Зміст
Вступ
1. Поняттяконфлікту
2. Стиліповедінки в конфліктних ситуаціях
3. Вибірадекватного стилю особистості
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Можливість виникненняконфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуютьсяна грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій,інтересів та особистісних особливостей.
Конфлікт – це невід’ємнаособливість всякого процесу соціального розвитку.Для всіх видів конфліктів характерним є:
наявність не менше двохсторін, які контактують між собою;
взаємонесумісністьцінностей і намірів сторін;
протиставлення діяньодної сторони іншій і навпаки;
поведінка, направлена наліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони,щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;
застосування сили іпримусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;
наявність емоційноїнапруги в стосунках між партнерами.
Вирішенняконфлікту — це в основному неюридичний вплив на конфлікт самих протидіючихсторін (суб'єктів), іноді за участю третьої сторони, з метою спільного повногоабо часткового задоволення своїх основних потреб та інтересів, зниження рівняконфронтації, а також локалізації конфлікту та скорочення моральних таматеріальних витрат, з ним пов'язаних.
Вирішенняконфлікту передбачає, що сторони самостійно (чи за участю посередників)докладають певних зусиль для подолання суперечностей, що виникли між ними, дотого, як розвиток їх призведе до необхідності звернутися до суду чи арбітражу.
Розумна постановкапитання зводиться не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильновирішувати конфліктні ситуації, робити їхкорисними, якщо це можливо.
Коли людина знаходиться вконфліктній ситуації, для більш ефективного вирішенняпроблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, що властивий особистості, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самогоконфлікту.
Конфліктність сучасного українськогосуспільства спричиняє не лише теоретичний, але й практичнийінтерес до проблеми вибору стратегії поведінки в конфліктах. Загальна схемапсихологічного аналізу конфлікту передбачає вивчення особистісних (внутрішніх)детермінант поведінки людини в конфлікті, а це вимагає більш чіткого визначеннятих факторів, що є причиною вибору особистістю стратегій поведінки в конфлікті.
1. Поняттяконфлікту
Виокремлено два основнихпідходи до визначення конфлікту. За першого підходу конфлікт визначається якзіткнення, протиборство як мінімум двох взаємовиключних сил, тенденцій, якрадикальна форма загострення протиріч, тобто досить широко (А.М. Бандурка, Ф.М.Бородкін, С.П. Бочарова, Н.М. Коряк,А.В. Тимченко, В.Б. Шапар). За такого підходу конфлікти можливі і в неживійприроді. Поняття конфлікт та протиріччя фактично стають рівними за обсягом [2, c. 143].
За другого підходу підконфліктом розуміють усіляке зіткнення протилежно спрямованих, несуміснихпотреб, мотивів, інтересів, думок, актів поведінки приблизно рівних, тобтоздатних протидіяти одне одному (В.І. Андрєєв, А.Я. Анцупов, Н.В. Грішина, А.А. Малишев,Т.О. Полозова, А.І. Шипілов). Такий підхід передбачає, що суб’єктамиконфліктної взаємодії можуть бути або окремі особистості, або групи людей.
Отже, конфлікт —це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуютьсяпротиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей,ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.).
Конфлікт завжди виникаєна основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які можна вважатинеобхідною умовою виникнення конфлікту.
Для конфлікту завждихарактерно протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, що виявляється черезнанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного,психологічного і т. п.).
Необхідними й достатнімиумовами виникнення конфлікту є наявність у суб’єктів соціальної взаємодіїпротилежно спрямованих мотивів і суджень, а також стан протиборства між ними.
Основними структурнимиелементами конфлікту є сторони конфлікту; предмет конфлікту; образ конфліктноїситуації; мотиви конфлікту; позиції сторін-конфліктерів.
Сторонами конфліктувважають суб’єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо,або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів.
Предмет конфлікту —об’єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства міжсторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньоїсумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту.
Відображення предметаконфлікту у свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії визначає образ предметаконфлікту.
Мотиви конфлікту, яквнутрішні спонукальні сили, підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії доконфлікту. Мотиви виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань.
Позиціїсторін-конфліктерів — це те, про що заявляють вони один одному в ході конфліктучи в переговорному процесі.
