/>/>Вступ
За останні роки поглибилась зацікавленістьщодо фізичного виховання дітей з різними особливими вадами, створюєтьсяпрограмно-методичне забезпечення занять з фізичної культури, виконаний рядфундаментальних і практично-орієнтованих досліджень, спрямованих на покращенняфізичного стану.
Актуальність: З кожним рокомзбільшується кількість дітей з різними вадами. Тому проблема полягає в тому, щоза допомогою різних фізичних вправ допомогти дитині не відчувати себе слабкоюта безпорадною серед інших дітей.
Робоча гіпотеза: передбачалось, щовпровадження в практику роботи вчителів фізкультури різних вправ дозволитьпідвищити загальний фізичний стан дітей з особливими вадами.
Метою дослідження: є особливостівикористання системи фізичних вправ для занять з дітьми, що мають особливі вади.
Об`єкт дослідження: навчально-виховнийпроцес фізичної культури для дітей з вадами.
Суб`єкт дослідження: діти, які мають особливівади.
Завдання дослідження:
1. Розглянутиособливості проведення занять з дітьми-інвалідами.
2. Вивчитиособливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що маютьфонетико-фонематичні вади мови.
3. Узагальнитидані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесіфізичного виховання дітей дошкільного віку.
4. Проаналізуватиособливості фізичного виховання дошкільнят з вадами слуху.
Методи дослідження:
1. Аналізнаукової і науково-методичної літератури.
2. Аналізпедагогічного досвіду.
3. Педагогічнеспостереження
4. Практичнірозробки занять
Наукова новизна: узагальнені сучаснінаукові дані про деякі шляхи підвищення ефективної корекції особливих вад дитинипри застосуванні різних вправ.
Практична значимість: в процесіфізичного виховання розроблено досить багато різних вправ для занять зфізичного виховання з дітьми, що мають особливі вади.
/>/>/>Розділ 1. Особливості проведення занять здітьми-інвалідами1.1 Використаннякомплексної диференційованої профілактичної програми
Діти, які за станом здоров'я відносятьсямедиками до другої групи здоров'я, вимагають особливої уваги лікарів іпедагогів. Дотримання гігієнічних рекомендацій щодо підвищення резистентностіорганізму неспецифічними засобами: оптимальна рухова активність. загартовуванняприродним;: чинниками природі;, раціональний режим дня. додаткова вітамінізаціяпродуктів харчування [3] в сучасних умовах зумовлюються економічнимиможливостями дошкільних закладів. Вчасне проведення комплексу оздоровчихзаходів матиме більшу ефективність в попередженні розвитку хронічної патологіїв дитячому і підлітковому віці.
Практичні рекомендації щодо оздоровленнядітей з вадами постави, зору, ожирінням, порушень ступні, розроблені фахівцями(Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К., 1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д.,1995), стосуються дітей спеціальної медичної групи — зі значними відхиленнями встані здоров'я. Практичне використання рекомендованих комплексів у фізичномувихованні дітей другої групи здоров'я ускладнюється ще й тим, що більшість зних розроблено без урахування особливостей ряду показників дітей з різнимивідхиленнями в стані здоров'я.
У зв'язку з цим, нами був проведенийконстатуючий педагогічний експеримент, спрямований на вивчення особливостейпоказників фізичного розвитку, функціональних показників старших дошкільнят звідхиленнями в стані здоров'я [4]. На підставі отриманих результатів булосформовано експериментальну програму з фізичного виховання дошкільнят в умовахдитячих дошкільних закладів.
Мета — експериментально обґрунтуватиположення комплексної диференційованої профілактично-коригувальної програмифізичного виховання дошкільнят з відхиленнями в стані здоров'я.
Комплексна диференційованапрофілактично-коригувальна програма, розроблена на підставі результатівконстатуючого етапу педагогічного експерименту, передбачала широке застосуванняспеціальних оздоровчих заходів в процесі проведення усіх форм занять зфізичного виховання (таблиця 1) дітей з відхиленнями в стані здоров'я.
Як бачимо, повітряні ванни, сонячні ванни (розсіянарадіація при повітряних ваннах і пряма — при сонячних) застосовувалися під часпроведення усіх форм фізичного виховання дошкільнят. Вологе обтирання тіладитини рушником, обливання рук і ніг проводилися після фізкультурних занять ізавершення гігієнічної гімнастики після денного сну, відповідно до рекомендацій[2]. При надмірному збудженні дітей після закінчення заняття з фізкультурипроводилися елементи міорелаксації й аутогенного тренування. Ароматерапевтичні заходипередбачали виконання дихальних вправ дітьми в хвойному лісі під час пішогопереходу. Психо-коригувальні рухові етюди [7] передбачали виконання імітаційнихрухів в поєднанні з психологічними образами тварин, для загальмованих дітей — зайчика, для збудливих дітей — образу ведмедика, що сприяло психічному розвиткудитини, концентрувало увагу, розвивало і зміцнювало психічну сферу.
Враховуючи, щодня емоційних дітей характернавихідна симпатикотонія, під час виконання вправ комплексів фізкультхвилинок чифізкультпауз, інших заходів, включали тиху, ліричну музику [7]. У роботі здітьми з пониженою реактивністю під час проведення музичної терапії частішевикористовували бадьорі маршові мелодії.
Під час занять з лікувальної фізкультури минавчали дітей виконувати елементарні прийоми самомасажу обличчя, вушнихраковин, стоп і рекомендували застосовувати отримані навички в домашніх умовах.Масаж обличчя допомагає зменшити набряк слизової носоглотки, очиститипридаткові пазухи носа (гайморові, решітчасті й фронтальні) від патологічноговмісту, нормалізувати дихання [3 ]. Об'єктом впливу масажу виступали криланоса, ділянка під очима (від носа до вух) і лоб. Масаж вушних раковин і стопмістить ще й елементи акупунктури [4]. Елементи акупунктури застосовувалисянами й під час ходьби дітей по доріжках зі злаків (горох, гречана крупа тощо)наприкінці ранкової гігієнічної гімнастики, босоніж по траві чи піску під часпіших переходів.
В тих дитячих дошкільних закладах, які немають умов для проведення плавання, фахівці [1] рекомендують проводити заняттяв залі з дітьми босоніж: при відкритих вікнах протягом усього року, з подальшим(після уроку) обливанням стоп водою кімнатної температури і розтираннямрушником. Подібні заходи сприяють зміцненню м'язів ступні і профілактиціплоскостопості; забезпечать прищеплення дітям гігієнічних звичок і великийгартувальний ефект./>1.2 Проведеннякоригувальних занять
Коригувальні заняття іноді проводилися у виглядізанять з ритмічної гімнастики. Вправи ритмічної гімнастики легко дозуються,спрямовані за дією, дуже прості у виконанні і доступні у вивченні. Вонивключали об'єднані у серії різні види бігу, стрибків, підскоків, танцювальнихелементів, котрі виконуються в швидкому темпі. Окрім того, вправи ритмічноїгімнастики виконувалися під музику і, залишаючись по суті гімнастичнимивправами, мали танцювальний характер, формували почуття ритму, музичність,вміння узгоджувати свої рухи з музикою [3]. Вплив ритмічної гімнастики на організмдитини, виражається, перш за все, позитивним впливом на серцево-судинну ідихальну системи [3]. Через це комплекси коригувальної ритмічної гімнастикибули рекомендовані для профілактики порушень постави у дітей з вадами зору, тарозвитку дихальної мускулатури у дітей з вадами мови. Під час проведеннякоригувальної ритмічної гімнастики ми користувалися наступними методичнимирекомендаціями. Так, комплекс коригувальної ритмічної гімнастики включав 4частини: вправи з малою амплітудою для того, щоб підготувати організм доактивної роботи; вправи з великою амплітудою; вправи для зміцнення м'язівпередньої та задньої поверхні тулуба, косих м'язів, м'язів верхнього плечовогопояса тощо; стрибкові вправи. Заняття проходили двічі на тиждень в 1 -му ітричі на тиждень — в 2-му і 3-му етапах. У кінці заняття обов'язково давалисявправи на розслаблення і заспокоєння нервової системи. В умовах дошкільнихзакладів застосування аутогенного тренування вважається придатним [3].
