1.Предмет, завдання та структура вікової психології
Вікова психологія — галузь психологічноїнауки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних віковихетапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідженнявікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізмистановлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчаєзагальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів івластивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини тазакономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становленнярізних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В їїзагальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входятьпсихологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду,молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослоїлюдини, геронтопсихологію — психологію старості. Як навчальний курс віковапсихологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки;виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології;початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини віднародження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологіяпідлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослийвік; старість. Завданнями вікової психології є дослідження особливостейрозвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповіднихрекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічнихпроблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим єзосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних іпрактичних завдань:— вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої тазрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересівта інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);
— розвитокпсихічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень упсихічному здоров'ї людини;
— дослідженняпсихології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;
— розвитокобдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічнихфункцій);
— з'ясуванняіндивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;
— дослідженнясенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;
— створенняпсихологічних умов для забезпечення саморозвитку;
— вивченнявідхилень у психічному та особистісному розвитку;
— дослідженнявзаємин дітей і дорослих;
— з'ясуванняособливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічнийта особистісний розвиток дітей;
—забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистостідитини, підлітка та юнака.
2. Зв’язоквікової та педагогічної психології з іншими науками
Вікова та педагогічнапсихологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тіснопов’язані між собою цей взаємозв’язок виявляється у таких аспектах.
А) в одному ітому ж об’єкті вивчення (дитині, підліткові, старшокласникові);
Б) увикористанні схожих методів дослідження:
В) у схожихзв’язках з одними й тими ж науками.
З філософією– яка виступає методологічною основою для В. та ПП.
З педагогікою– найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межідвох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічнійпсихології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а В. та ПП.Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки,формування особистості дітей, про психологічні закономірностінавчально-виховного процесу.
З загальноюпсихологією – яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. Псих. А В.,ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриттянових психологічних закономірностей
З соціальноюпсихологією – надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкуванняі спільної діяльності у різних соц. групах.
З історієюяка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.
Здефектологією – вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей.Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.
З анатомієюта фізіологією – яка озброює В. та ПП… знаннями про особливості фізичногорозвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певнихсанітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.
З методикамивикладання шкільних предметів.
Зматематичними науками – які розробляють методи математичної статистики длякількісної обробки результатів психологічних досліджень.
3. Історичнийрозвиток В. та П. психологія
У давньомусвіті загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії. Геракліта (прибл.544—483 до н. є.) про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, пропроцесуальність (плинність, змінність) психічних станів, різні перехідні рівнідушевного життя (основи генетичного підходу), підпорядкованість усіх психічнихявищ непорушним законам матеріального світу.
Один ізчільних її представників католицький філософ Фома Аквінський (1225/26—1274),.Рослинна, тваринна і людська душі розташовані ступінчасто, а у середині кожноїз них розміщені здібності та їх продукти (відчуття, уявлення, поняття). Душаспочатку здійснює акт пізнання: їй являється образ об'єкта (відчуття абопоняття); потім усвідомлює, що нею зроблено цей акт; і нарешті, душа“повертається” до себе, пізнавши вже не образ і не акт, а себе як унікальнусутність. Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвиткуособистості пов'язана з ім'ям німецького філософа Альфреда Тідемана (1736—1803),який опублікував у 1787 р. “Спостереження за розвитком душевних здібностейдитини”. Значно ширше і детальніше дослідив поведінку дитини-дошкільника усередині XIX ст. німецький психолог Альберт Кусмауль (1811—1897). Спостерігавза розвитком дитячої психіки французький філософ Іпполіт Тен (1828— 1893). Вінописав процес засвоєння мови своєю дочкою.
Засновникомдитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра(1822—1899). Якщо до нього досліджували окремі проблеми і давали фрагментарніескізи розвитку психіки дитини, то В. Прейєр намагався цілісно проаналізуватипроблему на основі систематичного її дослідження. Його книга “Душа дитини”(1882) репрезентувала опис психічного та біологічного розвитку дитини віднародження до трьох років. На думку В. Прейєра, у сфері психічного розвиткувиявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей.Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвитокпізнавальних процесів, мовлення, емоцій дитини, а й навчити дорослих розумітидітей, використовуючи об'єктивні методи. З цією метою в додатку до своєї книгиумістив зразок щоденника, покликаного забезпечити вивчення особливостей розвиткудітей різного віку.
4. Методивікової та педагогічної психології за Ананьєвим
1.Організаційні методи:
А)порівняльний –(метод поперечних зрізів) спрямований на виявлення динамікипевної психологічної функції шляхом порівняння особливостей її розвитку нарізних кінцевих етапах.
Б)лонгітюдний метод (повздовжних зрізів) має на меті тривале вивчення одних і тихже досліджуваних з метою виявлення глибинних закономірностей психічногорозвитку та формування особистості людини.
В)комплексний метод – передбачає розподіл підходів різних наук до вивчення одногоі тогож об’єкта (програма роботи з обдарованими дітьми)
2. Емпіричніметоди
А)спостереження, самоспостереження метод цілеспрямованого планомірного описупсихічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів наоснові їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі зобов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливихвисновків.
б)експериментальні методи: Основними ознаками експерименту є створеннядослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу.Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самимвикликаючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту виникають умовидля відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдякицьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості,встановити закономірні зв'язки між ними.
Природний талабораторний експеримент
Констатуючий(передбачає з'ясування закономірностей існування психічного факту, особливостейпсихічного процесу, особистісних рис), формуючий (зорієнтований на формуванняпсихічних явищ, властивостей, створення умов для їх прояву і розвитку) експеримент.
Психодіагностичніметоди (бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, соціоматриця,референтометрія, метод аналізу процесу та продуктів діяльності).
В)біографічний метод.
3. методи обробкирезультатів.
А) методякісного аналізу має на меті смислове групування на меті смислове групування одержанихрезультатів у вигляді зручному для їх інтерпретації
Б) методикількісного аналізу спрямовані на кількісну обробку результатів за допомогоюметодів математичної статистики.
4.Інтерпретаційні методи (пояснення)
А) генетичнийметод – має на меті встановлення вертикальних зв’язків між рівнями розвиткудосліджуваних феноменів. Виявлення специфіки цих рівнів розвитку певної функції.
Б)структурний метод – передбачає виділення горизонтальних структурних зв’язківміж компонентами досліджень цілісного феномену.
5. Вимоги до проведеннядосліджень з вікової і педагогічної психології
Кожен дослідникі психолог-практик повинні чітко знати методологічні засади вікової та педагогічноїпсихології, вміти обирати, а за необхідності і створювати відповідно до мети ізавдань дослідження конкретні методики, мати достатнє уявлення про системуметодів, придатних для пізнання психічних явищ у галузі вікової психології.Чіткість методологічної позиції психолога унеможливлює надмірне захоплення лишезбором емпіричного матеріалу чи складанням теоретичних схем без заглиблення впсихологічну реальність, вивчення суті психологічної проблеми.
У процесіпсихологічного пізнання дослідник не завжди може спостерігати те, що пізнає,мати безпосередній контакт із предметом дослідження. Крім того, спостережуваніявища, події можуть не лише не відповідати суті психічного процесу, а йспотворювати її. Отримання наукових знань про психіку значною мірою залежитьвід підходу дослідника до об'єкта пізнання. Цей підхід обумовлюється системоюметодологічних засад, принципів.
У своїхнаукових пошуках вікова психологія спирається на такі загальнофілософськіпринципи:
а) принципвсезагального зв'язку. Гносеологічний зміст його полягає в необхідностівраховувати у процесі вивчення психічного явища всю сукупність фактів, які йогостосуються, а також виявляти ієрархію зв'язків між елементами структури цьогоявища, виокремлюючи в них головні і другорядні. Адже будь-який психічнийфеномен перебуває у різноманітних зв'язках з іншими феноменами, томуізольоване, однобічне його вивчення призводить до викривлених, помилковихвисновків. Непродуктивним виявляється прогнозування розвитку психічних явищ беззнання й урахування відомостей про основні їх зв'язки з іншими явищами;
б) принципрозвитку. Він орієнтує на розгляд психіки та оточення особистості у процесізакономірних змін, тобто в розвитку, динаміці. Як відомо, об'єктом віковоїпсихології є людина як суб'єкт діяльності, міжособистісних стосунків ісуспільних відносин. З огляду на принцип розвитку важливо вивчати окремуособистість, пам'ятаючи, що її психіка є не чимось застиглим, нерухомим, абезперервно змінюваним феноменом. Ці зміни детерміновані різноманітнимисуперечностями, зумовленими впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Томулогіка психологічного пізнання повинна відтворювати логіку виникнення і розвиткуявища, що вивчається;
в) принципєдності теорії і практики. Послуговування цим принципом зумовлене особливостямивідносин людини зі світом. Вона не пристосовується до природи, як тварина, і неперебуває на споглядальних, теоретичних позиціях стосовно неї, а активно діє, іця її діяльність є способом і формою ставлення до об'єктивного (природного,суспільного) світу. Діяльність людини полягає в теоретико-практичному освоєнні,перетворенні зовнішнього світу. Тому теорія і практика є нерозривно пов'язанимиі взаємозумовленими гранями життєдіяльності людини.
Принципєдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини,констатує визначальну роль практики в процесі пізнання, яка є критеріємістинності теоретичних положень. Відповідно теорія, що не спирається напрактику, виявляється абстрактною, безплідною, а практика, яка не спрямовуєтьсятеорією, — стихійною, не має необхідної цілеспрямованості та доцільності. Самев цьому полягає єдність теорії і практики. Усе це свідчить, що ефективневирішення завдань, які ставить перед віковою психологією практика, можливе лишена основі ґрунтовної, розвинутої теорії; чим складнішими є практичні завдання,тим актуальніша потреба в теорії. Одночасно постійно відбувається перехід відемпіричного рівня осмислення психологічної реальності до теоретичного;
г) принципконкретно-історичного підходу до аналізу явищ. Відповідно до цього принципу всіпредмети і явища дійсності необхідно розглядати в їх конкретних історичнихзв'язках та відношеннях, як такі, що виникають, функціонують, розвиваються,відмирають, стан яких на певний момент зумовлений особливостями їх попередньогорозвитку. Наприклад, особливості ціннісних орієнтацій, інтересів та мотивівповедінки сучасних людей зумовлені конкретними соціально-економічними умовами,що склалися в Україні на початку XXI ст. (ринкові відносини, економічна криза,урбанізація суспільства, агресивний вплив засобів масової інформації, творівмасової культури тощо).
У царинівікової психології принцип конкретно-історичного підходу вимагає відстежуванняпоетапного розвитку особистості з урахуванням місця, часу, обставин її буття таінших детермінант. Послуговування ним дає змогу проаналізувати психологіюособистостей, котрі жили в різні епохи, з'ясувати їхні особливості, спільні івідмінні риси.
