Проект реорганізації швейного цеху на швейній фабриці Ricco

Зміст
Вступ
1. Технологічний розділ
1.1 Вибір моделі
1.2 Технічний опис
1.2.1 Опис зовнішнього вигляду моделі
1.3 Вибір матеріалів
1.3.1 Обгрунтування вибору матеріалів
1.4 Вибір обладнання та обгрунтування методів обробки
1.4.1 Обгрунтування вибору методів обробки та обладнання
1.4.2 Розрахунок зростання продуктивності праці
1.5 Послідовність технологічної обробки виробу
2. Організація виробництва. розрахунок та аналіз потоку
2.1 Попередній розрахунок потоку
2.2 Вибір організаційної форми потоку
2.2.1 Аналіз діючого потоку та мета реорганізації
2.3 Складання технологічної схеми потоку
2.3.1 Умови узгодження часу операції
2.3.2 Виробничі вимоги до комплектування
2.3.3 Технологічна схема потоку
2.4 Аналіз технологічної схеми потоку
3. Планування потоків в цеху
4. Безпека життєдіяльності
4.1 Охорона праці
4.2 Пожежна безпека
4.3 Екологічна безпека
4.4 Радіаційна безпека
4.5 Безпека в умовах надзвичайних ситуацій
4.6 Методика надання першої долікарської допомоги при нещасних випадках
5. Енергозбреження
6. Більш чисте виробництво
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Протягом десятиріч створювалась одна з найстаріших галузей народного господарства — легка промисловість, яка ще деякий час тому практично повністю забезпечувала потребу населення України в товарах першої необхідності, і, завдяки швидкому обігу капіталу, була надійним джерелом поповнення бюджету.
Перед легкою промисловістю поставлені задачі найбільш повного задоволення попиту населення на промислові товари, збагачення ринку потрібною продукцією, покращення якості та розширення асортименту виробів, підвищення культури їх споживання.
Головна мета, яка стоїть перед легкою промисловістю на сучасному етапі розвитку ринкової економіки складається в збільшенні випуску якісних конкурентноздатних товарів, які користуються підвищеним попитом у населення.
Швидке покращення процесів виробництва одягу вимагає від інженерно технічних робітників швейної промисловості широкого та поглибленого знайомства з багатьма процесами, вміння аналізувати та взаємопов’язувати їх між собою в залежності від конкретних виробничих умов для підвищення якості продукції та ефективності виробництва.
Головною задачею швейної промисловості це задоволення зростаючої потреби населення в одязі високої якості і різноманітного асортименту. Вирішення цієї проблеми у швейній галузі здійснюється на основі
підвищення виробництва, прискорення науково-технічного процесу,
зростання продуктивності праці, удосконалення праці і виробництва.
Сучасна швейна галузь, що випускає одяг масового виробництва, характеризується досить високий рівень техніки, технологій організації виробництва наявністю великих спеціальних підприємств і виробничих об’єднань.
Підвищення ефективності пов’язано не тільки з покращенням техніки і технології швейного виробництва, але й створенням машин і систем програмного забезпечення та управління, нових транспортних пристроїв, механізмів автооператорів, приладів регулювання, контролю та управління.
В швейній промисловості нашій країни є значні досягнення в цьому направленні. Також великі праці проведені по вдосконаленню технологічних процесів підготовчо розкрійного виробництва: внесені в виробництво компютерізовані пристрої для розрахунку кусків матеріалу, вимірювання площі лекал, настил очні машини, створений та успішно використовується непереривні процеси виміру довжини та ширини тканини, створений та використовується склад зберігання тканини з автоматичним управлінням.
Модернізовано преси для волого теплової обробки швейних виробів.
Також були запущені прилади і системи автоматичного управління параметрами технологічними процесами (час обробки вироба, температура, тиск, швидкість, вологість)
Використання нової техніки та технологій, використання способів паралельної та паралельно послідовної обробки, особливо спосіб концентрації та суміщення організаційних операцій, дозволяють значно підвищити використання праці, покращити якість виробів та умов праці, вивільнити значну кількість робочих, скоротити виробничі площі.
Технологія сучасного швейного виробництва все більше стає механізованою. Її ефективність в першу чергу залежить від удосконаленого обладнання, прасувальних ліній з пристроями для подачі пару та вакуум-відсосами багатопозиційних пресів для клейової обробки деталей; мікропроцесорної техніки; робототехніки; ЕОМ.
1. Технологічний розділ
1.1 Вибір моделі
Для всіх видів потоків моделі повинні відповідати вимогам, що ставлять до асортименту даного виду та його призначенню. Моделі необхідно підбирати в співвідношенні з сучасним стилем та напрямком моди, з урахуванням прогноза в області моделювання. Конструкція моделей повинна бути технологічною та економічною у відношенні матеріальних та трудових затрат.
При реорганізації цехів, потоків моделі беруть з числа запланованих до виробництва. Моделі повинні відповідати всім показникам, що забезпечують рівень якості продукції, та мати складність обробки не нижче середньої. Це дуже відповідальний етап роботи, від якого залежать випуск виробів широкого асортименту, ритмічність роботи потоку та ефективність виробництва. При підборі моделей, які виготовляються в одному потоці, необхідно враховувати можливість використання однотипних по технологічним властивостям матеріалів, однакових режимів обробки та роботи обладнання, а також максимальну конструктивну і технологічну однорідність моделей при їх зовнішньому розпізнанні. Жакет і спідниця мають дуже велике значення для сучасної жінки. Запропонована модель класичного стилю, яка відповідає всім вимогам її призначення. Модель підібрана у відповідності до попиту споживачів, а удосконалений зовнішній виглід підвищує її якість. Вона відповідає всім гігієнічним властивостям, теплозахисна, зручна у процесі експлуатації, призначена для повсякденної носки. Конструкція моделі економічна і технологічна, відповідає всім вимогам, які забезпечують рівень якості продукції. Модель має напівприлеглий силует, який підкреслює фігуру жінки.
1.2 Технічний опис
1.2.1 Опис зовнішнього вигляду моделі
Технічний опис моделі складається на основі даних про затвердження моделі та її конструктивної розробки з урахуванням діючої в промисловості нормативно-технічної документації на швейні вироби. Вона вміщує опис зовнішнього вида вироба та його малюнок, рекомендовані розміри, зроста та повнотні групи для даної моделі, специфікацію деталей і матеріалів верха, підкладки і фурнітури, вказання про технологію виготовлення виробів та інше.
Костюм жіночий, який складається із жакета та спідниці. Жакет напівприлеглого силуета з вшивними рукавами. Застібка — центральна бортова на три петлі та три гудзика.
Лінія плеча пряма, підтримується жорсткою плечовою накладкою. На пілочці розташовані рельєфи, які виходять із зріза пройми, а також є прорізні кишені з клапанами. На спинці — рельєфи, які виходять із зрізу пройми.
Рукав двохшовний, який складається із горішньої та нижньої частин. Комір відкладний з лацканами.
Жакет виконан на підкладці в тон тканини верха.
Спідниця пряма, трохи завужена донизу. Переднє полотнище спідниці з кокеткою та бочками спідниці. Заднє полотнище — з кокеткою, яка складається з центральної та бічних частин кокетки заднього полотнища спідниці. Верхній зріз спідниці оброблений обшивкою. Потайна застібка-“блискавка" оброблена у лівому шві спідниці. Низ спідниці оброблений швом упідгин з обметаним зрізом.
Костюм рекомендовано середній віковій групі, рекомендуємі розміри: 158-92-96, 164-92-96, 164-96-100, 164-100-104.
Таблиця 1.1 — Специфікація деталей крою
Номер та назва деталі
Уніфікація деталей
Кількість деталей




