РЕФЕРАТ
Курсова робота: 40 с., 3 табл., 3 рис., 21 джерел.
Об'єкт роботи — розвиток пам'яті студентів 4-го курсу, спеціальності -психологія, 20-25 років у вищому навчальному закладі на прикладі КПУ (Класичного Приватного Університету).
Мета роботи — визначення методів психологічної дії, повно самих сприяючих розвитку пам'яті в системі вищого навчального закладу.
Методи дослідження: класифікація зображень предметів, складання числового ряду, дослідження швидкості механічного запам'ятовування, піктограма.
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам’яттю.
Пам’ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять — неодмінна умова психічного розвитку людини.
Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі.
ПАМ’ЯТЬ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ, ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ, КАТЕГОРІЇ, МЕТОДИКА, МЕХАНІЗМ, ПРОЦЕСИ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ПРОДУКТИВНІСТЬ, ДІЯЛЬНІСТЬ, ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК, УСВІДОМЛЕННЯ.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ
1.1. Поняття пам'яті і механізму запам'ятовування
1.2. Сутність, структура і зміст образної пам'яті в педагогічній літературі
1.3. Методи вивчення запам'ятовування
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ
2.1. Організація дослідження
2.2. Дослідження мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності
2.3. Дослідження динаміки процесу заучування
2.4. Дослідження безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування
РОЗДІЛ 3. УЗАГАЛЬНЕННЯ І ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Запам`ятовування (storage) — процес фіксації інформації в пам`яті.
Пам'ять — найдовговічніша з наших здібностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства вісімдесятирічною, а то і більшій давності. Випадково упущене слово, може воскресити для нас, здавалося, давно забуті риси обличчя, ім'я, морський або гірський пейзаж.
Пам'ять визначає нашу індивідуальність і заставляє діяти тим або іншим способом більшою мірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особи. Все наше життя є не що інше, як дорога з пережитого минулого в невідоме майбутнє. Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє.
Іншими словами, пам'ять додає спрямованість ходу часу. Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати і власну індивідуальність, і особу інших людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне «я», перестає існувати.
У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запам'ятовувати, а щось «відкидати». Але інформації стає все більше і більше, що служить причиною виникнення гострих проблем (наприклад, перевантаження студентів). Якщо доросла людина випробовує скрути в запам'ятовуванні великого об'єму інформації, то дошкільникові, в якого пам'ять знаходиться на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну за змістом інформацію ще складніше.
Відомо, що кожне наше переживання, враження або рух складають відомий слід, який може зберігатися достатньо тривалий час, і за відповідних умов виявлятися знов і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо відображення, збереження і подальше пізнавання і відтворення слідів минулого досвіду, що дозволяє накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому колишніх знань, відомостей, навиків.
Актуальність теми. Психологія пам'яті ставить перед собою задачу відповісти на питання, як довго можуть берегтися ці сліди, які механізми збереження слідів на короткі і довгі відрізки часу, які ті зміни, які зазнають сліди пам'яті, що знаходяться в прихованому стані, і як вони впливають на протікання пізнавальних процесів людини. В розділ психології пам'яті включається також опис різних форм процесів пам'яті, починаючи з найпростіших видів мимовільного відображення і спливання слідів, кінчаючи складними формами діяльності, які дозволяють людині довільно повертатися до минулого досвіду, застосовуючи ряд спеціальних прийомів, істотно розширювати об'єм утримуваної інформації і терміни її зберігання.
Таким чином, процес запам'ятовування є однією з властивостей пам'яті. Вивчення процесу запам'ятовування і вживання його властивостей на практиці дозволяє глибше зрозуміти психологію пам'яті людини. Тому тема запам'ятовування є дуже актуальною при вивченні психології пам'яті.
Предмет дослідження — методика дослідження процесу запам'ятовування.
Об'єкт дослідження — розвиток пам'яті студентів 4-го курсу, спеціальності — психологія, 20-25 років у вищому навчальному закладі на прикладі КПУ (Класичного Приватного Університету).
У ході роботи була висунута гіпотеза, що полягає в тому, що комплексне використовування методів психологічної дії в умовах вищого навчального закладу сприяє розвитку пам'яті студентів.
Для підтвердження висунутої гіпотези була визначена мета роботи, яка зводиться до визначення методів психологічної дії, повно самих сприяючих розвитку пам'яті в системі вищого навчального закладу.
Задачі, витікаючи з поставленої мети, такі:
1) вивчивши психолого-педагогічну літературу по даній темі, проаналізувати поняття методів психологічної дії, охарактеризувати види пам'яті, її особливості; дати комплексну характеристику особливостей розвитку.
2) провести експериментальне дослідження за визначенням ефективності методів психологічної дії на вивчення процесів запам’ятовування студентів вищого навчального закладу.
Для досягнення поставлених задач використовувалися такі методи дослідження, як:
вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури;
проведення експерименту по методикам дослідження процесів запам’ятовування студентів 4 курсу.
Емпіричне дослідження проводилося серед студентів 4-го курсу КПУ, міста Запоріжжя, протягом 1 тижня.
Здійснення мети можливе завдяки методам роботи, які ми вибрали:
Теоретичний аналіз педагогічної літератури для психологотипу.
Класифікація зображень предметів.
Складання числового ряду.
Дослідження швидкості механічного запам'ятовування.
