/>Зміст
Інноваційні технологічні процеси
Нові технології та економічний ризик
Біотехнології (приклад)
Ознаки високих технологій, забезпечуючі їхефективність
Техніко-економічний аналіз технологій(приклад)
Список використаних джерел
Інноваційнітехнологічні процеси
Результати інноваційних технологічних процесів виражаються у вигляді інноваційноїпродукції, що може мати конкретну речовинну форму чи бути в неупредметненійформі (наприклад ноу-хау).
Творці нововведень здобувають на них авторські і суміжні з ними права.Виникає таке юридичне поняття, як інтелектуальна власність. Дане поняттяпередбачене Конвенцією, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власностів 1967 р. Завдання Всесвітньої організації інтелектуальної власності полягає всприянні її охороні.
Об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватисяпідприємствами, установами, організаціями і приносити дохід. Вони включаютьсядо складу нематеріальних активів.
Охоронними документами на винаходи є патенти, авторські посвідчення. Патентзасвідчує авторство, пріоритет і виключне право на використання винаходупротягом терміну дії патенту.
Патентна форма захисту винаходів забезпечує правову охорону вітчизняноїпродукції на міжнародному ринку ліцензій, дозволяє розвивати ліцензійнуторгівлю технічною документацією, новітніми технологіями. Розрізняютьнаціональні і регіональні патенти (наприклад, зареєстровані в Європейськомупатентному відомстві).
Патенти служать джерелом інформації про новітні науково-технічнідосягнення, знання яких надзвичайно важливе для інноваційного менеджера.
Безпосередньому одержанню патенту передує подача заявки, що міститьзведення про автора, заявника, його законного представника, опис об'єкта,зведення про обсяг і терміни охорони.
Інноваційна продукція повинна мати індивідуалізацію. Одним із засобівіндивідуалізації продукції є товарний знак. «Товарний знак і знакобслуговування (далі товарний знак — ТЗ) — це позначення, здатні відрізнятивідповідно товари і послуги одних юридичних чи фізичних осіб від одноріднихтоварів і послуг (даті товарів) інших юридичних чи фізичних осіб».Товарним знаком може бути оригінальне графічне зображення, сполучення цифр,букв і т.п.
Право на використання товарних знаків одержують за допомогою їхньоїреєстрації. В усьому світі товарні знаки застосовуються і захищаються.
Товарні знаки відіграють важливу роль як для виробників і продавців, такі для покупців нововведень. Вони вказують, хто несе відповідальність завизначений товар.
Однорідна продукція може випускатися різними виробниками і поширюватисярізними продавцями. Причому і виробники, і продавці можуть мати свої товарнізнаки. Саме товарний знак служить орієнтиром, підставою при виборі товару. Якщопокупець буде задоволений придбаним товаром, надалі він буде керуватисятоварним знаком.
Товарний знак виконує наступні функції: служить орієнтиром при виборітовару; вказує на наявність відповідної якості товару; виділяє товар зоднорідних товарів інших виробників; показує джерело походження товару, тому щоінформація про власників товарних знаків внесена до реєстру товарних знаків,зареєстрованих у патентному відомстві; рекламує товар, тому що забезпечуєвиробнику популярність, що стимулює і зберігає попит на товари: дозволяєвиробнику чи продавцю зайняти певне становище на ринку завдяки визнаннютоварного знаку.
Товарний знак входить до складу нематеріальних активів, є предметомліцензійних угод і об'єктом охорони промислової власності (складовою частиноюінтелектуальної власності).
Результатом інноваційної діяльності є і ноу-хау, що являють собою цілкомчи частково конфіденційні знання, досвід, навички що включають зведеннятехнічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характерів.Використання ноу-хау забезпечує певні переваги і комерційну вигоду особі, що їходержала.
«Ноу-хау» можуть бути: не запатентовані технологічні знання іпроцеси, практичний досвід, методи, способи і навички з проектування,розрахунків, будівництва і виробництва виробів; проведення наукових дослідженьі розробок; склад і рецепти матеріалів, речовин та ін.; також досвід в галузідизайну, маркетингу, управління, економіки, фінансів.
Комерційна передача ноу-хау оформляється ліцензійними відносинами.
Наслідком інноваційної діяльності є нові художньо-конструкторські (дизайнерські)рішення зовнішнього вигляду виробу — промислові зразки.
