Дипломна робота
Вивчення історичного роману у віршах „МарусяЧурай” Ліни Костенко в 11 класі
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ
1.1 Тема роману„Маруся Чурай”
1.2 Образ мандрівногодяка в романі „Маруся Чурай”
1.3 Сценічнебезсмертя „Марусі Чурай”
РОЗДІЛІІ. Вивчення роману у віршах ”Маруся Чурай” ЛіниКостенко
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність дослідження.Історичний роман у віршах „Маруся Чурай” писався Ліною Костенко в роки їївимушеного мовчання (16 років). Цей твір поетеси представляє в українськійлітературі рідкісний жанр. Певні антології можна знайти у Максима Рильського –„Марина” (1933 р.), „Любов” (1940 р.), „Мандрівка в молодість” (1944 р.). Протебагатоплановий історичний роман у віршах – новина в українській літературі, іне тільки в ній, де на національному ґрунті проростають політичні, філософськіта естетичні проблеми.
Слід зауважити, що тема Марусі Чурай, коли дівчина отруїласвого зрадливого коханого, була досить поширеною в українській літературі:драма М.Старицького „Ой не ходи, Грицю...”, віршована драма В.Самійленка „МарусяЧураївна”, повість О.Кобилянської „В неділю рано зілля копала”. Образпіснетворки зустрічається і в творчості Левка Боровиковського „Чарівниця”, і вС.Руданського „Розмай”.
Працюючи над своїм романом, Ліна Костенко використала тіскупі напівлегендарні відомості про піснетворку, які пробилися до нас крізьвіки.
1974 року в Київському видавництві „Дніпро” вийшов збірник„Дівчина з легенди Маруся Чурай”, де вміщено тексти пісень („Засвіт всталикозаченьки...”, „Летить галка через балку”, „Віють вітри, віють буйні”, „Ой неходи, Грицю...”, „Грицю, Грицю до роботи...”), що їх народна пам’ять приписуєлегендарній полтавчанці.
Історико-філософський, соціально-психологічний роман увіршах „Маруся Чурай” справедливо названий критикою енциклопедією духовногожиття України ХVІІ ст. Роман ЛіниКостенко через минуле висвічує багато явищ сьогодення, проектуючи їх намайбутнє.
Відрадно, що за історичний роман у віршах „Маруся Чурай”(1979) та книжку „Неповторність” (1980) письменниця у 1987 році удостоєнаДержавної премії ім. Т.Г.Шевченка.
Як бачимо, до образу легендарної співачки в українськійлітературі зверталися й до Ліни Костенко, але розробляли тему у виключнолюбовній площині, часто ще й сентиментальній. Ліна Костенко в центр свого творуставить питання жертовного служіння співця своїй нації, навіть якщо нація негідна поки що такого співця, інша річ, що цей співець її вивищить до свогорівня. До того ж авторка спокушає свою героїню, Марусю Чурай, до роздумів,важкої і ненаситної праці її інтелекту, її небуденних почуттів, її життєвогорозуму і досвіду, примушує тяжко каратися за скоєні помилки і в той же часгідно зустрічати смерть і першого разу на еталоні, і другого, коли Марусюруйнують невблаганні сухоти.
По праву можна вважати, що вершиною творчості Ліни Костенкостав історичний роман у віршах „Маруся Чурай”, де на національному ґрунтіпроростають політичні, філософські та естетичні проблеми.
Історію кохання молодих людей Ліна Костенко розглядає вконтексті національно-визвольної боротьби українського народу проти польськоїшляхти, тих національних змін, що відбувалися в українському суспільстві всередині ХVІІ століття.
РОЗДІЛ І.дІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ
1.1 Тема роману „Маруся Чурай”
Візьмемо до уваги одне принципове вихідне положення, без якого неможливоточно інтерпретувати образ героїні роману. Йдеться про те, що Ліна Костенкотрактує Марусю Чурай, як дівчину, обдаровану геніальним мистецьким талантом,що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку як в інших,духовну організацію. Треба сказати, що образи високообдарованих митців доволічасто зустрічаються в художній літературі, проте далеко не завжди письменникамвдається з адекватною повнотою та глибиною відтворити їх. Справа в тому, щообраз талановитого митця може бути створений тільки письменником, що володієадекватним талантом. У нашій літературі це під силу було Тарасу Шевченку(“Перебендя”, твори автобіографічної тематики з яких постає образ власне автораяк митця). Серед інших українських письменників чи не найбільшу зацікавленістьтематикою митця виявила Леся Українка. Образи талановитих митців вона творила“із себе”, ґрунтуючись на самоспостереженнях, на самоосмисленні.
