Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський інститутрегіонального управління і економіки
Приватний вищий навчальний заклад
Реферат
на тему:
Діагностика раннього дитячого аутизму
Кіровоград – 2007
Зміст
Вступ
І.Історичний аспект проблеми раннього дитячого аутизму (РДА)
І.1 Основніетапи у становленні проблеми РДА
І.2 Різніпідходи до проблеми раннього дитячого аутизму у зарубіжних та вітчизнянихпсихологічних школах
І.3Клініко-психологічні класифікації РДА
ІІ.Діагностика раннього дитячого аутизму
ІІ.1 Діагностичнікритерії РДА
ІІ.2 Основніознаки розвитку аутичної дитини
ІІ.3Проблеми формування зв’язку аутичної дитини з матір`ю:діагностичне значення
ІІІ.Експериментальна частина
Висновок
Тезаурусосновних понять
Використаналітература
Вступ
Сучасні дослідження свідчать, що у світі зростає кількістьдітей, які страждають від тяжкого порушення розвитку – аутичного синдрому. Томув останні десятиріччя в коло наукових досліджень дефектології потрапляєаномалія психічного розвитку за типом раннього дитячого аутизму (РДА). Цієюпроблемою все більше цікавляться психіатри (особливо дитячі), психологи,педагоги. «Аутизм — це відлюдькуватість, бар’єр у взаєминах з іншими, проте івідчайдушна потреба в спілкуванні, і водночас страх перед ним. Аутизм – ценеспроможність знайти в собі сенс власного існування через відчуття мінімальноїбезпеки, необхідної для зустрічі із зовнішнім світом» (Джованні Джервіс).
Аутизм привертає до себе особливу увагу, бо кількістьаутичних дітей у всьому світі зростає. Нині окремі статистичні дослідженнявказують, що 1 дитина з 1000 має класичний аутизм, а 1 зі 125 – розладаутичного спектру; 1 з 10 дітей класифіковано як розумово відсталу. (6)
Аутизм – проблема не тільки дітей, а й сім`ї тасуспільства. Цей розлад часто називають «прихованим» тому, що аутичнілюди залишаються незрозумілими. Коли у навчальних закладах зустрічаються діти заутичними тенденціями – їм необхідна кваліфікована психолого-педагогічнадопомога, яка полягає у створенні емоційного та психологічного комфорту, вихованніпочуття впевненості та захищеності, а згодом у поступовому обережному введеннінових навичок, форм поведінки.
Діагностика раннього дитячого аутизму базується на методіспостереження. Спостерігаючи за аутичною дитиною в природних умовах можнапомітити неадекватність поведінки, розлади психічних процесів, емоційної сфери.
Метою нашої роботи є прагнення узагальнити знання з розвиткута діагностики дітей, які страждають на РДА.
Для реалізації мети ми поставили наступні завдання:
- підібрати іопрацювати матеріал з даної теми;
- описати якрозглядалася проблема РДА у історичному аспекті;
- вказати наосновні діагностичні критерії раннього дитячого аутизму;
- описатиосновні ознаки розвитку аутичної, для врахування їх у діагностичних цілях;
- провестидослідження дитини з аутичними тенденціями;
- здійснитипрогноз відносно подальшого розвитку цієї дитини.
Історичний аспект проблеми РДАПоняття «синдром раннього дитячого аутизму» увів в обіходьамериканець Л. Каннер, який в 1943 році у власній клініці спостерігав 11 схожихміж собою випадків. Завдяки його послідовникам — австрійцю Г. Аспергеру інашому співвітчизнику С. Мнухіну – сьогодні ми маємо в своєму розпорядженніобширні знання про цю хворобу.
Клінічна,патологічна одиниця РДА признається фахівцями більшості країн. Не дивлячись наце, в поглядах на генез і прогноз раннього дитячогоаутизму немає спільних думок. Підходи до визначення РДА зазнають зміни, практично, впродовжусіх 50-ти років, що пройшли з часу його опису.
За данимипсихіатрів Німеччини, США, Японії частота РДА зустрічається від 4 до 26 випадків на 10000 дитячого населення.Співвідношення хлопчиків і дівчаток 4/5: 1. У дітей з РДА коефіцієнтінтелектуальності більш ніж в двох третинах випадків нижчий 70.
Етапи становленняРДА
Можна виділити 4основні етапи в становленні проблеми раннього дитячого аутизму:
1) донозологічнийперіод кінця 19 початку 20 століття характеризується окремими згадками продітей з прагненням до усамітнення.
2) так званий доканнеровський період, що приходиться на 20-40 роки минулого століття. Вирізняєтьсяпостановка питань про можливість виявлення у дітей шизоїдних тенденцій (СухарєвГ.Е., 1927, Сімеон Т.П., 1929 і ін.), а також про суть «порожнього»аутизму (1937).
3) каннеровськийперіод (43-70 рр.) ознаменований виходом у світ кардинальних праць по аутизму,як самого Л. Каннера (1943), так і Н. Аспергера (1944), а пізніше і великоїкількості робіт інших фахівців. У своїй першій роботі Л. Каннер охарактеризувавРДА, як особливий стан, з порушеннями спілкування, мови, моторики, яке вінвідніс до станів так званого «шизофренічного» спектру.
