Особливості прояву агресивного поводження підлітків, що виховуються в умовах школи-інтернату

ЗМІСТ
ВСТУПРОЗДІЛ 1. АГРЕСІЯ: ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ТЕОРІЇ
1.1.    Природа агресії,форма її прояву
1.2.    Деякі результатидослідження агресивної поведінки в соціальній психології
1.3.    Проблемавзаємозв'язку агресивного поводження і переживання комплексу неповноцінності впідлітків
1.4.    Психологічніособливості прояву агресивної поведінки у підлітковому віці
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ВИХОВАНЦІВ ШКОЛИ – ІНТЕРНАТУ
2.1 Методи діагностикиособливостей агресивної поведінки підлітків
2.2 Рівневі показникивиразності агресивної поведінки вихованців школи інтернату

ВСТУП
Проблема«важких учнів» – одна з головних психолого-педагогічних проблем. Якби не булотруднощів у вихованні підростаючого покоління, то необхідність у віковій іпедагогічній психології, окремих методиках педагогіки відпала б сама собою.
Великасуспільна важливість цієї проблеми стає актуальною в період побудовидемократичної держави з ринковою економікою. Важке екологічне положення країни, усуненнястарого світогляду і не сформованість нового, відсутність відповідних знань іумінь життя і роботи в умовах конкурентного і високопродуктивного виробництва –усе це привело наше суспільство до визначених труднощів і внутрішніхконфліктів. Особливо важко в цей період підростаючому поколінню. Серед молодіпоширюється нігілізм, демонстративна і зухвала поведінка стосовно дорослих,частіше й у крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різкозросли правопорушення серед молоді, підлітків. Дуже зросли правопорушення ісеред дорослої частини населення. Але все-таки 70% злочинів відбуваються особамидо 30 років. Серед них особливо виділяються підлітки. Злочину в підлітковомувіці на багато випереджають злочину в інших вікових групах. До того жз'являються всі нові сторони поводження. Молодь бере участь у воєнізованихформуваннях політичних організацій екстремістів, співробітничають з мафією,займаються проституцією, сутенерством, роблять економічні злочини. Педагогампотрібно знати, що кількість підлітків, що не де не учаться, збільшилося середправопорушників на 40%. Ці дані свідчу про те, що молоді вже сьогодні потрібнаособлива допомога вихователів і педагогів. Але корекція поводження сучасного«важкого» учня можлива якщо сам педагог сам добре розуміє не тільки сучаснісуспільні процеси, а і психологію сучасної молоді.
Новамета виховання ставить нові завдання – гуманістичний підхід до особистостіучня. А це вимагає знань психолого-педагогічних методів вивчення особистостідитини і допомоги йому в розвитку необхідних для самостійного життя якостей.
Напружені,хитливі соціальні економічні, екологічний, ідеологічні обставини, що склалися внаш час у нашому суспільстві, обумовлюють ріст різних відносин у розвитку іповодженні підростаючого покоління. Серед них особливу тривогу викликають нетільки прогресивне відчуження дітей, але і їхній цинізм, жорстокість,агресивність. Найбільше гостро цей процес виявляється на границі переходу здитинства до дорослого положення – у підлітковому віці. Причому проблемаагресії підлітків, що торкається суспільства в цілому, викликає глибокехвилювання як у педагогів, батьків, так і гострий науково-практичний інтересдослідників. Але спроби пояснити агресивні дії молоді утрудняються тим, що нетільки в повсякденній свідомості, а й у професійних колах і в багатьохтеоретичних концепціях, явище агресії має досить складне пояснення, заважаючияк його розумінню, так і можливості уваги на неї.
Багатоплановіпсихологічні дослідження цієї проблеми в державній психології, по суті, лишепочинаються, хоча окремі питання вивчення агресії й агресивного поводженняпривертають увагу багатьох авторів: Г.М. Андрєєва, В.В. Знанов, Л.В. Колчина,Н.Д. Левітів, Е.В. Романин, у тому числі розглядалися особистості девиантногопокоління підлітків (С.А. Беличева, Г.М. Менковский, М.А. Агеманскин).
Актуальністьнашої роботи визначена тим, що, як це випливає з літературних даних, у сучаснихумовах росте частота і ступінь виразності агресивного поводження підлітківвзагалі і вихованців школи-інтернату зокрема. У теж час у літературних джерелахне представлені в достатньому ступені психологічні методи, що дозволяютьефективно визначати необхідні для корекційної роботи визначені параметриагресивності підлітків.
Новизна:запропоновані й описані методи визначення характеристик агресивності підлітків,виходи з яких можна приймати рішення про необхідність конкретних методівкорекції.
Об'єктдослідження – агресія як форма поводження підлітків.
Предметдослідження – особливості прояву агресивного поводження підлітків, щовиховуються в умовах школи-інтернату.
Цільдослідження – визначити рівневі, структурні характеристики агресивності,етіологія і форма її прояву, запропонувати методи і принципи корекціїагресивності в умовах шкільного навчання.
Гіпотезадослідження: в основі даного дослідження лежить припущення про тім що можутьбути виділені особливості агресивності вихованців школи інтернату, визначенідеякі причини агресивного поводження і запропоновані досить ефективні длядеяких випадків методи і принципи корекції агресивності.
