Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Педагогічний інститут
Кафедра соціальної педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
Виконала: студентка ІІІ курсу
групи СП-38
Романюк Лариса
Івано-Франківськ
2007р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Захист правдітей як соціально-педагогічна проблема
1.1 Теоретичні аспекти правдітей в Україні
1.2 Нормативно-правовезабезпечення прав дітей
1.2.1 Конвенція ООН проправа дитини
1.2.2 Право дитини на сім’ю
1.2.3 Право дитини наосвіту
1.3 Висновки до І розділу
Розділ 2. Соціально—педагогічнийзахист дитинства
2.1 Роль педагога вреалізації прав дитини
2.2 Механізми реалізаціїправ дитини в Україні
2.3 Висновки до ІІрозділу
Висновки
Список використаноїлітератури
Додатки
ВСТУП
Актуальністьдослідження.Ідея про права дитини стала основою демократичної свідомості нації тафундаментом правового суспільства. Одним із основних завдань у формуванністратегії розвитку нашої держави є захист дитини як особистості у період їїморального та духовного cтановлення.ЗаконодавствоУкраїни гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджується рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 рокуКонвенція ООН про права дитини; Довгосторокова програма поліпшення становищажінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р); Концепція державноїсімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охоронудитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші. Створені спеціальнікомісії: Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства (2000р.), Міжвідомча комісіяз питань сімейної політики (2001р.), які беруть участь у підготовці тарозповсюдженні щорічної державної доповіді про становище дітей та сімей вУкраїні.
Уперше знайомствомайбутнього громадянина держави із правами людини відбувається у сім’ї, яка є первинним та основним виховнимсередовищем дитини, де формується система цінностей та норм поведінка, дедитина вчиться бути відповідальною особистістю та громадянином; а батькивиступають прикладом та вихователями правової культури. Виховання дитини в сім’ї має спрямуватися на розвиток їїособистості, на формування поваги до прав, свобод людини та громадянина,підготовку дитини до свідомого життя у соціально-правовому суспільстві.
Аналіз станусправ щодо реалізації прав та інтересів дітей в українській родині свідчить прозагострення низки проблем. На сьогодні ми маємо ситуацію, коли реальнестановище дітей не відповідає міжнародним стандартам. За останні 10 років вУкраїні значно знизився рівень захисту дитини в родині. Звичайними стали ранішемало поширені явища: недоїдання, бідність, бездоглядність, соціальне сирітствоі соціальна дезадаптація. Діти зазнають фізичного, психологічного таекономічного насильства з боку батьків.
Це обумовлюєвиникнення соціально-педагогічної проблеми реаліації прав дитини в сім’ї. Наоснові аналізу наукових досліджень було визначено причини цього явища, однією зяких є необізнаність батьків із сутністю прав дитини, з умовами та шляхами їхреалізацїї у сім’ї. Серед шляхів вирішення даної проблеми важлива рольвідводиться соціальним педагогам.
Ефективністьїхньої діяльності залежить від певних соціально-педагогічних засад, якізабезпечать глибоке засвоєння знань та розуміння сутності прав дитини; сформуютьстійке позитивне ставлення, прийняття прав дитини та мотиви створення умов дляїх реалізації у сім’ї; розвиток відповідних умінь та навичок батьківськоїповедінки, необхідних для створення належних умов реалізації прав дитини усім’ї.
Аналіз філософської,психологічної, соціально – педагогічної літератури свідчить про наполегливіпошуки вченими шляхів і механізмів соціально –педагогічної роботи з дітьмиспрямованої на реалізацію їх прав та свобод.
Ідеї про права дитинивтілені в працях видатних філософів та педагогів Жан-Жака Руссо, Джона Дьюї,Януша Корчака, Селестена Френе. Відомі російські та українські педагогизаймалися вивченням проблеми реалізації прав дитини у різних соціальнихінститутах, серед них К. Вентцель, Т. Лубенець, Я. Зеленкевич, Я. Мамонтов, В. Сухомлинський.
Проблема правдитини розглядається у працях сучасних науковців В. Бочарової, Т. Василькової, Ю.Василькової, Л. Волинець, Ю. Гіппенрейтер, Н. Заверико, А. Капської, О. Караман,Л. Коваль, Г. Лактіонової, Л. Міщік, М. Московки, А. Мудрика, Н. Ничкало, В. Оржеховської,О. Старикової, О. Сухомлинської, С. Харченка, З. Шнекендорфа, Н. Щербак таінших.
У своїй роботі дозахисту прав дітей звертається і соціальний педагог. Саме тому ми обрали темудослідження “Соціальний захист прав дітей,як складова діяльності соціального педагога”.
Об’єкт дослідження — захист прав дітей.
Предметдослідження — соціально-педагогічний захист прав дітей.
Метадослідження — визначити, обгрунтувати, перевірити усвідомлення дітьми своїх прав.
Відповідно до предмета,мети та гіпотези визначено такі
завданнядослідження:
— здійснитианаліз теоретичних аспектів прав дітей в Україні.
— проаналізуватинормативно-правове забезпечення прав дітей.
— визначитипоказники усвідомлення дітей до своїх прав.
— вивчитидіяльність соціального педагога з реалізації прав дітей.
Розділ1. ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ, ЯК СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1Теоретичні аспекти прав дітей в Україні
ВКонвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота додосягнення 18-річного віку, якщо за законом, стосовно даної дитини вона недосягає повноліття раніше”. (1.З) Можна сказати, що діти–це особливо соціально-демографічнагрупа населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має і своїспецифічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністювідстоювати і захищати їх перед суспільством.
Дитинство–стадіяжиттєвого циклу людини, на якій продовжується становлення організму, розвитокйого найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізаціяіндивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і цінностей,оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формуватись та функціонувати якповноцінний член суспільства, ціллісна особистість.[5, с.89]
Вивченнядитинства в різних суспільствах є сьогодні багатоаспектним і міждисциплінарнимявищем. Сьогодні досить гостро стоїть питання про положення дітей. Під цимпоняттям ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживанняі розвитку дітей. До цих умов можна віднести: міру матеріального забезпеченняжиття дітей стан охорони здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ,систему суспільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненістьдержавної турботи про дітей і законодавчі норми які відстоюють життєво важливіправа та інтереси дітей.[6, с.328]
Специфікай основне спрямування соціальної політики в галузі дитинства в сучасних умовах– усунення негативних наслідків процесів, які відбуваються в супільстві, тастворення умов для переорієнтації діючих і появи нових соціальних інститутів,які мають задовольняти потреби, реалізувати інтереси дитини .
Змістцього напрямку соціальної політики визначає дві основні групи цілей:
перша – створеннясоціальних, економічних і правових умов для задоволення найбільш важливихпотреб та інтересів у конкретній ситуації. Мається на увазі подоланнястримуючих факторів щодо організації дитячого харчування, системи освіти йохорони здоров’я, а також – інститутів та установ, які забезпечують фізичний,духовний та культурний розвиток дітей;
друга – компенсаціявідмежованості деякої категорії дітей, гарантія їх виживання.