Промислові зразки відображаютьєдність технічних, функціональних і естетичних властивостей виробу, входять доскладу нематеріальних активів, є предметом ліцензійних угод і об'єктом охоронипромислової власності.
Права на винаходи, товарні знаки й інші результати інноваційноїдіяльності оформляються ліцензією. Ліцензії розрізняються за характером йобсягом прав, за наявністю правової охорони, за способами передачі й умовамивикористання й іншими ознаками. Матеріальні результати інноваційної діяльностівиступають у вигляді створених і освоєних нових машин, устаткування, апаратів,приладів і засобів автоматизації.
Створені й освоєні зразки машин, устаткування, апаратів, приладів ізасобів автоматизації поділяються на нові, модернізовані і модифіковані.
Ефективність інноваційної діяльності можна оцінити черезконкурентоспроможність нової продукції, успішне представлення її на внутрішньомуі зовнішньому ринках.
Результати інноваційної діяльності можуть бути представлені шляхомпередачі (продажу) як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні. Ліцензійнаторгівля являє собою основну форму міжнародної торгівлі. Вона охоплює угоди зноу-хау, з патентами, винаходами.
Організаційні форми і практика продажу ліцензій на зовнішньому ринкуможуть бути різні. У великих компаніях для здійснення торгових операційстворюють відділення і дочірні підприємства із закордонного ліцензування. Напідприємствах більш дрібного масштабу створюються відділи, бюро, секторипатентно-ліцензійної роботи, що виконують наступні основні функції: вивченняторгівлі патентами і ліцензіями: збір і подання інформації технічним службам,виробничим відділенням і відділам, економічним службам; виявлення фірм, щовиявляють інтерес до покупки ліцензій; забезпечення патентної охоронирезультатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми; проведенняоперацій з купівлі — продажу патентів і ліцензій.
Працівники ліцензійного відділу можуть виїжджати на підприємстваліцензіата і вивчати його можливості з організації випуску ліцензованоїпродукції; визначають на місці потреби ліцензіата в сировині, матеріалах,устаткуванні, кваліфікованій робочій силі; перевіряють стан підприємств, методироботи, якість продукції, що випускається.
Ліцензійні відділи можуть бути вбудованими і самостійними. Вбудованівідділи (сектори) входять звичайно в юридичну службу (відділ), технічну службу (відділ)чи в загальноекономічну службу (відділ). Самостійний ліцензійний відділ перебуваєу віданні одного з членів вищого керівництва фірми (президента, генеральногодиректора, помічника президента). Самостійні відділи можуть бутицентралізованими і децентралізованими.
Відділення іноземного ліцензування створюються, як правило, у великихфірмах чи компаніях. На відміну від відділів, відділення мають господарськусамостійність. Політику в галузі ліцензування розробляє керівництво фірми (президент,віце-президент, правління директорів), а також керівництво дочірніх фірм івідділень з експортних операцій.
Основна функція дочірніх компаній із закордонного ліцензування полягає вздійсненні операцій із продажу ліцензій.
Спеціалізовані фірми, що здійснюютьнауково-дослідну діяльність як комерційну, займаються скупкою патентів та ідей,їхньою доробкою і розробкою і виступають на ринку з різноманітним асортиментомнауково-технічних знань, що мають різний ступінь готовності для безпосередньогопромислового застосування.
Типові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями (комісіями ООН,галузевими асоціаціями промислових фірм й ін.). Типовими є угоди, що надаютьліцензіатові право на запатентований винахід чи технологічний процес разом зтехнічними знаннями, досвідом, ноу-хау, а також із правом використаннятоварного знаку.
Як відшкодування за використання предмета угоди ліцензіат сплачуєвизначену винагороду. Розрізняють: ліцензійні винагороди, розмір якихвизначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (цеможуть бути періодичні процентні відносини, участь у прибутках); ліцензійнівинагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використаннямліцензій, а заздалегідь встановлюється і вказується в договорі з облікомможливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на основівикористання ліцензії: первісний платіж готівкою; паушальний платіж; передачацінних паперів ліцензіата; передача зустрічної технічної документації.
Періодичні процентні відносини чи поточні відносини («роялті»)встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) івиплачуються ліцензіатом через визначені проміжки часу (щорічно, щокварталу чищомісяця до визначеної дати).
