Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів

Дипломнаробота
Твориукраїнського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодшихшколярів
Зміст
Вступ Розділ 1. Народне мистецтвояк засіб формування національно-культурної свідомості школярів
1.1 Сутність народного декоративного мистецтва
1.2 Характерні ознаки народного декоративногомистецтва
1.3 Можливості народного мистецтва у національномувихованні учнів
Розділ 2. Формуваннянаціонально-культурної свідомості молодших школярів засобами народного мистецтва2.1 Методика експериментального дослідження
2.2 Організація і зміст експериментальногодослідження
2.3 Результативність експериментальногодослідженняВисновки
Список використаноїлітератури
Додатки

Вступ
Актуальність дослідження. Всебічнийрозвиток людини як особистості та формування її національної самосвідомості становитьголовну мету концепції гуманізації та гуманітаризації системи освіти, проголошеноїдержавною національною програмою освіти “Україна ХХІ століття”. Про виховання особистостів дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого громадянського обов’язку на основінаціональних духовних цінностей в поєднанні із загальнолюдськими йдеться і в законахУкраїни “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”. Проект “Концепції 12-річноїсередньої загальноосвітньої школи” також виділяє формування особистісних якостейгромадянина-патріота України серед пріоритетів змісту освіти.
За останнє десятиліття під гучними гаслами демократизації та гуманізаціїсуспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація.На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Викладання ведеться за підручниками,написаними прозахідними та проросійськими авторами. Про низький стан патріотичнихпочуттів учнів початкових та середніх класів свідчать результати соціологічних іпедагогічних досліджень [30, 12].
Любов до Батьківщиниє однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною,патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей,до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства.
Система національного виховання школярів на сьогоднішній деньрегулюється такими законодавчими документами, як Указ Президента України з приводупокращення патріотичного виховання громадян, Національна програма патріотичноговиховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцненняморальних засад суспільства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України.Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються.
У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначаєтьсяяк історично зумовленасукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальноїповедінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесіякої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомістьі досягається духовна єдність поколінь [47, 6].
Національне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання,на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюютьвищі зразки виховної мудрості українського народу — любов до рідної землі, до свогонароду, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України,почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за їїдолю.
Важливе місце у системі засобів формуваннянаціональної свідомості учнів посідає народне мистецтво, яке унікальним чином інтегруєу собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції (Н. Вишнякова, Є. Горунович, С.Діденко, О. Ковальов, С. Коновець та ін.) [29]. Своєрідним різновидом українськогонародного мистецтва є художній розпис, що якнайкраще підтверджує нерозривність становленняокремої людини і людства.
Аналіз педагогічних досліджень свідчить,що декоративному розпису відведено важливе місце у вихованні національної свідомостіу сучасних початкових школах (Л. Артемова, О. Батухтіна, А. Грабовська, Е. Горунович,А. Грибовська, Г. Вишнева, Л. Калуська, Л. Сірченко та ін.) [25]. Однак поза спеціальноюувагою залишилися теоретичні і методичні аспекти використання декоративного розписусаме в цьому аспекті, хоча сучасній науці відомо, що твори народного мистецтва впливаютьна розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяютьнаціональному вихованню.
Соціальната педагогічна значущість проблеми формування національно-культурної свідомостіпідростаючого покоління, її недостатня теоретична та методична розробленість зумовиливибір теми дипломної роботи: «Твори українського народного мистецтваяк чинник формуваннянаціонально-культурної свідомості молодших школярів».
Об'єкт дослідження – твори народного мистецтва.
Предмет дослідження – педагогічніумови формування національно-культурної свідомостімолодших школярів засобами народного декоративного мистецтва.
Мета дослідження – розробити, теоретичнообґрунтувати й експериментально перевірити методику використання народного декоративногомистецтва як засобу формування національно-культурної свідомості молодших школярів.
В основу дослідження було покладено гіпотезу про те, що ефективністьформування національно-культурної свідомості молодших школярів підвищитьсязавдяки організації оптимальних педагогічних умов опанування ними історії, теоріїта практики зображення творів народного декоративного мистецтва.
Об'єкт, предмет,мета і гіпотеза дослідження зумовили необхідність розв'язання таких завдань:
— вивчити сутність, історію, композиційні правила та прийомитворів народного декоративного мистецтва;
— розкрити педагогічні можливості творів народного декоративного мистецтва як засобу формуваннянаціонально-культурноїсвідомості молодших школярів ;
— визначити критерії, показники і рівнісформованості національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народного декоративного мистецтва;
— виявити педагогічні умови оптимізаціїформування досліджуваного феномена;
— науково обґрунтувати та експериментальноперевірити методику формування національно-культурної свідомості молодших школярівзасобами народногодекоративного мистецтва.
У дослідженні використовувалися методи, які відповідали природі явища, що вивчалося,і були адекватні поставленим завданням: аналіз, порівняння та узагальнення даних з проблеми дослідженняна основі вивчення мистецтвознавчої, психолого-педагогічної та методичної літератури;спостереження за навчально-виховним процесом; вивчення та узагальнення педагогічногодосвіду; анкетування учнів і вчителів; опитування учасників експерименту; переглядта аналіз продуктів народної та дитячої творчості; констатуючий та формуючий педагогічніексперименти; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.
Вірогідність результатів та висновків дослідження забезпечується теоретичнимобґрунтуванням вихідних положень; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів,що відповідають суті визначеної проблеми, меті та завданням дослідження; проведеннямдослідно-експериментальної роботи у природних умовах навчально-виховного процесупочаткових класів загальноосвітнього навчального закладу.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:
·  уточнено поняття «народне декоративне мистецтво», розкритойого зміст, композиційні правила і прийоми зображення;
·  вперше обґрунтовано положення про можливість формування національно-культурної свідомостімолодших школярів засобами народного декоративного мистецтва;
·  визначено педагогічні умови, які забезпечують ефективність формуваннядосліджуваної якості;
·  розроблено методику формування національно-культурної свідомості учнів початковихкласів у процесі включення їх у різні види творчої діяльності по опануванню народнимдекоративним мистецтвом.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні у навчально-виховний процеспочаткової школи методичних рекомендацій з формування національно-культурної свідомостіучнів молодшого шкільного віку засобами народного декоративного мистецтва.Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці програм, посібників зтеорії та методики навчання образотворчого мистецтва.
Структура та обсяг дослідження. Дипломна робота складаєтьсяіз вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Розділ1. Народне мистецтво як засіб формування національно-культурноїсвідомості школярів
1.1 Сутність народного декоративногомистецтва
Народнедекоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільноїдіяльності. Воно „зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовахродового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями” [38, 17].Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудовихоперацій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов'язки,опановували одні й ті ж трудові навички.
Розподілпраці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготуванняїжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спільна праця зумовленаспільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва.Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективногоматеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомостілюдини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг,житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі силине перешкоджали людині жити і працювати.
Народнедекоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах — домашнє художнєремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком [63, 19]. Ці форми йшлипаралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історичнаепоха вносила свої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельнеположення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів.Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до капіталістичних фабрик, промисловоговиробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшому розвиткові художніх промислів,основа яких – традиційна художня рукотворність.
Типологія декоративно-прикладногомистецтва ґрунтується на різних принципах класифікації: за матеріалом — камінь,дерево, метал, скло та ін.; за технологічними особливостями — ткацтво, вишивка,плетіння, в'язання, розпис тощо; рідше за функціональними ознаками — меблі, посуд,прикраси, одяг, іграшки. У декоративно-прикладному мистецтві застосовується близько20 матеріалів та ще більше різновидів. Крім цього, існує понад 100 головних технікі технологій художньої обробки [69]. Усе це дає вагомі підстави стверджувати, щохудожні ремесла і промисли є найбільшою і найбагатшою галуззю художньої творчості.Для її повноцінного морфологічного аналізу ніяк не обійтися без диференціації навиди, роди і жанри.
Декоративнемистецтво (естетичне освоєння життєвого середовища) складається із монументально-декоративного,театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного і художньогоконструювання [39]. Як бачимо, сусідами декоративних видів є також види архітектуриі види образотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межі декоративно-прикладногомистецтва. З одного боку, в його прикладній галузі виступають об'ємно-площинні принципипобудови форми, аналогічно художньому конструюванню й архітектурі, а з другого —у декоративній області мають місце зображальні принципи. У тематичних, фігуративнихтворах вони близькі до образотворчих видів.
Доприкладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносимо ужиткові твори об'ємно-просторовоїформи, виготовлені переважно з твердих і тривких матеріалів, в яких доцільністьі виразність конструкції поєднані з декором: дерево, камінь, кістка і ріг. Їх обробляютьтехнікою різьблення, точіння та ін. [57].
Декоративнагалузь ужитково-прикладного мистецтва має значну перевагу художніх засад оздобленнянад утилітарними і складається із видів-технік. Для зручності останні групуємо задомінуючими виражальними ознаками [64, 88].
1)        Поліхромнагрупа: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, емалі,розпис (дерево, кераміка, скло та ін.).
2)        Монохромнагрупа: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.
3)        Пластична:різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.
4)        Ажурно-силуетнагрупа: кування і слюсарство, просічений метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетнапластика.
Міжгрупами немає чіткої межі. Тому твір-інкрустація, твір-вибійка можуть мати не лишемонохромні, а й поліхромні особливості, твір-різьблення — монохромні, пластичній ажурні, вишивка трапляється монохромна (біла по білому чи навпаки) й ажурна (мережка,вирізування, виколювання), а витинанки — барвисті і не ажурні. У загальній масітаких творів з відхиленням небагато і вони не спростовують групування видів.
Міжприкладною і декоративною галузями є проміжна — декоративно-прикладна, що поєднуєв собі ужиткові і функціональні якості об'ємно-просторової конструкції та художнюекспресію відповідного декору [14]. Вона підпорядковується аналогічним морфологічнимконцепціям.
Такимчином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючихтехнік, помножених на функціональні типи побутових предметів утворює надзвичайнорозгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно насамперед скористатисянизкою розроблених естетичних категорій: вид, рід, жанр, твір.
Видидекоративно-прикладного мистецтва — головна структурна одиниця типології. Це —художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу,художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння,в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фото-фільмодрук,вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань,просічний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а такожмеблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносятьсядо декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільніриси і своєрідні ознаки [2, 84-85]. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріаліві технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структуриобразів.
Однівиди широко функціонують у сфері побуту і загалом у візуальній культурі, наприклад,художній метал, дерево, кераміка, ткацтво. Інші, такі, як мереживо, батік, виробиз бісеру, писанки, навпаки, мають порівняно вузьке функціональне середовище. Звідсиморфологічна структура у першому випадку поширена, а в другому — звужена (або цілкомвідсутня). Поширення відбувається методом уведення додаткових, проміжних диференційниходиниць — підвид, підгрупа тощо. Так, підвиди в кераміці ґрунтуються на якісниххарактеристиках матеріалів (майоліка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) та технологіяхвиготовлення; підвиди в обробці дерева — це техніки його обробки (різьбярство, столярство,токарство, бондарство). Інколи вони становлять значні самостійні галузі художньоїтворчості із своєрідними засобами виразності [14].
Художнійтвір (виріб) — особливий соціально-культурний предмет, який відбиває художньо-духовнуконцепцію та має утилітарну цінність [22, 48]. Якщо художня концепція відсутня абодеформована, твір не належить до мистецтва.
Найпоширенішим видом народного декоративногомистецтва є художній розпис – це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічната орнаментаційна система оздоблення будівель і їх частин, ужиткових речей і предметів розмалюванням.Художній розпис як галузь наукових знань виділяється з початку ХХ ст. Виявленняхудожньої специфіки розпису порівняно з іншими видами народного та професійногомистецтва, а також історичних зв’язків із мистецтвом минулих часів започатковується вченими-мистецтвознавцямиК. Щероцьким, К. Кржемін-ським, Л. Левитською, М. Щепотьєвою, А. Зарембським, Є. Берченкомта ін.
Із початку 30-х і до середини 50-х рр.ХХ ст. спостерігається перерва в дослідженні народного розпису, спричинена тим,що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним націоналістичним виявомз огляду на глибинну автентичну символіку його форм. Із сер. 50-х і до сер. 80-хрр. ХХ ст. „становлення науки про художній розпис як особливу систему знань відбуваєтьсяв межах ґрунтовних розробок науковців з інших галузей декоративно-ужиткового мистецтва” [37, 115].
Лише наприкінці ХХ ст. засвідчено зростаннянаукової зацікавленості мистецтвом художнього розпису. Це виявляється передусіму дисертаційних розробках, що зумовлено наміром відкоригувати наукові принципи йметоди, застосовувані для аналізу матеріалів розпису.
