Курсова робота
Зміст та структурадокументознавства як науки
Зміст
ВСТУП
1. Трактування документознавстваяк наукової дисципліни: історіографічний аспект
2. Традиційне документознавство:структура
3. Структура сучасного документознавства(Н. Кушнаренко, М. Слободяник, С. Кулешов, Г. Швецова-Водка)
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Питаннящодо визначення документознавства та його місця у системі наук належать до числанайбільш дискусійних та актуальних для сучасної бібліотечної освіти. За останніроки минув шлях від включення документознавства у число обов’язкових загально професійнихдисциплін до заміни його документологією. Останнє рішення пояснюється необхідністювідмежуватися від так званого «традиційного документознавства», котре сформувалосяу надрах архівознавства. В той же час термін «документознавство» вже затвердивсяу якості позначення наукового та освітнього напрямку, заснованого на широкій трактовцідокумента ( як будь-якого матеріального носія з записаною на ньому соціальною інформацією).
Такожслід зазначити, що документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточноне сформувалось як наукова дисципліна. Слід додати що документознавство, також,не має чітко сформованої структури.
Ця проблемає актуальною, тому що набула висвітлення у працях багатьох зарубіжних та вітчизнянихнауковців і дослідників. Серед них, Поль Отле, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка,Н. С. Ларьков, В. В. Бездрабко та багато інших. У працях П. Отле викладені фундаментальніоснови документознавства. Основні етапи щодо розвитку документознавства та йогоісторії розкрито у працях І. О. Белоусової, Г. М. Швецової-Водки, В. В. Бездрабкота С. Г. Кулешова. Предмет і об’єкт сучасного документознавства в Україні вивчавсяІ. Б. Матяш. Думки щодо структури документознавства було викладено у працях Г. М.Швецової-Водки, Н. М. Кушнаренко, С. Г. Кулешова та М. С. Слободяника.
Об’єктомдослідження є документознавство як наука.
Предметомдослідження є зміст та структура документознавства як науки.
Мета дослідження– дослідити зміст та структуру документознавства як науки.
На основіоб’єкта, предмета та мети дослідження було сформульовано наступні завдання:
– розглянути трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічнийаспект;
– розглянути традиційне документознавство та його структуру;
– розглянути структуру сучасного документознавства.
У процесінаписання курсової роботи були використані наступні методи:
– На теоретичному рівні: аналіз та синтез, інформаційний, історичний, термінологічний,структурний підходи, дедукція та індукція та інші;
– На емпіричному рівні: огляд літератури.
Методологічну основу дослідження складають емпіричні та теоретичні методи пізнання, а саме: інформаційний, історичний,структурний, термінологічний, системний, структурно-діяльнісний підходи, абстрагування,аналіз та синтез, індукція та дедукція, сходження від абстрактного до конкретногота ін.
Курсоваробота складається зі вступу, одного розділу, висновків та списку використаних джерел.Основний текст містить 28 сторінок, список використаних джерел налічує 15 найменувань.
1. Трактування документознавстваяк наукової дисципліни: історіографічний аспект
Зародженнядокументознавства було пов’язано з так званим «практичним», чи прикладним документознавством,тобто з виникненням самої сфери праці с документами як специфічної галузі людськоїдіяльності і здобутком її певної самостійності. На перших порах це проявлялося впоясненні і створенні правил роботи з різними документами і вимог до самих документівна практиці, у керівничому процесі, у прикладній сфері. Подібні правила стали складатисяще в державах Давнього Сходу, Греції та Римі. Тоді ж виникла потреба в документнійсистематизації, та з’явилися перші такі розробки – описання документів та їх збірок,каталоги [6, с.14].
Документознавствоє науковою дисципліною, сформованою на базі архівознавства. Воно виникло як результатусвідомлення архівістами значення добре організованої документації для гарного архівногофонду й отримало самостійне значення. Ще у 1914 році археолог-архівіст Ф. А. Ниневезазначав, що запропоноване проведення реформи діловодства були прийнято історикамидобре тому, що вони «очікували для себе кращих часів – полегшення і прискоренняв їх кропіткій та часто невдячній праці в архівах». Історичність документознавствавизначається методами досліджень і розробок і характером самого досліджуваного об’єкта– документа, як об’єкта, що еволюціонує, розвивається по своїм законам, виявленнята пізнання яких є єдиним шляхом вироблення раціональних вимог до сучасного документа[12, с.5].
