Міністерство освіти і науки України
Львівський національнийуніверситет ім. І. Франка
Кафедра фізіології людини і тварини
Реферат на тему:
«Психофізіологічні основиемоцій»
Львів 2009
Вступ
Емоціїсупроводжують усі види життєдіяльності людини. Емоції – це психофізіологічнийфеномен, виникнення якого забезпечується комплексною взаємодією центральної тапериферичної нервової системи, тому емоційні переживання значною міроювпливають на роботу всього організму в цілому, а за певних умов можуть статикаталізатором несприятливих змін психічного та навіть фізичного стану людини.
Я обрала данутему, оскільки вважаю її однією з найбільш актуальних у сучаснійпсихофізіології, бо незаперечним можна вважати факт впливу емоцій на самопочуттяі діяльність людини. Тому у цій роботі я б хотіла розглянути механізмивиникнення емоцій і закономірності їхніх проявів на фізіологічному рівні, тобточому і яким саме чином емоції здійснюють настільки значний вплив на людську життєдіяльність.
1. Теоріїемоцій
1.1 Ранніроботи Фрейда в галузі неврології
Ранні роботи З.Фрейда були присвячені нервовій системі. Він не погоджувався з усталеним у тойчас уявленням про мозок як про комплекс локальних спеціалізованих областей (ціуявлення спиралися на дані П. Брока та К. Верніке). Фрейд висловив власніприпущення про те, як функціонує нервова система.
1. Центральнанервова система складається з двох головних відділів. Перший з них утворюютьдовгі волокнисті тракти, що передають імпульси від віддалених частин тіла довищих мозкових центрів, і самі ці центри, в яких якимось чином представленапериферія тіла. Другий відділ складається з «ядерних» систем в глибиніголовного мозку, що регулюють внутрішній стан організму.
2. Елементинервової системи виробляють речовини, що циркулюють в організмі і можутьзбуджувати нервові клітини мозку, роблячи можливим зворотній зв'язок.
3. Мозокфункціонує завдяки електричній активності нервових елементів, які, будучидостатньо збудженими, можуть розряджатися.
4. Нервовіелементи відокремлені одні від одних «контактними бар’єрами» (уявлення просинапси на той час було суперечливим), і один елемент може передати збудженняіншому лише тоді, коли цей «контактний бар’єр» буде подолано.
5. Нервовіелементи можуть збуджуватися до такого рівня, який недостатньо високий дляздійснення розрядки.
Фрейд намагавсяоб’єднати ці уявлення в теорію, що пояснювала б роботу мозку і, зокрема, рольемоцій в процесі мислення. Він припускав, що низький рівень збудження нервовихелементів в глибині головного мозку викликає підсвідоме почуття дискомфорту.Передане в кору, це почуття може викликати потребу у взаємодії з зовнішнімсвітом. Ця взаємодія в свою чергу призводить до зменшення першопочатковогодискомфорту, тому викликає почуття задоволення. Задоволення має властивістьпосилюватися, тобто зменшувати опірність «контактних бар’єрів між нервовимиелементами під час наступної передачі сигналів. Повторювані розряди в одномупровідному шляху з кожним разом полегшують таку передачу – відбуваєтьсянаучіння.
Тобто, емоції –це посилення чи зменшення відчуття дискомфорту в глибині мозку.
1.2 КонцепціяІ.П. Павлова
Фізіологічниммеханізмом емоцій є діяльність підкіркових нервових центрів –гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але провідну роль увияві емоцій і почуттів відіграє кора великих півкуль, оскільки в нійздійснюється регуляція підкіркових процесів, спрямування їхньої діяльностівідповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.
Між корою тапідкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Надумку І.П. Павлова, підкорка позитивно впливає на кору великих півкуль якджерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потокиподразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкорки, і під її впливом одні зцих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежновід обставин та станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервовихзв’язків призводять до виникнення різноманітних емоцій і почуттів.
