“Міжнародно-правове регулювання боротьби зі зміною клімату”. Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території декількох держав, що потребує координації їх зусиль. Природними передумовами міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища є обмеженість ресурсів та просторових границь біосфери. Соціально-економічними передумовами є зацікавленість держави і народів у справедливому розподілі природних ресурсів, необхідність поєднання економічного розвитку суспільства і збереження довкілля, забезпечення права громадян на сприятливе навколишнє середовище, яке проголошено у конституціях багатьох країн світу. Міжнародне право навколишнього середовища є однією з найбільш молодих, динамічних і зростаючих галузей міжнародного права, що регулює відносини між державами у сфері охорони навколишнього середовища, раціонально використання природних ресурсів планети, забезпечення екологічної безпеки населення та сталого розвитку в ім’я теперішнього і майбутніх поколінь. Розвиток міжнародного права навколишнього середовища має значний вплив на міжнародне право загалом. Деякі з принципів і концепцій міжнародного права навколишнього середовища увійшли у предмет та понятійний апарат міжнародного публічного права. Активна правотворчість держав і міжнародних організацій у галузі охорони довкілля призвела до зростання нормативного матеріалу у цій сфері, який відзначається різноманітністю форм міжнародно-правового регулювання: договори, декларації, хартії, резолюції, програми дій. Джерела міжнародного права навколишнього середовища можна поділити на 2 категорії: міжнародно-правові акти, що встановлюють принципи і норми (зване “тверде”, обов’язкове право) та акти, які містять рекомендовані норми, які впливають на суб’єктів міжнародного права своїм авторитетом (“м’яке” право). До першої категорії відносяться конвенції, договори, які підписані державами, а також принципи міжнародного права навколишнього середовища. До другої категорії відносяться декларації держав та рішення міжнародних конгресів, конференцій, міжнародних організацій. У галузі охорони довкілля договори і конвенції відіграють найбільшу роль, але деякі принципові положення, які визначають генеральну лінію поведінки держав, закріплені в деклараціях та хартіях. Стокгольмська Декларація Конференцій ООН з навколишнього середовища (1972р.), Декларація Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) підняли питання охорони довкілля на глобальний рівень та визначали основні принципи взаємодії держав у цій сфері. Вказані міжнародно-правові документи, незважаючи на їх необов’язковий характер, сприяють і заохочують держави до подальших дій, відображають тенденцію глобальної солідарності у розв’язанні планетарних проблем охорони навколишнього середовища і сталого економічного розвитку країн, але й визначення суттєвої ролі неурядових організацій у прийнятті екологічно значимих рішень. Декларація Ріо-де-Жанейро, підписана вищими посадовими особами 180 держав світу на всесвітньому самміті, впливає на світовий правопорядок, а її основні положення відображені у національному законодавстві багатьох країн. 2. Клімат будь-якої території Землі є важливим природним ресурсом, причому, практично невичерпним, але кожен з основних його параметрів характеризується деякою мінливістю. Нині спостерігається своєрідний парадокс – внаслідок науко-технічного прогресу технічне і енергетичне озброєння людини зростає, але її залежність від погоди і клімату не зменшується, а, навпаки, різко зростає. В наш час велике значення має проблема вивчення тенденції зміни клімату Землі і окремих її регіонів, оскільки він виступає вирішальним фактором формування природних умов. Розглядаючи питання про зміну клімату Землі необхідно розрізняти зміни природні, які можуть бути віковими, циклічними, з чергуванням потеплінь і похолодань, або ж поступовими змінами одного знаку – наростанням чи зниженням температур повітря, та антропогенні викликанні людською діяльністю, що супроводжуються зміною кліматоутворюючих факторів і їх взаємодію. Зміни клімату бувають регіональними, які охоплюють тільки певну частину нашої планети, певний регіон, або ж глобальними, характерними для всієї Землі. Уся сукупність причин зміни клімату Землі ділиться на три групи залежно від їх впливу на основні кліматоутворюючі фактори – сонячну радіацію, земну поверхню і циркуляцію атмосфери. 