Лекал
Деталей крою
1. Деталі верху






1.1 Пілочка


1
2
1.2 Бочок пілочки


1
2
1.3 Спинка


1
2
1.4 Бочок спинки


1
2
1.5 Горішня частина рукава


1
2
1.6 Нижня частина рукава

--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
L818-FH1 --PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Од
Кількість робочих місць
Крм
Крм =N*Kср
Крм=45*1,15= =52
Од
R — тривалість робочої зміни, 28800 с;
Кср — коеф., який показує кількість робочих місць на одного робітника, в залежності від асортименту;
l — крок робочого місця, в залежності від асортименту;
SH — санітарна норма площі на одного виробничого працівника, залежить від асортименту та організаційної форми потоку, береться з довідника.
Таблиця 2.10 — Трудомісткість виготовлення виробу за стадіями і вузлами
Стадія виготовлення та вузол обробки виробу
Час обробки, с
Розрахункова чисельність робочих
Площа потокум2
Номер групи, секції
1
2
3
4
5
Заготовча секція






1
Запуск
147
1,07
-
1
Обробка коміра
181
1,32
-
1,1
Обробка клапанів
191
1,39
-
1,1
Обробка підкладки
564
4,12
-
1,2
Обробка пілочки
416
3,04
-
1,3
Обробка спинки
279
2,04
-
1,3
Обробка рукавів
298
2,18
-
1,3
Обробка переднього полотнища спідниці
273
1,99
-
1,4
Обробка заднього полотнища спідниці
255
1,86
-
1,4
Разом по секції заготовки
2604
19,01
138,7


Разом по монтажно-оздоблювальній секції
3561
25,99
189,8
2
Разом по виготовленню костюма
6165
45
328,5


Час обробки береться з технологічної послідовності.
Розрахункова чисельність робітників визначається відношенням часу обробки вузла до такту потоку, розраховується з точністю до 0,01.
3. Довжина поточної лінії розраховується тільки для агрегатного, конвеєрного потоків.
4. Площа розраховується за секціями.
2.2 Вибір організаційної форми потоку
2.2.1 Аналіз діючого потоку та мета реорганізації
Тип потоку, його структура, вид і спосіб запуску виробів та деталей крою в потік, транспортувальні засоби можуть бути визначені технічним завданням або обираються, аналізуючи вихідні дані та параметри розрахунку, враховуючи передовий досвід роботи підприємств швейної галузі.
При виборі типу потоку переваги надаються високопродуктивним секційним потокам з високою мобільністю.
В проектуємому потоці пропонується обрати агрегатно-групову форму організації потоку оптимальної потужності з чітким секційним розподілом на дві секції. В заготовчій секції обрано агрегатно-груповий потік з виділенням груп по паралельній обробці окремих вузлів та деталей (обробки коміра, клапанів; підкладки; пілочки, рукавів та спинки; переднього і заднього полотнищ спідниці), з пачковим запуском та пересуванням напівфабрикату по міжстоллю, за допомогою візків або безпривідних засобів.
В монтажній секції — агрегатний з поштучним запуском, з однією поточною лінією та пересуванню напівфабрикату по міжстоллю використовуючи індивідуальні можливості робітників.
При такій формі організації праці зберігається спеціалізація робочих місць, яка забезпечує найбільш повне використання робочої сили та обладнання, завдяки тому що є можливість повернення напівфабриката на одно, два робочих місця. При цьому здійснюється повне засвоєння робітниками обробки даного вузла на різних моделях. У випадку невиходів, між робітниками здійснюється взаємодопомога або заміна виконавців, що значно спрощує процес виготовлення вироба.
Метою реорганізації швейного цеху є: розробка секційного агрегатно-групового потоку, впровадження в заготовчу секцію декількох груп по обробці окремих деталей та вузлів, впровадження нового, більш ефективного обладнання фірми „Durkopp”,“Pegasus”; прасувальних систем фірми “Veit"; зберігання кількості робітників, планування робочих місць згідно виробничих вимог, поліпшення умов праці. Завдяки цьому підвищується продуктивність праці, зменшуються витрати часу на обробку виробу, забезпечується швидкість та зручність при пересуванні напівфабрикату від одного робочого місця до іншого, зберігається спеціалізація робочих місць.    продолжение
--PAGE_BREAK--
2.3 Складання технологічної схеми потоку
2.3.1 Умови узгодження часу операції
Вихідними даними для складання технологічної схеми потоку є:
послідовність технологічної обробки виробу;
такт потоку;
тип потоку і вид запуску, які визначені при попередньому розрахунку.
Для того, щоб отримати найбільш оптимальний варіант технологічної схеми потоку спочатку складають її чернетку — узгодження часу операцій потоку (комплектування). Роботу проводять у такій послідовності: розраховують умови узгодження, підбирають виробничі вимоги до організаційних операцій згідно з вибраним типом потоку, виконують узгодження часу операцій потоку, виконують аналіз узгодження і при необхідності вносять уточнення в умовах розрахунку потоку (такт потоку, умови узгодження, потужність), а тоді оформляють технологічну схему потоку. Для забезпечення ритмічності роботи в потоці операції узгоджують (підбирають по часу) так, щоб їх тривалість дорівнювала чи була кратна такту потока. На основі найденого такту потока визначають умови узгодження часу операцій за формулами:
Для потоків з вільним ритмом:
tр=t* (0,9/>1,1) k; де: (2.3)
tр — час виконання організаційної операції, с;
k — кількість робітників на операцію.
0,9/>1,1 — коефіцієнт узгодження потоків з вільним ритмом.
Для агрегатно-групових потоків малих серій на окремих операціях дозволяється перебільшення такту на 15-20%.
По знайденим межам відхилення часу операцій і послідовності обробки узгоджують час операцій шляхом підбору чи об’єднання технологічно неподільних операцій в організаційні. Це необхідно для того, щоб операції потоку по своїй тривалості приблизно дорівнювали або були кратними такту та забезпечували розстановку обладнання по ходу технологічного потоку.
Таблиця 2.11 — Умови узгодження часу операцій потоку
Чисельність робітників
Величина мінімального часу організаційної операції, с
Величина максимального часу організаційної операції, с
1
2
3