Дівчина з легенди – Маруся (Марина Гордіївна) Чурай, донькаурядника Полтавського добровільного кінного козацького полку Гордія Чурая.Отого самого, що зарубав польського шляхтича, котрий похвалявся перед громадою,як славно він мордує українського хлопа. Отого самого, що втік із Полтави наСіч і став правою рукою гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (в народі –Бута). Отого самого, що під час бою під Кумейками 1637 р. Разом із Павлюком таіншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьманаМ.Потоцького. отого самого, що через рік (1698) був по-звірячому страчений уВаршаві, а голова його красувалася на списі у Полтаві. Отого самого Чурая,котрого народ прославив у пісні, називаючи „сизим орликом”.
Донька Гордія та Горпини Кураїв увібрала в себе все краще,чим наділені були її батьки, увібрала у душу свою, у свій талант усе краще йвід рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди,ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючисьнітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, заспогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко йприродно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька сталаочевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавкивилилися у глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку несильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити… А доля геніїв нашогонароду, як правило, нелегка. Не раз людська підлота, заздрість, підступність,користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. Ічерез це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливомхижої й владолюбної матері залишає дівчину, в яку був закоханий іще з дитинстваі з якою разом виріс, і бере собі за дружину Ганну (Галю) Вишняк, племінницюПолтавського полковника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.
Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йомукришталеву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то долюдей, то до зрадливця – коханого, але долі повернути не може.
У творі Ліни Костенко отруєння Гриця – трагічна помилка,непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він неодружений, а тільки наречений) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крокза кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини,доводять інше. Сама пісня „Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці...” є ірозпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, й обвинувачувальним актомпризначення вбивці. Якщо пісні „Ішов милий горонькою”, „Болить моя головонькавід самого чола”, „Засвіт стали козаченьки”, „Ой Боже ж мій, Боже, милийпокидає”, „Чи ти, милий, пилом припав”, „Шумить-гуде дібровонька” крок закроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душіюначої, то пісня „Ой не ходи, Грицю...” є логічним завершенням, крапкою урозвитку їх стосунків.
Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки(кинулася із греблі у Ворсклу), але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, щобезнадійно, без відповіді був закоханий у неї. А Гриць, не зважаючи наодруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружинуне візьме, бо не дозволить мати. І потім, уже будучи одруженим (у романі цьогонемає), не полишає нещасну дівчину, ще більше вводячи її в неславу. Інеможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттівзмушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку – одним вчинком знищитипричину своїх і його страждань. Що і було виконано.
В історичному романі у віршах „Маруся Чурай”дівчину-отруйницю присуджено скарати „на горло” через повішання. Насправдіфакти свідчать, що була присуджена кара через „усікновення голови” (страшніше йжорстокіше!). І в останній момент, уже біля плахи, вірний козак Іван Іскрапривозить від самого гетьмана Богдана Хмельницького наказ про скасування кари ізаборону надалі без гетьманової згоди карати будь-кого „на горло”.
Чураївна залишається живою, але вона вже мертва, душа їївмерла разом із коханим і похована разом із ним, а тлінна оболонка довго на сімсвіті не затримається, бо тіло без душі – ніщо.
І ота пісня стала її останньою піснею, бо мертва душашедеврів уже не створить. Історія зазначає, що після Грицевої смерті та суду,що засудив дівчину до смертної кари влітку 1652 р. Маруся Чурай прожила ще рікі померла від сухот 1653 р. Так людська підступність і злоба погубила чарівнийцвіт української піснетворчості, українську Сафо, як називали їїлітературознавці, що прожила на світі неповних 28 років.
Та вічно молодими, нев’янучими, свіжими залишаються їїпісні, як і трагедія любові, вилити в них. Це саме та мить геніальногоосягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагальним, вселюдським, а красадуші і почуття сприймається на висотах національної культури. Одна із багатьох,і, в той же час, одинока Маруся Чурай… Дівчина з легенди.
