--PAGE_BREAK--Найкращий спосіб організувати увагу підлітка зв'язаний не із застосуванням учителем якихось особливих прийомів, а з умінням так організувати навчальну діяльність, щоб в учня не було ані часу, ані бажання, ані можливості відволікатися на тривалий час. Цікава справа, цікавий урок здатні захопити підлітка, і він із захопленням працює досить тривалий час, не відволікаючись. Активна пізнавальна діяльність – от що робить урок цікавим для підлітка, от що саме по собі сприяє організації його уваги.
У підлітковому віці відбуваються істотні зрушення в розвитку розумової діяльності учнів, головним чином у процесі навчання. Досягнутий ступінь розвитку мислення молодшого школяра дозволяє в підлітковому віці приступити до систематичного вивчення основ наук. Зміст і логіка досліджуваних предметів, характер засвоєння знань у підлітків вимагають опори на здатність самостійно мислити, порівнювати, робити висновки й узагальнення.
Всі навчальні предмети, досліджувані підлітком, насамперед, стимулюють розвиток у нього абстрактного мислення. Природно, що основною особливістю розумової діяльності підлітка є наростаюча з кожним роком здатність до абстрактного мислення, зміна співвідношення між конкретно-образним й абстрактним мисленням на користь абстрактного мислення. Звичайно, не повинне мати місця спрощене трактування вікових змін у мисленні, відповідно до яких молодший школяр мислить конкретно, а в підлітковому віці він переходить до абстрактного мислення. З переходом до підліткового віку істотно змінюються, збагачуються як абстрактно узагальнюючі, так й образні компоненти розумової діяльності (зокрема, розвивається здатність до конкретизації, ілюструванню, розкриттю змісту поняття в конкретних образах і уявленнях). Але загальний напрямок розвитку мислення відбувається в плані поступового переходу від переваги наочно-образного мислення (у молодших школярів) до переваги відверненого (абстрактного) мислення в поняттях (у старших підлітків) [29, 37].
Поступово, під впливом шкільного навчання розвивається аналітико-синтетична діяльність, підлітки починають цікавитися не тільки конкретними фактами, але і їхнім аналізом, зміцнюється тенденція до причинного пояснення, учні прагнуть виділити головне, істотне в матеріалі, опановують умінням обґрунтовувати, доводити певні положення, робити широкі узагальнення.
Зрозуміло, і в межах підліткового віку мають місце вікові розходження: одне діло – мислення школяра 11–12 років, інше діло – мислення 15 років.
1.3 Розвиток пізнавальної активності підлітків Підлітків дуже залучає можливість розширити, збагатити свої знання, проникнути в сутність досліджуваних явищ, встановити причинно-наслідкові зв'язки. Підлітки відчувають велике емоційне задоволення від дослідницької діяльності. Їм подобається мислити, робити самостійні відкриття.
Поряд з пізнавальними інтересами істотне значення при позитивному відношенні підлітків до навчання має розуміння значимості знань. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити життєве значення знань й, насамперед їхнє значення, для розвитку особистості. Це пов'язане з посиленим ростом самосвідомості сучасного підлітка. Багато навчальних предметів подобаються підлітку тому, що вони відповідають його потребам не тільки багато знати, але й уміти, бути культурною, всебічно розвиненою людиною. Треба підтримувати переконання підлітків у тому, що тільки освічена людина може бути по-справжньому корисним членом суспільства. Переконання й інтереси, зливаючись воєдино, створюють у підлітків підвищений емоційний тонус і визначають їхнє відношення до навчання.
Якщо ж підліток не бачить життєвого значення знань, то в нього можуть сформуватися негативні переконання й негативне відношення до існуючих навчальних предметів. Істотне значення при негативному відношенні підлітків до навчання має усвідомлення й переживання ними неуспіху в оволодінні тими або іншими навчальними предметами. Неуспіх, як правило, викликає в підлітків бурхливі, негативні емоції й небажання навчатися, закріплюється негативне відношення до предмета.
Навпаки, сприятливою ситуацією навчання для підлітків є ситуація успіху, який забезпечує емоційне благополуччя.
