МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра філософії і політології
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Політологія
Ресурси життєздатності політичних режимів
Зміст
Вступ
Типологіяресурсів життєздатності
Матеріальносилові ресурси
Духовно-психологічніресурси
Висновок
Використаналітература
Вступ
Темаконтрольної роботи яку я обрав спрямована на роз’яснення ресурсівжиттєздатності політичних режимів. Висвітлюючи цю тему я намагався розкрити їїяк найширше і спробувати охарактеризувати основні ресурси.
Одним зключових елементів у функціонуванні політичних режимів є наявність достатніхресурсів, мобілізація яких створює необхідні умови для досягнення поставлених цілей.Фактично оцінка наявних ресурсів, сукупного потенціалу, якими за певних умовможе розраховувати режим, входить в процес ухвалення рішень. Ясне уявлення проте, які ресурси знаходяться у розпорядженні правлячого угрупування, в значніймірі визначає правоту проведеного аналізу і правильність зроблених на йогооснові виводів про політичне майбутнє того або іншого суспільства.
Типологіяресурсів життєздатності
Одним зключових елементів у функціонуванні політичних режимів є наявність достатніхресурсів, мобілізація яких створює необхідні умови для досягнення поставленихцілей. І якщо середовище прийнято розглядати як щось, що робить вплив, торесурси дозволяють режиму не настільки до випробовувати вплив на собі, скількинадавати його на суспільство. Використання, або мобілізація ресурсів дозволяєрежиму інтегрувати суспільство перед необхідністю вирішення назрілих завдань.
Фактичнооцінка наявних ресурсів, сукупного потенціалу, яким за певних умов може розраховуватирежим, входить в розглянутий тільки що процес ухвалення рішень. Проте цепитання поза сумнівом заслуговує на спеціальний розгляд. Ясне уявлення про те,які ресурси знаходяться у розпорядженні правлячого угрупування, в значній мірівизначає правоту проведеного аналізу і правильність зроблених на його основівиводів про політичне майбутнє того або іншого суспільства.
Західна, іособливо американська, політична наука відома своєю скрупульозністю, своєюемпіричною орієнтацією, схильністю до теоретичних узагальнень лише в тихвипадках, коли вони майже з необхідністю витікають з дослідженого емпіричногоматеріалу. Проте більшість представників одного з найвпливовіших напрямів цієїнауки — советології, не зуміло адекватно передбачити терміни життєздатностірадянської системи. Вони були переконані в тому, що в найближчі десятиліття цясистема збереже свою потужність і стабільність. Деякі ж, як, наприклад, Дж.Кирпатрік, увірували в абсолютну незмінність застиглих форм «тоталітаризму».Меншість же советологів допускала, що зміни можливі і навіть неминучі. Аленіхто, мабуть, не передбачав, що ресурси цієї системи вичерпані до такої міри,що, створюючись десятиліттями (а в якихось своїх характеристиках, істоліттями), вона звалиться в лічені роки, як це сталося в серпні 1991 року.
Ресурсижиттєздатності режиму можуть підрозділятися по різних підставах. Р. Біннендіжк,наприклад, сформулював комплексну типологію чинників (які можуть бутирозглянуті і як ресурси), що роблять безпосередній вплив на політичний режим іпотенційно сприяючих його зміні. Він виділив сім таких чинників: 1) фізичний ідуховний потенціал лідера; 2) військовий стан і боєздатність режиму; 3)положення справ в економіці; 4) рівень соціальної напруженості в суспільстві,здатний відокремити персонального носія влади від народу; 5) інші соціальнічинники, сприяючі паралічу влади (масштаби корупції в структурах влади,вбивства або ізоляція ключових фігур політичної опозиції); 6) наявністьполітичної коаліції на антиурядовій основі; 7) настрої в армії (30).