Задачінашого дослідження:
1)        проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблеміагресивного поводження підлітків;
2)        діагностування особливості агресивного поводження в підлітків;
3)        установити взаємозв'язок деяких властивостей особистості загресивним поводженням підлітків;
4)        визначити вплив відчуття комплексу неповноцінності на агресивнеповодження;
5)        визначити рівень інтелекту в підлітків і вплив на агресивнеповодження;
6)        запропонувати деякі принципи і методи корекції агресивногоповодження в підлітків, що виховуються в умовах школи інтернату.

РОЗДІЛ1. Агресія: визначення і підстава теорії
 
1.1 Природа агресії, форма її прояву
Прививченні агресивного поводження людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозноюі суперечливою задачею: як знайти виразне і придатне визначення основногопоняття.
Відомакнига Конрада Лоренса, видана в нашій країні під лаконічною назвою «Агресія», воригіналі називається інакше – «Так називане зло». Саме це формулювання чіткопозначає позицію автора: агресія яку прийняте вважати злом, насправді таким неє, а виступає природним, біологічно доцільним механізмом виживання живих істот.
Начисленних прикладах автор демонструє: напористий агресор має більше шансівдомогтися свого, а «примиренець», як правило, буває подавлений у широкомузмісті слова «використаний», навіть знищений. Така природа всіх живих істот, утому числі і людину і будь-які спроби її переробити приречені на провал. Зприродою необхідно просто вважатися, намагаючись направити древні імпульси вприйнятне русло. Хоча остання задача також представляється практичнонездійсненної – протягом всієї історії людства вона постійно ставилася, але щене кому не вдавалося знайти її бездоганне рішення.
Протилежнуточку зору відстоює наш співвітчизник В.П. Эфротисон. За йогопереконанням біологічно доцільним пристосувальним механізмом є аж ніяк не тягадо насильницького придушення інших, а навпроти – альтруїстичне прагнення робитиіншим підтримку. Культивуючи це прагнення (головним чином – беззвітним), людинаі став людиною, хоча джерела людського альтруїзму простежуються автором ще утваринному світі.
Питанняв тім, чи є агресивність невід'ємним атрибутом людської природи або соціальнообумовленим перекрученням цієї самої природи, донині залишається гостродискусійним. Так чи інакше, агресія за всіх часів виступала важливим елементівсоціального буття людини, більш того – часто складала для людини серйознупроблему: більшість людських лих – це страждання жертв агресії.
«Агресія– індивідуальне або колективне поводження, дія, спрямована на нанесенняфізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групилюдей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта нафрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Відподібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивнаагресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, щохарактеризується ціленаправлено-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, іінструментальною агресію, де ціль дії суб'єкта нейтральна, а агресіявикористовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, щорозвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні,ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємноїіндукції, стереотипизації представлень у створюваному «образі ворога»,готовність суб'єкта до агресивного поводження розглядається як відносно стійкариса особистості – агресивність.
Рівніагресивності визначаються як наученим у процесі соціалізації, так і орієнтацієюна культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальноївідповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль тут граютьтакож ряд ситуативних перемінних. Агресивні дії можуть направлятися суб'єктамна самого себе, приймаючи форму аутоагресії (наприклад, суіцидне поводження).Деякі прояви агресивності й аутоагресії можуть служити ознакою що розвиваютьсяпатопсихологічних змін особистості, тому що збудлива психопатія, параноя,епілепсія. У формуванні самоконтролю над агресивністю і стримуванні агресивнихактів велику роль грають розвиток психологічних процесів емпатії,ідентифікації, дизентрации, що лежать в основі здатності суб'єкта до розумінняіншої людини і співпереживанню йому, що сприяють формуванню представлення обіншому людину як унікальної цінності [7]
Дляпсихолого-педагогічної науки питання про природу агресивності особливезначення, оскільки від відповіді на нього залежить вибір способів гуманізаціїсуспільства за допомогою виховних впливів.
Якщоагресивність споконвічно властива людині, то чи можливо зм'якшення і придушенняцієї природної тенденції, напрямок її в прийнятне русло.
Якщоумова існування примушують людини бути агресивним, то що це за умови і не можначи їхній змінити?
Якщолюдина здобуває цю непорядну рису в наслідку дурних впливів, не можна чи нівелюватиці впливи або принаймні знизити їхній негативний ефект?
Існуєтри основних підходи в поясненні природи агресивності.
Першийпоєднує теорії в які агресивність трактується як уроджена інстинктивнавластивість людини (сюди входять різноманітні теорії психологічної користіпочинаючи з ортопоксального фрейдистского психоаналізу, а також близькі до нихтеорії (этологические)).
Урамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується якповедінкова реакція на фрустрацію.
Третійскладають концепції рассматривающие агресивність як характеристику поводженняформирующуюся в результаті научения (бихевиоральные теорії).
Щобоцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший підхід, розглянемо внаступній главі основні положення кожного.