Про що ж цей роман? М.Бажан написав:„Поема про кохання і безсмертя”. Можливо й так. На мою думку, тут іншезавдання, інша проблематика, хоча, звичайно, є й тема кохання, й темабезсмертя. Головна тема роману – це доля митця. Митець піднімається над своєюдобою, випереджає час, і доба не може його оцінити, тобто люди, бо нема жпророка у власній вітчизні. Козаки співають Марусині пісні не задумуючись надтим, хто їх автор, а більшість – не вірить, що ці пісні склала дівчина.
Головну тему можна визначити й так: трагедія митця абомитець і його доба. До неї тягнуться й інші теми: кохання і зради, темаісторичних змагань українського народу за часів Богдана Хмельницького, це йширока тема України, її історичної місії, ментальності її народу.
У романі – дві України: та, що бореться, і та, що ремигає,чеше язиками:
Якби ми ремигали, як воли,
Якби ми так чесали язиками,
то вже б давно Вкраїну віддали,
не мавши часу буту козаками.
Слід звернути увагу також на композицію рому. У романі 9розділів, кожний має свій заголовок як сигнал до уваги й розуміння: „Якбизнайшлась неопалима книга”, „Полтавський полк виходить на зорі”, „Сповідь”,„Гінець до гетьмана”, „Страта”, „Проща”, „Дідова балка”, „Облога Полтави”,„Весна, і смерть, і світле воскресіння”. Кожний розділ має свій сюжет,непослідовність сюжетної канви тримає читача у постійній напрузі, а це дужеважливий чинник для розуміння задуму й ідеї твору.
1.2 Образ мандрівного дяка в романі „МарусяЧурай”
Важливим дляповноти і цілісності образу України доби Хмельниччини є розділ “Проща”, який нетільки розширює просторове зображення нашої землі, а й виражає складну гамудумок, пов’язаних з осмисленням історії народу.
Ліна Костенковводить досить поширений у нашій літературі тип мандрівного дяка. Увівши вроман образ мандрівного дяка, Ліна Костенко отримала змогу показати тогочаснуУкраїну очима людини освіченої, думаючої, схильної до осмислення як тогочаснихреалій, так і нашої історії на вищому, сказати б, духовному рівні. Письменницязовсім недаремно звела на одній дорозі мандрівного дяка і Марусю Чурай. Це булазустріч двох творчих, духовно багатих людей, між якими виникла взаємна приязнь.Їхні думки з приводу побаченого немовби взаємодоповнюються. Дяк, обійшовши малочи не пів-Європи, мав набагато більший життєвий досвід, та й загальнаосвіченість у нього вища, ніж у Марусі. Але й Маруся не тільки вдячна слухачка– її бачення і розуміння дійсності є художньо-емоційним, сказати б, тонкоестетичним, а тому й глибоким і точним в оцінювальному плані.
Мандрівний дякрозповідає Чураївні, що на цій землі ніколи не було спокою, що “тут споконвікускрізь лилася кров”. Йшли по місцях, де постійно спалахували повстаннядоведеного до відчаю народу, – ось тут, показує дяк, “відступало військоОстряниці”, а тут “скрутили Наливайка і віддали на мученицьку смерть”.Найбільшого лиха цій землі завдав польський магнат Ярема Вишневецький, якомуналежала Лубенщина. Це був страшний “руйнатор України”, “упир з холоднимиочима; пихатий словом і чолом”.
У “Прощі” багатойдеться про Єремію Вишневецького, і це не випадково. Показ цього польськогомагната дає змогу поетесі не тільки унаочнити лихо, яке терпів українськийнарод від чужоземних колонізаторів, а й виразити тему національної зради – однуз найважливіших у її творчості. Вишняк і Горбань – типи українців, якимфактично чужі національні інтереси. Поки що це внутрішнє, доволі прихованізрадники, які при певних обставинах можуть стати зрадниками явними.
Ярема Вишневецькийбув онуком Дмитра Вишневецького, який представляв галузь України княжого роду ібув першим відомим в історії козацьким отаманом, що згуртовував козаків назахист України від татар і турків. Потрапив у турецьку неволю, був страчений уЦаргороді. У народі він був знаний як Байда. Це про нього йдеться у відомійдумі. Його внук Ярема уже був полонізованим, вважав себе поляком і став, якговориться в романі, “мучителем власного народу”, його “кривавим катом”. ЗЛубенщини був вигнаний повстанцями Богдана Хмельницького:
Тікав по трупахЄремія звідси.