6. Проблеми розвиткупсихіки й особистості
Прирозгляді проблем розвитку психіки і особистості можна виділити два основних напрями. 1)Біогенетичнийнапрям. Представники його основну увагу акцентують на вирішальному значеннівроджених особливостей, спадковості у психічному розвитку та навчанні дитини.Соціальним чинникам розвитку, соціальному середовищу вони відводять роль“регулятора”, “проявника” спадкового. Біогенетичний закон у психологіїсформулював німецький зоолог Ернст Геккель (1834—1919), доводячи, що онтогенез(індивідуальний розвиток організму) дитини є скороченим повторенням філогенезу(еволюції органічного світу). Подібно до того як людський зародок повторює всістадії (від одноклітинної істоти до людини) розвитку органічного світу, так ідитина у своєму дозріванні відтворює етапи людської історії. Все відбуваєтьсязакономірно, тобто індивід переживає п'ять періодів історичного розвиткулюдства: дикунський, мисливський, пастуший, землеробський, торгово-промисловий.Розвиток дитини представники біогенетичного напряму розглядають відірваним відїї виховання, яке вони вважають зовнішнім фактором, здатним або загальмувати,або прискорити процес виявлення її природних, спадково-зумовлених психічнихякостей. Втручання у природний процес розвитку дитини, за їх переконаннями, єсвавіллям. Біогенетизм став психологічним обґрунтуванням педагогічної теорії“вільного виховання”, прихильники якої наголошували на особливому значенніактивності дитини в її саморозвитку. Біогенетичний напрям розвитку основнуувагу звертає на його біологічні чинники, які зумовлюють розвитоксоціально-психологічних властивостей, а сам процес розвитку вони трактують якдозрівання. На початку XX ст. американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1846—1924)так ілюстрував тезу, за якою онтогенез є повторенням основних стадій філогенезу(закон рекапітуляції): новонароджений відтворює стадію розвитку тварини;дитинство відповідає епосі, коли головним заняттям первісної людини булимисливство і рибальство; період 12—18 років — закінченню епохи дикості іпочатку цивілізації; юність еквівалентна епосі романтизму (період “бурі”,“натиску” внутрішніх і зовнішніх конфліктів, які стимулюють формування у людинипочуття соціальної відповідальності). Ця теорія була піддана критиціпсихологами, які стверджували, що зовнішня подібність між дитячою грою іповедінкою тварин, первісних людей не означає психологічної тотожності їхповедінки. Поверхові, зовнішні аналогії, на яких ґрунтується законрекапітуляції, не дають змоги зрозуміти конкретні закономірності психічногорозвитку. Іншим представником біогенетичного напряму був 3. Фройд, якийобґрунтував теорію про стадії психосексуального розвитку дитини, доводячи, щовони відображають зафіксований генетично попередній досвід сексуальногорозвитку людського роду і не залежать від впливу оточення. Все в особистостівін виводив із сексуальності та її зіткнення із суспільними вимогами,заборонами, стверджуючи, що суспільство для людини є ворожою силою, якакалічить її природу. Заборона (табу) на отримання природних задоволень, їхвитіснення у сферу підсвідомого спричинюють, за 3. Фройдом, розвиток неврозу, азняття табу із задоволень — відродження різноманітних форм дитячоїсексуальності. Також можлива сублімація (лат. sublimatio — підіймаю, підношу) —переключення спрямованої на прагнення до задоволення енергії на не сексуальніоб'єкти, цілі та види діяльності. З допомогою цього механізму пояснюють, чому впідлітка виникають прагнення до творчості, інтерес до науки, мистецтва. 2) Соціогенетичнийнапрям. Психологи, які репрезентували цей напрям, заперечували активністьособистості у процесі її розвитку, вважаючи соціальне оточення вирішальнимчинником, що детермінує його. На їх погляд, щоб пізнати людину, доситьпроаналізувати особливості її оточення. Однак, як свідчать життєві реалії,нерідко за однакових умов виростають різні люди. Тому цей підхід ємеханістичним щодо розуміння розвитку особистості, оскільки він ігноруєсамоактивність, діалектичні суперечності її становлення. Із цих причинбіогенетичний і соціогенетичний напрями психології уже в 30-ті роки XX ст.стали об'єктами критики. Попри те що з наукового погляду вони викликають теперлише історичний інтерес, нерідко педагоги-практики вважають, що розвитокшколярів зумовлений насамперед спадковістю, применшуючи роль навчання івиховання, або недооцінюють значення спадковості У становленні особистості. Соціогенетичнітеорії намагаються пояснити особливості різних вікових періодів людини,зважаючи на структуру суспільства, засоби соціалізації, взаємодію з іншими людьми.Наприклад, німецько-американський психолог Курт Левін (1890—1947) розглядаєюність як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвитокособистості зі зміною її соціального становища. Однак він не бере до увагизагальносоціальні детермінанти — соціальне походження, рід занять, загальніумови розвитку. Спільною ознакою біо- і соціогенетичного напрямів є те, щоджерела й рушійні сили розвитку вони вбачають у позапсихологічних факторах.Представники біогенетичного підходу акцентують на біологічних процесах, щовідбуваються в організмі, соціогенетичного — на соціальних процесах, у якихбере участь людина.
7. Вчення про психічнийрозвиток. фактори психічного розвитку
А) біологічніпередумови психічного розвитку. Спадковість – фізіологічні ознаки які спільнідля всіх представників людського роду (будова тіло, будова нервової системи,будова мовленнєвого апарату, будова руки як органу пізнання). Задатки – цевроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головногомозку, та органів чуття. Вродженість — це ті індивідуальні особливості якихнабуває дитина під впливом умов її розвитку в утробі матері (вживання матір’юалкоголю, наркотиків, токсичних речовин, захворювання, травми при пологах) Б)соціальний фактор: Макросередовище (природне середовище, географічне положенняклімат), рівень суспільно-історичного та соціально-економічного розвиткусуспільства, вплив ЗМІ., рівень розвитку науки, культури, ідеології)
Мікросередовище(первинні –малі групи в яких формується особистість людини (сім’я, дитсадок,клас, група, трудовий колектив,) групи за місцем проживання та інтересами).Ігрова діяльність, навчання, виховання, праця. Природні передумови, сам по собіне визначають психічний розвиток, а виступають лише основою цього розвитку,розвиток психіки (визначається соціальним середовищем) при в взаємодії збіологічними передумовами – вирішальну роль відіграють навчання і виховання. Природніпередумови впливають на псих. розвиток в таких напрямках. Визначає шляхи іспособи формування певних психічних властивостей. Впливають на темпи та рівеньдосягнень людини у певній сфері. При дуже яскраво виражених задатках можливедосягнення людиною значних успіхів навіть при несприятливих соціальних умовах.
Проте нібіологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину позаїї власною активністю.
8. Рушійні силипсихічного розвитку психології
В науцііснує двіконцепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:
1)метафізична – з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопиченнякількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається зпозиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшенняобсягу уваги, пам’яті, збільшення словникового запасу тощо.
2)діалектико-матеріалістична – з позиції цієї концепції розвитком розглядаєтьсяне як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапікількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшеннясловникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якістьздатність до спілкування за допомогою мови. З позиції цієї концепції рушійнимисилами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим тастарим).
· Суперечностіміж новими потребами які виникають у дитини та наявним рівнем її можливостейякий ще недостатній для негайного задоволення її потреб
· Міжзрослими фізичними та психічними силами дитини та старшими способами взаємодіїз дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дитину
· Суперечністьміж новими вимогами, що ставляться суспільством та дорослими та наявним рівнемрозвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги.
9. Діалектичнийвзаємозв’язок навчання вих. і розвитку
Упсихологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання ірозвитку можна виділити декілька підходів:
· Психологиженевської школи вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власнимизаконами які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду іведе за собою навчання – це означає, що в процесі навчання повиннепристосовуватися лише до тих надбань які вже досягнуті дитиною в процесірозвитку. На думку Виготського при такому трактуванні співвідношення навчання ірозвитку. Навчання орієнтується не на завтрашній день розвитку, «плентається» уйого хвості.
· Підхідбіхевіористів – вважали, що між розвитком і на учінням існує прямий зв’язок ізводили розвиток психіки лише до тих надбань які виникають від впливом научіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розглядсутності навчання і розвитку.
· Підхідвітчизняних вчених на чолі з Виготським – вважали, що навчання повинно йти попереду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку(Зона (рівень) актуального розвитку – той рівень психічного розвитку якогодитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішнорозв’язує самостійно; зона найближчого розвитку – це потенційна можливістьпсихіки дитини – той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягтипри допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не можерозв’язати самостійно)).
Навчанняповинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зонунайближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвиткоміснує діалектичний взаємозв’язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитинитим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвитокпсихіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвитокзводити до тих надбань які виникають під впливом навчання.
10. Закономірностіпсихічного розвитку
Виділяютьтакі закономірності психічного розвитку людини: 1). Нерівномірність психічногорозвитку виявляється тоді коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічніфункції розвиваються по різному у певний віковий період. Виділяють найбільшсприятливі умови для розвитку лише певних психічних функцій, такі періодиназивають сенситивними для розвитку цих функцій.2). Інтеграціяпсихіки – полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшоїєдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою малосистематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослоїлюдини являє собою цілісну систему стійких рис особистості. 3).Диференціація психіки – полягає в урізноманітненні психічних проявів психічнихякостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття удитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітківтакі почуття стають різноманітними та більш багатогранними). Диференціаціяпсихіки виявляється набуттям все більшої, багатогранності та комплексності. 4).Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи якавиявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умовсередовища на основі пластичності психіки розвивається здатність докомпенсації. 5). При недорозвитку або випаданні однієї психічної функціїпочинається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зорурозвивається слух і дотик). Акселерація – це прискорення фізичного тапсихічного розвитку дитини. Причини: біологічні – за рахунок збільшення ураціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання усільському господарстві біостимуляторів росту – вплив малих доз іонізуючоговипромінення; соціальні – урбанізація життя (збільшення кількості великих містта прискорений стиль життя у них). Величезний обсяг інформації за рахуноквпливу засобів масової інформації, передових інформаційних технології. Інфантилізм– це прояв рис дитинства у більш дорослому віці прояв рис притаманним більшраннім віковим періодом. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень,легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки.Причини: недоліки сімейного та шкільного стиль гіперопіки і не сприяютьрозвитку дитини самостійності активності та відповідальності.
11. Вікова періодизаціяпсихічного розвитку особистості
У віковій іпедагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1.Пренатальний період — від зачаття до пологів.2. Натальний період — пологи.3.Період новонародженості — від народження до 2 місяців. 4. Вік немовляти — від 2місяців до 1 року. 5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільнийвік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:— молодший дошкільний вік — 4-йрік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11років). 8. Дорослішання:— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— ранняюність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зрілаюність — від 18 до 20 років. 9. Дорослість:— рання дорослість — від 20 до 40років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років. 10. Старість — після 60 років. Умежах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальнівідмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності,виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі віковихперіодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними,особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
12. Особливостіпсихічного розвитку немовляти
Періоднемовляти охоплює вікові межі від народження до одного року. Цей період включаєв себе фазу новонарожденості, яка триває до 10 днів (1 міс.) Дитинанароджується на світ із системі безумовних рефлексів, нервова система готова довстановлення зв’язків зі світом. Продовжується процес мієнілізації нервовихволокон. З перших днів життя починають виникати умовні рефлекси, першим єрефлекс на позу при годуванні. У дитини інтенсивно розвиваються всі системиорганізму у неї розвивається здатність до відчуттів, а пізніше і до сприйманняоб’єктів. У цей період сприймання набуває предметності. Особливо інтенсивнорозвиваються зоровий та слуховий аналізатори. Дорослі, насамперед мати,відіграють значну роль виступають посередником між дитиною та світом.Задовольняє всі потреби. Якщо мати проявляє до дитини любов, ласку, ніжність тоу маляти формується довіра до світу. Якщо мати емоційно холодна, обмежуєтьсязадоволенням її фізичних потреб або дитина взагалі позбавлена матері у неїможуть розвиватись приховані, або відкриті форми госпіталізму (затримки фізичногочи психічного розвитку). Провідною діяльністю є спілкування з дорослими а новимпсихічним утворенням є потреба в емоційних контактах з дорослими, з 3х місяцівдитина намагається вимовляти перші звуки. Близько року у дитини розвиваєтьсяздатність робити перші кроки.
13. Психічний розвитокдитини у ранньому дитинстві
Від 1 до 3хроків. На початку цього віку дитина оволодіває дуже важливим фізичним надбаннямпрямоходіння, яке приводить до значимих психічних значень. Отримує можливістьрозширювати свої контакти зі світом. У цьому віці провідною діяльністю єпредметно-маніпулятивна, яка полягає у ознайомлення дитини з предметами узасвоєнні нею суспільно-історичного досвіду втіленого у способах використанняпевних предметів. Дорослі навчають дитину властивостям відповідних предметів іправильним способом їх використання. Діти оволодівають двома видами дій зпредметами: співвідносні дії (закривання коробки кришкою), знаряддеві дії(використ. знарядь праці). Предметно-маніпулютивна діяльність створює сприятливіумови для розв’язання основних новоутворень віку: розвитку мовлення;наочно-дійового мислення; формування самосвідомості. У цьому віці Дорослийвідіграє провідну роль у житті дитини і спостерігається спільна діяльністьдорослого і дитини. Під керівництвом дорослого дитині передаєтьсясуспільно-історичний досвід людства. Період від року до 3х у дитини інтенсивнорозвивається мовлення від року до5 є синзетивним для розвитку мовлення. У цьомувіці воно виступає основою психічного розвитку. В 1-2 роки оволодіння мовленнямвідбувається досить повільними темпами. У дитини поки що бідний словниковийзапас. Після двох років процес прискорюється, збільшується словниковий запас. Зрозвитком мовлення пов’язаний розвиток наочно-дійового мислення. В процесі маніпулятивноїдіяльності дитина пізнає властивості окремих предметів. У цьому віці умовоюрозвитку мислення виступають практичні дії з предметами. Даний віковий періодінтенсивно розвивається чуттєве пізнання (відчуття і сприймання). Після трьохроків у дитини виникає здатність відокремлювати себе від інших людей таусвідомлюється власне фізичне «Я». це новоутворення виникає під час кризи 3хроків(криза «Я САМ»). Дитина прагне до самостійності. Спілкування з ровесникаминосить фрагментарний характер.
