чесність. Але поки невідомі справжні . мотиви такого вчинку, (посварився з товаришем, чи ще щось) не можна робити висновок, що це є в дійсності вияв «студентського кар'єризму», бажання здобути похвалу викладача, перекласти провину на інших і т. д. Лише з'ясувавши справжні мотиви даного вчинку, можна зробити правильний висновок про. психологічну рису характеру даного студента. Есперимент. Дуже важливу роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент. В експерименті психолог (викладач) спостерігає за людиною, за виявами психіки досліджуваного. Однак, між спостереженням та експериментом є суттєва різниця. Якщо при спостереженні дослідник пасивно чекає таких психічних даних у досліджуваного, які цікавлять даного дослідника, то в експерименті дослідник свідомо створює певні ситуації, у яких можуть проявитися ті чи інші психічні процеси у досліджуваного. Важливою перевагою експеримента над спостереженням є також те, що дослідник може експериментувати (змінювати, повторювати в різних варіантах) досліди, втручатися у протікання психічних процесів у досліджуваного чи у досліджуваних. Це, зокрема в умовах ВНЗ, дає змогу віднаходити найбільш раціональні прийоми у навчально-виховній роботі зі студентами. Наприклад, змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу, можна встановити, за яких умов запам'ятовування буде найефективнішим. Почергово змінюючи одну , і зберігаючи незмінними всі інші умови проведення досліду, експериментатор тим самим має змогу визначити вплив тих чи інших факторів на плин психічних процесів. Наприклад, з'ясувати, як впливає на засвоєння студентами навчального матеріалу у залежності від поділу його на частини, чи заучування його через певні проміжки часу. В психології розрізняють два типи експеримент а : абораторний і природний. Лабораторний проводять у спеціально організованих для цього штучних умовах, а природний проводиться в умовах звичайної щоденної поведінки людини (студента). Особливість природного експеримента в тому, що досліджуваний не підозрює того, що над ним проводять експеримент. В психології використовують також метод бесіди та анкетний метод. Суть цих методів полягає в тому, що дослідник задає наперед продумані чи підготовлені питання, на які. піддослідний відповідає усно (бесіда) чи письмово (анкета). Під час бесіди дослідник уважно спостерігає, наприклад, за студентом, за виразом його обличчя, очей, рухів, з чого він може робити також певні психологічні висновки. В анкетуванні важливу роль має точність формулювання питань, бо особистий контакт під час анкетування відсутній. Широко використвуються тести (тест — англ.) проба, випробування. Тестування вважається в психології досить простим способом психологічних досліджень, оскільки вони не вимагають особливо складної техніки, крім математичного опрацювання даних. Однак, в тестових дослідженнях не враховується вплив численних умов, які так чи інакше впливають на результати цих досліджень — настрій людей, їх самопочуття, ставлення до тестування . Література 1. Короткий психологічний словник / За ред. В.І.Войтка. — К., 1976. 2. М ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2000. — 479 с. 3. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В.Куричука, В.А.Роменця. — 4-те вид. — К.: Либідь, 1999. — 632 с. 4. Основи практично ї психології / В.Панюк, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін.: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 536 с. 5. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук. — К.: Либідь, 2000. — 558 с. 6. Пошукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології. — Київ: Либідь, 2000. — 156 с.Тема 2. Психологія про мозок і психіку людиниНосієм психіки людини є головний мозок. Всі явища людської психіки виникають, формуються та розвиваються у процесі діяльності мозку. Тому для з'ясування змісту психічної діяльності людини потрібно знати будову її мозку. Нервова система людини явище надзвичайно складне. Основний її елемент — нервова клітина, тобто нейрон. Діаметр тіла нейрона має мікроскопічну величину, приблизно 0,03 мм, хоч довжина нервового волокна може сягати кількох сантиметрів. Саме в нейронах виникають процеси збудження (біоструми). Нервове збудження поширюється зі швидкістю 120 м/с. Скупчення нерво'вих волокон з загальною з'єднювальною оболонкою називається нервами. А скупчення тіл нервових клітин складають сіру речовину головного та спинного мозку. Скупчення ж нервових волокон — білу речовину. Роль сірої мозкової речовини полягає у накопиченні, посиленні та переробці збудження, а білої речовини — передачі збудження від одних нервових клітин до інших. Нерви проводять збудження тільки в одному напрямку — від різних частин тіла до мозку (доцентрові нерви) або навпаки, від мозку до різних частин т і л а (в ідц ентрові нерви). Головний мозок разом з спинним складають собою центральну нервову систему людини. 