План
1. Принципи національного виховання. Їх характеристика
2. Сутність методів, прийомів ізасобів виховання. Їх характеристика
3. Характеристика методіворганізації діяльності і формування поведінки. А.С. Макаренко і В.О.Сухомлинський про доцільність і ефективність методів організації діяльності, їх роль у формуванні особистостівихованців
Використана література
національний поведінкамакаренко сухомлинський особистість
1. Принципи національного виховання. Їх характеристика
Концепціянаціонального виховання розглядає такі його принципи:
—народність — єдність загальнолюдського і національного. Національнаспрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національноїсвідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливогоставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв,національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природилюдини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних,фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
— культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, йогомовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами,забезпечення духовної єдності поколінь;
—гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностейдитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців;
—демократизація — усунення1 авторитарного стилю виховання, сприйняттяособистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права насвободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності;
—етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формуваннясамосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися урідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуттяналежності до свого народ у Принцип етнізації — невід'ємна складовасоціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть вУкраїні.
2. Сутністьметодів, прийомів і засобів виховання. Їх характеристика
Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихователів івихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань,навичок І звичок поведінки.
Виховнаефективність методів підвищується, якщо під час застосування методувикористовують педагогічні прийоми.
Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний дляефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.
Окрімметодів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.
Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати наособистість у певному напрямі.
Дозасобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації,шкільний режим та ін.
Щодофункціональної залежності розрізняють такі групи методів виховання: методиформування свідомості; методи формування суспільної поведінки; методистимулювання діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівнявихованості.
Методиформування свідомості
Цягрупа методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість,почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань, о неїналежать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) методприкладу їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою нелише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а йдолають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки.
Роз'яснення. За його допомогою вихователівпливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правилаповедінки, Особливо ефективне під час засвоєння правил поведінки, режимнихвимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочнимдемонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання підчас бесіди, лекції, диспуту.
Бесіда(фронтальна або індивідуальна) — поширений метод виховання. Щоб фронтальна бесіда далапозитивний результат, педагог повинен: обґрунтувати тему як життєво важливу, ане надуману, формулювати запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови,спрямовувати розмову в конструктивне русло.
Круговупоруку в колективі можна кваліфікувати як відсутність принциповості в йогочленів. У такому разі говорять про неправильне розуміння таких моральнихпонять, як товаришування, колективізм і дружба.
Ефективністьфронтальної бесіди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учнівідкривають невідомі для себе сторони. Під час такої бесіди вони можутьобстоювати свої помилкові погляди і переконання. Педагог ніби погоджується зними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкі й суперечливі місця варгументації вихованців, спростовує їх: «Я з вами згоден, але ж якпояснити.,.», «Припустімо, ви маєте рацію, проте як бути, коли...».Слід продумати запитання, якими можна спонукати учнів до самостійних пошуківвідповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бутинеспростовними.
Найскладнішоюдля вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченимпланом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав йогодо відвертості. В індивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати змістморальних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживати його. Зцією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повиненвідчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правилповедінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення пропокарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви порушення, відтак визначають мірупедагогічного впливу.
Молодіпедагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчування вчинків учнів.Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають заргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і нацьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку.
Лекція відкриває для учняможливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певнимипитаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть йогоцікавити.
Диспут — «ефективний у вихованніпередусім старшокласників. Як метод формування свідомості особистості вінпередбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, щохвилюють учнів.
Приклад використовують передусім яксамостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів.
Якметод виховання приклад дає конкретні зразки наслідування і, отже, активновпливає на свідомість та поведінку школяра.
Методиформування суспільної поведінки
Другагрупа методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвідусуспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка,вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.
Педагогічнавимога — цепедагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивноїдіяльності або гальмування його негативних дій і вчинків.
1) Громадська думка — за своєю сутністю цей метод є колективною вимогою. Аджеобговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину.
Вправлянняяк метод полягаєу поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою виробленнянеобхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
Привчанняяк методвиховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії.
Дорученняяк методвиховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках.
Створеннявиховуючих ситуацій — важливий чинник формування суспільної поведінки. Кожна з такихситуацій передбачає визначення педагогом умов, необхідних для здійсненнязапланованого, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації,виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, якістають підґрунтям нових думок, мотивів поведінки і подолання недоліків.
Методистимулювання діяльності та поведінки
Третягрупа методів виконує функції регулювання, коригування я стимулювання поведінкий діяльності вихованців. До неї належать змагання, заохочення і покарання.
Змаганняґрунтується наприродній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження вколективі. Його виховна сила виявляється лише за умови, що воно стає дієвоюформою самодіяльності учнівського колективу.
Заохочення— схваленняпозитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення.
Покарання— несхвалення,осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення вмайбутньому.
Покараннясприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і звички,викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку. Як ізаохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.