За матеріалом, або об’єктом декорування,розпис диференціюють на розпис кераміки (підвиди – розпис кахлів,грубої й тонкої кераміки), розпис скла, дерева (підвид – розпис скринь),тканини, металу, настінний розпис (підвиди – монументальнийфресково-мозаїчний та монументальний іконописний, хатній розписи), художній декоративнийрозпис (напр., петриківський, яворівський та ін. види розмальовування малих ужитковихформ) і писанкарство [42, 62].
Найдавнішою розписувальною технікою, заданими археологів і мистецтвознавців, є стінопис. З-поміж інших культивуються удохристиянські часи, починаючи з доби неоліту, також розпис кераміки й настіннийфресково-мозаїчний розпис. У період християнізації Київської Русі освоюють такожтехніки розпису металевих виробів, віднаходять новий вид розпису, зокрема кахліву техніці емалевого малюнка.
Із ХV ст. після перерви в розвитку художньогорозпису, спричиненої більш ніж столітньою татарською навалою, спершу в західноукраїнськихмістах, а з ХVІ ст. – і в Центральній Україні та Подніпров’ї з’являється розписмеблів. На другу половину ХVІ – початок ХVІІ ст. припадає й найбільший технологічнийпрогрес у галузі керамічного розпису. У ХVІІІ ст. потужний західноєвропейський мистецькийвплив зумовив появу розпису на склі. Водночас у результаті еклектичного захопленняй бароковою мистецькою течією, і рококо, і класицизмом – світськими засвоїм призначенням – занепадає народне сільське мистецтво, особливо в галузях розписукераміки і виробів з дерева [48].
Дослідники українського мистецтва ХІХст. відзначають найбільшу продуктивність писанкарства і відчутний його вплив намистецтво стінопису. У цей час посилюється роль художньо-промислових майстерень,заснованих у певних осередках народної творчості, наприклад, Миргороді, Глинську,Коломиї, Опішні, Хусті, Яворові – центрах розпису кухонного і столового посуду, дерев’яних ужитковихвиробів. У ХХ ст. відбувається становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни,підлакового декоративного розпису, особливо на Дніпропетровщині; спостерігаєтьсярозквіт настінного розмальовування хат, водночас зникають як підвиди МХР малюнокна склі й печах, народне ікономалювання [68].
На сучасному етапі розвитку більшістьдослідників відзначають нагальність вироблення поняттєвої бази художнього розписута стандартизації його термінологічного апарату з метою адекватного сприйняття впостмодерній реальності таких форм художнього розпису, як сучасні петриківські мальовкина папері, опішнянські, косівські, хустівські гончарні вироби та ін.
Розписуваннястін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських земляхв давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завждибілилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішанимиобразами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини– жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів [5].Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами. Зовні розмальовувалиобрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню деревта квітів довкола хати).
Традиціярозписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічнимивіруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливож їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви «дерева життя»(«райського дерева», дерева-«гильця») не мають в собі нічогонатуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витворомфантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.
Такимчином, це «дерево життя» є не природним, але надприродним, святим, таким,що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу [21]. Це – своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десьу Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним.Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а черезте й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальованісимволи: хрести (прості і свастико подібні), зірки, розетки, очі тощо.
У пізнішічаси почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена,хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінописув окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах надвікнами), килимів (особливо в розписах над полом), пічних кахлів (на печах), але,як правило, пишніші. Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти йлистки найчастіше малюють пальцем [30].
Деякірегіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина,стали визнаними центрами народного розпису [46]. А вжез початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний,який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках,карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва ЗапорозькоїСічі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами,отримав назву «петриківського» (від назви села Петрівка).
Декоративний розпис – це „один з видів декоративно прикладного мистецтва, що передбачаєсюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та іншихчастинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах” [48, 103]. Останнімчасом декоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонуютьна художніх виставках як твори станкового мистецтва. Протягом багатьох століть у різнихрегіонах України формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характеромвиконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел,плодів.
Яскравоюсторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початоксвого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеногоз давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічнізасоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту.Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характерорнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть,ще щедрішою фантазією народних майстрів [57].
У нашчас, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальнебагатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсовуі текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучаснихгромадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнківна папері, картоні тощо.
Про еволюціюнародного розпису розповідають твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини,Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькітрадиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальнимимотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб [48].
Петриківка на Дніпропетровщині, є найбільшим центром українськогодекоративного живопису, тут склалася своя школа. Малюнки петриківських майстрів– це „імпровізації, виконані легко та віртуозно” [45, 43].Художники використовують саморобні пензлі, анілінові, акварельні, темперні або гуашевіфарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківський розпис широко відомий не тількив нашій країні, але далеко за її межами.
/>Серед відомих майстрів декоративногорозпису з Петриківки походять:
/>Білокінь Надія Аврамівна (1893 — 1981) — українська майстриня народно-декоративногорозпису.
Панко Федір Савович (* 1924)— провідний майстер петриківського розпису, членНаціональної спілки художників України.
Пата Тетяна Якимівна (1884 — 1976) — член Національної спілки художників України, родоначальниця петриківського розпису.
Пікуш Андрій Андрійович (1950) — голова правління та художній керівникЦентру народного мистецтва «Петриківка».
Соколенко Василь Іванович (?-1922) — член Національної спілки художників України, заслужениймайстер народної творчості України.
Тимченко Марфа Ксенофонтівна (* 1922)— майстер декоративного розпису, учениця Т.Пати [57].
Яскравоюсторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Далекоза межами України відомі імена народних майстрів села Петриківки. „Ажурний, графічночіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декор побутовихпредметів, сьогодні широко використовується в художній промисловості, книжковійграфіці, оформленні і. т.п. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновомублюді, загадковим візерунком ліг на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблискавна лакованій поверхні сувенірної скриньки” [51, 7].
Отже,декоративний розпис в Україні – один з найбільш поширених видів декоративно-прикладногомистецтва. Його твори — це світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньоїприроди, адже в розписах народ висвітлював свої мрії настрої, своє світосприйняття.Це вид народного мистецтва, в якому яскраво і глибоко відобразились естетичні уявленняі художня культура народу. Використання і розвиток кращих народних традицій маєвелике значення у житті дитини.
Творидекоративного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Чимбільший вік твору, тим його духовна наповненість сильніше збуджує наші естетичніпочуття. Можна навести чимало прикладів, коли предмет-твір, знайдений археологами,мало чим відрізняється від теперішнього виробу.
1.2 Характерні ознакинародного декоративного мистецтва
Народнедекоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях,як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтвоі самодіяльна творчість. Ці галузі змістовні і не тотожні. Між ними існують тіснівзаємозв'язки і суттєві розбіжності. Народне декоративно-прикладне мистецтво живена основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективнахудожня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим, ніколи не розриваєланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління,збагачуються новими елементами.
Урізні історичні епохи, залежно від зміни соціальних формацій, зазнавало змін і народнедекоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективнийхарактер творчості, спадковість багатовікових традицій [21, 167]. Постійно діявметод навчання: вчитись працювати, як усі майстри, але при цьому зробити виробикраще від інших. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне,мати «свою руку», «власний почерк». Але що б нового не творила кожна людина, воназавжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала.
Накожній виставці образно та манерою виконання виділяються художні твори, авторамияких є народні майстри чи професіонали-художники або ж самодіяльні умільці. Ці творирізні за своєю суттю, різні за рівнем професійної підготовки їх автори, неоднаковікритерії їх оцінок тощо [5]. А в загальному, між цими напрямами існують тісні взаємозв'язкиі проходять цікаві процеси взаємозбагачення. На творчість народних майстрів впливаютьсвоїми новаторськими пошуками художники-професіонали, а в свою чергу самодіяльніумільці часто здобувають професійну освіту. В той же час вершин мистецького злетудосягають художники-професіонали, які працюють на основі народних художніх традицій.
Народніхудожні промисли — одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладногомистецтва, сутність якої полягає у виготовленні художніх виробів при обов'язковомузастосуванні творчої ручної праці [39]. Сучасні народні художні промисли України— підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типамивиробництва. Це об'єднання, фабрики, комбінати, дільниці, асоціації.
Самодіяльнахудожня творчість — непрофесійна творчість широких народних мас, це спосіб самовираження,а не традиційне народне мистецтво [43]. Вона набула особливого поширення, розвиткуі визнання в нашій країні за останні сімдесят років. Люди, різні за фахом, соціальнимпоходженням, малюють і різьблять, плетуть, роблять макраме тощо. Часто вони — членитих чи інших самодіяльних колективів, студій, гуртків і т. ін. Художня самодіяльністьвідрізняється від народного і професійного декоративно-прикладного мистецтва. Самодіяльніумільці працюють не за законами традиційної творчості, а в силу своїх обдарувань,власного світосприйняття. Вони дещо наслідують професіоналів, але не володіють професійнимизнаннями. Самоосвіта, ерудиція, особисте обдарування і бачення навколишнього світу— важливі питання самодіяльної творчості.
Художнясамодіяльність — важливий фактор розвитку соціальної активності громадян, залученнянайширших народних мас до безпосередньої участі в художній творчості [5]. Керівництвосамодіяльною творчістю здійснюють обласні і міські науково-методичні центри. Їмнадають допомогу мистецтвознавці, музейні працівники, художники.
Відбиваючиколективний світогляд, твори народного декоративного мистецтва позначені особистістюмайстра. Колективна та індивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючиі збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувалисьтворчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступним поколінням.Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершин художнього рівня, уних нерозривно поєднуються практичність і декоративність [64]. Майстри робили гарнимизвичайні речі, якими користувалися щоденно: посуд, одяг, рушники, скрині. Ці виробипереконливо засвідчують факт, що народні майстри працювали «за законами матеріалу»,бо добре знали їхні фізичні — структурні, еластичні властивості.
Зазмістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості,територіальних обмежень. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народнихмас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючусилу їхнього художнього узагальнення.
Однимз найяскравіших видів мистецтва, які здавна поширені в Україні, є декоративний розпис.Чимало видатних майстрів українського декоративного розпису здобули своєю працеюсвітову славу [57]. І ні технічний прогрес, ні нові матеріали та технології не зможутьзнецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки,люди нового тисячоліття ще більшою мірою потребуватимуть справжнього мистецтва,живого і неповторного. Одним із найбільш розвинених на Україні видів декоративно-прикладногомистецтва є декоративний розпис.
Декоративнийрозпис передбачаєсюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та іншихчастинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах [69]. Останнім часомдекоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонують нахудожніх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконуютьолійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвникамиз подальшим випалюванням у керамічних печах.
Своєріднийдекоративний орнамент має давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсеналхудожніх образів. З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього,переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові речіз петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч.Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широкозастосовувалася в побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.
Так, характерною рисою петриківського розпису є те, що „весь малюнокрозпису, ніби розгорнутий на площині стіни, аркуша паперу чи декоративної тарілки,має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і гілок не перетинаються між собою,а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення,що само собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів,людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти —в анфас” [57, 29].
Зберігаючиусі традиційні мотиви настінних розписів, декоративний розпис вирізняється розширеннямдіапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки,волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду)та акантового листу («папороті»), також бутонів. Крім того, петриківськіорнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму [5].Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичногопідновлення (двічі на рік), у декоративному розписі часто використовують олійніфарби.
Сучаснийдекоративний орнамент характеризується, насамперед, як рослинний, переважно квітковий.Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори і створенні націй основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів (наприклад, «лучка»чи «кучерявки»). Широке застосування мають мотиви садових (жоржини, айстри,троянди) і лугових (ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду.Характерними є також зображення листя, що називають «папороттю», бутоніві пір'ястого ажурного листя [69].
Дляорнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки – усімайстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальнимінструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненькогопензлика з котячої вовни. Крім кисті, петриківські майстри застосовують стебла,щіпочки, а ягоди і деякі квіти малюють просто пальцем [48].
Характерноюрисою традиційної композиції, наприклад, «букета» є розташування в центрітрьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки ібутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав.Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують,(у даному випадку — на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають — перегукуютьсяз ним — маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.
Дляколориту традиційного розпису характерне контрастне з'єднання основних і додатковихквітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри,що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиціїв теплій або холодній гамі. Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не досебе, як це роблять, наприклад, хохломські майстри декоративного розпису.
Традиційно „в центрівізерунку – розкішний букет різних відтінків червоного й помаранчевого із звичайнихсадових і лугових квітів, доповнений яскравими вигаданими фантастичними рослинами.Багате зелене оздоблення з папороті, бутонів і пір’ястого ажурного листя відтіняєі доповнює яскраві квіти, створюючи неповторнікомпозиції, що майстрині малюють за натхненням без попередньої розмітки” [69, 65].
У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління,привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостренимкінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,—трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарбаще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертаютьщіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводятьтрісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнокпелюсток.
Рослинний декоративний розпис використовуютьі для оздоблення різних побутових речей з дерева [5]. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберіганнясипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо.Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварельз жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники і лаки.
Перш ніж приступити до малювання, необхідно підготувати поверхнювиробу. Дрібнозернистою наждачною шкуркою зачищають деревину, проклеюють 8%-нимрозчином харчового желатину або 10%-ним розчином столярного клею чи казеїну. Післявисихання поверхню покривають тонким шаром лаку (4С). Через дві доби виріб розписують,висушують при кімнатній температурі протягом двох діб і тільки після цього зновупокривають лаком.
Протягомбагатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоративногорозпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних:квітів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціяхзвірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальнімотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квітиє своєрідними: як реальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народниххудожників.
Середвеликого гурту відомих українських народних художників особливо яскравою зіркоюспалахнув талант народної художниці України, лауреата державної премії імені Т.Г.Шевченка — Марії Примаченко [90]. Жила і творила Марія Примаченко в селі Болотня,що розташоване неподалік від Києва. Її композиції декоративні й оригінальні.
Орнаментальність– першооснова народного декоративного мистецтва, а симетрія в ній є закономірністюорганізації кольорових плям і мас. У Марії Примаченко і композиція, і колір несутьглибоке змістове навантаження. У зображенні квітів простежується нерозривний зв'язокавторки з народного уявою про добро і красу в народному фольклорі.
Земля— сад, город, поле суцільно вкриті чудовими квітами і плодами — це «Райські кущі»:вічний образ щастя і миру. У своїх квітах вона йде від селянських вишивок, килимів,декоративного живопису «мальовок». З ними її картини-панно споріднює також принципстрогої симетрії, повторення орнаментальних форм. В основі композиційних схем нерозривнийсинтез декоративного й образотворчого, що властиво і народній творчості, і живописуМарії Примаченко [42].
Великісині айстри в червоній вазі сприймаються урочисто і водночас буденно; білі, обведенірожевою фарбою, квіти в жовтому горщику на синьому тлі — це вишуканість з ознакамиліризму; сюжет із темно-червоними жоржинами в синьому горщику на оранжевому фоні,подібно до органної музики, викликає звукові асоціації урочистості та святковості.Живопис квітів фантастично багатий, у їхньому зображенні талант М. Примаченко випромінюєвищу правду мистецтва, фантазії.
Усесвоє життя М. Примаченко малювала, крім квітів, ще звірів, риб, птахів. Оглядаючистворений художницею світ звірів, відчуваєш її внутрішню цільність, співрозмірність,завершеність. Примаченко населила світ домашніми тваринами і лісовими мешканцями,небесними птахами, болотними тваринами, океанською рибою; звірами добрими й усміхненими,ласкавими та злими, хижими, страшними; звірами, що живуть на Поліссі, у далекійАфриці чи в Київському зоопарку; побаченими в книжці і народженими уявою. Існуютьвони разом у єдиному, нероздільному просторі творчої фантазії художниці: сміючисьі плачучи, дружачи і ворогуючи, вони утворюють багатолику, але гармонійну цілісність,у якій урівноважені добро та зло, краса і потворність, реальність і фантастичність,світ тварин і людей.
Цілкоміншою ми бачимо народну художницю Катерину Білокур [25]. Вона малювала олійнимифарбами, але її живопис матовий, фарби не блищать, мазки дрібні, часто проступаєполотно, фон чистий, колір синій або блакитний. Підрамник Катерина Білокур використовувалаодин для багатьох картин, полотно закріплювала шпагатом. Після закінчення роботихудожниця знімала картину, а на її місце кріпила інше полотно. Ці прийоми роботисвідчать про тісний зв'язок методів роботи художниці та вишивальниць, які формувалисяпротягом століть.
Основнеу Катерини Білокур — це хліб і квіти. Квіти, зображені у вінку, ростуть від веснидо глибокої осені. На картинах художниці співіснують комахи, птахи, дерева, квіти,фрукти, овочі, хліб і чимало іншого. Усе рослинне царство живе, динамічне. Колосся,квіти, фрукти, овочі — це не просто об'єкти відображення, а рослинні символи, образижиття, Чимало композицій традиційно симетричні, що є характерною рисою древньогонародного і прикладного мистецтва. Але симетрія ця своєрідна — вона проходить здебільшогопо діагоналі, її права частина не завжди повторює ліву. Інша характерна риса у творчостіхудожниці пов'язана з архаїчністю. У центрі багатьох картин, на найвиднішому місцізображений хліб, зерно, пшеничні колоски. Одна з її картин називається «Цар-колос».
Усіелементи на картинах Білокур ідеально намальовані з найдрібнішими деталями: прожилкамилисточків, стебел, тичинок квітів. І хоча кількість елементів — квітів, рослин,листків, овочів, фруктів— вражаюча, композиція не розпадається, а тримається вкупі,залишаючи враження завершеного, замкнутого світу, при цьому жодна деталь картинине губиться, а навпаки, виграє серед собі подібних [57].
МалювалаК.Білокур тоненькими пензликами, часто саморобними. На відміну від професіоналів,які малювали від великих, загальних кольорових плям до дрібних деталей, художницяробила все навпаки: від маленьких деталей — до цілого, загального, закінченого твору.Художниця тоненьким пензликом, наче голкою, малювала квітку до квітки, аж поки всякартина не була завершеною.
ДляК. Білокур полотно — це матеріал, до якого можна дошивати додаткові шматки тканинив необмеженій кількості. її живопис вінчає й розкриває ідею полотна як вишивки народнихмайстрів, як сучасних, так і тих, що жили і творили багато віків тому. Таким чином,в олійному живописі геніальної художниці відбувається внутрішній зв'язок між об'єктамивідображення та його засобами, площиною, на якій усе діється, і фарбами.
Узахідних областях України народний живопис не набув поширення, як у центральнійта південній Україні. Лише сюжетно-декоративне малювання Параски Хоми — художниціз Івано-Франківщини — позначене високим професійним рівнем художньої майстерності,яскравою творчою індивідуальністю автора [63].
Процесформування творчої особистості П.Хоми був складним і тривалим. З дитинства воназахоплювалась малюванням та вишивкою. Вишивкою Параска Хома оздоблювала ужитковіречі та одяг. Перші її самостійні малюнки побачили світ у 1968 році. Це такі творчікомпозиції, як «Золоте літо», «Луки», «Сонце сходить» тощо.
Художницяживе у селі, працює у полі, і тому однією з основ її творчості с щоденне спілкуванняз природою, людьми та іншими джерелами, що живлять творчу уяву художниці, — народнимипереказами, легендами, піснями, на які так багата Гуцульщина. Свої композиції П.Хома об'єднує в серії, що складаються з 10-15 замальовок і розкривають певний задумавтора. Зображуючи навколишній світ, художниця не йде шляхом натуралістичного копіювання,вона вільно і творчо осмислює натуру, досягаючи символічної образності, великоїхудожньої виразності. Поетична творчість народу, історія рідного краю, не раз надихалаПараску Хому на створення оригінальних сюжетних творів.
Такоює її «Бондарівна». Композиція твору виконана у вигляді вінка, усередині якого зображенадівчина-селянка в національному одязі Покуття XVIII ст. Творчість Параски Хоми слідрозглядати як інтерпретацію сучасності, виражену персоніфікацією зображуваних квітів,композиційним ладом замальовок, символікою кольорів. Синтез реального світу й оптимістичноїнародної символіки допомагає автору розкрити закладений у творі зміст [57]. Прикладомцього можуть служити композиції «Новорічна фантазія», «Жар-птиця», «Жоржини», «Папоротьцвіте». Особливо цікавий останній твір. Радість буття, творчої праці відчуваютьсяв мажорному звучанні червоно-вишневого кольору тла.
Убільшості замальовок майстриня дотримує традиційної для українського народного живописукомпозиційної схеми вазона («Квіти в корзині», «Гвоздики у вазоні», «Ромашки») абодерева життя («Гвоздики у вінку», «Квіти в сонячний день»), але є і композиції,підпорядковані темі руху. Численна група аркушів відтворює сюжети відомих у народіпісень, казок, поетичних творів. Сюди належать такі композиції, як «Солов'їна пісня»,«Чорнобривці», «Ой вербиченько», «Любисток», «Лісова пісня». Для них, як і для більшостітворів народного мистецтва, характерна вільна симетрія, композиційна врівноваженість,що досягається ритмічним чергуванням кольорів.
Ознайомлюючисьз уманським розписом, слід відзначити перш за все народних майстрів — сестер Іринута Софію Гоменюк, які є яскравими представниками цього виду народного мистецтва.Майстрині відчули, вистраждали та відобразили у своїх творах, кожна по-своєму, тудосконалу естетичну гармонію, яка ніколи не порушується у природі. Такі твори І.Гоменюк,як «Степові маки» та «Степовий бур'ян» — найбільш характерні для уманського народногорозпису [69]. Тут своє бачення природи і своє мистецьке звучання. Доволі вільнекомпонування на площині елементів (квітів, листків, стебел тощо), відсутність строгоїсиметрії, характерний ритм елементів, які створюють враження, що стебла бур'януна картині «Степовий бур'ян» вільно рухаються під подихом вітру. В іншій картині«Степові маки», за характером більш статичній у центральній частині, також присутнядинаміка, особливо із правого й лівого верхнього країв. Елементи розпису здебільшогоспрямовані вгору, створюють певний ритм, який характерний для всієї картини. Кольорирозпису насичені, яскраві, соковиті.
Найбільшимцентром українськогодекоративного живопису, де склалася своя школа, є село Петриківка, що на Дніпропетровщині. Малюнкипетриківських майстринь і майстрів — це імпровізації виконані легко та віртуозно,переважно на білому фоні. Художники використовують саморобні пензлі, анілінові,акварельні, темперні або гуашеві фарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківськийрозпис широко відомий не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами [57].
Щодопетриківського розпису, то варто наголосити, що саме організація простору відіграєтут головну роль, але в жодному випадку не його механічне заповнення. У творах кращихмайстрів петриківського розпису біле тло набуває змістовності й активності. Вонотрактується як один із засобів художньої виразності, значення якого далеко не обмежуєтьсяфункцією підсвічування фарби та підсилення її форми і зручності. То, власне кажучи,білий колір, у якому стебла і листки, квіти і пуп'янки саме «прозрівають», а непросто нанизуються на умовну лінію схеми. Звідси й та дивовижна технічна пружність«вазонів», «бігунців», «букетів», що аж випромінюють життєву силу, без будь-якогонатуралізму виражаючи своєю красою глибокі ідеї постійного руху природи, суть вічнихпроцесів відтворення. Композиціям класичного петриківського розпису притаманна рівновага,масштабність мотивів стосовно сусідніх елементів і цілого аркуша, чіткий ладовийінтервал (а не поступова, ледь помітна розтяжка) у наростанні розмірів окремих елементів,що нагадує акордові співзвуччя у народній музиці. Важлива роль належить гармонійномуконтрасту. Гостре чергується з округлим, пряма лінія — із хвилястою, великі елементи— із дрібними тощо, основні барви спектра зіставляються з додатковими.
Так,головна колірна гама класичного петриківського розпису — червоно-зелена, а побічна— жовто-синя. Засоби виразності дуже лаконічні, зате використовуються вони на повнусилу. Лише з двох-трьох першоелементів (лінія, відтиск, пляма) утворюється різноманіттямотивів, хоч у кожній окремій роботі їхня кількість також обмежена. Та жива імпровізаціядає незліченну кількість варіантів.
Однимз найяскравіших представників прославленої петриківської школи декоративного розписує Федір Панко — художникталановитий і самобутній [30]. Народився він у селі Петриківка. З дитинства художникспостерігав красу південного степу Й чарівність та неповторність народного мистецтварозпису. Докладно вивчивши традиційний Петриківський розпис, майстер не обмеживсялише традиційними елементами, він пильно вивчав в натурі різноманітні рослини таквіти й створює нові орнаментальні мотиви: колоски різних злаків, квіти соняшника,гороху, хміль, пухнасту голівку кульбаби тощо. Беручи з натури форми реальних птахів— павича, півня або фазана, він інколи поєднує окремі елементи і створює образ казковоїжар-птиці. Митець захоплюється скромною й непомітною сивою зозулею й часто малюєїї на гілочці з ягодами червоної калини — символом дівочої краси.
Проздатність автора образотворчими засобами створювати складні психологічні сюжетипромовляє серія живописних панно, виконаних темперою на картоні, об'єднаних загальноютемою «Легенда про петриківську вишню». Цікаво простежити, як вдало здійснює свійзадум митець, використовуючи емоційний вплив кольорів у цій серії. Вони то гармонійноспокійні, тональні в сцені побачення закоханих, то тривожні, контрастні в картині,присвяченій рокам лихоліття. А на останньому, заключному, панно серії, на синьому,спокійно-величному тлі неба зобра-жена біло-червона петриківська вишня, що вирослана могилі закоханих. Вона стоїть, наче стародавнє дерево життя, наче символ перемогинад смертю. Такс образне висвітлення теми – безумовно, нове явище в мистецтві петриківців.
Цікавимявищем у творчості художника є розмаїття дерев'яного посуду, розпис якого продовживтрадиції стародавнього петриківського мистецтва і разом з тим був новим і сучасним.Це тарілки, декоровані орнаментом, ложки, блюдо з писанками тощо. Слід зауважитицікаві технічні пошуки майстра в цій галузі: тут ужито й підлаковий розпис, і розпистемперою без лаку, і спеціальний лак для столового посуду. Із часом Федір Ланковсе більше захоплювався творчістю Тараса Шевченка, Олеся Гончара, українськими піснями,легендами, фольклором.
Вінвиконав два портрети Т. Шевченка: на першому зобразив великого кобзара у шапці такожусі на тлі червоних квітів, а на другому — у вишитій сорочці серед розквітлихсоняшників. Панно «Гайдамаки» написане в червоній гамі на тлі червоного дерева.У холодній зеленкуватій тональності виконане панно «Реве та стогне Дніпр широкий»— своєрідний зразок декоративного краєвиду. Цікавим за пластичністю та ритмікоює декоративне панно «Журавлі та соняшники» [57, 167].
