План:
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика системи освіти вАнглії: минуле і сьогодення
Розділ ІІ. Система початкової та середньої освіти вАнглії
Розділ ІІІ. Подальша та вища освіта в Англії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні, колианглійська мова є, практично мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана уВеликій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості длявипускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британськоїосвіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Сучасна системаосвіти в Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього,так званої подальшої і вищої освіти. Дошкільне виховання відбувається вшколах-яслях і дошкільних класах. Початковою освітою охоплюються діти з 5 до11-12 років. З 5 років діти відвідують дворічні школи для малюків(pre-preparatory school), з 7 до 11 років — початкові школи (primary,elementary або preparatory school). З 11-12 літнього віку для дітей починаєтьсяетап середньої освіти.
З середини 50-хроків в Великобританії почалась державна перебудова системи середньої освіти,яка незавершена й досі. У результаті в країні сусідствують декілька типівсередніх шкіл, значно відмінних одна від одної учбовими програмами і ціляминавчання. Для всіх типів шкіл законодавче закріплений єдиний освітній мінімум,який повинна дати школа. Також законодавче введена обов'язкова безкоштовнасередня освіта, яка завершується у віці 15-16 років. Випускники шкіл складаютьвипускні екзамени і отримують сертифікат про середню освіту GCSE (GeneralCertificate of Secondary Education). Цей сертифікат є достатнім для початкусамостійної трудової діяльності, але не дає права вступу у вищі учбові заклади.
Говорячи проісторіографію даного питання, ми можемо сказати, що досить довгий часанглійська система освіти перебувала в полі зору науковців, як зарубіжних, такі вітчизняних, російських та радянських. Певною мірою це можна пояснити частими,вже згадуваними реформами, про які писали в своїх працях такі вітчизняні таросійські науковці: Н. Воскресенмська, Б. Фульфсон, С. Коваленко. Питанням вихованняв англійських школах та проблемою навчання дітей з обмеженими можливостямизаймалися знову ж таки вітчизняні дослідники: О. Джуринський, Н. Лавриченко, О.Локшина, Л. Пуховська та ін. стосовно радянської історіографії, то ми б хотіливиокремити фундаментальну працю Н. Барбариги, присвячену переважно середнійосвіті в Великобританії. Серед західноєвропейських дослідників варто звернутиувагу на С. Братан, Е. Кейд, К. Робінс, О. Петерс, які присятили увагу питаннюпочаткової та вищої освіти в Англії.
Сучасні системиосвіти Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії відрізняються певнимидеталями, але основні їхні структури подібні, про що буде сказано приподальшому вивченні проблеми.
Тож таким чиномми можемо сказати, що об’єктом нашого дослідження є така західноєвропейськаострівна країна як Англія.
В якості предметавивчення виступає система освіти Англії.
Мета нашогодослідження:
- податичіткий наліз розвитку системи освіти в Англії;
- визначитиосновні освітні напрямки уряду Англії.
В ході дослідженняперед нами постає ряд завдань:
По-перше,докладно проаналізувати етапи розвитку англійської системи освіти.
По-друге,порівнево охарактеризувати систему освіти Англії.
По-третє,визначити основні пріоритети уряду стосовно освіти в країні.
По-четверте,визначити чим обумовлений розвиток освіти в Англії.
Розділ І.Загальна характеристика системи освіти в Англії: минуле і сьогодення
Говорячи просистему освіти вивчаємої країни не можна не згадати саму історію освітніхзакладів Англії. Так, вона має давню й розвинену систему освіти. Перші школиіснували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складуРимської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центрремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву ікерівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно зекономікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століттяуніверситети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час здекількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі,кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вонизалишались єдиними університетами в країні. Наступні університети з'явилисятільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальноїреволюції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни булаелітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.
З кінця XIXстоліття у Англії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчимивід академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створеннямНаціональної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічногосектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських [5; c.15].
Загалом, насучасному етапі, систему середньої освіти Англії можна зобразити таблицею:
Державні школи
Вік учнів
Приватні та незалежні школи
Вік учнів
Дошкільна освіта
Школи-дитсадки 2 – 5
Дошкільна освіта
(школи-дитсадки) 2 — 5
Початкова освіта
Школи для мальків
Молодша школа
5 – 7
7 – 11
Початкова освіта
Передпідготовчіготовчі школи
Підготовчі школи
5 – 8
8 – 13
Середня освіта
Середня школа (граматична, технічна, сучасна, об’єднана) 11 — 18
Середня освіта
Середня школа (паблік-скулз) 13 — 18
[23; c.38].
Кінець ХХ ст.став періодом активного реформування освітньої системи Великобританії. Сучаснірадикальні перетворення в освіті Англії розпочались з Акту Бейкера, прийнятогоурядом М. Тетчер у 1988 році. Реформа, за цим актом, здійснювалась на основісинтезу неоконсервативної та неоліберальної освітньої ідеологій. Провідною їїідеєю стало забезпечення високої якості освіти через введення освітніхстандартів ( національних навчальних програм, рівнів навчальних досягнень учнівкожного класу з кожного предмету, національних тестів з англійської мови,математики та природничих наук учнів 7, 11, 14, 16 – річного віку );запровадження ринкових механізмів в освітню сферу ( вільного вибору школи, їхдиференціації та інформаційного забезпечення, конкурентної боротьби за«клієнта» між навчальними закладами). Проте ця система зазнала певної критикисеред англійських освітян, які опираючись на те, що вона нехтує певнимипринципами соціальної справедливості на користь високої якості освіти «для небагатьох»; робить з вчителів не професіоналів, а «самозацікавлених індивідів»,котрі мінімізують свої зусилля у викладацькій діяльності, до того ж саміпедагоги не підтримали проведену реформу через що не було досягнуто бажаногорезультат, піддали її великій критиці.
Нова епохаосвітніх реформ розпочалась із приходом до влади у 1997 році лейбористськогоуряду Т. Блера. Їх нова освітня політика задекларувала свої наміри щодоповернення пріоритетності принципу рівності й соціальної справедливості.Провідну ідею неолебористської освітньої реформи сформульовано так: «Високівимоги та велика підтримка». Один з авторів даної реформи М. Барбер, зазначав,що успішність освіти прямо пропорційно залежить від характеру вимог та їїпідтримки владою.
