Курсова робота натему
«Становленняі розвиток вищої освіти на Україні»
Вступ
Укультурному надбанні українців Києво-Могилянська академія була, є і залишаєтьсяявищем яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самовідданість іпрагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянськаакадемія виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а йу Східній Європі. Та роль академії у культурному житті України не можнаобмежувати лише цим. Вона мала ще одну історичну цінність – академія заклалапідвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII-XIX ст.,її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовнаакадемія, численні школи та колегіуми, і Слов’яно-греко-латинська академія уМоскві, Академічний університет в Петербурзі, школи в Росії, Білорусії, Сербії.
Їївипускники займали високі пости у Війську Запорізькому, творили Гетьманську –козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовахнаступу на Україну російського великодержавного шовінізму, академіяпродовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новимиздобутками що заперечували будь-які спроби довести другосортність нації.
Їїдіяльність заслуговує тим вищої оцінки, що вона розпочалась і здійснювалась вперіод, коли український народ був поневолений і його духовній культурізагрожувало знищення.
Академіяз’явилася не за наказом згори, а була створена волею самого народу, а потім ісама живила його.
НаАкадемію мав великий вплив загальноєвропейський історичний прогрес, якийобумовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися ворганізаційній побудові української вищої школи, у змісті та обсязі предметів,що давали завершену гуманітарну освіту – апробовану в Європі систему «семивільних наук».
Метоюнашої курсової роботи є дослідити становлення і розвиток вищої освіти наУкраїні.
Предметомдослідження є процес навчання в Києво-Могилянській академії.
Об’єктомдослідження є діяльність Києво-Могилянської академії.
Джереломроботи було опрацювання публікацій.
Роботаскладається зі вступу. з трьох розділів, висновку та списку літератури.
Становленнявищої освіти на Україні у XVI–XVII ст.
Києво-Могилянськаакадемія з’явилася в період першого Українського національно-культурноговідродження, що тривало майже два століття.
У XVIст. майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами й шляхтою.Жорстокий соціальний і національний гніт важким тягарем ліг на плечі трудовогонаселення України. Річ Посполита прагнула духовно поневолити народ – чиниланасильство над його культурою і мовою, насаджувала католицизм і унію. Аленародні маси не корилися, адже у прогресивних українських колах визріла думкапро те, що Річ посполита може знищити національне життя, культуру, і етнос.
Починаючиз XVII ст. починається новий період української історії, який характеризуєтьсяпоявою буржуазних зв’язків. В конкретний період починають рости міста розширюєтьсявнутрішній і зовнішній ринок, збільшується кількість міського населення – ремісників,торговців різних категорій, посилюється і соціально-класова диференціація.Зростають і духовні сили українського народу, його національна свідомість. Вумовах боротьби проти польсько-шляхетної експансії пробуджуючи інтересукраїнців до власної історії, мови, культури, традиціям.
Зрушення,які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загальногопіднесення, яке переживала Європа в XV–XVI ст. відоме як Відродження.
Розповсюдженнюідей гуманізму епохи Відродження значною мірою сприяли представники України,які навчалися закордоном – в Краківському, Празькому та інших університетах, деУкраїна була відома під назвою Рутенії і Роксолани.
В Краківськомууніверситеті вихідці з України навчались з самого початку його заснування.Тільки в XV–XVI ст. отримували освіту вісімсот українців. При Краківському іПразькому університетах вже в XIV ст. існували спеціальні гуртожитки дляукраїнських і білоруських студентів. Вихідці з України вчились і в другихзарубіжних університетах – в знаменитому паризькому Сорбоні, в університетахГерманії. Вчились українські студенти також в Італії – в Болонії і Падуе.Переважна більшість українців по закінченню науки поверталась на батьківщину.Адже і тут потрібні були свої школи, підручники, вчителі, друкарі, вчені,письменники. Особливий внесок у захист і примноження національної культуризробили братства. Серед братчиків були високоосвічені люди – «міщани з поривамиі сумнівами з прикметами та недоліками людей Відродження та Реформації».Діяльність братств була надзвичайно плідною. Братства дали людям знання, а цебуло найважливіше. Перше братство виникло у Львові в 1439 р. Його основустановили ремісники і торговці. Поступово кількість братств зростає.Створюються Рогатинське, Самбірське, Луцьке, Київське, Вінницьке та іншібратства. Братства, а також окремі прогресивні діячі розгорнули на Україні книгодрукування.Це був дуже необхідний і важливий крок. Перша друкарня на Україні заснована в1573 р. у Львові московським першодрукарем Іваном Федоровим. Після йогосмерті вона перейшла у власність Львівського братства.
Зразкомвисокого рівня мистецтва друкування в Україні стала «Острозька біблія», яку в1581 р. надрукував в Острозі Іван Федоров. Це перше повне видання бібліїна слов’янській мові – результат тривалої і клопіткої праці українських вченихі руського першодрукаря.
