Різніця між закоханістю і коханням

Зміст
 
Вступ
Розділ 1. Поняття любові, основні її прояви
Розділ 2.  Різніця між закоханістю і коханням
Висновки
Список літератури

Вступ
Із точки зорупсихологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип),любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип).Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С.Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку,закоханість; любов-дар, милосердя.
Любов, як іінші етичні поняття та норми, пройшла певні етапи свого становлення не лише узв’язку зі зміною епох, але й протягом самої доби античності та її періодів. Уліриці давньогрецьких поетів вона не виступає абстрактним почуттям, а пов’язаназ певною особою, до якої виникає інтимна прихильність. Любов – не образспоглядання, а конкретна дія стосовно конкретної людини. У класичний періодлюбовне почуття абстрагується, його починають цінувати як окремуморально-естетичну категорію, що цінна сама по собі, незалежно від об’єкта,стосовно якого вона виникла. З часом підкреслюється значення любові у сферісоціальних зв’язків, її роль, як основи сімейно-шлюбної моралі.
Спробую вданій роботі розглянути основні риси любові, її складові, як співвідносятьсялюбов і закоханність з точки зору етичних поглядів.

Розділ 1. Поняття любові, основні її прояви
Найунікальнішоюформ спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовжбагатовікового існування людської культури вона вважалася однією з основнихморальних цінностей. Любовфокусує етичний вимір людського існування й може, на думку В.Г.Бєлінського,«слугувати пробним каменем моральності».
Істиннийрозгляд любові можливий лише у світлі найвищого сенсу людського спілкування.Тільки в такому масштабі може бути поясненою та обгрунтованою всепро-никна силалюбові, котру вже в давнину ототожнювали із загальною космічною силою, що дієскрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неїлюдина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов.Давно підмічено, що й пізнає людина настільки, наскільки любить. «Немає істини,де немає любові».
За всієїочевидної важливості та цінності любові для людини в її існуванні важливіше, чиосягнула вона істинну сутність цього почуття? Сказане ще в давнину про любов,що «таїна ця велика є», актуалізується щоразу в кожній новій спробіраціонального осягнення такого інтимного і всеохоплюючого явища культури. Протелюдина вперто продовжує спроби розкриття цієї великої таємниці, бо «любов єсила життя» (Л. М. Толстой).
Відкидаючивсі більш чи менш туманні міркування про любов і розглядаючи її в світлі сенсулюдського існування, можна стверджувати, що любов — це інтимне, глибокепочуття, котре характеризується високою емоційно-духовною напруженістю, цегалузь реалізації цінності «переживання» іншого в усій його своєрідності йнеповторності, це піднесення предмета «до сутності й, таким чином, предмет лишеяк сутність стає об'єктом любові».
У своємуустремлінні любов може бути спрямована на людську сутність, ідею, іншу людину іт. д. Однак її сутність найповніше проявляється у стосунках між людьми,відкритті та визнанні максимальної цінності іншої конкретної людини. Любов —одна з форм подолання відчуження людини від людини і завдяки цьому вонавизнається вершиною морального ставлення до особистості. Як така вона,наприклад, є суттєвим елементом дружби як форми морального спілкування.
Однак усутності любові «є щось зовсім унікальне, що виводить її з ряду вищерозглянутих форм міжлюдського спілкування і що з максимальною яскравістю, і зусією мірою притаманної їй загадковості й неповторності розкривається в індивідуальномустатевому коханні. Саме тут з усією невідворотністю постає вільне й остільки«непередбачуване» вираження глибини особистості. Тут осягається сутність іншоїстаті, а коханий в усій його особистісній незамінності та своєрідності даруєлюблячому ту завершеність цілого, котра долає окремість і самотність людськогоіснування. «Любов — це. сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від їїближніх; котра єднає її з іншими».
Водночас це йвідкриття нового бачення людиною світу, чарівне перетворення людськогоставлення до світу. «Врата у світ цінностей немовби ро-їчиняються. Для того,хто. кохає, коханнялакладає чари на увесь світ, огортаючи світ додатковимицінностями»,— підкреслював В. Франкл3. Той, хто кохав по-справжньому якусь однулюдину, говорив Е. Фромм, любить увесь світ. І в цьому процесі здійснюєтьсятворчий перегляд усієї системи цінностей, зміна способу її існування. Часто цепрорив крізь конкретно-історичну обмеженість панівної моральної свідомості дозагальнолюдських моральних ідеалів як шлях присвоєння людиною своєї людськоїсутності всебічним способом.
Заслугалюбові не тільки в творчому перегляді світовідчуття, посиленніморально-ціннісного виміру своєї життедіяльності. Значною мірою істинна їїзаслуга в творенні людини.
Є в народніймудрості твердження, що любов зла. Однак тут більшою мірою підкреслюється«непередбачу-ваність» кохання: його не можна примусово ні викликати, ніздолати. «Кохання — емоційно перетворююче ставлення, в якому інший сприймаєтьсясповна, незалежно від його якостей та їх оцінки, приймається як даність, вусьому багатстві й незводимості до власних уявлень та ідеалів». Більш того,трапляється й так, що і достоїнства коханої людини гіпертрофуються силоюпочуття люблячого. І в цьому часом витоки багатьох розчарувань. Та все ж порядіз цим «обманом зору» в коханні є така прозорливість, яка недоступна іншомупочуттю. Очі кохання бачать у людині такі її глибини, про які -ш од і не знає йвона сама.