Під час занять з фізкультури, а також занятькоригувальною гімнастикою нами застосовувалися окремі пози з йоги [3]. Відомо,що йогівські асами можна використовувати для лікування найрізноманітнішихзахворювань. Змінюючи зовнішню структуру положення, можна цілеспрямовановпливати на ті чи інші вегетативні функції [3]. Застосовувалися 23 асани, які покращуютьпоставу [8]: поза зародка, кута, прямого кута, містка, дитини, доброї кішки,сердитої кішки, лагідної кішки, діамантова поза, поза гори, божественна поза,поза змії, цвіркуна, скручування, лелеки, голово колінна поза, бумеранга,берізки, плуга, лебедя, риби, верблюда, тронна поза. Враховувалися рекомендаціїщодо застосування таких нетрадиційних вправ хатха-йоги, як стійка на лопатках.Вважається, що подібні вправи призводять до покращення кровопостачання очнихяблук, і, як показали результати досліджень [6], під час короткочасноговиконання не викликають патологічних змін функцій серця. Тому стійка налопатках короткочасно застосовувалась нами і в роботі з дітьми з косоокістю.
/>1.3 Вправи длярозвантаження хребта
Вправи для розвантаження хребта потрібно застосовуватипід час кожного заняття з фізичної культури, хореографії. Рекомендуєтьсявключати їх у комплекси самостійних занять вдома. Встановлено [3], що цінескладні вправи призводять до відновлення (збільшення) товщини міжхребцевихдисків, зростання пружності зв'язок, зменшення вірогідності защемлення нервів,відновлення нормальної циркуляції крові та лімфи в зоні хребта, збільшеннягнучкості хребта і покращення загального стану здоров'я. У підготовчій частинізаняття разом із загально-розвивальними вправами, в основній частині уроку —після загальнорозвивальних вправ, а також для домашнього завдання мивикористовували вправи для профілактики порушень постави.
Під час занять з розвитку мовлення,математики тощо емоційним дітям частіше надавали можливість рухової перерви, наприкладу вигляді роздачі і збору дидактичного матеріалу, виконання інших доручень,пов'язаних зі зміною пози тощо. Збільшення рухового компоненту сприяло також йемоційному розвантаженню дітей [7]. Впровадження комплексної диференційованоїпрофілактично-коригувальної програми у виховний процес дитячих дошкільнихзакладів зменшило кількість днів, пропущених дітьми у зв'язку з хворобою з16,47 до 5,41 на рік, збільшило кількість дітей з гармонійним фізичнимрозвитком з 59,83% до 75,16%, а показники фізичного стану, рівня фізичноїпідготовленості дітей до школи та психофізіологічного стану досягли якісновищого рівня./>1.4Організаційно-методичні основи проведення занять плавання їх слабозоримипідлітками
Профілактика інвалідності розглядається вкомплексі соціальних, медичних і індивідуальних заходів, спрямованих напопередження виникнення фізичних, розумових, сенсорних дефектів. Напопередження переходу дефекту в постійне, виражене функціональне обмеженняможливостей" людини в трудовій чи побутовій діяльності в такому обсязі тав таких умовах, які вважаються нормальними.
Формування уявлень у слабозорих відбуваєтьсяв процесі безпосереднього сприйняття предметів, перцептивними діями.
Слабозорі підлітки не володіють прийомамидотикального обстеження. Вони випробують труднощів у перебуванні основнихчастин.
Медико-педагогічний аспект проблемиреабілітації і корекції відхилень у розвитку виявляється при підході додосліджуваних явищ як до системи взаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх(педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів при ведучому значенніперших.
Проблема соціальної і фізичної реабілітаціїінвалідів з порушенням зору має важливе державне значення, тому що забезпечуєповернення до праці й активного життя людей, що страждають через своєнеповноцінне положення.
Завданнями оздоровчих занять у плаванні є зміцненняздоров'я дітей, різнобічна фізична підготовка, усунення недоліків у рівніфізичного розвитку, навчання техніці обраного виду спорту і техніці різнихдопоміжних і спеціально-підготовчих вправ [1].
В галузі технічного удосконалювання вартоорієнтуватися на необхідність освоєння різноманітних підготовчих вправ. Упроцесі технічного удосконалювання ні в якому разі не слід намагатисястабілізувати техніку рухів, домагатися стійкої рухової навички, що дозволяєдосягти визначених спортивних результатів. У цей час у юного спортсменазакладається різнобічна технічна база, що припускає оволодіння широкимкомплексом різноманітних рухових дій. Такий підхід — основа для подальшоготехнічного удосконалення. Це положення поширюється і на наступні два етапибагаторічної підготовки, однак, особливо повинно враховуватися в періодіпочаткової підготовки.
Підготовка починаючих плавцівхарактеризується розмаїтістю засобів і методів, широким застосуванням матеріалурізних видів спорту і рухливих ігор, а також ігрового методу.
При навчанні техніці плавання вони повинніосвоїти різноманітні підготовчі вправи. І при цьому ні в якому разі не сліддомагатися стійкої рухової навички. У юного спортсмена повинна формуватисярізнобічна технічна база, що припускає оволодіння широким комплексомрізноманітних рухових дій. Це основа для наступного ефективного технічногоудосконалювання. Відповідний підхід у визначеній мірі поширюється і на наступнідва етапи багаторічної підготовки.
Тренувальні заняття тривалістю 45—90 хв. нацьому етапі повинні проводиться не частіше 2— 3 разів на тиждень.
Примітно, що найбільш досвідчені ідалекоглядні фахівці різних країн усе настійніше підкреслюють, що ігровий методнайбільш виправданий у роботі з юними спортсменами і що її ефективність тіснозв'язана з постійним пошуком шляхів створення на заняттях позитивногоемоційного тла.
У слабозорих плавців ігрова спрямованістьпочаткової підготовки звичайно сполучалася з невеликим сумарним обсягом роботи.На початковому етапі вони працювати менш інтенсивно, ніж їхні однолітки, аледосягай згодом високих результатів.
Дослідженнями визначений лікувальний впливплавання на фізіологічні показники у дітей з порушеннями функції дихання.
Перебування слабозорих підлітків у воді івиконання дозованих вправ привело до нормалізації найважливіших біохімічнихпоказників властивостей крові і поліпшення діяльності серцево-судинної системив хворих, що страждають ішемічною хворобою серця.
Дослідженнями відзначені позитивні зрушенняв центральній нервовій системі в слабозорих плавців, що виявилося в поліпшенніїї адаптації під впливом водного середовища, що можуть проявлятися в станіспокою і при м'язовій діяльності.
При виконанні фізичних навантажень у водномусередовищі значно змінюються процеси всмоктування їжі в шлунково-кишковомутракті.
В умовах водного середовища виконаннякороткочасних фізичних навантажень максимальної інтенсивності створюєпозитивний психогігієнічний ефект, рекомендується використовувати їх у режимінавчального і трудового дня. Таким чином, ефект впливу занять плаванням наорганізм підлітків, які займаються, різноманітний: починаючи від впливу, щогартує, гігієнічного ефекту, поліпшення діяльності органів і систем донегативного впливу внаслідок специфічних захворювань лор-органів, а такожвикористання його лікувальних властивостей для корекції постави, скривленняхребта, у поліпшенні ряду психогігієнічних процесів. Усе відзначене вказує надоцільність подальшого нагромадження експериментального матеріалу про впливсистематичних занять плаванням на організм і стан зору слабозорих дітей іпідлітків.
Дослідженнями ряду авторів показаніфізіологічні і психологічні закономірності формування процесів компенсації,структура і стадії її розвитку [2]. Однак у даних роботах проблема корекціїчасткової втрати зору розглядається переважно у фізичному вихованні. У зв'язкуз цим виникає необхідність у дослідженні впливу систематичних занять плаваннямна корекцію фізичного розвитку, рухових якостей і функціонального стануорганізму.
Педагогічний аспект проблеми корекції відхиленьу розвитку виявляється при підході до досліджуваних явищ як системівзаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх (педагогічних) і внутрішніх(психофізіологічних) факторів при ведучому значенні перших. Тому правомірнапостановка задачі оптимізації взаємодії цих факторів в умовах спеціальнихкорекційних, учбово-тренувальних і спортивних занять з плавання. Вивченняспіввідношення засобів ЗФП у процесі попередньої базової спортивної підготовкив слабозорих підлітків є пріоритетним в системі паралімпійської підготовкиінвалідів зору.Розділ2. Особливості занятьз фізичної культури з дітьми, які мають вади мови/>2.1 Особливостізанять з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичнівади мови
Ігри в руховій терапії можна використовуватисамостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними,музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність улікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод увигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячійпрактиці. Відповідно психофізичному розвиткові діти легко піддаються впливовіза допомогою ігор. У дитини увага хитка, вона важко затримується на одномупредметі тривалий час. Його особливо утрудняє роздвоєність уваги. Часто дитиназабуває правильно дихати або зупиняє подих на якийсь час при виконанні руховихзавдань. Підтримка правильного дихання можна здійснити через організовану участьйого в наслідуванні звукам у речитативі [2,81].