У подальші рокиРДА розглядався як конституціональний особливий стан (Рімланд (1964), БашинаВ.М. (1974); як аутистичний напад, який трапляється після нападу шизофренії(Вроно М.Ш., Башина В.М., (1975), і ін. Такі клініцисти, Арн Ван Кревелен,1952, Мнухін С.С. із співавторами у 1967році висунули концепцію органічногопоходження РДА, згідно якої мало місце часткове або повне фенокопіруваннясиндрому РДА. Нарешті, ряд дослідників відстоював поліетіологічність РДА,пов'язуючи його походження з органічними, реактивними причинами, наслідкамипорушення симбіозу між матір'ю і дитиною, — порушеннями адаптаційних механізміву незрілої особи (Маглер Н, 1952; Ніссан Г., 1971 і багато інших). У ці ж рокибули виявлені аутичні симптоми в клініці хворих на олігофренію, при ушкодженійX хромосомі, синдромі Ретта і ін.
4) післяканнеровський період (80 — 90 роки)характеризується відходом від позицій самого Л Каннера в поглядах на раннійдитячий аутизм. РДА став розглядатися, якнеспецифічний синдром різного походження.
У Росії першийопис органічного аутизму був представлений в 1967 році С.С. Мнухіним ізспівавторами. Опис РДА типу Каннера в 1970 році, в 1974 році – Г.Н. Півоваровоїі В.М. Башиної, Каганом В.Б. у 1982; РДА в контексті шизофренії постнападу в1975 році М.Ш. Вроно, В.М. Башиною та іншими.
Вперше вдалосяописати найважливішу особливість РДА Канн ера – особливий асинхронний тип затримки розвитку. Ознакиасинхронії розвитку виявлялися в порушенні ієрархії психічного, мовного,моторного, емоційного дозрівання, порушенні фізіологічного феномена витісненняпримітивних функцій складними, як це характерно для нормального розвитку дітей,тобто в синдромі «перешарування» примітивних функцій складними(Башина В.М., 1979, 1974, 1989).
Виявиласяваріантність аутичних синдромів від легких до важких, синдром каннеровськогоРДА зближувався з РДА процесуального шизофренічного походження. У встановленомуфеномені асинхронії розвитку, властивому РДА Каннера, виступала головнавідмінність від всіх інших видів порушеного розвитку з симптомами аутизмуіншого походження, що важливе для діагностики і прогнозу РДА, різногопоходження, різного патогенезу.
Таким чином, зчасу опису РДА в 1943 р. Каннером інезабаром Аспергером можна виділити дві його основні форми: синдром дитячогоаутизму Каннера і аутична психопатія Аспергера.(3)
Варіант Аспергеразвично легший, при ньому не страждає «ядро особистості». Цей варіантбагато авторів відносять до аутичної психопатії. При цьому якісні порушеннясоціальної взаємодії, незвичайно інтенсивні або обмежені, стереотипніповедінка, інтереси і активність (аналогічні проявам РДА) виділяються як діагностичнікритерії синдрому Аспергера, для якого типова відсутність клінічно значущої загальноїзатримки експресивної або рецептивної мови або когнітивного розвитку. Улітературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантаханомального психічного розвитку. Так, наприклад, РДА Каннера звичайно рано виявляється – на перші місяці життя,або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку івідхилення в поведінці, як правило, починають виявлятися на 2-3 році життя ібільш чітко – до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починаєходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з'являється ранішеходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, асиндром Аспергера вважається «крайнім варіантом норми». При синдроміКаннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, якправило, не несе комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більшзбережений, соціальний прогноз значно краще і дитина звичайно використовує мовуяк засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хочадитина і уникає чужого погляду; загальні і спеціальні здібності також кращі прицьому синдромі. (2)
Різні підходи допроблеми РДА в зарубіжних і вітчизнянихпсихологічних школах.
В межахпсихоаналізу аутизм розглядається як результат ранньої психогенної дії,обумовленої байдужим, холодним відношенням з боку матері. Ранній психологічнийстрес, специфічна патологія батьківсько-дитячих відносин, на думку авторів цієїконцепції, призводять до патологічного розвитку особи. Проте є результатичисленних досліджень хворих на аутизм, що свідчили про його зв'язок зорганічними і генетичними чинниками, а також вивчення взаємодії матерів здітьми, які страждають аутизмом, дозволили спростувати твердження про те, щоособиствсні особливості матерів і їх негативне відношення до дитини являютьсяпричиною розвитку хвороби. Інші концепції, де акцент робиться на афектнихрозладах, можна розбити на дві групи. Згідно теоріям першої групи, причина всіхпроявів аутизму – емоційні порушення. На думку авторів концепцій другої групи,афективні розлади також визначають взаємодію зі світом у хворих на аутизм,проте, самі вони похідні від специфічних когнітивних порушень. Найбільшпослідовною і детально розробленою концепцією, що відноситься до першої групи,ми вважаємо теорію В.В. Лебединського, О.С. Никольської, Е.Р. Баєнської, М.М.Ліблінг. Згідно цієї концепції, біологічна недостатність створює особливіпатологічні умови, до яких вимушена пристосовуватися аутична дитина. З моментународження спостерігається типове поєднання двох патогенних чинників:
1. порушенняможливості активно взаємодіяти з середовищем, що виявляється в зниженомужиттєвому тонусі;
2. зниженняпорогу афектного дискомфорту в контактах зі світом, що виявляється вхворобливих реакціях на звичні подразники і підвищеної ранимої при контактах зіншою людиною. Обидва вказані чинники діють в одному напрямі, перешкоджаючирозвитку активної взаємодії з середовищем, створюючи передумови для посиленнясамозахисту. Аутизм, на думку авторів, розвивається не тільки тому, що дитинаранима і мало витривала в емоційному відношенні. Багато проявів аутизмуінтерпретуються як результат включення захисних і компенсаторних механізмів, щодозволяють дитині встановлювати відносно стабільні, хоча і патологічні,взаємостосунки зі світом. В межах даної концепції спотворення розвиткукогнітивних функцій – це наслідок порушень в афективнійсфері. Особливості формування моторних процесів, сприйняття, мови, мисленнябезпосередньо позв'язуються з грубими емоційними розладами. Виділення чотирьохрівнів афектної регуляції дозволяє авторам пояснити весь спектр проявів аутизму(рівневий підхід).