Та все карав,карав, карав призвідців.
Рубав їм руки,вішав, розпинав,
садив на палі,голови стинав.
Страшний по ньомузалишився слід –
козацьких тілкривавий живопліт.
Усі тут гибли,винні і невинні.
Лишились тількисела удовині.
На жаль, ЄреміяВишневецький – далеко не одинокий в українській історії випадок зрадництва:багато українських родовитих шляхтичів залишили свою віру, прийняли католицтвоі вірою-правдою служили польським королям. Але в історії добре відомо, щотільки Богдану Хмельницькому вдалося побудувати державу, як багато хто з колонізованихукраїнських шляхтичів згадував своє походження і йшов на службу до Богдана.
Повернемося допитання про сучасне звучання історичного роману Ліни Костенко. При цьомуобов’язково врахувати особливості часу, коли творилась “Маруся Чурай”.
Жорстокість ЯремиВишневецького дуже нагадує яничарську жорстокість багатьох “рідних”україножерів, яких чимало було вже в нашій новітній історії:
Чи не тому такийЯрема й лютий,
ладен цю землютрупами змостить,
що кожна тутосиченька над шляхом
йому про Юду листямшелестить?
Атмосфероюзастійних років була породжена й інша тема, що виразно зазвучала в “Прощі” –йдеться про свідому втечу багатьох тогочасних митців від “гарячих” проблемвласне національного життя.
Усе комусь щосьпишуть на догоду,
та чечевиці хочуть,як Ісав.
А хто напише, абонаписав,
велику книгу нашогонароду?!
Ліна Костенко неполишає тему історичної пам’яті, варіює, повертає врізнобіч, заглиблюється внеї, немовби намагається вичерпати її – настільки відчуває її важливість.Привід для нової варіації теми знайшовся при описі відвідин дяком і Марусеюпечер, де вони споглядали святі мощі. По-різному характеризує мандрівний дяксвятих Києво-Печерської лаври. Дуже прихильний до “найславетнішого з дідів”Нестора-літописця. До інших же, наприклад, до Нестора-Некнижного, подвиг якогоу тому, “що завжди був на всіх богослужіннях, а й разу, ти скажи, не воздрімав”чи ж до Сисоя, “що хіть свою презміг, щодня ходив до річки у веретті іроздягався з голови до ніг, щоб комарі кусали в очереті”, ставиться іронічно. Прицьому висловлює вельми єретичну як для релігійної людини думку:
– Немає у нас ліри.
Та й розум забодягу зачепивсь.
Сисой, Мардарій –мученики віри.
А Байда що, відвіри відступивсь?
Аби слова, хоч бредвторозаконія.
А що сильнішепідпирає твердь –
молитвапреподобного Антонія
чи Наливайкамученицька смерть?
Для нас,теперішніх, у цих рядках є глибокий смисл. Чи ж справді наша історична пам’ятьбуде неповноцінною, коли ми заповнимо її образами багатьох істинних героївнашої національної історії. Бо ж через відомі причини їх так мало у нашійпам’яті… А якщо і знаємо їх імена, то до самих образів цих істиннихстрадників нашої національної ідеї ми недостатньо наближені. Для багатьох з насвони ще не святі, хоч заслуговують на таку високу пам’ять.
Вислуховуючироздуми дяка про негаразди нашої історичної пам’яті, Маруся Чурай цілкомрезонно порадила йому самому описати те, що знає і бачить. На що дяк відповів:
– Я написав, такторбу в мене вкрали,
і всі мої папіруситю-тю.
Поетеса вклала у цювідповідь певний іронічний сенс: бачите, дяк виправдовує свою бездіяльністьтим, що, мовляв, у нього торбу вкрали. Справа не в торбі,натякає поетеса. Справа в тому, що любителів простопоговорити, пожалітися, комусь про щось докоряти у нас вистачає. Замало людей, які,не дивлячись ні на що, роблять корисне діло, – тобто “пруть плуга”: ні,небезпідставно “Марусю Чурай” називають енциклопедією українського життя XVII століття.
1.3Сценічне безсмертя „Марусі Чурай”
Роман Ліни Костенко„Маруся Чурай” відразу набув значної популярності.
У сезоні 1987-1988року за „Марусею Чурай” у світі було здійснено три театральні вистави. Пісеннупартію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконуваланародна артистка України Ніна Матвієнко. Вже сам її рідкісної краси голос,відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх.