Один ізфізіологічних механізмів почуттів – динамічні стереотипи, тобто утвореніпротягом життя системи тимчасових нервових зв’язків. Вони зумовлюють виникненняпочуття важкості чи легкості, бадьорості чи втоми, задоволення чи прикрості,радості, відчаю тощо. «Мені здається, що такі почуття через зміни звичайногоспособу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей… мають своєфізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старогодинамічного стереотипу і в складності становлення нового» (І.П. Павлов) [14]
У виникненні тарусі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в їївзаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокіпереживання. Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та саміпочуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, алезовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьомузберігаються. З точки зору павлівської фізіологічної концепції усі враження,які отримує організм від середовища, виконують сигнальну функцію. Сигнал – цеподразнення, що має своєрідний зміст і тому викликає певну реакцію. У роботімозку сигнали фізичні (світло, звук тощо) перетворюються, зокрема, на сигналихімічні, ті у свою чергу – на фізіологічні і, зрештою, на психологічні, коли взоровій системі організму виникає образ предметного світу, який оточуєорганізм. Оскільки сигнали можуть бути різних ступенів та змістових рівнів,вони безпосередньо та опосередковано повідомляють про характеристики предметівдовколишнього середовища.
Павлов виокремивсигнали першої та другої систем. До першої належать сигнали, пов’язані зчуттєвим відображенням предметного світу, до другої – сигнали, щоздійснюють опосередковане, абстрактне відображення, яке Павлов пов'язував звиникненням мовної здатності людини. Отже, така провідна здатність, якмовна, також була визначена як сигнальна функція, і, таким чином, два рівнівідображення світу – чуттєво-безпосередній та абстрактно-опосередкований– дали першу сферу визначень сигнальної функції.
Сигналивиступають у кількох видах і разом із тим вони систематизуються на основірізних принципів, унаслідок чого і виникають сигнальні системи. Таке поєднання,зафіксоване як результат життєдіяльності та її певного впорядкування, булоназвано динамічною стереотипією в роботі головного мозку [17]. Поведінка людини, як і тваринизумовлена сформованими стереотипами, що носять динамічний характер, оскількиформуються під впливом умов середовища. Зі зміною середовища змінюється істереотип поведінки, якщо попередній перестає бути ефективним. Підтримка,зміна, установка нового мозкового стереотипу пов’язана з певною групою емоцій.Більше того, емоції і почуття є індикатором, показником цієї зміни, її змістом[25].
2. Походженняемоцій
На нейронномурівні походження емоцій можна пояснити як результат діяльності певнихмедіаторів і структур мозку, за допомогою яких відбувається оцінка інформації,що надходить. На афективному рівні активацію емоції можна пояснити в термінахсенсорно-перцептивних процесів, а на когнітивному – в термінах окремихмисленнєвих процесів. Проблема когнітивної активації емоцій досліджуваласязначно більше, ніж два інших типи активацій: нейронні та афективні джерелаемоцій.
1. Нейронні та нервово-м’язовіактиватори:
— гормони тамедіатори, що виробляються в організмі природним шляхом;
— наркотичніпрепарати;
— експресивнаповедінка (міміка, пантоміміка);
— зміни температурикрові мозку і наступні нейрохімічні процеси.
2. Афективніактиватори:
— біль;
— статевий потяг;
— втома;
— інша емоція.
3. Когнітивніактиватори:
— оцінка;
— атрибуція;
— пам'ять;
— антиципація. [9]
В теоріїдиференційних емоцій особливо підкреслюється можливість виникнення емоціїбезпосередньо під впливом нейрохімічних та афективних процесів без участікогнітивних. Крім того, між специфічною емоцією та супутніми їй переживаннямиіснує генетично зумовлений взаємозв’язок, а їх відокремлене існування усвідомості є набутим. З цього випливає, що мімічна експресія та реакція людинина власну емоцію відіграють важливу роль у протіканні та регуляції емоційногопроцесу.
3. Структуримозку, що беруть участь у формуванні емоцій
В утворенніемоцій бере участь більшість структур, що відповідають за гомеостаз іфізіологічні ритми. Найважливіші з цих структур у сукупності називають лімбічноїсистемою. Ця система відома також як тваринний мозок, оскільки їїчастини і функції подібні у всіх ссавців. Лімбічна система знаходиться вищестовбура, але нижче кори. Ряд структур стовбура і деякі частини кори такожберуть участь у формуванні емоцій. Всі вони пов’язані між собою нервовимишляхами.