Вскладних умовах розвитку України важливо не лише своєчасно констатувати чипередбачити можливі негативні наслідки для дітей в результаті різних соціальнихзмін, але й протистояти цим наслідкам через систему соціального захисту.
Соціальнийзахист слід розуміти як систему заходів, спрямованих на відновлення зовнішніхсоціально-економічних, політичних, медико–екологічних, правових,психолого–педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання ірозвиток дітей, на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутівнаносять безпосередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуальномурозвитку дитини. [7, с.32-34]
Згідноз вітчизняною практикою інтереси дітей як особливої соціально-демографічноїгрупи до цього часу враховуються в основному лише в межах державної сімейноїполітики. А в цьому випадку, як відомо, не всі запити та інтереси дитини можутьбути задоволені через сім’ю. Потреба у спілкуванні, одержанні нової інформації, активній,творчій, продуктивній діяльності, вдосконаленні своїх здібностей, умінь тощо –все це може реалізуватись завдяки включенню дитини в широкі суспільні структури,школу, сферу довкілля і мистецтва, культури, молодіжної субкультури. Аджесоціальна політика в галузі дитинства повинна охоплювати всі сферижиттедіяльності дитини.
Основнимизавданнями соціальної політики (в різних умовах) можуть бути:
– контроль за роботою дитячих установрізного типу;
–соціально-медична допомога дітям;
– інформаційно–правовадопомога неповнолітнім з питань освіти, набуття професії, працевлаштування,реалізації культурних і дозвіллєвих потреб та інші.
Звичайно,позитивних результатів можна досягти не просто проявляючу турботу про конкретнудитину (хоча і це необхідно), а беручи до уваги кардинальні рішення, яківпливають на ціле покоління, вікові чи соціальні групи. Такими можливостями, впершу чергу, безперечно, володіє школа [1, ст.26].
Востанні роки посилюється інтерес до питання захисту дітей, і спрямований він нена абстрактний захист прав дітей, а на такий захист, який би відповідавосновним принципам і нормам міжнародного права, при цьому особлива увагазвертається на відповідальність батьків і педагогів за долю дитини. Тому школамає здійснювати пропаганду і роз’яснення матеріалів Конвенції за допомогоюпевних структур просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуваннямособливостей вікових груп та принципу доступності.
Певниморієнтиром у виборі засобів виховних впливів на дітей у процесі реалізації нормКонвенції є бажання розвивати і зміцнювати у них почуття честі, власноїгідності, без яких навіть досить міцні знання положень Конвенції не забезпечатьзахищеності особистості, її вільної самореалізації. Гуманізація процесусоціально–педагогічного впливу на дітей різного віку передбачає, перш за все,суб’єктивний розвитокі саморозвиток особистості. Формування внутрішньої установки на самоосвіту ісамовиховання, має розвиваючий характер. У процесі діяльності дітей слідорієнтуватися на положення про те, що будь-яка діяльність, будучисистемо-утворюючою, повинна бути колективною, творчою, особистісно значущою.
Зцією метою соціальний працівник чи педагог має розробити механізм інтеграціїпозитивних за своїм змістом фронтальних, грунтовних та індивідуальних впливів,які сприймає кожна дитина. Крім того є педагогічно доцільною організацієюсередовища школи як внутрішнього (предметно-естетичного, просторового, духовного)так і звязку з зовнішнім (соціальним, природним та вплив на нього). Адже дляспеціаліста має бути важливим не лише те, що і як робить дитина, підліток, а йу яких умовах розгортається його діяльність. Це дозволяє перетворити школу у своєріднуобщину, засновану на пануванні гуманістичних цінностей.
Аналізуючидосвід вітчизняної соціально-педагогічної роботи, можна відмітити такі ціннісніособистісні установки, якими має користуватися спеціалістсоціально-педагогічної сфери, спираючись на основні положення Конвенції, зметою реалізації принципу гуманізації соціалізуючого процесу; педагогічнийгуманізм, який проявляється у повазі особистості дитини, її гідності,сприйнятті її запитів, інтересів впевненості у власних силах, емпатичне розуміннядітей і підлітків, співробітництва; діалогізм; особистісна позиція соціальногопрацівника чи педагога, його здатність до творчого самовираження, глибокезнання основних законів, постанов і нормативних документів, що стосуютьсяпроблем дітей різних категорій [8, с.120-122].
Ранішелюди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал,з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались,бо вважали їх не зрілими та не раціональними. Дорослі мали повну владу наддітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бонеобізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завждизалишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.
Зплином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитинирозглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці,торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічноїексплуатації.
Першіспроби створення пакету норм, які регламентували міжнародний захистдітей, зроблені Лігою націй відразу після закінчення Першої Світової війни. При цьомув самому Статуті Ліги націй не було позицій, які б безпосередньо стосувалисязахисту дітей. Проте в межах правово-творчої діяльності цієї міжнародноїорганізації були підписані угоди про припинення торгівлі жінками і дітьми.Найбільш істотним актом щодо захисту дітей, прийнятим за підтпримкою Лігинацій, стала Женевська декларація 1924 року.
ПісляДругої Світової війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальнудекларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктомособливого нагляду і допомоги. [8, ст.118].
У1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, яка мала 10 короткихдекларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб,державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи йдотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значновплинули на політику, справи уряду і людей в усьому світі.
Однакдекларація (лат.Dekclaratia–проголошення) – не зобов’язує, не має певноїобов’язкової сили, це лише рекомендація.[5, с.80]. Нові часи, погіршенняположення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнароднихдоговорів по захисту і забезпеченню прав дитини.
Неменш важливими у плані захисту прав дітей є створення міжнародних організацій:Дитячий фонд ООН (1946р.), ЮНІСЕФ—міжнародна міжурядова організація, основноюфункцією якої стало надання матеріальної допомоги у роботі з дітьми в різнихкраїнах та підтримка заходів щодо виховання дітей; Міжамериканський Інститутдитини в США (1919р.); Всесвітня рада з питань обдарованих і талановитих дітей вАнглії (1975р.); міжнародна федерація дитячої співдружності в Норвегії (1948р.);Міжнародний комітет дітей і юнаків у Женеві (1957р.); Європейське Бюро з питаньдітей і молоді (1949р.) та інші.
Функціонуванняі діяльність міжнародних неурядових організацій сприяють розвиткуінституційного співробітництва щодо захисту дітей. Хоча лише ЮНІСЕФ є єдиноюміжнародною організацією універсального типу, яка вирішує проблеми захисту правдитини [8, с.116-118].
Основнимправовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Деклараціїправ дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені Декларації права повиннівизнаватися за всіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.[9, с.17-19]
Особливістюправ дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпеченіможливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей.Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини–ось головний пріоритет узахисті прав дитини.
