ВСТУП
В теорії і практиці вдосконаленнянашого суспільства однією з найважливіших є проблема цілеспрямованої підтримки становленняособистості. Людина має виховуватись не просто як носій певної суми знань, а, першза все, – як громадянин України, соціально активнийїї будівничий, і водночас, творець самого себе як людина із сформованими моральнимиустановками, інтересами, високою культурою праці і поведінки. Вирішення цього завданнявимагає здійснення психолого-педагогічних досліджень, які розкривали б закономірностірозвитку людини як цілісної особистості, формування її соціальних настановлень,ціннісних орієнтацій тощо.
В останні десятиріччя все більшеувага дослідників звертається до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становленнясамосвідомості особистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посілазначне місце у теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І.С. Кона,К. Роджерса, С.Л. Рубінштейна, В.В. Століна, І.І. Чеснокової,Т. Шибутані, К. Юнга, В.О. Ядова та інших.
Існує декілька підходів до визначеннясутності та структури самосвідомості, а окремі її компоненти були предметом численнихдосліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизнянихі зарубіжних психологів (Н.Є. Анкудінова, В.Г. Асєєв, А.А. Бодальов, Л.І. Божович,Є.А. Бондаренко, В.П. Левкович, Г.І. Ліпкіна, П.Р. Чамата, Р. Бернс, К. Блага, М.Шебек, А. Валлон) представлені теоретичні положення про співвідношення та взаємодіювнутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості і самосвідомості особистості,генезис самосвідомості, її складових.
Однією з актуальнихпроблем сучасної психологічної науки є проблема самосприймання молоді. Ця тема достатньоскладна, включає дослідження ряду аспектів, а саме: вікові психологічні особливостістудентської молоді, соціологічні проблеми освіти і виховання, вплив колективу,сім'ї та інше.
На сучасному етапірозвитку вікової психології, проблема самосприймання особистості студентського вікує мало дослідженою. Загалом, студентський вік психологи (зокрема, І.С. Кон, В.П.Петрунек, Л.Н. Таран, М.В. Савчин, Л.П. Василенко та інші) розглядають як юнацький,який варіюється між 14 та 20 роками. О.В. Винославська, на противагу, виділяє чіткімежі студентського віку – 16 – 23 років, тобто вік, придатний для навчання та здобуттяособистістю певних знань, вмінь та навичок. Не можна не погодитися із думкою О.В.Винославської про те, що другий період юності, на який припадає студентський вік,має специфічні закономірності і являє собою важливий етап у розвитку особистості.
К.Д. Ушинський вважав,що період життя людини від 16 до 22-23 років є найбільш вирішальним: «Тут саме завершуєтьсяперіод утворення окремих низок уявлень, і якщо не усі вони, то значна частина їхгрупуються в одну мережу, досить широку, щоб надати вирішальну перевагу тому чиіншому уявленню у напрямі думок людини та її характері» [40, с. 441].
Актуальність роботи полягає у тому, що від того,якою є самосвідомість та самосприймання сучасної молоді, залежить її майбутнє імайбутнє суспільства в цілому. Тому дослідження цієї проблеми є дуже актуальнимна сучасному етапі.
Тема курсової роботи – «Психологічні особливості самосприймання студентської молоді».
Об’єкт дослідження – самосвідомість студентської молоді.
Предмет дослідження – самосприймання студентської молоді.
Мета курсової роботи – на основі аналізу об’єкта дослідження виявити та охарактеризуватиособливості самосприймання студентів.
Виходячиз мети курсової роботи, перед нами поставлені такізавдання:
1. Охарактеризувати розвиток особистостістудента (в юнацькому віці);
2. Проаналізувати особливості самосвідомостіта її складових;
3. Виявити специфіку розвитку самосприйманнястудентів;
4. Проаналізувати особливості дослідженнясамосприймання студентської молоді.
Теоретико-методологічною основою дослідженнястали загальнотеоретичніположення наукової психології про сутність особистості, закономірності її становленнята розвитку (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, Р. Мей, В.М. Мясищев, А.В. Петровський, К.Д. Ушинський); загальнопсихологічні теорії свідомостіта самосвідомості особистості (І.С. Кон, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, К.Юнг); теоріїрозвитку самосвідомості в онтогенезі (К. Бернс, М.Й. Боришевський, І.С. Кон); положенняпро сутність самосприймання та самосвідомості особистості (Б.Г. Ананьєв, Р. Бернс,О.В. Винославська, І.С. Кон, В.І. Носков, О.Г. Спіркін, І.І. Чеснокова та ін.);положення про структуру та диференціацію стосунків у студентських групах (О.В. Винославська,О. Душоткін, Л. Уманський та ін.); уявлення про вплив факторів ціннісних орієнтаційна процес формування самосвідомості студентської молоді (I.Д. Бех, Б.С. Круглов,В. Кіпень, Ж.О. Омельченко, М.А. Скок, О.В. Соколов та ін.); положення про впливпрофесійного самовизначення на формування особистості студента (І.В. Дубровіна,В.І. Носков, В.Т. Лісовська, В.В. Столін, ін.).
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань,досягнення мети, нами було використано загальнонауковіметоди теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та метод узагальненнянауково-теоретичних даних.
Наукова новизнадослідження. Оскількиу сучасній віковій та соціальній психології проблема самосприймання студентськоїмолоді недостатньо вивчена, наукова новизна нашого дослідження полягає у поглибленніта подальшому розвитку наукових уявлень стосовно проблеми психологічних особливостейсамосприймання студентів.
Теоретичне значенняроботи полягаєу поглибленні знань про особливості розвитку людини юнацького віку; у розкриттіособливостей самосприймання та самосвідомості студентської молоді, а також у обґрунтуванніпевних теоретичних підходів до розгляду цієї проблеми.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу,двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсягкурсової роботи складає 48 сторінок. Кількість використаних літературних джерелскладає 46 найменувань.
РОЗДІЛ 1. Самосприймання студентів як психологічна проблема
У цьому розділі поданоаналіз закономірностей розвиткусамосвідомості у студентському віці, зокрема психологію юнацькоговіку і формування самосвідомості; теоретичні моделі структури та функцій самосвідомості; прогнозуванняй планування життєвого шляху як один із напрямків становлення самосвідомості в юнацькомувіці; особистість як спрямованість у майбутнє; цінності, які визначають сенс існуваннястудента.
1.1 Психологічнахарактеристика розвитку особистості студента
Молоді, в тому числістудентській, належить особлива роль у суспільстві, адже саме її представники сьогодні- це керівники держав, урядів, науковці, економісти, юристи і т. д. — те покоління,яке буде творити історію завтра. Тож, не дивно, що у процесі формування особистостістудентського віку, головною проблемою дослідження стає проблема самосприйманнята самосвідомості людини юнацького віку. Докладно цю проблему у своїх працях розглядалитакі психологи: О.В. Винославська, В.І. Носков, І.С. Кон, Л.М. Балабанова, Ю.О.Самарін, М.О. Скок, В.І. Астахова та багато інших дослідників.
Одне з перших визначеньпоняття «молодь» було дано в 1968 р. В.Т. Лісовським: «Молодь — покоління людей,що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли,освітні, професійні, культурні і інші соціальні функції; залежно від конкретнихісторичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років»[21, с.34].
Пізніше більш повневизначення було дане І. Коном: «Молодь — соціально-демографічна група, що виділяєтьсяна основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення іобумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певнафаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки,пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичнуприроду і залежать від суспільного устрою, культури і властивих даному суспільствузакономірностей соціалізації» [18, с. 15].
Процес становленнясоціальної зрілості молоді, вибір нею життєвого шляху відбуваються у всіх основнихсферах життєдіяльності особи, реалізовуючись за допомогою навчання і виховання,засвоєння і перетворення досвіду старших поколінь. Основними соціально-психологічнимирегуляторами цього процесу і одночасно показниками положення молоді в суспільствіі в структурі історичного процесу розвитку виступають ціннісні орієнтації, соціальнінорми і установки. Вони визначають тип свідомості, характер діяльності, специфікупроблем, потреб, інтересів, очікувань молоді, типові зразки поведінки. Молодість— це шлях в майбутнє, який вибирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування— характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якби людина напередзнала, що з ним буде завтра, через місяць, через рік.
У віковій психологіїмолодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становленнясамосвідомості і формування соціального статусу особи.
По перше, необхіднозазначити, що у сучасній віковій психології часто поняття студентського віку заміняєтьсяна юнацький вік (згідно з віковими характеристиками вітчизняної психології). Тож,насамперед, ми розглянемо поняття «студент».
Термін «студент» маєлатинське походження і в перекладі українською мовою означає людину, що стараннопрацює, учиться, тобто оволодіває знаннями [8, с. 65].
Завдяки спільномувиду діяльності – навчанню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально-професійнугрупу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь у галузі обраноїпрофесії, навичок самостійної творчої діяльності.
Другий період юності,на який припадає студентський вік, має специфічні закономірності й являє собою важливийетап у розвитку особистості. У цей період відбувається становлення фахівця, формуванняйого світогляду, ідеалів, цінностей, переконань. Студентські роки молодої людини,на думку О.В. Винославської, слід розглядати не тільки як підготовку до майбутньоїпрофесійної діяльності, але й як першу сходинку до зрілості [8, с. 65].
Студента як людинупевного віку і як особистість можна розглядати у трьох іпостасях [8, с. 65]:
— соціальний, яка обумовлена належністю студентадо певної соціальної (академічної) групи і виявляється через виконання ним функціймайбутнього фахівця;
— психологічний, що являє собою єдність психічнихпроцесів, станів і таких властивостей особистості, як характер, темперамент, спрямованість,здібності, від яких, власне, й залежить протікання психічних процесів та виникненняпсихічних станів;
— біологічний, що включає в себе тип нервовоїдіяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, соматичний тип, психомоторику,фізичний стан тощо.