Піктограма.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ
1.1 Поняття пам'яті і механізму запам'ятовування
Пам’ять — психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини [18].
Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування [2]:
— мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією,
— довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам’ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування.
За характером переважаючої психічної активності:
— рухова — пам'ять на рухи та їх системи,
— емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності,
— образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова,
— словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.
За тривалістю збереження інформації:
— сенсорна пам'ять триває 0,2-0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні,
— короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини,
— довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу,
— оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без якої-небудь свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи [2].
Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв., що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.--PAGE_BREAK--
Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довгочасній пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.
Дослідженнями пам'яті в даний час зайняті представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики і ряду інших. В кожній з цих наук існують свої питання, через які вони звертаються до проблем пам'яті, своя система понять і, відповідно, свої теорії пам'яті. Але всі ці науки, разом узяті, розширюють наші знання про пам'ять людини, взаємно доповнюють один одного, дозволяють глибше заглянути в це, одне з найважливіших і загадкових явищ людської психології.
Однією з перших психологічних теорій пам'яті, що не втратила свого наукового значення до теперішнього часу, була асоціативна теорія. Вона виникла в 17 столітті, активно розроблялася в 18-19 століттях, переважне поширення і визнання набула в Англії і в Німеччині [2].
У основі даної теорії лежить поняття асоціації — зв'язку між окремими психічними феноменами. Пам'ять в руслі цієї теорії розуміється як складна система короткочасних і довготривалих, більш менш стійких асоціацій по суміжності, подібності, контрасту, тимчасовій і просторовій близькості. Завдяки цій теорії були відкрито і описано багато механізмів і закони пам'яті, наприклад закон Р. Еббінгауза, представлений у вигляді кривої на рис. 1.1. Відповідно до цього закону, виведеного на основі дослідів із запам'ятовуванням трьохбуквених безглуздих складів, той, що забуває після першого безпомилкового повторення серії таких складів, йде спочатку досить швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї одержаної інформації, а через 6 днів залишається менше 20 від загального числа первинно вивчених складів.
Окремі елементи інформації згідно асоціативної теорії запам'ятовуються, бережуться і відтворюються не ізольований, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових асоціацій з іншими.
З часом асоціативна теорія зіткнулася з рядом важковирішуваних проблем, основною з яких з'явилося пояснення вибірковості людської пам'яті. Асоціації утворюються на випадковій основі, а пам'ять зі всієї поступаючої і бережеться в мозку людини вибирає завжди певну інформацію. Знадобилося ввести в теоретичне пояснення мнемічних процесів ще один чинник, що пояснює характер відповідних процесів.
Проте асоціативна теорія пам'яті дала багато корисного для пізнання її законів. В руслі цієї теорії було встановлено, як змінюється кількість елементів, що запам'ятовуються, при різному числі повторень ряду, що пред'являється, і залежно від розподілу елементів в часі, як зберігаються в пам'яті елементи ряду, що запам'ятовується, залежно від часу, що пройшов між заучуванням і відтворенням.
У кінці 19 ст. на зміну асоціативної теорії пам'яті прийшла гештальттеорія. Для неї початковим поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснювати феномени пам'яті, виступила не асоціація первинних елементів, а їх початкова, цілісна організація — гештальт. Саме закони формування гештальту, на переконання прихильників цієї теорії, визначають пам'ять [8].
Знайшовши психологічне пояснення деяким фактам виборчої пам'яті, ця теорія, зіткнулася з не менше складною проблемою формування і розвитку пам'яті людини у онтогенезі. Річ у тому, що і мотиваційний стан, який детермінує мнемічні процеси у людини, і самі гештальти мислилися як наперед задані, не розвиваючі утворення. Питання про залежність розвитку пам'яті від практичної діяльності людини тут безпосередньо не ставилося і не розв'язувалося.
Запам’ятовування — один з основних процесів пам’яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування [18].
Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об’єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам’ятовується нею незалежно від наміру запам’ятати. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам’ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам’ятовуються легше. Мимовільне запам’ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам’ятовування відіграє і в навчальній діяльності.
Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.
Умови успішного запам’ятовування [12]:
— багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
— розуміння тощо.
Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.
Умовами успішності довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам’ятовування тощо.
1.2 Сутність, структура і зміст образної пам'яті в педагогічній літературі
У вітчизняній психології переважний розвиток одержав напрям у вивченні пам'яті, пов'язаний із загальнопсихологічною теорією діяльності. В контексті цієї теорії пам'ять виступає як особливий вид психологічної діяльності, що включає систему теоретичних і практичних дій, рішенню мнемічної задачі — запам'ятовування, збереження і відтворення різноманітної інформації. Тут уважно досліджується склад мнемічних дій і операцій, залежність продуктивності пам'яті від того, яке місце в структурі займають мета і засоби запам'ятовування (або відтворення), порівняльна продуктивність довільного і мимовільного запам'ятовування залежно від організації мнемічної діяльності (П.Н. Леонтьєв, П.І. Зінченко, А.А. Смирнов і інші) [4].
Ряд цікавих фактів, що розкривають особливості механізмів запам'ятовування, умови, при яких воно відбувається краще або гірше, знайшов в своїх дослідженнях А.А. Смирнов. Він встановив, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки, а серед дій, у свою чергу, міцніше запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням перешкод, у тому числі самі ці перешкоди.