80 % мозку людини — це вода, решта це ті ж речовини, що й решту її тіла. Вага мозку людний 1—2 кг. Це значно більше, ніж вага мозку тварин (мавпи — 400 гр., собаки — 80 гр.). Однак, талант людини, велич її розуму не залежить від ваги її мозку. Як показала практика, навіть дуже талановиті люди мали середню вагу мозку (Д . Менделєєв — 1571 гр., І.Павлов — 1653 гр., математик К.Гаусе — 1500 гр. і т.д.). Іноді людські знаменитості мали навіть досить малу вагу мозку (А.Франс — 1017 гр ., знаменитий юрист А.Коні — 1100 гр). Разом з тим, іноді цілком буденні, з нижче посередніми здібностями люди, мали вагу мозку понад 2 кг. Отже, треба пам'ятати, що безпосереднього зв'язку між вагою мозкової речовини і рівнем психічного розвитку особи не існує. Рівень психічного розвитку людини визначається іншими особливостями мозку. На ці особливості звернемо увагу насамперед. Найбільш розвинута частина головного мозку — це його великі півкулі: права і ліва, які з'єднані між собою т.з . мозолистим тілом. Зовні великі півкулі покриті тонким шаром сірої мозкової речовини товщиною 3 - 4 мм. Цей шар сірої речовини називається корою великих півкуль. Решта півкуль мозку — це біла мозкова речовина. В корі мозку нараховується майже 15 млрд. нейронів різного розміру, форми та будови. Ці нейрони дуже щільно «запаковані» у сіру речовину (в одному кубічному міліметрі речовини — 30 000 нейронів). «Упаковки» згруповані у задану йому функцію. Клітини кори через свої відростки вступають у численні контакти з іншими (до 6 тисяч контактів). Якщо врахувати, що клітин є приблизно 5 мільярдів, то виходить дуже велике астрономічне число контактів. Таким чином, мозок людини діє як чітко відлагоджений, дуже складний природний механізм. Разом з тим, психологові варто знати, що нервові клітини кори не діляться і не розмножуються. У новонародженої дитини та ж сама кількість нервових клітинок, що й у дорослої людини. Розвиток іде лише шляхом ускладнення будови клітин та збільшення кількості контактів між ними. Починаючи з 30 - 35 років, кількість нервових клітин зменшується (щоденно гине приблизно 50 тисяч). Кора — безпосередня матеріальна основа психічних процесів у тварин, мислення та свідомості у людини. У тварин кора лише частково розвинута, а у людини кора головного мозку досягає вищого рівня досконалості. Еволюція кори йде шляхом збільшення її поверхності. У вищих тварин і особливо у людини це досягається за рахунок зростання кількості та глибини борозен та складок на поверхні кори мозку. Якщо розправити та розгладити усі складки, то поверхня кори великих півкуль людини склала 6 2 тис. см . кв. (у дельфіна — 900, у шимпанзе — 500, у собаки —130 см. кв.). Кора великих півкуль відчуває на собі вплив різноманітних сигналів зовнішнього світу, здійснює скшідну аналітико-синтетичну діяльність — аналізує зовнішній світ, виділяє різні подразнювачі, сприймає усілякі сигнали. Синтетична діяльність кори полягає в утворенні тимчасових зв'язків. Найпростішим випадком синтезу є утворення умовного рефлексу. Нервові процеси в корі головного мозку відбуваються (хоч і дуже складні за біохімічним з містом) непомітно зовні. Основні нервові процеси. — це збудження і гальмування. Це протилежні за характером процеси. Збудження — це активізація роботи мозку на утворення нових нервових зв'язків, а гальмування навпаки — блокування тимчасових нервових зв'язків. Гальмування — це також активний нервовий процес, але спрямований на захист роботи мозку, а не на його збудження. Гальмування неначе призупиняє діяльність мозку з метою зберегти його працездатність на майбутнє. Це дуже яскраво спостерігається під час сну людини, коли її мозок відпочиває, але не припиняє своєї діяльності зовсім. Відпочивають лише ті клітини мозку, які активно працювали протягом дня. Види гальмування. Існує два види гальмування в корі головного мозку: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє гальмування — це результат дії якогось зовнішнього сильного стороннього подразника. Наприклад, студент захоплений лекцією викладача, уважно його слухає і записує зміст лекції у конспект. .