3.1 Лімбічнасистема
Лімбічна системавключає кілька взаємопов’язаних утворень. До неї входять деякі ядрапередньої частини таламуса, а також гіпоталамус. Нейрони, щоспецифічно впливають на активність вегетативної нервової системи, зосереджені упевних ділянках гіпоталамуса, а саме ці ділянки контролюють більшістьфізіологічних змін, що супроводжують сильні емоції. Глибоко в бічній частинісереднього мозку лежить мигдалина (мигдалевидне ядро). Експерименти натваринах показали, що мигдалина відповідає за агресивну поведінку чи реакціюстраху [2]. По сусідству з мигдалиноюзнаходиться гіппокамп. Його роль в утворенні емоцій досі остаточно нез’ясована, але його тісний зв'язок з мигдалиною дозволяє припустити, що гіппокамптеж бере участь у цьому процесі. Існують припущення, що він відіграє певну рольв інтеграції різноманітних форм сенсорної інформації. Пошкодження гіппокампапризводить до порушення до порушення пам'яті – до неспроможностізапам’ятовувати нову інформацію [2].
Гіппокамп та іншіструктури лімбічної системи оточені поясною закруткою. Біля неїрозташоване склепіння, що повторює вигин поясної закрутки і сполучаєгіппокамп з гіпоталамусом. Перегородка отримує вхідні сигнали черезсклепіння від гіппокампа і посилає вихідні сигнали в гіпоталамус. Нервовісигнали від усіх органів чуття надходять в кору, проходячи крізь одну чи кількалімбічних структур — мигдалину, гіппокамп чи частину гіпоталамуса. Сигнали, щойдуть від кори, також проходять крізь ці структури.
3.2 Стовбурмозку і кора великих півкуль
Важливу роль вемоціях відіграє ретикулярна формація — структура всередині моста істовбура головного мозку. Вона отримує сенсорні сигнали по різним шляхам і дієяк свого роду фільтр, пропускаючи тільки ту інформацію, яка є новою чинезвичною. Волокна від нейронів ретикулярної формації надходять в різні областікори великих півкуль, деякі – через таламус. Вважається, що більшість цихнейронів є неспецифічними. Вони передають сигнали від очей, шкіри, внутрішніхорганів, інших органів і структур лімбічній системі і корі.
Деяким ділянкамретикулярної формації притаманні більш визначені функції. Наприклад, блакитнапляма – щільна сукупність тіл нейронів, відростки яких утворюютьдивергентні сіті з одним входом, і використовує в якості медіатора норадреналін.Деякі нервові шляхи йдуть угору від блакитної плями до таламуса, гіпоталамуса ібагатьох ділянок кори. Інші прямують вниз до мозочка і спинного мозку. Медіаторцих спеціалізованих нейронів – норадреналін – запускає емоційну реакцію. Буловисловлене припущення, що нестача норадреналіну в мозку спричиняє депресію, айого надлишок – важкі стресові стани. Можливо, норадреналін відіграє також рольу виникненні реакцій, що суб’єктивно сприймаються як задоволення [2].
Інша ділянкаретикулярної формації – «чорна субстанція» — являє собою скупчення тілнейронів, що також належать до дивергентних сітей з одним входом, але виділяютьмедіатор дофамін. Він, окрім інших функцій, сприяє виникненню деяких приємнихвідчуттів. Відомо, що він бере участь у виникненні ейфорії. У хворих на синдромПаркінсона відбувається дегенерація нейронів чорної субстанції, яка призводитьдо нестачі дофаміну. L-ДОФА – лікарський препарат, який призначають цим хворим, — сприяєутворенню дофаміну, але також може викликати симптоми, подібні на шизофренію. Це дає привід вважати, що певну рольу розвитку шизофренії відіграє надлишок дофаміну [2].
Ділянки кори, щовідіграють найбільшу роль в емоціях, – лобні долі, до яких надходять прямінейронні зв’язки від таламуса. А оскільки мислення і емоції не є ізольованимипроцесами, в утворенні емоцій, вірогідно, беруть участь і скроневі ділянки.
Особливостіфункціонування лімбічної системи, стовбура мозку, кіркових структур і нервовихшляхів при різноманітних емоціях у значній мірі залишається предметом гіпотез.