Принципи розрахунку процентних відносин наступні: за одиницею випущенихчи реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості; за вартістювиробленої за ліцензією продукції; за сумою продажів ліцензованої продукції; наспеціально обумовленій базі (наприклад, із встановленої потужностізапатентованого устаткування, з обсягу переробленої за запатентованим способомсировини і т.п.)./>/>/>
Нові технології та економічний ризик
Характерними рисами сучасного етапу функціонування економічної системи є:поява нових суб'єктів господарської діяльності; зростання інформаційногонавантаження на управлінський персонал; глобалізація економічної діяльності.
Усі ці чинники актуалізують проблему комплексної автоматизаціїуправлінської діяльності на основі сучасних інформаційних технологій (ІТ) тазасобів телекомунікацій.
Вирішення цієї проблеми зажадало нових підходів до автоматизаціїуправлінської діяльності. Ці підходи знаходять висвітлення в концепції новоїінформаційної технології (НІТ) організаційного управління, орієнтованої наактивну участь управлінського персоналу в процесі оброблення інформації, щодасть змогу максимально наблизити управлінський персонал до інформаційнихресурсів, а також до самого процесу розв'язування інформаційно-управлінськихзадач. Основні принципи НІТ полягають у: масовому впровадженні ПЕОМ — установленніїх на робочих місцях управлінського персоналу; створенні комплексної технологіїоброблення інформації в умовах використання БД, баз знань (БЗ), мереж ЕОМ;створенні засобів комп'ютерного моделювання системи оброблення даних іззастосуванням банку моделей і банку алгоритмів; розробленні засобів спілкуваннякінцевих користувачів з ПЕОМ на основі АРМів, що передбачають наявністьекспертних систем (ЕС).
Структуротвірним елементом АІС на основі НІТ є АРМ, що дає змогу поєднатисучасні тенденції в менеджменті з досягненнями НІТ.
Застосування обчислювальної техніки (до появи ПЕОМ) дало великий ефект уприйнятті одноманітних і типових управлінських рішень, але не вплинуло на такісфери прийняття рішень в управлінні, як визначення задачі, встановлення метивпровадження рішень, оцінювання результату.
Елементи процесу управління можуть бути автоматизовані тільки в умовахАРМів управлінського персоналу. Зближення процесів збирання вхідної інформації,формування, відображення і використання вихідної інформації сприяютьвпровадженню режиму реального масштабу часу в оброблення інформації.
Управлінський персонал інтегрується в людино-машинній системі обробленняданих як користувач ІС, виступаючи тут у новій ролі оператора ПЕОМ. При цьомувін продовжує здійснювати традиційні контрольно-аналітичні функції прийняттяуправлінських рішень, але на вищому автоматизованому рівні.
Успіх управління багато в чому залежить від правильної побудовикомунікаційного процесу. АРМ управлінського персоналу розглядається в мережі яккомунікаційна одиниця, що функціонує одночасно як джерело, передавач, приймач іспоживач інформації. За допомогою ресурсів АРМу управлінський персонал розв'язуєсвої задачі, а по комунікаційних каналах передає інформацію у відповідніінстанції, в тому числі зовнішні. Обґрунтуванням для встановлення комунікації єпотреба в інформації. Комунікації дають змогу підвищити якісний складінформації для управління.
Основними концепціями побудови АРМів є: децентралізоване обробленняінформації на робочому місці управлінського персоналу; створення персональнихБД; створення БЗ; створення мереж АРМів; інтелектуалізація АРМів.
АРМ управлінського персоналу — це програмно-технічний комплекс, винесенийна робоче місце конкретного управлінського працівника, що дає змогуавтоматизувати виконувані ним функції керування в інтерактивному режимі «користувач— ПЕОМ». Основний принцип, закладений в АРМ, — проблемна орієнтаціякомплексу, тобто орієнтація на розв'язання певного класу задач, об'єднанихзагальною технологією оброблення інформації, єдністю режимів роботи йексплуатації.
Кожному класу користувачів відповідає певний тип АРМу, орієнтований назадоволення його функціональних та інформаційних потреб. У ньому основоюавтоматизації формування і прийняття управлінських рішень є персональні ІС.