Особливемісце серед видань кінця XVI ст. поч. XVII ст. займала полемічна література.Найбільш цікавими зразками полемічної літератури, які дійшли до наших часів, є«Ключ царства небесного» (1587) Р. Смотрицького «Апокрисис» (1597)Христофора Філамета, «Тренос» (1610) і «Версифікація» (1621) М. Смотрицького.Культурне відродження України готували саме полемісти, серед яких МелетійСмотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарій Копистецький та ін.
Аналізуючицей період Д. Дорошенко писав, що натиск римокатолицизму і викликана нимрелігійна боротьба спонукали українське громадянство до самооборони і створенняв себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок. У XVII ст. тут вибухаєгострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об’єднує всі верствиукраїнського народу. І саме в цій боротьбі український народ об’єднується,виховується і скріплюється почуття його національної свідомості, яке булоприспане за кілька віків життя в умовах чужої державності і чужих впливів.
Провіднуроль в історії українського народу на протязі багатьох століть відігравав Київ,який був головним культурним центром України. Тут велося інтенсивнебудівництво, процвітали різні ремесла, живопис, архітектура, музика. Прикиївських монастирях – Печерському, Софіївському і Михайлівському Золотоверхомута інших – були крупні бібліотеки, де створювалися і переписувалися книги. Вмонастирських школах навчали дітей.
Напочатку XVII ст. в Києві визначаються два освітні культурні осередки, тісно зв’язаніміж собою, – братство і група учених – просвітителів при Києво-Печерській лавріна чолі з її архимадридом Єлисеєм Плетенецьким.
Київськебратство з самого початку своєї діяльності заснувало школу, яка поклала початокпершій вищій школі у Східній Європі. Ця школа мала латино-польське спрямування,тобто українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань Заходу іСходу через вивчення класичних мов.
Великийособистий внесок в розвиток Київської братської школи вніс православнийукраїнський полководець, гетьман Війська Запорізького Петро Коношевич-Сагайдачний,який вступив у братство усім військом в 1620 р.
Традиціюзасновану Сагайдачним, – опікувати Київську братську школу і виявлятиматеріальну й політичну підтримку – продовжували і інші гетьмани ВійськаЗапорізького і України.
Безсумніву, що провідну роль в встановленні Київської школи, визначенні характеруі рівня навчання відіграли її ректори. Почесне місце серед них належить першомуректору і професору Й. Борецькому ученому і педагогу, відомомупросвітителю і діячеві.
Зіменем борецького тісно зв’язаний прогресивний напрямок в розвитку педагогічноїдумки на Україні в кінці XVI початку XVII ст. Виняткову роль в життісуспільства він відводив школі, просвітництву. Борецький був упевнений, щовласне освіта визначає місце людини в житті, що від її розповсюдження залежитьсуспільний прогрес.
Борецькийбув неперевершеним оратором. Його думки і слова справляли великий вплив наслухачів. Виступаючи на козацьких радах Борецький закликав: «Стійте сильно, нехитаючись і не боячись!», чим і заслужив славу «козацького митрополита».
В1619–1620 р.р. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький.Син учителя і першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького.
В1618–1619 р.р. Смотрицький створює «Слов’янську граматику» – працю, з якоювін увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філософії.
Третімректором Київської братської школи був Касіян Сакович. Він був переконанимпросвітителем, надавав велике значення будівництву шкіл, поширенню знань середнароду.
Восени1631 року в Києві виникає ще одна школа – Лаврська. Її засновником був архимадритКиєво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів, що вивчалися іструктурою вона була подібна до польських і західноєвропейських колегій. Однаклаврська школа проіснувала недовго. Боячись, що Петро Могила може підкоритисправу виховання молоді винятково релігійним потребам, братчики Києва ставлятьвимогу об’єднати Лаврську школу з Київською Братською школою. Повне об’єднанняшколи відбулося в 1632 р.
Цікавовідмітити в цьому питанні позицію Івана Борецького. Будучи главою православноїцеркви на Україні і другом Петра Могили, він тим не менше став на сторонубратчиків. Борецький до кінця життя залишався противником підкорення освітивузькоцерковним інтересам, виступав за розвиток народних шкіл, за якими бачивмайбутнє.
Вимогибратства після смерті Борецького підтримав новий митрополит Ісайя Купинський, одиніз перших організаторів Братської школи.
КиївськаКолегія
Об’єднанашкола розпочала свою роботу в 1632 р. Вона стала називатися колегією.Відомо, що колегіями в Західній Європі називали школи вищого типу.
