Зміст
Вступ
1. Професійнесамовизначення та покликання
2. Проблема професійного самовизначення особистості
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Сенсом життяокремої людини і людської спільноти в цілому є, передусім, продовженнялюдського роду, тому в центрі діяльності суспільства має бути людина, їїфізичний і духовний розвиток, а найважливішим напрямком діяльності кожноїлюдини незалежно від національності, віросповідання, професії має бутивиховання в широкому розумінні цього слова. Кожен громадянин повинен володітивідповідними знаннями в царині виховання як обов'язковим освітнім мінімумом.
Держава створюєсоціальні інститути, які мають професійно займатися питаннями вихованняпідростаючого покоління: дошкільні виховні заклади, загальноосвітні школи,професійні навчально-виховні заклади. Системою соціальних інститутівзабезпечується підготовка фахівців у галузі освіти і виховання. Головна роль увиконанні цього завдання відводиться педагогічним навчальним закладам. Актуальність дослідження динаміки професійного самовизначенняобумовлена потребами як теоретичного значення, так і потребами практики,насамперед, необхідністю осягнення тих радикальних світоглядних змін, щовідбуваються в масовій свідомості людей, потребами досягнення порозуміння міжпоколіннями, включення молоді в процеси активної взаємодії.
В ході становленняй зміцнення України як незалежної держави відбулися суттєві зміни, насамперед,у формах власності, політичній організації та соціокультурній структурісуспільства, стосунках між особистістю і суспільством, в ідеології та суспільнійпсихології, соціокультурних орієнтаціях людей, особливо молоді. Ці зміни не завжди вписуються в усталені цінніснісхеми, нерідко суперечать традиційним уявленням і звичним способам життя. Їхбеззастережне, активне й творче сприйняття прогресивною частиною українськогосуспільства межує з певною розгубленістю тих, хто звик жити за усталениминормами та життєвими стереотипами. В центрі цієї суперечності знаходитьсямолодь.
1. Професійне самовизначення та покликання
На всіх етапахрозвитку суспільство піклувалося про передачу підростаючому поколіннюпрофесійного досвіду. З розвитком виробництва підвищувалися вимоги допрацівників, що потребувало врахування їх уподобань і природних дарувань припрофвідборі.
Ще в 1575 р. іспанськийлікар і філософ X. Уарте стверджував, що для того, щоб ніхто не помилявся увиборі тої професії, яка найбільше підходить до його дарувань, королю слід булоб виділити уповноважених людей значних розуму і знань, які відкривали б укожного його дарування ще в дитячому віці, змушували б його обов'язково вивчатиту галузь знань, яка йому підходить, і цим самим не допускали б випадковогопрофвибору.
На межі XX ст.професійна орієнтація інституалізувалася. Американський учений Р. Парсонсуперше організував у Бостоні спеціальне профорієнтаційне бюро і видав науковупрацю «Вибір професії».
У нашій країніпрофорієнтаційну роботу почали вести в 20-ті рр. Уже у 1934 р. у СРСР нараховувалося 86 бюро, основним завданням яких був професійний підбірвступників до ФЗУ. Постановою ЦК ВКП(б) 1936 р. мережу профконсультаційних бюро було ліквідовано як «извращение в системе Наркомпроса».
Проте в 70—80-хрр. зростала актуальність профорієнтаційної роботи в Україні. В промисловихцентрах, на великих підприємствах почали створюватися профорієнтаційніміжвідомчі ради, кабінети, лабораторії і профконсультпункти. Центральне місце всистемі профорієнтації відводилося виробничим колективам, де профорієнтаційнаробота мала вестися в трьох напрямках: профінформація, профконсультація іпрофвідбір. Усю профорієнтаційну роботу на підприємстві очолювала рада зпрофорієнтації і виробничої адаптації, яка вирішувала організаційні таметодичні питання з профорієнтації школярів, пропаганди певних професій,надання шефської допомоги школам у вияві професійних схильностей школярів,формуванні у них інтересу до певних видів трудової діяльності, визначенніпрофесійної придатності до тих чи інших професій; організовувала професійнийвідбір та професійне самовизначення[4, с.32].
Проте зарадянських часів трудове виховання було спрямоване на закріплення у свідомостілюдини негативного ставлення до «заробітчан».
Нині поряд зіскороченням зайнятості у сферах матеріального виробництва, зростаннямбезробіття відбувається поширення нетрадиційних форм зайнятості, а саме:нерегламентованої діяльності, комерційного туризму, скуповування та перепродажутоварів повсякденного попиту (особливо продуктів харчування), валюти тощо.
В останні рокизбільшилося трудове емігрування висококваліфікованої робочої сили із країни впошуках роботи за кордоном, в результаті погіршується трудовий потенціалсуспільства.