Це означає, що дослідженняякостей і можливостей студентів, їх вікових та особистісних особливостей слід проводитив усіх зазначених напрямах.
Ю.О. Самарін виділивряд характерних рис та протиріч соціально-психологічного характеру, що мають місцеу розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії,оволодіває нею і починає випробовувати себе в інших сферах життя, самостійно плануєсвою діяльність і поведінку, активно самостійність суджень і дій. У цьому віці наоснові синтезу наявних знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій формуютьсясвітогляд, етичні та естетичні погляди. Багато які з них переходять зі сфери теоретичнихуявлень у сферу практичних здійснень (кохання, шлюб, створення власної сім’ї). Однак,у зв’язку із матеріальною залежністю від батьків виникає економічне протиріччя міжрізноманітністю бажань і можливістю їх задоволення [33, с. 127].
Поєднання роботи зденною формою навчання створює ще одне протиріччя – надзвичайний дефіцит вільногочасу, який позначається як на якості навчання, так і на сімейних відносинах, і якийв кінці кінців призводить до зниження інтенсивності інтелектуального та емоційногожиття.
Наступне протиріччя,на думку Ю.О. Самаріна [33, с. 128], хронічна нестача часу на переробку постійно зростаючого потокуінформації. Знаннями ж, за його словами, стає тільки та інформація, яка була засвоєна.
Існує ще одна особливістьпсихічного розвитку студентів: якщо в середній школі навчання і виховання завждивипереджають розвиток, то у вищому навчальному закладі розвиток студентів інодівипереджає навчання і особливо виховання.
Для другого періодуюності типовим є максималізм і категоричність оцінок. Американський психолог, Р.Мей вважає [26, с.262], що переситившись вченою мудрістю своїх знань, студенти часто відчувають потребуякимось чином «вибрикнути». «Навряд чи вдається утримати їх, — пише він, — але можливопідказати, куди направити свою бунтарську силу. Імовірно, на якомусь етапі кожнамолода людина відчуває бажання повстати, заявити про себе, як незалежну особистість,навіть якщо це дорого обійдеться їй та оточуючим. Це говорить лише про життєву силу,що рветься назовні, енергію і потенційні можливості, про творче багатство інстинктивнихпотягів» [26].
Самооцінка ж студентівє досить суперечливою і часто нереалістичною. Вона здійснюється шляхом порівнянняідеального «Я» і реального «Я». Разом з тим, образ ідеального «Я» ще не ствердивсяі може бути випадковим, а реальне «Я» сприймається нечітко. Все це викликає внутрішнюневпевненість у собі, що часто супроводжується зовнішньою різкістю.
Дослідження показали,що в другий період юності розвиток таких важливих процесів, як пам'ять, мислення,увага відбуваються нерівномірно. Особливо помітні «спади» та «підйоми» у розвиткумислення та пам’яті. «Підйоми» у розвитку мислення припадають на вік 20, 23 і 25років. «Спади» спостерігаються у 22 і 24 роки. У розвитку пам’яті «підйоми» спостерігаютьсяу 18, 23 і 24 роки, «спади» — на 22 і 24 [8, с. 66].
У віці від 18 до 21року рівень уваги стабільний, пізніше коливання виражені більш інтенсивно. 19, 22і 25 років є оптимальним віком розвитку інтелекту. Ця суперечливість не може позначитисяна успіхах у навчанні. Так, у 18-річному віці студент може запам’ятати досить великийобсяг навчальної інформації, але не зможе здійснити розумову переробку всього отриманогоматеріалу, оскільки мислення в цей час відстає від пам’яті [8, с. 66].
Важливою проблемоюу розвиткові студента є адаптація першокурсників до навчання у вищих навчальнихзакладах. Різка зміна багаторічного стереотипу роботи, до якого звикли юнак чи дівчина(динамічного стереотипу, за І.П. Павловим) у школі, іноді призводить, до нервовихзривів та стресових ситуацій [8, с. 66].
Що ж таке «юність»?
Юність – (англ. the youth/ the younger/ adolescence;нім. Jugend f=; угор. ifjъsбg;рос. юность)- це період від 16 до 21 року – від отриманняпаспорту до здобуття всіх громадянських прав (право бути обраним у вищі органи влади)[6, с. 24]. Від підліткового віку і від молодості період юності відокремлює скорішене біологічна, а соціальна межа. В юнацькому віці відбувається складний процес отриманнягромадянської і психологічної зрілості, оволодіння всією системою суспільних праві обов’язків дорослої людини. Поряд з розвитком громадянської самосвідомості починаєтьсястановлення професійної самосвідомості (вибір спеціальності), сексуальної самосвідомості(практичне оволодіння нормами сексуальної моралі), формується індивідуальнийстиль життя [6].
У вітчизняній науціприйнято розглядати юність як самостійний період розвитку людини, її особистостіта індивідуальності. І.С. Кон визначає юність у межах 14-18 років, зазначаючи прицьому, що перехід від дитинства до дорослості звичайно поділяють на два етапи: підлітковийвік (отроцтво) та юність (ранню і пізню).Однак хронологічні межі цих вікових групчасто визначають зовсім по-різному. Наприклад, у вітчизняній психіатрії вік від14 до 18 років називається підлітковим, в психології ж 16-18-річних вважають юнакамиАле частіше їх звужують до 15-17 років, і тоді юнацький вік фактично співпадає зістаршим шкільним віком, з періодом навчання у старших класах середньої загальноосвітньоїшколи. [26, с. 6-7].
Юність розглядаєтьсяяк фаза переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості,що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання,а з іншого — досягнення соціальної зрілості [26, с. 7].
Юнацький вік — період,який історично сформувався найпізніше, його необхідність диктується ускладненнямсоціального життя і тих вимог, які сучасні розвинені суспільства ставлять до рівняпрофесійної освіти і особистісної зрілості своїх дорослих членів. Внаслідок цьогоюнацький вік не є повністю усталеним, люди в 15-17 років навіть в одній країні можутьопинитись в різних соціальних умовах розвитку [41, с. 15].
Юнацький вік — дужевідповідальний етап розвитку у житті людини, у ранній юності, коли завершуєтьсяморфофункціональне дозрівання організму, відбуваються суттєві зміни його особистості,психологічне та соціальне дорослішання. Згідно з періодизацією, прийнятою у віковійфізіології, юнацький вік у дівчат починається в 16 років, у хлопців — у 17 років.[18, с. 10].
Під віковими особливостямирозуміють характерні для того чи іншого періоду психологічні особливості, що маютьтенденцію до прояву в поведінці всіх представників даного вікового етапу. І.В. Дубровіназазначає, що основним особистісним новоутворенням юнацького віку є психологічнаготовність до самовизначення та процес формування цього новоутворення.Дані дослідженьвчених дозволяють стверджувати, що у старшому шкільному віці, наприклад, формуєтьсяне саме самовизначення — особистісне, професійне (ширше — життєве), а психологічнаготовність до нього, що передбачає [41, с. 116]:
1. Сформованість нависокому рівні психологічних структур, насамперед самосвідомості.
2. Розвиненість потреб,що забезпечують змістовну наповнюваність особистості, серед яких центральне місцезаймають моральні установки, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи.
3. Становлення передумовіндивідуальності як результат розвитку й усвідомлення своїх здібностей і інтересівкожним старшокласником.
Самовизначення — центральнепитання у ранньому юнацькому віці. Усвідомлення свого місця у майбутньому, своєїжиттєвої перспективи Л.І. Божович вважала центральним моментом психічного та особистісногорозвитку в цьому віці. [6, с. 23].
Ціннісні орієнтації- це елементи структури особистості, що характеризують змістовну сторону її спрямованості.У формі ціннісних орієнтацій у результаті визначення цінностей фіксується істотне,найбільш важливе для людини. Ціннісні орієнтації — це стійкі, інваріантні утворенняморальної свідомості — основні його ідеї, поняття, „ціннісні блоки" [25, с.189], компоненти світогляду, що виражають суть моральності людини, а виходить, ізагальні культурно-історичні умови й перспективи. Зміст їх мінливий і рухливий.Система ціннісних орієнтацій виступає „згорнутою" програмою життєдіяльностіі служить підставою для реалізації визначеної моделі особистості.
У ряді дослідженьвідмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже сприятливий для утворення цінніснихорієнтацій як стійкої якості особистості, що сприяє становленню світогляду студентів,їх ставленню до оточуючої дійсності.
Розглядаючи у ціломуособливості формування ціннісних орієнтацій у студентському віці, вчені стверджують,що цей необхідний та важливий елемент особистісної структури повністю сформованийлише у однієї третини юнаків та дівчат. У третини дітей юнацького віку ціннісніорієнтації лише тільки починають формуватись і не можна стверджувати, що вони перетворилисьна стійку якість особистості [19, с. 4].
Перспективу у часі,як план уявлень про майбутнє життя, автори розглядають як одну з центральних у студентськомувіці інстанцій, що опосередковує діяльність людини, що впливає на зміст та функціонуваннямотиваційно-потребової сфери особистості [37, с. 7].
У студентів найбільшчасто зустрічаються мотиви, пов'язані із власною особистістю; достатньо великийвідсоток становлять мотиви саморозвитку. Мотивація, пов'язана з майбутньою професійноюдіяльністю і роботою, виражена слабо. Таким чином, найбільш характерною є мотивація,направлена на власну особистість, власне Я. Друге місце займає мотивація спілкування,і нарешті третє місце належить діловій мотивації, пов'язаній з реалізацією учбовихта інших задач. [36, с. 55 ].