Раптом за вікном почався якийсь дуже сильний шум, крики. Студент кидає запис, його увага переключається на новий сильний подразник, а хід думок, який володів ним до цього, припиняється, тобто активно гальмується. Особливою формою гальмування є так зване охоронне гальмування. Загалом це важливий процес в діяльності мозку. Коли людина перенасичена враженнями, інформацією, переживаннями мозок включає процес гальмування, щоб захистити роботу мозку від перевантаження. Внутрішнє гальмування. Внутрішнє гальмування за своїм змістом є виявом внутрішніх закономірностей роботи кори головного мозку. Даний тип гальмування не зв'язаний з діями сильного зовнішнього подразника. Прикладом внутрішнього гальмування є гасіння умовних рефлексів- Якщо умовний подразник кілька разів підряд давати без підкріплення його безумовним подразником, то він перестане викликати умовний рефлекс. Спостерігається поступовий розлад певного вміння (знання іноземної мови), якщо його не підкріплювати вправами (мовою практичною). До цього виду гальмування відноситься вміння людини стримувати себе, вести себе культурно, утримуватися від поганих звичок і т. д. Нервові процеси, які відбуваються в корі головного мозку, є біохімічними процесами. Живий мозок безперервно генерує своєрідні біоструми, Сила їх дуже слабка (стотисячні долі вольт). Однак є надчутливі прилади (осцилографи), які записують ції біоструми. Графічні зображення електричної активності кори на осцилографі називають електроенцефалограмами (від гр. енцефалос — мозок). У спокійному стані мозок працює в ритмі 9 - 12 коливань на секунду (альфа = ритм). Під час сну — 2 - 4 коливання на секунду (дельта = ритм). Під час напруженої розумової праці 13 -30 коливань на секунду (бета = ритм). Правда, ці дані дають уявлення про ритм роботи мозку, д не про зміст розумової діяльності. Тому «читати» думки піддослідного за допомогою осцилографа неможливо. Разом з тим, проблеми передачі думок на віддалі є актуальними і широко нині дискутуються. Вища нервова діяльність людини заснована на другій сигнальній системі — тобто не на сигналах речей і явищ світу, а на сигналах слів, звуків, які означають ці речі і явища. Саме завдяки другій сигнальній системі, людина навчилася широко мислити, активно діяти і жити свідомим суспільним життям. Таким чином, в основі мислення людини лежить мова, рівень розвитку якої визначає рівень культури певного народу чи нації. Чим досконаліша, вишуканіша мова людини, чим вищий її інтелектуальний та загальнокультурний рівень, тим вона цікавіша та приємніша для оточуючих її людей . Розвиток психіки загалом дуже складний еволюційний процес. В ході еволюційного розвитку цей процес пройшов ряд етапів — від звичайних інстинктів до високоінтелектуальної поведінки сучасної людини. Вищий щабель розвитку психіки — це свідомість людини. Свідомість властива лише людині. Вона розвинулася внаслідок мислення, що почало функціонувати на основі оперування певною системою знаків , тобто мовою. Жодна з тварин не володіє свідомістю. Лише мавпи та дельфіни мають певні проблиски свідомості і здатні виконувати елементарні мислительські завдання. Людина, наділена свідомістю, здатна продумувати свою поведінку, аналізувати свої вчинки, планувати свій саморозвиток. Література 1. Зейгарник Б.В. Патопсихология. — Москва: Издательство Московского университета. — 1976. — 238 с. 2. Леонтьев А. Проблем ы развития психики. — Москва, 1972. — 68 с. 3. Роменець В. Психологія творчості: Навч.посібник. — К.: Либідь, 2001. — 288 с. 4. М ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2000. — 479 с. 5. Психологія. З викладом основ психології релігії. Під ред. О.Юзефа Макселона. — Львів: Свічадо, 1998. — 320 с.Тема 3. Емоційно-вольова характеристика людини.