14. Гра як провіднадіяльність у дошкільнят
У дошкільномувіці провідною діяльністю виступає рольова гра, характерне для 3х роківпрагнення дитини бути самостійною може бути вирішене лише у формі гри. Впроцесі гри дитина пізнає різні види діяльності дорослих, а також особливостівзаємин між ними. Від 3-х до 4х років дитина оперує реальними предметами івіддає їм перевагу. У цей період у неї розвивається здатність до сюжетнорольових ігор. Наприкінці дошкільного віку. У неї розвивається здатність доігор з правилами. Ігрова діяльність є провідною, тому що створює сприятливіумови для розвитку пізнавальних інтересів, позитивних психічних якостей. Цедозволяє підготувати дитину для засвоєння більш складних символів – системсоціальних знаків.
15. Продуктивні види діяльностідитини
Малювання,ліплення, конструювання – на різних етапах дошкільного віту тісно пов’язані зігровою діяльністю. Інтерес до малювання, ліпленню та конструюванню виникаєсаме як гра, направлена на процес створення малюнка, фігури, конструкції упоєднанні з ігровим задумом. І тільки в середньому та старшому дошкільному віціінтерес переноситься на результат діяльності (наприклад, малюнок), і воназвільняється від впливу гри. Всередині ігрової діяльності починає формуватися інавчальна діяльність, котра пізніше стає провідною діяльністю.
16. Розвитокпізнавальних процесів дошкільнят
Найзагальнішукартину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини.Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок,а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх якуніверсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається наоснові інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму. Хоч процеспізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічнимимеханізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації,виокремлення категорій, розвиток пам'яті.
Розвиток унемовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенніпредметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових,тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людськихвідчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.
Діти необов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат.perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукаютьінформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщенняпредметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю,протяжністю та висотою тону звуки. Діти вчаться виявляти зміни в однаковихявищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно згіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображенняотриманих вражень (перцептивных схем) як абстрактне відображення зовнішніхелементів уявлення та їх взаємозв'язків. Генетично перцептивні дії пов'язані зпрактичними діями. У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежуєвидимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативногообразу з оригіналом, здійснюється його корекція.
17. Розвиток особистостідошкільників
У дошкільномувіці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливомдорослих.
— потребово-мотиваційна сфера. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба вігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. На початкувіку в поведінці дитини ще не сформована ієрархічна система мотивів дитина дієпід впливом безпосередніх спонук, що надає її поведінці безпосереднього характеру.Під керівництвом дорослого в процесі ігрової учбової діяльності дитина починаєпевним чином управляти власною поведінкою тобто у неї розвивається наприкінцівіку супідрядність мотивів тобто їх ієрархічність.
— моральнасфера. У дошкільному віці під керівництвом дорослих починає оволодіватиморальними нормами (що добре, що погано). У цьому віці вона вже здатна оцінитипевні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але черезнедостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метоюпідтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. З позиції цих норм.
— сферасамосвідомості. У дошкільному віці продовжується формування самосвідомостідитини. У цьому віці розвивається її самооцінка. Дитина здатна оцінювати окремісвої вчинки, як правило спостерігається завищена самооцінка, що спричиненобідним досвідом.
— емоційновольова сфера. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діютьпід впливом безпосередніх спонук. Це пов’язано зі слабким розвитком вольовихякостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьомувіці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміютьїх контролювати. Наприкінці віку під впливом рольової гри та учіння,елементарної праці, рольової гри та продуктивної діяльності. Під впливом цьогорозвивається здатність певним чином виявляти своїми емоційними проявами,починається розвиток вольових якостей особистості.
18. Психологічнаготовність дитини до навчання
Психологічнаготовність дитини до школи ґрунтується на фізичній готовності. Фізичнаготовність – це той рівень фізичного розвитку дитини, який дозволяє без значнихтруднощів виконувати учбову діяльність. Психологічна готовність до навчання церівень психічного розвитку дитини який дозволяє їй безболісно займатисянавчанням. Психологічна готовність включає: особистісна готовність(готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра.) у дитини маєбути сформована ієрархічність мотивів яка дозволяє дитині управляти власноюповедінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність.Дитина повинна мати бажання йти до школи, якщо сформована особистісна готовністьдо навчання її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння; інтелектуальнаготовність включає – достатній рівень розвитку елементів словесно-логічноїта смислової пам’яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитиниздійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбовузадачу, розвиток диференційованого сприймання, оволодіння мовою на слух тарозуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитинивідтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізмобразів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки. Соціальнопсихологічний розвиток – це розвиток у дитини вміння спілкуватися тавзаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнатикерівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і принеобхідності себе захищати.
19. Анатомо-фізіологічніособливості молодших школярів
Молодшийшкільний вік охоплює вікові межі від 6-7 до 11 років. У цьому фізичний розвитокдитини відбувається відносно емоційно і рівномірно збільшується життєва ємністьлегенів зростає і серце, і діаметр кровоносних судин. Продовжується процесокостеніння кістяку, проте у хребті дитини ще багато хрящової тканини.Порушення сан-гігієнічних норм може привести до викривлення хребта. Саме томудорослим потрібно постійно слідкувати за поставою, ходою та позою при сидінні.У цьому віці процес окостеніння фаланг пальців та кисті руки ще не завершилося,а тому виникають труднощі у виконанні точних дрібних рухів (при письмі). Саметому не можна переобтяжувати дітей виконанням письмових завдань. У цьому віцішвидко ростуть великі м’язи, а дрібні відстають у розвитку, саме тому дитину неможна перевантажувати письмовими завданнями. Їй набагато легше робитирозмашисті рух аніж дрібні. У цьому віці збільшується вага головного мозку тапродовжується удосконалюватися його аналітично-систематична діяльність. Умолодшому шкільному віці у порівнянні з дошкільним віком удосконалюєтьсягальмівні процеси проте збудження має приорітет над гальмуванням, тому дітисхильні до імпульсивної поведінки.
20. Психологічнаперебудова, пов’язана зі вступом дитини до школи
У першокласниківпри входженні у шкільне життя можуть виникати такі типи труднощів: зміна режимудня породжує труднощі у пристосуванні до нового режиму. Особливо важко тимдітям які не відвідували дитячий садок. Завданням батьків та педагога розробититакий режим дня який би не приводив до її перевантаження постійно контролюватидотримання цього режиму дитиною; труднощі у взаєминах з ровесниками –найчастіше виникає у дітей які не ходили до дитячого садка відрізняються сором’язливістю,замкненістю або агресією в поведінці. Вчитель з перших днів навчання повиненпроводити роботу по згуртуванню, здатністю до співробітництва; у взаєминах зпедагогом. Якщо вихователька дитсадка для дитини була другою мамою то вчительвиступає вимогливим та досить суворим наставником, що може породжувати страхперед педагогами. Вчитель молодших класів повинен всім учням класу пред’являтиоднакові вимоги, повинен враховувати індивідуальні здібності.
21. Особливостіпсихічного розвитку дітей 6-річного віку
Психічний іособистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюєтьсяособливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. Нацьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого єпізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.
Молодшийшкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років.Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. Нижнямежа цього вікового періоду (6—7 років) пов'язана з переходом до навчання яксистематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознакидошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання єдосить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитинивимогам життя, особливо вимогам школи і батьків. Дошкільний і молодший шкільнийвік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажаннямщось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дастьдитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація втому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чинезадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так упершевиникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.
22. Характерні особливостіучбової діяльності мол. школ
У молодшомушкільному віці провідною діяльністю виступає учіння коли дитина розпочинаєучбову діяльність у неї переважають утилітарні мотиви учіння. Під впливомвчителя у дитини починає розвиватись соціальні та пізнавальні мотиви учіння.Динаміка формування пізнавальних інтересів: позитивне ставлення дитини до фактувступу до школи; ставлення до шкільного життя як до цікавої ситуації, як догри(2-3 тижні); формування у дитини інтересу до процесу виконання учбової діяльності;формування інтересу до результату учбової діяльності; формування інтересу дозмісту учбової діяльності. Шляхи формування пізнавального інтересу у молодшихшколярів: Новизна навчального матеріалу; (показ його практичної значущості;створення у дітей ефекту здивування через використання: засобів наочності,технічних засобів навчання, творів літератури та мистецтва, створення ігровихуроків); активізація пізнавальної діяльності дитини через створення проблемнихситуацій та організації учбових дискусій; врахування вікових та індивідуальнихособливостей; психологічно обґрунтована оцінка знань дитини.
23. Особливості ігровоїта трудової діяльності
Ігровадіяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в томучислі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехідвід мотивів як до свідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань доспонукань як узагальнених, тобто найбільш усвідомлених, намірів. Жоднійдіяльності не властиве таке емоційно захоплене входження дитини в життядорослих, як грі, в якій вона добровільно підкоряється різним вимогам. Потребамолодших школярів у русі залишається такою сильною, як і в дошкільників. Частовона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідкопроявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює їх і знижуєпрацездатність на наступному занятті. Тому вчитель повинен уміти організувативідпочинок дітей, включаючи їх у рухливі ігри на перервах, даючи їм змогурухатися на уроках (фізкультхвилинки). Трудова діяльність. Рішення багатьохпитань трудового виховання підростаючого покоління істотно залежить відправильного розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці.
Праця школярамає свою специфіку. Насамперед праця учнів відрізняється від праці дорослих тимзаради чого він організований. Дитяча праця організовується насамперед звиховними цілями. Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер,тому від кожного учасника потрібно уміння взаємодіяти. Отже, молодші школярі повиннівключатися в суспільне виробництво. Підготувати дитину до праці — це значитьсформувати в неї психологічну готовність трудитися. Психологічна готовність допраці означає рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішногоосвоєння будь-яким видом продуктивної праці. Формування в школяра психологічноїготовності до праці відбувається у таких видах діяльності як: гра, навчання,побутова і продуктивна праця, технічна творчість.
24. Розвитокпізнавальних інтересів
Увага – у молодшому шкільномувіці домінує мимовільна увага, але під впливом учіння інтенсивно розвиваєтьсядовільна увага. Властивості уваги: нестійка увага молодших школярів; дітивідчувають значні труднощі у розподілі уваги на два види діяльності; молодшішколярі відчувають труднощі і при переключені уваги з одного на інший. Вчительповинен давати їх час; обсяг уваги дітей менше обсягу уваги ніж у дорослих. Сприйманняу молодшому шкільному віці домінує мимовільне сприймання про те під впливомучіння розвивається довільне сприймання спочатку сприймання першокласників іде заздійснення ними практичних дій з предметами. Дії з предметами є головною метою,а сприймання їх виступає засобом досягнення цієї мети. Наприкінці молодшогошкільного віку змінюється співвідношення між сприйманням та предметними діями.Сприймання перетворюється в основну мету, а дії стають засобом досягнення цієїмети. Вікові особливості сприймання: мала диференційованість сприймання колидіти плутають схожі предмети; тісний зв’язок сприймання з практичними діями,зв’язок сприймання з емоціями. Засоби розвитку сприймання: використання методупорівняння; виділення головного і суттєвого в об’єктах які сприймаються дітьми;використання наочності та технічних засобів; словесний звіт про те як вонисприйняли певні об’єкти; врахування вікових та індивідуальних особливостейсприймання. Пам’ять. На початку віку у дитинимеханічна таобразна пам’ять. Причини: домінування механічної пам’яті – досить високийрівень розвитку цього виду пам’яті; діти не впливають розрізняють мнемічні завдання;недостатньо розвинене мовлення тому їм легше запам’ятовувати дослівно ніжвідтворювати матеріал своїми словами. Ще не володіють прийомами смисловогозапам’ятання. Пам’ять молодших школярів на протязі даного періоду має двітенденції розвитку: посилення ролі смислової пам’яті у порівнянні з механічною;розвиток словесно-логічної пам’яті. Засоби розвитку пам’яті: формування у дітейправильної установки на запам’ятання матеріалу; навчання дітей здатностірозрізнювати мнемічні завдання; навчання дітей прийомам смисловогозапам’ятання; врахування вікових та індивідуальних особливостей. Мислення.У молодшому шкільному віці на початок періоду домінування наочно-образногомислення, а під впливом учіння інтенсивно розвивається абстрактне мислення.Розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення,конкретизація, класифікація, систематизація. У дитини розвивається здатністьвикористовувати певні предметні поняття та поняття відношень, такі якостімислення: критичність, раціональність, широта мислення, самостійність, творчийхарактер мислення. Шляхи розвитку мислення: навчання дітей здатності виділятиголовне і суттєве у матеріалі який вивчається; використання творчих завдань;створення проблемних ситуацій; організація навчальних дискусій; врахуваннявікових та індивідуальних особливостей. Уява. В 2х основних напрямах:збільшення реалізму образів уяви; розвиток здатності дитини управляти процесамисвоєї уяви. У цьому віці розвивається як репродуктивна так і творча уява. Шляхирозвитку уяви: використання творчих завдань; використання творів літератури, тамистецтва; використання позакласної та позашкільної роботи; врахування віковихта індивідуальних особливостей. Мовлення. На початку віку у дітейдомінує усне діалогічне мовлення. Під впливом учіння у дітей розвивається уснемонологічне мовлення та писемне. Діти оволодівають лексичними, фонетичними таграматичними сторонами рідної мови. Засобом розвитку мовлення виступаєвикористання різних видів словесної творчості насамперед творів та переказів.
