Рефератна тему:
Застосуваннядидактичних принципів в трудовому і професійному навчанні
Ринкова економікапред'являє підвищені вимоги до працівників народного господарства. З цього,зокрема, витікає необхідність поліпшення трудової підготовки шкільної молоді.Тим часом виробництво, принаймні в нинішній перехідний період, не може надаватишколі, як це було раніше, матеріально-технічної, кадрової і фінансовоїпідтримки. Навряд чи можливо в найближчій перспективі посилення такої підтримкиі з боку держави. Загальноосвітній школі поки залишається розраховувати в основномуна свої внутрішні можливості, головним чином на повніше, активніше іцілеспрямоване використання чисто педагогічних засобів — перегляд імодернізацію змісту, вдосконалення і створення нових методів і форм організаціїнавчання.
Таку роботу, користуючись свободоюпедагогічної творчості, спираючись на попередній досвід, вже не перший рікведуть перш за все практики — вчителі, керівники шкіл і міжшкільних УПК,методисти. Нею займаються і теоретики — педагоги-учені, розробляючи проектистандарту освітньої області «Технологія», відповідних учбових програм,приступаючи до створення навчальних і методичних посібників. Чим тіснішеспівпраця практиків і учених, тим менше невдач. Останні особливо прикрі, якщостосуються програм, адже ними належить керуватися тисячам вчителів.
Невдачі відбуваються зрізних причин і, зокрема, із-за ігнорування дидактичних принципів, особливостейїх застосування в трудовому навчанні. Нерідко забувають і принципові,основоположні, підтверджені практикою положення педагогіки трудового навчанняпро необхідність забезпечення: 1) його політехнічного характеру, зв'язку зпродуктивною працею; 2) виховній, розвиваючій і профорієнтаційнійспрямованості; 3) взаємозв'язку з іншими ланками системи трудової підготовки(суспільно корисною, продуктивною працею, профорієнтацією, позакласною роботоюпо технічній творчості, сільськогосподарському опытничеству, прикладномумистецтву і ін.), з основами наук. Зневажливе відношення до цих положень украйнегативно позначається на результатах роботи по поліпшенню трудової підготовкишколярів, але в статті ми хотіли б тільки звернути увагу читачів на дануобставину і докладніше зупинитися на принципах дидактики.
Дидактичні (від грецького слова didaktikos — повчальний) принципи —це керівні ідеї і положення, вживані в навчанні всім учбовим предметам. Упедагогічній літературі описаний більше десятка таких принципів:цілеспрямованість, науковість, доступність і ін. Вони в основному є єдиними повідношенню до різних шкільних дисциплін, але стосовно кожної з них мають своюспецифіку. Ми зупинимося на особливостях застосування дидактичних принципів втрудовому навчанні, розраховуючи, що наші міркування і рекомендації будутькорисні і вчителям, і розробникам програм, і творцям навчальних і методичнихпосібників.
Цілеспрямованість навчання. Будь-яка діяльність ефективна, якщо визначені їїцілі. Навчання — це діяльність вчителя (викладання) і що вчаться (учення). Якіж цілі цієї діяльності, які цілі трудового навчання?
Зараз перед загальноосвітньою школоюкоштує завдання формування вільної, творчої, освіченої, різносторонньої іактивної особи. Оскільки праця була, є і буде головною умовою життєдіяльностілюдини, одній з основних частин її змісту, оскільки при ринковій економіціздібність до праці (робоча сила) є товаром, до якого пред'являються високі ішвидко змінні вимоги, остільки важливій складовій процесу формування особиповинне бути становлення працівника, компетентного в своїй області фахівця, щоразом з тим володіє високою професійною мобільністю. Таким чином, трудовенавчання повинне бути направлене на комплексне рішення задач розумового,етичного, естетичного і фізичного розвитку що вчаться, залучення їх дозагальнолюдських цінностей, формування у них фундаменту готовності до праці длясебе і суспільства. Такий фундамент є сукупністю інтересів, мотивів, етичнихякостей, знань, умінь і навиків. Це перш за все працьовитість, добросовісне ітворче відношення до праці, звичка до нього, трудова культура, чесність,сумлінність і порядність, заповзятливість і діловитість, ініціативність івисока дисципліна праці і, звичайно, міцні знання і уміння в області основтехніки, технології, економіки і організації виробництва, уявлення про шляхийого розвитку, його екологічні проблеми, про основні напрями науково-технічногопрогресу, а також про світ професій, шляхи професійної підготовки,працевлаштування.