Клініко-психологічнікласифікації РДА
Клініко-психологічнаструктура раннього аутизму, як особливої форми недорозвитку (за Каннером),характеризується наступними ознаками:
1) аутизм яккрайня «екстремальна» одинокість дитини, що формує порушення її соціальногорозвитку поза зв’язком з рівнем інтелектуального розвитку;
2) прагненнядо постійності, що проявляється у вигляді стереотипних знань, надмірної пристрастідо різних об’єктів, протидія змінам в оточенні;
3) особливахарактерна затримка і порушення розвитку мови, також поза зв’язком з рівнемінтелектуального розвитку дитини;
ранній прояв (до2,5 років) патології психічного розвитку, в більшій степені пов’язаної зособливим порушенням психічного розвитку, ніж з його регресом. (К)
Клініко-психологічнакласифікація РДА в межах рівневого підходу
Нікольськавиділяє чотири типові групи раннього дитячого аутизму (Нікольська, 1985; 1987),в кожній з яких афективна адаптація дитини визначатиметься механізмами одного зчотирьох рівнів. Основними критеріями розподілу вибрані характер і ступіньпорушень взаємодії із зовнішнім середовищем і тип самого аутизму.
Діти I групи з аутичною відчуженістю відоточуючого характеризуються глибокою агресивною патологією, важкими порушеннямипсихічного тонусу і довільної діяльності. Їх поведінка носить польовий характері виявляється в постійній міграції від одного предмету до іншого. Ці діти мутичні. Нерідко вживають не членороздільні, афектно акцентуйованісловосполучення. Не мають потреби в контактах, не оволодівають навичкамисоціальної поведінки. Немає і активних форм афектного захисту від оточуючого.Вони не тільки бездіяльні, але і повністю безпорадні, майже або зовсім неволодіють навичками самообслуговування. Швидше за все, тут йдеться про раннійзлоякісний безперервний перебіг шизофренії («люцидна кататонія»), часто ускладненоїорганічним пошкодженням мозку.
Діти цієї групимають якнайгірший прогноз розвитку, потребують постійного доглядуВ умовахінтенсивної психолого-педагогічної корекції у них можуть бути сформованіелементарні навички самообслуговування; вони можуть освоїти письмо,елементарний рахунок і навіть читання, але їх соціальна адаптація утрудненанавіть в домашніх умовах.
Діти II групи з аутичним відхиленнямоточуючого характеризуються певною можливістю активної боротьби з тривогою ічисленними страхами за рахунок стимуляції позитивних відчуттів за допомогоючисленних стереотипів: рухових (стрибки, помахи рук, перебігання і т. д.),сенсорних (стимулювання зору, слуху, дотику) і т.д. Такі афектно насичені дії,доставляють емоційно позитивно забарвлені відчуття і підвищують психологічнийтонус, притупляючи неприємні дії ззовні.
Зовнішній малюнокїх поведінки — манірність, стереотипність, імпульс численних рухів, химернігримаси і пози, хода, особливі інтонації мови. Ці діти звичайно малоконтактні,на запитання відповідають односкладово або мовчать, іноді щось шепочуть.Спонтанно у них виробляються лише найпростіші стереотипні реакції на оточуюче,стереотипні побутові навички, односкладові мовні штампи-команди. У цих дітейчасто спостерігається примітивний, але «симбіотічний» зв'язок зматір'ю, щохвилинна присутність якої — непорушна умова їх існування.
Прогноз намайбутнє для дітей даної групи кращий. При адекватній тривалій корекції вониможуть бути підготовлені до навчання в школі (частіше — в масовій, рідше — вдопоміжній).
Діти III групи з аутичним заміщеннямнавколишнього світу характеризуються більшою довільністю в протистоянні своїйафектній патології, перш за все страхам. Ці діти мають складніші формиафектного захисту, що виявляються у формуванні патологічних потягів, увиникненні компенсаторних фантазій, часто з агресивною фабулою, яка в процесірозіграної психодрами зніме переживання і страхи. Зовнішній малюнок їхповедінки ближчий до психопатоподібного. Характерні: розгорнена мова, вищийрівень когнітивного розвитку. Ці діти менш афективно залежні від матері, непотребують надмірної опіки, їх емоційні зв'язки з близькими слабкі,проявляється низька здібність до співпереживання. Такі діти при активніймедико-психолого-педагогічній корекції можуть бути підготовлені до навчання вмасовій школі.