Любоввисвічує в коханому його можливості. В існуючому образі коханої людини їйудається розгледіти її потенційний образ. Цю загадку любові, її унікальнуздатність у людському творенні влучно підмітив М. М. При-швін: «.та людина,яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби і япостараюся бути кращим за себе».
Розкриваючидуховну сутність коханої людини, її неповторність, зачаєні в ній потенційніцінності, люблячий стикається з особистістю іншої людини як із цілим унікальнимсвітом, що в свою чергу розширює його власний світ. Вказані процеси поглиблюютьособистість, роблять її душевно тонкою, «видющою», творчою. «Благодіяння любовіне тільки в тому, що вона навіює нам віру в іншу людину, а й у тому, що мизнаходимо віру в себе» (Р. Рол-лан).
Унікальнийтворчий потенціал любові виявляє в кінцевому підсумку прагнення людини доцілісності, осягнення світу в усьому його багатстві. Однак реалізація,відстоювання цієї творчої могуті любові, а отже істинного її здійснення,вимагає в свою чергу тієї висоти морального ставлення, морального способу існуваннялюдини, котра зобов'язує її інтелектуально-емоційно-вольову систему догра-.нично високого напруження. Любов — величезна сила, вона може бути творчою,але може бути й руйнівною, призводити до морального падіння. Все залежить відморальної спроможності людини, міри її особистісного розвитку.
Важливість іскладність любові багато в чому визначається тим, що в ній, як у фокусі,перетинаються протилежності біологічного й духовного, особистісного йсоціального, інтимного й загальнозначущого. В любові як у жодній іншій галузінеобхідно відрізняти вище від нижчого, прекрасне від потворного, справжнєлюдське почуття від його викривлених, спотворених форм, бо втрати тут — цевтрати людського начала, людської сутності. Так, статевий потяг не є простимуподібненням тваринному з характерним для нього диктатом статевого інстинкту. йхоч останній не може зрівнюватися зі свідомими діями людини, йому все жпритаманна своя «мудрість». Людина ж у втраті свого людського начала можевпасти й значно нижче від «природної мудрості». Тому вже у давнину булоприйнято розрізняти типи кохання, його психологічно-емоційні стани. Наприклад,давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання («ерос») і ніжну, жертовнулюбов («агапе»).
«Ерос» — цестихійна й палка жага володіння улюбленою істотою, що не лишає місця дляжалості чи милостивості. «Агапе» — це потреба в самовіддачі, милостива любов до«ближнього», жадання люблячого розчинитися в коханому. Поряд із цими типамилюбові виокремлюється ще «філія» — любов-дружба, любов-приязнь індивіда доіндивіда, зумовлена соціальними зв'язками й особистим вибором, і «сторге» —любов-прихильність, особливо сімейна.
Із точки зорупсихологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип),любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип).Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С.Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку,закоханість; любов-дар, милосердя.
У спеціальнійпсихологічній літературі наводяться й ще детальніші класифікації любові. Внашому випадку типологія любові — не самоціль. Та водночас звернення дорезультатів такого аналізу дає можливість простежити сутнісно закономірне вцьому явищі через з'ясування об'єднуючого, схожого в цих класифікаціях.
Таким єосягнення того, що найвищою, найзначущішою для людини формою любові виступаєцілісна під егідою духовності спрямованість суті однієї людини до іншої. «Цесміливе занурення в переживання єдності» (Е. Фромм) в усій багатоманітностісторін, але передусім у духовній.
І тому ценасамперед здатність любити, що виступає як ставлення людини до світу взагалі,людини взагалі. «.Якщо я справді люблю якусь людину, я люблю всіх людей, ялюблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь «я люблю тебе», я мушубути здатним сказати «я люблю в тобі все», «я люблю завдяки тобі увесь світ, ялюблю в тобі самого себе» '.
Таким чином,любов постає як глибоко моральне ставлення, що підноситься до субстанційнихоснов людського буття. Крім того, любов є діяльна, активна заінтересованість ужитті та розвитку коханого, високе почуття відповідальності та обов'язку. Цебуття як самовіддача, як утвердження іншого. «Любов до когось це не простосильне почуття — це рішимість, це розумний вибір, це обіцянка». І, нарешті, неможна зазнати справжньої любові, якщо головною цінністю стала вона сама, а нетой, когр любиш. Насолоджуватися справжнім коханням, прагнучи тільки любовнихутіх, неможливо. «Природна любов, ставши богом, не залишається любов'ю» (К- С.Льюїс).
Проілюструватисказане можна, звернувшися до еволюції культури «пристрасті» в їїкультурно-історичному втіленні. Зведена свого часу на п'єдестал романтизму(XVII—XIX ст.) як ідеал, що дарує захист від ницості й жорстокостідовколишнього світу, в своїй абсолютизації пристрасть призвела в підсумку додевальвації кохання (стихія «сексуальної революції» в XX ст.).
Цязакономірність проявляється не тільки у сфері інтимних міжособистіснихстосунків. Такий же підсумок і для любові як спрямованості на ідею, людську сутність,Батьківщину, Бога. І тут любов як самоціль плодить і множить зло. Наприклад, усвоїй крайній, безумній формі патріотизм стає расизмом натовпу, служіння ідеїчревате фанатизмом і т. п.
Таким чином,істинна любов завжди моральна як активне проникнення в іншому, як виходження засебе самого сьогоднішнього, обмеженого, до нових висот людського виміру, де «вакті віддавання себе, в акті проникнення вглиб іншої людини, я знаходжу себе, явідкриваю себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину»3. Любов — одна знайвищих моральних цінностей. Саме такою вона спроможна в людськійжиттєдіяльності, постає як глибинне джерело і моральна основа шлюбних відносині сім'ї.