1.2 Проблема самосвідомостіта її складових
Психологічне вивчення самосвідомостімає давню і багату історію, починаючи з праць В. Джемса та І.М. Сєченова. Значеннятакого вивчення пов’язане з вельми важливою роллюсамосвідомості у структурі особистості та детермінації її соціального буття. В індивідуально-психологічномуплані проблема самосвідомості розглядалась у працях В.В. Століна, І.І. Сарджвеладзе,А.А. Налчаджяна, О.Б. Орлова, К.Т. Соколової, П.Р. Чамати, Р. Бернса, Ж. Лакана,К. Роджерса, К. Хорні, К. Юнга та інших. В соціально-психологічному аспекті проблемусамосвідомості розробляли Ф. Зимбардо, І.С. Кон, В.А. Ядов, Т. Шибутані, П. Бергер,Т. Лукман та інші.
Свідомість молодоїлюдини є особливо сприйнятливою, здатною переробляти і засвоювати величезний потікінформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власнуоцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального рішення. Разом з тим в цьомувіці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому віку. Цепов'язано з тим, що період активної ціннісно-творчої діяльності стикається у молодоїлюдини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповною включеністюмолодої людини в систему суспільних відносин [42, с. 111].
Соціальна зрілістьє цілісністю усвідомлення і реалізації в діяльності особи її основних соціальнихі психологічних якостей і властивостей. Також потрібно враховувати відношення особидо своїх потенційних можливостей. На цьому рівні дослідження можна прослідкувати,коли у людини з'являються власні погляди і відносини, які для нього характерні вимоги,оцінки і самооцінки. Ймовірно, багато помилок у вихованні молоді визначаються тим,що дорослі прагнуть вирішувати окремі питання (професійної підготовки, моральноїстійкості, уміння дотримуватися законів і інші), не сформувавши головного: уміннярозмірковувати над непростими проблемами сучасного життя і діяти в ній, орієнтуючисьна загальнолюдські цінності і своє власне вдосконалення.
Самосвідомість – це усвідомленнялюдиною себе як особистості: своєї діяльності, стосунків з іншими людьми, власнихдій та вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо.До самосвідомості входять три компоненти: пізнавальний, емоційний та вольовий [38, с. 15].
Експериментальні дослідження,в яких вивчалися особливості прояву самосвідомості у різні вікові періоди розвитку,були проведені С.Д. Максименком, М.Й. Боришевським, Т.І. Гаваковою, В.О. Горбачовою,Л.В. Долинською, В.К. Котирло, О.І. Кульчицькою, Г.І. Ліпкіною, О.Г. Подоляк, Л.С.Сапожниковою, Х.М. Василькевич та іншими.
Пізнавальний компонент включаєсамовідчуття, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінку тощо. Емоційний компонент– це самопочуття, які характеризують усвідомлюваніпереживання людини. Під вольовим компонентом самосвідомості розуміють самовладання,саморегуляцію поведінки і діяльності, самодисципліну, самоконтроль, тобто все, щоє результатом активності особистості [44, с. 534].
Невід’ємною частиноюсамосвідомості особистості є самооцінка. У психологічних дослідженнях самооцінкурозглядають у двох значеннях: як процес самооцінювання, та як відносно стійке ісформоване уявлення дитини про себе, тобто як продукт багаторазового і різноманітногооцінювання себе. Об’єктом самооцінки можуть бути різноманітністорони особистості: особливості побудови та перебігу діяльності, її результати,поведінка і взаємини, наявні здібності, інтереси і потреби, особливості характеру,темпераменту, інтелекту тощо. Основними вимірами самооцінкиє ступінь адекватності, стійкість та висота [43, с. 36].
Із самооцінкою тісно пов’язані такі психологічніутворення як рівень домагань і соціальні очікування. Особливу роль соціальні очікуваннявідіграють у розвитку та формуванні взаємин у сім’ї, у групах,групових формах поведінки, ціннісних орієнтаціях (Н.Л. Коломінський, А.К. Єрофеєв,В.К. Горбачевський, Л.В. Бородіна та ін.) [24, с. 17].
Самооцінка тісно пов’язана з рефлексією,що розглядається у вітчизняній психології як багатоаспектне і багаторівневе особистіснеутворення. Рефлексія як аналіз власної діяльності, своїх вчинків і якостей, яків них проявляються, “обслуговує” становлення самооцінки як здатності суб’єкта аналізуватисвій внутрішній світ і на цій основі формувати відповідні регуляторні системи [23, с. 88].
Сфера особистісних цінностей визначаєосновні смисложиттєві орієнтації та настановлення – як усвідомлювані,так і неусвідомлювані індивідом. Цінності є одними з найважливіших регуляторів поведінкилюдини. В них фіксується особлива значущість тих чи інших предметів (матеріальнихабо ідеальних) для конкретної особистості [27, с. 117].
Оскільки орієнтація на ту чи іншусистему цінностей обумовлює характер розвитку особистості, цілеспрямоване формуванняціннісного ставлення до дійсності посідає одне з найважливіших місць в системі вихованнядітей.
Цінність, як значущість для суб’єкта певноїсторони діяльності і змісту образу “Я” визначає [11, с. 41]: 1) спрямованість суб’єкта на певну діяльність або її сторони; 2) відповіднийспрямованості зміст уявлень про своє “Я”; 3) виокремлення в свідомості певного предметно-діяльногозмісту.
Цінність – це відображенісуб’єктом ланки його існування, через яківідбувається виокремлення (а на певних етапах – усвідомлення)ним самого себе, власного “Я”. Так, в одних дітей їх “Я” виділяється через цінністьдля них ставлень інших людей, для других – через цінністьспілкування, для третіх – через цінність пізнавальної діяльності,для четвертих – через цінність доброго виконання завдання,для п’ятих – через цінністьправильного виконання вимог дорослих. Таким чином, в цінності відбувається “синтез”двох сторін: об’єктивно-змістової (сторони діяльності,які набувають особистісного смислу) і суб’єктивно-змістовної(уявлення суб’єкта про себе через ставлення до певноїсторони дійсності, певних об’єктів).
На думку деяких дослідників, ціннісно-орієнтаційнийпортрет сучасного студента виглядає приблизно так: «Головне в житті — це міцнездоров'я, сім'я — це необхідне джерело морально-психологічної підтримки. Любов таспілкування з друзями прикрашає життя. Матеріальне забезпечення дає впевненістьу собі, своїх силах. Що стосується творчості, пізнання і досягнень, що заслуговуютьсуспільного визнання — це не завжди вдається, але було б бажано. Задоволення приємні,але на них сьогодні не вистачає часу та грошей. Абсолютно впевненим можна бути тількив одному — сьогодні треба розраховувати тільки на свої сили, здібності та можливості»[34, с. 130].
Соціологічні дослідження ціннісних орієнтаційстудентської молоді останнього десятиліття переконують, що у свідомості сучасноїмолоді (в тому числі і студентської) формується тип особистості, характерний длязахідного суспільства — особистості, яка в першу чергу цінує себе і вважає, що їїдіяльність, успіх у житті і т. п. залежать в першу чергу саме від неї [1, с. 72].
1.3 Особливостісамосприймання студентів
Останнім часом помітно зростає інтересдо вивчення студентства як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливозрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людинияк унікальної особистості, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною,продуктивною і щасливою.
Дослідженню студентського віку в сучаснійпсихології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміннясуті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини.На думку багатьох дослідників таким новоутворенням даного віку є ідентичність. Ідентичність- це результат самоусвідомлення та самовизначення свого «Я» [17, с. 158].Кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе.
Розглянемо, по-перше такі визначення як«самоусвідомлення» та самооцінка.
Самоусвідомлення — це усвідомлення і оцінка людиноюсвоїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеаліві мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті [35, с. 115].
Самооцінка — це є «певне ставленнядо себе: до своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил» [35, с.115].
Самооцінка — це особистісне судження проособисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові [31, с. 4].
Отже самооцінка відображає ступінь розвиткув людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставленнядо всього, що входить до сфери її «Я». Тому низька самооцінка передбачаєнеприйняття себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.
Можна виділити кілька джерел формуваннясамооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Дляюнацького віку є актуальним порівняння з іншими людьми. Групи однолітків відіграютьяк в дитинстві, так і в студентському віці дуже важливу роль, особливо для розвиткуідентифікації та формування установок. Періодом виникнення свідомого «Я»,як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий таранній юнацький вік [29, с. 9].
Як було зазначено в попередньому підрозділі,до поняття «самосприймання» включені такі елементи, як самоставлення та ставленнядо інших.
На адекватній самооцінці, а отже – насамоставленні базується, на думку багатьох авторів, соціальний інтелект (В. Куніцина,Р. Ульріх, Н. Кудрявцева) [45, с. 8]. Самоставлення, яке виявляється прийняттямчи неприйняттям себе як цілого, самоповагою і почуттям гідності, визначає великоюмірою характер взаємин і взаємодій, здатність до встановлення близьких довірливихстосунків із людьми.
На рівні свідомості самоставлення виявляєтьсяв поведінці і діяльності як загальне, глобальне почуття „за” і „проти” самого себеу формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, близькості до самого себе, очікуваногоставлення інших. На рівні підсвідомості працюють механізми психологічного захисту„Я”, самоцінності (компенсація, прикрашання, захист від самозаперечення), які набуваютьособливої ролі за умови негативного самоставлення внаслідок фізичного каліцтва,відсутності визнання оточуючих людей, переживання статусу „відкиненого”, яке провокуєдеструктивну поведінку, сприяє деформації особистості [5, с. 110].
Порушення цих функцій може призвести допочуття пригніченості, неповноцінності, які тягнуть за собою страх спілкування зіншими. Часто такі люди через низьку самооцінку надто узагальнюють кілька випадків,коли їх відкинули, і забувають про позитивні моменти в налагодженні стосунків. Вонине знаходять у себе таких якостей, які, на їхню думку, приваблювали б інших, а томуінші перестають приваблювати їх.
Ставлення до себе тісно пов’язано зі ставленнямдо інших. Д. Янг дефекти цього феномену об’єднав під загальною назвою „Кластер «Недовіра»”:„Більшість хронічних самотніх страждають від глибокої недовіри до себе з боку іншихлюдей. Вони вважають, що інші люди самолюбиві, турбуються лише про себе, прагнутьвикористовувати у своїх цілях всіх інших людей” [31, с. 582].
