--PAGE_BREAK--Українська національна культура пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулого, збагатившись культурами інших народів та збагативши світову культуру. Вона являє собою творчу спадщину представників усіх народів, що жили і живуть серед українців. Так, давні культурні пам'ятки верхнього палеоліту Мізинської стоянки на Чернігівщині, петрогліфи Кам'яної Могили в Приазов'ї різних епох, антропоморфні стели бронзового віку, пам'ятки трипільської культури, пов'язані з культом землеробства, культура скіфів, сарматів були в основі давньоруської культури східнослов'янських племен. Високого рівня розвитку досягають архітектура і монументальний живопис в епоху Київської Русі, зароджується і розвивається писемність, удосконалюється прикладне мистецтво. У ХV‑ХVІІ ст. формується українська народність, кристалізується її культура, в образотворчому мистецтві. Виникають жанри портрету, пейзажу, історичної, побутової картини, батального живопису. Книгодрукування дає поштовх розвитку гравюри. При цьому слід зазначити, що саме народна творчість і саме життя народу визначали характер українського професійного мистецтва. У ХVІ-ХVІІІ ст. в українському образотворчому мистецтві знаходять свій вияв традиції Ренесансу і бароко, а в кінці XVIII на початку XIX ст. – класицизму (А. Лосенко, І. Мартос, Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Куінджі).
Буржуазно-демократичний визвольний рух, процес демократизації всього суспільства та культурного життя в XIX ст. спонукав до зміни в поглядах на суспільну роль мистецтва, яке ставило перед собою завдання критичного дослідження сучасного життя. Тому побутовий жанр у цей час виходить на перший план, розширюється коло сюжетів, поглиблюється поняття типовості характерів, розкривається психологія й індивідуальна неповторність людини незалежно від її соціального становища. Найяскравішим прикладом цього може служити творчість Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861), який художніми засобами розкриває і втілює в літературі та образотворчому мистецтві народне життя. У його творах герої проходять глибоку духовну еволюцію, як, наприклад; у «Притчі про блудного сина» 1856 року. Це було початком нової доби українського мистецтва, коли традиційні уявлення класичного стилю, який панував тоді в Російській імперії, відтіняються проблемами соціально-психологічного плану в висвітленні різних сторін суспільного життя. Так, порушення класичних правил перспективи в роботі «У казематі», що завершує «Притчу», – винесення на передній план з глибини тюремної камери світлого вікна з гратами, крізь яке пробивається сонячне проміння, підкреслює та допомагає проникнути у психологію духовного світу в'язня, сповненого пробудженням людської свідомості, який здається самотнім, чужим у тому в'язничному оточенні.
У таких образотворчих творах як «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «Мангишлацький сад», «Казашка зі ступою», «Дніпропетровські русалки», автопортрети та багато інших Т.Г. Шевченко розкриває глибоке людське почуття, створює психологічний характер. Своєю творчістю він підняв українську філософську, літературну і художню традицію на новий рівень.
Твори Т.Г. Шевченка «Циганка-ворожка», «Катерина», офорти 1844 р. на історично-побутову тематику «Видубицький монастир», «Дари в Чигирині», «Судна рада» визначаються блискучою технікою, життєвістю й історичною правдою. Наприкінці 1860 р. за майстерність у гравірувальному мистецтві Т.Г. Шевченко був визнаний академіком імперської Академії мистецтв.
Творчий поштовх Т. Шевченка знайшов своє продовження і розвиток у діяльності Л. Жемчужникова (1828–1912), І. Соколова (1823–1918), К. Трутовського (1826–1893) та інших, які у своїх картинах зображали багатогранність народного життя, його історію, культуру, прагнення тощо.
У другій половині XIX ст. спостерігаються процеси демократизації мистецтва, відхід від класицизму і звернення художників до соціальної тематики, точного відтворення дійсності. Позитивно вплинуло на розвиток образотворчого мистецтва в Україні засноване в Петербурзі Товариство пересувних виставок. Це була взаємодія двох культур на одному історичному просторі соціального розвитку. Остання третина XIX ст. була тісно пов'язана з діяльністю товариства і здобула назву «передвижництво». Українська тема сприяла посиленню романтичних тенденцій у творчості основоположників цього Товариства, які були українського походження: І. Крамський та І. Репін з Чугуєва на Харківщині. Епічного звучання набула українська природа у полотнах А. Куїнжі, який теж народився в Україні і був учнем І. Айвазовського, який народився в Криму і поклав початок цілій школі українських мореністів. Український період творчості Миколи Ге відзначається глибоко філософськими творами («Що є істина» (1890), «Голгофа» (1892)), імпресіоністичними портретами («Портрет хлопчика-українця») та ін. Історична, соціально-побутова, пейзажна тематика, портрет знайшли своє втілення і розвиток у багатьох образотворчих творах українських художників. Прикладами можуть бути роботи М. Кузнецова (1850–1929) «На заробітки», голови Одеського Товариства південноросійських художників, створеного в 1890 р., К. Костанді (1852–1921) «В люди», «Бузок», С. Кишинівського (1862–1942) «Ранок у буцегарні», М. Пимоненка (1862–1912) «Святочне ворожіння», М. Самокиша (1860–1944) «Тройка», В. Орловського (1842–1914) «Хати в літній день», С. Світославського (1857–1931) «Воли на оранці», П. Левченка (1856–1917) «У Пашенному», С. Васильківського (1854–1917) «Бездоріжжя», Г. Головкова (1863–1909) «Дубки» та багатьох інших.
МИСТЕЦТВО КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Кінець XIX – початок XX ст. характерний для українського мистецтва розвитком нових стильових тенденцій. Монументальні роботи М. Врубеля, В. Васнецова, М. Нестерова по розпису Володимирського собору та оновленню стінопису Кирилівської церкви передають дух мистецтва давньої Русі у його невпинному русі і знаменують наступний етап, пов'язаний із зародженням нового стилю – модерну. Так, М. Врубель у Київській період творчості в модерні органічно поєднав високу традицію монументального живопису Київської Русі, поетику народного епосу та пластичну основу мистецтва Італійського Відродження. За допомогою наростаючих ритмів, контрастів пластичних форм із міцною проробкою майже кубістичних об'ємів він домагається драматичного відчуття простору.
Початок XX ст. відзначається прагненням українських митців не тільки споглядати, а й створювати пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв'язках із навколишнім світом, що відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів. Приходить захоплення декоративністю колірних сполучень, пружним рухом ліній, відчуттям неповторної сили процесу творення. Український портрет набуває нових рис синтетичності і концептуальності, увібравши в себе досвід народного портрета ХVП-ХVШ століть, досягнення імпресіоністів у живописі пейзажу, інтер'єра та запровадження в своїй декоративній системі барвистого світу народного мистецтва. Наприклад, роботи Ф. Кричевського (1879–1947) «Наречена», «Портрет Л.Я. Старицької на золотому тлі», О. Мурашка (1875–1919) «Портрет дівчини у червоному капелюсі», «Селянська родина» та ін.
У цей час в українському мистецтві зароджуються нові напрямки, що було відгуком на історичні і соціальні зрушення в суспільстві нові форми життя вимагали нових форм мистецтва, такі як футуризм Д. Бурлюка – «Час», кубофутуризм О. Екстер (1882–1949) – «Три жіночі постаті», експресіонізм О. Богомазова (1880–1930) – «Пейзаж», гіперреалізм В. Єрмилова (1894–1967) – «Хліб. Тарілка. Ніж», неокласицизм М. Водзицької (1878–1966) – «Концерт» та ін.
Природа надихає і зближує творчість різних майстрів українського пейзажу – майстра пастозності широкого живописного мазка С. Колеснікова (1875–1955) «Напровесні», сонячного колориста М. Бурачека (18871–1942) «Золота осінь», модерніста А. Маневича (1881–1942) «Вінниця. Єрусалима» та В. Кричевського (1872–1952) «Річка Псьол» та ін.
