Охрана труда НАУ 1

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 1 З дисципліни «Безпека життєдіяльності» Варіант № 12 Виконав студент 2 курсу Спеціальності 8.050108 Назімова Ольга Володимирівна Залікова книжка №047812 E-mall: olga-nazimova@yandex.ru ІЗДН –ПЕЦ - Київ- 2005р.

ЗМІСТ 1. Вступ 2. ПИТАННЯ ПЕРШОЇ ГРУПИ 1. Законодавство з безпеки життєдіяльності. 3. ПИТАННЯ ДРУГОЇ ГРУПИ 2. Здібності, пам’ять та мислення людини 4. ЗАДАЧА № 5. ЗАДАЧА № 2 6. Закінчення 7. Список літератури 1. Вступ «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка уза¬гальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний

і методологічний апарат, необхід¬ний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конк¬ретні небезпеки і способи захисту від них. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Тому проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Небезпеки, яки постійно загрожують людині можна поділити на три групи: 1. Природні небезпеки 2. Дії інших людей: війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства). 3. Небезпеки, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань,

макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишний світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки. Протягом усієї своєї історії, людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки лю¬дей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 pp. до Р.Х.), який здійснив реформу античної медицини, та

Арістотеля (384-322 pp. до Р.Х.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення грунтів, відведен¬ня рудникових вод, небезпечних концентрацій газу

та пилу, раціональ¬ності одягу. У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії. У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості про¬блемами безпеки на виробництві займається багато вчених у тому числі учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного та

Київського політехнічного інсти¬тутів В.Л.Кірпічов (1845-1913 pp.) та академік АА.Скочинський (1874-1960 pp.). Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створе¬ний академіком М.Д.Зелінським у 1915 p який майже без принципових змін використовується дотепер. У XX ст. людство увійшло у складний період

історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-техніч¬ним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціо¬нально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господар¬ства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили

її реге¬нераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнуван¬ня. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації. Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внас¬лідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усу¬нення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів приро¬докористування

та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І.Вернадський (1863-1945 pp.).За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою гео¬логічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масшта¬би найпотужніших стихійних явищ.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів,

соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. 38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 р. створила Міжна¬родну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, яка покли¬кана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобаль¬них перспектив.

На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвя¬чена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конфе¬ренція прийняла документ «Порядок денний XXI століття» та зроби¬ла висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного

роз¬витку суспільства. Наша країна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток. Одним із ключових завдань державної політики України на найближчу перспективу, визначених в Посланні Президен¬та до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія еко¬номічного та політичного розвитку на 2000-2004 роки", в

Указі Прези¬дента від 09.02.2001 р. №80/2001 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", у Програмі діяльності Кабінету Міністрі» "Реформи заради добробуту", є зниження рівня техногенно-екологіч¬них ризиків та захист населення

і територій від надзвичайних ситу¬ацій. Законодавчою базою для реалізації цих завдань є низка нових законів, що стосуються захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, прийнятих Верховною Радою, проект Закону "Про Концепцію сталого розвитку в Україні". Сьогоднішня структура економіки Укра¬їни не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов

життя. Висока матеріалоємкість і енергоємкість виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалю¬вання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни

несприят¬ливих умов проживання людей. Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розви¬нутих країн. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається надзви¬чайно високим. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність

в ній найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у грудні 2001 p чисельність співвітчизників скоротилася майже на 4 млн. У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності. 2. ПИТАННЯ ПЕРШОЇ ГРУПИ 1. Законодавство з безпеки життєдіяльності.

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створен¬ням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для жит¬тєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодав¬ство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуа¬ціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили — конституцією, законами, урядовими

підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України  про охорону здоров'я,  про охорону праці,  про дорожній рух,  про цивільну оборону,  про охорону навколишнього середовища  тощо. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопа¬да 1992 р.