У любові ізакоханості три витікаючих прояви: пристрасть, близькість і надзвичайні емоції.
Любовприходить поступово, закоханість — швидко. Любов росте, а зростання вимагаєчасу. Закоханість же, як завжди, немов звалюється на голову. Дійсно, дізнатисялюдину, зустрівшись з нею всього лише кілька разів, неможливо.
Багато людейносять маску і, відразу не можна дізнатися, що під нею приховують. Деяківмудряються приховати справжню особу до самого весілля, а після вже предстаютьв дійсному світлі. Знайте, щоб добре дізнатися людину потрібний час — місяці, аможе і роки. Багато хто з вас чув вираз “Любов з першого погляду”. Але такогоне буває. Можна випробовувати сильне ваблення до людини, яку тільки щозустріли, але, не дивлячись на свою силу, це ваблення поверхневе. Цезакоханість очима в зовнішність, у вчинки, в реакцію. Але щоб людину дійсно любити,вам належить пройти величезний шлях.
Любов йдеповолі. Закоханість — відлітає. Переконатися в цьому можуть тільки ті, хто вжепережив роман. Ми можемо запитати: “Як довго він продовжувався? І скільки часузнадобилося, щоб його припинити?” Якщо для зміцнення дійсної любові потрібнийчас, закоханість закінчується, практично, так само як і починалася — швидко,але з одним виключенням. Вона не зникає миттєво, якщо ви підтримуєте сексуальнівідносини. Секс ускладнює емоційну реакцію. Ті, хто закоханий, не можутьрозлучитися не із-за загальних інтересів, а із-за сексу. Про любов тоді неможна говорити.
У центрілюбові — завжди одна людина, закоханість же здатна вміщати декілька.
Закоханий взмозі “любити” одночасно двох і більше чоловік. Допустимо, дівчина закохана вдвох хлопців: один — зріла, надійна і відповідальна людина, а інший — відчайдушний марнотратник, любитель повеселитися. Дівчина заявляє, що не можевибрати когось одного. Але справжня любов вибирає одну людину, в якій вонабачить і знаходить цінне для себе і більше не шукає іншого.
Любов даруєбажання творити, закоханість же руйнівна. Любов благотворно позначиться навашій особі, вона розкриє все найкраще у вас. Вона наповнить вас новоюенергією, намітить цілі і збудить інтерес до життя. Вона сприятиме творчості ігідним справам. Вашому особистому розвитку. Любов відродить відчуття власноїгідності, відчуття упевненості в собі. Вона рухатиме вас до успіху. Ви старанновчитиметеся, планомірно жити і не розмінюватися на дурниці. Закоханість же навідміну від любові руйнівна. Вона несе безлад. Коли ви закохані, то знижуєтьсяваша успішність, і працездатність, ваші таланти не можуть виявлятися. Вашірідні і близькі друзі тут же відмітять: “Ось це так! Що з тобою трапилося? Тинікуди не ходиш і нічого не робиш, може, ти хворієш? Закоханість будуєповітряні замки, де все буде добре, і ви відмінно розумітимете один одного, іде немає школи, роботи, навчання, грошей і відповідальності перед іншими.Закоханість дивиться крізь рожеві окуляри.
Любов припускаєсумісність, закоханість нехтує нею. Якщо ви любите, то вас привертає не тількизовнішність і поведінка коханого, але і його (її) характер, емоції, ідеї,позиція. Вам цікавий його (її) образ мислення і реакція на ту або іншуситуацію. Вам цікава реакція коханого на успіх або невдачу, на несподіванці ітрудності життя. Чи є він (вона) доброю, вихованою і дбайливою людиною? Чиспівпадають ваші погляди на релігію, освіту, сім’ю, секс, фінанси? Чи однаковови відноситеся до друзів? У чому співпадають ваші інтереси? Чи вважаєте закраще ви увечері спілкуватися з сім’єю і друзями або вибиратися абикуди? І чимбільше загального у вас буде в цих сферах, тим більше у вас шансів розвинутисправжню любов.
Може цезвучить не дуже романтично, але ймовірно ваш майбутній чоловік живе посусідству з вами (що і трапляється). Ті люди, які мають загальні інтереси іоднакову систему цінностей, мають більше шансів мати щасливу сім’ю.
Любоввраховує недоліки, закоханість ігнорує їх (не помічає недоліки). Любов допоможевам розпізнати в людині прекрасні якості; Любов також бачить недосконалістькоханого, але не загострює їх, а робить упор на якості, які гідні пошани ізахоплення. Закоханість взагалі не дозволяє вам розгледіти в людині що-небудьнегативне. Ви захищаєте його від будь-якої критики. Закоханість робить васнастільки дурними, що ви думаєте, що одне, два захоплюючих вас якості(красивий, спортивний, мова підвішена), переважать всі його недоліки і проблеми(грубість, хамство, лінь) Любов же приймає гідну людину, не дивлячись на йогонедоліки (малий ріст, великий ніс, вуха)
Любові нестрашна розлука, для закоханості — це розрив. У розлуці любов може навітьокріпнути. Коли кохана людина далеко від вас, то ви краще розумієте, як багатовін означає для вас (ваші відносини) Закоханість же вмирає, варто тільки людинізникнути із виду. Оскільки закоханість живе за рахунок фізичного ваблення, товона не витримує перевірки часом.
