Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку

ПЛАН.
 ВСТУП....................................................................................................3
І.  Моральне виховання.......................................................…….......5
ІІ. Формування взаємин дітейдошкільного віку...........................6
ІІІ.   Гра   у   розвитку   взаємин  дітей............................................8
3.1.  Молодшідошкільники.....................................................11
3.2.  Середній дошкільнийвік.................................................133.3. Старшідошкільники................................................……17
IV. Становленнявзаємин дітей у трудовій діяльності...............21
V. Спільнапродуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників ………………………………..29
 
ВИСНОВОК…………………………………………………………...36
 
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………37
 
 
 ВСТУП
Тепер уже всімвідомо, що для виховання дитини, як і для її навчання, конче потрібно знатидитину, розуміти її духові нахили, її темперамент, фізичний склад організму. Нетак ще давно навіть свідомі виховничі гадали, що дитина — це тільки молодалюдина, недокінчений, ще не цілком розвинений образ дорослої людини. Алепсихологічні досліди ос­танніх літ упевнили усіх педагогів, що дитина — цезовсім окремий фізичний і духовий організм, довели до утворення цілої окремоїнауки — Педагогії, що досліджує дитячу ду­шу, до вироблення окремих методів дляздійснення цього дослідження. Наукові праці переконали педагогів, що кожнадитина дуже відрізняється від дорослої людини, що існують загальні типи дітей іразом з цим — дуже велика різниця між поодинокими дітьми; і з цією одмінною індивідуальністюдітей треба рахуватися кожному вчителеві, кожному вихователю і просто кожнійдорослій людині.
Колишня, давняпедагогіка була в засаді своїй теоре­тичною, сучасна, навпаки, ґрунтується всяна живих спо­стереженнях, на експериментах. Навіть видатні педагоги минулого —Фребель, Песталоцці — помилялися, не знаючи дитячої психіки. Сучаснаекспериментальна педагогіка своїми практичними висновками допомагає кожномувихователю свідомо використовувати той чи інший метод вихо­вання. Це дає йомудеяку самостійність: він уже не невіль­ник тих чи інших приписів керівництваабо теоретичних вказівок тієї чи іншої книги з теорії педагогіки — він маєперед собою живий колектив учнів, яких він знає, і знає, як керувати їхнімидуховими силами. Учні теж не були такі незалежні й самостійні у виявленні своїхдумок, як нині. Щоб зрозуміти дитину, використовують найрізноманітніші способи— спостереження, експерименти, ведуть щоденники, проводять анкети, записують івивчають спогади про дитинство власне і старших людей, вивчають типи дітей втворах видатних письменників. Усякий емпіричний дослід перш за все грунтуєтьсяна спостереженні. Для наукової праці спостереження повинно бути систематичним імати на оці весь час те питання, що має бути розв'язане. Спосте­реження повиннібути цілком об'єктивними, і записувати їх слід по можливості безпосередньо.Через те що вони про­водяться планомірно, для певності вислідів їх можна повто­рюватив цілком однакових умовах. Спостереження за дітьми не дуже легко проводити, таксамо, як не легко й розумітися в них, бо психологія дитини цілком одмінна відпсихології дорослих; крім того, настрої дитини дуже мінливі, засоби довисловлювання їх ще досить невиразні, от через що і прості спостереження задітьми вимагають від тих, хто їх проводить, деякої психологічної науковоїпідготовки, аб­солютної об'єктивності, щоб як-небудь не підвести дитину підвплив сугестії щодо педагогічного експерименту.
Експеримент — цеосібне спостереження, здійснене в певних витворених науково умовах, якевідрізняється від звичайного спостереження ще тим, що останнє носить ви­падковийхарактер, і щоб його повторити, треба часом дуже довго чекати, а експериментздійснюється з волі експериментатора, який може міняти умови, щоб поширити своєспостереження. Для експерименту беруть прості явища — процеси пам'яті, гостротисприймання, втоми дітей. Вундт дає чимало практичних вказівок щодо проведенняекспери­ментів, усі вони вимагають великої уваги від самого екс­периментатора.Здобуті наукою вказівки дають нам змогу знати, чого триматися в наших заходах зкожною дитиною, знати обсяг її сил і, головне, знати, коли вона потребує на­шоїдопомоги.
І.Моральне  виховання.
Головнезавдання виховання — це вироблення характе­ру. Людину ми найбільш цінуємо не заїї знання, а за її характер, — він найбільше важить в зносинах людей міх собою,він дає змогу людині осягнути найвищі моральні бла­га
Нав­чанняможе дуже добре причинитися до вироблення характеру, розвиваючи увагу, розум,викликаючи постійно власну ініціативу, даючи дитині справи, цікаві для неї,які, одначе, вимагають від дитини самостійної активності. Треба привчити дитинуобмірковувати свої вчинки і чужі, ви­користовувати кожний випадок боротьби міжзлом і добром, давати дитині змогу в різних обставинах життя виявити своюмудрість, добре серце і правдиве поводження, і підтри­мувати у дитини віру всаму себе. Ніколи не вживати кари або погрози, а головне, любити дитину ізаслужити її любов, — от головний грунт, на якому виховання може осягнути своїхзмагань. Дуже добре допомагає моральному розвит­кові дітей утворенняспеціальних гуртків для самовихован­ня учнів, самодисципліни в напрямку додобра і опанування своїх емоцій.
Щоб вестидитину до такого суцільного морально-естетичного і розумового розвитку, треба,щоб і вчителі по школах, і керівники по дошкільних установах мали відповіднупідготовку, широку свідомість моральних ідеалів.
Програми усіхвчительських семінарів, педагогічних ін­ститутів мають бути поширені більшимобсягом соціальних наук, природознавства, антропології, мистецтва, географіїним знанням свого рідного краю. Нам так бракує для відбудування нашої держави,для освіти нашого народу освічених людей, що виховання дітей, підготовкапедагогів набирає особливого значення. В наші часи бути гарним педагогом — це бутиапостолом Правди і Науки. Тільки великими зусил­лями таких апостолів Українаматиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціальнеоб'єднану, інтелектуально розвинену народну масу.
ІІ. Формування взаємин дітей дошкільноговіку.
Здійсненнязавдань морального виховання дітей-дошкільників, зокремаформування в них доброзичливих взаємин з ровесниками,передбачає пошуки і розробки ефективних методів іприйомів цілеспрямованого впливу. Вихователі дошкільногозакладу спільно з батьками можуть успішно формувати вдітей позитивні навички по­ведінки і якості, яківизначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.
Зтієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, їїіндивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами зіншими членами групи. Саме на основі досвідуспілкування з ровесниками формуються моральні якостіпідростаючої особистості, насамперед ті, які визначають їїставлення до людей.
Хочгрупу дошкільного закладу лише  умовно  можна вважати  колективом,   проте   навіть  і тут наявні   великі потенційніможливості для.розвитку дітей на основі до­ступних їм   моральних норм  і  правил.  Цьому  сприяють сталийсклад груп протягом кількох років, сталість педа­гогічнихвимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація  спілкування  та   спільної діяльності дошкільників.
Узгуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям, дітинабувають позитивного соціаль­ного досвідувзаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго дотого, як починають усві­домлювати високіморальні принципи).