Знання про сутність,природу виникнення, механізм розвитку конфліктів важливе в практичній роботіменеджера з управління конфліктами. Такі знання допомагають правильно та вчаснодіагностувати конфлікт.
Для з’ясування сутіконфлікту важливо виділити його основні ознаки, сформулювати необхідні йдостатні умови його виникнення.
Доцільно будь-якийконфлікт розглядати в статиці (як систему взаємозалежних структурних елементів)і в динаміці (як процес).
Для правильного розуміннята тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідківважливе значення має їх типологізація. А класифікаційна характеристика йвизначення виду дозволяють керівникові вибрати адекватний метод впливу всистемі управління конфліктами.
Для виборуадекватного методу впливу й управління відповідним конфліктом доцільнопроводити класифікацію залежно від основних ознак: способу розв’язання; сферипрояву; спрямованості впливу; ступеня виразності; кількості учасників;порушених потреб (таб. 1.1.) [6, c. 107].
Таблиця 1.1
КЛАСИФІКАЦІЯКОНФЛІКТІВОзнака класифікації Види конфліктів 1. Спосіб розв’язання:
— насильницькі;
— ненасильницькі 2. Сфера прояву:
— політичні;
— соціальні;
— економічні;
— організаційні 3. Спрямованість впливу:
— вертикальні;
— горизонтальні 4. Ступінь виразності:
— відкриті;
— приховані 5. Кількість учасників:
— внутріособистісні;
— міжособистісні;
— міжгрупові 6. Потреби:
— когнітивні;
— конфлікти інтересів
На основікласифікації визначають види й різновиди конфліктів.
Вид конфлікту —варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою.
1. Спосіб розв’язання конфліктівприпускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні(ненасильницькі).
Насильницькі(антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностейшляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін,крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє. Наприклад: повна поразка супротивника всуперечці, вибори органів влади і т. д.
Компромісніконфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміницілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.
2. Сфери прояву конфліктів украйрізноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконаннялюдей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.
3. За спрямованістювпливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх єрозподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початкуконфліктних взаємодій.
4. Ступіньвиразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритихконфліктів.
Відкриті конфліктихарактеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки,зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусуучасників конфлікту.
У разі прихованогоконфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але прицьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, щоодин з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немадостатньої влади й сил для відкритої боротьби.
5. Кількістьучасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні,міжособистісні, міжгрупові.
Залежно від порушенихпотреб виділяють когнітивні конфлікти та конфлікти інтересів. Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань.У такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента, довестиправильність своєї точки зору, своєї позиції [3, c. 114].
Конфлікти інтересів можнапредставити як противагу конфлікту когнітивному, що означає протиборство,засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів,організацій).
У зв’язку з тим, щорозподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі міжрізними видами не існує,і на практиці виникаютьтакі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальнівідкриті міжгрупові і т. д.
2. Стиліповедінки в конфліктних ситуаціях
Поняття “стилю”, “стратегії” поведінки в конфлікті визначені уроботах Р.Мертона, Л.В.Сохань, Д.Смелсера, Д.Г.Скотт як найтиповіші способидіяльності особистості в конфліктній ситуації на основі реалізації внутрішніхспонук. Таким чином, стратегіяповедінки особи формується на основі типу особистості. ДослідженняО.Я.Анцупова, М.Й.Боришевського, Н.В.Грішиної, Є.В.Єгорова, С.О.Єреніна,О.Л.Журавльова, В.М.Кушнірука, Г.В.Ложкіна, О.І.Шилова пов’язанісаме з визначенням характеристик учасників конфліктної взаємодії та типологіїпсихологічних особливостей поведінки особистостей в конфлікті [1, c. 79].
Багатовіковийдосвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченніспостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження таузагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під часконфлікту.
Наприклад, Р. Блейк і Дж.Моутон називають п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус,компроміс і вирішення проблеми.
Ухилення. Ця стратегіямає на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти вситуації, що провокують виникнення суперечностей.
Згладжування. Цястратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не вартосердитися, тому що «ми усі — одна щасливакоманда, і не слід розгойдувати човен». «Згладжувач» намагається не випуститиназовні ознаки конфлікту і розлюченості, апелюючи до потреби в солідарності. Нажаль, зовсім забувають про проблему, що лежить в основі конфлікту. Блейк іМоутон відзначають, що можна погасити прагнення до конфлікту в іншій людини,повторюючи: «Це не має великого значення. Подумай про те добре, що проявилосятут сьогодні». У результаті може наступити мир, гармонія і тепло, але проблемазалишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живутьвсередині і накопичуються. Стає очевидним загальне занепокоєння, зростає ймовірністьтого, що в кінцевому рахунку відбудеться вибух.