Діти IV групи характеризуються надмірнимгальмуванням. У них не глибокий аутичний бар'єр, менше виражена патологіяафективної і сенсорної сфер. У статусі цих дітей на першому плані –неврозоподібні розлади: надзвичайне гальмування, боязкість, лякливість,особливо в контактах, відчуття власної неспроможності, яке підсилює соціальнудезадаптацію. Значна частина захисних утворень цих дітей носить негіперкомпенсаторний, а адекватний, компенсаторний характер – при поганомуконтакті з однолітками вони активно шукають захисту у близьких; зберігаютьпостійність середовища за рахунок активного засвоєння поведінкових штампів, щоформують зразки правильної соціальної поведінки, прагнуть бути«хорошими», виконувати вимоги близьких. У них є велика залежність відматері, але це не вітальний, а емоційний симбіоз з постійним афективним«зараженням» від неї. (4)
Їх психічний станнаближається, швидше, до своєрідної затримки розвитку з достатньо спонтанною,значно менш штампованою мовою. Діти саме цієї групи часто знаходять парціальнуобдарованість. Вони можуть бути підготовлені до навчання в масовій школі, а вневеликій частині випадків — навчатися в ній і без спеціальної підготовки.
Ранній дитячийаутизм вперше описаний Лео Каннером в 1943 р., аутизм продовжує викликативеликий інтерес до теперішнього часу. Розроблена безліч психологічних теорій,що намагаються пояснити його природу. У деяких з них основний акцент робитьсяна емоційних порушення, приписуючи їм провідну роль в розвитку аутичних проявів.
Аутизм можевиникати як своєрідна аномалія розвитку генезу, а також спостерігатися у виглядіускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі іпри метаболічних дефектах.
Діагностикараннього дитячого аутизму.Діагностичні критерії раннього дитячого аутизму
Згідноміжнародної класифікації хвороб (МКБ-10), виділяються наступні діагностичнікритерії аутизму:
1. Якісніпорушення, що виявляються мінімум в одній з наступних функцій:
а) нездатністьадекватно використовувати для регулювання соціальної взаємодії контакт погляду,мімічний вираз, жестикуляцію;
б) нездатність довстановлення взаємозв'язків з однолітками;
в) відсутністьсоціально-емоційної залежності, що виявляється в порушеній реакції на іншихлюдей, відсутності модуляції поведінки відповідно до соціальної ситуації;
г) відсутністьзагальних інтересів або досягнень у спілкуванні з іншими людьми.
2. Якісніаномалії в спілкуванні, що виявляються мінімум в одній з наступних ознак:
а) — затримка абоповна відсутність спонтанної мови, без спроб компенсувати цей недолікжестикуляцією і мімікою (часто передує відсутність комунікативного гуління у віці немовляти);
б) — відносна нездатність починатиабо підтримувати бесіду (при будь-якому рівні мовного розвитку);
в) мова, щоповторюється і стереотипна;
г) відсутністьрізноманітних спонтанних ролевих ігор або (у молодшому дошкільному віці)наслідувальних ігор.
3. Обмежені істереотипні поведінка, інтереси і активність, що виявляється мінімум в одній знаступних ознак:
а) стереотипністьі обмеженість інтересів;
б) зовнінав'язлива схильність до специфічних, нефункціональних вчинків або ритуалів;
в) стереотипністьмоторних функцій;
г) підвищенаувага до ряду предметів, або не функціональних елементів іграшок (до їх запаху,дотику поверхні, створюваному ними шуму або вібрації).
Вже в перший рікжиття виявляються початкові симптоми аутизму – дитина не реагує на віддалення інаближення матері, не усміхається, не виявляє цікавості до іграшок. У віці 2-3років батьки відзначають незвичайність дитячої мови: ехолалію, перестановкузайменників, наявність штампів і це є сигналом про емоційні відхилення.
Надалі основнимикритеріями хвороби є:
— відсутність удитини прагнення до контактів з оточуючими;
— відгородженістьвід зовнішнього світу;
— слабкістьемоційних реакцій;
— недостатняздатність диференціювати людей, тварин, неживі предмети;
— недостатняреакція на зорові і слухові подразники;
— фобії (зокрема,неофобія – страх всього нового);
— одноманітнаповедінка, наявність постійних стереотипних регресивних рухів (постукування,ляскання руками, біг по колу, розривання предметів).
Відмінноюособливістю дітей з аутизмом є нерівномірність психічного розвитку в цілому, атакож окремих психомоторних функцій. Інтелект дітей з ознаками аутизму можебути нормальним, але розвинений негармонійно, буває розумова відсталість, інавпаки – серед таких дітей зустрічаються обдаровані.
