Реферат на тему: Психологічна характеристика феномену «Ми»
«Я» і «Ми», людина і група, індивідуальне та суспільне. Здавна діалектика цих понять живила філософію та логіку, мораль і право, соціологію та психологію. Яке з них вважати первинним, базовим? У цьому, на перший погляд, очевидному питанні відповідь виявляється не такою однозначною. Здавалося б, «Я» можливо саме по собі, а Ми неможливо інакше, ніж таке, що складається з окремих особистостей. Ці погляди знайшли своє вираження в основній позиції соліпсизму, крайньої суб'єктивно-ідеалістичної течії, що "існує тільки Я", тільки індивідуальна свідомість і нічого більше.
Проте не тільки теоретичні дослідження В. М. Бехтерева [1], Г. Лебона [6], З. Фрейда [8], що розглядають феномен розчинення особистості в юрбі, але також і суспільна практика тоталітарно-ідеологічних держав XX століття показали, що цілком правомірно розглядати «Ми» без «Я», групу без особистостей та індивідуальностей, продемонструвало майже первісне домінування групового над одиничним аж до повного заперечення цінності окремої людини. Подібні ексцеси групових цінностей не випадкові і навряд чи були б можливі, якби «феномен Ми»не мав глибоких психологічних коренів і не був у самій природі людини. Особистість по самій своїй сутності соціальна, тобто не можна стати людиною не пройшовши через соціалізацію, не переплавивши індивідуально-психологічні якості в горнилі суспільних стосунків.
Слід уточнити дефініції, використовувані в даному контексті. Під «феноменом Ми» передусім розуміємо групову ідентифікацію, процес усвідомленого або неусвідомленого ототожнення особистості з психологічно значимою групою, коли група виступає колективним суб'єктом соціальної поведінки. Приклади колективного суб'єкта — ми часто говоримо: «Така-то держава виявила волю...», або «Колектив такої-то організації вирішив...». Але не існує такого реального суб'єкта, як колектив або держава. Мова йде про особливого суб'єкта, який виникає не як арифметична сума окремих суб'єктів, що входять до його складу, а є похідним від групових феноменів, насамперед — пов'язаних зі структурою влади. Проте поняття «груповий суб'єкт» і «суб'єкт влади» не є тотожними, друге поняття не лише більш індивідуалізоване, в ньому, на відміну від першого, група як правило виступає «об'єктом влади».
Психологія групового суб'єкта — цікава і багатогранна тема, проте предмет нашого дослідження відноситься не до групової психології, а до соціальної психології особистості, нас цікавлять насамперед феномени індивідуальної свідомості, пов'язані з приналежністю до групи. В діалектичному взаємозв'язку групового та індивідуального ми будемо робити наголос на індивідуальному, але індивідуальність людини будемо розглядати переважно крізь призму його соціальності. В такому контексті «феномен Ми» може бути трактований не просто, як символічна групова роль, яку індивід грає в групі, а як такий стан особистості, коли індивідуальна самосвідомістьвитісняється, замінюючись різними формами групової свідомості, тобто здійснюється певне знеособлювання особистості.
Одне з найважливіших понять у даному контексті — це поняття групової ідентичності, тобто ідентичності, що визначається приналежністю особистості до значущих великих та малих груп. Можна також говорити про ідентичність групи, тобто самоідентифікацію групою самої себе, як колективного суб'єкта. Ці поняття взаємно пов'язані між собою. Так, завдяки ідентичності великих груп (наприклад — етнічних), група відчуває себе скривдженою, якщо здійснюється напад на неї з боку інших груп. Це позначається на всіх індивідах, що належать цій групі, всі вони, наприклад, переживають себе ображеними, навіть якщо критика групи їх особисто не торкалася. Нарцисизм групипроявляється у тенденції бачити свою групу кращою за інші та в можливості формування «образу ворога» в особі іншої групи [див. 5].