із змінами і доповненнями, внесеними законами України, про¬голошують, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучас¬ним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження гено¬фонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпо¬чинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення

ме¬дичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають :  правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні,  врегулюють суспільні відносини у цій галузі з ме¬тою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності

і довголітнього активного життя громадян, усу¬нення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, запобігання захворюваності, інвалідності та смертності і зниження їх рівня, по¬ліпшення спадковості. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти¬туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід¬но до них актів законодавства, що регулюють

суспільні відносини у галузі охорони здоров'я. У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме: • визнання охорони здоров 'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу Украї¬ни; • дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; • гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських

цінно¬стей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; • рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допо¬моги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; • відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного роз¬ витку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-

технічна і фінансова забезпеченість; • орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; • випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, еко¬логічний та медичний підхід до охорони здоров'я; • багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінан¬сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприє¬мництва

і конкуренції; • децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі. Право на охорону здоров'я має кожний громадянин України, що передбачає: • життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціа¬льне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; • безпечне для життя

і здоров'я навколишнє природне середовище; • санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; • безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; • кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; • достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я насе¬лення, включаючи

існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; • участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я; • участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; • можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я; • правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних

із станом здоров'я; • відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди; Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен¬нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права

і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та гро¬мадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміолог¬ічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здо¬ров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення

і поширення інфекційних захворювань. Згідно зі статтею 4 громадяни мають право на: • безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; • участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів; • відшкодування шкоди, завданої

їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм¬ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; • достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен¬ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь. Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Згідно зі статтею 5 громадяни зобов'язані: - піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; - брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; т проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; - виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар¬ но-

епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло¬гічного нагляду; - виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворюван¬ню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом

України від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР). Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо не¬безпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у да¬ний час специфічних методів профілактики та ефектив¬них методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні

та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро¬мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення. Особливої актуальності набуває Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06. 04. 2000 р.

Цей закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, ло¬калізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обо¬в'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом: 

Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696«Про затвердження Пра¬вил санітарної охорони території України».  Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні захо¬ди боротьби з туберкульозом».  Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, № 341 «Про

Програму проф¬ілактики СНІДу та наркоманії на 1999 — 2000 роки».  Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV«Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».  Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексні захо¬ди для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом». Законодавство про охорону праці складається з

Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших норматив¬них актів. Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права гро¬мадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регу¬лює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом

і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У статті 1 проголошується: «Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збе¬реження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, вста¬новлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством

України, то застосовуються правила міжнародного дого¬вору або угоди. У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охо¬рони праці. Принципи державної політики в галузі охорони праці: ♦ пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів ви¬робничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; ♦ комплексне розв'язання завдань

охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; ♦ соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; ♦ встановлення

єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств неза¬лежно від форм власності і видів їх діяльності; ♦ використання економічних методів управління охороною праці, проведен¬ня політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і не¬ шкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; ♦ здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення квалі¬фікації працівників з питань охорони праці;

♦ забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між влас¬никами та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; ♦ міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення

умов і підвищення безпеки праці. Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви¬робничого середовища на 1996— 2000роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до За¬кону України «Про охорону праці». Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню

питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез¬печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад¬кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам. Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національ¬ного багатства і навколишнього природного середовища. Цей

Закон виз¬начає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення по¬жежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього

природного середовища. Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, виз¬начає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху.

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та пе¬ревезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедис¬ти, погоничі тварин. Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя

і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забез¬печення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою

захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. У статті 1 проголошено, що: Цивільна оборона України є дер¬жавною системою органів управління, сил і засобів, що ство¬рюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, техногенного, екологіч¬ного, природного та воєнного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:  запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, ката¬строф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;  оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мир¬ний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;  захист населення від наслідків аварій, катастроф,

великих пожеж, стихій¬ного лиха та застосування засобів ураження;  організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти¬хійного лиха та у воєнний час;  організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;  створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження

і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зара¬женням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;  підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вміння застосовувати засоби індивідуаль¬ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих ви¬промінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення за¬хисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випад¬ках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди. У статті 3 проголошені права людини на забезпечення за¬хисту від впливу

іонізуючих випромінювань: «Кожна люди¬на, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випром¬інювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромі¬нення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок

впливу іонізуючих випромінювань”. Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих ви¬промінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою ста¬ну захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:  пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив

іонізу¬ючих випромінювань на людину;  реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, які спри¬чиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;  впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках і в інших місцях їх масової реалізації;  організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нормативами, визначеними відповідними центральними

органами виконав¬чої влади;  надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації пред¬метів побуту та захоронення побутових радіоактивних відходів;  прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіаційного контролю;  створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіомет¬ричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення та умов для збирання

і захоронення побутових радіоактивних відходів. Також в цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні за¬сади діяльності, пов'язані з перевезенням небезпечних вантажів залізнич¬ним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспор¬том .

