План
Вступ.
Розділ 1. Сучасні психологічніпідходи до вивчення емоційності.
1.1 Феномен емоційності у працяхвітчизняних та зарубіжних психологів
1.2 Емоційність у структурі особистості.
1.3 Фактори, що обумовлюютьемоційність.
Розділ 2. Емпіричне вивченняемоційності.
2.1 Організація дослідження.
2.2 Аналіз результатів дослідження.
Висновки.
Вступ
Вивченняемоційної сфери людини взагалі та його емоційності в частковості є в наш часдуже актуальним. Удосконалювання технологій, засобів виробництва, засобівкомунікації, інформаційних технологій, робить наше життя більш зручним такомфортним, в той самий час ускладнює процес взаємодії людини – суб’єкта зоб’єктом, і не тільки на рівні мислення, пам’яті, уваги та ін., але й наемоційному рівні, який безпосередньо зв’язане та грає важливу роль в регуляціїпсихічних процесів людини. Багато людей не встигає адаптуватися до новихнавколишніх умов, що тягне за собою ряд негативних наслідків як на професійномурівні так і на психологічному. Психічні розлади, депресії, дістреси, наркоманіята алкоголізм є наслідком емоційного непристосування людини до навколишніхумов. Тому як в повсякденному житті, так і в професійної сфері не можна сьогодніне враховувати ці факти.
Удосконалення тарозробка нових методів дослідження емоційності людини дозволить більш точновраховувати всі сторони емоційної сфери особистості, а також продуктивновикористовувати всі фактори, що обумовлюють емоційність людини, з ціллюподальшої їх коректування.
Мета дослідження- вивчення емоційності як темпераментальной властивості особистості.
Задачі:
1. Проаналізуватилітературу вітчизняних та зарубіжних психологів з вивчення феномену тапроблематики дослідження емоційності.
2. Емпіричновивчити емоційність особистості.
Об’єктдослідження – емоційність як властивість особистості; предмет дослідження — модальніхарактеристики емоційності особистості.
Методидослідження: теоретичні – аналіз та узагальнення наукової літератури; емпіричні– тестування. Зокрема в дослідженні використана методика вивченняіндивідуальних відмінностей емоційної сфери особистості Л. А. Рабиновича“Чотирьохмодальністний емоційний опитувач”.
Структура роботи:робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаноїлітератури, що містить 27 джерел, на 26 аркушів.
Розділ 1. Сучасні психологічні підходи до вивчення емоційності
1.1 Феноменемоційності у працях вітчизняних та зарубіжних психологів
В зарубіжноїпсихології первісно емоційність частіше всього розумілась як емоційназбудженість (чуйність людини до емоціогених ситуацій) та реактивність.Емоційність, відмічає П. Фресс, використовується як синонім гіпєремоційності, тобтояк прояв більш частих та більш міцних емоційних реакцій, ніж це в середньомувластиво людям. [13] У сучасній зарубіжній психології емоційність трактується утермінах актів поведінки, які можна спостерігати і які теоретично зв’язани земоцією, яка лежить в їх основі, тобто емоційність є проявом поведінки, якийвважається основним компонентом щодо оцінки відчуваємой емоції. [17]
“… багато якілюди більш схильні відчувати почуття гніву, ніж почуття радощі; у багато когоегоїстичні почуття більш розвинуті, ніж альтруїстичні. Очевидно також, що тіпочуття, які найбільш властиві даному індивідууму, збуджуються в нього значнолегше і можуть досягнути більшій інтенсивності, ніж всі інші ” [14], такимчином у вітчизняній психології А. Ф. Лазурським було визначене феномен, якийзначно пізніше розглядався як властивість людини – емоційність.
Значним підсумкомбуло надано В. Д. Небиліциним, учнем Б. М. Теплова, розгорнуте визначенняемоційності як широкого комплексу властивостей та якостей, які характеризуютьособливості появи та припинення різноманітних почуттів, афектів та настрою. Ціположення у конкретних дослідженнях почала утілювати А. Є. Ольшаннікова зісвоїми учнями. Перш за все в основу емоційності вона поклала знак, тобтопозитивне або негативне відношення до об’єкту, спрямованість на об’єкт чи віднього, та модальність емоції. Модальність – це інформація про якістьпереживання емоційних ознак та стійких схильностей до переживання емоцій.Основуючись на фізіологічних даних, вона спочатку виділила три основні емоції:задоволення – радість, гнів та страх. Пізніше, в якості самостійної емоції дотріади додалась печаль. [13]
Намагаючисьвизначити сутність радощі, психологи відчувають значні труднощі. Тому деякі зних йдуть в розумінні від противного – чім вона не є. В. С. Дерябін, Е.Шахтель, С. Томкінс, К. Ізард не відносять її до почуття сенсорного задоволення(емоційного тону відчуття), так як радість не має локалізації, вона охоплюєувесь організм. Радість та емоційний тон з’являються на різних рівнях емоційноїсфери. К. Ізард відмічає, що радість супроводжується переживанням задоволеннясобою та навколишнім світом – мабуть це і є її головна відмінна риса. Томуможна визначити радість як сильне задоволення. Характерним для радощі є їїшвидкісна поява, чім вона наближується до афекту. [11] Афект – це сильне та відноснокороткочасне емоційне переживання, яке супроводжується різко виразнимируйнівними та вісцеральними проявами. [6]
Емоція печаліпереживається як сумність, хандра, смуток. У печалі людина відчуває навколосебе темряву та порожнечу, відсутність іншої людини, з ким можливо було брозділити це відчуття порожнечі та самотності. Ця емоція включає в себекомплекс почуттів, які супроводжуються конкретними образами, думками таспогадами. Переживання печалі викликає спогади про інші печальні події, частовизначаючи наше сприйняття світу, яке здається сірим та похмурим. [10]
Гнів – цеемоційний стан, негативний по знаку, який, як правило, проходить у формі афектута з’являється неочікуваною появою серйозної перешкоди на шляху задоволенняважливої для суб’єкта потреби. [15] Поняття “гнів” синонімічно поняттям“злість”, “обурення”. Сильний гнів визначають як ярість, при якої з’являєтьсяневтримна агресивна поведінка. Агресивна поведінка завжди сигналізує пронедостачу засобів або здібностей для вирішення проблемної ситуації. Ч. Спилбергвиділяв гнівливість як стійку емоційну рису характеру. [12]