Любовобережна у фізичних контактах, а закоханість експлуатує їх. Справжній любовівластиве фізичне ваблення, але люди, що по-справжньому люблять, ніколи неставлять секс на перше місце в своїх відносинах, для них це як сливки на торті.Спочатку вони поважають і цінують один одного, а вже потім близькість виражаєїх відчуття один до одного в браку. Вони оберігають один одного.
Любовбезкорислива, закоханість егоїстична. Любов грунтується не тільки на емоціях,вона виражається ще в діях, коли ви уважні до людини, робите що-небудь хорошедля нього, і не тільки коли вам це хочеться, а постійно. Природно, що якщо довас так само відносяться, то і любити легко; але існує один тест для справжньоїлюбові: змогли б ви любити людину, якщо він не помічає ваших потреб або забуваєзробити те, про що ви його просили, або коли він потрапив в біду. Любов — цеколи ви приносите сніданок в ліжко. Тобто нелегко першому встати і приготуватиі піднести сніданок коханій людині, яка тільки що прокинулася і не важливочоловік або дружина це робить. Це робить любов. Закоханість егоїстична.Закохані думають про те, що отримати від іншого, щоб його любили і леліяли.
Любоввикликає схвалення сім’ї і друзів, закоханість — лише осуд. Якщо ви дійснолюбите когось, то сім’я і ваші друзі, швидше за все, схвалять ваші відносини.Вони побачать, якою ви гармонійною людиною стали, як особа, що у вас з’явилисянові інтереси, а ваші взаємини доповнюють і укріплюють кожного з вас. Схваленнябатьків і друзів зазвичай говорить про те, що любов справжня.
А ось якщобатьки і друзі не схвалюють ваших відносин з вашим другом або подругою — будьтенапоготові!!! Адже той, хто зацікавлений у вашому майбутньому благополуччі, непорадить поганого і прагне захистити вас від болю. Тим більше з боку набагатовидніше, хто що коштує. Адже батьківське схвалення дуже важливе. За статистикоюбільшість браків, які батьки не схвалювали, закінчилися розлученням. Друзітакож натякатимуть, що щось не так, якщо ви просто закохані. Практика така, щовсі розведені люди нарікають на те, що свого часу не слухали батьків і друзів,які відмовляли їх від помилки. Любов народжує упевненість, закоханість — сумніви. Любов іноді переживає відчуття ревнощів. Але, обдумавши все, воназавжди довіряє коханій людині. Закоханість же займається тим, що пригнічуєпостійні ревнощі і відчуття безсилля. Деякі навіть вважають, що чим більше їхревнують, тим сильніше люблять або б’є, значить, любить — це збочення. Ревнощі- хворе відчуття і говорить про невпевненість і низьку самооцінку. Підозрілість“садить” свого друга на ланцюг, щоб у будь-який момент його можна булопогладити — це егоїзм.
Любоввраховує реальність, закоханість ігнорує її (не помічає її). При справжнійлюбові ви дивитеся на проблеми відкрито і не намагаєтеся применшити їхзначення. Наприклад: двоє студентів, що люблять один одного, прикладають всісили, щоб закінчити ВУЗ, не одружуючись, знаючи, що від цього їх відношеннястануть ще міцніше, їм нічого буде побоюватися, що їх любов остигне, така сім’ябуде дуже міцною.
Люди посправжньому люблять один одного, не ховаються від проблем, а намагаються їхвирішити. Якщо щось загрожує їх відносинам, вони відкрито обговорюють це інамагаються знайти розумний вихід.
Рабинізакоханості не звертають ніякої уваги на обставини. Допустимо, одружена людиназакохується в молоду дівчину, і вона в нього. Якщо цей чоловік по справжньомулюбить свою дружину, то він не дозволить пристрасті зламати його сім’ю, тобтопоговорить з дівчиною і все пояснить їй (спочатку поговорить з своєю дружиною).А якщо одружена людина вічно закохується, то йому запросто піти гуляти з тієюмолодою дівчиною, якої немає справи до того, що чоловік одружений.
Не потрібнойти на поводі тимчасових пристрастей. Запам’ятаєте, що якщо ви зустрінете своюсправжню любов, то вона від вас нікуди не подінеться — ні через тиждень, нічерез місяць, ні через рік.
Розділ 2.  Різніця між закоханістю і коханням
Більшість знас укладають шлюб завдяки тому, що були закохані. Ми зустрічаємо того, чиїфізичні дані і риси характеру генерують достатньо сильний електричний заряд длятого, щоб спрацював наш «датчик кохання». Система запущена, і мипочинаємо процес пізнання цього людини. Можливо, що перший крок на цьому шляху- це ресторан з гамбургерів або біфштекс, — в залежності від того, що можедозволити наш бюджет. Але дійсний інтерес — це не їжа, Ми намагаємося виявити любов.«Може бути, це тепле, трепетне почуття у мене всередині і є те саме»справжнє "?
Іноді цейтрепет зникає після першого ж побачення. Ми раптом виявляємо, що вона нюхаеттютюн, і весь наш трепет грає в скриньку, ми більше не хочемо є з неюгамбургери. В інших випадках, після прийняття гамбургер трепет посилюється. Мидомовляємося ще про декілька спільних «заходи», і ось уже рівеньінтенсивності відносин наближається до того моменту, коли ми говоримо собі:«Здається, я закохуються». Ми, звичайно, впевнені, що це«по-справжньому», і говоримо про це, сподіваючись на взаємність почуття.Якщо це не так, то ми або охладеваем, або подвоює свої зусилля для того, щобсправити враження на предмет нашої закоханості і завоювати любов. Якщо жпочуття взаємне, то ми починаємо говорити про створення сім'ї, так як всізгодні з тим, що «закоханість» є фундаментом хорошого шлюбу.
