Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини
1. Зміна поведінки дорослого і йогоставлення до дитини:
• виявляйте твердість і послідовність увихованні;
пам'ятайте:надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість – не є навмисними;
• контролюйте поведінку дитини, ненав'язуючи їй жорстких правил;
• не вказуйте дитині категорично, уникайтеслів «ні» і «не можна»; будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;
• реагуйте на дії дитини у несподіванийспосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнатісаму та ін.) повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;
• не наполягайте на тому, щоб дитинаобов'язково вибачилась за вчинок;
• вислухайте те, що хоче сказати дитина.
2. Зміна психологічного мікроклімату вродині:
• приділяйте дитині достатньо уваги;
• проводьте дозвілля всією родиною;
• не сваріться у присутності дитини.
3. Організація режиму дня та місця длязанять:
• установіть твердий розпорядок дня длядитини та всіх членів родини;
• знижуйте вплив відволікаючих факторівпід час виконання дитиною завдання;
• зменште тривалість занять дитини накомп'ютері й перегляду телевізійних передач;
• уникайте по можливості значних скупченьлюдей;
• пам'ятайте:перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;
4. Спеціальна поведінкова програма:
• забудьтепро фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільновикористати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку; частішехваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, томугіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;
• складіть список обов'язків дитини йповісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт;
виховуйте вдітях навички керування гнівом і агресією;
• не намагайтеся запобігти наслідкамбезпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на іншийчас;
• не давайте дитині доручень, що невідповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;
• допомагайте дитині розпочати виконаннязавдання, тому що це найважчий етап;
не давайтеодночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію абоскладатися з декількох ланок;
• поясніть гіперактивній дитині їїпроблеми й навчіть їх розв'язувати.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО РОБОТІЗ ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»
гіперактивний дитина поведінка підліток
1. Сприятиформуванню в дітей і підлітків «здорових» моделей життя, що надають можливостідля реалізації особистісного ікціалу.
Роботаз дітьми «групи ризику»
2. Залучитидо виховного процесу школи представників громадськості.
3. Сприятипідвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих
4. Протистоятизалученню підлітків до злочинної діяльності.
5. Постійнослідкувати за відхиленнями в поведінці дітей і підлітків та їх причин,з’ясовуючи фактори ризику
6. Створенняпозитивної мотивації на успіх.
7. Корекціянегативних форм поведінки.
8. Формуванняадекватних форм поведінки.
9. Розвитоксамовідповідальності.
10. Надатисвоєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складнійжиттєвій ситуації
Бесіда з «важким» підлітком?
Під час розмовиз підлітком необхідно позбутися повчального тону (а так само всі поточні справий особисті проблеми) і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьомудотримуючись деяких правил:
поважатиспіврозмовника;
говорити з нимяк з рівним;
аргументуватисвою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;
показувати, щовін цікавий як людина й співрозмовник;
дотримуватиськодексу честі;
учитель маєправо бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право запідлітком;
розмовлятитільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йомуправо на мовчання;
бути готовимвислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;
делегуватипідлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;
дотримуватисьправа на конфіденційність приватної бесіди;
бути толерантнимдо звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.
Про що розмовляти з «важким» підлітком?
1. Навчання – улюблені й не дуже предмети,причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадкипорушень дисципліни.
2. Плани на майбутнє щодо продовженнянавчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезооцінювати свої можливості.
3. Взаємини з однолітками: перевага одногоблизького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів («душакомпанії», «переслідуваний», «ізгой», «незалежний одинак» тощо), причини виборуприятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень тощо.
4. Захоплення сьогодні й у минулому (підчиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захопленнязабуто та ін.).
5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейністосунки: склад родини (хто названий першим, про кого забув згадати, хтозаймався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родиніконфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідноз'ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення дорозлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.
6. Порушення поведінки в минулому: прогулизанять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різниминаркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облікміліцією
7. Найскладніші події в минулому й реакціяна них. Наявність колись в минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання:як вони позначилися на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявністьсьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.
8. Сексуальні проблеми (спочатку підліткутреба пояснити, що вчителя ці питання цікавлять не самі по собі, а з метоюз'ясувати можливе переживання із цього приводу й одержати більш повне уявленняпро його характер; необхідно попередити, що всі повідомлювані учнем відомості безйого згоди нікому з рідних, знайомих не будуть передані):
першазакоханість і пов'язані із цим психічні травми; самооцінка своєї привабливості;
початокстатевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальноїнеповноцінності.
Практичні рекомендації педагогу, що працює згіперактивною дитиною
Для того щобдопомогти дитині упоратися із труднощами в навчанні, необхідні:
1.Змінаоточення:
• вивчіть нейропсихологічні особливостідитини зі СДУГ;
• роботу з гіперактивною дитиною будуйтеіндивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя;
• оптимальне місце в класі длягіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньомуряду;
• змініть режим уроку із включеннямфізкультхвилинок;
• дозвольте гіперактивній дитині черезкожні 20 хвилин підводитись і ходити класом;
надайте такійдитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів;
• спрямовуйте енергію дитини в кориснерусло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити тощо.
2.Створенняпозитивної мотивації на успіх:
• уведіть знакову систему оцінювання;
• частіше хваліть дитину;
• розклад уроків має бути постійним;
• уникайте завищених або занижених вимогдо учня зі СДУГ;
• уведіть проблемне навчання; використайтена уроці елементи гри й змагання;
• давайте завдання, ураховуючи здібностідитини;
• великі завдання розбивайте на окремічастини, контролюючи виконання кожної з них;
створюйтеситуації, у яких гіперактивна дитина може ро демонструвати свої сильні стороний виконувати роль експерта у класі з деяких галузей знань;
• навчіть дитину компенсувати порушеніфункції за рахунок збережених;
• ігноруйте негативні вчинки й заохочуйтепозитивні;
• будуйте процес навчання на позитивнихемоціях; пам’ятаєте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її!
3.Корекціянегативних форм поведінки:
сприяйтеприпиненню (зникненню.) агресії;
навчайтенеобхідних соціальних норм і навичок спілкування;
регулюйтевзаємини дитини з однокласниками.
4.Регулюванняочікувань:
• пояснюйте батькам і оточуючим, щопозитивні зміни відбуваються не одразу, а через деякий час;
пояснюйтебатькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки відспеціального лікування, але й від спокійною й поміркованого ставлення до неї.
Пам'ятайте:дотик є сильним стимулом для формування поведінки т* розвитку навичок навчання.Дотик допомагає поставити так званий «якір») на позитивному досвіді.
Пам'ятайте:гіперактивність – це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання,а медичний діагноз, який можна поставити тільки за результатами спеціальноїдіагностики. Проблему гіперактивності неможливо розв'язати вольовими зусиллямий переконаннями. Дисциплінарні заходи впливу (покарання, зауваження, окрики,нотації тощо) не поліпшать поведінки дитини, а швидше, погіршатьїї. Ефективнірезультати корекції синдрому дефіциту уваги та гіперактивності досягаються заоптимального поєднання медикаментозних і не медикаментозних методік до якихналежать психологічні й нейропсихологічні коррекційні програми.