Фізичне й емоційне навантаження в іграхзалежать від характеру гри, змагального початку, вкладеного в нього, від їїтривалості, умов проведення гри, від ступеня реакції граючого, видузахворювання і його стадії, від віку і статі граючих, їхньої рухової культури іпопередніх рухових занять, від професії хворого, числа граючих, рівнозначностіграючих або груп, що приймають участь у грі, від дотримання правил кожної гри,вихідного положення і розвитку гри. З метою дозованого впливу ігор на функціїорганізму хворого для кожної гри можна змінювати правила проведення ігор черезусунення одних і заміну інших.
Складність класифікації ігор зростає влікувальній терапії в зв'язку з численними задачами й умовами, яким повиннавідповідати гра в процесі лікування. Мети і задачі неї різні. Так, гризабавного, відволікаючого характеру розсіюють увага, розважають хворого;спеціально спрямовані ігри поліпшують роботу під час процедури (організуючіігри), вирішують деякі терапевтичні задачі (гри підготовчого характеру або грицілеспрямованого, терапевтичного характеру, наприклад, що коригують поставу придитячому церебральному паралічі в дітей з дизартрією); гри заспокійливогохарактеру корисні дітям і дорослим при заїкуватості і з різниминервово-психічними захворюваннями.
Ігри можна класифікувати по анатомічнійознаці, у залежності від того, яка частина тіла більше бере участь під час гри:з переважною участю верхніх або нижніх кінцівок або з загальним впливом.
У залежності від числа учасників, ігриподіляються на індивідуальні і групові. Групові ігри бувають без розподілу накоманди, але з загальною метою (іноді їх можна розділити на двох груп, щосостязаются між собою) та ігри, у яких граючі обов'язково поділяються накоманди, рівні по числу учасників, гра проводиться на рівних умовах.
Відповідно тому, яке виконання і якзмінюється положення граючих у відношенні навколишніх його предметів, груповіігри можна розділити на:
ігри на місці (статичні ігри), у яких хворийне змінює свого положення у відношенні навколишніх його предметів, а тількипересуває окремі частини свого тіла. У цих іграх (з положення коштуючи, сидячи,а іноді і лежачи) рухи обмежені по кількості і головному діючому елементі єемоційний фактор. У порівнянні з іншими іграми тут спостерігається найменшефізичне навантаження;
малорухомі і напіврухливі ігри, у яких є врізному співвідношенні як елементи руху, так і статики. Звичайно їх проводять звихідного положення стоячи або сидячи. Фізичне і нервове навантаження в цихіграх помірні, вони містять більше емоційності. Це перехідні ігри між іграми намісці і рухливих іграх;
рухливі ігри, у яких протягом усієї гриучасник змінює положення свого тіла стосовно навколишніх предметів. Ці ігрихарактеризуються великою емоційністю, у них включаються різні форми пересування— біг, стрибки, поскоки, ходьба і т.п. Вони вимагають швидкості, сили,спритності, координації рухів, витривалості і роблять великий і усебічний впливна організм, викликаючи значні зміни функцій м'язової, дихальної ісерцево-судинної систем. Тому що в цих іграх фізичне навантаження більше, вонивимагають більш високих функціональних і фізичних можливостей з боку хворих.Проте рухливі ігри роблять величезний вплив, що коригує, на осіб з мовними іруховими розладами.
Діти 2—3 років під впливом рухливих ігордобре фізично розвиваються: у них збільшуються маса тіла, ріст, окружністьгрудної клітки, дихальна екскурсія грудної клітки, підвищується м'язовий тонус,зменшуються дефекти постави, поліпшуються апетит, сон. Музичний супровід ігорведе до ще більш ефективного розвитку і закріплення корисних якостей і умінь,повної погодженості рухів по швидкості, тривалості, виховує почуття, ритму,сприяє врівноважуванню нервових процесів, сприяє кращій координації і регуляціїм'язових зусиль з функціями різних аналізаторів організму дитини.
Рухливі ігри позитивно впливають на дітеймолодшого, середнього і старшого шкільного віку. У цих іграх у них виховуютьсятакі якості, як увага, ініціатива, сміливість, почуття товариства, дисципліна,уміння діяти в колективі, швидкість, сила, витривалість, спритність, гнучкість.Рухливі ігри використовуються відповідно до стану здоров'я, віком дітей, їхфізичною підготовленістю, психічним розвитком, індивідуальними особливостямиособистості дитини.
Усі рухливі ігри можна розділити на чотиригрупи з обліком зразкового психофізичного навантаження в них:
I група — з незначним навантаженням;
II група — з помірним навантаженням;
III група — з тонізуючим навантаженням;
IV група — з тренувальним навантаженням.
I група. «Вухо — ніс» (7—14 років.).
Діти сидять або стоять. Потрібно ляснутиперед собою в долоні, узяти правою рукою своє ліве вухо, а лівої — ніс. Потімзнову ляснути в долоні і взяти правою рукою ніс, а лівої — праве вухо, і таккілька разів. Хто менше помилявся, той виграє і призначається ведучої внаступній грі.
II група. «Метання мішечків» (7—14 років).
Діти сидять на стільцях, кожний по черзістає на лінію, прокреслену на відстані 3—4 м від стільця, і кидає на нього одинза іншим три мішечки так, щоб кожний з них залишився лежати на стільці. Потімвін передає мішечки наступному, котрий також кидає мішечки, і т.д. Виграє той,у кого більше точних влучень.
III група. «Слухняний м'яч» (6—II років).
Діти лежать на килимі, витягнувши на спині,між ногами в них затиснутий м'яч. Потрібно перевернутися на живіт, не упустившим'яча. Повторити 4—6 разів:
От який слухняний м'яч!
Між ніг його сховати.
Повернися й оглянься!
Мячик, на підлогу не котись!
IV група. «Скок-скок-скок» (3—8 років).
Діти стрибають по черзі на одній і іншійнозі, потім устають, піджавши одну ногу, як лелека, потім устають начетвереньки і скачуть, як жаби, 5—6 м. Наприкінці гри потрібно проскакати наобох ногах, тримаючи руки на поясі. Одна частина дітей говорить текст, іншавиконує рухи, потім діти міняються ролями.
Ми скачемо по доріжці,
Переміняючи часто ніжки.
Поскакали, поскакали,
А потім, як лелека, устали.
Підійдіть і подивіться!
То вже не лелека-птах,
То лягушечка-квакушка,
«Ква-ква-ква! «Ква-ква-ква!» — кричитьподружкам.
Скок, скок, скок, скок,
Проскакав я, скільки міг.
Рухливі ігри по змісту в них рухового імовного матеріалу деляться на сюжетної, несюжетні та ігри з елементами спорту.
Сюжетні рухливі ігри відбивають в умовнійформі життєвий або казковий епізод. Дошкільники і школярі з захопленнямпередають ігровий образ, перевтілюються у вовка і гусаків, мавпочок і ловця іт.д.
Несюжетні рухливі ігри містять руховізавдання й у залежності від останніх підрозділяються на ігри типу перебіжок,ловишек, пятнашек і т.д.; гри з елементами змагання: «Чия ланка скорішепобудується?», «Хто скоріше до прапорця прибіжить?» і т.п.; нескладніігри-естафети: «Хто скоріше передасть м'яч?»; гри з предметами: м'ячами,обручами, серсо, скакалками, кеглями, бабками; гри-забави для самих маленьких:«Ладусі», «Сорока», «Коза рогата» і ін.
Ігри з елементами спорту вимагають більшої,ніж у рухливих іграх, спритності, сили, зібраності, організованості,спостережливості.
У всіх перерахованих рухливих іграхудосконалюються рухи гравців, розвиваються зорову, слуховоу увагу, швидкісчтьрухових реакції орієнтування в просторі і в часі, ловкість, рішучість,настирність, товариська взаємодопомога, дружні відносини.
До спеціально організованих, із відповіднимиправилами, рухливих ігор варто віднести танці. У залежності відрізноманітностей танці мають строго визначені правила і завжди виконуються всупроводі музики. Танці створюють велику емоційність у танцюючих. Фізичненавантаження в танцях різне, воно дозується по тривалості і частоті повторень.У різних танцях навантаження спрямоване не на весь організм, а винятково нанижні кінцівки. Танці спеціально — використовуються при порушенні координаціїрухів (танці повільного ритму і темпу), при функціональних захворюванняхнервової системи (танці повільних і швидкі), при мовних порушеннях різногогенеза (темп і тривалість танцю визначаються віком пацієнта і супутньомумовному порушенню руховими розладами).
На логоритмічних заняттях корисновикористовувати ігри-драматизації віршованих, прозаїчного текстів на всілякітеми і сюжети. Рухами, пантомімікою, мімікою, виразною мовою гравці передаютьзміст гри й образів.