Іноді у дитинибуває складний дефект, так називають поєднання двох і більше порушень, щооднаковою мірою визначають структуру аномального розвитку, труднощі виховання інавчання дитини. Наприклад, одночасні порушення зору і слуху, зору і мови,слуху і моторики. При ускладненому дефекті можливе виявлення провідного абоголовного порушення і ускладнюючих його розладів. Наприклад, у розумововідсталої дитини можуть бути зниження слуху або зору, емоційні або поведінковіпорушення, дефекти опорно-рухової сфери, мови. У одних випадках говорять пронедорозвинення якої-небудь функції, в інших — про її пошкодження. Особливістьдитячого мозку виявляється у тому, що навіть незначні його поразки не єчастковими, локальними, вони негативно позначаються на всьому процесі розвитку(дозрівання) центральної нервової системи. А при важкому порушенні його слідизалишаються на довгі роки, а іноді на все життя. Весь подальший розвиток дитинивідбувається в умовах патологічного стану центральної нервової системи. Якщосвоєчасно, якомога раніше, не буде організовано лікувальну ікоректувально-педагогічну роботу, то дитина відставатиме в психічному розвитку.Згідно МКБ-10 серед порушеньпсихологічного розвитку виділений дитячий (типовий) аутизм і атиповий аутизм.Симптоматика дитячого аутизму виявляється у віці до трьох років, тоді як ознакипсихічних порушень при атиповому аутизмі спостерігаються після трьох років.Слід зазначити, що одним з найістотніших симптомів, всупереч думці Каннера, єзовсім не протест цих дітей проти зміни оточуючого середовища, а початкове,надто явне, ослаблення інстинктивних або безумовнорефлекторних реакцій – орієнтувальних,харчових, самозахисних та ін. Відсутність цих реакцій робить рухи дітей хаотичними,дезорганізованими, а їх самих – практично беззахисними і безпорадними.Природно, що така початкова, часто природжена недостатність безумовно рефлекторного фонду найважливіших стовбурнихапаратів не може не відобразитися негативно на формуванні кіркової діяльності.Кора головною мозку у цих дітей непогано, але пасивно реєструє і відображаєвсе, що випадково потрапляє в їх поле зору, але втрачає здібність активного,вибіркового відношення до явищ навколишнього середовища. Звідси грубі порушенняуваги, схильність «незрячим» поглядом ковзати без інтересу понавколишніх предметах, живих істотах, безцільні рухи, тривала нездатністьоволодіватити навичками самообслуговування і головне – тривала затримкаформування самосвідомості, комплексу «Я», що позначається всхильності говорити про себе в третій особі. Важливо ще раз підкреслити, що призовнішній стимуляції вдається змусити цих дітей «зібратися»,«мобілізуватися» і дати більш-менш правильні відповіді на питання,або проявити більш менш адекватні емоційні реакції.
Дитячий аутизм,що не входить в спектр шизофренічної симптоматики, характеризується порушеннямивсіх сфер психіки — сенсомоторной, перцептивної, пізнавальної, мовної іемоційної, також яскраво виражені порушення у сфері соціальної взаємодії зоточуючими. Ця хвороба вражає не тільки психічні функції (мова, інтелект,мислення), але і патологічно відображається на сприйнятті дитиною цілісноїкартини світу. Основна проблема аутизму полягає в нерозумінні хворим загальногозначення подій, що відбуваються навколо. Хворі не мають власної думки.
Основні ознакирозвитку аутічної дитини
Візуальні прояви аутичноїдитини діагностуються у досить ранньому віці. Так, наприклад, можуть виявлятисяознаки слабкості психічного тонусу, млявості, малої активності в контактах зсередовищем, невираженість проявів навіть вітальних потреб (дитина може непросити їсти, терпіти мокрі пелюшки). При цьому вона може їсти із задоволенням,любити комфорт, але не настільки, щоб активно вимагати його, відстоювати зручнудля себе форму контакту; ініціативу у всьому така дитина надає матері. Пізнішене прагне активно досліджувати середовище. Часто батьки описують таких дітей якдуже спокійних, "ідеальних", зручних. Вони можуть залишатися одні, невимагаючи постійної уваги.
У інших випадкахдіти, навпаки, уже в ранньому віці відрізняються особливою збудливістю, руховимзанепокоєнням, труднощами в засипанні, особливою вибірковістю в їжі. До нихважко пристосуватися, у них можуть вироблятися особливі звички – укладанняспати, годування, інших процедур. Свою незадоволеність вони можуть виражати такрізко, що стають диктаторами в розробці перших афективних стереотипів контактуз світом, одноосібно визначаючи, що і як треба робити.
Таку дитину важкоутримати на руках або візку. Збудження звичайно зростає до року. Коли такадитина починає самостійно пересуватися, вона стає абсолютно некерованою: біжитьне озираючись, поводиться абсолютно без «відчуття межі». Активністьтакої дитини, проте, носить польовий характер і ніяк не пов'язана з цілеспрямованимобстеженням середовища.
Разом з тим, батькипасивних, і батьки збуджувальних дітей часто відзначали тривожність,лякливість, легке виникнення у дітей стану сенсорного дискомфорту. Багатобатьків повідомляють, що їх діти були особливо чутливі до гучних звуків, непереносили побутових шумів звичної інтенсивності, спостерігалася нелюбов дотілесного контакту, характерна гидливість при годуванні; у ряді випадківнаголошувалося неприйняття яскравих іграшок. Неприємні враження у багатьохвипадках надовго фіксувалися в афективній пам'яті дитини.
