Характеристики радості
Радість, як усяка фундаментальна емоція, маєсвої унікальні характеристики, і, для того щоб одержати повне уявлення про цюпозитивну емоцію, ми докладно зупинимося на кожній з її характеристик,розглянемо функції, які вони виконують.
Чим радість відрізняється від почуттєвогозадоволення
Щоб зрозуміти, що таке емоція радості,потрібно насамперед визначити її відмінності від почуття задоволення, якадається нам сенсорними відчуттями, такими як тактильні й смакові. Коли миголодні, поглинання їжі приносить нам задоволення, але не обов'язково викличерадість. Якщо ви обідаєте у своєму улюбленому ресторані, їсте своє улюбленеблюдо, то ваше задоволення, напевно, буде дуже велике. Якщо при цьому васоточує приємна компанія, то ця обставина й пов'язані з ним події можутьвикликати у вас радість. Однак почуттєве задоволення, що ви одержуєте відпоглинання добре приготовленої їжі, відмінно від того почуття радості, що вивипробовуєте, коли співрозмовник повідомляє вам гарну новину або коли ви чуєтезвернене до вас признання в любові.
Секс — ще одна сфера людського життя, прямопов'язана з почуттєвим задоволенням. Сексуальне задоволення засноване головнимчином на тактильних відчуттях, воно може виникати незалежно від емоції радості.Сексуальна близькість часто пов'язана з емоцією інтересу-збудження, і вона можетакож супроводжуватися переживанням радості, але це переживання лише доповнюєсексуальна насолода. Відомо, що людина може одержувати задоволення від сексунавіть у сумі, і це очевидно свідчить про те, що почуттєве задоволення відмінновід переживання радості.
Вказані тут розходження між почуттєвоюнасолодою й переживанням радості потрібні, тому що ці розходження надзвичайноважливі для розуміння емоції радості, її причин і наслідків. Емоція радості вбуквальному значенні набагато більше невловиме, чим почуттєва насолода. Плиткашоколаду або стаканчик морозива майже щораз роблять нам почуттєву приємність,але не просто визначити, що принесе людині радість, запланувати радіснепереживання. Деякі дослідники схильні вважати, що емоція радості є скорішепобічним продуктом прагнення до певного результату, мети, ніж прямим наслідкомнаших дій. Або, говорячи інакше, ви можете шукати почуттєву насолоду й, швидшеза все, випробуєте її в тій або іншій формі, але навряд чи ви відправитеся напошуки радості в найближче кафе-морозиво.
Причини радості
Якщо в дорослої людини емоція радості непіддається плануванню, то у малюка вона може бути викликана цілком певнимивидами стимуляції. Цікаво, що перша посмішка немовляти — це завжди соціальнапосмішка, вона викликана присутністю іншої людини. Високий жіночий голосвикликає в 3-тижневі дитини посмішку радості. Приблизно на 5 тижню життя малюкпочинає відповідати радісною посмішкою на людську особу. Хоча радість не можнавважати чисто соціальною емоцією, ефективність цих ранніх активаторів дозволяєприпустити, що в основі емоції радості лежить і якийсь соціальний компонент, щосоціальні взаємодії або соціальні відносини є найбільш надійним джереломрадісних переживань.
Поводження, яким немовля реагує на зверненудо нього посмішку, кивок голови, може розповісти нам не тільки про природурадісного переживання, але також і про природу людини. Починаючи з 5-й тижня йаж до 5-го місяця життя малюк посміхається будь-якій людині, якщо особа цієїлюдини перебуває на відстані двох футів від його особи і якщо ця людина киваєйому. Часом виникає відчуття, що малюк має воістину безмежний запас посмішок,невичерпним арсеналом радісних переживань, що він готовий поділитися ними збудь-якою людською істотою, аби тільки ця істота приділила йому небагато часу йуваги.