1.2.    Деякі результати дослідження агресивного поводження в соціальнійпсихології
Початоквивчення психологічних механізмів агресивності зв'язано з ім'ям Зиґмунда Фрейда,що виділив два фундаментальних інстинкти – інстинкт життя (творчий початок улюдині, Ерос, що виявляється зокрема, у сексуальному потязі) і інстинкт смерті(танатос – початок руйнівне, з яким і зв'язується агресивність). Ці інстинктивічні, уроджені і незмінні.Звідси й агресивність як невід'ємна властивість людської природи. Енергія, що накопичується,«агресивного драйву» час від часу повинна одержати «розрядку» у спалахахагресивності. Психоаналітики вважають, що для того, щоб не відбулосянеконтрольованого насильства, неконтрольованої реалізації агресивності,потрібно, щоб агресивна енергія постійно розряджалася (спостереженнями зажорстокими діями, руйнуванням неживих предметів, участю в спортивних змаганнях,досягненням позицій домінування влади та інше).
Єтеорія, що уподібнює агресивність людини, агресивності тварин і пояснює це чистобіологічно – як засіб вижити в боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту ітвердження себе, свого життя через знищення або перемогу над суперником (етологическаятеорія агресивності). У цьому змісті чоловік як активний захисник свого життя(і життя родича) біологічно запрограмований на агресивність. Таким чином, етологирозглядають агресивне поводження людини як спонтанну уроджену реакцію. Ця точказору знайшла своє вираження в роботах К. Лоренса. Згідно Лоренсу, природалюдської агресивності інстинктивний, так само як і механізм що забороняєумерщвлять собі подібних, але Лоренс допускає можливість регуляції людськоїагресивності і покладає надії на виховання, посилення моральноївідповідальності людей за своє майбутнє.
Пізнішесамою популярною теорією агресивності стала теорія «фрустрації-агресії», сутьякої в наступному: усяка фрустрація створює внутрішнє спонукання або мотив доагресії (Домгарт Д.). Агресивне поводження достатнє докладно вивчали біхевіористы,вони зв'язували агресію з фрустрацією. Фрустрація – емоційний стан людини, щовиникає у випадку появи нездоланних перешкод на шляху до досягнення бажаноїмети, фрустрація – це неможливість задоволення потреби. Будь-яка агресія можебути зрозуміла як викликана якоюсь фрустрацією. Фрустрація й агресія можутьвиникати від соціального порівняння («мені дали менше, ніж іншим»). Фрустраціїздатні накопичуватися підсилюючи і закріплюючи агресивність людини або формуючикомплекс неповноцінності; і в кінцевому рахунку агресія вихлюпується, якправило, не на винуватця фрустрації, а на ті, хто «більш слабкий». Агресія – цеоднобоке подпитанное негативними емоціями відображення реальності, що приводитьдо перекручування, необ'єктивності, невірності розуміння дійсності донеадекватного поводження. Часто аналіз показує, що агресія переслідувалаяку-небудь позитивну мету для людини, але обраний агресивний спосіб поводженняє невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршеннюситуації. Чим більш фрустрирована і невротична особистість, тим частіше ігостріше здійснюється неадекватне агресивне поводження. У теорії фрустрації –агресії Берковец увів три істотних виправлення: 1) фрустрація не обов'язковореалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них; 2) навітьпри готовності агресія не виникає без належних умов; 3) вихід із фрустрируючійситуації за допомогою агресивних дій виховує в людини звичку до подібним додій.
Теоріясоціального научения агресії затверджує, що фрустрація, міжособистіснийконфлікт, полегшує прояв агресії, є необхідним, але не достатньою умовою їївиникнення. Для того що б ситуації фрустрації виникло агресивне поводження,необхідна наявність у людини схильного поводитися агресивно в подібнихситуаціях. Така схильність формується і закріплюється через соціальне научение:спостерігаючи поводження навколишніх, власний удалий досвід застосуванняагресії. У такий спосіб першорядна роль у формуванні агресивних особистісних схильностейприділяється соціальному оточенню. В даний час ця теорія займає пануючеположення.
Найбільшвідомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Вінвизначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняттяатаки – акта, що поставляє організмові ворожі стимули. При цьому атака викликаєсильну агресивну реакцію, а фрустрація – слабку. Басс указував на ряд факторів,від яких залежить сила агресивних звичок:
–частота й інтенсивність випадків, у яких людина була атакована, фрустрирован,роздратований;
–часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до закріплення агресивнихзвичок;
–культурні і субкультурні норми, засвоювані людиною, можуть полегшити розвиток унього агресивності;
–впливає темперамент: такі якості темпераменту, як імпульсивність і помисливістьреакцій, рівень активності і т.д.;
– прагненнядо самоповаги, до захисту від групового тиску, прагнення до незалежностівикликає первісну тенденцію до неслухняності, а потім, зустрічаючи опірнавколишніх провокує людини до прояву агресивних форм поводження.
Бассвважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Длякласифікації агресивного поводження він пропонує три дихотомії: фізична –вербальна агресія, активна – пасивна, спрямована – ненаправлена.
