Курсова робота на тему
„Форма організації самостійної роботи учнів 5 класу на уроці німецькоїмови”
Зміст
Вступ
Розділ І. Самостійна робота як вища форма учбовоїдіяльності
1.1 Загальна характеристика поняття самостійноїроботи учнів
1.2 Значення самостійної роботи учнів на уроці
Розділ ІІ. Самостійна робота учнів по виконаннютворчих завдань на уроках німецької мови у 5 класі як форма самовираження іформування мотивованого інтересу до предмету
2.1 Основні види творчої самостійної роботи знімецької мови
2.2 Алгоритми уроків із застосуванням різних видівтворчої самостійної роботи учнів
2.3 Метод проектів як одна з ефективних форморганізації самостійної роботи учнів
Висновки
Література
Вступ
Організаціясамостійної роботи, керівництво нею — це відповідальна
і складна робота кожного вчителя. Виховання активності і самостійності необхіднорозглядати як складову частину виховання учнів. Це завдання виступає передкожним вчителем в числі завдань першорядної ваги.
Кажучи проформування у школярів самостійності, необхідно зважати на два тісно зв'язаніміж собою завдання. Перше з них полягає в тому, щоб розвинути у учнівсамостійність в пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно оволодіватизнаннями, формувати свій світогляд; друге – в тому, щоб навчити їх самостійнозастосовувати наявні знання в учінні і практичній діяльності. Самостійна роботане самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобомформування у них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхрозумових здібностей.
Дитина, що впершепереступає поріг школи, не може ще самостійно ставити мету своєї діяльності, нев силах ще планувати свої дії, коректувати їх здійснення, співвідноситиотриманий результат з поставленою метою. В процесі навчання вона повиннадосягти визначеного достатньо високого рівня самостійності, такого, щовідкриває можливість справитися з різними завданнями, здобувати нове в процесівирішення учбових завдань.
Мета даноїкурсової роботи – дослідити специфіку форм організації самостійної роботи учнівна уроках німецької мови у 5 класі. Вона потребує розв’язання наступних завдань:
· охарактеризуватисамостійну діяльність учнів як специфічний вид навчальної діяльності;
· проаналізуватироль та значення самостійної роботи учнів у вивченні німецької мови;
· охарактеризуватиосновні форми самостійної та творчої самостійної роботи учнів на уроці;
· зробитивисновок щодо ефективності та доцільності використання різних форм самостійноїроботи учнів на уроці німецької мови.
Об’єктомдослідження у даній роботі роботи є форми організації самостійної роботи учнів5 класу на уроках німецької мови, предметом виступають умови та специфіка їїреалізації. Для реалізації цілей і завдань дослідження використовувавсякомплекс методів: критичний аналіз літературних джерел; методи емпіричногодослідження: спостереження, вивчення нормативної документації по організаціїсамостійної роботи по іноземній мові.
Знання, уміння,переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, удаючисьтільки до слів. Цей процес включає знайомство, сприйняття, самостійнупереробку, усвідомлення і ухвалення цих умінь і понять. І, мабуть, головноюфункцією самостійної роботи є формування висококультурної особи, оскількитільки в самостійній інтелектуальній і духовній діяльності розвивається людина.Все це зумовлює актуальність теми роботи яка порушує важливе питання сучасноїметодики викладання німецької мови у середній школі.
Розділ І. Самостійна робота як вища форма учбової діяльності
1.1 Загальна характеристика поняття самостійної роботи учнів
Самостійною є тадіяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись насвої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, череззбагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльністьвиявляє якість процесу пізнання, риси особистості учня і форму організації навчання[15, 27].
Розвитоксамостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:
— відношеннявчителя до проявів самостійності;
— уміння учнівсамостійно планувати свою навчальну роботу;
— уміння виділятиголовне і другорядне;
— оцінку учнемтруднощів у вивченні матеріалу;
— наявність абовідсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
— самостійнезастосування засвоєних знань;
— оцінка учнемсвоєї роботи і її результатів.
Навички і вміннясамостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результатіспеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Велике значення вцьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активноюпізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створенняпроблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видівсамостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів іпідведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щобсамостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різнихвидів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повиненіснувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.
Зазвичай,кажучи про учбову діяльність, дослідники мають на увазі роботу учня в класі.Але організація учбової діяльності школяра включає разом з класною йогодомашню, позакласну і самостійну роботу по предмету. Найменш вивченою і, в тойже час, такою, що представляє найбільший інтерес в плані психологічного аналізуучбової діяльності є самостійна робота школяра. Саме у ній понад усе можевиявлятися його мотивація, цілеспрямованість, а також самоорганізованість,самостійність, самоконтроль і інші особисті якості. Саме самостійна роботашколяра може служити основою перебудови його позиції в учбовому процесі.
Самостійнаробота, як відомо, є однією з важливих і широко обговорюваних проблем увикладанні.
Поняттясамостійної роботи учня в сучасній дидактиці обов'язково співвідноситься зорганізуючою роллю вчителя. Під самостійною роботою розуміють різноманітні видиіндивідуальної і колективної діяльності учнів, здійснюваною ними на класних іпозакласних заняттях або удома по завданнях без безпосередньої участі вчителя.Загальнопедагогічне визначення позакласної і позашкільної роботи, згідно якомувона є різними видами діяльності учнів виховного і освітнього характеру,організовувані і такі, що проводяться школою в позаурочний час, покладене воснову розгляду самостійної діяльності учнів. Розвиваючи цю тему в загальномуконтексті організації факультативного курсу іноземної мови в школі, С.Ф.Шатіловговорить про декілька форм самостійної роботи, таких, як позаурочна,позакласна, позашкільна, як би об'єднуючи їх загальним поняттям «Позаучбоваробота» [49, 52]. Автор сформулював три основні відмінності позаурочної роботи:добровільність участі школярів в ній, позаурочність проведення, великасамостійність; і вимоги до неї. До них відносяться: зв'язок урочної іпозаурочної роботи, обов'язковість у виконанні добровільно узятої на себепозакласної роботи, цілеспрямованість і регулярність позакласних занять,масовий обхват учнів.
Придостатньо багатобічному освітленні загальнопедагогічних і методичних питаньцієї проблеми її психологічна сторона залишається найменш представленою, тимбільше з позиції теорії учбової діяльності.
І.А.Зімняявважає, що самостійна робота школяра є результат правильно організованої йогоучбовій діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення іпродовження у вільний час [16, 77]. Відповідно організовувана і керованавчителем учбова робота школяра повинна виступати як певна привласнена нимпрограма його самостійної діяльності по оволодінню іноземною мовою. Це означаєдля вчителя чітке усвідомлення не тільки свого плану учбових дій, але і усвідомленейого формування у школярів як деякої схеми освоєння мови в ході рішення ниминових учбових завдань. У даному трактуванні самостійна робота школярапредставляє ширше поняття, ніж домашня робота, яка є виконання завдань, данихвчителем в класі додому для підготовки до наступного уроку. Самостійна роботаможе включати позаурочну, таку, що задається вчителем в тій або іншій форміроботу школяра. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість школяра повибраній їм з готових або ним самим виробленій програмі засвоєння учбовогоматеріалу.