1.2 Нормативно-правовезабезпечення прав дітей
УЗаконі України “Про охорону дитинства” сказано, що всі діти на територіїУкраїни, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичнихабо інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майновогостану або стану здоров’я та народження дітей та їх батьків (чи осіб, які їхзамінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи. [10, c.14] Охоронадитинства, згідно Закону, — це система державних та громадських заходів,спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвиткудитини та захисту її прав. [10, с.13] Відповідно, соціально-правовий захист повинен забезпечитиохорону дитинства на належному рівні, а ефективність цієї роботи підвищиться врезультаті її технологізації.
Технологізаціясоціально-правового захисту дітей спрямована на забезпечення перш за все їхправової компетентності. Правова компетентність дитини, згідно Т.Александрової,охоплює:
- знаннячинного законодавства, правил і норм поведінки в суспільстві;
- правовукультуру особистості (її ставлення до права і правової
системи,її переконання, цінності, ідеали, що дозволяють їй регулювати
своїдії у відповідності до діючих законів);
- правовуактивність (готовність особистості до корисної діяльності у
сферіправового регулювання, вміння різнобічно розглядати та
вирішуватиправові проблеми, відстоювати власну думку, знати і
використовуватина практиці механізми захисту прав і свобод людини);
- правовінавички та уміння (навички використання отриманих правових
знаньпри вирішенні реальних життєвих проблем).[11, с.4]
1.2.1Конвенція ООН про права дитини
“Світовоюконституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту ГенеральноюАсамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували урядивсіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.
Конвенція— документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тихдержав, якійого ратифікували.Необхідність охороняти дитинутакож була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародномупакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., в документахспеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ.
НормиКонвенції про права дитини діють як складова національного законодавстваУкраїни з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечитидитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісноїосвіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.
Цеозначає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної,комерційної експлуатації, насильства і особливо піклуватися про дітей-сиріт табіженців.[12, с.1-3].
КонвенціяООН про права дитини, визнала дитину суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними перед потребамисуспільства, вона конкретизує, поглиблює положення Декларації прав дитини.
ПоложенняКонвенції можна звести до чотирьох основних вимог, які мають забезпечити правадітей на: виживання,розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства (Конституція).При цьому в Конвенції закладено два цілепокладаючі принципи:
-- дитинає самостійним суб’єктом права, тому охоплюючи весь комплекс громадських,політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, Конвенціяодночасно визначає, що реалізація одного права не віддільна від реалізаціїінших;
--пріоритетність інтересів дітей перед потребами сім’ї, суспільства, релігії.Свобода, необхідна дитині для розвитку своїх інтелектуальних, моральних ідуховних здібностей, потребує не лише здоров’я і безпечного середовища, які відповідаютьрівню за нормами охорони здоров’я, забезпеченню нормами харчування, одягу іжитла, але й надання всього цього в першу чергу [6, с330-332].
Водночасв цьому документі зафіксовані особисті, соціальні, культурні і політичні правадитини. До особистих відносяться права: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклуванняз боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою уході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте тасімейне життя; нанедоторканість житла; таємницю кориспонденції; право користуватися найдосконалішими послугамисистеми охорони здоров’я; благамисоціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особистий захист: від викрадень тапродажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства,участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприянняфізичному, психічному відновленню та соціальні інтеграції дитини, яка сталажертвою зловживань або злочину [9, с.19-25].
Метоюцієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги таобраз, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В нійберуться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав,що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять правадитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.
Забезпечення: право володіти певнимиречами, отримувати певні послуги та мати доступ до них (мова йде про ім’я та громадянство,медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами табіженцями).
Захист:право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад відрозлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чисексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).
Участь: Дитина має право бутипочутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитинаповинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватисядо самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, виборукультури, релігії та мови.
Конвенціянадає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусильрізних країн щодо поліпшення життя дітей. Кожних п’ять років уряди маютьзвітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.
Згіднозі ст.43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десятиекспертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначноюкомпетенцією в галузі, що їх охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираютьсятаємним голосуванням, із числа внесених до списку осіб, висунутихдержавами-учасницями.[12, с.24]
Кожнадержава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Виборипроводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем уцентральних установах Організації Об’єднаних Націй.
Згідноіз ст.44 держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООНдоповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав тапрогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
-протягомдвох років після набрання чинності цієї Конвенціії для відповідної держави–учасниці;
-надалічерез п’ять років.[12, с.26]
ЧлениКомітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду таприслуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надатирекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.
Зметою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву такихорганізацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організаціяздоров’я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) таДитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету тамають дозвіл на відвідання його засідань.
Вониможуть надавати Комітету відповідну інформацію та їх можуть запрошувати донадання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представникамиінших організацій, визнаних компетентними, – в тому числі, інших органів ООН таНДО, що мають статус консультантів ООН.
Врізних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконуєтьсяпо-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує всі держави по відношенннюдо дітей – повага до дитини, її права та інтереси, турбота і любов. [8, с.119]
1.2.2Права дитини на сім’ю
Кожна сім’я-це частина держави
Арістотель
Сім’я є і залишаєтьсяприродним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовногорозвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність застворення належних умов для цього. Вона має виступати основним джереломматеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобомзбереження, передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностейприйдешнім поколінням. У першу чергу, сім’я повинна залучати дітей до освіти,культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основнимиметодами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактиказахворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті,оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування,запобігання шкідливим явищам – курінню, алкоголізму тощо[13, с.58-68].
Усідержавні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб,які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти,розвитку здорової дитини.
Найважливішоюумовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому невипадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм,які повинні забезпечувати захист сім’ї. Дитина з самого народження має правознати своїх батьків та користуватися їх піклуванням (ст.7). Право дитини напіклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного інезалежного виконання батьками своїх обов’язків.
Взаємніправа і обов’язки між батькамиі дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому увстановленому законом порядку.
В разі,коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі,походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках,як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжуєтьсядо закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Цеправило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на моментнародження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записуютьнового чоловіка матері.
Увипадку, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, тобатько може звернутися із спільною заявою з матір’ю дитини до органів РАГСу і проситивизнати його батьком.
Якщож батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього,то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи наутриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву збатьком до органу РАГСу, звернутися до суду з вимогою встановити батьківствоможеі саи батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею18 років. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема,судово-медична, судово-біологічна та ін.).Особливого значення набуває генетичнаекспертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Самеця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство. Отже, вразі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємніправа та обов’язки.
Згідноіз ст. 58 КпШтС України батьки і діти зобов’язані надавати взаємну моральнупідтримку і матеріальну допомогу один одному. Права та обов’язки між батьками ідітьми можуть бути особистого та майнового характеру.
Особистіправа та обов’язки дітейпозбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати,відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї ізсторін.
Згідноіз ст.61 КпШтС батьки мають право і зобов’язання виховувати своїх дітей, піклуватисьпро їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їхдо праці.