4. Рольвегетативної нервової системи в емоціях
Збудження, якесупроводжує емоції, породжується головним мозком, але втілюється за допомогоювегетативної (автономної) системи. Вегетативна нервова система складається здвох анатомічних відділів. Симпатичний відділ мобілізує енергію іресурси тіла (реакція типу «боротьби або втечі»). Діяльність парасимпатичноговідділу в цілому спрямована на збереження енергії і ресурсів. Рівновага міжїхньою дією в даний момент визначається взаємодією вимог зовнішньої ситуації звнутрішнім станом організму [2].
В еволюційномуплані симпатичний відділ розвивався пізно і поступово. На ранніх етапахфілогенетичної історії нервова система слугувала переважно для акумулювання тазбереження енергії.
Ендокриннасистема також відіграє свою роль у загальній активації, декретуючи гормонинапряму у кров. У відповідь на фізичний чи психологічний стимул гіпоталамуспосилає сигнал гіпофізу, змушуючи його виділяти в кров більшу кількістьадренокортикотропного гормону (АКТГ). АКТГ потрапляє з кров’ю в наднирковізалози і стимулює секрецію гормонів. Ці гормони в свою чергу надходять врізноманітні органи і готують їх до діяльності в екстреній ситуації.
Збудженнясимпатичної системи має еволюційний зміст, оскільки готують наш організм донепередбачених ситуацій. Учені встановили, що й інші аспекти нашого емоційногобагажу мають свою еволюційну історію.
5. Проявиемоцій і почуттів
Переживанняемоційних станів завжди характеризуються певним зовнішнім і внутрішнім проявом.Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка,інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні,переживання яскраво виражає ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна вендокринних залозах, органах травлення та виведення [3].
Ці внутрішніпереживання бувають астенічними або стенічними, тобто виявляютьсяв пригніченні або збудженні [2].
Зовнішнє, абоекспресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але в нихвоно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиноюмовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітнихвідтінків. У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступовооволодіває експресивними способами висловлення емоцій, певною мірою стримує їх,та це не означає, що емоція гальмується. П.К. Анохін вважає, що при цьомупригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій – рухи, міміка;сама ж емоція поширюється на інші, головним чином вісцеральні компоненти [1].
Залежно відобставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції іпочуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, можезумовити або астенічну реакцію – скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Гореможе викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійнідії.
Отже, очевидним єтісний зв'язок між емоційним та фізіологічним станами. Ільїн визначає станв найбільш широкому розумінні як «…реакцію функціональних систем на зовнішні івнутрішні впливи, спрямовану на отримання корисного для організму результату».При цьому «…в багатьох випадках корисний результат виражається у збереженніцілісності організму і забезпеченні його нормальної життєдіяльності в данихумовах» [9]. Однак автор підкреслює, щорезультат, корисний для функціональної системи може не співпадати з очікуванимлюдиною корисним ефектом. Тому під корисним ефектом слід розуміти насампередбіологічну доцільність виникнення стану. Наприклад, поява стану страхунесприятливе для людини, однак є доцільною і корисною реакцією організму назагрозливу ситуацію.
У переживаннілюдиною емоцій головну роль відіграє функціональна система, яка умовноскладається з трьох рівнів: психічного (в тому числі переживаннялюдини),фізіологічного (центральна нервова система),поведінкового (психомоторніреакції, міміка тощо). Емоційна і фізична сторони стану перебувають у нерозривнійєдності. Наприклад, під час розвитку стану монотонії причиною посиленняпарасимпатичних впливів може бути відчуття апатії і нудьги, а при розвиткустану втоми причиною появи відчуття втоми можуть бути фізіологічні зміни врухових центрах чи м'язах і пов’язані з цим відчуття [8, 22].
6. Виявленнявідмінностей у впливі на організм позитивних та негативних емоцій
Вираженняфізіологічних зрушень залежить не лише від інтенсивності емоційного реагування,але і від його знаку. Д. Лайкен наводить приклади експериментальних даних прозміни вегетатики, в тому числі і вмісту гормонів у крові, при переживаннілюдиною різних емоційних станів. Зокрема виявлено, що при емоціях стенічноготипу виділяється адреналін (епінефрин), а при емоціях астенічноготипу – норадреналін (норепінефрин) [26].