Не вникаючи в конкретний зміст задач, розв'язуваних кожним конкретнимкористувачем в умовах комп'ютеризованого управління, в кожній персональній ІСмає бути забезпечена можливість для користувача виконувати такі дії: оброблятитекстові документи; проводити пошук необхідної інформації в довідкових фондахта архівах користувача; здійснювати формування документів, відомостей, таблиць;обмінюватися документами і даними; узгоджувати, уточнювати, модернізуватизадачі управління; приймати рішення в умовах невизначеності або недостатностіінформації./>/>/>
Біотехнології (приклад)
Мільйони років життя розвивається у різноманітних структурах, формах тафункціях. Біля 300 000 різних видів рослин й більш ніж мільйон видів тваринвідомі сьогодні, і не існує двох подібних. Однак доведено, що в середині таксономічнихродин є схожі риси.
Ми сприймаємо як належне, що діти повторюють своїх батьків та що живіістоти виявляють схожість, яка переходить із покоління в покоління. Родиннасхожість є настільки явним і природним явищем, що ми рідко замислюємося надцим.
На протязі віків фермери та селекціонери використовували родиннуподібність для підвищення продуктивності рослин і тварин. Наприклад, задопомогою селекції рослин, що були найбільшими, найсильнішими, найменшсхильними до хвороб, фермери та селекціонери створювали поліпшені гібриди. Вонипро це не здогадувались, але те було практикою елементарних форм генноїінженерії — основоположного процесу, який використовується у біотехнології.
Закони, на яких базується перенесення генетичних рис, були загадкою ще150 років тому, коли Грегор Мендель вперше почав вивчати спадковість культурнихрослин.
Досліджуючи ретельно підготовлені експерименти та математичні обрахунки,Мендель прийшов до висновку, що певні невидимі частинки зберігають спадковіриси, та що ці риси переходять з покоління у покоління. Вчений світ виявивнеспроможним усвідомити дивовижність мендельського відкриття ще деякий часпісля смерті великого вченого, але його праці лягли в основу біотехнології.
У 50-х рр. двадцятого сторіччя біологи здобули великих успіхів у вивченніспадковості. Завдяки з опису структури ДНК Джеймсом Вотсоном і ФренсісомКріком, вчені прийшли до висновку, як генетична інформація зберігається у живихклітинах, як ця інформація залишає відбиток і як вона передається з поколіннядо покоління.
До 80-х рр. двадцятого сторіччя вчені вже спробували (і дуже вдало) переміщатичастинки генетичної інформації, які отримали назву «гени», від одногоорганізму до іншого. Ця можливість переміщати генетичну інформацію відома якгенна інженерія, єдиний процес, який використовували у біотехнології.Залишаючись все ще відносно молодою наукою, біотехнологія подає великі надії.Вона надає дослідникам можливість покращувати якісні та кількісні показникисільськогосподарських культур, які захищені природним шляхом від хвороб такомах. Біотехнологія також забезпечує нові шляхи лікування хронічнихзахворювань людини, виробництва хімічних речовин та переробки відходів. Вікамифермери працювали, щоб збільшити врожаї рослин шляхом традиційної селекції тагібридизації — контрольованим запиленням рослин. Рослинна біотехнологія — цедодаток до традиційних методів отримання нових сортів рослин з єдиною, але дужеважливою відмінністю: біотехнологія дозволяє переносити більш різноманітнугенетичну інформацію досконалішим, контрольованим шляхом. На відміну відтрадиційної селекції при якій до схрещування залучаються сотні генів, рослиннабіотехнологія надає можливість переносити від одного до декількох вибірковихгенів. Ця більш вдосконалена наука дозволяє селекціонерам отримувати рослини зконкретними корисними ознаками, а також виключити небажані, які зменшуютьврожаї.
Багато з цих корисних ознак в нових сортах допомагають протидіятишкідникам рослин, — комахам, хворобам та бур'янам, — які можуть знищити врожаї.Інші забезпечують поліпшення якості, як, наприклад, смакових характеристикфруктів і овочів, технологічні переваги збільшення вмісту сухої речовинитоматів, поліпшення продуктів споживання, які стосуються насіння соняшника — сировинидля олії з нижчим вмістом насичених жирів. Таким чином, поліпшені сорти можутьдопомогти забезпечити збільшення та поліпшення запасів продовольства, а такожзахистити навколишнє середовище для наступних поколінь./>/>/>
Ознаки високих технологій, забезпечуючі їхефективність
Однією з найсуттєвіших мультиплікативних тенденцій у процесах, якіхарактерні для сучасної світової економіки, вважається радикальна зміна самоготипу економічного розвитку, тобто перехід від екстенсивного до інноваційноготипу розвитку. В основу останнього закладене використання принципово новихпрогресивних технологій, орієнтація на випуск високотехнологічної продукції,використання нових управлінських рішень в інноваційній діяльності. Дляінноваційного типу розвитку характерними є: перетворення ресурсу «дослідженняі розробки» на найважливіший стратегічний ресурс як на мікро-, так і намакроекономічному рівні; інтелектуалізація бізнесу і розвиток відповіднихметодів і технологій. Власне зросле використання нових знань у процесіінноваційної діяльності, яка набуває все більшого динамізму, є основою стійкостісоціально-економічного розвитку країн, що переходять на постіндустріальну фазурозвитку.