До емоційно-вольової сфери відносяться такі основні поняття як емоції, почуття, настрої, воля. Їх аналіз і врахування в конкретних ситуаціях дозволяють зрозуміти людську поведінку, вчинки. Емоції — це психічний стан людини, суть якого полягає в ситуаційній, короткотривалій реакції організму на різні події, факти оточуючого довкілля. Емоції з точки зору нейрофізіології мають вроджений характер, проявляються імпульсивне, тобто не потребують підготовки і навчання. Джерелом ї х виникнення є логічна потреба організму в поєднанні з об'єктивною дійсністю. Все, що задовільняє біологічні і соціальні потреби людини, викликає у неї позитивні емоції (задоволення, радість, щастя, любов, захоплення, приязнь). І навпаки, все, що не відповідає потребам людини — викликає негативні емоції (незадоволення, гнів, страх, горе. сум, огида, ненависть). Слід зазначити, що особистісна і суспільна оцінка позитивних і негативних емоцій не завжди співпадають. Наприклад, такі емоції як каяття, сором оцінюються людиною як неприємні, але із соціальної точ к и зору вони корисні і необхідні, бо сприяють моральному вдосконаленню особистості. Емоції ненависті, гніву, огиди сприймаються людьми також позитивно, коли мова йде про такі негативні суспільні явища як зрада, злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо. Емоції за своїм характером складні і взаємозв'язані. Деколи людина може одночасно проявляти цілком протилежні емоції. Прикладом такого психічного стану може бути закінчення школи або іншого навчального закладу. Тут учень чи студент відчуває одночасно радість, сум і гордість. В психології розрізняють стенічні (від гре ц . «стенос» — сила) і астенічні (від грец. «аст е нос» — слабкість, безсилля) емоції. Практикою доведено , що людина в пориві таких стенічних емоцій як гнів і радість може виконати набагато важчу і складнішу роботу. І навпаки, такі астенічні емоції як страх, журба, горе, пригн іче ність зменшують активність, енергію і життєдіяльність людини, викликають в ідчай і апатію. Емоції поділяються на настрої, афекти, хвилювання і пристрасті. Настрій — це загальний емоційний стан людини, який впливає на її діяльність і поведінку впродовж довготривалого або короткотривалого періоду життя. Афект — (від лат, а ffectus — душевне хвилювання, збудження) — це короткотривалий дуже інтенсивний вибух емоцій. Ними можуть бути гнів. горе, радість, страх. Викликаються афекти сильними збудниками: словами, поведінкою інших людей, деякими обставинами. Хвилювання — короткотривалий емоційно-психічний стан з різким початком і різноманітною інтенсивністю. У хвилюванні відображається, оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення ЇЇ наслідків. Як правило, хвилювання знижують рівень логічного мислення людини. Пристрасті — це сильні, глобальні, стійкі і довготривалі почуття, які стають характерними рисами особистості. Маючи пристрасті, людина підпорядковує їм свої інші зацікавлення і зусилля. Пристрасті можуть бути позитивними і негативними. Позитивні пристрасті зорієнтовані на пізнання світу, самовдосконалення. Негативні — завжди мають шкідливий характер як для людини, так і для суспільства. Із емоціями тісно пов'язані почуття, але вони не тотожні. Почуття відрізняються від емоцій тим, що носять соціальний характер, В їх основі лежать суспільні потреби і відносини між людьми. Таким чином, почуття — це психічний стан людини, який визначає відношення до того, що вона пізнає або робить, до інших людей і самої себе. Сучасна психологічна наука, виходячи із різних критеріїв класифікації почуттів, виділяє суспільні, моральні, інтелектуальні, естетичні і релігійні почуття. Суспільні почуття — це різноманітні зв'язки і контакти з іншими людьми. Є три типи таких зв'язків. 1. Взаємний зв'язок людей чоловічої і жіночо ї статі, що призводить до утворення сім'ї . Для цього типу характерні почуття симпатії, любові, вірності, приязні . 2. Суспільний взаємозв'язок почуттів, пов'язаний з материнством і батьківством. Сюди можна віднести почуття ніжності, делікатності, любові, прив'язаності тощо. 3. Взаємозв'язки, які встановлюються в результаті співпраці й партнерства. До них відносяться почуття ввічливості, толерантності, взаємовиручки, допомоги. Моральні почуття — це система загальнолюдських цінностей; моральних і гуманістичних норм, принципів та ідеалів, які визначають сенс життя людей, регулюють взаємовідносини у суспільстві. Найважливішими з них є почуття совісті, обов'язку, відповідальності. Інтелектуальні почуття — це почуття, пов'язані з розумовою пізнавальною діяльністю людини упродовж її життя. До них відносяться почуття сумніву і впевненості, радості і задоволення, тріумфу і розчарування. Естетичні почуття — це відношення людини до всього її оточуючого з точки зору ідеалів краси. Джерело естетичних почуттів — твори мистецтва, музики, живопис, скульптура, література, архітектура. Релігійні почуття —психічний стан віруючих