Требазазначити, що деякі дослідники, вивчаючи розвиток вищої освіти на Українинамагалися виділити і протиставити періоди «домогилянський» і «могилянський»,вважаючи саме останній початком розвитку в вищої освіти. Нам це здаєтьсянеправильним. Курс наук, що читалися в Братській школі і колегії, фактично,нічим не відрізнялися. Деякі викладачі Братської школи – І. Борецький, М. Смотрицький– мали вищу Європейську освіту. Злиття Братської і Лаврської шкіл – було новимкроком на шляху розвитку вищої освіти на Україні. Безперечно, велика заслуга вцьому належить Петру Могилі – високоосвіченій людині, визначному просвітителю ігуманісту. Всі свої знання, блискучі організаторські здібності і матеріальнікошти Петро Могила віддав колегії, яка на його честь стала найменуватисяКиєво-Могилянською і під цією назвою увійшла в історію. Культурна діяльністьПетра Могили не обмежувалася підтримкою Київської Колегії. За його участю буливідкриті колегії у Вінниці, Кременці, Рощі. Понад 20 років він стояв на чолікниговидавничої справи на Україні. Високий рівень творів Петра Могили написанихслов’янською, українською, польською і латинською мовами ставлять його в ряд знайвизначнішими письменниками першої половини XVII ст. Його твори поширилися нелише в Україні, а й у Росії, Польщі, Молдавії, Грузії тощо.
ПетроМогила намагався пробудити і підтримувати в народі інтерес до свого історичногоминулого. Цьому сприяло друкування історичних праць, а також археологічнірозкопки і реставрація древніх храмів. Петром Могилою була «викопана з темрявипідземної і відкрита денному світлу» Десятинна церква часів князя Володимира (Хст.).
СамПетро Могила найбільшим своїм здобутком вважав створення Колегії, про яку вінтурбувався до останніх днів свого життя. Помираючи, Петро Могила заповівКолегії все своє майно, кошти і цінності – бібліотеку, будинки, дворові місця наПодолі, половину худоби та інвентаря зі свого хутора Непологи, більшевісімдесят тисяч золотих, домашній срібний посуд, хрести і навіть тканини.
Незважаючина всі перешкоди, Києво-Могилянська Колегія розвивалася як вищий навчальнийзаклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури.Зберігаючи традиції українських братських шкіл, вона в той же час своєюструктурою, обсягом і змістом навчальних програм, відповідала вимогам, що ставилисяперед Європейською вищою школою.
Основнимпоказником рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися. Тутвивчалися слов’янська, грецька, латинська, польська і українські мови,політика, риторика, філософія, математика, астрономія, музика, богослов’я. Цінауки іменувалися вільними – («сім вільних наук»): поділялись на так звані trivium– граматика, риторика, діалектика, та quadlrivium – арифметика, геометрія,астрономія, музика. Наприклад, Кембріджському університетах в перший періодйого існування вивчались лише ці науки, при чому після опановування першогокомплексу присвоювався ступінь бакалавра, а другого – магістра.
Організаційнаструктура Київської колегії також була подібна до Європейської. Звичайно вонамала деякі відмінності, що зумовлювалося освітніми традиціями та історичними умовами.Київська колегія наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїмвипускникам учених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним урізні часи її існування.
Однак,український народ гаряче підтримував свою вищу школу, пов’язуючи з нею великісподівання у боротьбі за незалежність.
Польськийуряд не бажав, однак, надавати їй статусу академії, оскільки це означало надатиїй право на самоврядування і дозволити читати богослов’я, дозволити готуватиосвічених борців проти католицизму і унії.
Лишенаприкінці вісімдесятих років, коли Київ був остаточно приєднаний до Росії, Могилянськаколегія розпочинає клопотання про надання їй права вищого навчального закладу.І 26 вересня 1701 року Петро Перший у своїй грамоті підтвердив це право.
Києво-Могилянськаакадемія
Києво-Могилянськаакадемія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, якийзадовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною міроюРосії та Білорусії.
Яквідомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія була одним ізнайавторитетніших центрів європейської вищої школи. Лекції студентам з багатьохкраїн читали найвидатніші тогочасні професори. Випускники діставалифундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських табогословських наук, а також оволодівали кількома мовами. Серед вихованцівакадемії були сотні визначних політичних, наукових культурних і церковнихдіячів України і всієї Східної Європи. Досить зазначити, що в академії дісталиосвіту гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, ЮрійХмельницький.
ЗКиєво-Могилянської академії вийшли видатні письменники і учені: ГригорійСковорода, Григорій Кониський, Касіян Сакович, Феофан Прокопович та інші.
Київськаакадемія мала чітку структуру поділу на окремі школи (класи) з певним обсягомпредметів і певною системою управління.
Першийклас – фара (або аналогія) по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів ужез певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах вони опановувалислов’янську, латинську мови, а також арифметику й геометрію, спів та катехізис.
Особливаувага приділялася вивченню латинської мови, знання якої вважалось ознакою освіченості.В Київській академії латинь вивчали за популярною в Європі граматикою ЕмануїлаАльвера «Institutions Linguae Latinae», а з 1763 р – за піарськоюграматикою, надрукованою у Варшаві. Щоб заохотити учнів краще вивчати латинськумову застосовувались різноманітні методи. Наприклад, хто під час розмови зтоваришами латинською мовою допускав три помилки, вручався калькулюс-футляр злистом паперу всередині, на якому записувалося його прізвище. Цей калькулюсучень намагався збути слабшому, бо якщо він залишався у нього до ранку, то нанаступний день він страждав від сорому, а то і від покарань учителя. З початкуXVIII ст. латинь поступово витісняється літературою українською мовою.
