Міністерство освіти і науки України
Хмельницький національний університет
Кафедра управління персоналом та економікипраці
Курсова робота
з навчальної дисципліни „Розміщення продуктивних силі регіональна економіка”
на тему:
„Текстильна промисловість України. Основні проблемита перспективи розвитку"
Виконав: ст.гр. УПЕ-06-2
Пузирей В.М.
Перевірив к. е. н.,доцент
Приступа М. І
Хмельницький
2006
Зміст
Вступ
1. Загальна характеристика текстильної промисловостіУкраїни
1.1 Еволюція розвитку текстильної промисловостіна території України
1.2 Особливості територіальної організації підприємствтекстильної промисловості
1.3 Характеристика стану лляного комплексу
2. Сучасний рівень розвитку текстильної промисловості
2.1 Текстильна промисловість України в сучасних умовахгосподарювання
2.2 Міжнародне співробітництво угалузях текстильної промисловості
3. Основні проблеми текстильної промисловості
4. Перспективи розвитку текстильної промисловості
4.1 Шляхи розвитку текстильної промисловості
4.2 Розвиток текстильної промисловості за рахуноквикористання льоносировини
4.3 Інтеграція України до світового ринку текстилю
Висновки
Література
Додатки. Провідні підприємства текстильної промисловості
Вступ
На сучасному етапірозвитку промисловості України текстильна промисловість відіграє важливу роль. Цеє одна з найперспективніших галузей економіки.
Виробництвотекстилю на українських землях було присутнє з давніх-давен. Текстильнапромисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, протебільшість підприємств були невеликими. За останні роки спостерігається спадвиробництва. Значні потенційні можливості використовуються недостатньовнаслідок недопоставок сировини. Вирішення потребують такі завдання, якформування та розміщування державних замовлень і державних контрактів,координування діяльності підприємств, використання нових видів сировини.
В періодстановлення України як країни з ринковими умовами господарювання в економіціспостерігався спад економічної діяльності й недолік інвестицій на підтримкудіючих підприємств текстильної промисловості.
В роботітекстильної промисловості допускаються істотні недоліки. Міністерство легкоїпромисловості України, його галузеві виробничі об'єднання, керівникипідприємств не забезпечують повного використання наявних потужностей. На рядізаводів, фабрик і комбінатів слабо розгорнута організаторська робота.
Рівеньзавантаження виробничих потужностей зростає дуже повільно. Багато підприємствпрацює з значно нижчою змінністю ніж передбачено нормативами. За останні рокизросли простої технологічного устаткування. Введенні в дію виробничі потужностіосвоюються повільно. Переоснащення промисловості ведеться низькими темпами. Втой же час нова техніка в ряді випадків використовується не повністю. ПротеУкраїна за сучасних ринкових умов розпочала новий етап розвитку промисловості,в тому числі текстильної галузі.
Не зважаючи напомітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва,вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілітекстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництва матеріалів,які експортуються поза межі держави.
Отже, вданійкурсові роботі ми визначимо особливості розміщення і розвитку текстильноїпромисловості та її підгалузей.
Метою даноїкурсової роботи є оцінка текстильної промисловості України, встановленняосновних проблем і їх актуальності на сьогоднішній день та визначенняперспективних напрямків розвитку.
Основними завданнями курсовоїроботи є:
надання загальної характеристикитекстильної промисловості;
аналіз сучасногостану підприємств, як працюють в даній галузі;
прогноз перспектив розвитку текстильної промисловості та формування шляхів виходу із кризовогостану;
аналіз головнихпроблем формування ринкової інфраструктури та інтеграції у світовий риноктекстилю.
Україна повинназберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значною ємністювнутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнем доданоївартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат), незначнимвпливом на екологію. До всього ж, українська текстильна промисловістьвикористовує шкіру, вовну, льон, устаткування, що є продукцією вітчизняноїхімічної, аграрної та машинобудівної галузей. А в кожному регіоні Українивистачає висококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечитиконкурентноздатність нашого одягу і взуття. Тому майбутнє — за модернізованоюукраїнською текстильною промисловістю.
1. Загальна характеристикатекстильної промисловості України1.1 Еволюція розвитку текстильноїпромисловості на території України
Доморобневиробництво тканин було поширене на українських землях від неоліту. ЗаКиївської держави воно відокремилося в окреме ремесло і набуло деякоїдиференціації. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами бувКиїв, куди привозили ірано-візантійські шовкові і золототкані матерії тасуконні вироби з Західної Європи. Військові потреби княжих дружин впливали напоширення виробництва парусного полотна, шатер, теплого вовняного одягу тощо.
Після татарськихнаїздів і занепаду Києва осередком текстильного виробництва стали м. Галичини іВолині, особливо Львів; у 16 — 17 ст. також Луцьке, Крем'янець, ВолодимирВолинський й ін., з сер.17 ст. і Лівобережжя. З заснуванням цехів, технікавиробництва тканин значно удосконалюється (сукно виготовлялося за допомогоюфолюшів — великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах); разомз тим почалася деяка спеціалізація виробництва [5, с.66].
Гетьманський урядпідтримував розвиток текстильного виробництва (сукно, вітрила використовувалисядля військових цілей) і охороняв його митною політикою. У 18 ст. у зв'язку зпоступовим послабленням автономії гетьманської держави на текстильневиробництво на Україні все більший вплив мала меркантилістична політикацарського уряду. На Ізоляцію українського текстильного ринку впливала заборонавивозити за кордони Російської Імперії тканини з льону і конопель (1714), вовниі вовняного прядива (1720) і ввозу (1721) полотна, шовкових матерій, панчішнихвиробів тощо. Разом з тим московські підприємства скуповували за дешеву цінуукраїнське прядиво і вовну та перепродували їх у Москву або за кордон подорожчих цінах.1757 рік — скасовано митний кордон між Україною і Росією. Тарифу 1822 році остаточно забезпечив продукції монопольне становище на Україні, а з1830 запроваджено також і спеціальне мито на польські суконні вироби.
