Вступ
Ринкові перетворення в Україні об’єктивнопов’язані з активізацією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе якособистості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, яків найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей.Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвитокособистості стають важливими умовами економічного і соціального прогресусуспільства.
Розвиток особистості – це такі її зміни,внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретнізавдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини,нарощується творчий потенціал і з’являються можливості постановки і розв’язаннянових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічніперетворення в Україні виступають факторами формування нового типу особистості,заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку суспільства, результатахсвоєї діяльності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяльностіна сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованихвластивостей працівника, а цілісної структури його особистості.
Індивід освоює надбання попередніх поколінь, уформі образу відтворює світ і на цій підставі діє, О. виробляє власне ставленнядо світу і прагне втілити його. В такий спосіб вона підіймається надобставинами життя і самореалізується – об’єктивує свої можливості. Цездійснюється за рахунок вчинку як характерної для цього рівня активності.Завдяки вчинку О. виходить за власні межі, долає перешкоди, що їй чинить світ,втілює себе у ньому.
Процес історичного усвідомлення вчинкупослідовно фіксує ряд його компонентів, кожен з яких є кроком до з’ясуваннялюдиною своїх взаємин зі світом (Роменець). Ситуативним компонентом вчинкулюдина знаходить їм підставу в умовах свого життя. Вона наділяє ці умовинадзвичайними властивостями, борониться від них, прагне поєднатися з ними.Нездійсненність такого прагнення зумовлює появу мотиваційного компонента вчинку– віднаходження джерел буття в самій собі. Людина посідає місце Всесвіту, стає «міриломусіх речей», здійснює духовне і матеріальне виробництво, усвідомлює власнумогутність. Вона шукає себе у вироблених речах, проте не знаходить. Це змушуєїї пильніше придивлятися до здійснюваної активності й шукати в ній можливостейповнішого й адекватнішого самовияву. З’являється дійовий компонент вчинку –утвердження власного буття через перетворення світу, боротьбу з існуючимиобмеженнями, самореалізацію. Проте це не вичерпує онтологічного питання –питання про сенс життя. Тому на зміну дійовому компонентові приходитьпіслядійовий – у вигляді рефлексії як сповненого драматизму самопізнання.
Вчинок є складноструктурованою, сповненоюглибокого змісту, розгорнутою в часі і просторі активністю, що характеризуєлюдину як особистість.
Вчинком індивід стверджує себе як особистість,втручається в царину етики, порушує її усталеність, привносить в неї себе.
На даний час не існує загальноприйнятої думкипро те, який підхід варто застосовувати персонологам до вивчення особистостідля пояснення основних аспектів поведінки людини. На цій стадії розвиткуперсонології співіснують різноманітні альтернативні теорії, що описуютьособистість як інтегроване ціле і водночас пояснюють розбіжності між людьми.Тому насамперед зупинимося на тому, що являють собою деякі з теорій, щоб якможна ширше і багатогранніше уявити складність вивчення феномена особистості впсихології.
Психодинамічнийнапрямок у теорії особистості: З. Фрейд
Жодний з напрямків не набув такої гучноїпопулярності як психоаналіз 3. Фрейда (1856–1939). Його ідеї зробилиреволюційний вплив не тільки на розвиток самої психології, породивши безлічтеорій і гіпотез, наукових відкриттів і методів, але й на літературу,мистецтво, медицину та інші науки, пов’язані з людиною. Для розумінняпсихоаналізу і фрейдистської теорії особистості необхідно вказати основніположення навчання Фрейда.
Психічний детермінізм. Фрейд вважав, що душевнежиття – це послідовний безупинний процес. Закон збереження енергіїзастосовується до нього так само, як і до всіх інших процесів. Кожна думка,почуття і дія мають свою причину, викликаються свідомим або несвідомим наміромі визначаються попередньою подією. У випадку коли деякі прояви душевного життя «здаються»виниклими безпричинно, спонтанно, Фрейд шукає і знаходить приховані зв’язки, щопоєднують один напрямок душевного життя з іншим.
Свідоме, передсвідоме, несвідоме.
У душевному житті Фрейд виділяє три рівні:свідомість, передсвідомість і підсвідомість (несвідоме), пов’язуючи усіпсихічні процеси між собою по горизонталі і по вертикалі. До несвідомогоналежать багато інстинктів, узагалі недоступні свідомості, а також думки іпочуття, піддані «цензурі», яка розділяє свідомість і несвідоме та виконує двіфункції:
1) витісняє в царину несвідомого неприйнятні тазасуджувані особистістю власні почуття, думки і поняття;
2) чинить опір активному несвідомому, що прагнепроявитися у свідомості.
Думки і почуття, піддані «цензурі», не втрачені,але не допускаються до спогадів, і тому виявляються у свідомості не прямо, аопосередковано: в обмовках, описках, сновидіннях, помилках пам’яті, неврозах,нещасливих випадках, захворюваннях і т. ін. Відбувається також сублімаціянесвідомого – заміщення заборонених потягів соціально прийнятними діями.
Те, що ми звикли називати свідомістю, являєсобою, образно кажучи, айсберг, велику частину якого займає несвідоме. У ційнижній частині айсберга і знаходяться основні запаси психічної енергії,спонукання й інстинкти.
Передсвідомість – частина несвідомого,розташованого між свідомістю і власне несвідомим, що може стати свідомістю,будучи «складом» пам’яті, у якому свідомість має потребу при виконанні своєїповсякденної роботи.
Спонукання, інстинкти і принцип рівноваги.Інстинкти – це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні аспекти, інстинкти,Фрейд називав потребами, психічні – бажаннями. Інстинкт містить компоненти:джерело (потреби, бажання), мету, імпульс та об’єкт. Мета інстинкту полягає взменшенні потреби і бажання, тобто їх задоволенні. Імпульс інстинкту – це тіенергія, сили або напруження, що використовуються для задоволення інстинкту. Об’єктінстинкту – це предмети або дії, що задовольняють початкову мету. Людина, якавідчуває потребу, буде продовжувати пошукову діяльність доти, поки незадовольнить цю потребу і пов’язане з нею напруження. Напруження змінюєтьсярелаксацією, релаксація – напруженням… І так до безкраю. При цьому мова йде нетільки про безпосередньо фізіологічні потреби, але й про потреби, наприклад,опікувати когось, домінувати, панувати, залежати, страждати, спілкуватися і т.д.
Ці основні положення вчення 3. Фрейда спираютьсяна концепцію особливих «структур» особистості (рис. 1).
