КИЇВСКЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ
ім.Т.Г.Шевченка
Інститут філології
Рефератз методики викладання іноземної мови
натему:
«Формуванняіншомовної міжкультурної комунікативної компетенції елементарного рівня.Навчання транскрипційних навичок письма учнів 4класу(3року навчання)»
Виконаластудентка 4курсу
1італійська група
КліменкоДар’яВолодимирівна
КИЇВ2010
Зміст/>
ВСТУП
1. Формування комунікативноїкомпетенції.
2. Формування міжкультурної тасоціокультурної компетенції.
2.1 Мультимедійні технології для розвиткуздатності до міжкультурної комунікації.
3. Формування комунікативноїкомпетенції у дітей .
3.1. Культура мовлення.
3.2. Комунікативна функція.
4. Іноземну мову краще починатививчати в молодшому віці.
5. Особливості викладанняанглійської мови для цільової аудиторії віком 9-10років.
6. Етапи вивчення англійської мови.
7. Лінгвокраїнознавчий аспект.
8. Навчання фонетичної транскрипціїі навчання вимови учнів 4 класу.
8.1. Як зацікавити дитину читати наанглійській мові
Висновок
Література
ВСТУП
Основнимикомпетенціями, яких потребує сучасне життя, як зазначено у положенні про„Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньоїосвіти”, є політичні і соціальні. Лінгводидактичні, педагогічні, психологічніта інші наукові напрями акцентують увагу на необхідність формування соціальноїкомпетенції. Це поняття слід розглядати та аналізувати інтеграційно. Інтеграційністьсоціальної компетенції проявляється в міждисциплінарності знань та здібностей ітісному взаємозв’язку з іншими видами компетенцій: комунікативною,інтелектуальною та інтеркультурною. Найважливішим елементом із усьоговищезазначеного кола є саме комунікативна компетенція, так як вона проявляєтьсяу всіх життєвих сферах та від ступені її сформованості залежить здатністьлюдини адекватно орієнтуватися та поводитися в різних соціальних ситуаціях.Такий підхід до навчання мови чітко сформульований у “Концепції мовної освіти вУкраїні”(А.М.Бєляєв, М.С.Вашуленко, В.М.Плахотник): „У школі не повинні матимісце зайва теоретизація, вербальне заучування граматичних положень та правил.Основним стержнем занять має бути всебічний розвиток усного та писемного мовленняучнів. Процес навчання має здійснюватись у певній системі на основікомунікативно-діяльнісного підходу”. Оволодіння учнями вміннями іншомовногоспілкування передбачає формування у них достатнього рівня комунікативноїкомпетенції, зміст якої включає: 1) мовну компетенцію; 2) мовленнєвукомпетенцію; 3) соціокультурну та соціолінгвістичну компетенції; 4) дискурсивнукомпетенцію; 5) стратегічну компетенцію. Проблема мовленнєвого спілкуванняпривертала увагу багатьох видатних науковців: М.М.Бахтіна, Н.Н. Хомського.Теорію мовленнєвої діяльності розвивали О.М.Леонтьєв, І.О.Зимня, Т.В.Рядова таінші послідовники видатного психолога та педагога Л.С.Виготського.Комунікативну функцію мови розкрито в працях лінгвістів В.Г.Костомарова,О.М.Леонтьєва, Л.В. Щерби; основ розумової функції – в працях Є.М.Верещагіна,Ю.А. Жлуктенко, Ф. де Соссюра, Ф. Фолсома, Д. Хаймза, Л. Бачман, A. Палмера,M.Бугейта. Проблеми вивчення мови у процесі мовленнєвої діяльності, зурахуванням процесів, які відбуваються при слуханні та говорінні, змісту роліучасників мовленнєвого акту досліджено у працях І.А.Бодуена де Куртене,Ф.І.Буслаєва, Г.Є.Пассова, О.О.Бодальова, В.О.Кан-Калика, О.В.Киричука,Н.В.Кузьміної, В.О.Сластьоніна, В.А.Семіченко, В.В.Полторацької, Т.І.Панько,О.О.Потебні, В.М.Русанівського, А.А.Шахматова, Е.Ю.Сосенко, Є.М.Степанової,Л.П.Федоренко, С.Я.Ярмоленко, І.П.Ящука, Дж.Керолла, В.Літлвуда, С.Савіньйона.
У нашчас вкрай важливо замислитися над завданням раннього шкільного навчання цьогопредмета і можливостями його реалізації, оскільки в суспільстві існує великапотреба в фахівцях з якісно високим рівнем мовної підготовки. Визнання надержавному рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школістало предметом зацікавлених дискусій педагогів, філологів та батьків. У країнівідкривається все більше й більше ліцеїв, гімназій, де іноземна мова займаєпріоритетне місце в учбовому процесі. З'являється все більше й більшезагальноосвітніх шкіл, в учбовий план яких вводиться іноземна мова з першогокласу. В багатьох дитячих садках та приватних школах програма передбачаєобов'язкове вивчення іноземної мови. Збільшується кількість батьків, якібажають платити за навчання своїх дітей іноземної мови у групах при палацахкультури, будинках творчості, в лінгвістичних центрах тощо. У газетах всечастіше зустрічаються оголошення бажаючих знайти для своїх дітей домашньоговчителя (репетитора, гувернера) із знанням іноземної мови. Однією з основнихумов запрошення на навчання чи роботу за кордон є знання іноземної мови. Ось чомузнання іноземної мови дуже важливе.
Усучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення докультури іншого народу. Це поступово стає домінуючою стратегією викладанняіноземної мови в початковій школі. Особлива увага приділяється навчаннюіноземної мови школярів в початкових класах, бо в дитинстві схильність довивчення мов набагато більша. Останнім часом в педагогіці, як і в багатьохінших галузях науки відбувається перебудова практики та методів роботи в школі,а головною є проблема підтримки інтересу учня до навчання взагалі та іноземноїмови зокрема.