Реалістична традиція передвижників посідає і далі важливе місце в українському мистецтві. Наприклад: картина Ф. Красицького (1873–1944) «Гість із Запоріжжя», в якій історична тематика вирішується в побутовому плані, по-своєму трактуюється відомий образ народного живопису козака-бандуриста; побутова картина Г. Світлицького (1872–1948) «Музиканти» та ін.
Український портрет та побутовий жанр висвітлює народне життя у роботах І. Труша (1869–1941) «Гуцулка з дитиною», О. Нальчицької (1977–1967) «У свято», О. Новаківського (1872–1935) «Втрачені надії» та ін.
Історична тематика відобразилася у творчості видатних українських майстрів М. Самокиша (1860–1943) «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.», Ю. Коссака «Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм» та ін.
1.2 Твори образотворчого мистецтва, на основі яких відбувається ознайомлення з видами мистецтва
Ознайомлення з видами мистецтва – невід’ємний складник методичної системи уроків образотворчого мистецтва. Ця робота обов’язково проводиться в системі робіт з ознайомленням із творчістю художників. Для уроків такого виду характерні наступні методичні прийоми:
o аналіз видів мистецтва, який включає в себе:
· роботу по ознайомленню з автором;
· роботу по ознайомленню з твором мистецтва (до якої мистецької групи він належить);
· розгляд твору;
· первинний аналіз (сприйняття);
· підсумковий аналіз твору;
o аналіз художніх та ін. засобів, які використав автор;
o висновки з твору.
Як передбачено програмами початкової школи, ознайомлення з видами мистецтва у 1–4 класах відбувається перш за все на основі творів українських авторів.
У попередньому розділі ми аналізували роботи українських художників, які можуть бути використані як наочні посібники на уроках образотворчого мистецтва. Аналогічно можна використовувати дані твори для подання матеріалу про різноманітність мистецьких жанрів, видів тощо.
Для прикладу пропонуємо розглянути урок образотворчого мистецтва з використанням комп’ютерної графіки у 4 класі.
Тема уроку: ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК І ПОЕТ
Мета: ознайомити дітей з творчістю Тараса Шевченка як художника; розвивати інтерес до мистецтва та навички щодо створення малюнків за допомогою графічного редактора Paint.
Обладнання: комп'ютерні слайди малярських робіт Тараса Шевченка, графічний редактор Paint, балада «Тополя», уривки поем «Катерина», «Сліпий».
Тип уроку: комбінований.
Наочні матеріали до уроку, репродукції картин див. Додаток 1.
Хід уроку
1. Організаційний момент.
2 Актуалізація опорних знань:
– Які твори Тараса Шевченка ви читали?
– Який твір вам сподобався більше? Чому?
3. Повідомлення теми, мети, пояснення нового матеріалу.
4. Практична робота.
5. Підведення підсумків уроку. (Про що дізналися? Що сподобалося?)
6. Оцінювання. Перегляд кращих робіт.
Діти, ви знаєте Тараса Григоровича Шевченка як поета. Сьогодні ми познайомимося з ним як із художником.
Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним словом, а й талантом художника. Для Шевченка малювання стало хлібом насущним, вираженням його творчого духу. Малярські роботи Тараса Григоровича викликають інтерес насамперед як високі мистецькі зразки.
Художній хист митець відчув раніше за поетичний Ще в дитинстві він мав непереборне бажання будь-що навчитися малювати, навколишній світ намагався відтворити за допомогою крейди та вугілля на стінах дверях, воротах. Малював він півнів, людей, церкву Щоб стати художником, Шевченко мав пройти певну професійну підготовку, важку, школу навчання, шукаючи вчителя серед сільських дяків-іконописців; опанувати сувору ширяєвську науку, відвідувати класи петербурзького Товариства заохочення художників, навчатися в Академії мистецтв.
– Хто може щось розповісти про ці періоди навчання Тараса Шевченка? (Учні по черзі ведуть розповідь).
І поезія, і малярство тісно переплітаються у творчості Шевченка. Та якщо на поезію він дивився лише як на покликання, то малювання стало його професією, засобом існування. Художникові часто доводилося виконувати роботи на замовлення. Є твори, теми для яких диктувало Тарасу Григоровичу саме життя. Ці картини, так само як і поезії, виконані в одному й тому ж реалістичному ключі. їх досить багато в образотворчій спадщині художника. Це різноманітні ілюстрації, серія автопортретів, самостійні композиції на історичну і побутову тематику, знамениті серії «Живописна Україна», «Притча про блудного сина» та інші.
Навчання в Академії мистецтв під керівництвом великого майстра Карла Брюллова дозволило Шевченкові блискуче оволодіти мистецтвом живопису. Вже в перші роки навчання в Академії мистецтв він робить спроби втілити свої поетичні задуми в малюнках. Одна з поетичних легенд надихнула його на створення балади «Тополя» (1839). У цьому ж році Шевченко створив і малюнок «Тополя». (Учні за допомогою комп'ютера переглядають цей малюнок.) Балада і малюнок присвячені й були подаровані Пелагеї Петровській – сестрі художника П. Петровського. Малюнок не є ілюстративним, але він близький за своїм настроєм до однойменної балади, особливо, до поетичного вступу та епілогу балади:
По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу.
Стан високий, лист широкий –Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться – серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине!
Про вплив поетичних образів Шевченка на його творчість як художника свідчить робота над картиною «Катерина», створеною 1842 року (учні розглядають комп'ютерний слайд «Катерина»). Тема зганьбленої дівчини-селянки завжди хвилювала митця і знайшла образне втілення в багатьох його творах. Художник зображує просту дівчину-селянку в національному вбранні, босу, на тлі типового українського пейзажу сільської околиці з безкраїм степом, куренем і селянином-ложкарем, високою козацькою могилою, на якій маячить вітряк.
– Кого ми бачимо на передньому плані? (На передньому плані ми бачимо засмучену Катерину, освітлену сонцем).
– Хто на другому плані картини? (На другому плані картини її спокусник – пан офіцер).
– Хто у поемі є центральною постаттю? (Центральною постаттю у поемі є Катерина).
У кожному рядку відчувається присутність автора. Це саме спостерігаємо і в картині, в композицій якої, мабуть, невипадково введений і образ селянина-ложкаря, що співчутливим і розуміючим поглядом проводжає зганьблену дівчину.
Просту дівчину з народу поет протиставляє бездушному панові. Згадайте епізод, де це найбільш помітно.
Тепер подивіться на картину. Така ж контрастність знайшла своє відображення і в однойменній картині.
– З чого це видно? (Пан офіцер зображений на другому плані, в затіненій частині).
У поемі краса дівчини протиставляється тяжкій долі. А в картині? (В картині краса дівчини контрастує з її глибокою печаллю, про що говорить прекрасне, але засмучене обличчя Катерини. Голова опущена, очі заплакані).
…Серце моє!
Не плач, Катерино,
Не показуй людям сльози,
Терпи до загину!
У творчій спадщині митця спостерігається і зворотний вплив виплеканих художником образів на їх поетичне втілення. Це, наприклад, малюнки 1843 року на тему «Сліпий», що були створені більш як за два роки до написання однойменної поеми.
– Який сюжет зображено на картині «Сліпий»? (На картині зображено молодого, але сліпого кобзаря з хлопчиком-поводирем, до співу якого прислухається молода дівчина, що стоїть за тином).
При створені поеми «Сліпий» ожили в поетові ті самі настрої, думки, які володіли ним під час роботи над малюнками. Це почуття любові до героїв, вболівання за їх щастя й долю.
– Яким словам із поеми відповідає цей малюнок?