З кінця 17 ст. панівноюформою текстильного виробництва на Україні стає мануфактура. Вона виступала удвох видах: поміщицької (також вотчинна — посесійна або кріпосницька), якабудувалася на безплатній праці кріпаків, і купецької (капіталістичної) знайманими робітниками
До перших більшихтекстильних мануфактур на Україні належали Глушківська (м. Путивля), заснована1719, одна з найбільших в Росьйській Імперії, Ряшківська (на територіїПрилуцького полку) — обидві посесійні. У кінці 18 ст. на Україні було 12суконних мануфактур, які продукували 216,6 тис. м сукна (у тому ч. наЛівобережжя припадало 85,6%), що становило 14% продукції усієї Імперії. Майжевсю продукцію з поміщицьких мануфактур закуповувала держава; купецькіорієнтувалися на вільний ринок. Суконна мануфактура була пов'язана з зростаннямвівчарства; але лише частину вовни перероблювало на Україні, більшість (особливоз півдня України, де майже не було суконних мануфактур) експортовано до Росії [5,с.64].
У 1850 — 60-ихроків у текстильній промисловості України відбулися далекосяжні зміни, бо черезскасування кріпацтва, поміщицька мануфактура втратила свою базу (1860 її уділстановив ще 47%) і незабаром майже перестала існувати. Частина суконнихпідприємств зазнало зменшення. Про концентрацію виробництва свідчить факт, що1860 на Клинці (північна Чернігівщина) припадало 47,5% виробництва сукнаУкраїни і 92% купецьких мануфактур (тоді заводи в Клинцях були здебільшогомеханізовані).
Інші галузітекстильної промисловості (полотняна, шовкова) мали на Україні підряднезначення. Виробництво бавовняних тканин, яке посіло в Росії перше місце, наУкраїні не існувало.
У другій пол. 19 — на поч.20 ст. текстильна промисловість зазнала ще більшого занепаду, хочУкраїна мала всі дані для її розвитку: чимало сировини (вовна, льон, коноплі) ікорисне географічне положення для імпорту. (бавовна, джут), багато рук до праціі місцевий ринок збуту. Причиною цього була колоніальна політика Росії, щохотіла мати на Україні ринок збуту для своєї текстильної промисловості. Зрізних видів текстильної промисловості на Україні майже цілком не булобавовняної і шовкової, дуже слабо була розвинена льонарська і конопляна (дрібні,майже кустарні промисли), слабо (3,4% продукції) вовняна та були невеликісуконні фабрики в районіні Дунаївців на Поділлі (великі суконні заводи напівнічній Чернігівщині в м. Клинцях лежали вже за межами укр. суцільноїнаціональної території), краще була розвинена конопле-джутова промисловість.
У 1914 році наУкраїні було всього 6 великих текстильних підприємств: дві вовномийки імішечний завод у Харкові, один мішечноканатний завод і джутова фабрика в Одесіта Луганський завод пресового сукна для олієнь. Всі вони давали ледве 0,6% виробництвавсієї промисловості України.
Під час першоїсвітової війни на Україну перенесено деякі дрібні підприємства текстильноїпромисловості з Росії і Польщі. Після 1917 текстильна промисловість занепала — 1920дала 28,9% продукції 1915, але й ця продукція була переважно призначена напотреби армії [5, с.66].
За довоєннихп'ятирічок на Україні створено ряд нових галузей текстильної промисловості: трикотажну(фабрики в Одесі, Харкові, Києві) і первинної обробки луб'яних культур (9заводів в Одеській, Миколаївській і Дніпропетровській обл) та реконструйовано іпоширено інші, зокрема вовняну.
Під час другоїсвітової війни більшість підприємств текстильної промисловості зруйновано і їхвідбудова закінчилась аж у 1950 — 55 років. Починаючи з 1960-их років значнорозширився асортимент виробництва текстильної промисловості, будуються новізаводи; відбувається частково механізація виробничих процесів. Так, за 1961 — 70роки виробництво білизняних тканин збільшилося у 22 рази, натомість у зв'язку зрозширенням обробного виробництва зменшилася питома вага сурових тканин; увовняній промисловості випуск камольних тканин збільшився у 28 разів,тонкошерстних — у 8, а грубошерстних зменшився в 10 разів. Таким чиномструктура текстильної промисловості України ґрунтовно змінилася.
Географічнерозміщення текстильної промисловості дуже нерівномірне. Виробництво бавовнянихтканин концентрується в Херсонській області (70%), льняних на Волині (вРівненській області — 56%, Житомирській — 44%), шовкових у Київській (64%) таХерсонській області (23%); вовняних у Чернігівській області (38%) іДонецько-придніпровському економічному районі (30%) [4, с.137].
Не зважаючи напомітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва,вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілітекстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництвопівфабрикатів (50% всієї текстильної промисловості), які експортуються позамежі держави. У 21 ст. на галузі, що виробляють тканини, припадає всього 58%гуртової продукції, 70% вартості основних фондів і 50% виробничого персоналу.
Наднауково-технологічними проблемами розвитку текстильними промисловості працюютьУкраїнський науково-дослідний Інститут текстильної промисловості та ІнститутЕкономіки Промисловості АН України.
З нових одиницьзбудовано за останні десятиліття: у бавовняній промсті: Херсонський бавовнянийзав. (65% виробництва України), з менших — Тернопільський комбінат, Чернівецькетекстильне об'єднання, бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинськомутощо; з вовняної: фабрики сукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика вДонецькому, Чернігівський суконний комбінат тощо; шовкові комбінати у Києві,Черкасах, Дарниці (Київ). Значно змінилася сировинна база текстильноїпромисловості через будову синтетичних та хімічних волокон у Чернігові,Черкасах, Києві та ін., які дають 50% пряжі.
1.2 Особливості територіальноїорганізації підприємств текстильної промисловості
Текстильнапромисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, протебільшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося урадянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудованонові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати уХерсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковийкомбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрикиу Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецькоготекстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл) і Богуславської (Київськаобл) суконних фабрик [8, с.264].
Бавовнянапромисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильноїпромисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неїхарактерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовнянапромисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове іфарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видівтканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.
Основні бавовняніпідприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильнийкомбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика),Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві таРадомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика) [7, с.236].
Вовнянапромисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вонавиробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу,тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Якдомішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрикидіють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл), Богуславі,Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконнийкомбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика [9, с.328].
У Києві,Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областейзосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичнихволокон.
Шовковапромисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністювитіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України. Шовковапромисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет знатурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного ісинтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізованіфабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.
Ллянапромисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3%тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській іМарчихіно-Будській (Житомирська обл) фабриках. Підприємства повністюзабезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни[12, с.43].
Конопляно-джутовапромисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель),використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всюпродукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківськийканатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукціїекспортують.
Трикотажноюпромисловістю України вироблено в 1995 р.27,0 млн шт. трикотажних виробів. За1985-1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власнусировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові,Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку,Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівськаобл). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл) працюютьпанчішні фабрики.
/>
Рис.1. Розміщенняпідгалузей текстильної промисловості1.3 Характеристика стану лляногокомплексу
Протягом багатьохдесятиліть Україна традиційно була одним з найбільших світових виробників йекспортерів льоноволокна й продукції льонопереробки. На початку 90-х роківсередньорічна площа посівів льону складала 162,7 тисяч гектарів, більш ніж на100 тисячах гектарів застосовувалась інтенсивна технологія вирощуванняльону-довгунця.
Валовий збірволокна та насіння складав, відповідно, 106,5 і 46,5 тисяч тонн, врожайністьволокна становила 9,5 центнерів, насіння — 2,9 центнерів з одного гектара. Значноюмірою цьому сприяла державна підтримка галузі. До 1991 року здійснювалисьдержавні дотації сільгосппідприємствам до 40-45 відсотків виробничих витрат,існувала система доплат за реалізацію льонотрести у відповідні календарністроки. Рентабельність виробництва насіння льону в цілому по Україні складала144-150%, трести — 132-146% [9, с.351].
Була створена ціламережа льонозаводів і льононасіннєвих станцій (47 льонозаводів й 21 станція). Розвитокодержала текстильна промисловість, що працює на льоноволокні. Великільонокомбінати були побудовані в м. Житомир і м. Рівне. На льоні працювалиКіровоградська фабрика кручених виробів, Одеська фабрика технічних тканин,Харківський канатний завод, багато інших підприємств.
Лляний комплексбув забезпечений кадрами висококваліфікованих фахівців, механізаторів,дослідників, професійних робітників. Наукова база поєднувала кільканауково-дослідних інститутів, лабораторій і підприємств, що вирішували широкийспектр завдань по науково-технічному забезпеченню галузі від технологійвиробництва й переробки льону, створення сортів, засобів механізації, розробкипрогнозів до практичного освоєння наукових досягнень.
В 1995 роцівідбувся стрімкий обвал льонопромисловості. Найбільш прибуткова культураУкраїнського Полісся й Прикарпаття (займаючи 6-8% у структурі посівів, льондавав до 70% грошових доходів рослинництва), де невеликі можливості дляодержання сталих врожаїв зернових й інших культур, льон для більшості аграрнихгосподарств став збитковим. В 1995-2001 роках лляний комплекс виявився вскладній соціально-економічній ситуації, для якої характерні нестійкістьвиробничо-господарських зв'язків, відсутність кредитних ресурсів і дотацій збоку державного й обласних бюджетів. Створилося замкнуте коло неплатежів. Угіршому положенні в ланцюжку «поле-споживач» виявилисясільськогосподарські підприємства, що втратили інтерес до вирощування льону. Посівніплощі льону-довгунця до 2000 року знизилися до 15 тисяч гектарів, врожайністьволокна впала до 2 центнерів із гектара, у лляних сівозмінах створивсянегативний баланс живильних речовин. Через недолік хімічних засобів захисту,без яких неможливе вирощування льону, різко впала якість льонотрести йодержуваного з неї льоноволокна, валовий збір якого ледве сягав 5 тисяч тонн. Виробництвонасіння льону скоротилося до рівня нижче внутрішніх потреб України, насіннєвийфонд льону був практично втрачений. У непридатність прийшла значна частинаспеціалізованої льонотехніки.
В 2000 році обсягвиробництва волокна льонозаводами склав менше 5 тисяч тонн. Відсутністьсировини й оборотних коштів наблизило практично всі підприємства первинноїпереробки льону до межі економічної стійкості, за яким почався неконтрольованийпроцес їхнього розпаду й самоліквідації.
Як наслідок,кризова ситуація склалася на підприємствах текстильної промисловості. Упорівнянні з початком 90-х років виробництво продукції підприємствами легкоїпромисловості скоротилося в 7-10 разів, її частка в структурі промисловоїпродукції зменшилася з 10 до 1,1%. З 245 підприємств більше 30% простоюють,виробничі можливості інших використаються лише частково. Обсяги виробництватканин склали лише 6% від обсягів 1990 року. В 2004 році на одного жителяУкраїни було вироблено лише 1,5 кв. м тканин, тоді як в 1990 році випускалося24 кв. м. У галузі загублено понад 300 тис. робочих місць. Імпорт тканинперевищує вітчизняне виробництво в три рази, а експорт у цілому майже в 10разів, причому шовкових тканин в 47 разів, бавовняних — в 26 разів, вовняних в7 разів, лляних в 5 разів [13, с.5].