Вданій роботі розглядаються особли­вості  формування  взаєминдітей дошкільного віку, а саме методам виховання взаємодопомоги, досліджуються прийоми педагогіч­ного  керівництва  взаєминамидітей  різних  вікових  груп в  різних  видах   їх спільної діяльності — ігрової,  продук­тивної, трудової,наголошується на необхід­ність створення в дитячомуколективі атмосфери, пройня­тої духом доброзичливості івзаємодопомоги, турботливого ставлення дітей одне до одного.
Значне місце відведенозмісту роботи вихователя, спря­мованої на розвиток у дошкільниківдоброзичливого став­лення до товаришів погрупі, взаємодопомоги, в основі якої лежить прин­цип систематичноговиховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейноговиховання у формуванні в дітей позитивноїспрямованості на ровесників.
Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователіприділяють достатню увагу формуваннюпозитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденногоспілкування, часто пускають їх на самоплив.Тоді в групі виникають стосунки, які не лише галь­мують розвиток у дошкільниківдоброзичливого ставлення до своїхтоваришів, а навіть породжують відверто непри­язні прояви щодо однолітків— черствість, байдужість, приниженнягідності іншого тощо.
Висвітлення питань, які розкривають шляхи формуван­ня позитивнихвзаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокремаполіпшення виховного процесу в дошкільномузакладі.

ІІ1.   Гра   у  розвитку   взаємин   дітей
Одним із виявівсоціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги іпсихологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра — це спочинок; але з цим неможна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, інодідитинаграється аж до втоми. Інше пояс­нення каже (Спенсер), що в грі виявляєтьсязайва енергія, яка у всіх нижчихтварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж невідповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе,на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: цеінстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби зворогами, до ловів здо­бичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу — то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, тобігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять черезперешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здіб­ності,її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдетеключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багатопедагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вонанайбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно деФельтре влаштовував так звану Весе­лу Школу, де діти в різних іграх і розвагахнавчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. ПаолаЛомброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, та­кої прикрості, що її маладитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися вкалюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні— яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природнійінстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вонилюблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чипотрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зро­бити собі цяцьку, — коробки зсірників, невеличкі палички, папірці, — все в руках дитини перетворюється вщось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”.Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратисяменше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй дорук.
В українскійпсихолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра —один з найголов­ніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігровадіяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвитковіпозитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованостіособистості вже на етапі дошкільного дитинства (під су­спільною спрямованістюособистості розуміють домінуван­ня колективістичних проявів у поведінцілюдини).
Ігрові дії дітейсоціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культуранароду, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дити­навступає в контакти. Відомий  психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра єарифметикою соціаль­них взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьмизакриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вонивперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальноїсвідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвиткуособистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариствазабезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізуєтьсяїхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинкахрозвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо,що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, алепровідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато щозумовлене активністю самих дітей”.
/>      Таким чином, дитяча грамає виняткове значення для роз­в'язання багатьох виховних завдань насампереддля станов­лення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичли­вих взаємин.Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками,старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних формспілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.
Своєрідність гридітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — діїлюдей, їх взає­мини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять угру й елементи власної уяви — чим вона багат­ша, тим цікавіша й змістовнішаїхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитинаможе виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важ­ливо для формування їїяк особистості. Адже кожна ди­тина на власний розсуд “творить” гру, по-своємувідобра­жає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаю­чи власнеставлення до нього.
Ігрова діяльністьзароджується на досить ранніх ета­пах розвитку людської особистості. Ученідовели, що вмін­ня гратися — не інстинктивне явище, яке з'являється само собою.Гратися іграшками дитину треба вчити, тому про­цес спілкування дорослого змалим має обов'язково вклю­чати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий самманіпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкоюповинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають ідитину.
Жвавий і веселийрозподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки догри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінченнявихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало інайдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усіммалятам завжди гратися так злагоджено.
/>    Отже,застосування та­ких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей умаленький колектив, в якому панує емоційно за­барвлений настрій, гарнівідносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажаннявсіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.
3.1. Молодші дошкільники
Великого значенняу моральному вихованні молодших дошкільників набувають рухливі ігри, що стаютьрізно­манітнішими за руховими завданнями та сюжетом порів­няно з попередньоювіковою групою. Діти вже значно більше знають про тварин, птахів, уміютьзображувати ру­хи і звички деяких з них, краще й вільніше орієнтуються впросторі. І все це позитивно позначається на їхній ру­ховій активності,спритності тощо. З'являється і більший інтерес до ровесників. Діти вже навітьдають оцінку ру­хових умінь товаришів.
У рухливих іграхможна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігатиодин за од­ним по одному, парами тощо.
Педагог весь частримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях,самостійності в ор­ганізації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному,ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливихігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до нихвихова­тель може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариськеставлення до слабших, бажання навчити пра­вильно виконувати рухи. Звичайно,способи допомоги ін­шому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте увиховному   плані   важлива   сама   наявність   бажання  допомогти однолітку.
Під часпроведення рухливих ігор у цій віковій групі велике значення  має  використання   різного   обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Цепотрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереженняінтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри вїї ході та під час підготовки Діти  встановлюють  обручі-будиночки,  погоджуючиі обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягуючи шнурок-рівчачоктощо.
Для виховання умалят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий,наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнанняй поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які частоконфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях,виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діютьзлагоджено й дружно.
Рухливі ігри,рекомендовані програмою для дітей другої молодшої групи, сприяють згуртуваннюмалят, вихо­­ванню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного.Так, гру “Знайди будиночок” можна ускладнити, запропонувавши дітям за сигналомвихователя ховатися не кожному у свій будиночок, а по двоє-троє в одному. Щобкілька малят могли поміститися в одному будиночку, їм треба подумати про інших:помі­ститися, відчуваючи при цьому певну незручність, запро­сити до себедитину, яка залишилася без місця.
Звичайно, вмінняповодитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно,наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділя­ють увагитакому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встигзаховатися, бо для нього неї вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги інодінавіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостат­ньо спритною.Такий “аналіз” ситуації не сприятиме фор­муванню в дітей доброзичливого йпривітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, якповинні повестися в подібних випадках справжні товари­ші. Якщо ж педагогпопросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себетовариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли виховательне залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагувсіх малят. Дуже люблять діти хороводи. Ці ігри завжди супроводжуютьсявіршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчостіповторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшуєвиконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу  піднесенийемоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри,   бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив.Спостерігаючи  за  самостійними  іграми дітей  на майданчику, часто можнапомітити таку картинку: кілька дівчаток і хлоп'ят, узявшись за руки, водятьхоровод, якого вчора їх учила вихователька. Така самостійна гра може триватидосить довго.
/>    Підсумовуючи значенняігрової діяльності для вихован­ня доброзичливих взаємин та взаємодопомогимолодших дошкільників, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна зуспіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, ос­кільки кожна, з них, якслушно зазначала О. П. Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітейпевний внесок.
3.2. Середнійдошкільний вік.
У дітей п'ятого рокужиття сюжети творчих ігор знач­но багатші й різноманітніші. Адже кожного днявони уз­нають щось нове на заняттях, під час прогулянок, екскур­сій. Діти вжечасто ходять з батьками в магазин, на пошту, в аптеку, їздять по місту в різнихвидах транспор­ту, спілкуються з широким колом людей.
