Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі

Вступ
Завдання фізичного виховання виходять наключові позиції після прийняття законів України «Про дошкільну освіту»,«Про фізичну культуру», «Національної доктрини розвитку освіти»,прийняття «Базового компонента дошкільної освіти». Сьогодні фізичневиховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей,підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до руховихумінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість,гнучкість), формування культури здоров’я.
Турботу про здоров’я, про потребу виробляти вдитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документахта програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надаєтьсяздоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. УКонвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей імолоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивноїповедінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах «Малятко»,«Дитина», у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери «Я Сам»)проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складниківповноцінного розвитку дошкільнят.
Через економічні обмеження екологічну кризубільшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначаєтьсяна їхньому здоров’ї.
Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховногопроцесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах можезумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями,скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі здітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.
Основою системи фізичного виховання в ДНЗзалишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій формроботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання таважливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.
Рухливі ігри досить важливі для всебічногорозвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а йу тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягатиуспіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неїполіпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система,виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.
Значення рухливої гри для гармонійногорозвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчаютьпсихологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт — надавав важливого значення рухливим іграм з правилами — як засобу розвитку самоорганізованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював надпроблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація такерівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагогиХухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва,Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливихігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток удітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливимзасобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.
Актуальні проблеми, а саме проблеми руховоїактивізації дітей в сучасних дошкільних закладах та сім’ї зумовлює вибір теми«Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку». Виходячиз теми можна сформулювати таку мету дослідження:
зробити аналіз психологічної, педагогічної таметодичної літератури з дослідженої проблеми;
виявити вплив рухливої гри на всебічнийрозвиток дітей дошкільного віку;
виявити вплив на фізичний розвиток;
підготувати методичні рекомендації длявихователів ДНЗ та сім’ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічномупроцесі та повсякденному житті;
проаналізувати планування рухливих ігор;
спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.
У процесі роботи використовуються методинауково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:
аналіз літературних джерел;
аналіз планів роботи вихователів;
педагогічні спостереження;
анкетування;
вивчення результатів роботи;
експеримент;
схеми і таблиці.
Об’єкт дослідження — фізичне виховання дітейдошкільного віку.
Предмет — це рухливі ігри як засіб фізичноговиховання.
Розділ 11.1 Аналіз літературних джерел з питання використаннярухливих ігор для дітей дошкільного віку1.1.1 Історія рухливих ігор
Як звернутись до історії людської світової культури,то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, азв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурногожиття, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом позамежами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.
За всіх часів усі народи мали свої національніігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Бібліїсправедливо сказано про різні народи: «по іграх впізнаєш їх».
Кожний народ створював свої національні ігри.В.В. Гриневський відмітив: «У всіх народів існує більш або менш значнийзапас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу». Без ігор не обходилосьні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, якправило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобомоздоровлення.
Багато ігор передавались в спадок від старшихчасів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часомстворювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною міроюнаслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Длядитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а живачастка її світу, в якому все було живим, мислячим.
Якщо звернутися до історії людської світовоїкультури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки зарадирозваги, а зв’язані були з вимо — гами життя, або ігри пов’язувались зрелігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникалинезалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжуютьмало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскравазображувальність.
Вчені педагоги й психологи чималообмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію,але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава- це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатнадля старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребуютьнавіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться наігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себезнати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природнійнахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграхдуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когосьперемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе невбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає тогорозвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросепри цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; вінвизначає, що кожна жива істота вже має спадщину — нахил до діяльності напідставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або перейманнятого, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя.Американський психолог Карр каже: "Ігри — то такі моменти життя дитини,які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:
1) приємне використання часу;
2) вихід для зайвої енергії, яка б моглаприйняти антисоціальний напрямок;
3) спочинок;
4) витрачені сили знову урівноважуються;
5) сили тіла і душі працюють;
6) вплив на виховання.
Варто зазначити, що чимало великихписьменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде,Жорж-Санд, — щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньоїтворчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичнийосуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: «Хайдочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ніліри».
Тільки в часи великого відродженнязахідно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. ТакВітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичногой морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень,Рабле, Локк, Фенелон, Руссо — усі ці видатні французькі і англійськіпедагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання.Фребель сміливо висловлюється, що «гра — є вільний необхідний прояв тоговнутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина».
Фізичне виховання дітей — складова загальної системикомуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукоюрозроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, якодностайно визначають дослідники, є гра.
Ще представники античної педагогіки, яка порядз іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часинауки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійногорозвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотельзазначав: «До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчаннядитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організмне був бездіяльним». Ігри народів стародавньої Греції були одним ізважливіших засобів фізичного розвитку.
Перша половина 19 століття позначена спробамиорганізації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатнийросійський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той часфребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення івигадування таких ігор, у яких мало дитячого.
Український письменник Г. Довженко стверджує,що народні ігри — це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючисьу народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями таобрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національноїсамосвідомості.
Використання українських народних ігор унавчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час виборународної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючинародні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.
Сезонно-обрядові ігри добираються відповіднодо сезону і відповідно до календарних свят.
Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я,приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини,вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним будеі ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати угрі.
Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідатипро те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, адля того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті такожвикористовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо упублікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічнихатрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їхвиготовлення.
1.2 Теорія1.2.1 Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах
Соціальна функція. Рухлива гра не можлива позаспілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо вній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральнихпроцесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда вспілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуютьсяемоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, якийпереноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісноївзаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігризадовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних іважливих видів взаємовідносин; співпраця — допомога товаришам у грі тасуперництво.
Одоровча функція. В основу рухливих ігорзакладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів іситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів,сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливіігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальнупрацездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму,зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища,впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.
Виховна функція. Через рухливі ігриздійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним,духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєвонеобхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах ітрудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє,засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатитируховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливаєна засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила,швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань,засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяєзабезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що даєзмогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоместавлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але іпродуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання,допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.
Моральна функція. Це специфічна людська риса,яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутихінтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральномурозвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історіїрозвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цихігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними йнародними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвиткузнарядь праці, військової техніки й стратегії.
Рухова активність — важлива умова всебічногорозвитку дошкільників.
Кожен хоче бачити свою дитину здоровою,веселою, гарною, фізично розвиненою. Поряд із цілком природною турботою прочистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу вруках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів.Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищийдля дитячого організму, що росте й розвивається.
Рухова активність є природною біологічноюпотребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка «йогоприродною стихією».
Рухи є важливою складовою частиною будь-якоговиду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації,яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей уфізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.
Необхідний обсяг рухової активності дітей євирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.
У процесі фізичного виховання з'являютьсяумови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольовихякостей естетичного сприймання.
Рухова активність — засіб повноцінногорозвитку та підготовки дітей. Рухи належать до фундаментальних та складних явищприроди. З філософських позицій рух підкреслює діалектичну єдність живої інеживої природи. Рух звернув на себе увагу провідних вчених найрізноманітнішихнаправлень. Цей феномен вивчали фізики (І. Ньютон, А. Енштейн), біологи (Ч. Дарвін,І. Мечніков), фізіологи (І. Сеченов, І. Папов, А. Уктомський, Л.А. Орбелі) психологи(Б.М. Теплов, А.Р. Лурія).
Особливе місце займає рух людини удослідженнях вчених з фізичної культури і спорту (П.Ф. Лєсгафта, В.В. Горинського),спортивних кардіологів (А. Дембо), а також у працях помітних спортивнихспеціалістів (Н. Озоліна, В. Дьячкова, А. Новікова, Л. Матвеєва, В. Зацірського).
Природа дала дитині вроджене прагнення доруху, наділивши дуже цінним почуттям — почуттям «м'язової радості», якевона відчуває рухаючись.1.2.2 Чи потрібно розвивати у дитини м’язову силу?
Рівень розвитку основних рухових якостей — спритності, швидкості, витривалості дозволяє дитині успішно оволодіватируховими уміннями (бігом, стрибками, метанням) та спортивними вправами (ходьбана лижах, їзда на велосипеді, плавання). До перерахованих рухових якостейналежить також і м'язова сила — здатність до прояву м’язових зусиль, від якоїзалежить правильність оволодіння рухами. Не маючи достатньої сили, не можнашвидко чи довго бігати, плавати, ходити на лижах, високо стрибати, далекометати. Міцна сильна дитина легко засвоює нові рухи, вона впевнена в собі,здатна переносити труднощі і навіть любить вправи з більшим навантаженням. Маленькадитина вже на першому році життя намагається ще несвідомо, за внутрішнімспонуканням вправляти свої м'язи доступними йому рухами. Спочатку вона махаєруками і ногами, прагне повертатися зі спини на живіт, підтягуватися іпідніматись, тримаючись за опору. Все це сприяє зміцненню м'язів, зв'язок тасуглобів, розвиває координацію рухів, створює реальні можливості для швидкогооволодіння способами пересування — лазінням, ходьбою, бігом. Спостерігаючи замалюком, можна бачити, як він неодноразово присідає, пружинячи ногами, і цимрухом вправляє м’язи ніг. Жестами, мімікою чи криком малюк дуже наполегливопросить дорослого подати кинутий ним предмет (іграшку, м'яч) тільки для того,щоб знову його кинути. З кожним днем його рухи стають впевненішими,цілеспрямованішими, скорочуються непотрібні зусилля, зміцнюються м'язи. Тепердитина може керувати своїм тілом. Від цього вона стає активнішою, самостійнішою.Подальший ріст сили розширює рухові можливості дітей, веде до появи новихрухів, удосконалюються вже наявні уміння.
Фізичний розвиток дітей та рухливість залежитьвід тих умов, у яких вони живуть, і запропонованого режиму.1.2.3 Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічномувихованні дітей дошкільного віку
В сучасній оцінці навчання дітей дошкільноговіку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, щороблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільноїуваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалупроходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного вихованнянаголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формоюорганізації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.
Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркінвідзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі:“Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м’язів,досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, недиференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань даютьможливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскравідраматичні дії"
При проведенні планомірної роботи з фізичноговиховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухитіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують йогосинтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервовусистему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, взалежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.
С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинськийзазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних,моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і щераз говорити: турбота про здоров’я — це найважливіший труд вихователя. Віджиттєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд,розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” — підкреслював В.О. Сухомлинський.
Тому, різні організаційні форми з фізичноговиховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимальноактивізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами,викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення,які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу таінтенсивності м’язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивніемоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їхпрацездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використаннякомплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу назміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітямемоційне задоволення.
Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець,М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільноговіку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити довикористання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічнийпроцес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.
Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець,Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженняхпідкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільновикористовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які єадекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою,специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічнийрозвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності,яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністюдітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що єдоступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті,активного пізнання нею дій і відносин дорослих".
Ігрова діяльність, як основна діяльність тіснопов’язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни упсихічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джереломрозвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).
У грі є всі необхідні умови для виявленняжиттєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережитиважливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського,гра — це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетвореннянавколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більшніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захопленаплином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійнорозпоряджується своїми ж творіннями".
Один із засновників системи фізичноговиховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині туповноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бутиважелем дошкільного виховання".
Питання про значення гри у вихованні дитинирозглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із нихрозцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені,лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф.Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання.Джерелом зміцнення сили і здоров’я дітей вони вважали народні ігри і розваги,самобутні народні вправи. Гра — це могутній виховний засіб, який виробилолюдство і тому в ній істотна потреба людської природи — стверджував К.Д. Ушинський.
Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїйоригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Вінрозглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.
В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва,Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, йогопрацездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжуєтьсяемоційними переживаннями.
Грою як прийомом навчання широко користувалисяу дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренкозазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвиткудитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Безпсихічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозноговиховного значення, що обов’язково потрібно враховувати при керівництві грою.
Питання про роль гри, ігрових прийомів, якдіяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової,Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової,Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішуванняпевних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова,яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможезадовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнаннянавколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що дітиграються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.
Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М.Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвиткудитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічнихпроцесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Такимчином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі всередині його ігрової діяльності".
Посилаючись на твердження психологічних іпедагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє великуроль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як методнавчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.
Загальноприйнятим положенням є те, що упроцесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належитьрухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання,рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховнихзавдань.
У розробці питань удосконалення теорії таметодики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, якзасобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом дослідженьбагатьох наукових співробітників.
М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграмцентральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільністьвикористання у молодших групах — імітаційних ігор, у середній групі — складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі — ігорзмагального характеру.
Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітеймолодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак,нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобунавчання.