2.1 Атмосфера є однією з умов життя на планеті. Крім того, що повітря необхідне для дихання живих істот і рослин, атмосфера поглинає короткохвильове і гамма-випромінювання з космічного простору, згубні для всього живого, ультрафіолетові промені. Атмосфера має шарувату будову. З низу вгору змінюється склад, густина, температура повітря. Нижній шар – тропосфера – піднімається від поверхні Землі на 8 – 10 км в полярних широтах і на 16 – 18 км – в екваторіальних. В цьому прошарку зосереджено 80% всієї маси атмосфери. Тут утворюються всі природні явища – хмари, опади, вітри, зароджуються і затухаються циклони, магнітні аномалії, змінюється тиск. Над тропосферою знаходиться стратосфера, яка сягає висоти до 55 км. Повітря в ній розріджене, небо набуває темно фіолетового забарвлення. В цьому шарі дуже мало вологи. Стратосфера має озоновий прошарок, який знаходиться на висоті 25 км від поверхні Землі і поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця. Наступний шар – мезосфера, за нею термосфера, потім екзосфера. Скупчений у земній атмосфері вуглекислий газ має однобічну дію – пропускає сонячне світло, але затримує тепло нагрітої Сонцем поверхні Землі. Внаслідок цього відбувається нагрівання планети. Це явище відоме як парниковий ефект. Клімат Землі залежить від багатьох факторів. Лінія природних коливань клімату нині має тенденцію до збільшення температури, що відбувається внаслідок парникового ефекту. Подальше збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призведе до зміни теплового режиму планети у бік підвищення температури. Останнім часом занепокоєність вчених з приводу парникового ефекту зросла. Встановлено, що крім СО2 парниковий ефект створюють і деякі інші гази, які називають малими домішками. Комп’ютерне моделювання свідчить, що подвоєння вмісту окислу азоту (N2O) підвищує температуру на 0,70С, метану (CH4) – на 0,40С, водяної пари (H2O) – на 0,30С, фторхлорметанів, або фреонітів (CFC3, CFCI2 тощо) – 0,80С. За розрахунками вчених, підвищення середньорічної температури Землі на 2,50С призведе до значних змін на планеті, більшість з яких буде мати для людей негативні наслідки. Потепління вплине на характер таких важливих явищ природи як опади, вітер, хмарність, океанські течії, розміри полярних крижаних утворень. Окремі континенти стануть посушливішими, а узбережжя – затопляться, зими будуть коротшими й теплішими, а літо – тривалішими і спекотним. Основні кліматичні зони змістяться в бік полюсів приблизно на 400 – 500 км. Це викличе потепління в зоні тундри, танення вічної мерзлоти у холодних широтах. Значно збільшиться посушлива зона в середніх широтах, де розміщені зернові райони України. Це вплине на Кубань, “зернові” штати США, Канада – клімат тут стане надто сухим і врожаї зерна різко скоротяться. Рівень Світового океану підніметься на 2- 3 м за рахунок танення полярних льодовиків, що призведе до затоплення багатьох прибережних земель, міст, портів тощо, де проживають мільйони людей. Кліматичні зміни можуть відбуватись не лише внаслідок впливу технічного прогресу, а внаслідок зміни поверхні землі. Зменшення лісів призводить до зниження випаровування й збільшення прямої тепловіддачі, що впливає на циркуляцію шарів атмосфери. Крім того, атмосфера Землі підігрівається внаслідок спалювання великої кількості нафти, вугілля, торфу, а також роботи АЕС. В деяких промислових районах концентрації теплової енергії за рахунок промисловості значно збільшилась, з’явилися теплі ореоли над промисловими центрами, де теплові аномалії вже на кілька градусів перевищують норму. Їх добре помітно з космосу і видно на космічних знімках. Дуже активно вирубуються тропічні ліси. За підрахунками експертів ООН, у найближчі 20 років їх буде знищено на площі 12 – 15 млн.км2., тобто половину. Це призведе до зменшення кількості кисню, що надходить у атмосферу з цього джерела. Таким чином, діяльність людини, що спричиняє кліматичні зміни, має негативні наслідки.Середньорічна кількість викидів у атмосферу. Речовина Викиди, млн.. тонн Природні Антропогенні СО2 485000 18300 Тверді частки 3700 1000 SO2 650 100 CO 5000 304 NO4 770 53 CH4 2600 8 Зміна клімату обумовлена діяльністю людини і вона відображається на умовах її життя і має незворотній характер. 