1.Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII-VI ст.до н.е.Греки- завойовники північнопричорноморських поселень були малозаможними та безземельними землеробами.Грецька колонізація мала переважно аграрний характерНайдавніше поселення –на Березанському півострові.Інші міста – колонії (Ольвія ,Феодосія,Пантикапей,Керкінтіда ,Тіра,Херсонес)Колонії, як і метрополії , були рабовласницькими полісами, але політично від неих не залежали, в цьому і виражалась їх державність.Вони підтримували з метрополіями соц-економічні стосунки, укладаючи угоди в торгівлі,надавали громадянам рівні права,мали з ними єдині культи й літочислення.Грецькі міста також мали розвинену економіку,ремісниче виробництво,землеробство,рибальство.Торгівельні стосунки з кочівниками та місцевими племенами відбувалися на обмінній основі, мали високу культуру.^ 3.На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.Боспорська держава виникла у V ст. да н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав- полісів та приєднання територій місцевих племен.Суспільний лад у Б. Царстві характеризувався наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників. Пануюча верхівка – царі з оточенням,жерці,суловласники,власники земельних ділянок,ремісничих майсиерень.Вільні люди,общинники за користування землею,яка була власністю царя,значну частину віддавали державі.Раби – основна продуктивна сила, використовувалися у прмислах, будівництві,ремісництві,домашньому господарстві.Державний устрій Б. царство сформувалося яз союз грецьких полісів.На чолі – цар-монарх гаданих пемен.До IIIст. до н.е.тут зберіглася антична форма правлінняЛіквідація залишків автономії й самоврядування сприяла передженню Б.держави у монархію.Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини(форос).Цар був одноосібним правителем, у ньогозосереджувалая законодавча,виконавча і судова владаі жрецькі ф-ї.Центральне управління здійснювало найближче оточення царя:міністр палацу,особистий секреиар,начальник фінансів,охоронці,спальник.Право.Його джерела були:законодавча діяльність царів Боспору,право грецьких міст,звичаї місцквих племенРегулювало майнові відносини,забов’язальне право, кримінальне право – найтяжчі злочини- повстання,змова,замах на життя царя.Покарання – смертна кара,конфыскацыя майна,штрафи.^ 4.Державний устрій і система управління у Скіфській державіУ VII-Vст.до н.е.утворився могутній союз скіфських племен.Скіфія була державою рабовласницького типу.За формою правління – один із різновидіврабовласницької монархії.Вона поділяллася на 3 частини і к ожноїбув цар. Один з них володарювавнад скіфами царськими,був верховним царемВерховному цареві належалався повнота завонодавчоїта розпорядчої влади,самостійно вирішував питаннявнутрішньої та зовнішньої політики,виконував судові ф-ї.Апарат держ.управлінняскладався з найближчіх родичів,найвідданіших слуг і військової верхівки,Найвпливовіші з них складали наближений до царя дорадчий орган-царську раду.Існував демократичний орган-народні збори всіх органіввсіх воїнів,де обговорювалися важливі питаннясусп.життя і престонаслідування.Держ структура скіфів була ще крихкою,але була політ.організацією за своїми основними функціями: підтримання відносин залежностій панування, зміцнення верховної влади, накопичення багатству руках пануючої верхівки.^ 5.Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів. Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.). Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією. ^ Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.^ Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію. Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен. У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції. Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням. Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу. Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені. Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів. Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин.^ Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва. В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.^ 6.Розкрийте соціально-правовий зміст системи сюзеренітету-васалітету в Київській Русі.Зазначимо, що феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету. Бояри були привілейованою частиною суспільства, і всі злочини, спрямовані проти бояр, каралися значно суворіше. В нормах “Руської Правди” життя бояр охоронялося подвійною вірою. В церковному уставі Ярослава честь дружин і дочок бояр захищалася штрафом у 5 гривень золота, а простих людей — в 1 гривню срібла. Бояри при відсутності синів мали право передавати спадщину дочкам, тоді як дочки простих людей не мали права на спадщину. Бояри звільнялися від податків. Разом із князями і боярами великими землевласниками виступали монастирі і церква. Вони нерідко володіли общинними землями, займали пусті, одержували землі в дар від князів і бояр, а також одержували угіддя, здійснюючи договори купівлі-продажу, міни, дарування^ 7.