Колидитина народжується вона має право отримати ім’я. Відповідно батьки згідно зстатей 62 і 63 КпШтС мають право та обов’язок призначати прізвища, ім’я тапо-батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримуєі дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень невстановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішенняцього питання, щоб у майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків.Також можна присвоїти дитині подвійне ім’я.
Здосягненням дитиною 16 років вона може звернутися до РАГСу із заявою зпроханням змінити її прізвище або ім’я та по-батькові.
Батькимають право визначити місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати уродичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їхбатьків та не знімає обов’язку по вихованню.
Згідноіз статею 17 Цивільного кодексу України місцем проживання неповнолітніх, що недосягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.
Праводитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умовидобровільного і незалежного виконання батьками своїх обов’язків. Суд, наприклад,може позбавити батьківських прав батька та матір, стягнути з них аліменти, засудитиїх за ухиляння від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітейнеможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед,на прикладі власних батьків, їх ставлення до дитини та виконанні батьківськихобов’язків взагалі. [9, с.51-80]
УКонвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена збатьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом. УКонвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки неможуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Ст.10Конвенції ООН про права дитини йдеться, що в разі розлучення батьків дитина маєправо підтримувати контакти з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням,ув’язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чибатькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім’ї.[12c.8]
Батькиповинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживаютьокремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкоддля спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди зцього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
Увипадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вонамає право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20Конвенції [12, с.12]. Майнові права та обов’язки між батьками тадітьми можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводуотримання аліментів. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними 18 роківабо до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти всідії пов’язані з майном. У батьків і дітей може бути спільна власність. Батькимають утримувати своїх дітей до 18 років.
Проблемасімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературііх часто називають “вічними питаннями” і присв’ячують їм романи, п’єси, повісті.Ці відносини впливають на характер, погляди і житєву позицію людини, що росте,допомагають їй стати гармонійною і цілісною або перешкоджають її розвитку.
Найкращимшляхом життя сім’ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма їїчленами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім’їдіти і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомогатиодин одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [14, с.16-2].
1.2.3Право на освіту
Освітавідіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формуєтьсяхарактер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта –своєрідний моральний грунт кожної людини.
Правадитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільнежиття дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактнихпонять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда. Шкільнаосвіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюютьсяспеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середнюосвіту”, Статутом школита будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Розвиток дитинизабезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальнійдекларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права,в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тількипро шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступдитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі — до дитячих(ст.17).
Українськадержава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатисяможе кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до нихприймають всіх, хто живе в Україні — незалежно від соціального і майновогостану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стануздоров’я.
Доступністьзабезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно доінтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою,заочною, екстерном.
Мінімальнівимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводиться до запровадження обов’язкової і безплатноїпочаткової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, якийвстановив обов’язкове шкільненавчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчаннябезплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей наосвіту. Згідно із ст.53 Конституції повна загальна освіта обов’язкова. Держава гарантуєїї доступність і безоплатність [9, с.52-118]. Так, державою проголошено безкоштовна освіта, щозабезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим,останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані наприватній та комунальній власності, а також в державних закладах частинастудентів навчаються на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється,що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про правадитини. Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписуєзабезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципуповаги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримуватишкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини. ЗакономУкраїни “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права таобов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частихконфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.
Згідноз статею 51 учні мають право:
-обиратипрофіль навчання,індивідуальні програми, позакласні заняття; вноситипропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку,побуту учнів;
-користуватисянавчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базоюнавчального закладу;
— назахист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
-оскаржитив разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу умісячний термін і скласти екзамен з відповідного предмета;
— участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
-братиучасть у науково-дослідній, констукторській, експериментальній чи інших видахнауково–практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;
-особистоабо через своїх представників брати участь у громадському самоврядуваннінавчального закладу.
Разомз тим учні мають такі обов’язки:
-дотримуватисьзаконодавства, моральних та етичних норм;
-систематичноі глибоко оволодіти знаннями, підвищувати
загальнокультурнийрівень;
-дотримуватисьправил внутрішнього розпорядку, підтримувати
навчальнудисципліну;
-бережливоставитись до майна закладу освіти;
-дбатипро власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.
Державамає стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів іздібностей дитини у якнайповнішому обсязі виховання, поваги до прав та свободлюдини, повага до батьків, культурної самобутності, мови, національних цінностейкраїни, у якій проживає дитина, країни походження дитини, підготовку досвідомого життя у вільному суспільстві.
Та чиповністю реалізоване право на освіту в нашій країні?
Теперз’явилось чимало комерційнихнавчальних закладів. Це, звичайно, добре, що діти можуть одержати глибшізнання, ніж у звичайних школах. Але багато дітей з малозабезпечених сімей неможуть навчатися там, де б вони бажали, оскільки батьки не мають змоги заплатитиза навчання. А в звичайних школах ще досить часто зустрічаються вчителі завторитарним підходом до навчання, вони вимагають, щоб діти були тупими“солдафончиками” з відсутністю власної думки. В школі діє принцип “Вчитель завжди правий”, якими безглуздими б небули його вимоги ,і ніхто не вважає за потрібне поцікавитися і думкою учня.Часто дитина не має можливості відстоювати свою позицію. А дітям хотілося ббачити поряд із собою доброзичливих наставників, до яких можна б булозвернутися як до старших товаришів за порадою, підтримкою, поговорити про щосьхвилююче і наболіле, відчути, що вчитель проникається твоїми проблемами.
Що жстосується вищої освіти… В Конвенції, Загальній декларації прав людини,Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції проборотьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших міжнародних документахнаголошується, що вища освіта має бути однаково доступною для всіх відповіднодо здібностей кожного. Останнім часом в Україні стало широко розповсюдженакомерційна форма навчання, що зробила доступним навчання на престижних факультетаху вузах для деяких верств населення. Але ж чим вищий інтелектуальний потенціалкраїни, тим більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу забезпечитисоціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути зацікавлена у високійосвідченості своїх громадян.
1.3Висновки до 1-го розділу
Проблемасоціально-правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, вчаси економічної та соціальної нестабільності. Закономірно, що політика державищодо питань соціально-правового захисту дітей, формується, в першу чергу, назаконодавчому рівні. За активною участю міністерств, дитячих та молодіжнихорганізацій, наукових закладів проведено роботу щодо підготовкинормативно-правової бази, яка знайшла своє втілення в законодавчих актахВерховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Указах Президента та іншихнормативно-правових документах. Не зважаючи на досить велику кількістьдокументів, що забезпечують юридичну підтримку дитинства в Україні, дітипродовжують залишатися однією з найменш захищених категорій населення. На дітяхпозначаються хворобливі наслідки суспільно-політичних та соціально-економічнихпроцесів, що відбуваються в суспільстві. Одним із фудаментальних показниківцивільної правової держави—захист інтересів та охорона прав дитини. Захистити ізберегти дитинство здоровим психічно і фізично – потенційна передумова стійкогоекономічного і соціального розвитку будь-якої країни. Отже соціально-правовийзахист дитини передбачає:
-здійсненнядержавної соціальної дитячої політики (або соціальної
політикиз питань дитинства);
-проведенняспеціальних державно-громадських дитячих програм—
комплекснихі цільових, як державного так і місцевого рівня;
-удосконаленнязаконодавчого забезпечення і захисту прав дітей;
-створеннясоціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.