Існують ізначно складніші моделі і класифікації ресурсів. Поважно усвідомлювати, щожодної одноманітності в цій області існувати не може — залежно від підходу,якого дотримується дослідник, він вибирає при аналізі як пріоритетні одніресурси і нехтує іншими. Якщо ж спробувати звести наявні пояснювальні зразкиполітичної стабільності відносно єдину схему, то вона буде досить громіздкою інеоперациональной. Цю роботу виконали Стефен Андріоль і Джеральд Хоппл в своїйроботі «Революція і політична нестабільність». Їх схема містить всобі декілька рівнів і підрівнів. При цьому перший з таких рівнів виділяєтьсяавторами залежно від того, як виділяються ресурси — як національні або якміжнародні. Національні ресурси далі підрозділяються на економічні(короткострокові і довгострокові, такі, як рівень розвитку, соціальноїнерівності і показники зростання); социетальниє (масштаби розшарування,сприйнятливість до модернізації і ін.); міра політичного розвитку(демократизація, стійкість політичних інститутів); рівень легітимності іефективності центральної влади; психологічний стан суспільства (рівеньфрустрації, схильність до насильства і агресії, здатність слухатилідерів-демогогів); стан еліти (рівень стабільності еліти, масштаби репресій,позиції і переконання). У свою чергу міжнародні, або естранациоїальниє ресурсивключають вплив і втручання (конфлікти, війни і види економічної залежності).
Розглянемодекілька детальніше матеріально-силові і духовно-психологічні ресурси. Ценеобхідно не лише тому, що, зрештою, до них можуть бути зведені всі останнівиди ресурсів, але і тому, що недооцінка або духовно-психологічних, абоматеріально-силових ресурсів є одній з найпоширеніших помилок політичногоаналізу.
Матеріальносилові ресурси
Доматеріально-силових ресурсів найчастіше відносять військову боєздатність іекономічну ефективність режиму. Ці два чинники тісно зв'язано один з одним:військова потужність не є очевидною, якщо економіка країни напівзруйнована абознаходиться в стані стагнації. До цієї ж групи можуть бути віднесенідемографічні і географічні ресурси, яким в певних ситуаціях може належатиключова роль. Острівне положення, лісиста або пустинна місцевість є, наприклад,безперечною перевагою для тих, кому належить захищатися від наступу противникаі для кого ці умови ведення бою є переважними. Джунглі, тропічний клімат,болотиста місцевість В'єтнаму були далеко не єдиною причиною поразки США увійні в 60-і рр., але вони поза всякими сумнівами зіграли в ній помітну роль.
У мирний жечас економічним ресурсам належить визначальна роль в стабілізації режиму.Стійкі темпи економічного зростання, прошарок середнього класу, щозбільшується, низький рівень інфляції і безробіття, конвертація національноївалюти — все це є очевидним показником того, що серйозна небезпека режимунайближчим часом не загрожує. Яскраве тому підтвердження — стабільністьзахідних демократичних режимів.
Звичайно, длятого, щоб економічні ресурси могли дійсно виконати завдання стабілізаціїрежиму, необхідно деякий час. За словами Р. Даля, демократія буде сповнастабільною після того, як вона проіснує беззмінно близько двадцяти років.
Свій термінстабілізації необхідний і для авторитарних режимів, які до певного часу такожможуть бути вельми ефективними в економічних відносинах. Сталінський режим в30-40-і рр., південно-африканський режим в 60-і-першій половині 70-х рр.,іранська модернізація Реза пехльові-молодшого продемонстрували часомбеспрецендентно високі темпи економічного зростання (від 6 до 30% в рік), щозіграло свою роль в досягненні властивою їм в ці роки суспільної стабільності.Економічні ресурси по-різному впливають на стабілізацію авторитаризму ідемократії. Якщо, наприклад, низька інфляція і безробіття володіють і відомомусенсі універсальною значущістю, то показники письменності населення далеко неналежать до універсальних. І якщо демократія лише зміцниться в результатіпоширення знань і інформаційної відвертості, то в умовах авторитаризмузростаюча письменність може розглядатися як ресурс підтримки лише з рядомобмовок. Скажімо, радянським громадянам в сталінську епоху поза сумнівом бувпотрібний певний рівень письменності для читання газет і вбирання в себе тихпропагандистських формул, які нав'язувалися режимом. Але тут же містилася іпевна небезпека для самого режиму, бо тяга до читання має тенденцію породжуватипотяг до знань, а значить і до роздумів, рефлексії, критичності сприйняттябудь-яких (у тому числі, нав'язуваних режимом) авторитетів. В зв'язку з цимтреба відзначити, що економічний розвиток робить демократію можливою, хоча цене означає, що ресурси економічного розвитку у всіх випадках будуть використанідля справи демократії. Існує чимала кількість багатих з точки зору темпівзростання і душового числення ВВП країн (таких, наприклад, як Кувейт,Саудівська Аравія, Лівія, ОАЕ, Оман або Ірак), політична система яких далекавід демократичних стандартів.