Емоційне благополуччя багато в чому залежить від оцінки його навчальної діяльності дорослими. Для емоційного благополуччя підлітка дуже важливо, щоб оцінка й самооцінка збігалися. Тільки за цієї умови вони можуть виступати як мотив, діяти в одному напрямку й підсилювати один одного. У противному випадку виникає внутрішній, а іноді й зовнішній конфлікт.
Емоційне благополуччя підлітка багато в чому залежить від оцінки його навчальної діяльності дорослими.
Оцінки для підлітка мають різний сенс. В одних випадках оцінка дає можливість підлітку виконати свій борг, зайняти гідне місце серед товаришів, в інших – заслужити повагу вчителів і батьків. Нерідко ж зміст оцінки для підлітка виступає в прагненні домогтися успіху в навчальному процесі й тим самим одержати впевненість у своїх здатностях і можливостях. Це пов'язане з такою домінуючою потребою віку, як потреба усвідомити, оцінити себе як особистість, свої сильні й слабкі сторони. І в цьому плані істотне значення має не тільки оцінка діяльності учня і його розумових можливостей з боку інших, але й самооцінка. Як показують дослідження, саме в підлітковому віці домінуючу роль починає грати самооцінка [29, 40].
Учителеві необхідно знати не тільки мотиви навчання, але й умови їхнього формування. Дослідження показують, що відношення підлітків до навчання обумовлено насамперед якістю роботи вчителя і його відношення до учнів. Багато учнів на при відповідях на питання «При яких умовах учні вчилися б у повну міру своїх здатностей?» указували на вміння вчителя зацікавити своїм предметом, на його повагу до учнів. От типова відповідь: «Якби вчителі поводилися з нами, як з гарними друзями, зацікавлювали нас, якби учні не боялися погано відповісти, то вони вчилися б у повну міру своїх здатностей». При цьому підлітки вважають, що багато чого залежить і від них самих, і, насамперед, від їхньої наполегливості. Але наполегливість, на їхню думку, легше проявляється тоді, «коли вчитель хоча й вимогливий, але добрий», коли він «справедливий і чуйний» [1, 112].
У підлітковому віці активно йде процес пізнавального розвитку. У цей час він відбувається в основному у формах, мало помітних як для самої дитини, так і для зовнішнього спостерігача.
Підлітки можуть уже мислити логічно, займатися теоретичними міркуваннями й самоаналізом. Найважливіше, інтелектуальне набуття підліткового віку – це вміння оперувати гіпотезами. Особливо помітним у цьому віці стає ріст свідомості й самосвідомість дітей, що представляє собою істотне розширення сфери усвідомлюваних й поглиблених знань про себе, про людей, про навколишній світ. Розвиток самосвідомості дитини знаходить своє вираження у вимірі мотивації основних видів діяльності: навчання, спілкування й праці.
У підлітковому віці активно вдосконалюється самоконтроль діяльності, будучи на початку контролем по результату або заданому образу, а потім – процесуальним контролем, тобто здатністю вибирати й вибірково контролювати будь-який момент або крок у діяльності.
У підлітковому і юнацькому віці активний розвиток одержує читання, монологічна й письмова мова. Особливу лінію в мовному розвитку утворює та, котра пов'язана із з'єднанням і взаємопроникненням мислення й мови. У навчанні формуються загальні інтелектуальні здатності, особливо зрозуміле теоретичне мислення. Це відбувається за рахунок засвоєння понять, удосконалювання користування ними, міркувати логічно й абстрактно. Значний приріст предметних знань створює гарну базу для наступного розвитку вмінь і навичок у тих видах діяльності, де ці знання практично необхідні.
У спілкуванні формуються й розвиваються комунікативні здатності учнів, що включають уміння вступати в контакт із незнайомими людьми, домагатися їхнього взаєморозуміння, досягати поставлених цілей. У праці йде активний процес становлення тих практичних умінь і навичок, які в майбутньому можуть знадобитися для вдосконалювання професійних здатностей.
Характерною рисою підліткового віку є готовність і здатність до багатьох видів навчання, причому як у практичному плані, так й у теоретичному. Ще однією рисою, що уперше повністю розкривається саме в підлітковому віці, є схильність до експериментування, що проявляється, зокрема, у небажанні все приймати на віру. Підлітки виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов'язані із прагненням все самостійно перевірити ще раз, особисто впевниться в істинності [1, 123].