Іншийвідомий представник поведінкового підходу А. Байдура, підкреслював, що якщолюдина з дитинства бачив приклади агресивного поводження людей, особливобатьків, то в силу наслідування він навчається агресивним діям. Дослідженняпоказали, що агресивні хлопчики виховувалися родителями, що застосовувалистосовно них фізичне насильство – вони могли поводитися покірно будинку, алестосовно ровесників і сторонніх людей виявляли більше агресивності, чим їхнітовариші, у яких у родині була інша, мирна ситуація. Саме по цьому ряддосліджень вважали фізичне покарання дитини – моделлю агресивного поводження,переданого дитині дорослими. Покарання може бути ефективним тільки придотриманні таких умов, як позитивне відношення караючих до що карається іприйняття кара норм караючого.
1.3 Проблема взаємозв'язку агресивного поводження і переживаннякомплексу, неповноцінності в підлітків
Коженпсихологічний акт володіє визначеним енергетичним потенціалом, іншими словамиенергетично забезпечений. Якщо психологічний акт блокується перешкодоюзовнішнього або внутрішнього плану, виникає відома напруга. «Психічно напругавиявляється в почутті занепокоєння і пригніченості. Це почуття походить зпотреби яким-небудь способом відновити рівновагу і зняти напругу. Проблема людинита ж, що і будь-якої енергетичної системи: знайти шлях найменшого опору длярозрядки напруги можливо скоріше і з найменшою небезпекою.» Емоції виступаютьяк енергетичні джерела, що дають імпульси до рішення проблем.
Якщо,наприклад, з'являється стимул, когнітивно оцінений як «погроза»; страх індивідавикликає фізіологічне порушення і «наказує» йому почати якісь дії, щобвіддалити погрозу й усунути страх.
Своєрідністьексквізитной ситуації полягають у тім, що в ній обов'язково є присутнім іншийреальний або интеризированный стимул перешкоджаючому спонтанному реагуванню наперший. Іноді він може збігатися з першим стимулом, у тому числі, коли гнів набільш сильного суб'єкта не може бути виражений через острах протидії з йогобоку.
Такимчином, ексквізитна ситуація представляє можливість для розробки нових абоперебудови наявних механізмів захисту при дозволі протиріччя, переходу на новийрівень відображенні і регуляції і, тим самим, удосконалювання індивідом своїхадаптивних здібностей. При цьому кількість власне ексквізитних ситуацій у життіадаптованого індивіда значно знижується. Нормативне функціонування механізмівзахисту забезпечуємо стабільність індивідуальної картини світу, щоупорядковується, настільки щирої і настільки перекрученої, наскільки це заданозагальноприйнятими стандартами.
Вданий час у психології існує чотири загальних проблеми адаптації розташовані увизначеному порядку, відповідають базисним психологічним потребам, особливоактуальними на відомих періодах онтогенезу. Про ці потреби писали в різний часА. Адлер, К. Хорни, Э. Эриксон, Э. Фром, Э. Берн і їхні послідовники. Це –потреби: у безпеці (тимчасовість); у волі й автономії (ієрархія в успіху й ефективності(територіальність)); у визнанні і самовизначенні (ідентичність)
Спочаткузахисні механізми особистості були зв'язані з класичним психоаналізом, а саме зтеорією лібідо і фрейдівскою структурною моделлю особистості, що включає триінстанції: воно, я і понад я. Свою класичну роботу «Психологія «Я» і захиснімеханізми» А.Фрейд присвятила аналізові «засобів, за допомогою яких «Я»обороняється проти невдоволення і страху і намагається затвердити своєпанування над імпульсивним поводженням, афектами і потягами».
Одинз яскравих представників его-психології Х. Хартичиани висловлював думку про те,що захисні механізми «я» можуть одночасно служити як для контролю над потягами,так і для пристосування до навколишнього світу.
УсьогоА.Фрейд згадує десять способів захисту: витиснення, регресія, формуванняреакції, ізоляція проекції, інтроекция, заміщення і сублинеация.
Унашій роботі зупинимося небагато на такому механізмі захисту як заміщення ікоротке охарактеризуємо його.
Заміщеннярозвивається для стримування емоції гніву на більш сильного, старшого абозначимого суб'єкта, що виступає як фрустратор, щоб уникнути відповідної агресіїабо відкидання. Індивід знімає напруги звертаючи гнів і агресію на більшслабкий одушевлений або не одушевлений об'єкт або на самого себе. По цьомузаміщення має як активні так і пасивні форми і може використовуватисяіндивідами незалежно від їхнього типу конфліктного реагування і соціальноїадаптації.
Особливостізахисного поводження в нормі: імпульсивність, дратівливість, вимогливість донавколишньої, брутальність, запальність, реакція протесту у відповідь накритику, нехарактерність почуття провини, захоплення «бойовими» видами спорту(бокс, боротьба, хокей), перевага кінофільмів зі сценами насильства,прихильність до будь-якої діяльності зв'язаної з ризиком, виражена тенденція додомінування іноді сполучиться із сентиментальністю, схильність до занятьфізичним працею.
Акцентуація:збудливість «эпилептоидность». Можливі дії поводження: агресивність,некерованість, схильність до деструктивних і насильницьких дій, жорстокість,аморальність, бродяжництво, промискуетет, проституція, часто хронічнийалкоголізм, самоушкодження і суїциди.