Кореляціябагатства і політичних устроїв знаходилася у полі зору багатьох дослідників.Більшість з них схиляється до висновку, що економічне багатство і розвитокхарактерне швидше для демократичних, чим авторитарних режимів. Значнийемпіричний матеріал для обгрунтування цього виводу зібрав, наприклад, С.М.Ліпсет. Переконливо ілюстрував цю позицію Хантінгтон. У 1989 р., писав він, ВсесвітнійБанк налічив 24 країни з «високим» рівнем доходу на душу населення(від 6.010$ в Іспанії до 21.330$ в Швейцарії). З них лише три країни,нефтеекспортерамі (Саудівська Аравія, Кувейт і ОАЕ), що були, були в той же часнедемократичними. З іншого боку, «бідними», за підрахунками Банку(від 130$ в Ефіопії до 450$ в Ліберії) виявилися 42 країни. І лише дві з них(Індія і Шрі-Ланка) дійсно мали значний досвід демократичного розвитку. Середже «середньо-розвинених» країн (від Сенегалу з 520$ до Омана з5.810$) виявилися 23 демократії, 25 недемократій і 5 країн, що знаходилися встані політичного переходу. Таким чином ми бачимо, що економічний розвиток єважливим чинником в русі до демократії і, мабуть, ресурсом, незрівняннозначимішим для демократії, чим для авторитаризму.
Проте,економічні ресурси, при всій їх важливості, далеко не самодостатні взабезпеченні режимної стійкості. Без жодного перебільшення величезна рольналежить тут також чинникам духовно-психологічного порядку. Це особливосправедливо для недемократичних режимів".
Духовно-психологічніресурси
Як я вжесказав, роль духовно-психологічного чинника в підтримці життєздатності режимучасто недооцінюється. Тим часом, значення цього чинника розумів ще Конфуцій, щостверджував, що: «всякий уряд потребує хліба, зброї і довіри людей. Украйніх випадках воно може обійтися без перших двох, але ніколи безостаннього».
Коріннянедооцінки духовно-психологічного чинника справедливо убачає в спадщиніпросвітницької епохи, представники якої, як відомо, схилялися до розглядулюдини як раціональної істоти. Цей погляд успадкував і марксизм, що відводив взнось пояснювальній схемі основне місце економічним, виробничим детермінантамлюдської діяльності. Як це не дивно, але сучасна емпірична політологія, щооперує складним набором аналітичних методик і інструментів, незрідкавиявляється заручницею все тієї ж просвітницької аргументації. Теоріяраціонального вибору, що зробила величезний вплив па сучасну соціальну науку,частково надала цій науці погану послугу — людина як об'єкт аналізу часомпереставав сприйматися во всій його складності, зі всіма характерними для ньогоінтелектуальними і психологічними механізмами.
Одним з першихмислителів, що піддав просвітницьку утопію справедливій і різностороннійкритиці, був М. Вебер, що зробив величезний вплив на сучасну соціальну іполітичну науку. Розвиваючись багато в чому під впливом Маркса і безперервнополемізуючи з ним, Вебер показав, що структура людських мотивацій значноскладніше економічних інтересів. Що не меншу, а часом і велику роль тут граютьцінності, що формуються у людини всім культурно-релігійним устроєм. Щоіндивідуальний світ формується під двояким і безперервно пересічним впливомцінностей і інтересів.