Підлітковий вік відрізняється підвищеною інтелектуальною активністю, що стимулюється не тільки природною віковою допитливістю підлітка, але й бажанням розвивати, продемонструвати навколишнім свої здатності, одержати високу оцінку з їхнього боку.
Дітей даного віку відрізняє підвищена пізнавальна й творча активність, вони завжди прагнуть довідатися щось нове, чомусь навчиться, причому робити все по-сьогоденню, професійно як дорослі. Це стимулює підлітків до виходу за межі шкільної програми в розвитку своїх знань, умінь і навичок. Потребу у всьому, що для цього необхідно підліток задовольняє сам, шляхом самоосвіти й самообслуговування, нерідко за допомогою своїх друзів, які захоплені такою же, як і він, справою.
Діти в даному віці вже помітно й досить відрізняються один від одного за інтересом до навчання, за рівнем інтелектуального розвитку й за кругозором, за обсягом і стійкості знань, за рівнем особистісного розвитку. Цими розходженнями визначаються їхнє диференційоване відношення до навчання. Зазначена обставина визначає виборчий характер відносини до шкільних предметів. Одні з них стають більш потрібними й тому улюбленими з боку підлітків, інтерес до інших знижується.
Нерідке відношення підлітка до того або іншого навчального предмета визначається відношенням до вчителя, який викладає даний предмет. Підліткам зазвичай подобаються ті предмети, які викладають їхні улюблені вчителі. Успішність багатьох дітей середніх класів у школі тимчасово падає через те, що за межами школи в них з'являються сильні, конкуруючі з навчанням інтереси.
У підлітковому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з розширенням знань, з формуванням потрібних умінь і навичок, що дозволяють займатися цікавою роботою, самостійною творчою працею. Навчання доповнюється самоосвітою, здобуваючи більше глибокий особистісний зміст. Знання, уміння й навички стають у цьому віці критерієм цінності для підлітка навколишніх його людей, а також підставою для прояву інтересу й підтримки ім. [16, 48].
Відбувається формування системи особистісних цінностей, які визначають зміст діяльності підлітка, сферу його спілкування, вибірковість відношення до людей, оцінки цих людей і самооцінку.
У цьому віці створюються гарні умови для формування організаторських здатностей, діловитості, заповзятливості, багатьох інших корисних особистісних якостей, пов'язаних із взаєминами людей, у тому числі вміння налагоджувати ділові контакти, домовлятися про спільні справи, розподіляти між собою обов'язки й т. п.
У середніх класах учні приступають до вивчення й освоєння основ наук. Матеріал, що підлягає засвоєнню, з одного боку, вимагає більш високого, ніж раніше рівня учбово-пізнавальної й розумової діяльності, а з іншого боку – спрямований на їхній розвиток. Учні повинні опанувати системою наукових понять і термінів. Тому нові навчальні предмети висувають нові вимоги до способів засвоєння знань і спрямовані на розвиток інтелекту вищого рівня – теоретичного, формального, рефлексивного мислення. Таке мислення характерно для юнацького віку, але починає воно розвиватися в молодших підлітків [8, 73–74].
Специфічна якість теоретичного мислення в учнів підліткового віку – здатність міркувати гипотетико-дедуктивно, тобто на основі одних загальних передумов шляхом побудови гіпотез й їхньої перевірки. Нове в розвитку мислення підлітка полягає в його відношенні до інтелектуальних завдань як до таких, що вимагають їх попереднього уявного вирішення. Підліток, на відміну від дитини, починає аналіз завдання зі спроб виявити всі можливі відносини в наявних даних, створює різні припущення про їхні зв'язки, а потім перевіряє ці гіпотези. Уміння оперувати гіпотезами в рішенні інтелектуальних завдань – найважливіше набуття підлітка в аналізі дійсності.
Мислення припущеннями є відмітним інструментом наукового міркування. Своєрідність цього рівня розвитку мислення полягає не тільки в розвитку абстракції, але й у тому, що предметом уваги, аналізу й оцінки підлітка стають його власні інтелектуальні операції. Тому таке мислення називається рефлексивним.