Уліричному ключі розкриті поетичні образи жінок із поеми Кобзаря «Лілея» і «Тополя».Портретами Т. Шевченка, органічно пов'язаними із квітковим орнаментом, майстер оздобивдекоративну вазу й таріль із дерева. Кілька декоративних ваз Федір Панко розписавза сюжетами Шевченкових віршів — «Тече вода з-під явора», «Сичі в гаю перекликались»тощо. Навіть бандуру художник розписав за улюбленим сюжетом багатьох поетичних творівТ. Шевченка — «Зозулі на калині». Ф. Панко спробував використати петриківський розписдля оформлення інтер'єрів, а також інших архітектурних споруд.
Цілуплеяду майстрів декоративного розпису, із творчою діяльністю яких пов'язаний новийетап розвитку народного мистецтва України, виховала заслужений майстер народноїтворчості Тетяна Пата [16]. Вона збагатила традиційний петриківський орнамент новимиоригінальними композиціями та своєрідним колористичним рішенням. До когорти її учнівналежать народний художник Марфа Тимченко, заслужений майстер народної творчостіФедір Панко, Віра Павленко, Галина Павденко-Черниченко. Кожен з них має свій почерк,своє творче кредо.
Життєрадісність,краса та ліризм, художня виразність характеризує твори майстрів Київщини Анни Собачко-Шостак,Параски Власенко. Для творчості Анни Собачко-Шостак характерна невичерпна фантазіяпри створенні складних орнаментальних композицій, у яких серед розкішних квітівзображені птахи, риби, фантастичні істоти, що органічно вплетені в рослинний орнамент.
Українськийдекоративний розпис набув розвитку й розквіту і в наш час. Існують нові оригінальніконцепції і прийоми розпису, які виконують народні українські майстри.
1.3 Можливості народногомистецтва у національному вихованні учнів
Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різнихвидах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжуєусі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльностіхарактеризують дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілямиучня; засоби діяльності, її результати.
Виховання українських громадян вимагає реалізації всієї сукупностіпедагогічних закономірностей і опрацювання та обґрунтування основних складових процесувиховання: мети, ідеалу, принципів, змісту, методів і форм, критеріїв оцінки результативностівиховних впливів [8, 12]. Вихователь має враховувати їхні вимоги в ході плануванняй організації процесу виховання та оцінки його результатів.
Досвід виховання має національні особливості (традиції, погляди,звичаї, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідаєхарактерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в теорії,ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини.А характер і є саме той ґрунт, вважав К.Д.Ушинський, в якому корениться народність.
А.В.Духнович, котрий разом з К.Д.Ушинським вперше ввів поняття«народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуттяпатріотизму [29]. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С. Сковородибула пройнята ідеєю народності.
«Національно-патріотичне виховання — це історично зумовлена і створена самимнародом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших формсоціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь,у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національнасвідомість і досягається духовна єдність поколінь» [30, 12]. Національне вихованнятакож передбачає широкі знання конституційних і правових норм, державної політики,патріотичних думок.
Мета національного виховання – формування національної свідомості, самосвідомостіта патріотизму у вихованців. Національне виховання ґрунтується на ідеях і засобахнародної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховноїмудрості українського народу — любов до рідної землі, до свого народу, його традицій,звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордостіза Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю. Національневиховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство,природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народнийкалендар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції,національні традиції, звичаї та обряди.
Але суттєвою відмінністю національного виховання має бути йогоопора на загальнолюдські цінності. За визначенням К.Д. Ушинського, — це народність,класицизм, наука, християнство.
У процесі виховання у людини, першою чергою, формується світогляді характер, а «… характер і є саме той ґрунт, в якому корениться народність». Народністьукраїнського виховання визначають його мова, побут, етнос, традиції, етикет, гумортощо. Саме ці складові зумовлюють специфічні особливості системи виховання кожногонароду. «Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогув живому і сильному почутті людини, яке впливає набагато сильніше за переконання,сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань… виховання,коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним» [47, 9].
На цьому етапі розвитку особистості провідне місце посідає народна,життєва педагогіка. Починає здійснюватися процес передавання життєвого досвіду старшихпоколінь молодшим, у чому й полягає основна суть виховання. Про це свідчить народнамудрість: «Якщо старші мову ведуть, нехай молодшим вуха ростуть», «Знаннями міняються,щастям діляться», «Батьківські поради — дороги даль ясна, мудрого поради — озераглибина», «Старший серед молодих молодіє, молодший серед старших розумнішає», «Голова— для розуму, мудрець — для народу».
На думку В.Сухомлинського, національне виховання без патріотизмунемислиме. Саме відданість рідній землі, любов до Батьківщини, рідного народу, йогоісторії, мови, культури породжують національний менталітет, психіку і характер людини.«Світ дитини — це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матеріі батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя,надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам. Азбука патріотичноговиховання полягає у тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнєдитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя.У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом пронайдорожче, — без цього немає людини. Нема морально-емоційного і естетичного коріння,немає свіжого вітерцю, який живить непогасне полум'я любові до Вітчизни» [61, 125].
Таким чином, процес передання досвіду одних поколінь іншим забезпечуєнародознавчий підхід до виховання, що ґрунтується на всебічному і глибокому вивченнівсього культурно-історичного розвитку і досвіду рідного та інших народів. Реалізуватипроцес виховання допомагає народна педагогіка.
Серед компонентів, які синтезують соціальний досвід народу, виділяютьсума людських знань, історія поколінь, релігія, народна творчість, мистецтво, культурнідосягнення, прийнятні норми поведінки тощо [59].
Саме народність є тією силою, яка рухає стрижневу основу виховання,бо народне — це кришталево чисте, правдиве, високоморальне, глибоко гуманне, вічнеі завжди сучасне. Національне виховання набуває особливого, морального смислу, оскількисприяє розвиткові духовного світу людини, готує її до життя, до служіння Батьківщині,народові. А для того, щоб своєю життєвою справою здійснювати волю нації, не доситьлише одного бажання чи переконання. Необхідно мати ще відповідні знання й уміння.Школа, педагог, держава, які недостатньо чи погано виховують і навчають підростаючепокоління, чинять злочин. Національне виховання — суворий обов'язок перед народом.
Педагогічна система історичної епохи висуває свій оригінальнийчи актуальний уже знаний образ людини, а кардинальні зміни в житті суспільства вносятьвідповідні корективи у виховний ідеал, тому ж цілком закономірно виникає питанняпро сучасний педагогічний ідеал громадсько-шкільного виховання в Україні.
Патріотичне виховання — основа духовного розвитку особистості. Формування патріотичнихпочуттів означає створення високого ідеалу служіння рідному народові, готовностідо героїчного подвигу в ім'я процвітання і незалежності України. Воно покликанеформувати громадянина-патріота України, виробляти глибоке розуміння громадськогообов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини.
Важливе місце у системі національного виховання посідає утвердженнязагальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, патріотизму,доброти, працелюбності, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницькадіяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральніпочуття і вчинки вихованців [49, 13]. Ефективність морального виховання значно зростає,коли воно спирається на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які у собі містятьвисокі моральні зразки, ідеї, ідеали, погляди, поведінкові норми, збагачені тисячолітнімдосвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, спрямований на вихованняособистості громадянина України.
Цілісний процес виховання передбачає естетичну освіченість і вихованість.Виховуючи естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращихнадбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь примножуватикультурно-мистецькі надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне в повсякденномужитті.
Провідні завдання виховання молодших школярів у початковій школізумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державноюнаціональною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:
—формування національної свідомості, любові до рідної землі, свогонароду, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;
—забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,жінки-матері, культури та історії свого народу;
—формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
—прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій;українців та представників інших націй, які мешкають на Україні;
—виховання духовної культури особистості; створення умов для вільноговибору нею своєї світоглядної позиції;
—формування працелюбної особистості, цивілізованого господаря;
—виховання поваги до Конституції, законодавства України, державноїсимволіки;
—формування громадянської культури людини, гармонії її відносинз природою [8, 11].
Виховання людини триває майже все життя, але особливе значеннявоно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — віднародження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видамидіяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ніза ставленням людини до дійсності.
Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності віковогорозвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховуватиз найбільшим ефектом. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатнихпедагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.«Душа дитини в роки од двох до семи найчутливіша й найуразливіша, — і в цей часнайкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також ітіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не у часи пізнішогодитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за першедитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім датилад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження,задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [63, 19].
Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К. Ушинський зауважив,що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної душевної діяльності водному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго».З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять.! з огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковійшколі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справина жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядокбез педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [19, 18].
Видатний український педагог Г. Ващенко звернув увагу на те, щовисокий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їхдо активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «муситьвикористовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання,а й для того, щоб виховувати з них всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєїбатьківщини».
Зо словами В. Сухомлинського [61], роки навчання у початкових класах єперіодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який будереальною справою лише за умови, що дитина; живе багатим життям сьогодні, а не тількиготується до оволодіння знаннями завтра.
У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитинисеред навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всьогоїї життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці йвідпочинку, з'являються нові обов'язки.
Період 6-10 років характеризується дальшим розвитком розумовоїпрацездатності хлопчиків і дівчаток, загострюється пам’ять. Їм властиві пластичністьпсихіки, допитливість, щирість, безпосередність; чуйність, довірливість, товариськість,підвищена сприятливість до виховних впливів, щедра емоційність, нестійкість уваги,ситуативність поведінки, швидка втомлюваність, захоплення ігровою діяльністю, потягдо самостійності й самоутвердження свого власного «Я», конкретність й образністьмислення [9].
Основною метою національного виховання на сучасному етапі є передання вихованцямсоціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягненнявисокої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національноїприналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової,моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.
Мета національного виховання молодших школярів конкретизуєтьсячерез систему виховних завдань:
·    формуванняу вихованців національної свідомості й самосвідомості, любові до рідної землі, родини,українського народу, бажання працювати задля розквіту України, готовності її захищати;
·    виховання поваги до Конституції,законодавства України, державної символіки, формування правової культури;
·    забезпечення духовної єдностіпоколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідногонароду;
·    формування мовної культури, оволодінняукраїнською мовою;
·    виховання духовної культури особистостіта створення умов для вільного формування світоглядної позиції;
·    утвердження принципів загальнолюдськоїморалі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, толерантності, працелюбності;
·    формування господарської відповідальності,підприємливості та ініціативи, підготовка до життя в умовах ринкових відносин;
·    забезпечення повноцінного розвиткувихованця, охорони і зміцнення його духовного, психічного і фізичного здоров'я;
·    формування соціальної активностіособистості вихованця через його включення у процес державотворення;
·   забезпечення високої загальноїта професійної освіченості та вихованості особистості, розвиток патріотичних почуттів;
·   виховання екологічної культури,гармонії відносин з природою;
·   розвиток індивідуальних здібностейі талантів вихованців, забезпечення умов для самореалізації, формування науковогосвітогляду;
·   прищеплення глибокого усвідомленнявзаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та громадською відповідальністювихованця [47, 7-8].
Загальні принципи національного виховання безпосередньо впливають на весь процесвиховання і повинні пронизувати всі його компоненти, особливо — змістовний, тобтонаціональний аспект процесу виховання має відбитися в усіх напрямах виховання: трудового,морального, розумового, естетичного, екологічного, фізичного і власне національного.
Засвоєння, зберігання і розвиток дітьми традицій і звичаїв українців та іншихнародів є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдностівсієї нашої нації і великої родини. У формуванні цінностей молодших школярів використовуютьсяі засоби народного мистецтва та творчості. Саме з творів народної поезії розпочинаєтьсязалучення дітей до словесного мистецтва, разом з чим здійснюються перші кроки розуміннянайістотніших зв'язків та закономірностей людського буття, уявлення про красу. Томуз метою духовного розвитку школярів у процесі роботи використовують матеріал українськогодекоративного мистецтва.