У Львівському українськомумолодіжному театрі режисер В.Кучинський об’єднав в одній виставі „Сад нетанучихскульптур” два твори Ліни Костенко – драматичну поему „Сніг у Флоренції” та„Марусю Чурай”. Здавалось би, що спільного між подіями у Італії і на Україні,які відбуваються навіть у різних століттях, – XVI і XVII? Але невеликиймолодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть затональністю творів Ліни Костенко. В їхній інтерпретації на передній планвиходить проблема місця художника в суспільному житті, в творенні духовної долісвого народу.
Доля третьоївистави – моно спектаклю народної артистки України Ніли Крюкової „Маруся Чурай”– складалася непросто. Прем’єра мала відбутися ще 1982 року, але, як нерідко взастійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише черезп’ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла насцену… Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтваНіли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкушдозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чихто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.
Цікавуінтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру ім.М.Заньковецької Федір Стригун у виставі „Маруся Чурай”.
РОЗДІЛ ІІ. Вивчення роману у віршах ”Маруся Чурай”Ліни Костенко
Тема. Батькиі діти в історичному романі у віршах ”Маруся Чурай” Ліни Костенко.
Мета.На основі літературного дослідження створити цілісні образи родини Чураїв іБобренків, їхній вплив на виховання дітей; з’ясувати зовнішні і внутрішніфактори, що призвели до зради Гриця і кари за цю зраду, що вплинуло на подальшудолю головної героїні; розвивати творчі здібності, естетичний смак, відчуттянасолоди від читання художнього тексту, усне зв'язне мовлення учнів; застерегтистаршокласників від схожих кроків зради, виховувати в них почуття власноїгідності, порядність і вірність; звернути увагу на обов'язки перед батьками.
Тип уроку: урок-психологічне дослідження.
Обладнання: портрет Ліни Костенко, роман у віршах „Маруся Чурай”, збірка „Вибране”,дві таблиці із переліком членів родин Чураїв і Бобренків.
На урок запрошено викладача Дрогобицького музичного училища
п. Лілю Кобільник, яка є щирим шанувальником таланту ЛіниКостенко (на вірші поетеси п. Ліля пише музику).
Хід уроку
Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.
Ліна Костенко.
І Організаційна частна уроку.
1. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово учителя.
Україно, рідний краю! Ти могутня і така безсила, титалановита і так не визнаєш свої таланти. Скільки ж найкращих синів булоназавжди викреслено з твого культурного життя, розстріляно або репресовано? Тахіба ж ти винна у своїй долі?
Семен Климовський, Маруся Чурай, Явдоха Зуїха…
Люди-легенди… Чому ж наш пісенний народ не зберіг, неувічнив імен отих небагатьох геніальних своїх представників?
Важко сказати… Але ті кілька імен, що дійшли до нас черезчас і тлін, що осяяли глибиною і силою свого таланту не лише своє сучасне, а йнаше майбутнє, світитимуть нам із темряви віків у прийдешнє, допоки ми будемосущі, як народ, як нація, як держава.
Учениця. Не хлібом єдиним людина на світі живе, дляжиття їй би цього вистачило, а для душі – замало. Людська душа споконвічнупрагне краси, тягнеться до неї, живе нею. Бо інакше повернемося до печер, додикості, до варварства, до тваринного стану. Краса, добро, духовність – речієдиного вищого порядку, бо саме вони двоногу істоту роблять людиною,одухотворюють її безсмертну душу, підносять на вершини людського духу. І самецю красу, добро, духовність разом із молитвою вливають у наші душі батьки.
Учитель. А зараз п. Ліля промовить до нас словами ЛіниКостенко мовою музики. Звучить ”Доля”.
Учитель. Сьогодні нас на уроці-дослідженні чекаєнепроста робота: простежити вплив батьків на Марусю і Гриця, з’ясувати,посилаючись на текст, генетичні причини Марусиної і Грицевої поведінки, способимислення, вибір ідеалів, розв’язати проблему каяття, провини перед батьками.
1. Учні записують тему та епіграф уроку(заздалегідь записано на дошці )
ІІ. Основна частинауроку
1. Актуалізація і корекція опорних знань
Щоб зацікавити старшокласників працювати над романом, класбув об’єднаний у дві групи, кожна з яких на основі виписаних цитат із роману,аналізуватиме відповідно сім’ю Чураїв і Бобренків.