В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової,Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів здітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде проімітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (бігна носочках, підстрибування та ін.).
Вивченню змін, що відбуваються у процесірозвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючогозастосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесіфізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновокдослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого рокужиття може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але йшляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що упроцесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише якзасіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливодоведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуютьсятакі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результатівідбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форманавчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання,лазіння та деяких видів стрибків).
Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М.Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділидіти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуютьсяпедагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова,М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціональновикористовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюєтьсятим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, аголовне — не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухливагра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку,тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати руховінавички з основних рухів.
Саме на етапі удосконалення основних рухівдіти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективнийспосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, надумку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкістьрухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяєнаявність певних факторів у рухливій грі:
самостійне розв’язування рухових завдань зврахуванням ігрової ситуації;
швидке виконання основних рухів;
відсутність часу для підготовки до виконанняосновного руху;
швидке переключення з одного руху на інший;
емоційна насиченість;
узгодження своїх рухів з діями ведучого таінших дітей.
Причому, лише послідовне врахування усіх цихфакторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконанняосновних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна.
Значенню рухливих ігор, як засобу і методуудосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва,Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодшийшкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народнимнаціональним іграм.
Виходячи із вищезазначеного, можна зробитивисновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапізакріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками,одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Грастановить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачаєсвідоме відтворення і удосконалення нових рухів".
Поряд з вивченням проблеми використаннярухливої гри, як засобу всебічного виховання, були проведені дослідження зокремих питань змісту, організації і методики проведення рухливих ігор. Так, Л.М.Коровіною встановлено ефективність використання змагального методу і творчихзавдань у рухливих іграх дітей 6-ти років. Е.А. Степаненкова досліджувалапитання формування орієнтації у просторі у дітей старшого дошкільного віку врухливих іграх.
Проблемні використання рухливої гри дляудосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Воназазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріпленняосновних рухів.
Впливові рухливих ігор на фізичний розвитокдітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігризміцнюють опорно-м’язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки,гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів,вентиляцію легень.
Л.В. Артемова досліджувала проблему формуваннявзаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами,в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки,на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільноговіку свідоме відношення до обов’язкового виконання правил гри формуєтьсяпоступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвомвихователя, на другому — під впливом тих дітей, які добре усвідомлюютьсуспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стаютьфактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі.
Аналіз літературних джерел дозволяє зробитивисновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвитуособистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася великаувага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основнихзасобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухливагра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність,позитивно впливає на нервову систему.
Як бачимо, питання доцільності використаннягри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всімапедагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали віковіособливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний танаочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а такожтвердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.
Висновок: Таким чином, рухлива гра — явищесуспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їхвплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичнійлітературі належним чином.
Великий вклад у розвиток теорії рухливої гривніс Т.Ф. Лесгафт.1.3 Значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітейдошкільного віку
Гра — одна з основних форм діяльності людини,особливо важливе місце вона займає у житті дитини.
Однією з цих особливостей ігрової діяльності єїї відносна незалежність від практичних потреб життя. Гравці керуються восновному безпосереднім інтересом до самого процесу гри чи до її змісту.
Мотивом до гри є можливість перевірити своїздібності, силу, намагання отримати позитивні емоції, радісне почуттязадоволення своєю активністю, досягнутими успіхами.
Другою характерною особливістю гри є тіснийзв’язок із суспільним життям. В іграх відображаються важливі явища навколишньогосередовища.
Деякі дослідники виділяють в якості однієї зважливих особливостей ігрової діяльності повну свободу вияву і навітьпідкреслюють недопустимість якого-небудь втручання зі сторони. Але такабезгранична свобода може призвести до прояву не зовсім хороших сторін гравців.
В грі важлива тільки певна міра свободи як вприйнятті рішень і виборі засобів реалізації, так і в практичному здійсненнівідповідних ігрових дій. Свободу дітей в грі треба певним чином контролювати ірегулювати, щоб ігрові дії завжди були в рамках однакових для всіх умов ідобровільно взятих ролей. Тільки в цьому випадку ігрова діяльність стає засобомвиховання.
Ігри набувають справді освітньо-виховногозначення тільки тоді, коли спеціально відбираються, уточнюються за змістом іоформлюються саме в педагогічних цілях.
Значне місце в ігровій діяльності займаютьігри, в яких вирішення завдань виконуються різноманітні рухові дії у форміходьби, бігу, стрибках, метанні. Саме ці ігри називаються рухливими. Такимчином, рухливі ігри — це емоційно забарвлена рухова діяльність, обмеженаправилами.
Ігрова діяльність в них характеризується більшчи менш складною взаємодією її учасників — та взаємовідносинами між гравцями.
Найбільш суттєвими є взаємовідносини:
а) змагання
б) ігрове співробітництво
В результаті прояву таких взаємовідносинпроцес ігрової взаємодії приймає різноманітний характер. Постійно і раптовостворює нові умови, виникають нові ситуації.
Взаємовідносини змагання і ігрової співпраці,постійна взаємодія гравців, зміна ігрових умов, задач, практичних дій і зусиль — характерні особливості рухливих ігор.
Відносини між гравцями в змаганні повинні бутив рамках норм поведінки (правил). Постійна зміна умов викликає необхідністьорієнтуватися в них. В зв’язку з цим треба виявляти спостережливість, швидкоаналізувати і обдумувати дії. Тільки в такому випадку можна в потрібний моментсамостійно вирішити рухові завдання, вибрати і використати найбільш доцільні вданій ситуації способи вирішення необхідних дій.
В рухливих іграх широко використовуютьсяраніше набуті чи засвоєні рухливі уміння. Інколи вони виконуються у звичнихситуаціях, але частіше всього треба змінювати їх у відповідності з умовами. Врезультаті, з однієї сторони, формується і удосконалюється уміння керувати своїмирухами в змінних умовах чи загальному збудженні. З іншої сторони — удосконалюються засвоєні рухи, а також уміння ними користуватися.
Засвоєння нових і складних форм руху в гріпроблематичне. Тому для формування і удосконаленні техніки руху потрібне спеціальненавчання.
Рухливі ігри не мають вибіркові, точнорозраховані по навантаженню дії на м’язи, суглоби, на опірно-рухову систему.
Дуже специфічний вплив рухлива гра здійснює нарозвиток рухових якостей. В іграх ці якості розвиваються комплексно. Це сприяєїх широкому «переносу» і вияву їх у різних видах і умовах діяльності.
Рухові якості — це показники різних рухливихякостей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій відбуваєтьсянеперервно, але нерівномірно. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому,а головне — більш гармонійному дозріванню морфологічних структур тафункціональних систем організму дитини. За допомогою фізичних вправ та ігорможна активно впливати на процес розвитку рухальних якостей, згладжуватинерівності та виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.
Спритність виявляється у здатності оволодіватиновими рухами та швидко перебудовувати їх у відповідності з змінами в оточенні.Діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів.
Спритність покращується у вправах з швидкоюзміною ситуації, де вимагається точність, швидкість та координація рухів.
Сила. У дітей краще розвинені м’язи тулуба,слабше — м’язи кінцівок. Вправи для виховання у дітей сили повинні бути в основномудинамічними.
Одночасно з вихованням сили необхідновироблювати у дітей здатність розслабляти м’язи після їх напруження.
Особливу увагу у фізичному вихованні дітейпотрібно приділяти на розвиток швидкості. При розвитку у дітей швидкостівирішуються дві основні задачі: збільшення швидкості простих рухів тазбільшення частоти рухів.
Велике значення мають і складні рухові реакції.Основні з них — реакції на рухові об`єкти та реакції вибору. У реакціях нарухові об`єкти основну частину часу займає фіксування рухового предмету очима. Реакціявибору — це знаходження з кількох можливих варіантів найкращого способу дії чивідповіді на сигнал.
Кожний рух викликає затрату м’язової енергії. Кисеньпотрапляє до клітин організму через кров, яка отримає його у легенях. Чимбільше організм потребує кисню, тим швидше і більше його кров повинна приноситидо тканин. Тому в час проведення ігор прискорюється кровообіг, серце працюєшвидше, дихання стає більш глибшим і частішим. Обмін речовин ніколи незупиняється в організмі, ігри лише посилюють його. Це добре впливає на здоров'я,так як активізується поповнення організму потрібними речовинами.
Вчені довели, що під час рухливих ігор дитинакраще зростає. Серце дитини потребує постійного навантаження. Серцевий м`язтренованої людини з кожним поштовхом посилає у кровоносні судини значно більшекрові, ніж у тих дітей, які не займаються фізичними вправами та рухливимиіграми. У дитини під час рухливих ігор збільшується об`єм грудної клітки. Цеприводить до більшому притоку корисних речовин у кров.
Також рухливі ігри дуже сильно діють натравневий апарат.
Рухливі ігри та фізичні вправи не тількипокращують здоров'я та розвиваютьорганізм дитини, але також є засобом для виховання характеру, впливають наповедінку дітей.
Під час гри дитина вчиться підкорювати своїінтереси інтересам колективу, спільними зусиллями отримувати поставлені цілі.
Для виховання дитини зміст, викладений у грі,має велике значення. Граючись, дитина глибоко переживає ті дії, які вонавиконує.
Відповідний підбір змісту імітаційних ігордозволяє включити в них різні корисні фізичні вправи. Потрібно намагатись, щобзміст імітаційних ігор дозволяв дітям стрибати, бігати, метати, повзати…
Рухливими іграми можна займатись в любу поруроку. В іграх можуть приймати участь від одного до цілої групи, грати можна і здорослими так і без їх участі.
В іграх діти вчаться поважати правила,поставлені колективом.
Метою рухливих ігор, починаючи з ранньогодитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров’я тапідвищення її працездатності.
Оздоровчі завдання спрямовані на охоронужиття, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функційорганізму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності.
Розвиток рухових якостей дітей має такожоздоровче значення. Здоров’я природно обумовлене комплексним удосконаленнямморфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдякисистематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостейсприяє покращенню будови тіла дитини, формуванню правильної постви, легкостіходьби і бігу, чіткості виконання загально розвиваючих вправ та основних рухів.
Вченими (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е.С. Вільчклвськийта ін.) встановлено певні вікові періоди, коли розвиток тих чи інших якостейвідбувається найбільш успішно. У дошкільників на фоні загального, доступногодля даного віку рівня розвитку всіх рухових якостей більший акцент потрібноробити на розвитку швидкості та спритності
Освітні завдання спрямовані на формуванняпевних систем рухових умінь та навичок; ігрових дій; здобування доступнихуявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основнігігієнічні вимоги та правила.
Виховні завдання спрямовані на формуванняпозитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами рухливих ігор.
Заняття рухливими іграми сприяють вихованню удітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей,необхідних кожній людині.
Успішне вирішення завдань фізичного вихованнядітей дошкільного віку залежить від поєднання різноманітних засобів, якірозподіляються на види: фізичні вправи, гігієнічні фактори та рухливі ігри, яківажливим засобом фізичного виховання.1.3.1 Виховне значення народних ігор
Важко переоцінити ту величезну роль, якувідіграють національні ігри у фізичному та моральному виховані дітей. Здавніх-давен ігри біли не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їмформуються такі якості, як стриманість, кмітливість, наполегливість,організованість, розвиваються сила, спритність, швидкість, витривалість тагнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу,стрибання, біг, кидання чи перенесення предметів.
Розумно організована гра є дійовим методомтрудового виховання. З одного боку, хороший фізичний розвиток створює добріпередумови для повноцінної і активної трудової діяльності. З іншого, — вбагатьох іграх спостерігається наслідування трудових дій дорослих («Огірочки»,«Мак», «Шевчик» та інші). Через багаторазове повторенняігрових дій народна мудрість прагне прищепити дітям повагу до праці, до звичаїві традицій рідного народу.
За допомогою рухливих ігор діти в ранньомувіці опановують першими елементами грамотності, завчають вірші, скоромовки,лічилки. Окремі ігри («Класики», «Піжмурки», «Цурка»)розвивають і математичні здібності.
Не випадково, що добра половина українськихігор супроводжується піснями, примовками та приказками. Адже, якщо дитина впроцесі гри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи невиробляється агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.