продолжение
--PAGE_BREAK--(Отак на улиці, під тином Ще молодий кобзар стояв
І про невольника співав. За тином слухала Ярина.)
Наслідком першої подорожі Шевченка в Україну в 1843–1844 роках був альбом офортів «Живописна Україна». (Діти переглядають комп'ютерні слайди – скановані художні роботи Т. Шевченка: «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигрині 1649 року»).
Інтерес до портретного живопису виявився у Шевченка дуже рано. Ще до вступу в Академію мистецтв він пише низку портретів. Узагалі Тарас Шевченко створив велику галерею портретів своїх сучасників, серед них олійні, акварельні, офортні, а також виконані олівцем та сепією. Він також створив багато автопортретів, їх близько 60 (діти переглядають за допомогою комп'ютера роботи Т. Шевченка: «Автопортрет» (1840), «Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою» «Байгуші», «Кара колодкою», «Казашка»).
У мистецькому доробку Шевченка є багато пейзажних малюнків. У пейзаж художник обов'язково вводить людину, але є в нього і декілька «чистих» пейзажів. (Діти ознайомлюються з комп'ютерними слайдами художніх робіт митця: «Пожежа в степу», «Джангисагач», «Мангишлацький сад», «У межиріччя».)
Сьогодні ви ознайомилися з деякими малярськими роботами Тараса Шевченка.
Завдання: зробити ілюстрацію до поетичного твору митця.
Аналогічно до цього уроку будуємо заняття по ознайомленню з різними видами мистецтва на прикладі творчості Катерини Білокур
Пропонуємо урок образотворчого мистецтва у 4 класі.
Тема: ТВОРЦІ ПРЕКРАСНОГО Й ВЕЛИЧНОГО
Мета:розкрити талановитість українського народу, самобутність його таланту на прикладі Катерини Білокур – художниці-самоучки; удосконалювати. вміння розрізняти засоби художньої виразності, застосовані художницею, висловлювати свої враження від них; розвивати почуття прекрасного.
Обладнання:портрет К. Білокур, репродукції її творів; платівки П.І. Чайковського «Вальс квітів», К. Данькевича «Адажіо» з балету «Лілея».
ХІД УРОКУ
Хто музики і квітів в серці не несе,
Хто цю гармонію зневажити зуміє,
Той просто не живе,
Він просто животіє.
Ліна Костенко
І. Організація мовленнєвої діяльності. Вступне слово учителя.
– Сьогодні ми полинемо в чарівний світ краси – у царство квітів. Яке воно? Як впливає на душу людини? Як людина може ввібрати в себе і подарувати іншим незрівнянну чарівність квітучої краси?
Квіти на землі! їх надто багато. Вони є окрасою нашого життя. Ще здавна українські оселі прикрашають чудові квітники, у яких ростуть високі мальви з різнокольоровими квітами, яскраві чорнобривці, хрещатий
барвінок, жовтогарячі нагідки, червона рута, соняшник. Ці квіти – наші обереги, окраса життя, символ української землі, історія нашого народу.
А як прекрасно вони звучать у віршах українських поетів. (Іванна Савицька «Квіти України».) (Діти читають вірш.)
А у нашому садочку
Квітнуть квіти в холодочку,
Матінка їх доглядає,
Кожний вечір поливає.
Он стоїть, мов на сторожі,
Соняшник стрункий та гожий,
Рожа на драбинці плететься,
Біля неї бджілка в'ється.
Під віконцем пахне м'ята,
Оксамитна, пелехата.
І барвінок невеличкий
На весілля для сестрички.
Незабудки два рядочки
Насторожили листочки,
А на кущику в куточку
Пахнуть китиці бузочку.
Хто лиш гляне, той зрадіє,
Сонечко крізь віти гріє
Щастя в наш садочок лине,
Це ж бо квіти України.
Мабуть, важко знайти людину, яку б не зачарували квіти, намальовані Катериною Василівною Білокур. Ця славнозвісна художниця народилася у день святої великомучениці Катерини 7 грудня 1900 року в глухому українському селі Богданівці на Київщині.
Дитинство було тяжке. Та все ж росла дівчинка чутливою і вразливою, з любов'ю до краси рідного краю, його природи. Особливо закохана була вона в квіти. Саме квітам і присвятила вона свою творчість. Вже пізніше в одному із своїх листів писатиме (читає учитель під музику «Адажіо» з балету «Лілея»): «А як прийде весна, то зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а то ще чудовіша, та начебто посміхаються до мене, так, ніби промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?».
То я все на світі забуду, та й знов малюю квіти… бо із квітів картинки красиві. Ой і які ж ви гарні, квіточки мої, діточки, красунечки ви мої. Я на вас ніколи не надивлюся, я на вас не налюбуюся».
Самотужки вчиться грамоти, сама «винаходить» фарби (з бузини, буряка, цибулі, калини).
Першу спробу малювати зробила вугликом з печі на шматі сірого домотканого полотна.
Найтонші пензлі виготовляла сама з вишневої гілочки, бляшанки, з котячої шерсті.
Батьки її були прості селяни. Вони не розуміли, чому в їхньої доньки такий нестримний потяг до малювання. Адже сільське життя повне щоденних клопотів: треба і шити, і прясти, і худобу доглядати, і город порати. Отож, чинили Катрі всілякий опір. Катря згадує (читає учень): «Коли я спробувала дещо малювати, а мої рідні побачили, то й сказали мені, не бери ти цього в голову, бо на це треба розумної голови і великої школи. Та де вже то покинеш те малювання, куди я не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати, ходить за мною, ввижається мені і ніби промовляє, щоб я не кидала, щоб я його малювала».
Усі квіти художниця малювала з натури, виходячи в поле, садок, чи з пам'яті. Кожну квіточку не лише
любила, а й знала. Ходила за 20 км, щоб роздивитися квіточку.
Так з'являються її шедеври «Цар колос», «Квіти за тином», «Квіти на блакитному тлі», які експонуватимуться в Парижі й всесвітньо відомий художник Пабло Пікассо високо оцінить її хист. Весь мистецький Париж визнає її як художницю глибоко національну й напрочуд поетичну.
Тяжкі випробування випали на долю художниці. Але вона з ранніх літ вирішила стати тільки художницею, їй довелося переборювати безліч труднощів. Жила вона дуже бідно. Часто хворіла. Не мала в кого повчитись.
Зимою працювала в холодній нетопленій хаті, де замерзала вода. Важко було купити потрібні фарби. Та ніщо не могло стати їй на заваді. «Квіти я буду малювати й малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду», – казала вона. А ще зауважувала, що квіти – це її діточки, це «очі Землі»… Ця велика народна майстриня з її дивовижної краси роботами вчинила героїчний подвиг і стала відомою на весь світ.
– Якою постала перед вами художниця?
II. «Розумова гімнастика».
1. Дописавши букви, ти прочитаєш назви квітів: чорнобривці мальви
барвінок нагідки
2. Знайди у цих реченнях назви квітів. Бережіть емаль ви своїх зубів. Ароматний напій з квітів всім смакує.
III. Знайомство з репродукціями картин художниці; розповідь про них.
Катерини Білокур давно немає серед нас, вона померла в 1961 році, але залишилися на землі її дивокартини.
Ви бачите перед собою прекрасне творіння рук людських. Скільки почуттів вклала художниця в полотно, наче не руками малювала, а серцем. Дивишся на репродукцію картини «Квіти за тином» (1953 р.) і відчуваєш, наче сам стоїш тут, між цими квітами, і не можеш намилуватися цією красою. Так хочеться нахилитися і відчути запах кожної квітки, доторкнутися рукою. їх тут видимо-невидимо.
– А погляньте, які квіти тут є? (Лілеї, півники, чорнобривці, мальви, троянди, нагідки, волошки, жоржини, кручені паничі, ромашки, красоля.)