ІІІ. Сприйняття йзасвоєння учнями навчального матеріалу
На дошку прикріплюємо заздалегідь приготовлені таблиці (уформі обручки – родина Чураїв, у формі трикутника – Бобренків).
Сім’яЧураїв
Звела їх доля, наче в нагороду
за те, що мали незглибимі душі.
незглибимі душі.
Така була красива
Він гордий був, молодичка,
Гордієм він і звався. вуста сміються,
а в очах печаль.
Чурай, той так: побачив свою долю,-
ось ти, ось я, тепер нас буде двоє.
Чурай, той так: побачив свою долю,-
ось ти, ось я, тепер нас буде двоє.
Пішов у смерть – і повернувся в думі.
Сім’я Бобренків
Затям, любов любов’ю, а життя життям.
/> />
Учитель.Подумайте і дослідіть, чому саме сім’ю Чураїв зображено у формі шлюбної обручки, а Бобренків – у формітрикутника?
При відповіді можете скористатись і своїми цитатами, виписанимиіз роману.
А зараз на уроці проведемо дослідження єдності між Марусеюта її батьками.
- Пригадайте, на кого схожою була Маруся?
(На матір схожа, тільки трохи вища.
Ті ж самі очі і така ж коса ).
- Чому в Марусиноїматері „в очах печаль”?
(Учні розказують про страшну смерть батька Гордія)
Учитель. Матері завжди навчають своїх дітей, застерігають їх, бо материне серцевідчуває біду наперед. Як ми можемо це простежити у романі?
(Амати знала. Мати все вже знала.
Недорікала, не випоминала,
атільки все їй падало із рук.
ОБоже мій, на кого ж ти, на кого
збагнітуваламолодість свою?! )
Мати…Які глибини скарбів містить вона в собі. Які перли філософської мудростівиносимо ми, читачі, із уст цієї молодої жінки, на долю якої випав такий важкийхрест?
(Чужадуша – то, кажуть, темний ліс.
Ая скажу: не кожна, ой, не кожна!
Чужадуша – то тихе море сліз.
Плюватив неї – гріх тяжкий, не можна.
Закрок до смерті, перед вічним сном,
одногопрошу:
умою дитину
некидайте словами, як багном!)
- Коли мати бачить, як побивається їїкровинка, яка не може осягнути своєю любов’ю зраду коханого, то вона повчаєМарусю:
(знайдітьце повчання, воно може допомогти не одній зневіреній душі )
— Вона й мені казала:
— Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози – не виходь на люди,
Болить душа – не виявляй на вид.)
Учитель. Усе життя матері з її серця б’є велике невичерпне джерелобезкорисливої любові до своїх дітей. Усе її життя – це терпіння, безмежна самопожертва…
— Простежте лінію самопожертви цієї матері
(Хайвін мої сльози запише…
Тихкілька яблук з маминого саду!
Ріднесенька,пекла ще й пиріжки.
Амати – й слова. Тільки почала
чогосьпро мене дбати, як про хвору.)
- Я десь читала, що найкращі діти – цеживі квіти на могилах батьків. Пам'ять, як і душа, вічні. Рідні й близькі не помирають,вони просто відходять в інший світ, щоб залишитися живими у пам’яті і вмолитвах.
- Як цю пам'ять про своїх таких молодихбатьків береже Маруся?
(матипомерла десь за півтора тижні після того, як помилували доньку)
(Булау мене мати, наче бджілка,
Теперя тут лишилася сама.
Цея убила, я! Її, хорошу.
Тай ношу її смерть у душі, як провину.
Повезлимою матір на білих волах,
Неоплакануматір, неоплакану матір.
Спочивай,моя мамо, там легше тобі.
Тамніхто не завдасть невигойної муки.
Апам'ять про нього на покуті
головоюна руки впала.
- Куди ти хочеш, в пекло чи у рай?
- Туди, де батько, де Чурай.
Пом’януі попелом розвіяного батька…
Іматір, що звела я у труну…
Тих,що душа не виговорює…
Гордія…Ганну і… Григорія…)
Із тих всіх цитат, які ми сплели в один терновий вінок,який замість фати надягла на голову Марусі Чурай Доля, ми можемо зробитивисновок…
Якийсаме?