Методиконтролю та аналізу ефективності виховання
Дочетвертої групи методів виховання відносять педагогічне спостереження, бесіду,опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільне корисної роботи,виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. Упрактичній діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивченняокремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовнимипрограмами.3. Характеристикаметодів організації діяльності і формування поведінки. А.С. Макаренко і В.О.Сухомлинський про доцільність і ефективність методів організації діяльності, їхроль у формуванні особистості вихованців
Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їхдо позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків.
Надумку А. Макаренка, без щирої, переконливої, гарячої і рішучої вимоги не можнапочинати виховання колективу. Вимога впливає не тільки на свідомість, а йактивізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльностів потрібному напрямі, сприяє виробленню позитивних навичок і звичок поведінки.
Заформою висловлення вимоги бувають прямі й опосередковані.
Прямівимоги містятьчітку вказівку щодо того, які дії та як їх потрібно виконувати. Висловлюють їху безапеляційній (авторитарній) формі, рішучим тоном, що не терпить заперечень,підкреслюють інтонацією, мімікою. Опосередковані вимоги (порада, прохання,довіра, схвалення та ін.) не стільки самі стимулюють відповідні дії, яквикликані ними психологічні переживання, інтереси, прагнення, їх поділяють натри групи. Перша пов'язана з позитивним ставленням педагога до вихованця(прохання, довіра, схвалення). Друга — не передбачає чіткого ставленнявихователя до дітей, а базується на ставленні вихованця до стимульованоїдіяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі). Третя групадемонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до виявупевних його моральних якостей (осуд, недовіра, погрози). Першу групу опосередкованихвимог називають позитивними, другу — нейтральними, третю — негативними./
Громадськадумка — система загальнихсуджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражаєставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.
Громадськадумка є методом виховного впливу і результатом виховання.
Ефективністьвикористання громадської думки як виховного методу залежить від макросфери(соціальної дійсності, засобів масової інформації) та мікросфери (колективу,групи, окремої особистості), а також особливостей діяльності колективу,індивідуально-психологічних характеристик учнів, які складають цей колектив.
Існуютьрізні способи формування громадської думки. Найпоширенішим є забезпеченняєдиних педагогічних вимог до учнів. Доцільно стимулювати учнів у культуріформулювання своєї думки (дипломатичність, коректність), критично, самостійнооцінювати думки та явища, аргументовано обстоювати власну позицію тощо.
Методивправ і привчання
Вправляння — виконання учнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних,навичок та позитивних форм поведінки.
Вправлянняу сфері поведінки, як і будь-якій іншій, мають анатомо-фізіологічну основу.Повторення протягом тривалого часу сприяє утворенню динамічного стереотипу,підтримання якого вимагає все менших зусиль. Стереотип закріплюється, і йоговажко змінити.
Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій зметою перетворення їх на звичні форми суспільної поведінки.
Методивправ і привчання взаємозв'язані, адже спрямовані на засвоєння школярамисоціального досвіду, формування у них системи вмінь і навичок.
Методпрогнозування
Прогнозування — передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій),які раніше не мали місця, але можливі в перспективі.
Прогнозуванняздійснюють в усіх сферах діяльності (сімейно-побутовій, науковій, економічнійтощо). Воно виражається в проектуванні, моделюванні, плануванні, висуненнігіпотез, різноманітних передбачень, сприяє досягненню певної мети, результатякої залежить від мудрості та досвіду прогнозиста.
Підчас прогнозування важливо враховувати інтереси, потреби, нахили кожноїособистості.
Залежновід потреби прогнозування здійснюють на близьку, середню, далеку перспективи.
Близькаперспектива полягаєв прогнозуванні найближчих подій. Оскільки вона є зрозумілішою, доступнішою заінші її види, то ефективно впливає на свідомість кожної дитини, стимулюєдіяльність, допомагає долати труднощі, рухатися вперед. Середня перспектива полягаєв проектуванні подій певною мірою віддалених у часі. Очікування на них викликаєпіднесений настрій, спонукає до діяльності. Далека перспектива спрямована напроектування діяльності особистості, що триватиме протягом значного періоду, аінколи усе життя. Наприклад, далекою перспективою учня є майбутня професія.
Створеннявиховуючих ситуацій
Виховуючі ситуації — спеціально організовані педагогічні умови для формування вучнів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків. І
Прийомистворення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі.
Творчіприйоми передбачаютьвиявлення педагогом доброти, уваги та піклування, які сприятимуть пробудженню йактивізації прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості усвоїх силах, залученню до цікавої діяльності. Гальмуючі прийоми постають якпаралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удаванабайдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій.
Використана література
1. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. — К., 1973.
2. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1994.
3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-ми т.— К., 1954. — Т. 5. — С. 9—109.
4. Мешко О.І., Янкович О.І., Пизтушко Г.М. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1999.