Місце приспівів та примовок у грі доситьрізноманітне. Ними розпочинається або закінчується гра. Вони можуть пов’язуватирізні частини ігрових дій, розподіляти серед дітей ролі. Діалоги дійових осібнаповнені поетичними текстами, вони багаті народними звертаннями. Ігри-піснівчать дитину вправно володіти словом, додержуватись етичних норм поведінки,вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театральногомистецтва. Ряд ігор-пісень нагадують невеличкі театральні вистави, де немаєсторонніх глядачів — усім учасниками відведена посильна роль.1.3.2 Рухлива гра розвиває творчість
Олена Низковська, методист відділу дошкільноговиховання ТМЦ середньої освіти МОН України стверджує, що основою для розвиткуобдарованості, творчого спрямування дитячої особистості є діяльність, оскількисаме в ній проявляються й розвиваються здібності. Давно відійшла в минуле думкаокремих психологів, що дитячі ігри не можна вважати творчою діяльністю, позаяку них не створюється нічого нового. Будьяке питання дошкільної педагогіки іпсихології має розв’язуватися з погляду розвитку та виховання дитини. Що ж дорухливої гри, то вона є діяльністю активною, різноманітною і творчою, а відтакздатна забезпечити набуття малюком життєвих вражень, формування йогоособистості.
Розкриття творчого потенціалу, пізнання дитиноюсебе і своїх можливостей починаються з почуттів. Рухлива гра сприяє цьому, аджевсі діти люблять гратися і рухатися. Дошкільнят часто цікавить, власне, нерезультат їхньої діяльності, а саме процес. Рухлива гра традиційно є самоцінноюдля них, тому що в ній процес руху — вже цінність.
Інтерес до рухливої гри підвищує її зв’язок зіншими видами діяльності дошкільнят, зокрема із зображувальною діяльністю,ручною працею. Підростаючи, діти стають вимогливішими до предметів гри. Тому йслід підтримувати прагнення дитини самостійно виготовляти, оздоблювати ігровіпосібники, атрибути й формувати відповідні вміння. Це своєрідна психологічнапідготовка до гри, а водночас чудова можливість для розвитку творчих здібностей.
Щоб зацікавити малят рухливими іграми,педагоги широко використовують обігрування іграшок, предметів та іграшок,предметів та картинок, загадки, вірші, заклички та інші малі художні жанри.
Слід пам’ятати: ігрова творчість у рухливихіграх розвивається нерівномірно. Суперечливо, тут особливо помітнііндивідуальні особливості дітей, а до того ж одна й та сама дитина можевиявляти різний рівень творчості залежно від змісту гри, своєї ролі, відстосунків з товаришами.
Важлива умова розвитку творчих здібностей у рухливихіграх — варіативність їхнього змісту та форми організації. Вихователь спершусам, а далі, поступово залучаючи до цього дітей, подає їм знайомі ігри в різнихваріантах. Так варіативність не лише підтримає інтерес до рухової активності,вдосконалить рухові навички, а й збагатить ігровий досвід дошкільнят, навчитьїх нестандартно, творчо виконувати добре знайомі дії і вирішувати нові проблеми.
Висновок: Отже, рухливі ігри є важливимзасобом фізичного виховання дітей дошкільного віку, тому що рухливі ігриздійснюють комплексний вплив на розвиток рухових якостей та на форму руховихумінь та навичок. Рухливі ігри є важливим засобом розвитку морально-виховнихрис характеру, вони впливають на самостійність та самоорганізацію.1.4 Класифікація рухливих ігор
Є кілька класифікацій видів рухливих ігорзалежно від ознак, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насампередце рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правиламисаме правило підказує дитині її дії у грі: «Потяг», «Коники».У цих іграх всі діти виконують однакові рухові дії і використовувати їх варто уроботі з дітьми молодшого дошкільного віку.
У наступній класифікації всі рухливі ігри,залежно від характеру рухових дій, поділені на такі види: сюжетні і несюжетніігри, ігрові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту, ігри-атракціони.В основу сюжетних ігор покладено певний сюжет, наприклад: «Сонечко і дощик»,«Гуси-лебеді», «Вовк у рову» тощо. Сюжет та правила гриобумовлюють характер рухів дітей. Такі ігри переважно колективні (від 5 до 25учасників). Сюжетні ігри використовуються в усіх вікових групах ДНЗ.
Несюжетні ігри — це ігри на кшталт ловілок,наприклад «Квач», «Піжмурки». Вони не мають сюжетну і в їхоснову покладено лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використаннямрізних предметів: «Кільцекид», «Школа м’яча» тощо. У цихіграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю,потрапити кулькою в кеглі. Треба зазначити, що такі ігри вимагаютьсамостійності від дітей, швидкості, орієнтації в просторі. Несюжетні ігридоцільно використовувати у середньому і старшому дошкільному віці
Ігрові вправи теж діляться на вправи сюжетногоі несюжетного характеру. Вправи сюжетного характеру — «Ведмедик наповаленому дереві» (повзання по лаві); «Папуга на жердині» (ходьбау рівновазі по гімнастичній палиці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру — це вправи, в основу яких покладено дії з предметами: «Добіжи до прапорця»,«Пролізь в обруч».
Ігрові вправи мають ряд переваг: вонивиконуються кожною дитиною і виконання рухового завдання не пов’язане з діямиінших дітей; вихователь домагається засвоєння того чи іншого руху усіма дітьми;в ній більш чітко виступають завдання прямого навчання.
До ігор спортивного характеру належатьгородки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться із старшоїгрупи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього таздебільшого у старшому дошкільному віці.
До ігор-атракціонів належать ігри естафетногохарактеру з елементами змагань (стрибки на одній нозі — другу тримає товариш; закиданням’яча в рухому ціль; перетягування канату, ходьба на низьких ходулях) — «Бійпівнів», «Пес». Їх доречно використовувати на заняттях зфізичної культури та спортивних святах у старшому дошкільному віці.
Ігри-естафети — це безсюжетні рухливі ігри зправилами, емоційного характеру, які побудовані на елементах змагань в різнихосновних рухах, часто в складних умовах. Проводяться тільки в старшомудошкільному віці. Найкраще їх проводити в І половину дня, бо це великенавантаження на психіку дітей, які розуміють, що треба виконувати рухизмагаючись. Якщо діти справляються із завданням в процесі змагання, то,значить, вони не просто закріпили основний рух, а цей рух у них перетворився внавичку.
За ступенем фізичного навантаження ігрибувають великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливостіналежать ті, в яки активну участь бере вся група і зміст яких становлятьінтенсивні рухи — біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами («Снігуріі кіт», «Жаби і чапля», «Рибалки і рибки»). В іграхсередньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання,ходьба, переступання через предмети («Зозуля», «Море хвилюється»).До цих ігор належать всі хороводні ігри.
Ігри малої рухливості передбачає участьчастини дітей або однієї дитини — інші спостерігають, рухи виконуються уповільному темпі («Знайди і промовчи», «Чий голос ти почув?»,«Кого не стало?»).1.4.1 Роль рухливих ігор в розвитку основних рухів
У дошкільному віці закладаються основивсебічного гармонійного розвитку особистості дитини. Важливу роль при цьомувідіграє своєчасне і правильно організоване фізичне виховання, однією зосновних задач якого є розвиток і удосконалення рухів.
Розвиток і удосконалення рухів дитини в періоддошкільного дитинства здійснюється різними шляхами. З однієї сторони,збагаченню рухового досвіду, отримання нових умінь та навичок, з іншої — спеціально організований захід з фізичної культури, направлений на розв’язаннязадач як оздоровчого, так і виховного характеру.
Для молодших дошкільників рухливі ігри єжиттєвою необхідністю. З їх допомогою вирішуються різні задачі: педагогічні,виховні, оздоровчі.
Багаторазове повторення окремих рухів вимагаєвід дитини уваги, фізичних зусиль, координації рухів. Дуже важливу роль рухливіігри відіграють у збільшенні рухової активності на протязі дня. Активні руховідії з емоціональним піднесенням впливають на значне посилення діяльностікістково-м’язової, серцево-судинної і дихальної систем, завдяки чому покращуєтьсяобмін речовин в організмі та відповідна тренування функцій різних систем іорганів.
Вплив рухливих ігор на розвиток рухів дітей, атакож деяких вольових проявів їх в більшості залежить від того, скільки часупродовжується ця гра. Чим довше та активніше дитина діє в грі, тим більше вонавправляється у тому чи іншому виді руху.
Висновок: Існує багато поглядів накласифікацію, але класифікація. Яку пропонує Тімофєєва та Хухлаєва — найбільшвідповідає системі фізичного виховання в ДНЗ. Така класифікація дає можливістьвихователям планувати рухливі ігри в системі.1.5 Варіативність рухливих ігор
Для забезпечення повноцінного розвитку дитиниу грі важливо змінювати умови її проведення, правила та урізноманітнюватиспособи виконання рухових дій. Дитині, на думку М. Потєхіної, цікавішевиконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.
Є безліч варіантів проведення рухливих ігор. Змінаваріантів проведення дає змогу вихователю використовувати рухливі ігридоцільніше, ускладнюючи завдання відповідно до рухливої підготовленості дітей.
Видатний педагог С. Русова застерігалапедагогів від організації одноманітних ігор, досить влучним з цього приводу єїї висловлювання: «Не треба ігри механізувати, а ширше давати дітямможливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки».
Рухливі ігри ускладнюються з метою:
забезпечення стійкого інтересу у дітей до гри;
спонукання дітей до удосконалення руховихвмінь і навичок, збагачення власного рухового досвіду;
вирішення багатопланових розвивальних тавиховних завдань.
Ускладнення вводяться в гру поступово, залежновід рівня засвоєння дітьми правил гри, якості виконання ігрових завдань.
Варіанти ускладнень рухових ігор:
змінити форму організації: дітей закличкамизакликають до гри або збирають за умовним сигналом та домовленістю наперед, можназа дорученням покликати всіх, потім діти шикуються в колону, коло, шеренгу,ланки, зграйкою;
ускладнити рухові завдання: збільшити довжинучи висоту стрибка, відстань для метання;
змінити форму рухів у (спочатку діти біжать,потім оббігають перешкоди (обручі, куби); на вулиці: кущі, пеньочки) і ці змінивпливають на розвиток у дітей швидкості бігу, а змінюючи біг по прямій на біг звивертанням, вихователь створює умови для розвитку у дітей спритності;
ввести додаткові правила: не можна вибігати замежі майданчика; не можна бігти раніше від певного сигналу, займати не будь-якемісце, а лише доторкнутися рукою тощо;
ввести додаткові основні рухи: ходьба і бігдоповнюються підлізанням, перелізанням через доріжку;
збільшити кількість тих, хто ловить. Наприклад,у грі «У ведмедя у бору» спочатку 1 ведмідь, потім 2-3;
ввести нові ролі: наприклад, у грі «Дваморози», з`являються ще два літа, які розморожують морозів;
ускладнити правила гри додатковими умовами: наприклад,у грі «Кіт і миші» миші можуть бути пійманими і котом, імишоловкою-тобто шнуром, якщо під час підлізання зачеплять його;
змінити темп руху. Для цього Н. Потєхіна в ційсамій грі пропонує розкидати по кімнаті дрібні кубики-їжу для мишей. Миші, щобне залишитися голодними, мають зібрати їжу і на сигнал вихователя віднести її унірку. Такі умови спонукають дітей до збільшення темпу рухів, адже дітям потрібноі їжу зібрати, і втекти від кішки;
дітям дається можливість самостійно обирати доцільнийспосіб виконання основного руху, в залежності від умов його виконання, дляефективного вирішення рухового завдання. Н. Потєхіна у грі «Квочка ікурчата» пропонує в першому програванні шнур прикріпити заввишки 60см, апотім заввишки 30см, не попереджуючи про це дітей. Отже, спочатку дітивиконують підлізання на ступнях ніг без рук, лише прогинаючи спину, а в другомупрограванні мають самостійно обрати доцільніший для цих умов спосіб підлізання- з опорою на коліна та кисті рук. Змінювати умови виконання руху можна і підчас метання у широкий отвір чи вузенький тощо;
можна створити умови для різних варіантіввиконання основного руху, коли дитина постає перед самостійним вибором ступеняскладності рухового завдання. Наприклад, шнур для підлізання розташуватинавскоси — з одного боку нижче, а з другого-вище;
змінювати варіанти проведення гри можна і задопомогою використання наголівників; різних способів розподілення ролей: задопомогою лічилок; жеребкування; «стрілочки»; різноманітногообладнання: м’ячів різних розмірів, обручів, келгів, кубиків, шишок, сніжок,мішечків.
Висновок: Отже, варіативність рухливих ігордає можливість вихователям проводити рухливі ігри більш цікаво та різноманітно.1.6 Використання рухливих ігор у педагогічному процесі
Враховуючи значення рухливих ігор длявсебічного розвитку дітей, вихователями найперше слід широко використовувати їху процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку. Природно постає питанняпро доцільність вибору рухливих ігор для дітей дошкільного віку.