Розглянемо основні факти, здобуті в руслі різних теорій пам'яті.
Німецький учений Г. Еббінгауз був одним їх тих, хто ще в минулому столітті, керуючись асоціативною теорією пам'яті, одержав ряд цікавих даних. Він, зокрема, вивів наступні закономірності запам'ятовування, встановлені в дослідженнях, де для запам'ятовування використовувалися безглузді склади і іншій слабко організований в смисловому плані матеріал [4].
1. Порівняльно прості події в життя, які справляють особливо сильне враження на людину, можуть запам'ятовуватися відразу міцно і надовго, і після закінчення багатьох років з моменту першої і єдиної зустрічі з ними виступати в свідомості з виразністю і ясністю.
2. Складніші і менш цікаві події людина може переживати десятки разів, але вони в пам'яті надовго не запам’ятовуються.
3. При пильній увазі до події достатньо буває його однократного переживання, щоб надалі точно і в потрібному порядку відтворити по пам'яті його моменти.
4. Людина може об'єктивно правильно відтворювати події, але не усвідомлювати цього і, навпаки, помилятися, але бути упевненим, що відтворює їх правильно. Між точністю відтворення подій і упевненістю в цій точності не завжди існує однозначний зв'язок.
5. Якщо збільшить число членів ряду, що запам'ятовується, до кількості, що перевищує максимальний об'єм короткочасної пам'яті, то число правильно відтворених членів цього ряду після однократного пред'явлення зменшується в порівнянні з тим випадком, коли кількість одиниць в ряду, що запам'ятовується, в точності рівна об'єму короткочасної пам'яті. Одночасно при збільшенні такого ряду зростає і кількість необхідних для його запам'ятовування повторень.
6. Попереднє повторення матеріалу, який підлягає заучуванню (повторення без заучування), економить час на його засвоєння в тому випадку, якщо число таких попередніх повторень не перевищує їх кількості, необхідної для повного заучування матеріалу напам'ять.
7. При запам'ятовуванні довгого ряду краще всього по пам'яті відтворюється його початок і кінець («ефект краю»).
8. Для асоціативного зв'язку вражень і їх подальшого відтворювання особливо важливим представляється те, чи є вони розрізненими або складають логічно зв'язане ціле.
9. Повторення підряд заучуваного матеріалу менш продуктивне для його запам'ятовування, ніж розподіл таких повторень протягом певного періоду часу, наприклад протягом декількох годин або днів.
10. Нове повторення сприяє кращому запам'ятовуванню того, що було вивчене раніше.
11. З посиленням уваги матеріалу, що запам'ятовується, число повторень, необхідних для його вивчення напам'ять, може бути зменшено, причому відсутність достатньої уваги не може бути відшкодоване збільшенням числа повторень.
12. Те, чим людина особливо цікавиться, запам'ятовується без жодних зусиль. Особливо виразно ця закономірність виявляється в зрілі роки.
13. Рідкісні, дивні, незвичайні враження запам'ятовуються краще, ніж звичні, часто зустрічаються.
14. Будь-яке нове враження, одержане людиною, не залишається в його пам'яті ізольованим. Будучи тим, що запам'ятовується в одному вигляді, воно з часом може дещо змінитися, вступивши в асоціативний зв'язок з іншими враженнями, зробивши на них вплив і, у свою чергу, змінившись під їх дією.
Один з цікавих ефектів пам'яті, якому дотепер не знайдено задовільного пояснення, називається ремінісценцією.
Ремінісценція — це поліпшення з часом відтворення навчального матеріалу без додаткових його повторень. Частіше це явище спостерігається при розподілі повторень матеріалу в процесі його заучування, а не при запам'ятовуванні відразу напам'ять [18].
З раннього дитинства процес розвитку пам'яті дитини йде по декількох напрямах. По-перше, механічна пам'ять поступово доповнюється і заміщається логічною. По-друге, безпосереднє запам'ятовування з часом перетворюється на опосередковане, пов'язане з активним і усвідомленим використовуванням для запам'ятовування і відтворення різних мнемотехнічних прийомів і засобів запам'ятовування і відтворення різних мнемотехнічних прийомів і засобів. По-третє, мимовільне запам'ятовування, домінуюче в дитинстві, у дорослої людини перетворюється на довільне. продолжение
--PAGE_BREAK--
Первинна форма запам'ятовування — так зване ненавмисне або мимовільне запам'ятовування, тобто запам'ятовування без наперед поставленої мети, без використовування яких-небудь прийомів. Це просте відображення того, що впливало, збереження деякого сліду від збудження в корі мозку. Кожний процес, що відбувається в корі мозку, залишає сліди після себе, хоча ступінь їх міцності буває різною [16].
Мимовільно запам'ятовується багато що з того, з чим людина зустрічається в житті: оточуючі предмети, явища, події повсякденного життя, вчинки людей, зміст кінофільмів, книг, прочитаних без жодної учбової мети, і т.д., але не всі вони запам'ятовуються однаково добре. Краще всього запам'ятовується те, що має життєво важливе значення для людини: все, що пов'язане з його інтересами і потребами, з метою і задачами його діяльності. Навіть мимовільне запам'ятовування носить виборчий характер, визначається відношенням до оточуючого.