1.Формуваннякомунікативної компетенції
На особливуувагу заслуговує нещодавно розроблена «концепція компетентності» як провіднаідея для сучасної національної системи освіти, суть якої полягає в тому, що«…система освіти тільки тоді може вважатися ефективною, коли її результатомбуде компетентна особистість, котра володіє не тільки знаннями, моральнимиякостями, але й уміє адекватно діяти у відповідних ситуаціях, застосовуючиздобуті знання і беручи на себе відповідальність за дану діяльність». Найбільштиповим, як мені видається, є наступне визначення: «Компетентність –якісно-своєрідне поєднання здібностей (якостей, ознак, параметрів), від якихзалежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чиіншої діяльності». Доцільним є зупинитися на структурі комунікативноїкомпетенції учнів, що складається з таких чинників:
а) мовленнєвоїкомпетенції, що ґрунтується на чотирьох видах компетенцій: в аудіюванні,говорінні, читанні та письмі. Ми зазначимо, що компетенція у говорінні включаєкомпетенцію в діалогічному та монологічному мовленнях; лексична компетенціявключає лексичні знання і мовленнєві лексичні навички; граматична – граматичнізнання і мовленнєві граматичні навички; фонологічна – фонетичні знання тамовленнєві слухо-вимовні навички;
б) мовноїкомпетенції, що є інтегративною та включає мовні знання (лексичні, граматичні,фонетичні та орфографічні), відповідні навички. Знання лише мовного матеріалу незабезпечує формування мовленнєвих умінь, учні мають здобути відповідні мовнізнання, і в них необхідно сформувати конкретні мовленнєві навички для створеннята розпізнання інформації;
в) дискурсивноїкомпетенції, що включає комунікативні вміння, пов’язані з умовами реалізаціїокремих мовленнєвих функцій із застосуванням адекватних мовних моделей-зразків;
г)соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції, що включають знання, уміннявикористовувати у спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні і соціолінгвістичніреалії. Іншими словами, це – сформованість в учнів цілісної системи уявлень пронаціонально-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовноюодиницею ту ж інформацію, що і носій мови, і досягти у такий спосіб повноцінноїкомунікації;
д) стратегічноїкомпетенції, що передбачає уміння вибирати ефективні стратегії для розв’язаннякомунікативних завдань; розвиток здатності учнів до самостійного навчання ісамовдосконалення, бажання спілкуватися, слухати і розуміти інших, планувати навчальнийпроцес, уміння адекватної оцінки та самооцінки.
На основіаналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників з викладаннямов, передового досвіду вчителів визначено, що основним підходом у навчанні мовє комунікативний підхід. Комунікативної компетенції учні набувають при вивченнімови за комунікативним методом, основу якого складає переорієнтація з форми нафункцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності наспонтанність та автентичність, тобто природність комунікації.Комунікативно-орієнтоване навчання мов передбачає розвиток знань, мовленнєвихумінь та навичок. Разом з тим, сучасний світ вимагає значно вищих компетенцій,ніж спілкування на елементарному рівні. Ця мета передбачає взаємопов’язанийрозвиток компетенцій учнів засобами іноземної мови для підготовки їх доміжкультурного спілкування в різноманітних сферах життєдіяльності. Відправнимпунктом в організації такої роботи є розуміння того, що самий надійний шляхперетворення навчання мови у розвиваючий процес – це можливість поставити учнівперед необхідністю вирішувати комунікативні завдання, тобто завданняспілкування, оскільки вони є важливою умовою та необхідним компонентом праці,пізнання та орієнтації людини у світі.
Одиницеюорганізації навчального матеріалу і навчального процесу є ситуація, щорозглядається в широкому соціокультурному контексті, тобто з використаннямелементів, що дозволяють створити умови для прилучення учнів до культури країнидосліджуваної мови, до психології її носія. Спілкування, як правило, проходитьу безпосередньому контакті учасників, обізнаних з умовами, в яких відбуваєтьсякомунікація. Спілкування людей у реальному житті відбувається завдякивиникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення абонедосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. Важливовраховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить (пише), про що,з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкуваннята ін.
У ході спілкуваннякомуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тійчи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях.Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання унавчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, що виникають урізних сферах життя і стосуються різних тем. У зв’язку з цим навчальнадіяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивованідії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованихна досягнення цілей та намірів спілкування.
На формуваннякомунікативної компетенції впливає низка факторів. Визначаємо внутрішні тазовнішні фактори. До внутрішніх відносимо: мотиваційну сферу; внутрішню позиціюособистості; розвиток та становлення „Я” та почуття ідентичності особистості.До зовнішніх факторів відносимо соціальні умови: суспільство, в якомувживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови увіці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, такожрізницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування.Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов’язані, зовнішні залежать від внутрішніхі навпаки. Постійні зміни, що проходять у нашому житті та житті нашої країни,вимагають високого рівня компетентності в усіх вищезазначених питаннях,адекватної поведінки у певній соціально-психологічній ситуації для досягненнямети бути високоосвіченою особистістю.
Формуваннявідповідного рівня комунікативної компетенції відбуватиметься за наявностісприятливих дидактичних умов. Сприятливими дидактичними умовами вважаємодоцільним визначити: врахування вікових особливостей учнів; успішнусоціалізацію та сприятливі соціальні умови; відпрацювання вчителями оптимальнихмеханізмів мовлення; педагогічну майстерність вчителя; стимулювання учнів довивчення мови; впровадження прийомів активізації навчально-пізнавальноїдіяльності учнів; забезпечення учнів методичними матеріалами, що містятьнеобхідну інформацію для комплексного формування комунікативної компетенції;розвиток пізнавальної діяльності учня; сприятливі умови та комунікативнуповедінку співрозмовників; моделювання у навчальному процесі типових ситуаційспілкування.
Отже, компетентнісний підхід до вивчення мов є необхідним в умовах сьогодення дляуспішного досягнення цілей у реальних життєвих ситуаціях.
2.Формуванняміжкультурної та соціокультурної компетенції
Проблемаформування соціокультурної компетенції (СКК) набула особливої актуальності у90-х роках минулого століття, коли були детально досліджені її складові:країнознавча (Н.Брукс, М.Бірам, Л.П.Голованчук, В.В.Сафонова та ін.),лінгвокраїнознавча (Є.М.Верещагін, В.Г.Костомаров, О.Г.Оберемко, Г.Д.Томахін таін.) та соціолінгвістична компетенції (М.Адельман, Н.Ф.Бориско, Х.Б.Браун,Н.Б.Ішханян, Д.Левін та ін.), в яких відображені компоненти міжкультурногоспілкування: змістовний – країнознавча, культурознавча та міжкультурнаінформація (країнознавча компетенція), мовний – лексика знаціонально-культурною семантикою, мовленнєвий етикет, техніко-комунікативнікліше (лінгвокраїнознавча компетенція), комунікативний – норми, сценарії,ритуали спілкування, техніка міжкультурного спілкування (соціолінгвістичнакомпетенція).
Самекомунікативному компоненту, який передбачає розуміння і використання соціальнихправил поведінки та дотримання правил етикету спілкування, присвячена великакількість досліджень як у лінгвістиці (Ю.Б.Кузьменкова, В.В.Ощепкова,С.Г.Тер-Мінасова), так і в методиці навчання ІМ (Н.Ф.Бориско, О.Л.Красковська,Н.К.Скляренко, О.Б.Тарнопольський). Зміна соціокультурного контексту вивченняіноземних мов (ІМ) в європейських країнах і країнах СНД та рекомендації РадиЄвропи з мовної освіти визначили нове соціальне замовлення суспільства в галузіосвіти, зокрема стосовно оволодіння ІМ, яке передбачає не лише навчанняіншомовного спілкування, але й формування особистості на рубежі культур,готової до міжкультурного спілкування і здатної ефективно вирішуватиінтеркультурні непорозуміння і конфлікти.Це означає, що учні маютьусвідомлювати спільні і відмінні риси рідної та іншомовної культур для успішноїучасті в діалозі культур.