Основні причини,що призвели до кризового стану лляного комплексу:
1) розпадсформованих економічних, виробничих і технологічних зв'язків між окремимигалузями й підприємствами лляного комплексу, який виник під час переходуекономіки від твердого планування до ринкових умов;
2) вкрай високийдиспаритет цін між вартістю матеріально-технічних ресурсів і вартістюльоносировини, що склався в умовах нерегульованої ринкової економіки;
3) трудомісткістьльону як аграрної культури, витрати праці на виробництво одного центнеральоноволокна в сім-вісім разів вище витрат на виробництво центнера зерна;
4) відсутністьвиробництва на Україні спеціалізованих машин, необхідних для збиральних іпіслязбиральних операцій (льонокомбайнів, льоноворохосушилок та інш.), а такожустаткування для первинної обробки льону;
5) скорочення йнераціональне застосування мінеральних добрив, засобів захисту й інших доданківурожайності;
6) особливістькінцевої продукції сільгоспвиробника — льоносоломи або льонотрести, яка полягаєв тому, що вона не може вільно реалізовуватися на ринку та вимагає подальшоїобов'язкової переробки на льонозаводах;
7) низькаефективність переробних підприємств, що дозволяє одержувати тільки 25-30%тіпаного льону від загальної маси виробленого льоноволокна;
8) різкескорочення сировинної бази, що призвело до кризового рівня зниження обсягіввиробництва продукції з льону і, як наслідок, до втрати значної частинивнутрішніх та зовнішніх ринків текстилю.
Незважаючи навідносну стабілізацію в останні роки (в 2003-2005 роках посівні площі льонустановили 25-30 тисяч гектарів, річні обсяги виробництва льоноволокна 15-18тисяч тонн).
Український ллянийкомплекс має величезну кількість проблем:
незначну площупосіву льону-довгунця та практично повну відсутність посівів льону-кудряшу;
малу кількістьвітчизняного насіння при високій вартості імпортного;
невисокуврожайність;
низьку якістьсировини;
застарілеобладнання на льонопереробних підприємствах;
низькоефективні технології,що дозволяють одержувати незначну кількість тіпаного льону;
вкрай невисокийвідсоток використання наявних площ (до 20%);
відсутністьнаціональних технологій по подальшій глибокій переробці льоносировини (зокрема,котонізації льоноволокна);
відсутністьінновацій та дуже малий обсяг інвестицій як в промисловому, так і в аграрномусекторі льоновиробництва;
відсутністьстандартів на льонопродукцію.
Загальний станлляного комплексу України — однієї з найбільш рентабельних галузей економіки вкраїнах з розвинутою текстильною промисловістю — можна характеризувати на данийчас як післякризовий та такий, що потребує цільової державної підтримки.
2. Сучасний рівень розвиткутекстильної промисловості2.1 Текстильна промисловість Українив сучасних умовах господарювання
За випускомпродукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексізаймає текстильна промисловість. Проте в останні роки спостерігається спадвиробництва. У таблиці 1 наведено обсяги виробництва текстильної промисловості[9, с.342].
Таблиця 1 — Динаміка виробництва текстильної продукції
Продукція, млн. м2 Роки 2001 2002 2003 2004 2005 Тканини всіх видів 985 1212 926 597 282,9 Бавовняні 75 72 65 51 130 Вовняні 82 98,2 68 58 21 Лляні 258 283 190 147 40 Шовкові 353 443,1 380,3 297,1 46
Отже, у 2005 роціспостерігалося значне падіння виробництва. Особливо зменшилося виробництвошовкових тканин.
Головною галуззютекстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь,яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, щовиробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності відпостачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південнихрайонах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власноюсировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вжевведена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджуєтьсявідповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.
Бавовнянапромисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове іфарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видівтканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.
Тканини та іншівироби з бавовни виробляють у:
Херсоні іТернополі (бавовняні комбінати),
Донецьку (бавовняно-прядильнийкомбінат),
Ново-волинську (бавовнянафабрика),
Полтаві (прядильнафабрика),
Києві (ватно-ткацькафабрика),
Чернівцях,Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики),
Нікополі (нитковафабрика).
Вовнянапромисловість є другою за значенням у галузі.
Вовнянапромисловість виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну,виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї.
Чисте вовняневиробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичніволокна, бавовну.
В Україні діємайже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені вХаркові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі,Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецькоїі Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів звовни та синтетичних волокон.
Шовковапромисловість виробляє 20,5% усіх тканин України.
Вовнянапромисловість пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністювитіснили природний шовк-сирець.
На базінатуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускаєвисокоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет).
ПідприємстваЧеркас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучноговолокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічногопризначення [12, с.46].
На власнійсировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни.
В Україні дієповний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Ллянітканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення.
Тканини технічногопризначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировинадля взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному іЖитомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортеромльоноволокна і льняних тканин.
Конопляно-джутовапромисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель),використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна.
Майже всюпродукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатнийзавод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.
Трикотажневиробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживачата трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові,Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях,Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках.
На більш ніж 60підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкоїпромисловості.
У структурітрикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняноготрикотажу.
2.2 Міжнародне співробітництво угалузях текстильної промисловості
Приблизно 70%підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСРприпинили своє існування впродовж останніх 10 років.29% з тих підприємств якізалишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземнихспоживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Українізалишається майже таким самим.
Так само, як і в2001, в 2005 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка вукраїнському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франціївідповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія,Голландія, Данія (рис.2).
/>
Рис.2 — Часткаекспортної продукції зарубіжних країн в текстильній промисловості
В той час яквиробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку відміжнародних компаній — насправді, для українських виробників є тільки обмеженеколо питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації — решта питаньіндустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.
Українські фірми,які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язкищодо постачання сировини з західними експортерами.
Котон імпортуєтьсяз Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану; льон — з Росії таБілорусії, Киргизстану. Молдова та Німеччина є основними постачальниками хлопку.Шерсть імпортується з Росії, Білорусії, Литви, Англії.
Потрібноналагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в 2003, імпортв’язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпортз США зменшився на 5%.
Декілька іноземнихкомпаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, зналагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина),Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-GermanJV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.
Українськікомпанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вониімпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.
Розвиткутекстильної промисловості України заважає імпортована дешева продукціякористується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарівіз Турції, Китаю.
Найкращий вихід зцієї ситуації на даний момент — виробництво одягу для українських споживачів,середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.
Нашій державі необхіднізарубіжні інвестиції у текстильну промисловість. Співпраця з міжнароднимифірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашомувиробнику і іноземній фірмі.