2.2 Розглянемо сукупність питань, які можуть сприяти пом’якшенню зміни клімату, а саме: ефективне використання енергії; контроль за забрудненням повітря; обмеження для транспорту; вдосконалення управління лісового господарства; очищення повітря. Паливно-енергетичний комплекс є найпотужнішим забруднювачем атмосфери – 41% загальних викидів. У процесі переробки та спалювання мінерального палива, особливо вугілля, утворюється найбільше твердих часток, вуглекислого газу, окислів сірки і азоту, а також окислів металів. Чорна металургія – також значиме за інтенсивністю джерело забруднення атмосфери. Металургійні підприємства викидають у повітря великі об’єми пилу, сірчистого ангідриду і окислі вуглецю, а також фенол, сірководень, аміак, нафтаніл, бензол. Виплавка 1000т. Сталі спричиняє викид в атмосферу 40т пилу і 50т окислу вуглецю. Виробництво 1млн. КВТ роу електроенергії призводить до викиду 10т попелу і 15т сірчистого ангідриду. Висновок: енергозбереження чи ефективне використання енергії, може зменшити викиди парникових газів та вплив на довкілля і клімат. Недопущення забруднення повітря у промислових районах, містах, на заводах і фабриках, є нагальним науково-технічним завданням, основою якого є надійні методи контролю і прогнозування чистоти повітряного простору. Навряд чи, навіть в теперішній час, в декого виникає питання про вартість повітря. Ніколи ніхто не платив грошей за те, що він дихає повітрям. Натомість підприємства хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, енергетики витрачають на споруди для очистки повітря 20 – 30%, від вартості основних виробничих фондів. Однак, забруднення повітря коштує значно дорожче, ніж обладнання очисних споруд. Це – економічні збитки від забруднених цим повітрям землі та води (зменшується врожайність, забруднюються продукти харчування, гинуть ліси, у водоймах не розмножується і гине риба). А скільки людей хворіє і вмирає від забрудненого повітря, то можна стверджувати, що повітря має позитивну і негативну вартість (від чистого повітря одержуємо прибуток, від забрудненого - збитки). Правові основи охорони атмосферного повітря передбачені в Законі України “Про охорону атмосферного повітря”. В Законі ставляться завдання збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері. Підприємства, установи і організації, діяльності яких пов’язана із викидами шкідливих речовин у атмосферне повітря зобов’язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо виконання умов і вимог, передбачені у дозволі на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив; вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів і зниження шкідливого впливу фізичних, хімічних та біологічних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу; здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік; мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря. Серед запропонованих заходів зі зменшення викидів парникових газів і їх консервації, в першу чергу вуглекислого газу, особливе місце посідає такий екологічно безпечний і економічно виправданий захід, як розширене відтворення і збільшення продуктивності біомаси довговічних зелених насаджень, перш за все лісів. Захист стабільності клімату є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших політико-економічних завдань, що постали перед урядами розвинених країн. Якщо вже зараз не вжити необхідних заходів, зміни клімату матимуть далекосяжні і незворотні наслідки, такі як зміни меж природнокліматичних і рослинних зон, що суттєво вплине не тільки на традиційні форми ведення сільського господарства багатьох країн, але може негативно вплинути на виробництво продуктів харчування. Ліси вкривають лише 15,6% території нашої держави, тобто Україна є малолісною і лісодефіцитною країною. Сучасне поширення лісів в Україні є результатом впливу кліматичних, геологічних, ґрунтових і, перш за все, антропогенних факторів. Основними напрямами ведення лісового господарства в Україні визначені: збільшення лісистості території до оптимальної у всіх її природних зонах; збереження біологічного різноманіття лісових екосистем; підвищення стійкості лісових екосистем до негативних факторів середовища: зміни клімату і зростаючого антропогенного навантаження, лісових пожеж, хвороб та шкідливих комах; раціональне, невиснажливе лісокористування з метою задоволення, в певній мірі, потреб в деревині внутрішнього ринку країни; агролісомеліорація і степове лісорозведення. Основними напрямками лісогосподарської діяльності щодо збільшення поглинання лісовими насадженнями вуглекислого газу є: збільшення загальної площі лісових насаджень; підвищення продуктивності біомаси лісових насаджень; поліпшення охорони лісів від шкідників, хвороб та захисту