Однак вивченняпозитивного емоційного тону утруднюється тим, в стані задоволення в організмівиникають дуже слабкі зміни. Як показали досліди А. К. Попова, приємні звуки непризводять до чітких шкірно-гальванічних і судинних реакцій, на відміну віднеприємних звуків [15].
Аналогічнізакономірності виявлені і під час навіюванні людині приємних чи неприємнихсновидінь. За даними А.І. Мареніної, приємне сновидіння не відобразилося наданих електроенцефалограми та інших фізіологічних показниках загіпнотизованихлюдей, тоді як неприємне підсилило електричну активність мозку за рахунокзростання амплітуди біопотенціалів, викликало помітні зміни в організмі [12].
За даними,отриманими Н.М. Труновою, негативна емоційна реакція може викликати якзростання частоти серцевих скорочень, так і зниження. Зниження цього показниканайчастіше спостерігається і при позитивній емоції, але в значно меншій мірі,ніж при негативній емоції. Таким чином, одна і та сама емоція можесупроводжуватися у різних людей протилежними змінами вегетатики, а, з іншогобоку, різні емоції можуть супроводжуватися однаковими вегетативними зрушеннями [18].
Лазарус ввівпоняття «індивідуальний реактивний стереотип», тобто схильність людиниреагувати певним чином на наявність емоційної напруги (стресу). Одна людинаможе постійно реагувати підвищенням артеріального тиску без зміни частотисерцевих скорочень, інша спостерігатиме пришвидшення пульсу і зниженняартеріального тиску, у третьої найбільша реактивність проявиться зашкірно-гальванічною реакцією при незмінних частоті серцевих скорочень таартеріальному тиску [6].
Особливий типемоційного реагування спостерігається у маленьких дітей у вигляді «афективнихреспіраторних судом», що найчастіше виявляються у віці 2-3 років під дієюпереляку, образи чи іншої негативної емоції. Фізіологічне пояснення такогоявища полягає в тому, що під час дуже сильного збудження звужується голосоващілина для того, щоб крізь неї проходило менше повітря і тим самим меншеподразнювалися закладені в голосових зв’язках рецептори. Таким чином, організмшляхом саморегуляції намагається послабити потік імпульсів, що спрямований вцентральну нервову систему.
Спрямованістьзміни електричних потенціалів мозку також залежить від знаку емоційногореагування. М.А. Нуцубідзе виявлено, що больове подразнення супроводжується десинхронізацієюелектричної активності гіппокампа, а прогладжування тварини веде до синхронізаціїбіоелектричних потенціалів [13].
7. Функціональнаасиметрія і емоції
Факти, щостосуються вивчення ролі правої і лівої півкуль головного мозку в емоційномупроцесі, отримані, в основному, в результаті клінічних обстежень іспостережень, що описують різноманітні випадки пошкодження головного мозку.Згідно з найпоширенішою точкою зору на цю проблему, емоційні процеси єфункціями субдомінантної (правої) півкулі, а когнітивні – функціями домінантної(лівої) півкулі [21]. Так, наприклад, Галін вважає, що обробка вербальної іневербальної (наприклад, мімічної) інформації відбувається у лівій і правійпівкулях відповідно, і що труднощі у розумінні повідомлень, що містятьсуперечливі вербальні і невербальні сигнали, можна пояснити на рівні нейроннихорганізмів, як конфлікт між двома півкулями головного мозку[6].
Шварц і співавт.досліджували функціональну асиметрію півкуль при рішенні музичних, емоційних,вербальних і просторових завдань на основі електроенцефалограми лівої і правоїпівкуль мозку. Проаналізувавши відповідну літературу, автори дійшли висновку,що у правшів такі когнітивні процеси, як вербальна активність і логічніумовиводи, зосередженів лівій півкулі, тоді як музична і зорово-простороваактивність є основними функціями правої півкулі. У своєму експерименті Шварц іспівав. просили досліджуваних насвистувати мелодії (правопівкульне завдання),декламувати вірші (лівопівкульне завдання) і співати пісні (двопівкульнезавдання). В якості індикатора активації тієї чи іншої півкулі вонивикористовували ЕЕГ-показник депресії а-ритму (депресія а-ритму сильнішевиражена в активнішій на даний момент півкулі). Вчені виявили, що принасвистуванні мелодії спостерігається відносна депресія а-ритму в правійпівкулі, при декламуванні віршів – депресія а-ритму у лівій півкулі, а під часспіву – в обох півкулях. В іншому експерименті автори вивчали міжпівкульнуасиметрію, реєструючи латеральні рухи очей досліджуваний, яким задавали питаннявербального, просторового чи емоційного характеру. Під час відповіді на питанняпросторового характеру частіше спостерігалися рухи очей вліво (що свідчить пророботу правої півкулі), і те саме відбувалося при відповідях на запитанняемоційного характеру. Це дозволяє припустити, що найважливіші емоційні процесиє функціями правої півкулі головного мозку [23].