У повсякденному житті ця невичерпна здатністьдитини посміхатися має вирішальне значення для формування й розвитку йоговідносин з матір'ю й іншими близькими людьми. Коли мати нахиляється наддитиною, щоб задовольнити ті або інші фізіологічні потреби, вона посміхаєтьсяїй і у відповідь спостерігає її посмішку, чує її ласкавий голос. Цяпідкріплювальна стимуляція, що малюк одержує легко й природно, лише завдякиздатності посміхатися, має надзвичайно важливе позитивне значення для йогоздоров'я й благополуччя. Відсутність або недолік такої форми соціальноївзаємодії може викликати в малюка депресію, відчуження й навіть затримкуфізичного розвитку.
Гра є джерелом радості. Батькам не завждивдається придумати такі ігри, які викликали б посмішку в новонародженої дитиний радісний сміх в 4-місячного малюка. Лише з віком, навчившись гратисамостійно, спонукуваний інтересом до гри, малюк починає випробовувати радістьвід своїх маленьких перемог і досягнень. Освоєння тих або інших навичок, як угрі, так і при рішенні інтелектуальних завдань, усвідомлення своїх досягненьможе стати джерелом радості, і радість переживається людиною гостріше, якщо їйпередували невдача й періоди депресії.
Вираження радості
Радість — це одна з найпростіших емоцій,найпростіших з погляду мімічного вираження й можливості розшифровки цьоговираження. Найпростіша посмішка виникає в результаті скорочення всього однієїпари м'язів — скули. Ці м'язи, скорочуючись, відтягають і злегка піднімаютькуточки рота.
Радість виражається посмішкою й сміхом, ціпрояви легко розшифровуються й майже завжди свідчать про емоцію радості. Однакзначення першої посмішки людини, посмішки немовляти, дотепер залишаєтьсязагадкою. Очевидно, можна вважати, що вона обумовлена тільки внутрішнімипроцесами (активністю стовбура мозку), тому що вперше вона проявляється в сні(під час фази швидких рухів око).
Справжня соціальна посмішка звичайновикликає також скорочення кругових м'язів ока. У дорослої людини скорочення цихм'язів викликає легкі зморщечки, які проміннячками розходяться від зовнішніхкуточків очей (так звані «гусячі лапки»). Одночасне скорочення кругових м'язівока піднімає щоки й створює легкий прищур. Це вираження має безліч варіацій.Питання про те, чи можна вважати всі ці варіації посмішкою в точному значенні,поки залишається відкритим, але в повсякденному житті ми, як правило, називаємоїх посмішкою. Ці різні посмішки мають різний сенс, і ми можемо спостерігати їхнавіть у немовляти малюка.
Екман і Фризен (Ekman, Friesen, 1982)виділяють три типи посмішки: посмішку щиру, фальшиву й нещасну, жалібну.Наведене ними опис щирої, або справжньої, посмішки збігається з тим описом, щоми привели вище. У дорослої людини така посмішка триває, як правило, від 2 до 4секунд.
Фальшива посмішка має два різновиди.Підроблена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватисярадісним, а за допомогою вдаваної посмішки людина намагається сховати віднавколишні свої негативні емоції. Екман і Фризен описують ряд ознак, щовідрізняють фальшиву посмішку від щирої. По-перше, це відносна пасивністькругових м'язів ока, у результаті чого при фальшивій посмішці щоки майже непіднімають і відсутні характерні зморщечки в зовнішніх куточків очей. Приособливої нарочитості посмішки, коли скорочення скулових м'язів досить помітнопідніме щоки, її буває важко відрізнити від справжньої посмішки. Фальшивапосмішка слабкої або помірної інтенсивності розпізнається досить легко повідсутності характерного підведення щік і зморщечок навколо очей.
Фальшива посмішка буває, як правило,асиметрична, з більшим зсувом у ліву сторону. Крім того, вона виникає абораніше, або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Вона відрізняється від щироїпосмішки також і тривалістю. Її кульмінаційний період триває довше звичайного.Період розгортання, навпаки, коротше, і тому фальшива посмішка з'являється наособі як би раптово. Так само раптово вона зникає — на відміну від щироїпосмішки, що вгасає поступово.