Документознавство,як й інші молоді наукові дисципліни, маючи широкий практичний вихід у різних галузяхлюдської діяльності, підійшло до стану, коли необхідність узагальнень і розробленнявласної теоретичної бази стала нагальною потребою і неодмінною умовою подальшогорозвитку.
Ситуація,що склалася, вимагає чіткого дисциплінарного та міждисциплінарного розмежування,уточнення зв’язків і підпорядкованості, визначення пріоритетів і побудови моделінаукової дисципліни, яка на межі двох століть потребує чіткого окреслення свогомісця серед інших відомих наукових дисциплін.
Ознакоюзрілості будь-якої наукової дисципліни вважається наявність парадигми – «визнанінаукові досягнення, які протягом певного часу дають науковій спільноті модель постановкипроблем і їхніх рішень».Парадигма вбирає чотири компоненти: типового зразка дослідження;уявлення про предмет, який вивчається; теорій; методів і процедур дослідження.
Базовимкомпонентом є уявлення про предмет, який вивчає конкретна наукова дисципліна – «Документознавство» вивчає документ.
Постановкапитання про формування нової наукової дисципліни належить К. Г. Мітяєву, який впершеувів до наукового обігу середини XX століття термін «документознавство» і дав визначенняйого «як наукової дисципліни, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі актиі системи документування явищ об’єктивної дійсності і створенні у результаті документуванняокремі документи, їхні комплекси і системи.
Визначаючидокументознавство як наукову дисципліну, що вивчає різні документи і проблеми, якіз’являються в означеному процесі, К. Г. Мітяєв справедливо відзначає, що документи,способи і системи документування вивчають різні науки і наукові дисципліни у відповідностізі своїми специфічними завданнями. І. А. Нілова погоджується з К. Г. Мітяєвим що,дійсно, документ як специфічний матеріальний об’єкт соціального походження, маючиосновним елементом структури інформаційну складову, опосередковано може виступатияк об’єкт будь-якої дисципліни. Означена властивість документа як такого і призвеладо галузевих підходів і визначення претензій на право теоретичних підходів і теорійз точку зору історичної науки, джерелознавства, юриспруденції, архівознавства, діловодства,економіки, статистики, інформатики тощо.
Документознавстворозглядає документ як такий (узагальнений предмет), не аналізуючи його с точки зорузасобу для вирішення конкретних завдань.
РоботиК.Г. Мітяєва становлять великий науковий інтерес як продуктивний погляд на новунаукову дисципліну, в подальшому ніким не заперечений. Однак І. А. Нілова вважає,що у всіх працях вченого можна виділити лейтмотив двоякості об’єкта документознавства:історія та технологія діловодства (обмежена сфера документування), з одного боку,і технічні документи з іншого [8, с.27 – 28].
Документознавствояк наукова дисципліна має науково-методологічний базис, який розвивається на основітеорії інформаційної діяльності як одного з нових наукових напрямів сучасності,який визначає, що будь-яка доцільна діяльність суспільства базується на інформаційномупроцесі. Тому поняття інформації є найважливішим у теорії документознавства.
Теоретичноюі методологічною основою науки про документ є філософська теорія відображення, якадає можливість визначити інформацію як результат введеного в інформаційну взаємодіюінваріанта відображення, зафіксованого акту сприйняття, який у формальній комунікаціїстає одним з елементів системного матеріального об’єкта [8, с.29].
Важливотакож зазначити, що документознавство належить до розряду молодих наук, воно щеостаточно не сформувалось як наукова дисципліна, однак пройшло в своєму розвиткукілька етапів.
Історичнопершою вважається документаційна наука, що виникла в кінці XIX ст. і отримала міжнародневизнання у першій половині XX ст. Предметом її була документаційна діяльність, щовключає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і поширення (а з середини1940-х років – і створення) документів у всіх сферах суспільного життя. Ця наукаще мала назву «книго-архіво-музеєзнавство».
Основоположникомдокументаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, що вивчає документнудіяльність, бібліологією або документологією, що було пов’язано з ототожненням книгиі документа.
Історіядокументаційної науки виявилась короткою. У середині XX ст. (50 – 60 рр.)процеси комунікації починають розглядатися не тільки у ракурсі одного з їх засобів– документа, але й ширше – як інформаційні. Поняття «документ» поступається місцемпоняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первинні уявлення пропредмет науки були модернізовані й набули інформаційного та кібернетичного змісту[5, с.149].