Основоюреалізації державної політики у справах дитинства виступає насамперед КонвенціяООН про права дитини – документ високого морального та педагогічного звучання.Повага до думки, поглядів особистості дитини повинна стати не тільки нормоюзагально-людської культури, а й нормою права.
Розділ2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ДИТИНСТВА
2.1Роль соціального педагога у реалізації прав дитини
Соціально-педагогічнадіяльність повинна бути мистецтвом та конструктивною наукою, У вітчизнянійлітературі технології соціальної роботи трактуються як сукупність прийомів,методів та впливів, що застосовуються соціальними службами окремими закладамисоціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіхусоціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захистунаселення [3, с.132].
Устатті технології соціальної роботи розглядаються з, точки зору І.Пінчук, як“сукупність операцій, процедур соціального впливу на шляху одержанняоптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умовжиття дітей, забезпечення сприятливих умов життя і діяльності тощо )“[4, с138,]
Соціальнийпедагог здійснює соціально-педагогічний захист дитинства у таких напрямках:
-загальноосвітній(допоміжний,позашкільний, і професійний), де створюються умови для інтелектуальногорозвитку особистості завдяки розгортанню мережі дитячих, підліткових,молодіжних об’єднань, шкіл, курсів, секцій, клубів за інтересами; поглиблюютьсянаукові соціальні знання про суспільство, особу, сім’ю, сфери життєдіяльностічерез розвиток служб соціально-педагогічної допомоги; здійснюється підтримкадитячих, підліткових і молодіжних ініціатив із зростання і розвиткуспортивно-оздоровчих закладів і проведення спортивних заходів, організаціїсімейного спортивного дозвілля тощо; розширюється технічна і художня творчістьдітей завдяки застосуванню програм соціально-педагогічного захисту обдарованихдітей і підлітків; всебічно підтримуються екологічні експедиції, вивченняісторії, мови, культури народу, створюються умови для професійної підготовкипідлітків і передпідготовки молоді організовуються курси, консультації;
-виховно-профілактичний, що грунтуєтьсяна виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічнихфакторів, які зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей,підлітків, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо. З цією метою здійснюютьсяорганізаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцемпроживання дітей, включення різних соціальних інститів у процес виховання,надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей групи ризику;розв’язування проблем зайнятості і працевлаштування неповнолітніх за рахунокстворення робочих місць для молоді та неповнолітніх в умовах ринковоїекономіки; підтримка дітей завдяки залученню до різного роду установ спорту,культури, організації довкілля.
-охоронний(психолого-педагогічний),який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючійсистемі каральних заходів), неповнолітніх з відхиленням у поведінці; дітей іпідлітків, які відчували на собі жорстокість, насильство; неповнолітніх, якіповернулися з місць позбавлення волі; створення також юридичних консультаційнихпунків, що забезпечують захист прав та інтересів дитини, роз’яснювання пільгмолодим сім’ям, жінкам, неповнолітнім, молоді; соціально-правова, психолого-педагогічнапідтримка дітей з неповних родин, формування правового ставлення до своїхбатьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі; наданнясоціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, а також сім’ям інвалідів, щомають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім’ям групи ризику, дітям, якістали жертвами екологічних і технологічних катастроф, і тим, які потрапили вінші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо [2, с.185-187].
Одинз можливих варіантів організації роботи соціального працівника щодо захиступрав дітей:
1. Знайти однодумців серед колег і батьків. Розмістити статтю, пропроблему, яка хвилює, у місцевій пресі.
2. Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завданнякожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямовується діяльність.Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосувати для досягненнявизначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначититерміни його проведення.
3. Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою можедопомогти розробити план конкретних заходів, які організації зможуть підтриматичи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.
4. Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються врезультаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числібатьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтисязапланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих еталонів владиздійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слідвести роботу з мером, представниками місцевої влади, директором школи,профспілковими організаціями. В той же час така робота повинна проводитисяпаралельно з діяльністю, спрямованою на завоювання довіри і підтримки з бокубатьків.
5. Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід проводитипостійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначений початок, середній етап ізавершення. Це дозволить розподілити сили і на кожному етапі максимальнозосереджуватися лише на вирішенні окремих питань.
6. Необхідно створити базу підтримки. Вивчивши поле діяльності, слідвизначити, звідки може бути найбільш вірогідною підтримка, що необхідно зробити,щоб привернути на свій бік найбільше число дітей, підлітків, батьків,педагогів. Можна організувати певні заходи і залучити при можливості як можна більшеприхильників цієї справи.
7. Не варто забувати своїх супротивників, тому періодично слід“закидати десант” у їх табір. Слід розробити стратегію поведінки, яка допоможезміцнити позицію. Не варто ухилятись від дебатів з супротивниками, оскільки цедає змогу розповісти широкому колу людей про свої позиції.
8. Розробити звернення для привернення уваги до проблеми. Поширенняідей про захист дітей не можна порівняти з рекламою. Можна використати у зверненнілозунги, факти, цифри аби переконати читачів у правдивості ваших слів.
9. Необхідно навчитися використовувати ЗМІ у реалізації планів. Вартозустрічатися з представниками видавництв, журналістами, зацікавлювати їхпостійно новими фактами, подіями.
10. Не слід піддаватися слабкості і розпачу, якщо все відразу невдається.Необхідно проаналізувати на якому етапі і в чому була допущена помилка і початидіяти з того місця, і з тих же людей, по “гарячих слідах”, і постійно оприлюднуватирезультати роботи. Важливою є думка дітей і громадськості.Про їх думку повиннізнати батьки, школа, організації та установи, з якими будете співпрацювати [8,с.120-123].
Пройшовшиці десять сходинок хоч раз, кожен спеціаліст соціально-педагогічної сфери зможеперевірити свою готовність до роботи у складній ситуації захисту прав дитини.Ефективність соціально-правового захисту дітей може бути досягнена приврахуванні наступних аспектів у роботі:
— здійсненняроботи з використанням інноваційних методів навчання дітей в процесі цілісноївзаємодії та співпраці того, хто навчає, і того, хто навчається; при цьомуповинна бути витримана основна умова – навчання має бути спрямоване на розвитокособистості дитини, різноманітних форм її мислення та продуктивних способівдіяльності, формування переконань, почуття відповідальності дитини за прийнятірішення; — інтеграція виховних впливів усіх форм організації навчання,позашкільних закладів, громадських організацій, залучати фахівців (суддів, працівниківміліції, державних служб), а також найближче сімейне оточення дитини до роботив напрямі забезпечення соціального захисту дитини не лише “зовні”,
— єдність і наступність виховних впливів;
— безперервністьпроцесу формування правової компетентності дитини, починаючи вже з початковоїшколи, враховуючи при цьому динаміку суспільства, зміну законодавства;
-створеннянеобхідних організаційно-педагогічних умов для реалізації вище переліченихзавдань наприклад, випереджуючого науковометодичного забезпечення виховногопроцесу, формування творчого кваліфікованого педагогічного колективу для роботиз дітьми та їх родичами, створення відповідного позитивного мікроклімату дляпідвищення ефективності співпраці тощо) [11, c.6].