Під час вибору рухливих ігор враховуютьсяпевні вимоги:
Ігри добираються відповідно до педагогічнихзавдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, денаводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варточітко визначити, які вміння і навички в цій грі закріплюються, які фізичніякості розвиваються, яка виховна мета реалізується.
Під час вибору рухливої гри зважають на руховупідготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси дітей та уподобання. Змістгри має бути доступний дітям, відповідати їх інтересам, нагадувати цікаві явищанавколишнього середовища. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, маютьбути добре засвоєні.
Під час вибору рухливої гри враховують їїмісце у режимі дня.
Включають ігри і до різних організаційних формроботи з фізичного навантаження: ранкової гімнастики, фізкультхвилинки тафізкультпаузи, заняття з фізичної культури, фізкультурних розваг та свят,пішохідних переходів.
Для ранкової гімнастики можна інколи добиратиігри малої рухливості.
Для фізкультхвилинок добирають ігри середньоїрухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.
Для фізкультпауз — ігри малої, середньої тавеликої рухливості.
На заняттях з фізичної культури рухливі ігриможна використовувати на початку заняття у вступній частині — це ігри, якімістять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок зперешикуванням. В основній частині — ігри великої рухливості з максимальнимнавантаженням з основним рухом, що не був запланованим на занятті. Уприкінцевій частині — малорухливі ігри.
Під час вибору ігор для фізкультурних свят,розваг, пішохідних переходів вихователю треба зважати на:
рівень рухової підготовленості дітей;
поступове зростання на початку та зниженнянаприкінці рівня фізичного навантаження на дітей;
активну участь всіх дітей чергувати з участюпідгрупи дітей;
обов’язкове використання ігор-естафет тазмагань.
Висновок: Таким чином, проведення рухливихігор протягом дня повинно відповідати педагогічним вимогам, режиму дня, матипевну систему.
1.7 Методика проведення рухливих ігор та керівництво в різнихвікових групах
На думку вченого Е.С. Вільчковського — проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яказалежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят.
Для дітей І та ІІ молодших груп підбираютьігри з нескладним змістом. Правил небагато — одне, два; ролей також.
Діти цього віку особливо емоційно сприймаютьобрази гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цювластивість їхньої психіки.
Тривалість гри для дітей першої молодшої групистановить у середньому 5 — 7 хв з повторенням кожної з них 3 — 4 рази. У дітейдругої молодшої групи відповідно 6 — 8, кількість повторень 3 — 5.
У середній групі діти починають цікавитися результатамисвоїх дій. Збільшення рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри зметанням, стрибками, лазінням.
Протягом року зміст ігор, рухові завдання,правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються.
Загальна тривалість рухливої гри дошкільнятцієї групи 8 — 10 хв, кількість повторень 3 — 5 раз. У старшій групівикористовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике значення маютьігри із застосуванням різноманітних предметів (м’ячів, обручів, скакалок).
Важливий момент у керівництві грою — дозуваннярухів, особливо в іграх з бігом. Лазінням, стрибками. Загальна тривалістьрухливої гри 10 — 12 хв.
2. Керівництво рухливими іграми в різних вікових групах
У молодших групах вихователь обов`язково єучасником гри, виконуючі головну роль. Наприкінці ІІ-молодшої та на початкусередньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише один раз, колиця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційнунасиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.
Вихователь стежить за виконанням дітьми вимоггри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у нійзакріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можнадопускати у грі порушень вимоги до виконання того чи іншого основного руху.
Вихователь стежить у процесі гри, щоб дітидіяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто вихователі планують угрі з ловлею закріпити навички бігу з вивертанням. Проте не звертають уваги, щодіти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікаютьвід того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією зумов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх зцими прийомами.
Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з грина одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Аджевона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик,забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя — цезабезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активнорухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.
Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином,щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуаціївзаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних,старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робитивказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей,яких піймали.
Наприкінці гри підбивають підсумки. Насампередслід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявлявспритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктніситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовктак жодного разу і не спіймав.2.1 Керівництво вихователя ходом рухливої гри
У ході гри вихователь керує діяльністю всієїгрупи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тонійого реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у нихрадісний настрій. Участь вихователя в самій грі залежить від її змісту іпідготовленості групи. В молодшій групі, особливо групі триліток, виховательзвичайно бере участь у грі бере на себе роль ведучого. В середній і старшійгрупах вихователь бере участь у тих іграх, в яких є ходьба по колу. Дітям важкорегулювати в русі правильність кола, і допомога вихователя в цьому русі бажана.Коли ж у цих іграх діти і розбігаються врозтіч, вихователь відходить убік. Усередній і старшій групах вихователь бере участь у грі і тоді, коли відкількості дітей залежить весь хід гри (наприклад, у грі «Знайди собі пару»,де потрібна непарна кількість учасників).
Вихователь у процесі гри дає дітям вказівкищодо правильності рухів і дій. Вказівка — це зауваження, що стосується якоїсьоднієї сторони рухової діяльності дітей або їх поведінки. Вказівка повинна матихарактер лаконічної репліки, якщо вона дається в ході гри і стосуєтьсяодного-двох вихованців. Наприклад, у грі «Ведмідь і бджоли» виховательпомітив, що деякі діти-«бджоли» не злазять з драбини, а сплигують. Виховательзауважує їм, не спиняючи гри: «Ніно, Валю, бджоли спочатку вилазять здупла, а вже потім летять на луку».
В паузі між повтореннями гри вказівки можутьмати більш докладний характер і стосуватись кількох дітей чи навіть усієї групи.Скажімо, в паузі гри «Вудочка» вихователь зауважує: «Саша, Вітята інші діти неправильно граються, вони підходять дуже близько і заважають меніпересувати вудочку. Треба підстрибувати на одному місці».
Добиваючись правильності виконання рухівдітьми в іграх, вихователь, проте, не повинен зловживати дуже довгимивказівками про правильність рухів Іноді можна спостерігати, як вихователі,перериваючи гру, наполегливо добиваються від кількох дітей правильності руху,тоді як більшість нетерпляче чекає продовження гри. Якщо майже вся група недіятиме, діти можуть втратити інтерес до гри і через це не дістанутьдостатнього фізичного навантаження.
Очевидно, в такому разі потрібно передбачитиіндивідуальну роботу вихователя з дітьми або спростити саму гру.
Вказівки вихователя під час гри мають бутиспрямовані і на виконання дітьми правил. ІЦоб привчити молодших дошкільниківвиконувати правила гри, вихователь повинен частіше користуватисьзаохочуваннями, похвалою.
«Квочка покликала, і всі курчата підбіглидо неї», каже вихователь, побачивши, як усі діти вийшли на поклик «квочки»з «гнізда». Якщо малюка спіймали в грі, вихователь одразу ж зновувводить його в гру, кажучи: «Не попадайся більше». Звичайно, всередній і старшій групах ставлять більші вимоги до поведінки вихованців івиконання ними всіх правил.
Природно, що за одну гру не можна навчити всюгрупу додержувати всіх правил. Привчати до цього слід поступово і систематично,використовуючи прийом нагадування правил або приклад, заохочування, а іноді йвимогу. Щоб піднести відповідальність дошкільників за їх дії, в іграх середньоїі старшої груп спійманих дітей вводять у гру не зразу, а тільки, при черговійзміні ведучого. Не можна карати дитину за невиконання правил позбавленням їїправа брати участь у грі. Це віддаляє вихованця від впливу колективу,налаштовує його проти вихователя.
Виховання у дітей активності, бажання бутиспритним, не попадатись ведучому, прагнути виграти не одна з істотних сторінкерівництва ходом гри.
Буває так, що гра проходить, на перший погляд,за всіма правилами і діти діють, строго додержуючи сигналів, але разом з тимвідчувається, що деякі учасники прагнуть піддатись ведучому. Наприклад, у грі«Совонька» вихователь спостерігає, що діти — «метелики»,«жучки» завмирають точно за сигналом, та як тільки «сова» наближаєтьсядо когось з них, той якимсь рухом драпне привернути до себе її увагу. Якпояснюють це багато хто з досвідчених вихователів, причиною такого явища буваєнерозуміння дитиною суті гри. Тому дуже важливо у вказівках по ходу гри і післяїї закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз'ясняти, що в грі требабути спритним, витриманим, кмітливим:
«Сова вночі добре бачить, але метелики іжучки так притаїлись, що вона їх і не помітила. Отакими треба бути!»
Треба ще врахувати, що діти іноді порушуютьправила гри через забудьковість. І тут дуже добре діє прийом, коли в перервівихователь пропонує комусь з дітей пригадати правило гри. Корисно також питатиу дітей, чи всі правильно грали. Дошкільники майже завжди підмічають недоліки вдодержанні правил. Те, чого вони не помітили, додає вихователь.
У ході гри вихователь стежить за тим, щобактивними були всі діти. Тих, хто добре виконує рухи й додержує правил, требазаохочувати призначенням на роль ведучого. Під час гри вихователь змінюєведучих. Зміна ведучого проводиться залежно від характеру його дій. В іграх збезперервним бігом, наприклад, у «Повитках», ведучого слід змінюватикожного разу; в іграх більш спокійних його можна змінювати через два-три рази.
Уваги вихователя потребують діти, які непроявляють достатньої спритності в грі. Помітивши, що деякі з учасників грипочинають стомлюватись, вихователь пропонує їм більш спокійні ролі. Інші дітичерез стан свого здоров'я потребують до себе індивідуальною підходу. Такимдітям вихователь може зменшити розмір перешкоди в грі (наприклад, опуститистрічку нижче в грі «Хто краще зніме стрічку») та ін.
Закінчуючи гру, вихователь підводить їїпідсумки.
Якщо гра проводиться на заняттях гімнастикою ірухливими іграми, то про її результати вихователь розповідає в загальнихпідсумках заняття. На прогулянці підсумок гри підводиться періодично. Впідсумку дається оцінка діяльності всієї групи у вигляді висновку позитивногохарактеру («Діти грались добре») та індивідуальні оцінки кожномуучасникові гри.
Оцінку гри треба пов'язувати з програмнимзмістом. Так, у грі «Два морози» з програмним змістом — закріплятинавички бігу з вивертуванням, виховувати взаємну виручку — потрібно в оцінцівказати якраз на тих дітей, які ні разу не були «замороженими», атакож на тих, що виручали своїх «заморожених» товаришів. Виховательназиває учасників гри, які з помилками виконували рухи або порушували правилагри, а в середній і старшій групах аналізує причини цих порушень.
Гра на прогулянці закінчується по-різному: пропозицієювихователя дітям погратись самим або погратись з тим приладдям, якевикористовувалось у грі. На заняттях гру звичайно завершують організованимпереходом до наступних вправ або виходом на прогулянку.
Дітей треба обов'язково залучати до прибираннявикористаного в грі приладдя.2.2 Регулювання навантаження учасників гри
Є показники в стані дітей, які свідчать проте, що навантаження на учасників гри перевищило допустимі межі: поява рясногопоту, прискорене дихання, серцебиття, покашлювання, деавтоматизація навичокдобре засвоєних рухів тощо. Такий стан виникає, якщо в грі давався надтошвидкий темп рухів, або коли паузи після безперервного бігу чи підстрибуваннябули недостатні для того, щоб діти добре відпочили і відновили своюпрацездатність. Перевтому може викликати і надто довга тривалість гри.
Регулюючи темп рухів у грі, треба враховувати,що він повинен узгоджуватись з такою життєво важливою функцією, як дихання.У. дошкільниківдихання відносно поверхневе, і помірний темп рухів є найсприятливішим дляглибоких вдихів і видихів. Ось чому дуже швидкі рухи в іграх дошкільниківнедопустимі.
Рекомендується безперервний біг абопідстрибування в іграх дозувати приблизно в таких розмірах:
біг: у молодшійгрупі — 6-8 сек., у середній — 15 — 20 сек., у старшій 25 — 30 сек.;
то стримування: вмолодшій групі — 4--6 раз, у середній — 8-10 раз, у старшій — 10 — 14 раз.
Загальна тривалість ігор допускається: до 5 — 6хв. у молодшій групі, 6 — 8 хв. у середній і 8 — 10 хв. — у старшій групі ірегулюється залежно від певних умов. Так, узимку, коли ДІТЯІМ заважає рухатисьзимовий одяг і взуття, доводиться трохи зменшувати навантаження або робитидавши перерви. Влітку, коли температура повітря досить висока, також требазменшувати навантаження в грі або переносити її на прохолодніший час дня. Взаняттях гімнастикою і рухливими іграми можна використати не одну, а дві-тригри, але при умові, що новою буде лише одна з них, а решта знайомі дітям.