Сучасний уряд Англіїнаполягає на абсолютній нагальності радикальних змін в освіті. Таке твердженнявони мотивують в першу чергу через необхідність переконання середнього класу вдієвості державної освітньої системи, у її спроможності задовольнити потреби уякісній освіті. Дана програма опирається на ряд принципів: амбіційні стандарти,децентралізація відповідальності, високий рівень інформанованості суспільстващодо результатів діяльності шкіл та чітко поставлені освітні цілі, звітність (передбачає інспектування ), втручання у справи шкіл у напрямі зворотному дорівня їх успішності ( нагороди, допомоги і т.д.).
Названі принципиа механізми освітніх реформ реалізуються в контексті чотирьох широкихстратегій, що безпосередньо стосуються ідеї забезпечення соціальної рівності тасправедливості в освіті. Коротко розглянемо ці основні стратегії. Перша –підтримка раннього розвитку дитини. Вона включає в себе такі напрямки: 1)запровадження програми «Впевнений старт», яка передбачає надання допомогибідним сім’ям для забезпечення нормального розвитку дитини; 2) гарантія кожнійдитині, починаючи з трьох років, права на отримання дошкільної освіти; 3)розробка та прийняття стандартів дошкільної освіти.
Друга – ценаціональні стратегії мовної та числової грамотності. Ним передбачене дужешироке коло заходів, основними з них є такі: 1) введення у початковій школіщоденних уроків з мови та математики, забезпечення яких включає детальнорозроблені навчальні програми, підручники, методичні посідки та спеціальнупідготовку вчителів; 2) вивчення та поширення передового педагогічного досвіду;3) інтенсивний моніторинг результатів запроваджених стратегій; 4) організаціявчасної додаткової допомоги «проблемним» учням і школам.
Третя стратегіяпередбачає перебудову середньої освіти. Так, урядом передбачені покращеннявикладання мови, математики та природничих наук, окрема увага має приділятись«проблемним » школам. Важливим кроком стала поява програм виправлення станусправ у школах з низькою успішністю. Цим програмам надається пріоритетнезначення як національною, так і місцевими освітніми адміністраціями. Важливуроль при вирішенні даного питання мають відіграти успішні школи, партнерство зякими має принести користь «проблемним » навчальним закладам. Для покращенняситуації в неуспішних школах будуть залучати також соціальних партнерів:бізнесові структури, громадські та релігійні організації. Дані методи дали своїрезультати, так, протягом останніх чотирьох років кількість неуспішних шкілпоступово зменшилась.
Оскільки в Англіїнайбільш проблемними залишаються школи великих міст, через їх різноманітнийнаціональний, етнічний та релігійний склад, то уряд розпочав втілювати в життяпрограму яка отримала назву «Високоякісна освіта в містах». Саме вона покликанаурегулювати та покращити навчання в місті. Вона включає в себе сім складових.Пропонуємо коротко розглянути їх. 1. «Обдаровані і талановиті» — запровадженняспеціальних національних навчальних програм для 10% найбільш обдарованих італановитих дітей. 2. «Усунення бар’єрів, що заважають навчанню» — передбачається введення в штат кожної школи посади консультанта (ментора), якиймає піклуватися про життя дітей за межами навчального закладу, вивчавобставини, що заважають навчанню. 3. «Підтримка позитивної поведінки» — створення у школах спеціальних підрозділів для боротьби з проблемами шкільногонасильства без виключення важковиховуваних учнів із школи. 4. «Школи-маяки» — поширення досвіду кращих шкіл. 5. «Спеціалізовані школи» — запровадженнядосвіду кращих спеціалізованих шкіл країни у навчальних закладах, щорозташовані у складних в соціально-економічному плані районах з метою зменшення«прірви» між рівнями їх навчальних показників. 6. «Міські начальні центри» — використання технічних та навчальних можливостей середніх шкіл для наданняосвітніх послуг всім, хто бажає, в межах даної комуни не тільки в шкільний час,а й у вечірній, недільні і святкові дні. 7. «Зони освітньої дії» — об’єднанняшкіл, що обслуговують складні в соціально-економічному відношенні території умережі, з метою інтеграції закладів початкової та середньої освіти такоординації всіх соціальних послуг на даній території [22; c.73-76].
Загалом важкосказати чи принесуть дані методи бажаних результатів, але вони мають великийпотенціал для подальшого розвиту міських шкіл. Самі ж автори реформи введенізаходи вважають успішними, оскільки за підрахунками уряду суттєво знизивсярівень відсіву зі шкіл та покращилось ставлення учнів до навчання, зрослаякість освіти, звузилась «прірва» між освітніми результатами школярів, щоналежать до різних соціальних груп. На нашу думку велика заслуга в отриманнітаких показників в першу чергу держави, яка встановила суворий контроль надзапровадженими реформами, та директорів і вчителів шкіл, які позитивновіднеслись до нововведень.
Окрім вищеперерахованих нововведень, владні структури планують кардинально зайнятисьорганізаційними питаннями роботи школи. Планується розставити акценти в такихпитаннях: більш глибоке вивчення зарубіжного досвіду та встановлення чіткогодержаного контролю над управлінням школою, принциповим залишається питання не«хто надає освіту» (тобто, у чиїй власності, державній чи приватній,громадській перебувають навчальні заклади), а «як забезпечити суспільніінтереси в освіті» [22; c.77].
Коли ми говоримопро реформування освіти, то не можемо не зазначити про національний навчальнийплан Англії, оскільки в цій країні він виконує функцію державного стандарту,який регулює рівень освіти встановлюючи її еталон. В Великобританії він отримавназву «The National Curriculum», закріплений Законом про державну освіту 1988р. і вперше впроваджений в школах Англії та Уельсу у вересні 1988 р. Контрольза дотриманням стандартів якості освіти в Англії здійснюється спеціальнимурядовим відділом освіти – The Office for Standards in Education (OFSTED), якийвідновлено 1993 р. його очолює Головний інспектор Інспекторату Її Величності.