Примус. Тут переважаютьспроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хтонамагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводитьсяагресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Згідно зБлейком і Моутон, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієшнайсильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступкучерез право начальника». Ця стратегія може бути ефективною в ситуаціях, декерівник має значну владу над підлеглими. Недолік її полягає в тому, що він придушує ініціативу підлеглих,створює велику ймовірність того, що будуть враховані не всі важливі чинники,оскільки представлена лише одна точка зору. Він може викликати обурення,особливо в молодшого і освіченішого персоналу.
Компроміс. Ця стратегіяхарактеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою.Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки цезводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко вирішитиконфлікт, задовольнивши обидві сторіни. Однак використання компромісу на раннійстадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозупроблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Як відзначають Блейк і Моутон,«такий компроміс означає згоду, тільки щоб уникнути сварки, навіть якщо прицьому відмовляються від розсудливих дій. Такий компроміс — це задоволеністьтим, що доступно, а не наполегливий пошук того, що є логічним на тлі явнихфактів і даних».
Вирішення проблеми. Це — визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору,щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін.Той, хто користується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети зарахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфліктноїситуації. Обговорюючи цей стиль, Блейк і Моутон відзначають, що «… розбіжністьу поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей єсвої уявлення про те, що правильно, а що ні. Емоції можна усунути лише задопомогою прямих діалогів з особою, яка має відмінний від вашого погляд.Глибокий аналіз і вирішення конфлікту можливі, тільки для цього потрібнізрілість і мистецтво роботи з людьми. Такаконструктивність у вирішенні конфлікту сприяє створенню атмосфери щирості,настільки необхідної для успіху особистості і компанії в цілому».
Існує п’ять основнихстилів вірішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (методрозроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х.Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створитидля кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданнямінтересів двох чи більше сторін.
Стиль поведінки вконкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнитивласні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючисумісно чи індивідуально).
Якщо представити це уграфічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначитимісце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту [6, c. 226].
/>
Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні тапасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту;якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.
Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщолюдина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфліктразом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надаєперевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми,чи шлях уникнення її вирішення.
Коли скласти разом ці двічастини сітки, вийде матриця з п’яти стилів.
Для опису типівповедінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірнумодель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої є кооперація, щопов’язана з увагою до інтересів інших людей, що залучені до конфлікту, танаполегливість, для якої властивий акцент на особистих інтересах. Згідно цихвимірів К.Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:
— конкуренція (змагання) – як прагненнядомогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого;
— пристосування;
— компроміс;
— ухилення;
— співробітництво.
Стиль конкуренції.
Як показує сітка, людина,що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йдедо вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена успівробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно описудинаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу,задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їхприймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людинавикористовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їйвдається.
Ось приклади тихвипадків, коли варто використовувати цей стиль:
кінцевий результат є дуже важливим для людини, і вонаробить велику ставку на своє вирішення проблеми;
людина має достатньоавторитету для парийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їйвирішення – найкраще;
рішення необхідноприйняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;
коли людина відчуває, щов неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.
Стиль ухилення.
Другий з п’яти основнихпідходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина невідстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чипросто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати,коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хочетратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться вбезнадійному положенні [3, c. 84].
Нище наведені найбільштипові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:
напруга дуже велика, ілюдина відчуває необхідність послаблення напруги;
людина знає, що не можеабо навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;
людина хоче виграти час,можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;
ситуація дуже складна ілюдина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає надто багадо від неї;
намагатися вирішитипроблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту можетільки ускладнити ситуацію.
В дійсності, відхід абовідстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивноюреакцією на конфліктну ситуацію.
Стиль пристосування.
Третім стилем є стильпристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючисьвідстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такомустилі, коли “жертвує” своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їйчи її жаліючи.
Оскільки, використовуючицей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді,коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивнерішення проблеми не дуже велика.
Стиль пристосування моженагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом зіншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче іншалюдина.