Різноманітна щодо свого характеру діяльність віграх сприяє підтриманню бадьорого стану у дітей, тому слід включати в однезаняття ігри з різними рухами: одна гра, наприклад, відзначається більшоюрухливістю і включає біг з ЛОВІННЯІМ, в іншій, навпаки, є спокійна ходьба.
Таким чином, організуючи в іграх на заняттірізну за характером діяльність дітей, вихователь тим самим теж регулюєнавантаження на учасників ігор. На них впливає також новизна гри, достатнякількість ігрового приладдя, різної бутафорії. Ці фактори і в першу чергувпливають на увагу й емоції, а потім і на загальний стан дитини.
Часте використовування нових ігор, надмір уних різного приладдя, масок стомлює і надто збуджує дітей. Чим вони молодшівіком, тим більше слід повторювати з ними знайомі ігри, щоб діти добре засвоїлиїх і полюбили.2.3 Підготовка вихователя і дітей до гри
Перед вихователем, коли він організовує іпроводить гру, стоять такі головні завдання: навчити дітей рухових навичок івмінь, розвивати у них позитивні риси характеру, виховувати правильну поведінку.Ті вихователі, які сумлінно ставляться до своєї роботи, добре розуміють, що дорухливих ігор треба готуватись так само уважно, як і до занять, бо якщо рухливіігри проводити без ретельної підготовки, то годі чекати від них позитивнихнаслідків.
Підготовка вихователя включає три моменти: методичнупідготовку самого себе до рухливої гри, підготовку потрібної обстановки іприладдя і, нарешті, підготовку до гри дітей. Розглянемо ці моменти кожнийокремо. До змісту методичної підготовки вихователя входить опрацюванняметодичної літератури, планування гри, уміння продемонструвати ті рухи, що їхвимагає програма і яких вихователь навчатиме дітей. Цими рухами виховательповинен володіти бездоганно.
Для того щоб правильно розв'язувати завданняфізичного виховання дошкільників, вихователь повинен добре знати віковіособливості своїх вихованців. Неодмінною частиною підготовки вихователя єзнання ним дошкільної педагогіки і спеціальних методик дошкільного виховання.
У підготовці до рухливої гри виховательповинен вивчати методичну літературу, в якій розкривалися б правила підбору,методика проведення і планування рухливих ігор для різних вікових груп. Необізнаністьіз спеціальною літературою спричиняється до істотних недоліків у роботі зрозвитку рухів дітей.
Аналіз планування і досвіду роботи вихователіву деяких дитячих садках нашої республіки показує, що в результаті слабкоїметодичної підготовленості вихователів допускаються пави і помилки в плануванніі проведенні рухливих ігор. Серед цих помилок слід особливо наголосити на тому,що не всі ігри, рекомендовані «Програмно-методичними вказівками», використовуються,за. те впроваджуються такі, які не відповідають підготовленості даної групидошкільників. Часто з дітьми проводять ігри, в яких переважають ходьба і біг,менше з підстрибуваннями і метанням і майже не використовують ігор з елементамирівноваги, лазіння і пролізання.
Деякі вихователі не продумують питання про те,як вони проводитимуть ту чи іншу гру, не показують певних рухів навіть тоді,коли діти погано їх засвоїли. Такі вихователі. вважають своїм єдиним обов'язкомдати дітям можливість порухатись, не дбаючи про правильність рухів у іграх; добиваючисьлише зовнішнього додержання вихованнями правил, вони не вникають у дрібніпорушення, хоч ці порушення також можуть свідчити про неправильні взаємини міжучасниками гри.
Вивчення спеціальної літератури озброюєвихователя знаннями про правильний підбір, методику проведення ігор і про те,як треба підходити до дітей. Спираючись на ці знання, вихователь планує рухливіігри для кожної вікової групи тільки на основі «Програмно-методичнихвказівок».
Зважаючи на підготовленість дітей, умовироботи дитячого садка і клімату даної місцевості, вихователь планує ігривідповідно до їх наростаючої трудності, але так, щоб у них періодичноповторювались усі види рухів. В основному документі планування — календарному планівихователя плануються ігри окремо для занять гімнастикою і рухливими іграми,для прогулянки та для ранкової гімнастики.
Для занять гімнастикою і рухливими іграми виховательпередбачає в своєму плані нові і вже знайомі ігри; у відповідності з програмнимзмістом на прогулянку або для ранкової гімнастики в середній і старшій групахздебільшого плануються знайомі ігри. В молодшій групі, де використовуються ігризрухами, з якими дітиобізнані з життя, нові ігри вихователь одразу планує для прогулянки.
Вихователь повинен пам'ятати, що однією знайважливіших умов підготовки до гри є врахування підготовленості дітей тавибір, відповідно до пори року і стану погоди, дитячого одягу і взуття.
Під підготовкою дітей до гри слід розумітинаявність у них потрібних рухових навичок і вмінь, відомостей про навколишнійсвіт, організованості. Як ми вже зазначали, якщо в гру включається складнийщодо координації рух, краще його розучити напередодні з дітьми у фізичнійвправі. Наприклад, у грі «Передача м'яча» учасники, стоячи в колі,передають товаришеві м'яч певним способом, а саме: той, хто передає, вдержуєм'яч між долонями зверху і знизу, а той, хто приймає, бере його так само міждолонями, але з боків. Досвід підтверджує, що ця гра проходить краще, якщо рухпередавання заздалегідь розучений з вихованцями. Саме попереднє розучуванняруху і становитиме підготовку дітей до наміченої планом гри.
Велике значення має і психологічна готовністьдітей до гри. Психологічна готовність створюється не тільки під час оволодіннярухом, а й у процесі пізнання дітьми навколишнього світу і викликання у нихінтересу до гри.
Перед початком гри вихователь перевіряє, якодягнені діти. Поки ще нереально ставити питання про спеціальний одяг дітей — учасниківрухливих ігор. Проте цілком своєчасно рішуче добиватись раціоналізації дитячогоодягу. Він має бути таким, щоб не заважав дітям рухатись. Щодо цього великуроль можуть відіграти батьки, і вихователі повинні роз'яснювати батькам, якийсаме одяг потрібний для дитини в певну пору року. В усякому разі дитячий одягмає бути по змозі полегшений. Так, узимку під час рухливої гри требазапропонувати дітям скинути рукавички і підняти вуха в ушанці, а восени зняти — з шиї шарфик, якщо на пальті або курточці є верхній гудзик. Якщо восени чивесною надворі тепло, не можна допускати, щоб дітей кутали, бо вони, граючись,можуть перегрітись, що в подальшому може призвести до захворювання. Вліткунайкращий одяг для ігор бавовняний. Якщо взимку температура повітря вприміщенні становить + 14, +16, то доцільно, щоб учасники гри були одягнені уфланелевий або трикотажний одяг і без шерстяних кофточок. Щодо взуття, то вприміщенні потрібні тапочки, а на майданчику, залежно від сезону, — звичайневзуття.
Систематичний контроль вихователя за одягом івзуттям дітей у підготовці до гри розвиває у них прагнення самим готуватись догри.
На закінчення слід ще сказати, що вихователь,готуючись до проведення гри, повинен подбати про створення в приміщенні чи намайданчику гігієнічної обстановки та про підготовку певного місця і приладдя.2.4 Підготовка місця гри та ігрового приладдя
Успішне проведення рухливої гри значнозалежить від попередньої підготовки приміщення, ігрового приладдя, потрібногодля даної гри, та розмічення майданчика.
Проводити гру в гігієнічній обстановці дужеважливо, бо коли діти виконують рухи, у них поглиблюється дихання, а отжезростає кількість повітря, яке вони вдихають. Гігієнічність обстановкизабезпечується попереднім провітрюванням приміщення та вологим прибиранням його.Майданчик для ігор має бути рівний і добре утрамбований. Щоб улітку чи ранньоїосені на майданчику не було пилу, його поливають водою за 1-2 години до виходудітей на прогулянку. Взимку майданчик регулярно очищають від снігу і злегкапосипають піском.
Як у приміщенні, так і на майданчику потрібномати вільне від будь-яких предметів місце для гри.
У деяких іграх використовують обладнання ідрібне приладдя дуги, обручі, прапорці, шнур, шапочки для вовка чи квочки тощо.Вихователь повинен заздалегідь перевірити справність цього приладдя, щобуникнути непорозумінь під час гри, коли виявиться несправність того чи іншогоприладу.
Підготувавши приміщення (майданчик) тапотрібне приладдя, вихователь розкладає його перед початком гри на такомумісці, звідки перший-ліпший предмет можна взяти без затримки і негайновикористати в грі. М'ячі, якщо їх зберігають у сітках, слід перед грою звідтивийняти, бо тонкі сітки легко сплутуються і можуть затримати вихователя під часгри. Прапорці треба розкласти по одному, в ряд, щоб учасники могли швидко їхрозібрати. Довгий шнур слід заздалегідь змотати в клубок: учасникам гри буделегко розкласти його по межі «дому».
Залучення дітей до підготовки приладдя завждибажане. Часто саме такий прийом дозволяє привернути увагу вихованців донаступної гри. Використовуючи допомогу дітей, вихователь окремим з них доручаєпринести певний вид приладдя або відлічувати потрібну кількість предметів. Дітиможуть допомагати розкладувати ігрове приладдя так, як того вимагають умовигри, наприклад: розставити по кутках кімнати або майданчика прапорці напідставках для гри «Чия ланка швидше збереться», викласти межі «нірки»для зайців.
У деяких іграх потрібно стільки приладів,скільки є учасників, тоді відлічує їх сам педагог.
Підготовка багатьох ігор включає розміченнякімнати чи майданчика.
Буває так. що треба розмітити за умовами гримежі «дому» або «нірку» для зайця, «рів» длявовка тощо. Звичайно, креслити крейдою підлогу кімнати або залу, щоб розмітитимісця для гри. значило б подати дітям поганий приклад. Краще примітити рисунокпаркету або дошки, що чимось виділяється, позначити місця для учасників грипрапорцями на підставках.
Можна орієнтувати дітей на конкретні предмети:«дупло сови біля піаніно», «барліг ведмедів там, де стілець»та ін. На майданчику краще застосовувати розмічання крейдою; можна такожнамічати межу і за допомогою гострої палички, але таку лінію діти швидкозатоптують. Позначити межу «дому», «нірки» можна природнимматеріалом, наприклад, посипати тонкою струминою піску або викладати межу здрібних камінців, у чому діти візьмуть участь з великим задоволенням.
У молодшій групі не можна позначати шнуроммежу «дому», куди тікають діти від ловця. Малюки погано орієнтуютьсяпід час бігу і можуть упасти, зачепившись за шнур.
До розмічання майданчика треба обов'язковозалучати вихованців середньої і старшої груп, допомагаючи їм справитися ззавданням, якщо у них виникне якась затримка.2.5 Збір дітей для гри
Якщо гра включається в заняття гімнастикою ірухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей ненабуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехідвід попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи,діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власнимвибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.
Існує кілька найбільш характерних і вживаних удитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншогоприйому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянкипроводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри самвихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовуютьще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще вроздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячигру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогоюодного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад,у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінкавулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна,домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.
У старшій групі іноді вносять елемент змаганняу швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-тригрупки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеномузаздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібраласьшвидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, алеякщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасниківгри.
Не рекомендується затягувати збір дітей нагру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 — 2хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводитирухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.
У молодшій групі, поки діти не звикли гратисьспільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово виховательдобивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовуєрізні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежитиза рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий часзацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цейінтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізованудитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям,які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя абовиконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться зцією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення даватине можна.
У середній і старшій групах ще настирливішетреба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групахвихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей догри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуютьсягратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншоюдіяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповійгрі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому маєдопомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі вгрі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легкостомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовуватидеякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути довеликого колективу.
Добиваючись залучення всіх дітей до спільнихігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 — 6років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можутьорганізовувати і самі.
Зібравши дітей, вихователь розміщає їх намайданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він маєпроводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо відстояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік,а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.
Якщо ігри починаються з кола, доцільноспочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.
На майданчику дітей можна розміщати півколомабо в «домі», звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу,повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідкивсі діти добре його чутимуть і бачитимуть.
Якщо діти перебувають у «домі» наодному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти «дому».Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можнаставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиноювихователя.
Організацію дітей до гри закінчено,починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею збоку вихователя.
2.6 Вимоги до керівництва вихователя грою
До вихователя в керівництві грою ставлятьсяпевні методичні вимоги, додержання яких забезпечить успішне її проведення.