Незвичайнареакція на сенсорні враження виявлялася і в іншому. При прагненні обмежитисенсорний контакт зі світом, при недостатній спрямованості на обстеженняоточуючого, наголошувалася захопленість, зачарованість дитини певнимистереотипними враженнями – зоровими, тактильними, слуховими. Одержавши цівраження одного разу, дитина знову і знову прагнула до їх відтворення. Так,дев'ятимісячна дитина до повної знемоги розтягує еспандер, інша дитина засинаєнад конструктором.
Затоплюваністьритмічними враженнями, що повторюються, взагалі характерна для раннього віку.До року закономірне домінування в поведінці «циркулюючих реакцій»,коли дитина повторює одні і ті ж дії задля відтворення ефекту – стукаєіграшкою, стрибає, закриває і відкриває двері. Дитина з нормальним розвитком іззадоволенням включає дорослого в свою активність. У разі раннього дитячогоаутизму близькому практично не вдається включитися в дії, якими захопиласядитина. Особливі сенсорні захоплення починають відгороджувати його відвзаємодії з близькими, а значить від розвитку і ускладнення взаємодії знавколишнім світом.
Проблемиформування зв'язку аутичної дитини з матір'ю
Нормальна дитинасхильна розвиватися соціабельнольно практично з самого народження. У немовлятидуже рано виявляється виборчий інтерес до соціальних стимулів: людськогоголосу, обличчя і т. д. Вже в перший місяць життя немовля може проводити значнучастину часу у контакті з матір'ю. Саме контакт через погляд несе функціюзапуску і регуляції процесу спілкування. Багато матерів аутичних дітейрозказують про те, що їх дитина не фіксувала погляду на обличчі дорослого,дивилася повз, «крізь». Клінічні спостереження і дослідження старшихаутичних дітей показали, що людина, його обличчя є найпривабливішим об'єктом ідля аутічної дитини, але вона не може надовго зупинити на ньому свою увагу,погляд як би коливається, це і бажання наблизиться, і бажання відхилитися.Перша усмішка, за повідомленням батьків, з'являлася у такої дитини вчасно, протевона не була адресована дорослому і виникала як реакція і на наближеннядорослого, і на ряд приємних дитині вражень (термусання, звук брязкальця,строкатий одяг матері і т.д.). Явне «зараження усмішкою»спостерігалося лише у частини дітей (за даними Ф Волкмар – в третині випадків).Разом з порушенням розвитку перших стереотипів побутової взаємодії порушуєтьсястановлення стереотипів емоційного контакту. Якщо в нормі до 3 міс. з'являєтьсястійкий «комплекс пожвавлення» — передбачення дитиною ситуації контакту,в якому вона стає його активним ініціатором, що вимагає уваги, емоційноїактивності дорослого, немовля приймає відповідну позу, протягує ручки унапрямку до дорослого, та подібні прояви не характерні для маленьких аутичнихдітей. На руках у матері багато хто з них відчуває себе дискомфортно: вони неприймають позу готовності, відчувається байдужість дитини, або її напруга, абонавіть опір. Здатність диференціювати вираз обличчя, інтонації звичайно виникаєпри нормальному розвитку між 5 і 6 місяцями. Аутичні діти гірше розрізняютьвираз обличчя близьких і навіть можуть неадекватно реагувати на усмішку або насумний вираз обличчя матері. За даними історій розвитку, багато хто з аутичних дітей в другому півріччі життя все ж таки виділяє близького. Прихильністьаутичної дитини виявляється, частішевсього лише як негативне переживання відділення від матері. У позитивнихемоціях прихильність, як правило, не виражається. Дитина, правда, може радіти,коли близькі торсають, розважають її, проте ця радість не адресована близькому,дитина не прагне розділити її з ним.
Така прихильністьмає характер швидше за примітивний симбіотичний зв'язок дитини з матір'ю, колимати сприймається тільки як основна умова виживання. Після півроку, в нормі,завдяки розвитку стереотипів, ритуалів спілкування, ігор, у взаємодіях дитини здорослим з'являється можливість взаємного зосередження уваги не тільки один наодному, але і на зовнішніх об'єктах. Нездатність до концентрації уваги, дозосередження на об'єкті є одним з ранніх явних проявів дитячого аутизму.Порушення активності, сенсорна недостатність розвитку афективних стереотипіввзаємодії, емоційного контакту – все це штовхає дитину на пошуки додатковоїаутостимуляції, веде до розвитку гіперкомпенсаторних механізмів, що дозволяютьдитині заглушити, зменшити відчуття афективного дискомфорту. На доступному їйрівні дитина розробляє витончені способи аутостимуляціі стенічних афективнихстанів. Прагнення аутичних дітей до постійного відтворення одних і тих жестереотипних дій, що викликають приємні їй відчуття, вносить великий внесок урозвиток одноманітної поведінки.
Таким чином, вперше півріччя життя у аутичної дитини спостерігаються порушення в розвиткупочаткової фази комунікативних навиків, основним змістом якої є налагодженняможливості обміну емоціями, вироблення загальних емоційних вражень щоденнихситуацій. До кінця першого – початку другого півріччя життя у дитини, щорозвивається нормально, є чітка диференціація «своїх» і«чужих», і серед «своїх» найбільша прихильність виникає доматері як основної особи, що говорить про достатню розробленість індивідуальнихстереотипів емоційного спілкування.
