Реферат
Тема: Природа конформізму
Висновок про те, що ми є суспільними тваринами, спричиняє однуважливу обставину: ми живемо в стані напруженого конфлікту між цінностямиіндивідуальності й цінностями, пов'язаними з підпорядкуванням навколишньому,тобто з конформізмом. Джеймс Тербер досить точно помітив у наступному уривкуодин з типів прояву конформізму:
«… Раптово хтось зірвався з місця й побіг. Не виключено, що цялюдина просто згадала, що безнадійно спізнюється на зустріч із дружиною. Як бите не було, він помчався на схід по Броуд-Стріт (імовірно, у напрямку ресторану«Марамор», де звичайно призначають побачення дружинам). Незабаром до ньогоприєднався ще один що біжить, напевно, хлопчик-газетяр. Потім ще ділового видуджентльмен зненацька перейшов на рись… Коротше, через десять хвилин бігливсі, кому довелось виявитися на Ганьби-Стріт на всім протязі від депо добудинку суду. Поступово з нестрункої юрби викристалізувалося страшне слово«гребля». Невідомо, хто перший закричав: «Греблю прорвало!» — чи була цещупленька бабуся в трамваї, або це був полісмен-регулювальник, або якийсьхлопчисько, але це й неважливо. Дві тисячі чоловік без видимої причинипомчалися в одному напрямку. «На схід!» — прокотилося в юрбі, тобто подалі відріки, у безпечне місце. «На схід! На схід!»
У цей момент повз мене по вулиці мчалася висока струнка жінка зпохмурим поглядом і надутими щоками. Незважаючи на крики, що доносилися з юрби,у мене усе ще була відсутня впевненість у причині паніки, тому я з деякимзусиллям наздогнав жінку, що у свої п'ятдесят із зайвим бігла так, що можнабуло тільки позаздрити її спортивній формі. На одному видиху я запитав неї:«Через що сир-бор?» Вона кинула на мене короткий погляд, буркнувши: «Запитуватипотрібно не мене, а Всевишнього!» — і помчалася далі ще швидше.
Хоча наведений фрагмент із Тербера й виглядає комічним, проте вінвдало ілюструє природу людського конформізму. Одна-дві людини побігли по якимсьодним ним веденим причинам, і цього виявилося досить, щоб через короткий час ізмісця зірвалися все. Чому? Тому що бігли інші.
Далі з розповіді Тербера ми довідаємося, що, що коли бігунинарешті зміркували, що ніякої греблі не прорвало, вони зрозуміли, що поводилисянерозумно. Але хіба вони не почували б себе ще більшими ідіотами, якби ізгреблею дійсно струсило лихо, а вони не пішли б за іншими?
Конформізм — добре це або погано? У настільки загальному виді цепитання абсурдне. Однак, хочемо ми того чи ні, всі слова несуть у собі оцінниймомент. Тому, називаючи людини індивідуалістом або нонконформістом, ми звичайномаємо на увазі: «гарну» людину.
Якщо ми будемо більше уважними, то помітимо деяку непослідовністьвідносно суспільства до конформності (гра в команді) і нонконформності(відхилення від норми).
Приміром, у США в 1950-е рр. одним з бестселерів стала книга ДжонаФ. Кеннеді «Нариси мужності», у якій автор високо озивався про деякихполітиків, що зуміли протистояти значному тиску й не побажали поводитися конформне.Іншими словами, Кеннеді вдостоїв похвали людей, що не побажали грати в команді,тих, які не хотіли голосувати або діяти так, як від них очікували їхні партіїабо соратники. Їхнє поводження викликало схвалення з боку Кеннеді, але цетрапилося набагато пізніше проявів тієї самої нонконформності; негайна жреакція колег на дії відступників виявилася досить далека від позитивної. Цеісторики можуть хвалити нонконформістів, а в книгах і фільмах на них навітьможуть молитися як на ідолів, — подібне відбувається значно пізніше зробленихними вчинків. Від сучасників, вимогам яких нонконформісти не бажаютьпідкорятися, вони рідко домагаються належної поваги.