Длятого, щоб перешкодити розвитку вітчизняної освіти на Україні, деякіпредставники латинської вченості, зокрема єзуїт П. Скарга «науководоводили, що за допомогою слов’янської мови ще ніколи ніхто ученим не став, щоне має таких академій, де б науки викладалися слов’янською мовою, бо вона не маєі не може мати ні правил ні граматик».
Післяграматичних класів учні, а відтепер уже студенти, вивчали піїтику (1 рік), риторику(1рік), філософію (2–3 роки), богослов’я (2–4 роки).
Піїтикарозглядалася як мистецтво складати вірші і вважалася захоплюючим і корисниммистецтвом.
Післяпіїтики читався курс риторики, найпопулярнішого предмета в академії. У класіриторики студенти навчалися складати промову, як загального характеру, так іпевного призначення.
Першийдрукований підручник з риторики з’явися у 1659 році. Його автором був один знайосвіченіших людей в Україні XVII ст., вихованець Києво-Могилянської колегії– Галятовський.
Зкінця XVII ст. характер поетики і риторики змінюється. Її автори все більшезвертаються до тем вітчизняної історії. Дослідник Київських поетик Г.М Сивокіньнаводить цікаве висловлювання невідомого автора поетики «Fons Castilius» («Касталійськеджерело»): «Нехай твердять інші, що Касталійське джерело несе свої води біляпідніжжя Парнаса, я ж краще і вірніше сказав би, що це джерело витікає зпідніжжя святих гір найзнаменитішого міста і чуда світу Києва».
Згодомз’являється теорія «руського вірша» Ф. Прокоповича та інші вітчизняніпідручники. Таким чином професори риторики і поетики Києво-Могилянськоїакадемії відіграли значну роль у формуванні і становленні вітчизняноїлітератури.
УXVII ст. – період оформлення світогляду Просвітництва – наука і філософіястають незалежними від релігії і богослов’я. Це встановлюється шляхом вилученняз наукового раціонального знання: все, що доводиться експериментами не можебути заперечене вірою. У курсах філософії Г. Кониського, М. Козачинського,Ф. Прокоповича можна знайти посилання на дослідження Евкліда, Архімеда,Коперника, Галілея, Декарта та ін. Натурфілософія відкидає такий методмислення, згідно з яким істина вічна, раз і назавжди дана, чи то у святомуПисьмі чи спадщині Арістотеля.
Щостосується богослов’я то, незважаючи на офіційну заборону польського уряду,викладання богослов’я у Києво-Могилянській академії розпочалося ще на початкуXVI ст. Поступово Київські вчені створюють свою богословську систему.
Спочаткубогословський курс тривав чотири, а пізніше – три роки. ДіячіКиєво-Могилянської академії «прагнули дати філософське обгрунтуванняправослав’я, розробити і використати його як богословське вчення, щоб матизмогу протиставити його католицизму».
Створюючисвою богословську систему, могилянці використовували досягнення в цій галузітаких західних філософів як Августин, Дунс Скотт, Фома Аквінський тощо.
Такимибули основні, так звані ординарні класи Києво-Могилянської академії у XVII – напочатку XVIII ст. Найбільшою популярністю користувалися класи піїтики іриторики.
Складовоючастиною навчального процесу в академії були щосуботні повторення матеріалу затиждень, виконання домашніх завдань і тричі на рік – екзамени.
Частинастудентів (філософи і богослови) ніяких домашніх завдань не виконували іекзаменів не здавали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертаціїі захищали їх у присутності всіх студентів.
Напочатку XVIII ст. у зв’язку з посиленням інтересу до європейської науковості ісуспільної політичної думки в країні зростає зацікавленість у вивченнііноземних мов. Київська академія за ініціативою протектора Рафаїла Заборовськоговводить до навчального курсу німецьку мову і поновлює грецьку, що якийсь час невикладалася. З 1763 року вводиться французька мова. Програму викладання іноземнихмов у академії розробив її вихованець, видатний вчений лінгвіст СимонТодорський.
Значнаувага в Київській академії приділялася вивченню математики. Спочатку воначиталась в чотирьох молодших класах. На початку XVII ст. була виділена вокремий клас, де викладали арифметику, геометрію і тригонометрію.
Першимвідомим теоретичним курсом математики в Київській академії був курс лекцій Ф. Прокоповича.
Удругій половині XVIII ст. в Академії був відкритий клас чистої математики, девикладали алгебру, геометрію, а також клас змішаної математики, в якомучитались цивільна і військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка,оптика, астрономія та інші.
Важливемісце у Києво-Могилянській академії займала художня і музична освіта.
Малюваннянавчали ще у Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цьогопредмету.