Самостійнаробота повинна розглядатися як специфічна форма учбової діяльності школяра. Цевища форма його учбової діяльності. Вона, по суті, є форма самоосвіти,пов'язана з учбовою діяльністю школяра в класі.
Длясамого школяра самостійна робота повинна бути усвідомлена як вільна по вибору,внутрішньо мотивована діяльність. Вона припускає виконання школярем цілого рядувхідних в неї дій: усвідомлення мети своєї діяльності, ухвалення учбовогозавдання, додання їй особового сенсу, підпорядкування виконанню цього завданняінших інтересів і форм зайнятості школяра, самоорганізацію в розподілі учбовихдій в часі, самоконтроль в процесі виконання і деякі інші дії.
І.А.Зімняярозглядає специфіку самостійної роботи в точному, діяльнісному сенсі цьогослова в зіставленні з позакласною роботою і співвідносить її визначення зосновними вимогами до організації позакласної роботи, сформульованими вметодиці навчання іноземній мові [18, 50]. Перша вимога зводиться до того, щопозакласна робота може тільки поглиблювати, розширювати і удосконалюватизнання, уміння і навички учнів, отримані ними на уроці, але не має основноюметою повідомлення нових знань, умінь і навичок володіння мовою. Другою вимогоює захопливість самих форм, процесу і матеріалу роботи. Третю вимогу фіксуєнеобхідність міжнаочних, міждисциплінарних зв'язків. Важливою вимогою єдобровільність і активність школярів в цій роботі.
Якщосформулювати розуміння самостійної роботи як вищого специфічного виду учбовоїдіяльності школяра, то можна виявити її істотні особливості в зіставленні зкожною з цих вимог. Так, достовірно самостійна робота як самостійна учбовадіяльність може виникнути на основі «інформаційного вакууму». Він виникає тоді,коли у школяра формується потреба дізнатися, освоїти щось нове, невідоме,потрібне, важливе для себе, а засобів задоволення такої потреби в учбовомупроцесі немає. Правда, поки доводиться констатувати недостатню поширеністьситуації виникнення у школярів такої потреби. Це, у свою чергу, припускаєнеобхідність направленої роботи вчителя на створення передумов виникнення у нихтакої потреби. Іншими словами, особливість самостійної роботи, що розумієтьсятаким чином, на відміну від «позакласної» якраз і полягає в тому, що воназавжди здійснюється на новому для школяра матеріалі, в процесі вирішення новихпізнавальних завдань. Друге з названих вище вимог також не співпадає зособливістю самостійної роботи як специфічного виду діяльності. Тут захоплюючимповинен бути сам процес оволодіння новим матеріалом, а не тільки формаорганізації. Це повинна бути напружена, цілеспрямована, захоплююча школярапраця. Звичайно, не можна розраховувати на те, що такою самостійною роботоюзайматимуться все, але створення умов і передумов можливості її організаціїтими з учнів, хто хотів би і міг би зробити це, є прояв розвиваючого навчання вповному розумінні цього слова.
Самостійнаробота, що представляє, за загальним визнанням, складне і багатозначне явище,термінологічно точно не визначена, хоча її зміст однозначно інтерпретуєтьсявсіма дослідниками і практиками навчання в сенсі цілеспрямованою, активною,щодо вільної діяльності школяра. У визначенні І.А.Зімньої самостійна робота –це організовувана самим школярем через його внутрішні пізнавальні мотиви іздійснювана їм в найбільш слушний, раціональний із його точки зору час,контрольована їм самим в процесі і по результату діяльність [17, 33].
Будучи вищоюформою учбової діяльності, самостійна робота обумовлюєтьсяіндивідуально-психологічними і особовими особливостями школяра як її суб'єкта.До таких психологічних детерминантам перш за все відноситьсясаморегуляція. А.К.Осніцким були визначені ті моменти наочної саморегуляції,які співвідносяться з організацією самостійної роботи. Так, авторомнаголошується, що в цих цілях у учнів повинна бути перш за все сформованацілісна система уявлень про свої здібності і уміння їх реалізувати. Школярповинен уміти моделювати власну діяльність, тобто уміти виділити умови, важливідля реалізації мети, відшукати в своєму досвіді уявлення про предмет потреби, ав навколишній ситуації знайти об'єкт, відповідний цьому предмету. Саморегуляціяшколяра припускає уміння програмування самостійної діяльності (вибір способуперетворення заданих умов, відбір засобів здійснення цього перетворення,визначення послідовності окремих дій). Важливим проявом наочної саморегуляціїшколяра є уміння оцінки і корекції своїх дій [35, 112].
Зважаючи напсихологічні детермінанти самостійної роботи і названі їїпоказники як учбовій діяльності, І.А.Зімняя дає повнішу характеристику цьогоявища з позиції самого суб'єкта діяльності. З цієї точки зору, самостійнаробота може бути визначена як цілеспрямована, внутрішньо мотивована,структурована самим суб'єктом в сукупності виконуваних дій і коригована їм попроцесу і результату діяльність. Її виконання вимагає достатньо високого рівнясамосвідомості, рефлексії, самодисципліни, особистої відповідальності, доставляєучневі задоволення в самовдосконаленні і самопізнанні [35, 96]. Все сказаневище підкреслює необхідність спеціальної, такої, що враховує природу цьогоявища, організації не тільки і не стільки вчителем, скільки самим учнем йогосамостійної роботи. В процесі такої організації повинна бути взята до уваги іспецифіка самого учбового предмету – іноземної мови.
У вирішеннізавдань формування здатності школярів до самостійної роботи виникає великапедагогічна проблема – цілеспрямованого навчання учнів, особливо середніхкласів, змісту цієї роботи. Таке навчання повинне включати формування прийомівмоделювання самої учбової діяльності, визначення учнем оптимального розпорядкудня, усвідомлення і послідовний відробіток ним раціональних прийомів роботи зучбовим матеріалом.
Вцілому самостійна робота школяра ґрунтується на правильній з погляду учбовоїдіяльності організації його класної учбової діяльності. Зокрема, це відноситьсядо зв'язку і переходу від зовнішнього контролю вчителя до самоконтролю школяраі від зовнішньої оцінки до формування його самооцінки. Це, у свою чергу,припускає вдосконалення його контролю і оцінювання самим вчителем. Відповідно,позитивна відповідь на питання про те, чи може у школяра формуватися здібністьдо справжньої самостійної роботи, залежить від сумісних дій вчителів і школяра,від усвідомлення ним особливостей цієї роботи як специфічної форми учбовоїдіяльності, що пред'являє до її суб'єкта особливу вимогу і що доставляє йомуінтелектуальне задоволення. Аналіз видів учбової роботи школяра показує, щосамостійна робота характеризується власною пізнавальною потребою,самоконтролем, власним режимом роботи, свободою вибору місця і часу цієїроботи.
Узв'язку зі всім сказаним вище доцільно поставити питання про необхідністьрозробки спеціальної програми навчання школярів самостійній роботі по іноземніймові. На думку І.А.Зімньої, програма повинна включати:
1. Діагностуванняшколярем власної пізнавальної потреби розширення, поглиблення, додаванняякій-небудь сукупності іншомовних знань до того, що він отримує в школі.