Принципово важливим при цьому є факт, що ефективність розвитку всучасному суспільстві досягається не тільки розвитком науки і промисловості,але й забезпеченням ефективного перебігу всього інноваційного циклу, однакововажливими компонентами якого є отримання нових знань, передавання їх довиробничого сектора економіки і подальше використання у виробництві.
Оскільки таке використання здійснюється зазвичай з метою отриманнязначних конкурентних переваг на ринку кінцевої продукції, то й усі етапиінноваційного циклу є під суттєвим інформаційним, організаційним, фінансовимтощо впливом ринкових факторів. Об'єктивна необхідність провадженняінноваційної діяльності в умовах світових економічних перетворень полягає ось учому.
По-перше, в сучасних умовах особливого значення набувають фактори, щонадають можливості підприємству гнучко й адекватно реагувати на несподіванізміни у турбулентному середовищі. За таких умов вимагається безперервна оцінкарозвитку ринку та стану підприємства серед конкурентів, що, своєю чергою,вимагає широкого застосування сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.Окрім цього, враховуючи багатоаспектність і високий динамізм ринкових процесів,щораз частіше вимагаються не лише поточний аналіз ситуації, а й оцінкаперспектив розвитку ринку і його майбутніх потреб. В ідеальній ситуаціїнеобхідно бути готовим розпізнати і задовольнити ці потреби ще до того, як наміченізміни стануть реальними. Очевидно, що для цього необхідним є постійнепровадження інноваційної діяльності в напрямку пошуку інновації, на яку вперспективі буде сформовано попит на ринку.
По-друге, головним фактором успіху в умовах гіперконкуренції є можливістьотримання на ринку конкурентних переваг.
Впровадження на ринок інновацій дає можливість отримати нестандартніконкурентні «переваги вищого рангу», які не тільки довшезберігаються, а й зазвичай пов'язані із значно вищим рівнем продуктивності.
По-третє, в умовах сьогодення для багатьох галузей промисловості,особливо високотехнологічних, характерною є тенденція до суттєвого скороченняжиттєвого циклу товару, і здатність витримати такий "інноваційний тиск"стає запорукою успіху в конкурентній боротьбі. Окрім цього, за умовбагатоаспектності і високого динамізму ринкових процесів від менеджерів вищоїланки управління вимагається вчасне проведення не тільки аналізу шансів відвикористання інновації, а й своєчасної оцінки можливої загрози, яка виникаєвнаслідок постійного скорочення життєвих циклів продукції.
У зв'язку із загостренням конкуренції і переходом стратегічногоменеджменту з класичної ринкової орієнтації на ресурсну багато підприємствусвідомили значення ресурсу «знання» для досягнення конкурентнихпереваг. Провідні корпорації світу ввели функцію управління знаннями уструктуру стратегічного менеджменту.
Завдання менеджменту знань полягає не так у придбанні знань, як в їхзбереженні та розподілі або перетворенні у зручну для користування в межахпідприємства форму, що досягається за допомогою ретельно розробленої концепціїідентифікації, інституціоналізації і практичного використання накопиченихзнань, зокрема за допомогою низки таких заходів: введення на підприємстві новихштатних одиниць — «брокерів знання», які виступають в ролікоординаторів між сферами пропозиції та використання знань; формуванняміжфункціональних проектних груп у сфері управління інноваціями; побудови тавикористання комп'ютерних мереж на базі знання. Запровадження цих заходів даєможливість поліпшити використання вже накопичених знань і забезпечитинадходження нових, що можна вважати першими кроками на шляху перетворенняпідприємства на «організацію, яка навчається».