Типгрупової ролі: «роль шукаючого козла відпущення»
Улітературі й у нашому дослідженні зокрема, показано що деякі випадкиагресивного поводження представляють собою специфічну форму эго-защиты, поцьому є підстави припустити про наявність взаємозв'язку між визначенимивизначеннями агресії і переживанням людиною комплексу неповноцінності.Безпосереднє відношення до висунутого припущення має представлення, що розвиваєу своїх роботах А. Адлера.
А. Адлердумав, що почуття неповноцінності бере свій початок у дитинстві. Він пояснив цев такий спосіб: дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли вінзовсім безпомічний і, що б вижити, повинний спиратися на батьків. Цей досвідвикликає в дитини глибоке переживання неповноцінності в порівнянні з іншимилюдьми в сімейному оточенні, більш сильними і могутніми. Поява цього ранньоговідчуття неповноцінності позначає початок тривалої боротьби за досягненняпереваги над оточенням, а так само прагнення до досконалості і бездоганності.Адлер затверджував, що прагнення до переваги є основною мотиваційною силою вжитті людини.
Такимчином, згідно А. Адлеру, фактично усе, що роблять люди, має на меті подоланнявідчуття своєї неповноцінності і зміцнення почуття переваги. Однак відчуттянеповноцінності по різних причинах може в деяких людей стати надмірним. Урезультаті з'являється комплекс неповноцінності – перебільшене почуття власноїслабості і неспроможності. Адлер розрізняв три види страждань, випробовуваних удитинстві, що сприяють розвитку комплексу неповноцінності: неповноцінністьорганів, надмірна опіка, відкидання з боку батьків.
По-перше,у дітей з якою-небудь уродженою фізичною неповноцінністю може розвитися почуттяпсихологічної неповноцінності. З іншого боку, діти, батьки яких надмірно їхбалують, потурають їм в усьому, виростають недостатньо упевненими у своїхздібностях, тому що за них завжди усі робили інші. Їх турбує глибоко укоріненепочуття неповноцінності, тому що вони переконані, що самі не здатно переборотижиттєві перешкоди, нарешті, батьківське зневага дітьми, відкидання може статипричиною появи в них комплексу неповноцінності з тієї причини, що діти, щовідкидаються, в основному почувають себе небажаними. Вони йдуть по життю бездостатньої впевненості у своїй здатності бути корисному, улюбленому й оціненимипо достоїнству іншими людьми. Кожний з цих трьох видів страждань у дитинствіможе зіграти вирішальну роль у виникненні неврозів у зрілі роки.
Розглядаючиу своїй роботі етиологию агресивного поводження вихованців школи-інтернату миприйшли до представлення про те, що в ряді випадків ця форма поводження можебути наслідком переживання дитиною комплексу неповноцінності. Підставою такогоприпущення є наступне:
1.        Ситуація розвитку гнітючої більшості вихованців школи-інтернатутака, що особливості цієї ситуації з високою імовірністю викликає в дитинипереживання почуття ущербності, незахищеності, а також переживання недостатньоїакліматизації прогнозу благополуччя власного майбутнього. Ці переживання посуті, і є переживаннями дитиною «комплексу неповноцінності».
2.        Агресивне поводження в ряді випадків є, по суті своєю, формоюзахисного поводження. У свою чергу можна екати, що представлення «захисногоповодження» вище в тих випадках, коли більш інтенсивно переживається комплекснеповноцінності.
1.4 Психологічні особливості прояву агресивного поводження впідлітковому віці
Підлітковийвік часто називають «важким», «критичним», «переломним». І це не випадково. Уперіод від одинадцяти до чотирнадцяти років (± 2 роки) відбуваєтьсябагаторівнева перебудова організму дитини, завершується формування особистості.
«Відбуваютьсязміни з боку мотиваційної сфери особистості – на ряді з навчальною мотивацієюна перший план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєнняцінностей і норм підліткової сфери. Стосовно батьків виявляються ознаки реакціїемансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору по тим або іншихпитаннях, до втеч з будинку. У зв'язку з активним формуванням особистості в цейперіод загострюються особливості характеру.» [8]
Намвідомо, що центральним новотвором підліткового віку є почуття дорослості, тобтопрагнення бути і здаватися дорослими. Саме в цьому виражається життєва позиціяпідлітка визначає його бажання, прагнення, поводження в цілому. Виникненнянової життєвої позиції супроводжується значними труднощами не тільки длябатьків, педагогів, але і для самого підлітка. Він ще не упевнений у своїхсилах, а це викликає в нього напруженість, постійне прагнення перевірити силусвого «я», затвердити себе, виявляючи при цьому непокора, упертість, що веде доагресії.
Проблемаросту дитячої агресії усе більш активно обговорюється в родині, школі,суспільстві. Де джерела дитячої агресії? Як запобігти її прояв?
Середпричин агресивного поводження підлітків ми можемо виділити як соціальні, котріобумовлені соціальною напругою, психологічна неврівноваженість усьогосуспільства, так і психологічну, зв'язану з віковими психологічнимиособливостями підліткового характеру, міжособистісними взаєминами дітей даноївікової групи. Однак дані причини настільки тісно зв'язані між собою, що можнаговорити про соціально-психологічні причини агресивного поводження підлітків,не розбираючи них окремо. Ми розглядаючи лише деякі найбільш загальні причини.