Відсутність позитивного ставлення до людей,на якому базуються мотиви аффіліації та допомоги, може сприяти виникненню маніпулювання,коли інших сприймають не як суб’єктів, а як об’єкти для досягнення власної мети.Такий тип стосунків Н. Сарджвеладзе називає суб’єкт-об’єктним ставленням до людей[7, с. 12]. Інших тут розглядають як об’єкти споживацького, інструментального, маніпулятивногой утилітарного підходу. У поведінці спостерігаємо тенденцію впливу на іншого, маніпулюванняйого свідомістю і поведінкою, нав’язування йому своїх думок, тобто „асиміляція”іншого, контроль його вчинків і „заволодіння” ними тощо.
Маніпулювання може базуватися на егоїзмі,який стає основою деструктивного спілкування. Егоїстична центрація на власній персоній позиції, яку вона займає, виявляється у висуненні на перший план своїх інтересіві цілей на шкоду інтересам партнера. Приниження партнера дає певну психологічнувигоду, оскільки допомагає краще виглядати на його фоні. Егоїсти вважають прийнятнимиагресивні форми поведінки, вони мстиві [4]. Порушені соціальні зв’язки можуть супроводжуватисяу ставленні до інших ворожістю, агресивністю, потенційною конфліктністю, жорстокістю,байдужістю і, в найгіршій ситуації, асоціальністю. В. Куніцина писала: „Агресивнаповедінка, агресивність як риса особистості привносять у спілкування риси деструктивності,роз’єднують людей і тримають їх у напрузі, залишаючи після себе довгий шлейф прикростіта дискомфорту” [32, c. 408].
Існують і складніші детермінанти порушеньсоціальних зв’язків, які базуються на декількох простіших особистісних утвореннях.Серед них можна виокремити сором’язливість, ригідність, аномію та емоційну ізоляцію[46, с. 188].
Таким чином, виходячи з матеріалів першогорозділу, можна констатувати, що є очевидною необхідність вивчення не тільки окремиххарактеристик самосвідомості та самосприймання, але й їх взаємозв’язку й взаємовпливув процесі розвитку особистості.
Висновки до першогорозділу
Вищезазначене даєзмогу зробити такі висновки:
По-перше, межа переходувід підліткового до юнацького віку дуже умовна і за різними схемами періодизаціїприпадає на різний вік. У схемі вікової періодизації онтогенезу юнацький вік буловизначено як 17-21 рік для юнаків і 16-20 років для дівчат. Психологи розходятьсяу визначенні вікових меж юності. У західній психології взагалі переважає тенденціядо об'єднання отроцтва та юності у єдиний віковий період, що називають періодомдорослішання (аdolescence), змістом якого є перехід від дитинства до дорослості,а його межі можуть сягати від 12-14 до 25 років. Саме цей період називають вікомстудентської молоді, оскільки в цей період молода людина формується на рівні самосвідомості,у професійному та ціннісно-орінтаційному напрямі.
Тож, юнацький вік(на який припадає період студентства) охоплює період розвитку дитини з 15 до 25р. Основними новоутвореннями даного вікового періоду виступають: відкриття „Я",розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей; появажиттєвого плану, установка на свідому побудову власного життя, професійне самовизначення.Провідним видом діяльності стає навчально-професійна діяльність.
По-друге, центральнимпсихічним процесом юнацького віку – є розвиток самосвідомості. Тож, самосвідомістьу юнацькому віці тісно пов’язано з такими факторами, як самооцінка, професійне самовизначення,ціннісні орієнтації тощо.
По-третє, само сприйманняскладається з двох провідних компонентів: ставлення людини до себе та ставленнядо інших людей. Основними механізмами формування «Я-образу» виступають: аналіз власноговнутрішнього світу, порівняння себе з іншими, приписування бажаних якостей, привласненнядумки інших про себе, аналіз власних вчинків.
РОЗДІЛ 2. дослідження самосприймання студентів
У другому розділі курсової роботи нами було розглянуто та обґрунтовано вибірметодик щодо психологічних особливостей самосприймання у студентському віці та приведенідеякі з них, зокрема методики дослідження самовизначення і самооцінки, рівня інтелекту,емоційного стану, особистісних властивостей Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна,А. Петровський, Є. Савонько та ін. Докладніше розглянуто та описано діагностику «нормативної кризи ідентичності»у юнацькому віці Е.Еріксона та методику А.М. Прихожана, яка використовується длявивчення рівня диференційованості образу ”Я” особистостей юнацького віку з дослідженнямдодаткових параметрів самооцінки та рівня домагань тощо.
2.1 Проблема діагностикисамосвідомості та її складових у студентів
В останні десятиріччя все більше увагадослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості– до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості тасамосприймання особистості студента. Загальна проблематика самосвідомості особистостіпосіла значне місце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І.Кона, К. Роджерса, С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані,К. Юнга, В. Ядова та інших.
Існує декілька підходів до визначеннясутності та структури самосвідомості. Окремі її компоненти були предметом численнихдосліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизнянихі зарубіжних психологів (Н. Анкудінова, В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, А. Бодальов,Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон, Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичніположення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становленнясвідомості й самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.
Предметом експериментального вивченнязазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема, самовизначення і самооцінка рівняінтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей (Л. Божович, В. Вольф, С.Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші).У цей же час є багато незрозумілого стосовно характеру зв’язків окремих компонентівсамосвідомості, її внутрішніх структурних особливостей.
Суттєвою особливістюзначної кількості досліджень є їх зосередження на двох вікових категоріях. По-перше,це численні вивчення процесу становлення самосвідомості в дітей дошкільного віку,а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомості в юнацькому віці.
Забезпечення розвитку свідомості та самосвідомостістудентів перших курсів є дуже складним завданням для психолога. Його складністьвизначається низкою чинників, серед яких провідними є такі: недостатня розробленістьтеоретико-методологічних моделей, придатних для їх застосування у вирішенні практичнихзавдань; майже повна відсутність методичних розробок та психологічних технік з цієїпроблеми; недостатнє розуміння важливості цього завдання з боку педагогів та батьків,які першочергово зосереджені на проблемах навчання та формування навчальної діяльності[38].
Зрозуміло, що недостатній рівень розвиткусамосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу «Я», неадекватністьсамооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливимфактором загального розвитку особистості [45, с. 9]. У цей же час проведені багатьмапсихологами дослідження показали, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомостітісно пов'язані з виникненням феноменів дезадаптації та тривожності, емоційною нестійкістю,порушенням форм соціальної поведінки та комунікації [45]. Окрім того, переліченінедоліки розвитку самосвідомості в студентському віці стають підґрунтям виникненнянизки порушень подальшого особистісного розвитку, почасти різних форм девіантноїповедінки.
Практично всі психологивизначають ранню юність як критичний період формування самосвідомості і розглядаютьрозвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку. У юнацькомувіці (15 — 17 років), у рамках становлення нового рівня самосвідомості, відбуваєтьсяформування відносно стійкого уявлення про себе. До 16-17 років виникає особливеособистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміномсамовизначення [28, с. 10]. Цій проблемі присвячено чимало досліджень зарубіжнихпсихологів. Вони концентрують увагу, в основному, на двох групах питань. У роботахВ. Астахова [2], Л.Божович [6], С. Рубінштейна [30], І. Чеснокової [42], А. Соколова[35], А. Спіркіна [38] в загальнотеоретичному та методологічному аспектах проаналізованопроблеми становлення самосвідомості в контексті загальної проблеми розвитку особистості.В іншій групі досліджень розглядаються спеціальні питання, в першу чергу пов'язаніз особливостями самооцінок, їх взаємозв'язок з оцінюванням оточуючих.
Роботи Л. Божовичдають багато для розуміння психологічної природи самовизначення [6, с. 24]. По-перше,вона показує, що потреба у самовизначенні виникає на певному етапі життя — на межістаршого підліткового віку і ранньої юності, і обґрунтовує необхідність виникненняцієї потреби логікою особистісного і соціального розвитку підлітка. По-друге, потребау самовизначенні розглядається як потреба у формуванні певної смислової системи,в якій об'єднуються уявлення про світ і самого себе, формування цієї смислової системипередбачає пошук відповіді на одвічну проблему смислу свого особистого існування;по-третє, самовизначення нерозривно пов'язане з такою важливою характеристикою старшогопідліткового та раннього юнацького віку, як спрямування у майбутнє; і, нарешті,по — четверте, самовизначення передбачає вибір професії.
І. Дубровіна вноситьуточнення в проблему самовизначення як центрального моменту раннього юнацького віку.Результати досліджень [41, с. 179] дозволяють їй стверджувати, що основним психологічнимновоутворенням раннього юнацького віку слід вважати не самовизначення як таке (особисте,професіональне, ширше — життєве), а психологічну готовність до самовизначення, якапередбачає: а) сформованість на високому рівні психологічних структур, в першу чергусамосвідомості; б) розвиненість потреб, які забезпечують змістовну наповненістьособистості, серед яких центральне місце посідають моральні засади, ціннісні орієнтаціїі тимчасові перспективи; в) становлення чинників індивідуальності, як результатрозвитку і усвідомлення своїх здібностей та інтересів кожним [41]. Водночас психологічнаготовність увійти в доросле життя і зайняти в ньому гідне місце передбачає не завершенів своєму формуванні психологічні структури і якості, а визначену зрілість особистості,тобто сформовані психологічні утворення і механізми, які забезпечують їй можливість(психологічну готовність) безперервного зростання як нині, так і в майбутньому.
У дослідженнях психологів,політологів, соціологів знаходять своє відображення і проблеми, пов'язані із такоюсоціально-психологічною групою, як студентська молодь. Аналіз соціологічних досліджень,проведених наприклад, у різні роки протягом останніх 20-25 років, дозволяє зробитивисновки, що ціннісні орієнтації сучасних студентів зазнали певних змін.