До шлюбу всінаші мрії — про сімейний щастя… Трудно вірити у що-небудь інше, колизакоханий. У своєму піку «влюбленность» переходить в ейфорію. Миемоційно поглинені один одним. Ми засинає з думками один про одного. Це перше,про що ми думаємо, коли прокидаємося. Ми прагнемо бути разом. Час, проведенийразом — це як гра за лаштунками раю. Коли ми держимся за руки, то здається, щонавіть наша кров зливається разом. Якщо б нам не потрібно було йти в школу абона роботу, то ми б цілувалися до нескінченності. Обійми малюють картинисімейного життя і райських насолод. У закоханого виникає ілюзія досконалостійого подруги. Його мати все помічає, але він не бачить нічого. Мати каже:«Любий, ти подумав про те, що вона перебуває на обліку психіатра уже двароки?». А він відповідає: «Мама, отстань. Вона його вже три місяці невідвідує ». Його друзі теж бачать всі. Але вони нічого йому не кажуть,якщо він не питає. А все говорить про те, що він і не запитає, так як в йогоуяві у неї немає недоліків, і йому все одно, що про неї думають інші.
До шлюбу всінаші мрії — про сімейний щастя: «Ми зробимо один одного абсолютнощасливими. Інші пари можуть сперечатися і сваритися — тільки не ми. Ми любимоодин одного ». Звичайно, ми не настільки наївні, щоб не розуміти розумом,що, напевно, у нас будуть розбіжності по каким-то вопросам. Але ми впевнені, щобудемо їх відкрито обговорювати, і один з нас завжди піде на компроміс, і що мидосягнемо згоди. Важко вірити у що-небудь інше, коли закоханий.
Нас вели дотого, що якщо ти справді закоханий, то це буде тривати вічно. Ми завжди будемовідчувати те ж чудові відчуття, які маємо зараз. Між нами не може бути жоднихнепорозумінь. Ніщо не зможе зруйнувати нашу любов. Ми зачаровані, ми в полонікраси і шарму нашої подруги. Наша любов — це саме чудове з того, що з намисталося в житті. Ми бачимо, що деякі сімейні пари, здається, втратили цепочуття, але з нами такого не станеться. «Може, у них ніколи і не булосправжнього почуття», — говоримо ми собі.
На жаль,вічна «закоханість» — це фікція, а не реальність. Доктор ДоротіТеннов, психолог, який тривалий час досліджувала феномен«закоханості». Після вивчення безлічі сімейних пар вона прийшла довисновку, що стан романтичної закоханості триває в середньому два роки. Притаємних любовних відносинах це може тривати трохи довше. Однак, в кінці кінців,ми спускатися з небес на грішну землю. Наші очі відкриваються, і ми помічаємонедоліки іншого. Ми бачимо, що деякі риси його / її характера нас дратують. Те,як вона себе веде, викликає занепокоєння. Він здатний злиться і заподіюватибіль, можливо навіть із застосуванням міцних словечек і критичних зауважень. Тімаленькі недоліки, на які ми в стані закоханості дивилися крізь пальці,перетворюються на нездоланні перешкоди. Ми згадуємо про те, що говорила мама, ізапитуємо себе «Як я міг бути таким ідіотом?»
Ласкавопросимо в реальний світ сімейного життя, де в раковині умивальника завждизалишаються волосся, де дзеркало вкрите маленькими білими плямочки, де спіррозгоряється з-за того, з якого боку повинна розмотували туалетний папір і чипотрібно закривати після себе кришку унітазу. Це світ, в якому взуття само нейде на своє місце, де дверцята шафи не закривається самі собою, де пальто непереносять вішалки, а шкарпетки воняють під час прання, В цьому світі поглядможе завдати біль, а слово — зруйнувати все. Ніжні закохані перетворюються наворогів, а брак — в поле бою.
Що ж сталосяз «закоханістю»? На жаль, але це була всього лишеілюзія, яка привела нас до того, що ми поставили свої підписи на документі. Не дивно, що багато проклинають шлюбі того, кого вони колись любили. Крім того, якщо нас обманули, то ми маємоправо на злість. Дійсно у нас булоте — «сьогодні»? Я думаю, що було. Проблема в неправдивої інформації.
Поганою була сама ідея, що стан«закоханості» буде тривати вічно. Нам варто було б уважнішепоставитися до цього. Випадкові спостереження повинні були б підказати нам, щоякби люди постійно залишалися в стані «закоханого Мара», то вонипотрапили б у біду. Хвилі шоку вразили б світ бізнесу, промисловості, церкви,освіти і все суспільство в цілому. Чому? Тому що тим, хто«закоханий», немає діла ні до чого іншого. Ось чому ми називаємо це«Мара».
У студентаколеджу, який по вуха закохався, падає успішність. Важко вчитися, колизакоханий. Завтра у тебе контрольна по війні 1812 року, але ті, кому вонапотрібна ця війна? Коли ти закоханий, все інше не має значення. Один чоловіксказав мені: «Доктор Чепмен, моя робота розвалюється на частини».«Що ви маєте на увазі?», — Запитав я. «Я зустрів цю дівчину,закохався, і у мене все валиться з рук. Я не можу зосередитися на роботі. Весьдень я мрію про неї ».
Ейфорія стану«закоханості» породжує ілюзію, що наші відносини дуже близькі. Мивідчуваємо, що належимо один одному. Ми віримо в те, що зможемо вирішити всіпроблеми. Ми щедрі по відношенню один до одного. Як сказав один молодий чоловікз приводу своєї нареченої: «Я ніколи не зможу образити її. Єдине моєбажання — зробити її щасливою. Я все зроблю для того, щоб вона була щаслива». Така Мара дає нам помилкове відчуттятого, що наш егоїзм зник, і ми стали ким-то вроде Матері Терези. Ми готовізробити для своїх улюблених все, що завгодно. Причиною такої поведінки є те, щоми щиро віримо, що той, у кого ми закохані, відчуває по відношенню до нас те ж саме. Ми віримо в те, що воназробить все, щоб задовольнити наші потреби, що він любить нас так само сильно,як і ми його, і що він ніколи не зробить нічого, що завдало б нам біль.
Таке мисленнязавжди далеко від істини. І не тому, що ми нещирі у своїх помислах і почуттях. Ми просто далекі відреальності. Ми ігноруємо природу людини.Людина по природі егоцентрічен. Ми є центром свого світу, який обертаєтьсянавколо нас. Жоден з нас не є стовідсотковим альтруистов. Ця ілюзія всього навсього лише навіяна нам станом закоханості.
Як тількизакоханість завершить свій природний шлях (пам'ятайте — в середньому, станзакоханості триває два роки), ми повернемося в світ реальності і почнемовисувати свої претензії. Він буде говорити про свої бажання, але його бажаннявідрізняються від тих, які є у неї. Він хоче зайнятися сексом, але вона дужевтомилася. Він хоче купити нову машину, але вона заперечує: «Це — абсурд». Вона хоче відвідати своїх батьків, а він каже: «Я не люблюпроводити багато часу з твоєю сім'єю». Він хоче взяти участь в турнірі зсофтболу, а вона каже: «Ти любиш софтбол більше, ніж мене».Потихеньку ілюзія близькості випаровується, а особисті бажання, емоції, думки іманера поведінки проявляють себе. Вони — різні особистості. Їх свідомість НЕ злилось воєдино, а їхні емоціїзмішалися в океані любові лише на мить. Тепер хвилі реальності починаютьрозділяти їх. Вони виходять зі стану закоханості і на цьому етапі абовіддаляються один від одного, не живуть разом, розводяться та вирушають напошуки чергової закоханості, або починають важкий процес навчання любити одинодного без ейфорії, породженою Мара закоханості.
Доктор Пеквважає, що закоханість не є справжньою любов'ю з трьох причин. По-перше,закоханість не є актом бажання або свідомого вибору. Скільки б ми не хотілизакохатися, ми не можемо викликати цей стан. З іншого боку, ми й не збираємосязакохуватися, а це раптом відбувається. Дуже часто ми закохується не в той часі не в тих людей.
По-друге,закоханість не є справжньою любов'ю тому, що не вимагає жодних зусиль. Що б мине робили в стан закоханості, це не вимагає від нас ні дисципліни, ні свідомихзусиль.
Нашінескінченні дорогі розмови по телефону, гроші, які ми витрачаємо на поїздкиодин до одного, подарунки, які ми даруємо, робота, яка забезпечує наше життя — все це, здається, втрачає для нас значення. Подібно до того, як інстинкт змушуєптицю вить гніздо, інстинкт, разбуженний закоханих, змушує нас робити одне дляодного позбавлені розумного глузду і незвичні для нас речі.
По-третє,той, хто закоханий, спочатку не зацікавлений в особистісному розвитку іншого.«Якщо у нас і є якась мета, коли ми закохуються, то це — покласти крайсамотності кожного з нас і, можливо, закріпити результат укладаннямшлюбу». Закоханість НЕ сфокусована ні на нашому власному зростанні, ні назростанні і розвитку іншої людини. Навпаки, вона дає нам відчуття того, що мивже досягли кінцевого пункту і подальше зростання нам не потрібен. Ми — у вищійточці життєвого щастя, і наше єдине бажання — залишатися там. Природно, щопредмету нашої закоханості незачем зростати, так як вона досконала. Ми лишесподіваємося, що вона такою і залишиться.
Не залежновід того, ми згодні з цим висновком чи ні, ті з нас, хто закоханий, і ті, хтовже немає, швидше за все, погодиться, що закоханість кидає нас на таку емоційнуорбіту, яку важко порівняти з чим-небудь іншим з того, що ми пережили. Нашаздатність тверезо мислити зникає, і ми часто виявляємо, що робимо і говоримоте, що в нормальних умови ніколи б не зробили і не сказали. Більш того, коли мивиходимо зі стану емоційного Мара, ми часто дивуємося, чому ми так робили. Колирівень емоцій йде на спад, і ми повертаємося у світ реальності, де дуже чітковидно наші відмінності, скільки з нас запитали: «Як ми могли одружитися?Ми ж ні в чому один з одним не згодні »? А ведь на піку закоханості ми думали,що згодні один з одним у всьому — по крайней мере, в тому, що є важливим.
Чи означаєце, що, будучи втягнутими в шлюб ілюзією любові, ми постали перед вибором: (1)ми приречені на жалюгідну життя з чоловіком або (2) ми повинні залишити цейкорабель і почати все спочатку?
Нашепокоління більше схиляється до другого, в той час як попередні поколіннявибирали перше. Перш ніж ми автоматично прийдемо до висновку, що наш вибіркраще, давайте краще спочатку подивимося на факти. На сьогоднішній день в ційкраїні 40% шлюбів, укладених вперше, закінчується розлученням. Тим жезакінчується 60% повторних шлюбів і 75% шлюбів, укладених в третій раз. Єочевидним те, що надії знайти більше щастя у другому або в третьому шлюбі немають під собою істотного підстави.
Дослідженняпоказують на те, що є третій шлях, який представляється краще: ми можемовизнати закоханість тим, чим вона насправді є — тимчасовим емоційним зльотом — і разом із чоловіком / дружиною зайнятися пошуками "істинної любові".Ця любов з природи емоційна, але не є Мара. Це — любов, яка об'єднує причину йемоції. Вона включає в себе акт волі і вимагає дисципліни, а також визнаєнеобхідність зростання особистості. Нашою основною емоційної потребою є незакоханість, а щира любов з боку іншої людини, любов, що виростають з причини івибору, а не з інстинкту. Мені необхідно бути коханою тим, хто вибрав мене длятого, щоб любити, тим, хто бачить у мені щось, гідне любові.
Така любоввимагає зусиль і дисципліни. Це — рішення витрачати енергію на зусилля, якіпринесуть користь іншій людині, знання того, що якщо його чи її життя завдякивашим зусиллям стане багатшим, то ви також отримаєте задоволення, суть якого втому, що ви щиро кого-то любили. Для цього не потрібна ейфорія стану«закоханості». Взагалі-то, справжнє кохання і не може початися дотого, як закоханість вичерпає себе.
Раціональна,волевая любов — от та любов, до якої нас завжди закликали мудреці.
Ми не можемоставити собі в заслугу всі ті добрі і великодушний вчинки, які здійснювали підвпливом цього «Мара». Нас захоплює і несе сила, породжена інстинктом.Вона виходить далеко за рамки нашого звичайного поведінки, Але якщо ми,повернувшись в реальний світ вибору, вибираємо доброту і великодушність — то цеі є справжня любов.
Наше емоційнездоров'я вимагає того, щоб була задоволена наша потреба в емоційної любові.Дорослі, що уклали шлюб, відчувають гостру необхідність в тому, щоб відчувативідданість і любов з боку своїх подружжя. Ми відчуваємо себе в безпеці, коливпевнені, що наш партнер приймає нас, бажає нас і відданий нашого добробуту. Настадії закоханості ми переживали всі ці почуття. Ми відчували себе на сьомомунебі. Нашою помилкою було те, що ми думали, що так буде тривати вічно.
Але це Мара іне збиралося продовжуватися вічно. У підручнику сімейне життя це не більше ніжвведення. Суть книги — раціональна, волевая любов. Це саме та любов, до якоїнас завжди закликали мудреці. Вона — навмисно.
Це гарнановина для тих сімейних пар, які втратили всі свої почуття«закоханості». Якщо любов — це вибір, то у них є можливість любитипісля того, як Мара «закоханості» померло, і вони повернулися у світреальності. Така любов починається з відносини — способу мислення. Любов — цетаке відношення, яке говорить: «Я одружений на тебе, і мій вибір — йтиназустріч своїм інтересам». І потім той, хто приймає рішення любити,знаходить способи вираження цього рішення. Хтось скаже: «Так це занадтостерильне». — «Любов — це відношення з відповідним поведінкою? А де жмерехтіння зірок, повітряні кулі, високі почуття? Де дух взаємного сприйняття,сяйво очей, жар поцілунків, захват секса? Де почуття емоційного спокою, колизнаєш, що в його / її житті ти — номер один? ». Як ми задовольняємоглибоку, емоційну потребу один одного в тому, щоб бути коханими? Якщо мизможемо цього навчитися і приймемо рішення зробити це, то з любов'ю, яку миподіляємо з іншими, не зможуть зрівнятися ніякі захоплені почуття, які ми малив той час, коли були до божевілля закохані. Коли посудина любові вашогочоловіка наповнений, він відчуває себе в безпеці в оточенні вашої любові. Весьсвіт переливається фарбами, і ваш чоловік зробить кроки для того, щобмаксимально реалізувати в життя свій потенціал.

Висновки
Кохання –виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншогоаналізу. Про кохання сказано багато – частотні словники сучасних мовзасвідчують, що це одне з найуживаніших слів.
Упсихології кохання характеризують як особливі вибіркові почуття, пов’язані зоднією людиною, бажання підтримувати та розвивати стосунки, які мають важливезначення для особистості, змінюють її. Закоханість сприяє розвитку ідентичності та особистіснійінтеграції.Закоханість позитивно впливає на особистісне функціонування,урізноманітнює зміст Я-концепції, підвищує самооцінку та самоефективність.
Історіярозвитку наукових знань свідчить, що різні філософські та психологічні теоріїабо абсолютизували біологічне начало в любові (сексуальний інстинкт, потребу упродовженні роду), ототожнюючи кохання із сексом, або трактували кохання якчисто духовне почуття (платонічна любов).
Любов уширокому сучасному розумінні – це інтимне почуття, спрямоване на іншу особу, — поняття історичне і класове, результат тривалого розвитку людської особистості.
У психологіїіснує багато спроб виділення якісно специфічних типів кохання. Найбільш відомоюз таких типологій є класифікація, запропонована Е.Фромом. Він виділяє п’ятьтипів любові: братську, материнську, еротичну, любов до себе, любов до Бога.
Т.Кемпервиділяє сім типів любовних стосунків у парі: романтична, братерська,харизматична, “зрада”, закоханість, “поклоніння” і любов між батьками імаленькою дитиною.
ПсихологДжону Алану Лі описує кілька стилів кохання: апаге, строге, ерос, людус,прагма, манія.