Вдалині, зліва квіти звуться мальвами, ростуть поміж вікнами, біля тину, край дороги. Зовсім невибагливі. А які ж вони гарні, які ніжні.
Подарувала їм природа світло-рожевий колір, загорнула в м'яке світле листячко. Стоять мальви закутані в туманець, і цим підкреслила художниця їхню ніжність.
– Які квіти є попереду мальв? (Тюльпанчики, темно-бузкові півники, жовтогарячі лілеї.)
Так багато вмістила художниця квітів на такому невеличкому полотні, що ми навіть не можемо всіх перелічити.
На передньому плані тин, що дає змогу глядачеві нібито підійти зовсім близько до квіткового раю й уважно роздивитися кожну рослину окремо. За тином справжня симфонія різноманітних квітів. Художниця навмисне зобразила їх водночас, щоб показати всю красу рідної землі і передати свою велику любов до неї.
Справжнім дивом здається зображене на цій картині розмаїття городніх та польових квітів, омитих вранішньою росою, вигрітих ласкавим сонечком. Це ще невеличкий шматочок мальовничої української землі, де росла талановита художниця.
– Що найбільше привернуло вашу увагу?
— Що вас найбільше вразило і цій репродукції?
— Які почуття пробуджуються у вас, коли ви вдивляєтеся в репродукцію цієї картини?
Майстер пейзажів і натюрмортів Матвій Донцов так оцінив мистецьку витонченість Катерини Білокур: «її обриси такі пререкрасні, а барви такі ніжні, що реально відчуваєш поетичність української квітки».
Спробуємо і ми висловити свої почуття, переживання від юрчості і надбання К. Білокур.
IV. Підготовка і складання творів.
На дошці зачин і кінцівка твору, опорні слова. У кожного з дітей схема-опора ю твору. (З варіанти.)
I варіант – за самостійно дібраним сюжетом (складання власного вірша про квіти);
II варіант – за зачином і кінцівкою;
III варіант – за зачином, питаннями та опорними словами до основної частини, кінцівки.
Усно складають твір «Чарівна краса».
V. Самостійна творча діяльність учнів.
VI. Слухання і редагування творів.
VII. Малювання квітів Чарівно малювала Катерина Білокур. Може і ми спробуємо. Можливо, кожен намалює свою чарівну квітку. Хай вона не буде схожою на справжню, але це буде та квітка, яка живе в вашому маленькому, ніжному, доброму серці.
А тепер беріть пензлики і нехай фарби допомагають вам творити дива.
Звучить «Вальс квітів» П.І. Чайковського. Діти виставляють роботи і розповідають про квіти.
VIII. Підсумок уроку. Заключне слово вчителя.
Ви вчилися на уроці правильно вживати слова і вислови, складаючи твір, передавати свої враження від побаченої репродукції картини. Всі ви добре працювали. А на закінчення я хочу прочитати вам такі рядки:
Чотири речі нам потрібно, щоб невеселих збутись дум:
Здорове тіло, добра вдача, ім'я хороше, світлий ум.
Але коли Всевишній подарує любов до квітів,
Лиш тоді ми зможем дати щастя людям,
Освітимо в життя дорогу їм.
Спасибі вам за роботу.
Домашнє завдання:оформити роботу в свою книжечку творів.
За схожою схемою можна подавати заключні уроки з вивчення різноманітності видів мистецтва. Пропонуємо урок-вікторину у 4 класі.
Тема: Українське образотворче мистецтво
Мета: Ознайомити учнів з багатством українського національного живописного мистецтва. Розвивати естетичні смаки, інтерес до національного мистецтва. Виховувати почуття прекрасного, національну гордість, любов до Вітчизни, високу національну свідомість.
Обладнання. Портрети художників України, ілюстрації про їх життя і творчість, репродукції картин видатних українських художників.
1‑й конкурс. Творче завдання
У ході підготовки до проведення заходу кожна з команд-учасниць виконує творче завдання – малює свою картину і під час проведення заходу захищає її.
2‑й конкурс. Художники України
На окремому стенді – портрети видатних українських художників. Кожна з команд обирає собі 2–3 портрети і розповідає про життя та творчість зображених на них художників.
3‑й конкурс. Вікторина
1. Давньокиївські ікони з кольорового каменю?
(Стеатит)
2. Велике мозаїчне зображення Богоматері Софійського собору?
(Оранта)
3. Перші зразки світського живопису в нашому мистецтві?
(Групові фрескові портрети сім'ї князя Ярослава в Софійському соборі)
4. Який живопис розвивався у XIV–XV ст?
(Станковий і монументальний)
5. Де беруть початок джерела графічного мистецтва?
(У книжковому мистецтві Київської Русі, коли були створені такі шедеври, як «Остромирове євангеліє», «Ізборник Святослава»)
6. Традиційний стародавній вид мистецтва?
(Іконопис)
7. Хто з українських художників збирав речі української старовини?
(Нарбут)
8. Дата зародження портретного та історичного живопису?
(XVI, XVIIcm.)
9. Основоположник друкарства в Україні?
(Іван Федоров)
10. Хто сприяв появі перших гравюр в Україні?
(Іван Федоров)
11. Художній оформлювач «Української абетки» 1917 p.?
(Г. Нарбут)
12. Перше ілюстроване київське видання? («Анфологіян» 1618 p., «Вірші» Касіяна Саковина на похорон Петра Сагайдачного, видані 1622 р.)
13. Коли в Україні досяг значного розвите настінний живопис?
(Друга половина XVII– початок XVIIIстолітті
14. Чия творчість є новим етапом в історії українського образотворчого мистецтва?
(Т. Шевченка)
15. Якого року указ царського уряду про заборону друкувати книги українською мовою?
4‑й конкурс. Розповідь про картину
(На спеціальному стенді вивішуються картини, репродукції видатних українських художників. Кожна з команд вибирає 2–3 картини і розповідає про творчість їх авторів, аналізує картину.
Підведення підсумків конкурсів.
(До проведення заходу доцільно підготувати виставку образотворчих робіт учнів. Між конкурсами слід провести невеличкі розважальні паузи у вигляді виступів шкільної художньої самодіяльності, виступи ВІА, ансамблю тощо).
1.3 Твори образотворчого мистецтва, на основи яких відбувається ознайомлення з творчістю художників
Мета навчання образотворчого мистецтва передбачає ознайомлення не лише з творами мистецтва, але і на їх основі – з творчістю самих митців.
Методика роботи в цьому плані передбачає наступні етапи:
ü вибір твору митця (декількох творів різних періодів життя). Такий вибір варто здійснювати на основі глибинного аналізу та відбирання найбільш цікавих, характерних творів мистецтва того чи іншого автора;
ü первинний аналіз твору з використанням коротких біографічних тез;
ü аналіз зв’язків творчості автора з його життям;
ü загальні висновки по ознайомленню з життєвим і творчим шляхом митця.
Пропонуємо приклад такої роботи на основі уроку образотворчого мистецтва у 4 класі.
Урок-екскурсія до Шевченківських свят
Тема уроку: «Шевченко – художник».
Мета: через репродукції Шевченкових картин, художнє слово осягнути значення живописної спадщини Кобзаря, зацікавити учнів творчістю Шевченка-гравера, новатора офорту, чудового аквареліста; розвивати мовлення, мислення, увагу, вміння аналізувати повідомлення; виховувати повагу і шану до живописної спадщини великого сина України
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Форма уроку: урок-екскурсія.
Обладнання: репродукції картин Шевченка, його портрет, обрамлений вишитим рушником, грамзаписи творів поета, покладених на музику, картки для словникової роботи.
ХІД УРОКУ
(Звучить у грамзаписі пісня на слова Шевченка.)