людей, основою якого є прагнення наблизитися до Бога. Таке почуття виникає, передусім під час молитви, відвідування церкви, участі у богослужінні, контактів з предметами культу . З людською психікою тісно пов'язана воля. Під цим поняттям психологи розуміють, психічну діяльність людини, зорієнтовану на цілеспрямовані дії і вчинки через подолання труднощів і перешкод. Воля л юдини визначається вмінням долати перешкоди і труднощі на шляху до м ети, управляти своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність у ставленій меті. На цьому шляху людині приходиться долати зовнішні і їнутрішні труднощі. Зовнішні труднощі —це об'єктивні перешкоди, протидія інших і л юдей, природні перешкоди. Внутрішні перешкоди залежать від самої л юдини. До них належать пасивність, поганий настрій, лінощі, почуття ст раху. Щоб бути вольовою людиною, потрібно розвивати і виховувати такі я кості: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, в итримку, сміливість, мужність, дисциплінованість. Аналізувати зміст цих вольових якостей вважаємо зайвими, вони загальновідомі. Література 1. Бех І.Д. Від волі до особистості. — К.: Україна. — Віта, 1995. — 480 с. 2. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. — М.: И-во Моск.ун-та, 1976. — 142 с. 3. Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психолог ія. Курс лекцій. — Київ: Вища школа, 2000. 4. Кр ысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. — Москва: АСТ, 2000. — 384 с. 5. Селье Г. Стресс без дистресса. — Москва, 1982. 6. Кириленко Т.С. Виховання почутт і в. Київ, 1989.Тема 4. Психологічний аналіз пам ятіВажливою особливістю психіки людини є те, що предмети та процеси навколишнього світу, які ми сприймаємо, не зникають безслідно для нашої свідомості, а зберігаються у корі головного мозку. Тільки завдяки збереженню та відтворенню інформації, людина може орієнтуватися у навколишньому середовищі та постійно нарощувати свій і нтелектуальний потенціал. Запам'ятовування, зберігання і наступне відтворення інформації називається пам яттю. Кожний вид людської діяльності пов'язаний з певним видом пам'яті. Для видової класифікації пам'яті у психології існують три основні критерії: об'єкт запам'ятовування, ступінь вольової регуляції пам'яті, тривалість з береження інформації . За об'єктом запам'ятовування пам'ять поділяється на: емоційну, образну, словесно-логічну та моторну. Емоційна пам'ять зв'язана з почуттями людини. Завдяки їй людина може співчувати та співпереживати. На основі образної пам'яті людина цілісно відображає навколишній світ. Вона поділяється на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. У переважної більшості людей задіяна зорова і слухова пам'ять. Інші види образної пам'яті обслуговують певний вид професійної діяльності. Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування і відтворення думок. Цей вид пам'яті притаманний тільки людині. Моторна пам'ять служить основою для набуття рухових навиків тих, хто вчиться ходити, писати, навчається використовувати інструменти та пристрої у професійній діяльності, спорті . За ступенем вольової регуляції пам'ять поділяється на м и мовільну та довільну. Мимовільне запам'ятовування відбувається без вольових зусиль. Довільне запам'ятовування потребує уваги та зосередженості і ндивіда. Поділ пам'яті на короткочасну та довготривалу здійснюється на основі такого показника як її тривалість. Короткочасна пам'ять виникає при миттєвому сприйнятті інформації та негайному її відтворенні. Цей вид пам'яті добре розвинений у перекладачів та різного роду операторів управління. Довготривал а пам'ят ь — це спроможність людини упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід. У функціонуванні пам'яті виділяють процеси — запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ефективність запам'ятовування залежить від мотивів, цілей і способів діяльності людини. Збереження '- це здатність пам'яті утримувати деякий час певну інформацію. Відтворення пов'язане з пригадуванням матеріалу. Відтворення є основним якісним показником пам'яті. Забування — це властивість пам'яті втрачати через певний проміжок часу набуту раніше інформацію. Забування, крім відомих негативних наслідків, має і позитивну сторону, вона захищає н аш мозок від перевтомлення. Залежно від особливостей протікання процесів пам'яті, людей можна поділити на чотири групи: тих, хто швидко запам'ятовує і довго забуває; швидко