Удругій половині XVIII ст. викладали малювання Фальковський, Петрусевич,Соколовський та інші. Клас малювання був завжди переповнений. У 1799 році тамнараховувалося вісімдесят вісім чоловік, а в 1802 році – сто п’ятдесят.
Особливоюмайстерністю відзначались гравюри Григорія Кириловича Левицького. Школа Г.Левицького мала великий вплив на граверне мистецтво України другої половиниXVIII ст., як найбільш художньо і технічно досконала і життєва, пов’язана знародними традиціями і новітніми європейськими досягненнями.
Вакадемії складалася своя художня школа. Уявлення про неї дають нам красиво й зісмаком оформлені зошити студентів, курси лекцій викладачів.
Вихованцямиакадемії були і такі відомі художники, як Данило Галяховський, ЛеонтійТарасевич, Михайло Карповський та інші.
Упроцесі формування й консолідації української нації важливе місце займаламузично-пісенна творчість. Долаючи іноземний гніт, панування релігійноїідеології, вона розвивалася в загальному руслі української культури, особливо жбурхливо з другої половини XVI ст. Чарівна українська пісня, створена народнимгенієм, проникає і за межі України і заживає слави своєю красою середслов’янських народів, а також народів Австрії, Німеччини, Італії та іншихкраїн.
Арабськиймандрівник П. Алеппський, проїжджаючи в 1654 році по Україні, зачудованослухав її мелодії, а потім писав у своїх спогадах: «спів козаків радує душу йлікує від печалей, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби зодних вуст».
Надзвичайнопопулярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято– урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор уякому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братськомумонастирі. У п’ятдесятих роках XVII ст. ректор Л. Баранович організувавтут хорову школу.
Обидвахори – академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів.Слава їх сягала далеко за межі Києва.
ВихованцівАкадемії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і доРосії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керувалихоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші.
Києво-Могилянськаакадемія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішимисеред них були М.С. Березовський та А.Л. Ведель, творчість яких малавеликий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
БібліотекаКиєво-Могилянської академії
Величезнуроль у системі навчання і виховання в Києво-Могилянській академії відігравалаакадемічна бібліотека. Очевидно вона була закладена ще Київською братськоюшколою. Вагомий вклад у формування бібліотеки вніс Петро Могила. Весь час вінтурбувався про її поповнення, а помираючи, заповів Колегії, крім значних коштівусю свою бібліотеку, яку збирав протягом усього життя.
Зроками бібліотека зростала за рахунок закупок, надходжень з українських іросійських друкарень, пожертвувань з боку окремих осіб, найчастіше керівниківАкадемії, а також колишніх її випускників.
Середвипускників академії існувала традиція надсилати свої власні твори доакадемічної бібліотеки, де б вони не знаходились.
У 1768 рпри бурсі була закладена окрема бібліотека для найбідніших студентів, які не малиможливості за власний рахунок купити книги. Її засновником був вихованецьакадемії, відомий вітчизняний історик М. Бантиш-Каменський.
Поповнюваласьакадемічна бібліотека і за рахунок періодичних видань. Для придбання книгзакордоном Академія підтримувала постійні зв’язки з окремими книгарнямиВаршави, Батіслава та інших міст Західної Європи.
· Справжнім святом для студентів Академії були щорічні контрактовіярмарки в Києві. Сюди навесні з великою лавкою латинських і французьких книгприїздили італійські купці із Ломбардії і розташовувались поряд із Академією.
Нажаль бібліотека Києво-Могилянської академії не збереглась до нашого часу.
Особливопостраждала вона під час пожеж 1780–1811 р.р. Тільки в 1780 р.згоріло близько дев’ять тисяч томів, у 1811-близко тисячі видань.
Гуманістичнізасади внутрішнього життя Академії
УКиєво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії,таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегієюцей навчальний заклад мав свої філії – в 1632 р. у Вінниці на Поділлі, а в1639 р. в Гощі на Волині.
Чималомолоді прибувало також з українських земель, які знаходились під владою Польщі.В умовах жорстокого національного гноблення, примусового окатоличування, молодьз Правобережжя тягнулася до Київської Академії, що була єдиною вищоюправославною школою Східної Європи.
Професоріві випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, кудивони приносять західноєвропейську освіту і культуру, а також український вплив,який охопив всі сторони життя у Московії. Українці заснували у МосквіСлов’яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, яксвідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст., набирали лише з самих українців.
Цікавимиє спостереження Павла Апенського, який писав, що, коли «перебував у Москві, тов нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо вМосковській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніхлюдей». Коли ж він, вертаючись вступив на українську землю, його душу, як івсіх його супутників, «залила радість», бо люди в Україні були приязні, ласкавій поводились з нами як із земляками.
У тойчас коли у Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них,в Україні «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас».
Починаючиз XVI ст. українці їдуть навчатися закордон, а іноземні громадяни приїздять вУкраїну.