Дане спостереження одержало потужне підтвердження в ряді соціально-психологічнихекспериментів. Один з них проведений Стенлі Шехтером з декількома групамистудентів.
Кожна група збиралася для обговорення карного злочину якогосьпарубка по ім'ю Джонни Рокко, причому студенти були попередньо ознайомлені зобставинами справи. Кожній групі було дане завдання обговорити злочин,зроблений Рокко, і призначити йому покарання по шкалі від «дуже м'якого» до«гранично твердого». Типова група складалася звичайно з дев'яти учасників,шестеро з яких були справжніми випробуваними, а інші троє — найнятимиекспериментатором «підставними». Діючи один за іншим, підставні члени групиграли одну із трьох попередньо розучених ролей: «модального» члена групи, що зайнялипозицію, конформну стосовно усередненої позиції реальних випробуваних, чияпозиція була діаметрально протилежної до загальної орієнтації реальнихвипробуваних; і «перебіжчика», спочатку солідарного з позицією що відхиляється,але в процесі обговорення здійснюючий дрейф у напрямку модальної, конформноїпозиції. Результати ясно показали: найбільше симпатію викликали «модальні»члени групи, конформні до групових норм; найменшу — які відхилялися.
У більш пізньому дослідженні Ари Круглянські й Донна Уестервиявили, що у випадку, коли нонконформіст висловлював «дисидентську» думку «підзавісу», тобто коли в групах росло відчуття кінця заходу, група відкидала цюлюдину навіть сильніше, ніж у випадках, коли він висловлював своє «особливудумку» у середині обговорення.
Таким чином, дані експериментів показують, що «істеблішменту», абомодальній групі, більше симпатичні конформісти, ніж нонконформісти.
Дійсно, існують ситуації, у яких конформність найвищою міроюбажана, у той час як прояву нонконформності можуть викликати неминучукатастрофу. Припустимо, я раптово вирішив, що сито по горло конформнимповодженням, а тому я завожу мотор і вирулюю на своєму автомобілі прямо на лівусмугу руху! Не самий удалий спосіб для вираження мого індивідуалізму, що б'єчерез край, і зовсім несприятливий для тих, хто їде мені назустріч уконформістському стилі по тій же вулиці! Точно так само можна уявити собідівчину, що бунтує «проти основ» — підлітка, що курить, приходить додому запівніч і зустрічається з якимсь хлопцем тільки тому, що це не подобається їїбатькам. Її поводження демонструє не стільки незалежність, скільки антиконформність,наша героїня не думає самостійно, а автоматично надходить всупереч бажанням іочікуванням навколишніх.
У той же час не можна затверджувати, що конформність завждиадаптивна, а нонконформність — ні. Існують ситуації, у яких конформність можевиявитися руйнівної й привести до трагічних наслідків. Більше того, навіть ті,хто приймає рішення, маючи достатні знання й професійну витонченість, можуть статижертвами деяких видів соціального тиску, закладених у процедури прийняттягрупових рішень. Розглянемо ряд прикладів.
У своїх мемуарах Альберт Шпеер, один з головних радників АдольфаГітлера, описує коло його наближених як абсолютно конформістський, де недопускалося ні найменшого відхилення від норми. У такій атмосфері навіть саміварварські дії здавалися виправданими, тому що відсутність інших думок, щостворювало ілюзію єдності, не допускало навіть думки про існування можливостівибору.
У нормальних умовах люди, що повертаються спиною до реальності,швидко приходять у себе, коли навколо них відбуваються непорозуміння й конфузи,що неминуче викликають критичні висловлення навколишніх. У третьому рейхуподібних корективів не існувало. Навпаки, будь-який самообман тількипримножувався, як у залі із кривими дзеркалами, поступово перетворюючись унезліченне повторення вже створеного фантастичного миру мрій, що не має ніякоговідношення до суворого зовнішнього миру. У тих дзеркалах я вже не міг розглянутинічого, крім власної особи.