Як відомо,основною метою навчання іноземної мови в ЗОШ є розвиток комунікативноїкомпетенції учнів, а саме вміння використовувати іноземну мову як інструмент удіалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Досягнення цієї мети передбачаєвзаємопов’язаний комунікативний та соціокультурний розвиток учнів засобамиіноземної мови для їх підготовки до міжкультурного спілкування в різних сферахжиттєдіяльності: особистісній, професійній, освітній, публічній. Це означає, щовикористання іноземної мови в соціальному контексті потребує від учнів нетільки знання іноземної мови, а й уміння орієнтуватися та бути відкритим донового культурного досвіду, тобто бути справжнім користувачем мови.
Оскількисоціокультурна компетенція поділяється на країнознавчу та лінгвокраїнознавчу,учні, по-перше, мають здобути відповідні країнознавчі знання з історії,географії та культури країн, мову яких вивчають у школі, по-друге, оволодітиособливостями вербальної та невербальної поведінки носіїв мови у тій чи іншійситуації спілкування. Саме формуванню такої компетенції має сприятиавтентичний текст, який, як зазначено в Рекомендаціях Ради Європи, є центромбудь-якого акту мовленнєвого спілкування, зовнішньою предметною з’єднувальноюланкою між тим, хто продукує, і тим, хто сприймає, спілкуються вонибезпосередньо чи на відстані.
Згідно звимогами чинної програми, учні загальноосвітньої школи мають розуміти нескладніавтентичні тексти, що стосуються приватної, публічної, професійної та освітньоїсфер спілкування, а також бути знайомими зі змістом соціокультурної інформаціїпро країну, мову якої вивчають.
Тексти длячитання та подальшого їх опрацювання мають добиратися таким чином, щоб за своїмзмістом вони відтворювали реальні соціальні стосунки, містили доречні правилаввічливості та поведінки, включали основні відомості про культури народів, моваяких вивчається, про їх повсякденне життя, міжособистісні відносини, національнусамобутність, історію та мистецтво соціальні відмінності того чи іншого народу.
Плануючи урок тасприяючи формуванню соціокультурної свідомості учнів як необхідної складової комунікативної компетенції, вчитель має забезпечити урок інформативними автентичнимитекстами у вигляді статей, сучасної прози та поезій, аудіотекстів,фотоматеріалів та відеофільмів для того, щоб кожен учень міг використати їхцілеспрямовано, аналізуючи соціокультурні проблемні ситуації через створеннясоціальних портретів та проектів, через спілкування та обговорення їх на уроці.
Шукаючи шляхиформування міжкультурної компетенції як складової соціокультурної компетенціїмолодших школярів на уроках мови у школах України, одним із ефективнішихметодів стала робота з прислів'ями. Відомий єврейський письменник Г. Полянкерписав: «Щоб краще і глибше пізнати народ, його душу, необхідно вникнути нетільки в його історію, побут, традиції, а й в літературу, і в його фольклор, цюневичерпну духовну скарбницю, яка створювалася впродовж століть. Все ценезліченне багатство не залишається у вузьких рамках одного народу –відбувається взаємозбагачення не тільки літератур, а й фольклору. Аджесправедливо відзначається в одній з єврейських приказок: «Незнайоме прислів'я –єврейський талмуд» (в значенні «підручник»)». На прикладі роботи надприслів'ями різних народів можна проаналізувати та порівняти спільне й відміннеу соціокультурному розвитку того чи іншого народу, побачити, як історичнийрозвиток впливав на взаємопроникнення та взаємовплив лінгвокультурних знань.Цей аспект навчання мови вкрай важливий і для виховання взаєморозуміння вміжнаціональному діалозі, і для збагачення особистості, і, власне, для пізнанняреалій життя, втілених в мову і мовлення.
2.2Мультимедійні технології для розвитку здатності до міжкультурної комунікації
Суспільство,яке дбає про своє майбутнє, має усвідомити колосальні можливості, привнесеніновими інформаційними технологіями та навчитися грамотно застосовувати їх, упершу чергу, в освіті.
Можнабагато дискутувати з приводу ефективності та доцільності використанняінформаційних технологій на уроках, але не використовувати їх було б нерозумно.Можливості сучасного уроку й системи освіти взагалі значно розширюються завдякивикористанню мультимедійних, інтерактивних технологій, Інтернету тощо. Сьогодніперед педагогами стоїть важливе завдання — виховати та підготувати молодь,спроможну активно включатися в якісно новий етап розвитку сучасногосуспільства, пов'язаний з інформацією. Ані для кого не є новиною, що зараз дитинаопановує комп'ютер раніше, ніж навчається грамотно писати та критично читати.Згідно з сучасною концепцією навчання, дедалі більше уваги надаєтьсяоптимізації та індивідуалізації шкільної освіти.
Останнімироками увагу педагогів і вчених привернули мультимедійні технології.Мультимедія — це сучасна комп'ютерна інформаційна технологія, що дозволяєоб'єднувати в одній комп'ютерній програмно-технічній системі текст, звук,відео, графічне зображення й анімацію (мультиплікацію). Для викладача цікавим єне стільки технологія комп'ютерного іміджу та звуку, скільки освітнєрізноманіття та розвиток тих змін, які відбуваються в учневі під впливоммультимедія.
Ізпереміщенням головної уваги на розвиток у учнів комунікативної компетенції,здатності до міжкультурної комунікації та до використання мови як засобу цієїкомунікації, учителі, у тому числі й іноземної мови, постійно шукають кращіспособи отримання доступу до автентичних матеріалів і діляться досвідом, якийпокращить навчальні досягнення їх учнів. Активний і ефективний розвитоккомунікативних навичок буде відбуватись лише за умов створення ситуаційпрактичного використання мови як засобу міжкультурного пізнання та взаємодії.
Востанні роки в торговій мережі поряд із підручниками, посібниками та зошитамиз'явилося чимало автоматизованих навчальних курсів, які є мультимедійнимипродуктами. На екран із текстовою інформацією подається різноманітна графіка(статичне зображення, малюнки, фотографії, схеми, таблиці, мультиплікація,динамічне зображення, відео фрагменти тощо) та звук (мова, музика,функціональні шуми й звуки тощо). Текст і зображення можуть бути кольоровими,супроводжуватись фонограмою та звуковими ефектами. Деякі навчальні курсипропонують вивчення іноземних мов із самого початку, інші — удосконаленнянабутого раніше рівня володіння іноземною мовою, де не виділяється якийсь одинвид мовленнєвої діяльності.
3.Формування комунікативної компетенції у дітей
Опануваннямови, слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і ріднихдитині людей, а вдосконалення її триває у дошкільних закладах, школі і.впродовж усього життя.