Колективні травми, нанесені великій групі, мають здатність до так званої трансгенераційної передачі, тобто успадкування новими поколіннями травматичного досвіду, який зазнало попереднє покоління. Це особливо актуально, якщо попереднє покоління не змогло виплакати, окультурити, або якимось іншим чином психологічно опрацювати, ритуалізувати травму. Тоді нове покоління відчуває себе травмованим, переживає травми предків як свої, немовби не було відрізку часу в десятки чи сотні років, прагне виплакати цей тяжкий спадок своїх пращурів, або помститися нащадкам тих ворогів чи кривдників, які вважаються власними ворогами. Це є причиною таких страшних явищ як етнічний тероризм, кровна помста, геноцид тощо (див. роботи Р. Кукиер [5], В. Волкана [15]). Передача травм між поколіннями здійснюється і у родинній системі, ці закономірності вивчалася А. А. Шутценбергер [10].
Процеси групової ідентифікації, феномени групової ідентичності відіграють надзвичайно важливу роль не лише у соціальному житті індивіда, а й у всіх сферах функціонування особистості, загострюючись у переламні, кризові моменти індивідуального чи суспільного життя. Це показали нещодавні події осені-зими 2004 року, вибори Президента України та «помаранчева революція». Феномен «Ми» дуже яскраво проявився в цих подіях, адже вони не могли б відбутися, якби не значне підвищення згуртованості та посилення процесів групової ідентифікації. Це знайшло відображення в словах гімну «помаранчевих»: «Разом Насбагато, Насне подолати… Мине бидло, Мине „козли“, МиУкраїни доньки й сини». Проте поряд з позитивними зрушеннями в суспільній психології (такими, як підвищення громадянської свідомості, почуття гідності, політичної активності тощо) ми були свідками різкого зростання протистояння різних політичних ідеологій, що викликало поляризацію суспільства та формування «образів ворога» в особі політичних опонентів. В основі цієї поляризації лежали не лише різні політичні вподобання, а й різні групові ідентичності, що знайшло відображення у відмінності соціокультурних, мовних, етнічних особливостей. Групова ідентичність відігравала настільки значну роль, що перемога однієї політичної сили сприймалася її опонентами як загроза ідентичності, що стало однією з причин акції протесту на Майдані Незалежності і особливо реакції на неї прихильників іншого політичного табору аж до закликів до автономії та сепаратизму. З точки зору групової психології це цілком логічно та закономірно, адже коли силоміць намагаються змінити ідентичність людини (а саме так сприймалася прихильниками одного кандидата перемога іншого), люди всіма силами будуть її захищати від втрати.
В цьому контексті не можна не згадати один чудовий практичний психологічний метод, який винайдений спеціально для роботи з феноменом «Ми» і прекрасно з ним працює. Це метод соціодрами, або психодраматичної роботи з груповими темами, груповими ідентичностями, колективними травмами, образом ворога, міжгруповими конфліктами та протистояннями [див. 4; 13]. Автор цієї статті має досвід роботи з проблемою подолання міжгрупових протиріч, викликаних революційними подіями осені-зими 2004 року [3]. Важливою подією для української соціальної психології, що певною мірою була наслідком «помаранчевої» революції, став приїзд відомого в світі спеціаліста психодрами та соціодрами Пітера Фелікса Келермана (Ізраїль) на початку літа 2005 року [див. 2]. У програмі його перебування в Києві були проведені: круглий стіл на тему «Трансгенераційна передача травми»; тренінг із соціодрами для українських психодраматистів, де було здійснено соціодраматичну гру на теми колективних травм та суперечностей української історії; семінар із психодрами, на якому, зокрема, було поставлено гру на тему психологічної травми, що стала наслідком політичного протистояння під час помаранчевої революції.