Страх – цеемоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини при переживанніїм реальної або мнимої небезпеки здоров’ю та благополуччю. Суб’єктивно страхможе переживатися як передчуття, невпевненість, як незахищеність, ненадійністьсвого положення, як почуття небезпеки та загрози (фізичної або психологічної)своєму існуванню. [11]
Різні сполученнявказаних емоцій, ступень домінування кожної з них складають індивідуальнусвоєрідність емоційного реагування. [22] На думку В. М. Смирнова та А. І.Трохачева емоційні реакції гніву, радощі, печалі та страху підрозділяються наемоційний оклик, емоційний вибух (афект) та емоційний спалах. Емоціональнийоклик є самим динамічним та постійним явищем емоційного життя людини, якевідображає швидкі та неглибокі переключення в системах відносин людини рутиннимзмінам ситуацій життя. Інтенсивність та довготривалість емоційного оклику невеликі, він не здатен суттєво змінити емоційний стан людини. Більш виразноюінтенсивністю, напругою та довготривалістю переживання характеризуєтьсяемоційний спалах, який здатен змінити емоційний стан, але не зв’язан з втратоюсамовладання. Емоційний вибух характеризується бурним розвитком емоційної реакціївеликої інтенсивності з послабленням контролю волі над поведінкою. Цекороткочасне явище, після якого наступає спадок сил. [11]
Таким чином,емоційність розглядають як властивість людини, що характеризує вміст, якість тадинаміку його емоцій та почуттів. Змістові аспекти емоційності відображаютьявища та ситуації, які мають особливе значення для суб’єкта. Якісні властивостіемоційності характеризують відношення людини до явищ навколишнього світу ізнаходять свій виріз в знаку та модальності домінуючих емоцій. Доформально-динамичних властивостей емоційності відносять особливості виникнення,протікання та припинення емоційних процесів та їх зовнішнього вираження. [25] Вцих характеристиках, в свою чергу, можна виділити дві відносно самостійнігрупи: Перша характеризує динаміку емоційних переживань – індивідуальний поріг,глибину, тривалість, стійкість, частоту емоцій і т. і. Друга група параметрівхарактеризує динаміку прояву емоцій зовні – характерний для людини набірвиразних засобів, ступень насиченості емоційними проявами. [18] Друга групазв’язана с параметрами безпосередньо самої емоційної реакції у відповідь наотриману інформацію як на рівні зовнішнього прояву, так і на рівні внутрішньоїпсихічної діяльності. Зміст цієї діяльності різний для емоцій різнихмодальностей, і ці відмінності, перш за все, стосуються особливостейперетворювання суб’єктом сприйнятої інформації, тобто співвідношення “аферентного”та “еферентного” компонентів емоцій. Таких варіантів перетворювання два:мінімізації та максимізації інформації об емоціогеному об’єкті. В першомувипадку об’єкт ігнорується, в другому, навпаки, характерна сильна концентраціяуваги на об’єкті. Важливо, що в обох випадків має місто викривлення об’єктивноїреальності. Перший варіант типовий для модальності гніву, другий – длямодальності дістресу та страху. [19]
В якості основниххарактеристик емоційності виділяють вразливість, імпульсивність та емоційнулабільність — ригідність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість людини,чуйність його до емоціогеного впливу, тобто його збудливість. [12] З точки зоруфізіології, емоційна збудливість є ні що інше, як емоційна готовність, тобтоготовність емоційно реагувати на значущі для людини подразники. Суттєву роль вформуванні готовності грає адреналін. Емоційна збудливість може проявлятися втаких особливостях поведінки, як запальність, дратівливість. Саме в відношеннізапальності К. Ізард вважає доцільним ввести поняття “емоційного порогу”.Людина з низьким порогом емоції гніву більш запальний і частіше знаходиться вцьому стані. Про значну емоційну збудливість можна говорити лише в тихвипадках, коли всі почуття, які доступні даному індивіду, виникають в нього зоднаковою легкостью. Емоційна збудливість відображає загальну збудливістьнервової системи, яка обумовлена рівнем активації покою. [11]
Імпульсивністьрозуміється як швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків та дійбез їх передчасного обміркування та свідомого рішення виконати. [12] Стійкавластивість індивіда – це емоційна чуйність, яка виявляється в тому, що вінлегко, швидко та гнучко емоційно реагує на різні події – соціальні, побутові таінше. Втрата емоційного резонансу – це повна або майже повна відсутністьемоційного оклику на різні події. Здатність відчувати при деяких найбільшблагоприємних обставинах такі інтенсивні почуття, які доступни лише деякимназивається силою почуття. Ця властивість рівнозначна інтенсивності, глибиніпереживаємої емоції. [11]
Емоційнаригідність – це той найбільший для даної людини відрізок часу, н6а протязіякого емоція, вже збуджена, продовжує ще виявлятися, не зважаючи на те, щообставини вже змінилися і збудник перестав діяти. Емоційно ригідні людивідмічаються “в’язкістю” емоцій, їх стабільністю. Це зв’язано з фіксацією увагина яких-небудь значних подіях, об’єктах, психотравмуючих обставинах, невдачахта образах. Нестійкість емоцій виявляється в тому, що не зважаючи на те, щоспочатку вона може бути інтенсивною, але потім швидко слабшає, та згодомзатухає, перетворюючись у стан спокійної байдужості. Таким чином, лабільністьемоції (рухливість, перемикання) характеризується тим, що людина швидко реагуєна зміну ситуацій, обставин та партнерів, вільно виходити з одного емоційногостану та входити в іншій. Занадто виразна лабільність емоцій може ускладнювативідносини з навколишніми, тому що людина стає реактивною, імпульсивною, погановолодіє собою. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом(тривожністю). Навпаки, низькому нейротизму відповідає емоційна ригідність.[11]