Від мимовільного запам'ятовування треба відрізняти довільне запам'ятовування, що характеризується тим, що людина ставить перед собою певну мету — запам'ятати те, що намічене, і використовує спеціальні прийоми запам'ятовування. Довільне запам'ятовування є особливою і складною розумовою діяльністю, підлеглою задачі запам'ятати і включаючи різноманітні дії, виконувані для того, щоб краще досягти цієї мети.
У процесі навчання довільне запам'ятовування нерідко приймає форму заучування, тобто багатократного повторення учбового матеріалу до повного і безпомилкового його запам'ятовування. Так, наприклад, заучуючи вірші, визначення, закони, формули, історичні дати і т.д. Поставлена мета — запам'ятати — грає важливу роль, визначаючи собою всю діяльність запам'ятовування. За інших рівних умов довільне запам'ятовування помітно продуктивне за мимовільне запам'ятовування.
Багато що з того, що сприймається в житті велике число раз, не запам'ятовується нами, якщо не стоїть задача запам'ятати. І в той же час, якщо поставити перед собою цю задачу і виконати все необхідне для реалізації дії, запам'ятовування протікає з відносно великим успіхом і виявляється достатньо міцним. Велике значення при цьому має постановка не тільки загальної задачі (запам'ятати те, що сприймається), але і більш приватних, спеціальних задач. В одних випадках, наприклад, ставиться задача запам'ятати тільки основне, головні думки, найістотніші факти, в інших — запам'ятати дослівно, в третіх — точно запам'ятати послідовність фактів і т.д.
Постановка спеціальних задач робить істотний вплив на запам'ятовування, під її впливом міняється сам його процес. Проте, на думку С.Л. Рубінштейна, основне значення — це питання про залежність запам'ятовування від характеру діяльності, в ході якої воно скоюється. Він вважає, що в проблемі запам'ятовування немає однозначної залежності між довільним і мимовільним запам'ятовуванням. І переваги довільного запам'ятовування з всією очевидністю виступають лише на перший погляд [16].
Дослідження П.І. Зінченко в цьому переконливо довели, що установка на запам'ятовування, що робить його прямою метою дії суб'єкта, не є сама по собі вирішальної для ефективності цього процесу, мимовільне запам'ятовування може виявитися ефективно довільного. В дослідах Зінченко мимовільне запам'ятовування картинок в ході діяльності, метою якої була їх класифікація (без задачі запам'ятати), виявилося безумовно вище, ніж у разі, коли перед випробовуваним була поставлена задача картинки запам'ятати [16].
Присвячене тій же проблемі дослідження А.А. Смирнова підтвердило, що мимовільне запам'ятовування може бути продуктивнішим, ніж довільне: те, що випробовувані запам'ятовували мимовільно, попутно в процесі діяльності, метою якої було не запам'ятовування, запам'ятовувалося міцніше, ніж те, що вони прагнули запам'ятати спеціально [4].
Таким чином, аналіз конкретних умов, при яких мимовільне запам'ятовування, тобто, по суті, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність, виявляється найефективнішим, розкриває характер залежності запам'ятовування від діяльності, в ході якого воно скоюється.
1.3 Методи вивчення запам'ятовування
Запам'ятовується, як і усвідомлюється перш за все те, що складає мету нашої дії. Проте те, що не включене в цільовий зміст дії, в ході якої скоюється мимовільне запам'ятовування, запам'ятовується гірше, ніж при довільному запам'ятовуванні, направленому саме на даний матеріал. При цьому все ж таки необхідно враховувати, що пригнічуючи більшість наших систематичних знань виникає в результаті спеціальної діяльності, мета якої — запам'ятати відповідний матеріал з тим, щоб зберегти його в пам'яті. Така діяльність, направлена на запам'ятовування і відтворення утриманого матеріалу, називається мнемічною діяльністю. В мнемічній діяльності перед людиною ставиться задача вибірково запам'ятати пропонований йому матеріал. У всіх випадках людина повинна чітко відділити той матеріал, який йому було запропоновано запам'ятати, від всіх побічних вражень і при відтворенні обмежитися саме ним. Тому мнемічна діяльність завжди носить виборчий характер [6].
Мнемічна діяльність є специфічно людською освітою, бо тільки у людини запам'ятовування стає спеціальною задачею, а заучування матеріалу, збереження його в пам'яті і свідоме звернення до минулого в цілях пригадування заученого матеріалу — спеціальна форма свідомої діяльності.
Задача вимірювання об'єму пам'яті в її найчистішому вигляді була дозволена відомим німецьким психологом Еббінгаузом. Для дослідження об'єму пам'яті він пропонував випробовуваному ряд безглуздих складів, які давали якнайменші можливості для осмислення. Пропонуючи випробовуваному запам'ятати 10-12 складів і наголошуючи на числі утриманих членів ряду Еббінгауз прийняв це число за об'єм «чистої» пам'яті. Першим і головним результатом цього дослідження було встановлення середнього об'єму пам'яті, яке характеризувало людину. Виявилося, що в середньому людина легко запам'ятовує після першого читання 5-7 окремих елементів: це число значно коливається, і якщо люди з поганою пам'яттю утримують тільки 4-5 ізольованих елементів, то люди з хорошою пам'яттю виявляються в змозі відразу після першого читання утримати 7-8 ізольованих і безглуздих елементів [4].