Цими загальними цілями трудовогонавчання вчителеві слід керуватися при визначенні цілей кожного уроку, аостанні у свою чергу в значній мірі обумовлюють не тільки зміст, але і форми іметоди роботи з учнями. Необхідно добиватися того, щоб вони сприяли вихованнюучнів на трудових традиціях народу, на прикладі життя і діяльності новаторіввиробництва, розвитку у школярів прагнення до винахідницької іраціоналізаторської діяльності, здібності сприймати і відчувати красу іперетворюючу силу праці, формуванню активного відношення до життя, відчуттягосподаря, інших позитивних якостей працівника, особи.
При плануванні роботи вчитель визначає,які поняття, практичні уміння необхідно сформувати на даному занятті, ставить узв'язку з цим виховні і розвиваючі завдання і вибирає відповідні методи. В ходізанять з метою рішення виховних задач вчитель заохочує учнів, правильновиконують трудові прийоми, усвідомлено застосовують знання з практики,дотримують вимоги безпеки праці.
Вчитель користується такими прийомамиактивізації розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення,абстрагування), які сприяють розвитку уваги, мислення, пам'яті, мови, тобтовиконують розвиваючу функцію навчання. Широко практикується також створеннягромадської думки навколо участі школярів в праці, всемірний розвитокучнівського самоврядування.
При реалізації принципу цілеспрямованостівчителеві слід добиватися того, щоб його зусилля по навчанню і вихованнюшколярів зливалися з їх у відповідь зусиллями по освоєнню учбового матеріалу,саморозвитку, самоудосконаленню, професійному самовизначенню, тобто з їхактивним відношенням до учення. Така співпраця можлива, якщо вчиться відомі ізрозумілі меті всього учбово-виховного процесу і кожного уроку, якщо вонибачать користь для себе в їх реалізації. Звідси витікає, що вчитель постійноповинен приділяти увагу мотивам учення школярів, коректувати неправильно щосклалися, заохочувати позитивні, формувати нові.
Не просто, розробляючиучбову програму, реалізувати цілі формування у учнів певної суми знань і умінь,але набагато складніше забезпечити при цьому здійснення цілей виховання,розвитку школярів. Часто справа обмежується формулюванням цих цілей в пояснювальнійзаписці. Цього, звичайно, мало. Необхідно, щоб лінія виховання, розвиткуретельно пропрацювала, щоб вона була наявна у всій програмі.
Науковість навчання. Даний принцип вимагає, щоб в результаті навчання ушколярів було сформовано науковий світогляд, склалася система знань протенденції розвитку техніки і виробництва, конкретизувалося поняття про науку якбезпосередню продуктивну силу.
Науковість трудового навчаннядосягається в тому випадку, якщо вчиться розповідають не тільки, наприклад, проте, як влаштований і діє технічний об'єкт або протікає технологічний процес,але і дають відповідь на питання, чому саме так. Для цього привертають знанняучнів, отримані на уроках фізики, хімії, біології, математики. Так, наприклад,в процесі професійної підготовки по спеціальностях радіоелектронноїпромисловості школярі знайомляться з одним з напрямів науково-технічногопрогресу — микроминиатюризацией радіоелектронної апаратури. Науковість увивченні цього питання буде досягнута за умови, якщо вчитель не тільки розповістьпро провідні напрями микроминиатюризации — мікромодульному конструюванні,методі плівкових мікросхем і твердих схем, але і пояснить, чому виникланеобхідність зменшення габаритів і маси виробів і споживання ними енергії приодночасному підвищенні надійності радіоапаратури і полегшенні її виробництва.При цьому, спираючись на знання учнів по фізиці, вчитель підкреслює, щомикроминиатюризация дозволяє у багато разів збільшити корисний об'ємрадіоелектронної апаратури.