Характеристикиемоційного реагування, які постійно та ярко виявляються у даної людини є йогоемоційними властивостями, до яких входять вразливість, імпульсивність, емоційналабільність – ригідність, а також емоційна стійкість, експресивність. Доемоційної стійкості різні автори відносять різні емоційні феномени. Так деякі(Л. М. Аболін, М. І. Дьяченко) розглядають її як стійкість емоцій. Цявластивість характеризує індивіда у процесі напруженої діяльності окреміемоційні механізми котрої, які гармонічно взаємодіють між собою, сприяютьуспішному досягненню встановленої цілі. [1] Для інших (О. А. Чернікова, Н. А.Амінова) емоційна стійкість рівнозначна стабільності, тобто стійкість певногоемоційного стану. [11] Л. П. Баданіна, розуміє під емоційною нестійкістю інтегративнулюдську властивість, яка відображає схильність людини до порушення емоційноїрівноваги. Також додала до показників підвищену тривожність, страхи, нейротизм.[3] З точки зору Є. П. Ільїна, емоційну стійкість визначають: час появиемоційного стану при довгої та постійної дії емоційного фактору, чім пізнішез’являється емоційний стан, тим вище емоційна стійкість; сила емоціогенноговпливу, яка викликає певний емоційний стан (страх, радість, печаль, гнів), чімбільше сила, тим вище стійкість. Вона різна до різних емоціогених факторів.
Поява емоцій улюдини індивідуальна, тому говорять про таку особисту характеристику, якекспресивність. Чим більш виразно людина висловлює свої емоції через мимику, жести,голос, тим більше в нього виражена експресивність.
Таким чином,емоційність – це інтегральна властивість людини. Чим вище емоційна збудливість,тим більше інтенсивність появи емоцій і тим довше вони зберігаються. [12]
1.2 Емоційністьу структурі особистості
Взалежності від вираження різних сторін емоційності відрізняються різні емоційнітипи людей, які відносять до різних типів темпераменту. Одна з перших спроббула зроблена Хей-мансом Ле-Сенном. В нього типи виділяються по сполученнютрьох основних характеристик: емоційності, як ступені виникнення емоційногостану в даній ситуації, а також його інтенсивності; активності — потреби в дії,здійснення плану; первинності, як стороні емоційності, яка виражає швидкістьзникнення емоцій. Згідно сполучень цих властивостей, він виділяв: нервовий тип,сентиментальний, бурний, пристрасний,, сангвіністичний, флегматичний, аморфнийта апатичний тип. [11]. Ще з давніх часів було прийнято відрізняти чотириосновні типу темпераменту, які відрізняються між собою по динаміки виникненнята інтенсивності емоційного стану. Так, для холеричного типу характерно швидкевиникнення сильних почуттів, для сангвінистичного – швидке виникнення слабкихпочуттів, для меланхолічного – сильні почутті, які повільно виникають, а дляфлегматичного – слабкий тон почуттів, які повільно виникають. [15]
Іншакласифікація емоційних типів особистостей була надана Б. І. Додоновим. Хоча віні говорить о загальній емоційної спрямованості людини, яка визначається взалежності від переживання, якому людина віддає перевагу, насправді річ в ньогойде о том, в якій сфері активності найчастіше переживається радість: принаданні допомоги іншій людині (альтруїстичний тип), при досягнення успіху вроботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердження своїх домислів(гностичний тип).
Емоційнірізниці між людьми у сприйнятті навколишнього світу відображаються в поняттяхоптимізму та песимізму. У оптиміста світлий, радісний тон сприйняття життя таочікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності. А Ф Лазурськийписав, що якщо гарний або дурний настрій становиться панівним, постійним, товиникає тип оптиміста або песиміста. Загальний емоційний тон та настрій насприйняття та оцінку дійсності – є психологічна емоційна характеристика людини.[12] За визначенням К. Ізарда комплекс негативних емоцій: страху, гніву тапечалі складає тривожність. Певний рівень тривожності – природна та обов’язковаособливість активної діяльності кожної людини. При низькому рівні нейротизму татривожності спостерігається стабільний емоційний фон, при високому – емоційна нестабільність,тобто різка зміна настрою. [10] З боку біохімічних показників у людей земоційною нестійкостю виступає більш високий рівень лактату у крові, ферменту,що бере участь в виникненні молочної кислоти, що зв’язують з такими хворобами,як міокарду, пухлинних хвороб та хвороб печінки. [16]
Змістовіаспекти емоційності нерозірване зв’язани зі стрижньовими особливостямиособистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери,світозору, цінностними орієнтаціями. Емоційні характеристики (афективні,динамічні, енергетичні) завжди виступають в якості необхідного компонентубудь-якої мотиваційної діяльності. [8] Негативніемоціогенні об’єкти (обставини життя, наприклад) провокують суб’єкта к більшдетальному аналізу ситуації в цілому, в цілях ефективного пристосування до неї.Відносно велика певна вага неприємностей та невдач у житті сприяє підсиленню“аналітичної” спрямованості, тому що частіше потрібно застосовувати операціїаналізу. В дослідженнях Аткінсона було показано, що тривожні люди характеризуютьсяпереважанням мотивації уникнення невдач, помилок. Тенденція “перестрахування”,вочевидь, припускає ретельний відбір як конкретних цілей та задач, так івідповідних форм та способів діяльності. Все це потребує операційдиференціації, виявлення специфіки, тобто аналізу. Протилежна мотиваційнатенденція – досягнення успіху – такого відбору не припускає, в цьому випадку безлічвибраних задач та дій можуть бути досить широкими, мають місто умови, якісприяють “синтетичної” спрямованості. [21] Позитивні переживання закріплюютьуспішні дії та гальмують, “гасять” активність суб’єкта до виявлення об’єктивнобільш ефективних способів дії, сигналізують о досягненні результатів, яківдовольняють устремління індивіда, тобто сповіщають о “суб’єктивному успіху”.Тому особам, зі стійким переваженням позитивних емоцій (типу Р) потрібно меншзусиль для досягнення “суб’єктивного успіху”, чим, наприклад, особам, схильнимдо емоцій типу П, для котрих найбільш притамує незадовільність собою, своїмиуспіхами. Це означає саме “суб’єктивний неуспіх”, що відображає високу потребув досягненнях у цього емоційного типу. Саме занижена, скептична оцінка рівнясвоєї активності до здійснення діяльності та її результативності служитьсуб’єктивною умовою для більш високого рівня саморегуляції у представниківемоційних типів, і особливо типу П. [20]