З початку1960-х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика йдокументознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займаєтьсяоптимізацією управління документними системами всіх типів – від образотворчого доканцелярського діловодства [5, с.150].
Документознавствов цей період розвивається як науковий напрям, у завдання якого входить вивченняв історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищоб’єктивної дійсності та його результату – створення документів, їх комплексів ісистем. Пізніше під документознавством почали розуміти науку про правила оформленняадміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавствоототожнюють з діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактуваннядокументознавства збереглося й до наших днів. Воно є одним з багатьох трактуваньдокументознавства, бо остаточне поняття ще не сформовано.
На початку1990 років відчувається необхідність у створенні науки про документ або комплексунаукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документпочинає використовуватися низка назв: інформаційно-комунікаційна наука, документаційно-інформаційнанаука тощо. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко -, бібліографо-,книго -, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документаяк об’єкта, створеного спеціально для передачі інформації.
Такимчином, кожна з цих галузей знань має свої спеціальні завдання, форми й методи роботиз документами, проте теорія й історія документа є спільними для них. До загальнотеоретичноїпроблематики відноситься, перш за все, функціональний аналіз документів, вивченняїх особливостей як матеріальних об’єктів із зафіксованою в них інформацією, питаннякласифікації й типологізації документів тощо. Вивченням загальнодокументних питаньповинне займатися документознавство [3,c.32].
Вище булирозглянуті основні етапи становлення документознавства, тому тепер доцільно перейтидо людини, яка внесла поняття «документознавство» до світової історії. Ця геніальналюдина – бельгійський вчений Поль Отле.
Поль МаріяГислен Отле, бельгієць, народився у Брюсселі 23 серпня 1868 року в дуже заможнійродині. В юності Поль вирішив стати адвокатом та вступив до Лувенського університету.Після довгих міркувань він відмовився увійти в еліту юристів. У п'ятнадцять роківу Отле виявився талант до створення документів і до їх класифікації. В 1890 роцівін став доктором права і все ж таки розпочав адвокатську діяльність. Однак судовапрактика була йому не до душі. Отле сподобалися ідеї філософа-позитивіста Спенсера,який намагався створити «абсолютно єдину систему пізнання». Філософські ідеї Спенсеразмінили світосприйняття Отле, і поступово привели його до розуміння того, що всіданні про універсальну систему знань в змозі дати бібліографія [9, с.7].
Апелюючидо наукової спадщини відомого вченого, багато дослідників охоче заносять його дорангу основоположників документаційної науки, бібліології, документології, документознавства,інформатики та інших дисциплін. Безперечно, сучасні термінологічні дискусії щодозмісту названих понять ускладнюють однозначність твердження і розрізнення їхніхтлумачень, утім, якщо існують подібні припущення, варто шукати безпосередні й опосередкованічинники таких висновків. Та найпоширенішою є думка про заснування ним науки підназвою документація.
У зв’язкуз захопленням ідеями Спенсера, праці П. Отле відзначаються наслідуванням основнихідей позитивізму. Прагнення універсалізувати, уніфікувати, математично прорахуватий вирішити процеси документування свідчать про прийняття й освоєння методологіїО. Конта (1789 – 1857) і Г. Спенсера (1820 – 1903), що базується на упевнених завірянняхможливостей вибудувати єдину, позитивну, ідеальну науку (соціальну фізику чи соціологію)– «сукупність універсальних і очевидних, безсумнівних і необхідних положень, систематичноорганізованих, виведених залежно від предмета безпосередньо чи опосередковано, ітака, що дає внутрішню освіту його властивостям, а також законам дії», науково-методичнийарсенал якої складуть набутки природничо-технічних наукових знань [1, с.15]. Середусього наукового здобутку П.Отле, спеціально чи опосередковано присвяченого документології,особливо поціновуємо «книгу про книгу» (за визначенням автора) – «Трактат про документацію»(1934), що став своєрідним підсумком роздумів автора щодо змісту науки про документ.За визначенням самого автора, «Трактат про документацію» присвячено «загальномувикладу понять, що належить книзі чи документові».