Наприклад, деякі соціологи80-х років відзначали, що отримання вищої освіти було однією з головних життєвихцінностей студентської молоді того часу [13, с. 21].
Так, дослідниця КрючковаЛ.М. відмічала, що 68% студентів Мелітопольського інституту механізації сільськогогосподарства і Одеського технологічного інституту, опитані в процесі соціологічногодослідження, віддали пріоритет набуттю знань з обраної спеціальності. Ці дані булипідтверджені результатами вибіркового дослідження 1657 студентів різних міст СРСР(Москва, Алма-Ата, Архангельськ, Іркутськ, Владивосток, Рига, Свердловськ, Харків,Фрунзе) у 1986 році [20, с. 21-22].
Сучасні українськістуденти також не заперечують важливості освіти у житті, хоч соціологів хвилює тойфакт, що для більшості опитаних — 87% (дослідження лабораторії соціальних дослідженьі політичного аналізу кафедри політології Донецького національного університету;опитано 1460 чоловік у 22-х ВНЗ 4-х освітніх регіонів України — Донецька, Харкова,Криму і Львова) гарна освіта — лише одна з багатьох умов успіху у житті. Дехто зреспондентів упевнений, що сучасна освіта — «це диплом», «кірочка»,які більшою мірою потрібні формально, а ніж реально для життя (9%), «це система,створена суспільством для формування людини за заданими нормами» (10%), «цете, що коштує (у плані витрат) досить дорого, а цінується (у плані доходів) доситьдешево (17%)», «це набір наукових понять і моральних положень, які суспільствовимагає засвоїти (32%)» [14, с. 10].
Разом з тим, більшістьстудентів розуміють значення освіти у сучасному світі, вказують на те, що це процеспостійного, індивідуального вдосконалення, у ході якого величезне значення має особистатворчість (59%); сучасна людина має бути знавцем своєї справи і гарним професіоналом(42%) [14, с. 10].
Результати опитування,проведеного Центром соціологічних досліджень МДУ ім. М.В. Ломоносова серед студентівуніверситету та інших вузів, також показують (при збереженні в цілому ціннісноїорієнтації на отримання вищої освіти) зміну мотивів отримання вищої освіти, інтересів,життєвих стратегій студентської молоді.
Серед мотивуючих чинниківотримання освіти (стати високоосвіченою, культурною людиною, бути матеріально забезпеченим,мати професію, працювати за кордоном, не служити в армії і т. д.) пріоритетне місцезайняв мотив «досягнути успіху у житті». Таким чином, сучасний російськийстудент, на думку російських соціологів, стає більш практичним, що проявляєтьсяу прагненні за допомогою освіти краще влаштуватися у житті, досягти матеріальногоблагополуччя, високого соціального положення. На посилення прагматичного мотивупри отриманні освіти вказують багато соціологів, підкреслюючи, що основним фактором,який стимулює до отримання вищої освіти, стає матеріальний [12, с. 14].
Студенти петербурзькихвузів (в досліджені, проведеному у 2001 році, взяли участь 1070 студентів із 5-тивищих навчальних закладів Петербургу, які навчаються за гуманітарними спеціальностями)вважають, що матеріальне благополуччя — це не шматок хліба з маслом, а міфологізованежиття вищого класу. Серед матеріальних цінностей, на які вказали студенти, названі:квартири, побудовані за власним дизайном; декілька автомобілів на родину; заміськівілли; триповерхові будинки на березі озера; кожний десятий хотів би мати особистийбудинок в Сочі або в Криму взагалі, кожний сьомий — у Франції, США, Японії, Швейцарії,Іспанії [10, с. 91].
Дослідники з прикрістювідзначають, що в молодіжному середовищі втрачають значення моральні цінності, високіхристиянські ідеали, натомість основним девізом життя стають поради, зроблені свогочасу Н. Рокфеллером: «Не бійтеся великих витрат, бійтеся маленьких доходів»та Дж. Морганом: «Те, що не можна зробити за гроші, можна зробити за великігроші» [10, с. 92].
На жаль, значне зростанняпитомої ваги матеріального фактору у ціннісних орієнтаціях просліджується і в середовищіукраїнської студентської молоді. На цей факт з тривогою вказує український дослідникСкок М.А. [34, с. 130].
Якщо цінність «матеріальнезабезпечення життя» у 1983 році посідало в опитуваннях студентів 17-те місце,то у 1998 році вона перемістилася на 4-те. У суспільстві виникає ситуація, колилюди свою діяльність спрямовують лише на досягнення матеріальних благ. Формуєтьсяспоживацька психологія, домінуючими рисами характеру людей, в тому числі і студентськоїмолоді, стають заздрість, егоїстичність, корисливість, прагматизм. Така ситуаціявимагає подальшого наукового аналізу, розробки конкретних рекомендацій з метою удосконаленнявиховної роботи серед підростаючого покоління, студентської молоді, повернення начільне місце в ієрархію ціннісних орієнтацій особистості загальнозначущих моральнихцінностей [2, с. 65].
Соціологи відзначають,що загальна оцінка студентами України стану системи вищої освіти на сучасному етапімає досить суперечливий характер. 64% студентів впевнені, що у вузах України можнаодержати високоякісну освіту, не гіршу, ніж у вищих навчальних закладах Заходу.Але разом з тим студентська молодь не задоволена тим, що система освіти зберігаєв певній мірі адміністративно-командний характер, в якій студент позбавлений праваголосу, навчання стандартизоване, що не надає можливості враховувати індивідуальніпотреби і можливості студентів (63%) [1, с. 56].
Результати соціологічнихдосліджень свідчать, що серед студентської молоді значно падає престиж науковоїдіяльності. Якщо раніше в шкалі життєвих цінностей навчання вона займала третє місце,то тепер — 24-те. Більше 80% респондентів-студентів українських вузів вважають,що вища школа не сприяє розвитку здібностей молоді, не прилучає до надбань культури[7, с. 18]. Разом з тим, соціологи відмічають, що «падіння інтересу до наукиу світогляді студента компенсується позитивним відношенням до релігії, яка малане значну цінність у світоглядних установках попередніх молодих поколінь» [7].
Дані щорічних опитувань«Викладач очима студентів», які проводяться у вузах України, свідчать,що думка студентів про своїх викладачів бажає бути кращою. Великого значення студентинадають професійним якостям наставників (ерудиція, знання предмета, уміння податиматеріал), особистісним (чуйність, зовнішні дані). Високо оцінюються також такіякості, як шанобливе ставлення і вияв зацікавленості саме до них. Разом з тим студентимайже байдужі до того, наскільки авторитетним, популярним є викладач у науковихколах, громадсько-політичній сфері [1, с. 61].
Все менше студентівхочуть приймати участь у суспільному житті. За даними щорічних опитувань студентіввузів України на першому курсі великого значення громадській роботі надають 21%студентів, а на четвертому — лише 8,4%. Майже половина всіх студентів на четвертомукурсі не має жодного громадського доручення, а з 50% тих, хто їх має, з захопленнямі цікавістю працювали лише 4,2%. 20% респондентів призналися, що виконують громадськуроботу формально. Без сумніву, недоліком виховної роботи є той факт, що першокурсниківчасто навіть не запрошують прийняти участь у громадсько-суспільній діяльності. 30%першокурсників в анкетах вказали, що хотіли б брати участь в ній, але їм цього непропонували [9, с. 168]. В колах студентської молоді знижується престиж такої цінностіяк робота. Лише 8% респондентів підтримують твердження, що робота — це найбільшцінна частина життя і без неї життя втрачає сенс [9]. Кожний сьомий опитаний студент(14%) вважає, що найбільш цінним є життя поза роботою, а робота — це вимушена необхідність.Правда, 78% опитаних впевнені, що однаково цінні для людини і робота, і життя позароботою [9].
На вищі місця в шкаліціннісних орієнтацій підіймаються цінності «заробіток» і «службовакар'єра». Причому 75% студентів випускних курсів і 90% першого, впевнені, щосаме заробіток і кар'єра визначають становище людини у суспільстві. Але цінністьпраці як шляху досягнення високого становища в суспільстві, визнають лише 41,6%студентів-старшокурсників і 26,3% першокурсників [9, с. 169].
Соціально-економічні,політичні проблеми, що існують в українському суспільстві, певна криза системи цінніснихорієнтацій, що проявляються у деформації суспільної свідомості, формують у деякихпредставників студентської молоді бажання жити і працювати за кордоном. 32% респондентіввказали, що хотіли б поїхати за кордон на деякий час, щоб заробити грошей (для порівняння-24% студентів петербурзьких вузів в якості мотиву отримання освіти також назвалипрацю за кордоном [39, с. 16]), 17% хотіли б там навчатися, кожний п'ятий (21%)мріє про туристичну поїздку за кордон. Але мабуть найбільше, що повинно непокоїтине лише викладацький склад, що працює із студентською молоддю, а й урядові кола- це те, що кожний четвертий студент (23%) прагне назавжди покинути Україну. Неважко передбачити, яке майбутнє може чекати країну, яку будуть масово залишати кращіпредставники студентської молоді.
Студенти різних регіонівколишнього СРСР по-різному відносяться до такої цінності як здоров'я. Так, на думкудеяких дослідників [12, с. 16], серед українського студентства ця цінність посідаємало не домінуюче становище (притому, що ще 20 років тому у пенсіонерів вона займалалише четверте місце серед термінальних цінностей). Соціологи пояснюють таку ситуаціюзростанням екологічних проблем, в тому числі пов'язаних з наслідками аварії на ЧАЕС.Серед студентської молоді московських вузів (дослідження було проведено восени 2002року лабораторією соціологічних досліджень Московського енергетичного інституту;в опитувані прийняти участь 1459 респондентів із більше ніж 10-ти технічних, гуманітарних,творчих вузів Москви) лише 36,4% респондентів бажають у вільний від навчання часзайматися спортом [15, с. 76]. Студентами деяких вузів Петербургу турбота про власнездоров'я також не визнається пріоритетною ціннісною орієнтацією. Респонденти відмічають,що якщо у школі спортом займалися до 80% з них, то у вузі не більше 10-15% опитаних15].