Якщорозглянути місто модальністних характеристик емоційності – емоцій радощі,гніву, печалі та страху – в структурі особистості, то можна виявити зв’язок зперцептивними, когнітивними процесами, а також їх фізіологічні характеристики.Наприклад взаємодія емоції радості очевидна. Будь-яке відчуття у стані радостібуде здаватися більш приємним, чим при іншому емоційному стані. К. Ізардвідмічає, що зміни у перцептивной системі, що викликані емоцією радощі,підвищують поріг виникнення негативних емоцій, роблять людину впевненою,терплячою, великодушною. Радість також впливає і на когнітивні процеси: улюдини або підвищується здібність до вирішення проблем, або вони простоперестають його тривожити, підвищується продуктивність мислення,запам’ятовування, категоризації, позитивно впливає на процеси навчання. Радістьвиникає також і при передбаченні задоволення бажання, як слідство вжездійсненої в думках бажаної події. К. Ланге, один з крупних спеціалістів звивчення емоцій, дав опис фізіологічних характеристик радощі: збудження руховихцентрів (жестикуляція, підстрибування), підсилення кровотоку в капілярах,внаслідок чого шкіра тіла червоніє та стає теплішою, а внутрішні органипочинають краще постачатися киснем, обмін речовини проходить інтенсивніше.
Емоціяпечалі, не зважаючи на свій небажаний характер (гальмує психічні та соматичніпроцеси) грає позитивну роль в житті людини. Одна людина показує іншим, що йомупогано та потрібна допомога. До того ж, печаль, як і інші емоції граємотиваційну роль: вона спонукає людину до вирішення проблеми. На фізіологічномурівні трапляються зрушення, зворотні тим, які спостерігаються при радощі:гальмування моторики, звуження кровоносних судин – це викликає відчуття холодута ознобу, погіршується поступ кисню до організму, людина відчуває недостачуповітря, важкість у груді та у всьому тілі. Печаль гальмує не тільки фізичну,але і розумову діяльність людини, вона лежить в основі такого психічного розладу,як депресія. [11]
Страх – цеемоція, якої побоюється більшість людей. Це дуже сильна емоція, вона робитьзначний вплив на перцептивно – когнітивні процеси та поведінку людини:гальмуються процеси сприйняття, воно стає більш вузьким, концентрується на якому-небудьодному об’єкті. Мислення повільнішає, стає більш ригідним. Погіршуєтьсяпам’ять, звужується обсяг уваги, розладжується координація руху.Спостерігається загальна скованість. Все це свідчить про послаблення у людинисамоконтролю, він з трудом володіє собою. [18] Поведінкавиявляється єдиним бажанням – знищити загрозу. Сильний страх настількинестерпний для людини, що не може забезпечити довгу мотивацію діяльності, щоспрямована на вирішення проблеми. Однак, якщо страх не сильний, він захищаєлюдину від небезпеки, змушує враховувати можливий ризик, шукати допомоги, щодобре для адаптації. [8] Страх відчувається фізично:внутрішня напруга у всьому тілі, яка концентрується у низу живота.Спостерігається запаморочення, дурнота, навіть блювання, тремтіння у кінцівках,сильний піт, прискорене серцебиття, збуджене дихання, пронос. Чім сильніше танесподіваній страх, тим чіткіше переживається внутрішня напруга; інколи вонабуває настільки сильною, що спричиняє біль. Однак можуть спостерігатися іпротилежні рухи – гальмування серцебиття, різке збліднення обличчя. [2] Страх,на думку К. К. Платонова, виявляється в астенічній – пасивно-оборонна тастенічній – бойове збудження формах. Стенічні прояви страху зв’язани з активноюдіяльністю в момент небезпеки та позитивне забарвлене, тобто людина відчуваєякусь насолоду та підвищення психічної активності. [11]
Відмінноюознакою гніває висока ступень активності суб’єкта в реакціях на негативнийоб’єкт. Люди, які схильні до тривалих та посилених реакцій гніву, відзначаютьсявираженням саме неадекватних, компенсаторних реакцій. [19]Однак гнів важлив для того, щоб людина змогла захистити себе та близьких, дотого ж емоція гніву інтенсивність прояву такої емоції як страх, що корисно вдеяких обставинах. Звісно, людина повинна вміти контролювати свій гнів тавиражати його у адекватній формі. Людина в гніві почуває себе роздратованою. Цесупроводжується різким почервонінням або зблідненням обличчя, напругою м’язівшиї, обличчя та рук. В деяких очі широко відкриті, блищать, іноді наливаютьсякров’ю та вирячуються, зіниці розширюються, в інших прищурюються. Дихання стаєчастим та глибоким. В мочі з’являється цукор, зупиняється секреція шлунковогосоку. Якщо людина забагато говорить, з’являється піну у роті. Еволюційне значеннягніву – мобілізація енергії для активного самозахисту індивіда. З розвиткомцивілізації ця роль гніву стала не дуже важливою, тому гнів та різні ступенійого прояву можна віднести до негативних афектів, хоча багато хто все щерозглядають його як засіб самозахисту. Гнів супроводжується приливом сил,енергії (за рахунок викиду в кров адреналіну, який сприяє мобілізаціїенергоджерелів організму). Це підвищує впевненість в собі, зменшує страх принебезпеки. Людина стає схильна до імпульсивних дій, готова напасти на джерелогніву або проявити агресію у вербальній формі. [7]
Судити обемоційності людини не враховуючи переваження в нього емоцій не можна, тому щопо однієї емоції він може бути високо емоційним, а по іншій – ні. По даним рядуавторів, позитивна емоційність як риса особистості відносно незалежна віднегативної емоційності як риси особистості. Людина може мати як високі так інизькі показники як по однієї, так і по другій. [11]
1.3 Факторі,що обумовлюють емоційність
Якщо заоснову класифікації всіх існуючих підходів до вивчення емоційної сфери людиниузяти принцип детермінації, то можна виділити дві групи.