Вочевидь дуже цікавим є питання, які психологічні корені має «феномен Ми», які закономірності лежать в основі формування групової ідентичності та інших соціальних якостей особистості. Один із парадоксів людини полягає в тому, що для становлення особистості обов'язково необхідно пройти через процеси знеособлювання, про які ми говорили вище. Філогенетичний період знеособлювання, коли індивід спочатку розчиняється в групі, а після цього стає людиною, повторюється в онтогенезі окремої людини. «Феномен Ми» — це явище відкочування в якісь древні стани (визволення архетипічних уявлень). Архетипи К. Юнга є важливим прикладом групового в людині. Архетип — це те, що загальне для всіх людей — родова пам'ять людини. Отже — єднання з групою, злиття з нею не може не відбуватись без актуалізації архетипічних основ психології людини.
Якщо скористатися даними історичної психології та антропології, то можна дійти висновку, що групова ідентифікація мала надзвичайне значення для розвитку виду homo sapiens. Існує багато досліджень, які стверджують, що колективне існування для диких предків людини було набагато важливішим, ніж для інших тварин. Роль стадності для первісних людей проявлялась зокрема в тому, що існував досить тривалий історичний етап еволюції, відсутній у тварин, коли не відбувалось ніякої диференціації в статевих стосунках (так званий груповий шлюб), тобто кожний чоловік первісного племені належав кожній жінці цього племені. Ці дані можна зустріти в дослідженнях Л. Моргана, на які посилався Ф. Енгельс [див. 11; 14]. Така ситуація є наслідком, зокрема, того, що первісній людині, яка набагато поступалася тваринам по степені захищеності від зовнішніх ворогів, для того, щоб вижити, необхідно було максимальне згуртування, яке не залишало місця навіть для індивідуального суперництва між самцями за володіння самкою.
Якщо здійснити невеликий екскурс у вікову психологію, то, аналізуючи процеси соціалізації особистості, ми також можемо виділити періоди підвищеної «соціальності» дитини, що співпадають з такими особистісними кризами, як криза 3-х років і підліткова. Для першої з названих характерна посилена потреба в наслідуванні, коли дитина копіює безліч зразків поведінки дорослого. Цей період переходить у фазу рольової гри, коли дитина здійснює численні репетиції різноманітних варіантів соціальної поведінки.
«Прагнення до знеособлювання» можна спостерігати на прикладі феномену підліткової потреби в згуртуванні (за якими стоять сильні процеси групової ідентифікації), надзвичайне прагнення бути в групі, бути однаковим із іншими. Цікаво, що це супроводжується досить критичним відношенням до багатьох соціальних нормативів, особливо таких, що ідентифікуються зі «світом дорослих», частим явищем в цьому віці є підлітковий нонконформізм, підлітковий гнів та численні реакції емансипації. Це є свого роду протест «Дитини» проти «Батька» (як символічних ролей), коли підліток відстоюючи власну автономію, намагаються скинути «батьківську» владу над собою. Водночас спостерігається ситуація, коли підліток є «рабом норми», тобто прагне будь-що бути такими, як всі, це є обов'язковим етапом формування особистості в підлітковому віці. Характерним в цьому відношенні є підлітковий поділ всіх людей на «наших» і «не наших», тобто на тих, хто належать до однієї з підлітком групи (це можуть бути не лише малі групи, а й великі) і тих, хто до неї не належить. Хто не пам'ятає із свого дитинства магічну силу хлоп'ячого: «Наших б'ють!..», здатного моментально розбудити дрімаючі сили первісного єднання.
Проблема групової ідентифікації висвітлює цілий спектр різноманітних проявів від простого усвідомлення себе представником якоїсь групи до фанатичної відданості групі коли групові інтереси домінують над особистими або коли всі люди діляться на «своїх» і «чужих», «наших» і «не наших» (тобто явно неконструктивних форм групової ідентифікації). В цьому плані цікавим є феномен кровної помсти, коли убивають людину тільки за те, що вона належить групі (роду, нації і т. д.), за те, що інший представник цієї групи винуватий в злочині проти якоїсь іншої групи. Ці закономірності лежать в основі таких негативних суспільно-психологічних явищ, як шовінізм, расизм, нацизм тощо, які пов'язані з таким найстрашнішим суспільно-політичним злочином, як геноцид. За ними крім інших суспільних деформацій завжди стоїть соціально-психологічна незрілість на суспільному рівні, так само як для підлітка (якому часто притаманні перекоси групової ідентифікації) характерна соціально-психологічна незрілість на особистісному рівні.