Ігри-драматизації проводяться як з музичнимсупроводом протягом усієї гри або музика дається як акомпанемент до окремихчастин її, так і без музичного супроводу. Ці ігри становлять інтерес для різнихвіків: ускладнюється в залежності від віку й етапу коррекционной роботи мовнийматеріал гри і рухове оформлення образа. Наприклад, гра «Курка, курчата іяструб». Один із граючих зображує курку, іншої — яструби, інші — курчати, що усупроводі курки бігають по залі і «клюють» корм. На умовний сигнал вилітаєяструб і ловить курчати. Курчата в переляку розбігаються в різні сторони. Курказахищає курчат, нападає на яструба і веде курчати додому (місце, обкресленекрейдою). Якщо яструб усе-таки піймав курча, воно летить до себе. Курча вибуваєз гри і стають яструбом. При повторенні гри курчати ловлять два яструби. Грапроводиться з музичним супроводом.
«На кого я схожий». Кожному граючийпропонується зобразити в рухах будь-яке відоме йому тварина. Інші по характерірухів повинні відгадати і назвати його. Хто перший відгадає, той йдезображувати інша тварина. Найбільш удале наслідування тварині повторюєтьсявсіма граючими.
/>2.3 Можливості впровадження корекційних вправ в навчально-виховномупроцесі фізичного виховання дітей дошкільного віку
Подолання фонетико-фонематичногонедорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекціїзвукової сторони мови і фонематичного недорозвинення.
Система навчання і виховання дітейдошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекціюмовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.
Діти, що надходять у групи зфонетико-фонематичним недорозвиненням, повинні засвоїти обсяг основних знань,умінь і навичок, що необхідний для успішного навчання в загальноосвітній школі.
Передбачено спеціальні розділи по формуваннювимови і навчанню грамоті.
Корекційне навчання передбачає такожвизначене коло знань об навколишній і відповідний обсяг словника, мовних уміньі навичок, що повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі.
На матеріалі правильної вимови звуківздійснюється: розвиток уваги до морфологічного складу слів і зміні слів і їхніхсполучень у реченні;
• виховання в дітей уміння правильноскладати прості розповсюджені і складні речення, уживати різні конструкціїречень у зв'язної мови;
• розвиток зв'язної мови, робота надрозповіддю, переказом з постановкою корекційної задачі;
• розвиток словника дітей шляхом залученняуваги до способів словотвору, до емоційно-оцінного значення слів;
• розвиток довільної уваги і пам'яті.Здійснюючи корекційне навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням,логопед враховує закономірності процесу оволодіння звуковою стороною мови внормі, що складаються шляхом поступово виробляється диференціювання в сферірозрізнення характерних ознак мовних звуків.
Складна взаємодія функцій, що беруть участьу формуванні фонематичних уявлень, вимагає розчленованого поетапного формуванняяк повноцінного артикулювання звуків, так і їхньої рецепції.
У першу чергу в дітей повинна бути уточненаартикуляційна основа для подальшого розвитку фонематичного сприйняття ізвукового аналізу. З цією метою використовуються збережені звуки, при вимовіяких діти найчастіше не випробують артикуляційних утруднень. Звуки наступні: а,о, у, е, и, м, м', н, н', п, п', т, к, к', ж, х', ф, ф', у, в', л', йот, б', д,м, г, г'. У той же час не можна вважати, що процес формування цих звуківзакінчений повністю. Нерідко багато звуків вимовляються дітьми в мовному потоцінедостатньо чітко, із млявою артикуляцією, змішуються між собою (к — х, у — б,ф — в, п б і т. д.) або є замісниками яких-небудь ще що не з'явилися в мовізвуків (т — свистячі і шиплячі, л' — р іт. п.). До другої групи відносятьсязвуки, що у більшості дітей ще не сформувалися, а при вимові деяких закріпиласянеправильна, перекручена артикуляція. Це звуки р, р', п, що свистять і сичатьзвуки. Сюди ж можна віднести звук т', близький по артикуляції до звуків ч і ц.
Фронтальні заняття по уточненню артикуляції,по розвитку фонематичного сприйняття і по підготовці дітей до аналізу і синтезузвукового складу слова обов'язково проводяться на звуках, правильно вимовнихусіма дітьми.
Потім у визначеній послідовності включаютьсяпоставлені до цього часу звуки.
Диференціації звуків на всіх етапах навчанняприділяється велика увага. Кожен звук, після того як досягнута його правильнавимова, порівнюється на слух з усіма артикуляційно або акустично близькимизвуками (1-й етап диференціації). Пізніше, після засвоєння артикуляції другогоз пари взаємозамінних в мові звуків, диференціація виробляється не тільки наслух, але й у вимові (2-й етап диференціації).
Така послідовність роботи дозволяє дуже рановключати вправи в розрізненні звуків, що сприяє спонтанній появі в мові дітейнових звуків і значно полегшує 2-й етап роботи над диференціацією. Завдякирозвинений слуховому контролеві цей етап завершується значно швидше.
Велика увага приділяється гласним звукам,від чіткості вимови яких значною мірою залежить виразність мови. Крім того,правильна вимова голосних відіграє велику роль при аналізі звукового складуслова.
На підставі уточнених мовних навичокздійснюються найбільш прості форми фонематичного сприйняття, тобто умінняпочути заданий звук (у ряді інших звуків); визначити наявність даного звуку вслові.
Постановка звуків здійснюється примаксимальному використанні всіх аналізаторів.
Увага дітей звертається на основні елементиартикуляції звуків у період первісної постановки, що є лише одним з етапіввивчення нового звуку. Приватні прийоми корекції визначаються і деталізуються взалежності від стану будівлі і функції артикуляційного апарата. При закріпленніартикуляції послідовність позиції звуку від найбільш сприятливої дляпроголошення до найменш сприятливої, від легкої до важкого встановлюєтьсялогопедом з урахуванням особливостей артикуляційної бази рідної мови.Враховується наступне:
• для первісної постановки відбираютьсязвуки, що належать до різних фонетичних груп;
• звуки, що змішуються в мові дітей,поетапно відпрацьовуються віддалено в часі;
• остаточне закріплення вивчених звуківдосягається в процесі диференціації всіх близьких звуків. Матеріал для закріпленняправильної вимови звуків підбирається таким чином, щоб він одночасно сприяврозширенню й уточненню словника, граматично правильної мови, умінню правильнобудувати речення і зв'язну мову.
Із самого початку навчання необхідноспиратися на усвідомлений аналіз і синтез звукового складу слова. Уміннявиділяти звуки зі складу слова відіграє велику роль при заповненні пробілівфонематичного розвитку.
Вправи в звуковому аналізі і синтезі, щоспираються на чіткі кінестетичні відчуття, сприяють усвідомленому звучаннюмови, що є базою для підготовки до навчання грамоті. З іншого боку, навичкизвуко-буквенного аналізу, порівняння, зіставлення подібних і різних ознакзвуків і букв, вправи по аналізі, синтезові сприяють закріпленню навичок вимовиі засвоєнню свідомого читання і письма.
У системі навчання передбачена визначенавідповідність між досліджуваними звуками і тими або іншими формами аналізу. Увизначеній послідовності проводяться вправи, що підготовляють дітей до навчанняграмоті — спочатку це виділення зі слів окремих звуків, потім аналіз і синтезнайпростіших односкладових слів. І лише пізніше діти опановують навичкоюзвуко-складового аналізу і синтезу двох-трискладових слів. Навичкирече-звукового аналізу і синтезу удосконалюються в процесі подальшого вивченнязвуків і навчання грамоті.
Робота починається з уточнення артикуляціїзвуків у, а, і. Ці ж звуки використовуються для найбільш легкої форми аналізу —виділення першого голосного звуку з початку слів. Дітям дається першепредставлення про те, що звуки можуть бути розташовані у визначенійпослідовності. Чітко артикулюючи, вони вимовляють зазначені звуки, наприклад,а, в або і, у, а, а потім визначають кількість їхній і послідовність .
Далі здійснюється аналіз і синтез зворотногоскладу типу а/м, ут, ок. Діти учаться виділяти останній приголосний з кінцяслова (кіт, мак).
Потім вони приступають до виділенняпочаткових згодних і ударних голосних з положення після приголосних (будинок,танк).
Після зазначених вправ діти легко опановуютьаналізом і синтезом прямого складу типу са.
Далі основною одиницею вивчення стає неокремий звук у складі слова, а ціле слово. Діти учаться поділяти слова насклади. Як зорову опору використовується схема, у якій довгою рисою або смужкоюпапери позначаються слова, короткими — склади. Складаються зі смужок (абозаписуються) схеми односкладових, двоскладових і трискладових слів. Проводятьсярізноманітні вправи для закріплення навички розподілу слів на склади.