Першагрупа включає в себе ті напрямки, які вважають, що емоційна сфера людиниформується, змінюється та розвивається в основному під впливом об’єктивнихпричин та факторів; можливість суб’єктивного впливу признається, але зводиться домінімуму або не враховується взагалі. До числа таких напрямків відносяться:
— психоеволюційний підхід, що слідує традиціям Ч. Дарвіна, досліджує минуле видута його вплив на емоційну сферу людини, тобто в основному вивчаються природженіструктури та аспекти емоційності;
— психофізіологічний підхід, який вивчає в якої мірі нейрогуморальна системавизначає структуру та особливості емоційності та пропонує в основному хірургічніта медикаментозні засоби її коректування;
— психосоціальний підхід вважає соціум та панівні у ньому норми та стереотипимірилом рівня розвитку емоційності людини.
Розглянемоз цих позицій емоційність взагалі та її модальністні характеристики. Є всі підставивважати, що в характеристиках емоційності відображаються насамперед стійкіформально-динамічні властивості психіки, що узагальнюються під впливом в першучергу природних особливостей людини: факторів гормональній та природній сфери,властивостей нервової системи, специфічних властивостей лімбічної системи,півкуль мозку, а також полові та вікові відмінності. [22]
В багатьохвипадках механізм прояву страху у людини є умовно-рефлекторним, в наслідокзазнаної раніше білі або якої-небудь неприємної ситуації. Можливе також іінстинктивний прояв страху. В залежності від авторів відмічаються різні причини, що викликають страх. Дж. Боулбі вважає, що це може бути як і присутністьчого-небудь, що загрожує, так і відсутність того, що забезпечує безпеку (наприкладматері для дитини). Багато авторів відмічають, що страх викликається об’єктом(предметом, людиною, явищем природи), а також то, що бувають і безпредметністрахи, тобто не зв’язані ні з чим конкретним. Дж. Боулбі вважає, що природженідетермінанти страху зв’язани з ситуаціями, які дійсно мають високу ймовірністьнебезпеки, а похідні стимули більш схильні впливу культури та контекстуситуації. Самотність – найбільш глибока та важлива причина страху. Він зв’язуєце з тим, що як в дитинстві так і в старості ймовірність небезпеки при хворобіабо самотності значно зростає. До того ж, такі природні стимули страху, якнезнайомість та несподівані зміни стимуляції, значно сильніше лякають на фонісамотності. [5] К. Ізард розділяє причини страху на зовнішні (зовнішні процесита події) та внутрішні (потяг та гомеостатичні процеси, тобто потреби та уявилюдини небезпеки при згадуванні або передбачені). Культурні детермінанти страхує результатом навчання, так можуть бути і зв’язани з природними детермінантами.Багато страхів зв’язано з болію: ситуації, які викликають біль, можутьвикликати страх незалежно від присутнього відчуття болі. [10] А. С. Зобов всізагрози, що викликають страх розділів на три групи: 1), реальні, що об’єктивнозагрожують здоров’ю та благополуччю людини; 2) уявні, що об’єктивно незагрожують особі, але сприймаються їй як загроза; 3) престижні, що загрожуютьавторитету особистості в суспільстві. [11]
В різномувіці виявляються різні страхи, що залежить від процесів дозрівання та розвиткудітей. Первісна емоція страху на сильний подразник спостерігається вже унемовля. З приводу нерозумного виховання дітей, яке приводить к появі дитячихстрахів писав В. М. Бехтерев: “Навряд чи потрібно говорити, що емоція страхуособливо шкідлива для здоров’я дитини, і потому потрібно уникати всього, щоприводить дитину до переляку. Скільки тяжких нервових страждань, іноді навітьне вилікуваних, розвивається під впливом страху в дитячому віці, а між тім всеще поширенні забава з дітьми, які засновані на залякуванні дитини якою-небудьраптовою появою з загрожуючи ми звуками або перевдягненням… Разом з тим слідретельно оберігати дитину від всіх страшних оповідань, наприклад о бабі-ягі,страшних велетнів та ін. Завдяки цим розповідям, вже рано дитина починаєнеспокійно спати. Скільки шкоди завдали ці оповіді, а між тім все ще не можутьвигнати їх з застосування.” [4]
З вікомзначність мнимих небезпек знижується, а реальних росте. В дошкільному тамолодшому шкільному віці мають місто таки страхи, як лякання води, нападтварин, висоти, отримання поганої оцінки. В наступні роки, в старшому шкільномувіці, на перше місто виходять престижні небезпеки, потім реальні і тільки потіммнимі. Дівчини відмічають у шість разів частіше мнимі небезпеки, ніж юнаки. Удорослих, на думку Захарова, з дитячих страхів залишаються страх висоти (більшу чоловіків) та смерті батьків (більш у жінок). У жінок також в більшій ступенівиражене страх війни та зробити щось невірне.