Інший приклад. Вже в V—VII класах прививченні на уроках праці обробки металів і деревини вчиться слід датиелементарне уявлення про теорію різання і її наукові основи, використовуючи їхзнання по фізиці. Широкі можливості для реалізації даного принципу є у вчителівпраці при вивченні в цих класах багатьох інших питань (матеріалознавство,пристрій інструментів, пристосувань, технологічних і інших машин, різнітехнології).
Вчитель повинен знайомити школярів зоб'єктивними науковими фактами, поняттями, закономірностями, теоріями, зсучасними досягненнями науки, застосуванням її у виробництві, привертаючи їхсамих до активної пізнавальної діяльності, до оволодіння її методами.
Одне з важливих і постійних завданьпедагогіки — це приведення змісту і методів навчання у відповідність із змінамив науці, техніці і виробництві. У зв'язку з цим оновлюються учбові програми, зних виключається застарілий матеріал. Проте, як правило, зміни відбуваютьсяшвидше і частіше, ніж це відбивається в змісті програм і навчальних посібників.Тому вчителям необхідно самим проявляти ініціативу і творчість, щоб знайомитишколярів з науково-технічними новинками, прийомами і методами праці новаторів.Це дозволить таким, що вчиться в майбутньому краще пристосуватися до сучасноговиробництва, частих змін, що відбуваються в нім, до роботи в умовах ринку праціі професій. Наприклад, знайомлячи школярів з методами розкрою тканини,необхідно розповісти про сучасні досягнення по моделюванню, конструюваннюодягу, заснованих на застосуванні мікропроцесорної і лазерної техніки.
Проте далеко не зі всіма новітнімивідомостями потрібно і можливо знайомити що вчаться. І вчителям, і розробникампрограм слід ретельно відбирати такі відомості, оцінюючи їх з погляду наступнихвимог: відповідність прогресивним і найбільш стійким тенденціям в розвиткунауки, техніки і виробництва; доступність для розуміння що вчаться; можливістьзасвоєння в шкільних умовах.
Зв'язок з практикою, життям. Трудове навчання покликане грати важливу роль взабезпеченні майбутньої соціальної захищеності, виживаності учнів в умовахринкової економіки, конкуренції на ринку робочої сили. Воно повинне допомогтиїм в професійному самовизначенні, в адаптації після закінчення школи донавчання в професійному учбовому закладі або самостійній роботі в умовахбагатоукладної економіки.
З цього дидактичного принципу витікаєнеобхідність, по-перше, відповідності цілей і змісту трудового навчаннясучасним вимогам (див. вищий), а також регіональній місцевій специфіці(особливості соціально-економічного розвитку, традиції і т. п.), по-друге, йогопрактичній спрямованості формою і методам. Особлива педагогічна цінністьтрудового навчання полягає в тому, що завдяки своєму практичному, прикладномухарактеру воно надає набагато більші можливості, чим інші учбові предмети, длятого, щоб учити школярів сполучати теорію з практикою, цінувати знання, і нетільки технологічні, але і по основах наук, тобто учити ефективно працювати,творити, сполучаючи розумову діяльність з фізичною.
Вчителеві слід мати на увазі, щопрактичні методи, перш за все самостійна робота учнів, повинні переважати прирішенні педагогічних задач, пов'язаних не тільки з формуванням знань і умінь ушкольниов, але і з їх вихованням і розвитком. Наприклад, розумовому розвиткуучнів сприятимуть питання, завдання проблемного характеру, але, головне, невідвернуті, а такі, що мають пряме відношення до роботи учнів по конструюванню,розробці технології виготовлення виробу, до самого процесу виготовлення або дороботи по проведенню якого-небудь сільськогосподарського досвіду.
Формування економічних знань і умінь, економічній вихованості, культури відбуваєтьсяуспішніше, якщо вчитель, не захоплюючись поясненнями, добивається наближенняумов практичної роботи що вчаться до виробничих.
Етичне виховання школярів в процесі трудового навчання — це нестільки слова вчителя про користь працьовитості і сумлінності, порядності,дисципліни праці, скільки формування цих і інших позитивних якостей працівникав практичній трудовій діяльності, звичайно, при продуманому педагогічномукерівництві нею.