Розділ2. Формування національно-культурної свідомості молодших школярів засобами народногомистецтва2.1 Методика експериментального дослідження
Сьогоднідекоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконуєчисленні функції — пізнавальну, комунікаційну, естетичну. Декоративне мистецтвозбагачується новими аспектами естетичного звучання, його змістовна краса потрібналюдині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.
Велике значення українського народного розпису полягає в естетичномута художньому вихованні дітей у сучасній школі. Чимало педагогів, учених, методистів,художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис.Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них — „вільнаімпровізація, виконання розпису одразу фарбами” [12, 23],а інший — „виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ” [49, 48].
Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять новутематику, нові орнаментальні мотиви, творчо наслідуючи художні традиції минулого.Але «усе нове базується на старому, асоціюючись із ним, невідоме — на відомому,складне — на тому, що вже стало зрозумілим. Недотримання цього старого і незаперечногоправила педагогіки має надзвичайно неприємні для вчителя (і, звичайно, для учнів)наслідки — втрату інтересу до предмета… [54, 132]». Тепердекоративний розпис використовують в екстер'єрі та інтер'єрі, у фарфоровій, текстильнійі поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно,широко застосовують в ужитковому декоративно-прикладному мистецтві.
На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українськогонародного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складаютьузори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративногомистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість. Урокидекоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбираннямнаочних посібників із справжніх зразків творчості.
Виконуючи петриківські розписи, пензель тримають трьома пальцямиперпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе,від тонкої лінії до потовщення, тобто, починаючи з кінчика пензля і закінчуючи натискомна його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.
Дітям, які починають займатися декоративним розписом, „слід виконуватидопоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїтитехнічні прийоми, колорит, основи композиції” [11, 63].Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазовеповторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність,яскравість кольорових барв, неабиякі можливості імпровізації роблять петриківськийдекоративний розпис доступним в початкових класах.
Характерноюрисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративногооздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністюзагального композиційного вирішення. Для тих, хто хоче опанувати основи петриківськогорозпису, просто необхідно досконало вивчити особливості творів відомих майстрівстаршого покоління таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, НадіяТимошенко, Параска Павленко. Їхні твори характеризуються композиційною злагодженістюрослинних мотивів, безпосередністю художньої мови і, найголовніше, наполегливимзбереженням типових елементів настінного малювання.
На уроках декоративного малювання учні дізнаються, як працюють художники надоздобленням предметів, як розробляється композиція малюнка. Якщо є змога, дуже кориснопоказати через епідіаскоп, який є в кожній школі, фотографії народних виробів. Заостанні роки випущені набори листівок: «Різьба по кістці», «Дерев'яна скульптура»,«Іграшки», «Кераміка», «Фарфор», «Художнє скло» та інші. Є багато наборів, що відбиваютьтворчість китайського, німецького, в'єтнамського, польського, індійського народів.Їх можна використати для показування учням. Після проведення таких бесід учні самізбиратимуть листівки і зразки народної творчості, Для проведення бесід з епідіаскопомможна об'єднати кілька класів. Ілюстрована бесіда дає змогу ознайомити дітей з кольоромі композицією в оздобленнях предметів побуту [67, 103].
Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малюванняз натури і тісно пов'язане з ним: складанню візерунка передує малювання з натурилистя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов'язуватиз уроками праці. Це закладає початки естетики праці.
Індивідуальністьу мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві — особливо.Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власніметоди і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад,Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювалавсе полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додатковішматки [38]. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконуваладуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнокфарбами [86]. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їхталант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.
Дітям,учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконуватидопоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїтитехнічні прийоми, колорит, основи композиції [5, 74].
Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовомуконтуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можнастворити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємопензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправлятине можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.
Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, відфону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значеннявиступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головнена малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити.Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці,на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольорурозміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учнібачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами,як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор нібизникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорівучні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольоруможна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір [37, 59].
Завжди треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з якиміншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червонийпоруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим,блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтимздаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежновід сусідніх кольорів.
Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають малювання й частоне знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендуватитакі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим,оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т. д. Яскраві кольори добрепоєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темнимикольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднаннятонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті).Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітямне слід — виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднуєтьсякіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевийіз зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір — жовто-зелений [2,91]. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднуєтьсяз синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінюєтон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.
При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишатиділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червонимі жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами.Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вонирозвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їхможна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботіконтрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори [68, 74].
Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтварозвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичокта естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходитичерез контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбуватиузор з пропуском [71, 49]. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчительпоказує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовуєтьсяспочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.
Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх урокахдо тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроківорнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування,від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвиткуколірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальнихпосібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видноз останніх парт [30, 41] .
У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінуютьприродні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічниходиниць, часто в одну форму вимальовують іншу. Ці знання і навички формуються приметодично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальнихпосібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урокяк щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання зпідбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольоромв різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.
Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємокольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовийсірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольоровихобкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями [68, 53].
В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, колиза бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору.Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких требаставитись схвально.
Головниму декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, єцілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості [9].Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізаціїроблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх,і в старших класах національної української школи.
Декоративно-прикладнемистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованиху певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва— матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципиі прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетнихзображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічнимизасобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні рисиокремих видів мистецтва [70, 6-7]. В історичному аспекті відбувається постійнийпроцес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої формиу мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємокласикою мистецтва.
Особливості організації і проведення уроків декоративно-прикладного мистецтваґрунтуються на загальних психолого-педагогічних закономірностях сприйняття і створеннядитячого малюнка і розвитку навичок образотворчої діяльності у молодшому шкільномувіці. Загальна схема уроків декоративного малювання багато в чому схожа з схемамиуроків малювання з натури і на теми.
2.2 Організація ізміст експериментального дослідження
У процесі аналізу методичної літератури, аналізу результатіввідвідування уроків образотворчого мистецтва, бесід із вчителями та учнями ми прийшлидо висновку, що дана проблема потребує експериментальної перевірки. На першому етапі(2007/08 навчальний рік) на основі науково обґрунтованих даних ми розробили теоретичнумодель дослідження, проаналізували методичну літературу, виявили проблему, сформулюватимету, завдання і гіпотезу дослідження. На другому етапі, у процесі власне експериментальногодослідження (2008/09 навчальний рік) здійснювалося емпіричне вивчення проблеми тапроводився формуючий експеримент.
Для початківця,щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман),акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфоровучашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).
Акварель— це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість,прозорість, чистота — основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими«манійками».
Слід пам'ятати,що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішуватибільше двох-трьох фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою.Також треба знати деякі властивості акварелі. Так, кадмій червоний темніє, руйнуєтьсяв суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорікармін та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленою розпадаються абонабувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступаєв хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсами, кобальтом фіолетовим. Ультрамаринне треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.
Починаючиз першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитисяз властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичнимикольорами, теплими та холодними тонами.
Передпочатком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими й легко бралися напензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладутьтільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку.На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Пензлем, змоченим у воді, набираютьфарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.
Пензликитреба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збираютьу пучечок і туго прив'язують звичайною ниткою до дерев'яного держальця. Такі пензликидобре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання.Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, дешерсть більш пухкіша. Пучечок набирається з двох-трьох вистригів.
Спершуновий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але поступово його доводять допотрібної форми, вибравши зайві волосинки. У зволоженому стані всі волосинки пензлязібрані в гострий кінчик.
Щоб зберігати правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом, промиваютьчистою водою і загортають у м'який папір.
Щоби створитивізерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка,традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок” [17, 20-21].
“Грібенець”– мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершуєтьсятонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разомдекілька таких мазків які нагадують грібенець.
“Зернятко”– мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Колимазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком назовні, зображеннянагадує колос.
“Горішок”– складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених другпроти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками“зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
“Перехідниймазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензельокунають в одну (наприклад, зелену), а потім в другу (наприклад, жовту). На паперізалишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.
Для опануваннятехнології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкийбілий папір.
Наведемо приклади підготовчих вправ до виконання петриківськогорозпису з опанування чотирма типами мазка [34, 16-17].
Вправа1. Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстаніодне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису.За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовжвертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води,що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярнийдо лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискуютьтак, щоб мазок був овальної форми.
/>
Вправа2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гостримкутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.
/>