Гнів можебути викликан особистою образою, обманом та іншими моральними причинами. Алечастіше всього причиною гніву є фрустрація – нездоланна перешкода по досягненнюякої-небудь цілі. Тому у дитини вже в перші дні життя можна викликатирефлекторний приступ гніву стисненням дій. [11] Високийрівень фрустрації приводить до дезорганізації діяльності та зниженню їїефективності. Виникнення фрустрації обумовлено не тільки об’єктивною ситуацією,але і залежить також від особливості людини. Часті фрустрації ведуть доформування негативних рис поведінки, агресивності, комплексу неповноцінності. [6] По Д. Паттерсону, гнів виникає поступово із ланцюжків негативноїповедінки, коли двоє людей стають на тропу взаємних обвинувачень. Частішевсього таки ланцюги виникають між людьми, що мають рівні права: між жінкою тачоловіком, батьками та дітьми, між співробітниками. Паттерсон виділяє де яківербальні ланки, які частіше сприяють зародженню негативного ланцюга: різкакритика, незаслужені та принизливі докори, що постійно повторюються, загрози,приниження та ін. Гнів можна спровокувати не тільки вербальне, але і невербальне (через мимику, жести). Тому дуже важливо враховувати соціальнийфактор, навколишнє середовище людини, її місце в суспільстві.
Радістьвиникає не тільки з приводу задоволення бажання, але й з приводу передбаченнязадоволення бажання. Признаки радощі (посмішка), відмічає К. Ізард,спостерігається вже у трьох недільного немовля, коли мати до нього нахиляється,це має велике значення – встановлення психологічного контакту між дитиною таматір’ю, це є для дитини підкріплююча стимуляція, що має велике значення дляйого здоров’я та благополуччя. В подальші роки коло обставин, що викликаютьрадість збільшується. Радість може бути також слідством творчого успіху, але необов’язково йому супроводжувати. [11]
Як і ввипадку з будь якою іншою емоцією, схильність людини до печальних переживаньіндивідуальна та залежить від двох факторів – біологічного та соціального.Нейрофізіологічні дослідження виявили окремі нейроні, хімічні та фізіологічнімеханізми, що беруть участь в процесі емоційної регуляції. Також є данні, щосвідчать про те, що депресія – психічний розлад, в якому ключову роль граєемоція печалі, — може мати природу спадковості. Але схильність до печалідетермінована не тільки біологічними передумовами, але й унікальним життєвимдосвідом індивіда. Є багато ситуацій, якими ми не можемо управляти і яківикликають в нас печаль. Так, можна бути гарним робітником, але вас можутьзвільнити у зв’язку з фінансовою кризою. Хвороба близької людини – ще одинприклад печальної ситуації, яки нам не підвладні. Як вже говорилось раніше,люди, що часто переживали невдачі в дитинстві, відмічаються більшоюуразливістю, більш схильні до печалі та депресії. [7]
Якщорозглянути вікові та полові аспекти емоційності, то можна виділити наступне.Дані, що були отримані М. С. Пономаревою на школярах з 1-го по 11-ий клас,показали, що у всіх вікових групах схильність до прояву радощі явно переважаєнад схильністю до прояву гніву, страху та печалі. Схильність до гніву вираженабільше, ніж до страху та печалі, а схильність до печалі виражена менш за все.[11] Т. А. Немчін характеризує загальні зміни емоційної сфери похилої людининаступними ознаками: зміна динамічності емоційного стану, яка виражається або вінертності, або в лабільності емоцій; ріст ролі міста, що зайняте негативнимиемоціями; висока стійкість вищих емоцій, в тому числі тих, що зв’язані зіндивідуальною творчістю. В похилому віці значно зменшується контроль запроявом емоцій (сміх, гнів, печаль). Нерідко спостерігається і протилежне явище– емоційна черствість, зниження емпатійності. До приватних ознак Т. А. Немчинвідносить стійке переважання той або іншій модальності переживання: тревоги,сумніву, роздратовування, незадоволення. Однак є велика категорія людей, у якихдо глибокій старості зберігається оптимістичний настрій. Більшість особливостейемоційної сфери осіб похилого віку обумовлено змінами своєї ролі у суспільствіу зв’язку з виходом на пенсію, з необхідністю адаптації до нових умов життя. Уодних це викликає появу негативних емоційних переживань, в інших – позитивних,коли людина радіє, що нарешті вона зможе вільно розпоряджатися своїм часом.Знак емоційності значною мірою виявляється тим, яку стратегію свогопристосування до нового життя обирає пенсіонер – збереження себе як особистостіз соціальними зв’язками з суспільством або, як індивіда, що замикається урамках своєї родини та самого себе. [9]
Підводжуючипідсумок вікових змін емоційної сфери, можна виділити наступні моменти:
— збільшення кількості емоційних об’єктів, особливо тих, що мають соціальнийхарактер;
— зрістдіференцірування емоційних переживань;
— виникненняемоційних переживань не тільки з приводу теперішнього, але й з приводумайбутнього;
— появаздібностей відривати експресивні засоби від переживань;
— рістемпатійності;
- перехід емоціогених реакцій від імпульсивності додовільності.