Слів, хоча, як правило, потрібних,корисних, у вигляді пояснень, розповідей, повчальних бесід, в школі надмірнобагато. Слід зберігати практичну спрямованість трудового навчання, щозабезпечує виховання і розвиток учнів у дусі єдності слова і справи, теоріїпрактики, можливість для школярів спробувати свої сили, знайти себе в справі,змолоду виробити безцінну звичку до праці.
Разом з тим хотілося б застерегтивчителів від зайвого заземлення трудового навчання, від перетворення його научбовий предмет ремісникування. Потрібна чимала педагогічна майстерність, щобшколярі на заняттях по праці працювали не тільки руками, але і головою, та іщоб душа їх не діяла. Що стосується розробки програм, то тут слід не допускатинадмірного захоплення широтою тематики, об'ємом інформації. При невеликійкількості учбового годинника на трудове навчання це веде до його перетворенняна теоретичний предмет. Треба прагнути до такого співвідношення теорії і«практики, щоб в процесі трудового навчання школярі вчилися не говорити пророботу, а сумлінно, творчо і із знанням справи трудитися.
Систематичність і послідовність внавчанні. Знання і уміння учнівповинні бути певною системою, а їх формування — здійснюватися в такійпослідовності, щоб елемент учбового матеріалу, що вивчається, був логічнопов'язаний з іншими його елементами. Видатний російський педагог К.Д. Ушинскийпопереджав про те, що голова, наповнена уривчатими, незв'язними знаннями, схожана комору, в якій все безладно і де сам господар не відшукає те, що йомупотрібне.
В результаті трудового навчання увипускників школи повинна бути сформована цілісна система знань і умінь, якзагальнотрудових, загальновиробничих, так і спеціальних (при профобучении),необхідних для праці по конкретній професії. „
Тому, наприклад, від класу до класуучні знайомляться все більш широко і глибоко з питаннями технології, опановуютьуміннями по виконанню різних технологічних операцій, в результаті отримуючицілісне уявлення про процес створення продукту праці від його конструкторськоїрозробки і втілення в технологічній документації до обробки і технічногоконтролю. Аналогічно в ході вивчення верстатів, автомобіля, швейної машини,трактора, ЕОМ у школярів формується цілісне уявлення про систему, класифікаціюсучасних машин, про їх пристрій і роботу. Цьому сприятиме, зокрема, такийпідхід, при якому, пояснюючи пристрій і принцип дії токарного абосвердлувального верстата, вчитель разом з школярами пригадає класифікаціюмашин, вивчену раніше, і підкреслить, що токарний і свердлувальний верстати відносятьсядо технологічних машин, а електричний двигун є складовою частиною більшостітаких машин. З цією ж метою вчителеві необхідно в процесі вивченнятокарний-гвинторізного і фрезерного верстатів виявити спільність в їх пристроїі пристрої вивчених раніше токарного верстата по дереву і свердлувальноговерстата.
Інший приклад. Вчитель, навчаючистаршокласників професії токаря або фрезерувальника, повинен спиратися на їхзнання про пристрій і принцип дії верстатів учбового типу, отримані раніше,пояснювати суть відмінностей, наявних в пристрої верстатів, вживаних навиробництві. В процесі вивчення верстатів з числовим програмним управлінням,зокрема, дуже важливо звернути увагу учнів на вдосконалення органу, щоуправляє, у верстаті.
Для приведення знань що вчаться всистему важливу роль грає узагальнення матеріалу, що вивчається. У зв'язку зцим вчиться дають знання про найбільш загальні закономірності розвиткувиробництва, знайомлять з такими предметами, засобами і процесами праці, в якихнайповніше відбивається комплекс наукових знань і виражаються досягнення ітенденції науково-технічного прогресу.
Систематичність і послідовність укупііз спадкоємністю дозволяють за менший час досягти великих результатів. Упрактиці роботи вчителя цей принцип реалізується в першу чергу в тематичному іпоурочному плануванні, в забезпеченні чіткої структури кожного заняття.Вчителеві слід привчати до систематичності і послідовності школярів, формуватиу них уміння планувати свою учбову і трудову діяльність, наприклад розроблятиспочатку плани своєї практичної роботи, потім — технологічні карти.