Вправа3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані одинвід одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка»тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.
/>
Вправа4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика,легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитисьвиконувати впевнено, з легкістю.
/>
Вправа5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючимазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементівпетриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

/>
Вправа6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори,розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.
/>
Вправа7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженимивусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажаноробити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.
/>
Вправа8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напів-розкриту квітку — «пуп'янок».Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажанорозташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу впротилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобторозміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.
/>
Вправа9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, алекожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків«зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястоюлінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у виглядіфриза на стінах кухні, коридору тощо.
/>
Вправа10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносятьпензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківськогорозпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковийорнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробитизакладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу накольорове вирішення орнаменту та композиції.
/>
Вправа11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучившидо центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів,відстань між ними, колір.
/>
Вправа12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець»,що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією,обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконуватицю вправу легко, невимушене.

/>
Вправа13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняєтьсявід попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюютькілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квіткиз рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однаковіза розміром.
/>
Вправа14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка».Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра.Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один«бігунець» .

/>
Вправа15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликомроблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям доцентра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя,витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».
/>
Вправа16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстраціїзображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюютьсяпоєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка»,а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки— «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великіпелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіантиквітки.
/>
Вправа17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів.Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бутирізною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від формиоснови — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхіднозвернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотивуорнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків— «кривих зерняток».
/>
Вправа18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці,волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабічякої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майжекожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра,формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензляіз зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривихзерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкийнатиск пензля і відривають його від поверхні паперу. Віялоподібна форма квітки чорнобривцівбудується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи.На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.
/>
Вправа19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичене у природи.На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявленняпро пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватисяперші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існуєяк окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків— «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки». Іншиймотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див.впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.
/>

Вправа20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такітендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками,як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складноїкомпозиції.
/>
Вправа21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми(характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюютьна основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цьогомазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка).Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенькоолівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусикиі є зубцями листків.
Кленовілистки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин:тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральноїчастини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилувсього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такомуж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одномукольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованістьзображення.
/>
Вправа22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожіміж собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок,поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працюватитак, щоб кожний мазок був легким, прозорим.
/>
Вправа23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків- «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; дваінших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленькихмазків — « зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від.центра.«Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великіможливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.
/>
Вправа24. Мета – навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу(коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту).Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темнішийвідтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискуютькорпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес длянового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складаєтьсяз червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першоїдо другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб.Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно.
/>
Вправа25. Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами.В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчикпензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжкукольору, зображення стає рельєфніш, рухливіш. Бажано пробувати малювати також гуашшю.
/>
Щоб самомустворювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій.Композиція – це розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадкурослинних, у певному порядку.
Післязасвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконаннямдеяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкращезвернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробитикопії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленнюрізних речей побуту.
На першому з двох уроків, що відводяться для виконання декоративного малюнка,учні виконують нариси з натури, зразки декоративної переробки різних елементів орнаменту,робочий ескіз і лінійна побудова малюнка. На другому уроці композиція декоративногомалюнка остаточно уточнюється і завершується в кольорі.
Під час самостійної роботи школярів вчитель постійно стежить за тим, щоб вонитворчо підходили до складання композиції малюнка, до процесу декоративної переробкиформ рослинного і тваринного світу. З цією метою педагог аналізує перед всім класомнайвдаліші варіанти, концентруючи увагу дітей на конкретних елементах малюнка (витонченістьліній, вдале чергування графічних плям, красиве поєднання колірних відтінків, цільнакомпозиція і т. п.). Іноді вчитель пропонує школярам виконати додаткові зразки декоративноїпереробки форм рослинного і тваринного світу, що інтерпретуються в творчому малюнку,вимагає докладного, продуманого промальовування одного або декількох робочих ескізів.
Одночасно вчителю слід весь час стежити за тим, щоб по ходу роботи над декоративнимзавданням школярі широко використовували знання, уміння і навички, набуті на урокахмалювання з натури і на теми. Важливо також, щоб діти якомога частіше зверталисядо мотивів, окремих декоративних елементів, використовуваних в народному декоративно-прикладномумистецтві.
2.3 Результативністьекспериментального дослідження
Формуючий експеримент проводився у четвертих класах Курянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Бережанськогорайону Тернопільської області. Ним було охоплено 22 дітей експериментального та 24 учнів контрольногокласів.
Упроцесі експериментального дослідження ми включали формування практичних умінь інавичок стилізації в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало попередній відбіробразотворчих матеріалів для активізації різних видів сприймання та обмірковування,де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.
Упроцесі експериментального дослідження ми включали формування практичних умінь інавичок виконання петриківського розпису в систему уроків образотворчого мистецтва.Це передбачало наступнийконтроль та оцінювання навчальних досягнень учнів та виявлення ефективності розробленоїметодики.
На узагальнювальномуетапі експерименту вивчався стан сформованості в учнів умінь виконання петриківського розпису. Оцінка результатів констатуючогоексперименту здійснювалася за допомогою діяльнісного критерію. Цей критерій проявляєтьсяу таких показниках і уміннях:
·  впізнаватиі відрізняти декоративний народний розпис;
·  відрізнятипетриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису;
·  відображатиу петриківськомурозписі основні йогоелементи;
·  створювати візерунки з елементів петриківського розпису;
·  володіти такими мазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок»;
·  знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії;
·  використовуватиправила ритму, симетрії у власних роботах.
На основі виділенихнами критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якоговизначено рівні сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису: низький середній і високий.
Низький рівень відображає нездатність впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис; неспроможність відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису; відображати у петриківському розписі основні його елементи; створювати візерунки з елементів петриківського розпису; володіти такими мазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок»; знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії; використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах.
Середній рівень характеризується ситуативністю (тобто необхідністю значноїдопомоги вчителя) у впізнаванні декоративного народного розпису, розрізненні петриківського розпису від інших видів розпису, відображенні у петриківському розписі основних його елементів і т.ін.
Високий рівень сформованості умінь і навичок виконання петриківськогорозпису характеризується відносною самостійністю (незначною допомогою вчителя) увпізнаванні і виконанні петриківського розпису.
Порівняння даних констатуючогоетапу експерименту в ЕК і КК показує незначну різницю у показниках по кожному ізрівнів і критеріїв сформованості і навичок виконання петриківського розпису. Це дало підставу стверджувати,що учні в ЕК і КК мали однаковий потенціал до виконання петриківського розпису.
Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинулана підвищення рівнярозвитку навичоквиконання петриківського розпису, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментальногокласу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Покажемо порівняльнийаспект сформованості умінь і навичок малювання петриківського розпису в учнів експериментального і контрольногокласів (див. таблицю).
Зіставивши дані експериментальногоі контрольного класів, наведені у таблиці, слід відмітити значну різницю у показникахпо кожному із рівнів сформованості в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису. Ця різниця показує, що кількістьучнів експериментального класу, які підвищили свій рівень сформованості навичоквиконання петриківськогорозпису внаслідокекспериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження,а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень сформованості відповіднихумінь, хоча й зросла, однак несуттєво.
Таблиця Сформованістьнавичок виконання петриківського розпису в учнів експериментального і контрольного класів (у %)№ п/п Уміння
Контрольний клас
(%) Експериментальний клас (%) 1 впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис 81 95 2 відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису 76 89 3 відображати у петриківському розписі основні його елементи 74 82 4 створювати візерунки з елементів петриківського розпису 71 85 5 володіти такими мазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок» 70 84 6 знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії 74 88 7 використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах 71 86
Так, 18% учнів експериментальногокласу і 34% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості умінь і навичоквиконання петриківськогорозпису. До середньогорівня сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису відноситься найбільша кількістьучнів – 51% – ЕК і 48% – КК. Високого рівня сформованості навичок виконання петриківського розпису досягли третина учнів експериментальногокласу (31%) і 18% учнів контрольного класу (див. діаграму).
Діаграма.Результати виконання контрольних завдань учнями експериментального і контрольногокласів
/>
Одержані результатидали змогу стверджувати, що експериментальна методика формування в учнів умінь інавичок виконання петриківського розпису на уроках малювання з натури значно підвищила мотивацію учнівпочаткової школи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчоїдіяльності, яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчогомистецтва, у поєднанні різних технік виконання орнаментів. Це продемонстрували учніекспериментального класу під час роботи над завданнями. Порівняльний аналіз малюнківщодо їх якісної характеристики показав, що учні з високим рівнем сформованості уміньвиконання петриківськогорозпису мають розвинутеасоціативне мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уяви цікавимихудожніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.
Проаналізувавши результатидослідження, нами встановлено, що між виділеними педагогічними умовами, які зумовлюютьвищий рівень сформованості в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису, і уроками декоративного малюванняіснує зв’язок
Результати проведеногоаналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічнихумов формування в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису реальному навчально-виховномупроцесу початкової школи. Доведено, що впровадження їх у практику керування навчально-виховнимпроцесом при викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної,когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичній образотворчій діяльності.
Отже, виконання петриківського розпису у початковій школі є найдоступнішимвидом декоративної діяльності і займає важливе місце в їх культурному та естетичномурозвитку, а також у збагаченні та формуванні образотворчих умінь і навичок.

