--PAGE_BREAK--При опрацюванні теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші'' доцільно використовувати інформаційні схеми (ІС). Які дозволяють стисло і у зручному для сприйняття і засвоєння вигляді відобразити основні поняття з теми. Так при розгляді …
Також доцільно використовувати таблиці і малюнки. Які дозволяють коротко відобразити основний зміст теми у стислому вигляді, що сприятиме швидкому сприйняттю і запам’ятовуванню матеріалу.
Розділ 2. Методичні особливості урочної діяльності з економіки
2.1 Підготовка вчителя до уроку економіки
Підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:
Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу.
Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.
Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.
Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного.
Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.
Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання.
Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть запропоновані на уроці.
Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання.
Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.
Для успішного щоденного і перспективного планування необхідно:
1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації;
2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу;
3) осмислення внутрішньоредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються;
4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність;
5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль;
6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм;
7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань);
8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.
2.2 План-конспект уроку економіки по темі: ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''
Тема уроку: Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші.
Мета уроку: Ознайомити учнів з поняттям міжнародна валютна система, основними її елементами, з поняттями валютний курс, міжнародні гроші.
Простежити основні періоди історичного розвитку міжнародної валютної системи. Розвивати в учнів уміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Розвивати вміння визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої. Виховувати зацікавленість учнів у вивченні основних законів економіки.
Обладнання: таблиці, схеми, методичні посібники.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку:
I.Актуалізація знань учнів
Перевірка домашнього завдання
1) Що таке міжнародна торгівля? Назвати основні міжнародні торгівельні організації.
2) Що розуміють під терміном «міжнародна економічна інтеграція»?
3) Що розуміють під поняттям «експорт»?
4) Що розуміють під поняттям «імпорт»?
5) Що таке торгівельний баланс країни?
6) В яких випадках сальдо торгівельного балансу буде мати позитивне значення, а в яких негативне?
7) Що таке гроші?
8) Дайте визначення поняттю «валюта»?
II. Повідомлення учням теми, мети і завдання уроку
На сьогоднішньому уроці ми розглянемо тему ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Ви ознайомитесь з основними поняттями міжнародна валютна система, валютний курс, міжнародні гроші, СДР, ЕКЮ. Розвинете в собі вміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Навчитесь визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої.
III. Мотивація учіння школярів
Прокоментуйте вислів Цицерона: Немає нічого святого, чого б не спаплюжити гроші, нічого настільки сильного, чого не можна було б подолати грошима.
IV. Усвідомлення і сприйняття учнями нового матеріалу
Кожна країна мав свою національну валюту.
Термін «валюта» вживають у таких значеннях:
1) грошова одиниця країни — її національна валюта;
2) грошові знаки іноземних держав, які використовують в міжнародних розрахунках.
У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція національних грошових і валютних відносин, функціональні відмінності між ними поступово звикають, розвивається світова валютна система.
Міжнародна валютна систем» виникла в XIX ст. на основі грошових систем, що існували в окремих країнах, пройшла складну еволюцію, стала формою організації міжнародних валютних (грошових) відносин, закріпленою міждержавними домовленостями, і нині являв собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються платежі та розрахунки країн у межах світового господарства.
Елементами міжнародної валютної системи є: міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації Міжнародна ліквідність— це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні, або композитні, гроші (СДР, ЕКЮ).
Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя, тобто вексель — це письмове боргове зобов'язання. Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: строго встановлена форма, абстрактність, безспірність, конкретний строк платежу. Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин. Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу. Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи. Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу. Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.
Банкнота — (в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої “класичної” банкноти. Характерними ознаками “класичної” банкноти є: 1)випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в
портфелі банку). Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота ( суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості ( загальної оборотності, якої не має вексель.
ек — документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явнику (чекодержателеві). Чек виник, як і банкнота із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк -трасат. Чек виписується на пред'явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара. Чек може бути: іменним ( виписаний певній особі без права передачі; ордерним ( виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити; пред'явницьким ( в якому не зазначене найменування одержувача, а зазначена сума виплачується пред'явителю чека. У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований ( чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, виступає засобом обігу і платежу. І як форма безготівкових розрахунків. Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов’язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.
Депозитні гроші — це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках (“абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.
Валютний курс — це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси.
Валютний ринок — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб'єктів валютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; в) державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн
Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золотовалютного) стандарту; плаваючих курсів. (див. рис. 1.1.)
Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.
Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до
20—30-х років XX ст. Юридично вона сформувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі в 1867 р.
Основними рисами системи золотого стандарту були:
1) наявність фіксованих валютних курсів;
2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;
3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;
4) вільний експорт та імпорт золота.
За часів існування золотого стандарту обмін валют був украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим. Уряди брали на себе зобов'язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія — вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 2 долари (50: 25).
Система золотого стандарту мала певні переваги. Стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.
Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них — це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який» якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.
Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.
продолжение
--PAGE_BREAK--