Як би те не було, коли ви розкриваєте ранкову газету й читаєтенову офіційну версію (складену для приховання істини), що перемінила вчорашнюофіційну версію, те починаєте вірити, що сьогоднішня газетна новина і є істина.А от ще один приклад. 28 січня 1986 р. космічний корабель-човник «Челенджер»вибухнув через кілька секунд після старту. Семеро астронавтів, включаючи однуцивільного — шкільну вчительку, загинули у вогненній кулі з полум'я й диму.Рішення про запуск корабля було прийнято незважаючи на те, що схожі неполадкивже зустрічалися під час попереднього польоту «Челенджера», в 1983 р., а такожнезважаючи на енергійні заперечення компетентних фахівців, що виявила дефекти вособливих кріпильних кільцях ракетних двигунів. Чи були чиновники НАСАнастільки безтурботні, щоб проігнорувати небезпека, або ж вони були настількибезрозсудні, щоб грати життями астронавтів?
Більше правдоподібне пояснення включає цілий комплекс причин,сполучення яких і спричинило трагічну помилку в процесі прийняття рішень уНАСА. По-перше, уже відбулося два десятки успішних запусків. Натхненіпопередніми досягненнями, чиновники НАСА були орієнтовані на позитивне рішенняцього завдання. По-друге, чиновники даного відомства, як і широка публіка, булиохоплені ентузіазмом із приводу польоту в космос першої цивільної особи — учителькиКрісти Мак-Оліф. Крім того, відповідно до недавнього аналізу Ари Круглянські,існували й додаткові, чисто практичні причини, по яких чиновники НАСА впалижертвою власного бажаного для них ходу думки. Якщо взяти до уваги наступніфактори — необхідність для НАСА будь-що-будь зберегти фінансування космічноїпрограми Конгресом і із цією метою продемонструвати власну ефективність іпродуктивність, суспільний інтерес до програми «Учителька в космосі», бажанняНАСА показати свої технологічні можливості, то «… запуск був, мабуть, більшекращим рішенням, ніж його відстрочка. Будь-яке згадування про яких-небудьнеполадки в системі припускало необхідність додаткових витрат, а подібнийвисновок було для НАСА неприйнятно у світлі зобов'язань боротися за економію йефективність». Нарешті, у цій атмосфері ентузіазму й зовнішнього тиску ніхто зіспівробітників НАСА не хотів, щоб йому нагадували про можливість виникненняяких-небудь подій і неполадок, тому ніхто цього й не робив.
На відміну від адміністраторів космічного агентства, інженерів з«Мортон Тіокол» (компанія по виробництву ракетних двигунів на твердому паливі)у той момент, коли вони ухвалювали рішення щодо польоті, не хвилювалиякі-небудь політичні, економічні або соціальні обставини. Усе, що їх турбувало,- чи спрацює ця чортова чи штуковина ні. Тому, взявши до уваги, що температурана стартовому комплексі була нижче крапки замерзання компонентів палива,фахівці енергійно висловилися проти старту..
Однак вищі посадові особи компанії «Мортон Тіокол» були настроєніне настільки рішуче: для них на карту було поставлено щось більше, ніж простовдалий запуск. Будучи самі інженерами, вони уважно прислухалися до своїх колег;у той же час, будучи посадовими особами, вони повністю залежали від НАСА,зв'язавши себе по руках і ногам контрактом вартістю приблизно 400 мільйонівдоларів у рік. Таким чином, вони керувалися тими ж міркуваннями, що й чиновникиНАСА. Як показав на слуханнях президентської комісії з розслідування обставинкатастрофи віце-президент «Мортон Тіокол» по інженерних питаннях Роберт Лунд,спочатку він теж був проти запуску корабля, однак, коли йому запропонували«зняти кепку інженера й надягти капелюх менеджера», йому довелося змінити своюпозицію.