їх від пожеж. Транспортний сектор України включає залізничний, авіаційний, морський, річковий та автомобільний види транспорту. На забезпечення транспортних потреб народного господарства країни щорічно витрачається більше половини світлих нафтопродуктів, близько 5% котельно-пічного палива, 1% тепло енергії і близько 5% електроенергії від загального споживання палива та енергії в країні. Викиди вуглекислого газу від транспортного комплексу в Україні складають 60.000т. Головними напрямками розвитку транспортного господарства на перспективу є: створення виробничих потужностей по випуску дизельних та газобалонних автомобілів малої та середньої вантажопідйомності; розширення дизелізації автотранспортних перевезень; оптимізація структури парку автомобілів та впровадження системи оптимального керування рухом громадського транспорту в великих містах; використання на автотранспорті альтернативних видів палива (природного газу та метанолу). Очищення повітря здійснюється за допомогою газоочисних установок, які складаються з одного або кількох газоочисних апаратів, допоміжного обладнання і комунікацій, здатних вловлювати шкідливі домішки із відхідних газів або вентиляційного повітря. У відповідності з правилами технічної експлуатації газоочисних і пиловловлюючих установок всі апарати за методиками очищення поділяють на багато груп. 3. Стурбованість із приводу глобальних змін клімату, стану озонованого шару та речовин, які руйнують озоновий шар відбулися: 1985р. Віденська Конвенція про охорону озонового шару; 1987р. Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар. У повітрі озону дуже мало, основна його маса сконцентрована на висоті 20 – 30 км. Озон утворює оболонку, яку називають “щитом” Землі. Товщина цього шару – лише кілька міліметрів. У малих дозах озон дуже корисний для живих організмів. Люди відчувають помітне поліпшення самопочуття при диханні “озоновим” повітрям після грози. Коли кількість озону значно збільшується, зростає захворюваність людей. Навіть невелике зменшення товщини озонового шару підвищує імовірність виникнення раку шкіри. Зниження цього шару в 2 рази призвело б до згубних наслідків для всіх живих істот на землі. Озоновий шар, який знаходиться в нижній стратосфері, поглинає ультрафіолетове випромінювання сонця, захищаючи нашу планету від його згубної дії. Малі дози такого випромінювання корисні, вони сприяють утворенню в організмі людини вітамінів групи “D”, посилюють імунітет. Але у великих дозах це проміння здатне вбити будь-який живий організм, в тому числі й людини. У публікації учених звучить тривога в зв’язку зі зменшенням озону в атмосфері, виникненням над Антарктидою і швидким розширенням зони з дуже низькою концентрацією озону, яку було названо “озоновою діркою”. Велику небезпеку для озонового шару становили окисли азоту, що утворювалися при проведенні випробувальних ядерних вибухів. У Північній півкулі кількість озону зменшилась на 3 – 6%, але після того, як провідні ядерні держави домовилися про припинення ядерних випробувань в атмосфері, ця небезпека зникла. Руйнується озон і при запусках балістичних ракет, адже при цьому утворюється дірка розміром кілька кілометрів, яка затягується дуже повільно. Впливають на знищення озону хлор та його сполуки. До висот озонового шару піднімаються сполуки хлору, що викидаються хімічними заводами, а також побутові – фреони. В нижніх шарах вони залишаються інертними, ні з чим не вступають у реакцію. Під дією сонячного проміння в стратосфері фреон розпадається, вступаючи в реакцію з озоном, і як наслідок, руйнує його. 3.1 Однією з причин виникнення “озонової дірки” вчені вважають також особливості руху повітря в стратосфері над Антарктидою. Встановлено, що “дірка” існує два місяці (весною), коли існує навколо полярний вихор над Антарктидою. Хлор є незаперечним руйнівником озонового шару. У повітрі його частково нейтралізують азотні сполуки, але над Антарктидою їх чомусь немає. Вивчення причин виникнення “озонових дірок” триває. Вчені намагаються передбачити не тільки причини, а й наслідки зменшення озонового шару. Встановлено, що зменшення озону на 1% призведе до збільшення захворювання на рак шкіри, пошкоджень очей людини та ін. Негативно впливає зменшення озону і на фітопланктон – сукупність мікроскопічних водоростей, які живуть в океані. Озоновий шар руйнується не тільки над Антарктидою, але й над Арктикою – над островом Шпіцберген та землею Франца-Йосипа, над Північною Африкою, тимчасове його зменшення спостерігається в різних регіонах планети. Вчені всього світу намагаються звернути увагу урядів і громадськості на проблему захисту озонового шару Землі. Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій. 81 країна світу прийняла “Гельсінську декларацію про захист озонового шару”. Учасники конференції погодилися повністю припинити виробництво фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій. Країнами, які брали участь в Віденській конвенції і підписанні Монреальського протоколу прийняли на себе зобов’язання: захищати здоров’я людини і навколишнє середовище від несприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару. брати участь в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар. розробляти законодавчі або адміністративні заходи та співробітничати у погодженні відповідних програмних заходах для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару. 3.2 У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН). Вона набула чинності 21 березня 1994р., через 90 днів після отримання офіційного повідомлення від 50-ї держави, яка ратифікувала Конвенцію. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р. до початку ХХІ століття Конвенцію ратифікували 189 країни. В цілому у переговорному процесі щодо виконання Конвенції беруть участь або спостерігають за ним 196 країн. Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально широкого міжнародного співробітництва й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів. Всі сторони Конвенції поділяються на: сторони, які є розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою (включені до Додатку І); сторони, які є розвинутими країнами (включені до Додатку ІІ); сторони, які не включені у додатки і є країнами, що розвиваються. Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються. Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау. На 7-й сесії Конференції Сторін було прийнято рішення створити міжнародний кадастр і координаційно-інформаційний центр з питань передачі технологій. Всі Сторони, а особливо ті, що є країнами, які розвиваються, або країнами з перехідною економікою, закликані вдосконалювати стимулюючі умови для передачі ЕБТ шляхом усунення бар’єрів, зміцнення правового регулювання в галузі охорони довкілля, забезпечення справедливої торгової політики, використання податкових пільг, охорону інтелектуальної власності, транспарентність затвердження експорту та податкові пільги для передачі ЕБП, включати передачу ЕБП у свою національну політику, в тому числі в галузі охорони довкілля, наукових досліджень і розробок. Були вирішено створити міжурядову групу наукових і технічних експертів з передачі технологій, які обираються Конференцією Сторін. Сторонам Конвенції необхідно вживати попереджувальні заходи з метою прогнозування, запобігання чи зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом’якшення його негативних наслідків. Зобов’язання Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку. Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані розробляти, періодично поновлювати, публікувати та надавати Конференції Сторін національні кадастри антропогенних викидів із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені Конференцією Сторін. Сторони також подають Конференції Сторін (через Секретаріат) інформацію про політику і заходи, вжиті або передбачені Стороною для реалізації Конвенції, конкретну оцінку впливу, який політика і заходи здійснюють на антропогенні викиди із джерел абсорбції поглиначами парникових газів протягом звітного періоду. Крім того, кожна Сторона, яка є розвинутою державою, включає детальну інформацію про заходи, застосовані у відповідності зі ст. 4, пп. 3, 4, 5 Конвенції (щодо фінансової допомоги країнам, які розвиваються і особливо потерпають від негативних наслідків зміни клімату, для адаптації до цих змін, а також передачі екологічно безпечних технологій і “ноу-хау”). Сторони формулюють, публікують, регулярно поновлюють і здійснюють національні (у відповідних випадках - регіональні) програми, які містять заходи з пом’якшення наслідків зміни клімату. До зобов’язань Сторін відноситься співробітництво у розробці, застосуванні та розповсюдженні методів, процесів і технологій, які дають можливість знизити або припинити викиди парникових газів у всіх відповідних секторах, включаючи енергетику, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство і видалення відходів. Сторони мають