Характернаособливість цього віку — великий інтерес дітей до всього, що відбуваєтьсянавколо них. Вони уваж­но прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхнівзаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкуван­ня з незнайомимидорослими та ровесниками.
Уявлення дітей пронавколишній світ збагачуються й за­вдяки тому, що вони значно краще, ніжмолодші дошкіль­ники, уміють слухати казки, оповідання і розповіді бать­ків тавихователів. Зміст літературних творів виводить ма­люка за межі повсякденногожиття, відкриває широкі мож­ливості для розвитку його творчої уяви.
Усі ці зміни вжитті дітей помітно розширюють їх кру­гозір, дають поштовх до нових ігровихзадумів та інтере­сів. Особливо це виявляється в творчих іграх, які стаютьзначно багатшими за змістом й різноманітнішими за сю­жетом. У цих іграх частішевідтворюються багатогранні явища навколишнього життя, взаємин людей у побуті, втрудовій та громадській діяльності.
Особливоподобаються дітям ігри на побутові теми, в яких вони відображають значнобагатший порівняно з ін­шими темами власний досвід. Тут вони найглибше можутьвідтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, ви­явити своє ставлення доінших людей.
Збагаченнютематики ігор дітей, розширенню кола їх інтересів сприяє організаціяспостережень, в яких вони чер­пають знання про працю та взаємини дорослих.Увагу ви­хованців середньої групи слід звертати не лише на тру­дові діїдорослих, але й обов'язково на те, як вони ставляться одне до одного в процесіпраці. Наприклад, повівши дітей на будівельний майданчик, виховательканасамперед показує, як злагоджено і дружно кладуть стіни мулярі. Щоб зосередитиувагу своїх маленьких підопічних педагог говорить їм: “Завтра ми гратимемо в“будівництво”, і ви будете мулярами. Тому уважно придивіться, як організовано йзлагоджено працюють робітники: вони незаважають один одному,подають своєму товаришеві цеглини, коли йому незручно діставати, попереджаютьпронаближення підйомного крана, коли одному важко донести відро зрозчином, другий працівник допомагає йому. Так повинні ставитися одне до одногой ви”.
Подібнаорганізація спостереження не лише збагачує уявлення дітей про працюбудівельників, а й впливає на їх емоційну сферу, викликає бажання наслідуватидорослих, ставить перед необхідністю додержання певних правил під час гри таповсякденного спілкування з ровесниками. Наяв­ність інтересу до тієї чи іншоїдіяльності робить дитину допитливішою, зосередженішою, активнішою. Спільні ін­тересизгуртовують дітей, збагачують зміст гри, сприяють налагодженню спілкування,виховують у них колективіст­ські почуття, бажання допомогти  один одному.Головний зміст гри — від­творення взаємин між людьми, їх ставлення до інших:водія автобуса — до пасажирів, лікаря — до хворого, ма­тері — до дитини,продавця — до покупця.
/>    Важливо, щоб дітивідтворювали в іграх лише позитив­ні приклади з життя дорослих. Адже вреальному житті вони, на жаль, бувають свідками і негативного ставлен­ня людейодин до одного, що, безумовно, має сумні наслідки, оскільки малята не лише самізасвоюють приклади негативних форм спілкування, а й передають їх своїм ро­весникаму процесі колективних ігор. От чому самостійні ігри дітей мають бути предметомуваги педагога. Помітив­ши прояви негативних стосунків між учасниками гри, вінне лише повинен зробити їм зауваження, а й сам включи­тися в гру, щобспрямувати її в потрібне русло. Крім того, варто з'ясувати, хто з дітейнегативно впливає на інших, щоб потім в індивідуальній роботі з дитиною та їїбать­ками усунути недоліки у вихованні цього дошкільника.
В середній групівелике значення у розв'язанні виховних завдань мають дидактичні ігри. Вониформують дитячий колектив, де обов'язковими умовами є уміння грати разом,узгоджувати власні бажання з інтересами ровесників, допомагати один одному, радіти успіхові товариша.
Беручи участь угрі вихованців, педагог користується прийомами прихованого контролю завзаєминами дітей і нагадує їм правильні лінії поведінки у відповідних обста­винах.До такої гри можна залучити багатьох дітей і дуже важливо, що тут дорослий маєнагоду поправляти в іг­рових уміннях тих, які ними не володіють і через цечасто уникають спілкування з ровесниками. На правах рівно­правного партнеравихователь не тільки учить своїх ма­леньких підопічних, але й формує внесміливих упевненість, уміння додержуватись правил спілкування в різних жит­тєвихситуаціях.
Уперше залучаючидитину до колективної гри, слід по­дбати, щоб поруч з нею грали ровесники, яківже певною мірою володіють не тільки ігровими уміннями, а й навич­камидоброзичливого ставлення до людей. Це допоможе новачкові добре засвоїти ігровідії, водночас буде уроком дружньої співдії з ровесниками.
Велике виховнезначення мають ігри дітей з народними дидактичними іграшками, а саме, зматрьошкою. Діти дуже люблять розбирати і збирати матрьошку. Для виховання вдошкільників згуртованості, вміння вболівати за успіхи та допомагати товаришевіможна організовувати і колективні ігри з матрьошкою. Наприклад, у грі “Хтошвидше складе іграшку” дітей розподіляють на підгрупи — по три-чотири чоловіки(так, щоб кожна складала одна­кову кількість матрьошок). Кожній групіпропонують спо­чатку розібрати, а потім скласти матрьошку. Виграє та підгрупа,яка зробить це найшвидше і правильно. Пояснюючи правила гри, педагог звертаєувагу вихованців на те, що перемогти може лише та підгрупа, в якій усі їїучасники допомагатимуть один одному, працюватимуть злагоджено й дружно.
У ході такої гривихователь повинен ураховувати не лише швидкість складання іграшки, а йставлення малят одне до одного в процесі виконання завдання. Підбиваючипідсумки гри, знову-таки варто відзначити, що успіху до­сягла та група, в якійдіти працювали дружно, вболіва­ли один за одного.
Рухливі ігри також важливийелемент формування колективізму в дітей п'ятого року життя. Порівняно з по­передньоювіковою групою ці ігри значно ускладнюються. Результат у них часто залежить невід одного учасника, а   цілої групи (“Знайди собі пару”, “Чия ланка швидшезбереться тощо). В таких іграх в дітей виникає почуття   відповідальності нетільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєїкоманди.
Правильнекерівництво грою — важлива умова реалізації її виховних завдань. У цій віковійгрупі головні ролі  виконують діти. Педагог повинен простежити, щоб таких роляхвиступали не лише активні, а й тихі, сором'язливі діти. Зрозуміло, що ці дітиспочатку не можуть виконувати свої ролі добре, і товариші іноді, сміються зїхньої вайлуватості, недостатньої спритності. Такі вияви не можна лишати позаувагою, бо звичка нетактовного ставлення до своїх товаришів може закріпитися вдітей. А дитина, яка не зовсім вдало справлялася з роллю, може втратити віру всвої сили, і її буде важко залучити до спілкування та взаємодії з ровесниками умайбутньому.