2. Визначеннясвоїх власних інтелектуальних, особових і фізичних можливостей, зокрема,об'єктивна оцінка вільного від відвідин школи часу.
3. Визначеннямети самостійної роботи – найближчої і віддаленої.
4. Самостійнийвибір школярем об'єкту вивчення і його обґрунтування для себе.
5. Розробкуконкретного плану, довгострокової і найближчої програми самостійної роботи.
6. Визначенняформ і часу самоконтролю [15, 80].
Отже,необхідно відзначити, що здійснення школярем самостійної роботи як специфічноїформи учбової діяльності, що грає значну, якщо не визначальну роль в підвищеннірівня учбово-пізнавальної мотивації учнів, вимагає попереднього його навчанняприйомам, формам і змісту цієї роботи вчителем. Це підкреслює важливістьорганізуючих функцій вчителя, що управляють, і в той же час необхідністьусвідомлення школярем себе як справжній суб'єкт учбової діяльності.
1.2 Значення самостійної роботи учнів на уроці
З психологіївідомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання посильних труднощівзасвоюються міцніше, ніж отримані в готовому вигляді від вчителя. Адже в ходісамостійної роботи кожен учень безпосередньо стикається із засвоюванимматеріалом, концентрує на ньому всю свою увагу, мобілізуючи всі резервиінтелектуального, емоційного і вольового характеру. Залишатисянейтрально-пасивним він не може. Крім того, що самостійна робота викликаєактивність учнів, вона володіє ще однією важливою якістю – носитьіндивідуалізований характер. Кожен учень використовує джерело інформаціїзалежно від своїх власних потреб і можливостей. Ця властивість самостійноїроботи додає їй гнучкий адаптивний характер, що значно підвищуєвідповідальність кожного окремого учня і як наслідок його успішність [38, 37].
У раціональномувикористанні самостійної роботи криються також значні резерви підвищеннямотивації.
Розуміючипереваги самостійної роботи як такої, спробуємо виявити її застосовність допредмету іноземна мова. Чи не суперечить ця організаційна форма навчання, щоприпускає, що учень знаходиться «наодинці з собою», сутності предмету, в якомуна першому місці – спілкування з людьми, партнерство?
Поза сумнівом,усна мова і в першу чергу говоріння здійснюються безпосередньо у присутностіспівбесідників, роль яких в школі виконують вчитель і товариші по навчанню.Проте навчання говоріння припускає певні підготовчі стадії, що гарантуютьспілкування, для яких самостійна робота є найбільш адекватною формою. Усамостійну роботу доцільно включати також окремі ланки роботи над мовнимматеріалом — знайомство з ним і частково тренування в його вживанні.
Що ж до читання,то цей вид діяльності здійснюється читачем головним чином наодинці з собою,отже, самостійна робота цілком йому відповідає.
Виявимоматеріальну основу, тобто розглянемо джерела інформації, якими учні можутькористуватися в ході самостійної роботи. До них відносяться перш за всепідручник (книга для учнів), що включає граматичний довідник, словник(іноземний – український), лінгво-країнознавчий довідник.
Матеріал в цихдовідниках відібраний відповідно до програми для кожного класу і співвіднесенийз віковими можливостями учнів. Всі пояснення дані в доступній адресатові формі,який і зможе використовувати їх в самостійній роботі.
Важливим джереломінформації для самостійної роботи є тексти підручника і додаткові тексти, щовключаються в учбовий процес вчителем. Учням все більшою мірою слід прищеплювативідношення до тексту як своєрідного авторитетного довідника, який є носієм нетільки змістовно, — смислової інформації, але і лінгвістичної. У зв'язномутексті лексико — граматичний матеріал постає в природних, диктованихкомунікативними значеннями зв'язках; композиція тексту також може служитизразком. Тому доцільно спонукати учнів до дослідницького пошуку по тексту, щобвони могли витягувати з нього необхідну інформацію [42, 18].
Яким чином сліднаправити увагу учнів на ці джерела інформації, щоб в ході самостійної роботивони змогли використовувати їх оптимальним чином? Це питання управліннясамостійною роботою. Треба мати на увазі, що вона є лише відносно самостійною вучбових умовах. Учні випробовують непряму дію вчителя, що дозволяє їм відчутисебе активними суб'єктами навчання. Вчитель, по-перше, сприяє виклику мотиваціїсамостійної роботи, по-друге, забезпечує її раціональний і результативний хід.Самостійна робота протікає тим успішніше, чим більш добровільний характер вонамає. Тому вчитель повинен створювати лише підстави для зародження в учнів потребив ній. Має сенс створювати таке положення, при якому учні відчули б дефіцитзасвоєного матеріалу для спілкування, слід вказати їм на конкретне джерелоінформації для заповнення цього дефіциту, на прикладах, при роботі надлексичним і граматичним матеріалом і при читанні.
Викликавши мотиві заронивши інтерес до неї, вчитель повинен забезпечити її проведення,залишаючись при цьому „за завісою”. Управління ходом самостійної роботи має двірівноцінні цілі: міцне засвоєння знань, розвиток навиків і умінь, з одногобоку, і одночасне оволодіння прийомами учбової праці, тобто формування „методикиучнів”. Сучасні дидакти надають особливе значення цій стороні самостійноїроботи, убачаючи в розвитку методики учнів передумови безперервної освіти.
У деякихпідручниках з німецькій мові приводяться пам'ятки, в яких у формі радпропонуються раціональні прийоми оволодіння іноземною мовою. Повчальна сторонапредставлена в них не явно: вчитель не повчає, а дає учням об'єктивно існуючіоптимальні правила учбової праці. Вони підказують найвірніший і надійніший шляховолодіння основними видами мовної діяльності, новими організаційними формамивиконання вправ [49, 64].
Наступнийдидактичний засіб непрямого керівництва самостійною роботою – навідне питання,яке точно концентрує увагу на важливій стороні пізнаваного явища, відсікаючидругорядне, звужуючи зону пошуку. Адже в самому питанні частково міститьсявідповідь. Навідні питання зазвичай складає вчитель, враховуючи при цьомумовний досвід кожного класу. Вони можуть бути більш менш розгорненими, алеповинні охоплювати всі «больові точки» мовного явища, що вивчається. Навідніпитання допоможуть також направити самостійну роботу над лексикою. Спонуканняучнів до засвоєння словника в процесі мовної діяльності часто приводять дотого, що вони упускають з вигляду способи зв'язку слів відповідно до смисловоїсумісності і на основі граматичних форм, що негативно позначається на їх мові.Тому перед виконанням мовних вправ доцільно пригадати схеми поєднань, поставитинавідні питання.
Допомагаєуправляти самостійною роботою і опора. Вчитель тільки задає ситуацію. В ходісамостійної роботи учні осмислюють її змістовно – смисловий план в єдності іззасобами виразу, тобто підбирають опори з різних джерел інформації (це можутьбути: текст, вправи, спеціальним чином організований словник у виглядіфункціонального – смислових або лексичних таблиць, схеми). Цим опорам додаєтьсяформа, визначувана мовним завданням. Інтенсивна «інвентаризація» мовногоматеріалу, вироблювана відповідно до індивідуальних можливостей, з орієнтацієюна конкретне мовне завдання, значною мірою сприяє його повному засвоєнню.Операція опорами дозволяє учням вирішити два завдання: збагатити свою мову ірозширити свій методичний арсенал. Вони оволодівають способами побудовивислову, його плануванням, підбором адекватних засобів виразу думок, оформленняїх відповідно до комунікативного задуму.