Третій тип-нещасну посмішку Екман і Фризенописують як посмішку, накладену поверх мімічного вираження негативної емоції.Людина чимсь розстроєний, почуває себе нещасним, і це написано в нього наособі, однак всупереч своїм почуттям і їхній очевидності для навколишніх віннамагається зобразити посмішку. Будь-який мало-мальськи уважний спостерігачлегко розпізнає цю нещасну, жалюгідну посмішку — вона малопереконлива, з-підїї, як правило, переглядає зовсім інше мімічне вираження.
Сміх. Багато з людей сприймають сміх яквираження бурхливої радості. Це справедливо, але не завжди. Сміх, що виник упроцесі інтимного спілкування, викликаний зустріччю з коханою людиною аборішенням важкого завдання, може дійсно свідчити про інтенсивну емоцію радості.Однак коли ми сміємося над удалим жартом, дружнім шаржем, або при зустрічі зякоюсь безглуздістю, то ми сміємося не тому, що випробовуємо радість, а тому,що розуміємо зміст жарту, натяку, уловлюємо невідповідність між двомапредметами або явищами, які чомусь раптом виявилися зв'язаними разом. Такийсміх припускає роботу розуму, ми повинні вміти встановити взаємозв'язок міжтими або іншими предметами, уміти зрозуміти безглуздість, абсурдність тієї абоіншої ситуації. Якщо малюк сміється побачивши встали рачки батька, виходить,він розуміє неадекватність, безглуздість його поводження. Є сміх, що не вимагаєнастільки складних когнітивних процесів. Навіть дитини сміються, коли їхлоскочуть, тому що такий сміх не припускає роботи розуму.
Гра й моторні прояви радості. Якщо мімічнорадість виражає себе посмішкою, то бурхлива рухова активність, як видно, можеслужити індикатором того, що переживання, що лежить в основі цієї активності,хоча б почасти обумовлено емоцією радості. Ми вже відзначали, що мотиваційнаоснова гри може складатися із взаємодії емоції інтересу й емоції радості.
Соматичні прояви радості
На сьогоднішній день вивчені лише деякі зфізіологічних змін, що супроводжують емоцію радості. Так, у ході декількохлабораторних експериментів було виявлено, що радісне переживання викликаєпідвищення частоти серцевих скорочень. Цю закономірність особливо наочнопродемонстрував експеримент. У ньому брали участь актори театрів і театральнихстудій. Цих дуже талановитих, обдарованих людей попросили представити себе вситуації якого-небудь радісного переживання й внутрішньо відчути його. Покивипробувані намагалися впоратися з поставленої перед ними завданням, ми знімалиїхньої особи на відстібання, а також вимірювали в кожного з них пульс. Навітьнезважаючи на те що випробувані, виконуючи інструкцію, сиділи нерухомо, у нихвідзначалося значне частішання частоти серцевих скорочень, що іноді становило20-30 ударів у хвилину.
Однак сам по собі факт зміни частотисерцевих скорочень відзначається не тільки при переживанні радості, пульсчастішає й при деяких інших емоційних переживаннях. Екман, Левенсон і Фризенпоказали можливість диференціації емоції радості шляхом одночасного виміручастоти серцевих скорочень і температури тіла. Кохен, проводячи дослідження з4-місячними дітьми, виявив, що, аналізуючи різні співвідношення змін частотисерцевих скорочень і температури тіла, можна відрізнити спонтанну посмішкурадості від інших емоційних станів. Всі перераховані вище дані дозволяютьприпустити, що деякі з базових емоцій характеризуються специфічними паттернамиактивності вегетативної нервової системи, але для того, щоб прийти до твердоговисновку, необхідно мати у своєму розпорядженні більше великі емпіричні дані.