tр=t*0,9*k
tр=t*1,1*
1
tр=137*0,9*1=123,3
tр=137*1,1*1=150,7
2
tр=137*0,9*2=246,6
tр=137*1,1*2=301,4
3
tр=137*0,9*3=369,9
tр=137*1,1*3=452,1
4
tр=137*0,9*4=493,2
tр=137*1,1*4=602,8
2.3.2 Виробничі вимоги до комплектування
При узгодженні операцій потоку, крім умов узгодження операцій за часом, необхідно враховувати виробничі вимоги, які для різних типів мають свої особливості.
Якщо в конвеєрному потоці першочерговою умовою є точне дотримання послідовності технологічної обробки (недопустимість повернення напівфабрикату), обмеження застосування кратних операцій, незначне відхилення часу організаційних операцій від такту потоку (до 5%), то в агрегатно-групових потоках кратні операції використовуються дуже широко, допускається зворотній рух напівфабрикатів (при умові зручності передавання) більш вільні часові умови (відхилення від такту в окремих індивідуальних випадках досягають до 20%), але дуже жорсткі умови максимальної спеціалізації, яка забезпечує найкраще використання робочої сили та обладнання (особливо на спецмашинах та напівавтоматах). Комплектування виконують по деталях та вузлах, зберігаючи технологічну доцільність скорочення допоміжних прийомів праці. Обробка вузлів та деталей виконується окремими групами робітників.
Необхідно також дотримуватись таких виробничих умов, як однорідність операцій по розрядам (комплектуються операції з одинаковими або суміжними розрядами), за матеріалом (верх, підкладки), який обробляється за спеціальностями та інше.
За результатами комплектування технологічних операцій складають таблицю, яка є основою для складання організаційно-технологічної схеми потоку — основного виробничого документа.
2.3.3 Технологічна схема потоку
Технологічна схема потоку — основний технологічний документ, який складається на основі комплектування неподільних операцій в організаційні після його аналізу.
По технологічній схемі потоку виконується розпланування робочих місць, визначення кількості обладнання, оснащення робочих місць інструментом та пристосуванням, закріплення організаційних операцій за конкретним виконавцем, нарахування заробітної плати працівникам, розрахунок техніко-економічних показників потоку.
Таблиця 2.12 — Технологічна схема потоку
Назва виробу: костюм жіночий












Такт потоку: 137с
















Час на виготовлення виробу: 6165с.










Потужність потоку за зміну: 210 од.










Кількість робітників в потоці: 45 чол.
































№ організаційної операції
№ неподільної операції
Стадія, зміст неподільної операції
Вид роботи
Розряд
Норма часу, с
Розцінкка за одиницю, коп.
Норма виробітку за зміну, од.
Кількість робітників
Обладнання, пристосування

    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--




49
Зведена таблиця обладнання та робочих місць складається за технологічною схемою потоку, оформлюється у вигляді таблиці.
Кількість запасного та резервного обладнання береться в залежності від типу машин від 5% до 15% від основного.
Таблиця 2.15 — Техніко-економічні показники потоку. Назва виробу: костюм жіночий
Найменування показника, одиниці вимірювання
Методика розрахунку
Розрахунок
Значення парамет рів








1
2
3
4
Трудомісткість виготовлення виробу, с.
З технологічної послідовності


6165
Чисельність робітників:
З таблиці чисельності




розрахункова, чол.




45
фактична, чол.