Національнийнавчальний план спрямований на забезпечення широкої, збалансованої і системноїпрограми навчання. У ньому визначено, що учні повинні знати і чого їх сліднавчати з огляду на встановлені стандарти якості шкільних знань. Навчальнийплан виконує низку виконує низку важливих організаційно-педагогічних функцій.Ось головні з них: — у вступній частині чітко окреслюються головні напрямки тапедагогічні засади організації навчального процесу в початковій і середній школах;- подається визначення та пояснення термінів, які використовують у навчальномупроцесі вчителі та учні; — чітко визначається роль та обов’язки батьків унавчальному процесі; — визначаються державні вимоги та критерії оцінюваннязнань учнів та тестування.
Цей навчальнийплан декілька разів піддавався модернізації та змінам. Останнього разу вонивносились в 2000 р. У сучасному навчальному плані існує поділ шкільнихдисциплін на предмети ядра та базові предмети. До перших віднесено такі, що єобов’язковими для всіх учнів віком від 5 до 16 років (англійська мова,математика та природничі науки). До останніх належать дисципліни, котрівивчаються в початковій та основній школах (учні віком 5 – 14 років). До нихналежать дизайн та технологія, інформаційно-комунікаційні технології, історія,географія, іноземні мови, музика, мистецтво та дизайн, фізичне виховання,релігія та громадянство.
Зміст британськоїшкільної програми структурується відповідно до чотирьох основних етапівобов’язкової загальноосвітньої підготовки учнів. В англійському навчальномуплані розподіл шкільних дисциплін за ключовими етапами навчання такий:
Ключові етапи 1та 2: англійська: мова, математика, природничі науки, дизайн та технологія,інформаційно-комуікаційні технології, історія, географія, мистецтво та дизайн,музика, фізичне виховання, релігія.
Ключовий етап 3:англійська: мова, математика, природничі науки, дизайн та технологія,інформаційно-комуікаційні технології, історія, географія, мистецтво та дизайн,музика, фізичне виховання, одна з сучасних іноземних мов, громадянознавство,статеве виховання, релігія.
Ключовий етап 4:англійська мова, математика, природничі науки; фізичне виховання, а такожтехнологія, дизайн та технологія, сучасно іноземна мова, громадянство, статевевиховання, релігія.
До перелікусучасних іноземних мов, поданих у Циркулярі Департаменту освіти Англії, входятьмови країн Ради Європи і тих, що не належать до них.
Національнийнавчальний план складається з таких компонентів:
- навчальніпрограми (Programmes of stady);
- цілідосягнень (attainment targets);
- описирівнів опанування навчального матеріалу з окремих дисциплін (leveldescriptions).
Навчальнапрограма окреслює необхідний обсяг знань, а також уміння та навички, які учнімають набути протягом визначеного часу. Учителі зобов’язані виконувати цінормативні приписи. Навчальна програма містить також і певні методичнірекомендації та вказівки щодо джерел додаткової інформації для вчителів таучнів.
Цілі досягненьзагальноосвітньої підготовки визначають очікувані результати, яких учні маютьдосягнути після завершення певного етапу навчання. Наприкінці навчаннявідповідність навчальних досягнень учнів вимогам і нормативам шкільної програмиперевіряється іспитами на здобуття свідоцтва про загальну середню освітузвичайного і вищого рівнів (GCSE).
Описи рівнівопанування навчального матеріалу з окремих дисциплін, по суті, визначаютьстандарти опанування змісту шкільної програми.
З метою отриманняоб’єктивних даних про рівень опанування освітніх стандартів проводитьсяобов’язкове для всіх учнів оцінювання навчальних досягнень. Критеріямиуспішності в опанування знань є здатність учнів вирішувати типові(стандартизовані) завдання, які практикуються наприкінці кожного з ключовихетапів навчання. Учні обирають декілька предметів для складання іспитів GCSE,серед яких обов’язково має бути математика та англійська мова [21; c.76-78].
Незважаючи натаку чітку структуру побудови Національного плану та контроль над йоговиконанням на державному рівні, він не позбавлений недоліків та проблемнихпитань.
Окрім того, щоконтроль над навчанням відбувається на державному рівні, важливу роль виконуютьі шкільні управлінські ради. Доказом того, що шкільним радам відведена значнароль, стало створення організацій, котрі їх об’єднують: Національна асоціаціячленів шкільних рад і менеджерів, Національна Рада шкільних рад та ін. доосновних їх завдань ми можемо віднести такі: — консультації по навчальномуплану, персоналу, дисциплінам; — підтримка директора та персоналу школи; — представленняінтересів дітей; — зв'язок з середовищем, привнесення ідей зовні; — участь вшкільних справах; — представлення інтересів викладачів; — представленняінтересів общини; — запобігання впливу політичних партій на органи управлінняшколою; — вплив на шкільну політику; — підтримувати мораль та благополуччяшколи; — представляти церву; — оцінка ефективності використання ресурсів школи.
Роль шкільних радпоступово збільшується і як наслідок, вони тали проміжною ланкою між місцевоювладою та школами [14; c.77].
Таким чином, миможемо сказати, що англійська система освіти дійсно витримана часом, оскількивона пройшла довгий і складний етап реформ та різноманітних інноваційнихнововведень, але на цьому англійський уряд не зупиняється. Важливим кроком унаведенні порядку в закладах освіти, є їх контроль не лише на державному, але іна шкільному рівні (Шкільні управлінські ради). Позитивним є певнарозмежованість навчальних вимог до учнів з різним рівнем успішності. Тож миможемо зазначити, що така політика уряду має принести позитивні результати, прощо говорять і самі автори реформ опираючись на певні соціологічні дослідження.
Розділ ІІ. Системапочаткової та середньої освіти в Англії
Обов'язковаосвіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4років можуть ходити в дитячий садок.
Початкова школанайчастіше 6-класна — має два цикли: 2 і 4 роки. Державні школи ВеликоїБританії в цілому забезпечують добру загальну освіту. Політика уряду спрямованана повсюдне підвищення освітніх стандартів [17; c.24].