Суб'єктивне переживання й функціїзадоволення-радості
Як і у випадку з іншими емоціями,переживання радості по своїй суті однаково в дітей і в дорослих. Якщо намудасться представити, як переживає радість дитина, то ми, імовірно, зможемокраще зрозуміти суть істинно радісного переживання дорослої людини. Переживаннярадості дитини можна охарактеризувати як почуття задоволення, хоча цезадоволення відмінно від сенсорного задоволення. Почуття радості не залежитьвід стимуляції ерогенних зон або подразнення смакових рецепторів. Воно невикликається приємними для слуху звуками або фарбами, що радують погляд. Всі ціподразники можуть лише сприяти виникненню радісного переживання, але невикликають його безпосередньо. Проте радість переживається як приємне, бажане,корисне, безсумнівно позитивне почуття, що у самих загальних словах можнаназвати почуттям психологічного комфорту й благополуччя. При радісномупереживанні душу й тіло перебувають у стані релаксації або гри. Малюк невипробовує ні психологічного, ні фізичного стресу, він безтурботний, вінпочуває себе легко й вільно. Навіть рухи його легшають і вже самі по собіприносять йому радість.
Всі ці відчуття, що становлять сутьрадісного переживання малюка, відтворюються в переживанні дорослої людини. Колими радуємося, ми стаємо впевненіше в собі, починаємо розуміти, що живемо недарма, що наше життя сповнене глибокого змісту. Ми почуваємо себе улюбленими,потрібними, ми задоволені собою й миром. Ми сповнені енергії, ми впевнені втім, що переборемо будь-які труднощі.
Радість загострює сприйнятливість до миру,дозволяє нам захоплюватися й насолоджуватися ім. Радісна людина бачить мир уйого красі й гармонії, сприймає людей у їхніх кращих проявах. Він схильнийскоріше одержувати задоволення від об'єкта, насолоджуватися їм, ніж аналізуватий критично осмислювати його. Він сприймає об'єкт таким, який він є, не прагнучиполіпшити або змінити його. Він сприймає об'єкт як частина миру, почуває своюблизькість, причетність до нього, а не віддаляється, щоб «опредметнить» його.Об'єкт сприймається людиною як продовження, розширення його власного «Я». Чомумістичні переживання доставляють людям таку величезну радість? Причина,імовірно, полягає в тім почутті благоговіння, що ми випробовуємо, коли намвідкривається таємниця, — ми застигаємо перед нею в трепеті, розуміючи, щоніколи не зуміємо осягти диво до кінця, а можемо лише радуватися їй,насолоджуватися нею.
Радість змушує людини з особливою гостротоювідчути свою єдність із миром. Радість — це не просто позитивне відношення домиру й до себе, це своєрідний зв'язок між людиною й миром. Це загостренепочуття причетності, власної приналежності до миру.
Відомо, що радість часто супроводжуєтьсявідчуттям енергії й сили. Можливо, це відчуття не можна назвати інтегральноїтридцятилітньому радісного переживання, але особистий досвід і даніекспериментальних досліджень говорять про те, що воно є істотною частиноюемоції радості. Дослідження із застосуванням шкал диференціальних емоцій виявилистійку позитивну кореляцію між показниками по шкалі радості й показниками пошкалі енергії. Відчуття енергії, що супроводжує радісне переживання, викликає влюдини почуття компетентності, упевненості у власних силах.
Можна припустити, що саме цей взаємозв'язокміж радісним переживанням, відчуттям енергії й почуттям компетентності йвикликає те трансцендентне почуття волі, яким часто супроводжується емоціярадості, — почуття виходу за межі власного «Я» і повсякденної реальності,почуття зіткнення з незбагненним і вічним. У стані радісного екстазу людинавідчуває незвичайну легкість, енергійність, йому хочеться літати, і він часомдійсно відчуває себе воспарившим, і тоді все здобуває для нього іншуперспективу, інше значення, інший зміст.