Потім діти опановують повним звуко-складовиманалізом односкладових тризвукових (типу мак) і двоскладових (типу зуби.) слів,складають відповідні схеми, у яких позначаються не тільки слова і склади, але ізвуки. Поступово здійснюється перехід до повного аналізу і синтезу слів бездопомоги схеми.
Подальше ускладнення матеріалу передбачаєаналіз слів зі стіканням приголосних у складі складу (стіл, шафа); двоскладовихз одним закритим складом (кішка, гамак, клубок), деяких трискладових (канава),вимова яких не розходиться з написанням. Уводяться вправи в перетворенні слівшляхом заміни окремих звуків (лук — сук, мак — рак).
За цей же час практично засвоюються терміни:склад, речення, приголосні звуки, дзвінкі, глухі, тверді, м'які звуки.
Поряд із закріпленням всіх отриманихнавичок, дитини необхідно познайомити з буквами, об'єднанням букв у склади іслова, умінням охопити зором одночасно дві букви, з'ясуванням значенняпрочитаного.
Основним прийомом при оволодінні читаннямслова є читання слідами аналізу. При цьому склад або слово після попередньогоаналізу складається з букв розрізної абетки, а потім, безпосередньо зарозташуванням слів на склади і звуки, випливає зворотний процес — з'єднаннязвуків у склади і читання слів по складах. З найперших вправ у читанні требапрагнути до того, щоб дитина читала слово по складах. Поступово в дітейвиховується навичка одночасного сприйняття двох, а пізніше трьох букв.
Необхідно стежити за тим, щоб діти розуміликожне прочитане слово, а пізніше — речення. Для читання використовуються буквирозрізної абетки, складові таблиці, склади і слова.
Навчання читанню тісно зв'язано з навчаннямна папері. Діти друкують або складають після усного аналізу, а пізнішесамостійно, слова, потім їх читають. Велика увага приділяється всілякимперетворенням слів; наприклад: каша — кашка — кішка — мошка. Увага дітей звертаєтьсяна те, що зміна тільки одного звуку в слові досить для утворення нового слова.
До кінця навчання діти повинні опануватисвідомим поскладовим читанням, уміти читати не тільки слова, але і простіречення і тексти.
До моменту прийняття до школи діти, щопройшли курс спеціального навчання, готуються до засвоєння програмизагальноосвітньої школи. Вони вміють розрізняти і диференціювати на слух і увимові усі фонеми рідної мови, усвідомлено контролювати звучання власної ічужої мови, послідовно виділяти звуки зі складу слова, самостійно визначатизвукові його елементи. Діти учаться розподіляти увагу між різними звуковимиелементами, утримувати в пам'яті порядок звуків і їхню позицію в слові, що євирішальним чинником у попередженні порушень листа і читання.
Корекційні вправи впроваджують зметою виправлення мовних вад при використанні вправ спрямованих наумовнорефлекторну діяльність. Нервові процеси, що виникають приумовнорефлекторній діяльності, складним чином взаємодіють між собою. Поширеннянервових процесів називається іррадіацією, а наступне зосередження їх увихідному пункті мозку — концентрацією. Отже, виникнення процесів порушення чигальмування у визначеній ділянці головного мозку супроводжується завдякиіррадіації змінами діяльності сусідніх нейронів.
Крім безпосереднього поширення, нервовіпроцеси при своєму зосередженні у визначеній ділянці мозку викликаютьпротилежні за знаком процеси в сусідніх ділянках мозку або під час своєї дії(одночасна індукція), або після закінчення своєї дії (послідовна індукція).Посилення процесу порушення унаслідок впливу загальмованої ділянки на сусіднінервові клітки називається позитивною індукцією, а виникнення чи посиленняпроцесу гальмування унаслідок впливу центру порушення називається негативноюіндукцією. Рух нервових процесів залежить від їхньої сили. Так, при слабкійінтенсивності порушення і гальмування сильно виявлена їхня тенденція доіррадіації. Як правило, іррадіація виявляється при слабких, незміцнених умовнихрефлексах. При достатній силі нервових процесів вони концентруються, а принадмірній силі — знову починається процес іррадіації.
Дальність іррадіації нервових процесів відвихідного пункту також прямо залежить від їхньої сили: чим інтенсивнішенервовий процес у вихідному пункті, тим далі він іррідіює і тим сильніша йогодія на сусідні ділянки мозку.
Явища іррадіації і концентрації нервовихпроцесів спостерігаються при виробленні умовних рефлексів. Так, найперша фазаутворення умовного рефлексу характеризується концентрацією процесу порушення, іяк показали електрофізіологічні дослідження, новостворений умовний рефлекс маєспочатку локальний характер (Т. Б. Швець).
Після цієї короткочасної фази концентраціїспостерігається фаза генералізації умовного рефлексу, в основі якої лежить процесіррадіації порушення. Розрізняють аферентну і еферентну генералізації умовнихрефлексів. Явище аферентної генералізації полягає в тому, що умовний рефлексвиникає не тільки у відповідь на визначений сигнал, але і на інші агенти,насамперед на подразники подібної модальності. Тварина, наприклад, реагуєслиновиділенням і рухами не тільки на стукіт метронома визначеної частоти, алеі на інші частоти, на дзвоник, на тон і т.п.
Явище еферентної генералізації виявляєтьсяпри виробленні рухових умовних рефлексів, коли той самий подразник викликає нелокальну, а множинні рухові реакції. Таке явище можна спостерігати в людини приутворенні різних професійних навичок (робота на конвеєрі, друкування надрукарській машинці, оволодіння дітьми умінням листа й ін.), і виявляється вонов тім, що спочатку людина робить безліч непотрібних рухів замість чіткоїкоординованої одиничної м'язової реакції.
Таким чином, при утворенні умовного рефлексуна визначений подразник цей стимул поступово стає специфічним, тобто з визначеногомоменту тільки він починає викликати умовнорефлекторну реакцію, а у випадкурухового умовного рефлексу тільки визначений рух стає умовнорефлекторним (фазаспеціалізації умовного рефлексу).
Сучасні електроенцефалографічні дослідженняпідтверджують закономірності іррадіації і концентрації процесу порушення.Показано, що в період генералізації умовного рефлексу зміни біоелектричноїактивності реєструються в багатьох ділянках кори і підкіркових ділянках мозку.У процесі спеціалізації умовного рефлексу сфера поширення цих потенціалівзначно звужується і зростає умовнорефлекторний ефект (М. Н. Ліванов) .
Механізм іррадіації нервових процесів уданий час з точністю не встановлений. Іррадіація порушення обумовлена здатністюцього процесу до просторового поширення у вигляді нервових імпульсів. Принаявності тісного взаємозв'язку між нейронами таке поширення хвилі порушення понервовій тканині не викликає сумнівів. Правда, деякі дослідники думають, щоіррадіація порушення відбувається «безімпульсним» шляхом, тобто порушення, щовиникло в нервових клітках під впливом аферентних імпульсів, не поширюється насусідні клітки, і в цих нейронах виникає лише підвищення збудливості підвпливом ретикулярної формації, що збуджується тими ж аферентними імпульсамичерез неспецифічні аферентні волокна. Отже, одночасно з порушенням визначеногопункту кори відбувається підвищення збудливості сусідніх нейронів, тобтоіррадіація порушення.
Більш складним і ще недостатньо вивченим ємеханізм іррадіації і концентрації гальмового процесу. Насамперед, необхіднопам'ятати, що, хоча нейрофізіологічними дослідженнями і встановлене існуванняспеціального гальмового апарата на синаптичному рівні, однак не вдаєтьсявиявити якого-небудь спеціального апарата поширення гальмового процесу. Правда,було показано, що вироблення різних видів внутрішнього гальмуваннясупроводжується гіперсинхронізацією електричної активності кори, що поширюєтьсятранскортикально зі швидкістю 0,781 м/с. Ця величина в багато сотень разперевищує швидкість поширення гальмового процесу, установлену за класичноюметодикою слюновидільних умовних рефлексів, і збігається з величинами,характерними для швидкості поширення збуджувального процесу. Тому можнаприпустити, що явище гіперсинхронізації відбиває не кінцевий етап гальмування,а порушення, яке поширюючись по корі, активує на своєму шляху гальмівні синапсиі тим самим приводить до іррадіації гальмового процесу.
Отже, можна припустити, що виникаюча вокремих ділянках мозку активація гальмівних синапсів і є механізмом іррадіаціїгальмування, а поступове зникнення цієї активації являє собою механізмконцентрації гальмового процесу.
Явище позитивної індукції чітко виявляєтьсяв посиленні умовнорефлекторної реакції після застосування гальмовогоподразника. Найбільш частим проявом негативної індукції є гальмування умовнихрефлексів при дії сторонніх подразників, тобто зовнішнє безумовне гальмування,коли процес порушення, викликаний стороннім подразником, індукує навколо себепроцес гальмування.