Звичайно групи, залучені в подібну неадаптивну стратегію прийняттярішень, уважають себе невразливими — вони просто осліплені оптимізмом, щотільки зростає при осуді інакомислячих. Перед особою конформного тиску членигрупи починають сумніватися у власних побоюваннях і втримуються від вираженняякого-небудь інакомислення. Пошук консенсусу стає настільки важливий, що часомокремі члени групи перетворюються у своєрідних «стражів думки» — цензорів, щовідтинають надходження якої б те не було інформації, що вносить занепокоєння,,як це робило керівництво компанії «Мортон Тіокол».
Приводячи ці приклади, ми не можемо затверджувати, що індивіди, щоприймають дурні й навіть катастрофічні рішення, повинні бути звільнені відвідповідальності за свої дії. Легше провести розслідування обставин катастрофий покарати винних, ніж зрозуміти психологічні процеси, що супроводжуютьприйняття помилкових рішень. Але іншого виходу немає: лише глибоко досліджуючипроблему й намагаючись зрозуміти до кінця ці процеси, ми залишаємо хоч якусьнадію на те, що можна вдосконалити спосіб прийняття рішень, а отже, зменшити вмайбутньому частоту катастрофічних рішень.
Що таке конформність?
Конформність може бути визначена як зміна в поводженні або думцілюдини під впливом реального або уявлюваного тиску з боку іншої людини абогрупи людей.
У більшості випадків вона не приводить до тих крайностям, якіописані вище. Спробуємо сфокусувати увагу на феномені конформності, почавши зменш вражаючої й, можливо, більше простої ілюстрації. Ця ситуація породжуєвідразу кілька питань: 1. Що змушує людей піддаватися груповому тиску? 2. Якаприрода групового тиску? 3 А якщо думка насправді змінилася, то чиперетворилася ця зміна в стійке, або ж воно залишилося лише тимчасовим явищем?
Представте себе в наступній ситуації. Ви добровільно викликалисябрати участь в експерименті по перцептивним судженням. Ви заходите в кімнатуразом із чотирма іншими учасниками, і експериментатор показує всім картку звідрізком прямій (відрізок X). Одночасно для порівняння він показує іншу карткуіз трьома відрізками (відрізки А, У и С). Ваше завдання — визначити, який ізтрьох відрізків ближче всього по довжині до відрізка X.
Рішення представляється вам ясним. Зовсім очевидно, що правильнерішення — це відрізок В, і, коли наступить ваша черга відповідати, ви,звичайно, саме його й назвете. Але зараз не ваша черга — парубок перед вамиуважно дивиться на малюнки й вибирає відрізок А. Розкривши рот, ви дивитеся нанього зі здивуванням. «Як йому могло спасти на думку назвати А, коли будь-якомудурневі ясно, що повинне бути В? — запитуєте ви себе. — Він або сліпнув, абозбожеволів». Тим часом наступає черга другого учасника, і він теж вибираєвідрізок А. Ви починаєте відчувати себе Алісою в Країні Чудес. «Щовідбувається? — продовжуєте ви катувати себе, — невже вони обоє сліпі абозійшли з розуму?» А отут і третій учасник вибирає відрізок, і вам нічого іншогоне залишається, як ще раз уважно придивитися до відрізків. «Може бути, єдинийбожевільний тут — це я?» — нечутно бурмочете ви про себе. Четвертий учасник тежуважає, що правильна відповідь — це А. Нарешті наступає ваша черга. «Звичайно,А — заявляєте ви. — Я с самого початку знав, що А».