Таким чином, всідидактичні засоби управління самостійною роботою, що рекомендуються, сприяютьяк міцнішому засвоєнню мови, так і формуванню „методики учнів”, здійснюютьвнесок в розвитку самоконтролю, який є вищим показником володіння іноземноюмовою, заставою його вдосконалення.
Самоконтрольприпускає здатність учнів до критичної оцінки своїх знань і дій, що виявляєтьсяза його власною ініціативою.
Самостійна роботаз її можливостями, активізуючими учіння, сприяє розвитку зовнішньогосамоконтролю. Дидактичні засоби управління самостійною роботою, особливонавідні питання і опори ведуть до розчленовування цілого, що дає можливістьсконцентрувати увагу (довільну) на істотних ознаках, а це зрештою приводить дорозуміння цілого. До того ж учні в міру необхідності можуть повернутися доджерела інформації, щоб знайти підтвердження правильності своїх дій. Все цеукріплює і розширює «фонд» еталонів і шліфує механізм звірення [14, 81].
До засобівзовнішнього самоконтролю відносяться ключі і тести для самоперевірки, широкопредставлені в УНК з німецької мови і використовувані в самостійній роботі.Ключі виконують роль еталону для звірення, тести для самоперевірки розвиваютьсам механізм звірення.
Зовнішнійсамоконтроль – атрибут самостійної роботи – виступає в учбовому процесі вєдності з контролем вчителя, який також є зовнішнім. Їх сумісне застосуваннясприяє розвитку внутрішнього автоматичного контролю, завдяки якому учні можутьзосередити всі свої помисли на змістовно-смисловому плані мови; вживаннямовного матеріалу контролюватиметься автоматично, як це відбувається в рідніймові.
Уміле управліннясамостійною роботою припускає її чітку організацію. В зв'язку з цимпредставляється важливим з'ясувати, чи повинна самостійна робота здійснюватисяна уроці або удома. Є думка, що слід убачати в самостійній роботі лише спосібзбільшення часу на заняття мовою ще і поза школою. Поки не будуть сформованіприйоми учбової праці, самостійна робота повинна виконуватися в основному науроці. Плануючи урок, вчитель повинен передбачити час на неї, а також навиконання вправ, направлених на вдосконалення мовної діяльності (вони повиннівключати матеріал, засвоєний в ході такої роботи).
Самостійна роботаі діяльність учнів під керівництвом вчителя мають, зрозуміло, одну мету, алевони знаходяться на різних регістрах. Функція самостійної роботи — підготовкадо мови, що здійснюється «за завісою» навіть якщо вона відбувається на уроці.Робота з вчителем — це спілкування «на сцені». Використовуючи далі ці вирази,ми виділяємо спеціальну організаційну форму самостійної роботи на уроці —«репетицію», під час якої відбувається інтенсивна підготовка до мови: учнісамостійно працюють з джерелами інформації, звертаються до пам'яток,використовують навідні питання, опори, користуються засобами зовнішньогосамоконтролю [14, 96].
У міру того якучні оволодівають уміннями учбової праці в ході самостійної роботи, витрачаючина неї все менше часу і добиваючись більшої результативності, центр тяжінняпереноситься на самостійну роботу вдома (залежно від етапу навчання).
Об'єм самостійноїроботи на початковому етапі навчання невеликий, правильніше говорити про їїелементи в основному в ході проведення ігор. Має сенс, наприклад, включати внеї завдання на «лінгвістичну кмітливість», спонукати дітей по контекстувизначати рід і число іменників, особу і тимчасову форму дієслова.
У п’ятому класі об'ємсамостійної роботи поступово зростає, вона починає здійснюватися в основномупри виконанні домашніх завдань. Результати її контролюються на наступному уроціПідготовка до самостійної діяльності і власне діяльність повинні бути явнимидля учнів. Тому їм рекомендується регулярно виконувати невеликі завдання, апотім обговорювати інформацію, отриману, наприклад, в ході самостійногочитання.
У кабінетахіноземних мов повинен знаходитися спеціальний матеріал, призначений длясамостійної роботи школярів із залученням технічних засобів навчання.
Якщо самостійнаробота ведеться систематично, вона, поза сумнівом, сприяє міцному засвоєннюіноземної мови, що вивчається, в єдності з розвитком прийомів учбової праці.
РозділІІ. Самостійна робота учнів по виконанню творчих завдань на уроках німецькоїмови у 5 класі як форма самовираження і формування мотивованого інтересу допредмету
2.1Основні види творчої самостійної роботи з німецької мови
Аналіз досвідуроботи вчителів із створення умов для самовираження і формування мотивованогоінтересу до іноземної мови дозволяє зробити наступні виводи:
· творча ісамостійна робота будить в учнів інтерес до іноземної мови, створює творчийпідйом, активізує їх пізнавальну діяльність (що знаходить віддзеркалення і взростанні успішності по предмету);
· вонарозвиває у учнів уміння і навики самостійної роботи;
· самостійнаробота допомагає кожному учневі удосконалювати свої індивідуальні здібності іздібності самореалізуватися в колективі;
· сприяєзалученню до культури країни мови, що вивчається.
Основне завданнявчителя полягає в створенні максимально сприятливих умов для природногоучбового спілкування німецькою мовою і забезпечення ефективного розвитку всіхвидів мовної діяльності через формування мотивованого інтересу до предметушляхом використання творчих завдань і самостійної роботи учнів на уроках і впозаурочній діяльності [3, 27].
В основі такоїдіяльності лежить комунікативно-орієнтований метод навчання іноземним мовам іособистісно-орієнтований підхід.
В рамкахдіяльності по формуванню комунікативної компетенції учнів ставляться наступнізавдання:
· підсилитироль мовної компетенції в навчанні іноземній мові в усній мові;
· розробитисистему прийомів, направлених на:
а) збагаченнялексичного запасу учнів;
б) виробленнянавиків:
вирішуватискладні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації;
зважуватиальтернативні думки;
ухвалюватипродумані рішення;
брати участь вдискусіях;
спілкуватися зіншими людьми.
Важливо задопомогою інтерактивних технологій навчання діалогічної мови організуватикомфортні умови навчання, при яких всі учні активно взаємодіятимуть між собою.