Взаємна індукція нервових процесів насампередзалежить від їхньої сили. Так, наприклад, позитивна індукція виникає тільки привизначеній силі гальмового процесу. При ослабленні гальмування (наприклад, придії сторонніх подразників) позитивна індукція зникає. Точно так само інегативна індукція виникає при визначеній силі збуджувального процесу, а призбільшенні сили порушення підсилюється до визначеної межі й індуковане нимгальмування.
Індукція є тимчасовим явищем. Вона виникаєтільки при визначеному ступені концентрації нервового процесу, а при подальшомуйого зміцненні зникає. Механізм взаємної індукції нервових процесів остаточноне встановлений. Передбачається, що в основі явищ індукції лежатьелектротонічні зміни збудливості нервових клітин головного мозку.
Поширення нервових процесів і їх взаємнийвплив один на одного тісно пов'язані між собою. Установлено, що післявиникнення того чи іншого нервового процесу у визначеній ділянці мозкунасамперед виникає індукція протилежного процесу в сусідніх ділянках, а післяцього настає іррадіація первинно виниклого процесу. Потім настає зворотний рухцього нервового процесу до вихідного пункту, тобто його концентрація.
Зміни збудливості в різних пунктах кори,обумовлені взаємодією іррадіації, концентрації і взаємній індукції процесівпорушення і гальмування, відбуваються хвилеподібно. Тому в тому самому ділянцікори в різний час спостерігається перехід від загальмованого донезагальмованого станам.
Це взаємодія руху і взаємної індукціїнервових процесів забезпечує дуже точне пристосування умовно-рефлекторноїдіяльності до змін зовнішнього середовища. «Ясно, що закон іррадіації іконцентрації і закон взаємної індукції тісно зв'язані один з одним, взаємнообмежуючи, врівноважуючи і зміцнюючи один одного й у такий спосіб обумовлюючиточне співвідношення діяльності організму до умов зовнішнього середовища».
Укожен даний момент завдяки іррадіації нервових процесів і їхньої взаємноїіндукції в різних ділянках мозку виникають вогнища порушення і чи гальмування,як називав це І. П. Павлов, виникає «функціональна мозаїка». У будь-якомуконкретному випадку ця функціональна мозаїка визначається співвідношенням такихфакторів, як характер і локалізація зовнішніх роздратувань, іррадіація івзаємна індукція нервових процесів. Таку функціональну мозаїку кори можна наочнобачити, якщо вживити у кору велика кількість електродів і спостерігати завиникаючими електричними реакціями мозку на екрані чи телевізораелектронно-променевого осцилографа (М. Н. Ліванов).
/>Розділ 3. Особливості фізичного виховання дітей з вадамислуху
Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху— один з важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться втісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильноорганізоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей,розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведеннякорекційно-виховної роботи.
Дослідження фізичного і моторного розвиткудітей раннього і дошкільного віку з порушеннями слуху (Р. Д. Бабенкова, А. А.Катаєва, А. А. Коржова, Н. А. Рау, Л. В. Рябова, Г. В. Трофимова й ін.) виявилидеякі особливості, обумовлені зниженням слуху і порушенням діяльностівестибулярного апарату, що виникли в результаті важких захворювань. У слабочуючихі глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні ілокомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухихдітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання воволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цьогочасу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робитинайпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуютьсяпорушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти,сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей удошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей ірівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичноїрівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці вдітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різкихзмін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаютьсяне тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.
Багатьом слабочуючим і глухим дітямпритаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата),що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконаннібагатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвийшум, неритмічні й уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганніногами, некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків,похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербальногоспілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижуютьякість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого єзалишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різкообмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвитокдошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень,пов'язаний -з безліччю занять у дитячому саду і будинку. Гіподинамія, на думкуГ. В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких руховихякостей, викликає і- збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих іслабочуючих дошкільників. Фізичний розвиток глухих і слабочуючих дошкільниківмає деяку своєрідність, причинами якого є перенесені дитиною захворювання,соматичне ослаблення. У цих дітей відзначаються більш низькі в порівнянні здітьми, що чують, показники росту, маси тіла, окружності грудної клітки,м'язова слабкість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади. У групі дітей зпорушеннями слуху відзначаються великі індивідуальні розходження усерединіоднієї вікової групи. Разом з тим, у фізичному і моторному розвитку такихдошкільників відзначаються тенденції, характерні для дітей, що чують.
Фізичне виховання дітей з порушеннями слухуспрямовано на охорону і зміцнення здоров'я, гармонійний фізичний розвиток,загартовування дитячого організму, розвиток потреби в руховій активності,формування основних рухів і рухових якостей, корекцію і профілактику порушеньфізичного розвитку. У процесі роботи з фізичного виховання реалізуються якзагальні з масовими дошкільними завдання, так і специфічні, обумовленінаявністю своєрідності у фізичному і моторному розвитку дітей з порушеннямислуху.
Рішення оздоровчих завдань — зміцненняздоров'я дітей, сприяння їх фізичному розвитку і загартовування організмуприпускають систематичний контроль за здоров'ям дітей з боку педагогів ілікарів, проведення постійних медичних оглядів, правильну організацію режимудня в дитячому саду і будинку. Чергування різних видів діяльності, занять івідпочинку сприяє чіткій роботі організму. Режим кожної вікової групипобудований з урахуванням психофізичних особливостей дітей, у ньомурегламентований час сну (11-годинний нічний сон і 1,5 — 2 години вдень),чотириразове харчування, ранкові і вечірні прогулянки (у цілому 3 — 4 години),вільні ігри дітей (близько 1,5 години), заняття. З огляду на більше (впорівнянні з масовим дитячим садком) число занять і значні статичнінавантаження, особливого значення набуває контроль з боку сурдопедагога івихователів.за зміною видів діяльності на заняттях, включення в них рухливихігор, фізкультурних хвилинок, фонетичної ритміки.
Зміцненню організму дітей, підвищеннюстійкості до простудних і інфекційних захворювань сприяє загартовування. Йогопроводять з першого року перебування в дитячому садку дітей шляхомсистематичних повітряних і водних процедур, обтирання й обливання ніг водою.Загартовуванню також сприяють перебування в добре провітрюваних приміщеннях ісон при відкритих фрамугах. Процедури, що гартують, проводяться з урахуваннямстану здоров'я дітей, перенесених захворювань, індивідуальних особливостей.
Формування основних рухів і рухових якостей- одна з основних завдань фізичного виховання дітей з порушеннями слуху.Навчання дітей правильній ходьбі, бігу, лазінню, стрибкам, метанню впливає нарозвиток всього організму. Сформованість основних рухів забезпечує можливостірозширення рухового досвіду, створює необхідну базу для оволодіння більшскладними рухами. Для формування основних рухів використовуються вправи, щоспрощують деякі умови їх виконання. У єдності з формуванням основних рухіврозвиваються рухові якості: швидкісні, швидкісно-силові, удосконалюютьсяпросторово-часові орієнтування, рівновага, виховуються спритність,витривалість.
Рішення корекційних завдань пов'язано зрозвитком і тренуванням функції рівноваги, формуванням правильної постави,корекцією і профілактикою плоскостопості, розвитком дихання, координації рухів.Одним з важливих корекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючихдошкільників є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цьоговикористовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дітей ірозміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхіднотренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їхню рухову реакцію віграх, змінювати умови застосування сформованих навичок і умінь. Використаннязвукового супроводу на заняттях з фізичного виховання допомагає розвиткувідчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидкихзвучань, що, таким чином, сприяє розвитку слухового сприйняття.
Фізичне виховання дітей пов'язане зрозвитком мови і мовного спілкування. Виконання рухів супроводжуєтьсявикористанням мовних інструкцій вихователем. У залежності від віку дітей іетапу навчання вони пред'являються усно і письмово (на табличках),усно-дактильно (у дитячому саду для глухих). Відповідно до ступеню оволодіннядітьми значеннями слів і інструкцій, мовний матеріал пред'являється усно. Діти засвоюютьслова, що позначають рухи, фізкультурні знаряддя, іграшки, вчатьсязастосовувати ці слова в спілкуванні з іншими дітьми і педагогом у процесірухливих ігор, виконання вправ. Використання мовного матеріалу повинне бутиобґрунтовано і регламентовано вихователем для того, щоб не знижувати моторноїщільності занять.