3. Основні проблеми текстильноїпромисловості
В роботітекстильної промисловості допускаються істотні недоліки. Міністерство легкоїпромисловості України, його галузеві виробничі об'єднання, керівникипідприємств не забезпечують повного використання наявних потужностей. На рядізаводів, фабрик і комбінатів слабо розгорнута організаторська робота.
Рівеньзавантаження виробничих потужностей зростає дуже повільно. У 1969 році вінстановив по ткацьких верстатах у бавовняній галузі 89,5 проц., шерстяній — 88,7,шовковій — 86,4, льняній — 65,4, а в бавовнопрядінні навіть знизився в першомупівріччі 1970 року до 82,4 проц. проти 83,6 процента у 1966 році.
Багато підприємствпрацює з значно нижчою змінністю ніж передбачено нормативами. Коефіцієнтзмінності, замість 2,85, у першому півріччі 1970 року у бавовнопрядіннідорівнював 2,6, а у шерстоткацтві — 2,78 і шовкоткацтві — 2,54.
За останні рокизросли простої технологічного устаткування. В першому півріччі 1970 р. вшовковій галузі фактичні простої перевищили планові на 3,47 проц., в бавовняній- ткацьких верстатів на 2 і прядильних машин на 3,34 процента.
Введенні в діювиробничі потужності освоюються повільно. На Чернігівському камвольно-суконномукомбінаті у 1969 році ткацькі верстати використовувалися тільки на 64,4 проц. ів поточному році — на 77,2 процента. Досі не освоєні потужності наЖитомирському і Ровенському льонокомбінатах, Херсонському бавовняному комбінаті(фабрика N 3).
Переоснащенняпромисловості ведеться низькими темпами. В той же час нова техніка в рядівипадків використовується не повністю. Високопродуктивні ткацькі верстати«СТБ» на Черкаському комбінаті шовкових тканин працюють зкоефіцієнтом змінності 1,5 при середній змінності по підприємству 2. НаЧернігівському камвольно-суконному комбінаті такі верстати працюють іззмінністю 2 при змінності в цілому по підприємству 2,7.
Не зважаючи напомітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва,вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілітекстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництвопівфабрикатів
50% всієїтекстильної промисловості), які експортуються поза межі держави. У 21 ст. нагалузі, що виробляють тканини, припадає всього 58% гуртової продукції, 70%вартості основних фондів і 50% виробничого персоналу.
Над науково-технологічнимипроблемами розвитку текстильної промисловості працюють Українськийнауково-дослідний Інститут текстильної промисловості та Інститут ЕкономікиПромисловості АН України, Хмельницький національний університет.
З нових одиницьзбудовано за останні десятиліття:
у бавовнянійпромисловості: Херсонський бавовняний завод (65% виробництва України), з менших- Тернопільський комбінат, Чернівецьке текстильне об'єднання,бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинському тощо;
з вовняної: фабрикисукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика в Донецькому, Чернігівський суконнийкомбінат тощо; шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ).
Значно зміниласясировинна база текстильної промисловості через будову зав. синтетичних тахімічних волокон у Чернігові, Черкасах, Києві та ін., які дають 50% пряжі.
Якщо відносновисокий рівень виробництва продукції не може бути досягнуто — це означає, щовиробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникамбуде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмеженісвоїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більшпильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції.
Наявністьсировинної проблеми в Україні — вказує на те, що, розвиток та розширеннятекстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировинидля виробництва продукції. А тому — про розширення текстильної промисловості вУкраїні — говорити зараз не приходиться.
Якщо ж говоритипро тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льонузменшився з 184,111 метрів в 2000 до 5,182 метрів в 2004.
Українськийвиробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 2000 до 7,609 метрів в 2004.
Українськийвиробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 2000 до 17,211 метрів в 2004.
Але все ж таки,навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильноговиробництва. (Головні виробники наведені в Додатку№1).
А тому — найкращийвихід з цієї ситуації на даний момент — виробництво одягу для українськихспоживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.
Основниминапрямками розвитку текстильної промисловості є:
реструктуризаціягалузей текстильної промисловості;
поганий станосновних виробничих фондів;
малопродуктивніметоди виготовлення одягу;
забезпеченістьвисококваліфікованих кадрів;
погана якістьвиробів із штучного хутра;
важкий станвітчизняних виробників;
неконкурентоспроможність на світовому ринку.
4. Перспективи розвитку текстильноїпромисловості4.1 Шляхи розвитку текстильноїпромисловості
Для розвиткутекстильної промисловості в Україні, можна запропонувати наступні заходи:
1) Захистукраїнського виробника.
Більшість країнсвіту імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того,встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. Унашій країні існує нагальна потреба в розробці таких законів.
Для розв’язанняцієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємствтекстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так,наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проектсплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють наУкраїні, а в одному. А потім вже — нехай податкова комісія вирішує, розподіляєці податки. Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад,в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію — 18%, натомість у нас — цілих 20-25%. Це, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізаціїпродукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращомувипадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика-магазин.В найгіршому — повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши наполицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, набатьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.
2) Орієнтаціявиробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.
Оскільки дешевапродукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевихтоварів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент — одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнюєприблизно 51,000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого (80%)завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” ставважливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньомуринку.
Так, загальнийспад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин виробленихв Україні впали на 20%, в’язаного одягу — на 22 від виробництва 2004 року.
Але тут, потрібноорієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку,які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим алезовсім не якісним товарам з Китаю.
Так як саме цігромадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієїгрупи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпеченіспоживачі і покупці які купують дорогу модний одяг — витрачають на це 10-15 млн.грн. на рік.
Наступнапропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:
3) „Повернення"на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.
Декілька роківтому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцямприблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалосязаповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, алеутриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімаливітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.
4) Співпраця зміжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибуткуі нашому виробнику і іноземній фірмі.
Українські фірми,які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язкищодо постачання сировини з західними експортерами.
Потрібноналагодити нові зв’язки для постачання сировини.
5) Українськіпідприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.
Зараз же основнаїхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є нетільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І вцьому плані вона є результатом іншої — нестачі кваліфікованого персоналу. Українськівиробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управлятифінансами на підприємстві.
Тому, зараз постаєпитання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українськихфірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.
5) Підвищенняфінансової обізнаності робітників сектору.
Українськікомпанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими всвоїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження новихтехнологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорсткимфінансовим регулюванням та інструментам, які діють зараз на українському ринку.
В цілому,текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, “секунд хенд”одяг включно.
Український ринокв’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себеконтрабандні, низькі за своїми цінами товари. Для Українського виробника дужеважливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієїмети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національнустратегію дій підприємств текстильної промисловості, то її можна назвати: імортозаміщувальнийпідхід.
Для нормальноїроботи текстильній галузі, потрібні Investments. Згідно з даними Держкомстату,Об’єм інвестицій до легкої промисловості України (що включає в себе інвестиціїпромисловість в економіці України, (а це приблизно 1,5%) ясно видно, що галузьне отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’ємінвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявленняпро Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з нереформованим законодавством в текстильну промисловість) дорівнює 0,8% від усіхінвестицій які вкладені в українську економіку.4.2 Розвиток текстильноїпромисловості за рахунок використання льоносировини
Розвитоктекстильної галузі на власній сировинній базі передбачає створення національноїтехнології виробництва модифікованого льоноволокна — котоніну, розробку тавпровадження технології виробництва чисто лляної пряжі високих номерів з новихвидів льоноволокна, технології виробництва нетрадиційних видів льономішанихпряж для трикотажного та текстильного виробництва, створення принципово новогоконкурентноспроможного асортименту тканин, організацію на промисловихпідприємствах за рахунок удосконалення обладнання виробництв по випуску новоїпродукції (конкурентноздатні лляні та льономісткі тканини з модифікованогольону, трикотаж для верхнього й нижнього одягу, неткані матеріали для немовлят).
Впровадженнятехнології котонізації льоноволокна дозволить підвищити обсяг доброякісногольоноволокна та забезпечить додатковий випуск тканин на льонокомбінатах до 3,4мільйонів погонних метрів, на суму 33-35 мільйони гривень [2, с.5].
Економічний ефект на1 кілограм пряжі при заміні імпортного поліефірного волокна на вітчизнянельоноволокно складає 3,74 гривні, від впровадження нових видів напіввовняноїпряжі становитиме 6 мільйонів гривень, від оснащення однієї прядильної машинивітчизняними пристроями для виготовлення лляної пряжі з використаннямеластомірних ниток 21,7 тисячі гривень. Крім цього, збільшиться кількістьробочих місць на підприємствах — виробниках спеціального обладнання.
Екологічнимиаспектами льоновиробництва є можливість застосування посівів льону на землях,забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а також на землях, що необроблялись останні роки, з метою максимально ефективного повернення їх дорозряду ораних.
На підприємствахпо виробництву та використанню льоносировини необхідно розробити та впровадититехнології раціонального використання всієї номенклатури відходівльоновиробництва, організувати утилізацію екологічно-небезпечних складовихкомпонентів, розробити та впровадити засоби для надійної герметизаціїустаткування, удосконалити доочищення та знизити обсяги викидів підприємств.
Реалізаціяосновних напрямів розвитку аграрного сектору лляної галузі дозволить:
збільшити посівніплощі льону-довгунця;
забезпечитищорічний обсяг виробництва насіння льону-довгунця високих репродукцій;
забезпечитистабільність у роботі сільськогосподарських підприємств;
освоїти технологіївирощування льону у різних регіонах України;
зберегти наявні,відновити й створити нові виробничі потужності по виробництву льоносировини тавипуску готової лляної продукції;
створення новихробочих місць, насамперед, у найбільше економічно складних регіонах.
Покращення станусировинної бази лляної галузі, її структури разом із інноваційним розвиткомльонопромисловості забезпечить зростання обсягів виробництва не тількитрадиційних, але й нових видів льонопродукції.
У цілому,здійснення передбачених заходів забезпечить досягнення позитивних результатів увідроджені та розвитку лляного комплексу, призведе до створення надійноїсировинної бази текстильної промисловості, поповненню ресурсів хімічної,медичної, харчової галузей, а також промисловості будівельних матеріалів,збереженню існуючих та створенню нових робочих місць як в сільськомугосподарстві, так і в переробному та промисловому секторах лляного комплексу,до росту зайнятості й доходів населення, поліпшенню соціальної ситуації на селів північних та західних регіонах та у містах, де розташовані промисловіпідприємства галузі, покращенню зовнішньоторговельного балансу [4, с.57-58].4.3 Інтеграція України до світовогоринку текстилю
З 1 січня 2005року втратила чинність Угода про текстиль та одяг, котра регулювала торгівлюзазначеними товарами протягом десяти попередніх років. Припинення дії цієїУгоди означало скасування кількісних обмежень щодо текстилю та одягу, котрідіяли на той момент.д.о цього протягом понад сорока років торгівля текстильноюпродукцією та одягом велася за умов дискримінаційного торгового режиму, який,насамперед, мав на меті обмеження експорту цих товарів з країн, якірозвиваються [13, с.66].
Хоча долібералізації ринку текстилю світ готувався не один рік, перехід системирегулювання до відповідності загальним правилам СОТ викликав занепокоєння як збоку розвинених країн, котрі побоювалися неконтрольованого зростання експорту зкраїн «третього світу», так і з боку країн, які розвиваються, котріочікували посилення конкуренції щодо своїх товарів на ринках розвинених країнчерез відсутність гарантованих квот.
Для Українипроблема регулювання експорту та імпорту текстильної продукції також єактуальною, оскільки за обсягами торгівлі цими товарами вона посідає місце впершій півсотні найбільших експортерів та імпортерів. До того ж продукціяукраїнської текстильної промисловості вважається конкурентоспроможною навіть закордоном, але це стосується переважно великих підприємств, а не суб’єктівмалого та середнього підприємництва, котрі зараз формують подальшу динамікулегкої промисловості. Тому очікувалося заполонення українського ринку дешевоюімпортною продукцією, що може призвести до звуження потенціалу розвиткунаціональних виробників текстилю.
В останні десятьроків обсяги зовнішньої торгівлі України текстильними виробами поступовозростали. Основними імпортерами українського текстилю були і залишаються країниСНД, ЄС, Японія та США [3, с.64].
Оскільки Українапоки що не є членом СОТ, її зовнішня торгівля текстилем не потрапляла до сферирегулювання Угоди про торгівлю текстилем та одягом, а керувалася окремимидвосторонніми угодами, серед яких, мабуть, найважливішою є укладена 9 березня2005 року угода між Україною та ЄС про скасування обмежень у взаємній торгівлітекстилем та одягом. Ця угода стала продовженням попередньої, котра діяла з1993 року.
Торгівлятекстильними виробами між ЄС та Україною розвивалася позитивно для обох сторін,особливо після усунення у 2001 році кількісних обмежень.
Після розширенняЄС став найбільшим торговельним партнером України, у тому числі й у торгівлітекстилем.
У 2003 роціекспорт текстилю з України до ЄС склав близько 47 млн. євро, або 23% відзагального обсягу українського експорту текстилю, за 2004 рік він зріс на 20%та склав 56 млн. євро, або 25% [3, с.67].
Нова угодаскасувала ліцензійні вимоги до українського текстилю та продовжила дію тарифів,котрі не перевищують 4% для пряжі та 8% для готових тканин.
Після введення тарифіву дію відбувалося подальше збільшення експорту текстильних виробів з України доЄС, що позначилося і на загальному обсязі експорту українського текстилю,котрий вперше за останні роки збільшився за рік на 21,8% (більше зростанняцього показнику мало місце лише у 1997 році, але тут відігравали роль іншіфактори).
На шляху зниженняімпортних тарифів на текстиль до теперішнього рівня (середньозважена ставкаввізного мита на текстиль зараз становить 6,35%, середньоарифметична — 5,5%) Українапройшла декілька етапів.
Спочатку, до 2000року, ставка мита становила близько 11%, потім протягом двох років воназростала при незначному (4,7%) зростанні імпорту і досягла у 2004 році 19%.
У 2005 році ставкиввізного мита були знижені до 12,4%, але у цьому році обсяг імпорту текстилюскоротився на 10,5%, що могло бути наслідком надто високого ввізного мита упопередні роки та фінансової кризи 2004 року.
Ставки ввізногомита зменшилися до 8%, що було пов’язано з черговим етапом лібералізаціїторгівлі текстилем між Україною та ЄС. При цьому обсяг імпорту лише за 2000 рікзріс на 31,6%. Далі ставки мита продовжували зменшуватися при зростанні обсягівімпорту більше, ніж удвічі.
Отже, наслідкомлібералізації імпорту текстильної продукції значне зростання імпорту, але, заоцінками експертів, офіційний імпорт текстилю становить близько 40% сукупноїємності українського ринку, а нелегальний імпорт — ще 20% [4].
Подальшалібералізація імпортного режиму сприятиме виведенню з «тіні» імпортутекстилю та збільшенню надходжень до державного бюджету, що компенсуватименегативний вплив лібералізації імпорту текстилю на вітчизняну легкупромисловість.
Полегшення доступуна зовнішні текстильні ринки, зокрема на ринок ЄС, сприяло зростанню обсягівекспорту текстильної продукції, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняноготекстилю на зовнішніх ринках, що має позитивно позначитися нафінансово-економічному стані підприємств легкої промисловості України таподальшій інтеграції України до світового торговельного простору.
Висновки
Отже, провідноюгалуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представленабавовняними, вовняними та лляними виробництвами.
Географічнерозміщення текстильної промисловості дуже нерівномірне. Виробництво бавовнянихтканин концентрується в Херсонській області (70%), льняних на Волині (вРівненській області — 56%, Житомирській — 44%), шовкових у Київській (64%) таХерсонській області (23%); вовняних у Чернігівській області (38%) іДонецько-придніпровському економічному районі (30%).
На розміщенняпідприємств текстильної промисловості великий вплив має науково-технічнийпрогрес. Це позначається передусім на концентрації виробництва, на зміні йогосировинної бази.
У структурі текстильноїпромисловості України найбільш вагоме місце посідає бавовняна галузь. Для неїхарактерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна галузьу своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове іфарбувально-обробне вирибництво.
Найбільшіпідприємства галузі такі: Херсонський бавовняний комбінат, бавовняні комбінатив Донецьку, Тернополі, бавовняно-прядильні фабрики в Києві, Львові, Долині (Івано-Франківськаобласть), Нововолинську (Волинська область). Значного розвитку набула вовнянагалузь. Сировиною для неї є вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. Вовнянітканини виробляють Чернігівський камвольно-суконний і Луганський тонкосуконнийкомбінати, Криворізька вовнопрядильна та Донецька камвольно-прядильна,Дунаєвецька (Хмельницька область), Одеська, Сумська, Стрийська (Львівськаобласть) суконні фабрики, Харківське виробниче об'єднання «Червона нитка».Усього в вовняній галузі діє близько 30 підприємств.
У Києві,Богуславі, Черкасах, ряді міст Чернівецької та Закарпатської областейзосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичнихволокон.
На базінатуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві. який випускаєвисокоякісний натуральний шовк. Інші підприємства у Києві, Черкасах, Луцьку) виробляютьшовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську (Луганськаобласть) випускають також шовкові тканини технічного призначення.
На базі місцевихресурсів льону-довгунця працюють великі льонокомбінати в Житомирі й Рівному,функціонують понад 30 льонозаводів, а також |Коростенська фабрика (Житомирськаобласть) з виробництва тканин.
Льняні тканинизастосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузяхмашинобудування. Окрім того, їх використовують при виготовленні одягу, білизнитощо. Україна є експортером льоноволокна.
Конопляно-джутовевиробництво зосереджено на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатномузаводі, де використовуються привізний джут, волокна конопель, бавовняна пряжа,хімічні волокна.
Основниминапрямками розвитку текстильної промисловості є:
реструктуризаціягалузей текстильної промисловості;
оновлення основнихвиробничих фондів;
розробкависокопродуктивних методів виготовлення одягу;
забезпеченістьвисококваліфікованих кадрів;
поліпшення якостівиробів із штучного хутра;
підтримкавітчизняних виробників.
Отже, Українаповинна зберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значноюємністю внутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнемдоданої вартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат),незначним впливом на екологію. В кожному регіоні України вистачаєвисококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити конкурентноздатність нашогоодягу і взуття. Тому майбутнє — за модернізованою українською текстильноюпромисловістю.
Література
1. Закон України „Про умови розвитку вітчизняних підприємств текстильноїгалузі". — К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2004.
2. Антонюк С.В. Заходи по поліпшенню використання виробничих потужностейна підприємствах текстильної промисловості // Вісник національної науки України.- 2005. — № 7. — С.4-7.
3. Бенюк Н.В. Пути ближайшего развития текстильной промышленности Украины// Економіст. — 2005. — № 8. — С.60-65.
4. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: національнамакроекономіка: Посібник. — К.: Анадем-видав, 2002. — 368 с.
5. Жданов А., Киров В. Очерки истории текстильнойпромышленности // Экономист. — 2001. — №12. — С.64-66.
6. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник — К.: Знання-Прес,2003.
7. Ковалевський А.П. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник — К.: Знання-Прес,2002.
8. Стеченко В.Л. Розміщення продуктивних сил і Регіоналістика. Київ. “Вікар”,2001р.
9. Статистичний щорічник України за 2004 рік: Статистичнийзбірник. — Головне управління статистики. — 2005. — 485с.
10. ХвесикМ.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональнаекономіка: Навч. Посібню — К.: Кондор, 2005. — 344 с.
11. ЧернюкЛ.Г., Клиновий Д.В. Економіка регіонів (областей) України: Навчальний посібник.- К.: ГРУЛ; 2002. — 644 с.
12. ЯроменкоВ. Размещение отраслей текстильной промышленности // Проблемы теории и практикиуправления. — М. — 2004. — № 2. — С.44-50.
13. Яновський Р.К. Інтеграція текстильної промисловості усвітове господарство // Экономист. — 2005. — №12. — С.64-66.
Додатки. Провідні підприємстватекстильної промисловості
Руно Т ПП
Виробництво та продаж домашнього текстилю та товарів для немовлят
04073, КИЇВ, Скляренка Семера вул. (044) 4638888 2125: 3517 /> /> /> /> 2. B & C Fabrics Ukraine
/>
/>
/>
/>
/> 04070, КИЇВ, Сагайдачного Петра вул. (044) 4253272 118325: 473428 3. Faten Group Баркат ГмбХ ПП
/>
/>
/>
/>
/> 01054, КИЇВ, Воровського вул. (044) 4862963 121018: 480669 4. Pantex
/>
/>
/>
/>
/> 65000, ОДЕСА, Героїв-Прикордонників вул. (0482) 336288 118330: 473446 5. А-СТИЛЬ ЗАТ
/>
/>
/>
/>
/> 37200, ЛОХВИЦЯ, Рози Люксембург вул. (05356) 31197 72791: 359288 6. Азурит ТОВ
/>
/>
/>
/>
/> 01004, КИЇВ, Кропивницького вул. (044) 2546336 111515: 385194 7. АЯ-Текс ТОВ
/>
/>
/>
/>
/> 69006, ЗАПОРІЖЖЯ, Північне шосе (0612) 609956 56321: 308471 8. БАВОВНЯНКА ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО БЛФ ЗАТ
/>
/>
/>
/>
/> 79068, ЛЬВІВ, Тичинипавла вул. (0322) 523507 95486: 420766 9. БАЛТЕКС-К
/>
/>
/>
/>
/> 03150, КИЇВ, Васильківська вул. (044) 2693456 103898: 433100 10. Батюров С.А. ПП
/>
/>
/>
/>
/> 61002, ХАРКІВ, Сумська вул. (0572) 149490 56673: 310117 11. Бердичівська фабрика одягу ВАТ
/>
/>
/>
/>
/> 13300, БЕРДИЧІВ, Соборна пл. (04143) 21093 37153: 170181 12. Бердичівський трикотажний комбінат ТОВ
/>
/>
/>
/>
/> 13300, БЕРДИЧІВ, Свердлова вул. (04143) 21262 18213: 52044 13. Березняківський льонозавод ВАТ
/>
/>
/>
/>
/> 34600, БЕРЕЗНЕ, Андріївська вул. (03653) 56674 22668: 65286 14. Валтекс ПП
/>
/>
/>
/>
/> 03035, КИЇВ, Механізаторів вул. (044) 4663760 28282: 113239 15. ВАТА ДП ОБ'ЄДНАННЯ ТЕКСТЕРНО BAT
/>
/>
/>
/>
/> 46002, ТЕРНОПІЛЬ, Текстильна вул. (0352) 276515 69214: 351908 16. Веретено-Текстиль Торговий Дім ТОВ
/>
/>
/>
/>
/> 044, КИЇВ, Козацька вул. (044) 2577197 6090: 14612 17. Візерунок ВКФ
/>
/>
/>
/>
/> 58023, ЧЕРНІВЦІ, Прутська вул. (0372) 552948 22965: 66689 18. Вітамін Компанія ТОВ
/>
/>
/>
/>
/> 01001, КИЇВ, Баггавутівська вул. (044) 4499739 120724: 479873 19. Волинь-текстиль — контакт ТзОВ
/>
/>
/>
/>
/> 43025, Луцьк, Лесі Українки вул. (0332) 770542 103311: 431434 20. Галант-індустрі ЗАТ
/>
/>
/>
/>
/> 04080, КИЇВ, Фрунзе вул. (044) 4176615