Розкрийте правовий статус середньої групи вільних людей в Київській Русі.Вільне населення Київської Русі позначалось загальним терміном “люди” Найчисельнішою соц. верствою були вільні общинники(селяни) – смерди.Середню групу вільних людей давали міста.Жителі міст юридично були вільні,навіть рівноправні з боярами,але фактично вони залежали від феодальної верхівки. Вони мали право переїжджати з місця на місце,звертатися до суду.Основним їх обов’язком будла сплата князям,боярамта іншим власникам. Також до цієй категорії належали ремісники 9 майстри,підмайстри), дрібні торговці, крамарі, рядове духовенство, ремісники й торговці несли основний тягар міських повинностей. Вони сплачували подачки грішми,платили натурою,відробляли на будівництві й ремонті міських укріплень.^ 8.Розкрийте компетенцію і функції центральних органів державної влади Київської Русі.За формою правління Давньоруська держава була монархією на чолі з великим князем. Спочатку він виконував, переважно, військові функції, але з часом зосередив у своїх руках та представляв законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. Він призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики, виконував функції воєначальника, був опікуном церкви, гарантом внутрішнього миру та зовнішньої безпеки.Важливу роль в управлінні державою відігравала рада при великому князеві. її завданням було обговорення найважливіших питань державного управління. Князь радився зі своїм найближчим оточенням - боярами, а іноді - з представниками духовенства, єпископату та ін.Органом центрального управління, крім князя та ради, був і, так званий, "княжий двір", де зосереджувалися всі важелі управління. З розвитком і посиленням держави великому князеві було дедалі важче самостійно здійснювати свої владні функції, тому він змушений був спиратися на допомогу слуг, які поступово перебирали на себе функції публічних урядовців. Водночас органи державної влади разом зі своїми офіційними функціями виконували й приватно-князівські. Тож елемент публічний в урядуванні ще не відокремився від приватно-правового. Особи, що належали до князівського двору (дворецький, покладник, печатник, стольник та ін.), завідували певною ділянкою господарства, прислуговували князеві й одночасно викопували державні управлінські функції. При дворі перебували також численні управителі -тіуни, їхні помічники - ключники, а також дітські, отроки, ябедники, гриді та ін.^ 9.Договори Великокнязівської влади як окрема група правових норм в Київській РусіВажливими першоджерелами давньоруського права були русько- візвнтійські договори907,911,945 та 971рр.Перший усний договір укладений князем Олегом у 907р.,вважають ніби вступом до наступного договору 911р. Договір 911р. укладений також князем Олегом, доповнював договір 907р. і містив норми міжнародного публічного і приватного права. Наступний договір укладений князем Ігорем 944р з візвнтійським імператорами Романом,Константином і Стефаном.Договір 971р. укладений князем Святославом з імператором Цимісхієм, але це був договір про перемир’я, і грунтується він лише на візантійському праві.Зміст договорів свідчить про те , що вони регулювали торговельні відносини,визначали права,якими користувалися руські купці у Візантії.У них можна знайти норми цивільного,кримінального,міжнародного,процесуального права.Наприклад, договір 911р. містить статті,які регулюють порядок успадкуваннямайна русів, що були на службіу Візантії , саме руськими нащадками. Договір 944р. дозволяє й інший варіант дій – убивця може бути затриманий та позбавлений життя близькими родичами вбитого.Договори містять також чимало норм , що втановлюють відповідальність за крадіжку, тілесні ушкодження, розбій,пограбування тощо. Деякі з них пізніше відтворено в Руській правді.В окремих випадках норми русько- візантійських договорів випереджають тогочасне міжнародне право.Договір 911р. установлював взаємні обов’язки русів та візантійців, пов’язані зі збереженням майна розбитого об берег чужоземного корабля, поки не з’явиться законний володар.^ 10.Князівська нормотворчість в Київській Русі. Наведіть приклади і прокоментуйте.Княже законодавство знаходило місце в договорах князів з народом та княжих грамотах.Самих договорів не збереглося, але з літописів видно, що вони існували.Дуже мало збереглося і юридичних грамот князів.Найстарша з них – грамота Мстислава 1 від 1130 року.Окреме місце серед пам’яток княжого законодавства займають церковні устави.Їх зберіглося 6. Найважливіші серед них: церковний устав Володимира та церковний устав Ярослава. Вони мали велике значення перш за все для церковного судочинства.