Належність до групи часто потребує зовнішніх атрибутів, які є спільними для групи і відрізняють її членів від іншої групи. Прикладом може служити одяг футбольних фанатів. Важливим компонентом групової ідентичності є мова, що виступає не лише атрибутом приналежності до групи, а й формою групової свідомості, відбитком групових цінностей тощо. Це, насамперед — мова спілкування етносу (національна мова), це — професійна мова, як компонент професійної ідентичності. Підлітковий жаргон та кримінальний сленг — це також форми мовної автономії, прагнення мати «свою» мову для диференціації «своїх» і «чужих». Крім мови люди відрізняються один від одного індивідуальними способами сприймання, мислення та поведінки, що узагальнюється поняттям ментальність. Колективні, притаманні групі особливості ментальності її членів складають менталітет, що виступає однією з групових характеристик психології людини.
Феномен «Ми» дає надзвичайне відчуття сили, особливо, коли «Нас» багато («Разом нас багато, нас не подолати») і особливо, коли «Ми» озброєні. Навіть можливість власної загибелі перестає бентежити (згадаєте пушкінське «Есть упоение в бою...»). Персонаж кінофільму «17 миттєвостей весни» німецький офіцер говорить у поїзді Штірліцу: «Страшно помирати, коли ти один. А коли гуртом — то дрібниці, можна навіть пожартувати». Відчуття захищеності «Я» в ситуації ідентифікації з «Ми» є однією з причин описаного Е. Фроммом феномену «втечі від свободи», коли людина добровільно відмовляється від індивідуальної свободи заради стабільності, яку їй дає група [9]. Отже, існують істотні групові потреби, можливо групові інстинкти, які на відповідних філогенетичних та онтогенетичних етапах розвитку людини відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні соціально-рольових якостей особистості і виступають одним із джерел її соціалізації.
Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Проте, слід розуміти, що для становлення людини дуже важливими є процеси, протилежні соціалізації, процеси індивідуалізації. Соціалізація, важливою ознакою якої є формування соціально-рольових якостей особистості, є хоч дуже важливим, проте лише етапом розвитку людини. Він має змінитись процесами протилежної спрямованості, суть яких полягає у поверненні до індивідуальних особливостей людини, але не на індивідному, а на індивідуальнісному рівні. Трактовка особистості лише як соціального індивіду не може пояснити всіх феноменів і проявів особистісного, таких, як суб'єктна активність, надситуативна активність, творча ініціатива, вищі прояви таланту і геніальності людини та інших.
Таким чином, в розвитку людини ми спостерігаємо гегелівський закон «заперечення заперечення», гегелівську тріаду. Це відповідає моделі розвитку людини в теорії Б. Г. Ананьєва, за якою вона проходить відповідно рівні "індивід — особистість — індивідуальність", перетворюючись на останньому етапі на суб'єкта діяльності. Деякі трактовки особистості (наприклад концепція актуалізованої особистості за А. Маслоу) ближче до ананьєвського розуміння індивідуальності, ніж поняття особистості у марксистській психології. Таким чином розвиток людини можна проілюструвати наступною схемою(послідовність рівнів розвитку треба розглядати знизу вгору від нижчого до вищого):
Схема 1
Діалектика рівнів розвитку людини
Рівень розвитку
Фактори розвитку
Результат розвитку
Самореалізація
Суб'єктні
Індивідуальність
Формування
Соціальні
Особистість
Дозрівання
Біологічні
Індивід
Можна розглядати два ступені розвитку особистості (два «заперечення» за Гегелем), яким відповідають процеси та механізми розвитку, а також основні форми активності. Це також можна подати у вигляді схеми:
Схема 2
Діалектика ступенів розвитку людини
Ступені розвитку
1) індивід особистість
(перше «заперечення»)
2) особистість індивідуальність
(друге «заперечення»)
Процеси розвитку
соціалізація
індивідуалізація
Механізми розвитку
інтеріоризація
екстеріоризація
Форми активності
научіння
творчість