Вивченняпраць П. Отле робить цілком очевидним полісемантичне розуміння терміна документаціяпри оперуванні ним. Окрім його тлумачення стосовно наукової дисципліни, трапляєтьсядефініціювання в значенні сукупності документів та функції документування. Обмеженнязначеннєвого простору поняття документація відбувається через перелік її складових.Документацією виступають: 1) окремі документи, 2) бібліотека як колекція самих документів,3) бібліографія (описання і класифікація документів),
4) документальніархіви (досьє, матеріали документації), 5) адміністративні архіви, що містять будь-якідокументи установи, 6) архіви давніх документів (рукописи, у т. ч. юридичні документигромадських організацій, приватні, комерційні документи), 7) документи, відміннівід бібліографічних і графічних (музичний твір, надписи на камені, кіно, фільм,фільмотека, фонограф, диск, дискета), 8) музейні колекції (експонати, зразки, моделіта ін. тривимірні об’єкти), 9) енциклопедія як діяльність із кодифікації й узгодженняінформації. Аналізуючи авторське бачення змісту поняття документація, легко, якзазначає В.В. Бездрабко, переконатися в тому, що запропонований перелік охоплюєрізні за етимологією, природою, змістовим навантаженням категорії – факт і процес.В одній низці маємо об’єкт (види документів) і дії (описання і кваліфікація), провадженіз ними, що є порушенням звичної формальної логіки. Недосконалість подібної диференціаціїдокументації додатково засвідчує складність класифікації носіїв інформації, тобтодокументів у найширшому розумінні, зокрема виокремлення із усієї розмаїтої ознаковоїпалітри тих із них, що могли б стати об’єктами, спільними для типологізування івідмінними для класифікування. А тверде переконання П. Отле, що документація неможе бути самодостатньою, бо вона набуває цінність і значущість лише тоді, колиє потенціальна чи актуальна потреба в її існуванні [1, с.16]. Говорячи про умовипобутування документації, науковець скеровує думку на важливість досягнення вищогоступеня упорядкування т.зв. «документальних організмів». Такими виступають загальніпублічні та спеціальні бібліотеки, бюро або служби документації, приватні бібліотекитощо. Розгляд функційного призначення кожної з них постає однією з основних тембагаторічних наукових пошуків дослідника.
Фундаментальніпраці науковця містять таке розуміння документології: наука, методологія, методи,які розглядають «будь-який документ із найзагальніших і одночасно найрізноманітнішихпозицій»; «узагальнююча наука, що охоплює систематизовану сукупність фактів і явищ,які належать виробництву, зберіганню, обігу і користуванню текстовими і будь-якимиіншими документами»; у майбутньому самостійна наука, покликана «вивести із полонуемпіризму методи і засоби документарно-комунікаційної діяльності»; теоретична, порівняльнанаука, що застосовує «достатньо абстрактні методи дослідження, об’єктом якої є всібез винятку текстові і будь-які нетекстові документи».
Термінологічніавторські пошуки для означення нової галузі знань про документ виявилися у синонімічностіпропозицій назвати дисципліну майбутнього, окрім документології, ще книго-архіво-музеєзнавством,бібліологією, і, зрештою, документаційною наукою чи документацією. Безперечно, новедискурсивне утворення (за М. Фуко) призвело до розповсюдження ідей П. Отле та їхньогоукорінення серед гуманітарних наук документації. Вчений постійно прагне застосуватиключові поняття соціології, психології, філософії й інших загальних гуманітарнихнаук до яскраво виражених процесів у сферах масових комунікацій, суспільної організації,економіки. Продуктом активних і тривалих дебатів дослідника з колегами стала спробатеоретично довести реальність і доцільність запропонованих ним наукових проектів[1, с.17].
Слідуючизадуму окреслити межі бібліології, П. Отле апелює до термінологічних роз’ясненьлексем biblion, documentum, grapho, liber. Розвинута модернізмом загальна критика традиційноготлумачення будь-якого терміна була підтримана П. Отле і знайшла втілення у промовистихтермінологічних роздумах. На відміну від поширеної у сучасній науці думки про ототожненняП. Отле книги і документа, сам дослідник чітко розумів відмінність між ними, прямовказуючи на більш широке значення другого з них.