Крім того,знижується рівень кваліфікації робітничих кадрів і фахівців, які тривалий часне працюють або перебувають у вимушених довготермінових відпустках через відсутністьроботи.
Спостерігаєтьсявтрата цінностей професійної майстерності та освіти, психологічний страх передринком праці, неготовність досить значної частини безробітних до сприйняттясучасних реалій, нездатність застосувати свою робочу силу, неспроможністьперевлаштуватися адекватно вимогам ринку, а отже — неможливість нормальноговідтворення власних професійних якостей.
Сформованапротягом кількох поколінь орієнтація на стабільність, низька адаптованість досоціальних зрушень, неготовність активно займатися влаштуванням власної долі,відсутність відповідної профагітаційної освіти надзвичайно ускладнюєвикористання особистісного трудового потенціалу.
Професійненавчання кадрів, зростання їх професійної майстерності в період структурнихзмін починає набувати особливого значення. Надзвичайно важливим є усвідомленнянеобхідності переорієнтації молоді з "інфантильного" підходу довибору професії та працевлаштування на уміння орієнтуватися в широкомудіапазоні професій і спеціальностей. Молодь повинна розуміти необхідність іможливість освоєння перспективних професій і спеціальностей, які користуютьсяпопитом на ринку праці; прагнути успіху, бути активно зацікавленою у власнійтрудовій кар'єрі, бажати заробляти гроші і, поряд з цим, поважати трудівника,чесну і сумлінну працю[6, с.26].
У нинішніх умовахочевидна необхідність зміни загальної стратегії управління трудовими ресурсами.Замість визнаних раніше пріоритетів зниження плинності та підвищеннястабільності кадрів, головними є формування високомобільного працівника,запровадження керованої мобільності. На думку академіка НАНУ О. Богуцького,працівник нового типу має бути освіченим, конкурентоспроможним, мобільним наринку праці, із сильними трудовими мотивами, раціональною поведінкою, почуттямвідповідальності. Все більше поширюються такі професії, як менеджер,підприємець, бізнесмен, посередник, брокер, дилер тощо.
Значну роль увикористанні трудового потенціалу України починає відігравати система службизайнятості. Вона формує ефективні регіональні механізми трудозайнятості,спрямовані на врахування в практиці управління особливостей кожного регіонуУкраїни, сприяє професійному самовизначенню людини, її профорієнтації. 2.Проблема професійного самовизначення особистості
Професійнесамовизначення — це не одноразовий вибір професії, аперманентний процес самопізнання, формування інтересів, визначення напрямківнабуття кваліфікації, який пронизує всі етапи навчальної і трудової діяльностілюдини.
Проблема виборупрофесії молоддю містить як теоретичний, так і практичнийінтерес. З одного боку, в ній віддзеркалюються устремління, намагання молоді, зіншого — конкретне здійснення цих намірів, реалізація особистих планів(реальний вибір професії). Вирішення цієї проблеми можливе у двох напрямках:формування особистих намірів та інтересів у молоді з урахуваннямсоціально-економічних потреб суспільства; приведення у відповідністьустремлінь, особистих планів молоді з можливостями їх реалізації[3, с.60].
Рішення про вибірнової професії може виникати впродовж всього періоду активної трудовоїдіяльності людини. Проте найбільш важливим з погляду реалізаціїсуспільно-політичних інтересів є вплив на вибір професії після закінченняшколи, в період самовизначення, становлення особистості. Визначальною формоютакої роботи є профорієнтація, основа якої — професійний відбір — процесвизначення (вияву) за допомогою науково обґрунтованих методів ступеня іможливості формування фізичної, психофізіологічної та соціальної придатностілюдини для виконання тої чи іншої роботи. Метою профвідбору є добір іззагальної кількості претендентів на певний вид професійної діяльності тих осіб,які за своїми особистісними даними максимально придатні для цього.
Стосовно трудовоїорганізації проблема профвідбору полягає у визначенні професійної придатності —сукупності особливостей людини, її здібностей і схильностей, що обумовлюютьефективність певного виду діяльності і задоволеність обраною професією.Наприклад, від операторів вимагається без особливих зусиль зосереджувати іпереключати увагу, знаходити оптимальне рішення за найкоротший час. Їх нервовіпроцеси повинні бути динамічними, а поведінка в складних ситуаціях — емоційностійкою. Водіям потрібні хороший зір і швидка реакція, шліфувальникам — м'язовачутливість і чутливість шкіри, кінчиків пальців. Не всі люди в однаковій міріздатні освоювати ту чи іншу професію — один легко оволодіває навичками, досягаєпрофесійної досконалості, іншому потрібні роки. Трапляється, що в процесітривалого навчання втрачається інтерес до обраної професії і людина змінюєраніше обраний вид діяльності. Призначення профвідбору — зменшити проблемичерез незадоволення обраною професією чи відсутність у працівника необхіднихздібностей, хисту[5, с.62].