Е. Маккобіта К. Джеклін на основі ряду експериментальних досліджень прийшли к висновку,що в перші роки життя не має різниці в частоті та тривалості негативнихемоційних реакцій у хлопчиків та дівчат, але з віком їх частота таінтенсивність у хлопчиків росте, а в дівчат – спадає. Це вони пояснюють тим, щодівчата, що мають такі ж агресивні тенденції, що і хлопчики, лякаються проявитиїх через покарання, в той час як до агресії хлопчиків навколишні людивідносяться більш прихильно. [11]
Різницю вемоційної сфері чоловіків та жінок багато психологів зв’язують з особливостямивиховання тих та інших. Р. Сальвагіо відмічає, що у жінок досить сильнаемоційна залежність від протилежного полу, занурювання в “кохання” при забороніна відкритий прояв почуттів, проява агресії. Це створює у жінок мазохистськуустановку. В той час як для чоловіків все це тільки посмішки. Згідно К. Юнгу, учоловіків в процесі їх виховання чуттєвість здавлюється, в той час як у жіноквона домінує. [23] В літературі відмічається великаемоційна чуттєвість та емоційна нестабільність жінок. Особи жіночої статі явноперевершують осіб чоловічої статі у всіх вікових групах з емоційноїзбудженості, в меншій ступені – з інтенсивності, ще в меншій ступені – з довготривалості збереження емоцій та емоційної стійкості. К. Хорні пише, що, згідноз розділом соціальних ролей сформувався певний погляд на жінок як наінфантильних осіб, що живуть емоціями. У жінок емоційна сфера більш диференційованата складніша, ніж у чоловіків. [24]
Друга група включає в себе ті напрямки, які дотримуютьсяпрямо протилежних позицій.Психотерапевтичний, психометричний та суб’єктний підходивважають, що людина в праві й може самостійно вибирати та визначати для себенорму, ідеал та спрямованість своєї емоційної сфери, не перекладаючивідповідальність на соціум і панівні культурні стереотипи. При цьому суб’єктнийпідхід вивчає потенційні можливості та засоби безпечного та ефективногорозвитку емоційності людини. З широкого психотерапевтичного досвіду відомо, щолюдина може свідомо регулювати інтенсивність своєї емоційної реакції тарозвивати це вміння. Вміння розпізнавати та визначати якісні характеристикиемоцій теж піддаються розвитку. Крім цього, людина може контролювати і свідомозмінювати і більш глибокі параметри своєї емоційної сфери, такі як якісні такількісні характеристики емоційного фону. [27]
Актуалізаціяемоційної пам’яті та уяви як засіб виклику певного емоційного стану – захід,який використовується як складова частина саморегулювання – людина пригадуєситуації зі свого життя, які супроводжувались в нього сильними переживаннями,емоціями радощі або смутку. В останній час заявив про себе новий напрямокуправління емоційним станом – гелотологія (від греч. Gelos — сміх). Встановлено, що сміх оказує позитивну дію на психічні тафізіологічні процеси. Він пригнічує біль, так як під час сміху звільнюютьсягормони катехоламіни та ендорфіни, що перешкоджають запаленню та оказуютьзнеболювальну дію. Сміх також зменшує стрес та його наслідки, знижуєконцентрацію стресових гормонів. Експресивні засоби вираження емоцій сприяютьрозрядженню виникаючий нервово-емоційної напруги. При плаче разом зі слізьми зорганізму виводиться речовина, яка утворюється при сильної нервово-емоційноїнапруги. К Ізард відмічає три засоби переборення небажаного емоційного стану:1) за допомогою іншої емоції; 2) когнітивна регуляція; 3) моторна регуляція.Психічна регуляція зв’язана або з впливом ззовні, або з саморегулюванням: релаксаційнетренування, аутогенне тренування, медитація та ін.
В питанніоб обумовленості емоцій друг другом особливе місто займає положення взаємопородженні оцінюваних (задоволення – не задоволення) та спонукуваних (бажання,потяг) переживань. Значення цих простих положень (неприємне породжує бажаннявід цього позбавитися, незадоволене бажання викликає незадоволення) міститься втому, що їх прийманням або відторгненням вирішується питання об відношенніемоцій та мотивацій. [7]
Розглядаючимеханізм впливу когнітивне-стилевих характеристик на емоційне, потрібновідзначити існуючи положення про те, що в житті нормальної людини позитивні“підкріплення”, реальні досягнення та успіхи, зустрічаються з більшою частотою,ніж негативні – “невдачі”, якщо мати на увазі первісні, елементарні мотиви тацінності. В психологічній літературі можна знайти посередні підтвердження цьогоприпущення. Так, велику узагальненість та, відповідно, меншу інформативністьпозитивних емоцій порівняно з негативними можна розглядати як слідствонеоднаковій емоційній адаптації к “негативним” та “позитивним” подіям, в силубільшої частоти останніх. До цього ж слід віднести дані про те, що рівеньзадоволення первісних мотивів (зв’язані, наприклад, зі станом здоров’я,загальним становищем у сім’ї, матеріальним благополуччям та ін.) корелює(негативно) лише з частотою та силою негативних емоцій, позитивні емоції навітьпри високому рівні задоволення цих мотивів звичайно не виникає. Боухер та Осгудвказують на перевірену у багатьох експериментах універсальну тенденцію частішевикористовувати слова, які висловлюють позитивні оцінки, ніж негативні. Є дані,що співвідношення цих оцінок відповідає правилу “золотого переріза” (відповідно62 % та 38 %). З цих даних слідує, що надто аналітична спрямованість повинна,вочевидь, утруднити адекватне відображення того співвідношення “нагород” та“покарань”, яке існує в “генеральній сукупності” подій реального життя. Впроцесі “модулювання ймовірного майбутнього” для аналітика на перший план припрогнозуванні повинна виступати його специфіка, відміна від раніше пережитиханалогічних подій. А так як в минулому досвіді переважали успіхи, то прогнозаналітика буде менш благо приємним, ніж при синтетичної спрямованості розуму.[19]
Такимчином, зміни емоційної сфери зв’язани як з фізичним, так і з психічним станомлюдини. Нездатність людини що-небудь зробити для інших викликає в неї почуттязаздри та вини, яки потім проростають байдужістю к навколишнім людям, байдужімвідношенням до свого теперішнього та майбутнього, к зниженню емоційногоконтролю. [11]
Розділ2. Емпіричне вивчення емоційності
2.1Організація дослідження
Ціллюданого дослідження є виявлення стійких емоційних переживань, схильністьсуб’єкта до оптимістичності або песимістичності, до позитивного або негативногоемоційного фону, шляхом виявлення переважаючих модальностних характеристикемоційності: емоцій радощі, печалі, гніву та страху.