Незважаючина всі намагання Петра Могили, а пізніше і його послідовників, Колегія так і неотримала від польського уряду офіційного титулу вищої школи. Однак, академіязавойовувала дедалі більше визнання у слов’янському світі і стала центромкультурно-національного відродження України.
Хтодав академії назву «академія» до сьогодні невідомо, але сьогодні важливо пам’ятатипро те, що українці уже у XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання увсьому слов’янському світі, демонструвала зв’язок української культури іззахідноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва.
Намважливо про це пам’ятати, повертаючись до самих себе важкою дорогою.
Культурнізв’язки Києво-Могилянської академії
Києво-МогилянськаАкадемія І Українсько-Російські Зв’язки
Удругій половині XVII – на початку XVIII ст. в Росії відбувалося помітнепіднесення культури. Поширювалася освіта, з’являлися школи, друкарні,видавалися та переписувалися книги.
Вумовах наростання боротьби народних мас проти польсько-католицької експансіїукраїнські політичні діячі прагнули до посилення політичних і культурнихзв’язків з Росією, в зміцненні яких вони вбачали основу успішного завершенняцієї боротьби.
Ще в1640 р. протектор Київської колегії Петро Могила запропонував царю МихайлуФедоровичу заснувати в Москві школу, в якій київські вчителі навчали б «дітейбоярських і простого народу грамоті грецькій і слов’янській». Хоча цяпропозиція не була здійснена, згодом боярин Ф. Ртищев, палкий прихильникросійсько-українських зв’язків, з дозволу царя запросив тридцять київськихучених – монахів, знавців слов’янської і грецької мов, до московськогоАндріївського монастиря. Київські вчені, які займалися перекладом книг наросійську мову, завоювали прихильність і визнання прогресивних московських кіл.
У1649році на запрошення царського уряду до Москви знову прибула група вчених зКиєва, в тому числі Епіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, СимеонПолоцький та інші.
ЕпіфанійСлавинецький – видатний український учений, письменник, педагог. Його спадщинасто п’ятдесят оригінальних та перекладених творів богословського і світськогозмісту, книги географії, історії, педагогіки і медицини.
У Чудовомумонастирі Е. Славинецький заснував першу в Москві греко-латинську школу ібув її ректором. Написав для неї педагогічний посібник «Гражданство обычаевдетских», що мав «безсумнівний вплив на розвиток російської педагогіки».
СимеонПолоцький – просвітитель, вчений, поет. У 1664році Полоцький приїхав до Москвиде розгорнув активну літературно-освітню діяльність. Він вважаєтьсяосновоположником російської силабічної поезії і красномовства. Твори С.Полоцького користувалися великим успіхом серед прогресивних московських кіл. С. Полоцькийбрав активну участь у заснуванні двірцевого театру, який був першим театромРосії. Писав для нього п’єси. Особливою популярністю користувалася його комедія«Притча о блудном сине».
Полоцькийбрав участь у складанні «Академічних привілеїв» (1682 р.) – проекту Слов’яно-греко-латинськоїакадемії в Москві. Але відкрита вона була лише після його смерті. Діяльність Е. Славинецького,С. Полоцького та їх послідовників – українських і російських прогресивнихсуспільно – політичних і культурних діячів-значний крок у розвитку російськоїнауки, літератури освіти.
Києво-Могилянськаакадемія та україно-білоруські культурні зв’язки.
Київськійакадемії належить визначне місце в історії україно-білоруських зв’язків. Уже впершій половині XVII ст. в Київській академії працювали і навчалися вихідці ізБілорусії. Це – вчитель Сава Могильов’янин, ректор Київської братської школиХома Ієвлевич, його брат студент Гнат Ієвлевич, відомий громадський ікультурний діяч Симеон Полоцький.
Вумовах коли частина українських і білоруських земель знаходилась під владоюПольщі, діячі Академії велику увагу приділяли боротьбі з католицизмом та унією.Саме з Академії вийшла більша частина діячів, які, приймаючи чернецтво,направлялися єпископами, а також настоятелями православних монастирів уБілорусію, де була єдина православна єпархія в межах Польщі. Крім боротьби зкатолицизмом та унією, вони проводили там широку освітню діяльність. Це –Арсеній Берло, брати Йосип та Ієроній Волочанські, Михайло Козачинський,Амвросій Юшкевич, Георгій Кониський.
СтудентиАкадемії виїжджали в Білорусію не лише для викладацької роботи. З приєднаннямбілоруських земель до Росії виникла потреба в освічених людях, які б моглизайняти різні громадські посади.
Просвітницькаі суспільна діяльність в Білорусії посланців Києво-Могилянської академії,навчання в ній білоруської молоді, безсумнівно сприяли подальшому зміцненнютрадиційних культурних зв’язків між двома братськими народами.