Мова— це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це єсоціальний зв'язок між людьми, засіб для виявлення свого внутрішнього світу ідля приймання нового безмежного знання. З усіх живих істот словесну мову маєтільки людина, і це робить її паном над усім світом. Уявлення дитини тількитоді стають певними і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитинародиться з готовим механізмом для мови, але не має її майже до кінця першогороку, бо мова — це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поволірозвивається у дитини, в залежності від її інтелектуального розвитку.
Отже, рідна моває загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіннярідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування єнайбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологамидоведено, що саме дошкільний вік /до 6-7 років/ є найбільш сприятливим для оволодіннярідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови йусвідомлює звуковий склад слова /Д.Б.Ельконін/, до 4-5 років засвоює відмінковізакінчення та основні граматичні форми /О.М. Гвоздєв/, з 5 років оволодіваємонологічним мовленням /С.Л. Рубінштейн/. Якщо ж дитина з якихось причин будеізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, ценегативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовному розвитку.
3.1.Культура мовлення — це вміння правильно говорити /й писати/, добирати мовно-виражальні засобивідповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживаннямови в мовленнєвій діяльності.
Культурамовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність,нормативність, адекватність, логічність, різноманітність, естетичність,чистота, доречність.
Культурамовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування вмовленнєвій діяльності. Саме розвиток у дитини культури мовлення підвищуєрівень формування комунікативної компетенції.
Комунікативнафункція мови.
/>
Програмаз розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну, так і змістовну сторониоволодіння мовою. В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідноїмови лежить полі функціональність мови та мовлення.
Мовавиконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремихсоціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативнафункція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція,культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційнафункція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційнафункція, дейктична функція.
3.2. Комунікативнафункція — це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок міжчленами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечуєнерозривну єдність людини і мови.
Функціональнезабезпечення літературної мови в житті української нації полягає вобслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державногофункціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій ікультурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньоїлітератури, засобом вираження національної культури, національноїсамосвідомості українців.
Завдякимові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностейі надбань своїх пращурів.
Комунікативнафункція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народженняз дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, простознайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуютьсяз нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходитьзовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом цябесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини –розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки – іграшки,тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володієдитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування зоточуючими.
Длярозвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатисяне тільки фахівці /вихователі, вчителі/, але і в родинному колі необхідноприділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складноюзадачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення вщоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художнійфільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене,розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухатидумку дитини щодо розглянутого, зробити висновки. Важливо під час бесідислідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та іпросто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки втому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною,обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьомууважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова.Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживатинестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас. Навчання мови і розвитокмовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації івикористання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі видидіяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видівдіяльності в мовленнєвому спілкуванні, про інтеракційну взаємодіючудіяльність" /А.Менг/. Компетентність має вікові характеристики, якірозглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковомуетапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності: мовленнєвої,художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо. Кінцевою метою роботиз розвитку мовлення в шкільному закладі є формування культури спілкування, томузавданнями формування комунікативної компетенції в дітей є:
А.розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду- емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативнеспілкування із співрозмовником;
Б.засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;
В.формування культури мовлення;
Г.формування культури спілкування.
Мовленнєвийетикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих, однотипних,ситуаціях мовленнєвого спілкування.Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення.Прохання. Прощання. Комплімент. Кожна типова ситуація обслуговується групоюформул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже вдошкільному віці.
4.Іноземну мов у краще починати вивчати вмолодшому віці
Малідіти, все ще здатні застосовувати свої індивідуальні, природні стратегіїопанування рідної мови, коли усвідомлюють, що ті ж самі стратегії можнавикористати й для вивчення англійської.
•Малі діти можуть вивчати мову, якщо вони залученідодіяльності, яка нагадує гру. Вони опановуютьмову,беручи участь у певних видах діяльності разоміз дорослими. Спочатку діти усвідомлюють смисл самої діяльності, а потімпочинають розуміти мову, якою вони спілкуються з дорослими.
•Малі діти мають більше часу в своєму розпорядкуднядля англійської мови. Шкільні програми длядітейцього віку зазвичай є менш формальними і мозокдитини іще не перевантажений інформацією, якутреба запам’ятати. Домашні завдання, як правило, нескладні або їх немає зовсімі діти менше відчувають стрес, викликаний необхідністю досягтивстановленихстандартів.
•Діти, які мають можливість опанувати другу мову в молодшому віці, здатнізастосовувати ті ж самі підсвідомі природні стратегії вивчення мови у своєму подальшомужитті, коли їм потрібно вивчати іще й інші мови. Опанувати третю, четверту танавіть іще більше мов стаєлегшим, ніж вивчення другої мови.
•Малі діти, які опановують мову природним шляхом, а не вивчають її свідомо, якце змушені робити підлітки або дорослі, скоріше матимуть кращу вимову тавідчуття природи самої мови та відповідної культури. Коли діти, які володіютьтільки однією мовою, досягають зрілості і набувають більшої самосвідомості,їхня здатність опановувати мову зменшується і вони починають відчуватинеобхідність вивчати англійську на свідомому рівні, користуючись програмами, щопобудовані на принципі пріоритету граматики. Вік, в якому відбувається цязміна, значною мірою залежить від індивідуальних особливостей розвитку кожноїдитини, а також від вимог та очікувань суспільства.
5. Особливості викладання англійської мовидля цільової аудиторії віком 9-10років
У сучаснихсоціально-економічних умовах дедалі більшого значення набуває досконалеволодіння іноземною мовою. Вивченню мов відводиться все більше програмногонавчального часу не лише в школах і вузах, а й у дитячих садках.
Починаючи з2002/2003 навчального року вивчення іноземної мови в загальноосвітніхнавчальних закладах починається з другого класу, а у гімназіях таспеціалізованих школах — з першого, що вказує на особливу актуальність і тогопитання, яке розробляється в даній роботі. Іншим, не менш важливим, пріоритетому розв'язанні питання є орієнтація на комунікативно спрямоване навчання учнівіншомовного спілкування, а також пошук таких видів діяльності на уроці, якібули б ефективним інструментом у вивченні іноземної мови молодшими школярами.Проблема оволодіння дітьми 7-10 років другою мовою досить добре висвітлена внауковій літературі. Як свідчать результати проведених досліджень, дитинаоволодіває іноземною мовою легше, ніж доросла людина. Розквіт людськихздібностей до засвоєння другої мови характерний для дітей 4-10-річного віку. Нацей період уже визначилася локалізація мовних функцій як у лівій, так і управій півкулях головного мозку, що означає здатність дитини сприймати значнукількість інформації, аналізувати її і адекватно оперувати нею як навербальному, так і на мовленнєвому рівнях. Психологи довели, що молодші школярімають стійку довготривалу пам'ять, їхній мозок характеризується пластичністю,здатністю швидко реагувати та переключатися з одного виду діяльності на інший,їм властиве володіння мистецтвом імітації. Усі згадані психологічні чинникисвідчать про те, що для вивчення іноземної мови на початковому етапі навчання євсі необхідні передумови, а тому воно є виправданим.