Джерела інновацій пов'язані передовсім із науковими дослідженнями, а їхнєпрактичне використання — з розвитком виробництва і послуг. Між так званоючистою наукою, яка охоплює фундаментальні дослідження (чисто теоретичні), іїхнім практичним застосуванням (чим займаються так звані прикладні дослідження)знаходиться сфера впровадження, і всі разом поєднуються в НДДКР (науково-дослідніі дослідно-конструкторські роботи). Умовно НДДКР можна поділити на дві сфери:сферу дослідження і сферу розвитку (практичного застосування). Незважаючи нате, що важко докладно відокремити сферу досліджень (Д) від сфери розвитку (Р),до першої зазвичай відносять ті дослідження, основною метою яких є поглибленнятеоретичних знань, натомість до другої частини — ті інновації, які є практичнимджерелом проектів нових продуктів, технологій або методів організації,безпосередньо пов'язаних із комерційним застосуванням.
Для потреб управління інноваціями можна виокремити три принципові типиінноваційних процесів, представлені в таблиці 4.1.
1) Прибуткові НДДКР, яким відповідають маленьке Д і велике Р — щоозначає, що інноваційний процес ґрунтується на існуючих знаннях, не розвиваєтеорії і стосується передовсім сторони застосувань (аплікацій), а економічнийрезультат досягається у сфері заощадження коштів, наприклад, дослідження, якіспрямовані на поліпшення конструкції автомобіля.
Таблиця 4.1 Характеристикатрьох типів НДДКРТип НДДКР Ймовірність технічного успіху Час реалізації Потенційна конкурентоспроможність Тривалість досягнутої конкурентної переваги Прибуткові Дуже висока, зазвичай 40 -80% Короткий період, зазвичай від 6 до 24 місяців Помірна, але скерована на потребу Коротка, зазвичай знаходить послідовників Радикальні
На початкових стадіях помірна, зазвичай 20 -
40% Середній період, зазвичай від 2 до 7 років Велика Довга, часто охороняється патентами Фундаментальні На початкових стадіях важко визначити, залежна від концепції НДДКР Тривалий період, зазвичай від 4 до 10 років Велика Довга, часто охороняється патентами
Радикальні НДДКР — які складають як велике Д, так і часто велике Р. Цейвид інноваційних процесів збагачує і теоретичні знання, й інженерні (технологічні)з передбаченням доведення інновації до етапу практичного застосування.Порівняно з попередньою групою, радикальні інноваційні процеси стосуютьсяпроблем, які не до кінця досліджені теоретично і через це пов'язані з високимивитратами досліджень, але водночас приносять певні результати у вигляді новихпродуктів і технологій. Цю групу досліджень можна віднести до типовихпромислових досліджень, які відрізняються від попередніх більшою творчістюотриманих результатів. Прикладом цього типу досліджень може бути конструкціянового аналізатора крові, яка базується на принципово новому аналітичномуметоді (наприклад, біотехнологічних тестах).
Фундаментальні НДДКР — велике Д і в принципі відсутність Р. До цієї групиналежать інновації у сфері теорії, які становлять підставу розвитку технологіїлише в майбутньому (8 — 15 років). Вони пов'язані з високими витратами,натомість їх супроводжує непевність щодо майбутніх економічних користей.Прикладом можуть бути дослідження надпровідності в умовах високих температур,які досі не втілені у вимірних результатах.
Незважаючи на складність відокремлення сфер НДДКР, на практиці вони булиоднак розділені. Дослідженнями, зокрема фундаментальними, займалися установи,які належали до сфери науки (в Україні їх роль відігравали академічні заклади),часто поєднуючи дослідницьку діяльність з дидактикою, а дослідженнями розвитку,зокрема проектуванням і запуском виробництва в дію, займалися спеціальніорганізації (в Україні — галузеві інститути, вищі заклади освіти) абовідповідні підрозділи промислових підприємств. Вже у 70-х роках було помічено,що такий розподіл збільшує тривалість інноваційного циклу і підвищує витратидосліджень. Звідси тенденція до поєднання в межах однієї організації обохчастин НДДКР, а також дії, спрямовані на наближення інноваційного процесу допрактичної діяльності./>/>/>
Техніко-економічний аналіз технологій (приклад)
Аналіз роботи технологічного обладнання базується на системі показників,що характеризують використання його чисельності, часу роботи і потужності.
