ЗМІСТ: 1. Суть і зміст народовладдя в Україні 22. Форми здійснення прямого народовладдя в Україні. 33. Конституційні форми народовладдя 44. Правові гарантії здійснення народовладдя. 12Список використаної літератури 13 1. Суть і зміст народовладдя в Україні Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування. Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи – людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно його волі. Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов’язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України. Але головне в демократизмі держави – це забезпечення державою реального демократизму.^ 2. Форми здійснення прямого народовладдя в Україні. Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування. Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України. Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції). Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії. Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами. Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо. Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов’язково мають виступати: - пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені; - прийняття рішення обов’язкового, імперативного характеру. Пряме народовладдя – це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань. ^ 3. Конституційні форми народовладдя Демократичність держави й суспільства визначається насамперед рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально наявні процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. З правової точки зору народовладдя означає: 1) приналежність усієї суспільної влади, у тому числі державної, народові; 2) вільне здійснення цієї влади народом відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини та громадянина. Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють безпосередню та представницьку демократію. За безпосередньої демократії основні рішення приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, сходах і т. п., а за представницької — виборними установами (парламентами і т. п.). Народовладдя як головний і вирішальний принцип конституційного ладу України закріплене в статті 5 Конституції України ємкою та змістовною формулою: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Отже, механізм народовладдя в Україні розрізняє дві головні форми демократії: пряму (безпосередню) та здійснювану через відповідні органи, насамперед через представницькі установи та інші виборні органи. Народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні має безумовне та пріоритетне право на її безпосереднє здійснення. Це право є природним. Не випадково в частині першій статті 21 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. Здійснення влади народом визначається в Конституції України як народне волевиявлення. За своїм змістом воно може стосуватися будь-яких сторін життя народу: політичної, економічної, соціальної, культурної тощо. Щоб безпосереднє народовладдя відповідало інтересам народу, було справжнім волевиявленням, воно має здійснюватися в певних правових формах, які попередньо визначаються й закріплюються Конституцією та окремими законами. Стаття 69 Конституції України проголошує, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум (наука конституційного права відносить їх до провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя) та інші форми безпосередньої демократії. До інших форм прямого народовладдя необхідно віднести народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення. Форми безпосередньої демократії класифікуються так: — за результатами діяльності (або способами впливу на суспільні відносини) — імперативні, консультаційні, правотворчі й ті, що не створюють норм права; — за механізмом діяльності — прямо пов’язані, опосередковано пов’язані та не пов’язані з представницькою демократією (відносно самостійні); — за правовими засадами — ті, що діють на підставі норм права, і ті, що діють на підставі традицій, звичаїв; — за територіальною ознакою — національні (загальнодержавні) і місцеві; — за суб’єктами — всенародні та групові й індивідуальні. Народне представництво являє собою систему влади народу, яка здійснюється через виборних представників. Сукупність повноважень, делегованих народом або його частиною своїм виборним представникам, які об’єднані в спеціальну колегіальну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також сукупність самих представницьких органів влади являє собою представницьку владу. Поняття “представницька влада” характеризує не стільки функціональне призначення, скільки природу влади, спосіб її здійснення. Цю владу не можна ототожнювати із законодавчою, оскільки не будь-яка представницька влада включає законодавчі повноваження. Вона наділена нормотворчими, контрольними, розпорядчими та іншими повноваженнями. У науці конституційного права розрізняють станове, національне, корпоративне, конфесійне, регіональне, етнічне представництво. Порядок, організація та умови здійснення різних форм прямого народовладдя регулюються відповідними законами. Вибори як форма народного волевиявлення є одним зі способів формування народом органів державної влади й місцевого самоврядування та інших інститутів. Це стосується в першу чергу формування представницьких органів законодавчої влади — парламентів, виборів президента, представницьких органів місцевого самоврядування тощо. Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідомлено) — всенародне опитування з найважливіших питань державного життя, у якому беруть участь усі громадяни, котрі мають виборчі права. На відміну від виборів під час референдуму об’єктом є не кандидат або список кандидатів на певну посаду, а певне питання, з якого проводиться референдум, — закон, законопроект, Конституція, поправка до Конституції, проблема, що стосується статусу відповідної країни, внутрішньополітична проблема. Своєрідною формою референдуму є плебісцит, тобто опитування населення про політичну долю території, на якій воно проживає. Конституційне право сучасних держав передбачає різні форми референдумів і процедури їх застосування. Референдуми поділяють на загальнонаціональні, що проводяться на всій території держави, і місцеві, які проводяться в окремих адміністративно-територіальних одиницях; на конституційні та законодавчі (предметом перших є або проект нової конституції, або конституційна реформа та поправка до конституції, предметом других — проект закону чи закон, який уже є чинним). Щодо правової значущості розрізняють консультативні референдуми (їх ще називають народними опитуваннями), які проводяться лише з метою виявлення думки виборців з певного питання, остаточне рішення з якого приймається іншими органами держави, і “вирішальні”, коли той чи інший акт виноситься на голосування виборців з метою остаточного рішення щодо його долі. “Вирішальний” референдум може бути або затверджувальним, якщо виборцям пропонується більшістю голосів затвердити акт, який ще не набрав чинності, або заперечливим, якщо пропонується відмінити акт, який