Особлива відповідальність в здійсненніданого дидактичного принципу лежить на розробниках учбових програм. Саме упрограмах, перш за все, учбово-виховний процес (формування знань і умінь,виховання і розвиток) повинен бути представлений в ретельно продуманою,обгрунтованою, логічною, такою, що забезпечує спадкоємність структурі, системіі послідовності.
Доступність навчання. З цього принципу витікає, що трудове навчання слідздійснювати з урахуванням розумових і фізичних можливостей учнів, досягнутогоними рівня знань і умінь, розвитку. Разом з тим доступність не тотожна легкостів навчанні, матеріал, що вивчається, повинен вимагати від школярів певнихзусиль для його засвоєння.
Реалізовуючи цей принцип, вчителевіслід мати на увазі не тільки теоретичні відомості, але і фізичне навантаженняна організм учнів при виконанні ними практичних робіт, регулювати її. Одним іззасобів забезпечення доступності матеріалу, що вивчається, практичних робіт єдиференціація завдань з урахуванням особливостей учнів.
Вчитель досягає доступності в навчаннікраще, якщо на кожному занятті враховує рівень підготовленості наук, що вчатьсяпо основах, уміло застосовує учбові демонстрації, наочну допомогу. Наприклад,при поясненні нового матеріалу по темі «Монтажні дроти» вчиться доцільнопоказати стенд із зразками різних проводів, вживаних в електрорадіотехніці іелектроніці. Це допоможе школярам краще запам'ятати їх на вигляд, а такожзасвоїти знання про їх физико-хімічні властивості. При поясненні видів в'язкимонтажних джгутів корисно показати виконані крупним планом зразки джгутів, щобшколярі краще зрозуміли техніку кріплення ниток і пов'язання петель на джгуті,спосіб розгортки об'ємного джгута в площину.
Іноді автори проектів програм,проявляючи, на нашу думку, зайве прагнення до інновацій, вже в початковихкласах дають такі, наприклад, складні теми, як інформаційні технології,радіоелектроніка. Вони, мабуть, виходять з того, що існував порівняно недавно вдеяких наукових педагогічних кругах думки про те, що принцип доступностівідноситься не до змісту, а тільки до методів навчання. Досвід показавнеправомірність, нежиттєвість даного підходу. На практиці такого роду матеріалподавався молодшим школярам або в спрощеному до крайності, примітивномувигляді, або вимагав від вчителя дуже багато час на роз'яснення, а від учнівзанадто великої напруги, тоді як після досягнення певного віку вони моглизасвоїти його порівняно швидко і без надмірних зусиль.
Свідомість, активність ісамостійність учнів в навчанні.Цей принцип полягає в активному оволодінні школярами знаннями і уміннями наоснові їх осмислення, творчої переробки і застосування в процесі самостійноїроботи. Неодмінними умовами реалізації даного принципу є усвідомлення щовчаться цілей навчання, співпраця вчителя і учнів в їх досягненні.
Вчителеві слід ставити що вчаться втакі умови, коли їм самим потрібно здобувати знання, проявляти самостійність воволодінні уміннями, методами учення. Актуальність даного принципу длятрудового навчання визначається тим, що поза активною самостійною діяльністюнеможливо сформувати трудові уміння. Тому діяльність учнів повинна бутиорганізована так, щоб вони самостійно (але під керівництвом вчителя, задопомогою його пояснень, показу і т. п.) виконували вправи,лабораторно-практичні, практичні і учбовий-виробничі роботи, вирішувалитехнічні, технологічні і економічні завдання, вчилися при цьому користуватисятехнічною, особливо довідковою, літературою, а також документацією (кресленнями,технологічними картами, схемами і ін.).