45
Потужність потоку
М=R/t
28800/137
210
Продуктивність праці, од/зм.
ПП=М/Nр
210/45
4,7
Середній тарифний розряд
rср=r/Nр
136,51/45
3,033
Середній тарифний коефіцієнт
Qср=Q/Nр
54,64/45
1,214
Вартість обробки виробу, грн.
Воб=ДТС1*Q/M
40,184*54,64/210
10,46
Коефіцієнт механізації потоку
Кмех= (Тм+Тс+ Тп+Тн/а) /Т
(2845+655+136+ 372) /6165
0,65
Коефіцієнт використання обладнання
Кво= (Тм+Тс+ Тп+Тн/а) /n*t
(2845+655+1312+ 136+372) /47*137
0,83
Чисельне значення кількісних показників, потужність за зміну, трудомісткість виготовлення виробу, чисельність робітників (розрахункова та фактична) беруться з технологічного завдання, технологічної схеми потоку, зведеної таблиці чисельності. Інші показники розраховуються за наступними формулами.
Продуктивність праці:
ПП=М/Npод/чол. (2.5)
де: М — потужність потоку, од.;
Np — розрахункова кількість робочих, чол.
Середній тарифний розряд:
r = Σr/Np (2.6)
де: Σr — сума тарифних розрядів (береться із зведеної таблиці чисельності). Середній тарифний коефіцієнт:
Qсер=ΣQ/Np (2.7)
де: ΣQ — сума тарифних коефіцієнтів (береться із зведеної таблиці чисельності).
Середній тарифний розряд та середній тарифний коефіцієнт характеризують кваліфікаційну сторону технології і повинні відповідати одне одному. Середній тарифний коефіцієнт використовується для перевірки вартості обробки виробу.
Вартість обробки виробу визначається двома способами — із технологічної схеми потоку, як підсумкове значення відрядних розцінок по всіх організаційних операціях та розрахунковим методом за формулами:
/> (2.8)
або:
/> (2.9)
де: ДТС1 — денна тарифна ставка 1-го розряду;
SQ — сума тарифних коефіцієнтів;
Qср — середній тарифний коефіцієнт;
ПП — продуктивність праці.
Вартість обробки виробу, визначена за формулою, повинна відповідати вартості підсумованою за схемою потоку.
Коефіцієнт механізації потоку:
/> (2.10)
де: Тм, Тс, Тп — витрати часу по видам робіт (береться із зведеної таблиці чисельності);
Т — трудомісткість виготовлення виробу, с.
Коефіцієнт використання обладнання:
/> (2.11)
де: п — кількість встановленого обладнання в потоці;
t — такт потоку, с.
3. Планування потоків в цеху
Планування потоків цеху, розміщення робочих місць в потоці залежить від обраного способу організації технологічного процесу і виконується відповідно до вимог планування.
З початку рекомендується розмістити секції основного процесу відповідно до їх довжини та схеми руху вантажного потоку, тобто позначити дільниці підготовки та видачі деталей крою до запуску, заготівельну, монтажну та оздоблювальну секцію, дільницю контролю та комплектування готових виробів.
Після цього розпочати розміщення робочих місць та обладнання на кожній дільниці, враховуючи обрану форму технологічного потоку, виду, розміру обладнання та робочих місць.
Планування робочих місць у групах виконувати, використовуючи технологічну схему потоку, монтажний графік, попередній розрахунок.
В залежності від встановленої форми організації виробництва заготівельна та монтажна секція можуть бути розміщені в одному цеху, а оздоблювальна — в іншому, спеціалізованому цеху.
Можна весь технологічний потік розмістити в цеху. В останньому випадку дільницю підготовки деталей розміщують ближче до місця подачі крою, а дільниці контролю та комплектування готових виробів — у кінці технологічного потоку. Допускається розміщувати дільниці підготовки крою, контролю та комплектування готової продукції в загальній зоні, біля ліфту, який забезпечує подачу крою та відправку готової продукції на склад.
Робочі місця та обладнання на дільницях (секціях) можна розміщувати прямолінійно, відповідно до технологічної послідовності (наприклад, якщо використовуються конвейєри або агрегати) або групами, в яких виконується обробки одного вузла. В першому випадку передача деталей може бути прямолінійною або зигзагоподібною, в іншому — прямолінійність руху деталей (напівфабрикатів) не обов’язковою умовою тут є скорочені відстані між робочими місцями та виключення необхідності і використання транспортних засобів.
Вимоги, що ставляться до сучасного одягу визначаються рівнем її якості, яка встановлюється переліком показників та їх значенням.
Рівень якості виробів — це відносна характеристика, яка визначається порівнянням показників якості моделі з базовими показниками, фактично досягнутими в країні і за кордоном.
Якість продукції прийнято розглянути як сукупність її показників. Для споживача виробу визначається його відповідністю соціальним, функціональним, естетичним, ергономічним, гігієнічним вимогам, а також безпекою користування та надійністю.
До промислових належать показники стандартизації (використання стандартних та уніфікованих деталей і вузлів одягу); конструктивні (простота і раціональність конструктивних рішень основних деталей виробу та елементів конструкції); технологічні (висока точність виготовлення відповідно до прийнятої технології, рівень використання виробничих засобів пошиття швейних виробів); техніко-економічні показники.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Значну роль у забезпеченні високої якості швейних виробів відіграє організація технічного контролю на всіх ланках виробництва. Організацією контролю на виробництві є відділ технічного контролю (ВТК) або відділ управління якістю (ВУЯ).
4. Безпека життєдіяльності
4.1 Охорона праці
З метою попередження нещасних випадків, кожний працівник, якого приймають на роботу та які в процесі роботи проходять на підприємстві навчання інструктаж з питань охорони праці, вминають правила надання першої долікарської допомоги потерпілому від нещасних випадків, а також правила поведінки при виникненні а варі й.
При прийомі на роботу кожний працівник проходить вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі.
Вхідний контроль полягає у перевірці відповідності якості матеріалів, що постачаються, договірним умовам на постачання та вимогам стандартів.
Операційний контроль — це контроль продукції або технологічного процесу після завершення відповідної операції. Він включає перевірку якості точності відтворення деталей крою по контуру і лінійних розмірах (у розкрійному цеху) повузловий і поопераційний контроль, самоконтроль і взаємоконтроль, статистичний контроль обробки окремих вузлів і деталей виробів (у швейних цехах). Цей контроль дає можливість об'єктивно стежити за ходом технологічного процесу, скорочувати затрати часу на перевірку готової продукції, запобігати появі браку. Фінішний контроль передбачає перевірку якості готових виробів і визначає відповідність їх вимогам державних, галузевих стандартів і технічних умов. Готові вироби контролери перевіряють поштучно шляхом зовнішнього огляду і вимірювання в місцях, передбачених технічною документацією на даний виріб. Пальта, костюм, куртки, плащі контролюють на манекенах і столах, інші вироби — на столах. Перевіряють також відповідність маркування і пакування вимогам Держстандарту. На робочому місці контролера готових виробів є інструкційно-технічні карти перевірки і оцінки якості готових виробів.
4.2 Пожежна безпека
Комплекс засобів і заходів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта.
Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно — технічних заходів.