запам'ятовує і швидко забуває; повільно запам'ятовує, але довго забуває; довго запам'ятовує і швидко забуває. Успішне запам'ятовування, збереження та відтворення матеріалу. залежить від багатьох умов. В першу чергу від і нтересу людини до того матеріалу, який необхідно запам'ятати. Велике значення для запам'ятовування мають почуття. Емоції та почуття активізують мозок людини і сприяють кращому запам'ятовуванню. Важливою умовою доброго запам'ятовування є розуміння матеріалу. Те, що зрозуміле, (швидше запам'ятовується і довше зберігається у пам'яті. Позитивно впливає на процес запам'ятовування і внутрішня установка людини на міцне і довге засвоєння інформації. Запам'ятовування проходить набагато успішніше при поєднанні його з діяльністю людини. У процесі діяльності людина порівнює, узагальнює, робить певні висновки і тим самим сприяє більш свідомому закріпленню матеріалу. Запам'ятовування невід'ємне від вольових якостей людини. Досить часто саме наполегливість, завзятість виступають основними показниками успішного запам'ятовування. Таким чином, до основних, якісних показників пам'яті належать: місткість, тобто її здатність запам'ятовувати велику кількість інформації, швидкість запам'ятовування, тривалість збереження засвоєного, готовність до відтворення. Наявність в однієї людини всіх вищеназваних якісних показників пам'яті є швидше ідеалом, ніж реальністю. Найбільш поширеним є підхід, при якому береться до уваги лише швидкість запам'ятовування та тривалість збереження інформації. Отже, пам'ять людини є невід ємним важливим складником її психіки, що надає людині здатність мислити, розвивати ц і розумові здібності через утримування потрібної інформації, її аналіз та синтез. Література 1. Зінченко П.І., Рєпкіна Г.В. Пам ять і її розвиток. — К.: Знання, 1965. — 48 с. 2. Истомини З.М. Развитие памяти. М.: Просвещение, 1978. — 120 с. 3. Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1966. — 87 с. 4. М ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2000. — 479 с.Тема 5. Психологія пізнавальних процесівПсихічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення і мова, уява, увага) відіграють важливу роль у різних сферах людської життєдіяльності. Відчуття — відображення в корі головного мозку окремих ознак і властивостей предметів, явищ, які безпосередньо діють в даний час на органи відчуттів людини (зір, слух, смак, нюх, дотик). За допомогою відчуттів людина пізнає зовнішні характеристики предметів: величину, форму, колір. густину, температуру, звук, запах, смак тощо. На основі відчуттів виникають складніші психічні процеси — сприйняття, мислення, уява, увага. Відчуттями володіють не тільки люди, але й деякі тварини — гострим зором (орли), нюхом і слухом (собака). Очі мурашок розрізняють ультрафіолетові промені, які не доступні очам людини. Летючі миші і дельфіни сприймають ультразвуки котрих не чує людина. Змія відчуває найменші коливання температури — в 0,001 градуса . Але органи відчуттів людини розрізняють у речах значно більше ознак і властивостей, ніж відчуття тварин, бо людські відчуття збагачуються мисленням. Важливо знати яким чином інформація із зовнішнього світу поступає до мозку людини. В психології канали зв'язку між мозком і довкіллям називається аналізаторами. Аналізатор — це складне нервове сполучення, яке єднає органи відчуттів людини з її корою головного мозку. Всі аналізатори пристосовані для сприйняття тільки для них характерних властивостей предметів чи явищ. Наприклад, око реагує на світлові подразники, вухо — на звукові, ніс та язик — на хімічні властивості, шкіра — на механічні і температурні подразники. Аналізатори складаються із трьох відділів: переферичного, або рецептора; провідникового; мозкового або центрального, що знаходиться в корі головного мозку, До переферичного відділу аналізаторів відносяться рецептори —органи чуттів (око, вухо, язик, ніс, шкіра) і спеціальні рецептори — закінчення, які закладені'у м'язах, тканинах і внутрішніх органах тіла. Рецептори — це анатомо-фізіологічні трансформатори, які реагують на певні подразники, внаслідок чого відбувається збудження нервової системи. Провідниковий відділ здійснює нервове збудження від рецепторного апарату до центрів головного мозку. Мозковий або центральний відділ виконує функцію аналізу. Саме тут виникають відчуття. Вони поділяються на три групи. До першої відносяться відчуття, які відображають зовнішні ознаки