Поряд іздержавними існують приватні школи та інші заклади освіти, як звичайні, так іінтернатні. Дуже часто батьки віддають перевагу навчанню своїх дітей уприватних закладах. Сьогоднішні приватні школи беруть свій початок відпублічних шкіл. За законом всі незалежні школи, що мають більше п'яти учнів увіці до 16 років, проходять реєстрацію в Департаменті освіти й працевлаштуванняDfEE (Department for Education and Employment), що робить для них обов'язковимивсі державні нормативи. Незалежні школи мають право формувати свої навчальніплани, виходячи з особистих запитів учнів.
Окрім обов’язковихпредметів (англійської мови та математики) у початковій школі в Англії, завибором батьків, вивчають історію, географію, музику, мистецтво та природознавство[1; c.200]. Вивчаючи молодшу і середню школу ми не змогли не звернути увагу, натак звані «англійські парадокси» — цікаві нововведення в англійських школах,створені з метою покращення навчання. Пропоную коротко ознайомитись з деякимиіз них:
— штраф запропущені заняття. Даний засіб контролю школярів був введений через постійніпропуски уроків учнями, які разом з батьками відпочивають за кордоном. Так, запідрахунками через сімейні обставини учень початкової школи пропускає всередньому 17 днів на рік, учень середньої школи – 23 дні. Потім дитина не моженаздогнати однокласників, тому доводиться займатися додатково. Відтепер братидитину з собою можна лише з дозволу директора школи і не більше ніж на 10 дніву році. За порушення даних вимог накладатиметься на батьків штраф у розмірікількасот фунтів.
— штраф задвійки. Відтепер батьки учнів, які не встигають, повинні платити школі 500фунтів стерлінгів на рік.
— таємницігеометрії. Через те, що батьки не завжди в змозі допомагати дітям з алгебри тагеометрії, були введені пробні, так звані, вечірні математичні курси длябатьків. Створені силами місцевих вчителів, вони розраховані на 10 тижнів,упродовж яких «студенти» повторюють основні теми шкільної програми, анаприкінці можуть здати тест, аналогічний випускним іспитам у коледжі. Теперпланують організувати схожі курси з інформатики та англійської мови.
— прагненнятворчості. Підлітки з неблагополучних районів отримали можливість розвинутисвої творчі можливості, попрацювавши разом з найвідомішими вченими,художниками, режисерами. Спеціальна програма, розрахована на три роки, охопитьблизько 40 районів країни [20; c.23-24].
Ці досить цікавіі дієві нововведення, на нашу думку, мають принести бажані результати.Акцентуючи увагу батьків на проблемах їхніх дітей, та допомагаючи при їхвирішенні, держава робить позитивні кроки в наданні якісної освіти. Загалом, мивважаємо, що такі методи роботи з учнівським колективом були б досить дієвими іна території нашої держави, при наявності відповідної підтримки, фінансуваннята нагляду з боку керівних органів влади.
Подовжуючи далірозгляд питання, ми можемо зазначити, що середня школа, що завершуєтьсяекзаменами GCSE, п'ятирічна і її закінчення не дає права вступу до вузів,оскільки спочатку необхідно закінчити шостий клас (sixth form) середньої школиі скласти екзамен на сертифікат GCE — А level (General Certificate of EducationAdvanced Level) — загальний сертифікат про поглиблений рівень освіти. У деякихшколах для отримання сертифіката GCE — А level вчаться 2 роки. Якщо порівнюватинашу систему освіти і англійську, то сертифікат про середню освіту GCSEвідповідає нашому атестату зрілості, а сертифікат GCE — А level відповідаєдиплому про закінчення підготовчого курсу вузу. Відмінність в тому, що англійський«атестат зрілості» на відміну від нашого не дає права на вступ довузу. Терміни «шостий клас» (sixth form) і «програмиА-рівня» (A-levels courses) є в Великобританії загальними для позначеннярізних програм і курсів, що ведуть до отримання сертифіката GCE — А level. Дляпідготовки до вступу у вузи в Великобританії, крім шкіл, є коледжі шостогокласу (sixth form college), коледжі подальшої освіти (college of furthereducation) і коледжі третього рівня (tertiary college), де викладаються нетільки освітні предмети шостого класу, але і надається професійна освіта(vocational courses) [8; c.87-88].
Термін«подальше навчання» (further education) у Англії відноситься допродовження освіти після закінчення обов'язкового навчання (після 16 років) запрограмами, що не ведуть до отримання наукового ступеню або його еквівалента.Як правило, це:
Ø академічненавчання, в результаті якого отримують сертифікати GCE-A level або GCE-AS levelз декількох предметів (зазвичай, не менше трьох). Ці сертифікати надають правовступу до британських університетів;
Ø професійненавчання, в результаті якого отримують NVQ (National Vocational Qualification).Успішне закінчення цих курсів дає можливість почати професійну діяльність увибраній учнями області;
Ø професіонально-академічненавчання, в результаті, якого отримують GNVQ (General National VocationalQualification). Успішне закінчення цих курсів дає можливість як початипрофесійну діяльність у вибраній вами області, так і продовжити навчання вуніверситеті, але треба враховувати те, що британські університети при прийомівіддають перевагу власникам GCE-A level або GCE-AS level сертифікатів [12;c.4].
Післясередняосвіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншимиколеджами, програми яких мають чітку фахову орієнтацію. Чимало їхпідпорядко-вано Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). ПершийВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національнийВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони дещо відрізняються і суворістю вимог довступників.
Середня освіта у Англіїдля тих хто бажає навчатися в університетах триває найчастіше 13 років, дваостанніх з яких присвячуються поглибленому вивченню дисциплін, котрі ученьпланує обрати для студій у Вищих закладах освіти. У старших класах учні ділятьсяна дві основні групи групи і далі навчаються за двома різними програмами:гуманітарної і природничо-математичної освіти. У середніх технічних школахдається загальноосвітня, загально технічна і початкова професійна підготовка.
Основними типамисередніх спеціальних навчальних закладів стали регіональні, районні та місцевіколеджі. Причому ще з 50-х р. регіональні коледжі розглядались як середніначальні заклади підвищеного типу, котрі забезпечували лише для невеликоїкількості своїх студентів освіту, яка прирівнювалась до вищої технічної.