Даний принцип припускає, зокрема,застосування в навчанні проблемного підходу до виконання трудових завданьшколярами і до викладу учбового матеріалу, проведення бесід вчителем…Наприклад, отримавши завдання виготовити деталь, учні повинні самостійнопланувати майбутню роботу, підбирати необхідні матеріали, інструмент іустаткування, складати схеми і креслення, робити розрахунки, а потімвиготовляти виріб і випробовувати його. Звичайно, виконувати всі вказані вищедії в повному об'ємі учні відразу не можуть. Поступово, у міру накопиченнязнань і умінь, трудового досвіду, школярі переходять до виконання завданьтворчого характеру, наприклад вирішують задачі з неповними даними,спостерігають за яким-небудь явищем або процесом, роблять виводи, шляхомпроведення сільськогосподарських дослідів беруть участь у вирішенні проблемпідвищення врожайності різних культур або продуктивності тварин. Припроблемному викладі учбового матеріалу вчитель розповідає, як виникла та абоінша проблема на виробництві, якими шляхами вона вирішувалася.
Успішна реалізація даного дидактичногопринципу в значній мірі залежить від учбових програм, які повинні не тількинацілювати і направляти вчителя на розвиток свідомої, активної і самостійноїучбової діяльності що вчаться, але і надавати йому конкретну допомогу вздійсненні систематичного педагогічного керівництва цією діяльністю.
Оптимальне поєднання наочних,словесних і практичних методів навчання. З часу Я.А. Коменского відомий принцип наочності навчання:воно повинне включати безпосереднє сприйняття такими, що вчаться конкретнихобразів об'єктів, що вивчаються, процесів і дій. Проте наочність тіснопов'язана з мисленням. Успіху в навчанні можна досягти при поєднанні плотськійі абстрактній діяльності, на що указували І. Р. Песталоцци, До. Д. Ушинський,А. Дістервег: відчуття повинні перетворюватися на поняття, з понять —складатися думка, що вдягнулася в слово.
В процесі трудового навчання живесприйняття об'єктів і явищ нерозривно зв'язується з їх осмисленням. Цедосягається поєднанням наочності з поясненнями вчителя і бесідами, направленимина роз'яснення сенсу і суті предметів, що вивчаються такими, що вчаться,засобів і процесів праці. В результаті трудового навчання учні повинні підготуватисядо практичної діяльності. Остання ж можлива на основі понять, думок івисновків, зв'язаних в свідомості учня з чіткими конкретними образамивідповідних об'єктів, процесів і дій. Тому в навчанні широко застосовують показнаочної допомоги, технологічних процесів, технічних пристроїв, що діють,трудових прийомів і операцій.
Багато виробничих процесів і явища втехніці, що вивчаються школярами, неможливо сприймати безпосередньо. Наприклад,не можна спостерігати магнітне поле в асинхронному трифазному електричномудвигуні, що безпосередньо обертається, або процес перебудови внутрішньоїструктури стали в ході її термічної обробки. Тому в трудовому навчанні широковикористовують умовно-символічне відображення процесів і явищ у вигляді схем,таблиць, графіків, а також різні моделі і макети. Іноді умовно-символічнимизображеннями користуються в тих випадках, коли необхідно підкреслити тезагальне, що характерний для декількох об'єктів.
Графічне зображення виконуванихоперацій в карті інструкції сприяє більш усвідомленому їх виконанню і даєможливість учневі контролювати свої дії. Особливо це важливо в молодших класах,коли школярі ще недостатньо добре представляють результати своєї праці.
У трудовому навчанні широковикористовують різні моделі верстатів, машин, а також натуральні об'єкти.Наприклад, при вивченні властивостей тканин використовують стенди із зразками,при вивченні пристрою двигуна автомобіля як наочна допомога застосовуютьсправжній двигун.
Вчителеві слід мати на увазі, що донаочних засобів навчання можна віднести і устаткування, і оснащення учбових,учбовий-виробничих майстерень, цехів і ділянок. Зовнішній вигляд, стан,розташування, способи зберігання інструментів, пристосувань, верстатів,верстаків, матеріалів, заготовок, комплектуючих виробів і т. п.— все цесприймається школярами, відбивається в їх свідомості і надає, в від якості,рівня побаченого, позитивна або негативна освітня і виховна дія.