Дошкільниківцього віку треба вчити виявляти такт і стриманість щодо товариша навіть тоді,коли той чогось не вміє, виховувати бажання навчити та допомогти своємутоваришеві. Під час прогулянок, самостійних ігор варто доручити вихованцям, якідобре виконують певні рухи (метають у ціль, стрибають у довжину), повчити своготовариша. Адже відомо, що дошкільники надзвичайно люблять виступати у ролі“наставників”. При цьому створюється надзвичай­но цінна з педагогічної точкизору ситуація спільної діяль­ності дітей, коли один повинен так пояснити іпоказати ровесникові, щоб той не лише зрозумів товариша, а й прийняв його допомогу.Крім того, коли в грі сильна ди­тина допомагає слабшій, від цього вони обоєвиграють. Перша відчуває відповідальність, бажання допомогти товаришеві, адруга — вдячність за це, приязне ставлення до ровесника.3.3. Старші дошкільники
Ігрова діяльністьстарших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. В сюжетно-рольовихіграх дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певногоставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістомрольової гри дітей стаютьвзаємини між людьми та виконання правил,які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є тепер важливим засобомрегулювання взаємин. Старші дошкільники надзвичайно прискіпливо ставляться дотого, як виконує правила партнер по грі. Суперечки між її учасниками ведутьсяпереважно навколо того, чи “буває так насправді”.
Перш ніжрозпочати гру, діти заздалегідь планують її хід, розподіляють ролі та добираютьнеобхідний ігровий матеріал. У них уже з'являється взаємний контроль дій, вонивказують товаришеві на допущені ним неточності при виконанні певної ролі.Значно посилюється зв'язок між членами ігрових об'єднань, які тепер більші істійкіші. Разом з тим педагог повинен знати, що в давно скла­дене ігровеоб'єднання ніколи не варто вводити нових ді­тей, коли цього не хочуть йогочлени. Іноді можна поба­чити, що дитина, яка хоче стати учасником -гри,викликає в ровесників неприязне ставлення, вони різко заперечують проти їїучасті, свідомо не дають їй ніяких ролей тощо. Іноді така реакція дошкільниківна нову дитину має під собою певні підстави. Це насамперед стосується випадків,коли ролі вже розподілені й нова дитина лише порушує хід гри.
Залежно відконкретної ситуації, вихователь може або запропонувати дитині приєднатися догрупи ровесників, які ще не приступили до гри й лише домовляються про її ор­ганізацію,або ввести в уже діючий колектив, доручивши роль помічника. Враховуючи, щостарші дошкільники люб­лять учити інших дітей того, що вміють робити самі, вихо­вательможе попросити когось з них допомогти новачкові оволодіти певними вміннями:“Петрику, ти дуже гарно виконуєш роль капітана. Вся команда чітко виконує твоїрозпорядження, працює злагоджено і дружно. Я б хотіла, щоб ти прийняв у груРомана і навчив його всього, що вмієш сам”.
Як правило, дітиніколи не відхиляють особисте про­хання старшого, вони залюбки приймають у груновенько­го, всіляко опікають його, подають допомогу. Особливо дітямподобаються ті ігри, в яких використовуються сюжети народних казок, де образигероїв над­звичайно яскраві і динамічні, а тому дошкільники із за­доволенням ірадістю відтворюють їх. В таких іграх діти надзвичайно легко схоплюють їхідейну спрямованість, проймаються спільними переживаннями, які згуртовують їх,об'єднують у єдиний колектив.
Виховне значеннягри-драматизації полягає і в тому, що для її проведення потрібна великапідготовча робота всіх учасників, що позитивно впливає на формування дитячогоколективу та вихованню відносин між дітьми. Вибравши для драматизації певнийхудожній твір, учасники гри та майбутні глядачі почина­ють заздалегідь готуватинеобхідні атрибути для її про­ведення: костюми, декорації, маски. Вже на цьомуетапі всіх дітей охоплюють радісні переживання, пов'язані з май­бутньою грою.
Хідгри-драматизації викликає емоційне піднесення не лише в її учасників, а й углядачів. Вони щиро вболівають за кожного “актора”, намагаються чимосьдопомогти: під­казують слова тексту, радять, як краще користуватися за­собамихудожньої виразності — жестами, інтонацією, паузами, виявляють співчуттяпозитивним героям, коли ті потрапляють у біду, і, навпаки, відверто обурюютьсянегід­ною поведінкою негативних персонажів. У переживаннях дітей тіснопереплітаються оцінка дій героїв художнього твору та їх особисте емоційнеставлення до них. А це, без­умовно, створює надзвичайно сприятливі умови дляактив­ного засвоєння ними морального змісту художнього твору, який певною міроюорієнтує їх у навколишній дійсності й стає зразком для наслідування.
Керівництвовихователя грою-драматизацією полягає насамперед у тому, щоб допомогтидошкільникам вибрати для драматизації художній твір. Важливо вже при пер­шомуознайомленні з цим твором звернути увагу вихован­ців не стільки на зовнішнюпривабливість героїв, скільки на їхні особистісні якості: доброту, безкорисливість,чуйність у ставленні до інших людей.
Колективні рухливі ігри виховують у старших дошкільниківуміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів,знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим.Усе це має винятково важливе значення не лише длярозвитку основних рухів, а й для виховання моральних якостей особистості. Участь у колективних діях,спільні переживання об'єднують дітей, викликають уних радісний, піднесений настрій. Багато ігор для старшихдошкільників передбачають поділ групи на кілька ланок або команд (“Естафета зобручами”, “Хто швидше до свого прапорця”, “Чия ланкашвидше збе­реться” тощо). Виховна цінність таких ігорполягає втому, що діти об'єднуються в них навколоспільної мети — здо­бути перемогу над іншими ланками. Це викликаєпереживання за успішні дії своїх партнерів, які стають об'єктом пильної уваги кожного учасника гри. Всі члени ланки “вболівають” за своїх товаришів, які в цей час виконують ті чи інші дії. Вони всіляко намагаються допомогти одне одному, і якщо хтосьневдало виконує, рухи. Характерно, що дуже   часто  учасники гри,  згуртовані спільними переживаннями, навіть не дорікаютьсвоєму то­варишеві, якщо він допускає помилки і цимпідводить свою ланку. Навпаки, діти підбадьорюють своїхпартнерів, радять їм, як правильно метати чи стрибатитощо.
Організовуючи рухливі ігри, вихователь повинен подбати про те, щоб кожналанка була укомплектована з відносно однаковимифізичними можливостями та вміннями. Інструктуючидошкільників перед початком гри, слід завжди наголошувати натому, що ніхто не повинен порушувати правила, всізобов'язані грати чесно, допомагати одне одному порадами, вказівками. Добре,коли, підбиваючи підсумки гри, вихователь не тільки називає переможців, а йспиняється на прикладах “справді спортив­ної поведінки”, коливиявлялася взаємодопомога, тактов­не ставлення до слабших, товаришів тощо. У рухливих іграх, як і в усіх інших видахдіяльності дітей, вихователю належить провідна роль. Правильне ке­рівництво грою, яке насамперед передбачає врахуваннявікових та індивідуальнихособливостей дітей, допомагає педагогові розвивати у своїх вихованців стійкийінтерес не лише до ігрової діяльності, а й до своїх товаришів, підтри­мувати у них почуття радості від спілкування зними. Все це разом сприяє розвитку в старших дошкільників добро­зичливих взаємовідносин з однолітками та іншимидітьми, формуванню у них початківколективізму.