1. Вихователь повинен спрямовувати рухливу груна виховання у дітей позитивних якостей: дружби, товариської підтримки,чесності, сміливості, витримки. Для нього вихователь має наполегливо добиватисьвиконання дітьми в ході гри правил.
Наприклад, у грі «Хитра лисиця» єправило: «лисиця» виявляє себе лише після того, як діти тричіспитають: «Хитра лисице, де ти?». При цьому «лисиця»вибігає в центр кола і лише тоді починає ловити. В одному випадку в такій гріхлопчик, якого призначили бути «лисицею», не вийшов на середин кола,а одразу почав квачити дітей, що не встигли ще розбігтися з кола. Звичайно,хлопчик поквачив багатьох з них. Але тут самі його товариші виявили, що «лисиця»порушила правило.
Коли гра закінчилась, вихователь назвав кращимведучим не цього хлопчика, а іншого, який грав чесно, за правилами, хоч іпоквачив менше дітей, ніж той, хто нехтував правилами. Така оцінка вихователязнайшла одностайну підтримку всієї групи.
2. Керівництво грою має сприяти виявленнюсамостійності й ініціативи в її учасників. Для цього треба у всіх групахпроводити не тільки ігри, заплановані вихователем, а й ігри, в які бажаютьгратись самі діти. Корисно іноді вносити в хід гри зміни з ініціативи їхучасників. Так, у грі «Чия ланка швидше збереться» виховательвикористав музичний супровід і регулював за його допомогою ритм ходьби дітейтоді, коли вони розходились по всій кімнаті. Гру повторили, і знову виховательзастосував музичний супровід, причому помітив, що дітям не подобаєтьсяобмеження їх рухів музикою вони просто хотіли побігати. Саме з таким проханням(«дозвольте побігати») і звернулась до вихователя одна дівчинка. Дозволившидітям побігати перед шикуванням у ланки, вихователь відповідно змінив темпмузики на швидкий.
Гра одразу ж помітно пожвавішала, і діти тепер нічого не мали проти музичногосупроводу.
Щоб розвивати у дошкільників ініціативу,корисно іноді доручати кому-небудь з них вибір ведучого. Наприклад, після тогояк гру було проведено з тим ведучим, якого призначив вихователь, цій дитиніпропонують самій вибрати наступного ведучого.
3. Керівництво вихователя повиннозабезпечувати в грі закріплення і вдосконалення рухових навичок у дітей. Неможе викликати задоволення така гра, в якій учасники, захоплюючисьемоціональною стороною, не правильно виконують рухи. Наведемо приклади. Наслідуючив грі «зайчиків», дошкільники повинні підстрибувати на обох ногаходночасно: зображаючи «мисливців», вони роблять повний замах рукоюпри метанні м'яча; граючи роль «бджіл», діти мають вилазити з дупладерева, тобто злазити, а не зстрибувати з драбини і т.д.
Добиваючись правильного виконання дітьмирухів, вихователь, проте, не повинен спиняти гру, щоб виправити помилки в рухах.Зауваження про помилки в русі треба робити по ходу гри або в паузі між їїповтореннями.
4. Дуже важливою стороною керівництва грою єврахування вихователем вікових та індивідуальних особливостей дошкільників.
Вихователеві доводиться завжди мисленозважувати вплив на дітей методичних прийомів проведення гри перед тим, як їхзастосувати. У грі не повинно були надто багато галасу, багато приладдя, атакож різких сигналів — усе це стомлює нервову систему дошкільників.
У кожній групі зустрічаються діти звластивостями, які потребують особливої уваги вихователя: з ослабленимздоров'ям наслідком недавно перенесеної хвороби; з негативними рисами вповедінці себелюбством, бажанням завжди, у всіх іграх, бути на перших роляхабо, навпаки, з боязкістю, невмінням активно діяти в колективі. Відповіднимповинно бути і керівництво вихователя. Він стежить за тим, щоб діти з ослабленимздоров'ям не рухались багато в грі, поступово залучає до ролі ведучого всіхдітей, а не тільки найздібніших з них. Особливості застосування рухливих ігор упедагогічному процесі
Під час вибору рухливих ігор враховуютьсяпевні вимоги:
1. Ігри добираються відповідно до педагогічнихзавдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, денаводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варточітко визначати, які вміння і навички в цілій грі закріплюються, які фізичніякості розвиваються, яка виховна мета реалізується.
2. Під час вибору рухливої гри зважають нарухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси та уподобання. Змістгри має бути доступний дітям, відповідати їхнім інтересам, нагадувати цікавіявища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконуватимуть у грі,мають бути добре засвоєні. Не рекомендується добирати ігри, у які входятьнедостатньо знайомі рухи, адже діти, захопившись сюжетом гри, не стежать заправильністю виконання рухових дій. Під час вибору гри для самостійно-руховоїдіяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання, досягненнядітей у руховій сфері;
3. Під час вибору рухливої гри враховуються їїмісце у режимі дня. Рухливі ігри проводяться на ранковій, денній та вечірнійпрогулянках.
Для ранкової гімнастики можна інколи добиратиігри малої рухливості.
Для фізкультхвилинок добираються ігрисередньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.
Для фізкультпауз — ігри малої, середньої тавеликої рухливості.
На заняттях з фізичної культури рухливі ігриможна використовувати на початку заняття у вступній частині — це ігри, якімістять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок зперешикування. В основній частині — ігри великої рухливості з максимальнимнавантаженням на дітей з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевійчастині — малорухливі ігри.
Рухливі ігри використовуються для плануванняфізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів.2.7 Пояснення і показ дій
У деяких випадках пояснення гри вихователіпочинають з прийому нагадування, за допомогою якого можна піднести інтересвихованців до наступної гри. Такий прийом застосовується особливо тоді, колисама назва гри, сказана вихователем, не викликає у дітей емоційного піднесення.Ось приклад застосування такого прийому пояснення гри.
Вихователь повідомив дітям назву нової гри«Совонька». Помітивши, що на цю назву хлопчики й дівчатка ніяк нереагують, він нагадує, їм про совоньку на полюванні. «Пригадайте цеоповідання», каже вихователь і тут-таки ставить навідні запитання: «Ахто з вас згадав, коли сова спить?», «А коли вона вилітає наполювання?». Таке пов'язування образу наступної гри з персонажем знайомогодітям оповідання стимулює роботу дитячої уяви, викликає певні уявлення про цейобраз і підносить емоціональний стан учасників гри.
У молодшій групі, де кругозір дітей порівняноневеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх дітидістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим якПроводити гру «Горобчики і автомобіль», вихователь нагадує дітям, щопід час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:
Горобчики пострибували на доріжці, дзьобализернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця,злетіли на дерево і розсілись там на гілках.
Діти, згадавши про цей випадок, який трапивсяз ними під час прогулянки, почали посміхатись, їх обличчя відбили інтерес іувагу, що їх вихователь використав для дальшого пояснення гри.
Іноді для посилення інтересу дітей донаступної гри корисно прочитати відповідний вірш. Наприклад, до згаданої вжегри «Горобчики і автомобіль» можна прочитати знайомий дітям вірш Г. Бойка«Прилітайте під вікно»:
Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали.
Та поживи, бач, нема
Замела усе зима...
Ой ви, пташки куцохвості,
Наші друзі, наші гості,
Прилітайте під вікно -
Є в кормушці вам пшоно.
Якщо проводиться знайома вихованцям гра, інтересдо неї можна активізувати за допомогою нагадувань. Так, перед проведеннямзнайомої дітям гри «Рибалки і рибки» вихователь, не називаючи її,каже:
Сьогодні я піду ловити рибу. І невід у мене є,- показує при цьому мотузку з тягарцем у вигляді мішечка з піском, та осьпомічника мені потрібно вибрати хорошого, такого, який умів би невід швидкопідхоплювати. Зараз виберу собі поміж вами саме такого помічника.
Коли вихователь виголошував останні слова,деякі діти почали посміхатись напевне, вони вже здогадались, про яку саме груйдеться. Тоді вихователь ставить пряме запитання: «А хто мені скаже, в якупру ми гратимемось?»
Діставши правильну відповідь, виховательпродовжує пояснювати зміст гри. Уміння привернути увагу вихованців до іграшки,яку буде використано в наміченій грі, також підмостіть їх зацікавленість,особливо в молодшій групі.
До пояснення гри «Мій дзвінкий, веселийм'яч» у молодшій групі вихователь ударив м'ячем об підлогу перед дітьми,які сиділи на стільцях.
Подивіться, діти, як високо підстрибує м'яч,сказав вихователь. Послухайте уважно віршик про м'яч:
Мій дзвінкий, веселий м'яч,
Ти куди помчав навскач9
Білий, жовтий, голубий,
Зупинися, друже мій!
Далі, кинувши м'яч в бік від дітей так, щобвін котився, відскакуючи від підлоги, вихователь пояснив: «Ось як м'ячпустився вскач! Піди, Валю, дожени м'яч і принеси його мені».
Одержавши від дитини м'яч, вихователь назвавгру і потім пояснив її. Використання загадок і картинок також підносить інтересдо ігор. А виникнення інтересу до наступної гри вже створює сприятливий грунтдля сприйняття дітьми пояснення вихователя.
За допомогою пояснення вихователь удохідливій, зрозумілій формі передає дітям відомості про гру. Тому поясненнямає бути образним, послідовним і лаконічним, тобто без зайвих деталей; тодідіти добре засвоюють зміст поясненої вихователем гри.
Не кажучи вже про те, що мова вихователя маєбути грамотною (це є непорушний закон для кожного, хто хоче виховувати дітей),вій повинен пожвавлювати пояснення зміненням інтонації, сили голосу, але так,щоб це відповідало змістові пояснюваного. Так, у поясненні гри «Миші і кіт»вихователь, говорячи про те, що «мишки вибігають з нірок тоді, коли кітспить», вимовив ці слова тихим, вкрадливим голосом, а потім голосновигукнув: «А коли кіт прокинеться, мишки швидко тікають у нірки»
Дитяча увага була захоплена таким виразнимпоясненням.
Пояснення, виголошене монотонним голосом,скоромовкою або перенасичене повторенням подробиць, діти засвоюють погано. Нерідкосаме через таке пояснення вони порушують правила гри. Щодо змісту поясненя новоїгри. то воно може включати приблизно таке: їі назву, розподіл ролей; вказівкина те де перебувають діти на початку гри, дії учасників у ході гри; сигнали напочаток дій; правила гри.
Відомий спеціаліст в галузі фізичноговиховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий прикладпояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це поясненнягри «Горобчики і кіт».
«Діти, будемо гратися в гру „Горобчикиі кіт“. Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній сторонімайданчика, і грітиметься на сонечку». Потім вона окреслила велике коло:«Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце!Горобчики, станьте за колом!».
Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователькапродовжувала: «У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло,щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки яскажу „кіт прокинувся“, всі горобчики вилітають швидше за коло, а кітїх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли „вилетіти“за коло.
Якщо гра добре знайома дітям, пояснення їїскорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютнообов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадатизнайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогоюпрямого запитання „Коли лисиця починає ловити дітей?“ або навідного:»А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: «Хитралисице, де ти?»
Пояснення може підкріплятись і іншимметодичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показомвихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ можебути двояким.
В іграх, де дії учасників відбуваються віндивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграхтипу «Ведмідь у бору»), треба показати дію одного учасника.
Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад,гра «Ловіння метеликів»), слід показувати дії групці учасників (у грі«Ловіння меіеликів» дії дітей, які зображують «сачок» і«метелика»).
Показ має бути чітким, демонструвати головне,викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є такимобов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх,в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показузалучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, угрі «Зайці і вовк» вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те,що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків «Васю,покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув».
Іноді в ході гри вихователь встановлює, щобагато дітей виконують рух з помилками, хоч цей рух їм добре відомий. Частотаке явище спостерігається в іграх «Вовк у рові» та «Жаби ічапля». Замість того щоб перестрибувати через «рів» абовиплигувати з «болота», діти просто переступають через перешкоду. Впринципі в таких випадках можливий повторний показ того самого руху в паузі міжповтореннями гри. Але щоб не охолодити інтерес дітей до гри, не слід витрачатина показ багато часу.
Методичні прийоми пояснення й показу гриможуть супроводити гру абопередувати їй. У молодшій групі якраз пояснення й показ найчастіше відбуваютьсяу ході гри. Наприклад, пояснюючи і показуючи гру «Квочка і курчата», виховательспочатку називає її, розподіляє ролі і пропонує «курчатам» присісти вгнізді. Потім, узявши на себе роль «квочки», вихователь кличе курчат:«Ко-ко-ко-ко». «Курчата» йдуть слідом за «квочкою»на лужок. «Курчата шукають зернятка», каже вихователь і, відвівшипрямі руки трохи назад, наче крильця у курчати, пересувається по залу. Дітинаслідують рухи вихователя. «Курчата скубуть травку», присідаєвихователь на одному місці, опустивши руки, а за ним те саме роблять хлопчики йдівчатка. Раптом вихователь) голосно вигукує. «Дощ пішов, біжіть, курчата,в гніздо!» і разом з усіма учасниками гри біжить до «гнізда».