Реорганізаціясередньої школи привела до виникнення у великих містах єдиних або комплекснихшкіл (comprehensive schools) для навчання дітей віком від 11 до 18 років заєдиною для всіх учнів програмою. У багатьох районах ідея єдиної для всіх шкілпрограми призвела до появи нижніх шкіл (lower schools) для дітей 11-14 років іверхніх шкіл (upper schools) для дітей 14-18 років [23; c. 43-45].
Стосовнопредметів, які викладаються в середній школі, то їх спектр досить різноманітний.Так, якщо говорити про приватні школи, то там велика увага приділяєтьсяакадемічній підготовці, тому поширеними є такі предмети: різноманітні мови,література – англійська та всесвітня, історія та мистецтво, математика тафізика, хімія і біологія, географія і геологія, комп’ютерні технології іпсихологія, філософія і економіка, живопис і дизайн. У приватних школах дляхлопців є церква, басейни, тенісні корти, конюшні, великі бібліотеки,музикальна, балетна, художня студії.
Навчальні групизовсім маленькі – не більше 10 – 15 чоловік, тому педагоги можуть приділитикожному учню більше часу. Велика увага надається розвитку творчих можливостейшколярів, а також спорту. Англійці вважають, що спортивна боротьба формуєсильний характер, тому заняттям зі спорту приділяється велика увага.
В усіх школахформа є обов’язковою, а в деяких дівчатам заборонено користуватись косметикоюта прикрасами, робити складні зачіски. Тих, кого спіймали при палінні натериторії школи, перед тим як відрахувати декілька разів попередять, але завживання алкоголю чи участь у бійці виганяють відразу. [1; с. 201].
Існує ще такзваний загальноосвітній рівень, котрий призначений для підготовки студентів доздачі екзаменів на підвищеному рівні задля отримання загального свідоцтва про освітупо 1 – 2 предметам економічного циклу. Навчальний план цього відділу включаєтакі предмети як: англійська мова, історія економіки, економіка, управління,соціальна структура суспільства. Він розрахований на два роки. На цей відділвступають випускники шкіл у віці 16 років та вище, корті закінчили середнюосвіту і отримали Загальне свідоцтво про освіту на звичайному рівні (занглійської мови та трьох інших предметів шкільної програми). Програмоюпередбачено вивчення 1 – 2 із перерахованих вище предметів та складання напідвищеному рівні. Ті, хто успішно склав іспити отримують звичайний«національний сертифікат» в області суспільного адміністрування (OrdinaryNational Certificate in Public Administration – ONCPA).
Назагальноосвітній рівень можуть, як виключення, прийматись також молоді люди увіці 19 років. Але в такому випадку потрібний спеціальний дозвіл директораколеджу. Загалом, ті, хто навчаються на цтому відділі, як правило, суміщаютьзаняття в коледжі з роботою. Саме тому уроки відбуваються або в вечірній час,або в певні дні тижня [23; c.50-51].
Є у Англії йспеціальні школи для обдарованих дітей – як приватні так, так і державні.Найбільш відомі школи церковно-хорового співу, музичні, балетні, школидраматичного мистецтва. У більшості з них можливе навчання на пансіоні. Більшістьмає солідний досвід роботи з учнями з-за кордону. Крім цього, існує мережа шкілдля дітей з обмеженими можливостями. Сьогодні школи і освітні заклади, якііснують в Англії, призначені для навчання дітей з наступними проблемами:глухота (висока ступінь втрати слуху); сліпота (висока ступінь втрати зору);фізичні відхилення, виражені складності в навчанні, низька успішність іскладність в спілкуванні,; фізичні недоліки без проблем у спілкуванні йздатності до навчання від середнього до високого ступеня; аутизм; дезадаптаціядо оточуючого середовища (діти з проблемами поведінки, включаючи неадекватноагресивних); послаблені діти (наприклад, з серцевими та іншими захворюваннями);діти, котрі відновлюють своє здоров’я після лікування в лікарні.
Управляють такимишколами Координаційні ради, які складаються з невеликої кількості представниківмісцевого Комітету освіти, батьків, вчителів, представників місцевої громади.Директор школи зазвичай являється председателем. Кількісний скал Ради залежитьвід розмірів школи.
В спеціальнихшколах найчастіше навчається невелика кількість учнів (80% із них нараховуютьвід 26 до 125 учнів). В усіх школах, згідно закону, має працювати координаторпо спеціальній допомозі, який має право на огляд дитини й складання висновкупро необхідну їй спеціальну допомогу, котру отримують в межах відповіднихзакладів.
Рішення пронаправлення дитини на спеціальне навчання приймається в два етапи:
1) виявленнянеможливості навчання дитини в масовій школі;
2) вибірконкретної спеціальної школи, в якій можуть бути ефективно вирішені проблемидитини.
Дитина з чітковираженими фізичними та психічними вадами зазвичай оглядається задовго додосягнення нею шкільного віку. Незважаючи на таку чітку організацію система спеціальноїосвіти продовжує розвиватись, маючи за основну мету максимально ефективненавчання особливих дітей, засвоєння ними певної освітньої інформації [7;c.97-99].
Таким чином,підводячи підсумки даного розділу, ми можемо сказати, що загалом початкова тасередня освіта в Англії й надалі певною мірою залишається традиціоналісткою.Так, такі тенденції найбільш явно прослідковуються в приватних школах (окременавчання хлопців і дівчат, наявність строгої системи виховання, форма і т.д.).Варто також відмітити, що велика увага при навчанні приділяється батьківськомувихованні, особливо в початковій школі. Позитивним моментом освітньої системиАнглії є наявність спеціалізованих шкіл для дітей з обмеженими можливостями.Саме там особливі учні можуть навчатися фактично на одному рівні, невиділяючись через певні вади, а також мають змогу отримати відповідну освіту,яка дозволить їм повноцінно приймати участь у житті суспільства.
Стосовносередньої освіти, то в Англії вона досить різноманітна і представлена переважноколеджами. Саме по їх закінченні можна отримати атестат, який надає правороботи в певній галузі. Система середньої освіти також довго перебувала в станіреформування, що вилилось у наявність різних за специфікою та кваліфікацієюсертифікатів. Те, що існують різноманітні заклади освіти, приватного тадержавного типу, надає можливість широкого вибору учнями та їх батьками: денавчатись і яку спеціальність отримувати, а мала за кількістю учнів група,дозволяє педагогу кожному приділити увагу. Саме цієї останньої якості освітніхзакладів гостро не вистачає українським школам, на що звичайно, варто звернутиувагу. Проте, нажаль, це питання не є проблемним в даній роботі.