/>
Рис. 1. Взаємозв’язок між особистіснимиструктурами і рівнями свідомості (3. Фрейд)
ІД. Слово «ід» походить від латинської «воно» і,за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспектиособистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов’язане зінстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція), щонаповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід – щось темне,біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам,вільне від обмежень. Як найстаріша вихідна структура психіки, ід виражаєпервинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії,виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними йагресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюютьнапруження в особистому функціонуванні, підпорядковується принципу задоволення,виражаючи себе в імпульсивній, ірраціональній і нарцисській манері, незважаючина наслідки для інших або всупереч самозбереженню.
ЕГО (від лат. «ego» – Я) – це компонентпсихічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити ізадовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнімсвітом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичуєчастину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальноїреальності. Таким чином, его допомагає забезпечувати безпеку і самозбереженняорганізму. На відміну від ід, природа якого виражається в пошуку задоволення,его підпорядковується принципу реальності, мета якого – збереження цілісностіорганізму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли будезнайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб. Принцип реальності даєможливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихідгрубої енергії ід у рамках соціальних обмежень совісті індивідуума. Спираючисьна силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатнеспрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потребизадовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Еговиступає в ролі нібито, «виконавчого органу» особистості і є цариною протіканняінтелектуальних процесів і вирішення проблем.
Суперего (Над-Я) – формується в процесі соціалізаціїі є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтерналізовануверсію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей. Спочаткусуперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собоюгарна і погана поведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити увідповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Будучиморально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежностідитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починаєрозширюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо)сфера суперего збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною цінові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток «колективноїсовісті» соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства можебути перекрученим.
Фрейд розділив суперего на дві підсистеми:совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань завчинки, які батьки називають «поганою поведінкою». Совість включає здатність докритичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провинив дитини за «погану поведінку». Заохочувальний аспект суперего – це его-ідеал,що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він ведеіндивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто,це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованимцілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего,намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з бокуід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах івчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей надреалістичними.
За 3. Фрейдом, особистість людини приречена напостійний внутрішній конфлікт, що виникає через «взаємовідносини» трьохкомпонентів структури особистості (рис 2).
/>
Рис. 2. Схематичне зображення структуриособистості за З. Фрейдом
Система життєво важливих потреб, що складаєзміст «ВОНО», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічнуактивність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, щойдуть від «ВОНО», частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, якімістяться в «Над-Я», тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; томуміж «ВОНО» і «Над-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуютьсяза допомогою «Я» – свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності,намагається розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щобпотяги «ВОНО» були максимальною мірою задоволені і при цьому не було порушенонорм моралі.
Стани невдоволення собою, тривожності ізанепокоєння, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концепціяминеофрейдистів, суб’єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби «ВОНО» і «Над-Я»у свідомості людини.
Намагаючись позбутися цих неприємних емоційнихстанів, людина за допомогою «Я» виробляє в себе так звані захисні механізми.Ось деякі з них:
1. Заперечення. Коли реальна дійсність длялюдини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», вдається до заперечення їїіснування або намагається знизити серйозність загрози для її «Над-Я». Одна знайбільш поширених форм такої поведінки – неприйняття, заперечення критики насвою адресу з боку інших людей, утвердження, що того, що критикується,насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення відіграє певнупсихологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора,але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить у собі силипродовжувати боротьбу за життя. Проте частіше усього заперечення заважає людямжити і працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адресу, людина і ненамагається позбутися від вад, що піддаються справедливій критики.
2. Заглушування. На відміну від заперечення, якездебільшого належить до інформації, що надходить ззовні, заглушування стосуєтьсяблокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Над-Я». Уцьому випадку неприємні зізнання самому собі та відповідні переживання начевитісняються зі сфери свідомості. Відомі випадки зовнішньо нез’ясованогозабування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладамиактивної роботи несвідомого механізму заглушування.
3. Раціоналізація. Це спосіб розумноговиправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам івикликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації характерне тим, щовиправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як його зроблено.Найбільш типові прийоми раціоналізації такі: а) виправдання своєї нездатностіщо-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання зробленої небажаної дії «об’єктивними»обставинами.
4. Формування реакцій. Іноді люди можутьприховувати від самих себе мотиви власної поведінки за рахунок їх заглушеннячерез особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.Наприклад, несвідома ворожість до дитини може виражатися в нарочитій увазі донеї. Така тенденція одержала назву «формування реакції».
5. Проекція. Всі люди мають небажані властивостіі риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше – зовсім не визнають.Механізм проекції виявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людинанесвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, у перебільшеному вигляді.
6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба пітивід емоційно загрозливої ситуації шляхом відстороненого обговорення її вабстрактних інтелектуалізованих термінах.
7. Заміщення. Воно виражається в частковому,непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимимспособом.
Якщо ці й інші захисні механізми неспрацьовують, ті незадоволені імпульси, що виходять з «ВОНО», дають про себезнати в закодованій, символічній формі, наприклад у сновидіннях, описках,обмовках, жартах, дивностях поведінки людини аж до появи патологічнихвідхилень.
Самосвідомість людини Фрейд порівнював звершиною айсберга, вважаючи, що лише незначна частина того, що насправдівідбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально неюусвідомлюється. Тільки невеличку частину своїх вчинків людина здатна правильнозрозуміти і пояснити. Основна ж частина її досвіду й особистості знаходитьсяпоза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені впсихоаналізі, дозволяють проникнути в свідомість.
Аналітична теоріяособистості: Карл Густав Юнг
Як і Фрейд, Юнг (1875–1961) присвятив себевивченню динамічних несвідомих потягів та їхнього впливу на людську поведінку ідосвід. Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними,полемічними в персонологічній традиції. У результаті переробки Юнгомпсихоаналізу з’явився цілий комплекс ідей з таких різних галузей знання, якпсихологія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія ілітература. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсії таекстраверсії, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідженняколективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв’язкуз цим – створення аналітичної психотерапії.
Поняття про інтроверсії та екстраверсіїбазується на тому, що фокус інтересів кожного індивідуума може бути зверненийпереважно до свого внутрішнього «Я» (інтроверсія) або до зовнішнього світу(екстраверсія). Інтроверти насамперед зацікавлені і спонукувані власнимидумками. Небезпека для них полягає в тому, що якщо занадто глибоко зануритися усвоє внутрішнє «Я», то можна втратити контакти із зовнішнім оточенням.Екстраверти переважно зайняті зовнішнім світом, вони легше встановлюютьсоціальні зв’язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Небезпекадля них полягає у втраті уміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси.
Юнг виділяє чотири основні психічні функції:мислення, відчування, відчуття й інтуїцію, на підставі чого утворюються типилюдей, в яких розвинуті ті або інші функції. Так, у розумового типу яскравіше,ніж в інших, виявляється здатність до узагальнень, абстрагування, логічнихпобудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішенняприймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Якщо мисленняі відчування Юнг розцінював як способи прийняття рішення, то відчуття йінтуїцію – як способи одержання інформації. Відчуття засноване на конкретнихфактах, на тому, що можна побачити, понюхати, поторкати. Інтуїція – спосібопрацювання інформації, яка накопичується переважно в несвідомому. Індивідуум,у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конкретнуситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своємудосвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швидше, відразу автоматично пов’язуєтьсяз минулим досвідом.