/>    Таким чином, становленнявзаємин старших дошкільни­ків великою мірою визначається рівнем розвитку їхньоїіг­рової діяльності. Саме на грунті гри, якосновної діяльності дітей, зароджуються їхні перші моральні уявлення пронор­ми та правила спілкування і взаємини злюдьми, які їх оточують, з'являютьсяперші симпатії. В грі з найбільшою повнотоюі чіткістю виховуються та розкриваються соціально ціннісні якості підростаючої особистості, формується дитяче товариство,.свідомість у вчинках таповедінці.
III. Становлення взаємин дітейу трудовій діяльності
Трудове виховання підростаючого покоління розгляда­єтьсясьогодні як одне з найважливіших завдань усієї си­стеминародної освіти.
Посильна трудова діяльність дошкільника — не лишезасіб, а й неодмінна умова морального розвитку підростаючоїособистості. Адже саме в праці найінтенсивнішенагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків ровесників, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки дитини, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.
/>    Отже,в процесі праці в дітей формуються саме ті якості особистості, які конче потрібні їмдля успішного навчання в школі, спілкуванняз ровесниками і дорослими.
Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що впроцесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільниківформується успішніше, ніж у ігрових діях (Л. І. Божович, Г.О.Люблінська, Я.З. Неверович). (Під соціальноюмотивацією праці розуміється прагнення зробити щось корисне іншій людині.)
Так, дослідження, проведені Я.З. Неверович, переконливо свідчать, що заумови правильної організації трудової діяльностісуспільне спрямовані мотиви можуть набувати для дошкільника значно більшої спонукальної сили, ніж особисті,або ж інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.
На цьому наголошував і А. С. Макаренко, який вважав, що дитина повиннавиховуватися так, щоб вирішальним моментом утрудовому зусиллі була не її зацікавленість, а користь, необхідність. У міру розвитку дитини навіть найбільш неприємна робота даватиме їй радість,якщо суспільна значущість роботи будедля неї очевидна.
Під впливом вимогбатьків і вихователів та за їх безпосередньоюдопомогою дошкільник поступово навчається виконувати окремі доручення, азгодом — і складніші завдання, результатияких потрібні не тільки йому особисто, ай мають значення для близьких дорослих, товаришів по групі. Хоча об'єктивна цінність цієї діяльностіще не досить велика, проте для самоїдитини вона дуже важлива, особливодля формування моральних якостей, для підготовки до майбутньої суспільної корисної праці.
Працю у нашому суспільстві характеризує те, щокожна людина трудиться не лише заради задоволення власнихпотреб, а й на користь іншим людям, в інтересах і колективуі суспільства. І у вихованні дошкільників має  формуватися саме таке ставленнядо праці, розуміння її суспільної значущості.
В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічнійпрактиці трудова діяльність дошкільників дедалічастіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності,працелюбності, а й неодмінна умова формуванняв хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин, почуття товариськості З.Н. Борисова, Р. С. Буре, Я.З.Неверович, В.Г.Шур, Г. Г. Якобсон та ін.).
У програмі вказується, що діти вже молодшогодошкільного віку повинні вміти засукувати рукава, мити рукиз милом, вмивати обличчя, розстібати ґудзики спереду,роздягатися, роззува­тися, складати на стільці одяг, ставитивзуття під стілець тощо. Формування перелічених умінь інавичок у процесі самообслуговування сприяє вихованню умалюків самостійності, працелюбності, бережливого ставлення доречей, культури поведінки. Добре оволодівшинавичками самооб­слуговування, дитина молодшого дошкільного віку вже мо­же обслужити не лише себе, а й прийти на допомогусвоїм товаришам в умивальнійкімнаті, під час одягання та роздягання.
З переходом дітей у середню групу помітно підвищуютьсявимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові,які безпосередньо стосуються формування в них уміннявиявляти взаємодопомогу, ввіч­ливо звертатися з проханнямдо товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.
Відомо, що дітип'ятого року життя відчувають гостру потребув спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливопостійно спрямовувати взає­мини, якіпочинають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без ціле­спрямованого впливу вихователя у його підопічнихзамість позитивних можуть формуватисянегативні навички, а їх перевиховувати,як відомо, досить важко.
Практикапоказала, що у формуванні навичок культури спілкуванняз ровесниками в процесі самообслуговування ефективним є такий прийом, коли вихователь, не вдаючись до розгорнутихпояснень, більше використовує різноманіт­ні конкретні ситуації, що виникають уповсякденному житті дітей.
-      Тетянко,— звертається до дівчинки педагог,— допо­можиОксані зашнурувати черевики, вона ще не навчилася це робити, а ти вмієшгарно.
— Васильку, розкажи Вові, як правильно користуватися гребінцем. Петрику, застебни верхній ґудзик уДмитрика, йому це робити дуже незручно.
— Толя, прикрий двері своєї шафи, а то Іра не зможе дістати куртку.
Такі звертання-доручення до дітей орієнтують їх, як слідповестися у тому чи інших випадках, допомагають помічати, що ровесник потребуєдопомоги тощо. Крім того в подібних ситуаціях дітиоволодівають практичним досвідом взаємодії тавзаємодопомоги в колективі ровесників, що сприяє їхньому моральномурозвитку.
Спостереження   за   дітьми   п'ятого   року  життя   показують, що дехто з них взагалі не вміє допомагати своїм товаришам, інші —роблять це лише після нагадування чи підказкидорослого, а є і такі діти, які свідомо не хочуть це робити.
/>    Отже, педагогповинен шукати індивідуальний підхід докожного свого вихованця. Добре знання причин і байдужого ставлення деяких дітей до ровесників допомагає і вихователеві знайти  адекватні прийоми впливу на них з метою стимулювання позитивнихформ взаємин.
Буває і так, що деякі хлопчики і дівчатка вміють добре і швидко вдягатися, але цілком безпомічні, коли треба допомогти іншим.Не варто наполягати на тому, щоб вони це робили. Краще використати інші, не менш важливі у виховному планіприйоми, які опосередковано стимулюватимуть цихдошкільників до виявлення турботи про товаришів. Так, можна доручити цим дітям першими піти в роздягальну кімнату й поставити стільці чи лавитак, щоб усім вистачило місця для вдягання. Або ж запропонувати винести на майданчик санчата, граблі, лопатки, різні іграшки (залежно від сезону).
У середній групі вперше вводиться систематичне чергу­вання дітей по їдальні, а з другої половини року — і по підготовці дозанять. Кожний черговий обслуговує один стіл,а тому в ролі чергових виступають 4—5 дітей. При цьому між ними виникають перші форми співробітництва: не заважати один одному, спокійно чекати своєїчерги біля роздавального стола,поступитися, коли товариш несе чаш­ки,якщо треба, допомогти йому. Призначаючи чергових, важливо враховувати індивідуальні особливостідітей, рі­вень сформованості в нихтрудових навичок. Не варто од­ночаснопризначати черговими метушливих, недостатньо організованих дітей. Бажано, щоб надто рухливу дитину урівноважуваласпокійна і організована, яка може не лише підказати товаришеві, а й допомогти.Зрозуміло, спочатку далеко не всідіти з власної ініціативи роблять так. Це здебільшого пояснюється тим,що вони надто захоплю­ються самим процесомчергування, намагаються виконати роботу дуже добре, а тому майже не помічаютьпоруч себе товариша, який не можесамостійно справитися із завдан­ням.Розуміючи це, вихователь вносить потрібні коректи­ви, спеціально створює ситуації спілкування міждітьми:
— Оленко,  ти  вже  скінчила  накривати  на  свій  стіл. Допоможи, будь ласка, Петрикові красиво накритийого стіл.