Слід зазначити,що П. Отле вклав широкий зміст у поняття книга, котре стало збірною назвою для,власне, книг, часописів, газет, відбитків, репродукцій, графічних творів, креслень,гравюр, карт, схем, діаграм, фотографій. Утім, усвідомлюючи усталеність поняттяв традиційному сприйнятті, дослідник наполягав на активнішому розроблені тієї бібліологічноїтермінології, яка б починалася з кореня Document. Звідси походитьнизка однокореневих слів, багато з яких чи не вперше були запропоновані бельгійськимнауковцем. Документ як предмет, що означає знак, носій; документація як дія документуванняі сукупність документів, а пізніше – наука про документ; документаліст – фахівецьіз документації; документувати – процедура щодо створення і користування документа;документальний – той, що належить документації; документарій – інститут документації,документотехніка – техніка документації та ін. були запропоновані ученій спільнотідля обговорення з метою дійти згоди щодо найважливіших традицій лексем науковоїмови і її неологізмів. Багато з цих термінів виявилися нездатними вписатися в існуючупрактику, парадигму знань чи несвоєчасними, для того, щоб бути ними прийнятими освоєними.
Продовжуючиобстоювати узагальнені тлумачення понять книга і документ, учений кинув доволі сміливийвиклик галузям знань про документ, прагматично запропонувавши об’єднати всі «частковінауки в одну загальну науку» — бібліологію чи документологію. Усвідомлення безперспективностімеханічного сполучення галузей знань змусило П. Отле шукати шляхи їхньої інтеграції[1, с.18]. Загальні об’єкти вивчення, термінологія, фундаментальність поняття ізакони, узагальнені й систематизовані знання, спільні методи ведення досліджень,зв’язки між суміжними чи спорідненими науковими дисциплінами мали, на думку вченого,уможливити творення бібліології. Заява про те, що ядром творення документологіїповинні стати риторика, бібліотекознавство, бібліографія, книгодрукування, чітковизначає не лише першочергові інтереси ученого, але й розуміння ним природи загальноїнауки про документ.
Найважливішимінструментом пізнання документації на рівні установи П. Отле вважав її класифікацію.Напрямок руху документів став основним критерієм їхньої диференціації. Завдяки цьомуз документального загалу було відокремлено вхідні і вихідні документи. Останні такожпредставляли собою диференційовані утворення. Приміром, вихідна управлінська документаціяпередбачала наявність таких підвидів: 1) документи, що віддзеркалюють офіційні відносиниміж установами; 2) документи внутрішнього обігу; 3) документи контрольного характеру,призначені для об’єктивного вивчення, що стосується осіб, установ вивчення і практичнихзаходів, побутування яких зумовлено потребами управлінської сфери. Продовженняморганізування документообігу і важливою супровідною частиною, як і для бібліотечнихустанов, мав слугувати довідковий апарат, зокрема загальний адміністративний каталог.Відтак передбачалися збирання і фіксація всіх необхідних, тематично укладених данихпро діяльність установи, вилучені із документів. Структурно каталог мав об’єднати:а) інформацію про діяльність установи; б) урядові розпорядження, інструкції [1,с.21].
В. В.Бездрабко піддає критиці запропоновану класифікацію управлінської документації,зауважуючи недосконалість її термінологічного означення, форми, вибудованій припорушеннях принципів системності і комплексності, так само, як і форму загальногоадміністративного каталогу.Таким чином, авторське представлення теорії на викликпрактики різних галузей (архівної, бібліотечної, музейної, управлінської і т. ін.)містило «нове бачення й обговорення аспектів світу знань, книг і бібліотек, а такожтієї соціальної інфраструктури, частиною якої вони були», і стало «новим дискурсивнимутворенням, для якого зручно використати термін документація». Коментуючи терміндокументація у вживані П. Отле, дослідники відмічають, що він знаходив ширше трактування,аніж те, що історично визначалося сферою його народження і первинного побутування– спеціального бібліотекознавства і середовища циркуляції наукової і технічної інформації.