Під час навчання німецької мови учнів 5 класу часто використовується роботав парах. Плюс цієї роботи полягає в тому, що всі діти мають можливістьвисловитися, обмінятися ідеями зі своїм напарником, а вже потім повідомити їхвсьому класу. Крім того, ніхто з учнів не буде просиджувати час на уроці, як цечасто буває, – усі залучені до роботи. Прикладами такої роботи є: обговорення тексту,взяття інтерв’ю у напарника, аналіз письмової роботи партнера, розробка питаньдо класу чи відповіді на питання вчителя та ін. Подібною роботою є й діяльністьучнів, які об’єднуються у ротаційні (змінні) трійки. Цей варіанткооперативного навчання сприяє активному аналізові та обговоренню новогоматеріалу з метою його осмислення і освоєння. Щоб організувати цей виддіяльності від учителя вимагається об’єднати учнів у трійки (1-й, 2-й, 3-й)таким чином, щоб всі трійки утворили коло. Кожній трійці дається питання(однакове для всіх), яке повинно мати неоднозначні відповіді, а учні по черзівідповідають на питання. Потім відбувається переміщення учнів, наприклад, підномером один, до іншої трійки, таким чином вчитель може пересувати учнівскільки завгодно разів, задаючи при цьому різні питання. Ще одним варіантомнавчання, який використовується для розвитку умінь спілкуватися у групі, уміньпереконувати та вести дискусію, є форма роботи „два – чотири – всі разом”Вона полягає у тому, що учням дається гіпотетична ситуація та кілька хвилин дляобдумування індивідуальної відповіді або рішення. потім учні об’єднуються упари і проводять обговорення своїх ідей один з одним. Далі відбуваєтьсявисловлювання кожного у парі та спільне обговорювання, обов’язковим є те, щопари мають прийти до консенсусу щодо відповіді. Потім учитель об’єднує пари вчетвірки на свій розсуд і відбувається подальший пошук відповіді, тільки тепердо спільного рішення має прийти вся четвірка. Таким чином, можна плавно підійтидо колективного обговорення питання. У цій роботі також немає місця длясимулянтів, усі діти активно працюють, обговорюючи та разом із тим активнозасвоюючи матеріал. Якщо вчителеві необхідно зробити перевірку обсягу таглибини знань з одночасною активною участю учнів у обговорені питання чипроблеми, то в цьому випадку дуже ефективним буде метод „каруселі”.Окрім того, учні розвивають свої уміння аргументувати відповіді та обранупозицію. Технологія проведення цієї форми організації діяльності учнів полягаєу розміщенні дітей у два кола (зовнішнє та внутрішнє), між представниками цихкіл і відбувається обговорення питання. Можливі варіанти, коли представникивнутрішнього кола є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього – іншої. Вроботі використовуються записи аргументів протилежної сторони. За командоювчителя відбувається зміна партнерів по колу (як карусель), дискусіяпродовжується, а її учасникам необхідно добирати нові контраргументи. Урезультаті учні відшліфовують свою систему аргументів і набувають досвіду спілкуванняз різними партнерами. Іншим варіантом цього методу є наступна організаціяроботи учнів: у кожного учня зовнішнього кола є аркуш з конкретним питанням івін за час руху збирає максимум інформації, аспектів і поглядів на данупроблему. У кінці відбувається прослуховування отриманих результатів.Результатом використання цієї форми роботи є активне узагальнення існуючих вучнів знань до певного загального здобутку. У третьому варіанті використання„каруселі” робота набуває характеру змагань. Учням слід заздалегідь приготуватипитання, які вони записують на маленьких папірцях (на зворотному боцівказується ім’я). Під час роботи учні ставлять одне одному питання і, у випадкуправильної відповіді, учень отримує від автора картку. При підведенні підсумківпідраховуються картки та визначається переможець міні-гри.
Окремої увагивимагає організація роботи в малих групах. Вона застосовується, колипотрібно вирішити складні проблеми колективним розумом. Ось приклади деякихконкретних методик роботи в малих групах. «Діалог» – його суть полягає втому, що групи шукають узгоджене рішення, а результат роботи повинен бутивідображений у вигляді схеми, перерахування ознак, кінцевому тексті, який потімзаписується в зошитах. Ця методика включає протистояння і критику позицій тієїабо іншої групи, а вся увага зосереджена на сильних моментах позиції інших.Експерти фіксують загальні погляди і під завершення роботи дають узагальненувідповідь на завдання, яка записується всіма. «Синтездумок» – схожий на попередній метод з тією різницею, що учні не ведутьзапису на дошці, а всі записи роблять на листах, які потім передають наступнійгрупі. У цьому листі підкреслюються думки, з якими дана група не згодна.Експерти обробляють ці листи, зіставляючи написане, роблять загальний звіт,який потім обговорює весь клас. «Загальний проект» – в цьомувипадку групи отримують завдання різного змісту, які висвітлюють проблему зрізних сторін. При завершенні роботи кожна група робить звіт і робить своїзаписи на дошці. З цих записів як би складається загальний проект, якийрецензується і доповнюється групою експертів. «Пошук інформації» – методзастосовується, якщо потрібно якось пожвавити сухий, часто нецікавий матеріал.Суть його в тому, що відбувається командний пошук інформації, яка доповнює ту,що вже є (прочитану вчителем лекцію або домашнє завдання) з подальшимивідповідями на питання. Для груп розробляються питання, відповіді на яких можназнайти в підручниках, роздаточному матеріалі і так далі Завжди визначаєтьсячас, впродовж якого потрібно проаналізувати інформацію і знайти відповіді напитання. «Коло ідей» – метою є розв’язання гострих спірних питань,складання списку ідей і залучення всіх учнів до обговорення питання. Всі групиповинні виконувати одне і те ж завдання, яке складається з декількох питань(позицій), які представляються групами по черзі. При відповідях кожна з групозвучує тільки один аспект проблеми, а вчитель ставить питання по колу до тихпір, поки ідеї не закінчаться. Це виключає можливість доповіді всієї інформаціїоднією групою. На основі цих методів можна будувати інші, або придумувати щосьпринципово нове, в цьому і полягає перевага інтерактивного навчання [44, 23].
Створитиатмосферу мовної взаємодії школярів на іноземній мові авторові допомагає використанняметодичних прийомів. Ці прийоми можна розділити на декілька груп, кожна з якихвключає різні варіанти, об'єднані загальною ознакою:
· Інтерв'ю.
· Банк інформації.
· Пошукпари.
Дуже ефективним врамках організації самостійної роботи учнів середньої школи з іноземної, у т.ч.німецької мови, вважається використання різнорівневих завдань. Перший рівень –обов'язковий мінімум. Другий рівень завдання – тренувальний. Третій рівеньвикористовується залежно від теми уроку. Це – творче завдання. Воно виконуєтьсяна добровільних засадах і оцінюється високою оцінкою. На уроках можнавикористовувати наступний діапазон творчих завдань:
· написатиказку або фантастичну розповідь по учбовій темі;
· скласти чайнвордд або кросворд;
· скластикартки з граматичними вправами по темі, що вивчається, для молодших школярівабо однокласників;
· намалюватиучбові комікси;
· підготувативікторину за пройденим матеріалом.
2.2Алгоритми уроків із застосуванням різних видів творчої самостійної роботи учнів
Використанняактивних методів і прийомів, в основі яких лежить творчість і самостійна роботаучнів, дозволяє розвивати всі види мовної діяльності: аудіювання, читання, письмо, говоріння.Поєднання цих методів і прийомів відкриває таким, що вчиться і вчителевіможливість сполучати один з одним основні види мовної діяльності. Особливопозитивне таке комбінування впливає на навики говоріння [36, 38].
Розглянемоприблизний алгоритм уроку читання.