— Дмитрику,  перевір,  чи  на  всіх столах є  пензлики для клею, щоб усім дітям було чим працювати.
Міцно згуртовує дітей, переконує у необхідності спіль­них зусиль, дає відчутні результати їхня праця в квітнику та на городі. В процесі догляду за рослинами дітей посту­пово підводять дорозуміння залежності стану рослин від догляду за ними. Доручаючи дітям доглядза городніми культурами та квітами, вартонагадувати їм, що коли хтось з них виконуватиме роботу похапцем,неякісно, рос­лини можуть загинути, а тодімарно пропаде праця всіх дітейгрупи, які висівали, поливали та прополювали їх. Усвідомивши такий взаємозв'язок своєї праці з працею інших, діти починають не лише відповідальнішеставитися до завдань, а й з власної ініціативи допомагати товаришам, прискіпливіше оцінювати якість виконаннядоручень. Так поступово формуєтьсярозуміння взаємозалежності, взаємодопомоги та суспільної користітрудових справ.
Звичайно, далеко не всі діти однаково розуміють, чому потрібнодопомагати іншим, погано усвідомлюють взаємо­зв'язок праці тих, хто зайнятийоднією справою. Діти, яким завжди допомагають, інодісприймають це як належне, атому — частозалишають незавершену справу на своїх поміч­ників й спокійно йдуть гратися.Подібні прояви потребують негайної реакції вихователя,оскільки вони як правило завжди призводять довиникнення конфліктів між учас­никами діяльності. З такимидітьми потрібно проводити індивідуальну роботу, їх треба переконувати, щосправжні друзі так не поводяться, наконкретних прикладах довести, що відзусиль, старань кожного залежить кінцевий ре­зультат роботи, стимулювати дообопільного переживан­ня успіхів.
Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастішеможна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культуріспілкування своїх підопічних — не вчить їх обов'язково дякувати одне одному завиявлену послугу, помічати будь-якевиявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим.У ре­зультаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням доних.
Значення спільних зусиль діти краще усвідомлюють, колибачать результати своєї праці. Власноручно виро­щеніквіти, овочі викликають у них радісні переживання, які треба всілякопідтримувати. З цією метою дітей можна зібратибіля клумби чи грядки і показати, як гарно роз­цвіли квіти, зазеленіли листочки тощо. Як щиро малята радіють, коли в день народження одержуютьподарунок — букетик квітів, вирощенихна груповій ділянці. В такі хвилинипочуття радості переживає не лише іменинник, а й його товариші, адже кожний почуває себе причетним до спільноїсправи. Щоб підсилити усвідомлення дітьми «зна­чення їхньої спільної праці, вихователь нагадує її етапи:
— Пригадайте, діти, як навесні ми всі разом переко­пувализемлю, висівали насіння квітів, а потім прополюва­ли, щодня поливали їх.Усі працювали дружно, допомагали один одному,і он які гарні квіти виросли.
Спостереження за характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показують, що часто непоро­зуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньоволодіє тими чи іншими навичками, а тому затримуєінших. Тут потрібно організувати допомогу парт­нерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати занього його частину роботи. Слід відзначити, що така форма до­помоги немає істотного значення ні для оволодіння від­стаючоюдитиною трудовими навичками, ні для розвитку її взаємин з помічником. Ефективним є застосування таких форм, якпояснення, порада, показ, спільне виконання зав­дання. Ці форми допомоги і слід пропонувати старшим дошкільникам під час праці в квітнику, на городі, наділянці дошкільного закладу. Діти володіютьрізними трудовими вміннями залежновід набутого ними раніше досвіду. Дехто,наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями,поливальницями та іншими знаряддямипраці. Ці діти вміють поливати та розріджуватирослини, обкопувати дерева та кущі,поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомогавихователя або ровесника.
Колективна праця дітей у квітнику, на городі, ділян­ці дошкільного закладу особливо згуртовує їх, бо завжди має реальний результат (вирощені квіти, овочі, чисто при­браний майданчик), якого довго чекають, докладаючи для його досягнення спільних зусиль. Скільки радості прино­сить дітям збираннявирощеного своїми руками врожаю? Вони жваво обговорюють цюподію, пригадують, як навес­ні скопували грядки,висівали насіння, пололи та прорід­жували рослини, щодня вранціабо ввечері поливали їх… Такі переживання особливо сприяють зближеннюдітей, виникненню між ними взаємноїсимпатії, бажанню допомогти один одному. Щоб підсилити їх, вихователь може нагадати дітям як вонидопомагали один одному:
—Наталочко, ти пам'ятаєш, як Оля  вчила тебеправильно тримати  в  руках  лопату  і   перекопувати  землю?
—А ти, Оленко, ще не забула, як Маринканавчила тебе висівати на грядку насіння редиски?
Такі словапедагога актуалізують у дошкільників почуттявдячності своїм товаришам, викликають бажання чимось віддячити їм. Усе це породжує атмосферу взаємно прихильності й доброзичливості. Хороший виховнийвплив справляє пропозиція вихователя пригостити “своїми” овочами працівників дитячого садка, молодших дітей.Зробити це доручають дітям, якінайбільш старанно доглядали зарослинами, допомагали своїм товаришам.
Щоб закріпити в дітей уміння розподіляти обов'язки, вихователь може доручити їм таку роботу виконати в молодшійгрупі: Діти, ви гарно вмієте лагодити книжки такоробки. Вихователька молодшої групи просила, щоб ви допомогли їй. Цього разу ви працюватимете без моєї допомоги. Пригадайте, будь ласка, як минулого разу ми розподіляли роботу. Тепер ви це зробите самостійно. Я впевнена, що кож­нийз вас вибере для себе ту частину роботи, яку він може виконати найкраще. Незабувайте: виконати роботу швидко ви можететоді, коли допомагатимете один одному.
/>    Колективна форма праці впливає на процес становлення доброзичливих взаємовідносинміж її учасниками.
 У зв'язку з тим, що процес ручної праці буду­єтьсятак, що кожна підгрупа виконує своє окреме завдан­ня,часто виникає ситуація, коли одні діти вже закінчують роботу,а іншим для її завершення потрібний ще певний час. Досвідченівихователі використовують подібні ситуації як. народудля виховання в дітей взаємодопомоги:
— Давайте, діти, всі разом допоможемо Петрику, Олі; таСвітланці. У них сьогодні було складне завдання, тому водине змогли скінчити роботу разом з усіма. Іншим разомвони допоможуть вам.
Подібні звертанняпедагога приносять користь, бо сти­мулюють удітей прояви взаємодопомоги у ставленні не лише до своїх партнерів по спільній діяльності, а й до товаришів по групі. Це згуртовує дитячий колектив,  учить дошкільників  вболівати за результати  роботи своїх партнерів.     