^ 11. Наведіть приклади рецепції права в Київській Русі. Поясніть роль рецептованих норм в праві Київської Русі.Внаслідокрецепції ряду норм візантійського права набрали юр. Силив церковних судах збірники “Номоканон”(закон і церковне правило), які з прийняттям християнствапоторапили до русі через Болгарію. Це були збірники норм церковного права,до скаду яких увійшли правила апостолів, отців Церкви ті Вселенських соборів, а також закони імператорів у церковних справах.У Київській державі номоканони набули поширення у перекладі на старослов’янську під назвою (Корча Книга), яка складається із (Еклоги) та (Прохірона). (Еклога), видана приблизно між 740-750рр. За правління імператорів-іконоборців Лева та його сина Константина,містила витяги з конституцій, дигест,кодексу й новел Юстиніана та деякі додатки, зроблені під впливом звичаєвого права народів, завойованих Візантією.(Прхірон), виданий і кінці VIIIст. Імператором Константином, очищав візантійські закони від звичаю, наближав їх до римського права.Зазначені джерела містили преважно норми цивільного права.Наводили й деякі норми криміналного права, а також порядок розподілу воєнних трофеїв.Окрім (Еклоги) та (Прохірона), (Кормча книга) включала також збірники права під назвою (Закона судного людем), положення якого межували із статтями Руської правди.Рецепція візантійського права, а з ним і римського права збагатила давньоруське право новими правовими поняттями та нормами.Слад зазначити, що всі візатійські збірникипри перекладах зазнавали значних змін.Тексти доповнювалисях урахуванням місцевих звичаїв та умов судочинства, що наближало дані джерела до давньоруського права.^ 12.Судовий процес в Київській Русі.Особливих державних структур судових органів у Давньоруській державі не існувало. Судові функції виконували владці - як у центрі, так і на місцях. Суддями були князі, посадники, волостелі, тисяцькі, соцькі, десятські. Суд, фактично, не був відділений від адміністрації. Він базувався на класовій основі та захищав, передовсім, інтереси панівних верств давньоруського суспільства. Суди поділялися на публічні (державні), вотчинні (приватні) та церковні.До компетенції виключно князівського суду належали справи, в яких хоча б однією зі сторін були представники феодальної знаті. Найважливіші справи князь вирішував разом з боярами чи виносив на віче. Для вирішення незначних цивільних справ (розподіл спадщини, суперечки за межу тощо) князь посилав дітських і отроків, які діяли від його імені. Час від часу князь вибирався з тіунами у провінцію, об'їжджав громади та здійснював суд на місці. Це був, так званий, "поїзший суд".З виникненням великого приватного землеволодіння виникають приватні суди - суди землевласників над залежним населенням. Це право жалувалося феодалам державою разом із землею. Із запровадженням християнства та зростанням впливу церкви на віруючих виникають церковні суди, під юрисдикцію яких підпадали духовні та церковні люди щодо будь-яких справ, а миряни - стосовно справ про мораль, віру, подружніх проблем. Суддями на таких судах, залежно від типу злочину та статусу порушника, були єпископи, архієпископи чи митрополити.Існував і общинний суд, до юрисдикції якого належали: захист власності в разі порушення межі; проведення попереднього слідства, якщо вбивство було скоєно на території верві тощо. В умовах феодальної держави цей суд відігравав доволі незначну роль.Судовими урядовцями були: княжі урядовці, метальники, слідчі (істці), ябедники (офіційні обвинувачі). Для доказів залучалися свідки - послухи та видоки.^ 13.Поняття і види злочинів в нормах “Руської Правди”. Злочини в Київській Русі називали "образою", проте право не розрізняло кримінальне та цивільно-правове правопорушення. Підхід до злочинів був класовим. Уже виділяли об'єктивний і суб'єктивний боки злочинів. Об'єктами злочину були влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктами злочину могли бути всі, крім челядіі а холопів. Особливо небезпечним злочином вважалося посяі ііішч на князівську владу, що проявлялося у повстаннях. Небезпечними вважалися злочини проти особи - вбивство, побої, тілесні ушкодження. До майнових злочинів належали розбій, грабіж, крадіжка (татьба), незаконне користування чужим майном, псування межових знаків. Світське право того часу не мало норм, які б охороняли сім'ю під злочинних посягань. Ці норми набули втілення в церковних уставах. До злочинів проти сім'ї та моральності належали: розпуста (самовільне розлучення з дружиною), зґвалтування (іюшибання), укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття з черницею та кума з кумою, народження позашлюбної дитини, сексуальні збочення та ін.^ 14.Види покарань в нормах “Руської Правди”. Щодо системи покарань, яка існувала в той час, то вона була 1 юсить простою та порівняно м'якою. Найдавнішою формою покарань оула помста потерпшого чи його родичів. Цей вид покарань у часи "Руської Правди" спочатку обмежили, а потім і зовсім скасували. Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, що складалося з двох частин: одна йшла на користь князя, а друга-потерпілому. Видами грошового стягнення були віра (проста віра та дика), продаж, головщина, урок. Вищою мірою покарання був, так званий, "потік і пограбування" - вигнання шочинця та його сімї з общини з конфіскацією майна на користь общини. Цей вид покарання призначався, переважно, затри види іпочинів: убивство в розбої, підпал і конокрадство. Смертна кара не була властивою для права того часу. Вона з'являється пізніше і а спершу в практиці церковних судів.^ 15.Розвиток зобов¢язального права в “Руській Правді”.Досить розвинутим біло в Київській Русі забов’язальне право. Руська правда регламентовала як забов'язання за нанесення шкоди, так і забов’язання за нанесення шкоди, тк і забов'язання із договорів.В першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості.Так, якщо хто-небутьзламав спис або щит,то забов'язаний був відкодувати вартість зіпсованої речі.Для забов'язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов'язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно належало не конкретній особі, а всьому колективу і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашення своїх забов'язані, а не продавався в рабство, як то було раніше. ^ 16.Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення. Згідно з «Руською Правдою», договір мав назву «ряд» і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката. У РП є згадки про договори купівлі-продажу,позики, кредитування, особистого найму, зберігання, поруки, поклажі.Договір купіі-продажу рухомого майна заключався в фомі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї.Якщо хтось продавав річ, яка йому не належала, угода вважалась нікчемною: річ переходила до її власника, а покупць пред’являв позов про відшкодування збитків.Договір позики охоплював кредитні операції як грошима, так і натурою. Взяте поверталося з надбавкою в вигляді «присопу» (присипки) при позиці хліба і «настави»(добавки) при позиці міді. Проценти при позиці грошей (срібла) називалися «резами».Позика. Як і інші цивільні угоди, укладалася публічно, в присутності свідків. Виняток допускався тільки для невеличких позик до трьох гривень. Якщо борг перевищував цю сумму, а свідків не було,суд не розглядав такий позов (ст.. 52)Проценти за короткостроковими позиками стягувалися щомісячно, розмір їх не обмежувався.Договір поклажі укладався у вигляді неофіційної угоди (без свідків), і суперечки, які виникали у зв’язку з цим, вирішувались простою присягою. Вона ґрунтувалась на взаємній довірі сторін (ст.49)^ 17.Право успадкування у нормах руської правди.РП розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не лишив по собі заповіту, набувало сили спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона виходила заміж. То призначався опікун із числа близьких родичів. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. (ст.99-100)Дружина померлого отримувала частину майна «на прожиток»(ст.93). а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95)Община була зацікавлена в тому, щоб її багатство не йшло на сторону, коли дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села, тому майно передавалося лише по чоловічій лінії. Виняток був тільки для бояр та дружинників, які мали право предавати майно дочкам (ст.91), щоб маєтки залишалися в родовитих семей.^ 18.Види судів в КР, їх компетенція.Серед судових органів КР необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання було вигнання із общини.Зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівський юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання. Було включене в РусПравду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю.989р Володимир здійснив судову реформу. Її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів.Великий кнзь судив сам або через посадників, тіунів, волостелів ті їхніх помічників.Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі. Порушення церковних законів, розпуста, чародійство. Родинні сварки і ін.^ 19.Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі.Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче.Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Мав право приймати законодавчі акти, право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадку, про наділення своїх васалів землею, хрестоцілувальні грамоти, грамоти про пожалування посадами тощо. Ця законодавча влада не була всеохоплюючою , бо часто не визноволася боярами. Князь мав верховну судову владу, але не завжди міг її здійснити. Якщо князь домовлявся з боярами, влада переходила до нього повністью; якщо ні – фактично. Влада зосереджувалася у бояр.