Розділ ІІІ. Вищата подальша освіта в Англії
Традиційну основубританської системи вищої освіти становлять університети, політехнічнінавчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівеньавтономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику увищій освіти здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальнихресурсів. Посередницькі функції між урядом і університетами на три радиуніверситетських фондів (Англії, Шотландії, Уельсу). До складу цих рад входятьпредставники закладів вищої освіти з регіонів Англії, шкіл та ліцеїв, роботодавців.З 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатись якістьнавчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні єкомітет ректорів, який з 192 р. перейменований на Комітет з якості вищоїосвіти.
1993 р. уВеликобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти: 76університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри таколеджі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентіві карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щобвищий заклад освіти міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет»,він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, зних понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня.[12; c.7].
Саме післяотримання сертифіката GCE-A level починається етап вищої освіти для молоді.Термін «вища освіта» у Англії відноситься до програм, метою яких є присудженняступеня: бакалавра (Bachelor degree), магістра (Master degree) або доктора(Doctoral or PhD degree).
З великоїавтономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бовипускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Хоч у країнідотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюютьквоти місць (держсекретар з освіти – для вчителів, департамент охорони здоров’я– для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільнихмісць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самимнавчальним закладом освіти. Право на квотування мають і органи розподілу фондіві ресурсів. Лише три університети (Оксфорд, Кембридж і Дахам) проводять дляабітурієнтів конкурсні вступні екзамени [5; c.97-99].
В англійськихвузах нема єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою залежитьвід вступника до вищого начального закладу, від його довузівської підготовки,від показників у свідоцтві про освіту. Отримавши середню освіту, абітурієнтпроходить співбесіду і тільки тоді вирішується, чи складатиме він екзамени з3-4 предметів. Співбесіда має виявити обдарованість і мотивації майбутньогостудента, а також його соціальний облік (систему ціннісних орієнтацій) [12;c.7].
Якщо оцінкивступника не цілком відповідають прийомним вимогам, університет можезапропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно –від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, алездебільшого їхнє завдання – удосконалення англійської мови відповідно доакадемічних вимог, а також вироблення навичок навчання.
У Англії системавищої освіти дворівнева. Перший етап – це отримання ступеня бакалавра увибраній області науки і професійній діяльності. Ступінь бакалавраприсуджується після 3-4 років навчання на денному відділенні університету,інституту або коледжу. Другий ступінь веде до отримання ступеня магістра тадоктора.
Навчаннярозпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправдіначальний рік коротший. Кожен заклад вищої освіти автономний у тривалості навчальногороку за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні,кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята. Навчальний рікподіляється на три частини, але в останній більшість закладів вищої освітискорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на переглядматеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має середні канікули(до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Такожуніверситетам притаманний двосеместровий рік з канікулами між семестрами.Стосовно кількості та розподілу навчальних годин (лекцій, семінарів, різнихлабораторних робіт тощо), то вони визначаються самим університетом [19;c.88-91].
Одним з найбільшцінних елементів англійської методики навчання педагоги вважають тьюторськийметод, який передбачає регулярні заняття 1-2 студентів (в нових університетах5-6 студентів) з викладачем – тьютором, протягом всього навчального курсу.Тьюторські заняття проводяться викладачами (окрім професорів), аспірантами,спеціалістами-практиками. Їх відвідування є обов’язковим. Кожного студентаофіційно прикріплюють до тьютора, який тримає у полі зору успішність студента,формування його особистості як спеціаліста.
Велика увагаприділяється самостійній роботі студентів. Вона спеціально планується ірозглядається як справа надзвичайно важлива. Серед форм самостійної роботидомінує робота бібліотеках, які відкриті і в канікулярний час, адже деякіуніверситети вимагають здати реферати за два тижні до закінчення канікул. [42;c.75-76].
Викладачіподіляються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальноїроботи, вони повинні проводити наукові дослідження, але частка останніх увсьому робочому часі викладачів залежить від виду вищого навчального закладуосвіти й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу нелише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програмикурсів. Силами адміністрації закладів вищої освіти і зовнішніх атестаційнихорганів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладача.
Кожен вищийначальний заклад автономний у встановленні методів контролю роботи і знаньстудентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводитьпоточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання проперехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклустудент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2,Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2б,Division 2) чи найнижчу (Class 3) [1; c.204].
Щоб отриматиступінь бакалавра, необхідно провчитися три роки. Однак є ступені для одержанняяких необхідний ще й досвід практичної роботи, тоді строк навчання зростає.Такі вимоги стосуються наприклад дизайнерів, яким потрібно пройти підготовчийкурс, а потім — основний трирічний. Для одержання ступеня в області медицини,стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.
Ступінь бакалаврадозволяє отримати хорошу позицію в середній інженерно-технічній ланці або середнійкерівній ланці приватної (чи державної) компанії, промислового підприємства абовідкрити приватну практику (юрист, медик). У деяких областях професійноїдіяльності – це вищий ступінь, який не вимагає подальшого навчання. Ступіньбакалавра є необхідною умовою для продовження навчання за програмою навчання запрограмою магістра і доктора.
Вчені ступені уАнглії присвоюється студентам, що успішно завершили курс навчання. Формальноступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняютьсяодне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацієюуніверситету, що їх присвоїв.
Пропонуємокоротко ознайомитись з основними вченими ступенями Англії:
ВА — бакалавргуманітарних наук;
BEd — бакалаврпедагогічних наук;
EEng — бакалавр технічнихнаук;
BSc — бакалаврприродничих наук;
LLB — бакалаврправа;
BMus — бакалаврмузики;
ВМ — бакалаврмедицини.
Вартовраховувати, що інколи назви в різних університетах, через їх автономність,різні.
Для переходу зпершого рівня на другий – магістерський – необхідно виконати досить високіакадемічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрізнання з предмету спеціалізації. Із цього правила є винятки, коли на другийрівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималогодосвіду праці з обраного фаху. Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв (МА=Master of Arts), магістри наук (MS=Master of Science), магістри бізнесу тауправління (MBA=Master of Business Administration), магістри права (LLM=Masterof Law).
