1.3. Система показників розвитку міжнародної торгівлі.Сукупність показників розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на сім груп: обсягові (абсолютні), результуючі, структурні, інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення (рис. 1. 3). Деякі показники, наприклад індекси концентрації експорту та диверсифікації експорту, використовуються тільки в міжнародних зіставленнях, інші — для оцінки розвитку як зовнішньої торгівлі, так і міжнародної торгівлі в цілому (обсяг експорту, імпорту, товарна та регіональна структури торгівлі тощо). Велика кількість показників може бути використана для оцінювання та аналізу розвитку зовнішньої торгівлі фірми (табл. 1.6). Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі. Експорт (від. лат. exportare — вивозити) —– вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і пра на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон. Обсяги вивезення товарів, робіт, послуг і результатів діяльності характеризує показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, як правило, рік Експорт може вимірюватися і натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівнянні товари (вугілля, нафта, газ тощо). За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів: – вироблених, вирощених або добутих у країні; – раніше ввезених з–за кордону та перероблених на митній території; – перероблених під митним контролем; реекспорт — вивезення (експорт) товарів: – раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо); – з територій вільних зон; – з приписних складів. Таким чином, реекспортні операції обліковуються митною статистикою як експортні, а обсяг реекспорту входить до складу експорту товарів. Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на світовому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50 %. Значно посилились позиції на світових ринках таких країн, як Китай, Гонконг (з 1999 р. у складі Китаю), Південна Корея, Сінгапур, Мексика, Малайзія та Іспанія. Водночас частка в світовому експорті Бельгії, Швеції та Швейцарії зменшилась (табл. 1.7). Обсяги світового експорту на сьогодні становлять понад 5340,3 млрд.. дол., що майже в 42 рази перевищує показники I960 р. і в 1,6 рази рівень 1990 р. Основними світовими експортерами були і залишаються розвинуті країни (табл. 1.8). Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з–за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо). За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт — це ввезення до країни товарів іноземного походження з країни–виробника або країни–посередника з метою: – кінцевого споживання; – переробки для вивезення або для кінцевого споживання; – для переробки під митним контролем; – з територій вільних зон і приписних складів; реімпорт — ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених. За період з 1980 по 1999 pp. обсяг світового імпорту збільшився майже в 3 рази і становить 6764 млрд.. дол. При цьому понад 40 % світового імпорту припадає на п'ять країн — США (15,4 %), Німеччина (8,3 %), Японія (6,4 %), Великобританія (5,5 %), Франція (4,7%). У цілому динаміку обсягів світового імпорту за 1960— 1997 pp. по групах країн характеризує табл. 1.9. Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, а країною імпорту — країна походження товару. Країною походження товарів може бути: – країна виробництва; – країна відвантаження; – країна продажу. Країною призначення товарів може бути: – країна споживання; – країна поставки; – країна купівлі. Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн–контрагентів користуватися методом «країна виробництва — країна споживання», а якщо це неможливо, то методом «відвантаження — поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, до тих, де вони споживатимуться. Використання методу «країна виробництва — країна споживання» дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів і товарних груп. Країна–виробник – та, де товар виробляється або суттєво переробляється, але при великій кількості країн, що беруть участь у виробництві продукту, країною виробництва вважається країна кінцевої (останньої) переробки продукту; за часткової участі країн — країна, що внесла найбільшу частку у вартість продукту. Країною–споживачем є та, де продукт споживається відповідно до його споживацьких властивостей. Під країною поставки (відвантаження) розуміється перша країна, до якої товар було відвантажено, навіть якщо під час транспортування мали місце перевантаження товару, його складування, перефасування, пересортування, але без здійснення комерційних угод стосовно до цих товарів. За прямої торгівлі країна походження може бути одночасно країною виробництва, продажу та відвантаження, а країна призначення — країною купівлі, поставки та споживання. При складних посередницьких схемах країною походження є країна продажу, а країною призначення — країна купівлі. При цьому товар може багаторазово перепродаватися. Кожна країна має фізичну територію, розмір якої і кордони фіксуються у відповідних міжнародних документах, а також митну територію, на якій контроль за ввезенням товарів здійснює єдина державна митна установа. Проте існують випадки незбігу митної території з територією власне країни: – у разі утворення між двома або більше країнами митного союзу (зони), тобто міждержавного формування, в межах якого значно знижені тарифи на пересування товарів і встановлено спільний митний тариф, що забезпечує однакові для всіх членів утвореної зони умови прийому товарів з інших держав; – у випадках, коли встановлення митного контролю на прикордонній території є неможливим або незручним через географічні причини; – за існування в країні вільних зон. Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю. Митний контроль — це процес здійснення митними органами необхідних дій, спрямованих на дотримання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок ввезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти та валютних цінностей. Вільною зоною вважається будь–яка спеціальна зона (морський порт, аеропорт, склад тощо), теоретично винесена за межі митної території держави. Вільні зони відомі ще під назвами «порто–франко», «вільні склади», «вільні порти», «зони вільної торгівлі» та «зони міжнародної торгівлі». На сьогодні в світі нараховується приблизно 300 вільних зон, у т. ч. в США понад 150, хоча американські фахівці і зазначають, що останнім часом у зв'язку із зменшенням тарифів кількість вільних зон та їх значення помітно знизилися. Кожна вільна зона діє на підставі статуту, що затверджений відповідними державними органами і передбачає механізм дії зони, перелік конкретних дозволених операцій з товарами, права та обов'язки імпортерів та експортерів. Загалом усі операції на території вільних зон можна поділити на три групи: – операції зі стимулювання національного виробництва, особливо експортного, що здійснюються шляхом надання пільг при імпортуванні (зниження сум страхування на товари, розміщені в зоні; необов'язковість оплати мита і податків одразу після прибуття товару; можливість зберігання товару в зоні певний час та вивозу партіями необхідних розмірів; можливість підготовки сировини, товарів для подальшої переробки, а іноді і зменшення ввізного мита за рахунок зміни товарної позиції тощо); – операції зі стимулювання реекспорту, що ґрунтуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита і податків; – операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку (у вільній зоні товар може бути вироблений, зібраний, перевірений, полагоджений, відібраний, перемаркірований, перепакований, очищений, змішаний, оброблений, відкладений тощо). Відсутністю ввізного мита і податків, а також можливістю здійснення ряду операцій на території вільних зон широко користуються азіатські компанії, які при експортуванні товару до певної країни повністю використовують можливості вільних зон щодо дешевого ввезення комплектуючих та збірки на місці готового виробу. Здійснення зовнішньоторговельних операцій через вільні зони дає певні переваги в економії накладних витрат як експортерам, так й імпортерам. Крім використання механізму реекспорту» імпортер чи експортер може відремонтувати пошкоджений товар, перемаркувати його, а імпортер має змогу оглянути товар, провести випробування (заміри), отримати необхідні зразки, підготувати товар для продажу в роздрібній мережі. Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле– та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги. До складу товарного експорту та імпорту не включаються: – поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо); – товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій; – вартість транзитних товарів; – особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру. Фактично обсяги експорту та імпорту є основою для розрахунку інших показників розвитку міжнародної торгівлі. Джерелами інформації про ці обсяги за певний період та на певну дату є дані митної статистики та платіжного балансу країни, які дещо відрізняються за моментом обліку та типом ціни (табл. 1.10). Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому: ЗТО = Е + І, де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях); І— обсяг імпорту (у вартісних одиницях). Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB Динаміку світового товарообігу ілюструють дані табл. 1.12. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішнє ввезення, вивезення та транзиту товарів: ГТ = Е + І+Т, де ГТ— генеральна (загальна) торгівля; Е — вартість експорту; І — вартість імпорту; Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни. У міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два види: прямий та опосередкований. Прямий транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються: – за видами транспортних засобів; – за кількістю перевезеного вантажу; – за країнами відправлення та призначення. Опосередкований транзит — це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на митних складах. Він обліковується як реекспорт та включається до загального імпорту та експорту. Транзит вантажів як пересування товарів під митним контролем між країнами, в т. ч. через територію іноземних держав, здійснюється на основі багато– і двосторонніх угод між заінтересованими країнами. Такі угоди регулюють порядок та умови транзиту, маршрути руху, гарантії щодо вантажів, транспортних засобів і супроводжуючих осіб. Транзитний рух звільнюється від мита, податків і зборів, за винятком зборів, які стягуються за конкретні послуги, що надаються при транзиті. Загальною є вимога, щоб