Васали князя разом із посадами отримували право судити в межах свого володіння. У боярських вотчинах вся судова влада перебувала у руках бояр. І хоча князь засновував князівські судові органи, направляючи туди своїх тіунів. Вони не могли протистояти фактично існуючому порядку.Князь очолював військову організацію, черезу повноважених ним осіб збиралися податки, чеканились монети, здійснювалось керівництво зовнішньо політичними відносинами. Князь призначвав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену. Наділяючи їх, земельними володіннями на умови служби. Крім того, він намагався підпорядкувати фінансово-адміністративну систему, оскільки в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами.Основною формою правління в Г-В землі була ранньо-феодальна монархія, однак тут мала місце й така форма правління, як дуумвірат. Так, із 1245р. і до смерті Данила Галицький правив разом із братом Васильком. Який володів більшою частиною Волині.Проте влада ніколи не зосереджувалась лише у княжих руках. Цьому перешкоджало боярство, особливо заможнє. ВелКнязь вимушений був допускати бояр до влади і, хоча велКнязь був необмеженим правителем, фактично він залежав від боярської аристократії. З цього можна зробити винсовок, що у Г-В землі існувала така форма правління, як монархія, обмежана боярською аристократією.Боярська рада діяла в ГВ князівстві вже в першій половині 14 ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чинос, представники боярської аристократії. Галицький єпископ, суддя князівського двору, декі воєводи та намісники. Раду, що збиралася з ініціативи самого боярства, очолювали найбільш впливові бояри. Які намагалися регулювати діяльність князя. В період Юрія-Болеслава вплив боярської ради настільки посилився, що князь не міг підписівати документи буз згоди з нею. З 14 ст. Рада стає офіційним органом влади. Фактично, в руках бояр зосереджувалась війскова, адміністративна й судова влада.Як і в інших руських землях, у ГВК діяло віче, але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи.Центральне та місцеве управління представляло собою двірцево-вотчину систему управляння. Центральною фігурою серед чинів був двірський. Перш за все, він вів господарство князівського домену і був «суддею князівського двору». Серед інших чинів згадується канцлер (печатник). Він відповидав за князівську печатку, скаладв текти грамот, засвідчував князівські документи. Також були такі чини, як стольник (відповідав за надходження доходів з князівських володінь), оружник (відповідав за князівське військо), отроки (супроводжували князя у військових походах).Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначував князь. Теріторія князівства ділилась на воєводства , а ті – на волості. В селах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації.^ 20.Розкрийте особливості поширення магдебурзького права в українських землях в 14-І-й пол. 17 ст.ст.Раніше за інші українські землі магдебурзьке право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. Останнім Магдебурзьке право отримав Ніжин (у 1625 році).МП діяло в містах україни шляхом застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів Павла Щербича Та Б. Гроїцького. Ці збірники відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел – «Саксонського дзеркала» та «Вайхбільда».На Правобередній україні також існувало таке явище, як хелмське право, яке по суті було переробкою магдебурзького на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм.Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів самоврядування, воно терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним та заміняли його.Протягом 14-17 ст. магдебурзьке право поширилося на всій правобережній та в частині Лівобережної України. У своїй основі воно було знаряддям католізації та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування . Міста використовували звичайно форму магдебурзького права та не його зміст, залишаючи дуже мало від німецького права.На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.^ 21.Розкрийте зміст Кревської (1385) і Городельської (1413) уній, покажіть правові наслідки цих документів для українських земель.Для литовсько-руської держави зростання московського князівства було великою загрозою. Збільшується тиск Польші на Литву. Перш за все польшу приваблюють українські землі. Правлячі кола польші починають переговори з великим князем Ягайло, пропонуючи йому руку королеви Ядвіги і сподіваючись таким чином отримати вплив на Велике князівство литовське.1385 – Кревська унія. Згідно з якою Ягайло мусив перевести Литву на латинську абетку, вжити заходів. Щоб повернути втрачені Литвою і польшею землі, повернути Польші землі, що були коли-небудь втрачені, звільнити полонених, прилучити землі литовські і руські до Польської корони. В наслідок цього у 1387 році до Польші приєднуються Галичина і Поділля. Останнє після протистояння польши і Литви тевтонському ордену, перейшло знову до литви (1410р.).