Проте, навіть піднімаючись на вищі рівні розвитку індивідуальності, людина не перестає бути соціальною істотою, отже «феномен Ми» завжди залишається важливою складовою її психології. Групові феномени особистості можна прекрасно описати з позицій соціологічних рольових теорій [див. напр. 7; 12]. Так, можна говорити про зв'язок ролі і групи (у скількох групах бере участь людина, стільки і соціальних ролей вона має у своєму репертуарі). Роль — це спосіб включеності в групу. Групові ролі — це такі ролі, які не обов'язково містять у собі забарвлення індивідуальності, але обов'язково визначаються приналежністю до групи, тобто є позиціями соціальної структури. У кожній групі є одна основна роль. Якщо у одній групі у особистості є побічні ролі, то вони переважно зв'язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами і т. п. З точки зору рольових теорій немає ролі без групи, як не може бути короля без почту придворних, актора без глядачів. Група може бути уявлюваною (тоді і роль може бути внутрішньою, уявлюваною), але група повинна хоча б матись на увазі.
Соціологічні рольові теорії, описують не лише рольову структуру груп і суспільства в цілому, а й розвиток особистості. Так, у теорії Дж. Міда розглядається концепція такого особистісного феномену, як «самість», сутність якого полягає у оберненості досвіду індивіда на самого себе, рефлексивності, здатності бачити себе, як об'єкт. Але за нашими даними рольова природа особистості набагато багатогранніша, що дає підстави говорити про рольову теорію особистості. Існують особистісні ролі, які не визначаються лише соціальними рольовими позиціями, а дуже тісно пов'язані з індивідуальністю людини, відрізняючись від властивостей особистості тим, що можуть, на відміну від останніх, бути знятими, людина може перестати їх грати, хоча інколи (наприклад, якщо йдеться про життєві ролі, які взагалі не є похідними від соціальних позицій, а являють собою особистісну самопрезентацію) це зробити дуже нелегко.
Життєві ролі можуть бути різноманітними, людина може бути різною в різних життєвих ситуаціях, маючи багатий рольовий репертуар, а може, навпаки, завжди залишатись однаковою, граючи в різних групах схожі ролі, переносячи їх з ситуації в ситуацію. В цьому випадку ми говоримо про домінуюче амплуа, яке може бути пов'язане з певним життєвим сценарієм, що обмежує свободу вибору рольової поведінки і звужує особистісну самореалізацію. Переважання групових ролей над особистісними («феномен Ми») і домінуюче амплуа (при недостатній різноманітності особистісних ролей) можна розглядати як дві форми збідніння індивідуальності. Можна говорити про таке поняття, як «людина рольова»тобто людина, в якої соціальність переважає над індивідуальністю. З точки зору проблеми розвитку особистості та індивідуальності «рольова людина» — це особистість без індивідуальності. Людина юрби — це, відповідно, індивід без індивідуальності, який втратив ознаки особистості, оскільки юрба знеособлює людину.
В ракурсі сказаного нового забарвлення набуває проблема особистої відповідальності. «Феномен Ми» може розглядатись як відмова від індивідуальної відповідальності, адже «рольова людина» буде завжди залишатись гвинтиком соціальної машини, виконувати вказівки і накази соціуму (влади), а також прагнути відповідати явним чи неявним соціальним очікуванням. Вона навіть здатна піти на злочин, пояснюючи, що це лише робота або виконання соціального обов'язку (яскравий приклад — фашистські солдати). Колективна відповідальність (за якою ховається індивідуальна безвідповідальність) — це також одна з сторін «феномену Ми». Формування групової свідомості(класової, національної, релігійної) має багато позитивних моментів, але якщо це робиться у відриві від формування індивідуальної самосвідомості— це означає, що ми робимо наголос на формуванні особистості відмовляючись від розвитку індивідуальності. Подібними перекосами страждала і радянська педагогіка, яка попри багато позитивних моментів все ж зосереджувалася на формуванні особистості (її метою, фактично була «людина рольова»), а завдання розвитку індивідуальності (самореалізації людини) в цій педагогіці фактично не ставилося.
Що може статися, якщо переважне формування групової свідомості здійснюється в умовах, коли в людини сформована психологія раба, можна пересвідчитись на прикладі тоталітарних держав. Для тоталітарної суспільної структури цілком достатньо, щоб люди були особистостями (гвинтиками соціальної машини), але цій структурі зовсім не потрібні індивідуальності, яких вона безжалісно знищувала (пригадайте репресії над «ворогами народу», серед яких було багато яскравих індивідуальностей, у 30-ті роки 20-го століття). Ознакою тоталітарної психології є переважання групових цінностей над індивідуальними, а її наслідком є безліч соціальних проблем, про які ми говорили віще. Всі ці закономірності давно простежені західними соціальними та політичними психологами і соціологами. Проте, деякі сучасні адепти комунізму, націоналізму, релігійного фундаменталізму та інших ідеологій з тоталітарним забарвленням ці висновки не хочуть брати до уваги.
З усього сказаного можна зробити висновок, що «феномен Ми» є важливою соціально-психологічною і особистісною характеристикою психології людини. Він є обов'язковим етапом формування особистості, без якого людина не може стати власне людиною, соціальною істотою, суб'єктом життєдіяльності, не може засвоїти суспільні цінності та норми. «Групова» свідомість постійно продовжує жити в кожному з нас. Проте фей феномен з одного боку є психологічною основою багатьох соціально-психологічних і суспільно-політичних проблем (тоталітаризм, міжгрупові конфлікти, тероризм, геноцид тощо), з іншого — він може обмежувати розвиток індивідуальності людини, який у своїй найвищій формі повинен піти "іншим" шляхом, у напрямку розвитку індивідуальних особливостей, але на вищому по відношенню до індивідних якостей рівні.
Література:
Бехтерев В. М.Коллективная рефлексология. — Пг.: Колос, 1921. — 432 с.
Гой Т. В., Горностай П. П., Кистаева Е. В.Общество и коллективная травма: Семинар Питера Келлермана// Психодрама и современная психотерапия. — 2005. — № 2-3. — С. 141-145.
Горностай П. П.Социодрама на Майдане: Четыре цвета украинской политики// Психодрама и современная психотерапия. — 2004. — № 4. — С. 43-49.
Келлерман П. Ф.Социодрама // Психодрама и современная психотерапия. — 2004. — № 4. — С. 7-21.
Кукиер Р.Психодрама Человечества. Действительно ли это утопия? // Психодрама и современная психотерапия. — 2004. — № 4. — С. 29-42.
Лебонъ Г.Психология народовъ и массъ: Пер. съ франц. — СПб.: Изд. Ф.Павленкова, 1896. — 329 с.
Мід Дж. Г.Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста: Пер. з англ. — К.: Український центр духовної культури, 2000. — 374 с.
Фрейд З.Массовая психология и анализ человеческого «Я» // «Я» и «Оно»: Труды разных лет. — Тбилиси: Мерани, 1991. — Кн. 1. — С. 71-138.
Фромм Э.Бегство от свободы: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1989. — 272 с.
Шутценбергер А. А.Синдром предков. Трансгенерационные связи, семейные тайны, синдром годовщины, передача травм и практическое использование геносоциограммы. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. — 240 с.
Энгельс Ф.Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 21. — С. 23-178.
Mead G. H.On Social Psychology. — Chicago-London, 1965. — 358 p.
Moreno J. L.Who shall survive? A new approach to the problem of human interrelations. — Rev. ed. — Beacon (N. Y.): Beacon House, 1953. (?)
Morgan L. H.Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. — London, 1877.
Volkan V.Bloodlines: from ethnic pride to ethnic terrorism. — New York: Farrar, Straus and Giroux, 1997.