Експериментальначастина
З метоювідпрацювання практичних навичок діагностики РДА, нами були переглянутітеоретичні положення відносно даної теми, здійснена організація пошуку базовогопідприємства, для реалізації мети. В процесі спілкування з психологами м.Первомайська, виявилося, що в загальноосвітніх школах можна зустріти дітей, уяких спостерігаються розлади аутичного спектру. З одним із таких учнів, булапроведена діагностична робота. Ярослав навчається у ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів. Вінявляється учнем 5-Б класу. Особливими ознаками поведінки даної дитини єнеможливість встановити нормальні контакти не тільки з класом, а і з батьками.Хлопчик уникає спілкування з однолітками, боїться рухових ігор, неохочеспілкується із чужими дорослими. Його відповіді, в основному закритого змісту(так, ні, не знаю). До дошки його не викликають, з місця відповідає дуже тихо,і то не завжди. Вчителі до нього звикли, перевіряють завдання у письмовійформі. Інтелект дитини збережений. Про це свідчать результати за тестами«Виключення зайвого» — вербальний та проективний варіанти. Словесний варіантскладається із надрукованих двадцяти серій, кожна з яких вміщує по п’ять слів.Піддослідному пропонувалося 4 слова об`єднати в одну групу, дати їй назву, а одне слово викреслити.
Ярослав вірноназивав родові поняття і виключав зайве слово. Із 20 серій правильно буловиконано – 14, що свідчить про середній рівень інтелектуальних можливостей.Виконання невербального тесту вдалося краще. Із 14 картинок правильно булоінтерпретовано – 12, що свідчить про достатній рівень вміння систематизувати ікласифікувати.
Наступним етапомбуло використання методики «Три дерева», яка діагностує батьківсько-дитячівзаємини. Наявність одного об’єкта свідчить про не сформованість колективноїспрямованості, та відсутність емоційного зв’язку в сім`ї. Хлопчик намалювавпальму. Якщо розглядати роботу у межах психоаналізу – можна зробити наступнівисновки:
1. Пальма –символ одинокості, гордощів.
2. Острів,на якому вона (пальма) зображена символізує прагнення обмежити свою територію.
3. Надмірнийнатиск ліній, свідчить про тривожність, щодо можливості порушення даноїтериторії.
В процесіспілкування з батьками даної дитини вияснилося, що хлопчик з раннього віку міг залишатися сам натривалий час. Довго дивитися у вікно, не міняючи пози. Не любив тілесногоконтакту (пестощів, поцілунків). Залишаючи його на дитячому майданчику, батькибули переконані у тому, що дитина нікуди не піде, буде чекати їх на тому жмісці, на якому її було залишено.
Виясняючи причинитакої поведінки хлопчика, ми зрозуміли, що батькові даного учня властиві такі жсамі риси: малоконтактність, замкнутість, сором’язливість. Він взагалі не бажавспілкуватися, мотивуючи це зайнятістю. Можливо у даному випадку спрацювавгенетичний фактор, який був ускладнений госпіталізмом дитини у ранньому віці.Так склалася доля Ярослава, що тривалий час він перебував у старенької бабусі,котра, постійно поралася по господарству і дуже мало часу приділяла хлопчику.
Уточнюючианамнестичні дані,з кожним разом виникало переконання у правильності діагнозу – аутичнихтенденціях. Так, за розповіддю матері, перебуваючи у дитячому садочку, хлопчикзавжди сидів у куточку, і в разі спроби вихователів вивести його звідти,проявляв агресивні дії – кусався і дряпався. Не любив, коли навколо ньоговідбувалися якісь зміни (зміна ліжечка, місця за сніданком чи обідом). Словниковийзапас дитини (за словами матері) формувався повільно. Але (що є незвичайнимявищем) – вражає вишуканість мови, правильність у формуванні речень, чіткість увимові слів. Уява у дитини бідна, це виявилося у процесі діагностики. Напрохання домалювати якомога більше деталей, щоб утворилися образи, які містятьелемент кола, хлопчик довго не хотів реагувати, а згодом, все ж таки домалювавстереотипні лінії, в результаті чого вийшов абстрактний образ. На запитання «Щоце є?» — хлопчик відповів — «Зима». Спілкуючись із шкільним психологом,вияснилося, що Ярослав включений у корекційну групу, яка працює за програмою«тренінг емоційної зрілості». Динаміка (за словами психолога) просліджується,але досить повільно.
Прогнозуючиподальший розвиток цього учня, можна зробити наступні висновки:
1) приналежному ставленні до дитини оточуючих, при здійсненні регулярної корекційноїроботи можна досягти позитивних результатів, оскільки інтелект дитинизбережений і глибоких симптомів аутизму не спостерігається;
2) педагогічнукорекцію повинні здійснювати одночасно і батьки і педагоги, співпрацюючи зпсихологом та дефектологом.
3) Важливимкомпонентом у роботі з такою дитиною є формування позитивної мотивації до змін.
Працюючи з даноюдитиною та людьми із її оточення, виникло переконання щодо нелегкості даноїроботи, яка потребує професійного такту, комунікабельності, емпатійності, аосновне, володіння теоретичним матеріалом з дефектології, діагностичнимикритеріями РДА.