У цілому необхідно відзначити, що об'єм пам'яті, так і міцність запам'ятовування залежать від багатьох умов. Так успіх запам'ятовування залежить від того, в якому ступені матеріал осмислюється людиною. При механічному запам'ятовуванні слова, предмети, події, рухи запам'ятовуються точно в такому порядку, в якому вони сприймалися, без яких-небудь перетворень.
Механічне запам'ятовування спирається на просторову і тимчасову близькість об'єктів запам'ятовування. Осмислене запам'ятовування засновано на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між частинами матеріалу. Воно спирається головним чином на узагальнені зв'язки другої сигнальної системи. Доведено, що осмислене запам'ятовування у багато разів продуктивне механічного. Механічне запам'ятовування неекономне, вимагає багатьох повторень. Механічно заучене — людина не завжди може пригадати до місця і до часу. Осмислене запам'ятовування вимагає від людини значно менше зусиль і час і більш дієво.
Спеціальні дослідження безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування в дитячому віці провів А.Н. Леонтьєв. Він експериментально показав, як один мнемічний процес — безпосереднє запам'ятовування — з віком поступово заміщається іншим, опосередкованим. Це відбувається завдяки засвоєнню дитиною більш досконалих стимулів-засобів запам'ятовування і відтворення матеріалу. Роль мнемотехнічних засобів у вдосконаленні пам'яті, на думку А.Н. Леонтьєва, полягає в тому, що, «звертаючись до вживання допоміжних засобів, ми тим самим змінюємо принципову структуру нашого акту запам'ятовування, раніше пряме, безпосереднє наше запам'ятовування стає опосередкованим» [12].
У формуванні внутрішніх засобів центральна роль належить мові. «Можна припустити, — помічає А.Н.Леонтьєв, — що самий перехід, що скоюється від зовні опосередкованого запам'ятовування до запам'ятовування, внутрішньо опосередкованого, полягає в найтіснішому зв'язку з перетворенням мови з чисто зовнішньої функції у функцію внутрішню» [12].
На основі дослідів, проведених з дітьми різного віку і із студентами як випробовуваними, А.Н. Леонтьев вивів криву розвитку безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування (рис. 1.2). Ця крива, що одержала назву «паралелограм розвитку пам'яті», показує, що у дошкільників з віком поліпшується безпосереднє запам'ятовування, причому його розвиток йде швидше, ніж розвиток опосередкованого запам'ятовування. Паралельно з цим збільшується розрив в продуктивності даних видів запам'ятовування на користь першого [11].
Починаючи з шкільного віку йде процес одночасного розвитку безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування, а потім і більш швидкого вдосконалення опосередкованої пам'яті. Обидві криві з віком знаходять тенденцію до зближення, оскільки опосередковане запам'ятовування, розвиваючись більш швидкими темпами, незабаром по продуктивності наздоганяє безпосереднє і, якщо гіпотетично продовжити далі зображені на рис. 1.2 криві, повинно його кінець кінцем обігнати. На користь останньої пропозиції говорить той факт, що дорослі люди, що систематично займаються розумовою працею і, отже, постійно вправляючи свою опосередковану пам'ять, при бажанні і при відповідній розумовій роботі дуже легко можуть пам'ятати матеріал, володіючи разом з тим дивно слабкою механічною пам'яттю.
Якщо у дошкільників запам'ятовування, як про це свідчать дані криві, в основному безпосереднє, то у дорослого воно головним чином (а може бути, навіть винятково через зроблену вище пропозицію) опосередковане.
Істотну роль в розвитку пам'яті грає мова, тому процес вдосконалення пам'яті людини йде рука в руку з розвитком його мови.
Останній з наголошених фактів — про особливу роль, яку грає мова в процесах запам'ятовування і відтворення, — дає можливість зробити наступні висновки [14]:
1. Те, що ми можемо висловити, звичайно запам'ятовується легше і краще, ніж те, що може бути сприйнято тільки зорово або на слух.
2. Якщо предметом запам'ятовування є текст, то наявність наперед продуманих і чітко сформованих до нього питань, відповіді на які можуть бути знайдені в процесі читання тексту, сприяє його кращому запам'ятовуванню.
3. Збереження і пригадування як мнемічні процеси мають свої особливості. Багато випадків забуває, пов'язаних з довготривалою пам'яттю, пояснюються не стільки тим, що відтворний матеріал як слід не запам'ятав, скільки тим, що при спомині до нього був утруднений доступ.
4. Якщо двом групам людей запропонувати запам'ятати однаковий список слів, які можна згрупувати по значенню, і якщо, крім того, обидві групи людей забезпечити різними узагальнюючими словами-стимулами, за допомогою яких можна полегшити пригадування, то виявиться, що кожна з них буде в змозі пригадати більше саме тих слів, які пов'язані із запропонованими їй словами-стимулами.
5. Ніж більше розумових зусиль ми докладаємо до того, щоб організувати інформацію, додати їй цілісну, осмислену структуру, тим легше вона потім пригадується. Один з ефективних способів структуризації запам'ятовування — це додання матеріалу структури типу, що запам'ятовується, «дерево» (рис. 1.3).
6. Оскільки від уваги до матеріалу безпосередньо залежить його запам'ятовування, то будь-які прийоми, що дозволяють управляти увагою, можуть виявитися корисними і для запам'ятовування.
7. На згадку матеріалу впливають і пов'язані з ним емоції, причому залежно від специфічно асоційованих з пам'яттю емоційних переживань цей вплив може виявлятися по-різному.