«Кризасоціальної системи, збільшення екологічної й економічної нестабільності, змінав політичній ситуації – усе це відбилося на свідомості почуттях і поводженнідітей, підлітків, молоді. У багатьох з них має місце катастрофи моральнихідеалів, дефіцит моральних почуттів.
Поляризаціядоходів, вільна торгівля привели молоде покоління до користолюбства,хабарництву, шахрайству. Розгул злочинності, воля дій, поширення духовногоцинізму, культ насильства на телеекранах і багато чого іншого створює негативнетло для аморального розвитку дітей і підлітків. У суспільстві, де висміюєтьсяентузіазм і шляхетні вдачі, здійснюються акти вандалізму стосовно пам'ятниківкультури, а дорослі демонструю приклади непокори, стає усе сутужніше виховуватипідростаюче покоління.
Психологивідзначають, що в цілому в дітей збільшилася асоціальна спрямованість, вонистали набагато агресивніше, дошкульніше, швидко виходять зі стану рівноваги.Можна сказати, що діти відбивають у своєму характері усі ненормальностісучасного суспільства. [Бовть]
Крімперерахованих вище причин агресивного поводження підлітків ми вважаємо занеобхідне вказати на деякі загальні психологічні причини агресії дітейпідліткового віку. Насамперед, як відомо, до вікових психологічних особливостейналежить акцентуація, що загострюється в цей період. Варто також виділитиобумовлене віком прагнення до зростаючої фізичної активності, що можевиявлятися в задирчивости, псуванню майна, що руйнують діях і інших формахагресії, що засуджуються суспільством.
Якбуло сказано нами вище, нерідко формуванню і посиленню агресивності сприяєхарактерна для даного віку потреба підлітка в самоствердженні. Якщо данапотреба переважає, то найбільш енергійні підлітки стають агресивними і прагнутьдомінувати. Боротьба за лідерство у свою чергу базується на жорстокомупідпорядкуванні одному і примусові інших. Лідер, як правило, утримує статус задопомогою насильства.
«Дитинапідліткового віку домагається уваги, розуміння і довіри дорослих. Віннамагається грати визначену соціальну роль не тільки серед однолітків, але ісеред дорослих, тобто виявляє соціальну активність, але іноді дорослі стримуютьцю активність, у наслідку чого між дорослими і підлітком виростає психологічнийбар'єр, що намагаються перебороти багато підлітків застосовуючи активну формуповодження.» [1]
Якщопідлітки не знаходять взаєморозуміння з ближніми ним людьми – у родині, то такідіти більш схильні до агресивного поводження. «У такий спосіб: родина єосновним джерелом для одержання дітьми знань про моделі агресивного поводження.Характер відносин між родителями, між родителями і дітьми, дисгармонією вродині, постійне агресивне поводження батьків – усе це визначає агресивнеповодження дітей.» [Райгор, Дьяч]
Розглядаючидану проблему, нам стало відомо, що агресивність приносить підліткам тимчасовеполегшення й у теж час може змусити навколишніх звернути на нього увага, якщовін відчуває потребу в батьківській турботі.
Неможна залишати без уваги і ситуативні фактори, на які вказує И. Фурманів і якітакож впливають на можливі агресії в дітей: «Оцінка іншими людьми». Було встановлено,що присутність інших людей уже саме по собі може або підсилювати, абогальмувати агресію. «Навмисність агресії». Існує точка зору, що для початкуагресії нерідко буває досить знати, що інша людина має ворожі наміри, хочабезпосереднього акта агресії не було. «Сприйняття агресії». Сюжети насильства увідео- і телепрограмах роблять дитини більш агресивним і жорстоким. «Бажаннямести». Часто агресія може виникнути як відповідна реакція на поводженнянавколишніх, тобто як акт мести за що-небудь» [Скребец]
Особливаувага нам би хотілося приділити особистісним характеристикам підлітків, що, нанашу думку, відіграють важливу роль у формуванні агресивного поводження. До нихми відносимо високий рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, щовиявляється у високій збудливості, депресивності, що і ведуть високому рівневітривожності, замкнутості, непевності в собі.
Утакий спосіб ми прийшли до висновку, що виникнення агресії в підлітків лежить воснові незадоволенні життєво важливих для дитини потреб, таких як потреба вспілкуванні, самовираженні, самоствердженні. Виступає способом відреагувати ісвоєрідним захисним механізмом на несприятливу обстановку в родині і жорстокевідношення з боку батьків, досягнення значимої мети.
Назакінчення хотілося б сказати, що існує думка про те, що в агресії є своїпозитивні і негативні тенденції. Так, наприклад, вона може виявлятися вініціативній активності або ворожості, неслухняності і відсічі. Агресивність устані розвити ініціативність, а так само зробити дитини наполегливим,недовірливим і боязким.
Звідсинашою головною задачею є розвиток позитивних сторін агресивності в підлітку іпопередження негативних.
Викладенівище теоретичні положення лягли в основу нашого експериментального дослідженняагресивності, як властивості особистості вихованців школи-інтернату, і протягомусієї подальшої роботи будемо постійно спиратися на них.