Психічні функції в людини розвинуті нерівномірно:зазвичай одна з них домінує, ще одна – супроводжує, а інші дві виражені слабо ізнаходяться в несвідомому.
На підставі цього положення надалі психологианалітичного напрямку розробили доповнення і нові варіанти застосуваннясоціоніки (інформаційного психоаналізу).
За Юнгом, крім особистого несвідомого, існує щей колективне несвідоме, що містить досвід розвитку всього людства і передаєтьсявід покоління до покоління. За переконаннями Юнга, психіка дитини принародженні не є «чистою грифельною дошкою», а містить певні структури(архетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її «Я» та способивзаємодії зі світом.
Основу колективного несвідомого становлятьархетипи, тобто «форма без змісту», що організує і спрямовує психічні процеси.Архетип можна порівняти із сухим річищем, що визначає рельєф ріки, але рікоюможе стати лише тоді, коли по ньому потече вода. Отже, суть архетипу полягає втому, що вода (психічні процеси) потече по цьому річищу, а не всупереч йому.Архетипи виявляють себе у вигляді символів: в уявах героїв, міфах, фольклорі,обрядах, традиціях тощо як узагальнений досвід наших предків. Головні з них – архетипматері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальнеставлення до чоловіків. Я. Юнг зарахував до архетипів і основні елементиструктур особистості, виділяючи такі елементи (шари): персону, Его, тінь, Аніму(у чоловіків), Анімус (у жінок) і самість (рис. 3).
/>
Рис. 3. Структура особистості (за Юнгом)
Персона (особистість) – найверхній шарособистого свідомого; «Его» – його більш глибокий шар. Найверхній шарнесвідомого – двійник «Я», його тінь; наступний шар – душа (Аніма та Анімус);найнижчий шар – об’єктивне «Я» (самість).
Персона – це візитна картка «Я»: манераговорити, мислити, вдягатися, це характер, соціальна роль, здатністьсамовиражатися у суспільстві. Persona – латинське слово, яке означає маску, щовдягали грецькі актори для умовного позначення тієї або іншої ролі (порівн.російське: «машкара», «особистість».)
«Его» – центр свідомості, і тому відіграєосновну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовностінаших думок та дій, відповідальне за зв’язок свідомого і несвідомого.
Тінь – центр особистого несвідомого, кудивходять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом якнесумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали і т.д. Ужитті ми звичайно ототожнюємося з персоною (соціальною роллю, «маскою») інамагаємося не помічати все, що вважаємо хибним, низьким у своїй особистості.
Юнг висунув гіпотезу про компенсаторну функціюнесвідомого, що відбиває зміст свідомості у переверненому вигляді. Отже,екстравертована особистість у своєму несвідомому інтровертована; боязка людина –хоробра, добра – зла і т. ін. Тому тінь необхідно усвідомлювати, оскількиособистість та її відносини зі світом тим гармонійніші, чим повнішеусвідомлюється тінь. Вона іде своїми коренями в колективне несвідоме, єджерелом творчості, сховищем життєвої енергії, інстинктів.
Аніма й Анімус – це уявлення про себе як прочоловіка або жінку, винесене в несвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма(у чоловіків) має звичайно феміністичний зміст, а Анімус (у жінок) – маскуліністичне.«Кожний чоловік, – пише Юнг, – несе в собі вічний образ жінки – не тієї абоіншої певної жінки, але образ жінки як такої. Цей образ – відбиток, абоархетип, усього родового досвіду жіночності, скарбниця усіх вражень, щоколи-небудь вироблялися жінками. Оскільки цей образ несвідомий, він завжди таксамо несвідомо проектується на улюблену жінку, він є однією з головних основпривернення й відштовхування».
Аніма й Анімус – найстаріші архетипи, щосправляють великий вплив на поведінку індивідуума.
Самість – архетип цілісності особистості,самість об’єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного доцілісності. За Юнгом, самість означає всю особистість. Але вся особистість людинине піддається опису, тому що її несвідоме не може бути описане.
Аналітична психотерапія Юнга базується наздатності людини до самопізнання і саморозвитку, на злитті її свідомого інесвідомого (процес індивідуації), що, за Юнгом, дозволяє самості стати центромособистості, а це, у свою чергу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.
Ерік Еріксон, ЕріхФромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов’язані з нею напрямки в теоріїособистості
Багато дослідників після Фрейда намагалисяпереглянути психоаналіз, щоб показати значення егопроцесів і простежити їхрозвиток.
Теоретичні формулювання Е. Еріксона (1902–1994)стосуються винятково розвитку его, хоча він і стверджував, що його ідеї небільш, ніж подальший систематичний розвиток концепції Фрейда про психосексуальнийрозвиток у світлі нових відкриттів у соціальних і біологічних науках. ПротеЕріксон рішуче відійшов від класичного психоаналізу за чотирма важливимипунктами.
По-перше, з позиції Еріксона, саме его складаєоснову поведінки і функціонування людини, у чому видно зсув акценту від ід доего. Егопсихологія описує людей як більш раціональних, і тому такими, якіприймають усвідомлені рішення і свідомо вирішують життєві проблеми. У той часяк Фрейд вважав, що его бореться, намагаючись розв’язати конфлікт міжінстинктивними спонуканнями і моральними обмеженнями, Еріксон доводив, що его –це автономна система, що взаємодіє з реальністю за допомогою сприйняття,мислення, уваги і пам’яті.
По-друге, Еріксон розвивав новий погляд щодоіндивідуальних взаємовідносин з батьками і культурним контекстом, в якому існуєсім’я. Якщо Фрейда цікавив вплив батьків на становлення особистості дитини, тоЕріксон підкреслює історичні умови, в яких у дитини формується его.
По-третє, теорія розвитку его охоплює весьжиттєвий простір індивідуума, тобто від дитинства до зрілості і старості. Фрейдже обмежився вивченням впливу ранніх дитячих переживань і не приділяв увагупитанням розвитку за межами генітальної стадії.
Нарешті, по-четверте, у Фрейда і Еріксона різніпогляди на природу і розв’язання психосексуальних конфліктів. Метою Фрейда булорозкриття сутності й особливостей впливу на особистість несвідомого психічногожиття, а також пояснення того, як рання травма може призвести до психопатологіїв зрілості. Еріксон бачив своє завдання в тому, щоб привернути увагу доздатності людини переборювати життєві труднощі психосоціального характеру,стверджуючи, що кожна особиста і соціальна криза являє собою свого роду виклик,що призводить індивідуума до особистого зростання.