8. Емоційні полягання, супроводжуючі процес запам'ятовування, є частиною відображеної в пам'яті ситуації, тому, коли вони відтворюються, то по асоціації і ними відновлюється в уявленнях і вся ситуація, пригадування полегшується.
9. На техніці поліпшення сприйняття матеріалу базуються різні прийоми навчання так званому «прискореному» читанню.
РОЗДІЛ 2МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ
2.1 Організація дослідження
Мета дослідження — визначення методів психологічної дії, повно самих сприяючих розвитку пам'яті в системі вищого навчального закладу.
Методи дослідження: класифікація зображень предметів, складання числового ряду, дослідження швидкості механічного запам'ятовування, піктограма. продолжение
--PAGE_BREAK--
Емпіричне дослідження проводилося серед студентів 4-го курсу КПУ, міста Запоріжжя, протягом 1 тижня. У всіх експериментах брало участь 25 чоловік. Експерименти проводилися серед студентів в денний час, в приміщенні аудиторії. Вік випробовуваних 19-20 років. Стан здоров'я всіх випробовуваних нормальне.
Для проведення дослідження 1 і 2 груп випробовуваних була розділено на дві підгрупи. В першому досліджені брало участь 12 респондентів, в другому — 13.
Результати першого дослідження по методиці П.І. Зінченко [15] приведені в Додатку А, результати другого дослідження приведені в Додатку Б.
2.2 Дослідження мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності
Дослідження 1 — Класифікація зображень предметів (Додаток Г).
Методика П.І. Зінченко. Проводяться два групові досвіди: класифікація зображень предметів і складання числового ряду [15].
Мета дослідження: з'ясувати залежність продуктивності мимовільного запам'ятовування від характеру діяльності людини.
Процедура дослідження. Експериментальний матеріал — 15 карток, на кожній з яких зображений один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Окрім зображення предмету, на кожній картці (в правому верхньому кутку) написано двозначне число.
Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті у випадковому порядку і закриваються листом паперу.
В дослідженні бере участь одна підгрупа випробовуваних. Їм дається наступна інструкція. «З вами проведено дослідження, в якому перевіряється уміння класифікувати предмети по їх загальних ознаках. Ваша задача полягає в тому, щоб класифікувати всі картинки по групах і записати їх в цьому порядку, ставлячи на початку групи її назву. Ті, хто завершить роботу до закінчення дослідження, повинен доповнити виділені групи предметами, що відносяться до тих же класів».
Після закінчення дослідження його учасникам пропонують по пам'яті відтворити у будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.
Дослідження 2 — Складання числового ряду (Додаток Д).
Експериментальний матеріал той же, що і в дослідженні 1. Бере участь друга підгрупа респондентів.
Процедура дослідження: Картки розташовуються на щиті так, щоб числа на них не утворювали натурального ряду. Респондентам пропонують намалювати у себе в зошитах сітку в 15 клітин (3 ряди по 5). Їх задача — розташувати всі числа, що є на картках, строго по порядку номерів, так щоб якнайменше було поміщене в ліву клітину верхнього ряду, а найбільше — в праву клітину ряду. Помилково записані числа слід закреслювати і там же писати потрібне число. Що завершили роботу до закінчення дослідження повинні намалювати у себе в зошитах ще одну сітку і вписати в неї спочатку всі парні числа, а потім непарні.
Далі слід відтворити спочатку числа, а потім назви предметів.
2.3Дослідження динаміки процесу заучування
Істотну роль в запам'ятовуванні грає повторення матеріалу. Проте повторення не є способом, незмінно ведучим до досягнення мнемічного ефекту.
В процесі запам'ятовування центральне місце належить організації дій суб'єкта з матеріалом. Саме дії угрупування, співвідношення, складання планів приводить до відбору і формування певних зв'язків, повторення лише умова реалізації цих дій.
Функцію закріплення зв'язків здійснює не повторення, а акт правильного відтворення об'єкту, відповідність відтвореного образу об'єкту запам'ятовування.
Для дослідження процесу запам'ятовування використовують класичні методи: метод утриманих членів ряду, метод заучування, метод вдалих відповідей і метод антиципації.
Дослідження 3 — Дослідження швидкості механічного запам'ятовування (Додаток Е). Методика Еббінгауза
Мета: дослідження швидкості механічного запам'ятовування.
Процедура дослідження: Тест складається з двох серій. Перша серія — дослідження швидкості механічного запам'ятовування. Друга — дослідження швидкості забування.
Інструкція до першої серії: «Вам буде пред'явлений список з 20-ти безглуздих складів. Прочитайте його і запишіть, що запам'ятали. При неповному запам'ятовуванні прочитайте ще раз.
Далі повторювати прочитання з подальшими записами до повного запам'ятовування».
2.4 Дослідження безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування
Опосередкована і безпосередня пам'ять — види пам'яті, що розрізняються по критерію використовування допоміжних засобів в процесі запам'ятовування. Під безпосереднім запам'ятовуванням розуміється запам'ятовування шляхом заучування, що не спирається на які-небудь ті, що допоміжні опосередковують прийоми. Опосередковане запам'ятовування припускає використовування певних більш менш розгорнених прийомів, засобів. Кажучи про безпосереднє запам'ятовування, слід мати у вигляді, що і воно не обходиться без спеціальних «внутрішніх» засобів, які важко виділити шляхом нагляду або інтроспективно [17].