Радісна людина відчуває себе в гармонічнійєдності з об'єктом своєї радості й у якімсь ступені з миром. Є розповіді людей,які в стані екстатичної радості переставали усвідомлювати власне «Я», втрачалиідентичність, як це буває при містичних переживаннях, пов'язаних з медитацією.
Завершуючи огляд проявів і переживаннярадості, слід зазначити, що деякі з перерахованих вище характеристик радісногопереживання можуть являти собою результат взаємодії емоції радості з перцептивнимий когнітивними процесами. Широкий розмах індивідуальних розходжень у взаємодіїемоції радості із процесами сприйняття, пам'яті, мислення й уяви приводить дотого, що радісне переживання й пов'язані з ним явища описуються людьмипо-різному.
Слід також зазначити, що в питанніпереживання почуттєвого досвіду радості існує одна невирішена проблема, а самепроблема активності. Багато з людей, у тому числі такі теоретики, як Дюма,розрізняють радість активну й радість пасивну (або рецептивну). Переживаннярадості — це завжди суб'єктивний процес. Його інтенсивність може бути різної,але його якісні характеристики залишаються незмінними. Концепція активної йрецептивної радості, напевно, почасти пояснюється варіативністю характеристиксили емоційного переживання. Висока інтенсивність радісного переживання цілком суміснез поняттям активної радості. Що стосується пасивної, або рецептивної, радості,то існує цілком певний стан свідомості, і воно концептуально сумісне з радіснимстаном слабкої інтенсивності. Це стан свідомості виражається в почутті, що миназиваємо умиротворенням; у ряді досліджень із застосуванням факторного аналізувоно виявило себе як самостійний фактор. Радість у сполученні з умиротвореннямможе зробити те, що багато хто називають рецептивною радістю.
Ми вже відзначали, що радість позитивнокорелює з відчуттям енергії й почуттям компетентності й упевненості в собі.Хоча останні феномени варто описувати скоріше в термінах афективно-когнітивноїорієнтації, вони виявляють виражену тенденцію до зв'язку з інтенсивною емоцієюрадості, і імовірно, саме ця тенденція пояснює концепцію активної радості.Можливо, що й інші розходження в суб'єктивному переживання радості є наслідкомваріативності інтеграції «радість — когнітивний процес».
Соціальна функція радості
Емоція радості має важливе соціальнезначення. Батьки, щодня спілкуючись із дитиною, бачать його радість і саміпроявляють її, і це постійне зустрічне вираження радості підвищує ймовірністьформування взаємної емоційної прихильності. У дитинстві й раннім дитинствіпочуття емоційної прихильності має незвичайно важливе значення для нормальногорозвитку малюка, тому що забезпечує йому почуття безпеки. Якщо малюк знає, щомати завжди поруч, що вона в будь-який момент прийде йому на допомогу, вінзнаходить почуття впевненості, що так необхідно для розвитку пізнавально-дослідницькоїактивності.
Емоція радості має позитивне значення нетільки для формування взаємної прихильності між родителями й дитиною, але йвпливає на розвиток соціальних відносин дорослої людини. Якщо спілкування зякоюсь людиною радує вас, то ви напевно будете довіряти цій людині, покладатисяна нього. Формування почуття прихильності й взаємної довіри між людьми єнадзвичайно важливою функцією емоції радості.
Біологічні функції радості
Радісні переживання корисні й доброчинні длялюдського організму. Коли ми випробовуємо радість, всі системи нашого організмуфункціонують легко й вільно, розум і тіло перебувають у розслабленому стані, іцей відносний фізіологічний спокій дозволяє нам відновити витрачену енергію. Посвідченнях багатьох людей, які перенесли ті або інше захворювання, радісніпереживання прискорюють процес видужання. Клінічні дослідження показують, щовідсутність позитивної соціальної стимуляції, що служить джерелом позитивнихемоцій інтересу й радості, може викликати в людини серйозні психічні й фізичніпорушення.