Розділ 2. Експериментальне дослідженняособливостей агресивного поводження вихованців школи-інтернату
 
2.1 Методи діагностики особливостей агресивного поводженняпідлітків
Нашедослідження було проведено в Донецькій області, міста Слов'янська в інтернаті№1. В експерименті брали участь підлітки 8-А і 8-б класів. Експериментальнагрупа складалася 35 чоловік: 17 дівчинок і 18 хлопчиків. Середній віквипробуваних склав 14 років.
Відповіднодо поставленої гіпотези в процесі роботи нами були розроблені приватні задачі:
1)діагностика показника агресії в підлітків;
2)оцінка розвиненості особистісних якостей дітей підліткового віку;
3)діагностика інтелектуального розвитку підлітків;
4)визначення рівня комплексу неповноцінності в підлітків;
5)визначення ступеня значимості зв'язку між показником агресивності, особистіснихякостей особистості, рівнем інтелектуальних здібностей і рівнем комплексунеповноцінності.
Зметою рішення даних задач нами були використані такі психодіагностичніметодики:
1)методика діагностики показників і форм агресії А. Басса й А. Дарки (адаптаціяА.К. Осмицкого) [10]
2)методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (16-ФЛО-105-С)
3)критериально орієнтований нормативний тест розумового розвитку Ю.З. Гельбуха(Контур)
4)опросник по визначенню рівнів комплексу неповноцінності.
Привиборі даних методик ми спиралися на те що питання в них сформульовані і подаютьсятак, що б уникнути впливу на відповіді тенденцій соціальної бажаності, щодозволить нам одержати найбільш адекватні результати.
2.2 Рівневі показники виразності агресивного поводження вихованцівшколи інтернату
Длядослідження агресивності застосовуються ті ж групи методів, що і для іншихвластивостей особистості: спостереження, опитувальні і проективні методики.Частина методів є спеціалізованими, тобто спрямованими на діагностику тількиагресивності. Застосовуються і допоміжні методики, що виявляють агресивністьразом з цілим комплексом інших особистісних властивостей і психологічнихстанів.
Усвоєї роботі ми використовували опросник А.Басса й А.Дарки, що визначаютьякісні і кількісні характеристики прояву агресії. Вони можуть бути використанідля визначення форм агресивності і ворожості підлітків, до яких відносяться:
фізичнаагресія – використання фізичної сили;
вербальнаагресія – вираження негативних почуттів у виді сварок, лементу, вереску, атакож погрози, прокльону;
непрямаагресія – використання спрямованих проти інших осіб пліток, жартів івиявляється в неупорядкованих вибухах люті;
негативізм– опозиційна форма поводження, спрямована проти авторитету і керівника;
роздратування– схильність до роздратування, запальності, різкості, брутальності принайменшому порушенні;
підозрілість– схильність до недовіри й обережного відношення до людей, через переконання,що навколишні мають намір заподіяти шкода;
образа– прояв заздрості, ненависті до навколишнього, обумовленим почуттям гніву,невдоволення кимсь саме або усім миром за дійсні або мнимі страждання;
почуттяпровини – відношення і дії стосовно себе і навколишнє зв'язане з можливимпереконання обстежуваного в тім що він є поганою людиною, надходить добре.
Урезультаті дослідження агресивного поводження учні школи-інтернату за методикоюА. Басса – А. Дарки нами були виявлені показники «ворожості» і «агресивності» уданої групи (Табл.1)
Дляперекладу балів в рівневі показники нами були використані методи побудови шкал рівневогооцінювання.
Вид нашоїшкали зображений на Малюнку 1.
о.н.у.н.у.нормав.у.о.в.у.
/>
Рис1. Загальний вид шкали рівневого оцінювання показників.
Де />– середнєзначення
/>– стандартневідхилення.
Шкаладля рівневого оцінювання по показниках «ворожості» має такий вигляд (малюнок 2)
/>
Малюнок2. Уровневая шкала показників індексу «ворожості» учнів 8-х класівшколи-інтернату.
Де /> = 61
/> = 13
Дляхарактеристики даної вибірки по параметрах ворожості ми розглядали процентнеспіввідношення показників учнів, що мають різні рівні виразності. Графічно цепредставлено на малюнку 3.
Отриманінами дані свідчать про те, що 17% учнів даної вибірки мають низький рівеньворожості, 51% середній і 32% високий.
Такимчином, Аналізуючи отримані нами результати ми можемо затверджувати наступне:така реакція «ворожість», що розвиває негативні почуття і негативні оцінкилюдей і подій, головною метою яких є заподіяння страждань і шкоди жертві,властива значному (32%) кількості учнів досліджуваної групи. Це значить, щобагато хто неадекватно сприймають навколишніх їхніх людей, що виявляється внедовірі, підозрілості, заздрості.
Визначеначастина дітей (17%) мають низький рівень ворожості. Ми можемо припустити, щотака особливість цих дітей може позначатися на зниженні можливості адаптаціївихованців школи-інтернату до специфічного середовища.
Намибула побудована шкала рівневого оцінювання по показнику «агресивності». Вонамає такий вигляд (Малюнок 4)
/>
Малюнок4. Рівнева шкала показників індексу «агресивності» учнів 8-х класівшколи-інтернату
Де /> = 61
/> = 12
Характеризуючивипробуваних по параметрах «агресивності» ми також розглянули отриманіпоказники в процентному співвідношенні по усіхіх рівням. Це співвідношенніграфічно представлено на малюнку 3. З діаграми можна бачити, що в данійекспериментальній групі 17,1% учнів мають низький рівень агресивності, 54,2% — середній і 28,7% — високий.