Зв’язкиАкадемії з Молдавією і Валахією
Києво-Могилянськійакадемії належить визначне місце в розвитку і зміцненні культурних зв’язківукраїнського народу із зарубіжними країнами, зокрема південнослов’янськими, атакож Молдавією, Валахією, Румунією, Грецією, Угорщиною та іншими. Вже в XVIIст. вплив Академії як визначного просвітницького центру поширюється далеко замежі України. Цьому сприяє високий рівень навчання, авторитет київських вчених,поширення їх творів та підручників в інших країнах, активна наукова й освітнядіяльність вихованців Академії за рубежем.
Певнуроль відіграло й те, що Київська академія виступала як один із визначнихосередків ідеологічної боротьби з католицькою реакцією, а також пропагувалаідею союзу християнських народів, і в першу чергу – слов’янських, проти турецькоїагресії. Великий вплив на пригнобленні Туреччиною й Австро-Угорщиною народисправили успіхи національно визвольної боротьби українського народу протишляхетсько-католицької Польщі.
Оцінюючиміжнародні зв’язки Київської академії, видатний український письменник, вчений,революціонер – демократ І. Я. Франко писав, що вона «в значній мірі булаінституцією інтернаціональною, якої вплив простягався за межі України».
Зміцненнюі розширенню українсько-російсько-молдавських зв’язків у XVII–XVIII ст. сприяладіяльність Києво-Могилянської академії. Започаткував цю справу Петро Могила,син молдавського господаря, київський митрополит і протектор Київської колегії.
В1640 році в Яссах була відкрита перша в Молдавії школа – Слов'яно – греко-латинськаколегія. Її засновниками були посланці Петра Могили, очолювані визначнимученим, ректором Київської колегії Софронієм Почаським. Він же став першимректором Ясської колегії.
В ЯсськійСлов'яно-греко-латинські колегії навчався наприклад, видатний молдавськийучений, громадсько-політичний діяч М.Г. Мілеску Спафарій (1625–1708 рр). ЗгодомМілеску Спафарій змушений був залишити Молдавію. До кінця свого життя вінпрацював у Росії. Підтримував реформи Петра I, вніс значний вклад в розвитоквітчизняної наукової і суспільно-політичної думки.
Допрогресивних діячів Валахії цього часу належав відомий просвітник, митрополитВалахії Антим Іверіану, грузин за походженням. Йому належать перекладиграматики Мелетія Смотрицького румунською мовою (1697 р).
Дочисла відомих молдавських учених, що навчалися у Києво-Могилянській академії,належить також Дамаскін Римінський – перекладач багатьох слов'янських книгрумунською мовою.
Зміцненнюукраїно-молдавських культурних зв'язків сприяла також діяльність у Молдавіївипускника Києво-Могилянської академії, полтавчанина Паїсія Величківського.Будучи настоятелем Нямецького монастиря, він створив при ньому школуперекладачів, заснував бібліотеку. У 1777році П. Величківський видав у Яссах «Слов’янськуграматику», а також «медичні поради по людських хворобах» молдавською мовою.
Зв'язкиКиєво-Могилянської академії з іншими країнами
Зарубіжнізв'язки Києво-Могилянської академії носили різнобічний характер.
Зв'язкиз Києво-Могилянської академії з європейськими науковими та освітніми центрамирозширились в часи раннього Просвітництва. Едуард Вінтер, дослідникПросвітництва у Східній та Центральній Європі, писав, що Україна була в «неабиякіймірі вхідними воротами, через які Просвітництво проникало на Русь», і щоважливу роль у розвитку і поширенні ідей відіграла саме Києво-Могилянськаакадемія, яка була головною ланкою зв'язку між західною культурою і СхідноюЄвропою.
Тіснимибули зв'язки між українськими і німецькими просвітниками. Започаткував їх щеІнокентій Гізель. Протягом кількох років він листувався з німецькимпросвітником Іоанном Гербінієм, який був ректором протестантської школи вСтокгольмі, а пізніше – у Ризі й Вільно. Гізель консультував Гербінія з питаньісторії Києва, зокрема Києво-Печерської лаври, наслідком чого була працяГербінія «Сочинение о подземном Киеве». В ній виразно проявилися симпатіїавтора до українського народу.
Ряд ученихКиївської академії підтримували зв'язки з відомим центром Просвітництва вНімеччині – Галльським університетом, заснованим у 1692 році. Тут працювалитакі визначні вчені, як Х. Вольф, Х. Томазіус, А.Г. Фронке та інші.Вивчати східні мови до Галле приїздили студенти з багатьох країн, у тому числій з України. У 1730 році серед студентів-слов'ян, що навчалися в університеті,переважну більшість складали українці. Тут поповнювали свої знання з іноземнихмов вихованці Київської академії С. Тодорський, В. Лащевський, Д. Нащинськийта інші.
Утвердженнюпросвітницьких ідеалів як на Україні, так і в Росії сприяла діяльністьвидатного вихованця Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. В умовахколи соціальні, національні та релігійні заборони панували над людськимрозумом, Ф. Прокопович сповідував своє рідне кредо гуманістів іпросвітників: «Коли п’єш добре вино, не питай, звідки воно, а коли хтосьпорядна людина, не питай, хто її бог і де її батьківщина».