Основним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і по¬жежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичай¬них ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. визначає організаційні та правові основи захисту громадян

України, іно¬земців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Закон України "Про об'єкти підвищенної небезпеки" під 18.01.2001 р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяль¬ності, пов'язаної з об'єктами підвищенної небезпеки

і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля під шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалі¬зації ) розвитку і локалізації наслідків. Еколого-правове регулювання грунтується на нормах Закону Ук¬раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми за¬безпечення ефективного природокористування, охорони довкілля,

забез¬печення екологічної безпеки. У законі визначені принципи охорони навколишнього середовища:  пріоритетність вимог екологічної безпеки;  гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров'я людей;  екологізація матеріального виробництва;  науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;  збереження просторової та видової різноманітності

і цілісності природних об'єктів і комплексів;  гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;  науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;  стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруд¬нення навколишнього природного середовища та зниження якості природних

ресурсів;  вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва. Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України: ♦ право на безпечне для життя і здоров я навколишнє природне середовище; ♦ участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розмі¬щення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища; ♦ участь у проведенні

громадської екологічної експертизи; ♦ одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природ¬ного середовища та його вплив на здоров'я населення; ♦ право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров 'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов'язані: ♦ берегти природу, охороняти,

раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нор¬мативів; ♦ не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів; ♦ вносити плату за спеціальне природокористування; ♦ компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впли¬вом на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середови¬ща» визначає  поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпе¬чення,  екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення вдію підприємств та інших об'єкті, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природною середовища від шкідливого біологічного впливу,

шкідливого вилину фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення ви¬робничими, побутовими та іншими відходами. Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загаль¬ного використання природних ресурсів для задоволення життєво необ¬хідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони довкілля: - Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року. -

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. - Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року. - Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року. - Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року. - Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» він

ЗО червня 1995 року. - Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року. - Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 року. - Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001 року. - Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної еко¬логічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 року.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, - охорона і використання земель регулю¬ються Земельним кодексом України (2002); - охорона і використання надр — Кодексом про надра України (1994); - охорона і використання вод — Водним кодексом (1995); - охорона і використання лісів —

Лісовим ко¬дексом України (1994). Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насам¬перед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: - «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруд¬нення навколишнього природного середовища» (1992), - «Про затвердження

Положення про державний моніторинг навколишнього природного сере¬довища» (1993), - «Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998), - «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), - «Про Комплексну програ¬му поводження з радіоактивними відходами» (1999).

3. ПИТАННЯ ДРУГОЇ ГРУПИ 2. Здібності, пам’ять та мислення людини Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку. Людина за минулий період пройшла шлях від першої кам'яної сокири до польоту в космос, але за цей довгий період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору

і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це резуль¬тат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система. Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних

явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні вла¬стивості. До властивостей людини як особистості належить все те, що: > зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси); > виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предметами на¬вколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях). Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем

прояву та можливостями вимірювання. їх можна класи¬фікувати за трьома основними ознаками: • атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоро¬в'я, мова, спрямованість). • риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо). • якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно

від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо). Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем. Як зазначено вище: здібність, па쬬'ять та мислення відносяться до якості людини. Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різному залежно від умов, ситуацій. Основні властивості людини, які значною мірою вплива¬ють на життєдіяльність людини: здібності, емоційні

та вольові якості. Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізу¬ють функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчут¬тя, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні — притаманні багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які дають змогу досяг¬ти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань,

називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у розпитку здібностей — геніальність. Природні можливості розвитку здібностей кожної людини нази¬вають задатками. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності.