Із закінченнямдошкільного періоду формується спрямовування до суспільно-корисної діяльності,вміння робити прості узагальнення, керувати власною поведінкою, практичнооволодівати мовленням і вмінням будувати взаємозв'язки та співпрацювати зіншими людьми. З цими новоутвореннями дитина переходить до наступного віковогоперіоду.
Молодшийшкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається важливими зовнішнімиобставинами в житті дитини — вступом у школу. Досягши віку 6-7 років, дитина восновному вже готова до систематичного навчання у школі. Про неї можна вжеговорити, як про особистість, оскільки вона усвідомлює власну поведінку, можепорівнювати себе з іншими. Майбутній школяр вже розуміє, яке місце він займаєсеред людей і яке місце він займе у найближчому майбутньому (він піде дошколи). Таким чином, він відкриває для себе нове місце у соціальному просторілюдських відносин.
Перехід дошкільного віку пов'язаний з значними змінами у діяльності, спілкуванні,відносинах дитини з іншими людьми. Основною діяльністю є навчання, змінюєтьсяуклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають відносини дитини зоточуючими її людьми.
Нова соціальнаситуація вводить дитину у строго нормований світ відносин та потребує від неївідповідальності за дисципліну, розвиток виконавчих дій, пов'язаних із набуттямнавиків навчальної діяльності, а також за розумові здібності. Нова соціальнаситуація розвитку впливає на умови життя дитини та виступає для неї як така, щопровокує стрес. Цей вік називається кризою семи років. Це період народженнясоціального «Я» дитини.
Змінасамосвідомості веде до переоцінки цінностей. Старі спонукальні мотивизамінюються новими. Все, що пов'язане з навчальною діяльністю, виявляєтьсябільш важливим. Криза семи років виникає на основі особистої свідомості.Педагог має намагатися зробити уроки на засадах індивідуального підходу вумовах колективних форм навчання.
Спостереженняпсихологів стверджують, що спілкуючись, діти переконуються в тому, що іноземнамова є реальним засобом спілкування, і водночас отримують можливість проявитисвою індивідуальність.
Треба звернутиувагу на те, що для молодших школярів зовнішні враження — це сильнийвідволікаючий фактор. Їм важко зосередитися на незрозумілому складномуматеріалі. Їхня увага характеризується невеликим об'ємом, малою стійкістю: вониможуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин (у той час якдля підлітків цей час — 40-45 хвилин, а для старшокласників — до 45-50 хвилин).Тому урок для цієї вікової групи школярів не може тривати більше 35 хвилин.
Щодо особливостімислення молодших школярів, то воно конкретне. На початковому етапі опануваннямовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують новеслово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Чим менша дитина, тимбільше навчальний процес має опиратися на її практичні дії, бо їй недостатньолише дивитися та мислити, їй необхідно взяти предмет до рук, тримати в руках,погладити його, побудувати щось тощо. Усі види діяльності, типові для молодшогошколяра, маються бути по можливості включені в загальну канву уроку іноземноїмови. І чим більше буде задіяно видів сприйняття, тим ефективнішим буденавчання.
Новий цікавийпідхід до вивчення іноземної мови — це комунікативно-ігровий метод навчання.Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовногоспілкування. Психологічні, фізичні і фізіологічні особливості дітей молодшогошкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмівмовлення, що сприяють швидкому і якісному запам'ятовуванню, на основі якоголегко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищенасенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюютьсяздатністю до наслідування, — все це є передумовами успішного вивчення молодшимишколярами іноземних мов. Виходячи з цього, психологи вважають, що у шкільномувіці гра все ще залишається важливою діяльністю в житті дитини. Гра для дитини- не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішньогодорослого світу, спосіб моделювання взаємовідносин, коли у дитини формуєтьсясхема її взаємовідносин з однолітками. Оскільки гра, навчання і праця — основнівиди діяльності в житті людини, а перехід від одного виду діяльності до іншого- це взаємодія попередніх і наступних форм, то вибір гри як важливого прийому іоптимальної форми навчання на початковому етапі є цілком виправданим.
Педагог маєзапропонувати такий спосіб засвоєння знань, який був би спрямований спеціальнона розвиток, а не на шкоду дитині. Для цього важливо, щоб дитина була головнимдієвим героєм на уроці, почувала себе вільно та комфортно, приймала активнуучасть в обговорюванні тем уроку. Важливо, щоб діти почувалися вільно і разом зучителем «створювали» урок. Не тільки і не стільки знання та володіння мовним імовленнєвим матеріалом визначають ефективність процесу навчання іноземної мовив молодшому шкільному віці, скільки готовність та бажання дитини брати участь уміжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основноюформою шкільної діяльності буде не слухання, говоріння, читання та письмоіноземною мовою, а живе активне спілкування з учителем та один з одним.
Надання дітямможливості багато рухатись не тільки співпадає з потребою віку, але й суттєвоприскорює процес засвоєння іноземної мови. Адже фізична активність, за дослідженнямифізіологів, тісно пов'язана з мовленнєвою. Воднораз це дозволяє дітям «скинути»зайву енергію, накопичення якої під час традиційного ведення уроку даєтьсявзнаки як порушенням дисципліни, так вадами фізичного розвитку учнів молодшогошкільного віку. Що ж стосується спеціальних вправ типу фізкультпаузи тааеробіки, то для дитини їх виконання є доброю нагодою продемонструвати класусвою фізичну досконалість і привести у відповідність до неї свою мовленнєвудіяльність. Беручи до уваги швидку стомлюваність дітей, на уроці іноземної мовине можна обійтися без фізкультхвилинки, що супроводжується римовками. Такимчином учитель досягає подвійної мети: невеликий перепочинок та запам'ятовуваннянових слів.
Дуже важливограмотно спланувати навчальний процес, опираючись на психологічні, фізіологічніта фізичні особливості віку. Але не можна спиратися лише на ігри, оскількисучасність, розширення культурних кордонів, прагнення до пізнання світу ушколяра молодших класів зумовлює практичну значимість вивчення іноземної мови.
Іноземна мовамає засвоюватися учнями як засіб спілкування. Діти повинні вивчати мову впроцесі зацікавленого спілкування та взаємодії з різноманітними персонажами:вчителем, ляльками, вдаваними носіями мови. Потрібно стимулювати потреби вознайомленні зі світом іноземних одноліток та використовувати для цієї метимову іншого народу. Будь-яке спілкування починається з мотиву та мети, тобто зтого, чому та навіщо щось говориться, сприймається на слух, читається,пишеться.