Результати,отримані в серії дослідів, здійснених в Інституті еволюційної фізіології ібіохімії в Ленінграді (Деглін та ін.), не узгоджуються з даними Шварца іспівавт. В цих дослідженнях порівнювалися ефекти електроконвульсивних впливівна праву і ліву півкулі мозку депресивних хворих. Вплив здійснювали лише наодну з півкуль, що приводило до пригнічення її функцій на короткий проміжокчасу. Було виявлено, що деякі з основних сенсорних функцій пригнічуються майжев однаковій мірі, незалежно від того, на яку з півкуль надається подразнення.Коли дослідники виявили, що пригнічення функцій правої півкулі не лише невикликає афазію, а навпаки спонукає хворого до спілкування, вони дійшливисновку, що права півкуля пригнічує вербалізацію, і припустили, що мутизм,який інколи супроводжує депресію є результатом пригнічення правою півкулеюлівої [4, 5].
Низка данихпривела дослідників до висновків, відмінних від висновків Шварца і співав.,стосовно функціональної асиметрії півкуль і емоцій. Так, після електрошоковоговпливу на праву півкулю у хворих зменшувалася здатність до розпізнаванняголосових інтонацій, що виражали такі емоції, як радість, печаль, гнів. Більшетого, у пацієнтів після правостороннього електрошокового впливу з’являлисяяскраві зміни в міміці і настрої. Радісний вираз обличчя супроводжувавсявідповідними висловлюваннями, інтонаціями, жестами. І навпаки, у хворих, якихпіддали лівосторонньому електрошоковому впливу, відзначали сумний тапереляканий вираз обличчя і відповідні висловлювання та жести [4].
Висновки Деглінапідтверджуються сучасними дослідженнями. Вивчення латералізації мозку уновонароджених показує, що вже в перші дні життя людини спостерігається певнаспеціалізація функцій півкуль в афективних реакціях. Фокс і Девідсондавали дво- і триденним малюкам розчин сахарози і лимонної кислоти іреєстрували за допомогою системи кодування мімічних рухів «Max» і електроенцефалограми їх мімічніреакції і активність відчуттів. Виявилося, що солодкий смак викликає у немовлятмімічні рухи, пов’язані з емоцією інтересу, і порівняно вищу ЕЕГ-активністьлівої півкулі, тоді як кислий смак частіше викликає мімічні рухи, пов’язані земоцією відрази, і порівняно вищу ЕЕГ-активність правої півкулі. Ці ждослідники, працюючи з десятимісячними дітьми, виявили, що вигляд людськогообличчя, яке виражало негативну емоцію, викликає у дитини більшу активністьправої півкулі, а позитивна емоційна експресія – більшу активність лівоїпівкулі [5].
Таким чином вонидійшли висновку, що переважна більшість кіркових центрів, що відповідають заформування негативних емоцій містяться у правій півкулі, а позитивних – улівій, хоча в цілому саме у правій півкулі зосереджені нервові центри, якірегулюють емоційні реакції, здатність розпізнавати емоції інших людей тощо.
Висновок
В ході даноїреферативної роботи мені вдалося виокремити такі основні положення:
1. Емоції іпочуття мають рефлекторне походження. Вони виникають на двох основних рівняхлюдського сприйняття: чуттєво-безпосередньому та абстрактно-опосередкованому.
2. Емоціїобов’язково виявляються у змінах вегетативних показників (частоти серцебиття,зміні артеріального тиску чи шкірних реакціях) та психомоторних реакцій (міміки,пантоміміки тощо).
3. Регуляціяемоцій відбувається на рівнях: нейронному та нервово-хімічному, афективному такогнітивному.