Варто відзначити, що в деяких питаннях ідеямЕріксона і Фрейда властива теоретична єдність. Наприклад, обидва теоретикисходяться в тому, що стадії розвитку особистості наперед визначені, і порядокїх перебігу є незмінним. Еріксон також визнає біологічні і сексуальні основивсіх більш пізніх мотиваційних і особистісних диспозицій, а також приймаєфрейдівську структурну модель особистості.
Багато інших постфрейдистів, які дотримуютьсяпсиходинамічної орієнтації, подібно до Еріксона, надавали особливо великогозначення ролі культурних і межособистісних чинників у формуванні особистості.
Жодний теоретик не зміг настільки виразноописати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм (1990–1980).Представник гуманістичного напрямку Фромм стверджував, що поведінка людини можебути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретниймомент часу. Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії,підкреслюючи роль соціологічних, економічних, політичних, релігійних іантропологічних чинників у формуванні особистості.
Фромм був упевнений у тому, що для кожногоісторичного періоду характерний прогресивний розвиток індивідуальності в мірутого як люди боролися за досягнення більшої особистої свободи в усіх своїхпотенційних можливостях. Проте значний ступінь автономії і свободи виборудосягається ціною втрати почуття повної безпеки і появи відчуття особистоїнезначущості. Люди потребують того, щоб мати владу над своїм життям і правовибору, але їм також необхідно відчувати себе об’єднаними і пов’язаними зіншими людьми. Подолання почуття самотності, власної незначущості івідчуженості вимагають відмови від свободи і пригнічення своєїіндивідуальності. Фромм описав декілька стратегій «утечі від свободи»:
— авторитаризм, що визначається як «тенденція поєднатисамого себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб набути сили, втраченоїіндивідуальним «Я»: мазохічна форма авторитаризму виявляється в надмірнійзалежності, підпорядкованості і безпомічності, садистська форма – вексплуатації інших, домінуванні і контролі над ними;
— деструктивність – подолання почуттянеповноцінності шляхом знищення, підкорення або приниження інших;
— конформність – абсолютне підпорядкуваннясоціальним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як всіінші, поводиться загальноприйнято.
Проте Фромм вважав, що люди можуть бути автономними й унікальними, невтрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми та суспільством, називаючице позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи вимагає від людейспонтанної активності в житті, дій відповідно до внутрішньої природи. У книзі «Мистецтволюбові» Фромм підкреслював, що любов і праця – це ключові компоненти, задопомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи.
Завдяки діяльності Карен Хорні (1885–1952) одержаларозвиток соціокультурна теорія особистості, основою концепції якої є важливістькультурних і соціальних впливів на особистість.
Згідно з Хорні, для дитинства характерні:потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основнібіологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба вбезпеці – бути улюбленою, бажаною і захищеною. Хорні вважала, що поведінкабатьків, що перешкоджає задоволенню цієї потреби, сприяє формуваннюпатологічної особистості. Нестала, непослідовна поведінка батьків, насмішки,невиконання обіцянок, надмірна опіка, емоційна відчуженість сприяють розвиткубазальної тривоги – «відчуттю самотності та безпомічності перед обличчямпотенційно небезпечного світу». Базальна тривога виявляється в усіх взаємовідносинахлюдини та у її світосприйнятті, оскільки це інтенсивне і всепроникне відчуттявідсутності безпеки. Отже, етіологію невротичної поведінки варто шукати впорушених відносинах між дитиною і батьками.
Щоб подолати почуття недостатньої безпеки,ворожості, безпомічності, властиві базальній тривозі, дитина часто змушенавдаватися до різних захисних стратегій. Хорні описала десять таких стратегій,що одержали назву невротичних потреб (або невротичних тенденцій), що наявні вусіх людей і виявляються у певному стилі поведінки. Здорова людина поводиться,гнучко реагуючи на різноманітні ситуації, замінюючи один стиль на інший,залежно від мінливих обставин. Потреба набуває невротичного характеру, якщолюдина невтомно намагається перетворити її задоволення в спосіб життя: «якщовін (невротик) потребує любові, то повинний одержати її від друга і ворога, відроботодавця і чистильника взуття» (табл).
Невротичні тенденції особистості за К. ХорніНадлишкова потреба Прояви у поведінці 1. У любові і схваленні Невгамовне прагнення бути улюбленим і бути об’єктом захоплення з боку інших; підвищена чутливість і сприйнятливість до критики, знехтування або недружелюбності. 2. У керівному партнері Надмірна залежність від інших і страх одержати відмову або залишитися на самоті; переоцінка любові – переконаність у тому, що любов може вирішити усе. 3. У чітких обмеженнях Превага такого життєвого стилю, при якому першорядне значення мають обмеження і встановлений порядок; невимогливість, задоволення малим і підпорядкування іншим. 4. У владі Домінування і контроль над іншими як самоціль; презирливе ставлення до слабкості. 5. В експлуатуванні інших Побоювання бути використаним іншими або страх виглядати «тупим» у їхніх очах, але небажання почати що-небудь, щоб перехитрити їх. 6. У суспільному визнанні Бажання бути об’єктом захоплення з боку інших; уявлення про себе формується залежно від суспільного статусу. 7. У захопленні собою Прагнення створити свій прикрашений образ, позбавлений вад і обмежень; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих. 8. У честолюбстві Сильне прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки; страх невдачі. 9. У самодостатності і незалежності Уникнення будь-яких відносин, що припускають взяття на себе будь-яких зобов’язань; дистанцюнування від усіх і всього. 10. У бездоганності і незаперечності Спроби бути морально непогрішним і бездоганним у всіх відношеннях; підтримка враження досконалості і чесноти.
Психосинтез: РобертоАссаджіолі
Якщо існує аналіз (розкладання на частині), тоіснує й синтез (створення цілого з частин). Для того, щоб знайти причину дисгармонії,неврозу, треба віддати перевагу аналізу, а для того, щоб створити гармонію – синтезу.Дисбаланс (психічний дискомфорт) часто виникає тому, що наші психічні процесирозрізнені або навіть суперечать один одному. Ассаджіолі (1888–1974) вважав, щов процесі психосинтезу потрібно ці частини, бажання, прагнення, спочаткуусвідомити, а потім об’єднати. Складна техніка психосинтезу як методупсихокорекції базується на глибинному пізнанні своєї особистості (ця стадіядуже схожа з психоаналізом, що лежить в основі психосинтезу), розототожнюванніі роботі над субособистостями, розумінні свого істинного «Я»: виявленні абостворенні об’єднуючого центру «Я» як вершини – на формуванні або перебудовіособистості навколо істинного «Я» або зовнішнього «об’єднуючого центру» іусвідомленні гармонійно цілісної структури особистості (рис. 4).