Діти кращесприймають та засвоюють матеріал, якщо він якось обіграється, інсценується. Уцьому на допомогу приходять вірші, казки, невеличкі п'єси, дитячі спектаклі тасвята з використанням англійських пісень та віршів. Можна просити дітейпринести іграшки, килимець, на що вони відкликаються із задоволенням.
При вивченнііноземної мови важливо те, яким голосом учитель вимовляє слова та фрази і якийпри цьому вираз його обличчя. Безумовно, голос учителя має бути доброзичливимта запрошувати до спілкування. Вираз обличчя має відповідати тону, якийінтригує, змовницько-довірливим або серйозним, діловим, з виразом радостізустрічі.
При вивченнііноземної мови з першого класу середньої школи необхідно звертати особливуувагу на взаємовідносини учня з оточуючими його людьми, а не тільки бутиоб'єктом контролю мовної компетенції. Цьому сприяє цілий ряд вправ. Наприклад:«Слідкуйте уважно за Юрком, слухайте уважно, чи правильно він говорить».Головне, щоб учень, вступаючи до спілкування іноземною мовою, не відчувавстраху за помилки та намагався всіма засобами, якими він володіє, реалізуватитой чи інший комунікативний намір. Вважається, що помилки — це засіб та умовауспішного оволодіння комунікативною компетенцією. Їх наявність не свідчить проневдачу, а навпаки, вони показують, що навчальний процес проходить нормально іучні приймають у ньому активну участь.
Комфортністьвзаємодії дітей під час спілкування іноземною мовою багато в чому залежить відтого, як використовуються різноманітні організаційні форми навчання. Поруч ізіндивідуальною та фронтальною роботами необхідно також активно впроваджувати внавчальний процес і інші форми: групові, колективні та проектні. Дуже важливопри цьому правильно розміщувати дітей у класній кімнаті. Бажано, щоб молодшішколярі працювали, знаходячись у колі. Очі вчителя при цьому знаходяться нарівні з очима дітей.
6 Етапи вивченняанглійської мови
Цілкомприродно, що усне мовлення передує читанню та письму.
•Мовчазний період
Колинемовля опановує свою рідну мову, існує так званий«мовчазнийперіод», під час якого немовля дивиться та слухає,аспілкується виразами обличчя та жестами, до того, як починаєрозмовляти.Коли малі діти вивчають англійську, вони також можуть мати «мовчазний період»,під час якого спілкування та розуміння відбуваються раніше, ніж діти починаютьвимовляти англійські слова.
Протягомцього періоду батьки не повинні примушувати дітей братиучастьв усних діалогах, вимагаючи від них повторювати слова. Уснідіалогимають бути однобічними і тут мовлення дорослих створюєдитинічудові можливості для опанування мови. Коли дорослалюдинавикористовує так званий «перентіз», або «батьківську мову»(пристосованудо дитячих потреб форму мовлення, яку вживаютьбатькиабо інші дорослі люди) з метою полегшення процесунавчання,то дитина може скористатися багатьма стратегіями, якізастосовувалисяв період вивчення рідної мови.
•Початок говоріння
Згодом,в залежності від того, наскільки часто проводяться уроки англійської, кожнадитина (дівчата часто швидше ніж хлопчики) починає промовляти окремі слова(“cat” – «кіт», “house” – «дім») або шаблонні короткі фрази (“What’s that?” –«Що це?», “It’s my book”– «Це моя книжка», “I can’t” – «Я не можу», “That’s acar” – «Це машина»,“Time to go home” – «Час йти додому») в діалогах або унеочікуваних ситуаціях. Дитина вже запам’ятала ці фрази та імітує їхню вимову,не усвідомлюючи, що вони складаються більш ніж зодногослова. Цей етап триває певний час, протягом якого дитинавивчаєвсе більше мовних одиниць і використовує їх як найкоротшийшляхдо ведення діалогу, перш ніж навчиться будувати свої власніфрази.
•Побудова англійських фраз та речень
Поступоводіти починають будувати фрази на основі одного слова, яке вони запам’ятали, доякого вони додають слова із свого власного словника (“a dog” – «собака», “a browndog” – «коричневий собака», “a brown and black dog” – «коричневий та чорнийсобака») або цілі фрази, які вони запам’ятали, до яких додаються слова звласного лексикону (“That’s my chair” – «Це мій стілець», “Time to play” –«Пора грати»). Згодом, залежно від кількостізанятьанглійською мовою та набутим досвідом, дітипочинаютьбудувати повні закінчені речення.
7 Лінгвокраїнознавчийаспект
Вивченняіноземної мови нерозривно пов'язане з прониканням у культуру її народу,оскільки мова і культура нероздільні. Як відомо, лінгвокраїнознавчий аспектспілкування передбачає обов'язкове ознайомлення учнів з системою уявлень проосновні національні традиції, звичаї та реалії країн, мова яких вивчається, атакож оволодіння учнями необхідним мінімумом етико-візуальних форм мовлення.Проникання в культуру народу має не лише освітнє, але й чисто практичнезначення. Діти, особливо учні перших класів, повинні вивчати іноземну мову якзасіб спілкування, а також як елемент залучення їх до англійської культури. Цейаспект дійсно важливий, оскільки він сприяє розширенню загального кругозорудітей, що відображається у майбутньому на їх успішності, наприклад, згеографії, естетики, світової художньої літератури, навколишнього світу тощо.
Для формуваннякраїнознавчої мотивації можна допомогти дітям встановити листування, обмінлистівками, фотографіями, касетами з однолітками із Великої Британії, Німеччинитощо, в залежності від мови, яку вивчають. Звичайно, для першокласників це будедостатньо складно, але сам педагог може бути буфером обміну інформацією. Ввестидитину у світ культури іншої країни, мову якої вивчають, — дуже важливезавдання вчителя, вирішуючи яке він буде сприяти формуванню у дітейзагальнолюдської свідомості. Тому навчання молодших школярів іноземної мови зперших кроків слід будувати як діалог культур: рідної та іноземної. Інайголовніше у процесі навчання іноземної мови пам'ятати, що, приходячи науроки іноземної мови, дитина має почуватися, немов вона потрапила в іншукраїну. Головним чином, за це відповідає оформлення класу іноземної мови. Окрімзвичайної наочності, тут будуть і символіка та прапор країни, тут же й ляльки унаціональних костюмах, тут же може стояти столик для чаювання, як за кращимитрадиціями країни. Необхідно, щоб поруч з димарем висіли різдвяні шкарпетки, ана Різдво там мають бути подарунки. Тобто усі характерні реалії країн, мовуяких вивчають діти, повинні бути присутні, щоб стимулювати інтерес до культурита традицій, і тим самим — до мови.