25. Розвиток особистостімолодшого школяра. Потребово-мотиваційна сфера
У молодшихшколярів ще зберігаються такі потреби: потреба у рухах, яку потрібнозадовольняти шляхом організації фізичних хвилинок на уроках, а такожорганізовувати рухові ігри на перервах та після уроків; потреба в ігровійдіяльності, яку треба задовольняти шляхом організації ігрових моментів таігрових уроків; потреба у зовнішньому вираженні під впливом учіння,перетворюється у пізнавальну потребу. На протязі молодшого шкільного вікувідбуваються певні зміни потреб дитини. Збільшення духовних потреб, змінаспіввідношення між матеріальним та духовними потребами. Потреби дитини стаютьбільш усвідомленими, на основі потреб розвиваються мотиви поведінки тадіяльності дитини, зокрема, її інтереси. Вікові особливості інтересів мол.школярів: нестійкість інтересів; поверховий характер; тісний зв’язок земоціями, тому досліджують безпосередньо інтереси. Моральна сфера. Умол. школярів можуть спостерігатися такі види самооцінки за ступенем їїадекватності: діти зі стійкою завищеною самооцінкою (зарозумілість, зверхність,критичне ставлення до досягнень інших) з метою формування у них адекватноїсамооцінки – потрібно здійснювати чітке висування вимог та об’єкт оцінюваннядосягнень дитини; діти з адекватною самооцінкою (впевнені в своїх силах, знаютьна, що здатні) – підтвердити це реальними досягненнями. Метод заохочення тасхвалення; діти з нестійкою самооцінкою у сторону завищення або заниження. Умолодшому шкільному віці немає дітей зі стійкою заниженою самооцінкою. Прироботі з дітьми з нестійкою заниженою самооцінкою, які часто демонструютьневпевненість у своїх силах, нерішучість, потрібно використовувати прийомгарантованого успіху. Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі ще невміють розуміти ні власні емоції та почуття ні емоції та почуття інших людейхоча у порівнянні з дошкільниками, спостерігається певний прогрес у розвиткутакої здатності. Молодші школярі відкриті і безпосередні у виявленні своїхемоцій та почуттів. Проте у порівнянні з дошкільниками, вміють краще отримуватиі контролювати свої емоційні прояви. Діти схильні до імпульсивної поведінки, щопороджено віковою слабкістю волі, проте під впливом учіння, трудової діяльностіу дитини розвиваються певні вольові якості. Формування характеру. Умолодших школярів характер знаходиться у стадії формування, тому досить легкоприйняти за риси характеру тимчасові психічні стани дитини. Вікові особливостіхарактер характеру: довірливість; безпосередність; відкритість; імпульсивність;схильність до наслідування. У зв’язу з розвитком схильності дітей донаслідування, особливо важливим є приклад вчителя.
26. Анатомо-фізіологічнаперебудова організму підлітка
Упідлітковому віці відбувається анатомо-фізіологічна перебудова організму яка розпочинаєтьсяз активне функціонування залоз внутрішньої секреції, насамперед, гіпофізу. Внаслідок функціонування цих залоз відбувається стрибок у рості, тобтоінтенсивний розвиток тіла у довжину, причому тіло росте більш повільно, ніжкінцівки. А це порушує пропорційність зовнішнього вияву підлітків. Інтенсивнорозвиваються кістки лицьової частини черепу. Воно нагадує за своїмихарактеристиками обличчя дорослої людини. Продовжується процес окостенінняхребта, проте, у ньому ще багато хрящової тканини, що може призводити до йоговикривлень. У дівчаток кістки тазу завершують процес окостеніння близько 21року тому дівчаткам-підліткам не можна носити взуття на високих підборах істрибати зі значної висоти – це може призвести до зміщення кісток тазу і донегативного впливу на пологову функцію. У цьому віці інтенсивно розвивається ім’язева система організму. У хлопчиків – за чоловічим типом, у дівчаток – зажіночим. У підлітків розпочинається статеве дозрівання і у них наприкінці вікупочинають виникати вторинні статеві ознаки, хоча завершення цього процесулежить за межами даного вікового періоду. У підлітковому віці серце росте –швидше ніж діаметр кровоносних судин, а тому спостерігаються вікові порушеннясерцево-судинної системи у вигляді запаморочення, серцебиття. У даний періодвідбувається перебудова моторних функцій організму – це приводить до втратигармонійності рухів, рухи стають різними, уривчастими, вуглуватими. Перебудованейрон-гуморальних співвідношень, а це приводить до підвищеної чутливості до впливунегативних факторів. Перебудова нейрогуморальних співвідношень призводить дотимчасових вікових порушень у функціонуванні нервової системи. У зв’язку зізначними змінами у фізичного розвитку у підлітків випливає почуття дорослості –усвідомлення себе дорослим і прагнення брати учать у житті дорослих якрівноправний член цього життя. У зв’язку з процесом статевого дозріванняз’являється інтерес до протилежної статі, може виникати перша закоханість.Гостро переживають значні непривабливі зміни їхнього вигляду(категоричнозабороняється іронічні зауваження з приводу їхньої зовнішності.
27. Характеристика осн.теорій розвитку особистості
Фізичнийрозвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвиткустворюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім’ї, всуспільстві.
Всі теоріїрозвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторіврозвитку: Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується знабором відповідних моральних та етичних якостей, таких як: доброта, злість,чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші.Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх; Представникисоціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку іформуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали:Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші; Представники теоріїконвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання,мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібностіформуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже таінші.Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвиткуособистості представники цих педагогічних теорій відводять різну рольвихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання вповедінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість требавиховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.
28. Провіднадіяльність у підлітковому віці
Упідлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування здорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивнопозначається на розвитку психіки та особистості загалом. Міжособистіснеспілкування підлітка. Реалізується воно у спілкуванні з дорослими таспілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо успілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок,цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій,то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сферіособистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. Для підліткахарактерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їхслова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однаквимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності,протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк занеобхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого,але не завжди відверто зізнається в цьому.
У зв'язку зпоявою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхністосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формамиповедінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, зпрагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однакпрояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковомувіці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітківґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підліткамає оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей іможливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїхрадощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.
Групіпідлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків таінтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливуоднолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення іпереосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимогморалі.
29. Новоутворенняпідліткового віку
Підлітковийвік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуттядорослості, потреба у самоствердженні. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвитокдорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Вінпередбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків іповедінки дорослих. Становлення дорослості відбувається по-різному. Підлітоккраще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хочйому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не такаімпульсивна, як молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас упідлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскравовиявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати своюнезалежність. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка зоднолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що єодним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба всамоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовийпоступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всуперечсвоїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків допорушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчутипосягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що можепризвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовнізауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєїособистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем.
30. Взаємовідносинипідлітків та дорослих
Спілкуванняпідлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати йогоправа і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням надорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливатина становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для ньогонадзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною. Дляпідлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичнішеоцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальнупозицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагнесамостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночастривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу іпідтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливезначення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована наоснові єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагнезрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих ісвоїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться доспроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їмвибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель,якого інколи учні звинувачують в несправедливості. У зв'язку з появою в дітейпідліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки здорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокремапроявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням досамостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щобз їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри,байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак проявинегативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередитиконфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують своювзаємодію з підлітками.
31. Проблема кризипідліткового віку
Психологічніособливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке єдомінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетичнозумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, єметоди пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того,щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінитиприроду.
Згідно зпсихоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періодівнутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвиткусвідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.
У 20—30-тіроки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деякихособливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метоюбуло досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивноїцивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить відприроди, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результатидосліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 —1978).Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, цепереконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походженняпідліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а зособливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певноюмірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.
На основіетнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт (1887—1948)зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різнихсуспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, щоконкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підлітковоговіку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливостіпереходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людиніприродне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж єсоціальним.
У дослідженніпідліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основненовоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку,яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища.А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічнийзміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвиткомсамосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх новихможливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм,значні фізіологічні зміни.
32. Становлення доучбової діяльності та розвиток пізнав. процесів
Упідлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення науки і це значнопідвищує умови до учіння підлітків, у більшості формуєтьсямнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності – коли підлітки вважають, що їмдостатньо вислухати вчителя, прочитати підручник і відтворити те, що вонизасвоїли, у них не сформоване вміння самостійно отримувати інформацію з іншихджерел, здійснення критичного аналізу та узагальнювати її. У них найчастішедомінують утилітарні мотиви учіння. Завданням педагога є така точка процесу приякій буде розвивати мислення формувати пізнавальні та соціальні мотиви учіння ішколярі будуть оволодівати раціональними прийомами пізнавальної діяльності.Шляхи розвитку пізнавальних мотивів учіння у підлітків: новизна і практична значущістьнавчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків черезвикористання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементівдіалогового та програмового навчання, різних видів самосійної і лабораторнихробіт; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності татехнічних засобів навчання; використання різних форм позакласного тапозашкільної роботи (організація конкурсів та вікторин, проведення тематичнихвечорів, ведення факультативів гуртків та секцій, проведення екскурсій.
33. Особливості психосексуальногорозвитку
Паралельно зістатевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальнийрозвиток дитини – розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризуютьстатеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатностікохати, створити в майбутньому власну сім’ю, народити і виховати дітей, а такожспілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальнийрозвиток – один з аспектів онтогенезу, тісно пов’язаний із загальним біологічнимрозвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміноюстатевої функції. Разом з тим психосексуальний розвиток – результат статевоїсоціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правиласексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори:структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, нормистатевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування,нормативне визначення подружніх ролей тощо. Препубертатний етап (від 7 років до13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів інабуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивноюгендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапіздійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічнимособливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкомуспілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих („сімейних”)ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого,нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, якавідображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні.Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшогопоширення. Батьки в цей період ще є об’єктом наслідування, моделлю жіночності імужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначаєформування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванніадекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвиткунеобхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічнійфазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це невдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступнуфазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим меншийрозрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбуваєтьсярозвиток.
34. Психологічні основинавчально-виховної роботи з важкими підлітками
Впідлітковому віці проявляються наслідки неправильного сімейного виховання тавиховання в дитячому садку. Діти не вміють спілкуватися з однолітками,управляти собою звідси випливають невдачі в навчальній та трудовій діяльності,капризність, грубість, нестриманість, впертість, інертність. Дуже важливо наданому етапі виявити підлітків які відрізняються складним характером. Впідлітковому віці дітей які важко піддаються виховному впливу, спричинено нелише відставанням в психічному розвитку, але й недостатністю життєвого досвіду.Підлітки копіюють дорослих – звідси виникає грубість, нестриманість,дратівливість, негативне ставлення до навчання, конфліктність у спілкуванні.Ефективність виховання залежить від того на скільки задоволені для цього умови:єдність педагогічного впливу; робота по згуртуванню учнівського колективу;наявність діяльності в котрій важкий підліток може самоствердитись з позитивноїсторони як в очах однолітків, дорослих так і у власних; згуртованість виховноговпливу родини та вчителів. Знання рівня давіантності може визначити правильнийнапрям психолого-педагогічного впливу. Особливості психолого-педагогічноговпливу полягає: вивченні вікових та індивідуальних особливостей підлітка;об’єктивність ставлення відносно кожного підлітка; динаміка вивчанняособистості. Педагог повинен уміти бачити ведучі якості підлітка, вмітивідрізняти їх від другорядних та випадкових. Вивчення підлітка переслідуєвирішення трьох основних завдань: виявлення найбільш сприятливих для навчаннята виховання його особливостей та можливостей; виявлення недоліків йогоособистості; оцінка ефективності засобів які використовуються для навчання тавиховання.