Хоча засвоєння наукових понять у школі вже саме по собі створює ряд об'єктивних умов для формування в школярів теоретичного мислення, однак, воно формується не в усіх. У різних учнів може бути різним рівень теоретичного мислення і якість його реальної сформованості. Теоретичне мислення може формуватися не тільки при оволодінні шкільними знаннями. У цілому для цього рівня мислення характерне усвідомлення підлітком власних інтелектуальних операцій і управління ними. Цей процес стає характерним і для інших психічних функцій.
Контрольованою і керованої стає мова, причому в деяких особисто значимих ситуаціях підлітки особливо прагнуть говорити красиво, правильно. Все це – нові й важливі зрушення в розвитку підлітка в порівнянні з молодшим школярем.
Інтелектуалізація процесів сприйняття – необхідна умова успішного засвоєння будь-якого навчального матеріалу, у тому числі й наочного: схем, малюнків, карт. Неуважне відношення до такого матеріалу й недооцінка його важливості досить поширені. Із цим треба боротися. Наприклад, від уміння «бачити» схему, «читати її прямо» залежить якість засвоєння теореми. Зовсім недостатньо просто запам'ятати схему й уміти її відтворити. Значима інформація може бути витягнута тільки при роботі з нею, коли виділяються певні зв'язки й залежності. Тільки при такій діяльності сприйняття схеми насичується міркуванням й якісно міняється. Необхідно створювати й розвивати в підлітка установку на міркування при роботі з будь-яким матеріалом, при виконанні учбово-практичних завдань будь-якого роду [8, 76].
У процесі й у результаті засвоєння наукових понять створюється новий зміст мислення, нові форми інтелектуальної діяльності. Істотним показником неповноцінного засвоєння теоретичних знань є невміння підлітка вирішувати завдання, які вимагають використання цих знань. Вербалізм, формалізм у значеннях – досить розповсюджений порок при засвоєнні наукових понять. Він виникає тоді, коли загальне ще не опирається на конкретну безліч і розмаїтість, коли підліток ще не навчився бачити загальне в конкретному напрямку.
Опановуючи матеріалом з гуманітарних предметів, учні теж засвоюють наукові поняття, класифікації фактів, вчаться бачити зв'язки й причинно-наслідкові залежності, давати короткі характеристики й розгорнуті описи, робити висновки. Засвоєння такого матеріалу представляє менші труднощі, ніж з предметів математичного циклу, але багато підлітків витрачають на підготовку домашніх завдань більше часу, ніж це передбачається, тому що не володіють прийомами правильної роботи над навчальним матеріалом.
Розповсюджений дефект самостійної роботи підлітків – установка на запам'ятовування матеріалу (а не нагадування) і звичка все заучувати шляхом кількаразового повторення. Це приносить величезну шкоду. Однак саме в підлітковому періоді пам'ять розвивається в напрямку інтелектуалізації. Зростає число учнів, які застосовують прийоми опосередкованого запам'ятовування, збільшується запас таких прийомів, їхнє застосування стає усе більше свідомим, навмисним, цілеспрямованим. Існує пряма залежність між використанням прийомів запам'ятовування, рівнем володіння ними й продуктивністю запам'ятовування й відтворення [17, 57–58].
Дві крайні групи учнів – які добре запам'ятовують й погано запам'ятовують – розрізняються за характером мнемічної діяльності. Ті, які добре запам'ятовують, не тільки широко використовують чисто зовнішні прийоми, але й деякі опосередковані шляхи завчання (асоціації, виділення опор, значеннєве угруповання). Для підлітків цієї групи характерно свідоме, навмисне використання опосередкованих прийомів у самому процесі запам'ятовування, а також пошук специфічних для кожного матеріалу прийомів. Центральне місце починає займати аналіз змісту матеріалу, його своєрідності й внутрішньої логіки. Для одних підлітків характерна гнучкість у виборі шляхів завчання, інші віддають перевагу якомусь одному способу, а деякі намагаються впорядкувати й логічно обробити будь-який матеріал.