Ця ситуація не можене викликати стурбованості, адже, за свідченнями вузівських лікарів, здоровими єлише 68% студентів першого курсу; кожний п'ятий (21%) першокурсник має послабленездоров'я, потребує спеціальної медичної профілактики; 11% студентів першого курсу- серйозно хворі [15, 77].
Естетичні орієнтаціїрізних груп студентів також досить різні. Сучасні студенти, в порівнянні з попереднімипоколіннями студентської молоді, менше люблять читати художню, науково-популярнута іншу літературу, майже не відвідують театри, музеї, виставки. Правда, наприклад,деякі представники російського студентства (дані опитування студентської молодіМоскви) після рангової позиції «спілкування з друзями» віддають перевагучитанню літератури у вільний час (51,8%) [20, с. 71]. Серед студентів-гуманітаріївдеяких петербурзьких вузів російською класикою захоплюються лише 27% респондентів;34% — прочитують за рік менше 10-ти творів, 6% студентів взагалі у вільний час нечитають.
Найбільш популярнимисучасними авторами петербурзькі студенти вважають: В. Пелевіна (32,8%), А. Солженіцина(30%), Д. Граніна (17%), А. Марініну (14,3%), також Б. Ахмадуліну, А. Вознесенського,Є. Євтушенко, В. Аксьонова та ін. Майже кожний четвертий студент не зміг назватипрізвище жодного сучасного автора [20, с. 71]. Показовими для рівня культурної компетентностісучасної студентської молоді є результати опитування по тесту «Хто були цілюди?», проведеного серед студентів деяких московських вузів. Опитуваним пропонувавсясписок приблизно з 30-ти імен, в який були включені відомі російські та зарубіжнівчені, письменники, режисери, актори, музиканти, державні діячі. Аналіз отриманихрезультатів говорить про низьку ерудицію більшості сучасних студентів (82,2% з нихне знають, наприклад, хто такий Л. Собінов, 74,5% — Г. Флобер, 72,2% — Б. Кустодієв,76,6% -Б. Брехт та ін.) [20].
Знайомство з художньоюлітературою не є актуальним для українських студентів, так як більшість половиниз них в анкетах відповіли, що не люблять читати і не читають. А ті, хто це любитьробити у вільний, час читають детективи, фантастику, книжкові «серіали»[21, с. 76]. Не втішає і той факт, що сучасне студентство не цікавиться мистецтвом,а ті, які у вільний час знайомляться з ним чи займаються певним видом, роблять цедля зняття втоми, а не для естетичного розвитку [21, с. 76]. Втратила вагу такацінність, як творчість [21, с. 129]. В шкалі цінностей, що відображають організаціювільного часу, мотиви, пов'язані з мистецтвом (класична музика, література, театр,образотворче мистецтво, художня самодіяльність) займають останнє місце [34, с. 128].
Базовими цінностямивисокого рангу залишаються сім'я, вірні друзі, любов. 74% юнаків і 92% дівчат українськихвузів на питання «Що є головним мотивом вступу до шлюбу?» назвали любов,потім спільні інтереси і матеріальну зацікавленість [21, с. 74]. «Орієнтаціяна сім'ю пояснюється тим, що для багатьох сім'я сьогодні — це важливе джерело морально-психологічноїпідтримки, позитивних емоцій для збентеженої сучасними подіями особистості. Сім'я- єдиний інститут, який більш-менш зберігся поміж зруйнованих інституцій суспільства»[21, с. 130].
2.2 Особливостідослідження самосприймання студентської молоді
В зарубіжній психологіїяк аналог поняття «особистісне самовизначення» виступає категорія «психосоціальнаідентичність», розроблена і введена в науковий обіг американським вченим ЕрікомЕріксоном [22]. Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становленняособистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є «нормативнакриза ідентичності». Термін «криза» використовується тут у значенніповоротної, критичної точки розвитку, коли паралельно загострюється вразливістьі збільшується потенціал особистості. Вона опиняється перед двома альтернативнимиможливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша — до негативного напрямку.Слово «нормативний» означає, що життєвий цикл людини розглядається якряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинахособистості з оточуючим світом, а все разом визначає почуття ідентичності.
Головним завданням,що постає перед індивідом у ранній юності, на думку Е. Еріксона, є формування почуттяідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнакповинен відповісти на питання «Хто Я?» і «Який мій подальший шлях?»У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, івиробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей. Цей процеспов'язаний також з усвідомленням особистої цінності і компетентності.
Важливим механізмомформування ідентичності стають, як стверджує Е. Еріксон, послідовні ідентифікаціїдитини з дорослими, які складають необхідну базу розвитку психосоціальної ідентичностів підлітковому віці [22, с. 48]. Почуття ідентичності формується у підлітка поступово;його джерелом слугують різні ідентифікації, корені яких ведуть в дитинство. Підлітоквже намагається виробити єдину картину світосприйняття, в яких всі ці цінності,оцінки повинні синтезуватися. В ранній юності індивід прагне до переоцінки самогосебе у відносинах з близькими людьми, суспільством в цілому — в фізичному, соціальномута емоціональному планах. Він напружено працює, щоб висвітлити різні грані своєїЯ-концепції і стати, нарешті, самим собою, бо всі попередні способи самовизначеннявидаються йому непридатними [43, с. 72]. Пошук ідентичності може відбуватися по-різному.Один із способів вирішення цієї проблеми полягає у випробуванні різних ролей. Деякімолоді люди після рольового експериментування та моральних пошуків починають просуватисяв напрямку певної цілі. Інші зовсім можуть оминути кризу ідентичності. До такихвідносяться ті, хто беззаперечно сприймає цінності своєї сім'ї і обирає шлях, визначенийбатьками. Деякі молоді люди у пошуках ідентичності зустрічають значні труднощі.Нерідко ідентичність здобувається лиш після тривалих випробувань, численних спробі помилок. У багатьох випадках людині так і не вдається досягнути міцного відчуттяособистої ідентичності.
Головною небезпекою,якої, на переконання Е. Еріксона, повинна уникнути молода людина в цей період, єрозмивання відчуття свого «Я» внаслідок розгубленості, сумнівів у можливостіспрямувати своє життя в потрібне русло. Важливого значення у процесі формуванняідентичності мають ціннісні орієнтації. Це елементи структури особистості, які характеризуютьзмістовий бік її спрямованості. В формі ціннісних орієнтацій в результаті надбанняцінностей фіксується вагоме, найважливіше для людини.
Для вивчення рівня диференційованостіобразу ”Я” особистостей студентського віку використовується методика А.М. Прихожанз дослідженням додаткових параметрів самооцінки та рівня домагань.
Проведене А.М. Прихожаном дослідженняпоказало, що 72,5 % студентів мають високу самооцінку (з них 45% мають дуже високу,але слабодиференційовану самооцінку, 27,5 % – високу і добредиференційовану самооцінку), 20 % – середню, 7,5% – низьку; дуже низької самооцінки намине виявлено [29, с. 38].
На основі факторного аналізу нимбуло показано, що найбільш вагомими шкалами для студентів є: зовнішність, авторитету ровесників, та характер. Вони забезпечують особистості психологічний комфорт,що допомагає і іншим видам діяльності, зокрема, навчальній.
Для рівня домагань студента першогокурсу найбільш вагомими стають такі шкали: умілі руки, розум, характер. Ці шкаливіддзеркалюють ті якості, яких, на думку студентів, їм ще не вистачає, але, якізабезпечать їм повноцінний розвиток.
Для дослідження особливостей образу“Я” психологом додатково було використано методики “Запитання” та “Невизначена розповідь”[29, с. 39]. Ці методики давали інформацію за такимипараметрами: сфери життєдіяльності, якій дитина надає перевагу, рівень усвідомленнясебе, зміст образу “Я”, його структурованість і ступінь стійкості. За показникамирівня структурованості образу “Я”та ступеню стійкості було виділено три рівні. Високий рівень характеризується наявністюоднозначних переваг. Ситуативний вибір переваг – результат низького рівня структурованості, тобто кожногоразу дитина змінює свій вибір. До середнього рівня структурованості образу “Я” мивіднесли студентів, які при повторних відповідях частково змінювали характер обґрунтування.
Було встановлено, що 17 першокурсниківз 25 надають перевагу сфері діяльності (“діянню”), а 8 студентів — сфері взаємин.Випадків переваги пізнавального ставлення виявлено не було. Крім того, були студенти,які зовсім не виділили себе з довкілля, що свідчить про низький рівень усвідомленняі структурованості образу “Я” [29].
У студентів, які усвідомлюютьсвоє “Я” через діяльність, (середній рівень усвідомлення себе) має місце недостатністьадекватності образу “Я”, тобто в людини ніби відсутня спрямованість на власну особистість.
Студенти, які усвідомлюють себечерез сферу взаємин, (високий рівень усвідомлення себе), навпаки, досить уважнідо себе і їх уявлення про себе можна вважати адекватними реальному образу “Я”.
Особливості самооцінки тісно пов’язані з характеромуявлень студента про себе. Особистість оцінює себе і свої можливості в залежностівід того, через яку сферу життєдіяльності вона виділяє себе, своє “Я”: студенти,які виділяють себе через сферу діяльності, різко завищують свою самооцінку; у студентів,які виділяють себе через сферу взаємин, самооцінка виявляється або заниженою, абоадекватною (що трапляється набагато рідше). Особливості ж самоконтролю пов’язані з характеромзмісту образу “Я”: студенти, які виділяють себе через сферу взаємин, краще контролюютьсвої дії, ніж ті студенти, які виділяють себе через сферу діяльності.