Всі заходи організаційно — технічного характеру на об’єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.
Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки, застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель об’єкта в цілому та ін.
До технічних заходів належать: сурове дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т.п.
Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.
Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства.
Система протипожежного заходу — це сукупність організаційних заходів а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.
Протипожежний захист об’єкта здійснюється за такими чотирма напрямками:
1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:
розміщення — будівель та споруд на території об’єкта із дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки;
дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху;
правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівлі;
розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах;
вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості;
встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях;
обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при пожежі;
влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежегасіння.
2. Обмеження розвитку пожежі:
обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні;
використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності;
аварійне втравлювання горючих рідин та газів;
своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів;
застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.
3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:
вибір такого об’ємно — планувального та конструктивного виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів чинників пожежі;
застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні функції протягом всього часу евакуації;
вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту;
застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій;
влаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації;
влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та належне утримання.
4. Створення умов для успішного гасіння пожежі:
встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики;
забезпечення та утримання в належному стані території підприємства, під’їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідратів.
Евакуація людей із будівель та приміщень.
Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлю чи споруду загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації не перевищує часу настання критичної фази розвитку пожежі, тобто часу від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню тощо).
Способи припинення горіння та основні вогнегасні речовини.
Є чотири основні способи припинення процесу горіння:
а) охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільними струменями води; розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин
б) ізоляція горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння: шаром піни; шаром продуктів вибуху вибухових речовин; утворенням розривів у горючій речовині; шаром вогнегасного порошку; вогнегасники смугами
в) розбавлення повітря чи горючих речовин: тонко розпиленими струменями води; газо водяними струменями; негорючими газами чи водяною парою; водою (для горючих та легкозаймистих рідин)
г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасники порошками; галогеновуглеводами. Установки та засоби гасіння пожеж. Всі установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.
Стаціонарні установки пожежегасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі вогнегасник речовин до місць займання. Такі установки поділяють на автоматичні, напівавтоматичні і ручні. Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію відповідним здавачем або спонукальним пристроєм, а інші — людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіня, які призначені: для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захищуване приміщення; оповіщення про пожежу.
Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежегасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини. Досить часто для захисту пожежонебезпечних об’єктів використовують спринклерні та дренчерні установки гасіння пожеж водою.
До пересувних пожежних засобів належать пожежні машини, поїзди, катери, літаки, танки, а також пожежні автонасоси та мотопомпи.
Первинні засоби пожежегасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на початковій стадії їхнього розвитку силами персоналу об’єктів до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони. До первинних засобів пожежегасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар та пожежні інструменти.
Як правило, пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розміщуються на спеціальних пожежних щітках. Такі щити встановлюються на на території об’єкта з розрахунку один щит на площу 5000 м2. На видних місцях об’єкта встановлюють відповідні знаки, що вказують на місце знаходження пожежного щита чи вогнегасника.
Досить часто як первинні засоби пожежегасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні та пересувні. Вибір виду вогнегасника обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж. Рекомендується встановлювати пересувні та переносні (а) хімічно пінний вогнегасник ВХП-10, б) вогнегасник повітряно — пінний ВПП-10, в) вуглекислотний вогнегасник ВВ-2, г) вогнегасник вуглекислотний бром етиловий ВВБ-ЗА, д) порошковий вогнегасник ВП-1 «Момент».
Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що перебувають у зоні можливої небезпеки, дозволяє швидко локалізувати осередки пожежі, провести евакуацію та необхідні заходи щодо пожежі. Тому підприємство необхідно забезпечувати засобами зв’язку та системами пожежної сигналізації та оповіщення.
Найбільш швидким та надійним засобом виявлення та сповіщення про пожежу вважається автоматична установка пожежної сигналізації (АУПС), яка повинна працювати цілодобово. Залежно від схеми з’єднання розрізняють променеві (радіальні) та кільцеві АУПС. Принцип роботи АУПС полягає в наступному: при спрацюванні хоча б одного із сповіщувачів на приймально — контрольний прилад надходить сигнал «Пожежа».
4.3 Екологічна безпека
Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави.
З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. По-перше, темпи згадуваних глобальних змін значно вищі, ніж вчені передбачали раніше. Якщо ці процеси залишаться безконтрольними, вони стануть незворотними. По-друге, екологічні проблеми — це проблеми абсолютно нових вимірів. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи «заклеїти» «озонову дірку». Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління. По-третє, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, ослаблюючи його потенціал. На думку експертів ООН, екологічні втрати внаслідок забруднення перевищують вартість заходів, спрямованих на боротьбу з ним. По-четверте, екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв'язках, проте вони досить тісно пов'язані між собою й іншими соціальними, політичними й економічними факторами, що також впливають на стан безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність є величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни.