Саме наші вітчизняні психологи іпедагоги показали, що необхідно розширити традиційний дидактичний принципнаочності, розглядати його у поєднанні з абстрактним мисленням, словом, практичнимидіями. Ю.К. Бабанский пише: «Виникла потреба в тому, щоб сформулюватиспеціальний принцип, орієнтуючий педагогів на оптимальне поєднання живогоспоглядання, абстрактного мислення і практики в учбовому процесі, тобто наоптимальне поєднання словесних, наочних і практичних, репродуктивних іпошукових, індуктивних і дедуктивних методів навчання»[1].
Покладати реалізацію принципунаочності, тим більше в такому його розумінні, на одного вчителя було бнеправильно. І цей дидактичний принцип, як і всі інші, повинен знайти своєвіддзеркалення в учбових програмах.
Облік індивідуальних особливостейучнів. Цей принцип вимагає від вчителя оптимального поєднання колективних ііндивідуальних форм навчання. Останні набувають особливої актуальності в данийчас, коли соціально-економічні і інші зміни в суспільстві вимагають від школипосилення уваги до розвитку особи кожного учня.
Індивідуальний підхід до учнівобумовлений головним чином їх фізіологічними (тип вищої нервової діяльності,співвідношення сигнальних систем), психологічними і особовими (процеси сприйняття,уваги, мислення, пам'яті, етичні якості, риси вдачі, мотиви поведінки,відношення до праці і ін.) особливостями.
З метою здійснення даного принципузавдання школярам дають диференційовано[2] (відповіднодо вимог принципу доступності), а також проводять індивідуальні інструктаж,бесіди і консультації. Для школярів, у яких недостатньо розвинені ті або іншіздібності, організовують додаткові вправи розвиваючого і коректуючогохарактеру.
Особливо великі можливості дляздійснення даного принципу представляють різні види практичних робіт, трудовапрактика і продуктивна праця учнів. Індивідуалізації сприяє також застосуванняметодів програмованого навчання.
В цілях надання виховної дії на окремихучнях вчитель нерідко за допомогою учнівського колективу проводитьіндивідуальну роботу, направлену на зміцнення трудової дисципліни, розвитокпрофесійних інтересів, акуратності, точності, працьовитості, відповідальності,інших етичних, а також вольових якостей.
Особливу увагу слід приділяти учням,які захоплені якою-небудь справою, наприклад радіоаматорам, автоаматорам і ін.Для таких школярів бажано підбирати завдання підвищеній трудності, творчогохарактеру, виконання яких вимагає самостійного вивчення науково-технічноїлітератури, розробки проектів, виконання складних і відповідальних трудовихоперацій.
Необхідна умова правильного здійсненняіндивідуального підходу — систематичне і всестороннє вивчення вчителем кожногоз учнів в процесі бесід з ним і спостережень за його роботою, поведінкою назаняттях і позакласних заходах, на виробничій практиці, в учнівських бригадах,а також при ознайомленні з його сімейно-побутовими умовами.
Міцність і дієвість результатівнавчання. Засвоєння знань і умінь вчаться буде успішним, якщо вони здійснюютьповний цикл пізнавальних дій, що складається із сприйняття матеріалу, щовивчається, його осмислення, запам'ятовування і застосування на практиці.
Реалізація цього принципу вимагає відвчителя ретельного відбору матеріалу для кожного заняття. При цьому увагу першза все необхідно приділяти його основному змісту, який тільки поступово повиннорозширюватися, доповнюватися новими відомостями, а потім використовуватися дляповторення в різних ситуаціях і для застосування на практиці. У міцномуформуванні практичних умінь вирішальну роль грають тренувальні вправи,практичні, лабораторно-практичні і учбовий-виробничі роботи, продуктивна праця.Визначення основних понять, найважливіші формули, послідовність технологічнихоперацій, правила безпечної роботи і подібні відомості учні повинні осмисленозавчити і твердо запам'ятати. Разом з тим, щоб не перенавантажувати пам'ятьшколярів, слід навчити їх користуватися довідковою літературою.
Даний принцип вимагає не тількиміцності знань і умінь, але і їх дієвості: здатності застосовувати їх прирішенні різних практичних задач, при здійсненні самостійної трудової діяльностірізного характеру. Дієвість результатів навчання характеризується рівнемсформованості потрібних для життя і праці в сучасних умовах якостей особи,якостей працівника, вихованістю випускників школи у дусі єдності знань іпереконань, слова і справи, свідомості і поведінки.