Для дослідження опосередкованого запам'ятовування можуть застосовуватися класичні методи: метод парних асоціацій і метод антиципації. Проте розроблені і спеціальні прийоми, до числа яких відносяться метод піктограм і метод подвійної стимуляції.
Дослідження 4 – Піктограма (Додаток Ж)
Мета: Дослідження особливостей опосередкованого запам'ятовування і його продуктивності, а також характеру розумової діяльності, рівня формування понятійного мислення.
Процедура: Тест складається з двох серій. Інструкція до першої серії: «Я прочитаю вам 20 відвернутих понять. Слухайте уважно їх і постарайтеся запам'ятати якомога більше. Коли я скажу «пишіть», то запишіть все, що запам'ятали. Інструкція до другої серії: Я знову прочитаю Вам 20 відвернутих понять. Після кожного слова у вас буде 10-12 секунд щоб зробити малюнок (піктограму), яка допоможе вам заповнити це слово. Якість малюнка не має ніякого значення. Коли ви зробите всі малюнки, закрийте їх. Після невеликої бесіди ви знову відкриєте малюнки і під кожним з них напишіть те слово, яке він позначає.
РОЗДІЛ 3УЗАГАЛЬНЕННЯ І ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ
Оброблені результати, приведені в табл. 2.1, 2.2 зведемо в табл. 3.1.
Таблиця 3.1
Оброблені результати дослідження
Задача
Середнє число правильних відтворень
предметів
чисел
Класифікація предметів
13
0,7
Складання числового ряду
1,25
10,6
Порівнюючи одержані результати в дослідженні 1 і 2 з результатами, одержаними П.І. Зінченко при проведенні аналогічних досліджень на великому статистичному масиві випробовуваних. Можна побачити, що результати досліджень близькі (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Дослідження по методиці П.І. Зінченко
Задача
Середнє число правильних відтворень
предметів
чисел
Наше дослідження
Зінченко
відхилення
Наше дослідження
Зінченко
відхилення
Класифікація предметів
13
13,2
-0,2
0,7
0,7
Складання числового ряду
1,25
1,3
-0,05
10,6
10,2
0,4
Основна відмінність в умовах проведення дослідження 1, 2 полягало в тому, що в першому дослідженні предметом діяльності були картинки, а в другому — числа. Це і зумовило високу продуктивність їх запам'ятовування, хоча предмет діяльності в цих дослідах і сама діяльність були різними. Відсутність цілеспрямованої діяльності по відношенню до цих же об'єктів там, де вони виступали в дослідах в ролі тільки фонових подразників, привело до різкого зниження їх запам'ятовування.
Ця відмінність зумовила різку розбіжність результатів запам'ятовування. Значить, причиною високої продуктивності запам'ятовування картинок в першому дослідженні і чисел в другому є діяльність респондентів по відношенню до них. продолжение
--PAGE_BREAK--
У дослідженні 3 респондентам було представлено для запам'ятовування 20 безглуздих складів.
БИВ
ГЮД
ЗЮГ
КЕЛ
ПЫС
РИТ
КЯМ
ГЭЛ
ВЫЗ
ФЕ
СЯМ
ЦОВ
ГАЛ
ДИБ
ЗУГ
ЛЕЖ
МЫЧ
РЯБ
ТОР
СЮД
Оброблені результати запам'ятовування були усереднені, результати їх зведені в табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Оброблені результати запам'ятовування
Кількість повторень
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Запам'ятовано складів
5
7,5
10
12
17
18,3
19
19,2
20
Зобразимо табл. 3.3 графічно (Додаток В). Характер кривій, той, що відображає, результати проведеного дослідження співпадає з характером кривої, одержаної Еббінгаузом при проведенні аналогічного дослідження на великій кількості респондентів, що говорить про чистоту проведеного дослідження. Результати дослідження можна назвати добрими, оскільки всі респонденти провели не більше 9 повторень для повного запам'ятовування 20 складів.
За наслідками дослідження можна зробити висновок, що ступінь запам'ятовування масиву інформації збільшується з кількістю повторень, причому із збільшенням кількості повторень приріст матеріалу, що запам'ятовується, зменшується. Найінтенсивніше запам'ятовування йде на початковому етапі повторення.
При проведенні дослідження 4 респондентам було надано 20 слів, значення яких було: характер дій і категорій. Їм були прочитані слова, які респонденти повинні були запам'ятати. На другому етапі випробовуваним було надано 20 слів аналогічного характеру. Для запам'ятовування було запропоновано кожне слово позначити піктограмою.
Обробка результатів дослідження дала наступне. В першій серії дослідження, що вивчає безпосереднє запам'ятовування, середнє запам'ятовування — 10 слів з 20, кількість помилок вказаних слів — 1, 2. В другій серії (вивчаючої опосередковане запам'ятовування) дослідження — кількість запам'ятовування збільшилася і склала 15 слів. При цьому кількість помилок також збільшилася.
За наслідками дослідження можна зробити висновок, що опосередковане запам'ятовування продуктивне.
ВИСНОВКИ
Учбова діяльність студента у вищому учбовому закладі — це лише одна із сторін цілісного професійного і особового формування людини. Учбова діяльність студента розуміється, як цілеспрямований, регламентований планами і програмами, керований процес засвоєння знань, умінь і навиків, розвитку і становлення особи студента. В процесі учбової діяльності студент виступає як її суб'єкт, тобто носія наочно-практичної активності і пізнання.