Домашнімизавданнями можуть бути, наприклад, такі. Підготовка малюнків, на яких зображенідіти з України і Великобританії в національному вбранні, і коротенькогоповідомлення про них англійською мовою; малювання або ліплення фігурокулюблених персонажів відомих англійських (американських) та українських(російських) казок або мультфільмів і коротка характеристика цих персонажіванглійською мовою; підготовка напередодні відомих свят англомовних країн таУкраїни деяких атрибутів цих свят, зокрема різдвяних вітальних карток, карток уформі серця на день Святого Валентина з відповідними написами англійськоюмовою; малюнки булочок з хрестом із крему (cross buns), які в англомовнихкраїнах випікають напередодні Великодня, та українських писанок для ілюстраціїдітьми своїх коротеньких повідомлень англійською мовою. Інтерес усіх дітей,зважаючи на особливості їх віку, викликає робота з малими формами англійськогодитячого фольклору: віршиками, лічилками, скоромовками, піснями. Залучення доіншої національної культури такими автентичними, привабливими для дітей цьоговіку, засобами сприяє формуванню образу англійського (німецького тощо)ровесника і викликає в учнів почуття причетності до народу-носія англійської(німецької) мови. Цю роботу доцільно проводити у порівняльному плані з малимиформами українського дитячого фольклору. Такий підхід обіцяє стати важливиммоментом виховання дітей як типових носіїв національної культури. Адже принципетнізації згідно з концепцією національного виховання Міністерства освіти інауки України — невід'ємна складова частина соціалізації дітей.
Отже, змістпочаткової освіти відкриває широкі можливості для реалізації ідеїінтегративності в аспекті розвитку індивідуальності молодшого школяра під часнавчання іноземної мови.
8.Навчання фонетичної транскрипції і навчання вимови учнів 4 класу
Ознайомлення зфонетичною транскрипцією — обов'язковий елемент навчання англійської мови вшколі. Фіксація звуків у транскрипції допомагає створити зорову опору, яка даєможливість виділити звук, проаналізувати його особливості, зіставити з іншимизвуками, організувати тренувальні фонетичні вправи, повторення та контроль. Принавчанні читання фонетичні значки допомагають зафіксувати буквено-звукові тазвуко-буквені зв'язки, тобто правила читання.
Як відомо,шкільна програма передбачає навчання читання за допомогою словника, томуознайомлення з транскрипцією є практичною потребою.
Найкращепочинати застосування фонетичної транскрипції на початковому етапі навчаннячитання, коли учні зустрічаються з випадками різночитання однієї букви. Так,якщо учень засвоїв у читанні слово а ріп, потреби в застосуванні транскрипціїнема. Але коли в поле його зору потрапляє слово a kite, то це вже слушниймомент для введення транскрипційного значка. Вчитель пояснює, що, оскількибуква читається у слові kite інакше, ніж у відомих уже словах, її вимову требаякось позначити. Для цього можна використати відповідний значок, яким і слідкористуватися для позначення даного звука і надалі, якщо в цьому буде потреба.
Характерним дляданої педагогічної ситуації є те, що учні раніше усно засвоїли слово kite, Ітому їм легко читати його. Фонетичний значок засвоюється на основі відомогослова, що й полегшує його запам'ятовування.
Отже, введеннянового графічного символу не призводить. до нагромадження труднощів. Основнанебезпека, що виникає при введенні фонетичної транскрипції, полягає в тому, щоорфографія і транскрипція змішуватимуться в свідомості учнів, що перешкоджатимерозвиткові навичок письма. Це реальна загроза, і тому вчителеві треба вжитизаходів, щоб запобігти їй. Використовуючи транскрипцію, учитель і учні повинніписати значки так, щоб вони нагадували друкарський шрифт і не були подібні дорукописних букв; брати значки в квадратні дужки; записуючи звукосполучення, непоєднувати окремі значки; використовувати значки для часткового транскрибуванняслів; уникати запису слів, тим більше, речень за допомогою транскрипції. Якщоучитель додержуватиме цих правил, небезпека інтерферуючого впливу транскрипціїбуде незначна.
Яка ж роботапровадиться для оволодіння транскрипцією як дійовим засобом організації роботинад вимовою? Деякі вчителі вважають, що ознайомлення з фонетичною транскрипцієюповинно проходити як побіжний процес: треба показати значок, зробити відповідніпояснення, а далі використовувати в разі практичної потреби, тобто, коли слідз'ясувати вимову слова за допомогою словника, позначити вимову при запису словав зошиті, при фіксації правила читання тощо. Проте слід зауважити, що допоміжнароль фонетичної транскрипції не е підставою для поверхового ознайомлення з нею.Для того щоб транскрипція справді допомагала в роботі над вимовою, учні повиннівпевнено оперувати нею, а для цього необхідно виконати певну кількістьспеціальних вправ.
Наведемо рядвправ, виконання яких сприяє засвоєнню транскрипції і одночасно виробленню вучнів правильних вимовних навичок.
1) Вчительпоказує окремі транскрипційні значки, зображені на картках. Учні вимовляютьвідповідні звуки.
2) Учніпідходять до стола вчителя, беруть одну або кілька карток, показують їх класу івимовляють кожний звук. Звернітьувагу на картки з англійської мови, так як вони не тільки полегшують роботувикладачеві англійської мови, а й здорово допомагають впоратися з поставленимзавданням. Коли ми говоримо про картки з англійської мови, в першу чергу нарозум приходять набори картинок з яких-небудь зображеннями. Як правило, ціколекції карток з англійської мови являють собою кілька десятків або навітьсотень зображень невеликого формату, із зворотного боку яких знаходитьсяпереклад слова і його транскрипція.
Для чогопотрібні картки з англійської мови? По-перше, вони добре розвивають пам’ять,тому що ілюстрація формує тісний зв’язок між словом і зоровим образом.По-друге, вони відпрацьовують вимову англійської мови, так як за допомогоютранскрипції ми закріплюємо фонетично правильне звучання слова. По-третє, прироботі з картками з англійської мови відбувається тренування уваги. І підсумкомусього цього можна назвати якісне поповнення як активного, так і пасивногословникового запасу.
Картками занглійської мови я називаю не лише слова з картинками, а й завдання-картки, наяких розміщені певні перевірочні вправи. Такі картки можна використовувати дляколективної, індивідуальної чи диференційованої роботи з учнями, що не тількидуже зручно, але і дозволяє знайти підхід до знань кожного.
3) Вчительвивішує в класі зведену таблицю всіх відомих учням транскрипційних значків.Коли хтось з учнів неправильно вимовляє якийсь звук, вчитель зупиняє його іпоказує відповідний значок на таблиці. Це допомагає учневі виправити помилку,бо графічний образ значка асоціюється з певними поясненнями і вправами, які всвій час виконувалися при опрацюванні певного звука.
4) Вчитель пишена дошці слово, невідоме учням. Важкі орфограми позначаються транскрипційнимизначками. Учні читають слово.
5) Вчительвимовляє звук, учні пишуть відповідний значок.