35. Значення трудовоїдіяльності для формування особистості
Важливоюпохідною соціально-психологічних чинників є формування відповідальності зарезультати праці колективу. Великі вимоги до людини пред'являють результатипраці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішоюумовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності. Другою умовоюрозвитку психіки особистості під впливом праці є доцільна діяльність самогосуб'єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вонаперетворює себе. Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повиннідоповнюватись діяльністю старших – навчанням і вихованням. Діяльністьвихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. Беручи участь вколективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, якуцінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показалипсихологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення вколективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусімзмінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. Впсихології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльністьспонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формуваннятаких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головнимчином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому ісередньому шкільних віці — в учінні, в юнацькому — в професійно-трудовійпідготовці. В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайношироким, а її переключення швидким. Велика роль праці в розвитку мислення. Вміру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне,практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудовогоколективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитинадокорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальнимчином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новимизнаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізаціюособистості дитини Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистістьдитини гармонійно та всебічно розвиненою.
36. Розвитокособистості підлітка. Потребово-мотиваційна сфера
У підлітківвже сформована певна ієрархічність мотивів, розвивається не лише матеріальнихта духовних потреб розвиваються інтереси. Інтереси стають більш глибокими,стають більш ширшими та різноманітними, охоплюють значно більше галузей знань,інтереси стають більш стійкими, можуть набувати характеру пристрасті. Упідлітковому віці у зв’язку з підвищенням теоретичного рівня учіння тапідвищенням вимог до нього у певної частини підлітків розвивається пізнавальніпотреби та їх основні форми – пізнавальні інтереси. Морально-вольовасфера – продовжує формуватись моральна свідомість. Підлітки здатні значно кращеусвідомлювати моральні поняття, моральні якості, і діяти у відповідності зісвоїми моральними принципами. У цьому віці виникає потреба у дружбі зровесниками. Стосунки з ровесниками можуть проходити в кілька етапів (заСтраховим): коли підлітки виконують спільно учбові справи трудові і все ценасичується атмосферою симпатії та прихильності; товаришування – рівеньвзаємодії значно вищий; дружба – пред’являє значно вищі вимоги до друзів,вимагає спільності поглядів на життя та діяльність, та глибокої прихильності. Упідлітковому віці інтенсивно розвивається крім дружби інші почуття на основідружби – перша закоханість. Сфера самосвідомості у підлітковому віціпочинається систематичне ґрунтовне вивчення наук і це значно підвищує умови доучіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбовоїдіяльності. У них переважать утилітарні мотиви учіння. Шляхи розвитку пізнавальноїдіяльності підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу;активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчихзавдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмовогонавчання, самостійної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання;застосування наочності та ТЗН; використання форм позаурочної та позашкільноїдіяльності; психологічно обґрунтована оцінка знань вмінь та навичок підлітка. Емоційно-вольовасфера. У порівнянні з молодшими школярами піднімається здатність управлятисвоїми емоційними проявами, здатні краще усвідомлювати емоції та почуття інших.У цьому віці розвиваються більш глибокими інтелектуальні, моральні та естетичніпочуття та інтенсивно формуються вольові якості особистості.
37.Фізичний розвиток в юнацькому віці та його психологічні наслідки
Періодранньої юності – старший шкільний вік охоплює вікові межі від 15 до 18 років. Уцьому ріці фізичний розвиток відносно спокійно і рівномірно оскількизавершується характерний для підліткового віку період бурхливого інерівномірного фізичного розвитку. Старшокласник досягає фізичної зрілості і їхфізичний розвиток наприкінці віку мало чим відрізняється від фізичного розвиткудорослого. У цьому віці помітно сповільнюються темпи росту тіла у довжину.Фізичні якості старшокласників набувають стабільності. Помітно нарощуєтьсям’язева сила і працездатності старшокласників, збільшується об’єм грудноїклітки завершується окостеніння кістяку, трубчастих кісток. Відбуваєтьсяфункціональний розвиток всіх органів. Зникає характерна для підліткового вікуневідповідність між темпами росту серця і кровоносних судин. Врівноважуєтьсякров’яний тиск, узгоджується робота залоз внутрішньої секреції. У даномуперіоді відбувається значні зміни у розвитку нервової системи і особливоголовного мозку. Ці зміни впливають не стільки у збільшенні ваги мозку, яка вцей віковий період зростає незначним чином, а в ускладненні внутрішньої будовимозку. Нейрони кори головного мозку старшокласників набувають тих жеособливостей, що й кори дорослих людей. У цьому віці збільшується кількістьасоціативних волокон які поєднують між собою діяльність кори. Всі ці зміни єосновою укладення аналітично-синтетичної діяльності мозку, яка відбувається підвпливом біль високих вимог до учіння і трудової діяльності старшокласників.Процеси надмірної нервової збудливості, неврівноваженості у цьому віці єнаслідком неправильного режиму дня. У період ранньої юності завершуєтьсястатеве дозрівання і набуваються вторинні статеві ознаки, що помітно змінюєїхню рівномірність. Проте завершення статичне дозрівання ще не означаєдосягнення ними фізичної, ні тим більше духовної зрілості. Психологічнінаслідки фізичного розвитку старшокласників: рівень фізичного розвитку відіграєпевну роль майбутньої професії старшокласника; фізичний розвиток впливаєоволодіння певними трудовими вміннями та навичками; усвідомлення ними своєїфізичної привабливості, сили, породжує виникнення у них оптимізмужиттєрадісності, впевненості в собі, усвідомлення порушень та недоліківфізичного розвитку може приводити до себе негативних переживань, до заниженоїсамооцінка; рівень фізичного розвитку особливості зовнішності старшокласниківвідіграють далеко не останню роль у взаєминах між статями у даний віковийперіод.
38.Характеристика учбово-професійної діяльності як провідної у період ранньоїюності
У періодранньої юності провідною діяльністю виступає учбово-професійна діяльність. Уперіод ранньої юності до учбової діяльності пред’являє значно віці вимоги, упорівнянні з середніми класами. Це пов’язано не лише зі зміною структуринавчальних предметів, поглибленням їх теоретичного змісту, але насамперед зпідвищенням вимог до активності і самостійності старшокласників в процесіучіння. У більшості старшокласників ще з підліткового віку зберігаєтьсямнемонічно-репродуктивний рівень учбової діяльності коли школярі демонструютьпасивність у засвоєнні знань і невміння самостійно здобувати знання з різнихджерел. Така відмінність між більшістю висунутих вимог до активності тасамостійності старшокласників. В учінні сформованим у більшості з нихмнемонічно-репродуктивного рівня учіння. Який недостатній для задоволення цихвимог, виступає рушійною силою розумового розвитку старшокласників. Прирозв’язанні цієї суперечки, старшокласники оволодівають раціональними прийомамиучбової роботи і у них розвивається теоретичне мислення на основібільш-високого рівня розвитку абстрактного мислення. У період ранньої юностіспостерігається вибіркове ставлення старшокласників до навчальних предметів.Проте, на відміну від підлітків у старшокласників причиною вибірковості є,насамперед, зв’язок навчального предмету з їх майбутньою професійноюдіяльністю. Вчений Левітов вивів причини вибіркового ставлення до навчальнихпредметів: світогляд значення предмету; суспільне значення; практичне значення;пізнавальне значення; легкість оволодіння предметом; якість викладеногоматеріалу. Крутенький виявив, які причини з позиції старшокласників, є найбільшзначущими, виділені Левітовим мотиви вибору предмету. Крутенький виявив, щостаршокласники, в першу чергу, звертають увагу на практичне і пізнавальнезначення предмету. На 3му місці знаходиться його суспільне значення, а на 4муякість викладання. Інші мотиви вибору займають останні місця за ступенемзначущості. У старшокласників формуються глибокі пізнавальні інтереси – цевиступає підставою більш усвідомлено ставитись до учіння. У цьому віці убільшості старшокласників вже формується стрижневий інтерес який лежить воснові їх продуктивності само визнання. У даний вік. період вони опиняютьсяперед необхідністю пошуку свого місця у майбутньому самостійному житті. Мотививибору професії: сімейні традиції; інтерес та здібності до певного навчальногопредмету; матеріально-побутова забезпеченість; приклад друзів; чисто зовнішнімотиви вибору. Помилки: переосуди щодо соціальної приналежності професії;орієнтація на глобальне уявлення про професію при ігноруванні її труднощів;Орієнтація на привабливі сторони професії при ігноруванні її повсякденноїпобутової сторони; не враховують відповідальність, індивідуальних психологічнихособливостей; вибір професії за прикладом друзів. Напрямки проф. роботи зістаршокласниками: Ознайомити ста шоку. з якомога більшою кількістю проф.причому не лише з привабливими сторонами; допомога старшокласникам у визначенніступеня відповідальності їхньої індивідуальної особливості вимогам професії.
39. Основіпсихічні новоутворення у ранньому юнацькому віці
Основніновоутворення психіки у період ранньої юності: Формування світогляду іпереконань як центр. новоутворення віку; формування самосвідомості; формуванняідеалів. Світогляд – просто узгодження, внутрішньо-організована система знань –система переконань. Передумови формування світогляду: когнітивні (наявність улюдини досить знання про світ, розвиток абстрактного мислення, який дозволяєперетворення суму знань про світ на узгоджену цілісну систему переконань);особистісні передумови усвідомлення людиною сенсу життя, тобто усвідомленнявласного життя не як розрізнених випадкових подій, а як цілісного процесу, якиймає свій напрямок, наступність і повну мету. У період ранньої юності виникаютьі когнітивні, й особистісні передумови формування світогляду. Саме у цьому віціюнаки в перше намагаються усвідомити вічні проблеми життя і, насамперед,усвідомити вічні проблеми життя і сенс буття. Цей етап називається етапомюнацького філософствування, але пов’язаний він з необхідністю старшокласниківзнайти своє місце у майбутньому самостійному житті.
40.Розвиток пізнавальних процесів у старшокласників
У раннійюності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласникивиявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями тасамоаналізом). їх інтелект формується як цілісна структура. Розвиток мисленнястаршокласників. Центром когнітивного розвитку старшокласників єстановлення словесно-логічного мислення. У цьому віці вони переходять до вищихрівнів абстрактного мислення, здатні усвідомлено оволодівати логічнимиопераціями (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією,узагальненням). У старшокласників виробляється індивідуальний когнітивний стильрозв'язування пізнавальних і практичних завдань, формуються такі індивідуальніособливості мислення: а) глибина, б) гнучкість, в) широта г) усвідомленість, ґ)самостійність д) чутливість до допомоги, е) критичність, є) активність ж) Розвитокмовлення старшокласників. Завдяки розвитку мислення в ранній юностівідбуваються якісні зміни у розвитку мовлення. Здійснюється перехід відрозгорнутого до стислого внутрішнього мовлення. Учні опановують нормилітературної мови, прагнуть до вдосконалення мовлення, зокрема виразності іточності, лаконічності у висловлюванні думки. Окремі з них пишуть вірші, ведутьщоденники. Розвиток сприймання старшокласників. У ранній юності розвитоксприймання виявляється у домінуванні його довільної форми, засвоєнніперцептивних дій, цілеспрямованому спостереженні за певними об'єктами,виокремленні суттєвого у предметах, подіях і явищах. Це особливо характерне длясприймання складного матеріалу, схем. Розвиваються цілісність, осмисленість,предметність, вибірковість, особливо аперцепція сприймання. Цілісний образсприйнятого виникає на основі усвідомленого узагальнення відомостей про окремівластивості, якості та функції предмета, в результаті інтеграції відчуттіврізної модальності. Осмислене сприймання дійсності можливе завдяки мисленню.Активно розвивається самоспостереження — спостереження за своїми діями,поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя. Воно єелементом самопізнання, сприяє самовдосконаленню, самовихованню. Розвитокуяви старшокласників. Оволодіння навчальним матеріалом, який значноускладнюється у старших класах, вимагає активізації репродуктивної уяви, щопозитивно позначається на її розвитку. Виникненню відтворювальної уяви сприяютьописи, креслення, нотні знаки. Водночас у старшокласників розвивається творчауява у різноманітних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічноїта ін Розвиток пам'яті старшокласників. У ранній юності довільнішим стаєзапам'ятовування, яке є значно ефективнішим від запам'ятовування мимовільного.Від організації розумової діяльності залежить продуктивність мимовільноїпам'яті, роль якої не зменшується. Мимовільно запам'ятовується передусім те, щопов'язане з інтересами, потребами і планами на майбутнє, що викликає сильнийемоційний відгук. Розвиток уваги старшокласників. Розвиток пізнавальноїсфери старшокласників відбувається і за рахунок удосконалення їх здатності доцілеспрямованого зосередження уваги на певних об'єктах і явищах, а такожпереборювання впливу чинників, які відволікають її. Усе це є свідченнямрозвитку концентрації уваги. Старшокласники цілком свідомо розподіляють іпереключають увагу. Прогрес цих властивостей уваги пов'язаний з розвиткомлогічного мислення.