Ф. Прокоповичпідтримував тісні зв'язки з багатьма німецькими вченими. Так, він листувався з А.Г. Фронке,просив його надати підтримку юнакам із своєї школи, які виїжджали для навчанняв Галльському університеті. Ф. Прокопович підтримував стосунки зЯблонським – кальвіністським вченим, президентом Академії наук в Берліні, Н.Б.Більфінгером – просвітником, філософом і природознавцем, автором атеїстичноготвору «Гармонії тіла і душі», заборонені Ватиканом.
Співдружністьукраїнських і німецьких просвітників XVIII ст. є однією із славних сторінок вісторії інтернаціональних зв'язків Київської академії. Певні контакти малаКиївська академія з науковцями Угорщини. Поїздкам її вихованців у цю країнусприяла заснована у 1747 році у Токаї так звана Комісія для розведеннявинограду й заготівлі вин для царського двору. Її керівники, й зокремаполковник Гавриїл Вишневецький, виходець з України, запрошували студентів зАкадемії на посади перекладачів і настоятелів в Комісію і сприяла її поповненню.
ВУгорщині здобували знання Григорій Сковорода (в 1775–1783 рр.), ІванФальковський (1775–1783 рр.), Аарон Пекалицький та Анатолій Ставинський (1779–1782рр.).
Безперечно,Київська академія мала зв'язки з іншими країнами. Долаючи національну йрелігійну замкненість, що часто тяжіла навіть над кращими представникамитодішнього суспільства, Києво-Могилянська академія охоче запозичуваладосягнення науки, культури та передової думки народів інших країн і ділиласясвоїми власними надбаннями. Це сприяло взаємному духовному збагаченню йкультурному прогресові народів, зміцненню їх дружніх відносин.
Міжнароднікультурні зв'язки Києво-Могилянської академії мають неабияке значення дляоцінки і місця в історії світової культури.
Висновок
Як відомо,з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія (до кінця XVII ст. – колегія)була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Випускникидіставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософськихта богословських наук, а також оволодівали кількома мовами.
ВихованціКиєво-Могилянської академії несли духовність, знання, моральність по всійУкраїні. Вони заснували сотні шкіл, а також колегії у Кременці, Вінниці,Переяславі, Чернігові, Харкові. Величезний внесок випускниківКиєво-Могилянської академії також у розвитку культури та науки Росії,Білорусії, Валахії, Молдавії, Сербії та інших країн.
Сьогодні,через 175 років після закриття, Києво-Могилянська академія відродилась якнезалежний міжнародний університет. Маючи честь вважатися спадкоємцями іпродовжувати традиції Києво-Могилянської академії наш вуз нині постає якнавчально-науковий заклад, покликаний сприяти розвиткові науки і культуриУкраїни.
Цеперший і поки що єдиний в Україні недержавний міжнародний університет. Алеголовне – тут втілюється в життя нова модель вищої освіти, яка поєднує в собіпереваги різних систем освіти, наприклад американської і європейської.
Що цеозначає?
По-перше,те, що студент має можливість самостійно планувати свою освіту: вільно обиратидля вивчення значну частину навчальних дисциплін.
Студентвступає до університету, де «кордони» між факультетами досить умовні. Він можеобрати для вивчення предмети практично з усіх трьох факультетів. А це дає йомузмогу протягом 1–2 років навчання ще раз обдумати, а при необхідності – змінитине тільки спеціалізацію в межах даного факультету, а й сам факультет.
По-третє,крім основної спеціалізації, студент може за власним бажанням паралельновивчати іншу дисципліну, тобто може «комбінувати» й реалізовувати свої інтересив різних галузях.
Навчанняв університеті має світський характер й вільне від втручання політичних партій,громадських та релігійних організацій.
ВідродженняУніверситету «Києво-Могилянська академія» сприймається в Україні і за її межамияк символ відродження українського народу.
Алесьогодні ми звичайно найбільше мріємо про те, щоб наш університет, як і в часинайвищого розквіту академії, став справжнім навчальним, науковим ікультурно-просвітницьким центром молодої держави, влився як рівний уєвропейську світову сім’ю університетів, щоб учитися в ньому було великою честюне тільки для українців, а й для молоді інших країн.
Використаналітература
1. Максимович М.А. Запискио первых временах Киево – Богоявленского братства. – Собр. соч. Т2 к… 1865.
2. Голубев С.Т. ИсторияКиевской духовной академии, вип 1.к., 1886;
3. ГолубевКиэво-Могилянская академия при жызни своего фундатора Киевського МитрополитаПетра Могили К. 1890
4. Вишневський Д.Киевская академия в первой половине XVIII ст.
5. Голубев С.Т. Киевскийметрополит Петр Могила й ево сподвижники
6. З.П. Хижняк Киево-Могилянскаяакадемия
7. Марченко М.І. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст. К.,1961
8. Кошуба М.В.З історії боротьби проти унії.