Оцінюючивнесок П. Отле у розвиток науки про документ, варто стримано погодитися з Ю. М.Столяровим у тому, що йому належить прогностика значної кількості ідей, реалізованихупродовж ХХ ст., а до деяких людству ще належить дійти. Розвиток західноєвропейськоїнауки про документ у ХХ ст. нерозривно пов’язаний із організаційними, теоретичнимипроектами й ідеями П. Отле. Визначаючи найбільшу значущість його праць для документаційноїнауки, інформатики, погодьмося з їхньою впливовістю і на вітчизняну науку. Д. А.Балика, М. М. Рубакін, М. В. Русинов, Л. Б. Хавкіна та багато інших науковців сталиактивними дослідниками документаційної науки у виконанні бельгійського вченого,тим самим сприяючи укоріненню її стрижневих ідей у межах бібліотекознавства, бібліографознавства,книгознавства. Зазначена термінологічна різниця тлумачень документології відображаєсьогочасні дослідницькі інтенції вчених, які прагнуть відтворити переломлення змістумодерного загального документознавства в когнітивних процесах і надати йому певногосенсу. Утім, більшість із них дотримується засадної думки про синтезоване, інтегроване,міждисциплінарне положення походження документології, покликаної узагальнити знанняпро документ. Дискусія про значущість наукових ідей П. Отле для розвитку науки продокумент залишається актуальною. Втім, лише примирення двох протилежних точок зору– про пересічність і незаперечність значень дозволить створити простір успішногой об’єктивного, зваженого підходу щодо виявлення міри їхньої надчасовості та перспективності[1, c.23].
Такимчином, взявши до уваги генезис документознавства і значний внесок відомих учениху його розвиток, хотілося би зазначити, що не дивлячись на недовгу історію існування,документознавство пройшло великий шлях свого становлення. Документознавство як наукурозглядало багато вчених, таких як Поль Отле, К.Г. Мітяєв, В.В. Бездрабко, Н.М.Кушнаренко, Г.Н. Швецова-Водка та ін. Саме з їх допомогою, документознавство ступилоу фазу розквіту, і дійшло до сьогодення.
2. Традиційне документознавство:структура
Розвитокнауки носить складний характер: відбувається диференціація і синтез наукових дисциплін,з являються дисципліни – «двійники» і т.і. Одним з проявів цього в області наукпро документовану інформацію стала поява двох документознавств, а також пропозиціїщодо формування нової узагальнюючої наукової дисципліни – документології.
Становленнядокументознавства нерозривно пов’язано з ім’ям відомого історика, архівіста, доктораісторичних наук, професора Московського державного інституту – Костянтина ГригоровичаМітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи і діловодства, творчістьнеординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки.К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметниковеозначення класичне або традиційне, впродовж 1950-1960 рр. зайняв чільну позиціюв царині високих теоретичних дискусій щодо змісту народжуваної науки. Його науковіздобутки, до того ж вельми колоритна особистість і організаційний талант, зробилиодним із найвідоміших і найбільш популярним представником установчого періоду вісторії документознавства [2, с.8].
СтановленняК. Г. Мітяєва як науковця відбувалося в умовах утвердження марксизму та тривкостіінших методологій. Пишучи в контексті класичного позитивізму, дослідник явив себетакож носієм новітніх традицій, що почасти постали з критичного становлення до «староїнауки». Звідси відчутним є оприсутнення в працях дослідника симбіотичних методологічнихзасад, породжених позитивізмом і марксизмом, що так властиво для представників московськоїісторико-архівної школи – В. М. Автократова, О. Г. Андрєєва, О. О. Зиміна, С. М.Каштанова, І. Л. Маяковського та багатьох інших учених, здобутки яких стали класикоюджерелознавства, суміжних і споріднених галузей знань.
Лономнародження документознавства К. Г. Мітяєв вважав діловодство й архівну справу, івін не помилявся. Діловодство тлумачилося як документування управлінської інформації,організація роботи з документами в установі, тобто сукупність заходів, пов’язанихзі створенням, поширенням і побутуванням документів у динамічному стані, а архівнасправа – їхнім функціонуванням у статичному положенні. Чітке вказування на діловодствояк первинне середовище їхнього народження й існування опосередковано визначило пріоритетністьдля документознавчої галузі знань оперативної документації. Всебічні дослідженнядокументів, провоковані, передусім, практичними потребами діловодства й архівноїсправи, розкривали існування тісного зв’язку між ними. «Протікання» суджень К. Г.Мітяєва відбувається у руслі теоретичного осмислення практики діловодства й архівноїсправи, торкаючись водночас сфери їхньої взаємодії і залежностей. Цей критичнийманевр створює простір для втілення нової епістемологічної перспективи – осягненнядокумента в контексті повного «життєвого циклу». Головною ідеєю вченого стало розширеннязв’язку між діловодством і архівістикою, що детермінувало висновок не лише про залежністьдвох сфер практичної роботи з документами, але й взаємовизначальну єдність осягненняна теоретичному рівні емпіричних галузевих надбань [2, с.8].