Требаподякувати, що цей підхід, сформульований Вебером для історичного аналізусхідних і західних суспільств, сповна доречний і при вивченні ресурсівполітичного режиму. Уміння режиму мобілізувати в своїх ціляхдуховно-психологічну енергію — одна з найважливіших основ його стабільності іжиттєздатності, що спрацьовує інший раз навіть в тих випадках, коли неабияквиснажені матеріальні ресурси режиму. Один з характерних прикладів — експлуатовані диктаторами націоналістичні відчуття населення. Націоналізм якідеологія апелює не до економічних проблем суспільства, а до відчуттівприниженості і національної знедоленості, пошуків національної ідентичності.Націоналізм квебекських канадців або ірландців у Великобританії може бутипояснений і економічними причинами, але таке пояснення навряд чи будевичерпним. Феномен приходу Гітлера до влади незрідка пов'язують з економічноюкризою Німеччини, проте в США, наприклад, подібна криза не супроводиласяприходом націоналізму до влади. Те, що США виявилися стабільнішими за Німеччинуі Ф. Рузвельту удалося здійснити задумані реформи, правильніше пов'язувати нелише з більшою гнучкістю американської економіки, але і з мультіетнічеськимхарактером американського населення, відсутністю (або відносною слабкістю)одвічної для Європи проблеми національної ідентичності і національної єдності.
Важливістьчинників духовно-психологічного порядку очевидна і для демократичних режимів,про які незрідка висловлюються як про тих, що здійснили суспільну інтеграціюперш за все на раціональних підставах. Американський соціолог Л.Бергер писав всвоїй «Капіталістичній революції», що капіталістичні, західнісуспільства є економічною системою і нічого більшого. Ці суспільства створеніна основі прагнення до економічного процвітання і прогресу. Справедливо, проте,і те, що типи «економічної людини» розрізняються в різнихсуспільствах, що в основі цієї відмінності лежить їх культурно-релігійнасвоєрідність і особливості національного характеру. Значення економічнихресурсів, задействуємих демократичними режимами для підтримки своєїжиттєздатності, не було б настільки істотним без культурно-психологічноїзадоволеності індивіда.
Які ж конкретночинники можуть бути визначені як духовно-психологичні? На мою думку, ці чинникиможуть бути розділені на дві основні групи. По-перше, це ті психологічніхарактеристики нації, які самі по собі, без яких би то не було зусиль з бокуправлячої еліти, сприяють стабілізації режиму, зміцненню в суспільствідоцентрових тенденцій і взаємодії центральних і регіональних властей. Сюдиможуть бути віднесені певні культурні традиції, глибинні особливостінаціональної самосвідомості, система міфів і вірувань, що історичносформувалися. Ці особливості національної свідомості, як, наприклад, схильністьдо міфологізації дійсності, служать правителям своєрідною точкою опори в дії насуспільство і спонуці його до схвалення власної поведінки і дій і бажаному длярежиму напрямі.
По-друге, додуховно-психологічних ресурсів, поза сумнівом, слід відносити особистийпотенціал політичного лідера і здатність правлячої еліти сформулювати ірозповсюдити в суспільстві ідеологію, що приймається основними верстваминаселення і що консервує вигідний режиму порядок речей. Сюди відноситьсяконтрольована режимом система масової інформації і пропаганди, що виконуєсоціальне замовлення політичного режиму.
З точки зорустабільності політичного режиму ідеальною (хоча і досить рідкою) є ситуація,коли базові соціально-психологічні характеристики суспільства і ідеологічніустановки еліти в основному збігаються. Прикладом такого збігу частково можеслужити радянське суспільство в 30-і роки. Хоча ідеологія комунізму далеко не увсьому «вписувалася» в російську національну свідомість, цілий рядсоціокультурних характеристик дореволюційної. Росії отримав за радянських часівідеологічне визнання. І, навпаки, ідеологія комунізму незрідка і небезпідставносприймалася як оновлення все тієї ж державно-патріотичної ідеології монархічноїдержави. Цьому присвячені «Витоки і сенс російського комунізму» Н.Бердяєва. Про це переконливо писали "євроазійці". Справжнясекуляризація в Росії в 30-і рр. і пізніше не відбулася, та і не могла відбутися.Мужик, як писав Ст Ходасевіч, відрікся від бога в ім'я любові до людини, алюдина лише і зробила, що зняв хрест з церкви та повісила Леніна замість ікониі розвернула Маркса як Біблію.