I. Оголошення теми, мети уроку, запис у зошитах.
II. Вивчення нового матеріалу.
1. Вступне слово вчителя
– Ми з вами знаходимося у невеликій картинній галереї. Наша екскурсія сьогодні незвичайна. Адже проводимо її напередодні дня народження Т.Г. Шевченка – поета, художника, мислителя. Нам інколи здається, що ми так багато про нього знаємо: і про його трагічну долю, і про нескореність духу, і про викуп із кріпацтва… Але, погодьтеся, що він мало відомий нам як художник.
І тому мені б дуже хотілося, щоб ви пізнали ще й Шевченка-гравера, новатора офорту, познайомилися з його живописною спадщиною. А розкажуть нам про творчість Шевченка-художника екскурсоводи (називаю учнів). Наприкінці уроку підіб'ємо підсумки і визначимо, чия ж розповідь була найкращою.
2. Словникова робота
– Щоб краще збагнути повідомлення про роботи Шевченка-художника, запишіть у зошити значення таких слів (слова видрукувані на окремих аркушах і прикріплені на дошці):
Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, витравленого на спеціально підготовленій дошці або пластині.
Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображувальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний на папері олівцем, пером, пензлем.
Живопис – вид образотворчого мистецтва, що зображує фарбами предмети та явища реальної дійсності.
Офорт – гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.
Сепія – малюнок, виконаний натуральною або синтетичною коричневою фарбою, яка стійка щодо дії сонця та повітря.
3. Виставка розпочинає роботу…
(У ході повідомлень демонструються репродукції.)
1‑й екскурсовод
Навесні, коли тануть сніги І на рясті просяє веселка, Повні сил і живої снаги, Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
продолжение
--PAGE_BREAK--2‑й екскурсовод. Пропонуємо вам невелику екскурсію у світ мистецтва, у світ краси, яку залишив нам великий Кобзар.
3‑й екскурсовод. Художній хист прокинувся у Тараса Григоровича дуже рано – ще в дитинстві. Цей талант привів Шевченка до Академії художеств, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю і розпуки. Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1 200 робіт (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків). Сама вже кількість цих творів свідчить, що малярству Тарас Григорович приділяв велику увагу. Однак за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як художника.
1‑й екскурсовод. За півроку до смерті Шевченка, 2 вересня 1860 року Рада Академії художеств присвоїла йому звання академіка гравюри. (Він уже не побачив диплома академіка.) Проте на похороні ніхто не згадав про Тараса Григоровича як художника. Які ж були причини цього?
Мистецька спадщина Шевченка довгий час знаходилася у приватних колекціях і не була доступна широким масам. Люди, до яких потрапили роботи художника, часто не уявляли собі їхньої цінності. Недооцінка малярських творів Шевченка пояснюється ще й тим, що він писав не великі полотна, а твори малих розмірів. До того ж, Шевченко був більше графіком, ніж живописцем. Цього не розуміли критики, вони недооцінювали графіку й були переконані, що обставини життя і поезія перешкодили Шевченкові стати великим художником.
2‑й екскурсовод. Справжнього визнання мистецька спадщина Тараса Григоровича здобула тільки після 1917 року. Вчені провели величезну дослідницьку роботу. З творчого доробку Шевченка вилучено 257 робіт, які приписувалися йому помилково. 278 робіт не знайдено й досі.
3‑й екскурсовод. Як же починався шлях Тараса до живопису? Помітивши неабиякий хист у свого козачка, Енгельгардт законтрактував його на чотири роки майстрові живописного цеху В. Ширяеву, який був декоратором з внутрішнього розпису палаців і театрів. Завдяки сумлінному навчанню і наполегливості Тарас оволодів ремеслом і перевершив майстерність свого вчителя. Під час одного із своїх «сеансів» у Літньому саду в Петербурзі він зустрів Івана Максимовича Сошенка. На той час Сошенко був бідним студентом Академії художеств. Їхня зустріч відбулася 1835 року. Від часу знайомства і до викупу Шевченка із кріпацтва друзі ділили останній шматок хліба й останню копійчину. Саме художник Сошенко допомагав своєму другові оволодівати таємницями живопису, давав йому гравюри для копіювання, папір, олівці.
4‑й екскурсовод. Про цей період творчості Тараса до нас промовляють його рисунки: «Смерть Лукреції», «Смерть Вергінії», «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу». На жаль, у нас немає можливості їх показати, Проте саме вони є першими відомими роботами Шевченка. Про знайомство Тараса Григоровича з професором Петербурзької Академії художеств Карлом Брюловим розповідає картина Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюллова».
Завдяки допомозі видатних діячів української і російської культур К. Брюллова, В.А. Жуковського, О.Г. Венеціанова, В. Григоровича, Є.П. Гребінки Тарас здобув довгоочікувану волю. Пригадуєте, мабуть, що Шевченко був викуплений із кріпацької неволі на вилучені за портрет Жуковського, написаний Брюлловим, гроші (2500 крб.).
5‑й екскурсовод. Незабаром Шевченко став улюбленим учнем Карла Брюллова. Юнак постійно користувався його бібліотекою, майстернею, деякий час мешкав там.
Навесні 1839 року за успіхи з рисунка Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня. 1840 року за першу живописну спробу – картину «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю. Проте, нажаль, картина ця не збереглася. Але є картина «Циганка-ворожка», за яку митець одержав утретє срібну медаль.
6‑й екскурсовод. Це полотно хтось придбав. Подальша його доля не відома – зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою. Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні.
Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: видно, що вона дуже уважно і зі страхом вслухається у слова ворожки. Постать же циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам'яною стіною, можливо, огорожею панського саду. На плечах смугасте рядно, а за стіною – дитина. В одній руці ворожка тримає дівочу руку, в іншій – костур, бо біля ніг дівчини, пильно роздивляючись циганку з циганчам, завмер собака.
1‑й екскурсовод. А ось олійний автопортрет Т. Шевченка 1840–1841 pp. Картина овальної форми. У центрі – надзвичайно тонке, одухотворене обличчя юнака, що повернув голову в бік глядача. Темне вбрання контрастує з блідістю обличчя. Високий розумний лоб, проникливий погляд глибоких очей, спрямований на глядача, але заглиблений у себе. Це надає образові таємничості і романтичної піднесеності.
2‑й екскурсовод. Безперечно, найвідоміша нам Шевченкова картина – «Катерина» (1842 p., олія), створена за мотивами однойменної' поеми. Давайте пригадаємо рядки із твору.
(Учень читає уривок із поеми «Катерина».)
Художник зобразив Катерину босою на тлі типового українського пейзажу: сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком. На вродливому обличчі дівчини – вираз глибокої образи, сорому і водночас покірності. Постать дівчини освітлена яскравим сонцем. На другому плані картини, затемненому, зображений на коні спокусник-офіцер. Злодійкувато оглядаючись, він пришпорює коня, щоб втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється тяжкій її долі. Голівка опущена, припухлі губи аж ніби тремтять, очі заплакані. Дівчина повільно йде, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу.
Художник відтворив лише один момент із життя Катерини – її розлуку з коханим.
Прийшли вісті недобрії – в поход затрубили, Пішов москаль в Туреччину, Катрусю накрили.
Всі сучасні дослідники вважають, що «Катерина» є одним із перших творів критичного реалізму в живописі Шевченка.
3‑й екскурсовод. 1843 року Тарас Шевченко їде на Україну. Подорожує Чернігівщиною, Полтавщиною, Київщиною.
Про перебування поета на Полтавщині вам розповість невеличка брошура «Полтавські дороги Кобзаря» за редакцією П.К. Загайка – колишнього викладача Полтавського педагогічного університету. У ній ми теж знайдемо інформацію про Шевченка-художника, а також побачимо його роботи: «Будинок І.П. Котляревського», «Воздвиженський монастир у Полтаві», «В Решетилівці».