продолжение
--PAGE_BREAK--Ті, підлітки, які погано запам’ятовують, не вміють зосереджувати зусилля на роботі, вони інтелектуально пасивні, а мнемічна діяльність відрізняється стереотипністю й відсталістю, способи обробки матеріалу бідні, одноманітні, специфічні. Для них типовий прийом «заучування». Мислення як би не бере участь у запам'ятовуванні. Установка на дослівне запам'ятовування матеріалу – серйозно гальмує розвиток мови й, зокрема, уміння сформулювати й передати думку своїми словами. Уміння логічно обробляти матеріал часто розвивається в підлітків стихійно [17, 62].
Таким чином, розвиток інтелектуальних умінь повинен стати однією з головних завдань учителя. Від цього залежить не тільки успішність, глибина й міцність знань, але й можливість подальшого розвитку інтелекту й здатностей підлітка.
Розглянувши особливості навчальної діяльності школярів-підлітків, ми прийшли до висновку про те, що саме в цьому віці навчання може стати усвідомленою необхідністю, але в цьому ж віці може бути загублений інтерес до навчання, як основного виду діяльності учнів. Тому важливо знайти методи й засоби підтримки інтересу до навчання, тому що відношення підлітків до навчання обумовлене, насамперед, якістю роботи вчителя і його відношення до учнів.
2. Засоби активізації пізнавальної діяльності в навчальному процесі 2.1 Дидактична гра як нестандартна форма в навчанні Дидактична гра є однією з унікальних форм, які дозволяють зробити цікавою й захоплюючою не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні кроки по вивченню матеріалу, які здійснюються в рамках відтворюючого й перетворюючого рівнів пізнавальної діяльності – засвоєння фактів, дат, імен й ін. Цікавість умовного світу гри робить позитивно зафарбованою монотонну діяльність по запам'ятовуванню, закріпленню або засвоєнню інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси й функції дитини.
Актуальність гри в наш час підвищується й через перенасиченість сучасного школяра інформацією. В усьому світі, і в Україні зокрема, постійно розширюється предметно-інформаційне середовище. Телебачення, відео, радіо, комп'ютерні мережі за останнім часом значно збільшили потік одержуваної дітьми інформації і її розмаїтість. Але всі ці джерела представляють, в основному, матеріал для пасивного сприйняття. Важливим завданням школи стає розвиток умінь самостійної оцінки й добору одержуваної інформації. Розвити подібні вміння допоможе дидактична гра, що служить своєрідною практикою для використання знань, отриманих на уроці й у позаурочний час [13, 22].
Гра здатна вирішити ще одну проблему. Сьогоднішню школу критикують за перенасиченість вербальних, раціональних методів і засобів навчання, за те, що не приймається в увагу природна емоційність дітей.
Гра – це природна для дитини форма навчання. Вона – частина її життєвого досвіду. Оскільки навчання – це «процес цілеспрямованої передачі суспільно-історичного досвіду; організація формування знань, умінь, навичок» [3, 8–9], можна сказати, що дидактична гра – умовна цікава для суб'єкта діяльність, що спрямована на формування знань, умінь і навичок. Учитель, який використовує гру, організовує навчальну діяльність, виходячи із природних потреб дитини, а не винятково зі своїх міркувань зручності, порядку, доцільності.
У процесі гри дитини здійснюється життєвий баланс між нею і дорослою людиною. У повсякденному житті дорослий майже завжди виступає як суб'єкт: який виховує, ведучий. Дитина, відповідно, об'єкт: той, кого навчають. Це стає стереотипом відносин, який маленька людина не має сил змінити. У силу сформованих стереотипних взаємин з дорослим, дитина, що є об'єктом і суб'єктом одночасно, не завжди може виявити свою суб'єктивну сутність. У грі ж вона вирішує цю проблему, створюючи власну реальність, творячи свій світ. [3, 11]
Зупинимося на найбільш важливих, на наш погляд, психолого-педагогічних можливостях, які можуть бути використані на уроках, наприклад історії.
По-перше, і це відзначалося багатьма дослідниками, гра – це потужний стимул у навчанні, це різноманітна й сильна мотивація. За допомогою гри набагато активніше й швидше відбувається збудження пізнавального інтересу, почасти тому, що людині по своїй природі подобається грати, іншою причиною є те, що мотивів у грі набагато більше, ніж у звичайній навчальній діяльності. Ф. І. Фракіна, досліджуючи мотиви участі школярів в іграх, зауважує, що деякі підлітки беруть участь в іграх, щоб реалізувати свої здатності й потенційні можливості, які не знаходять виходу в інших видах навчальної діяльності, другі – щоб одержати високу оцінку, треті – щоб показати себе перед колективом, четверті вирішують свої комунікативні проблеми й т. п. [3, 12].