Дослідницькаробота під загальним керівництвом одного з професорів університету звичайнотриває 1-3 роки, завершується серією публікацій у наукових або спеціалізованихжурналах і захистом дисертації. Ступінь магістра приблизно відповідає нашомудиплому про вищу освіту [26].
Найвищаакадемічна кваліфікація в країні – докторська. Доктор має два рівні. Першийдокторський ступінь – доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отриматив багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право.За нормою програма PhD вимагає трьох років денних занять після отриманнябакалаврського диплома високого рівня (з відзнакою). За правилами, однак, неможна приступати до виконання програми PhD без попереднього отримання диплома(кваліфікації) магістра з науковим ухилом чи диплома поглибленого навчання.Характерно, що більшість університетів Англії вимагає від осіб без досвідуведення наукової роботи попереднього запису на магістерські програми. Якщокандидат під час їх виконання засвідчує здібності і швидко прогресує, йогозгодом переводять на докторську програму.
Національного чицентрального регулювання програм на PhD в країні немає. Вищі заклади освітицілком автономні у цій справі. Вчена рада закладу має право присуджувати усізвання і дипломи, включаючи докторські. Серйозні наукові установи, наприклад,Королівські інститути, мають подібні права від Королеви. Немає жодних обмеженьщодо віку, статі, національного походження тощо для вибору кандидатів напрограми [5; c.174-178].
Під час навчанняаспірант може виконувати у закладах вищої освіти оплачувану працю, мативідрядження для проведення наукових досліджень в інші навчальні заклади, тощо.
У гуманітаріївпрограма PhD – це, переважно, самостійні дослідження. У багатьох профілях вонапередбачає відвідування складних і важливих спецкурсів, засвоєння методикидосліджень, тощо. Все це визначає сам вищий навчальний заклад за своїмистандартами. Таке навчання завершується екзаменами чи тестом, який складаєтьсяписьмово, усно чи комбіновано.
Створеннядисертації високої якості є головною вимогою для отримання PhD. Назвазатверджується керівником, а якщо треба, то й закладом вищої освіти, фіксуєтьсяв офіційних документах аспіранта. Він має також написати анотацію та короткустаттю про дисертацію для участі в засіданнях, де буде аналізуватися йогоробота. Вона має носити обов’язково самостійний дослідницький характер. Змістдисертації повинен засвідчувати помітний науковий внесок аспіранта у темудослідження, оволодіння ним науковою методологією та апаратурою, навичкикритичного аналізу та співставлень. Віна повинна бути написана як монографія,містити повну бібліографію і мати належні посилання. Її розглядають дварецензенти: один – самого вищого закладу освіти, де вона виконувалась, а другий– певної зовнішньої організації. Рецензію маже робити також науковий керівник.
Рецензенти вільніу вимогах до аспіранта і саме рецензенти можуть дійти висновку, що рівеньроботи не відповідає вимогам для PhD, рекомендуючи присудити лише ступіньмагістра філософії (MPhil).
Перед захистомдисертація обов’язково повинна експонуватись в бібліотеці вищого навчальногозакладу для ознайомлення з нею наукової громадськості. Копія анотаціїпублікується у списку захищених дисертацій.
У багатьохкраїнах існують кілька шляхів руху до наукового ступеня доктора, але у Англіївикористовується лише описаний варіант, а інших немає. Ступінь доктораеквівалентний нашому ступеню кандидата наук. Поняття доктора наук (як у нас) вАнглії не існує [8; c.97].
Другимдокторським ступенем у Англії є «вищий докторат» (Higher Doctorate), якийприсуджується людям, котрі зробили значний внесок у певну царину досліджень напідставі його опублікованих праць.
Другий докторат –це найвищий науковий ступінь в країні. Заклади вищої освіти вирішують можливістьйого надання лише на підставі багатьох публікацій, які не заперечно свідчатьпро великий науковий доробок певного визнаного і відомого науковця.
В Англії існує ізаочна освіта. В основі програми такого лежить принцип самостійності… Деякікурси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяютьстудентам будувати навчання за своїм розсудом. Навчальні програми інших вищихшкіл, таких, як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайностудент займається вдома, спираючись на цілий ряд спеціально розробленихосвітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної абоелектронної пошти. Для заочної освіти починають застосовуватися й інші засобикомунікації: телебачення, відео, Інтернет. Проте не на всіх курсах готовлять доодержання кваліфікацій, що відповідають національним і міжнародним стандартам.Більше 50 університетів пропонують заочні програми пост-дипломного навчання.Вступні вимоги в різних навчальних закладах різні, але, як правило, необхіднийвчений ступінь першого щабля (бакалавр) або її еквівалент.
До начальнихзакладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритийуніверситет, Національний коледж подальшої освіти [26].
Таким чином, мибачимо, що система вищої освіти Англії має багато відмінностей в порівнянні знашою. Це пояснюється, в першу чергу, повною автономією вищих навчальнихзакладів, які мають право на самостійне встановлення навчальних програм,надання дипломів та наукових ступенів. Тьюторська система, якою не дармапишаються англійські університети, звичайно ж є досить дієвою і практичною,адже незмінним залишається той факт, що англійські випускники вищих навчальнихзакладів являються одними з кращих у світі, а їх дипломи містять доситьакадемічний характер.
Висновки
Підводячипідсумки нашої роботи хочеться в першу чергу зазначити, що англійська системаосвіти являється дійсно однією з кращих у світі. Проведені часті реформи тадоопрацювання навчальних планів дозволяють їй бути конкурентоспроможною наєвропейському ринку освіти. Очевидним достоїнством освітньої системи Англії єїї виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїмуподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при бажаннівибрані предмети і напрямки можна замінити.
Такий розвитокосвітньої системи Англії обумовлений в першу чергу міцними традиціями даноїкраїни, великою зацікавленість уряду у вихованні і достойному навчанні своїхгромадян. Певною мірою ми не можемо відкидати фактор самостійності таіндивідуальності навчальних закладів, особливо тих, які надають вищу освіту.