/>
Рис. 4. Структура особистості, або «картавнутрішнього світу» (за Р. Ассаджіолі)
На даний час у Європі, США і Канаді створеномайже 100 інститутів і центрів психосинтезу, оскільки він використовується нетільки як метод лікування, але й як метод виховання, самоврядування ісаморозвитку особистості.
Структура особистості, або «карта внутрішньогосвіту», за Р. Ассаджіолі, включає:
1 – низьке несвідоме – заглушені бажання,комплекси, інстинкти, витиснуті спогади; найпростіші форми психічноїдіяльності, що керують життям тіла; основні потяги і примітивні спонукання;неконтрольовані парапсихічні процеси.
2 – середнє несвідоме – царина, де перебуваютьпсихічні навички і стани. Тут відбувається засвоєння отриманого досвіду,зароджуються і визрівають плоди нашого розуму. Середнє несвідоме і свідомістьтісно пов’язані між собою і можуть спонтанно переходити одне в одне.
3 – вище несвідоме – царина формування і джерелонатхнення для творчості, інтуїції, альтруїзму та інших вищих почуттів.Еволюційне майбутнє людини, усе те, чого вона може досягти в процесі розвитку;царина зародження і зосередження вищих парапсихологічних функцій і духовноїенергії.
4 – поле свідомості – безпосередньоусвідомлювана нами частина особистості; безупинний потік відчуттів, уяв, думок,почуттів, бажань, доступний нашому спостереженню й аналізу.
5 – свідоме особисте «Я» – центр свідомості,особистості. Але це неусвідомлювана нами частина особистості (поле свідомості),що зникає, коли людина засинає, перебуваючи під наркозом. Цей елемент особистостіАссаджіолі називає ЕГО.
6 – вище надособисте істинне «Я» (або «СВОЄ), щоперебуває над потоком думки і станами тіла і не піддається їхньому впливу, аособисте, свідоме «Я» (5) вираження «вищого Я», його проекція на полеособистості. Усвідомлення персонального «Я» (5) – умова психічного здоров’я,реалізація трансперсонального Я – ознака духовної досконалості.
7 – колективне несвідоме (за К. Юнгом – «колективненесвідоме – передумова кожної індивідуальної психіки, подібно до того як море єпередумова кожної окремої хвилі»). Колективне несвідоме містить у собі досвідусього людства і передається з покоління в покоління; між людиною і світом,іншими людьми увесь час протікають процеси «взаємного психічного проникнення».
8 – воля, за допомогою якої «Я» може керуватисвоїми психічними функціями;
9 – відчуття;
10 – емоції, почуття;
11 – імпульси, бажання;
12 – уява;
13 – мислення;
14 – інтуїція;
15 – субособистості – психологічні утворення,подібні до живих істот, що співіснують у загальному просторі особистості. Кожнасубособистість веде власний стиль життя, має свої рушійні бажання, мотиви,думки, почуття, вчинки, модель світу.
Концептуальна система Р. Ассаджіолі побудованана припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючисвій непроявленний потенціал.
Важливим елементом психосинтезу Ассаджіолі єпоняття субособистостей – динамічних підструктур, що існують відноснонезалежно. Найзвичайніші субособистості – ті, що пов’язані з ролями, які мивідіграємо в житті: сина, батька, коханого, лікаря, педагога або службовця.Кожна субособистість будується на підставі якогось бажання цілісноїособистості. Можна проаналізувати, виділити ці субособистості і дати їм «своєім’я»: Розсудливий, Вискочка, Авантюрист, Беззахисна крихітка, Критик, Знавець,Саботажник, «Що подумають люди», Біс, Розумник тощо. «Ігри», в які грають цісубособистості, внутрішні голоси людини стають деструктивними в тому випадку,якщо людина не усвідомлює їх та конфліктні сторони усередині себе самої.Початок вивчення сутності свого «Я» полягає в усвідомленні своїхсубособистостей і просуванні до свого об’єднуючого психологічного центру.
Трансперсональнапсихологія: Станіслав Грофф
Емпіричне підтвердження трансперсональномупідходові до розуміння людини дали тридцятирічні дослідження Станіслава Гроффа.Він довів, що у сфері свідомості людини немає чітких меж і обмежень, аленеобхідно виділити царини психіки, що лежать за межами нашого звичайногодосвіду свідомості:
1. Сенсорний бар’єр;
2. Індивідуальне несвідоме;
3. Рівень народження і смерті (перинатальніматриці);
4. Трансперсональна царина.
Досвід роботи С Гроффа з психоделічнимипрепаратами, використання східних духовних практик, релігійних обрядів, а такожсучасних підходів експериментальної психотерапії, де використовуються дихання,музика, робота з тілом (ребефинг, голотропне занурення), підтверджують, щобільшості людей доступні переживання, як у сфері безмежної свідомості, так і навсіх рівнях за її межами.
Перед тим, як почнеться подорож у несвідомусферу психіки, людина, яка застосовує вищезгадані практики, відчуваєпереживання на рівні «сенсорного бар’єра, проходячи:
— фізичний бар’єр – різноманітні фізичнівідчуття в тілі;
— емоційний бар’єр – безадресні, очевидно,раніше часто стримувані емоції: плач, сміх, гнів, радість тощо;
— образний бар’єр – актуалізація зорових образівза закритими повіками;
— бар’єр відчуттів – відчутних на дотик,кінетичних, слухових, нюхових.
Така сфера переживань – царина індивідуальногонесвідомого – може виявити якийсь нерозв’язаний конфлікт, якесь витиснуте з пам’ятіі неінтегроване травмуючи в ній переживання, будь-які події від моментународження до дійсного моменту, що мають високу емоційну значущість. Психологічніі тілесні травми, пережиті людиною протягом життя, можуть бути забуті насвідомому рівні, але зберігаються у несвідомій сфері психіки і впливають нарозвиток емоційних і психосоматичних розладів – депресій, страхів, сексуальнихпорушень, мігрені, астми тощо. Психотравми, особливо ті, що сполучені знебезпекою для життя, лишають незгладимий відбиток у психіці.
На наступному рівні несвідомого – народження ісмерті – питання смерті універсальне, оскільки при народженні кожна людина булаякусь мить на грані смерті. Цю сферу несвідомого Грофф назвав перинатальною.Переживання смерті і нового народження, що відбивають перинатальний рівеньнесвідомого, дуже різноманітні та складні і, витиснуті у несвідоме, роблятьсерйозний вплив на формування психіки, особистості, її відносин. Проявляєтьсятакий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях», що сформувалися підчас чотирьох клінічних стадій біологічного народження. Існує глибокий зв’язокобставин народження людини із загальною якістю всього її життя. Досвіднародження визначає фундаментальне ставлення до існування, світогляд,прихильність до інших людей, співвідношення оптимізму і песимізму, довіру досебе і здатність справлятися з проблемами і проектами, переважні емоційніреакції, тобто всю стратегію життя. Залежно від травм народження на рівніякоїсь перинатальної матриці виявлено залежність виникнення тих або іншихособливостей особистості, психологічних проблем, психосоматичних розладів.Патогенні наслідки народження визначаються не тільки обсягом і характеромпологової травми, але й тим доглядом, що забезпечено дитині відразу післянародження.