1) Використанняприйому входу в урок.
2) Передтекстовізавдання:
— запропонувативідповісти на питання по темі тексту, підказати яку особисту проблему зможевирішити дитина, познайомившись із змістом тексту;
— звернути увагуучнів на заголовки абзаців тексту (учні протягом декількох хвилин намагаютьсявідповісти на питання або висловити припущення за змістом абзаців). Завданнявиконується в парах або групах.
3) Читання зрозумінням основної ідеї:
— роздати текст іпопросити учнів підібрати заголовок до кожного абзацу (переглядове читання);
— запропонуватипрочитати текст ще раз, але уважніше, з метою сформулювати основну ідею кожногоабзацу або дати коротку відповідь на запропоноване до цього абзацу питання.
Як альтернативнийваріант можна спочатку дати познайомитися із змістом тексту і попроситисформулювати питання до абзаців, а потім порівняти їх з питаннями вчителя.
4) Робота злексикою.
— вчитьсяпропонується список слів і їх значень для того, щоб правильно співвіднестислово і його значення;
— знайти слово втексті і пояснити його вживання.
5) Післятекстовезавдання. Говоріння.
— у групах обговоритизапропоновані питання по темі тексту, але не його змісту (учні не повинніробити яких – або записів, вчитель заохочує висловлення різних точок зору).
На цьому етапіуроку можна застосовувати будь-які названі вище активні методи і прийоми.
6) Післятекстовезавдання: виготовлення плаката (може виконуватися як
домашнєзавдання).
— запропонуватиучням використовувати інформацію прочитаного тексту для виготовлення плаката,заохочувати пошук цікавих фактів в додатковій літературі. (Виклад зміступрочитаного тексту у вигляді таблиці, схеми і так далі)
7) Рефлексія.
Приблизнийалгоритм уроку по розвитку навичок аудіювання.
1) Використанняприйому входу в урок.
2) Об'єднатиучнів у пари і запропонувати їм поділитися своїм досвідом з названої проблеми.
3) Скластикластер по темі уроку. Учень записує в центрі листа ключове поняття, а віднього малює стрілки-промені в різні боки, які сполучають це слово з іншими, відяких у свою чергу промені розходяться далі і далі. Потім учні об'єднуються вгрупи і обговорюють кожне поняття, включене в кластер.
4) Аудіюванняз розумінням основної ідеї. Учні слухають вислови або текст і встановлюютьвідповідність між висловами виступаючих з твердженнями, даними в списку.
5) Аудіюванняз розумінням деталей.
— Учнямпропонуються незавершені пропозиції, в які потрібно записати бракуючуінформацію у вигляді цифри, слова або словосполучення у відведене для цьогомісце на картці.
— Учнямпропонується список питань по тексту і дається хвилина на обдумуваннявідповідей, потім ще раз пред'являється запис. Що після чого вчаться в парахабо групах обговорюють свої відповіді. Можна ще раз включити текст для аудіювання, якщо виникають які – аботруднощі з розумінням.
6) Завдання,що виконуються після аудіювання:
— учні в парахобговорюють особово-значущі питання, запропоновані вчителем (можливі різніприйоми організації дискусійної роботи;
— творче завданняпо темі уроку, яке виконується в групах (роботи перевіряються вчителем іприкріпляються до дошки або стіни.)
7) Рефлексія.
8) Домашнєзавдання.
Наведені зразкиалгоритмів проведення уроків показують, що у процесі навчання учнів 5 класунімецькій мові можна використати різні форми самостійної творчої роботи учнів,які мають високу мотиваційну та навчально-пізнавальну ефективність.
2.3Метод проектів як одна з ефективних форм організації самостійної роботи учнів
Останнімчасом простежується загальносвітова спрямованість на гуманізацію освіти.Змінилися ціннісні орієнтації і, як найбільша цінність відповідно допроголошених принципів гуманізації і демократизації суспільства признаєтьсявільна, розвинена і освічена особа, здатна жити і творити в умовах постійногозмінного світу. Тому поява в науково-педагогічній літературі терміну «проект»не випадкова. Мова йде про те, що поза класом учні практично не маютьможливості говорити на мові, що вивчається, тобто користуватися отриманимизнаннями.
Використанняпроектної методики зробить учбовий процес для школяра особово-значущим, в якомувін зможе повністю розкрити свій творчий потенціал, проявити свої дослідницькіздібності, фантазію, креативність, активність, самостійність [11, 43].
Неможна не погодитися з російськими психологами Л.С. Виготським, Д. Б.Ельконіним, В. В. Давидовим в тому, що провідною діяльністю в підлітковому віціє «міжособистісне спілкування» учнів, «суспільно-значуща» для дитинидіяльність. Саме у цьому віці у школярів з'являється прагнення до спілкування зтоваришами поза класом, до участі в всіх подіях, що відбуваються в школі, тягадо пошуку, дослідження, самореалізації [9, 117].
Томуперед учителем іноземної мови постає наступна мета: навчання іноземній мові якзасобу спілкування і залучення до культури іншої мови; розвиток засобамиіноземної мови соціально-активної особистості, яка здатна взяти участь вбудівництві загальноєвропейського будинку; виховання гуманізму,відповідальності, духовної культури.
Узв'язку з поставленою метою педагогічна діяльність має бути направленою навирішення наступних завдань:
— формування навиків і умінь комунікативної компетенції, необхідної і достатньоюдля спілкування в межах початкового і просунутого початкового рівня;
— навчання нормам міжкультурного спілкування на іноземній мові;
— залучення учнів до культури країни мови, що вивчається;
— формування навиків і здібностей здобувати знання самостійно;
— встановлення довіри, контакту з учнями;
— впровадження нових технологій навчання, виховання і розвитку, що дозволяютьсформувати стійкий інтерес до предмету, що сприяє усвідомленому і міцномузасвоєнню знань в всіх видах мовної діяльності на іноземній мові.
Якщодля реалізації цих завдань використати методику підготовки самостійних проектівучнями, то можна передбачити наступні результати:
1.Виховання гуманної, відповідальної, позитивно активної особи через ознайомленняшколярів з країною мови, що вивчається, із звичаями і вдачами народу; зісторією своєї Батьківщини і так далі.
2.Підвищення рівня знань учнів у всіх видах мовної діяльності на іноземній мові.
3.Формування учбово-пізнавального інтересу до предмету.
4.Розвиток творчих здібностей учнів, навиків дослідження, самовираження.
Методпроектів базується на наступних принципах:
1.Варіативність.
(Індивідуальна,парна і групова форми роботи.)
2.Вирішення проблем.
(Процесвивчення мови здійснюється ефективніше, коли ми використовуємо іноземну мовудля вирішення проблем. Проблеми примушують дітей думати, а, думаючи, вонивчаться)
3.Когнітивний підхід до граматики.
(Присамостійній роботі над правилами у учнів зникає страх перед граматикою, і воникраще засвоюють її логічну систему. Даю безліч можливостей таким, що вчитьсязастосовувати граматичні структури і явища.)
4.Учіння із захопленням.
(Учнібагато засвоюють, якщо їм подобається процес навчання. Отримання задоволення –це одна з основних умов ефективності навчання.)