2.2Механізми реалізації прав дитини в Україні
Сьогодні вженедостатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова проте, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажутьмолоді люди, треба надати їм можливість висловлювати свою думку і брати участьу прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти віддоброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина,має власні права. У жовтні 2006 року Центр “Соціальний моніторинг”, запідтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні, провів соціологічне опитування дітейу віці від 9 до 17 років та їхніх батьків. Опитування проводилося у 106населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Опитування показало, щодіти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООНскладають 9-28 %. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання вособисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації танебезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав,а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей [15, с.3].
Удев’яності роки – у 1990,1995,2000 роках співробітником Інституту молоді(Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане ізз’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами таякими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Приємно вражає, що у2006 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідатина ці питання, або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основнихправ і свобод громадян. При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентівне знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні праваі свободи. Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваютьсябезправними у світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати іобстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутисьу разі порушення їх прав. Третина експертів (з 99 опитаних) вважають, що ніхтоіз дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшістьдійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншійустанові або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу. За думкоюміжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди бмогла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав [16, с.4-5].
Мипроводили анкетування учнів 10 класів Івано-Франківської загально-освітньоїшколи №3 щодо знання прав дітей. Нами було опитано 46 учнів. Опитуванняпоказало, що в основному учні мало знають про свої права. Більшість учніввказало, що знають про своє право на здобуття освіти (69%), право на свободуслова (48%), право на відпочинок (26%), право на життя і право на власну думку(по 22%), право на охорону здоров’я, на громадянство, на житло (відповідно по 13%).Тільки по 39 відсотків опитаних знають про документи, які захищають інтересидітей: Конвенцію ООН таКонституцію України. В разі порушення прав дитини 35% звертаються до батьків,26% просто засмучуються, 22% звертаються до класних керівників, і 17% нереагують на порушення. Хоча у більшості дітей (66%) права порушувались (у школі22%, в лікарні 13%, на вулиці 30 %). 34% опитаних вважають, що їхні права непорушувались. 52 % були в ситуаціях коли порушувалися права їхніх друзів. Вразі порушення прав дитини учні знають, що можна звернутися в ООН (7%),Верховний суд України (17%), правоохоронні органи (30%), телефон довіри (7%) –35 відсотків опитаних не знають куди потрібно звертатися. Більшість населенняУкраїни уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про правадитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити правадітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей неставилися як самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважаютьза потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, атакож звикли до старих канонів виховання.
Дужечасто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, томуі дітям і дорослим буде корисно знати в яких випадках права дитини порушуються,здійснюється насилля, які види насилля бувають тощо. Над дитиною здійсненонасилля, якщо: їй нанеслипобої, її здоров’ю завдали шкоди, порушили її статеву недоторканістьй статевусвободу. Дитину залякували якщо: їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів; використовувалидля залякування свій зріст, вік; на неї кричали; їй загрожували насиллям по відношенню доінших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.). До жорстокого ставлення такожвідноситься використання при цьому громадських інститутів: релігійноюорганізацією, судом, міліцією, школою, спецшколою для дівчат, притулком, родичами,психіатричною лікарнею і т.д. Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовуютьдля цього ізоляцію: контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими,братами, сестрами, бабусею і дідусем. Над дитиною також здійснюють емоційненасилля, якщо: її принижують, використовують образливі прізвиська; їївикористовують як довірену особу; при спілкуванні з дитиною виявляєтьсянепослідовність; дитину соромлять; здійснюють економічне насиля, незадовільняються її основні потреби, не задовольняються її основні потреби; контролюєтьсяйого поведінка за допомогою грошей; дорослими розтрачуються сімейні гроші;дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків, якзасіб передачі інформації одному з батьків. До дитини відносяться жорстоко,якщо використовують погрози: кинути її, самогубства і нанесення фізичної шкоди собі абородичам. До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьомусвої привілеї: обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; відмовляютьсяінформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі(про відвідини її батьками, опікунами); дитину перебивають під час розмови [17,с.25-31].
Можливо,так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своєставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінятьвчинки своїх батьків. В нашому законодавстві говориться, що держава захищаєправа дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але все це відеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно,системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотриманняКонвенції ООН про права дитини. Так, існують, звичайно, служби у справахнеповнолітніх, різні організації, органи та фонди. Багато зараз у засобахмасової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, алепостійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насампередзахищала права дитини, не має. Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати КонвенціюООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються йдорослі? Можливо, вірнозробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались що не можутьгарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов’язків перед дітьми. Аленадія є. Зараз створений проект про утворення такої потрібної всім наморганізації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати таобговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.Якусь частину обов’язківз цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби в справахнеповнолітніх – спеціальні органи, які існують крім органів опіки тапіклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному містічи районі. Згідно із законодавством України такі Служби у справах неповнолітніхстворюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих службведеть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім’ях. Інформацію про дітейз цих сімей, служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самихнеповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефонидовіри. По надходженні сигналу про порушення батьками (чи особами, які їхзамінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складіпрацівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді іпрацівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній із сім’єю.Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, здозволу батьків, з самими неповнолітніми. У разі, якщо конфлікт не вдаєтьсяліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справахнеповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справипро позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальназагроза життю чи здоров’ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайновилучити дитину з сім’ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківськихправ [20, с.1-4].
Заразв Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини.Але не всі знають куди звернутися по допомогу. Тому в пригоді можуть статиадреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих вУкраїні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому(Додаток Б).
Правадитини можна реалізовувати через засоби масової інформації.
Журналісти– це голос і вуха громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовуютьувагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін,що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власногожиття. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжкестановище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхньогобоку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІне менш важливо брати до уваги “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарнийкритерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці –подивитися, на скільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.
Насамперед,дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними,довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, щозгідно з ст.17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ доінформації з різноманітних джерел”. Слід заохочувати засоби масової інформаціїприділяти особливу увагу захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів, надаючидітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про своїдосягнення та про вплив поведінки дорослих на їхнє життя. Працівники ЗМІзроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючиїх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-решт, таким чиномвони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно із ст.12“Дитина має правона висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.13 також торкаєтьсяцього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію врізних формах” [12, с.5-6].Адже засоби масової інформації мають підтримуватидітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки.