По-друге, у грі активізуються психічні процеси учасників ігрової діяльності: увага, запам'ятовування, інтерес, сприйняття, мислення.
Гра емоційна за своєю природою й тому здатна навіть саму суху ситуацію пожвавити й зробити яркою, такою, що запам'ятається надовго.
Залежно від цілей уроку, його змісту, знань учнів, застосовуваних методів і прийомів навчання. К.Д. Ушинський вказував: «На первісній стадії навчання повинне сполучатися із цікавістю, або у своєму змісті, або у своїй формі. Зловживання розбещує учнів, тому все повинне бути використане в міру» [30, 118]. Цікавий матеріал можна використати на всіх етапах уроку: при опитуванні, при вивченні нового матеріалу, коли потрібно в узагальненій формі виявити отримані на уроках знання й уміння школярів. Багато ігор можна використати з метою перевірки знань дітей по кратній характеристиці об'єктів й явищ.
Пожвавити опитування й активізувати в його процесі роботу учнів можуть цікаві форми перевірки засвоєння фактичного матеріалу. У їхньому числі – кросворди. Вони не залишають байдужими школярів будь-якого віку. У грі кожний хоче бути переможцем! Однак виграють ті учні, які швидше можуть відтворити вивчений матеріал. Педагогічно важливим є використання таких кросвордів, які складені на базі основного матеріалу, із зашифрованими термінами й поняттями. Таким чином, кросворди являють собою різновид учбово-дидактичного матеріалу, що сприяє ефективності навчання. Практика роботи із кросвордами на уроках підтверджує доцільність включення їх в арсенал прийомів, що активізують пізнавальну діяльність учнів при вивченні курсів історії, географії, біології, літератури тощо.
Гра на уроці історії – це активна форма навчального заняття, у ході якого моделюється певна ситуація минулого або сьогодення, «оживають» і діють люди, учасники історичної драми. Ціль гри – створення ігрового стану, специфічного емоційного відношення суб'єкта до історичної дійсності.
Гра змушує дитину перевтілитися в історичний персонаж. Вона стоїть перед свого роду необхідністю «стрибнути вище себе», зайняти положення дорослого, який жив в іншому історичному часі й просторі. Школярі моделюють історичну реальність через «вживання» у думки, почуття, переживання своїх героїв. Знання, що здобуваються ними, стають особистісно-значимими, емоційно зафарбованими. Учень мобілізує всі свої знання й уміння, освоює нові, розвиває здатність до емпатії.
Методисти давно виділили дві найважливіших ознаки навчальної історичної гри: наявність прямої мови (діалогу) учасників й уявлюваної ситуації в минулому або сьогоденні (останньому випадку – для обговорення минулого).
Не зупиняючись докладно на різних класифікаціях навчальних ігор, розглянемо їхні основні види.
Ділові ігри
Ділова гра моделює ситуацію минулого таким чином, що учень виступає в ній тільки в ролі нашого сучасника (археолога, письменника, журналіста, аматора історії, нащадка історичного персонажа).
Виділяють два підвиди ділових ігор – ігри-обговорення й ігри-дослідження.
У процесі гри-обговорення відтвориюється уявлювана ситуація нашого часу – диспут, симпозіум, «круглий стіл», телеміст, кінозйомка, телепередача й ін. У своїй навчальній основі такі ігри дуже близькі до дискусій, цілком будуються на навчальному діалозі. Як правило, вони орієнтовані на імпровізацію, хоча обов'язково мають певну програму, план.
Так, на уроці-кіностудії три «режисери» створюють свої творчі об'єднання, підбирають «сценаристів», «звукооператорів», «дикторів», «акторів». Учні одержують завдання познайомитися з літературою по проблемі, визначити жанр фільму, написати сценарій, створити ілюстрації, підібрати музику, підготувати афішу. Доцільно розповісти школярам про можливі жанри фільму: документального фільму – хроніки, заснованого на відтворенні ходу подій; художнього фільму – спогаду на документальній основі (по мемуарам й іншим джерелам); художнього фільму – діалогу, побудованого як бесіди учасників подій; фільму – екранізації літературного твору.