Таким чином поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь-яких загроз. Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприятиме уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один.
4.4 Радіаційна безпека
Захист населення від радіаційного забруднення здійснюється на основі
Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», “Про поводження з радіоактивними відходами", «Про видобування та переробку уранових руд», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Унаслідок Чорнобильської катастрофи значна частина території України була забруднена радіонуклідами, серед яких найбільшу роль відіграють 137Cs та 90Sr. Характерною рисою забрудненості території країни є плямистість.
В Україні постійно проводиться дозиметрична паспортизація населених пунктів, розташованих на забруднених територіях (щільність забруднення населених пунктів на контрольованих територіях, середні індивідуальні аварійні дози внутрішнього та зовнішнього опромінення жителів, середні сумарні індивідуальні дози, рівні забруднення основних продуктів харчування, дози, що їх отримує населення від техногенних джерел випромінювання).    продолжение
--PAGE_BREAK--
На території України внаслідок практичної діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії, нагромаджено значну кількість радіоактивних відходів, відпрацьованого ядерного палива, відпрацьованих промислових і медичних джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ). Законодавством урегульовано питання поводження з відпрацьованим ядерним паливом, ДІВ, хвостосховищами та радіоактивними відвалами підприємств ядерного паливного циклу.
Нагромаджуються радіоактивні відходи в районах зосередження підприємств уранодобувної і переробної промисловості. Радіоактивні відходи утворюються також у процесі видобування вугілля.
В Україні діють п'ять атомних станцій: Хмельницька, Запорізька, Рівненська, Південно-Українська та Чорнобильська. Індивідуальні дози опромінення персоналу (90-97 відсотків) АЕС не перевищують допустимого діапазону, який відповідає розподілу річних доз опромінення персоналу АЕС у країнах Європи.
Рівні опромінення населення України, за рентгенологічними дослідженнями, за останні 10 років знизилися майже вдвічі за рахунок зменшення числа досліджень (особливо в забруднених «чорнобильськими» радіонуклідами регіонах) та зміни їх структури (зменшення питомої ваги найбільш дозоутворюючих рентгеноскопічних методів).
Чорнобильська катастрофа безпосередньо і опосередковано справляла і справляє негативний вплив на здоров’я населення шляхом:
економічного впливу — відволікання бюджетних коштів на усунення наслідків катастрофи;
психологічного напруження, викликаного стресом з усіма його негативними наслідками;
дії радіаційного чинника.
Основні пріоритети у сфері радіаційної безпеки:
зменшення та у міру можливості відвернення негативного впливу на здоров’я населення опромінення і психологічного напруження унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
удосконалення мережі моніторингу джерел іонізуючого випромінювання, системи дозиметричного контролю населення (у тому числі професійних груп), забезпечення обліку потенційно небезпечних об’єктів з метою попередження аварійних ситуацій;
визначення рівнів природної радіоактивності, насамперед 222Rn і 220Rn у приміщеннях та вмісту 238U та 226Ra у питній воді з джерел підземного водопостачання.
4.5 Безпека в умовах надзвичайних ситуацій
Щодня у світі фіксується тисяча подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людини і які можуть призвести, або призводять до загибелі людей та до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями.
Загальні ознаки надзвичайних ситуацій (НС)
наявність, або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності;
заподіяння економічних збитків;
істотне погіршення стану довкілля.
До надзвичайних ситуацій, як правило призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемія, терористичні акти, збройні конфлікти.
Аварії діляться на дві категорії:
І — категорія належать аварії в яких:
загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;
стався викид отруйних, радіоактивних речовин;
збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому середовищі більш, як у 10 разів;
зруйновано будівлі споруди, що утворювали загрозу для життя і здоров’я великої кількості людей, працівників.
ІІ — категорії належать аварії в яких:
загинуло до 5, чи травмовано від 4 до 10 осіб;
зруйновано будівлі, що створювали загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці (100 осіб і більше).
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-гігієнічних та інших заходів спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівня ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення н. с. на основі даних моніторингу (спостереження), експертизи, дослідження та прогнозів щодо можливого перебігу подій з
метою недопущення і переростання у надзвичайну ситуацію, або пом’якшенням її можливих наслідків.
З метою недопущення загибелі людей, забезпечення нормальної життєдіяльності у н. с. повинно бути проведено сповіщення населення, а якщо необхідно, організовано евакуацію.
Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, що не пов’язано з виробництвом за територіальним принципом через домоуправління ЖЕУ, ЖЕК. Дітей евакуюють разом з батьками, але можливе їх вивезення з школи і дитсадків.
В наслідок н. с. виникають руйнування будинків, споруд, шляхів сполучення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речовинами, затоплення пожежі. Люди можуть опинитись у завалах, підтоплених чи палаючих будинках. У зв’язку з цим необхідні заходи з рятування людей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення ушкоджень. Рятування на інші рятувальні заходи проводять з метою:
порятунку людей та надання допомоги ураженим;
локалізації аварій та усунення пошкоджень;
створення умов для проведення відновлюваних робіт.
4.6 Методика надання першої долікарської допомоги при нещасних випадках
Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.
Перша долікарська допомога — це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров’я і життя потерпілого.
При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися наступними принципами: правильність, доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило, такої послідовності:
усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг);
оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;
виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо);
викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;
підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам’ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право тільки лікар.
Виконуючи перелічені дії, необхідно бути уважним і обережним, щоб не причинити шкоду собі і не завдати додаткової травми потерпілому. Особливо це стосується тих випадків, коли потерпілого необхідно звільнити з-під дії електричного струму, з-під завалу, винести з палаючого приміщення. Якщо допомогу надають кілька осіб, деякі з зазначених вище дій можна виконувати паралельно.
Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини, загальні принципи надання першої долікарської допомоги і прийоми стосовно характеру отриманих потерпілим пошкоджень.