4‑й екскурсовод. На Україні Шевченко багато працює над портретами. Якщо раніше він виконував їх переважно аквареллю, то тепер малює олівцем, олією.
Перед вами портрет Ганни Закревської. Хто ця жінка?
1843 року Тарас Григорович гостював у селі Березова Рудка Пирятинського повіту на Полтавщині в маєтку братів та сестер Закревських. Їм належало 1200 кріпацьких душ. Головним господарем села був Платон Закревський. Його дружина Ганна була на 21 рік молодша від чоловіка і привертала увагу багатьох своєю вродою. Захопився її красою і Шевченко. Тому й намалював портрет цієї жінки.
5‑й екскурсовод. Найцікавішим живописним полотном періоду першої поїздки на Україну є жанрова картина «Селянська родина». Біля убогої селянської хатини – молоде подружжя і дитина. Збоку – розбитий глечик. Біля ніг чоловіка – собака з насторожено піднятою мордою, ніби вслухається в розповідь. За хатою сидить дід у киреї. Людські постаті зображено природно, без позування. Відчувається, що стосунки між подружжям доброзичливі й лагідні. Надворі погоже надвечір'я, і в самому повітрі ніби розлита благодать. 6‑й екскурсовод. Підчас подорожі по Україні Шевченко задумав серію «Живописная Украйна» – альбом офортів. Митець хотів увічнити рідний край у малюнках, показати світові його красу, надзвичайну історію, оригінальні звичаї. Для цього він звертається не до живопису, а до графіки, зокрема до гравюри.
Розкриваючи задум серії, в одному з листів до Бодянського Тарас писав: «…я хочу рисовать нашу Украйну. Я її нарисую в трьох книгах: в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, а в другій теперішній людський бит, а в третій історію. В год буде виходити 10 картин».
Та не вдалося митцеві здійснити свій задум. У 1844 році вийшло лише шість аркушів, і на цьому видання припинилося.
1‑й екскурсовод. Найвідоміший офорт «Дари в Чигирині» створено на історичну тему. У передпокої гетьманської світлиці зображено трьох послів сусідніх з Україною держав – Туреччини, Польщі й Росії. Вони привезли дорогі подарунки для Богдана Хмельницького. На варті біля входу до світлиці стоять козаки, бо там відбувається рада.
Один із офортів – «Видубецький монастир у Києві» (1844 р.). А ось – «Судна рада» (1844 р.), «У Києві» (1844 р.). До гравюри відносимо 2 портрети – О.В. Суворова та М.І. Голеніщева-Кутузова (1844 р.).
2‑й екскурсовод. У березні 1845 року Шевченко закінчив Академію. Йому було надано офіційне звання вільного художника. Тарас одразу їде на Україну. Влітку, перебуваючи в селі Потік на Київщині, він намалював олівцем один з найкращих автопортретів. Шевченко мав намір зайнятися викладацькою роботою. Восени 1846 року він подає заяву на заміщення вакантної посади вчителя малювання в Київському університеті. Та не довелося Шевченкові зайнятися улюбленою справою. 5 квітня 1847 року його заарештували. «Определить рядовим в Оренбургский пехотный корпус» – такий був вирок. Затверджуючи його, Микола І дописав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». У листі до В. Рєпніної поет писав: «И при всем при этом горе мне строжайше запрещено рисовать… А смотреть и не рисовать – это такая мука, которую поймет только один истинный художник». Але не таким був Тарас Шевченко, щоб скоритися. У маленькій захалявній книжечці він крадькома «мережив» вірші, а потім взявся і за малювання.
3‑й екскурсовод. Першим відомим малюнком Шевченка, зробленим на засланні, є автопортрет у солдатському одязі: сповнені глибокого суму і водночас непокірності очі, горда пряма постава. У березні 1848 року поет одержав з України від А. Лизогуба скриньку з малярським приладдям, фарби й папір. Несказанну радість висловив він у листі до друга: «Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши дарунок твій щирий».
4‑й екскурсовод. 11 травня 1848 року Шевченко вирушив з експедицією капітан-лейтенанта Бутакова до Аральського моря. Його взяли художником. Понад сотню малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції – пейзажі, портрети, жанрові сцени з життя місцевого населення. 1 листопада 1849 року експедиція повернулася до Оренбурга. За розпорядженням Бутакова Шевченко оформляє альбом малюнків, що мав доповнювати звіт про виконану на Аралі роботу.
Вашій увазі пропонуємо переглянути деякі з них: «Укріплення Раїм» (1848 p.); «Джангисагач» (1848 p.).
5‑й екскурсовод. Навесні 1850 р. поета заарештували й ув'язнили, звинувативши в порушенні наказу царя не писати й не малювати. Півроку тяглося слідство, а по закінченні Тараса загнали у віддалене Новопетровське укріплення на східному березі Каспійського моря і встановили за ним суворий нагляд
За допомогою і на прохання польських засланців Залєського і Турно Шевченка включили до складу експедиції на півострів Мангишлак. Збереглося 57 робіт, створених у цей час.
Ось сепія «Серед товаришів», датована 1851 року. У центрі, спиною до глядачів, стоїть чоловік без сорочки. Обіпершись на стіл правою рукою, він розглядає малюнок. За столом сидить бородань, в якому ми впізнаємо Шевченка. 6‑й екскурсовод. У серпні 1857 року Тарас Шевченко вирвався з Новопетровського укріплення на волю.
За півроку художник створив майже два десятки портретів та два автопортрети. Погляньте на деякі з них: «Портрет Л. Алексеева» (1856–1857), «Портрет подружжя Якобі» (1857).
Автопортрети олівцем показують нам Шевченка таким, яким він повернувся із заслання. З автопортрета в овалі (1857 р.) на нас дивиться літній, змучений тяжкою недугою чоловік із бородою. Глибока зморшка перерізує чоло. Через рік художник теж намалював себе. Але тут він уже інший – погляд гордовитий, упевнений. Видно, що поет трохи набрався сил після важких ударів долі.
1‑й екскурсовод. Десятирічне заслання підірвало здоров'я Тараса Григоровича, і на 47 році його життя обірвалося.
Але ми завжди будемо пам'ятати Шевченка – поета, Шевченка – мислителя, Шевченка – художника.
4. Виразне читання поезії М. Терещенка «В сім'ї новій, вольній». (Читають екскурсоводи.)
III. Закріплення вивченого матеріалу
Фронтальне опитування:
1) Скільки робіт налічує живописна спадщина Кобзаря? А поетична?
2) Чому мистецька спадщина Шевченка була довгий час маловідомою?
3) Як починався шлях Тараса Григоровича до живопису?
4) Портрет якої людини відіграв важливу роль у викупі Шевченка із кріпацтва? Хто його автор?
5) Яка картина і поема мають однакову назву?
6) Чи бував поет у нас на Полтавщині?
7) Які портрети та картини вам особливо запам'яталися і схвилювали?
Учитель. Багато цікавого з життя Шевченка-художника нам розповіли учні-екскурсоводи. Чия розповідь вам сподобалась найбільше? Чому? (Учні аргументують свої думки.)
IV. Домашнє завдання
– Ось і закінчується наш урок. Ми лише трохи познайомилися з величезною живописною спадщиною Т. Шевченка. Я пропоную вам прочитати його повість «Художник», з якої ви можете глибше дізнатися про почуття, що надихали митця на створення живописних полотен.
Знайдіть додаткові відомості про картини Шевченка, історію їх створення. Тоді, можливо, наша екскурсія триватиме не один урок, і ми зможемо поповнити матеріали про Шевченка-художника новими цікавими знахідками.