Гра-дослідження будується на уявлюваній ситуації, що виникає в наші дні. На відміну від гри-обговорення вона заснована на індивідуальній діяльності її «героя», що пише нарис, лист, шкільний підручник, фрагмент книги, статтю в газету, наукову доповідь.
Завдання в такій грі можуть бути дуже різноманітними, але всі вони припускають використання учнем раніше отриманих знань і творчий підхід до виконання завдання.
1.Прокоментуйте назву глави.
2.Зіставте документ із вашими власними знаннями про цей період. Висловіть думку про роль шкільного підручника історії в ідеологічному впливі на суспільство. Підтвердьте його текстом.
3. Як співвідносяться реальні події, що відбувалися в країні, і їхнє відбиття в підручнику?
4. Напишіть власний варіант даної глави.
Ретроспективні ігри
Поряд з терміном «ретроспективні ігри» використовується також термін «реконструктивні ігри». У ході таких ігор моделюється ситуація, що ставить учнів у позицію очевидців й учасників подій минулого. Кожен учень одержує роль представника певної суспільної групи або історичної особистості. Головні ознаки ретроспективної гри – ефект присутності й проходження принципу історичної белетристики («так могло бути»).
Школьник, як правило, придумує ім'я, факти біографії, професію, соціальний стан свого героя, у деяких випадках готовить костюм, продумує зовнішній вигляд. Він повинен мати уявлення про характер, почуття, думки й погляди персонажа.
Ретроспективні ігри допомагають учневі «вжитися» в історичний час, відчути колорит епохи. Побачити конкретних людей з їхнім світорозумінням і вчинками, «на якийсь час стати розумніше, сміливіше, шляхетніше, справедливіше».
І.В. Кучерук пропонує всі ретроспективні ігри розділити на кілька підвидів:
1) формально-реконструктивні ігри, що ілюструють історичні події, які документально відтворюють обстановку певної історичної епохи (інша назва – театралізовані уявлення);
2) формально-конструктивні ігри, при яких у сюжет і вуста «очевидців» подій вкладаються їхні власні оцінки, що враховують їхній життєвий досвід, досвід історичного розвитку (ці ігри називають також театралізованими);
3) неформальні-конструктивні ігри, які можуть відступити від чіткого сюжету й регламенту, дають простір уяві й творчій діяльності учасників (інша назва – рольові ігри дискусійного характеру) [31, 24].
З урахуванням сучасного досвіду проведення ретроспективних ігор у дану класифікацію необхідно внести уточнення. Їх можна умовно розділити на рольові й нерольові.
Нерольові ігри близькі до ігор із зовнішніми правилами, але вони відтворюють історичне минуле, їхня дія відбувається в далеку епоху. Доцільно розрізняти підвиди нерольових ігор.
Конкурсні ігри моделюють ситуацію минулого, у якій люди певної епохи демонструють свою майстерність, досягнення, кмітливість. Учитель одержує можливість перевірити знання учнів, а учасники гри – застосувати ці знання. Змагальний дух гри «запалює» учнів, різко підвищує мотивацію до пізнання минулого. Такі, наприклад, «Олімпійські ігри в Древній Греції», «Місто майстрів» (про середньовічне місто), «На ярмарок у Шампань» (про середньовічну торгівлю), «Європейці в Новому Світі» (про Великі географічні відкриття) і ін.
Маршрутні ігри (уявлювана подорож, заочна екскурсія) – це особлива форма уроку, коли учні переносяться в минуле й «подорожують» у певному просторовому середовищі (прогулянка по древньому місту, плавання по ріці, полі на хроно-літаку й ін.). Вони чітко визначають географічні контури історичної дійсності, намічають маршрут, придумують зупинки, фрагменти бесід (інтерв'ю) з людьми, яких вони «зустрічають» у подорожі.
Особливість цих ігор полягає в тому, що учні не одержують очевидних для них ролей. Якщо ці ролі їм пропонуються, то гра здобуває риси рольової й нерольової одночасно.
Рольові ігри засновані на розігруванні певних ролей учасників історичних події в уявлюваній ситуації минулого. Прийнято виділяти кілька підвидів рольових ігор.
Театралізовані дійства мають чітко прописаний сценарій, відтворюють різні образи й картини минулого, припускають наявність костюмів і декорацій. Зміст складається не тільки в «пожвавленні» минулого, але й у наступному обговоренні розіграних сцен у класі. Тут важливі асоціації, коли діти розпізнають час і місце дії, історичні явища, представників різних соціальних шарів.
Театралізовані ігри відрізняються тим, що тексти персонажів не прописані заздалегідь, а народжуються в процесі гри. Тут більше імпровізації, але «осучаснення» минулого не допускається, гра повинна відновлювати реальну історичну епоху. Сценарій або програма гри задають її загальний хід. У театралізованій грі, на відміну від дійства, можуть брати участь всі учні даного класу.
В основі проблемно-дискусійної гри лежить уявлювана ситуація минулого, але дія будується не за сценарієм, а навколо обговорення важливого питання або проблеми (дискусія учасників). Роль учителя зводиться до постановки проблеми й проміжних питань, розподілу ролей. Результат гри заздалегідь не визначається, може бути запропоновано кілька рішень або не прийнято жодного. Головне в грі – участь кожного учня в обговоренні проблеми.
Ділові ігри з елементами ретроспективності.
В іграх такого роду беруть участь як наші сучасники, так й «очевидці подій», які зустрічаються для обговорення важливих питань, ведуть діалог про минуле. «Очевидці» можуть брати участь у сучасних формах спілкування – телемостах, мітингах, прес-конференціях, судах, клубах мандрівників й ін. Модернізація історичної дійсності в цьому випадку виправдується тим, що гра дозволяє одночасно вирішувати два завдання: оцінювання подій й їхню реконструкцію.
Тренінгові ігри
Наведена вище класифікація історичних ігор заснована на трьох головних критеріях:
—характер ролей учасників;
—умови уявлюваної ситуації;
—твердість сценарію,
—співвідношення «заданості» й імпровізації в діяльності учасників.
Існують також ігри із зовнішніми (твердими) правилами й ігри, засновані на алгоритмі діяльності. Їх називають тренінговими. Такі настільні ігри (лото, доміно, поле чудес); ребуси, кросворди, шаради, головоломки; сюжетні ігри («невідіслана депеша», розшифровка ієрогліфів, тексти з помилками й ін.).
Учасники гри
Учитель може брати участь у грі в наступних ігрових ролях:
– інструктора, що пояснює правила гри й наслідки ігрових дій;
—судді, що підтримує хід гри, та контролює дотримання правил, оцінює діяльність школярів;
—тренера, що дає завдання, що підказує, як вчинити в тій або іншій ситуації, що підбадьорює учасників, що підтримує гру;
—голови (ведучого), що дає імпульс до гри, що регулює весь її хід, що підводить підсумки й зіставляє моделюючу ситуацію з реальною.
Ролі учнів: актори; глядачі; експерти.
Актори беруть участь у сценах, вимовляють тексти ролей, створюють образи персонажів, взаємодіють із глядачами, відповідають на питання й захищають свою позицію.
Глядачі вивчають додаткову літературу, виконують завдання, беруть участь в обговоренні, виражають своє відношення до подій, що відбуваються, співвідносять театральні образи із власною системою цінностей, подумки створюють свій план гри, ставлять себе на місце акторів.
Експерти аналізують гру, порівнюють моделюючу ситуацію з реальною, оцінюють гру акторів. По ходу гри вони роблять записи, створюють картки аналізу. Наприкінці гри вони виступають із результатами експертизи, виставляють оцінки учасникам, відзначають найбільш й найменш вдалі моменти, звертають увагу на поведінку персонажів, адекватність реакції глядачів. Кожному учасникові гри видається пам'ятка про порядок участи в грі.
Основні етапи гри
Підготовчий етап. Передує уроку-грі. Готуються задум і стратегія гри, пишуться сценарій, план, проводиться інструктаж, готується реквізит. Учитель пояснює ігрове завдання, розподіляє ролі, дає додаткову літературу, ставить випереджальні завдання, проводить індивідуальні консультації, вносить корективи в сценарій [5, 37].
продолжение
--PAGE_BREAK--