Удослідженні була використана методика Л. А. Рабиновича “Чотирьох модальнийемоційний опитувач”. В цьому опитувачі міститься 46 питань, на якідосліджуваний міг дати чотири варіанта відповіді: “безумовно, так”, “пожалуй,так”, “безумовно, ні”, “пожалуй, ні”. До кожної емоції (радості, печалі, гніву,страху) відноситься по 12 питань (2 питання одразу є прямими для однієїмодальності (радості або печалі) та протилежними для іншій). Перед анкетуваннямдосліджуваним було видано: письмова інструкція, питання та бланк длявідповідей, що містить 4 графи, які відповідають 4 відповідям. [13]
Дослідженняпроводилось в м. Одесі, в якому брали участь співробітники страхової компанії“Фідель СК” віком від 19 до 55 років, жіночої та чоловічої статі.
2.2Аналіз результатів дослідження
Дляаналізу результатів проведеного дослідження, були складені зведена таблицяіндивідуальних даних та інтерпретаційна таблиця модальностей емоційностідосліджуваних. Після підрахунку балів, згідно використаної методики, булиотримані наступні дані.
Зведенатаблиця індивідуальних даних досліджуваних
№ досліджуваного
Радість
Печаль
Гнів
Страх
Вік досліджуваного
Стать досліджуваного
1 34 18 33 18 55 р. жін.
2 23 17 16 28 56 р. жін.
3 27 24 38 12 23 р. жін
4 32 17 26 9 31 р. жін.
5 39 11 14 13 50 р. чол..
6 39 21 22 19 20 р. жін.
7 34 19 34 33 18 р. жін.
8 41 15 19 10 26 р. жін.
9 39 4 19 19 31 р. жін.
10 25 11 25 16 55 р. жін.
11 16 28 24 28 36 р. чол..
12 41 13 34 12 29 р. чол..
13 31 29 25 36 25 р. жін.
14 34 15 34 15 25 р. чол..
15 27 19 36 25 22 р. жін.
16 17 9 13 30 48 р. жін.
17 36 8 15 5 48 р. чол..
Якщо розглянутиці показники з точки зору переважання емоцій радості над печалю та гнівом надстрахом та навпаки, то можна виявити наступне:
Радість переважаєнад печалю – 16 осіб;
Печаль надрадістю – 1 особа (чоловік);
Гнів над страхом– 10 осіб (серед яких 7 жінок та 3 чоловіка)
Страх над гнівом- 4 особи (серед яких 3 жінки та 1 чоловік )
Гнів дорівнюєстраху – 3 особи (серед яких 2 жінки та 1 чоловікІнтерпретаційна таблиця модальностейемоційності досліджуваних
№ досліджуваного
Радість
Печаль
Гнів
Страх
1 + - - -
2 - - - +
3 - - + -
4 + - - -
5 + - - -
6 + - - -
7 + - + -
8 + - - -
9 + - - -
10 + - + -
11 - + - +
12 + - - -
13 - - - +
14 + - + -
15 - - + -
16 - - - +
17 + - - -
% відношення
52 %
5 %
24 %
19 %
Як можнапобачити, домінування емоції радощі очевидно, також є люди з переважаннямемоцій гніву або страху (в основному жінки до 25 років), десь в рівних долях,дуже незначний покажчик емоції печалі. Але є і такі, в кого переважають одразудві мадольностні емоції: радість та гнів або печаль та страх. У людей віком від50 років можна зустрінути як і переважання радості (оптимістичний настрій) такі страху, що пов’язане з пенсійним віком.
Висновки
1. Встановлено, що в психологічній літературі емоційність показується якціла система ознак, що описує динаміку виникнення, протікання та припиненняпереживань модальності, яке виникає по відношенню до якого-небудь об’єкту абоявища. [18]
2. Показано, що серед численних типологій емоційності поширення набули такі:
— типологія затипом темпераменту: сангвіністичний, флегматичний, меланхолічний, холеричний;
— типологія подинаміки вираження емоційності: емоційна стабільність та нестабільність;
- типологія за сприйняттям навколишнього світу:оптимізм та песимізм.
3. Виявлено, що з модальної точки зору існують такі типи емоційності:
— переважаннярадості над гнівом та страхом (8 осіб з 17);
— однаковеспіввідношення емоцій радості та гніву з переважанням гнівом та страхом (4особи з 17);
— переважаннястраху над гнівом та радістю (3 особи з 17);
— переваженнягніву над радістю, або печалі над радістю.
4. Визначено вемпіричному дослідженні, що найбільш поширеним типом емоційності є тип здомінуванням радості над іншими емоціями (52 %), яких також можна віднести дооптимістичного типу людей. Менш поширеним типом є домінування гніву (24 %) тастраху (19 %), досить рідким є емоційний тип з домінування емоції печалі (5 %),що мають негативний емоційний фон.