Техніко-економічний аналіз технологічного обладнання класифікують нанаявне і встановлене (здане в експлуатацію), фактично використовуване увиробництві, те, що перебуває в ремонті і в модернізації, та резервне.Найбільшого ефекту досягають, якщо за величиною перші три групи приблизнооднакові.
Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховують такі показники:
• коефіцієнт використання наявного обладнання:
/>
Різниця між кількістю наявного і встановленого обладнання, помножена наплановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання, — цепотенційний резерв зростання виробництва продукції за рахунок збільшеннякількості діючого обладнання.
Для характеристики ступеня екстенсивного завантаження обладнання вивчають баланс часу його роботи.До нього входять:
календарний фонд часу — максимальноможливий час роботи обладнання (кількість календарних днів у звітному періодімножать на 24 і на кількість одиниць встановленого обладнання);
режимний фонд часу — (кількістьодиниць встановленого обладнання множать на кількість робочих днів звітногоперіоду і на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнтазмінності);
плановий фонд — час роботиобладнання за планом. Відрізняється від режимного часу перебування обладнання вплановому ремонті і в модернізації;
фактичний фонд відпрацьованогочасу за даними обліку.
Порівняння фактичного і планового календарних фондів часу дає змогувстановити ступінь виконання плану введення обладнання в експлуатацію закількістю і термінами; календарного і режимного — можливості кращоговикористання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності, арежимного і планового — резерви часу за рахунок скорочення його витрат наремонт.
Для характеристики використання часу роботи обладнання застосовують такі показники:
• коефіцієнт використання календарного фонду часу:
Ккф = ФРЧф: ФРЧк;
• коефіцієнт використання режимного фонду часу:
Крф = ФРЧф: ФРЧр;
• коефіцієнт використання планового фонду часу:
КПф = ФРЧф: ФРЧП;
• частка простоїв у календарному фонді:
Ч =ПР•ФРЧ
де: ФРЧф. ФРЧП, ФРЧр, ФРЧК — відповідно фактичний, плановий, режимний ікалендарний фонди робочого часу обладнання; ПР — простої обладнання.
Під інтенсивним завантаженням обладнання розуміють випуск продукції заодиницю часу в середньому на одну машину (1 машино-годину). Показникомінтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності його завантаження:
Іінт =ГВф • ГВПЛ,
де: ГВф, ГВПЛ — відповідно фактичний і плановий середньогодин-нийвиробіток.
Узагальнюючий показник, що комплексно характеризує використанняобладнання, — коефіцієнт інтегрального навантаження як добуток коефіцієнтівекстенсивного й інтенсивного завантаження обладнання:
ІК =Киф — Яінт.
У процесі аналізу вивчають динаміку цих показників, виконання плану іпричини зміни їх.
Розрахунок впливу цих факторів роблять за методом ланцюгової підстановки,абсолютних і відносних різниць.
Методика розрахунку за методом ланцюгової підстановки:
/>
/>
/>
Результати факторного аналізу показують, що обсяг випуску продукції зрісза рахунок збільшення кількості обладнання і виробітку продукції за одну машино-годину.Збільшення цілоденних, внутрізмінних простоїв обладнання і зниження коефіцієнтазмінності викликали зменшення обсягу товарної продукції на суму 8345 тис. руб.,або на 8,7 %.
Отже, більш повне використання обладнання на цьому підприємстві можнарозглядати як можливий резерв збільшення виробництва продукції за наявностіринків збуту.
/>Список використаних джерел
1. Антонюк Л. Л., Поручник А.М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації. — К.:КНЕУ, 2003. — 394с.
2. Балабанова Н. В. Суспільство знаньта інновацій: шлях до майбутнього України — К.: Арістей, 2005. — 104с.
3. Баханов К. О. Інноваційні системи,технології та моделі навчання історії в школі. — Запоріжжя: Просвіта, 2004. —328с.
4. Зянько В. В. Інноваційнепідприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку / Вінницькийнаціональний технічний ун-т. — Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2005. — 262с.
5. Ілляшенко С. М. Управлінняінноваційним розвитком: Проблеми, концепції, методи. — Суми: Університетськакнига, 2003. — 278с.
6. Йохна М. А., Стадник В. В.Економіка і організація інноваційної діяльності. — К.: Видавничий центр «Академія»,2005. — 400с.