2. Методика формування навичок сприймання та оцінювання творів українських художників
2.1 Розвиток уміння сприймати твори мистецтва
Особливості процесів сприймання у молодших школярів
У молодших школярів сприймання стає більш довільним і цілеспрямованим процесом. В учнів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати виконання ними завдань на вибір форми поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм об'єктів. У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. У перші тижні навчання більше 12% першокласників «перевернуто» пишуть цифру 6; 10% – букву Я; майже 20% – букву Б. Більшість цих дітей відчуває труднощі і в сприйманні розміщення предметів у просторі [29].
Спостерігається, що в одних дітей такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів швидко проходять, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні. Частина таких дітей відноситься або до групи учнів з дисграфією (надмірними труднощами в оволодінні письмом), або до групи дітей з дислексією (з надмірними труднощами в оволодінні читанням). Але не тільки згадані особливості, сприймання і відтворення об'єктів визначають дітей-дисграфіків і дислексиків. Спостереження показують, що таких дітей не можна зараховувати до розумово відсталих. Вчені наводять багато фактів, коли багато таких дітей у процесі переборення труднощів читали хоч і повільно, але вдумливо, набирали віри у свої сили і ставали видатними особистостями.
Про якісні зміни сприймання у школярів, передусім зорового можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перпептивних образів. У їх категориризації важливу роль відіграють гіпотези. Адекватні гіпотези прискорюють процес утворення образів, неадекватні – затримують. За нашими даними, з віком в учнів 1–4 класів помітно зростає кількість адекватних гіпотез при сприйманні предметів в утруднених умовах [6].
В учнів початкових класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків у учнів 2–4 класів, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями першого класу. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони позначають кольори та їх еідтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [7]. Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів 3-го класу вона зростає майже вдвічі порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розрізнення молодшими школярами кольорів і їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвитку кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до колористичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі – до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою для цього передбачені такі заняття, які звуться «милуванням» [7]: у гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватися красою природи. У молодших школярів підвищується і здатність розрізняти висоту звуків, чому особливо сприяють заняття з музики і співів. За даними досліджень, у молодшому шкільному віці зростає гострота слуху, а також здатність розрізняти висоту тонів.
У процесі навчання у школярів розвивається сприймання форм предметів. При цьому в сприйманні першокласників часто форма предметів чітко не виділяється. Так, наприклад, вчені пропонували учням першого класу намалювати форми деяких предметів. У 40% випадків першокласники малювали предмети з притаманними їм ознаками, але при цьому форма предметів дітьми ігнорувалася. Хустинку вони малювали з каймою і візерунками, але не квадратної форми [26].
Учням молодшого шкільного віку важко сприймати перспективу. Малюючи такі предмети, як стіл, будинок, літак тощо, першокласники виділяють об'ємні ознаки, але ще не передають перспективу.
Шестирічні діти правильно визначають місце предметів (праворуч, попереду-позаду тощо), осмислено сприймають предмети, які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду від іншої людини, правильно називають праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти нього. Школяр цього віку може уявити себе на місці цієї людини, визначити, де від неї буде правий бік, а де лівий. Учні 1–2 класів здатні визначити просторові співвідношення різних предметів, якщо поставлене перед ними завдання має конкретний, наочний характер. Якщо ж даються завдання визначити просторові співвідношення поза наочною ситуацією, то чимало учнів 1–2 класів не можуть правильно його виконати [14].
Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання, цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати – бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень [6].
Можливості виконання учнями таких завдань широко розкриваються тоді, коли вони ознайомлюються з початковим геометричним матеріалом, працюють з картиною на уроках мови, природознавства, образотворчого мистецтва, ведуть щоденники спостережень за змінами в природі, температурою, хмарністю, опадами, напрямком вітру, змінами в житті рослин і тварин тощо.
Специфіка сприймання художніх творів у початковій школі
Сприймання в образотворчому мистецтві – є провідним у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їхній подальший творчий та емоційний розвиток. Правильне опрацювання образотворчого твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів. А тому так важливо для дітей сприймати художні твори через активну естетичну діяльність.
Під час сприймання художнього твору у дитини може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан – відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню духовності [10].
Шляхом створення умов для розвитку сприймання творів мистецтва можна ефективно впливати на формування інших складових духовності. Дехто з педагогів та батьків вважає, що достатньо забезпечити «естетичне середовище», і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об'єкти. Але це ще не естетичне сприймання. Тому для тих, хто виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.
Пізнавальне сприймання – форма чуттєвого пізнання дійсності, під час якого відображаються та фіксуються суттєві якості предмета (об'єкта, явища), що спостерігається. У процесі сприймання відображаються, насамперед, ті властивості, що надають об'єкту значущості [14].
Наприклад, семирічна дитина так розповідає про свої враження від спостереження за березою, яке організувала вчителька з пізнавальною метою: «Сьогодні ми роздивлялися березу. Вона росте дуже високою. Гілки тонкі, схиляються донизу. Навесні на них з'являються «сережки». Березу не сплутаєш із жодним деревом, адже її стовбур чорно-білий».
А ось враження цієї ж дитини після естетичного сприймання твору про березу. Вона захоплено та радісно повідомляє мамі: «Мамо, дивись, берізка. Ми її сьогодні спостерігали. Яка ж вона гарна: струнка, гілочки гнучкі, тендітні. А листочки трохи блискучі та приємно запашні. І «одяг» у неї урочистий, святковий – чорно-білий» [22, с. 143–144].
Наведені приклади яскраво ілюструють, що пізнавальне споглядання не викликає емоційного ставлення до предмета чи явища. Інше спостерігається під час естетичного сприймання: дитина не може втриматися від емоційної оцінки об'єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань. Ця оцінка висловлюється у формі словесного естетичного судження з використанням епітетів, метафор, порівнянь: «Уся галявина була всипана квітами. Під сонцем вони променилися, гойдались і мерехтіли. Трава була така соковита що здавалося, ось-ось бризне смарагдом, який розіллється, заливаючи землю…» [21, с. 38].
Отже, сприймання художнього твору – складне психічне явище. Воно здійснюється завдяки перебігу як пізнавальних, так і емоційних процесів психіки людини. Вчені виділяють складові сприймання творів мистецтва, які необхідно розвивати у дітей молодшого шкільного віку:
1. Емоційний компонент: прояви радості, здивування, замилування, захоплення тощо, які зовні виявляються у міміці, рухах, жестах, висловлюваннях; потреба у співпереживанні естетичних емоцій з боку значущої особи, що проявляється у прагненнях привернути увагу іншої людини чи об'єкта, які справили враження; згадування про об'єкт сприймання через певний час.
2. Пізнавальний компонент: спостережливість, що виявляється у здатності самостійно виділяти об'єкт сприймання серед інших; уміння висловити інформаційне судження про об'єкт та його істотні об'єктивні властивості [26, с. 30–31].
Практика доводить, що залучення молодших школярів до естетичного сприймання художніх творів на уроках образотворчого мистецтва має свою специфіку, зумовлену віковими особливостями дітей. І про це слід пам'ятати, оскільки молодші учні ще не в змозі зосередити довільну увагу на розглядуваному. У них відсутні навички оцінної діяльності (не вміють аналізувати твір мистецтва). Це має компенсуватися правильною методикою організації сприймання художнього твору.,
Досконала реалізація будь-яких програм на практиці є не менш важливим фактором, ніж їх створення. Тому кожного класовода хвилює методичне забезпечення предмета необхідними рекомендаціями з організації сприймання художнього твору, розробками, посібниками тощо. На жаль, не завжди своєчасно усе це потрапляє до школи, і вчителеві нерідко доводиться покладатися на власні творчі сили та своїх колег [29].