Висновки
Різновидом українського народного мистецтває художній розпис – окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна таорнаментаційна система оздоблення будівель, ужиткових речей і предметів розмалюванням.За матеріалом, або об’єктом декорування,розпис диференціюють на розпис кераміки, скла, дерева, тканини, металу, настіннийрозпис, художній декоративний розпис і писанкарство. Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобамиживопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужитковихпредметах. Протягом багатьох століть у різних регіонах країни формувалисямісцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальнихмотивів.
Народнедекоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художньогота особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів.Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтвостворювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народнедекоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремеслата організованих художніх промислів. У структурному відношенні декоративне мистецтвоскладається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального,декоративно-прикладного і художнього конструювання. Проте у тематичних, фігуративнихтворах декоративне мистецтво близьке до образотворчих видів. Декоративно-прикладнемистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональнітипи побутових предметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, дляаналізу якої необхідно використовують такі естетичні категорії, як вид, рід, жанрі твір.
Сьогоднідекоративне мистецтво розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема,народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Відбиваючиколективний світогляд, твори народного декоративного мистецтва позначені особистістюмайстра. Колективна та індивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючиі збагачуючи одна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувалисьтворчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступним поколінням.Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершин художнього рівня, уних нерозривно поєднуються практичність і декоративність.
Граматикаукраїнського декоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на прийомах композиціїі засобах виразності мистецького твору. До головних композиційних прийомів відносятьсяритм, метричність, симетрія, асиметрія, статика і динаміка. Окрім граматики і функціонально-ужитковоїінформації, пов'язаної із безпосереднім використанням творів декоративно-прикладногомистецтва, у них зберігаються семантичні засоби – композиційні елементи форми твору,що є підґрунтям стилізації.
Сучасний декоративний орнамент характеризується як рослинний,переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевоїфлори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів. Для народнихорнаменталістів характерні надзвичайно точний окомір і спритність руки. Усі майстрималюють без попередньо наміченого контуру, не користаючись жодним вимірювальнимінструментом. Віртуозність виконання досягається писанням за допомогою тоненькогопензлика. Сучасні майстри, що працюють в цьому жанрі, збагачують петриківський розписновими орнаментальними мотивами.
Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякіможливості імпровізації роблять декоративний розпис доступним в початкових класах.Дітям, які починають займатися декоративним розписом, слід виконувати допоміжнівправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічніприйоми, колорит, основи композиції. Головним у мистецтві є цілеспрямоване багаторазовеповторення вправ, які стануть основою творчості. Щоби створити візерунок у техніціпетриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка: “грібенець”, “зернятко”,“горішок”, “перехідний мазок”. Після засвоєння основ петриківського малювання подальшевивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпитинабуті знання.
Творидекоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітейу наших школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досягаєтой, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основмистецтва.
Велике значення українського народного розпису полягає в естетичномута художньому вихованні дітей у сучасній школі. При цьому рекомендують таку послідовністьвиконання декоративного малюнка: збір матеріалу, необхідного для виконання декоративногорозпису (листя дерев, репродукції, фотографії); вивчення об'єктів, форми яких повиннівтілитись в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо); виконання декількох варіантівдекоративних елементів; виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;виконання декоративного рисунка олівцем; виконання декоративного малюнка фарбами.
Експериментальне дослідження було пов’язане із формуванням в учнів умінь виконанняпетриківського розпису, а саме: впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис; відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису; відображати у петриківському розписі основнійого елементи; створювати візерунки з елементів декоративного розпису; володіти такими мазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок»; знати порядок утворень найпростіших орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії; використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах. На основі виділених критеріївздійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівнісформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису: низький середнійі високий.
Робота, яка проводиласянами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня розвиткунавичок виконання петриківського розпису, а також якості знань і вмінь молодшихшколярів. Експериментальна методика формування в учнів умінь виконання петриківськогорозпису на уроках малювання з натури значно підвищила мотивацію учнів початковоїшколи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчої діяльності,яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, упоєднанні різних технік виконання орнаментів. Порівняльний аналіз малюнків показав,що учні з високим рівнем сформованості умінь виконання петриківського розпису маютьрозвинуте асоціативне мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченістьуяви цікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.
Результати проведеногоаналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічнихумов формування в учнів умінь і навичок виконання петриківського розпису реальномунавчально-виховному процесу початкової школи. Впровадження їх у практику керуваннянавчально-виховним процесом при викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченнюемоційної, мотиваційної, когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичнійобразотворчій діяльності.

Список використаної літератури
1.        Алёхин А.Д.Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254с.
2.  Антонович Є. А., Проців В. І., Сеид С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.
3.        АнтоновичЄ.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. — Льв.,1992. — 271 с.
4.        БучинськийС.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.
5.  Велигоцкая И. Украинская народная живопись // Декоративное искусство. — М., 1976.
6.        Величко Ю.В.Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989. — 191 с.
7.        ВиноградоваГ. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
8.        ВишневськийО. Основні засади концепції українського виховання / Матер. наук.-практ. конф. «Національневиховання молоді в навчаль-них закладах». – Львів, 1994. – С. 9-13.
9.        Вікова психологія/ За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 270с.
10.      ВільчинськийВ.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. — К.: Рад. шк., 1991. — 128 с.
11.      ВыготскийЛ.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573с.
12.      ГалузинськийВ.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.
13.      Гандзій П.А.,Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. –224 с.
14.  Герман М.М., Скатерщинов В. К. Основные принципи классификации видов искусств. — М., 1982. – 224 с.
15.      Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1974. — №3. – С. 23-25.
16.      Глухенькая Л. Татьяна Пата. — К.: Мистецтво, 1973.
17.      ГуменниковаТ.Р. Українські народні традиції як засіб формування першооснов моральної культури// Початкова школа. – 1996. – №1. – С. 38-40.
18.      Демченко І.Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа.– 2002. – №6. – С. 62-64.
19.      ЗавалевськийЮ. Громадянське становлення учнів у процесі виховної діяльності // Рідна школа.– 2003. – №6. – С. 17-19.
20.      ЗадорожнийВ.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1 — 3 класи. — К.: Рад. шк.,1972. — 151 с.
21.  Історія народногогосподарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. — К., 1983. — Т. 1. — С. 154-197.
22.      Кабиш Ю.І.Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. – 1981.– С. 48-50.
23.      Калініна Е.Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №2. –С. 37-38.
24.      Кальнинг А.К.Акварельная живопись. — М.: Искусство, 1968. — 76 с.
25.      Кащенко Л.Катерина Білокур. — К.: Мистецтво, 1975. – 86 с.
26.      Кибрик Е.А.К вопросу о композиции // Вопросы. изобразительного искусства. — М.: Сов. художник,1954. — С. 31-45.
27.      КириченкоМ.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. — К.: Освіта, 1996. — 128 с.
28.      КириченкоМ.А. Учіться малювати. — К.: Рад. шк., 1987. — 58 с.
29.      Кловак Г.Т.“Рідну землю, де живем, Україною зовем” // Початкова школа. – 1992. – №1. – С. 53-58.
30.      КоломієцьЮ. Використання українських традицій, звичаїв і обрядів у вихованні учнів молодшихкласів // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 1998. – №3. – С. 12-17.
31.      Конопко О.Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.
32.      Концепціянаціонального виховання // Рідна школа. – 1995. — №6. – С. 18-25.
33.      Кузин В.С.Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
34.      ЛюбарськаЛ. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.
35.      Мартинюк І.В.Національна система виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. – 1994. — №3. –С. 13-17.
36.      МасленниковаЗ. Работа красками в школе. — Л.: Учпедгиз, 1959. – 80 с.
37.      Мейлах Б.С.Процесс творчества и художественное восприятие. – М.: Просвещение, 1985. – 318 с.
38.      МиримановВ.В. Малая историяискусства: Первобытное и традицион-ное искусетво. — М.: Знание, 1973. – 456 с.
39.      Морди Анриде. История декоративно-прикладногоискусства. — М.: Капитолий, 1992. – 688 с.
40.      НиканороваН.П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. –М.: Педагогика, 1975. – 136 с.
41.      ОрловскийГ.И. О художественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.
42.      Островский Григорий. Добрый лев Марии Примаченко. – М.: Совре-менный художник, 1990. – 112 с.
43.      Павлов В.П.Сучасна українська акварель. — К.: Мистецтво, 1978. — 39 с.
44.      Парнах М.Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.
45.      Пеленков А.И.Развитие творческих способностей на уроках изобразительной деятельности // Начальнаяшкола. – 1997. – №7. – С. 19-23.
46.      ПилипенкоД.Г. Малювання з методикою викладання. — К.: НДПІ, 1971. — 35 с.
47.      Підласий І.Ідеали українського виховання // Рідна школа. – 2000. — №4. – С. 6-13.
48.      Проців В.I.,Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. — К.: Рад. шк., 1982. — 158с.
49.      Пхеденко І.Школа і світоглядне виховання // Людина і світ. – 1989. – №4. – С. 13-15.
50.      РабиновичМ. Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногих животных и птиц и ее применениев рисунке. – М.: Просвещение, 1978. – 212 с.
51.      Рагозіна В.Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтвота освіта. – 1997. – №2. – С. 5-8.
52.      Ревякин П.П.Техника акварельной живописи. — М.: Госстройиздат, 1959. – 221 с.
53.      РостовцевН. Н. Учебный рисунок. – М.: Просвещение,1976. – 222 с.
54.      РостовцевН.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. — М.: Агар, 1998.– 251 с.
55.      РостовцевН.Н. Учебный рисунок. — М.: Просвещение, 1976. — 287 с.
56.      Савченко О.Я.Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.
57.      Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво. — К.: Освіта, 1981. – 114 с.
58.      Семеног О.Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти.– 1998. – №2. – С. 47-51.
59.      СтельмаховичМ. Т. Українська родинна педагогіка. — К.: ІСДО, 1996. – 223 с.
60.      Ступарик Б.М.Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія. – 1996. — №2. – С. 87-95.
61.      СухомлинськийВ.О. Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад. шк., 1973. — Т 3. — 464 с.
62.      ТерентьевА.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка и живописи. – М.: Просвещение,1980. – 126 с.
63.      ТитаренкоВ. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головнийчинник формування особистості // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 2000. – №8.– С. 19-20.
64.  Тищенко О.Р.Декоративно-прикладнемистецтво східних слов'ян і давньоруської народності. — К.: Основи, 1985. – 188с.
65.      ТомашевськийВ. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Ріднашкола. – 2000. – №4. – С. 48-49.
66.      Урботіс С.Особливості національного виховання // Рідна школа. – 1996. — №10. – С. 20-22.
67.      Федір Панко. Альбом. — К.: Мистецтво, 197S.
68.      Черниш П.Вплив народної педагогіки на формування громадянина України // Рідна школа. – 1996.- №10. – С. 37-41.
69.      Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись. — К.: «Реклама», 1989. – 216 с.
70.      Шмалько Г.Національне виховання як цілісна система // Рідна школа. – 2000. — №7. – С. 32-33.