і властивості оточуючих людину предметів і явищ: зорові, слухові, смакові, нюхові і шкірні. Другу групу складають відчуття , які відображають стан організму — органічні, відчуття рівноваги, рухові. До третьої групи відносяться дотикові і больові відчуття. Складнішим пізнавальним психічним процесом є сприйняття. Це відображення в корі головного мозку людини предметів, явищ, подій як цілісності. Психологи виділяють переважно такі властивості сприйняття: цілісність (відображення об'єкту пізнання як єдиного цілого), осмисленІсть (застосування у сприйнятті знань і досвіду), вибірковість (виділення пізнавального об'єкту з і нших), константність (відносна постійність образів), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини). У процесі сприйняття важливу роль відіграють пауза, інтонація, освітлення, звукове'середовище, побілка приміщень і т. д. Відомо, наприклад, що червоний колір збуджує, привертає увагу, голубий діє заспокійливо. Дослідження показують, що правильно вибрана побілка приміщень та обладнання підвищує продуктивність праці на 15—20 %. В основі сприйняття лежать аналізатори, вони відіграють не одинакову роль. Як правило, один із них визначальний. У залежності від того, який аналізатор відіграє у сприйнятті головну роль, відрізняють зорові, слухові, дотикові сприйняття. Сприйняття деколи неправильно, викривлено відображає предмети і явища оточуючого довкілля. Таке явище називають зоровими ілюзіями. Важливе місце у пізнавальних процесах людини займає уява, мислення і мова. Уява — це відтворення у свідомості образів конкретних предметів, а також створення нових образів, ідей. До уяви спонукають людину різні завдання, потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд. Завдяки уяві, людина створює нові образи, в думці передбачає події, результати своєї праці, заглядає у майбутнє. Уява буває таких видів: мимовільна, довільна, відтворююча, творча, мрія . Мислення — це складний психічний процес опосередкованого і узагальнюючого пізнання оточуючого світу. Мислительна діяльність людей здійснюється за допомогою таких операцій: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації. Порівняння — це співставлення предметів з метою встановлення їх схожості і відмінності. Аналіз — це мисли нн е розчленування предмета на його складові частини. Синтез — це з'єднання окремих елементів, розчленованих аналізом у єдине ціле. Абстрагування — це виділення істотних ознак і нехтування іншими властивостями, які є на даному етапі пізнання другорядними. Узагальнення — це мисли нн е об'єднання предметів і явищ на основі їх загальних ознак. Конкретизація — це підтвердження теоретичних положень фактами, прикладами з практичного життя. Таким чином, психічні пізнавальні процеси відіграють важливу роль у людській життєдіяльності. Вони протікають у відповідності з індивідуальними властивостями кожної людини, поглядами, переконаннями, мотивами і цілями. Література 1. Величковский Б.М. Современная когтинивная психология. — М.: Изд-во Моск.у-та, 1982. — С.184-248. 2. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. — Харків: Основа, 1990. — 88 с. 3. Скрипченко О.В. Психічний розвиток учнів. — Київ, 1974. — С.46-68. 4. Психологія. З викладом основ психології релігії. Під ред. О.Юзефа Макселона. — Львів: Свічадо, 1998. — 320 с.Тема 6. Індивідуально-психологічні особливості людиниІндивідуальні особливості людей були названі темпераментом (від лат. t е m рега m е ntum — співвідношення, пропорція). Темперамент — це анатомо-фізіологічні і психологічні індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку її діяльності та поведінки, Є чотири основних показники динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із сильною і слабкою нервовою системою. Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко. З точки зору психології, немає поганих, або хороших темпераментів, кожен наділений позитивними особливостями. Сангвінічний темперамент характеризується цікавістю, рухомістю, життєрадісністю. Представник цього типу емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони у ньому переважно несильні і неглибокі. Сангвінік швидко забуває образи, легко переносить невдачі, товариський, доброзичливий, привітний. У навчанні швидко засвоює той матеріал, який викликає емоційний відгук і не вимагає багато зусиль. Флегматичний темперамент. Представник цього типу повільний, спокійний, неквапливий, врівноважений. В