Саме з таким типом конфлікту зштовхнулися студенти в експериментахЕша. Як ви, імовірно, догадалися, перші що відповідали працювали векспериментатора, і їх попередньо проінструктували про те, що вони повинніпогоджуватися з невірною відповіддю. Саме по собі перцептивне завдання граничнопросте до тієї пори, поки індивіди не піддаються груповому тиску й можутьздійснювати свій вибір поодинці (у цьому випадку відповіді випливають практичнобезпомилково).
Завдання було настільки простим, а відрізки, зображені на картках,настільки разюче відрізнялися друг від друга, що сам Еш був абсолютнопереконаний: якщо й будуть мати місце поступки груповому тиску, то вони будутьзовсім незначними, і помилився. У серії із дванадцяти суджень приблизно тричверті випробуваних, зштовхнувшись із однаковістю невірних відповідей, данихбільшістю таких же студентів, як і вони, хоча б один раз виявили конформність,також відповівши неправильно. Якщо ми оглянемо поглядом весь спектр суджень, товиявимо, що в середньому 35% всіх відповідей виявилися конформними стосовноневірних суджень, винесеним помічниками Еша.
Особливо інтригує в його експерименті представляється те, що, навідміну від безлічі ситуацій, у яких ми випробовуємо схильність до конформності,у цьому випадку не було ніяких явних обмежень на прояв індивідуальності. Убагатьох інших ситуаціях санкції проти нонконформності виражаються ясно йнедвозначно. Наприклад, я терпіти не можу носити краватку, і в більшостіжиттєвих обставин ця моя маленька ідіосинкразія цілком сходить мені — з рук.Можна припустити дві основні можливості, люди, зштовхнувшись із одностайнимсудженням більшості, або переконали себе, що їхня власна думка невірна, абовони «пішли за юрбою» (зберігаючи переконаність, що їхнє власне судженнявсе-таки вірно), щоб бути прийнятими групою або уникнути антипатій з її боку завираження незгоди.
Можна підкреслити наступне. Перед цими індивідами стояли двіважливі цілі: одна — виявитися правими й друга — зберігати гарні відносини зіншими людьми, намагаючись відповідати їхнім очікуванням. У багатьох випадкахза допомогою простих дій можна досягти обох цілей.
Рух по лівій стороні вулиці — це правильна дія, і до того ж вонозадовольняє очікуванням навколишніх. Це ж ставиться й до телефонних дзвінківдітей у День Матері, і до вказівки правильного напрямку руху у відповідь напитання приїжджого, і до напружених занять із метою добре здати іспит.Аналогічно, якби інші були згодні з вами із приводу довжини відрізків, то витакож досягли б обох цілей, говорячи те, що вважаєте правильним. Але вексперименті Еша обидві мети були поставлені в конфліктні відносини. Якщо ви — випробуваний, і думали спочатку, що правильною відповіддю буде відрізок В, товисловлення цього судження вголос задовольнить ваше бажання виявитися правим,але в той же час воно може порушити очікування інших, і вони подумають, що винебагато сам не свій. У той же час вибір відрізка А міг би принести вам повнесхвалення інших учасників експерименту, але якби їм не вдалося переконати вас утім, що праві вони, те це позбавило б вас можливості відчути власну правоту.
Очевидно, що більшість людей щиро вірить, що їхня головнамотивація — бажання виявитися правими, а головна мотивація інших — бажаннязберегти добрі відносини з навколишніми. Приміром, коли сторонні спостерігачі,не втручаючись, просто стежать за ходом експерименту (у дусі того, котрийпровів Еш), то вони звичайно пророкують більший прояв конформності, чим цевідбувається в дійсності. Однак цікаво те, що те ж самі спостерігачі увідношенні себе самих припускають набагато менший ступінь конформності, чимреально неї проявляють. Тобто ми усвідомлюємо, що інші проявляють конформність,але явно применшуємо міру того, наскільки ми самі піддані впливу з боку групи.