Те,як ЗМІ зображують або не помічають дітей, може вплинути на рішення, щоприймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство. Завдяки своємустановищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарніможливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян тавпливу на тих, хто не дотримується положень Конвенції.
Всіжурналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих етичних тапрофесійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженнюінформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки дляпроведення незалежної журналістської роботи.
ОрганізаціїЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов’язані з безпекоюдітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям ісоціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливіпроблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право наособисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одномуважливому документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародноїфедерації журналістів щодо всвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятий2 травня 1998 року в м.Ресіфе, у Бразилії. Одним з найважливіших принципівМіжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістськадіяльність, що торкається життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватисяз урахуванням вразливого становища дітей. Журналісти та організації ЗМІ маютьпрагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітлені проблем,пов’язаних з дітьми. ЗМІне повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремихподій; вони маютьпостійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій [18, с.5]. На мою думку, дітямтреба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багатореклами і переважають комерційні інтереси.Адже у дітей є багато невирішенихпитань, проблем з якими вони зустрічаються в повсякденному житті.
2.2Висновки до 2-го розділу
Ефективноправа дитини можуть бути забезпечені та захищені тільки за умови позитивнихзмін у суспільстві.Реалізація соціально-педагогічного захисту можлива тількизавдяки широкому розгортанню мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітямі підліткам. На наш погляд ці служби мають враховувати: сфери життєдіяльностідітей (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальніта найтиповіші соціальні і психологічні проблеми дітей (наприклад, питанняправового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності,психологічні проблеми); категорії дітей. Специфіка і основна спрямованістьсоціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в послабленні для дітейнегативних наслідків та процесів, що відбуваються у суспільстві, а також устворенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдякивидозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарноїспрямованості соціально-педагогічної діяльності відбивається в її принципах,установці,- від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людинив її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально педагогічнадіяльність покликана спиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдськихцінностей, а й останні включають широкий погляд на людину в її взаємозвязках зприродою, суспільством, глобальними проблемами, продиктованимиреаліями, загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськимицінностями, які сягають корінням родинного середовищ і фундаментальних основморальності. Лише соціальні працівники і соціальні педагоги у взаємодії зрізними мікроструктурами, і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захиснуполітику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великихміст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асоціацію батьків івчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціальногопедагога і соціального працівника.
ВИСНОВКИ
1. Аналізуючи теоретичні аспекти прав дітей в Україні можемо сказати,що
особливістюправ дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпеченіможливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей.Головним пріоритетом у захисті прав дитини є якнайкраще забезпечення інтересіві потреб дитини.
2. Нами було проаналізоване нормативно-правове забезпечення правдітей в
Україні.Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджуютьсярядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН проправа дитини; Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорониматеринства і дитинства (1992р.); Концепція державної сімейної політики(1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейнийкодекс (2004р.) та інші.
3. Аналіз отриманих результатів, проведеного нами анкетування, допомігвизначити показники усвідомлення дітьми своїх прав. На підставі яких ми
побачили,що діти мають незначне уявлення про свої права. В основному знають про право наосвіту та право на свободу слова, мало знають про право на житло, громадянствота охорону здоров’я, взагалі не знають про право на життя, право на піклування збоку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право на таємницюкориспонденції, право бути заслуханою в ході будь-якого розгляду, що стосуєтьсядитини, право на свободу совісті та релігії, право на особистий захист відвикрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічногонасильства, участі у військових діях та інших.
Діти незнають сутності своїх прав та мають складності у реалізації. Більшість дітейбули в ситуаціях, коли порушувались їхні права, однак третя частина дітей не знаютькуди звертатися в разі порушення своїх прав. Основними документами, які захищаютьправа дитини, вони вважають Конституцію України і Конвенцію про права дитини. Більшістьдітей не знають, які організації займаються захистом прав дитини. Тому, на нашудумку, з метою покращення в учнів знань про свої права школа має здійснюватироз’яснення правових матеріалів просвітницького плану, введення мінікурсу “Правадитини” з врахуванням осоливостей вікових груп.
4. Нами буловивчено діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей. Ми дійшли довисновку, що соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами іособами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей.Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей,Інститут “сім’я-школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшомунайбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
1. Андрійчук С. Технології соціально-правового захисту дітей іздистантними сім’ями.//Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія №11.Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка.
2. Управління:Зб.наукових праць.-К.: НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2007.- Випуск 5.(частина І).-С.25-28.
3.Коваль Л.Г., Зверєва І.Д.,Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч.посібник. –К.: ЗМН,1997.-390с.
4. БочароваВ.Г.Социальная работа: знакомство с профессией.-М., 1995.- 330с.
5. Лукашевич М.П., МиговичІ.І. Теорія і методи соціальної роботи:
Навчальний посібник.-К.: МАУП, 2003.-382с.
6. Гончаренко С.У.Український педагогічний словник.-К.: “Либідь”, 1997.- 560с.
7. Соціальна робота:технологічний аспект: Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й.Капської. — К.: Центр навчальної літератури,2004р.- 352с.
8. Державна доповідь простановище дітей України за підсумками 1997р. — К., Академпрес,1998.-180с.
9. Соціальна педагогіка.Навчальний посібник /За ред. Капської. – К., 2000р.- 264с.
10. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист(збірник документів): Част.1. – К., АТ. Видавництво ”Столиця”, 1998.-248с.
11. Нормативно-правовезабезпечення діяльності центрів оціальних служб для молоді. Частина І. Організаційнадіяльність. Робота з кадрами та державна служба.Фінансово-господарська діяльність.-К.: ДЦССМ, 2003.-762с.
12. Александрова Т. Формуванняправової компетентності як превентивний напрям соціально-педагогічної роботи зпідлітками// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник науковихпраць. Вип.225. Педагогіка та психологія. -Чернівці: Рута, 2005. – С.3-6.
13. Конвенція ООН проправа дитини.
14. Шевченко Н.Ю.Реалізація прав дитини в сім’ї //Соціальна педагогіка: теорія та практика//.- 2004р.-№1.-С.58-68.
15. Шевченко Н.Ю.Ставлення батьків до прав дитини //Діти — батьки – сім’я: Випуск 3. –К.: Наук.світ, 2005.-С.16-21.
16. Копровська І. Основнимипорушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять віддорослих// Факти.- 2000.- №1057 .- С.3-4.
17. Рябоконь Л. Дітям –право голосу! //День.- 2001.-№53.-С.2-3.
18.Шевченко Н.Ю. Усвідомленеставлення батьків до прав дитини: теоретичні аспекти //Проблеми педагогічнихтехнологій:Збірник наукових праць / За заг.ред. В.С.Зубович. Випуск 3-4.- Луцьк: Волинський Академічнийдім.- 2004. -С.25-31.
19.ЗМІ та права дітей: практичнийпосібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ)-Press Wise, 1999.- 210с.