Профвідбірздійснюється у два етапи. На першому етапі на основі матеріалів спостережень,опитувань, бесід з керівниками, провідними фахівцями складаються професіограми— різнобічний опис професій, який дає уявлення про те, що і як має виконуватитой чи інший фахівець, за допомогою яких засобів праці, за якихвиробничо-технічних умов, а також вимог, що висуваються до особистих якостейфахівця.
Зазвичайпрофесіограма містить такі характеристики: виробничо-технічну — перелікосновного обладнання, що використовується, інструментів, матеріалів, особливостейробочого місця, виробничого процесу; економічну — окреслення ролі і місцяфахівця у виробничому процесі, форми і системи оплати праці, показники і умовипреміювання; гігієнічну та медичну — визначення рівня загазованості,освітлення, температури, шуму, вібрації, професійних захворювань, медичнихобмежень; соціальну — визначення суспільної значущості професії, попиту на неї,видів і форм службових контактів, перспектив професійного й посадовогопросування; педагогічну — перелік необхідних знань, навичок і основних форм таметодів їх формування; психологічну — перелік необхідних психофізіологічнихвластивостей і особливостей виконавця тощо.
На другому етапіпрофвідбору вивчаються природні дані і схильності, соціальні, психологічні тафізіологічні властивості людини і складається карта особистості, якахарактеризує людину в таких аспектах: соціальному—соціальна свідомість, мотивипрофесійної діяльності, професійні інтереси, широта світогляду; психологічному— риси характеру, особливості уваги і пам'яті, швидкість і продуктивністьрозумових процесів, емоційні особливості, вияв волі; фізіологічному — тип вищоїнервової діяльності, особливості організації мозкових регулятивнихсистем[1, с.80].
Для складаннякарти особистості зазвичай використовується два основних методи: система тестів— набір завдань, у процесі вирішення яких визначаються психофізіологічніособливості і якості людини (увага, пам'ять, темперамент тощо); особистабесіда, анкетування.
При фіксуваннінеобхідних (професіограма) і наявних (карта особистості) якостей визначаєтьсяпрофпридатність.
Практика свідчить,що більшість молоді визначає свій життєвий шлях самостійно під впливомобставин, які не мають нічого спільного зі свідомою профорієнтацією.Результатом цього може стати загальна незадоволеність працею, байдужість до їїзмісту, бажання змінити місце роботи, безробіття. Вирішення проблеми — устворенні системи профорієнтаційної роботи, що поєднувала б комплекс заходів,спрямованих на пропаганду потрібних професій, організацію ознайомлення зі спеціальністю,навчання у виробничих умовах, трудове виховання.
Стара системаосвіти приділяла багато уваги трудовому навчанню, вихованню первинної потреби впраці. Але вона була малорезультативною, оскількиоперувала самими загальниками — працелюбність взагалі, трудове навчання взагалібез урахування конкретних запитів і побажань молоді.
Висновки
Отже, дляподолання перекосів у суспільній свідомості, в оцінці престижності професій, уформуванні професійної орієнтації та мотивації праці велике значення маєзабезпечення в системі освіти поєднання навчання з продуктивною працею. Завдякицьому молодь зможе набути не тільки трудових навичок, а й усвідомити суспільнузначущість праці; молоді відкриються можливості свідомої орієнтації у трудовійсфері, а отже — економічної свободи, у неї виникне інтерес до поповнення знань.Без цього праця, на думку видатного педагога А. Макаренка, є педагогічненейтральною, тобто не формує духовне багатство особистості.
У цьому зв'язкунадзвичайно важливою стає співпраця навчальних закладів з науковими тавиробничими організаціями, а також участь учнів і студентів у дослідженні йвирішенні конкретних проблем. З переходом до ринкових умов можливе створеннянових форм організацій співпраці, наприклад, шкільних та студентськихкооперативів.
Список використаних джерел
1. Баклицький І. О. Психологія праці. — К.: Знання,2008. — 655с.
2. Балл Г. О., Бастун М. В. та ін. Психологіяпраці та професійної підготовки особистості. — Хмельницький: Універ, 2001. —330 с.
3. Калініна Т. О., Кожанова Є. П. Фізіологія іпсихологія праці. — Х.: ХНЕУ, 2005. — 268 с.
4. Карпенко Г. В. Психологіяпраці та вибір професії. — Суми: Університетська книга, 2008. — 168с.
5. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологіяпраці. — К.: КНЕУ, 2003. — 367 с.
6. Траверсе Т. М. Психологія праці. — К., 2004. —116 с.