сприяти раціональному використанню поглиначів і нагромаджувачів усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом. Поглиначами та нагромаджувачами є ліси, океани та інші надземні, прибережні й морські екосистеми. Сторони мають співпрацювати і сприяти проведенню наукових, технічних, технологічних, соціально-економічних та інших досліджень, систематичних спостережень і створення банків даних, пов’язаних зі зміною клімату, з метою зменшення до мінімуму, негативних наслідків для здоров’я людей, економіки, навколишнього середовища. Вони повинні сприяти повному відкритому й оперативному обміну відповідною науковою, технічною, технологічною, соціально-економічною та юридичною інформацією з питань зміни клімату та різних стратегій реагування. Сторони не можуть ефективно виконати взяті на себе зобов’язання без належної освіти, підготовки кадрів і просвіти населення з питань зміни клімату, без широкого залучення у цей процес громадськості, у тому числі неурядових організацій. Ст. 6 Конвенції присвячена цьому питанню і передбачає розробку програм просвіти й інформування громадськості з питань зміни клімату та її наслідків, доступ громадськості до цієї інформації, участь громадськості у розгляді питань зміни клімату і її наслідків та в розробці відповідних заходів реагування. У цій статті також передбачено підготовку наукового, технічного та управлінського персоналу; розробку міжнародних програм у галузі освіти та підготовки кадрів у цій області, особливо в інтересах країн, які розвиваються. Кожна зі Сторін проводить національну політику і здійснює відповідні заходи у пом’якшенні негативних наслідків зміни клімату шляхом обмеження викидів парникових газів і захисту та підвищення якості своїх поглиначів і нагромаджувачів парникових газів. Сторони погодилися скоротити викиди двоокису вуглецю та інших парникових газів до рівня 1990 року. Кожна зі Сторін протягом шести місяців після набрання чинності для неї Конвенції, а згодом на періодичній основі, має надавати детальну інформацію про політику і заходи щодо обмеження своїх викидів парникових газів та підвищення якості їх поглиначів і нагромаджувачів. Україною підготовлено проект Національної стратегії зі зміни клімату, створено Міжвідомчу комісію з забезпечення виконання конвенції, а також направлено в Секретаріат конвенції Перше національне повідомлення з питань зміни клімату. Найвищим органом Конвенції є Конференція Сторін, яка має законодавчі повноваження створювати та приймати додаткові протоколи і доповнення, а також рішення, необхідні для ефективного застосування конвенції, що дозволяє зробити процес право творення неформальним, а механізм рамкової конвенції – динамічним. У ст. 6 Конвенції визначено повноваження Конференції Сторін. Вона регулярно розглядає питання про здійснення і виконання конвенції, проводить періодичний огляд зобов’язань Сторін, полегшує обмін інформацією та координацію заходів, здійснює керівництво у справі розроблення і періодичного уточнення порівняльних методологій, зокрема для підготовки кадастрів викидів із джерел та їх абсорбції поглиначами парникових газів, а також для оцінки заходів з обмеження викидів і збільшення поглинання газів. Конференція Сторін розглядає і затверджує регулярні доповіді про здійснення конвенції і вносить рекомендації з питань покращення виконання зобов’язань Сторонами. Відбулося сім сесій Конференції Сторін. Засідання сесій проходили складно і були насичені як кардинальними рішеннями, так і протиріччями, оскільки питання зміни клімату тісно пов’язані з економічними, з питаннями сталого розвитку, боротьби зі злиднями. Це особливо стосується першої половини 6-ї сесії, яка відбувалася в Гаазі 15 жовтня – 15 листопада 2000р. Переговори закінчилися там, де починалися. З багатьох питань не досягнуто консенсусу. Було прийнято рішення зробити перерву на сім місяців, оскільки переговори могли закінчитися провалом і не виправдати надію людства, яке чекає на реальні кроки у вирішенні цієї проблеми. Така мудра політика, запропонована Головуючим – Яном Пронком, Міністром житлового господарства, територіального планування і довкілля Нідерландів, - дала свої позитивні результати. На другій половині 6-ї сесії Конференції Сторін у Бонні (18 – 27 липня 2001р.) було досягнуто Боннських угод про впровадження Буенос-Айреського Плану дій, затверджених в якості проекту рішення Конференції Сторін для прийняття його наступною сесією. Цей план зосереджений на