Питання провнутрішню структуру чи складові любові вирішувалось, як і питання про типилюбові, на різних рівнях. І тут однією з найперших і найбільш цитованих єструктура, запропонована Е. Фромом. Він виділяє наступні складники любові:турботу, відповідальність, повагу, знання.
У коханніпроявляється мистецтво любити іншу людину, а також бути коханим. Індивідуальнепочуття любові нерозривно пов'язане з культурою, традиціями, нормамисуспільства, а також з особливостями сімейного виховання, які є джереломприйнятих індивідом способів інтерпретації свого стану.
Інтенсивністьі глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання.Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, арозвиненістю особистісних рис закоханих. Таким чином, можна підкреслитиважливість здатності кохати, і гармонійного поєднання всіх складових любові заСтренбергом.
Отже, якбачимо, психологи по-різному трактують структурні складові, які допомагаютьвивчити таку непросту категорію, якою є кохання. Одні розглядають цей феноменяк трикутник, сторонами якого є відданість, пристрасть й інтимність. Іншізвертають увагу на прив'язаність, турботу та інтимність. Водночас вважаюпідкреслити, що такі елементи, як взаєморозуміння, взаємопідтримка, задоволеннявід спілкування один з одним характерні для всіх закоханих пар.
Серед риссправжнього кохання передусім можна назвати такі: бажання пізнати іншого, прояввзаємної поваги й турботи; відповідальність за наслідки кохання, забезпеченняособистого зростання й розвитку для обох партнерів; можливість проявлятисвободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах;здатність поставити себе на місце іншого; спроможність зробити партнеращасливим і радіти самому віл того, що тебе кохають; здатність страждати разом зпартнером. Порушення цієї гармонії призводить до непорозумінь, конфліктів ірозриву.
Ниніприблизно кожен шостий шлюб в Україні укладається між людьми, різниця у віціяких перевищує 15–20 років, причому таких пар стає все більше.
В тойже існує недовіра до різновікових шлюбів. Деякі психологи дотримуються думки,що нерівні шлюби більш осмислені, тому й міцніші, дану позицію підтримую і я.
Нерівний шлюб— це особливі стосунки. У них багато приємного, але вистачає й проблем.Наприклад, коли старший він: дівчині легко підпасти під чари зрілогота досвідченого чоловіка. Його життєвий досвід та можливості стануть їй унагоді на етапі власного становлення. Нерідко такі шлюби бувають сутопрагматичними. Дітей за розрахунком зазвичай не планують. Коли вона досягаєуспіхів, чоловік стає для неї тягарем. Сексуальне життя сходить нанівець. Якщожінка в такому шлюбі не народить дитину, то в 40 років вона залишитьсясамотньою.Коли старша вона: У таких шлюбах жінка ретельно слідкує засобою і завжди виглядає молодшою за свій справжній вік. Пасткою такого шлюбуможуть бути материнські почуття.Доказом цього є те, що в різновікових шлюбахрідко з’являються діти. Низька самооцінка жінки призводить до того, що вонавіддає чоловікові право пожити за неї, але тішиться думкою, що «його зробилавона». Жінка сама забуває «рости» і з роками ризикує перетворитися на звичайнудомогосподарку.
Найвдалішамодель нерівних шлюбів — коли старший чоловік. При цьому він достатньоуспішний, недеспотичний, налаштований на дружні та партнерські стосунки здружиною. А дружина хоче спокійного життя, коли на першому плані любов ініжність, а не шалений секс. Такі союзи часто виявляються міцнішими, ніжподружжя ровесників.
Я підтримуюдумку Ю.Б.Рюрикова: «Коли дружина набагато старша за чоловіка, їй, мабуть, першза все потрібно боятися залежності і покірливості. А крім того, їй варто було бтак любити і жити, щоб його підсвідомість – головний охоронець його почуттів — охоронець не помічало їх різницю в літах. Це важко для жінки, але можливо:по-перше, якщо вона буде омоложувати себе фізично, по-друге, молодо триматисяпсихологічно [28, c.424].
Справжнє,велике кохання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишаємісця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, піднімається вище встановленихстосунків.
Однієюз найоригінальніших методик присвячених дослідженню кохання є«Багатовимірний опитувальник мотивації кохання» яка розробленаВ.Ф.Моргуном. Дана методика свідчить про продуктивність концепціїбагатовимірної структури особистості, вона знайшла широке використання як упроцесі виховання гармонійної особистості молоді, так і у роботі психологічнихслужб.
Методичнийприйом тест Т.Лірі дозволяє вивчати проблему психологічної сумісності і частовикористовується в практиці сімейної консультації, групової психотерапії ісоціально-психологічного тренінгу.
Любовналежить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійнорозвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставленнялюдини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягомбагатовікової історії людства...

Список літератури
1. Льюис К. С. Любовь // Вопр.философии. – 1989. — № 8.
2. Фейербах Л. История философии //Собр. соч.: В 3 т. М., 1964. — Т. 1. — С.55.
3. Фромм Э. Искусство любви. — Минск,1990.
4. Франкл В. Человек в поискахсмисла. — М., 1990.
5. Философия любви. — М., 1990.
6. Загальна психологія.- К.: Либідь,2005.- 464с.
7. Василев К. Любовь. М.: Прогресс,1992.
8. Василев С. Психология любви. М.:Интерпринт, 1992.
9. Загальна психологія: Підруч. длястуд. вузів/ За заг. ред. С.А.Максименка.- 2-ге вид., перероб. і доп.- Вінниця:Нова Книга, 2004.- 704с.- 18.97
10. Кокун О.М. Психофізіологія.- К.:ЦНЛ, 2006.- 184 с.