Емоційні, психосоматичні і міжособистісніпроблеми особистості мають не тільки біографічний і перинатальний елементи, алей корені з трансперсональної царини психіки. На думку С. Гроффа,трансперсональні явища виявляють зв’язок людини з космосом – взаємовідносини,на даний час незбагненні. Трансперсональні переживання інтерпретуються тими,хто їх зазнав як повернення в історичні часи, дослідження свого біологічного ідуховного минулого, коли людина проживає спогади з життя предків, своїхвтілень. Важливою категорією трансперсонального досвіду з тансценденцією часу іпростору є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття – наприклад, досвідіснування свідомості поза тілом, телепатія, ясновидіння, пророкуваннямайбутнього, доступ до детальної езотеричної інформації про відповідні аспектиматеріального світу, що далеко перевершує освітню підготовку, фрагментисвідомості клітини, органу тощо. Трансперсональний досвід іноді включає події змікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людським органампочуттів. За С. Гроффом, ці переживання вказують, що якимось нез’ясованим покичином кожний з нас має інформацію про увесь Всесвіт, про все існуюче, кожниймає потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в деякому сенсі єодночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, тобто людинаодночасно і матеріальний об’єкт, і велике поле свідомості.
Люди можуть усвідомлювати самих себе за допомогоюдвох різних модусів досвіду. Перший з них – хілотропічна свідомість, що має наувазі знання про себе як про речовинну фізичну істоту з чіткими межами йобмеженим сенсорним діапазоном, яка живе в тривимірному просторі та лінійномучасі у світі матеріальних об’єктів. Переживання цього модусу систематичнопідтримують такі базові припущення:
— матерія речовинна;
— два об’єкти не можуть одночасно займати один йтой же простір;
— минулі події безповоротно втрачені;
— майбутні події емпірично недоступні;
— неможливо одночасно перебувати у двох і більшемісцях.
Інший емпіричний модус С. Грофф називаєхолотропічною свідомістю: він розуміє поле свідомості без визначених меж, щомає необмежений досвідний доступ до різноманітних аспектів реальності безпосередництва органів почуттів. Переживання в холотропічному модусісистематично підтримуються протилежними (ніж у хілотропічному модусі)припущеннями:
— речовинність і безперервність матерії єілюзією;
— час і простір найвищою мірою довільні: один ітой самий простір може бути зайнято багатьма об’єктами;
— минуле і майбутнє можна емпірично перенести вдійсний момент;
— можна мати досвід перебування в декількохмісцях відразу.
Життєвий досвід, обмежений холотропічноюсвідомістю, в остаточному підсумку позбавлений завершености і чреватий втратоюсмислу, хоча може обходитися без великих емоційних негод. А вибірковий івинятковий фокус на холотропічному модусі несумісний (у той час, поки такепереживання триває) з адекватним функціонуванням у матеріальному світі. Дотепертрадиційна психіатрія розглядає всяке чисте переживання холотропічного модусуяк прояв патології. Проте С. Грофф підтверджує, що цей підхід застарів, тому щов природі людини відбиті фундаментальна двоїстість і динамічне напруження міждосвідом окремого існування як матеріального об’єкта і досвідом безмежногоіснування як недиференційованого поля свідомості. А психологічні проблемиособистості виникають у зіткненні і негармонійному змішанні двох модусів, колижодний з них не переживається в чистому вигляді, не інтегрується з іншим упереживанні вищого порядку.
Природознавчі відкриття останніх десятиліть XXст. відхиляють завісу над явищами, важко з’ясовуваними з погляду традиційноїнауки. Структура особистості з позицій трансперсонологів частіше за все міститьгіпотези про наявність «вищого Я», «тонкого світу», «абсолютної свідомості» іподвійного розуміння людської природи: як об’єкта матеріального світу йодночасно як поля свідомості. Псі-явища, які традиційна психологія зазвичайвідносить до парапсихологічних, вже давно вивчаються, завдяки чому з’явилосябагато нових відкриттів і теорій устрою світобудови і психіки людини. Так,явища телекинезу, ясновидіння, телепатії, біолокаційний ефект, «шкірний зір»,дистанційне екстрасенсорне цілительство, можливо, з’ясовні з поглядутрансперсональної психології, проте потребують наукових доказів їхньої природи.Поки ми можемо говорити тільки про певні концепції, що тією або іншою міроюпояснюють природу цих феноменів. Наприклад, концепція хвильової структури світуз погляду квантової механіки перегукується з холотропним модусом свідомості С. Гроффатак само, як і концепція багатовимірності простору-часу; гіпотеза В.І.Вернадського про наявність всесвітнього розуму (ноосфери) пояснює теоріюколективного несвідомого К. Юнга, положення теорії особистості Р.Ассаджіолі. Безумовно, це цілком новий підхід як у психології, так і вприродничих науках; жодна з цих теорій поки не претендує на закінчену теорію, аотже, ми стоїмо на порозі нових відкриттів.
Гуманістичний напрямоку психології
Прихильників гуманістичних теорій особистостінасамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події усвоєму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їйпояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описиособистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсномужиттєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу «сенсжиття», «цінності», «життєві цілі» тощо.
Найбільш відомими представниками цього підходудо особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс.Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз короткозупинимося тільки на характеристиці теорії К. Роджерса.
Створюючи свою теорію особистості, Роджерсвиходив з того, що кожна людина має прагнення і здатність до особистогосамовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себевизначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим експертом і верховнимсуддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає всебе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе іокреслює перспективи власного розвитку. Основні питання, котрі кожна людинаставить і повинна вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я можу зробити, щоб статитим, ким я хочу бути?»
Образ «Я», що складається в результатіособистого життєвого досвіду, у свою чергу впливає на сприйняття даною людиноюсвіту, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепціяможе бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід зпозитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною абонегативною. Я-концепція може неправильно відбивати реальність, бути вигаданою іперекрученою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витиснутез її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступіньзадоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньозалежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я»узгодяться між собою.
Основна потреба людини, відповідно догуманістичних теорій особистості – це самоактуалізація, прагнення досамовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об’єднуєвсіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психологіїособистості, незважаючи на значні розбіжності в поглядах.