уже набрав чинності. Розрізняють також обов’язкові та факультативні референдуми. До перших відносяться референдуми, необхідність яких передбачається конституцією чи іншим конституційно-правовим актом. У другому випадку проведення референдуму з того чи іншого питання залежить від волі відповідного державного органу чи виборців. Відповідно до Конституції України та Закону України “Про Всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. (зі змінами, внесеними до нього Законом України від 18 червня 1992 р.) в Україні проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми (у межах адміністративно-територіальних одиниць). Предметом всеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; прийняття, зміна або скасування законів України чи їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Предметом місцевого референдуму може бути прийняття, зміна чи скасування рішень із питань, віднесених законодавством України до відома місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх виконавчих і розпорядчих органів. Всеукраїнський референдум згідно зі статтею 72 Конституції України призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Згідно зі статтею 73 та пунктом 2 статті 85 Конституції України Верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум з питань про зміну території України, а згідно з пунктом 6 статті 106 Конституції України Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України та проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Народна ініціатива за змістом статті 72 Конституції України являє собою вимогу не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області. Місцеві референдуми призначають органи місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції. У статті 143 Конституції України проголошується, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів. А згідно з пунктом 12 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їхніх спільних інтересів, здійснюється районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях. Виключно всеукраїнським референдумом згідно зі статтею 73 Конституції України вирішуються питання про зміну території України. А згідно зі статтею 74 не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Порядок проведення референдумів в Україні встановлений Законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. У статті 1 цього Закону проголошується, що референдум в Україні проводиться з метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами. Референдум в Україні — це спосіб прийняття її громадянами шляхом безпосереднього голосування законів України чи інших рішень із важливих питань загальнодержавного й місцевого значення. Крім того, ця стаття встановлює, що закони та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу стосовно законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади, рішень місцевих рад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких він проводиться. Закони та інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами та можуть бути скасовані чи замінені лише в порядку, передбаченому Законом України “Про Всеукраїнський та місцеві референдуми”. Законом визначаються загальні положення; порядок призначення референдумів; підготовка їх проведення; порядок голосування та визначення підсумків референдумів; опублікування, введення в дію, зміна чи скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом; положення стосовно дорадчого опитування громадян України. Необхідно зазначити, що цей Закон поки що не приведений у відповідність до Конституції України, що стало каменем спотикання при оголошенні Президентом України референдуму за народною ініціативою, який було проведено 16 квітня 2000 р. Через відсутність механізму проведення такого референдуму значна кількість політиків, юристів неоднозначно оцінила відповідний Указ Президента України, а питання про проведення в Україні референдуму за народною ініціативою розглядалося Європейською комісією “Демократія через право” (Венеціанська комісія) — експертним органом з конституційного права Ради Європи, а також Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Законопроект про проведення референдумів в Україні перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції. Референдуми є: — одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету в легітимізації владних рішень; — однією з основних форм реалізації права національного суверенітету; — одним зі способів формування громадської думки; — у демократичному суспільстві можуть бути використані народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, котрі не задовольняють інтереси громадян. Референдний (референдарний) процес здійснюється у кілька стадій: — призначення референдуму; — підготовка і проведення референдуму; — голосування та визначення підсумків референдуму; — опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом. Усі стадії референдного (референдарного) процесу підпорядковані загальним принципам: — загального права участі громадян України в референдумах; — рівного права участі громадян України в референдумах; — прямого права участі громадян України в референдумах; — таємності голосування під час референдумів; — підготовки та проведення референдумів на демократичних засадах; — гласності й відкритості підготовки та проведення референдумів; — заборони будь-якого прямого чи непрямого обмеження прав громадян України на участь у референдумах; — гарантування реалізації демократичних засад підготовки та проведення референдумів; — підготовки та проведення референдумів за рахунок Державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів. За порушення законності під час підготовки та проведення референдумів за законом настає адміністративна чи кримінальна відповідальність.^ 4. Правові гарантії здійснення народовладдя. Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народові та участі народу у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За Конституцією, влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і об’єктивно – усіх соціальних груп. Відповідно до ст. 5 Конституції народ є єдиним джерелом влади в Україні. Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5). Основними формами безпосереднього здійснення влади народом, прямого народовладдя є, за Конституцією, вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто весь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади. ^ Список використаної літератури Конституція України., К., 1996. Конституційне право України: Підручник для студ. вищ.навч. зал. / За ред.. В.П. Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2008. – 416с. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в україні: проблеми теорії і практики / За ред.. проф.. В.Ф. Погорілка. – К., 2001. Курс конституционного права Украины. Том 1. Общая часть: Основы теории конституционного права. Учебник (Под ред. М.А. Баймуратова и А.В. Батанова). – Х.: Одиссей, 2008. – 672 с. Чушенко В.І., Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручник. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 488с.