Поставте себе на їхнє місце. Уявите, що ви підкорилися груповомутиску, навіть будучи переконаним, що ваше первісне судження вірно. Визнати цебуде нелегко, тому що ви як би погоджуєтеся з тим, що ви — людина слабка,«ганчірка». Більше того, ви ще зізнаєтеся й у тім, що порушили інструкціїекспериментатора, що попередив, що ви повинні виносити свої власні судження.Отже, цілком можливо, що випробувані, що затверджували, що вони дійсно бачилите ж, що й інша група, обманювали експериментатора з метою зберегти свою особу.
Якщо ж в експерименті Еша випробувані пішли всупереч собі тільки зметою підбудуватися під групову думку, тоді у випадку приватного висловленнядумок можна чекати значно меншу поступливість впливу групи.
Подібне припущення було перевірено в декількох експериментах,результати яких погодяться один з одним. Незважаючи на те що в жодномуексперименті гарантія повної таємниці судження не була досягнута, проте в нихпростежується тенденція: чим вище ступінь приватності висловлення, тим меншеконформність. Цей результат стійко повторювався поза залежністю від того, чисудили випробувані про довжину відрізків, про число ударів метронома або про цінностітвору сучасного мистецтва.
Таким чином, виявляється, що тиск, спрямований на те, щобпідкорити людини судженням інших людей, мало (якщо взагалі) впливає на судженнявипробуваних, висловлені конфіденційно.
Змінні, що збільшують або зменшують конформність
У ситуаціях, змодельованих у дослідженні Еша, одним з вирішальнихфакторів, що визначають імовірність того, що думка випробуваного виявитьсяконформним до думки більшості, була єдність цієї більшості.
Якщо до випробуваного приєднується хоча б один «союзник», що давправильну відповідь, то тенденція підкоритися помилковому судженню більшостірізко падає. Фактично, навіть якщо єдність зруйнована не союзником, влада групиоднаково серйозно слабшає. Інакше кажучи, якщо один зі членів групи теж даєнеправильну відповідь, що, однак, відрізняється від помилкової відповідібільшості (у нашім прикладі він називає відрізок В, у той час як вся інша групавказує на А), та присутність ще одного «дисидента» серйозно зменшує тиск, щовикликає конформне поводження, і випробуваний, досить імовірно, дасть правильнавідповідь: відрізок В.
Таким чином, існування ще один інакомислячого викликає потужнийефект звільнення людини від впливу більшості. Однак якщо єдність все-таки маємісце, то для досягнення максимальної конформності випробуваного вже ненастільки істотно, наскільки велике буде ця більшість. Виявляється, щосхильність індивіда до конформності під впливом групового тиску залишаєтьсяприблизно однакової й мало залежить від того, чи складається ця одностайнабільшість усього із трьох членів групи або із шістнадцяти.
Один зі способів зменшити конформність стосовно групового тиску — це підштовхнути індивіда до того, щоб він якимсь образом закріпив вірністьсвоєму первісному судженню. Представте себе в ролі футбольного судді. Гравецьзабив гол, але ви не зарахували його, зафіксувавши положення поза грою на очах50 тисяч уболівальників. Після закінчення матчу двоє бічних суддів підходять довам і кожний з них окремо переконує вас, що офсайду не було. Яка ймовірністьтого, що під впливом суддів ви зміните своє первісне рішення? Зрівняєте це зіншою ситуацією, подібної з тієї, котра була створена в експерименті Еша, коливи ще під час гри спочатку кидаєте оком на обох бічних суддів — зробили вони чивідмахування ні — і тільки після цього виносите власне судження.
Подібне порівняння було проведено в експерименті Мортона Дойча йХарольдаджерарда. Вони використовували парадигму Еша й виявили, що у випадку,коли випробувані нічим не зв'язували себе, — так само як в Еша — конформністьстосовно помилкового судження більшості виявили 24,7%. Коли ж індивідипривселюдно висловили своє судження перед тим, як почули судження інших«суддів», і тим самим були змушені зберігати вірність первісному висловленню,частка «конформістів» знизилася до 5,7%.