транзитні товари залишалися в незмінному стані під час транспортування, крім змін внаслідок природного зносу або збитків за нормальних умов збереження та транспортування, а також не використовувались у будь–яких інших цілях, крім транзиту. Сучасне міжнародне право не містить безумовної норми щодо вільного транзиту. Кожна держава дає дозвіл на транзит через свою суверенну територію, керуючись національними законами, постановами та нормами. Будь–яка держава має право відмовити в транзиті через територію, не обґрунтовуючи це рішення жодними причинами. Однак для внутрішньоконтинентальних країн існує право вільного транзиту через територію сусідньої країни, що має вільний вихід до моря (океану). Така норма існувала раніше у вигляді торговельного звичаю, а згодом була зафіксована в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав і обов'язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ООН з морського права (1982 p.). Незважаючи на адекватне розуміння терміна «генеральна (загальна) торгівля», в окремих країнах її облік неоднаковий через відмінності в митно–тарифних системах, різні умови складування товарів і встановлені законодавством тлумачення вітчизняного та іноземного товарів. Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі: – спеціальної системи обліку для деяких видів товарів; – загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає: – національний експорт; – вивезення товарів після переробки під митним контролем; – націоналізовані товари. Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту. Спеціальний імпорт включає: – товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; – товари, ввезені для переробки під митним контролем; – товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін. Індекси фізичного обсягу експорту та імпорту розвинутих країн і країн, що розвиваються, подані в табл. 1.13. Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі. Міжнародні відносини (економічні, гуманітарні, політичні, культурні тощо) знаходять своє відображення у балансах міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків — це співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни стосовно інших країн. У систему балансів міжнародних розрахунків входять: – розрахунковий баланс; – баланс міжнародної заборгованості; – платіжний баланс. Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов'язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі (експорту та імпорту товарів і послуг), міжнародної міграції капіталу (надання та отримання позичок і кредитів), міжнародної міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс. Баланс міжнародної заборгованості за методологією та призначенням наближений до розрахункового балансу, але відрізняється від нього складом статей і має певні особливості в окремих країнах. Так, у США застосовується баланс міжнародних інвестицій, що складається із зарубіжних активів та зобов'язань перед іноземними вкладниками. У системі балансів міжнародних розрахунків основне місце посідає платіжний баланс, дані якого кількісно та якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв'язків країни. Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з–за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць). Крім того, платіжний баланс фіксується на певну дату (день) для відстеження стану та співвідношення платежів і надходжень. За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, Що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу). Схема платіжного балансу була створена в 1947 р. та опублікована як документ ООН, що став базою для створення Міжнародним Валютним Фондом форм і принципів складання платіж: A. Поточні операції, товари, послуги, доходи від інвестицій, інші послуги та доходи приватні, односторонні перекази, державні односторонні перекази. Разом А: баланс поточних операцій. B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інший довгостроковий капітал. Разом: А + В. C. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та пропуски. Разом: А + В + С + D. E. Балансуючі статті, переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання спеціальних прав, запозичень (СПЗ), рух золотовалютного резерву, надзвичайні джерела, покриття сальдо зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. Разом: A + B + C + D + E. F. Підсумкова зміна резервів, золото, СПЗ, резервна позиція в МВФ, іноземна валюта, інші вимоги, кредити МВФ, результуючі показники розвитку міжнародної торгівлі, країни розраховуються за даними розділу А (поточні операції). Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу. Сальдо торговельного балансу. Якщо експорт (надходження) перевищує імпорт (платежі), то сальдо додатне, а торговельний баланс активний. Якщо ж експорт (надходження) менший за імпорт (платежі), то сальдо від'ємне, а торговельний баланс пасивний. Рівність експорту та імпорту утворює нульове сальдо балансу, а сам баланс у таких випадках називається чистим, або нетто–балансом. Аналогічно розраховуються й інші показники. Сальдо балансу послуг. Сальдо балансу поточних операцій. Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом (табл. 1.14). Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій — індекси стану балансу — Дають можливість лише ранжувати країни за цим показником, що і було показано на рис. 1.4 та 1.5. Зіставляти ж розміри сальдо країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. У даному випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом покриття експортом імпорту. Якщо індекс менший за 100, то торговельний баланс має від'ємне сальдо, а якщо перевищує 100, то він має позитивне сальдо (табл. 1.15). Дані таблиці демонструють, що коефіцієнт покриття експортом імпорту дає можливість зіставляти країни за станом їх торговельних балансів. Так, Італія має найбільше за обсягом позитивне сальдо торговельного балансу, а найбільшою «позитивністю» стану балансу характеризується Китай (124,3 %), у той час як абсолютний розмір його торговельного сальдо менший за аналогічний показник Італії. США є країною з найбільшим у світі від'ємним сальдо торговельного балансу, але у групи країн, що має дефіцит торговельного балансу в 5—10 разів менший за американський, стан платіжного балансу є гіршим: Греція — 58,0 %, Індія — 74,5 %, Бразилія — 75,5 %. Таким чином, при міжнародних зіставленнях абсолютні показники сальдо торговельного балансу слід доповнювати аналізом індексів покриття імпорту експортом. Індекси покриття імпорту експортом розраховуються не тільки по окремих країнах, а й по їх групах та світу в цілому. В світовій торгівлі за останні 40 років індекс покриття імпорту експортом коливався в межах 95,0—97,8 %, що свідчить про те, що 1 сальдо торговельного балансу було від'ємним (табл. 1.16). Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В. Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти. Індекс «умови торгівлі» є одним з показників, що характеризують зміну положення країни в світовій торгівлі. Самі умови торгівлі, в свою чергу, залежать від коливань попиту на світовому та внутрішньому ринках, від змін в умовах виробництва, від ступеня монополізації окремих товарних ринків. Але розмір виграшу, який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не тільки від цін, а й від фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому не завжди коректно робити висновок про зміну добробуту країни тільки на підставі змін умов торгівлі. Так, якщо зниження цін на продукцію, що експортується, зумовлене підвищенням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному попиті на світовому ринку країна зможе збільшити фізичні обсяги свого експорту та отримати більший виграш, хоча умови торгівлі для неї і погіршились. Однак слід брати до уваги і так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації знижується. Така ситуація може виникнути для багатьох країн, що розвиваються, в яких можливості економічного піднесення зумовлені розширеннями видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину характеризується, як правило, низькою еластичністю, то швидке нарощування експорту призводить до такого падіння світових цін наш сировину, яке перекриває позитивний ефект від збільшення експорту. У даному разі збільшення експорту може стати невигідним. Таким чином, індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін. Індекси експортних та імпортних цін регулярно розраховуються державними органами країн та публікуються міжнародними економічними організаціями (табл. 1.17). Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд: де Hj — індекс концентрації експорту країни (j — індекс країни); 239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН; і — індекс товару (від 1 до 239); і — вартість експорту і–х товарів країною; х — загальна вартість експорту країни. Значення коефіцієнта розміщують у межах: – Позитивне значення країна експортує широкий спектр товарів широкий спектр товарів. – Негативне значення країна експортує переважно обмежену групу товарів. Найменші (позитивні) значення цього показника мають індустріально розвинуті країни: Італія — 0,056, Франція — 0,057, Австрія — 0,06 та ін. Найбільші (негативні) значення за показником концентрації експорту мають найменш розвинуті країни (Габон — 0,82; Гвінея — 0,84; Уганда — 0,86; Нігерія — 0,95) та країни–експортери нафти (Об'єднані Арабські Емірати — 0,83; Саудівська Аравія — 0,78; Ірак — 0,78; Кувейт — 0,6). Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких–небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру. Значення коефіцієнта розміщують у межах: – Позитивне значення імпортна незалежність (країна задовольняє потребу у товарі і самостійно). – Негативне значення велика імпортна залежність (країна задовольняє потребу в товарі і повністю за рахунок імпорту). Крім того, показник імпортної залежності країни може використовуватися в міжнародному маркетингу при прийнятті та обґрунтуванні рішень щодо вибору цільового зарубіжного ринку. Для цього прогнозований обсяг попиту (Qy), (Dy) помножується на коефіцієнт імпортної залежності по даному товару (Zy). Умовний приклад: У цьому прикладі найпривабливішим за критерієм обсягу можливого ринку, а відповідно і обсягу можливих продажів, є ринок країни С. Індекс чистої торгівлі — показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від'ємному значенні індексу): Значення «–1» та «+1» відповідно є екстремальними. Інші від’ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні — відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом (табл. 1.18). Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість. Товарна структура експорту — це систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що вивозяться з країни (групи країн, всіх країн світу), а товарна структура імпорту — відповідно систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни або групи країн. Таким чином, товарна структура експорту може розраховуватися для країни, групи країн, усіх країн світу (товарна структура світового експорту), а товарна структура імпорту — за окремими країнами та групами країн. Товарна структура світового імпорту не виокремлюється і не розраховується, оскільки в світовій економіці як у замкнутій системі все, що експортується, є одночасно і предметом імпорту. Тому товарна структура світового експорту одночасно характеризує і структуру імпорту (рис. 1.6). При структуризації товарного потоку можуть використовуватися такі ознаки, як походження, призначення та ступінь обробки товарів (рис. 1.7). Товарна структура експорту країни — структурований за певними ознаками обсяг товарного експорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує експортну спеціалізацію країни та питому вагу кожної товарної позиції в експорті. В більшості країн світу товарна структура експорту складається за основними його статтями. Товарна структура імпорту країни — структурований за певними ознаками обсяг товарного імпорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує імпортну залежність країни від окремих товарів і товарних груп, а також питому вагу кожної товарної позиції в імпорті. В більшості країн світу товарна структура імпорту також складається за основними його статтями. Оскільки інформаційною основою для розрахунку товарної структури є дані митної статистики, що в більшості країн обліковує експорт та імпорт за Гармонізованою системою опису та кодування товарів (ГС), а також з метою забезпечення уніфікації в міжнародних зіставленнях, країнами також застосовується товарна структура експорту та імпорту, що розраховується за ГС (табл. 1.19). Товарна структура експорту групи країн являє собою розподілений за певними ознаками загальний обсяг товарного експорту цих країн за рік. Вона показує експортну спеціалізацію цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях. Світові економічні організації у подібних порівняннях розподіляють товарні експорт та імпорт за такими позиціями: – продовольчі та сировинні товари, паливо, в т. ч.: – продовольство; – промислова сировина; – паливо; – готові вироби та напівфабрикати, в т. ч.: – хімічні продукти; – машини, обладнання та транспортні засоби; – інші готові вироби; – інші товари. Товарна структура імпорту групи країн — це розподілений за визначеними ознаками загальний обсяг товарного імпорту цих країн за рік. Показує імпортну залежність цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях. У табл. 1. 20—1. 25 подані товарні структури експорту та імпорту) по таких групах країн: розвинуті, що розвиваються та з перехідною економікою. Товарна структура світового експорту демонструє його розподіл за основними товарними групами та пріоритетність попиту (пропозиції) на окремі з визначених груп (табл. 1.26). Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей у структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу. Значення індексу розміщують у межах: – Позитивне значення структура експорту країни не відрізняється від світової або тієї, з якою порівнюється. – Негативне значення структура експорту країни дуже відрізняється від світової або тієї, з якою порівнюється. Індекс диверсифікації для України в 1990 р. становив 0,75. В індустріально розвинутих країнах цей показник перебуває на рівні 0,2—0,4 (Франція — 0,252; Великобританія — 0,268; США — 0,344), а в країнах, що розвиваються, перевищує рівень 0,8—0,9 (Уганда та Гвінея — 0,96, Нігер — 0,93, Нігерія — 0,91, Судан — 0,92). Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання Цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни. Регіональні (географічні) структури експорту та імпорту характеризують розподіл товарних потоків (в обох напрямках) за місцями (країнами, регіонами) призначення або походження і класифікуються за структурами експорту та імпорту країни, структурами експорту та імпорту товару (або товарної групи), а також за зовнішньою та внутрішньою структурами (рис. 1.8). Зовнішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по країнах або регіонах призначення. Вона демонструє регіональну спеціалізацію експорту країни та визначає основні ринки збуту товарів і послуг за кордоном (табл. 1.27). Внутрішня регіональна структура експорту країни — розподіл національного експорту по регіонах (адміністративних одиницях) його походження всередині країни. Показує питому вагу кожного регіону (області, землі, штату, провінції тощо) в загальному експорті країни і характеризує участь регіону в зовнішньоторговельній діяльності (табл. 1.28). Для прийняття різнопланових рішень у міжнародному менеджменті необхідно мати дані щодо структури експорту конкретного товару. Для цього в аналітичних цілях використовують регіональні структури експорту товару. Зовнішня регіональна структура експорту товару — розподіл національного експорту конкретного товару (нафта, газ, деревина тощо) за країнами (регіонами) споживання. На її осн