У процесі фізичного виховання в дітейрозвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і понаочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесніінструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями іншихдітей, допомагати їм, виявляти ініціативу, самостійність, витримку в іграх івправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ сприяє формуванню встарших дошкільників оцінки власних можливостей, позитивно відбивається наособистісному розвитку дитини. Важливе значення для подальшого фізичного розвиткуздобуває формування в дошкільників інтересу до занять фізкультурою, участі віграх, змаганнях.
Отже, фізичне виховання здійснюється" впроцесі всієї корекційно виховної роботи. На нашу думку, основними формамифізичного виховання є: ранкова гімнастика, рухливі ігри на прогулянках і вперерві між заняттями, фізкультурні хвилинки, фонетична ритміка, музичнізаняття, заняття по фізичному вихованню.
Ранкова гімнастика сприяє переходу організмудитини від сну до бадьорості, готує до активної діяльності протягом дня,створює необхідний тонус. Ранкова гімнастика проводиться у всіх вікових групахпід наглядом вихователя. Комплекс вправ відповідає віку, індивідуальнимможливостям дітей і включає відпрацьовані вправи на розвиток і координаціюосновних рухів, розвиток рівноваги, формування правильної постави. Передпочатком виконання вправ важливо створити в дітей гарний настрій, можна використовувати,звукові сигнали (музичні інструменти) чи музичний супровід (аудіозаписи).Зарядка проводиться в приміщенні, де заздалегідь готуються необхідне знаряддя(м'ячі, прапорці й ін.). Зазвичай при проведенні ранкової гімнастикидотримується наступна послідовність: ходьба, біг, що поліпшують кровообіг ідихання, загальнорозвиваючі вправи, стрибки, дихальні вправи.
Рухливі ігри проводяться на прогулянках і вперервах між заняттями. Вони дозволяють дітям змінити характер діяльності,відпочити після активної роботи на заняттях. Ігри між заняттями повинні бутидобре знайомі дітям, прості і доступні для участі. Організація ігор напрогулянці залежить від пори року і погоди. Необхідно також враховуватихарактер попередньої діяльності дітей. Вільна діяльність дітей у денний івечірній час створює гарні можливості для рухової активності, коли дітизаймаються іграми, малюванням, читанням, вправами на гімнастичних знаряддях.їхньою руховою активністю необхідно керувати і стежити, щоб активні рухичергувалися з заняттями за столом, спокійними іграми, не допускатиперезбудження в процесі колективних ігор.
Фізкультурні хвилинки забезпечують змінудіяльності дітей на заняттях, створюють можливості для короткочасноговідпочинку. Фізкультурні хвилинки проводяться, як правило, у середині заняття,після появи ознак стомлення. Тривалість фізкультурних хвилинок 3—5 хвилин, доних включаються декілька вправ, що звичайно носять характер гри, чи рухливагра. Доцільно пов'язувати рух зі змістом заняття: наприклад, імітувати катанняна ковзанах чи лижах, кидання сніжків у процесі заняття по темі «Зима»,наслідувати рухи тварин при вивченні відповідної теми.
У деяких випадках, за бажаннямсурдопедагога, замість фізкультхвилинки може бути проведена фонетична ритміка,у якій різні рухи сполучаються з проголошенням мовного матеріалу (звуків,складів, слів, фраз), відпрацьовуванням ритміко-інтонаційної сторони мови.
Музичні заняття — також одна з формфізичного виховання дошкільників з порушеннями слуху. Вони спрямовані насприйняття музики, розвиток голосу, розвиток відчуття ритму рухів. На музичнихзаняттях діти багато рухаються: танцюють, грають, виконують вправи, берутьучасть у рухливих іграх. У зміст музичних занять включаються прості рухи(ходьба, біг, стрибки, удари, притупування) і більш складні (елементи танцю). Упроцесі музичних занять у дітей формується почуття ритму, що позитивно впливаєна рухи дітей, робить їх більш координованими, ритмічними. У процесі танців,співу нормалізується дихання і пов'язана з цим злитість мови.
Заняття з фізичної культури проводяться врізних вікових групах 3 — 4 рази на тиждень. Частина з них проходить із групоюдітей у спеціально обладнаному залі, інші — на ділянці з групою чи в кімнаті.Структура занять по фізичному вихованню в спеціальних садках, як і в масовихвключає три частини: вступну, основну і заключну. В вступній частині важливопідготувати дітей до основного фізичного навантаження. Вступна частина міститьу собі побудову, пояснення задач, ходьбу, короткочасний біг і нескладні вправи,які підготовлюють до виконання основного навантаження. В основну частинувходять загальнорозвиваючі вправи, розвиток основних рухів і рухлива гра.Комплекс загальнорозвиваючих вправ складається з вправ для різних груп м'язів:вправи для м'язів шиї, плечового поясу і рук, для м'язів тулуба, ніг. Узаключній частині пропонується легкий біг, спокійна ходьба, вправи на увагу,координацію рухів, підводяться підсумки.
Структурні частини заняття чітко виділяютьсяв старшій і підготовчій групах, а в молодших групах виділення частин заняттядосить відносно.
Моторна щільність занять залежить відспособів організації дітей. На заняттях з фізичного виховання використовуютьсяфронтальний, поточний, почерговий і індивідуальний способи організації дітей.Діти переддошкільного і молодшого дошкільного віку найчастіше виконують рухиразом (фронтально) чи індивідуально; старші дошкільники,— поточно чи попідгрупах. Усі способи організації повинні здійснюватися таким чином, щобфізичне навантаження на кожну дитину було рівномірним, а моторна щільністьзанять — високою.
Під час проведення занять використовуєтьсянаявне устаткування залу: гімнастична стінка, ослони, драбини, дошки,місток-гойдалка, стійки для стрибків, м'ячі, обручі, канат і ін. На заняттях увсіх вікових групах використовується звуковий супровід: удари в бубон чибарабан, що служать сигналом для початку і закінчення рухів, їх зміни,регулювання швидкості ходьби, бігу, частоти стрибків.
Зміст фізичного виховання дошкільників зпорушеннями слуху у всіх вікових групах визначається загальними завданнями інеобхідністю корекції недоліків у фізичному і моторному розвитку і їхньомупопередженні.
Основну увагу в роботі з дітьмипереддошкільного і молодшого дошкільного віку необхідно приділити розвиткурухової активності, формуванню довільної уваги, умінню наслідувати дійдорослого, формуванню навичок поводження в залі, розвитку емоційно-вольовоїсфери. Формування основних рухів відбувається шляхом включення їх у доступнійформі в зміст занять. Навчання ходьбі, бігу проводиться із включенням цікавихдітям ігрових моментів. Діти опановують різними видами стрибків (на місці, зповоротом, перестрибувати через мотузку, зістрибувати з дошки). Дітей такожнавчають повзанню, лазінню, перелізанню.
У середній групі підвищується ступіньскладності вправ і змінюються умови їхнього виконання. Підвищуються вимоги доякості основних рухів: діти повинні вміти зстрибувати на напівзігнуті ноги,правильно координувати рухи рук і ніг у ходьбі і бігу, самостійно лазити.Важливо навчити дітей правильно поводитися в колективних іграх, витримуватисвою роль, погоджувати свої рухи з діями інших дітей. Розвивається умінняреагувати на звукові сигнали.
У старшій групі важливо вчити дітейсамостійно виконувати вправи не тільки за зразком, але і за словесноюінструкцією. Рухові навички закріплюються в процесі підвищення складностівправ, збільшення темпу. У процесі корекційної роботи особлива увагаприділяється ускладненню вправ для розвитку рівноваги, а також розвиткупросторового орієнтування в процесі підбору спеціальних вправ і рухливих ігор.На цьому етапі навчання з метою досягнення високої моторної щільності занятьнайчастіше використовуються фронтальний, потоковий чи груповий способиорганізації дітей.
Діти підготовчої групи повинні вмітиволодіти основними рухами, самостійно виконувати серію послідовних рухів уходьбі друг за другом, вміти орієнтуватися в просторових умовах, щоускладнюються. Вимоги пред'являються також до поводження в колективі, уміннюпогоджувати свої дії з діями інших дітей у рухливих іграх, естафетах.
На різних етапах навчання використовуютьсятакі методи, як показ, допомога, страховка, дії за словесною інструкцією, однакїх обсяг на різних роках навчання розрізняється.
Показ як метод навчання використовується вроботі і з молодшими дошкільниками, і на заняттях зі старшими дітьми. У процесіпоказу дітям надається образ руху в його цілісному вигляді, без акцентуванняуваги на окремих елементах. Правильність показу, його точність — одне зважливих умов навчання. Недбала, неточна демонстрація рухів може спричинитинеправильне відтворення дітьми. Для старших дітей рух може бути запропонованийв розчленованому вигляді з метою навчання елементам техніки. Спостерігаючи зарухом, діти повинні добре його бачити, а також спостерігати за виконанням рухуіншими дітьми. У роботі з молодшими дітьми, а також з дошкільниками, що маютьпорушення рівноваги і просторового орієнтування, важлива допомога дорослого.Страховка використовується на всіх роках навчання при виконанні координаційноважких вправ, а також для запобігання можливих травм.