4. Виокремлюютьдва типи емоційних реакцій: стенічні (схильність до активних дій під впливомемоцій) і астенічні (тимчасове знерухомлення, розсіяність тощо).
5. Позитивніемоції у значно меншій мірі впливають на стан організму, ніж негативні.
6. Виявленоемоційну спеціалізацію півкуль головного мозку: у правій півкулі переважаютьцентри, що відповідають за негативні, а в лівій – за позитивні емоції; алепереважно регуляція емоційного стану людини здійснюється у правій півкулі.
7. Емоційний та фізіологічнийстани організму перебувають у безперервній взаємодії. Так, порушення у роботібудь-якої з функціональних систем супроводжується несприятливими емоційнимипереживаннями. І навпаки – пригнічений емоційний стан поступово виявляється набіологічному рівні у вигляді різноманітних розладів і навіть хвороб.
Література
1. Анохин П.К. Эмоции // Большая медицинскаяэнциклопедия. Т. 35. — М., 1964.
2.Блум Ф., Лейзерсон А., ХофстедтерЛ. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. – М.: Мир, 1988.
3. Гельгорн Э., Луфборроу Дж. Эмоции иэмоциональные расстройства. — М., 1966.
4. Деглин В.Л. О латерализациимеханизма эмоциональной окраски поведения // Фармакологические основыантидепрессивного эффекта. — М., 1970.
5. Деглин В.Л., Николаенко Н.Я.О роли доминантного полушария в регуляции эмоциональных состояний // Физиологиячеловека. — 1975. — № 3.
6. Изард К.Э. Психология эмоций. – С.-Пб., 1999.
7. Изард К. Эмоции человека. — М., 1980
8. Ильин Е.П. Проблема монотонии и пути ее решения //Психофизиологические основы физического воспитания и спорта. — Л., 1972
9. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. — СПб: Питер, 2001. — 752с: ил
10. Кистяковская М.К. О стимулах,вызывающих положительные эмоции у ребенка первых месяцев жизни. // Вопросыпсихологии, 1965, №2, 129-140.
11. Левитов Н.Д. О психических состоянияхчеловека. — М., 1964.
12. Маренина А.И. Исследование основныхявлений человеческого гипноза электрофизиологическими методами: Автореф. дис. канд. наук. — Харьков, 1961.
13. Нуцубидзе М.А. Об участии гипокампа ввысшей нервной деятельности // Журнал высшей нервной деятельности. — 1964. — №1.
14. Павлов И.П. Полное собр. соч. — М.,1951.
15. Попов В.А. и др. Частотный спектрречи как показатель степени и характера эмоциональной напряженности у человека// Журнал высшей нервной деятельности имени И.П. Павлова. — 1971.- Вып. 1. — С.104-110.
16. Ратанова Т.А. Эмоциональная оценказвуковых стимулов разной интенсивности // Вопросы психологии. — 1986. — № 1. — С. 137-145.
17. Роменець В.А., Маноха І.П.Історія психології ХХ століття. К., Либідь, 1998.
18. Трунова Н.М. Об изучении эмоций удетей // Дошкольное воспитание. — 1970. -№ 5. — С. 28-34.
19. Шапкин С.А. Межполушарная асимметрия в переработке эмоционально окрашеннойинформации // Вопросы психологии. — 2000. — С. 102-116.
20. Шафиева Э.И. Восприятиеэмоционально-экспрессивных лиц у больных с локальными поражениями головногомозга: Автореф. дис.… канд. наук. — М., 1990.
21. Шафранская К.Д. Экспрессивныедвижения как индикаторы эмоционального состояния человека // Вопросы психологиипознания людьми друг друга и самопознания. — Краснодар, 1977. — С. 69-78.
22. Шафранская К.Д., Сытько Т.И. Влияниеинтенсивности и монотонности деятельности на функциональное состояние человека// Психологическое обеспечение трудовой деятельности. — Л., 1987.
23. Шварц А.М. Чувства // Психология:Учебник. — М., 1948.
24. Шингаров Г.X Эмоции и чувства как формы отражения действительности. — М., 1971
25. Экспериментальная нейрофизиологияэмоций. — Л., 1972
26. Эмоциональный стресс: физиологическиеи психологические реакции / Под ред. Л. Леви. — Л.: Медицина, 1970.