Кожен з дидактичних принципів однакововажливий, кожен з них окремо, всі принципи в сукупності слід враховувати івчителям, і творцям учбових програм, і авторам навчальних посібників привизначенні завдань, змісту, форм і методів трудового навчання. Всі дидактичніпринципи взаємозв'язані, взаимозависимы, всі вони не є раз назавжди даними інезмінними. Зміни в соціально-економічному, політичному житті суспільства,розвиток педагогічної науки і практики викликають появу нових принципів,трансформацію тих, що існують, традиційних. Розглянуті принципи, рекомендаціїпо їх реалізації — це не готові рецепти, не догма, їх слід використовуватитворчо, спираючись на знання методики і досвіду трудового навчання, іобов'язково комплексно. Останнє дуже важливе, тому на закінчення ще декількарекомендацій узагальнювального характеру.
При комплексній реалізації дидактичнихпринципів слід передбачати;
використання трудового навчання дляформування у учнів системи знань і умінь в області основ виробництва; підбір(відповідно до вимог учбової програми) для засвоєння школярами міцновстановлених в науці, техніці, на виробництві знань про предмети, засоби іпроцеси праці; застосування строге науковій термінології;
організацію самостійних вправ робіт, щовчаться, практичних, лабораторно-практичних і учбовий-виробничих, впровадженняпроблемного навчання, залучення школярів до виконання сільськогосподарськихдослідів, зокрема з виробничої тематики, і інших завдань, що вимагають творчогомислення;
ознайомлення учнів з тенденціяминауково-технічного прогресу, прогресивними формами і методами організаціїпраці; використання всіх етапів трудового навчання для формування у школярівполітехнічних — загальнийтрудових і загальнийвиробничих — умінь і навиків,цілісної системи знань по загальних наукових основах сучасного виробництва;
складання перспективного(календарного) плану по кожній темі програми; ретельне і систематичнепланування роботи на кожне майбутнє заняття зі встановленням його зв'язку зпопередніми і подальшими заняттями; систематичне застосування методівузагальнення відомостей, що вивчаються, і навчання цим методам школярів;
навчання від відомого до невідомого,від простого до складного, від легені до важкого, створення в учбовому процесіумов, що вимагають певної напруги розумових і фізичних сил школярів; підбіроб'єктів праці, що відповідають віковим і пізнавальним можливостям учнів;нормування праці з урахуванням фізичних можливостей і учбових успіхів школярів;
спонукає учнів до самостійності впридбанні знань і умінь, у виконанні практичних робіт; розвиток у школярівспостережливості, логічного мислення, пам'яті, уваги, уяви; постановка передучнями проблемних технічних, технологічних, економічних завдань і завдань;організація самостійної роботи школярів з технічною літературою і документацією,формування у умінь, що вчаться, і навиків конструювання, проектування,виконання роботи; раціональне поєднання творчої і виконавської діяльностішколярів;
поєднання показу що вивчаються щовчаться технічних об'єктів, технологічних процесів, трудових дій, а такожнаочної допомоги, дослідів, умовно-символічних зображень (схем, креслень,таблиць і т. п.), учбових кінофільмів, діафільмів, діапозитивів і т.п. зпоясненням вчителя і бесідами, з діяльністю школярів;
систематичне і всестороннє вивченняіндивідуальних особливостей школярів і на цій основі коректуванняучбово-виховного процесу;
створення ситуацій, що змінюються, длязастосування учнями придбаних знань і умінь (по виразу академіка А. Н.Несмеянова, застосування — дійсна мати учення); періодичне проведенняузагальнювальних залікових і контрольних робіт (перш за все практичногохарактеру);
участь в складанні характеристик щовчаться, в яких відбиваються результати навчання (при цьому слід мати з причинийого освітнє, виховне і розвиваюче значення); використання інформації проподальший життєвий і професійний шлях випускників школи для оцінки результатівроботи з учнями і внесення корективів в учбово-виховний процес.