У середній і старшій групах, як правило,пояснення і показ роблять до початку гри. Це має позитивне значення длярозвитку в дітей самостійності й здатності виконувати рухи і дії за уявою.2.8 Розподіл ролей між учасниками гри
Призначення дітей на певні ролі в грі з однимз важливих методичних прийомів піднесення їх активності та виховання у нихініціативи. Тому основним правилом у розподілу ролей є поступове залучення всіхдітей на активні ролі в грі. Ролі розподіляють під час пояснення гри.
Найактивнішою в грі є роль ведучого. Призначаючиведучим якогось хлопчика чи дівчинку, вихователь зважає на їх індивідуальніякості її особливості. Так, якщо гра нова, краще першою призначити на цю рольту дитину, яка через своїособливості краще, справиться з роллю ведучого і виконуватиме її так, щоб граодразу припала всім дітям до вподоби. Це, звичайно, зовсім не значить, щопершими ведучими будуть обов'язково найздібніші, найрозумніші з вихованців. Наведемотакий приклад.
У старшій групі одного дитячого садка хлопчикна ім'я Вася чудово влучав м'ячем у ціль, умів швидко й точно прицілюватись. хоч,коли брати загальну активність і розумові здібності, то тут інші діти багато вчому його випереджали. Але вихователь, проводячи вперше в цій групі гру «Квачз м'ячем», призначив першим квачем саме Васю. В ході гри хлопчик влучноцілився, і гра набула дуже динамічного характеру, одразу сподобавшись усім їїучасникам. І коли гра закінчилась, діти попросили вихователя продовжити її.
У практиці дістали поширення кілька прийомівпризначення ведучих.
Подамо найпоширеніші.
Призначення ведучого вихователем. Цінністьцього прийому полягає в тому, що він дозволяє регулювати залучення дітей нароль ведучого; його систематично практикують вихователі в усіх вікових групахдитячих садків. Проте цей прийом перешкоджає використовувати дитячу самодіяльність у виборі ведучого Томутреба суміщати прийом призначення з іншими прийомами.
Призначення ведучого дітьми. Цей прийомчастіше застосовують у середній і старшій групах, і його можна використати вгрі, наприклад, так: викликавши дитину, вихователь пропонує їй, щоб вона самапризначила ведучого.
Прийом цей хороший тим, що навчає дітейсамостійно проводити гру. Але вихователь повинен пам'ятати, що іноді той чиінший хлопчик (дівчинка) виходить з мізкувань особистої симпатії і можепризначати ведучим свого товариша, а більшість дітей залишатиметься остороньвиконання активних ролей.
Тому вихователь повинен регулювати прийомвибору ведучого за допомогою вихованця, певним чином. Для цього він пропонуєпідняти руки тим дітям, які ще не були ведучими, і дозволяє одному з них обративедучого серед цих дітей.
Не рекомендується питати дітей, хто з них хочебути ведучим, бо всі почнуть галасувати: «Я, я, я'».
Призначення ведучого за допомогою лічилочки,тобто добре римованого вірша. Цей прийом можна частіше застосовувати в іграх напрогулянці, де час не такий обмежений, ніж на заняттях гімнастикою і рухливимиіграми. Лічилочка допомагає краще організувати дітей для початку гри.
Як лічилочку звичайно використовують будь-якийдобре римований вірш:
Вийшли
миші
із щілини.
Дивляться,
котра година.
Раз,
Два,
Три,
Чотири -
миші смикають за гирі.
Пролунав жахливий дзвін.
миші врозтіч -
до щілин.
Прийом лічилочки добрий тим, що він посилюєігровий момент, але водночас вносить елемент випадковості в призначення ведучого.Може трапитись, що одна й та сама дитина в результаті застосування лічилочкиможе два, а то й три рази бути обраною на роль ведучого. На цей випадоквихователь повинен мати в запасі інший добре римований вірш, щоб не допуститиповторного призначення ведучим одного й того самого вихованця.
У молодшій групі вихователь, застосувавши лічилочкудля піднесення інтересу дітей до гри, показує її сам, а в середній і старшійгрупах самі діти. Але вихователь повинен простежити за тим. щоб діти вимовлялислова злито, разом, не допускаючи скандування по складах.
Призначення ведучого «стрілочкою».Найбільший успіх цей прийом має в іграх молодшої групи.Малюкам дуже подобається, коли вихователь, заплющивши очі, випрямленою рукою,«наче стрілочкою», проводить уздовж дітей і. нарешті, зупиняє її накомусь, хто й буде «котом» або «автомобілем». Позитивніякості й недоліки цього прийому такі самі, як і попереднього
Розподіл ролей в іграх має на увазі не тількипризначення ведучого, а й залучення дітей на інші ролі в певній грі.
В іграх середньої і старшої груп, крімведучого, всі інші учасники можуть виконувати різні ролі. Наприклад, у грі«Карасі і щука», крім ролі щуки, діти виконують інші ролі, зображуючи«карасів» і «кам'янці» на березі ставка.
Якщо в грі всі учасники поділяються напідгрупи відповідно до розподілу ролей, то треба передбачити розподіл дітейзалежно до їх сил так, щоб кожна підгрупа була приблизно рівною по силі і щоб укожній було однаково хлопчиків і дівчаток.
Організація та методика проведення рухливихігор з дітьми молодшого дошкільного віку
Для дітей першої та другої молодших группідбираються ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато — одне, два.Невелика й кількість ролей. Важливо також враховувати й те, що в цьому віцідитина погано володіє своїми рухами: часто втрачає рівновагу, падає, докладаєбагато зусиль під час виконання фізичних вправ. Тому ігри добираються зобов'язковим чергуванням руху й відпочинку.
Спочатку ведучим має бути вихователь. Вінрегулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікавопроведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяєзалученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли дітимолодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можназалучити й до виконання ролі ведучого.
У своїй науково обгрунтованій методиціпроведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити триперіоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшогодошкільного віку.
Завдання першого періоду (вересень — жовтень)- привчати малят гратись разом, використовуючи різноманітні іграшки, м’ячі,обручі. Водночас можна починати проводити й колективні ігри, об'єднуючи 10 — 12дітей. Ігри добирають прості за змістом і характером рухів. Діти виконуютьцікаві та нескладні завдання: підбігти до вихователя, наздогнати м’яч, знайтипредмет та ін. У цих іграх кожна дитина діє в своєму темпі. Її рухи ще непов'язані з рухами інших дітей. Після одного — двох повторень вони повністюоволодівають правилами гри.
Наступний період триває з листопада по квітень.Він охоплює пізню осінь, зиму і ранню весну. Завдання вихователя в цей період — підвищити активність дошкільнят, привчати їх пристосовуватися до сезонних явищ.Тому в цей час добираються ігри, у яких діти можуть рухатись без особливихтруднощів навіть у теплому одязі. Це ігри з бігом і ходьбою по всьомумайданчику, з катанням м'ячів, кульок, і проводяться вони в приміщенні. Рухливіігри, що їх організовує вихователь у цей період, поступово ускладнюю.
У літній період (травень — серпень) легкийодяг дітей і рівень їхньої підготовки дають змогу використовувати різноманітнірухи (підлізання, стрибки, ловіння). Завдання вихователя в цей період — збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Уводячинові ігри, а розучені раніше проводяться в ускладненому варіанті.
Діти цього віку особливо емоційно сприймаютьобрази гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховуються саме цювластивість їхньої психіки. Наприклад, радять пострибати, як зайчики, пройтитихо, як мишка або котик. Нестійка поведінка й швидка збуджуваність дошкільнятпотребують від вихователя спокійного, бадьорого тону. Гру треба проводити жвавоі весело.
Тривалість гри для дітей першої молодшої групистановить у середньому 5 — 7 хв з повторенням кожної з них 3 — 4 рази. У дітейдругої молодшої відповідно 6 — 8, кількість повторень 3 — 5.
2.9 Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьмисередньої групи
У середній групі діти починають цікавитисярезультатами своїх дій: точно влучати м’ячем у ціль, перестрибувати через«струмок»; пролізати в обруч, не торкнувшись його. Збільшення руховихумінь дає змогу проводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.
Протягом року зміст ігор, рухові завдання,правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Якщо гра становить певнітруднощі, її краще проводити з меншою кількістю учасників.
Надмірна рухливість дітей цього віку та їхнєневміння раціонально використовувати свої сили вимагають особливого підходу вдозуванні ігор. Вихователь стежить, щоб рухи чергувалися з короткочаснимвідпочинком. Навіть коротка пауза дає змогу дітям відновити свої сили ізаспокоїтися після бігу або стрибків. У цей час діти обмінюються враженнями. Загальнатривалість рухливої гри дошкільнят середньої групи 8 — 10 хв, кількістьповторень 3 — 5 раз.2.10 Організація та методика проведення рухливих ігор здітьми старшого дошкільного віку
У дітей старшої групи руховий досвід багатшийпорівняно з малятами 3-4 років, і це дає можливість ширше використовувати віграх більш складніші рухи. Наприклад, біг зі зміною напряму, кидання таловіння м’яча, стрибки — але доповнені різними атрибутами, предметами таприскореніші.
З великою зацікавленістю діти грають у ігри, вяких передбачається розподіл на підгрупи (команди). У іграх «Не спізнюйся»,«Чия ланка швидше збереться» та ін. вони привчаються в інтересахсвоєї команди добиватися перемоги, виявляти рішучість, спритність, витримку.
Вихователь підбирає ігри відповідно до мети,яку поставив формування певних рухових навичок, виховання витримки, сміливості,організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігаютьвипадковості у доборі ігор. Одна й та сама мета може ставитися в різних іграх. Наприклад,рухові навички у метанні в ціль удосконалюються в іграх «Мисливці і зайці»,«Влучити в обруч», але конкретизуються у вигляді різних зрозумілих іцікавих завдань. У грі «Влучити в обруч» пропонується влучити м’ячему нерухому горизонтальну ціль, а у грі «Мисливці і зайці» — у ціль,що рухається. По суті, удосконалюється одна й та сама рухова навичка, але умовивиконання різні.
Успіх гри значною мірою визначаєтьсяправильною організацією дітей. Перед тим як пояснювати нову гру, слід повторитиз дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою — дозування рухів, особливо в іграх з бігом, лазінням, стрибками. Тривалістьбезперервного бігу зі швидкістю вище середньої для дошкільнят цієї групистановить 30 — 35 с за одне повторення гри. Кількість повторень залежить від їїзмісту, але не повинна перевищувати 4 — 5 раз. Між повтореннями — короткі паузидля відпочинку. Дуже важливо регулювати навантаження в рухливих іграх узимку,коли одяг утруднює рухи. Потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і невтомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри 10 — 12 хв.2.11 Організація та керівництво рухливою грою
Рухливі ігри мають багато переваг передгімнастичними вправами і незамінні для рухового розвитку дитини. Розглянемоїхні особливості:
Емоційна насиченість надає рухливим ігрампривабливості, мобілізує зусилля дитини, дарує їй радість і задоволення. Емоційнепіднесення зростає завдяки наявності в іграх елементів несподіванки та змагання.
Характер рухової діяльності в більшості ігорзабезпечує роботу значної маси великих м’язів (біг, стрибки, кидання), щовідповідає особливостям рухового апарата дошкільняти.
Різноманітність рухів — заміна під час гриодних видів іншими (діти бігають або тихо підкрадаються, присідають,нахиляються вперед або зупиняються) — запобігає швидкому стомлюванню.
Можливість саморегулювання темпу, енергії татривалості рухів (за бізаням і відповідно до потребі можна або пришвидшити чисповільнити біг, або зробити перерву й присісти) робить гру привабливою, рухилегше виконуються.
Можливість для проявів особистої ініціативидітей (попри готовий зміст гри й окреслювань правилами довільних рухів єдостатній простір для власних пропозицій) активізує рухову творчість.
Наявність передумов для розвитку рядупсихічних якостей — колективізму, дисциплінованості, сміливості, винахідливостітощо — сприяє моральному становленню дитячої особистості.