Формування студента, як суб'єкта учбової діяльності, припускає оволодіння ним основними формами цієї діяльності, умінням планувати і організовувати цю діяльність, визначати учбові дії необхідні для навчання і програму їх виконання. Особливо важливо для студента, як суб'єкта учбової діяльності, оволодіти її основними формами: слухання, усвідомлення, засвоєння учбової інформації, конспектування, виконання вправ, рішення задач, проведення дослідів, проведення учбових досліджень і ін.
Сучасні дослідники виділяють декілька стадій формування студента, як суб'єкта учбової діяльності. Це стадія адаптації до умов вузу, стадія ідентифікація з вимогами учбової і учбово-професійної діяльності, стадія самореалізації студента в освітньому процесі і стадія самопроектування професійного становлення.
У представленій курсовій роботі на тему: «Методика дослідження процесу запам’ятовування» був проведений огляд літератури, що стосується проблеми запам'ятовування як невід'ємної частини вивчення психології пам'яті. Приведено декілька методик вивчення процесу запам'ятовування і їх практичне вживання на підставі результатів яких були зроблені висновок і виведені графічні залежності між часом або частої повторення і об'ємом запам'ятовування.
З представленого матеріалу можна зробити висновок, що у нашій пам'яті не просто нагромаджується розрізнений і спутаний матеріал. Цей матеріал завжди знаходиться при нас і ми пригадуємо його, коли він нам потрібен великими групам, які відповідають нашим інтересам.
Стало ясніше, чому, якщо ми знаємо, що від нас буде потрібно буквальне і точне відтворення нам доводиться вдаватися до особливих прийомів, що мають спеціальні назви, наприклад, до заучування напам'ять. З сказаного вище стає ясно: що багато речей, які здаються безпосередньо спостережуваними, фактично виникають в свідомості в результаті минулого досвіду, тобто згадуються, що при запам'ятовуванні всякого матеріалу, особливо безглуздого, велика кількість матеріалу забувається незабаром після запам'ятовування, що при заучуванні матеріалу до певної міри можна визначити протягом якого періоду буде можливе його точне збереження, що при запам'ятовуванні великого або важкого словесного матеріалу розподілене повторення на стадії заучування звичайно виявляється більш економним, ніж концентроване.
Якщо ми спробуємо уявити собі, що робить можливим запам'ятовування в тій формі, яку воно звичне приймає, ми повинні уявити собі матеріал, накопичений в результаті минулого досвіду. Звичне запам'ятовування набагато в більшій ступінь є реконструкцією, ніж точним повторенням, яке вимагає вживання особливих прийомів заучування. Якщо під «хорошою пам'яттю» ми розуміємо запам'ятовування того, що є найкориснішим до вимоги, що пред'являється нам життям, то її секрет полягає в організації минулого досвіду під впливом багатобічних інтересів, тісно зв'язаних між собою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. — СПб.: Питер, 2001. — 688 с.
2. Аткинсон В., Скот Дж. Познай себя: Развитие памяти и интеллекта. — СПб.: Респекс, 2002. — 384 с.
3. Белошицкий А.В., Бережная И.Ф. Становление субъектности студентов в образовательном процессе вуза // Педагогика. — 2006. — № 5. — С. 60-66.
4. Бондарчук О.І. Експериментальна психологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2003. — 120 с.
5. Выготский Л.С., Лурия А.Р. Память примитивного человека. Культурное развитие специальных функций: память // Психология памяти./ Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. — М: ЧеР, 1998. — 816 с.
6. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — СПб.: Питер, 2000. — 286 с.
7. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы. — Мн.: Тесей, 2003. — 351 с.
8. Исследование памяти. / Отв. ред. И.Н. Корж. — М: Наука, 1999. — 216 с.
9. Корнилова Т.В. Введение в психологический эксперимент. — М.: МГУ, 2001. — 256 с.
10. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. — СПб.: Соц.-психол. центр, 1996. — 392 с.
11. Леонтьев А.Н. Лекции по общей психологии. — М: Смысл, 2004. — 512 с.
12. Леонтьев А.Н. Развитие высших форм запоминания // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. — М: ЧеР, 1998. — 816 с.
13. Педагогическая психология / Под ред. Н.В. Клюевой. — М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. — 400 с.
14. Практикум по общей экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова. — СПб.: Питер, 2005. — 560 с.
15. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / В.Д. Балин, В.К. Гайда, В.К. Гербачевский и др.; Под общ. ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. — СПб.: Питер, 2000. — 528 с.
16. Практическая психология образования / Под ред. И.В. Дубровиной: Учебник для студ. высш. и средн. спец. учеб. заведений. — М: ТЦ «Сфера», 2000. — 528 с.
17. Психологическая диагностика / Под ред. К.М. Гуревича, Е.М. Борисовой. — М.: УРАО, 2001. — 302 с.
18. Психология развития.Словарь / Под. ред. А.Л. Венгера. — М.: ПЕР СЭ, 2006. — 176 с.
19. Солсо Р.Л., Маклин М.К. Экспериментальная психология. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. — 272 с.
20. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. — Ростов н/Дону: Феникс, 2006. — 542 с.
21. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 295 с.