У тих жевипадках, коли режим нехтує чинниками духовно-психологічного порядку і нерозглядає їх як найважливіший ресурс стабілізації, глибока дестабілізація івтрата влади є сповна можливим сценарієм. Культура, психологічний склад нації — найважливіший вимір стабільності і модернізації. Про це переконливо писавізраїльський соціолог С. Айзеншатдт одним з перших що прослідив культурніпередумови, що лежали в основі явища, яке учений назвав «крахом політичноїмодернізації». Саме ці передумови, на його думку, підготували в 50-60-ірр. в таких країнах, як Індонезія, Пакистан, Бірма, Судан зміну демократичнихполітичних інститутів авторитарними і напівавторитарними. Цей аспектперетворень повинен враховуватися реформаторами на Балканах і в країнахколишнього Радянського Союзу, що були складовими частинами царської іОттоманської імперій і що отримали в спадок культурно-релігійні цінностіправослав'я і ісламу.
У різнихситуаціях на перший план можуть виходити то один, то інший ресурси політичноївлади. Якщо ослабленим виявляється один, то «ударним» і незрідкавельми ефективним може зробитися іншій. Важливими ресурсами влади є, наприклад,займане положення і володіння інформацією. Президент США, наприклад, має всвоєму розпорядженні владу в певних кордонах до тих пір, поки займає цей пост.Проте, того дня, коли він покидає Білий дім і знов стає приватною особою, йогоповноваження відразу втрачаються. Інакше кажучи, як офіційну особу президентвтрачає ресурси свого впливу. Але він зовсім не позбавляється при цьому такихчинників впливу, як популярність в деяких верствах населення, накопичені нимзнання і досвід, зосереджені канали неформального впливу або лідерства і такдалі Оптимальною є ситуація, коли режим може розраховувати на підтримку іматеріально-силових і духовно-психологічних чинників. Небезпечним для режиму єте, що покладає надії на економічну модернізацію без достатнього врахуванняпсихологічного виміру економічних і соціальних перетворень. У тих випадках,коли немає можливості розраховувати на військово-єкономічний потенціалсуспільства, набирають чинності психологічні чинники, здатні в крайніх випадкахзабезпечити суспільству відносну стабільність. Російська ситуація в періодвересня 1991 — серпня 1993 рр. може бути описана саме як пошуки режимом Б.Ельцина стабільності за рахунок мобілізації духовно-психологічних чинників. Це- ситуація нестійкості, що вимагає термінових заходів по активізації режимомдодаткових ресурсів. Коли ж і ці, психологічні чинники перестають гратистабілізуючу роль, виникає загроза ізоляції режиму.
Висновок
політичнийпартія устрій режим
Розглянувшитему своєї роботи я прийшов до висновку:
У мирний жечас економічним ресурсам належить визначальна роль в стабілізації режиму.Економічні ресурси по-різному впливають на стабілізацію авторитаризму ідемократії. Значення економічних ресурсів, задіяних демократичними режимами дляпідтримки своєї життєздатності, не було б настільки істотним безкультурно-психологічної задоволеності індивіда. У тих же випадках, коли режимнехтує чинниками духовно-психологічного порядку і не розглядає їх якнайважливіший ресурс стабілізації, глибока дестабілізація і втрата влади єсповна можливим сценарієм. Уміння режиму мобілізувати в своїх ціляхдуховно-психологічну енергію — одна з найважливіших основ його стабільності іжиттєздатності, що спрацьовує інший раз навіть в тих випадках, коли неабияквиснажені матеріальні ресурси режиму. У різних ситуаціях на перший план можутьвиходити то один, то інший ресурси політичної влади. Оптимальною є ситуація,коли режим може розраховувати на підтримку і матеріально-силових ідуховно-психологічних чинників.
Використана література
1. А.П.Цыганков. Современные политические режимы: структура, типология, динамика.
2. Гоббс Т.Левіафан.\ Пер. З англ.- К. 2000
3. Піча В.М., Хома Н.М Політологія. –К., Лвів 2002.
4. КрасновБ.И Политическое прогнозирование.- М.1990
5. АндреевС.С. Политическая система и политическая организацияобщества\\Социально-политические науки.-1992.-№1
6. Якушик В.Політична система та політичний режим\\Політична думка. – 1994.-№1