Рухливі ігри стимулюють розумовий розвитокдитини, регулюючи й поглиблюючи її уявлення про довкілля, розвиваючи увагу,пам’ять, спостережливість. За їхньою допомогою можна виховувати моральні якості:сміливість, рішучість, чесність, почуття товариськості. Вони допомагають такожпедагогові виховувати в дошкільнят естетичні почуття. Динамічність, чіткість,плавність рухів, чіткі шикування (у пари, колони, коло), різні фігури, образи,словесний супровід тішать малих, учать їх розуміти красу.
Отже, рухлива гра є потребою здорової дитини,дарує їй радість і втіху, розвиває здатність усвідомлювати свої дії та вчинки,сприяє формуванню внутрішнього ставлення до того, що її оточує. Тобто рухливагра є для дітей своєрідною формою пізнання світу, задовольняючи їхні пізнавальні,соціальні, моральні й естетичні потреби.
Але рухливі ігри будуть чудовим виховнимзасобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво з бокувихователя. Ця вимога зумовлюється своєрідним характером такої руховоїдіяльності дітей.
Найпоширеніші серед дошкільнят два видирухливих ігор — сюжетні та несюжетні (ігрові вправи). В основу сюжетно-рольовихігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (діїлюдей, птахів, тварин тощо). Для ігрових вправ характерна конкретність руховихзавдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Донесюжетних ігор належать, зокрема, рухливі ігри з елементами змагань (індивідуальніабо групові). Деякі ігри цієї підгрупи проводяться без розподілу гравців накоманди — тоді кожна дитина намагається виконати завдання якомога краще, граючиза себе.
У дошкільному закладі ігровою діяльністю керуєпедагог. Його роль залежить від характеру самої гри і від сезону, відкількісного та вікового складу групи, від поведінки учасників, їхньогофізичного стану та рівня рухового розвитку.
Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати,які саме навички та якості він хоче в ній розвинути або закріпити: в одній гріпереважає біг, в іншій — метання, одна потребує витримки, інша — спритностітощо.
Діти полюбляють рухливі ігри й охоче грають уних, однак не завжди збираються на гру швидко й організовано. Тому дуже важливоправильно зібрати дітей для проведення рухливих ігор, бо їм буває важкополишити улюблену іграшку чи захопливу творчу гру. Насамперед треба вдаловибрати час, і особливо це стосується ігор на повітрі. Рухливу гру можнапроводити на початку, в середині й наприкінці прогулянки залежно від того, якезаняття їй передувало і який її загальний характер. Якщо перед цим були спокійнізаняття, то гру можна організовувати на початку, а якщо малі захопилися цікавоюгрою, не слід уривати їх — краще зібрати для рухів уже наприкінці прогулянки. Часомбуває так, що трудовий процес або творча гра швидко закінчується, і дітям важкознайти собі іншу справу чи забаву. В такому разі можна програти з ними врухливу гру відразу ж після цього. Малят подеколи доводиться збирати не одинраз, тому що вони не можуть довго зосереджуватися на чомусь одному й часто незнають, що робити далі. Ось тут на допомогу приходить вихователь і проводить зними нескладну рухливу гру.
Збирати малих на гру слід не довше ніж 1-2хвилини. Довготривалий збір послаблює інтерес і дезорієнтує дітей.
Перед проведенням гри необхідно зацікавити неюдошкільнят — це допоможе їм краще засвоїти правила, чіткіше виконувати рухи,створить емоційне піднесення. Посилити інтерес до гри можна, скажімо, ставлячидітям запитання або використовуючи іграшки, картинки, казки або вірші навідповідну тему, загадки. Коли малі зберуться, вихователь повідомляє назву гри,розповідає її зміст (стоячи так, щоб усі його бачили). Викладає зміст гри йпояснює правила чітко, лаконічно. Ось приклад. Під час гри «Хитра лисиця»дівчинка, яка виконувала роль Лисиці, довго не відгукувалася на запитання дітей:«Хитра Лисице, де ти?» Виявилося, що вихователь, пояснюючи гру,сказав дітям: «Лисиця повинна стояти і мовчати, тому що вона хитра». Аледо якого саме моменту вона має мовчати, забув чказати, тож дитина-Лисицяслухняно й мовчала.
Важливе значення має також інтонація: слововихователя, відповідно інтоноване, набуває особливої ваги й особливого змісту. Тожпедагог під час проведення рухливої гри має бути жвавим, але водночас спокійним.
Складні ігри не слід пояснювати відразу — пояснення можна чергувати з розподілом ролей між гравцями, з показом деякихрухів, які можуть виявитися заскладними для дошкільнят. Вихователь сам показуєпотрібні рухи або вибирає для цього когось із дітей.
Суттєвою умовою при формуванні рухових навичокє попереднє подання руху — словесне або наочне. Не слід зловживати під час гривказівками і поправками щодо точності й правильності виконання, бо це лишезабирає радість від гри, зменшує її емоційність. У середній та старшій групахнавчання рухів проводиться здебільшого на заняттях з фізичної культури, а врухливих іграх закріплюються набуті навички. В молодшій групі розвиток рухівздійснюється загалом у процесі рухливих ігор. Проте якщо малята ще недостатньооволоділи якимось рухом, не можна закріплювати у грі неправильно сформованінавички. Так, якщо у грі «Ведмідь і бджоли» деякі діти, лазячи, незмінюють ноги, а приставляють одну до одної, вихователь звертає увагу напомилку, зазначає, як треба лазити, пропонує подивитися на товариша, якийробить рух правильно, а потім продовжує гру.
Під час гри педагог спостерігає поведінкувсієї групи й окремих дітей. Своїм жвавим інтересом підтримує в малих радіснийнастрій, заохочує прояви винахідливості, рішучості, спритності, ініціативи. Водночасвін стежить за тим, щоб діти не перевтомлювалися. Повторюємо: участь дорослогоу грі залежить від характеру самої гри, від складу групи й ігрової поведінкидошкільнят. Що менший вік дітей, то активнішим має бути вихователь. У молодшійгрупі він грає разом з дітьми або виконує головну роль і водночас керує грою,подає сигнали, стежить за дотриманням правил. У середній, а особливо у старшійгрупі педагог лише спочатку виконує головну роль, а потім передає її дітям. Вихованцістаршої групи поступово привчаються самостійно проводити гру у великому гурті.
Розподіляючи дітей для гри, виховательоб’єднує слабших і тих, что не вміє виконувати вправи, із сильнішими (особливов тих іграх, де є елемент змагання); хлопчиків — з дівчатками. Під час гристежить, щоб діти не були тривалий час не залучені, оскільки в них можезникнути інтерес і вони не одержать достатнього фізичного навантаження.
Особливої уваги потребує виконання гравцямиправил рухливої гри. Ці правила мають відповідати вікові дітей (що молодші — топростіші правила) й сприяти форсуванню позитивних якостей. Тому не слід вводитиу гру правила, які спонукають дошкільнят зумисне програвати. Скажімо, колипередбачається, що впійманий стає ведучим, тоді малі починають піддаватися. Невдалоює також установка в разі програшу потанцювати, розповісти вірша чи заспівати. Малимцікаво виконувати такі завдання, от вони й намагаються програти. З поглядувиховання неправомірним є правило, за яким діти, які програли, мають вийти згри. Їм слід дати змогу повправлятись у тому, що не вдається, виправити своюпомилку, тож їхній вихід з гри можливий лише на короткий строк.
Важливий момент при проведенні гри — розподілролей. Обирати дітей на відповідальні ролі можна в різний спосіб: Виховательсам доручає дитині яку-небудь роль; виділяє її за допомогою лічилки; абодитина, яка виконує роль ведучого, обирає собі заступника.
Не варто користуватися лічилкою з довгимтекстом. Для цього краще брати коротенькі віршики зі зрозумілим змістом. Дотого ж потрібно стежити, щоб діти не розбивати слова на склади, а вичленовувалитекст так, щоб на кожного гравця припадало ціле слово.
Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слідураховувати її індивідуальні можливості, тому не завжди доцільно користуватисялічилкою або надавати право вибору самим дітям. Адже досить часто від успішногорозподілу ролей залежить успіх гри. Наприклад, якщо на роль мисливця оберутьсором’язливу дитину, яка не здатна показати відповідний рух, гра втратить свійсенс. Але не варто також постійно доручати відповідальні й цікаві ролі одним ітим самим дітям. В одних це може розвинути хвалькуватість, в інших — невпевненість в собі. Добираючи дошкільнятам доступні ролі, можна активізуватималоактивних дітей, регулювати неврівноважених і стежити за неухильнимвиконанням ними правил.
Тривалість рухливої гри залежить від їїхарактеру, умов проведення та складу гравців. Важливо закінчити гру своєчасно: передчаснезакінчення гри так само небажане, як і її затягування.
Вихователь має визначити оптимальний моментзакінчення гри. Тільки-но в дітей з’являються перші ознаки втоми (неуважність,порушення правил, неточність виконання рухів, недостатня активність удосягненні мети, зниження інтересу, збільшення частоти дихання), гру слідзавершувати. Якщо ж вона не має чітко визначеного скінчення, можна попередитипро це так: «Граємо доти, доки не зміниться ведучий». Але такезакінчення не має бути несподіваним для гравців — їх треба підготувати до цього.Непередбачений кінець може викликати в дітей негативну реакцію.
Визначення результату гри має велике виховнезначення. Кожна дитина хоче його знати. Малі бігають, намагаються не потраплятидо «лап» хитрої лисиці — скількох же їй не вдасться упіймати? Мисливціцілять у зайців вихователі недооцінюють дитячого інтересу до підсумків гри, йвона закінчується одноосібним наказом: «Досить, стомилися». Такимсуб’єктивним рішенням дорослий знижує інтерес дошкільнят до гри, й це требамати на увазі. Закінчити гру можна по-різному, та головне — діти мають вочевидьпобачити з дітьми середньої та старшої груп коротеньку бесіду про неї: чи добрепройшла гра, чи сподобалася вона, як діти виконували вправи, правила, хтопридумав щось цікаве. Це привчає дошкільнят свідоміше ставитися до своїх дій,оцінювати власні вчинки і вчинки товаришів.
Підбиваючи підсумки гри, доцільно, коли єзмога, проаналізувати її, зазначаючи допущені гравцями технічні помилки. Аналізуючисюжетну рухливу гру, корисно звернути увагу дітей на вдалій невдалі моменти врозвиткові сюжету, відзначити тих, хто добре виконував свою роль. (Але не слідпроводити такі бесіди часто, бо вони можуть набриднути дітям, перетворитися нашаблон).
Педагог може посеред гри вдатися до такогоприйому: непомітно відійти, даючи дітям змогу погратися самим і закінчити її навласний розсуд. Деякі рухливі ігри переходять у самостійну дитячу ігровутворчість: частина гравців виходить, а частина продовжує розгортати свої ігри,користуючись попереднім сюжетом та оформленням. Часом після закінчення гривихователь пропонує дітям полічити впійманих лисицею або вовком. Малі саміз’ясовують, хто упіймав найбільше, хто не був упійманим жодного разу. От,водночас, і вправа з лічби. На завершення зазначимо: провести рухливу грудосить складно: тут важать не лише вік і особливості дітей, безпосередні умови,а й їхній настрій, а також майстерність вихователя.2.12 Характеристика та методика проведення рухливих ігор захарактером рухової діяльності
Вітчизняні та зарубіжні спеціалісти вважають,що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами й сприяютьпідвищенню рухової активності дітей (Е.С. Вільчковський, А.Я. Вольчинський, Г.В.Воробей, В.І. Левкін, М. Колеман, П. Скін, Х.А. Хофман, І. Тріго Аза та інші).
Систематизація рухливих ігор за характеромрухливої діяльності за своїм змістом спрямована для підвищення фізичноїпрацездатності, на розвиток фізичних якостей, для покращення руховоїпідготовленості та набуття життєво необхідних навичок і вмінь. Разом з тим привиборі рухливих ігор враховуються інтерес учнів до тих, які відповідаютьанатомо-фізіологічним можливостям організму дитини та їх психологічному сприйманню.
Висновок
На основі аналізу педагогічної та методичноїлітератури з досліджувальної проблеми мною було встановлено:
питання значення рухливої гри, її використанняу педагогічному процесі, вплив на фізичний розвиток, метод проведення такерівництва рухливою грою належним чином розглянуте в методичній літературі;
рухливі ігри мають історичні та соціальнівитоки;
значення рухливої гри як засобу фізичноговиховання дітей дошкільного віку;
Розкрите місце рухливої гри в системіфізичного виховання в ДНЗ, а саме у педагогічному процесі протягом дня.
Створено багато підручників, посібників,методичних рекомендацій з рухливих ігор. Головне — підбирати ігри з посібників,самому їх вивчати, самому бути зацікавленим у проведенні ігор з дітьми тапроводити ігри згідно програмних вимог та особливостей розвитку дітей.