41.Формування особистості старшокласника
Новіінтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонтисамосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настількияскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдинупозицію в оцінці його значення для формування особистості. Самосвідомість– це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставитьсядо самої себе. Виділяються три основні компоненти самосвідомості:
1)когнітивний (пізнавальний) – система уявлень і знань індивіда про себе(самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);
2)емоційно-оцінний – емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе,емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідностітощо);
3)поведінковий (регулятивний) – усі ті прояви психічної активності, у якихвиступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючихі до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо). Найважливішимнадбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексіїмолода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання,усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а якстани власного Я. Емоційний розвиток.У ранньому юнацькому віцізбагачується емоційна сфера підростаючої особистості.
Внутрішнійсвіт старшокласників досить складний і тендітний. В юності нерідкозустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Виняткововажлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності – самоповага,яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе якособистості. Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов’язане зформуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з якимучні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самовдосконалення своєїособисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюютьсяними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певнасистема вимог до моральних якостей особистості. В старшому шкільному віціформуються такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку тасміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості, іФункціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діямисвідомості, що набирають форми вольового зусилля. Системні вольові якості.Решта проявів вольової регуляції особистості старшокласників складніші. Вониявляють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системністьвольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різнихсфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними,системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку,енергійність; рішучість — витримку та сміливість.
42.Психологічні особливості вибору професії
Згідноматеріалістичної теорії про типологічні індивідуальні особливості вищоїнервової діяльності кожна людина володіє природженими психофізіологічнимивластивостями. Деякі властивості психіки передаються і зберігаються впродовжмайже всього життя. Сила і рухливість нервових процесів є стабільнимивластивостями нервової системи. Деякі характерні психофізіологічні особливостісприяють швидкому оволодінню одними спеціальностями і в той же час перешкоджаютьуспішній діяльності в інших. Вчення І. Павлова про вплив центральної нервовоїсистеми на динамічні особливості поведінки виділяє три основні властивостінервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівногопроцесів і два типи нервових процесів: сильний і слабкий, їх поєднань: я даєчотири основні типи темпераменту. Властивості і тип нервової системи вважаютьпрофесійно важливими характеристиками. Наприклад, люди з сильним типом нервовоїсистеми можуть виконувати складну, напружену і відповідальну роботу,просиджувати довгий час перед пультом управління і бути при цьому готовими доекстрених непередбачених дій, зберігати витримку і самовладання. Людям ізслабким типом властива мала витривалість нервової системи. Але цей недолікзавжди компенсується такими позитивними якостями, як висока слухова, зорова іінша чутливість, що дає переваги при оволодінні професіями, які пред'являютьпідвищені вимоги до м'язово-суглобової чутливості рухового аналізатора,точності окоміру. Л. Кондратьєва відзначає, що «одночасний розвитокпізнавальних і професійних інтересів є принципово важливим моментом, оскільки впсихології інтерес все більше розглядається не як; якась відособлена, незалежнаосвіта, а – як одна з найважливіших характеристик цілісності особи, що визначаєїї відносини і дії» Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності виборупрофесій: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь,можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності покожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки іззнаннями вимог професій.Психологи Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Петровський, С.Рубінштейн обґрунтували найважливішу закономірність: розвиток особивідбувається в діяльності, причому лише в тій діяльності, яка насиченаелементами творчості і викликає у людини позитивне відношення до даного видупраці. Всяка діяльність, у тому числі і трудова, представляє процес взаємодіїіндивіда з дійсністю, в якому і відбувається становлення його як особи.
43.Особливості розвитку пізнавальних процесів (18-25р.)
На етапізрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехіддо самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвихпланів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді людисамовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правилповедінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостейнабуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає взакоханість. Соціальна ситуація розвитку в період зрілої юності. На змінуранньому юнацькому віку приходить зріла юність — період, коли закінчуєтьсяперехід від дитинства до дорослості. У психологічній літературі з проблемюності (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова)простежуються різні підходи до з'ясування вікових меж, основних суперечностей іновоутворень цього віку. В зрілій юності завершуються процеси біологічногодозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальнийрозвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосункахважливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представникамипротилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення. У період зрілоїюності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінамисоціальної ситуації розвитку. Вибір професії та навчання у вищій школі свідчатьпро професійне самовизначення людини. Професійне самовизначення відбувається зурахуванням життєвих цінностей особистості. Розвиток самосвідомості в зріломуюнацькому віці. Пов'язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і зпоявою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає. Зріла юністьможе оперувати гіпотетичними твердженнями, уявленнями, які фігурують тільки удумках, незалежно від можливості їх конкретно перевірити. Такі когнітивніорієнтації задовольняють потребу юної людини щодо формування змістуідентичності, оскільки з-поміж багатьох можливих та уявних зв'язків вонаповинна обирати завжди конкретні. Становлення ідентичності тісно пов'язане зрефлексією, детермінованою передусім когнітивними новоутвореннями, зміноюсоціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогоювідбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечностямиміж уявленнями про себе, що існували в ранній юності, прагненнямисамоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.
44.Особливості психічного розвитку дорослої людини
Індивідуальнийрозвиток дорослої людини є продовженням онтогенезу із закладеною в ньомуфілогенетичною програмою. Дорослість — неоднорідний віковий період, щопочинається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжуєтьсяпсихічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основіпрофесії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності,пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність нетільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей.Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійніта особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічномуздоров'ю особистості. Потужним є прагнення дорослої людини до все більшоїнезалежності від батьків, інших дорослих у прийнятті рішень, навіть якщо цепов'язане з ризиком для власного благополуччя. Вона шукає близькості зпартнером протилежної статі, усвідомлюючи, що інтимність вимагає взаємноїдовіри, підтримки, розпочинає сімейне життя. Досягнення соціальної зрілості єпередумовою самостійності дорослої людини на роботі й у сім'ї, реалізації їїздібностей і мрій. Вона здатна критично оцінити життя, приймаючи рішення проправильність обраного життєвого шляху чи шукаючи нову ідентичність. Розвитокособистості дорослої людини відбувається за такими напрямами: а) зростаннясамостійності людини, її свободи та відповідальності, розвиток індивідуальності(неповторності), творчого ставлення до дійсності та власного життєвого шляху;б) посилення соціально-духовної інтегрованості людини, соціальноївідповідальності, збагачення форм її життєдіяльності.
45.Особливості психічного розвитку людини літнього віку
Періодстарості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis —походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років ітриває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періодигеронтогенезу:— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки); —старечий вік (75—90 років); — вік довгожительства (90 років і старші). На цьомуетапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються їїздоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної таімунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішоюдо подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеженнясистеми соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінюєзадоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя,особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи тежсприймається позитивно. У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції:збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалоїперспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченностівласного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвийдосвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням,усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздумисповнені мотивами гріха і спокути.
46.Предмет, завдання та структура педагогічної психології
Починаючививчати курс педагогічної психології, студенти повинні ознайомитись із змістомлекційного курсу цієї галузі психологічної науки. Визначаючи предметпедагогічної психології, ми звертаємо увагу на те, що ця наука вивчаєпсихологічні закономірності навчання і виховання як зі сторони того, хтонавчається і виховується, так і зі сторони того, хто організує це навчання івиховання, тобто зі сторони педагога, вихователя. В першому і другому випадкахнавчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретногосуб'єкта (учня, вчителя). Але вони повинні розглядатись і як спільна діяльністьвчителя і учня, тобто діяльність в ситуації організованого спілкування. Впершому випадку мова йде про учбову діяльність (або учіння), в другому – пропедагогічну діяльність вчителя (вихователя), про виконання ним функційорганізації, стимуляції і управління учбової діяльності учня. Завдання –збагачення учня знаннями, вміннями і навичками, але розвиток його як особистості.Тому предметом педагогічної психології є також визначення критеріїв розумовогота інших сторін розвитку особистості. Предмет педагогічної психологіїзмінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчанняі виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в якихумовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання Педагогічна психологіявивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує формуванняпізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначаєумови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання,розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини міжучнями. Розділи педагогічної психології – це психологія навчання, психологіявиховання і психологія вчителя. Коли ми розглядаємо проблему навчання ірозвитку, то повинні зауважити, що ця проблема в однаковій мірі стосується яквікової, так і педагогічної психології.
47.Сутність та структурні компоненти процесу учіння
На учіння –це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, ане завдяки вродженим фізіологічним реакціям організму. На учіння є кінцевоюметою учіння у багатьох підручниках та посібниках як синонім терміну учіннявикористовується термін учбова діяльність. Учіння це самостійна пізнавальнадіяльність школяра по засвоєнню суспільно-історичного досвіду людства у виглядіпевних знань, умінь та навичок. Учіння в свою чергу є складовим компонентомнавчання. Навчання – управляється вчителем – процес учіння спрямований назасвоєння учнями вмінь та навичок. Структурні компоненти учіння: спонукальний– включає потреби і сформовані на їх основі мотиви учіння які спонукають учнядо здійснення учбової діяльності.(приклад пізнав. інтерес); програмно-цільовий– включає мету та програму; дійово-операційний – включає учбові дії таоперації. послідовне виконання дитиною певних учбових операцій утворюєвідповідну учбову дію. Види учбових дій: предметні або практичні; рецептивні(дії сприймання); мнемічні дії (пам’ять); мовленнєві дії; розумові дії;мисленнєві дії і т.д. Контрольно-регулюючі – це дії контролю таоцінювання здобутків учня з боку вчителі які починають з підліткового вікудоповнюються діями самоконтролю та самооцінки.
48. Мотиви учіння та їхкласифікації
Будь-якадіяльність і учіння спонукальними певними стимулами ролі яких можуть виступамиінтереси, потреби, ідеали, ціннісні інтереси особистості вони утворюють,мотиваційну сферу та мотивацію учіння. Функції: спонукальна; організуючу;смислоутворюючу – надає учіння певний особистісний смисл для школяра. Видимотивів: 1) за характером: пізнавальні – це мотиви якібезпосередні пов’язані з метою, процесом і змістом учіння, з прагненням людиниотримували нові знання; (учбово-пізнавальні – спрямовані на оволодінняраціональними прийомами учбової діяльності, оволодіння способами пізнаннями, мотивисамоосвіти – спрямовані на поглиблення власного освітнього рівня); соціальні– пов’язані з певними взаєминами між людьми в процесі учіння (широкісоціальні мотиви – пов’язані зі ставленням до учіння як до засобу бутикорисним суспільством, вузькі соціальні мотиви – пов’язані з прагненнямзайняти перше місце у системі міжособистісних стосунків групи, або підтвердитисвій статус і престиж; мотиви співробітництва – пов’язані з прагненнямивстановлення стосунків з іншими партнерами учіння); утилітарні –спрямовані на досягнення людиною власної користі за допомогою учіння. 2) зазмістовними характеристиками: за наявністю або відсутністю (смислоутворюючі,несмислоутворюючі); за ступенем дійовості (дійові, недійові); заособливостями утвореннями (внутрішньо які є результатом є результатомроботи самого учня, зовнішні – формуються під впливом дорослих) за місцем вієрархічній системі (домінуючі, другорядні); за ступенем усвідомленості(чітко усвідомлені, слабо усвідомлені, неусвідомлені); 3) за динамічнимихарактеристиками: за силою (слабкі, сильні); за тривалістю (стійкі, нестійкі); за емоційними особливостями (мотиви які викликали позитивніемоції, які викликали негативні емоції, нейтральні). Шляхи формування мотиваціїучіння: показ новизни та практичної значущості матеріалу; використанняелементів проблеми навчання; організація навчальної дискусій; організаціянавчальних дискусій; комп’ютеризація навчання та ТЗН; врахування вікових таіндивідуальних особливостей; збільшення питомої ваги творчим завдань,самостійної та лабораторної роботи; використання різних форм позакласної тапозашкільної роботи.
49.Психологічні фактори, що визначають успіхи та невдачі в навчанні
На успішністьшколяра в процесі учіння впливають такі фактори: зовнішні: особливостінавчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складностіматеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об’єктивнуроль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленістьматеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом,структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вжезасвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагогата використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед.майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насампередуспішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – цескладний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівнихумовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення,широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність,послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входятьтакож рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнемнаучуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціаціяпідходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним євисокий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіннярозумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності.Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібновикористовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; зсереднім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівеньрозвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийомиучіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярівпотрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і наформування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнемнаучуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту.Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомівучбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхідспрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей наформування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивівучіння.