Ось найбільш характерніситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:
людину не осбливо хвилюєте, що сталося;
людина хоче зберегти мирта добрі відносини з іншими людми;
людина розуміє, щокінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;
людина вважає, що іншалюдина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїмбажанням.
Поступаючись,погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можнапом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.
Стиль співробітництва.
Четвертним є стильспівробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь увирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагаєтьсяспіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи впорівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладаєна стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стильособливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В такихвипадках буває важко визначити джерело незадоволення.
Для успішноговикористання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошукприхованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніхбажань з обох сторін [6, c.249].
Такий підхідрекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:
вирішення проблеми дужеважливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;
є час попрацювати надпроблемою, що виникла;
опоненти хочуть поставитина обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;
обидві сторони мають однакову владу та непомічають різницю в положенні, щоб “на рівних” шукати вирішення проблеми.
Співробітництво єдружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволенняінтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повиннізатратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразитисвої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіантивирішення проблеми.
Стиль компромісу.
В середині сіткизнаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щобзадовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людинапогоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компромісдосягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.
Нище перераховані типові випадки, в яких стилькомпромісу найбільш ефективний:
обидві сторони маютьоднакову владу і мають взаємовиключні інтереси;
інши підходи до вирішенняпроблеми виявилися неефективними;
задоволення бажання маєдля людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену напочатку мету;
компроміс дозволитьзберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.
Компроміс часто є вдалимвідступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.
Важливо зрозуміти, щокожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не можебути виділений як найкращий. К. Томас вважає, що при ухиленні від конфлікту ніодна зі сторін не досягає бажаного успіху; при таких формах поведінки якконкуренція, пристосування та компроміс одна зі сторін обов’язково програє, абопрограються обидві, тому що йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуаціїспівробітництва обидві сторони виграють.
Спеціалісти вобласті соціології конфлікту стверджують, що необхідним є застосування всіхп’яти практик (стилів) – суперництва, співробітництва, компромісу, ухилення тапристосування – залежно від конкретних умов конфліктної ситуації [2, c. 221].
Отже, у складнихситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухваленняздорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати йуправляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми. Інші стратегії теж можуть з успіхомобмежувати чи запобігати конфліктній ситуації, але вони не приведуть дооптимального вирішення питання, оскільки не всі точки зору були вивченіоднаково ретельно. З досліджень відомо, що високоефективні компанії уконфліктних ситуаціях використовували стратегію рішення проблем більше, ніжмалоефективні компанії. У цих високоефективних організаціях керівники відкритообговорювали свої відмінності в поглядах, не підкреслюючи їх, але і не роблячивигляду, що їх зовсім не існує. Вони шукали рішення, доки, нарешті, незнаходили його. Вони також намагалися запобігти чи зменшити назріванняконфлікту, концентруючи реальні повноваження приймати рішення в тих підрозділахі рівнях управлінської ієрархії, де зосереджені найбільші знання та інформаціяпро чинники, що впливають на рішення. Хоча досліджень у цій сфері ще не такбагато, ряд праць підтверджує ефективність цього підходу до управлінняконфліктною ситуацією.
3.Вибір адекватного стилю особистості
У разінеможливості запобігання конфлікту виникає завдання його регулювання, тобтоуправління його перебігом із метою найбільш оптимального розв’язаннясуперечностей. Грамотнеуправління ходом конфліктних взаємодій передбачає вибір стратегії такоїповедінки, яка буде використовуватися для завершення конфлікту.
В роботахГ.М.Андрєєвої, О.Л.Анцупова, А.А.Бодальова, Ф.М.Бородкіна, Н.В.Грішиної,В.В.Дружиніна, А.Т.Ішмуратова, О.О.Малишева, Л.О.Петровської поведінка вконфлікті розглядається як один з головних видів поведінки особистості.