6) вчительдиктує слова, а учні мають записати транскрипцію, це відбувається у виглядідиктанту.
8.1. Як зацікавити дитину читати наанглійській мові
Для розвиткузапасу лексики дитина має багато читати. Звичайно читати тяжкі тексти ненадають бажаного ефекту. Від тяжких завдань дитина може розчаруватись ванглійській мові та втратить зацікавленість в поданому матеріалі. Але перш ніждитина зрозуміє важливість міжкультурного спілкування та усвідомить рольанглійської мови, вона має отримати певний запас слів, щоб краще висловлюватисвої думки на чужоземній мові.
Найкраще даватидитині читати легкі тексти на тему, яка може бути близька школяру. Наприклад цеможуть бути казки.
Дитина вже знаєзміст казки, головних героїв та знає наперед, що має відбуватись у казці. Тодіїй буде легше адаптувати незнайомі слова з відомим змістом.
Висновок
Упсихолого-педагогічній літературі компетентність розглядається як категоріяоцінна, що характеризує людину як суб’єкта певного виду діяльності і забезпечуєдосягнення успіхів. При цьому оцінюються такі компоненти, як структура знань іумінь, ціннісні орієнтації, ставлення до діяльності, її результативність іздатність до її удосконалення. Іншими словами, компетентність – цестійка готовність і здатність людини до діяльності зі «знанням справи». Останнєзалежить від «таких п’яти основних елементів: глибоке розуміння суті завдань іпроблем, які розв’язуються; наявність досвіду у даній сфері; уміння обиратизасоби і способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця і часу;почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилкахі привносити корективи у процес досягнення мети».
Вчитель розширюєкругозір школяра, надаючи йому певну інформацію про країну, де живуть носіїмови, яка вивчається. Іноді корисно показати привілеї країни, зацікавити дитячуувагу та уяву. І дуже важливо пояснити, що єдиним шансом розкрити для себеувесь світ є англійська мова. Пояснити її розповсюдженість, пояснити користьвід отриманої інформації, але також, не слід забувати про вік школяра, і усяінформація має бути подана доступною для дитини.
Дитині, яказіткнулась з проблемою вивчення англійської мови, дуже важко самостійнозрозуміти сенс поданого матеріалу. Також важко усвідомити англійську мову, якзасіб спілкування. Спочатку, якщо перший викладач зацікавить цільову аудиторію,дитина сприймає англійську мову як гру. Але з часом матеріал збільшується, дещодитина забуває і у 4 класі постає питання «Навіщо мені цей предмет?».
В такий моментвчитель має робити певні, чіткі, правильні кроки задля допомоги дітлахам.Вчитель має пам’ятати елементарні, але дуже важливі правила поведінки здитиною, а головне, вміти правильно подати матеріал.
Викладач повинензаохотити та зацікавити клас, адже матеріал з кожним разом складніший, а дитячаувага все більш розсіяна.
В такі моменти,наприклад, на допомогу вчителю приходять елементи гри, які необхідні чи не накожному предметі, та новітні технології.
З часом дитинапочинає запам’ятовувати якусь кількість елементарних слів, необхідних длявисловлення персональної думки, починає розуміти тексти, речення, вчитьсяписати маленькі розповіді.
Але успіх унавчанні ще не означає усвідомлення предмету, а тим паче, усвідомлення міжкультурногоспілкування.
На даному етапінеобхідно розвивати дитячу увагу на базі англійської мови. Школярі полюбляютьвізуальні приклади. Саме тоді на допомогу знову приходять новітні технології,кольорові картинки у підручниках, а іноді акторські здібності.
Література
1.Ительсон ЕвгенийИсаакович. Методика преподавания английского языка в средней школе.Издательство «Радянська школа», Київ, 1969.
2.Колектив авторів під керівництвомС.Ю.Ніколаєвої. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах.Підручник. Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К.: Ленвіт, 2002. – С. 105.
3.Федоренко Ю.П. Комунікативнакомпетенція як найважливіший елемент успішного спілкування// Рідна школа. –2002. – №1 (864). – С.63-65.
4.Федоренко Ю.П. Основні концепціїнавчання іноземної мови. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початковихкласів: Збірник доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції 1-3березня 2000 року – Полтава, 2000. – С.177-180.
5.Федоренко Ю.П. До питаннякомпетентності та комунікативної компетенції// Педагогічна майстерність яксучасна технологія розвитку особистості вчителя. Матеріали Всеукраїнськоїнауково-практичної конференції 4-6 березня 2002 року – Полтава, 2002. – С.285-286.
6.Приходько Ю.П. Роль педагогічногоспілкування у процесі соціалізації дітей// Витоки. Альманах Українськоїасоціації Антона Макаренка. Випуск №1 – Полтава, 2003.– С.112-113.
7.Кравченко М.Н. Последовательностьвведения орфографического письма и фонетической транскрипции в преподаваниианглийского языка в восьмилетней школе. – «Иностранный язык в школе»,1979, № 1, С. 18-21.
8.Бужинский В.В. Работа наданглийским произношением на начальной ступени коммуникативного обученияиноязычному говорению. // Иностранные языки в школе. – 1991. №4. – с. 43 – 47.
9.АскаринаН.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросыпедагогики раннего детства /Под ред. Н.Аскариной и Е.Радиной. — М.:Просвещение, 1964.
10.БабичН.Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, І99С.
Ушинський К.Д. Рідне слово //Зибр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. — Т.І.
11.Кравченко М.Н.Последовательность введения орфографического письма и фонетической транскрипциив преподавании английского языка в восьмилетней школе. – «Иностранный языкв школе», 1979, № 1, С. 18-21.
12.МальковськийГ.Ю. Запобігання типовим помилкам у вимовленні англійських слів. – В книзі:«Методика викладання іноземних мов». – К., 1984, № 13. – С. 47-51.
13.Колкер Я.М., Устинова Е.С. Рольродного языка в обучении иностранному. // Иностранные языки в школе. – 2004.№2. – с. 20 – 27.
14.Загальноєвропейські Рекомендаціїз мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Науковий редакторукраїнського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю.Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003.– 273 с.
15.Програма для загальноосвітніхнавчальних закладів. Англійська мова 2-12 класи. – К.: Шкільний світ, 2001. –44 с.
16.Маркова А.К. и др. Формированиемотивации учения: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.
17.Пассов Е.И. Коммуникативныйметод обучения иноязычному говорению. – М., 1985.
18.Павлова С.В. Обучениеиноязычному произношению на коммуникативной основе. // Иностранные языки вшколе. – 1990. №1. – с. 29 – 36.
19.ТатаренкоІ. Компетентність – вимога сучасності // Світло: науково-метод. інф.пізн.-освіт. часопис. – 1996. – №1. – С.57
20.ОгаревЕ.И. Компетентность образования: социальный аспект. – СПб.: РАОИОВ, 1995. – 85с.