За А. Маслоу, до психологічних характеристиксамоактуалізованої особистості належать:
— активне сприйняття дійсності та здатністьдобре орієнтуватися в ній;
— прийняття себе й інших людей такими, які вониє;
— безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженнісвоїх думок і почуттів;
— зосередження уваги на тому, що відбуваєтьсязовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередженнясвідомості на власних почуттях і переживаннях;
— володіння почуттям гумору;
— розвинуті творчі здібності;
— неприйняття умовностей, але без показного їхігнорування;
— занепокоєність благополуччям інших людей інезабезпечення тільки власного щастя;
— здатність до глибокого розуміння життя;
— установлення з оточуючими людьми, хоча і не зусіма, доброзичливих особистих взаємовідносин;
— спроможність дивитися на життя «відкритимиочима», оцінювати його неупереджено, з об’єктивної точки зору;
— безпосередня включенісгь у життя з повним зануренняму нього, так, як це звичайно роблять діти;
— превага в житті нових, непроторованих інебезпечних шляхів;
— уміння покладатися на свій досвід, розум іпочуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиціїавторитетів;
— відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;
— готовність стати непопулярним, зазнати осуду збоку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;
— здатність брати на себе відповідальність, а неуникати її;
— докладання максимуму зусиль для досягненняпоставлених цілей;
— уміння помічати і, якщо в цьому єнеобхідність, переборювати опір інших людей.
На головне питання його теорії «Що такесамоактуалізація?» А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, якісамоактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь справи… Вони віддані ційсправі, вона є чимось дуже цінним для них – це свого роду покликання». Всі людитакого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можутьбути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них – добро,істина, порядність, красота, справедливість, досконалість тощо) виступають дляних як життєво важливі потреби. Існування для особистості, якасамоактуалізується, постає як процес постійного вибору, як первинне вирішеннягамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості євибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху довисокої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій.Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.
Самоактуалізація водночас передбачає спирання навласні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основнихжиттєвих питань. Це – процес постійного розвитку і практичної реалізації своїхможливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хочезробити». Це «відмова від ілюзій, рятунок від неправильних уявлень про себе».
За своїми позиціями, особливо в плані розуміннясенсу життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія зусіх закордонних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.
У вітчизняній психології найбільш відомідослідження в галузі особистості пов’язані з теоретичними роботамипредставників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у розв’язанняпроблеми особистості внесли, зокрема О.М. Леонтьев, Л.І. Божович.
Спираючись на поняття про провідну діяльність ісоціальну ситуацію розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І. Божовичпоказала, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісногоспілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ,названий внутрішньою позицією. Ця позиція є однією з головних характеристикособистості, передумовою її розвитку, що розуміється як сукупність основнихмотивів діяльності.
У концепції структури і розвитку особистості О.М. Леонтьевацентральне місце відведено поняттю діяльності.
Як і в Л.І. Божович, основною внутрішньоюхарактеристикою особистості в О.М. Леонтьева є мотиваційна сфера. Іншимважливим поняттям в його теорії служить «особистісний зміст». Він виражаєвідношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний моментбезпосередньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше,різноманітніше види діяльності, в які включена особистість, чим більше вонирозвинуті й упорядковані (ієрархізовані), тим багатша сама особистість.
Сутність поняття «особистість»у працях А. Бандури
Соціально-когнітивна теорія. Теорія відображаєвизнання як впливу соціуму на думки і дії людей, так і значну роль когнітивнихпроцесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій, Люди взаємнодетермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.
Виділив корисне та шкідливе мислення іповедінку, обґрунтував основні когнітивні концепції – самоефективності тасаморегулювання. Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення,опосередкування, саморегуляція, самоаналіз.
Научання через наслідки реакцій є когнітивнимпроцесом. Наслідки реакції створюють скоріше очікування, ніж зв’язок типустимул-реакція. Додаткові джерела прогнозуючої інформації: опосередковані (дляотримання інформації найбільше значення мають спостереження за іншими) ісимволічні (акцент – вислуховування пояснень).
Стимул – опосередковані організмом когнітивні процеси– реакції.
Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи:такі, які базуються на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованихрезультатах. Саморегулювання поведінки передбачає: самоспостереження, оцінніпроцеси, самореактивні процеси (самовідповіді).
Концепція особистої ефективності виступає якнайбільш важлива для діяльних людей. Усвідомлення самоефективності індивіда –судження про здатність людини досягти певного рівня виконання завдань. Джерелаінформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання,фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація додії.
Кречмер та Шелдон.Конституціональна психологія
Кречмер. Конституціональні типи, що охоплюють людину вцілому, його тіло та психіку та що відповідають дійсним біологічним зв’язкам,можна вважати встановленими тоді, коли відкрито закономірні взаємовідношенняміж емпірично встановленими складними типами тіло будови та складнимиендогенними типами (наприклад, циркулярний та шизофренічний психози).Правильний критерій можна отримати тоді, коли буде можливо контролюватизалежність психічного синдрому від його соматичної основи та соматичногоугрупування симптомів, від їх психічних проявів. Конституційні типи отриманітаким чином: де можливо встановити достатню кількість морфологічних схожостей удостатньої кількості осіб ми починаємо визначати цифрові данні. Копіюючипортрети 100 осіб одного типу – спільні риси фіксуються, посилюються.
Встановлено три постійних типа тіло будови, щоповторюються: астенічний (худорлява, струнка людина, що здається вищою, ніжвона є насправді, тонкокістна, довга, вузька, пласка грудна клітка, тонкийживіт, довгі кістки). Представники цього типу схильні до шизофренії. В дитячомувіці ці люди бувають слабкими, ніжними; у пубертатний період вони швидкоростуть, в зрілому віці та старості вони не схильні до накопичення жиру тарозвитку м’язів. Риси обличчя з віком можуть стати більш різкими. Характернепередчасне старіння. Жінки цього типу часто худорляві, але й низькорослі;атлетичний (сильний розвиток скелету, мускулатури). Середній або низький зрістіз широкими виступаючими плечима, пружнім животом, формою тулуба, що знижуєтьсядонизу. Плотна голова, лінійні контури шиї мають форму трапеції. Характерниймускульний рельєф. Груба будова кісток характерна для ключиці, зап’ястка. Шкіраобличчя достатньо плотна, товста. Жінки можуть бути із жіночно округленимиформами або із вираженим маскулінізмом.
Пікнічний тип. У середньому віціхарактеризується сильним розвитком внутрішніх полостей тіла (голови, грудей,живота) і схильністю торсу до ожиріння при наявності ніжної структури плечовогопоясу та кінцівок. Середній зріст, плотна фігура, м’яке широке обличчя, короткамасивна шия, жирний живіт. Кінцівки м’які, округлі, слабко виражений рельєфм’язів; руки м’які, короткі, широкі. Шкіра тіла м’яка. Зріст середній. Інодіспостерігається комбінація з атлетичними елементами.