Негативне значення мала й Городельська унія 1413 року, яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла ув польсько-литовське суспільство розлом на релігійному грунті; унія забезпечувала права тільки католиків, ставлячи їх вище православних, що призвело до загострення відносин між ними. Образи православних штовхають іх до відносин з Московю, яка в той час рахувалась з силою Литовської держави.^ 22.Юридична основа утворення Речі Посполитої. Розкрийте зміст Люблінської унії (1569р.) і прокоментуйте.У 16 ст. на політичній арені з’являється нова сила – шляхетство, інтереси якого були спрямовані на об’єднання Польщі і Литви. Щляхта Литви прагнула прагнула обмежити магнатів і домогтися привілеїв, якими користувалась польська шляхта. Цим прагненням скористалася аольська правляча верхівка, що мріяла приєднати до Польші Литовські та руські землі.1 липня 1569 року, не дивлячись на конфлікти і небажання шукати компроміси, була все ж таки підписана Люблянська Унія, згідно з якою Корона (Полдьша) й Велике князівство Литовське об’єднуються в одну державу – Річ посполиту. За умовами унії. Обрався спільний король, який одночасно проголошувався великим князем. Сейми могли бути тільки об’єднаними (польсько-литовськими). Спільною була грошова система, Польська та литовська шляхти могли володіти землями в обох частинах держави.Наслідки Люблянської унії біли негативними для України. Більшість земель відійшли до польші, за великим князівством литовським залишалось лише Берестейське воєводство та Пінщина. Деякі землі відійшли до Молдови. Угорщини, москви.Україна зазнала найбільших втрат від Любянської унії: національному життю і нац..традиціям було завдано тяжкого удару.^ 23. Зміст і значення Берестейскої унії (1596 р.)У XVIст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядається Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов’язковим твердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдиною істинними. Йшлося не про обї’днання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної. Страх перед вибухом народного гніву (через посилення кріпосного права та загострення соціальних конфліктів) був причиною стримання переходу верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді у Речі Посполитій було вирішено створити спеціально для українського народу уніатську Церкву – перехідну ланку до повного панування католицизму на українських землях, зберігаючи при тому обряди православ’я , церковнослав’янську ову і календар, визнаючи при цьому зверхність ватикану. Ініціатива укладення унії походила від православної сторони. В червні 1595 року за ініціативою єпископа Львовського Гедеона Балабана було вирішено підписати унію. Наприкінці 1595 її офіційно було признанано.Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, шляхта, що прийняла унію, одержувала право займати держ посади нарівні з католицькою шляхтою.Те, що розпочалося як намір здійснити об’єднання християнської пастви, закінчиося розколом: тепер існувало три церкви – католицька, уніатська і православна.Лише у зо-х роках 17 ст. з’явилися «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви.^ 25. Правова сутність “дворянської республіки” в Речі Посполитій.Велике значення у формуванні державної системи Речі Посполитої мали “Артикули” Генріха Валуа 1573 р. Ними проголошувалася дворянська республіка на чолі з королем. Короля обов’язково обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і був зобов’язаний вирішувати найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики лише з урахуванням думки сенату, а кожні два роки — скликати сейм. Відповідно до “Артикулів” у разі порушення королем прав і привілеїв шляхти вона мала право відмовитися від покори королю. Слід зазначити, що ефективність роботи сейму різко понизилася в середині XVII ст. після того, як була запроваджена практика прийняття рішень виключно консенсусом. Будь-який учасник міг скористатися правом “liberum veto” і заблокувати будь-яку постанову. Центральне управління республікою здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, маршалок коронний (або великий) відав королівським двором, канцлер — королівською канцелярією, коронний підскарбій — скарбницею Корони, коронний гетьман — військом Корони.Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право.^ 24.Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.У цей час адміністративний устрій майже не змінився, порівняно з час до татаро-монгольського панування на українських землях. Різницею було те, що віднині кожен князь мав отримати ярлик – символ влади – у золото ординців , всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди^ 26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства Литовського Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков