Особливості художнього конструювання електротехнічних виробів, як об’єктів дизайну

ПЛАН
 
ВСТУП
ІЧастина. Художнє конструювання побутових виробів.
1.1.  Особливості художнього конструюванняпобутових виробів.
1.2.  Утилітарні та естетичні властивостівиробів.
1.3.  Ергономічні вимоги.
1.4.  Вихідні принципи класифікаціїелектротехнічних виробів, як об’єктів дизайну.
ІІЧастина. Маркетинговий підхід до розробки та реалізації промислових виробів.
2.1.  Від ідей нового товару – до комерційногойого виробництва.
2.2.  Життєвий шлях товару.
ІІІЧастина. Виготовлення макетів.
3.1.  Об’ємне проектування.
3.2.  Види макетів.
3.3.  Матеріали та техніки виготовленнямакетів і моделей.
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ДОДАТОК

ВСТУП
Тема моєї кваліфікаційної роботи„Особливості художнього конструювання електротехнічних виробів, як об’єктівдизайну”.
Метою даної роботи є вивченнялітератури, відбір відповідної інформації, виявлення нових підходів до роботи.
Адже на протязі всієї історіїрозвитку культури, людина намагалася покращити своє життя, створюючи красивимиі зручними всі необхідні речі – одяг, житло, посуд, засоби виробництва. Томуспіввідношення краси з утилітарними якостями на протязі віків залишаєтьсяголовною метою людини.
Завдання даної роботи – розробитимакет електровиробу, який повинен мати нову, ще не існуючу форму. Але перш завсе треба звернути увагу на те, які фактори впливають на зміну старої істворення нової форми. Адже будь-який промисловий виріб має свою історію, длянього характерна певна еволюція зовнішньої форми і ми можемо проаналізувати,які фактори і як швидко впливають на зміну форми, конструкції і інші властивостітієї чи іншої речі. Візьмемо, наприклад, такі сучасні промислові вироби:електропраска, електрочайник, пральна машина, магнітофон та інші. Ці речі маютьрізний „вік”, але кожна з них перетерпіла досить значні метаморфози, докиприсвоїла той вигляд, який надає їй сьогодні конструктор чи художник.
Магнітофон, електрочайник, міксерзмінили свою зовнішню форму під впливом розвитку науки і техніки, якібезсумнівно грали провідну роль в еволюції тієї чи іншої речі. Однак суттєвийвплив на зміну її форми здійснювали і багато інших факторів – історичні,соціально-економічні, політичні, психологічні.
У різних виробах еволюція формипротікає по різному. У деяких за короткий час форма здійснює великі зміни, а вдругих дуже довгий час майже не змінюється.
Швидко і закономірно змінювалисяформи, які підкорювалися потребам технічного прогресу.
В реальний час, створивши нову річ,художник-конструктор старається надати їй форму найбільш відповідну її функціїі значенню. При цьому вона не тільки повинна виконувати свою функцію, а іорганічною формою, кольором, матеріалом вписуватися в навколишній світ.

І ЧАСТИНА. 1.1. ОСОБЛИВОСТІХУДОЖНЬОГО КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ.
При розробці конструкцій і формряду побутових виробів необхідно враховувати періодичність (чи сезонність) ітривалість їхнього використання, забезпечення безпеки людини при користуванніцими виробами, можливість їхнього дрібного ремонту в домашніх умовах(розбірність, склад домашнього набору інструментів), зручного приєднаннявиробів до відповідних мереж – електричних.
При аналізі побутовогопроцесу художник-конструктор повинен виявити нові функціональні якості, яківарто додати виробу, щоб підвищити зручність користування їм (наприклад,лампочка в холодильнику чи швейній машинці), а також визначити, чи можна додатийому додаткові функції (наприклад, холодильник-стіл).
При розробці нових зразківпобутових виробів з механізмами треба прагнути до максимального зменшеннярозмірів більшої частини механізмів. У таких виробах є функціонально необхіднірозміри (площа телевізійного екрана, довжина ручки пилососа, ємністьхолодильника та ін.), але є габарити, обумовлені лише розмірами механізму,наприклад, заміна радіоламп напівпровідниками істотно впливає на зовнішнійвигляд даного виробу.
Одна з найважливіших задачхудожника-конструктора – створення естетично виразних властивостей формипобутового виробу, що залежать від його функціонального призначення, технологіївиготовлення, матеріалу. Але задача досягнення абсолютної відповідності формивиробу його функції може мати лише теоретичне значення, тому що визнанняфункціонального призначення визначальним для роботи художника-конструктора надформою приведе фактично до визнання того, що кожній функції може відповідатилише одна єдина форма. Такий висновок, до речі, анітрошки не підтверджуванийісторією розвитку художнього конструювання, міг би загальмувати новаторськіпошуки виразної форми побутового виробу, що у дійсності, крім утилітарноїфункції, залежить ще від цілого ряду найрізноманітніших умов.
 Психологія сприйняття естетичниххарактеристик форми виробу в домашніх умовах значно відрізняється від їїсприйняття на виробництві. Квартиру людина сприймає як своє побутове оточення.Тому цілком природне прагнення додати виробам побуту, у тому числі і побутовиммеханізмам, „нетехнічну” форму, продиктовану, очевидно, не тількиконсервативністю побуту, але й особливостями психологічного стану людини вдомашній обстановці. Стан «розкутості», зняття психологічної напруги,відчуття інтер'єра квартири як своєрідного «початку координат» упросторі міста впливають на сприйняття естетичних якостей виробів. Навітьосвітленість, колір, фактура у побутових умовах можуть сприйматися трохиінакше, чим на виробництві.
У психологічномувідношенні до зовнішньої форми телевізора і холодильника, до їхньої ролі увигляді інтер'єра, очевидно, ще збереглося багато чого від поглядів того часу,коли вони були рідкістю і служили предметом гордості, а для деяких минулогочимось начебто символу матеріального статку. Такому відношенню сприяло іхудожньо-конструкторське рішення побутових виробів: холодильники (наприклад, ЗІЛ,«Ока» робили громіздкими по габаритах і злитому багатозначними поформах, як би спеціально призначеними для розміщення в «червоному»куті загальної кімнати). Що з'явилися в продажі холодильник-стіл«Снайга» і холодильник «Сарма» (навісний чи сполучений зкухонним столом у єдиному блоці) не користуються великим попитом, хоча по всімхудожньо-конструкторським даним вони більш зручні, більш раціональнорозміщаються в кухні, легко доступні і являють собою і робоче місце, і ємність.     
До психологічнихособливостей сприйняття естетичних властивостей побутового виробу відносяться ісвоєрідність інформаційної, комунікативної ролі форми виробу в побуті. В однихвипадках засобу візуальної комунікації перестають бути потрібними в міруосвоєння людиною даного виробу, тому що на зміну таким засобам приходятьрефлекторні звички (особливо в чисто утилітарних процесах), а в інші, навпаки,зростає роль написів, кольору, символів у виробах техніки (телевізор, приймач, електропрасказ регулятором).
При проектуванніпобутових виробів варто враховувати, що людина не тільки по-іншому сприймаєхудожню форму виробів, а психологічно поводиться не так, як на роботі, тому щов його діяльності відсутній елемент зовні вираженої обов'язкової необхідностівиконання тих чи інших процесів. Крім того, у домашніх умовах безпекакористування механізмами з різними пристосуваннями повинна бути не тільки ненижче, але навіть важча, чим на виробництві, тому що увага людини постійно відволікаєтьсярізними домашніми справами.
Передхудожником-конструктором, що проектує побутові вироби, стоїть задачазадовольняти численні суперечливі вимоги, зв'язані зі специфікою використанняпромислових виробів у побуті. Розуміння ролі цих протиріч має величезнезначення для вироблення в художника-конструктора правильної методикипроектування.
При усій величинірозмаху житлового будівництва в нашій країні збільшення кубатури і корисноїплощі квартири в розрахунку на одну людину відстає від росту загальної кубатури,що з’являються щороку нових побутових виробів. Це протиріччя дотепер невиявляється в гострій формі тільки тому, що рідко можна знайти квартиру, девиявилися б зібраними разом усі необхідні побутові вироби, що випускаютьсянашою промисловістю, Але з підвищенням матеріального рівня кожна родинаодержить можливість здобувати усе більшу кількість нових типових побутовихвиробів. Надалі науково-технічний прогрес дозволить перетворити багатопобутових виробів у предмети повсякденного побуту.
Художник-конструкторповинен зрозуміти, які саме побутові вироби можуть бути найбільш різноманітні.Відноситься ля це, наприклад, до санітарно-технічного і кухонного устаткування чимова йде про речі, призначених для інших функціональних процесів. Далі вкожному конкретному випадку важливо з'ясувати, по яких ознаках зовнішньоговигляду виробів людина найбільше гостро сприймає їхню розмаїтість: за формою,фактурою, кольором. Аналіз показує, що в цілому ряді випадків можна змінюватине форму виробу (саме вона і зв'язана з машинною технологією виробництва), айого колір, чи фактуру малюнок.
У масових побутовихвиробах людина цінує майстерність художника-конструктора з погляду створеннякомфорту й одержує емоційне враження від форми виробу, по якій певною мірою вінможе судити про досягнення в даній області виробництва. У цій узагальненійформі інформації і полягає особлива принадність для людини, що відчуває себеспівучасником суспільного прогресу.
У процесі проектуванняпобутових виробів велике місце займає наукова розробка розрахована на певнийстрок оптимальної номенклатури побутових виробів. При цьому враховуютьсяіснуючий рівень виробництва і матеріальні можливості масового споживача. Задачахудожників-конструкторів разом з інженерами-проектувальниками створити максимальнийасортимент виробів того чи іншого типу, що задовольнив би різні потреби.Кінцеві результати наукових досліджень формулюється в завданняххудожник-конструктор, тому що на підставі саме таких даних виявляється попит,визначається потреба в нових виробах.
У процес художньогоконструювання входить і творче осмислення завдання (уточнення мети, умоввикористання виробу і шляхів рішення задачі), і аналітичний етап (визначеннякінцевого ідеального результату, виявлення основного суперечливого), і етаппошуків основного протиріччя (можливості усунення протиріч, варіанти різногопідходу до рішення – використання «обхідних» чи прийомів«зворотних» рішень, з'ясування можливостей зміни умов використанняданого виробу), і завершальний етап (художньо-конструкторська розробкаосновного варіанта рішення).
Особливостіфункціонального призначення пред'являють до побутових виробів, а отже, і дометодики їхнього конструювання ряд специфічних вимог.
Вузького фахівця частозв'язують звичні схеми, як би «блокуючи» шляхи, що ведуть допринципово нових рішень. И.П.Павлов відзначав, що в таких умовах даються взнакизвичайні стереотипність і упередженість. Художник-конструктор, що відноснолегко переборює слабості мислення в багатьох областях промислового виробництва,у сфері побутового устаткування виявляється більш уразливим. У багатьохвипадках при модернізації виробу його прототип має обмежені можливостірозвитку, що сковує творчу уяву художника-конструктора. Легше буває переборотивплив традиційного рішення в тому випадку, якщо художник-конструктор приймає яквихідну модель спрощену схему ідеального кінцевого результату. Тому припроектуванні побутових речей, особливо якщо поставлена задача створитипринципово новий виріб, потрібно використовувати «обхідні» прийомипошуків оригінального рішення.
Потреба в нових типахвиникла давно, а можливість виготовлення з'явилася ще в перші, десятиліттянашого століття. Причини такого запізнювання нових ідей у тім, щохудожники-конструктори за відправну крапку своїх пошуків приймали традиційнітипи виробів, що існували. Як би правильне завдання не було сформульовано, вонозавжди містить невирішені чи навіть невиявлені протиріччя, тому важливо впроцесі проектування уточнювати, а можливо, і істотно змінювати сформульованітам положення. Творчого відношення особливо вимагають ті пункти завдання, деговориться про шляхи рішення поставленої задачі.
Розробляючи побутовівироби, художник-конструктор повинен уміти виділити головні вимоги, підкорившиїм інші. Так, навряд чи їсти необхідність неодмінно домагатися дуже високогоступеня економічності витрати енергії в побутових приладах, що працюють мізерномалий термін (натирач підлоги, прилад для сушіння волосся і т.д.). Незначнезниження чисто технологічних вимог іноді дає можливість різко підвищити функціональніякості виробу.
Один із шляхівстворення принципово нового побутового виробу полягає в тім, щоб узагалі непроектувати даний виріб як самостійний елемент. Часто буває кориснішепроаналізувати всі існуючі в минулому аналогічні вироби не для того, щобстворити удосконалений зразок, а для того, щоб повернутися до вихідної точки.Зараз санітарно-технічне устаткування і пральні машини проектуються окремо. Цейпобутовий прилад практично нікуди ставити в економічній по площі квартирі. Якщож пральну машину розглядати як елемент санітарно-технічного устаткуванняквартири і проектувати в комплексі з ним, то, можливо, що вона перетвориться впристосування для ванни, буде убудованої чи підвісною.
При створенні новихтипів побутового устаткування художники-конструктори не завжди враховуютьконкретні місця розміщення даного виробу в квартирі, особливо тоді, колирозробляються елементи устаткування для таких невеликих по площі приміщеньквартири, кухня, ванна. Висота холодильника і спосіб відкривання дверцята такі,що його важко включити в раціональний фронт кухонного устаткування. Пральнімашини, що повинні розміщатися в тісному просторі ванної кімнати, часто маютьручки керування, шланги й інші деталі, розташовані з трьох чи чотирьох сторін,через що машину важко поставити до стіни, у кут, а тим більше вмонтувати внішу.
У побутових умовах, девиробами користуються не тільки фізично здорові і працездатні дорослі члениродини, але і старі люди, підлітки, діти, дуже важливо враховувати все щопересуваються чи стерпних виробів. Тим часом багато виробів, що випускаються,невиправдано важкі, причому в ряді випадків не використовується можливістьпристрою роликів, що полегшують переміщення по квартирі.
Зниження ваги побутовихвиробів при максимальному використанні нових легких матеріалів повинно бутипостійною турботою художника-конструктора.
Дуже поширена помилка,що полягає в тім, що кожен побутовий виріб, що створює художник-конструктор,він звик розглядати як самостійний добуток. Тому багато речей важко включити вхудожній вигляд інтер'єра, тому що вони претендують на роль композиційногоакценту, порушуючи єдність інтер'єра.
Ще одна помилка, на якухотілося б звернути увагу художників-конструкторів, зв'язана з недостатнімрозумінням об'єктивних закономірностей формоутворення. Тут важливо відзначитидва основних моменти: зв'язок сучасної форми з традиційною і зв'язок форми зфункцією. Обидві проблеми не знаходять задовільного рішення в багатьохпобутових виробах. Помилки в цій області властиві, мабуть, усьому сучасномудизайну. Т. Мальдонадо вважає, що широко розповсюджена в недавньому минулому«теорія про можливість абсолютного збігу форми виробу і його функцій»безнадійно застаріла в тому що форма будь-якого виробу — це результат тривалогоісторичного розвитку, хоча вона не є єдино можливою і буде змінюватися.
1.2. УТИЛІТАРНІТА ЕСТЕТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ВИРОБІВ
Людина є частиноюприроди і зв'язаний з нею повсякденно й органічно. Найбільше наочно цей зв'язоквиявляється у творчій діяльності людини при розкритті органічної і неорганічноїструктури природи, особливо при розкритті її біотайн.
Основу нової наукибіоніки складають дослідження з модулюванню живих систем і використанню цихсистем у техніку при розробці різних конструкцій, приладів, машин і іншоїпромислової продукції — чи стандартів продукції, що складає з окремихстандартних елементів.
Який же зв'язок можебути між стандартом і природою? Автор книги «Краса і стандарт» Г. Б.Борисовский порівнює природу з величезним космічним заводом, що безупиннопоставляє виробу «масового серійного виробництва» — людей, курей, мурах,метеликів, берези, сосни і т.п. Ці «вироби» масового виробництва дійсно являютьсобою своєрідні серії, що складаються як би з однакових стандартів. Здається,що ці стандарти у своїх серіях всі абсолютно однакові й одноманітні. Однак удійсності це не так — кожен стандарт строго індивідуалізований. У світі немає втій чи іншій серії абсолютно однакових чи майже однакових стандартів. Здається,що всі люди однакові, точно так само, як і дерева, квіти й інші представникитваринного і рослинного світу. У дійсності це не так. На земній кулі немаєабсолютно однакових людей, курей, беріз і т.д.
Усе створене природоюносить індивідуальний характер, усі — нескінченно різноманітно.
Відомий англійськийфізик, лауреат Нобелівської премії Джорж Томсон затверджує, що масовевиробництво здійснюється природою і являє собою найглибшу з наукових істин. Вінвказує на «принцип масового виробництва», посилаючись на закони збереження масий енергії й інші закони, що лежать в основі будівлі Всесвіт.
«Стандартизація» уВсесвіті по Г. Б. Борисовскому виглядає так.
Продукція природизаснована на трьох основних «стандартах» — електроні, протоні і нейтроні.Сполучаючись один з одним, вони утворять просторові системи — атоми, причомудванадцять з них складають 99,5% усієї земної кори і навколишньої її атмосфериз всім органічним і неорганічним світом. Отже, земна куля в основномускладається з дванадцяти елементів, що, у свою чергу, взаємно сполучаючись,утворюють безмежну кількість молекул речовини.
Органічна хіміяпобудувала новий світ речовин поруч з колишнім. Відомо більш трьох мільйоніворганічних речовин — природних і синтетичних. Незважаючи на розмаїтістьвластивостей цих речовин, вони побудовані принципово однаково, а саме: атоми вїхніх молекулах з'єднані між собою хімічними зв'язками.
Такий спосіб з'єднанняатомів і їхніх угруповань є фундаментальним будівельним принципом органічноїхімії.
Такі науки, якмолекулярна біологія, біофізика, біохімія й інші, по-різному пояснюють процесжиттєдіяльності і перетворення речовин, однак повне розкриття таємниці цьогопроцесу в органічному і неорганічному світі ще переду.
Продукція, створюванаприродою, різко відрізняється від продукції, створюваної людиною. Весь великийматеріально-предметний світ, що оточує людину, є другою природою. Утвірархітектури і містобудування, велика сфера дизайну (знаряддя праці, засобутранспорту, всіляке устаткування науково-дослідних і навчальних інститутів, щопишуть пристрої і друковане устаткування, спортивний інвентар і асортиментпредметів побуту) — усе це дійсно друга природа, заснована на стандартах,створених людиною.
Проводячи деякуаналогію між методом стандартизації, властивій природі, і методомстандартизації, здійснюваної людиною, принципи, по яких людина створюєстандарти, умовно можна вважати наступними:
а) масова продукціядругої природи в сфері архітектури і дизайну повинна створюватися на обмеженійкількості стандартів;
б) сполучаючи стандартиодин з одним по визначеній строгій системі, необхідно робити нову відміннупродукцію і різні речовини, домагаючись при цьому максимальної користі і краси.
Немає необхідності всюпромислову продукцію відносити до сфери дизайну і застосовувати методхудожнього конструювання. Окремі стандарти в техніці як елементи системи ібагато утилітарно-технічних виробів (автоматизовані системи, вузли механізмів,гайки, болти, цвяхи) виконують тільки робочу функцію на виробництві й вексплуатації. Тут важливі конструктивно-технічні й економічні показники,індустріальність виготовлення, якість конструкцій і матеріалів, трудові витратий інші утилітарні властивості виробу. Якщо ж стандарти промислових виробівбезпосередньо обслуговують людини, то до них, крім утилітарно-функціональнихвимог, пред'являються ідейно-естетичі і соціально-утилітарні вимоги. Цимвиробам притаманна художня виразність і образ.
Таким чином, до однихстандартних виробів пред'являються вимоги тільки утилітарно-функціональні, а доінших ще і естетичні.
Для наочностірозглянемо один експеримент про питому вагу утилітарних і естетичних якостей(користі і краси) п'ятнадцяти різних стандартних виробів.
У приведеномуексперименті брало участь 20 чоловік — інженери, архітектори і художники,конструктори, що проводять експертизу і ведуть розробку проектів виробівкультурно-побутового призначення.
Усю продукцію,виготовлену людиною, можна класифікувати з обліком їїутилітарно-функціональних, конструктивно-технічних, економічних, соціальних іідейно-естетичних якостей.
Визначення утилітарнихі естетичних якостей шляхом коефіцієнтів вагомості,— це тільки один зі способівоцінки. Існують і інші методи кількісної оцінки естетичного рівня виробів, щовикладені в спеціальній літературі.
1.3. ЕРГОНОМІЧНІВИМОГИ
Сфера додаткаергономіки дуже різноманітна — вона охоплює фактично усі види техніки. Основніїї принципи поширюються не тільки на знаряддя праці, але і на весь асортиментпромислових виробів, включаючи побутові.
Не вдаючись докладно в окремірозділи ергономіки, з відомим ступенем умовності можна виділити три характернихвідповідності між різними особливостями; людини і якістю промислових виробів упроцесі їхнього виготовлення: антропометричне, психофізіологічне і естетичне.
Антропометричнавідповідність виробів характеризується правильно обраними параметрами конструкціїз погляду анатомічних особливостей людського тіла— його розмірів, маси,фізичної сили, можливостей руху з урахуванням робочого положення і користуваннявиробом в експлуатації.
Фізіологічнавідповідність виробів визначається особливостями почуттів людини — зору, слуху,дотику (чутливості токтильної, температурної, болючий) і нюху.
Вивчення функційлюдського організму дає можливість правильно врахувати вимоги, що визначаютьоптимальні умови для різних психофізіологічних процесів, що відбуваються підчас праці і відпочинку.
Естетична відповідністьвиробів — це емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з поглядуестетики (гармонійність, пропорції, колір, масштабність) при повнійвідповідності виробу функціональному призначенню.
1.4. ПРО ВИХІДНІПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЙ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНИХ ВИРОБІВ ЯК ОБ'ЄКТІВ ДИЗАЙНУ
Вихідні принципикласифікації виробів, речей, споруджень, що сукупно утворять предметнесередовище, є одним та істотним елементом проблеми проектування. И.В.Федоров іС.С.Сомів виявили ряд труднощів, що виникають у теорії і практиці дизайну черезвідсутність загальної класифікації виробів і їхніх властивостей. Про це жговорить Т.Борисова.
Необхідна складовачастина художнього конструювання — порівняльна оцінка рівня споживчих властивостейяк знову створюваного виробу, так і його прототипів щодо ряду еталонних речей.Формоутворення предмета зв'язане зі знанням про групи типових форм, структур івиявлених принципів цього процесу. Художнє конструювання може бути ефективнимлише при наявності системи знань про предмети, що є його об'єктами.Нагромадження таких звань про всю сукупність предметів, а надалі і пропредметне середовище в цілому практично неможливо без їхньоїхудожньо-конструкторської класифікації.
Як указує С.С.Рожева,наукова класифікація – широко розповсюджений і ефективний засіб організаціїпізнавальної діяльності, виділення й організації предмета дослідження. У цьомузмісті наукова класифікація допомагає зібрати новий фактичний матеріал,розчленувати і специфікувати пізнавальні задачі і дослідницькі процедури,виробити єдину наукову термінологію, служить базою для відкриття новихоб'єктивних закономірностей. Усі знову одержувані знання як би нанизуються навідповідні класифікаційні стрижні, утворивши предметно-типологічну структурузнання.
Нарешті, науковакласифікація являє собою структуру, пристосовану до керування процедурамипереносу знання. Такі процедури забезпечують колосальну економію пізнавальнихможливостей, рятуючи людство від необхідності пошуку інформації про одиничніоб'єкти, про кожне з них окремо.
Розбираючи питання прокласифікацію електротехнічних виробів як об'єктів дизайну, необхідно насампередвиділяти ці об'єкти, визначити предмет дослідження.
У 1969 р. на V конгресіміжнародної ради суспільства по художньому конструюванню Ю.Б.Соловйов визначивдизайн як сферу творчої діяльності, метою якої є формування гармонійногопредметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні та духовніпотреби людини. Ця мета досягається шляхом перетворення форми виробів,створюваних засобами індустріального виробництва. До «формальнихякостей» виробів відноситься не тільки своєрідність їхнього зовнішньоговигляду, але головним чином структурні зв'язки, що додають системі необхіднуфункціональну і композиційну єдність.
У тезах «Основитехнічної естетики» говориться про два етапи розвитку дизайну: просучасний, предметом якого є окремі промислові вироби і їхні споживчі якості, і проперспективний, вивчаюче предметне середовище в цілому, про «тотальнийдизайн».
Ряд авторів розширюєпоняття предмета дослідження дизайну. Т.Борисова говорить про дві задачі,зв'язаних із класифікацією і виникаючих перед технічною естетикою ітоварознавством у зв'язку з проблемою оцінки якості товарів. Перша з них –класифікація властивостей товарів, що Т.Борисова зв'язує з розробкою науковообґрунтованих критеріїв споживчих властивостей товарів народного споживання.«Без класифікації споживчих властивостей, не можна підійти до їхвивчення». Підійти до наукового формування асортименту виробів можна лише,розробивши наукову класифікацію товарної маси в країні.
Ю.С.Сомів іМ.В.Федоров, виділяючи два напрямки розробки класифікації, предметне середовищеі властивості виробів, окреслюють коло властивостей, що є предметом дослідженнядизайну: суспільна корисність, зручність, краса – і поєднуваних поняттям«споживчі якості».
Підсумовуючи викладене,можна думати, що об'єктом наукової класифікації в дизайні повинна битипредметне середовище, утворена сукупністю індустріально вироблених виробів, щознаходяться в групових структурно-функціональних зв'язках. Така класифікаціяповинна систематизувати зведення як про взаємозалежне предметне середовище вцілому, так і про споживчі властивості складових її груп предметів і про окреміпредмети.
Таке первинне виділенняпредмета дослідження може представитися недостатнім, оскільки виникає розривміж виділеним предметом дослідження й емпіричним матеріалом, накопиченимтехнічною естетикою та художнім конструюванням, утримуючим деяку кількістьнезафіксованих у предметі розчленувань досліджуваних об'єктів. Усі цірозчленовування в силу їхнього неорганізованого характеру не можуть бутибезпосередньо перенесені з емпіричного матеріалу в наукову класифікацію.
Використовуючирезультати проведеного С.С.Роговий аналізу, можна показати, що структуразнання, організованого при новій класифікації, складається з двох блоків — діагностичного і стерпного знання. Вона утворить предметно-типологічнуструктуру звання, одним з видів якої є предметно-категоріальна структура. Однакна першому, сучасному етапі, коли здійснюється пошук закономірності утвореннякласів, коли йде нагромадження, фіксація фактів, що емпірично спостерігаються,процедура побудови класифікації здійснюється не як процес логічного виведеннянаслідків з деякої логічної підстави, а як фіксація факту, що емпіричноспостерігається, угруповання об'єктів у пізнавальній і практичній діяльності.
Докатегориальнакласифікація вже виникла в дизайні. Емпіричне нагромадження знань і угрупованьоб'єктів ще не дає, як це буде показано далі, можливості створити завершенийкеруючий блок, заснований на знанні закономірності утворення класів. Протенакопичений обсяг цих знань для окремих груп речей дозволяє запропонувативихідні принципи наукової класифікації категоріального типу хоча б тієї частинипредметного середовища, що утвориться цими групами,
Електротехнічні виробипобутового призначення — одна з тих груп речей, по яких кількість емпіричних зведеньвже зараз дозволяє почати роботу з класифікації цих виробів як об'єктівдизайну. Один з експериментів був проведений з цією метою в серпні 1970 р. навідомчій виставці електротехнічних виробів народного споживання. Особливостіорганізації цього експерименту дозволили залучити 73 експертів для визначеннячасткової вагомості споживчих властивостей (естетичних і ергономічних) 48 типіввиробів. Висновок давали групи експертів для кожного типу виробів, а всіексперти – для виробів типопредставників кожної з груп. Для виявленнязакономірностей при аналізі отриманих емпіричних даних була прийнята пропозиціяпро угруповання досліджуваних виробів у класифікаційній структурі«функція-середовище». При цьому основна частина виробів віднесена дофункціонального класу «технічного обслуговування людини».
Угруповання середовищарозміщені по ступені наростання престижності відносних до них речей і поїхньому масштабі щодо людини. Назви обрані умовно. Так, під особисто-престижноюгрупою передбачається та частина предметів, для яких вимоги до рівня естетичних,а в інших випадках і ергономічних властивостей, в значній мірі визначаються неумовами побуту, а особистими смаками людини. Житлова група асоціюється зпредметним середовищем житлових приміщень. Зона обслуговування розділена на двігрупи – допоміжні і службові предмети – по ступені їх опосередкованості людиною,рівню престижності. У службову групу входять також предмети, розташовані чи використанізвичайно поза будинком (наприклад, устаткування особистого чи гаражаінструменти для дачного саду).

ІІ ЧАСТИНА. 2.1.ВІД ІДЕЇ НОВОГО ТОВАРУ ДО КОМЕРЦІЙНОГО ЙОГО ВИРОБНИЦТВА
Створитиновий товар — нелегка й ризикована справа. За даними багатьох досліджень, наринку товарів широкого вжитку зазнають невдачі 40% усіх новинок, щопропонуються. На ринку товарів промислового призначення — 20%.
Ось прикладоднієї з найдорожчих товарних невдач усіх часів. Це сталося у 1957 р., коли наринок було випущено автомобіль „Едзел” фірми „Форд”.
Уже напочатку 50-х років фірма „Форд” відчула необхідність поповнення свогоасортименту новою моделлю. У ті роки частина володарів „Фордів”, яким вдавалосястати дещо багатшими, купуючи дорожчі авто, віддавали перевагу виробамконкурентів „Форда”. На той час ними були “Понтіак”, “Бьюїк” і “Олдсмобіль”,які випускала фірма “Дженерал моторс”. Більш дорога модель фірми „Форд” —„Меркурій” їм не подобалася, а елегантний фордівський „Лінкольн” був для нихнадто дорогим.
Треба булостворити авто середнього класу вартості, яке було б привабливим для збагатілихволодарів звичайних „Фордів”. Фірма, не шкодуючи грошей, вклала їх у створення„Едзел”.
Однакоперація не вдалася. Автомобіль продавався погано. Фірма „Форд” змушена булазняти його з виробництва у 1959 р.
Чому ж„Едзел” зазнав невдачі? По-перше, багатьом споживачам він виявився не довподоби. Композиція передньої частини авто була вертикальною, а задньої —горизонтальною, неначе над протилежними кінцями його працювали різні групидизайнерів. До того ж вельми чудернацький вигляд решітки радіатора давав привіддля жартів із фрейдистським нахилом. По-друге, фірма „Форд” рекламувала „Едзел”як автомобіль нового типу. Одначе споживачі не вбачали в ньому новини. Для нихвін став просто черговим автомобілем середнього класу вартості. По-третє,поспішаючи випустити новий автомобіль, фірма „Форд” слабше пильнувала якістьвиготовлення. Отож багато „Едзелів” виявилися із браком.
Невдалимбув і час виходу авто на ринок. „Едзел” заявився у 1957 р., коли в економіцінамітився глибокий спад. Людям потрібні були дешевші машини й вони почаликупувати „Фольксвагени” та модель „Рамблер” корпорації „Америкен моторс”.Публіка різко негативно реагувала на блискучі, хромовані „автомобілі зпретензією” типу „Едзел”.
Врешті-рештфірма „Форд” на моделі „Едзел” зазнала збитків у 350 млн. дол. Отож розробканового виробу потребує ретельного ставлення до маркетингових досліджень. Длятого щоб зменшити ймовірність провалу, розробники нового товару повинні увесьчас культивувати настанову на виявлення прихованих за будь-яким товаром потребпокупця. Треба знати, що продаються не властивості товару, а вигоди від нього.
Розглянемоприклад розробки нового промислового виробу. Припустимо, що автомобілебудівникзнайшов шлях створення електромобіля, який може рухатися зі швидкістю 90 км нагодинну й проходити 200 км до чергової підзарядки. За оцінками тогоавтомобілебудівника, експлуатаційні витрати електромобіля будуть майже вдвічіменші, ніж у звичайного авто.
Це є: ідеятовару. Одначе товарних ідей споживачі не купують. Вони купують товар. Завдання розробника — проробитипевну кількість ідейних задумів, оцінити її відносну привабливість, обрати кращий з них і довести його до стадіївиробництва.
Середтоварних задумів електромобіля можуть бути такі:
Задум 1.Недороге міні-авто, призначене для поїздок лише у межах міста на невеликівідстані.
Задум 2.Електромобіль середніх розмірів і середньою вартості на роль універсальногосімейного автомобіля.
Задум 3.Малогабаритне авто спортивного вигляду середнього класу вартості, розрахованена молодих людей.
Необхідноперевірити задуми. Це передбачає випробування задуму на групі людей, яківважаються потенційними споживачами, їх просять висловити свою точку зору навідповідний задум у вигляді відповідей на такі запитання: Чи зрозуміло вамзадум електромобіля? У чому ви вбачаєте вигоди електромобіля порівняно зізвичайним” авто? Чи зможе електромобіль вдовольнити вашу нужду? Хто братимеучасть у прийнятті рішення про можливість купівлі? Чи купили б ви?
Відповідігіпотетичних споживачів допоможуть визначити, який варіант задуму має більшупритягальну силу. Припустимо, що на питання про намір здійснити купівлю 10%споживачів відповіли „Так”, а 5% — „Можливо”. Розробники товару співвідносятьці цифри з відповідною загальною чисельністю представників конкретноїспоживацької групи та розраховують обсяг збуту. Щоправда, у цьому разірозрахункові величини будуть суто орієнтовними, оскільки люди не завждивтілюють у життя наміри, які висловлюють.
Припустимо,що якийсь варіант задуму товару з успіхом подолав етап аналізу можливостейвиробництва і збуту. Після цього починається етап розробки промислового виробу,в ході якого задум повинен перетворитися на реальний товар.
Створенийелектромобіль повинен мати якомога менше якостей, що можуть сполохати покупця.Він мас справляти на нього враження добре зробленої та безпечної машини.Розробникам необхідно з’ясувати, як саме споживачі вирішують, чи добре зробленоавто. Декотрі, наприклад, мають звичку грюкати дверима й слухати, як це„звучить”. Якщо двері „звучать несолідно”, споживач вважає, що авто зробленопогано.
Колидослідний зразок готовий, його треба випробовувати. Під час випробуваньпотенційних споживачів просять зробити пробну поїздку на авто і дати йомуоцінку.
Припустимо,що дослідний зразок з успіхом пройшов випробування на запрошених споживачах…Після цього влаштовують випробування у ринкових умовах, розгортаючи комерційневиробництво. Ринкові випробування дають інформацію для прийняття остаточногорішення про доцільність випуску нового товару.
Якщо фірмапочинає розгортати комерційне виробництво, то це пов’язано із великимивитратами. Треба будувати або брати в оренду цілий виробничий комплекс. Крімтого, слід витратити чимало коштів на рекламу й стимулювання збуту новинки.
Привходженні до ринку з новим товаром фірма повинна вирішити, коли, де, кому та якйого запропонувати.
Коли кращезапропонувати? Якщо електромобіль підриватиме збут інших моделей фірми, то,певно, його випуск краще відкласти. Якщо з’явилася можливість зробити додатковівдосконалення функціонального, конструкційного чи художнього плану, зарадицього можна вийти на ринок у наступному році. Фірма матиме рацію, зачекавши йтоді, коли економіка перебуває в стані спаду.
Де кращевипускати товар на ринок? Не кожна фірма має впевненість та гроші для виходу зновим товаром відразу на загальнонаціональний чи міжнародний ринок. Доцільнішескласти графік послідовного освоєння ринків. Так, невеликим фірмам треба обратипривабливе для себе місто й провести бліц-кампанію з виходу на його ринок. Далітак само освоювати ринки інших міст.
Кому требазапропонувати новий товар? Свої зусилля щодо стимулювання збуту слід спрямуватина найвигідніші групи споживачів. Необхідно перетворювати їх на прихильниківтовару, аби вони поширювали про нього гарну інформацію.
Як требавиводити новину на ринки? Перш ніж електромобіль потрапить у демонстраційнізали, бажано заздалегідь провести рекламну кампанію.

2.2. життєвий шлях товару
Випустившиновий товар на ринок, фірма намагається, аби він якнайдовше функціонував.
Одначе„життя” товару не буває вічним. Воно складається з чотирьох основних етапів, асаме: виведення на ринок, зростання, зрілість, занепад.
Етапвиведення на ринок — це період повільного зростання збуту у процесі виходутовару. Повільність пояснюється тим, що споживачі не відразу відмовляються відзвичних схем поведінки. Якщо новий товар дорогий, то зростання збутустримується тим, що незначна кількість покупців може дозволити собі йогокупити. Через великі витрати на виведення товару прибутків на цьому етапі щенемає.
Етапзростання — при успішних справах це період швидкого сприйняття товару ринком ізростання прибутків. На ринку починають з’являтися конкуренти, яких приваблюютьнові можливості. Ціни на товар залишаються на тому самому рівні або трохизнижуються із зростанням попиту. Для того щоб максимально продовжити періодшвидкого зростання ринку, фірма може використати кілька підходів:
підвищитиякість нового товару, надати йому додаткових властивостей, випустивши йогорізновиди:
впити нанові ринки; використати нові канали поширення: переорієнтувати частину рекламищодо поширення відомостей про товар на стимулювання його придбання;
своєчаснознизити ціни аби залучити додаткову кількість споживачів.
Етапзрілості. Він починається тоді, коли темпи зростання збуту товару починаютьсповільнюватися. Цей етап є найдовшим за часом. Він висуває найскладніші завданнядля фахівця-риночника. Сповільнення темпів зростання збуту означає, що убагатьох виробників накопичилися запаси непроданих товарів. Це веде дозагострення конкуренції. Конкуренти усе частіше вдаються до продажу зазниженими цінами. Зростають кошти на рекламу, а також асигнування надизайнерські розробки з метою створення найкращих варіантів товару. Усе цеозначає зниження прибутків. Найслабші конкуренти не витримують боротьби.Врешті-решт у галузі залишаються лише сильні суперники.
На етапізрілості треба постійно шукати способи модифікації ринку, товару й власнемаркетингу.
Модифікаціяринку передбачає намагання збільшити споживання товару, що вже існує. Фахівцішукають нових споживачів, а також способи стимуляції інтенсивнішого споживаннятовару клієнтами, що вже існують.
Модифікаціятовару передбачає суто дизайнерські заходи. Дизайнер модифікує промисловийвиріб, удосконалюючи різні його властивості: функціональні,конструкційно-технологічні, естетичні. Прикладом витончених дій такого напрямкуможе слугувати поведінка японських виробників годинників, калькуляторів,копіювальних апаратів тощо. Так, фірма „Соні” постійно вдосконалює своїмагнітофони. У галузі автомобілебудування бачимо, як автомобільні фірми усьогосвіту періодично змінюють зовнішнє оформлення своїх моделей для залученняпокупців.
Модифікаціямаркетингу передбачає гнучкі дії, аби своєчасно знизити ціну на товар з метою„перетягування” клієнтури конкурентів, зробити спробу більш дієвої рекламноїкампанії тощо.
Однак ізчасом збут товару неодмінно занепадає. Починається останній етап. Збут можеперебувати на низькому рівні й залишатися на ньому впродовж багатьох років. Дляфірми збереження у своїй номенклатурі товару, то занепадає, може обернутисязначними витратами. Він потребує коштів на виробництво, рекламу, увагупродавців, водночас як це краще спрямувати на організацію виробництва нових,більш прибуткових товарів.

ІІІ ЧАСТИНА.3.1. ОБ’ЄМНЕПРОЕКТУВАННЯ
У роботі над художньо-конструкторськимпроектом будь-якого виду промислового виробу необхідно об'ємне проектування.Тому художнє і промислове моделювання варто розглядати як невід'ємну частинувсього проектування.
У художнім конструюванні виготовленнямоделей (макетів) практикується на всіх основних етапах розробки виробу. Узалежності від функціонального призначення і складності об'ємно-просторовоїбудівлі виробу визначається матеріал і технологія виготовлення моделі.
У різних галузях промисловості процеспроектування нової продукції й окремих його етапів мають свої особливості.Відповідно різне місце в цьому процесі займає і моделювання. У деяких випадкахвоно може бути заключним етапом проектування, в інші — проміжним, у третіх —багаторазово повторюваною стадією. Моделі пошукового характеру можутьвиповнюватися і на самому початку проектування при виборі варіанта зовнішньоїформи нового виробу.
На якому етапі повинна бути створенамодель, у якому виді, у якому матеріалі й у якій кількості — це зважується взалежності від задач, поставлених перед чи автором чи авторським колективом.
Здійснення моделі на визначених стадіяхпроектування завжди ясніше виявляє естетичні і технічні якості виробу.Моделювання допомагає завчасно, до випуску робочих креслень і досвідченихзразків, помітити помилки і непогодженості, що без моделі виявляються частозанадто пізно, іноді вже після прийняття виробу у виробництво.
Обсяг має цілий ряд переваг передграфічним виконанням задуму, тому що дає можливість наочно побачити результатможливого. Як правило, елемент, виконаний по кресленню, завжди вимагає в натурідеякого виправлення. Макетна техніка поряд з образотворчою допомагає розвитку вавтора уміння бачити за чи кресленням чи малюнком щирі форми проектованоговиробу.
У моделі легко досягти натуральностіформи, виявити помилки, визначити потрібну співрозмірність елементів, їхньоїпропорції і товщини. Об'ємне проектування розвиває просторова уява. Виконаннякомпозиції в обсязі вимагає більшого часу, чим у графіці. Виконати модель позаданій темі без креслення досить важко.
Модель виробу, виконана з будь-якого матеріалу,має більшу наочність, чим креслення. По моделі значно легше судити прозагальний вид виробу, про співрозмірність і пластик окремих частин і усьоговиробу в цілому. На моделі невеликого виробу можна перевірити не тількиестетичні переваги його зовнішнього вигляду, але і зручність користування.Наприклад, якщо це модель предмета, призначеного для руки людини, то можнаперевірити, наскільки вона пристосована до руки (електробритва, дверна ручка,электрофонарик). Такі моделі малогабаритних виробів, потрібно виконувати завждив натуральну величину.
Моделі великих по розмірі і складних поконструкції виробів на різних стадіях проектування виконують у різнихмасштабах. Так, модель токарського чи фрезерного верстата варто виконувати вмасштабі 1:5 чи 1:10.
У ряді випадків, коли в зменшеному видівиявляються всі необхідні якості виробу, технічні і естетичні, а важливідеталі, наприклад пульт керування, вимагають більш ретельного пророблення,варто виділити їх і виконати окремо у виді фрагмента натуральної величини.
Говорячи про розміри моделей, необхіднопідкреслити, що не слід віддавати перевагу масштабу 1:2. Це самий оманливий длясприйняття людського ока масштаб, що не дає щирого представлення про справжнійрозмір предмета.
Моделі можна виконувати з найрізноманітнішихматеріалів. Найбільш зручними є глина, пластилін, гіпс, пінопласт, різніпластмаси, дерево, картон, папір, тобто пластично рухливі, матеріали що легкоріжуться.
В даний час на багатьох підприємствах уконструкторських і художньо-конструкторських бюро, у навчальних закладах широкозастосовується папір як матеріал для виконання моделей, особливо пошукових.Такі матеріали, як глина, пластилін, пінопласт і дерево придатні для більшретельного пророблення форми деталей. Вони податливі і пластичні, але навиготовлення моделі з цих матеріалів затрачається більше часу, тому з нихнайчастіше виконують остаточну модель.
Виконуючи пошукову модель з папера,картону, пінопласту і пластиліну і т.д., обов'язково потрібно враховувативнутрішню конструкцію виробу (механізованої іграшки, електроприладу і т.д.).
За допомогою пошукової моделіхудожник-конструктор шукає загальний вигляд, пропорції, пластику,співвідношення обсягів, зручність звертання з виробом і, нарешті, образ. Коли жусі ці питання вирішені, можна переходити до ув'язування зовнішньої івнутрішньої конструкції.
Наприклад, пилосос складається зкорпуса, електродвигуна, крильчатки, пилезбірника і т.д. Усе це потрібнорозмістити так, щоб прилад був не громіздким і маневреним.
3.2. ВИДИ МАКЕТІВ
Виділяють два види макетів: чорнові ічистові. У залежності від виконуваних функцій макети розділяють на пошукові ідемонстраційні.
За допомогою чорнових макетіввизначають і відпрацьовують у деталях проектне рішення. Вони відносяться допрофесійних засобів роботи художника-конструктора. Виготовляють їх звичайно зм'яких матеріалів (пластилін, пінопласт) без ретельної обробки, звідси і назва— чорнові. Такі макети призначені для спільної роботи художника-конструктора іфахівців, що беруть участь у створенні виробу. Їх називають ще робітничими чипошуковими.
Пошуковімакети мають різний ступінь закінченості і допускають можливість різноманітнихпереробок як у деталях, так і в цілому. Достоїнства і недоліки задуму вмакетному пошуку виявляються швидко, тому що художник-конструктор думкоюдобудовує частково виконану форму до того ступеня закінченості, що дозволяєпредставити можливі якості створюваного виробу. Незавершеність пошуковихмакетів, приблизність відбитих у них ідей і рішень робить їхньої функції чистотворчими. Пошуковим методом визначають художньо-конструкторське рішення яквиробу в цілому, так і окремих його фрагментів.
Пошукові макети найпростіші затехнологією і матеріалами виготовляються зі значним зменшенням в інтересахоперативності роботи.
Після пошукового макета переходять дочистового, який виконують у більш надійному і міцному матеріалі (пінопласт,гіпс), оскільки кожна проектна задача найкраще зважується у визначеному видімакетного матеріалу.
Чистовімакети. За допомогою чистових макетів знайдене раніше рішення закріплюють утаких макетних матеріалах: оргскло, склопластик, полістирол, гіпс і реальніматеріали. Вони дозволяють досить точно передати ознаки виробів промисловоговиготовлення і забезпечують їхнє збереження протягом тривалого часу.
У чистових макетах фахівці оцінюютьрезультати проектування з виробничої, економічної і споживчої точок зору. Цімакети називають також демонстраційними. Демонстраційні макети відображаютьпроектне рішення з деяким ступенем закінченості. Вони, як правило, не підлягаютьпереробкам, зберігаються як еталони, фіксуючи момент, після якого проектуванняабо пішло в новому напрямку, або завершилося.
Демонстраційні макети виготовляють напідставі даних, отриманих у процесі пошукового макетування, по кресленняхрозробленим художником-конструктором і, як правило, на заключному етапіхудожнього конструювання. Демонстраційний макет служить еталоном естетичнихвластивостей виробу, зразком для серійного відтворення. Будь-яка технічнадокументація — креслення, технічні умови, стандарти — самі по собі не забезпечуютьточного відтворення споживчих властивостей, якими б детальними вони не були.
Тільки сполучення демонстраційногомакета і технічної документації дозволяє вести конструкторську і технологічнурозробку в напрямку забезпечення естетичних властивостей виробу, передбачениххудожньо-конструкторським проектом.
Демонстраційні якості макета цілкомзалежать від змісту проектного задуму, виконавської майстерності івідповідності його поставленій задачі. Демонстраційні якості макета — один знайважливіших критеріїв оцінки проектного задуму.
3.3. ВИГОТОВЛЕННЯ МОДЕЛІ
 
Пластилін— прекрасний матеріал для макетування. У залежності від характеру роботи користуютьсярізними сортами пластиліну. На початковій стадії проектування найкращепрацювати з м'якими сортами. Чистовий макет потрібно виконувати з твердогопластиліну. Поверхня макета обробляється шкребками, стеками, ножем.
Пластилін завдяки своїй аморфності іпіддатливості дозволяє вести пошук «не задумуючись», тому що з цього матеріалулегко можна одержати будь-яку деталь того сполучення деталей, а також укороткий термін побудувати безліч варіантів того самого виробу.
У чистових макетах пластилін уже неможна вважати основним матеріалом. Вид його поверхні заважає образномурозкриттю виробу. Тому найчастіше пластиліновий макет переводять у гіпс.Гіпсовий макет можна пофарбувати в будь-який колір і передати на ньому найтоншідеталі форми.
У деяких випадках виникає необхідністькрім умовних моделей без колірного рішення, що виявляють тільки чисто пластичніякості, форму і фактуру, виконувати моделі ілюзійно — у кольорі із повноюімітацією справжніх матеріалів. Вибір матеріалу і способу виконання моделізалежить від художника і конструктора, що працюють над формою і зовнішнімвиглядом виробу.
Правильне використання всіх можливостеймоделювання сприяє підвищенню естетичних якостей промислової продукції.
Макет вносить уточнення в попереднірішення, дає відповідь на питання, чи можна задовольнитися отриманимирезультатами чи необхідно почати пошук нових, тому що макет є еталоном нетільки зовнішнього вигляду, але і конструктивного рішення.
Макет забезпечує ефективне впровадженнярозробок, тому що витрати праці і часу на усунення недоліків у макетінепорівнянні з витратами на розробку досвідчених зразків з реальних матеріалів.Таким чином, макет є засобом, що дозволяє реалізувати задум, виконувати вимогитехнічного завдання, визначати варіанти.
Недоліки форми, помилки в пропорції ібудь-які інші недоліки, повторені у масовому виробництві, завдають шкодитисячам людей, що будуть користатися цими недосконалими за формою виробами.Тому автор виробу несе відповідальність за його досконалість як у технічному,так і в естетичному відношенні. Від вдалого рішення конструкції машин,агрегатів, побутових приладів і т.д. багато в чому залежить підвищенняпродуктивності праці і добре відношення людини до знарядь виробництва, якимивін користується.
Глина і гіпс
 Матеріали й інструменти:
глина чи гіпс; м'який посуд (капроновецебро чи половина великого м'яча); набір спеціальних ножів для обробки гіпсу; стекидерев'яні (найкраще пальмові чи самшитові, можна також із груші, липи) іметалеві (з алюмінію чи міді). Якщо модель великих розмірів, то перш ніж початинеї ліпити, потрібно зробити каркас з дерев'яних рейок чи металевих лозин, апотім уже розпочинати прокладку пластиліном чи глиною. Це потрібно не тількидля міцності моделі, але і для меншої витрати матеріалу на її виконання.
Моделі з гіпсу можна виконуватидекількома способами. Спочатку роблять їх з глини чи пластиліну, потім знімаютьчорнову форму з гіпсу і по ній відливають модель у гіпсі. Чорнова форма годитьтільки на один відлив. Можна безпосередньо моделювати в гіпсі, тому що він дужелегко ріжеться, виточується на спеціальному верстаті по шаблоні, склеюється іпіддається різній іншій обробці. Технологія виконання й обробки гіпсу залежитьвід складності форми виробу.
Гіпсові моделі дозволяють відтворюватискладні просторові структури, однак для них обов'язковий металевий каркас.
Гіпс має саме широке застосування вмакетуванні, але на ескізній стадії гіпсові макети не прийняті. Гіпс і глинавимагають визначених умов для роботи. Гіпс потрібно тримати в сухому місці, щобвін не відволожився і не утратив свої якості. Якщо гіпс усе-таки відволожився,то при розведенні його водою потрібно додати небагато кухонної солі: він швидшесхоплюється і буде міцнішим. Гіпс розводять у м'якому посуді (капронове цебро чивеликий гумовий м'яч, розрізаний навпіл), щоб невикористаний гіпс, щозалишився, легко можна було видалити.
Для уповільнення процесу затвердіннягіпсу при виконанні роботи, що вимагає великої витрати часу, у нього потрібнододати небагато столярного клею.
Щоб глина постійно була в робочомустані, м'яка і податлива, модель її, у проміжках між роботою, накривають мокроюганчіркою чи целофановою плівкою.
Після роботи з чи гіпсом глиною потрібноретельно забрати і провітрити приміщення для усунення випарів.
Папір і картон.
Матеріали й інструменти:
папір щільний картон; ножиці; скальпель;металева лінійка; олівець; гумка; клей; косинці з кутами 30, 45 і 60°; лекало;циркуль креслярський.
Папір (картон) є гарним матеріалом дляроботи в домашніх умовах, і в майстерні, що не вимагає спеціальних навичок іустаткування. Це дешевий і завжди доступний матеріал, з якого можна зробитимодель будь-якої складності. Папір повинний бути креслярським чи малювальним. Вінмає велику щільність і тому зручна в роботі. Від якості папера багато в чомузалежить зовнішній вигляд моделі. Гарний папір не повинний ворситися при тертігумкою, переламуватися при перегинанні.
Папір і картон — дуже зручні матеріалидля пошукової роботи, але мають свої недоліки.
Якщо в процесі роботи над макетом упластиліні можна вносити корективи, то виконуючи макет з папера чи картону цезробити неможливо. Паперові макети практично не піддаються переробці, томувиявлені недоліки можна усунути тільки виготовивши заново окремий елемент чи весьмакет.
Паперовий макет виконують складеним, щодозволяє виготовляти і відпрацьовувати кожен елемент окремо комбінаторнимприйомом, використовувати різні їхні сполучення. Таким чином, паперовий макетдозволяє вирішити не тільки морфологічні, але і конструктивно-технологічнізадачі. Паперові макети звичайно використовують як робітників, вони непризначені для широкої демонстрації через низькі демонстраційні якості,недовговічності і незручностей транспортування і збереження, але в навчальномупроцесі це один із кращих матеріалів.
Картон, як і папір, найчастішевикористовують для макетування в навчальному процесі. Найчастіше використовуютьсірий чи коричневий картон. Попередньо можна наклеїти на нього білий папір, алеобов'язково по обидва боки, щоб картон не звертався, тоді отриманіаркуші-планшети здобувають міцність. Моделі з картону можна пофарбувати гуашшю,темперою і навіть олійною фарбою, попередньо обробивши масляними ґрунтами абопрооліфивши два рази.
Виготовлення паперових і картоннихдеталей починають з розкрою з урахуванням припусків для склеювання у видіклапанів. Матеріал ріжуть гострим ножем чи скальпелем по металевій лінійці. Дляпочаткових вправ по виготовленню моделей потрібно виконувати невеликі порозмірам та нескладні за формою і конструкцією вироби. Спочатку по кресленняхвиконується викрійка (розгортка). Після цього монтують усю модель.
Для виготовлення паперових і картоннихмакетів застосовують різноманітні клеї, у тому числі столярний, конторський,казеїновий. Але найчастіше використовують синтетичну емульсію ПВА, що добрезаповнює щілини і порожнини. Але в навчальному процесі найкраще користатисягумовим клеєм. Він не бруднить папір, і у випадку помилки можна легко розклеїтимодель чи деталь без всяких ускладнень і знову склеїти.
Такої маневреності і чистоти в роботі,особливо в пошукових моделях, клей ПВА, столярний, декстриновий, канцелярськийі інші не забезпечують, особливо коли виконавець не має навичок і вправності.
На вигинах, як ми вже говорили раніш,обов'язково потрібно злегка надрізати скальпелем і папір і картон, щоб гранібули чіткі. Не можна забувати і про клапани, за рахунок яких будуть склеюватисястики.
Зрозуміло, у такому матеріалі, як папір(картон), важко передати усі до дріб'язків, кожну деталь, кожен профіль. Усе цебуде узагальнено, а деякі деталі навіть умовно виражені, але образ виробу,пропорції будуть обов'язково відбиті.
Пінопласт
Матеріали й інструменти:
пінопласт; набір спеціальних ножів; клейПВА; наждаковий папір різних розмірів. Пінопласт відноситься до полімернихматеріалів. Він легко піддається механічній обробці і добре склеюється. Умакетуванні застосовується два види пінопласту, що відносяться до твердихсортів,— полістирольний (ПС) білого кольору і поліхлорвініловий (ПХВ)жовтуватого кольору. Пінопласт марки ПХВ найбільш зручний для обробки, оскількимає задовільну твердість і міцністю і допускає обробку будь-яким інструментом. Цезабезпечує одержання складних і тонких деталей. Пінопласт ПС можна обробляти надеревообробних верстатах при швидкісних режимах, цим досягається ідеальна чистотаповерхні.
Якщо пінопласт щільний, його можнарізати навіть простою пилкою ножівкою, а більш м'який — електроспіраллю. Моделіз пінопласту можна робити монолітні і пустотілі. Вони добре склеюються іпіддаються фарбуванню після того, як його добре обробити наждаковим папером ізаґрунтувати шпаклівкою.
Використання для склеювання емульсії ПВА,що не залишає видимих слідів, сприяє одержанню цілісних, зримо одноріднихмакетів.
Деталі з пінопласту зручні длякомбінаторної роботи, зв'язаної з пошуком нових конструктивно-компоновочнихрішень. Забезпечується це не тільки легкістю обробки самого матеріалу іпереміщенням, але і простотою кріплення: шпильками, цвяхами, штирями і т.д.
Оброблений пінопласт можна покритипромисловим воском (невеликі деталі занурюють у розплавлений віск) і поліруватипокриття до блиску. Воскове покриття допускає механічну обробку. Обробленийпінопласт можна покривати пластиліном.
Дерево
Матеріали та інструменти:
дерев'яні бруски; рейки; фанера;ножівка; стамески; шевські ножі; наждаковий папір; ручний дриль; рашпіль;столярний клей і т.д.
Виконання моделі з дерева досить трудомісткаробота, і до цього прибігають тільки у випадках необхідності, наприклад, колимодель потрібно зробити на виставку так, щоб вона з фотографічною точністюпередавала оригінал. Перевага дерев'яної моделі в тім, що вона найбільш міцна істійка в часі. Дерево володіє такими коштовними властивостями, якпіддатливість, твердість. З нього одержують легкі і міцні макети, вонидовговічні і транспортабельні. Дерево гарно обробляється, що відповідаєфарбуванням його можна імітувати під різні натуральні матеріали. Як макетнийматеріал дерево класифікують по технологічних ознаках (твердості) і художнім(декоративності).
По декоративних властивостях деревопідрозділяють на шляхетне і неблагородне. Бук, горіх, дуб відносять дошляхетних, хоча і важкообробляючі породи. Вільху, березу, липу — донеблагородних, оскільки вони не володіють власними декоративними властивостями(якостями).
Не завжди під рукою може бути деревопотрібної товщини, тому приходиться склеювати шматки, щоб набрати потрібнийобсяг для моделі. Їх склеюють натуральними клеями: казеїновим, столярним,риб'ячим чи синтетичним — епоксидним, ПВА. Найкраще дерево клеїти столярнимклеєм.
Не обов'язково виконувати моделі тількиз одного матеріалу. Замість того, щоб на дерев'яній чи пластмасовій моделі імітуватиметалеві деталі, краще їх виготовити з металу. Можна сполучити в одній моделікілька матеріалів: дерево і пластмасу, метал і пінопласт і т.д.
Моделі можна фарбувати в потрібнийколір, виходячи з психологічних і ергономічних вимог. Якість фарбування багатов чому залежить від підготовки поверхні, що перед фарбуванням ґрунтують.
Оргскло і полістирол
Оргскло буває в листовому і блоковомувиді. По зовнішньому вигляді мало чим відрізняється від звичайного скла, затемає широкі можливості ручної і механічної обробки. При нагріванні оргсклорозм'якшується, що використовують для одержання гнутих і об'ємних деталей.Лінію перегину нагрівають електроструною, розм'якшують — легко згинають підпотрібним кутом. Склеювати оргскло можна дихлоретаном чи оцтовою есенцією,розчином стружки оргскла в дихлоретані. Для різання оргскла використовуютьдискові фрези. Обробку його ведуть різними способами: гострінням,фрезеруванням, свердлінням. При ручній обробці матеріал часто не ріжуть, аламають, попередньо зробивши з двох сторін неглибокі надрізи. Після обламуваннякрайки деталей зачищають наждаковим папером, напилком. Оргскло застосовують длявиготовлення прозорих деталей та макетів усіх масштабів.
Полістирол в основному буває тількилистовий. Це пластмаса. Його найчастіше використовують для відтворення гнутих іштампованих деталей макетів. При нагріванні до 80 °С полістирол стаєеластичним, що використовується при формуванні.
Полістирол легко ріжеться: товстий—пилкою чи лобзиком, тонкий чи плівковий — ножицями. Аркушевий полістиролнезамінний матеріал для плоских, гнутих і циліндричних елементівдемонстраційних макетів.
Для склеювання застосовують органічнірозчинники типу дихлоретана і спеціальні клеї для пластмас, для фарбування —суміш нітроемалі з дихлоретаном (склад токсичний, фарбування роблять принаявності витяжної вентиляції і запобіжних заходів).
Формування невеликих об'ємних елементів,що мають вид гнутих і штампованих, роблять у наступному порядку: розм'якшенийпри нагріванні лист полістиролу укладають на дерев'яну чи гіпсову матрицю іпритискають пуансоном у виді рамки. Якість формування залежить від ступенявитяжки, тобто відносини висоти деталі до ширини і швидкості витяжки. Потрібновстигнути набрати потрібну висоту деталі поки лист полістиролу не остигнув. Частов полістиролі фіксують рішення, знайдені за допомогою паперових і картоннихмакетів, що не дають такого чіткого представлення про предмет.

ВИСНОВОК
Працюючи надкваліфікаційною роботою „Особливості художнього конструювання електротехнічнихвиробів, як об’єктів дизайну”, цікавим є те, що у масових побутових виробахлюдина цінує майстерність художника-дизайнера з погляду створення комфорту йодержання емоційного враження від форми виробу, по якій певною мірою він можесудити про досягнення в даній області виробництва. У цій узагальненій форміінформації і полягає особлива привабливість для людини, що відчуває себеспівучасником суспільного процесу.
Вибір матеріалу іспосіб виконання моделі залежить від художника, що працює над формою ізовнішнім виглядом виробу.
Макет вносить уточненняв попередні рішення, дає відповідь на питання, чи можна задовольнитисяотриманими результатами чи необхідно почати пошук нових, тому що макет єеталоном не тільки зовнішнього вигляду, але й конструктивного рішення.
Макет забезпечуєефективне впровадження розробок, тому що, витрати праці і часу на усуненнянедоліків у макеті незначні. Таким чином макет є засобом, що дозволяєреалізувати задум.
Працюючи надкваліфікаційною роботою, було опрацьовано багато літератури і матеріалу, якіможна використати в роботі над створенням макету. Це пластилін, гіпс і глина,папір і картон, пінопласт, оргскло, полістирол.
Але для виконання свогомакету я використала папір.
Паперовий макетвиконують складеним, що дозволяє виготовляти і відпрацьовувати кожен елементокремо комбінаторним прийомом, використовувати різні їхні сполучення. Такимчином, паперовий макет дозволяє вирішити не тільки морфологічні, але іконструктивно-технічні задачі.
ЛІТЕРАТУРА
1.  ШпараП.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.1, Киев,ХИИКС, 1969
2.  ШпараП.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.2, Киев,ХИИКС, 1970
3.  ШпараП.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.3,Харьков, УЗПИ, 1973
4.  ФольтаО.В. Смоленський Р.І. Основи художнього конструювання.Київ, „Вища школа”, 1973
5.  БорисовскийГ.Б. Красота и стандарт. М., издательство Комитета стандартов, 1968
6.  ГрейнерЛ.К. Основы технической эстетики и художественного конструирования., Л., СЗПИ,1968
7.  ВаксИ. Художник в промышленности. Л – М, „Искусство”,1965
8.  СомовЮ.С.Композиция в технике. М. Машиностроение. 1977 – 271с.
9.  И.Т.Волкотруб.Основы художественного конструирования. Киев, 1988
10.  БыковЗ.Н., Минервин Г.Б. Художественное конструирование. Проектирование имоделирование промышленных изделий. М. Высшая школа, 1986 – 239с.