Виділяють три основністратегії, що використовуються в управлінні конфліктом [1, c. 53]:
стратегія «виграти—програти»(насильство або твердий підхід). Вона характеризується бажанням однієї сторонипридушити іншу. У разі використання цього варіанту поведінки один учасникконфлікту стає переможцем, а інший програє. Така стратегія рідко має тривалийефект, тому що переможений, швидше за все, приховає образу і не підтримаєприйняте рішення. У результаті через деякий час конфлікт може розгорітисязнову. В окремих випадках, коли особа, наділена владою, повинна навести порядокзаради загального добробуту, використання цієї стратегії є доцільним;
стратегія«програти—програти». Сторона-конфліктер іде на програш свідомо, але разом з тимзмушує й іншу сторону зазнати поразки. Програш може бути й частковим. У цьомувипадку сторони діють відповідно до приказки: «Половина краще, ніж нічого»;
стратегія«виграти—виграти». Сторона-конфліктер прагне до такого виходу з конфлікту, щобзадовольнити кожного з учасників. Австралійські фахівці в областіконфліктології Х. Корнеліус і Ш. Фейр детальнорозробили технологію розв’язання конфліктів за допомогою стратегії «виграти —виграти» і визначили чотири етапи її використання. На першому етапі вартовстановити, яка потреба стоїть за бажаннями іншої сторони; на другому —визначити, чи компенсуються розбіжності в якому-небудь аспекті; на третьомупотрібно розробити нові варіанти рішень, які найбільше влаштовують обидвісторони; і на останньому етапі за умови співробітництва сторін разом вирішитипроблеми конфлікту.
Використання стратегії«виграти—виграти» можливе тільки в тому випадку, якщо учасники визнаютьцінності один одного, як свої власні, шанобливо ставляться один до одного, якщовони бачать насамперед проблему, а не особисті недоліки опонентів.
Стратегія «виграти—виграти» перетворює учасників конфлікту на партнерів.Перевагою цієї стратегії є й те, що вона цілком етична і водночас ефективна.
По осі абсцис на графікупоказано прагнення учасника задовольнити інтереси опонента, по осі ординат —прагнення задовольнити власні інтереси. На графіку зображено такі варіантистратегій:
W—L (win—lоsе) —«виграти—програти»
L—L (lose—lose) —«програти—програти»
W—W (win—win) —«виграти—виграти»
L—Y — добровільнапоступка, позиція жертви.
Варіанти стратегійпредставлено на рис. 5.9.
/>
Крім трьох описаних вищеосновних стратегій, виділяють і додаткову стратегію, коли людина свідомопогоджується на поступки чи на програш, тобто вибирає позицію жертви. Цейваріант поведінки можливий у стосунках з людьми, які для учасника конфліктудорогі і яким не хоче завдати болю своїм виграшем.
Кожна конкретна ситуаціявимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленимцілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктноївзаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користюодин для одного.
Дані експериментальногодослідження стверджують, що вибірстратегії поведінки в конфлікті обумовлений статеворольовиминастановленнями особистості [5, c. 9]. Діагностикаособливостей ставлення до оточення та основних тенденцій поведінки особистостів реальній групі показала, що маскулінні та фемінні особистості найчастішесхильні діяти згідно зі сталими стереотипами, в той час як андрогіннастатеворольова ідентичність визначає адекватне ставлення до оточуючих, анедиференційований тип не визначає для особистості певних стилів поведінки татипів ставлення до оточення.
Маскулінністьвизначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення до людей, домінуваннянад людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби”. Фемінність зумовлюєпідлеглий, залежний та альтруїстичний тип ставлення до оточення, залежнуповедінку, стратегію ухилення від боротьби та комунікабельність.
Для андрогіннихособистостей характерна стратегія незалежності такомунікабельність. Можнастверджувати, що андрогінна статеворольова ідентичність дає людині більшеможливостей для особистісного прояву, для вибору стратегій поведінки в різнихситуаціях, в той час як маскулінність диктує домінування у стосунках, афемінність –залежність.
Експериментальне дослідження особливостей впливу соціального таіндивідуально-психологічного рівнів статеворольової ідентичності особистості наповедінку особистості в конфліктних ситуаціях дає можливість стверджувати, щостатеворольова ідентичність є детермінантою поведінки в конфлікті.
Індивідуально-психологічнийрівень статеворольової ідентичності визначає вибір певних стратегій поведінкиособистості в конфлікті.
Для маскуліннихособистостей індивідуально-психологічний рівень детермінує вибірконфронтаційної поведінки в конфлікті. Згладжування та втеча не є можливимистратегіями виходу з конфліктної ситуації. Для фемінних особистостейіндивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності зумовлює вибірзгладжування та втечі як способу вирішенняконфліктної ситуації. Конфронтація фемінними особистостямине використовується.