Аналіз змістових характеристикціннісних орієнтацій студентів ми проводили з використанням методу факторного аналізу.
Виявилось, що термінальні цінностіможна виразити через чотири фактори, кожен з яких може бути представлений черезнабір певних цінностей, що дозволяє угрупувати цінності у відповідності до представленнятого чи іншого фактора. Таким чином, можна отримати чотири групи цінностей, аналізяких дозволяє встановити психологічний зміст виявлених факторів.
Високі показники за першим фактором(надалі Ф1) відповідають типу духовно спрямованоїособистості. Основними цінностями даного типу є творчість, пізнання, щастяінших, свобода, впевненість в собі. Це творча особистість, спрямована на пізнаннясебе і оточуючої дійсності, особистість врівноважена, яка знає собі ціну, але небайдужаі до проблем інших [29, с. 41].
Високі показники за другим фактором(надалі Ф2) відповідають соціальному типу особистості. Для цьоготипу основними цінностями є продуктивне життя, розвиток, які відбуваються черезвзаємодією з оточенням – сім’єю (щасливесімейне життя), друзями (наявність добрих і вірних друзів), соціальними групами(суспільне визнання). Під продуктивним життям тут розуміється розвиток особистостічерез сферу її взаємин [29].
Високі показники за третім фактором(надалі Ф3) відповідають значущості для особи таких цінностей, як цікава робота(в нашому випадку, це навчання як основний вид діяльності студента), матеріальнозабезпечене життя, краса природи і мистецтва, розваги, життєва мудрість. Цікаво,що життєва мудрість виражається лише через третій фактор (із навантаження 0,56).Тому даний тип особистості можна охарактеризувати, як життєву мудрість, або “вміння жити”. Для представникаданого типу основними цінностями є його робота (такі студенти вже знають, що якщобудуть добре вчитись, то будуть мати добру роботу), яка, окрім значного інтересу,дає ще й матеріальні засоби для життя; поза роботою (навчанням) він надає перевагивідпочинку на природі, одержанню певного естетичного задоволення, а також розвагам.Інакше кажучи, це людина, яка живе для отримання особистого задоволення, спрямованана себе, на задоволення своїх елементарних потреб [29].
І, нарешті, на основі факторногоаналізу ціннісних орієнтацій студентів можна виділили фактор, який А.М.Прихожанназвав “приземленість”. Цей факторпозитивно корелює зі шкалами “активне діяльне життя” та “здоров’я” і негативно– зі шкалою “любов” [29, с. 42].
Отже, на основі запропонованоїметодики, виділені чотири типи особистості студентського віку можна умовно представити,як дві групи [29]:
1) особистості, спрямовані нарозвиток духовності (Ф1 — спрямованість на творчість та пізнання, та Ф2 — спрямованістьна розвиток сфери взаємин, яка забезпечує позитивний розвиток особистості);
2) особистості, спрямовані насебе (Ф3 — спрямованість на задоволення особистих потреб, Ф4 — спрямованість наматеріальну сферу життєдіяльності).
Зіставлення змістовних компонентів“Я-реального” та “Я-ідеального” дозволяє виділити провідні потреби, які задаютьнапрямок розвитку особистості студента, а саме:
1) потреба безумовної любові.Коли людина відчуває себе любленою і прийнятою значимими дорослими (батьками, вчителями)такою, якою вона є, не відчуває себе самотньою, вона хоче любити у відповідь, приноситирадість іншим. У неї формується позитивне сприйняття самої себе, відчуття власноїгідності;
2) потреба свободи, можливостіта заохочення проявляти власну ініціативу. Для повного та повноцінного розвиткусвоєї особистості людина потребує надання їй значимими дорослими достатньої свободиу проявленні власної ініціативи, виявленні своїх можливостей; для неї є необхідноювіра батьків, вчителів у її здібності, їх вміння підтримувати та надихати її починання,радіти її успіхами. Це все стає джерелом ініціативності студента, його самостійності,розкриття його здібностей, талантів;
3) потреба мудрого авторитетудорослих (педагога) та контролю з їх боку. Студента необхідно оберігати від небезпек,яких він не усвідомлює, вчити його розуміти і приймати ті обмеження, які накладаєреальність на життя, на здійснення бажань, вчити його розуміти, поважати потребиінших людей. Це стає джерелом формування у студента самоконтролю.
Загальний розвиток самосвідомостіособистостей студентського віку відбувається за трьома основними напрямками. По-перше,це змістовна диференціація образу “Я”. Окрім того, студенти стають спроможними змістовнота реалістично розгалужувати “Я-реальне” та “Я-ідеальне”. По-друге, суттєво змінюєтьсяхарактер самооцінки. Від загальної синкретичної оцінки себе, притаманної дошкільникамта молодшим школярам, значна частина студентів вже стає здатними до диференційованоїсамооцінки за окремими параметрами. По-третє, змінюється функціональна роль цінніснихорієнтацій у системі регуляції поведінки та діяльності і їх змістовне наповнення.Ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значеннясмислоутворюючого підгрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності.
Експериментальні дані А.М. Прихожанапоказали, що провідним чином, найбільш поширеними вадами у розвитку самосвідомостістудента є низький рівень диференційованості образу “Я”, неадекватність самооцінкита ціннісних орієнтацій, які виконують мотивуючу функцію щодо учбової діяльностідитини та її спілкування. Встановлено прямий кореляційний зв’язок між рівнемрозвитку компонентів самосвідомості та загальною адаптованістю дитини до вищогонавчального закладу і навчальною успішністю, та зворотний кореляційний зв’язок між цінніснимиорієнтаціями та акцентуаціями характеру особистості студента.
Висновки до другогорозділу
Узагальнюючи матеріалидругого розділу, слід зазначити, що загальна проблематика самосвідомості та самосприйманняособистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям психологів Р.Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, Е. Еріксона, С. Рубінштейна, А.М. Прихожана, В. Століна,В. Ядова та інших. Тож, основними елементами формування самосвідомості та самосприйманнястудента є: соціально-психологічна студентська група, самооцінка та ідентифікація,ціннісні орієнтації, підготовка до професійного самовизначення тощо. Усі ці складовівзаємопов’язані між собою.
На думку Е. Еріксона,молода людина повинна уникнути в період розвитку своєї самосвідомості розмиваннявідчуття свого «Я» внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямуватисвоє життя в потрібне русло. Важливого значення, як показала методика, у процесіформування ідентичності особистості студента мають ціннісні орієнтації.
Для вивчення рівня диференційованостіобразу ”Я” особистостей студентського віку ми розглянули методику А.М. Прихожана,який досліджував додаткові параметри самооцінки та рівень домагань особистості студентськоговіку. Аналіз результатів дослідження дав можливість виділити декілька груп студентів.Це, зокрема, такі групи:
а) студенти з високим рівнем диференційованоїсамооцінки і високим рівнем домагань;
б) студенти з високим рівнем недиференційованоїсамооцінки і дуже високим рівнем домагань;
в) студенти з середнім рівнемдомагань і середнім рівнем слабодиференційованої самооцінки;
г) студенти з високим рівнем домаганьі низьким рівнем самооцінки.
ВИСНОВКИ
Результати проведеногодослідження дозволяють зробити такі висновки:
1. Юнацький вік охоплюєперіод розвитку дитини з 15 до 25 р. Основними новоутвореннями даного вікового періодувиступають: відкриття „Я", розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальностіі її властивостей; поява життєвого плану, установка на свідому побудову власногожиття, професійне самовизначення. Провідним видом діяльності стає навчально-професійнадіяльність.
2. Центральний психічнийпроцес юнацького віку – розвиток самосвідомості. З'ясовано, що негативна „Я-концепція"особистості юнака характеризується замкнутістю, невпевненістю, низьким самоконтролем,підвищеною тривожністю, емоційною чуттєвістю, заниженою самооцінкою. Виявлено також,що основними детермінантами формування «Я-концепції» особистості є спілкуванняз друзями, коханою людиною та батьками [4].
Однієюз суттєвих ознак психічного розвитку особистості студентського віку є подальше становленнясамосвідомості, що виявляється у диференціації його внутрішньої структури, ускладненнізмістового наповнення. У структурі самосвідомості людини студентського віку формуютьсятри провідні компоненти: образ “Я”, самооцінка та ціннісні орієнтації, які пов’язані між собою,але ще недостатньо узгоджені. Тільки наприкінці студентського віку у дитини складаютьсярефлексивні механізми, які забезпечують подальший розвиток самосвідомості у доросломувіці.
Провідними факторами змін у структуріта змісті самосвідомості студентів є: оцінна діяльність вчителів та батьків; наявністьу навчальному процесі об’єктивованих підстав для оцінкита самооцінки якості виконаної роботи; зміна соціального статусу людини; уніфікаціясистеми соціальних взаємин та включення у нормовані комунікації.
Розвиток самосвідомості загаломвідбувається за трьома основними напрямками. По-перше, це змістовна диференціаціяобразу “Я”. Окрім того, студенти стають спроможними змістовно та реалістично розгалужувати“Я-реальне” та “Я-ідеальне” [42]. По-друге,суттєво змінюється характер самооцінки. Від загальної синкретичної оцінки себе,значна частина студентів-першокурсників стає здатною до диференційованої самооцінкиза окремими параметрами. Але критерії самооцінки усвідомлюються ще погано, і, відповідно,страждає адекватність самооцінки. По-третє, змінюється функціональна роль цінніснихорієнтацій у системі регуляції поведінки та діяльності та їх змістовне наповнення.Ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значеннясмислоутворюючого підґрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності.
Порушення у нормативному процесірозвитку самосвідомості є важливим фактором виникнення дезадаптації [45]. Ці порушення виступають в якості особистісних факторів,які стають перешкодами на шляху ефективної адаптації й розвитку особистості, надають життю людини конфліктного особистісного смислута стають підґрунтям виникнення різних форм девіантної поведінки у студентськомувіці.