Для правильної організації надання першої допомоги на кожному підприємстві, в цехах, відділеннях або інших підрозділах повинні бути відповідальні особи за наявність і необхідний стан пристроїв і засобів для надання цієї допомоги, що зберігаються в аптечках і сумках першої допомоги, і систематичне їх поповнення. Ці особи також несуть відповідальність за передання аптечок і сумок по зміні з поміткою в спеціальному журналі. Керівник лікувально-профілактичного центру, що обслуговує дане підприємство, повинен організувати суворий щорічний контроль за додержанням правил першої долікарської допомоги, а також за станом і поповнення аптечок і сумок необхідними пристроями і засобами. Допомога потерпілому, яка надається немедичними працівниками, повинна суворо обмежуватись певними її видами (заходами щодо оживлення при клінічній смерті, зупинкою кровотечі, перев’язкою рани, виведенням із непритомного стану, іммобілізацією перелому, перенесенням і транспортуванням потерпілого тощо).
5. Енергозбереження
До останнього часу заклики до дбайливого, господарського використання сировини, енергоресурсів, які періодично лунали в нас із шпальт преси, у виступах вчених тощо, не давали бажаних результатів при соціалістичному ладові, коли все було “наше" й нічого “мого", коли виробник був відчужений від власності, і у нього не було жодних стимулів економити ресурси, матеріали, сировину. Доки земля та все, що є на ній, не матиме справжнього хазяїна, доти заклики до економії ресурсів залишається “голосом волаючого в рустелі”.
А між тим ми маємо величезні резерви для економіки. Наведемо деякі приклади. Так, в більшості країн світу на освітлення витрачається близько 13% виробленої електроенергії, що йде на світло, у 1,5 раза вищі, ніж в західних країнах. Причина полягає в тому, що у нас переважають дуже неекономічні джерела світла — лампи розжарення, які
перетворюють на світло лише 5 — 8% енергії. В розвинених же країнах переважають люмінесцентні лампи, корисна віддача яких 20%, а найновіших типів — до 30%. Розрахунки свідчать що масове впровадження таких ламп заощадило б майже 70% електроенергії.
Інший аспект цієї проблеми — морально-етичний. Наше марнотратне ставлення до енергетичних і матеріальних ресурсів багато в чому викликане ставлення до природи та її багатства як до чогось такого, що призначене задовільняти наші потреби й примхи. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану речей, коли ми, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на смітник ще зовсім справні речі
заради більш модних чи таких, що мають кращий дизайн. Ми оточуємо себе безліччю маловживаних, а то й зовсім не вживаних речей Але ж на їх виготовлення витрачають дорогоцінні ресурси, енергію. Вся система реклами побудована на цих споживацьких інстинктах: нас настирливо закликають купувати все нові “престижні” моделі одягу, автомобілів, зубної пасти тощо. І багато хто весь сенс свого життя вбачає в гонитві
за новими й новими “благами". Ніяка економія ресурсів і енергії не допоможе якщо людина не усвідомить необхідність Самообмеження матеріальних потреб і задоволення натомість потреб духовних, запитів, гідних імен гомо сапієнс. Коли видатного астронома, вченого й мудреця В.А. Амбарцумяна якийсь недоброзичливець запитав на лекції: “А для чого взагалі потрібна ваша астрономія? ” той відповів спокійно: “Людина відрізняється від свині тим, що інколи піднімає голову вгору й дивиться на зорі"
Діяльність людини відбувалася у межах правил антропоцентричного гуманізму, тобто ідеї підкорення людині всього, що є в природі, ідеї панування над природою. Як показало життя, ця ідея виявилась хибною.
Загальнолюдський інтелект разом з найсучаснішою технікою, незважаючи на всю могутність, нині не в змозі штучно керувати і підтримувати нормальне функціонування тисяч екосистем біосфери, мільйони видів живих істот в якій протягом сотень тисячоліть еволюційно виробляли свої складні численні взаємозв`язки (через обмін речовин, енргії та інформації) для гармонійного співіснування. Доведено, що людина ще не може створити екологічно чистих господарств, ідеальної
глобальної соціосистеми з регульованою народжуваністю, економічною й соціальною стабільністю. Сучасні технології стали потужними інструментом, за допомогою якого людина споживач значно більше, ніж природа може продукувати, а також викидає і довкілля таку кількість відходів, яку природа не в змозі знешкодити.
У нас час людство переживає надзвичайно важливий, критичний період звичайно важливий, критичний період своєї історії — період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації зростання низки негативних факторів: деградації природи, деградації людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності, агресивності, зростання до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою.
Добробут людей тісно пов`язаний зі збільшення кількості населення, розвиток господарства й станом довкілля. Усі ці фактори тісно пов`язані
між собою й жоден із них не може бути змінений незалежно від інших.
Важко точно визначити, що таке добробут людини, але прийнято вважати, що найважливішим його складовим є здоров`я й матеріальне забезпечення.
Незаперечним фактом не лише для вчених, але й для широких мас населення є те, що наш добробут, наше здоров`я повністю залежить від здатності природи і природного середовища, в якому ми проживаємо, від якості повітря, яким ми дихаємо, їжі і води, які ми споживаємо, від здатності природи самоочищуватись і самовідновлюватись. Тому збереження чистого довкілля, активно функціонуючої біосфери — це гарантія нашого здоров`я, здоров`я наших нащадків, гарантія добробуту.
6. Більш чисте виробництво
До недавнього часу (приблизно до XIII ст., коли чисельність населення становила 300-350 млн., чоловік) природа активно переробляла всі
надходження речовин у біосферу, тобто відбувалося самоочищення.
Продукти життєдіяльності всіх організмів, включаючи й людину, були переважно органічного походження. Після перетворення їх редуцентами на неорганічні сполуки вони включалися в природний коло обіг речовин.
Знаряддя праці чи предмети вжитку, хоча й мали неорганічну природу, використовувались у відносно невеликій кількості, і це не становило загрози для навколишнього природного середовища. Проте в подальшому, зі
зростанням чисельності населення, значно збільшувалися його потреби, для задоволення яких людство почало залучати багато нових речовин (порох, кислоти, солі, пізніше — різні хімічні препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства тощо), які були невластиві природі і за відносно невеликий проміжок часу вона не встигла до них адаптуватися, тобто вони не включилися в природний процес коло обігу речовин. Це призвело до їх накопичення і в подальшому стало завдавати значної шкоди екосистемам загалом і людині зокрема.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Ефективним методом зменшення негативного впливу на навколишнє природнє середовище та забезпечення екологічної безпеки біосфери є застосування в господарській діяльності безвідходних технологій з повним використанням усіх компонентів сировини. Однак нинішній рівень розвитку техніки не дає змоги розробити подібні технології, а тому поки що основним напрямом охорони довкілля є нормування кількості викидів, стоків та відходів і контроль за ними. В основі нормування лежить установлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді й грунті та харчових продуктах. При встановленні ГДК приймають найнижчий рівень забруднення, який ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. ГДК полютанта — це такий його максимальний вміст у природному середовищі (в воді, повітрі, грунті) або продукті, який не знижує працездатність та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не зумовлює небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Якщо фактична концентрація полютанта в середовищі більша за ГДК, то воно непридатне для забезпечення життєдіяльності людини. В цьому разі треба здійснювати заходи що до зменшення концентрації забруднила в середовищі.