50.Розвиток самостійності особистості в учінні
Самостійністьвільна за вибором з особистісно-значуща. Структура самоосвіти: виділення метидіяльності; усвідомлення учбової задачі; надання значущості мети діяльності іучбової задачі; усвідомлення і надання особистісної значущості учбовим діям іопераціям; об’єктивний самоконтроль і оцінка. Роль вчителя в актуалізаціїсамоосвіти: реалізація проблемного навчання; варіювання, формування змістузадачі; подача задач, вправ, які мають кілька варіантів розв’язку;застосування, пропонування з незавершеним, або непевним змістом.
51. Психологічнізасади оцінювання знань учнів
Приоцінюванні знань, умінь і навичок враховується: 1) характер засвоєння наявнихзнань (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повнота іточність знань); 2) якість актуалізації слухачем знань (логіка мислення,аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура професійногомовлення); 3) рівень оволодіння прийомами аналізу фактів, сформованості умінь інавичок використання засвоєних знань на практиці; 4) прояв творчості йсамостійності в навчально-пізнавальній діяльності; 5) якість виконання роботи(зовнішнє оформлення, своєчасність виконання, ретельність тощо).
52.Психологічна сутність та механізм навчання
У науці існуєчимало визначень терміну навчання. Всі вони мають право на існування оскількирозглядають окремі сторони процесу навчання. У дидактиці навчання розглядаєтьсяяк спільна діяльність тих хто навчає і тих хто навчається проте при такомупідході не розкриваються психологічні механізми навчання. Саме тому насучасному етапі одним із най перспективніших підходів, що розглядає підхіднавчання з боку управління. При такому підході складається система в якій двіпідсистеми тісно пов’язані між собою. 1. навчальна діяльність вчителяспрямована на передачу школярам знань, вмінь та навичок і на формування їхньоїособистості. 2. учіння – це самостійна пізнавальна діяльність школярівспрямована на засвоєння знань, вмінь і навичок. Ці підсистеми розрізняють засвоїм характером, цілями, структурами кінцевим результатом, але утворюєнероздільну єдність. З позиції психології управління, навчання можна розглядатияк управління вчителем процесу засвоєння ними знань вмінь та навичок та наформування їхньої особистості. Характер взаємодії між вчителем та учнемвиконуваної ними діяльності називаються психологічними механізмами навчання:механізм до визначення задачі – полягає в тому, що поставлена ззовні педагогомзадача набуває для учня особистісного смислу і перетворюється в учбову задачудля нього. На розв’язання якої учень спрямовує всі свої зусилля. Цей механізмсвідчить про те, що школярі виступають не пасивним об’єктом педагогічнихвпливів вчителя, а активним суб’єктом учбової діяльності; механізм рефлексивнихвідносин. Механізм рефлексивних відносин означає, що вчитель та учень єпартнери навчального процесу, та вони повинні усвідомлювати ставлення один доодного і бачити себе зі сторони свого партнера – це означає, що вчитель повиненвміти будувати модель учня, усвідомлювати свої педагогічні дії і ставлення доцих дій з боку учнів. Учні повинні усвідомлювати як сприймає вчитель їхнюучбову діяльність. При наявності таких відносин навчання наповнюється глибокимзмістом як для вчителя так і для учнів. Механізм зворотного зв’язку — означає,що вчитель отримує від учнів інформацію про те як вони засвоїли навчальнийматеріал.
53.Діалектичний зв’язок навчання і розумового розвитку
Надіалектичний зв’язок навчання та розумового розвитку впливають такі фактори: зовнішні:особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступіньскладності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує йогооб’єктивну роль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленістьматеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом,структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вжезасвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагогата використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед.майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насампередуспішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – цескладний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівнихумовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення,широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність,послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входятьтакож рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнемнаучуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціаціяпідходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним євисокий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіннярозумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності.Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібновикористовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; зсереднім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівеньрозвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийомиучіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярівпотрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і наформування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнемнаучуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту.Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомівучбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхідспрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей наформування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивівучіння.
54.Класифікація видів навчання
Види навчаннякласифікують за різними критеріями: 1. За змістом(навчання різним навчальнимпредметам); 2. за зверненістю до учнів (фронтальне, групове, індивідуальне); 3.За формами передачі знань (традиційне, програмоване, проблемна, діалогове(інтерактивне)навчання); 4. За психологічними завданнями(навчання знанням і поняттям,навчання навичкам, навчання вмінням, навчання мисленню). 3)за формамипередачі знань. Традиційне – базується на комунікативній моделі навчанняпри якій вчитель повідомляє учня певну інформацію, а учні повинні її успішнозасвоїти і продемонструвати вчителеві рівень засвоєних знань, програмоване –без машинне за допомогою програмованих підручників, машинне – матеріалпередається за допомогою певної техніки(комп’ютер); проблемне — цe cфopмoвaнa вcвiдoмocтi суб'єкта cyпepeчнicть мiж знaнням i нeзнaнням, вiдoмим i нeвiдoмим,peaльним i iдeaльним, зpoблeним i нeзpoблeним, щe нoвим, якe пpeдcтaвлeнeпeвним виcлoвлювaнням, тa cфopмoвaними пoтpeбaми йoгo “знати”; діалогове – спрямованена розвиток творчості учня за допомогою використання інтерактивних технологій.
55.Психологічна характеристика форм передачі знань
Розробленінові форми у подачі нових знань: проблемне навчання – обов’язкововиділяється проблема і знаходження шляхів її розв’язання. В залежності відрівня самостійності учнів у навчанні виділяють 4 рівні проблемного навчання:вчитель практично самостійно подає новий матеріал, однак при цьому демонструєрізні підходи, точки зору до розв’язання однієї й тієї ж проблеми; вчитель самформулює проблему, ставить мету, яку потрібно розв’язати. Учні під керівництвомвчителя повинні знайти відповіді чи досягти певної мети; вчитель сам ставить,знаходить проблему, а учні самі знаходять мету, яку потрібно досягти, ізнаходять шляхи її вирішення; учень самостійно формулює проблему, мету і шляхидосягнення цієї мети; ігрове навчання новий матеріал, навичкизасвоюються у процесі дидактичних рухомих іграх, засвоєння матеріалувідбувається легко і невимушено; тренінгове навчання — учень не лише натеоретичному рівні здобуває знання, вирішує проблеми, а й на практиці здобуваєнові навички та уміння; діалогове навчання – учні отримуватимутьінформацію самостійно. Знаходження засвоїти інформацію. Одним з основнихаспектів дослідження умов розвиваючого навчання є визначення критеріїврозуміння розвитку. До цього часу нема однозначного розв’язання цього питання.
56. Теоріяпоетапного формування розумових дій
Однією зцентральних психологічних проблем Гальперін вважав проблему психологічноївідмінності між знаряддям (у людини) і засобом (у тварин). Те, як виступитьзасіб перед суб'єктом: чи у вигляді допоміжного, що є простим продовженнямпередніх кінцівок, чи у вигляді достеменного знаряддя, яке фіксує «всобі» операції суспільного користування ним, залежить від дійсності, доякої належить індивід. Подібні відмінності можна спостерігати вже в освоєннінайпростіших знаряддєвих операцій людиною в онтогенезі, на приклад, воволодінні такою звичною для нас навичкою користування лож кою. Спочатку дитинанамагається схопити ложку якомога ближче до її “робочого кінця", різкимрухом піднімає її косо знизу вгору, і, як правило, весь вміст ложкивиливається. Дитина сприймає ложку лише як продовження своєї руки і лише згодомзасвоює прийоми специфікованого користування ложкою як знаряддям. Знаряддєвіоперації, таким чином, — це система рухів знаряддям, спрямованих на предметнезастосування цього знаряддя відповідно до конкретної мети. Щоб сформувати удитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити, необхідноспочатку побудувати певний «алгоритм» виконання завдання, тобто схемуорієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок тапояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній, «матеріалізованій»формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано. Дитина має не простозавчити необхідні формулювання, їй необхідно навчитися правильно виконуватинеобхідні дії за цим алгоритмом. Власне, «заучування» прийде саме,навіть непомітно для дитини. Але як здійснити це научіння? Спочатку дитинаактивно користується карткою, в якій записана «перспектива виконання»всієї дії: що робити, як саме і що має бути отримане в результаті. Дія на цьомуетапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжнізасоби, тобто в матеріальній, або матеріалізованій, формі. Через певний час длядитини зовнішній засіб організації її діяльності стає непотрібним: вона завчилапослідовність організації діяльності — і не просто у словесних формулюваннях, ана рівні розуміння своїх дій, смислу кожної з них. На цьому етапі вчительвимагає від дитини попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв'язаннязадачі (етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитинабуде робити помилки при розв'язанні завдання без опори на картку. Власневнутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує необхіднимзасо бом такого формування. Далі йде етап «зовнішнього мовлення просебе», коли дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, інарешті, етап «дій у при хованому мовленні», коли здасться, що длявиконання завдання вже нічого не потрібно: «подумав і розв'язав».Насправді, за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапногоформування, причому сама дія за знає перетворень за декількома параметрами.
57. Шляхиінтенсифікації та оптимізації навчання
Інтенсифікаціята оптимізація навчального процесу вимагає використання нових форм їхньоїпобудови. 1. організуються екскурсії в природу, де проводяться короткі бесіди.2. Використання наочності та малюнків учнів на тему предмету 3. Оформленнякожної теми в альбомах регулярно контролюється викладачем у присутності учня йоцінюється за якістю роботи, змістом коротких відповідей учня, повнотоюреалізації завдання. 3. використання інтерактивних уроків. 4. використання ТЗН.5. використання програмового навчання. 6. використання ігрової діяльності. 6.використання діалогового навчання. 7. використання діалогового навчання.
58. Сутність процесіввиховання і самовиховання
Процес виховання— система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійнорозвиненої особистості.
Він має своюспецифіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робитьйого систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності тахаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людськоїособистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховнийвплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідківвпливу негативних об'єктивних чинників. У процесі виховання формуєтьсявнутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Виховання — процесвиховання складається з мети і завдання, змісту й методики організаціївиховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формуванняособистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомістьособистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провіднуроль відіграє розвиток її свідомості. 1. Визначають сукупність рис і властивостейособистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. 2. Вивчаютьіндивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси,недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а якіперебувають у стадії зародження. 3.Реалізовується програма виховання, тобтозаплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видівдіяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповіднодо ідеалу. 4.Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості.Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що увихованні досягнуто четвертого етапу. Самовиховання — свідома діяльністьлюдини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання івиправлення.
59.Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання
Фізичнийрозвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичніздібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини вскладному світі. Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів,поглядів і інтелектуальних здібностей дитини. Емоційний розвиток є такожневід’ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий часзалишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається такожзовнішньому емоційному впливу. Наведена структура особистості є доситьзагальною. Розглянемо структуру, яку запропонувала психолог Валерія СергіївнаМухіна. Вона ставить акценти на окремих ланках самосвідомості. Ланкисамосвідомості дитини: 1. Перша ланка структури самосвідомості являє собоюкристал особистості, що включає ім'я, ідентифіковане з тілесною і духовноюіндивідуальністю. 2. структури самосвідомості — зазіхання на визнання — одна ізнайзначніших людських потреб. Вона грунтується на прагненні дістати високу оцінкусвоїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства. 3. структурасамосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на свою стать як на соціальнуроль і фізичну і психічну сутність. Статева ідентифікація — ототожнення себе з фізичноюі психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі,насамперед — у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки. 4. структурасамосвідомості несе в собі ціннісні
орієнтації наіндивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічнийчас особистості. Психологічний час особистості — індивідуальне переживання своєїфізичної і духовної зміни протягом часу, представленим у самосвідомості особистимминулим, сьогоденням і майбутнім. 5. структура самосвідомості несе в собіціннісні орієнтації на соціальний простір, представлений у суспільній свідомостіправами й обов'язками. Соціальний простір — умови розвитку і буття людини, що визначаютьсязначеннями і змістом прав і обов'язків людини.