/>    Так, з набуттям досвіду взаємодії у різних видахтрудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв'язки між ними тривалішими іміцнішими. Під впливом правильногопедагогічного керівництва вонипоступово переростають у дружні взаємини, дляяких характерні вибірковість, симпатія тавзаємодопомога..
IV. Спільнапродуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників
У педагогічній науці та практиці суспільного дошкіль­ного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу форму­ванняв них початків колективістських взаємин, які є метоюі водночас умовою комуністичного виховання підростаючогопокоління.
Спостереження показують, що залучення дитини до роботиразом з ровесниками допомагає їй відчути й зро­зумітинеобхідність виконувати загальноприйняті норми таправила взаємодії, формує вміння підпорядковувати своїособисті цілі й наміри груповим заради успіху загальноїсправи. Правильно організована спільна діяль­ністьдітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважатитоваришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболіватине лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або гру­пових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спіль­ні переживаннярадощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближуютьдітей, згуртовують їх нав­коло єдиної мети. Емоційнепіднесення сприяє розвитко­ві дружніх взаємин не лише вколективній діяльності, а й у повсякденномуспілкуванні, вихованню дружніх відносин. Проте було бнеправильно вважати, що залучення.дітей до спільноїдіяльності само, по собі забезпечує ви­никнення позитивнихвзаємин між ними, формування у них колективістськихпочуттів.
Слід наголосити, що хоча спільна діяльність дошкіль­ників,особливо старших, і спрямована на досягнення певного результатуроботи, однак головна її мета — засвоєння дітьми  правил взаємодії з  ровесником,  вправляння  у позитивних формах  спілкування  з  товаришами  і  турботливомуставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітейнавіть важко переоцінити, адже   вміння   правильно поводитися   під  час  організації спільної діяльності та в  їїпроцесі  вкрай необхідне ма­ленькій людині для майбутньоїучасті в житті шкільного виробничого колективу, угромадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистостідитини. Звичайно,    спільна    діяльність   лише  тоді   позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює дляцього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Насамперед важливо, щоб діти володіли певними уміннями та   навичками   роботи   з   тим   чи   іншим   матеріалом,   без нього про організацію спільної діяльності  не  може бути мови.   Потрібно,  щоб  зміст  завдань,   відібраних  для   колективного  виконання,  давав  змогу  об'єднувати  дітей   у невеликі підгрупи;  щоб у процесі роботи вихователь широко  використовував  методи,  спрямовані  на  формування дошкільників    способів    погодження   дій  і   позитивних норм спілкування  тощо. Якщо педагог не виховуватиме його, діяльність дошкільників   залишиться   нейтральною довиховних завдань і діти, хоч працюватимуть разом, досвідупозитивних взаємин не набудуть.
Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: грі,  у  праці,  на заняттях.  Проте  аналіз  навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до  школи  групах  спільна діяльність дітей  практикується, як правило, дуже рідко. Саме цим пояснюється відсутність у них елементарних умінь домовлятися про спільнудіяльність: погоджувати задум, приходити до згоди,розподіляти   обов'язки, в коректній   формі   виражати ровесникусвої претензії або зауваження. Як правило, все цебере  на  себе вихователь.  Приступивши до виконання: спільного завдання,  діти  виявляють  невміння  користува­всяспільним матеріалом — кожний намагається привласнитиякомога більше собі незалежно від реальної потреби вньому. А це, зрозуміло, неминуче призводить до кон­фліктів,які уладнуються лише завдяки втручанню дорослого. Під час виконання спільного завдання в багатьох дітей   досить   чітко  виявляється   індивідуалістична   спрямованість на досягнення успіху лише увласній частині роботи. Результат партнерачасто зовсім не цікавить дитину, а іноді навіть породжує і ревниве ставлення доуспіху іншого.
Безумовно, коли вихователі не приділяють належної увагивиховному аспекту спільної діяльності, у взаєми­нахз ровесниками діти користуються тими способами спілкування,які вже склалися раніше. Для одних спіль­на діяльність справдістає джерелом переживань за ус­піх спільної справи істворює об'єктивні умови для згуртування всіх її  учасників,а для інших — вона лише засіб виявлення особистихінтересів і пов'язаного з цим задо­волення від успішноговиконання своєї частини роботи. Спільна діяльність породжує між учасниками різніти­пи взаємин залежно від того, наскількиправильно її ор­ганізовує педагог:
ü взаємини дружньої  взаємодопомоги, для  яких   характерне справжнє  співробітництво,   бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;
ü взаємини  партнерства,   які характеризуються формальним співробітництвом,  що  грунтується  на   розподілі праці  та   додержанні   законів   рівності   для   досягнення спільноїмети;
ü взаєминиспівіснування, сусідства, для яких харак­терне вболівання кожного учасника зауспіх власної частини роботи при відсутності будь-якої турботи про спільний успіх..
Існують різні ти­пи взаємин старшихдошкільників у процесі спільної про­дуктивної діяльності.
При першому типі взаємин позитивне ставлення до спільноїдіяльності емоційно забарвлює весь її процес: “Подивіться,будь-ласка, якими гарними вийшли в нас ці двіблакитні лінії та червона квіточка посередині! Прав­даж, весь торт буде красивим, якщо ми всі добре по­стараємось?” Вболівання заспільну справу відразу ж позначається і на характерівзаємин дітей. Оленка з теп­лими нотками в голосізвертається до Сашка, усміхається йому: “Сашко, ти простомолодець, а я і не знала, що ти так гарно і швидко вмієш працювати!”. Діти щирораді­ють успіху свого товариша: “Ви тільки погляньте, яку гар­ну квітку виліпила Маринка!”, “Ой, як добре все зробила Наталка!”, “АДмитрик теж постарався!”.
Коли дітей об'єднує турбота про спільну справу, обо­в'язково з'являється взаємна вимогливість: “Ти, Ігоре, працюй старанно, а то ми більше ніколи не візьмемо тебе в свою групу. Ти зараз усіх нас дуже підводиш”. “Славо, що робиш? Треба зовсім не так. Он яка в тебе велика квітка,вона займе багато місця, тоді не помістяться прикраси,які роблять інші діти”.
У ставленні до товариша з'являється уважність: “Тетянко,давай не будемо більше розмовляти, а то ми заважаємо працювати Оленці. Унеї ще візерунок вийде поганим”. Таня не постаралась і все вийшло погано.
Вияви такого емоційного ставлення до невдач партнерів по   спільній   діяльності — вірна   ознака   справжнього вболіванняза спільну справу.
Взаємини формального співробітництва або партнерствахарактеризуються емоційно позитивним ставленням учасниківдіяльності до її процесу та результатів при відсутності уваги допереживань товариша з приводу його особистихуспіхів або невдач. Діти виявляють радість від схвалення дорослим власного результату, але ревниво ставляться до успіхів іншого. У їхніх взаєминахнемає тієї теплоти і вболівання проспільний результат, яку вони демонструютьпри справжньому співробітництві. Невдачі товариша зовсім не обходять дітей. Яскравим прикладом подібних стосунків може бути така ситуація. Іра,Сашко та, Галя виконують аплікацію.Іра пильно стежить за кожним рухомсвоїх партнерів, час від часу робить їм зауваження про якість виконання: “Сашко, ти зовсім криво клеїш ланцюжок, робота у нас вийде зовсім поганою”.Галя, дивись, як багато клею ти набираєш на пензлик, папері будуть плями, я вже раз казала тобі проце”. Деякі діти при цьому типівзаємин, навпаки, не роб­лять ніякихзауважень товаришам, які не можуть справитисьзі своєю частиною роботи, не повчають їх, а мовчки забирають у них з рук вирібі виготовляють його самі. Ці діти непробують навчити свого партнера, допомогти або пояснити йому, як слід виконувати завдання, їх цікавитьлише кін­цевий результат. Коли ж вихователь відзначає досягнення партнера, вони не пропускають нагоди похвалити себе- “А це я допоміг Толі виконатироботу”.