До задатків належать психо¬логічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливо¬стей психологічного процесу є відчуття. Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого

є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприй¬няття. Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті. Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відо¬браження об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому. Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворю¬вати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і психіч¬ний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з віком. До 20-25 років пам'ять покращується і до 30-40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам'ятовувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам'ять зберігається і в похилому віці.

Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особливостями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму. Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здіб¬ностей людини. Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню. Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини,

що направлена на опосередку¬вання, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори. Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від най¬простіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Вся розумова діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування по¬нять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівнян¬ня, узагальнення, абстракція

і конкретизація. • Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів. • Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять. • Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за¬гального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта. •

Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять. • Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. 4. ЗАДАЧА № 1 Бригада мулярів в квартирі (об'ємом V) провадить ремонт, зокрема фарбувальні роботи фарбою НЦ-1125. У зв'язку з тим, що на відстані X від будинку розташована будівля дитячого садка, в якому нерідко

відкриті вікна чи кватирки, в квартирі, що ремонтується, вікна відкривати не стали. Визначити в момент, коли пофарбувались всі поверхні, що підлягали фарбуванню загальною площею Sф (момент максимальних випаровувань) концентрацію в квартирі і-тої шкідливої речовини (ШР), що входить до складу фарби та вияснити, чи не шкідливо мулярам та мешканцям знаходитись в квартирі в цей час без індивідуальних засобів захисту органів дихання, а також, чи допустима

концентрація ШР, що викидається в атмосферу через вентиляційну шахту будинку висотою H та площею устя Sу, біля вікон дитсадка. Відомо, що в зазначений період через вентиляційну шахту з квартири витягується 35 % максимальних випаровувань (σш = 0,35) а ще 10 % через щілини в дверній коробці надходять до сходинкової клітки. Газоповітряна суміш виходить з устя шахти зі швидкістю ωо. Таблиця 1 Дані для розрахунків і Перша цифра номера варіанта 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

А Ц Е Т О Н Б У Т И Л А Ц Е Т А Т Б У Т А Н О Л Т О Л У О Л Е Т И Л Ц Е Л Л О З О Л Ь В А Ц Е Т О Н Б У Т А Н О Л Е Т И Л Ц Е Л Л О З О Л Ь В Б У Т И Л А Ц Е Т А Т Т О Л У О Л V, м3 300 200 150 100 70 250 160 75 220 110 Sф, м2 30 25 20 17 15 28 21 16 26 18 H, м 30 25 20 10 16 28 21 18 26 12

Sу, м2 0,45 0,35 0,25 0,1 0,2 0,4 0,3 0,25 0,35 0,1 ωо, м/с 10 8 6 4 5 9 7 6 8 4 X, м 42 35 30 20 25 40 32 28 37 22 ∆t, ºC 12 14 16 20 18 13 15 17 14 19 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО РОЗВ'ЯЗКУ ЗАДАЧІ Необхідно знати, що максимальне надходження в повітря квартири розчинників із фарби відбувається в процесі фарбування та в перші хвилини після його закінчення, коли випаровується біля 25% від їх загальної кількості (σв = 0,25), а витрати фарби становлять:

Qs = 0,11 кг/м2, Qτ = 19•10-3 кг/с. Для визначення концентрації ШР в квартирі (Сi, мг/м3) масу випаровувань можна знайти за даними табл. 2 по формулі: Мі = 0,01 • Sф • Qs • σф• σв, кг. Таблиця 2 Речовина Склад роз- чинників (60%) фарби НЦ-1125, σф, % ГДК на робочих місцях, q1, мг/м3

ГДК для населення (максимальна разова), q2, мг/м3 Ацетон 4 200 0,35 Бутилацетат 6 10 0,1 Етилцеллозольв 5 50 0,7 Спирт бутиловий (бутанол) 6 10 0,1 Спирт етиловий (етанол) 9 50 5.0 Толуол 30 50 0,6 Необхідно врахувати, що С для мулярів треба порівнювати з гранично допустимою концентрацією (ГДК) для робочих місць – q1, а для мешканців квартири – з ГДК для населення - q2, взятих з табл.2.

Розрахунок максимальної приземної концентрації газоповітряної суміші з одиночного джерела з круглим устям за несприятливих метеорологічних