60. Мотивиповедінки школярів та шляхи їх формування
Ефективнимметодом уточнення і систематизації моральних уявлень є етична бесіда. Головнамета етичної бесіди полягає в тому, щоб сформувати у дитини моральні мотивиповедінки, якими б вона могла користуватись у своїх проступках. Поведінкавихованців старших груп переконливо свідчить про те, що у цьому віці поступовопроходить перехід від сприймання змісту окремих поступків (добре – погано) доузагальнених понять про хорошу поведінку. Основним завданням моральноговиховання дошкільням підготовчої групи є перш за все закріплення, поглиблення ірозширення всього того, що вони придбали за весь час перебуванні в дитячомусадку. Виховання культури поведінки спрямоване на виклик у дитини домаксимальної самостійності у виконанні правил особистої гігієни, щоб навички івміння особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі переросли употребу. Виховання позитивних потреб і мотивів. Суттєву роль відіграєусвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, в якійформують ся ці мотиви. Важливим принципом формування в учнів Т.Є.Саксоновавважає створення «ситуації активного пізнання моральних норм». У їїдослідженні учні ознайомлювались з оповіданнями морального змісту, після чоговони давали письмові відповіді на запитання, усно коментували і обґрунтовувалиці відповіді, колективно обговорювали їх, знаходили аналогічні ситуації вкласі, пояснювали засвоєні моральні норми молодшим школярам, проводили з нимиігри з практичним використанням правил, тощо. Таким чином, для формуванняпозитивних мотивів поведінки та діяльності необхідно: 1) усвідомлення учнямисуспільної значущості результату діяльності, у якій формуються ці мотиви; 2)осмислення дітьми конкретного змісту відповідної моральної вимоги, якунеобхідно перетворити в мотив поведінки і діяльності; 3) включення учнів урізні види діяльності, в яких якість, що виховується, повинна закріпитись увигляді навички, звички поведінки; т 4) врахування становища учня в системіколективних взаємовідносин, яке сприяє або перешкоджає засвоєнню ним позитивнихморальних норм поведінки.
62. Психологічніоснови виховного впливу праці
В знаряддяхпраці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони, властивості іумови існування предметів. Умови праці теж повинні бути пізнані людиною. Дляуспішного здійснення трудової діяльності вимагає участь всієї особистостііндивідуума: його психічних процесів, станів і властивостей. За допомогоюпсихічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує ціль,контролює хід діяльності. Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умовипраці. В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний характері його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну системувиробничих, моральних і інших відносин. Включення учня в колективна працясприяє засвоюванню їм названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх ввнутрішні. це діється під впливом панівних норм поводження, суспільногопогляду, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості і дії такихсоціально-психологічних феноменів. Важливий чинникє формування відповідальностіза результати праці колективу, Дослідження показали, що більшістьстаршокласників — членів бригад готові відповідати за результати праці своєїланки. Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимогипредмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвиткупсихіки людини в процесі трудової діяльності.
Другою умовоюрозвитку психіки людини стать впливом праці є доцільна діяльність самогосуб'єкту. Преобразуя предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вінпреобразує себе. Для понад повного використання можливостей, що розвиває праця,вони повинні бути доповнені діяльністю старших — навчанням і вихованням.
Діяльністьвихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. В всіх видахпраці формує важливу якість особистості, як практичність.
Людина з цієюякістю вільно орієнтується на виробництві і в побуті. беручи участь вколективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, якуцінність представляє для інших, що він спромагається.
63. Психологічнеобґрунтування виховних впливів
Адекватнийдобір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостямивихователя й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиціївихователя, смисловий зміст і форма тісно взаємопов’язані, і вихованець мав бисприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору одна форма мовленняможе виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бутивідтворено у різних словесних формах. І тут перш за все необхідно орієнтуватисяна ставлення учасників виховного процесу до партнерів і до виховної ситуації,яке найвиразніше відображає саме емоційна форма. Тому на практиці вихованецьзазвичай реагує спочатку лише на форму й, якщо вона не прийнятна, то або зовсімне сприймає змісту, або тлумачить його хибно. Виховний вплив завждиоформляється в систему знаків або комунікативних сигналів, кожен із якихдоносить до вихованця певну психологічну інформацію про психічний станвихователя, про особливості його ставлення до дитини й виховної ситуаціївзагалі. Безпосереднє передавання змістового аспекту педагогічної взаємодіїзабезпечує мова як певна система загальновідомих усім учасникам виховногопроцесу значень предметів, явищ і їхніх відношень. Важливо усвідомлювати, щокожна сторона спілкування вбачає у проголошеному значенні певний суб’єктивнийзміст, який виникає як результат включення інформації про предмет обговорюванняв контекст внутрішніх відносин, переживань і потреб людини. Цей суб’єктивнийдля кожного зміст слова в психології називається його смислом.
64. Особливості вихованнядітей з асоціальною поведінкою
Асоціальноюповедінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденціявідхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіаціїсоціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості. Соціальнокорисливі девіації — це правопорушення й проступки, пов’язані з бажаннямодержати матеріальну або грошову вигоди. Соціальні відхилення агресивноїорієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метоюзаподіяти їй страждання або завдати шкоду. До соціально-пасивних відхиленьналежать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та іншихпсихотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації —це самовбивство особистості. Основна риса, яка об’єднує всі ці особливостіповедінки людей, — їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв’язанняособистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя йвиконування громадянських обов’язків.
Психологипропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки: • несхвальнаповедінка (епізодичні пустощі, бешкетництво); • поведінка, що засуджується(пов’язана з систематичнішим осудом з боку вихователя); •девіантна поведінка(морально негативні прояви й проступки); • делінквентна (иередзлочинна)поведінка (хуліганство, кривдження, образи); • злочинна поведінка (карається згідноз кримінальним кодексом);
•деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновоюшкодою). Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячихколективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:• Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив. • Наявністьперспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи),які стимулюють активність колективу й його членів. • Почуття захищеності йрадісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою. • Естетикадисципліни й розвиток дитячого самоврядування. • Спадкоємність (наступність) ірізні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи). • Зв’язок з іншимидитячими колективами. • Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр іосновний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.
65. Самовихованняяк вища форма самоуправління у вихованні
Формуванняособистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища;цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальніінститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобтосамовиховання. Л.М. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людинивиховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення. С.Б.Єлканов визначаєсамовиховання як свідому цілеспрямовану діяльність людини з удосконалення своєїособистості. А.Г. Ковальов так формулює поняття «самовиховання» – цесвідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостейособистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмірозвитку. A.I. Кочетов – це свідомість, яка керує самою особистістю,саморозвиток, у якому в інтересах суспільства і самої особистості планомірноформуються якості, властивості, сили і здібності людини, причому функціївиховання поступово передаються вихованцю. Як особливий вид діяльності«самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного»я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду,свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою)". Самовихованняпередбачає певний рівень розвитку інтелекту, який виявляється у всьому, щостосується зміни свого «я». Тому багато педагогів стверджують, щоробота над собою стає постійною, ефективною, якщо є зріла самосвідомість.Усвідомлення власної поведінки веде до самоспостереження, самоаналізу, самокритики.Обдумування своєї діяльності в навколишньому світі сприяє формуваннюцілеспрямованості, високих ідеалів, мотивів — важливих спонукальних причинроботи над собою. Самовиховання — процес, в якому взаємопов'язано проявляєтьсявесь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля йемоції. Усвідомлене самовиховання здійснюється в трьох основних напрямках: — розвиток моральних і емоціонально-вольових рис і якостей; — вдосконаленнярозумових здібностей і процесів; — фізичне загартування і зміцнення свогоздоров'я. Залежно від цілей і завдань самовиховання може бути епізодичним ісистематичним, позитивно і негативно спрямованим. Самовиховання може бути такожчастковим і тотальним, тобто спрямованим на формування або викоріненняяких-небудь окремих рис особистості або на всебічний її розвиток. Нарешті,самовиховання може бути індивідуальним і колективним, тобто воно можездійснюватись окремими індивідами самостійно, а також у колективі.
66.Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності
Психологічнанаука розглядає Педагогіку як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль,мотиви, дії і результат. Функції педагогіки, Діагностична функціяпов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їхкомбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Орієнтаційно-прогностичнафункція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чіткопредставлений у свідомості кінцевий результат. Конструктивно-проектувальна — її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, вдоборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст івикликають захоплення учнів спільною діяльністю. Організаторськапотребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльністьколективу. Інформаційно-пояснювальна спричинена базуванням навчання івиховання на інформаційних процесах. Комунікативно-стимуляційнапов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівністьучителя, його моральна культура, вміння встановлювати доброзичливі відносини зучнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної,трудової та інших видів діяльності. Аналітико-оціннапов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу,виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результатиз поставленими цілями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи впедагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, використовуватипередовий педагогічний досвід. Дослідно-творчамає два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомихпедагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другийрівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить замежі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.
67. Педагогічні здібності, їх структура і розвиток
Психологіяособистості вчителя: структура педагогічних здібностей.1) дидактичність –вміння перетворювати писемне мовлення в усне 2) комунікативність 3) академічність– здібність вчителя самостійність здобувати знання, щоб навчати 4)прогностичність – вміння бачити дитину, динаміку її розвитку 5) фікційнийфіналізм 6) креативні здібності – компетентність, рівноправність,атракціонність, конгруентність, емпатійність, вимогливість.
68. Педагогічні вміння та навички
Педагогічні вміннята навички представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вонивиявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про йогопредметно-професійну компетенцію. 1:• формувати педагогічні завдання; •орієнтуватисьна учня як на активного співучасника навчально-ви ховного процесу, що розвивається,має власні мотиви і цілі; • передбачати і при потребі трансформуватипедагогічні ситуації; • гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змінпедагогічної ситуації; • з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;• передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.
69. Стилі педагогічногоспілкування
Педагогічнеспілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем,спрямована на створення оптимальних соціально — психологічних умов для обопільноїдіяльності. Стиль спілкування — це усталена система способів та прийомів, яківикористовує вчитель під час взаємодії. Авторитарному стилеві властивийдиктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії напасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарнийвчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмуєініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилюспілкування — наказ, вказівка, інструкція, догана. Демократичний стильґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізаціюсамоуправління особистості та колективу. Базується він на думці колективу.покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити усіхдо активної участі у спільній діяльності. За ліберального стилю в учителя немаєстійкої педагогічної позиції. вона виявляється у невтручанні, низькому рівнівимог до виховання. Ліберальний вчитель прагне не втручатися в життя колективу,легко підкоряючись суперечливим впливам.
70.Психологічні основи педагогічного такту
Педагогічнийтакт — це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту педагогічноговпливу в процесі роботи. Педагогічний такт побудовано на витримці таврівноваженості, дотриманні доцільності у стосунках з учнями. Основу йогоскладають, з одного боку, уважність, яка проявляється в любові та чуйності додитини, в умінні зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганнідопомогти їй, з другої — висока вимогливість та повага до особистості дитини.
Значну роль упсихологічних основах педагогічного такту відіграє мова. Слово вчителя неповинно розходитись із справою — тільки тоді вихованці будуть вірити вчителевіта самі будуть намагатись виконувати вимоги, які ставляться до них. Моваповинна бути правильною, зрозумілою, доступною, переконливою та виразною. У нійзовсім недопустимі грубі висловлювання, жаргонні слова, образливі зауваження.Прояв педагогічного такту завжди пов'язаний із знанням вікових таіндивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель фізичноїкультури добуває не з книг, або анкет чи учнівських характеристик, а внаслідоксформованої професійної спостережливості. Таким чином, стержнем психологічнихоснов педагогічного такту є моральні риси вчителя: повага до особистості учня,доброзичливість, намагання зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації іпостійна висока вимогливість до учня.
71. Психологічні проблеми самовдосконаленнявчителя
Професійне самовдосконаленнявчителя розглядаєтьсяяк свідома професійна діяльність учителя в системі його неперервноїпедагогічної освіти, яка спрямована на підвищення фахового рівня вчителя, йогопрофесійну самореалізацію, подальший розвиток професійно значущих якостей,підвищення ефективності навчально-виховної роботи в школі відповідно як доінтересів, потреб і можливостей учнів, так і до вимог суспільства щодосоціалізації, особистісного і професійного розвитку людини.
Професійне самовдосконалення включаєсамоосвіту і самовиховання вчителя, які забезпечують розвиток професійнозначущих якостей, професійну самореалізацію вчителя та детермінуються такимиособистісними факторами, як мотивація досягнення і професійна самосвідомість. Наоснові аналізу основних понять дослідження зроблено висновок, що професійнасамоосвіта — це систематична і цілеспрямована освітня діяльність учителя, метаякої полягає у задоволенні суспільних потреб освіти учнів, подоланнісуперечності між темпами застарівання знань та темпами їх оновлення, міжвузькопрофесійною діяльністю педагога та всебічним гармонійним розвиткомособистості, спроможністю розв’язуватипрофесійні завдання, які виходять за межі сьогодення.