Компромісє типовою стратегією поведінки в конфлікті, для особистостей як з маскулінною,так і з фемінною статеворольовою ідентичністю.
Отриманідані дають підстави стверджувати, що чим більше переважає фемінна абомаскулінна частина в симптомокомплексі маскулінності/фемінності особистості,тим більш типову поведінку демонструє особистість. Можназробити висновок, що яскраво виражена фемінність та маскулінність єдетермінантами вибору стратегії поведінки в конфлікті.
Андрогініязумовлює використання усіх стратегій поведінки в конфлікті однаковою мірою.Перевага андрогінними особистостями надається компромісній поведінці вконфлікті. Результати дослідження показали, що недиференційована статеворольоваідентичність не зумовлює певного стилю поведінки в конфлікті.
Отже, маскулінніта фемінні особистості схильні діяти згідно з гендерними стереотипами.Ригідність поведінкових проявів робить маскулінну та фемінну статеворольовуідентичність слабшою у порівнянні з андрогінною. Андрогінія є найбільш сильнимта гнучким типом статеворольової ідентичності і визначає найбільш адекватнуповедінку в конфлікті та ставлення до оточуючих. Недиференційований типстатеворольової ідентичності не зумовлює для особистості сталих стратегійповедінки в конфлікті та типів ставлення до оточення [4, C. 41].
Маскулінністьвизначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення до людей, домінуваннянад людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби” в конфлікті. Феміннастатеворольова ідентичність детермінує залежну поведінку, стратегію ухиляннявід боротьби, комунікабельність, вибір згладжування та втечі як способувирішення конфліктної ситуації.
Для андрогінноїстатеворольової ідентичності притаманне дружнє та альтруїстичне ставлення долюдей, незалежність та комунікабельність. Андрогінія не визначає постійноговикористання стратегії прийняття або ухиляння від “боротьби”. Андрогінніособистості надають компромісній поведінців конфлікті.
Висновки
Таким чином,численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткненняпротилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремовзятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосункахіндивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність,неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людейтощо.
За природою конфлікт – цесоціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і наше, українськесуспільство. Взаємодіяособистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей,розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьомузначенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний),так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності,інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зоруконфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистіснихсуперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різнихіндивідів, їхніх амбіцій.
Знанняособливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяєпередбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшуватинебажані наслідки конфлікту. Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки: • деструктивний стильнебезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людинунерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати такихпартнерів; • прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт непочинає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим ізазвичай виходить із нього зі значними втратами; • прихильник прогностичногостилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводитисправу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить ізнього з мінімальними втратами.
Знанняпсихологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують,уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини увирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідноїстратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибіроптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийтиіз ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.
Невміння розрядитиконфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може статипричиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід умітиуправляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивнихвластивостей.
Уконфліктологічній літературі широко використовується «концепція ТомасаКіллмена», в якій подано п'ять основних стратегій людської поведінки вконфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс,співробітництво.
Привиникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовуватикожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір,враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретноюситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю передіншим — природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості.Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, щозастосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки вконфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості. Оптимізаціяповедінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно відконкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту,природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети,а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним увиборі в конкретному конфлікті. Успішному пошуку розв'язання суперечностейсприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова зіншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняттянапруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту.
Більшістьумов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний таморальний характер, бо відображають особливості поведінки та взаємодіїопонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед,подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізуватисвій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід.
Списоквикористаної літератури
1. Білий Б.В. Стильіндивідуальної поведінки особистості в конфлікті. — К., 2000. – 214 с.
2. Ворожейкин И.Е.Конфликтология. — М., 2001. – 328 с.
3. Гришина Н.В. Псилохологияконфликта. — СПб., 2001. – 227 с.
4.Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки вконфлікті // Психологія. Збірникнаукових праць НПУ ім. М.П.Драгоманова, Випуск 1(8), 2000. — С.39-43.
5.Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору студентами стратегіїповедінки в конфлікті. — Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.07 / Н.М. Дорошенко;Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. — К., 2003. — 19 с.
6. Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., ГриненкоА.М. Конфліктологія. Навч. посіб. —К.: КНЕУ, 2003. — 315 с.