Відповідно до засвоєння дітьми рухів, щодемонструвалися спочатку педагогом, діти починають відтворювати їх за словесноюінструкцією. У залежності від віку дітей, їхнього рухового досвіду, стану слухуі мови вихователь використовує різні форми мови. У ясельній і молодшій групахназви предметів, дій, надаються усно і для кращого сприйняття і засвоєннядемонструються наочно В міру засвоєння слів вони надаються усно, до табличоквихователь звертається при пред'явленні нових чи недостатньо засвоєних дітьмислів. У дитячих садах для глухих у середній групі нові слова можутьпред'являтися усно-дактильно, а після засвоєння — усно. Інструкції повинні бутикороткими зрозумілими дітям. У випадках нерозуміння дітьми значення сліввихователь використовує показ у сполученні зі словесною інструкцією, а потімзнову надає інструкцію.
Висновки
1. Одним зі шляхів залучення інвалідів в активне соціальне життяі професійну діяльність, створення сприятливих умов для їх фізичної,психологічної і соціальної реабілітації є фізкультурно-оздоровча і спортивнадіяльність. Створення можливостей для занять фізичною культурою вселяє в дитинуоптимізм, сприяє загальному розвитку дитини. Саме фізкультура і спорт у силувпливу, що активно діють на організм, на підвищення рівня фізичної підготовки,розширення кола спілкування, стимуляції «духу змагання» розглядаєтьсяяк оздоровче середовище. У фізичному вихованні інвалідів повинні широковикористовуватися всі засоби системи фізичного виховання. Разом з тим вониповинні бути розроблені в строгій відповідності з корекційно-компенсаторнимизадачами з врахуванням кількості осіб, які займаються. Застосування засобівфізичної культури з метою медичної реабілітації дозволяє знизити число ічастоту загострень хронічних захворювань. Для розвитку фізичної культуриінвалідів потрібно постійно сприяти створенню спеціальних закладівфізкультурного спрямування. Для реалізації положень про масовий спорт інвалідівнеобхідна підготовка спеціальних кадрів, створення матеріально-технічної бази,створення виробництв по виготовленню спеціального спортінвентарю йустаткування, організація наукових досліджень.
2. Особливості розвитку фонематичного слуху полягають управильній організації занять, які спрямовані на навчання розрізнення звуків.Особливо це важливо у ранньому дитячому віці. Фонетико-фонематичні вади мови –порушення процесів формування вимови у дітей, які можуть бути викликані різнимипричинами. Відповідно до клінічної картини «мовного порушення» діти булирозділені на три групи: перша група — діти з моторної алалією; друга група —діти з дизартричними розладами; третя група — діти з заїкуватістю.
3. Досить важливими корекційними заняттями є ігри. Дані видизанять досить ефективні в дошкільному віці. Ігри в руховій терапії можнавикористовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними,логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість іемоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях).Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосуванняв дитячій практиці. Малювання практикується в усі періоди навчання мови і наусіх видах логопедичних занять.
4. Зміст, задачі, форми, методи, засоби фізичного вихованнядітей з порушенням слуху спрямовуються на оптимізацію статичних і локомоторнихфункцій, усунення наслідків загальної гіподинамії та сприяє успішнійкорекційно-навчальній роботі. Перспективи подальших досліджень пов'язані ізвивченням інших аспектів фізичного виховання дітей з вадами слуху.
/>Список використаної літератури
1. БельтюковВ.И. Взаимодействие анализаторов в процессе восприятия и усвоения речи (в нормеи патологии). – М.: Педагогика, 1977. – 176 с.
2. ВолковаГ.А. Логопедическая ритмика: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1985. – 191 с.
3. Головчиц Л.А. Дошкольная сурдопедагогика: Воспитание иобучение дошкольников с нарушениями слуха: Учеб. Пособие для студ. высш. учебн.заведений. — М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. — 304 с.
4. Детскийголос. / Под ред. В. И. Шацкой. — М.: Педагогика. — 1970. — 232 с.
5. ЕрмаковаИ. И. Коррекция ринолалии у детей и подростков. — М.: Просвещение. 1984. — 142с.
6. ЕрмолаевВ. Г., Лебедева Н. Ф. Особенности развития голосового аппарата у детей ивытекающие отсюда требования к охране детских певческих голосов//Развитиедетского голоса. — М., 1963.— С. 111—123.
7. ЕрмолаевВ. Г., Морозов В. П… Лебедева Н. Ф. Руководство по фониатрин. — Л.: Медицина.— 1970. — 270 с.
8. ЗарицкийЛ. А., Тринос В. А., Тринос Л. А. Практическая фониатрия. — Киев: Вища школа. —1984. — 168 с.
9. ЗееманМ. Расстройства речи в детском возрасте: Пер. с чешск.— М.: Медгиз. 1962. — С.284—295.
10. Игрыв логопедической работе с детьми: Кн.для логопедов. / Под ред. Сост. В.И.Селивестрова. – М.: Просвещение, 1987. – 142 с.
11. КалитаМ. Лоагритмические проблемы в рисунках. // Дошкольное воспитание. – 1989. — №1. – С. 11 – 13.
12. КоржоваА. Афизическое воспитание детей с нарушениями слуха // Дошкольноевоспитание аномальных детей / Под ред. Л. П. Носковой. — М., 1993. – 182 с.
13. КривдаІ. Влітку на майданчику.// Дошкільне виховання. – 1999. — № 6. – С. 26 – 27.
14. КрушевскаяИ. И. Профилактика в фониатрии и ее социально-экономическая эффективность. //Вестн.оторинолар. — 1984. — № I. — С. 40—43.
15. Логопедия:Учебник для студ. дефектологических фак-тов вузов. / Под ред. Л.С. Волковой,Н.С. Шаховской. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 680 с.
16. ЛукьяноваЕ. А. Дыхание в хореографии. — М.: Искусство, 1979. т-185с.
17. МаксимовИ. Фониатрня: Пер. с болг. — М.: Медицина, 1987.— 288 с.
18. Мамерчук А.С. Дидактичний матеріал для виправлення мовнихнедоліків: Навчальний посібник для вчителів-логопедів, вчителів і вихователівшкіл та дитсадків. – К.: Райдуга, 1995. – 403 с.
19. НиколаевскаяВ. П. Физические методы лечения в оториноларингологии. — М.: Медицина. — 1989.— 381 с.
20. ОрловаО.С. К вопросу о спастической дисфонии. //Актуальные проблемы логопедии. — М…1980. — С. 86—91.
21. ОрловаО.С. Акустические характеристики голоса при спастической дисфонии. //Преодолемиеречевых нарушений у детей и взрослых. — М… 1981.— С. 114—124.
22. ПравдинаО.В. Логопедия: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1973. – 272 с.
23. Савченко М.А. Методика виправлення вад мови у дітей. – К.:Рад. школа, 1983. – 165 с.
24. СоснинГ. П., Крицкий А. В. Ортопедическое исправление речи у детей с расщелиной неба.— Минск: Беларусь. 1984.— С. 35—38.
25. ТаптаповаС. Л. Коррекционно-педагогическая работа при нарушениях голоса. — М.:Просвещение, 1984. — 110 с.
26. ТкаченкоТ. Использование физминуток для развития пальцевой моторики у дошкольником снарушением речи. // Дошкольное воспитание. – 1989. — № 3. – С.36 – 40.
27. ТрофимоваГ. В. Развитие движений у дошкольников с нарушениями слуха. — М, 1979. – 240 с.
28. ТрофимоваГ. В. Проблема гиподинамии в специальных дошкольных учреждениях и пути еепреодоления // Дефектология. — 1978. — № 4. — С. 74 83.
29. ФеличеваТ.Б. и др. Основы логопедии: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1989. – 223 с.
30. Физическоевоспитание // Воспитание и обучение глухих детей дошкольного возраста:Программа. — М., 1991. — 32 с.
31. Физическоевоспитание // Воспитание и обучение слабослышащих детей дошкольноговозраста: Программа. — М., 1991. — 28 с.
32. ФомичеваМ.Ф. Воспитание у детей правильного произношения: Практикум по логопедии. – М.:Просвещение, 1989. – 238 с.
33. ФомичевМ. И. Основы фониатрии. — Л.: Медгиз, 1949.— 186 с.
34. ХватцеваМ.Е. Логопедическая работа с детьми дошкольного возраста: Пособие длястудентов. – М.: Учпедгиз, 1961. – 270 с.