Загальна характеристика та структура валютного ринку

Сучасний валютний ринок  це не просто місце здійснення валютних операцій. Він представляє систему різноманітних екномічних та організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок  розгалужена система фінансово-кредитних інститутів та механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.

Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют. Більша частина операцій припадає на долари США, а також на німецьку марку, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський франки.

На валютному ринку беруть участь різні групи екномічних субєктів, кожна з яких прагне задовільнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада  продавці валюти, її покупці та посередники.

Головними субєктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпорджаються певними сумами вимог та зобовязань на кожну іноземну валюту. Якщо ці величини співпадають, тоді валютна позиція називається закритою, якщо виявиться за цими величинами нерівноважність  відкритою, або неприкритою. причому відкритість ця рахується “короткою”, якщо сума продажу валюти (зобовязань) перевищила суму купівлі (вимог), або “довгою”  якщо вимоги на дану валюту перевищили зобовязання.

Наприклад, банк, який мав попередню закриту позицію відносно німецьких марок та французьких франків, продав 10000 ДМ за 30000 FFr. Позиція перейшла у відкриту: коротку до марок і довгу до франків.

Відкрита позиція повязана із валютним ризиком, хоч інколи може принести додатковий прибуток (наприклад, якщо курс валюти зростає у довгій позиції). Переважна частина активів (валютного товару) представлена депозитами до запитання, котрими великі банки торгують між собою. Обмін валюти готівкою складає незначну частину валютного ринку.

Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів. У цій якості вони не “підтримують позицію” до окремих валют, а тільки зводять разом покупців і продавців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити Лондонський банк виступити у ролі брокера при необхідній для неї організації обміну доларів на марки.

Курс

обміну

валюти

N К

Надлишок

пропозиції

W

надлишковий

попит

m

(m - рівноважна маса валюти)

Графік 1. Рівновага на валютному ринку.

На валютних ринках постійно функціонують брокери і ділери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними у тому, що брокер  це посередник, котрий заключає угоду від імені та дорученню і за рахунок клієнта, він отримує винагороду за угодою сторін, або за визначеною таксою. Дилер  фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за свій рахунок, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують обєднання брокерів і ділерів: брокерські фірми, ділерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажею інформації, консультаціями тощо.

Важливим атрибутом валютного ринку є зосередженя пропозиції і попиту на іноземну валюту переважно через комерційні банки, які мають найбільш розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн. Модель валютного ринку можна виразити графічно, де пропозиція і попит на валюту розглядається як функція ціни на валюту. На графіку 21.1. у точці перетину кривих ліній попиту і пропозиції формується рівноважний валютний курс  (w), коли пропозиція і попит на валюту співпадають.

Конюктурні зміни, що відбуваються на валютному ринку можна показати на графіку 21.2.

N N A

Верхня точка інтервенція

Німецькі марки

за 100 Fr. 30.495

Валютний

Девальвація коридор

29.816 W А Паритет

Ревальвація

29.150 Нижня точка інтервенції

французькі франки

Графік 2. Зміни пропозиції і попиту на валютному ринку.

Як бачимо, що зростання пропозиції (A) при незмінному рівні попиту (N) коливаня валютного курсу може вийти за межі нижньої точки інтервенції. Для того, щоб втримати мінімальний курс, центральний банк змушений скуповувати надлишок валюти (A > N), внаслідок чого збільшується маса національних грошей (грошова емісія). Звідси витікає загроза інфляційного процесу, який можна запобігти з допомогою ревальвації.

Якщо зростає попит (N) при незмінній пропозиції (А), то при вільному формуванні валютного курсу може відбутися перевершення верхньої межі інтервенції. Для того, підтримати максимальний курс, центральний банк повинен продавати валюту (N > A). У випадку, коли валютні резерви центрального банку вичерпані і немає можливості отримати запозичення із-за кордону, уряд країни змушений девальвувати свою валюту, щоб не опинитися неплатоспроможним.

Наприклад, якщо на валютному ринку за 100 французьких франків треба платити 29,15 німецьких марок, то Німецький федеральний банк буде купляти франки (слабка валюта) за марки (сильна валюта). Внаслідок попит на франки зростає і ціна на франк підвищується до тих пір, поки він знову не опиниться у валютному коридорі. французький центральний банк продає із своїх валютних резервів німецькі марки в обмін на французькі франки.

Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого визначається верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування курсу валюти у заздалегідь обраних параметрах (ринкова рівновага) і представляє експортерам та імпортерам тверду основу для розрахунків, завдяки чому сутьєво стимулюється міжнародна торгівля.