Для задоволення життєвих потреб, як-то енергія, продукти харчування, одяг, світло, вода для пиття і повітря для дихання, та здійснення виробничих процесів людини використовують природні ресурси. Система діяльності, покликана забезпечити економну експлуатацію природних ресурсів та найсприятливіший режим їх відтворення при одночасному забезпеченні здоров’я людей, характеризує раціональне природокористування. Отже, раціональне природокористування — це високоефективне господарювання, яке не призводить до різних порушень природно-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому природному середовищі, що можуть завдати значної шкоди здоров’ю людей і навіть загрожувати їх існуванню.
З появою в біосфері людства і значним зростанням його потреб виникла необхідність у використанні зростаючої кількості природних ресурсів. Так виник і склався антропогенний циклічний коло обіг речовин та єнергії, оснований на споживанні відновних і невідновних природних ресурсів У результаті відходів антропогенного ресурсного циклу утворюються дуже швидко, а трансформуються і включаються в біогеохімічні цикли значно повільніше. Це призводить до накопичення їх у біосфері.
Зменшення кількості розсіюваних відходів та споживань первинних природних матеріальних ресурсів можна досягти, застосовуючи в господарюванні раціональне природокористування. Стосовно технологічних процесів це здійснюють шляхом ресурсозбереження, тобто виробництва продукції за мінімальних витрат сировини, палива та інших енергетичних ресурсів і різних допоміжних матеріалів. До основних напрямів ресурсозбереження належать:
Застосування безвідходних та маловідходних технологій з одночасною комплексною переробкою сировини;
Комплексна переробка газо-димових викидів та стічних вод з використанням продуктів газу — і водоочищення;
Рекуперація та утилізація відходів виробництва;
Застосування замкнених водооборотних циклів;
Розробка нових ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;
Організація територіально-виробничих комплексів.
З метою зменшення кількості розсіюваних і неутилізованих відходів та споживання первинних природних матеріальних ресурсів розробляються ефективні безвідходні й маловідходні технології. На промислових підприємствах будують дедалі складніші й дорожчі очисні споруди для газодимових викидів і стічних вод. Розробляють технології комплексної раціональної переробки сировини з мінімальним використанням енергетичних ресурсів та інших допоміжних матеріалів. Незважаючи на те, що кількість розсіюваних відходів на одиницю виготовленої продукції стає все менше, загальний обсяг шкідливих викидів зростає. Це пояснюється невпинним зростанням чисельності населення на планеті, а отже, і його потреб. Найефективнішим способом вирішення проблеми зменшення кількості роозсіюваних відходів є використання безвідходних технологій.
Крім того, використання безвідходних технологій зумовлюється ще й зростаючими світовими цінами на сировину. Таким чином, для забезпечення національного природокористування потрібно використовувати екологічно безпечні безвідходні та маловідходні технології.
Європейською економічною комісією сформульовано визначення поняття «безвідходна технологія» — це практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити межах людських потреб якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист середовища.
Під маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує санітарних норм. У широкому розумінні поняття «безвідходна технологія» охоплює й сферу споживання. Ця технологія передбачає, щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені (відремонтовані), а після закінчення термін служби поверталися в антропогенний ресурсний цикл після відповідної переробки або знешкоджувалися та захоронялися як неутилізовувані відходи Беручи до уваги той факт, що розвиток науково — технічного прогресу в різних країнах відбувається нерівномірно, в подальшому має все ширше здійснюватися міжнародне кооперування в науково-технічній галузі, щоб залучити до сучасного технічного прогресу відсталіші в технічному відношенні країни
Висновки
У результаті проведення дипломного проекту був розрахований проект реорганізації швейного цеху на швейній фабриці «Ricco» по виготовленню жіночих костюмів, які складаються з жакета і спідниці.
Вихідними даними для розробки дипломного проекту була трудомісткість виготовлення виробу, яка була розрахована в технологічній послідовності обробки виробу.
При удосконаленні технологічного процесу на «Ricco» було впроваджено нове обладнання фірми “Durkopp", “Pegasus”, яке забезпечило покращення якості продукції, знизило витрати часу на виготовлення виробу, підвищило продуктивність праці на 3,83%, знизило трудомісткість виготовлення виробу на 3,69%. Пошиття виробів на більш прогресивному обладнанні покращує їх якість і збільшує споживчий попит на них.
Для виконання дипломного проекту під час технологічної практики були зібрані необхідні матеріали і проведений досконалий аналіз об’єкту реорганізації. Використання нового більш швидкого та автоматизованого обладнання, нових досконалих методів обробки, втілення прогресивної форми організації потоку, урахування досвіду роботи передових підприємств швейної галузі надали можливість покращити кінцеві результати проведеної роботи.
Аналіз техніко-економічних показників швейного цеху по випуску жіночих костюмів показав, що в цеху, в якому проводилась реорганізація, зменшилась розцінка відрядна та час на виготовлення виробу, збільшилась потужність потоку та продуктивність праці, підвищився коефіцієнт механізації потоку та використання обладнання.
Список використаної літератури
Першина Л.Ф., Петрова С.В. “Технология швейного производства” — М.; Легпромбытиздат. 2001.
Кокеткин П.П. Справочник. «Промышленная технология одежды». — М.; Легпромбытиздат. 2008.
Борецкая Е.Я. «Технология изготовления мужской верхней одежды». — К.; Вища школа. 2000.
Борецька Є.Я., Малюга П.М. “Технологія виготовлення легкого жіночого та дитячого одягу". — К.; Вища школа. 1992.
Справочник по швейному оборудованию (И.С. Зак, В.В. Белкин, Е.Н. Воронин) — М.; Лег. индустрия. 1981.
Изместьева А.Я. «Проектирование предприятий швейной промышленности».
Баженов В.И. «Материалы для швейных изделий». — М.; 1982.
Кузьмін В.І. “Охорона праці та протипожежна безпека". Легком. 1980.
Мельник П.В., Свіщов М.В. Лабораторний практикум. — К.; Урлінь. 1997.