Шелдон. Запропонував поняття не типу, а компонента.Візуально дослідив фото 4000 студентів коледжу. Виділив три типи: ендоморфний,мезоморфний, ектоморфний.
Ввів соматотипування (система оцінки засемибальною шкалою) – середній ступінь, висока виваженість, повна відсутність.Досліджував компоненти темпераменту кожної групи.
Вісцеротонія (розслабленість у рухах, любов докомфорту, уповільнені реакції, любов до їжі, соціофілія, привітливість, жагасхвалення, орієнтація на інших людей, терпимість, стабільність емоційнихпроявів.
Глибокий сон, безхарактерність, легкість успілкуванні, орієнтація на «дитинство», потреба у людях в тяжку хвилину.
Соматотонія (впевненість у рухах, любов до фізичнихвправ, навантажень та пригод, прагнення до влади, схильність до ризику,хоробрість, агресивність у змаганнях, психологічна нечутливість, емоційначерствість, відсутність такту).
Байдужість до болі, зовнішній вигляд відповідаєбільш похилому віку, прояв екстраверсії у вчинках, агресивність, настирливість,жага до дій у важку хвилину, орієнтація на юнацькі цілі та заняття.
Церебротонія (стриманість манер, рухів, надмірнафізіологічна реактивність, підвищена швидкість реакції, надмірне розумовенапруження, емоційна стриманість, прихованість почуттів, забрудненість увстановленні соціальних контактів, слабкий автоматизм, труднощі в отриманнінових звичок, невміння попереджати відношення до себе, інших, тихий голос,боязкість викликати шум).
Надмірна чутливість до болі, недостатній сон,хронічна втома, юнацька живість манер та зовнішнього обліку, церебротонічнаінтроверсія, стійкість до дії алкоголя та інших депресантів, тяга досамотності, орієнтація на пізні періоди життя
Концепція персоналізації (за Петровським).
Персоналізація (від лат. рersona – особистість).Процес, в результаті якого конкретна людина отримує ідеальну представленість ужитті інших людей, у суспільному житті. Найбільш істотною ознакоюперсоналізації являється перетворення інтелектуальної та афективно-потребовоїсфери однієї людини під впливом іншої (тієї, яка персоналізована).
Структура особистості.
1. Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна)підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організаціюіндивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можназобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тілалюдини.
2. На основі інтраіндивідної підсистеминеможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосереднійміжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття,що переміщується за межі органічного тіла. Це – мівжіндивідна (інтеріндивідна)підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистіснихвідношень.
3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема,що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженістьіснуючих «тут і тепер» зв’язків з іншими людьми. Основна увага дослідникаприпадає на форми впливу, який людина свідомо або несвідомо здійснює на інших людей(«вклади» в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування абодіяльність (перетворення їхньої інтелектуальної, емоційно-вольової, моральноїсфери, світоспоглядання).
Суб’єктивними ознаками реалізації даної потребиу спілкуванні можуть виступати: прагнення бути авторитетом для інших, отриманнясуспільного визнання, самовизначення, потреба бути емоційно привабливим дляінших. Надмірна потреба в індивідуальній персоналізації у спілкуванні можестати фактором деперсоналізації інших, особливо, якщо у людини немаєвідповідних посилань або є інші відмовляють їй у визнанні.
В діяльності потреба в особистісній реалізаціїпроявляється в орієнтації на високі досягнення, якість та майстерність праці, упрагненні знати роботу у досконалості.
Висновки
Розробники об’єктивних тестів прагнуть здобути зїх допомогою чисте знання про особистість, ті данні, які не фальсифікованіпіддослідним, з іншої – не піддалися впливу експериментатора.
За Кеттеллом: об’єктивний тест – тест, цільякого невідома піддослідному (а тому результати не можуть бути фальсифіковані).
Намагання отримати об’єктивні знання проособистість за допомогою відповідей тестів має своє теоретичне обґрунтування тапов’язане з природно-науковими теоріями особистості.
Природно-наукові (об’єктивні) теорії особистостідостатньо добре відомі у психології. Загальним є те, що «об’єктивний критерій»,що дозволяє описати особистість, завжди виявляється за межами науки.
Переважна кількість психологічних теорій з точкизору «об’єктивістів», немає сенсу, в них не пропонуються критерії істинностітих чи інших тверджень, вони не співіснують один з одним.
Айзенк відносить до неприпустимих танеперевіряємих теорій наступні теорії: розроблені Фрейдом, Юнгом, Адлером,Бісвангером, Хорні, Саллівеном, Фроммом, Еріксоном, Маслоу. Ці теорії (згідноАйзенку) не відповідають сучасній моделі природної науки.
Фізіологія розглядалася та розглядається якнаука, яка пояснює психологічні явища. В психології не було та не може бутиєдиної вірної теорії особистості, природно-наукова теорія не виключаєавтоматично інші теорії, які помилково виключає Айзенк. Кожна теоріяособистості має своєрідний погляд на природу людини. Відповідно цьому поглядувизначається методологія та процедури дослідження. Ті теорії, що не піддаютьсяекспериментальному аналізу та не об’єктивуються, не можуть бути причиною того,щоб проголосити теорію невиправданою.
Достатньо переконливий доказ цього судження –ефективність фрейдовської та адлерівської психотерапій, що базуються натеоріях, які пропонується деякими психологами відкинути з появоюприродно-наукової парадигми.
Розвиток ідей гуманістичної психології – антипідприродно-наукової парадигми, підтверджують те, що прогрес досягається зарахунок «внутрішніх ресурсів».
Усі теорії особистості або більша їхня кількістьмають достатньо можливостей для того, щоб досягти внутрішньої валідності тарозвити власні інструменти оцінки. Кожна теорія дає обмежені знання проособистість та закрита від даних іншої теорії.
Задача майбутнього – не відкидання тієї чи іншоїтеорії, а побудова єдиної метатеорії, що інтегрує валідні данні із всіхіснуючих теорій.
При розробці більшості методик психологічноїдіагностики, їхні творці намагаються опиратися на теорію вимірювання, щоприйнята у природному знанні. Прагнення до об’єктивної точності (за зразкомприродознавчих наук) призвело до створення багатьох відомих та валіднихметодик.
Результати багатьох об’єктивних тестів зважкістю піддаються можливості існування у психології інтуїції та здоровогоглузду дослідника, а також науковості не тільки веріфікованого, що підтвердженоемпірично досвідом, знання.
Список використаної літератури
1. studentam.net.ua/content/category/24/158/86/;
2. psyhoboom.ru/to.html;
3. Психологічні теорії особистості // людина всфері гуманітарного пізнання. – К, 1999. – С. 41–60;
4. Особистість у практичній психології //Основи практичної психології: Підручник. – К., 2001. – С. 78–215;
5. Степанов О.М. Психологія особистості: Посібник.– К., 2003. – 211 с.