До інших важливих факторів ставляться: по-перше, тип особистостілюдини й, по-друге, склад групи.
Індивіди із заниженою самооцінкою більше піддані груповому тиску,ніж індивіди, що володіють високою самооцінкою. Більше того, на самооцінкуіндивіда, що виконує яке-небудь завдання, у конкретній ситуації можна впливати.Так, випробувані, які вже домоглися успіху у виконанні схожого завдання(наприклад, вони правильно визначили довжину відрізка), продемонструють кудименш конформне поводження, чим ті випробувані, які уведені в експеримент безпопередньої підготовки. Таким чином, якщо люди переконані, що вони зовсім (абопочасти) не здатні виконати поставлену перед ними завдання, їхня схильність доконформного поводження збільшується.
Звичайно, не менш важливий і склад самої групи, що робить тиск на індивіда.Найбільш ефективне нав'язування конформного поводження досягається у випадку,коли група складається з експертів, коли члени групи окремо або спільно по тихабо інших причинах значимі для індивіда або коли члени групи, знову ж окремоабо спільно, по якихось параметрах «порівнянні» з індивідом (інакше кажучи,належать до одного середовища).
Результати показали, що серед індивідів, для яких членство в групіявляло певну цінність, більше конформними до її норм і стандартів виявилися ті,кого переконали, що в групі їм був зроблений досить середній прийом, і меншконформними — ті, які вважали, що були прийняті в ній «по першому класі».Іншими словами, відхилятися від норм, прийнятих у групі, набагато легшевдається тому, хто почуває себе в ній упевнено й комфортно.
Якщо замість групи джерелом впливу на людину виступає іншийіндивід, то фактори, пов'язані з конформністю, залишаються тими ж. Тобто ми збільшою ймовірністю будемо поводитися конформне стосовно поводження або думкиіндивіда, якщо він схожий на нас (або важливий нам), або ж представляється намфахівцем у якій-небудь області, або ж він є людиною, що наділена владою в данійситуації. Приміром, установлено, що люди більшою мірою готові виконати вимогу,висловлена людиною, одягненою у форму, ніж людиною, одягненою в цивільне,навіть коли справа стосується зовсім тривіальних вказівок. В одному дослідженніпішоходів просили допомогти дріб'язком (хто скільки може) водієві, у якогоминув час паркування автомобіля. Насправді, що зверталася із цим проханнямжінка, була одним з експериментаторів: у тому випадку, коли вона була одягненау форму поліцейського, що стежить за паркуванням, випробувані виконували їїпрохання набагато легше, чим тоді, коли на жінці був повсякденний м'ятий одягабо діловий костюм. Таким чином, усього лише зовнішній прояв влади, надійнимсимволом якої служить форма, здатний додати проханню відтінок «легітимності» ів остаточному підсумку викликати в тих, до кого вона звернена, більше високийступінь поступливості.
У той же час існує безліч ситуацій, коли ми поводимося конформнестосовно поводження інших саме тому, що їхнє поводження є нашим єдиним«порадником» до здійснення правильних дій. Цитата з Тербера на початку цієїглави дає нам приклад такого типу конформності. Відповідно до Леона Фестингеру,коли фізична реальність стає усе більше невизначеної, люди починають усе більшепокладатися на соціальну реальність. Інакше кажучи, вони намагаються поводитисяконформне стосовно поводження інших зовсім не тому, що бояться бути покараними групою,а тому, що група постачає інформацію щодо того, яких дій від них очікують.
Література
1.Левонтин Р. Людськаіндивідуальність: спадковість і середовище. — К, 1993.
2. Фром Е. Анатоміялюдської деструктивності. — К., 2002
3. Парсонс Т. Про структурусоціальної дії. — К., 2000.
4.Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. — М., 1991