3. На нашу думку, необхідним євпровадження програми по створенню умов, сприятливих для розвитку самосвідомостіу студентів, а також для вияву тих особистостей, у яких вже наявні порушення у розвиткусамосвідомості і які потребують спеціальної психокорекційної допомоги з боку психолога.Ефективність використання такої програми безпосередньо залежить від дотримання психологомнизки принципів системності, комплексності, добровільності, зворотного зв’язку та контрольованостірозвиваючого впливу. Також, спільна діяльність психолога, вчителів та батьків зрозвитку свідомості та самосвідомості особистості студента може стати одним із пріоритетнихнапрямків усієї виховної роботи сучасного інституту освіти.
Перспективи дослідження ми вбачаємо:по-перше, у побудові розгорнутої теоретико-експериментальної моделі ґенези самосвідомостіу студентському віці, по-друге, у розробці стандартизованого психодіагностичногокомплексу для оцінки рівня розвитку самосвідомості і своєчасного виявлення відхиленьу нормативному процесі становлення особистості людини; по-третє, у подальшому вдосконаленніформ, методів і прийомів психолого-педагогічного забезпечення процесу розвитку самосвідомостіособистостей студентського віку.
4. Формування почуттяідентичності студента пов'язане із усвідомленням власної цінності та компетентності[9, с. 169]. Тобто, однією з важливих ланок розвитку самосвідомості та самосприйманняу студентському віці є формування ціннісних орієнтацій особистості. Оскільки ціннісніорієнтації — це елементи мотиваційної структури особистості, на підставі яких відбуваєтьсявибір тих чи інших соціальних установок як цілей або мотивів конкретної діяльності,то вони формуються під впливом пануючої в суспільстві системи цінностей, яка змінюєтьсяз розвитком історії.
Події останніх десятилітьвплинули на систему ціннісних орієнтацій пострадянського суспільства і відповіднона життєві орієнтири студентської молоді, в середовищі якої набувають все більшактуального значення матеріальні цінності. Символом нашого часу є «орієнтаціяна успіх у житті стає однією з ведучих стратегій студентів і взагалі молоді в сучаснихринкових умовах» [1, с. 55] – такий висновок роблять українські та російськісоціологи, вивчаючи зміст ціннісних орієнтацій студентської молоді. На превеликийжаль, втрачають певне значення в житті сучасної студентської молоді деякі духовніорієнтації і цінності. Студенти менше цікавляться суспільно-політичним життям, далеконе всі люблять читати, відвідувати культурно-мистецькі заклади, займатися спортом,творчістю тощо. Зміни у ціннісних орієнтаціях молоді (часто не на користь високихсуспільних ідеалів) вимагають перегляду всієї системи виховної роботи у вищій школі,пошук і впровадження нових форм і методів роботи із студентською молоддю з метоюпідготовки і виховання студентів не лише високими професіоналами своєї справи, асправжніми гуманістами, Людьми з великої літери.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ:
1. Андреев А.Л. Культурное пространство студента// Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 55-65.
2. Астахова В.І. Деякі нові штрихи у соціальномупортреті студентства // Проблеми вищої школи. – К., 1993. – Вип. 78. – С. 65-69.
3. Балабанова Л.М. Категория нормы в психологиистуденческого возраста. – Харьков: Консум, 1999. – 254 с.
4. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.– М., 1986. – 156 с.
5. Бех I.Д. Духовні цінності в розвитку особистості// Педагогіка і психологія. – 1997. – №І. – С. 124-129.
6. Божович Л.И. Этапы формирования личностив онтогенезе // Вопросы психологии. – 1979. – №4. – С. 23 — 24.
7. Вербицкий А. А., Бакшаева Н.А. Проблематрансформации мотивов в контекстном обучении // Вопросы психологии. — 1997. – №3. – С. 12-22.
8. Винославська О.В. Психологічні особливостістудентської групи // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. — №7. –С.65-70.
9. Винославська О.В. Деякі відмітні риси«Я»- концепції сучасного студентства // Демографічна ситуація в Карпатському регіоні:реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття. Матеріали міжнародної наукової конференції.15-18 травня 1996. – С.169-176.
10. Винославська О.В. Мотиви трудової активностій діяльності студентів денної форми навчання // Вісник НТУУ «КПГ: Філософія. Психологія.Педагогіка». – 2001. – №2(2). – С.91-98.
11. Вичев В. Мораль и социальная психика.Пер. с болгар. Р.Е. Мельникова. – М.: «Прогресс», 1978. – 357 с.
12. Душоткин А., Уманский Л. Студенческаягруппа и групповая психология // Студенческая группа. – М.: Молодая гвардія, 1975.– С.14-18.
13. Ефимов В.М., Милова М.И. Студент 80-хв зеркале социологии // Вопросы общественных наук. – К., 1989. – Вып. 80. – С. 21-27.
14. Кіпень В. Українське студентство: на щоорієнтуємося і що цінуємо? // Управління освітою. – 2001. – № 22. – С. 10.
15. Клочек Л.В. Інформаційний та мотиваційний компонентиу студентському віці // Вісник Харківського державного педагогічного університетуім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ,2003. – Вип.10. – С.76–83.
16. Клочек Л.В. Онтогенетичний аналіз процесівідентифікації і відособлення // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, Випуск 17, 2002. – С.74 – 78.
17. Клочек Л.В.Проблеми ідентифікації і відособлення в психології // Вісник: Збірник наукових статейНаціонального педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко,Л.Л. Макаренко, О.П. Симоненко. – К.: НПУ іменіМ.П. Драгоманова, 2003. – Випуск 5.– С.158 –160.
18. Кон И.С. Психология ранней юности: Книгадля учителя. – М.: Просвещение, 1985. – 255 с.
19. Круглов Б.С. Роль ценностных ориентациив формировании личности школьника // Психологические особенности формирования личностишкольника. – М., 1983. – С. 4 -15.
20. Крючков А.И., Крючкова Л.М. Мировоззренческийпортрет современного украинского студента // Чернігівський державний педагогічнийуніверситет ім. Т.Г. Шевченка. Вісник ЧДПУ. – Чернігів, 2003. – Вип. 20: Серія:Філософські науки. – С. 71-76.
21. Лисовский В.Т. Образ жизни современногостудента. – Л.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 297 с.
22. Люблінська Г.О. Дитяча психологія: Навчальнийпосібник для студентів пед. інститутів. – К.: Вища школа, 1974. – 354 с.
23. Монастиршин К.О. Умови та факториформування самооцінки школярів // Проблеми гуманітарних наук. – Дрогобич: Вимір,2002. – Вип. 9. – С. 88 – 98.
24. Монастыршин Е.А. Влияние семьина отношение школьника к себе // Тезисы межд. межвуз. науч.-практ. конф. студентови аспирантов, 12-14 апреля 2001г.– Санкт-Петербург,2001. – С. 237.
25. Омельченко Ж.О. Формування загальнолюдськихцінностей як мети виховання в працях видатних мислителів // Педагогіка і психологія.– 1996. – № 3. – С. 188-193.
26. Островська К. Труднощі виховання як бар'єринормативного розвитку особистості // Матеріали Всеукраїнської науково-практичноїконференції “Проблеми девіантоної поведінки: історія, теорія, практика”. — К.: Міленіум, 2002. — С. 262 — 265.
27. Островська К.О. Взаємозалежністьсамооцінки та ціннісних орієнтацій школярів // Соціальні технології. Актуальні проблемитеорії та практики. – Київ-Запоріжжя-Одеса, 2002. – Вип. 15.– С. 117 – 123.
28. Петрунек В.П., Таран Л.Н. Нелегкий шагк юности. – М.: Педагогіка, 1984. – 160 с.
29. Психология юношеского возраста: Проблемыформирования личности. Учебное пособие для студентов пединститутов. – М.: Просвещение,1979. – 175 с.
30. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. О местепсихического в общей взаимосвязи явлений материального мира. – М.: ИздательствоАН СССР, 1957. – 328 с.
31. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.– В 2-х т. – М., 1989.
32. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія:Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 360 с.
33. Самарин Ю.А. Психология студенческоговозраста и становление специалиста. – Вестник высшей школы. – 1969. — №8. – С.127-130.
34. Скок М.А. Ціннісні орієнтації особистостісучасного студента // Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка. Вісник ЧДПУ. – Чернігів, 2002. – Вип. 11: Серія: Психологічні науки. –С. 128-132.
35. Соколов А.В., Щербакова И.О. Ценностныеориентации постсоветского гуманитарного студенчества // Социс. — 2003. — № 1. — С. 115-124.
36. Сорокина Н.Д. Перемены в образовании идинамика жизненных стратегий студента // СОЦИС. – 2003. – № 10. – С. 55-60.
37. Социология молодежи / Под ред. проф. Ю.Г.Волкова. — Ростов-н/Д.: Феникс, 2001. – 576 с.
38. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание.– М., 1972. – 345 с.
39. Студент и его деятельность / Под ред.Г.П. Давидюка и др. – Минск: Изд-во БГУ, 1978. – 89 с.
40. Ушинский К.Д. Соч. – Изд-во АН РСФСР 1948-1950.– Т.8. – С.441-442.
41. Формирование личности в переходный периодот подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И. В. Дубровиной. – М., 1983.– 256 с.
42. Чеснокова И.И. Проблема самосознания впсихологии. – М., 1977. – 156 с.
43. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис/ Под ред. Толстых А.В. –М., 1996.
44. Юнг К. Персона. Персона-2 // Психологиясамосознания. Хрестоматия. — Самара: Изд. дом “Бахрах-М”, 2000. — С. 534 — 565.
45. Юсницкий А.К. Определение характеристиксоциальной адаптации // Журнал практического психолога. – 1998. – №1. – С.8-10.
46. Rogers K. Client-centered therapy: Itscurrent practice, implications and theory. — L: Constable, 1991. — 560 p.