Стосовно етапіврозвитку системи освіти Англії в ХІХ – ХХІ ст., то ми б хотіли виділити основнідев’ять:
1) 1894 р. –реформи Д. Брайса (було зроблено крок до централізації закладів середньоїосвіти та створена так зване Відомство освіти);
2) 1902 р. –прийняття Закону Бальфура (створена державна початкова і середня школи,відкриті граматичні школи; створені місцеві органи народної освіти);
3) 1918 р. –закон Фішера (ведемо безкоштовне навчання в загальноосвітній школі);
4) 1926 р. –зміна системи державної шкільної освіти (загальноосвітня школа булареорганізована на загальну початкову та середню);
5) 1944 р. –закон Батлера (обов’язкове безкоштовне навчання для дітей віком від 5 до 15років та ведення трьох етапів навчання: початкового, середнього та подальшого);
6) 1957 р. –вводиться система загальної середньої освіти (середня освіта в Англії стала нетільки обов’язковою та безкоштовною, але й загальною);
7) 1988 р. –Закон про реформу освіти (головна його мета – підвищити якість освіти);
8) 1997 –2001 рр. – епоха освітніх реформ Т. Блера (спрямовані на покращення системипочаткової освіти);
9) Сучасність– реформація всієї системи освіти спрямована конкурентоспроможність в Європі.
Характерно, щопріоритет, головним чином, робиться на наданні якісної освіти, котра можезадовольнити вимоги англійського суспільства і, в першу чергу, працедавців.Велика увага приділяється питанню особистості та її вихованню, при чому неостанню роль в цьому процесі займають батьки, особливо в молодшій та середнійшколі.
Вивчаючи системуосвіти Англії, ми можемо говорити про розгалуженість закладів дошкільної,початкової, середньої та вищої освіти. Не малу роль відіграють школи для дітейз обмеженими можливостями, для яких характерний свій навчальний план таконтроль з боку держави.
Таким чином, миможемо зазначити, що система освіти Англії, хоча й змінювалась тавдосконалювалась, проте залишилась вірною певним традиція і переконанням. Інадалі на перше місце ставиться особистість, а провідною метою освітизалишається її розвиток. Така тенденція в першу чергу прослідковується внаявності різноманітних музикальних, балетних, художніх студій, які покликаніформувати творчу, ініціативну та разумну людину. Людину ХХІ століття.
Списоквикористаної літератури:
1. АбрамоваТ. Чисто английское образование // Народное образование. – 2007. — № 1. –с.200-204.
2. АлексєєваО. В. Сучасні тенденції виховання та освіти в розвинених країнах світу //Педагогіка і психологія. – 2004. — № 3.- с. 119 – 124.
3. АндрееваГ. А. Инновационные процессы содержании педагогического образования а Англии //Педагогика. – 2003. — № 6. – с. 97 – 105.
4. Білова В.Етапи реформування шкільної освіти Великої Британії (кінець ХІХ та ХХ ст.) //Рідна школа. – 2005. — № 4 (квітень). – с. 78 – 80.
5. БрайтонС Общество и образование. – М.: Прогресс, 1989. – 197 с.
6. Британскаяшкола меняет имидж, но остаётся верной традициям // За рубежом. – 1999. — № 3.– с. 203 – 206.
7. Быков Д.А. Обучение детей с ограниченными возможностями в США и Великобритании //Педагогика. – 2004. — № 6. – с. 94 – 98.
8. ВоскресенскаяН.М. Педагогические исследования в Великобритании // Педагогика. – 2004. — № 1.– с. 89 – 99.
9. ДемченкоО. Співпраця сім’ї і школи у вихованні підростаючого покоління у ВеликійБританії // Директор школи. – 1999. — № 8 (56). – с.11.
10. Державніосвітні стандарти Великої Британії // Директор школи. – 2001. — № 17 (травень).– с. 11 – 13.
11. Іванюк Т.Освітні реформи Великобританії 80 – 90-х р. ХХ ст. // Педагогічна газета. –2002. — № 1. – С. 7.
12. Інформаціяпро освіту в освіті: Великобританія // Директор школи. – 2002. — № 35(вересень). – с. 1 – 8 (вкладка);
13. КурдюмоваИ.М. Местные органы управления образованием в Великобритании // Педагогика. – 1998.- № 7. – с. 111 – 118.
14. КурдюмоваИ.М. Школьные управляющие советы: опыт Великобритании // Народное образование.– 2002. — № 6. – с. 74 — 78.
15. КурдюмоваИ.М. Инспектирование школ в Великобритании // Педагогика. – 2001. — № 3. – с.80 – 85.
16. ЛокшинаО. Підходи до реформування середньої освіти у Великій Британії // Освіта іуправління. – 1999. — № 3. – с. 203 – 206.
17. ЛокшинаО. Гекаченко Ю. Система шкільної освіти сполученого королівства Велика Британіята Північна Ірландія // Історія в школі. – 2001. — № 7. – с. 7.
18. ЛокшинаО. Про розвиток шкільної освіти Англії на сучасному етапі // Педагогіка іпсихологія. – 2001. — № 2. – с. 119 – 127.
19. НовиковаА.А. Медиаобразование в англоязычных странах // Педагогика. – 2001. — № 5. – с.87 – 91.
20. ПечатніковаЛ. Англійські парадокси // Шкільний світ. – 2005.- № 38 (жовтень). – с. 23 –24.
21. РемезовськаН. Національний навчальний план як чинник стандартизації шкільної освіти вАнглії та Уельсі // Рідна школа. – 2008. — № 1/2.- с. 76 – 78.
22. СбруєваА. Досягнення, проблеми та перспективи англійської освітньої реформи (кінець ХХ– початок ХХІ ст.) // Рідна школа. – 2003. — № 6. – с. 73 – 78.
23. Среднее исреднее специальное образование в современной Англии. – К.: Одесса: Вища школа.Главное изд-во, 1985. – 127с.
24. СтаровойтС. Особливості сучасної освітньої системи у Великій Британії // Рідна школа. –2004. — № 1 (січень). – с. 75 – 76.
25. Шортт Д.Моральне та релігійне виховання в школах Англії // Людина і світ. – 2002. — №10. – с. 39 – 50.
26. www.Wikipebia.ru