Розвиток і соціалізація емоції радості
Ми вже відзначали, що радість не може бутивикликана навмисно, не може бути запланована. Радість виникає спонтанно, колилюдина досягає якоїсь мети, домагається якогось важливого для себе результату.Людина не може викликати радість свідомим зусиллям, але він може поставитиперед собою такі мети, досягнення яких обіцяє йому радість. Завзятість інаполегливість в освоєнні якихось навичок, як правило, винагороджуютьсяпочуттям досягнення, успіху, перемоги, і саме це почуття є джерелом радості.Але ми проявляємо наполегливість і завзятість не для того, щоб випробуватирадість, а для того, щоб виконати свою роботу, освоїти нові навички, підвищитисвоя майстерність, завершити почата справа. Ми працюємо тому, що нам цікавопрацювати, а радість виступає як побічний продукт досягнутого успіху.
Але якщо радість не може бути запланована йгарантована, те що в такому випадку можна почати, щоб наші діти частішевипробовували радісні переживання? Головне, що кожний з вас може й повинензробити для свого малюка — це допомогти йому знайти почуття безпеки у ваших зним взаєминах. Почуття безпеки й прихильності до батьків не тільки створюєсприятливий ґрунт для розвитку дослідницької активності, але й служить прямимабо непрямим джерелом радісних переживань. Радісні посмішки батьків завждизнаходять відгук у малюка, викликають у нього відповідну посмішку. Почуваючисебе в безпеці, малюк активно досліджує мир, щохвилини робить відкриття, освоюєнові навички, і ці досягнення викликають у нього радість.
Було б помилкою вважати, що всі діти, у томучислі й діти з однієї родини, однаково часто й з однаковою інтенсивністюпереживають радість. Психологи, що вивчають поводження дитини, уже на першихтижнях їхнього життя виявляють індивідуальні розходження в таких емоційнихпроявах, як посмішка й сміх. Ці розходження, імовірно, обумовлені спадковістю,тією інформацією, що втримується в певних генах індивіда. Одне з першихсистематичних досліджень, присвячених вивченню емоційної експресії дітей,виявило широкий розмах індивідуальних розходжень у ступені емоційних відгуків,включаючи такі прояви, як посмішка й сміх. Так, четверо дітей зіспостережуваної групи засміялися вперше у віці 12 тижнів, а один малюк — тількив рік. Каган повідомляє про те, що діти, які вже в 4-місячному віці посміхалисялюдським маскам, у віці 27 тижнів демонстрували більше розвинену здатність дотривалої гри. Такого роду дані дозволяють припускати, що наші емоційні пороги,у тому числі й поріг емоції радості, у якімсь ступені обумовлені генетично.
Це припущення підтверджується також данимиспостереження за дітьми ясельного віку, проведеного на базі одного зпедіатричних інститутів. Незважаючи на те що діти втримувалися в однаковихумовах, були однаково оточені турботою й увагою тих самих лікарів, медсестер інянечок, вони різнилися у своїх емоційних проявах, зокрема в ступені легкості,з якої кожний з них посміхався у відповідь на посмішку іншої людини абопосміхався й сміявся в ході гри. З одних радість била ключем, вони охочепосміхалися й заливалися сміхом по найменшому приводі. Інші, хоча й виявлялиявну цікавість до того що відбувається, посміхалися досить рідко й майже ніколине сміялися.
Вищенаведені дані, хоча й свідчать про деякугенетичну детермінованість переживання емоції радості, не скасовують значеннякультурних, соціальних і сімейних факторів у розвитку позитивних емоцій.Культура або субкультура з низьким рівнем життя надає своїм членам меншеможливостей для радісних переживань, але навіть у процвітаючому суспільствічасті конфлікти або відкрите протистояння між батьками й дітьми загрожуютьрозвитку емоції радості в останніх.
Література
1.Лабунська В.О. Невербальне поводження: соціально перцептивний підхід.- К., 2002
2.Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. — К., 2003
3.Бернс Р.В. Розвиток Я-Концепції й виховання. — К., 2006
4.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. – М., 1990