Цікаво, що при взаєминах формального співробітництва діти намагаютьсяпорівну розділити між собою мате--ріал, чітко окреслити свою ділянку роботи щедо того, як приступлять до її виконання. При першому типівзаємин цим моментам діти не надають особливогозначення.
Взаємини типуспівіснування характерні тим, що спіль­ністьвиявляється в тому, що діти виконують завдання на одному аркуші паперу, якщо вони, наприклад, роблятьаплікацію. Проте кожний з учасників цілком самостійно виконує власну частину роботи без будь-якихуболівань за успіх спільної справи.Вони за всяку ціну намагаються заслужитипохвалу на свою адресу і свідомо “не помі­чають” навіть очевидних успіхівтовариша. Ось приклад:
На аркуші паперу Оленка, Сашко та Дмитрик вико­нують аплікацію.Вихователь пропонує дітям спочатку до­мовитися,яким візерунком вони прикрасять аркуш. Кож­ний з партнерів намагається відстояти свою незалежність: “Яприкрашатиму весь аркуш, робитиму все, що захочу!”. “Оленко, ти не дуже командуй, я теж робитиму, як за­хочу!” Відсутність домовленості порушуєкомпозицію ві­зерунка, що відразустає очевидним для всіх учасників спільної діяльності. Однак ніхто на це незвертає уваги, кожен зайнятий лишесвоєю частиною роботи і вболіває лишеза неї. Один візерунок насувається на інший, діти сваряться і пропонують один одному зайняти вільнемісце на аркуші: “Дмитрику, я вжеприєднав свої листочки до твоїх”;“Бережись, Оленко, я зараз твою квітку закрию візерунком”. Жоден з дітей не хоче почекати, поки скін­чить товариш, усі працюють одночасно, умовнорозділив­ши аркуш паперу на “свої”частини. Закінчившись кожний піднімаєтьсяі йде, зовсім не поцікавившись справами товариша.
Відсутність у стосунках теплоти і взаємодопомоги, справжньої турботи про спільну справу стає очевидною з висловлювань дітей: “Ось я почекаю і подивлюся, що вони тут без мене зроб­лять”. “Ха-ха! Ви тільки погляньте, що вони тут нароби­ли, всезіпсували!”. Переважають позитивні оцінки влас­ноїчастини роботи, а результат у цілому не оцінюється і взагалі: “Мені подобаються квіточки, які я наклеювала сама”.Деякі діти соромляться признатися, що їм подобаєтьсялише своя робота, тому вони кажуть: “Мені подобаєтьсяось це” і показують на свою частину роботи.
Різні типи взаємин породжують у дітей і різні пере­живання.У першому випадку — радість і задоволення від успіхуспільної справи, засмучення з приводу невдач товариша;у другому — позитивне емоційне ставлення до справипри відсутності уваги до невдач і переживань товариша,почуття задоволення від похвали за спільні та власніуспіхи і ревниве ставлення до успіху товариша; у третьому— байдуже ставлення до спільного успіху, позитивне емоційне ставлення допохвали на свою адресу, намагання її заслужити інегативне ставлення до навіть очевидних успіхів товариша,бажання принизити їх.
Наведені приклади показують, що не можна спрощено  уявляти,   ніби  залучення   дитини   до нових  форм цільної діяльності з ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивногоемоційного ставлення до них. Цей процес складний ітривалий, а тому потребує певних усиль,   спрямованих наформування   способів   взаємодії, вміння вболівати за успіхиіншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти зприводу вдало виконаної спільної роботи.
Щоб діти вчилися помічати   невдачі   ровесника, спів-вати йому іприходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаєминив процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують  свої  взаємини  за   типом  дружнього  співробітництва,  контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими    дітьми, які не володіють    позитивними нормамиспілкування.
Не можна спрощено   уявляти,   ніби   залучення   дитини   до нових  формцільної діяльності з  ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивного емоційного ставлення до них. цей процес складний і тривалий, а тому потребує певних усиль,   спрямованих на формування   способів   взаємодії, вміння вболівати за успіхи іншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти з приводу вдало виконаної спільної роботи. Значно більшої уваги потребують діти, міжякими спо­стерігаються взаємини формальногоспівробітництва. Цих дошкільників треба більше спонукати довиявлення теплоти і доброзичливості щодо інших, формувати інтерес не лише до результату діяльності, а й до свого партнера, вміння рахуватися з ним, допомагати, коли треба.
Для формування такого ставлення до ровесників слід використовуватирізні життєві ситуації, пробуджувати в дітей емоційний відгукна стан, настрій ровесника. Вміння рахуватися з іншими людьми потребує не тільки здатність бачити ірозуміти їхній емоційний стан, а й уміння гальмуватисвої бажання, поступатися власними інтересами.
/>    Отож, щоб діти вчилися помічати   невдачі  ровесника, співчувати йому і приходити на допомогу, вихователь повиненвідповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при їїпідготовці. Взаємини кожного типу потребуютьуваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують  свої  взаємини  за   типом  дружнього  співробітництва,  контактували з якомога ширшим коломровесників, особливо з тими    дітьми,які не володіють    позитивними нормами спілкування.
ВИСНОВОК.
 
Проблема формуванняв дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми,які походили б з моральних принципів гуманізму – актуальна сьогодні як втеорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашомусуспільстві ці відносини характеризуються дружним співробітництвом,взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.
Дослідження показують, що міждітьми  дошкільного віку існують доволі складні  відносини. Задовго до того, якв процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться діловіконтакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттяхсимпатії, антипатії  тощо, що впливає  на становлення дитячого колективу,взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливаєна клімат та настрій дітей.
Особисті взаємовідносиниістотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічномукерівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя тадіяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формуванняколективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносининайбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об’єднаннях, що будуються восновному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив’язаності. В таких об’єднанняхдошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого,допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паросткидоброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА1. Истоки:Базисная программа развития ребенка дошкольника.- М.: Концепция. — М., 1995.
2.  Ельконін Д.Б. Психологія гри.М., 1978.
3.  Карпова С.Н. “Игра инравственное развитие дошкольников”, Изд-во Московського университета, 1986
3. Котырло В.К. “Воспитание гуманных чувству детей”. Киев. “Радянська школа”, 1987.
4.  Малятко: Програмавиховання дітей дошкільного віку.-К., 1991.
5.  Приходьмо Ю.О.“Формування позитивних відносин в дитячому колективі”., К., Рад. школа, 1987.
6.  Русова С. “Теоріяі практика дошкільного виховання”.
7. Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. — Львів, 1991.