(Учніповинні сказати про вічне каяття Марусі перед матір’ю, яка носить „її смерть удуші, як провину”).
- Пригадайте, яке останнє прохання булоМарусі до Івана, коли вона вже доживала свої пораховані дні?
(Прощо, Іване, я тебе попрошу, -
підиз могили сніг поодгортай).
І, напевне, Маруся вірить, що там, де вона швидкозустрінеться зі своїми найріднішими, вона буде щасливою, бо не знайшла свогощастя на землі, де панує бездуховність, міщанство.
(Десь, може, там зустрінемося ми.
Не буде рук – обнімемося крильми.)
-А чи відчуваєте ви перед своїми батьками вічний борг?
Якщо буде час, учень зачитає
Обов’язки дітей передбатьками
Батько й мати дали тобі життя і живуть для твого щастя.Бережи їх здоров’я і спокій. Не завдавай їм болю, прикрощів, страждань. Усе, щодають тобі батько й мати, – їх праця, піт утома. Умій поважати працю батьків.
Найбільше щастя для батька й матері – твоє чесне життя, працьовитість,а в шкільні роки – старанне навчання.
Принось у дім радість, оберігай щастя сім’ї. Якщо людивважатимуть тебе поганою людиною – це велике горе для твоєї матері й твогобатька.
По-справжньому любити батька й матір – це значить приноситив дім мир і спокій.
(За В.Сухомлинським)
IVПідсумокуроку
Учитель. Дорогі діти! Ви не встигнете озирнутися, як відцвітуть яблуні в садах,і в школі буде лунати для вас останній дзвінок. Пам’ятайтезавжди, коли буде вам важко і самотньо, прийдіть до батьків, вони допоможуть.Коли батьки далеко, візьміть у руки збірочку Ліни Костенко – і вам стане легше.
Звучить пісня на слова Ліни Костенко ”Життяіде…”
Учитель підводить підсумки уроку і виставляє оцінки.
V Домашнє завдання
Напишіть твір – роздум „Чи булащасливою Маруся Чурай?”
(до твору можна використати епіграф:
А що таке життя?
Чи те, що переждалось?
Чи все – таки життя –
Це те, що відбулось?
(Ліна Костенко)
ВИСНОВКИ
На основі спостереження детального аналізу роману у віршахЛіни Костенко “Маруся Чурай” можна впевнено констатувати, що цей твір,створений на національному ґрунті, продовжує фольклорні й літературні традиції,у ньому письменниці пощастило скласти неповторну, глибоку, психологічну,героїчну й романтично наснажену пісню про історію легендарної поетеси йпіснярки Марусі Чурай, реально відтворити реальні події в Україні середини XVIIстоліття, змалювати низку яскравих образів лицарів-звитяжників, які боролися заїї національне визволення.
Слід зазначити, що Ліна Костенко вміло вводить у мовуроману діалоговий характер поезії – прямий діалог з різними епохами такультурами, вписаність поезії в контекст світової культури, що впізнається йможе досліджуватись на всіх чинниках авторської манери. Червоною ниткою черезвесь роман чітко проявляється позиція громадянина й патріота в особі самогоавтора.
Заземлюючись у рідний ґрунт, використовуючи історичнийдосвід рідного народу, письменниця проводить ідею невмирущості духовнихцінностей народу, що надає її поетичним творам досить актуального звучання сьогодні,в час національного й культурного відродження України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Костенко Л. Вибране. – К.: Укр. письменник, 1989.
2. Костенко Л. Маруся Чурай: Історичний роман увіршах. – К.: Веселка, 1990.
3. Панченко В. Урок літератури. – Кіровоград, 2000. – С.85-120.
4. Бажан М. Поема про кохання і безсмертя //Літературна Україна. – 1980. – 4 березня.
5. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. – К: Дніпро, 1990.
6. Забужко Н. Вивчення роману Ліни Костенко “МарусяЧурай”
7. // Українська мова і література в школі. – 1989. – №№11-12.
8. Краснова Л. Поезія Ліни Костенко: Посібник длявчителів. – Дрогобич: Коло, 2001. – С. 129-155.
9. Дзюба І. Неопалима книга //Україна. – 1987. – №7.
10. Надурак С., Слоньовська О. Вивчення українськоїлітератури: Інтегровані уроки. – Харків: Ранок, 2004. – С. 176-184.