5.Особистісний чинник.
(Засобамипроектної роботи учні отримують можливість думати і говорити про себе, своєжиття, інтереси, захоплення і т. д.)
6.Адаптація завдань.
(Нетреба пропонувати учневі завдання, які він не може виконати. Завдання повиннівідповідати рівню, на якому він знаходиться.)
Методичноюосновою проектної діяльності є цілісне навчання, тобто включення всієїпсихічної сфери особи: когнітивної, творчої, емоційної, соціальної,моторно-рухової, вольової. Цілісне навчання при роботі над проектом допомагаєзв'язати особистий досвід учнів з їх діяльною орієнтацією, зближує школу іжиття, теорію і практику, дозволяє учням вийти за рамки академічних шкільнихбуднів [31, 156].
Прироботі над проектом можуть бути використані різноманітні форми і методи, такіяк: ознайомлення – введення лексики, тренування – виконання підстановочних вправ; застосування – бесіда з проблеми проекту, гра; контрольвиготовлення готового продукту діяльності: газети, колажі, рольова гра;спеціальні групові форми роботи, такі як дискусія, обмін думками, мозковийштурм в період уточнення формулювання завдання, використання початковогожиттєвого досвіду школярів, введення загальноучбових навиків в методикуорганізації і самоорганізації наміченої роботи, що дозволяє сформувати всінеобхідні спеціальні навики і уміння на кожному етапі роботи над проектом убільшості учнів. Велику увагу треба приділяти навчанню аналізу своїх дій ірозвитку критичності мислення.
Поприуявну складність для дітей, метод проектів може бути використаний вже у 5 класідля формування і розвитку комунікативних навиків по темах «Я і моя сім'я», «Я імоя Батьківщина». Учням можна запропонувати проектні завдання: намалювати ірозповісти про своє генеалогічне дерево, виготовити альбом ірозповісти на його основі про себе, свою сім'ю, про своїх друзів, захоплення,свою країну. Приміряючи завдання на себе, діти пропонують своє баченнязадуманого в проекті результату, що дозволяє плавно взятися до групової роботив наступних класах.
Подеяких темах можна спланувати серію уроків, на яких передбачаєтьсявикористовувати метод проекту. Перш за все, треба визначити інтереси дітей длятого, щоб з'ясувати, що їх більше цікавить, ретельно продумати, розробити,прорахувати: чітко визначити учбові завдання, яку допомогу можна надати учням,не пропонуючи готових рішень. Наприклад, при роботі над проектом «Ukrainische Schulen – wie sind sie?» можна поставитинаступну мету: розповісти німецьким школярам про систему освіти в Україні іГерманії і порівняти їх, повідомити про типи шкіл, представити свою школу,відобразити життя учнів, як під час уроків, так і поза заняттями, виразити своєвідношення до неї. Робота над таким проектом займе досить багато часу(наприклад, кілька місяців) і має бути розбита на окремі блоки самостійноїроботи учнів.
Упроектних уроках можуть знайти розвиток наступні навички: освоєння різнихамплуа, розуміння прояву своїх особливостей, самоорганізація колективу учнів,вільне самовираження, ініціативна поведінка разом з шанобливим відношенням додумки інших, ухвалення розумного компромісу. Ці навики формуються ірозвиваються від проекту до проекту, а робота дітей, як наслідок, стає більшцілеспрямованою і результативною.
Уході розробки проекту і оформлення його результатів закріплюються знання потемах, відпрацьовуються алгоритми дій необхідних видів робіт: читання тексту іззагальним обхватом змісту, з повним розумінням прочитаного; аналіз тексту;вислів своєї думки з проблеми. Метод проекту можна використати в рамкахпрограмного матеріалу практично по всіх темах, при цьому відбір тематики слідпроводити з урахуванням практичної значущості для учня. Головне – цесформулювати проблему, над якою учні трудитимуться в ході роботи над темою.
Привідборі іншомовного змісту навчання треба враховувати інтереси і проблеми, щохвилюють школярів, і визначити два рівні: рівень пред'явлення і рівень попиту,який декілька нижче за рівень пред'явлення, оскільки враховуються можливості іпотреби учнів. Це дозволяє здійснювати диференційований підхід до учнів,ставить їх в ситуацію вибору, спонукає до більшої самостійності, активності.Останнє досягається завдяки проблемній подачі матеріалу (за допомогою,наприклад, підручників і іншої додаткової літератури), а не в повідомленні«готових знань», в спонуці учнів до роздуму, самостійного пошуку інформації, досамостійних виводів, узагальнень. При відборі матеріалу треба передбачити такіматеріали, які апелюють до особистого досвіду учнів, до їх відчуттів і емоцій,спонукають до висловлювання власної думки, оцінки, що стимулює формуванняціннісних орієнтацій.
Приорганізації роботи в класі можливо використовувати різні форми співпраці. Протеперевагу слід віддавати груповій формі роботи, яка дозволяє кожному учневігрупи виконувати посильні завдання. Наприклад, при вивчаючому читанні одномуучневі можна запропонувати впівголосу читати текст, іншому – виділяти незнайоміслова, третьому – шукати їх значення в словнику, четвертому – перевестипропозицію, яка викликає труднощі для розуміння і так далі [32, 73].
Такаробота готує учнів до реальної комунікації: обміну інформацією з іншимигрупами, до оцінних думок з приводу прочитаного і почутого від інших. Успішнезастосування проектної методики допомагає вирішити наступні завдання:
— заняття не обмежуються лише придбанням знань і умінь, а виходять на практичнідії учнів, торкаються їх емоційної сфери, націлюють на використання знань зінших областей освіти: біології, літератури, історії, географії, завдяки чомузбільшується мотивація учнів при вивченні іноземної мови.
— учні дістають можливість здійснювати творчу роботу в рамках заданої теми,самостійно здобувати інформацію, зокрема лінгвістичну не тільки з підручників,але і з інших джерел;
— покращується якість взаємин учнів один з одним і вчителем, виходячи на новийрівень. Вчитель більше не контролер, не адміністратор, а партнер, помічник, щонесе однакову відповідальність за результати роботи.
Такимчином, використання проектної методики дозволяє поєднувати самостійнуіндивідуальну роботу з груповою і колективною роботою; забезпечує вихід мовноїдіяльності в інші види діяльності: трудову, естетичну; стимулює самостійнийпошук учнями потрібної інформації; вимагає розвитку творчої фантазії для того,щоб виграшно організувати знайдену інформацію і представити її іншим. Методпроекту активізує всі сторони особи школяра: його інтелектуальну сферу, йоготипологічні особливості і риси вдачі: цілеспрямованість, наполегливість,допитливість, працьовитість, толерантність, його комунікативні уміння, відчуттяі емоції.
Якщоцілеспрямовано і систематично використовувати метод проектів в роботі принавчанні іноземній мові, то ефективність буде дуже високою. Учні, щосистематично беруть участь в проектах, показують збільшення швидкості читання,поліпшення якості перекладу тексту, роботи із словником і іншими джерелами.Удосконалюються уміння в усній і письмовій мові, розширюється кругозір учнів,розвиваються комунікативні навики: уміння вести бесіду німецькою мовою,висловлювати і обстоювати свою думку [22, 51].