20. Шевченко Н.Ю. Соціалізаціядитини в сім’ї: правовий аспект // Соціалізація особистості: Збірник науковихпраць/ За заг. Ред.А.Й. Капської. Том ХХІ.- К.: Логос, 2003.- С.48-55.
21. Права дитини: Програми співпраці УрядуУкраїни та ЮНІСЕФ на 1998-1999р.р.К.: -240с.
22. Шахрай В.М.Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.; Центр навчальноїлітератури, 2006.- 464с.
ДОДАТОКА
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІДОКУМЕНТИ ЗАХИСТУ ДИТИНСТВА.
І.Міжнароднідокументи
1.Декларація прав дитини(проголошена Генеральною Асамблеєю ООН, 20.11.1959р.).
2.Мінімальні стандартніправила (Пекінські правила) ООН, що стосуються відправлення правосуддя стосовнонеповнолітніх (96 пленарне засідання ГЛ ООН від 29.11.1985р.).
3.Конвенція про правадитини (Резолюція ГА ООН від 20.11.1989р.44/25)
4.Всесвітня деклараціяпро забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (Всесвітня зустріч вінтересах дітей—ООН, м.Нью-Йорк, 30.09.1990р.).
ІІ.Державні документи
1. КонституціяУкраїни (28.06.1996р.)(витяг)
Ст.3. Людина—найвищасоціальна цінність.
Ст.21.Всі люди—вільні,рівні в своїх правах.
Ст.22.Конституційні праваі свободи людини гарантуються.
Ст.23.Кожна людина маєправо на вільний, всебічний розвиток.
Ст.24.Всі громадяни рівніперед законом.
Ст.51.Батьки зобов’язані утримувати дітей доїх повноліття.
Ст.52.Утримання тавиховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаєтьсяна державу.Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
2. СімейнийКодекс України (10.01.2002р. №2847—111) (витяг)
Ст.2–7; ст.14; ст.16—17; ст.49—50; ст.55; ст.84—89; ст.109; ст.121—197; ст.198—207; ст.207—274; ст.281—289.
3. Закон України “Про попередження насильствав сім’ї”. (від 15.11.2001р.№2789—111) (витяг) Ст.4—15; ст.17.
4. Закон України “Про охорону дитинства”. (від 26.04.2001р.№2402—111 ).
5. Цивільнийкодекс України
Ст.31.Часткова цивільнадієздатність фізичної особи, яка не досягла 14-ти років.
Ст.32.Неповна цивільнадієздатність фізичної особи у віці від 14-ти до 18-ти років.
Ст.33.Цивільнавідповідальність неповнолітньої особи.
Ст.55-79.Права дітей наопіку та піклування.
Ст.281.Право на життя.
Ст.282—290.Сукупністьправ щодо охорони здоров’я.
Ст.291.Право на сім’ю.
Ст.292.Право на опіку тапіклування.
Ст.293.Право на безпечнедля життя і здоров’я довкілля.
Ст.294.Право на ім’я .
6. Кодекс Українипро адміністративні правопорушення
Ст.13. Відповідальністьнеповнолітніх.
Ст.24. Заходи впливу, щозастосовуються для неповнолітніх.
Ст.184.Невиконаннябатьками або особами, які їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей.
7. Кодекс законівпро працю
Ст.24.п.5.Укладаннятрудового договору з неповнолітнім.
Ст.187. Праванеповнолітніх у трудових правовідносинах.
Ст.189—200.Праця дітей тамолоді.
8. Кримінальнийкодекс України.
Ст.98—108.Застосуваннявидів покарання для неповнолітніх.
Ст.156.Розбещеннянеповнолітніх.
Ст.166.Злісне невиконання обов’язків по доглядуза дитиною, або за особою щодо якої встановлено опіку чи піклування.
Ст.164.Ухиляння відсплати аліментів на утримання дітей.
9. Кримінально-процесуальнийкодекс (28.12.1960р. зі змінами на 28.08.2001р.) Ст.432—449.Провадження усправах про злочини неповнолітніх.
10. Про попередженнянасильства у сім’ї (Закон від 15.11.2001р №.2789—111).
11. Про охорону дитинства(Закон від 26.04.2001р.№2404, зі змінами від 07.03.2002р.№3109 та26.09.2002р.№177).
12. Про затвердженняположеня про прийомну сім’ю (Постанови КМУ від 26.04.2002р. №565).
13. Про затвердження “Положення про дитячийбудинок сімейного типу”(Постанова КМУ від 26.05.2002р.№564).
14. Про соціальну роботуз дітьми та молоддю (Закон від 21.06.2001р.№...)
15. Про державнусоціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам (Закон від16.11.2000р.№2109та ЗУ від 20.12.2001р.№2905—111).
16. Про додаткові заходищодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями (Указ Президента від23.06.2001р.№467).
17. Про поліпшеннявиховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпеченнядітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (Постанова КМУ від05.04.1994р.№226).
18. Про заходи щодополіпшення умов виховання, навчання та утримання дітей, які мають вади уфізичному та розумовому розвитку (Постанова КМУ від 29.04.1991р.№103).
19. Про розмір державноїдопомоги дітям інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД(Постанова КМУ від 23.05.1995р.№356).
20. Про Положення щодоПорядку організації направлення дітей на оздоровлення за кордон.(Постанова КМУвід 02.03.1998р.№263).
21.Про освіту (Закон від23.05.1991р. №1060 зі змінами від 23.03.1996р.№100).
22.Про невідкладніпитання діяльності дитячих навчально-виховних закладів (Постанова КМУ від23.03.1992р.№143)
23.Положення роіндивідуальне навчання в системі загально-середньої освіти (Наказ МіносвітиУкраїни від 01.07.1993р. №230).
24.Про дошкільну освіту(Закон від 11.07.2001р.)
25.Про загальну середнюосвіту (Закон від 13.05.1999р.)
ДОДАТОКБ
Адресиорганізацій, які займаються вивченням та захистом прав людини.
Українськаасоціація “Міжнародна Амністія”
293720м.Дрогобич, майдан Ринок, 6, офіс УАМА
Тел.:(032 44 ) 3 83 29
ПредставництвоООН в Україні
252015, м.Київвул.Січневого Повстання, 6
Тел.:(044)293 93 63
Міжнароднийфонд “Відродження”
254053, Київ-53,вул.Артема, 46
Тел.: 216 25 96
Всеукраїнськийкомітет захисту прав людини
Київ,вул.Косіора, 10
Тел.:216 73 10
МіжнароднеТовариство з прав людини
Київ,площа Л.Українки, ½ 14
Тел.:296 82 95
ЦентрІнформації і документації Ради Європи
Київ,вул.Саксаганського, 41
Тел.:228 77 79
УкраїнськаПравнича Фундація (Український центр з прав людини)
250005, Київ,вул.Червоноармійська, 64
Тел.:22735 18, 224 35 18