Уже в 1 класі у дітей починають розвивати навички сприймання художніх творів як на уроках практичної діяльності, так і під час спеціальних бесід. Оцінні судження учнів на цьому етапі зводяться до виявлення естетичної ерудиції, розуміння художнього образу, особистого ставлення до нього. Молодші школярі повноцінно сприйматимуть мистецький твір лише за умови навчання аналізувати, оцінювати розглядуване. Відповідні навички прищеплюють, враховуючи вікові особливості дітей, застосовуючи певні методи і прийоми. Серед них універсальним слід вважати метод ігрових форм спілкування, за яких учень початкових класів не тільки яскравіше й емоційніше сприймає побачене, а й глибше співпереживає й міцніше запам'ятовує [32, с. 145].
Чималого значення для розвитку умінь сприймати й оцінювати художні твори набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво. Нагромаджувати словниковий запас слід уже з 1 класу. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення молодших школярів до самостійної діяльності.
Досвід підтверджує, що незвичні для дітей слова (терміни) легше запам'ятовуються, якщо вчитель записуватиме їх на дошці і водночас демонструватиме для розгляду дитячі малюнки. Але педагог сам зобов'язаний грамотно вживати різні терміни й поняття, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас – правильні з погляду науки. Розповідаючи про художній твір, він має право виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Для актуалізації опорних знань корисна гра «Відгадай». Вона не лише зацікавлює дітей, а й розвиває вміння спілкуватися з учителем та однокласниками засобами мистецтва. Такий вид роботи мобілізує школярів на сприймання художнього твору, пожвавлює цей процес [28].
Поряд з ігровими формами не слід забувати і про інші, що давно утвердилися в школі. Так, варто вже другокласникам запропонувати вести словнички, спеціальні зошити, куди записувати назви сприйнятих творів мистецтва, імена авторів картин та ін., а також записувати особисті враження після бесід, екскурсій, відвідування виставок тощо.
Дослідження довели, що розвиток емоційного компонента – запорука ефективності формування сприймання твору мистецтва. Тут діє та ж психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції. Отже, якщо процес сприймання художнього твору організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності [24].
Непоодинокими є випадки, коли в процесі естетико-виховної роботи з дітьми створюються ситуації, за яких художні діалоги виникають самі по собі як безпосередня і природна реакція на зустріч зі зразками прекрасного в природі, як творча імпровізація на його тему, бажання дати йому належну емоційну оцінку. А це одне з головних свідчень успішності «у формуванні естетичного досвіду особистості» [14].
Так учитель крок за кроком, поступово, за допомогою художніх діалогів привчає своїх вихованців до образного сприйняття і осягнення прекрасного в художньому творі. Але це не означає, що в процесі формування естетичного досвіду він не користується іншими методами навчання й виховання. Залежно від мети, завдань, які перед ним постають, індивідуальних особливостей і рівня перцептивної підготовки учнів він вдається до розповіді, репродуктивної бесіди, споглядання, спостереження тощо. Художній діалог може мати належний освітній ефект тільки у раціональному сполученні з вивіреними методами і прийомами навчання.
Характеристика стадій сприймання художніх творів дитиною
Питанням сприймання дітьми картин і творів мистецтва загалом займався німецький дослідник В. Штерн. Він встановив чотири стадії сприймання картини.
Перша стадія характеризується тим, що дитина при сприйманні орієнтується тільки на окремі предмети чи обличчя, зображені на картинках, і у своїх описах перераховує тільки їх, не пояснюючи їх і не помічаючи істотних відмінностей.
Друга стадія дій – при сприйманні картини дитина звертає увагу переважно на те, що робить людина чи тварина, зображена на ній, в якому стані знаходяться предмети.
Третя стадія – стадія відношень. На цій стадії звертається увага на просторові, часові, причинні відношення між людьми, тваринами, предметами, зображеннями на картині.
Четверта стадія – стадія якості. На цій стадії дитина звертає увагу на якісні ознаки речей і явищ.
Якщо дати шестилітній дитині зрозумілу для неї картинку, то виявляється, що приблизно 75% дітей буде знаходитися на першій, 15% – на другій, 9% – на третій і 1% – на четвертій стадії. Проте на ці показники впливає не тільки вік дітей, а й зміст картин. Існують і інші класифікації сприймання дітьми і підлітками картин [30]. Та все ж таки, на нашу думку, варто зупинитись саме на останній класифікації через її об’єктивність та всеохопленість.
Звичайно найбільш акцентованим, тобто сильним компонентом малюнка є людина, зображена в дії. При цьому, коли положення постаті людини в просторі нечітке або невиразне за змістом, опорним є предмет дії, особливо якщо дитина добре його знає. Уловивши ядро сюжетного малюнка, діти молодшого шкільного віку виділяють експресію людини, передану мімікою, жестом, позою, потім – одяг, окремі деталі.
У процесі сприймання такого складного об'єкта, яким є сюжетна картина, виразно виступають співвідношення частин і цілого, аналізу і синтезу, споглядання і мислення. Спрямованість дітей на розуміння змісту зображеного позначається й на збільшенні тривалості розглядання малюнка.
Для розуміння змісту малюнка, який сприймають, величезну роль відіграє його назва, передана одним-двома словами. Як узагальнене формулювання основної ідеї картини, тобто синтез високого рівня, назва спонукає дитину знову до докладнішого її розглядання (тобто поглибленого аналізу). Така розумова праця забезпечує тривале збереження образу, що склався, і його подальше використання дітьми, в різних видах практичної і розумової діяльності [26].
Організоване розглядання картин є формою вправляння в спостереженні. Дитина вчиться послідовно, цілеспрямовано, а отже, вибірково сприймати не тільки картини, а й явища навколишнього життя, виділяти їх істотні ознаки і зв'язки. Закінчуючи таке цілеспрямоване спостереження узагальненням, вона не лише набуває нових, глибших знань про навколишнє. У неї вдосконалюється узагальнене пізнання, тобто вміння в одиничному бачити загальне, у випадковому знаходити закономірне, окреме явище розглядати в зв'язку з іншими подіями і фактами життя.
Спостерігаючи за розвитком сприймання малюнків у молодших школярів, вчені виявили складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності. Спірним є питання про те, на що спирається дитина, сприймаючи предмет: на його цілісне відображення чи на пізнавання окремих частин. Дослідження показують, що й тут немає однозначної і єдино правильної відповіді. З одного боку, у сприйманні цілого незнайомого предмета дитина передає лише своє загальне «враження від цілого»: «щось діряве» (решітка) або «таке, що коле» (конус). Перебуваючи «під владою цілого», діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю «владу цілого» звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вони пояснюють такі факти нібито нездатністю дитини-дошкільника до пізнавальної аналітичної діяльності.
Проте дослідження цих науковців доводять, що діти не тільки вміють виділяти певну характерну ознаку, а й спираються на неї, пізнаючи цілий предмет. Це свідчить про неправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою для сприймання дитиною предмета. Його розв'язують по-різному залежно від того, який предмет сприймає дитина: знайомий чи незнайомий, яку частину виділяє для його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даного об'єкта [21].
Синкретичність (цілісність) сприймання предметів аж ніяк не є рисою, властивою дітям взагалі. Вона виступає й у старших за віком дітей, коли вони сприймають незнайомі предмети чи їх зображення (моделі машин, схеми, креслення). Такі помилки особливо часто повторюються, якщо маленькі діти сприймають погано, нечітко зображені предмети. Тоді будь-яка частина предмета, яка щось нагадує дитині, є для неї опорною. Не випадково явища синкретизму найчастіше зустрічаються під час використання в роботі з дітьми різних стилізованих зображень, коли художник, порушивши чіткість реальної форми предмета, вдається до перебільшення, до деяких умовностей зображення, що утруднюють пізнавання навіть відомих дітям предметів [7].
продолжение
--PAGE_BREAK--