Методпроекту при навчанні іноземній мові благотворно впливає на учбовий процес вцілому.
Висновки
Підвищення рівнязнань учнів, забезпечення умінь та навичок практичного застосування мови можебути реалізовано завдяки використанню різних форм самостійної, у тому числітворчої самостійної роботи учнів.
У процесі аналізувидів та форм самостійної роботи учнів на уроці німецької мови з’ясувалося, щодля ефективної роботи учня, вчитель повинен вміти спланувати навчальний процесі правильно обрати спосіб розв’язання завдання, при цьому велике значення маєдобір навчального матеріалу. Для високої ефективності самостійної роботи науроці велике значення має розвиток пізнавального ентузіазму школяра, інтересудо предмету. Учні повинні розуміти, який сенс вивчення запропонованогоматеріалу. Більш того, сучасні школярі мають право бажати, щоб навчальнадіяльність була цікавою, давала задоволення.
Сучасні дидактисхиляються до необхідності використання творчих самостійних завдань яквадливого засобу стимулювання власної пізнавальної діяльності школярів таефективного засобу вивчення мови. Так, одним з найбільш продуктивних таефективних твідів творчої самостійної роботи учнів на уроках німецької мови у 5класі можна вважати метод проектів, який можна застосувати при вивченніпрактично всіх тем. Поряд із цим необхідно використовувати і репродуктивнісамостійні форми роботи, які забезпечують засвоєння матеріалу найбільшефективно: робота з текстами, самостійне виконання вправ, робота зі словником.
Важливою умовоюефективної організації самостійної роботи учнів на уроці є забезпечення вчителемсприятливої емоційної атмосфери, високий рівень самоконтролю та наявністьзавершального контролю з боку вчителя. Важливо, щоб учні мали навичкисамостійної робот, для чого вчителеві слід ознайомлювати їх з найбільшефективними прийомами самостійної роботи.
Література
1. Артёмов В.А.Психология обучения иностранным языкам. – М.: Просвещение, 1969.
2. Асеев В.Г.Проблема мотивации и личность: Сб. Теоретические проблемы в психологииличности. – М.: Наука, 1974.
3. Афасижева Д.А.,Кузнецова С.А. Организация самостоятельной работы учащихся. – М., 1988.
4. Бим И.Л. Методикаобучения иностранному языку и проблемы школьного учебника. – М.: Русский язык,1977.
5. Блонский П.П.Избранные педагогические и психологические сочинения. – М.: Педагогика, 1979. –Т.2.
6. БогоявленскийД.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. – М., 1959.
7. Божович Л.И.Этапы формирования личности в онтогенезе //Вопросы психологии. – 1978. – №4.
8. Венгер Л.А.,Мухина В.С. Психология. – М.: Просвещение, 1988.
9. Выготский Л.С.Развитие высших психических функций. – М., 1960.
10. Гез Н.И.,Ляховицкий М.В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М.:Высшая школа, 1982.
11. Горностаева З.Я Проблемасамостоятельной познавательной деятельности //Открытая школа. – 1998. — №2.
12. Громцева А.К.Формирование у школьников готовности к самообразованию. – М., 1983.
13. Давыдов В.В.Проблемы развивающего обучения. – М.: Педагогика, 1986.
14. Ёсипов Б.П.Самостоятельная работа учащихся на уроках. – М.: Учпедгиз, 1961.
15. Жарова Л.В.Управление самостоятельной деятельностью учащихся. – Л., 1982.
16. Зимняя И.А.Основы педагогической психологии. – М, 1980.
17. Зимняя И.А.Индивидуально-психологические факторы и успешность научения речи на иностранномязыке //Иностранные языки в школе. – 1970. – №1.
18. Зимняя И.А.Психология обучения иностранным языкам в школе. – М.: Просвещение, 1991.
19. Зимняя И.А.,Ильинская Е.С. Психологический анализ урока иностранного языка // Иностранныеязыки в школе. – 1984. – №3.
20. Каспарова М.Г. Онекоторых компонентах иноязычных способностей и их развития у школьников//Иностранные языки в школе. –1986. – №5.
21. Концепциякоммуникативного обучения иноязычной культуре в средней школе: Пособие дляучителя /С.С.Артемьева, Е.В.Дождикова и др.;Под ред. Е.И.Пассова, В.Б.Царьковой. – М.: Просвещение, 1993.
22. КрасильниковаВ.С. Учебные задания по иностранному языку с ориентацией на самостоятельнуюработу учащихся //Иностранные языки в школе. – 1990. – №6.
23. Крутецкий В.А.Психология обучения и воспитания школьников. – М.: Просвещение, 1976.
24. Куликова Л.А.Обучать самостоятельной работе – значит учить трудиться //Иностранные языки вшколе. – 1987. – №3.
25. Кулько В.А.,Цехмистрова Т.Д. Формирование у учащихся умений учиться. – М., 1983.
26. Левитов Н.Д.Детская и педагогическая психология. М., 1964.
27. Леонтьев А.А.Возрастные и индивидуальные особенности школьников в процессе обучения //Иностранные языки в школе. – 1976. – №1.
28. Леонтьев А.А.Язык, речь и речевая деятельность. – М.: Просвещение, 1969.
29. Маркова А.К.Психология усвоения языка как средства общения. – М., 1974.
30. Маркова А.К.Формирование мотивации учения в школьном возрасте. М., 1983.
31. Маркова А.К.,Матис Т.А., Орлов О.Б. Формирование мотивации учения. – М, 1990.
32. Нильсон О.А.Теория и практика самостоятельной работы учащихся. – Тал., 1976.
33. Новик Н.Б.Кибернетика. Философия и социологические науки. – М., 1963.
34. Орлов В.Н.Активность и самостоятельность учащихся. – М.,1998.
35. Осницкий А.К.Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. – М.,1986.
36. Пассов Е.И.Беседы об уроке иностранного языка. – Ленинград, 1975.
37. Пассов Е.И.Основы методики обучения языкам. – М., 1977.
38. Пидкасистый П.И.Самостоятельная познавательная деятельность школьниковв обучении. — М., 1980.
39. Пидкасистый П.И.,Горячев Б.В. Процесс обучения в условиях демократизациии гуманизации школы. — М., 1991.
40. Подласый И.П.Педагогика — М., 1996.
41. Подласый И.П.Педагогика: Учеб. для студентов высших пед. учеб. заведений. – М., 1996.
42. Разинов П.А.Проблема самообразования и самообучения иностранному языку в школе //Иностранные языки в школе. – 1989. – №4.
43. Рогова Г.В.Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М.: Просвещение, 1991.
44. Рогова Г.В.Некоторые предложения по организации самостоятельной работы учащихся //Иностранные языки в школе. – 1980. – №5.
45. Рубинштейн С.Л.Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.
46. Столяренко Л.Д.Педагогика. – Ростов, 2000.
47. Унт И.Э.Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990.
48. Харламов И.Ф.Педагогика. – Мн., 2002.
49. Шатилов С.Ф.Методика обучения немецкому языку в средней школе. – М.: Просвещение, 1986.
50. Эльконин Д.Б.Психология обучения. – М.: Знание, 1974.