ДодаткИ
Додаток А
Конспект уроку образотворчого мистецтва
Тема. Малювання композиції «Подарунок для бабусі» (кухонна дощечка).
Мета. Ознайомити учнів із виражальними можливостями декоративної композиції: композиційною організацією замкненої геометричної фігури в прямокутнику; підпорядкованості форми та розміру елементів композиції. Вчити бачити і розуміти прекрасне в навколишньому житті. Закріплювати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії. Розвивати уяву, фантазію. Виховувати повагу до старших.
Обладнання. Таблиці, фотографії, ілюстрації виробів народних майстрів, різні кухонні дощечки.
Хід уроку
I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
II. Робота над темою уроку.
1. Актуалізація опорних знань учнів.
· Дітки, у кого із вас є бабуся?
· Чи живе вона разом з вами?
· У кого бабуся живе в іншому місті чи селі?
· Що ви можете про неї розповісти? (Діти діляться своїми думками).
· Як ви допомагаєте своїй бабусі?
·   Чи розповідає вам казки? А чи пам'ятаєте казку Ш.Перро «Червона Шапочка»?
·   Про що у ній розповідається?
2. Літературна композиція«Червона Шапочка».
Мама. Донечко!
Червона Шапочка. Що, матусенько?
Мама. Донечко, сьогодні у нашої бабусі День народження. Я хочу, щоб ти сходила і привітала її. Ось я спекла святковий пиріг з яблуками, віднеси, будь ласка, їй.
Червона Шапочка. Добре, матусенько! Я із задоволенням сходжу до бабусі. Ось я вже і подарунок приготувала, сама розмалювала ось таку кухонну дощечку. (Показує кухонну дощечку).
Мама. Ой, яка гарна! Квіти, які ти намалювала, наче живі. Скільки ж тепла і любові до бабусі ти передала у цих квітах!
Червона Шапочка. Так, я дуже-дуже люблю свою бабусю. То я піду вже, матусю?
Мама. Іди, донечко, але довго не барись.
(Із-за кущів виглядає Вовк, ричить, хоче злякати дівчинку, але вона голосно сміється).
Вовк. Ти чого смієшся? Що, ти мене не боїшся?
Червона Шапочка. Ну звичайно, ні!
Вовк. Але я тебе можу з'їсти!
Червона Шапочка. Ти цього не зможеш зробити, тому що ти такий добрий, лагідний, І очі у тебе лагідні.
Вовк. Невже такий гарний? Але ж мене ніхто не любить.
Червона Шапочка. Чому ніхто? Я тебе люблю.
Вовк. Ой лишенько, то я вже зовсім добрий став, як той маленький І ласкавий котик, від твоїх добрих і теплих слів. А куди ж ти йдеш?
Червона Шапочка. До бабусі на День народження. Пішли зі мною. Ось я і пиріг смачний несу, і дощечку кухонну, яку сама розмалювала.
Вовк. Дуже вдячний за запрошення. Але ж у мене подарунка немає. Давай бабусі подаруємо ці гарні квіти.
Червона Шапочка. Що ти, Вовчику! Квіток не можна рвати, вони живі! 1 хочуть, щоб ми не рвали їх, а милувалися ними. Я квіточки не рвала, а намалювала на дощечці. А ти краще допомагатимеш бабусі по господарству. (Підходять до хати. Стукають у двері).
Бабуся. Хто там?
Червона Шапочка.
Чую, хвіртка зарипіла,
Це бабуся наша мила!
Мчу скоріше зустрічати,
А старенька, як завжди,
Починає пригощати:
— Ну ж бо, ближче підійди.
Як завжди, з її приходом
Стане весело в сім'ї.
Все послухаємо згодом —
І казки, й пісні її.
Чую, хвіртка зарипіла,
У дворі бабуся мила!
Обніму хутчіш стареньку.
Нині хороше в саду!
Ковдру винесу м'якеньку,
Дві подушки покладу.
Поряд сядем на терасці,
Старшим я наллю чайку,
І полинемо у казці
На казковім літаку… (С. Гюльнехра).
Бабуся. Добрий день, моя внученько,
Добрий день. Вовчику. Червона Шапочка. Люба бабусю, тебе я вітаю,
Радості, щастя, здоров'я бажаю!
Хай тобі сонечко світить яскраво,
Квіти буяють і стеляться трави.
Бажаю тобі я сто років прожити,
Нехай тебе люблять онуки і діти.
Нехай тебе старість не квапить, минає,
І серце твоє хай нещастя не крає.
Живи ти ще довго на світі оцім —
На радість онукам і дітям своїм! (С. Патра).
Бабуся. Дякую, дякую, рідненька!
Червона Шапочка. Ось тобі подарунок, який я приготувала сама. (Дає кухонну дощечку.)
Бабуся. Ой, яка вона чудова! А квіти, неначе живі. Ти дуже гарно малюєш, молодець!
Вовк. А я, бабусю, завжди допомагатиму тобі по господарству. Бабуся. Дякую тобі, внученько, дякую тобі, Вовчику! А зараз я вас запрошую до столу пити чай із смачним пирогом.
Вчитель. А ви, дітки, як вітаєте своїх бабусь? Можливо, хтось із вас знає віршики про них.
3. Вступна бесіда.
· Пригадайте, що подарувала Червона Шапочка своїй бабусі.
· Що було зображено на кухонній дощечці? (Демонструється кухонна дощечка).
· Як називається узор, який має довільну композицію? {Візерунком.)
· А якщо узор утворюється шляхом ритмічного повторення, чергування елементів? (То він називається орнаментом).
· То який узор зображений на цій дощечці?
· Художник в узорі може намалювати такі елементи, яких у природної квітки немає. Така переробка природних форм називається декоративною або стилізованою.
4. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).
5. Поетапне виконання композиції вчителем.
6.Практична діяльність учнів.
III. Підсумок уроку.
1.Перегляд і оцінювання композиції вчителем.
2.Демонстрування виробів учнями.
Додаток Б
Конспект уроку образотворчого мистецтва
Тема. Ритмічний поворот елементів у крузі. Візерунок для круглого блюда.
Мета. Продовжити знайомство учнів із традиційним видом українського декоративно-прикладного мистецтва — петриківським розписом. Закріплювати поняття про ритм, симетрію. Розвивати відчуття кольорової гармонії, зорово-рухової координації, уяви, фантазії при створенні декоративної композиції у крузі. Вдосконалювати навички роботи з фарбами. Виховувати любов до мистецтва.
Обладнання. Декоративнітарелі, фотографії, слайди, роботи дітей, таблиці, малюнки Із зображенням декоративних розписів на предметах домашнього вжитку. Г. Самарська «Шкатулка», В. Гуз «Таріль, баклага», Ф.Панко, вироби з дерева «Декоративний розпис».
Хід уроку
I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
II. Робота над темою уроку.
1. Вступна частина.
— Багато майстрів декоративно-прикладного мистецтва виготовляють і розписують не лише тарілки, а й інші предмети домашнього вжитку.
Як ми вже говорили на попередньому уроці, одним із найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису в Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області. Від покоління до покоління тут передавалися основи декоративного розпису господарських і побутових речей. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту. Він відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення.
Для малювання використовували крейду, сажу, кольорову глину, саморобні рослинні фарби, анілінові фарбники. Малюнок наносили за допомогою пензлика, виготовленого з котячої шерсті, а грона калини вимальовували кінчиком пальця. Анілінові барвники, як і рослинні, розводили жовтком.
3. Практична діяльністьучителя та учнів.
— В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Спочатку намалюйте коло. Поміркуйте над тим, з яких елементів складатиметься візерунок і як його розташувати. Якщо захочете прикрасити тарілку симетричним візерунком, треба спочатку поділити коло на рівні частини, а вже потім промалювати елементи. Визначивши основні елементи композиції, наприклад, найбільшої квітки чи грона ягід, намалюйте їх, а потім окремими мазками зробіть пелюстки майбутніх квітів.
Спробуйте скористатися різними типами мазків.
4. Словникова робота.
Орнаментом називаєтьсяузор, який утворюється шляхом ритмічного повторення, чергування елементів.
Візерунком називаєтьсяузор, який має довільну композицію.
IV. Підсумок уроку. Виставка та аналіз малюнків.

Не сдавайте скачаную работу преподавателю!

Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Заказать работу:

!	Курсовая работа
!	Дипломная работа
!	Реферат
!	Решение задач
!	Отчет по практике
!	Контрольная работа

Пишем реферат самостоятельно:

!	Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
!	План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
!	Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
!	Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
!	Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:

→	Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Другие популярные рефераты:

Реферат	Механические волны
Реферат	Обратная матрица
Реферат	Инверсия и ее применение
Реферат	Социокультурная динамика межпоколенных взаимодействий
Реферат	Расследование преступлений в сфере компьютерной информации
Реферат	Туристско-краеведческая характеристика Калининградской области
Реферат	Организация административно-хозяйственной службы гостиницы
Реферат	Диагностика психологической готовности ребенка к школе 2
Реферат	Модель современного менеджера
Реферат	Условия формирования военно-административной системы Южного Зауралья в XVII - первой половине XIX века

Сейчас смотрят :

Реферат	Коллектив
Реферат	Специфика активного и пассивного словаря детей младшего школьного возраста
Реферат	Новая экономическая политика 1921 - 1929 гг.
Реферат	Концепт красота в русском и английском языках
Реферат	Модели аналоговых пассивных компонентов программного пакета MicroCAP-7
Реферат	Воздействие радиационного излучения на операционные усилители
Реферат	Мировая полит-история
Реферат	Психологические операции США против СССР
Реферат	Восточный кризис
Реферат	Организация коммерческой деятельности в России и пути ее улучшения
Реферат	Теории лидерства. Роль лидера в управлении организацией 3
Реферат	57. Сущность вэд: основные виды и формы
Реферат	Несменяемый Октавиан Август
Реферат	Конкуренция в туризме. Стратегия поведения фирм в условиях конкуренции на примере турагентства
Реферат	Организация бухгалтерского учета на предприятии ЗАО НПП "Бетта"

Реферат по предмету "Педагогика"

Твори українського народного мистецтва як чинник формування національно-культурної свідомості молодших школярів

Другие популярные рефераты:

Сейчас смотрят :