активізації фінансової та технологічної підтримки і зміцненні потенціалу країн, які розвиваються, та країн з перехідною економікою з метою включення змін клімату у Національні стратегії сталого розвитку. А також на затверджені Правил функціонування Кіотського протоколу з метою обмеження викидів парникових газів, питаннях фінансування згідно Конвенції та згідно Кіотського протоколу. Сьома сесія Конференції Сторін відбулася в Маракеші (Марокко) 29 жовтня – 9 листопада 2001 року. Вона затвердила Боннські угоди про впровадження Буенос-Айреського плану дій і розглянула питання фінансових засобів передачі технологій та зміцнення потенціалу (п. 8, 9 ст. 4 Конвенції, п. 14 ст. 3 Кіотського протоколу), механізми дотримання Кіотського протоколу, питання землекористування, зміни землекористування і лісового господарства. Оскільки питання зміни клімату є складним і міждисциплінарним, Конвенцією передбачено створення допоміжного органу для консультування з наукових, і технічних аспектів (ст.9). Цей орган був створений у 1988р. Всесвітньою метеорологічною організацією спільно з Програмою ООН з навколишнього середовища. Він складається із компетентних (у питаннях зміни клімату) представників урядів. Даний орган оцінює стан наукових знань у цій галузі, проводить наукову оцінку впливу заходів, які вживаються для реалізації Конвенції; виявляє нові, ефективні і найсучасніші технології та вносить рекомендації щодо їх розробки, впровадження й передачі; дає відповіді на наукові, технічні й методологічні питання, поставлені Конференцією Сторін та її допоміжними органами. На 12-му пленарному засіданні цього органу його Головуючий Роберт Вотсон повідомив про ключові висновки, що містяться у третій доповіді “Про зміну клімату”. Зокрема про те, що у відповідності з усіма сценаріями на майбутнє сторіччя, прогнозується подальше підвищення рівнів двоокису вуглецю, екстремальніші погодні умови, підвищення рівня моря та збільшення впливу на продуктивність сільського господарства. Він зазначив, що сьогодні існують економічно ефективні технології, які дозволять скоротити викид парникових газів, при чому витрати країн на вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату, складуть 0,2 – 2% від внутрішнього валового продукту (ВВП), а у випадку міжнародного співробітництва – навіть менше. Ця доповідь було представлено на 7-й сесії Конференції Сторін. Конвенцією передбачено створення допоміжного органу з здійснення, який складається із представників урядів, котрі є експертами у питаннях, пов’язаних зі зміною клімату (ст. 10). Цей орган допомагає Конференції Сторін в оцінюванні й огляді ефективного здійснення Конвенції. З метою дієвої реалізації Конвенції та надання фінансових ресурсів безоплатно або на пільгових умовах, в тому числі для передачі технологій, створений фінансовий механізм (ст. 11), який підзвітний Конференції Сторін і функціонує під її керівництвом. Конференція Сторін визначає його політику, програмні пріоритети та критерії відбору. Фінансовий механізм передбачає справедливу та збалансовану представленість Сторін і приймає рішення відкрито й прозоро. Він регулярно звітується Конференції Сторін про свої фінансові операції. 3.3 Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який було узгоджено на третій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997р., Кіото, Японія). Згідно із Статтею 3 п. 1 Кіотського протоколу розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 року належить і Україна, повинні з 2008 по 2012 роки знизити принаймні на 5% порівняно з 1990 роком загальні викиди шести газів, які спричиняють парниковий ефект. Для забезпечення досягнення цієї мети були узгоджені диференційовані кількісні зобов’язанн 28 січня підписано Меморандум між урядом України та Урядом Канади про співробітництво з питань зміни клімату; 8 грудня підписано Меморандум про наміри між урядом України та Урядом США про співробітництво з питань зміни клімату; Україна зайняла місце важливого партнера у міжнародному переговорному процесі з питань зміни клімату. Кіотський протокол передбачає чотири гнучких механізмів: торгівля квотами на викиди парникових газів; спільне впровадження заходів щодо зниження викидів парникових газів; механізм чистого розвитку; “бульбашковий механізм”. Відповідно до “бульбашкового механізму” Сторони мають можливість спільно забезпечити скорочення сукупних викидів парникових газів. На Шостій конференції сторін Конвенції одним з головних