Заотриманими результатами можна сказати, що 1/3 учнів досліджуваної групивластиві агресивні реакції. Підлітки з високим рівнем агресивності виявляютьтакі реакції як «фізична», «вербальна», «непряма» агресія. Цей показникговорить про схильності дітей до застосування фізичної сили проти іншого,вираження негативних почуттів у словесній формі, так і використання проти іншоїабо іншої пліток, сарказму, а також вибухів люті.
Доситьцікавим нам представляється питання про те, чи має місце полове розходження вступені виразності по показнику агресивності в підлітків школи-інтернату. Длятого щоб визначити чи маються ці розходження і наскільки вони виражені намибуло сформовано дві вибірки: хлопчики і дівчинки. Потім ми провели порівнянняступеня виразності деяких форм агресивності, що властиві кожної з цих груп.Результати цього порівняння графічно представлені на малюнку 5.
Длярозглядання ступеня вірогідності розходжень деяких форм агресивного поводженняміж хлопчиками і дівчинками нами були використані критерії Стюдента (/>– критерій).Цей критерій заснований як би на оцінці загальних частин двох статистичнихсукупностей, тобто містить у собі «вимір» різниці середніх значень і їхнійрозкид.
/>
де /> є так називанапомилка середньої, що відбувається від представлення />, у якості середньої М деякоїгенеральної сукупності;
/> і /> – середняарифметична розходження між якими перевіряється;
/>і /> – відповідніпомилки середніх.
Отриманідані дозволяють говорити про те, що між групами має місце статистичнодостовірні розходження на (/>) по показниках «фізичної»агресії в хлопчиків і по показниках «почуття провини» дівчинок. Це свідчить протім що хлопчики схильні вирішувати виникаючі питання, конфлікти за допомогоюфізичної сили, що так само часто зміцнює їхньої позиції в колі однолітків.Можливо, на неусвідомленому рівні, хлопчики за допомогою своєї сили прагнуть дозахисту від групового тиску.
Перевагадівчинок по шкалі «почуття провини», дозволяє говорити про те, що багатодівчинок даної вибірки вважаю себе «поганими» людьми, або усвідомлюють те, що вдеяких випадках надходять недобре стосовно інших людей, але не бажають визнаватице, не перестають виявляти свою агресивність. Аналізуючи такі досить вираженірезультати дівчинок по шкалі «непряма» агресія, ми бачимо, що розходження міжпоказниками статистично достовірні на (/>). Це свідчить про тім щодівчинки схильні використовувати стосовно навколишні неупорядковані вибухилюті: лементи, образи, сарказм, іронію – тим самим прагнучи понизити статуснавколишніх у вербальній формі.
Намстало відомо, що полові розходження не обмежуються власне половимихарактеристиками й особливостями психосексуального розвитку. Дівчинкидозрівають набагато раніш хлопчиків, наприклад. Так, у підлітковому віці процеспсихосексуального розвитку дівчинок починається на два роки раніш, ніж ухлопчиків і тривати в плині 3-4, а не 4-5 років. [см.: Раттер М.,1987р., с.122]
Хлопчикине дивлячись на те що вони фізично сильніше дівчинок, мають набагато більшучутливість до впливу як на фізичних так і психологічних факторів. Не випадковов хлопчиків частіше чим у дівчинок зустрічаються психічні порушення.
Невипадково даних психологів різних країн світу свідчать л тім що агресивнеповодження набагато часте зустрічається в хлопчиків, чим у дівчинок, а випадкиантигромадських учинків знаходяться в співвідношенні 10:1. Справа в тім щопсихологічні розходження хлопчиків і дівчинок визначається як половимиособливостями так і специфікою прояву характерних типів мужністі і жіночності,обумовлені впливом соціальних факторів, рівнем розвитку суспільства.
Отриманінами в результаті дослідження дані показують значне розходження проявуагресивності хлопчиків і дівчинок 8-х класів школи-інтернату (Малюнок 6-7).
Увисновки даного розділу спираючи на отримані нами експериментальні дані миможемо зробити висновок про те, що ступінь виразності різних форм агресивногоповодження істотно різне. Так само ми визначили, що має місце істотні половірозходження в ступені значимості (виразності). Так, у хлопчиків спостерігаєтьсятенденція до появи «фізичної агресії», «негативізм» і «підозрілості» що істотновідрізняє них від дівчинок. Дівчинки у свою чергу, більш схильні до прояву«вербальної», «непрямої агресії», а також «дратівливості» і відчуттю «почуттяпровини». Це зв'язано не тільки з біологічними особливостями, але і ізсоціально культурними стереотипами. Тобто за зовнішньою брутальністю хлопчиківі скритністю дівчинок криється складна картина статево-вікових розходженьїхнього розвитку і відбиває в тому числі й у характері агресивності підлітків,її прояву.
Для рівневогооцінювання ступеня виразності тих або інших форм агресивності в конкретнихпідлітків нами були побудовані шкали рівневого оцінювання ступеня виразностіагресивних проявів.