Висновок
Досліджуючипроблему раннього дитячого аутизму, її діагностику, ми дійшли наступнихвисновків.
1. Данапроблема досить актуальна і потребує більш детального вивчення нами симптомівїї прояву.
2. Незважаючина достатню розробленість теми, в процесі її вивчення як зарубіжними, так івітчизняними авторами, залишилося багато «білих плям» щодо її виникнення.«Дотепер невідома етіологія аутизму. Класична школа, спираючись на емпіричнедослідження, описує етіологію аутизму як кортикальні та субкортикальніпорушення, як створення складних динамічних взаємодій між окремими ділянками головногомозку. Частина вчених розглядає аутизм як наслідок порушення психологічнихвзаємодій «мати — дитина» »;
3. ДіагностикаРДА базується на спостереженні за розвитком дитини в процесі навчально-виховноїдіяльності, на зборі анамнестичних даних (під час спілкування з батьками, таближнім оточенням дитини). Можна використовувати під час встановлення контактуз дитиною проективні та вербальні методики. Хоча краще діють проективні, і це єзакономірним проявом аутичних дітей.
4. Данідіагностики дитини, яка навчається у ЗОШ №5 І-ІІІ ступеня, м. Первомайська,свідчать про наявність розладу аутичного спектру нескладної форми, що даєучневі можливість навчатися у масовій школі.
5. Систематичнакорекційної робота з хлопчиком, яку будуть здійснювати фахівці разом ізбатьками, забезпечить можливість подальшої соціалізації дитини.
6. Основнізусилля в побудові корекційної роботи можуть бути спрямовані на створенняемоційного та психологічного комфорту, почуття впевненості та захищеності, азгодом на поступове обережне введення нових навичок, форм поведінки.
Тезаурус основнихпонять
1. Аутизм – відлюдькуватість, бар’єр увзаєминах з іншими …(В. миргородський, 1995)
2. Афект – найбільший ступінь виявленнястраху, гніву, радості…(Тарабрина Н.,2001)
3. Аутичнемислення –заглиблення у світ особистих переживань із послабленням або втратою контакту зреальною дійсністю, відсутністю бажання спілкуватися з людьми, обмеженняемоційних проявів (Ломов Б., 1995)
4. Адекватнаповедінка –поведінка, яка відповідає обставинам і ситуації (Чабан О., 2001)
5. Увага – це один із проявіворієнтувального рефлексу і вольових процесів, спрямованих всередину психічноїдіяльності людини….(О.Чабан, 2001)
6. Неологізми – це нові слова, вигаданіхворим, значення яких зрозуміле лише йому (Дегтяр В., 2001)
7. Пасивнийнегативізм –невмотивована відмова хворого виконувати будь-яку дію, не реагування напрохання щось зробити (Корсакова К.,1988)
8. Емоційнірозлади –лабільність настрою, схильність до страхів, неадекватність емоційноїреакції…(Менделевич, 1998)
9. Стереотипнірухи – дії, яківиконуються час від часу, без будь-якої мотивації (Менделевич, 1998)
10. Симбіотичнийзв'язок – тісний зв'язок з іншим об’єктом, що проявляється в повній, абочастковій ідентифікації (Менделевич, 1998)
11. Ситуація– становище, збіг умов і обставин, що створюють відповідне становище(КорсаковіК, 1988)
12. Психодрама– театральний експеримент, метод, який застосовується у корекційній діяльності(Чабан О., 2001)
13. Психопатія– патологічно змінений характер (Чабан.О., 2001)
14. Паралогічнемислення – порушення мисленя на рівні суджень (Чабан О., 2001)
Використаналітература
1. Клиническаяпсихология: Учебник / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Питер, 2004. – 960 с.(Серия «Национальная медицинская библиотека»). – с. 959.
2. Корсакова К.К.,Московичюте Л.И. Клиническая нейропсихология. – М., 1988. – с. 153.
3. Менделевич В.Д.Клиническая и медицинская психология. – М., 1998. – с. 236.
4. Лурия А.Р. Высшие корковые функциичеловека и их нарушения при локальных поражениях мозга. – М., 2000. – с. 95
5. Коректувальнапедагогіка: Основи навчання і виховання дітей з відхиленнями в розвитку:Навчальний посібник для студентів середніх педагогічних учбових закладів / Б.П.Пузанов, В.І. Селіверстов, С.Н. Шаховськая, Ю.А. Костенкова; Під ред. Б.П. Пузанова.- 3-е видавництво, доп. — Видавничий центр«Академія», 2001. — 160 с.
6. ПетроваВ.Г., Белякова І.В., Хто вони, діти з відхиленнями в розвитку? — М.: Флінта:Московський психолого-соціальний інститут, 1998. – 104с.
7. Психокоректувальнаі розвиваюча робота з дітьми: Навчань. допомога для студентів середніхпедагогічних учбових закладів / І.В. Дубровіна, А.Д. Андреева, Е.Е. Данілова,Т.В. Вохмянина; під ред. І.В. убровіной. 2-е видавництво, стереотип. — Видавничий центр «Академія», 2001. — 160 с.
8. ШаповалТ. Допомога дітям з особливими потребами // Психолог, липень, 2003. – 48 с.
9. Новетесты ІQ / Серия психологические єтюды. – Ростов н /Д: «Феникс», 2003. — 352с.