Дослідникиісторії документознавства звично згадують причетність до становлення документознавствапершого завідувача кафедри теорії і техніки архівної справи, професора МДІАІ М.С.Вишневського.Йому належить удосконалення структури й модернізація змісту курсу «Теорія і технікаархівної справи» д.і.н., професора Г.О.Князєва, якому судилося стати першим викладачемдисципліни від моменту заснування МДІАІ (1930). Розроблена М.В.Вишневським навчальнапрограма «Теорія і практика архівної справи» (1936) передбачала з поміж іншого спеціальнийрозділ – «Загальне діловодство», зміст якого склали питання з історії діловодства,класифікації документів, котрі функціонують в управлінський сфері, методики їхньоговивчення. Науковці вказують на неабияку значущість для становлення документознавстватого факту, що у межах одного навчального курсу розглядалися питання діловодствай архівної справи водночас, які супроводжувалися спробами теоретичного осмисленнязв’язку між ними. Через кілька років назву розділу було змінено на «Загальне документознавство»,а ініціатором і укладачем нової редакції курсу «Теорія і практика архівної справи»(1944) став К.Г.Мітяєв, котрому належить авторство терміна документознавство (1943)і першість у постановочному плані щодо визначення його пріоритетів ще в 1940-х рр.– документування, організація документів на рівні установи, їхня класифікація таісторія. Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення. Варто зазначити,що стрижневим об’єктом, навколо якого розгортався зміст розділу програми, виступавуправлінський документ. Таким чином, загальне документознавство для К.Г.Мітяєва,оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним до управлінського документознавстваі, певною мірою, діловодства, та сприймалося як історія і теорія документів [2,с.9].
Такимчином, можна сказати, що традиційне, чи класичне, документознавство сформувалосявперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційнупарадигму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни,що вивчає різні форми оперативної документації.
З іншогобоку традиційного документознавства виступає нетрадиційне, чи загальне, документознавство.Воно сформувалося у рамках книгознавчих дисциплін. Нова версія наукової дисциплінирозробляється російськими та українськими науковцями в області бібліотечної справиі книгознавства.
Імпульсомдо цього переходу, як вважає Є. О. Плешкевич, послугував перехід у бібліографознавствіс книгознавчої концепції на документографічну, коли сформоване у ході довгої практикипоняття «книга» було замінене на абстрактне для цієї дисципліни поняття «документ».На думку Н. Б. Зінов¢євої, документознавство вирослоз книгознавства, фондознавства і науково-інформаційної діяльності. «Книга, – відзначалавона, – як основне джерело інформації в суспільстві з другої половини ХХ століттястала трансформуватися, видозмінюватися, поступатися своїми позиціями новим джереламінформації, що мають іншу матеріальну основу, систему виразних одиниць, і іншу форму.Цей факт поставив дослідників-книгознавців перед необхідністю розширити «книгу»до терміну, більш адекватного сучасним реаліям, що і було вирішено іменувати документом,а відповідно, науку, його вивчаючу – документознавством» [10, с.68].
Розвитоктак званого «традиційного» документознавства (в межах та поряд з архівознавством)і документаційно-інформаційної науки, за думкою Швецової-Водки, відбувався довгийчас паралельно, без взаємопроникнення [14, с.15].
На противагу традиційному документознавству, як вжезазначалося, виступає нетрадиційне. У розплутані питання про різницю між двома цимиверсіями слід почати з визначення дисципліни та її структури. Якщо терміни традиційнедокументознавство і нетрадиційне документознавство виглядають логічним зіставленнямдвох дослідницьких концепцій, то термін загальне документознавство представляєтьсяне цілком ясним. Українські документознавці відзначають, що основи традиційногодокументознавства були закладені К. Г. Мітяєвим, а загальне документознавство спочаткуформувалося Ю. М. Столяровим.
Разом з тим необхідно відзначити, що відповідно докласифікації систем документування К. Г. Мітяєв виділив у структурі документознавствазагальну і спеціальні частини. Загальне документознавство повинне розглядатися яквступ у вивчення проблем документування і документації такими дисциплінами, як адміністративнеділоводство, технічне документування, фотокінофонодокументування, документуваннянауково-господарського обліку і деякими іншими [2, с.10]. Таким чином, можна констатувати,що працюючи над питаннями загального документознавства, Ю. Н. Столяров дотримуєтьсяконцепції, запропонованої ще К. Г. Мітяєвим.
Суперечливим положенням, на погляд Є. О. Плешкевича,є теза про обмеженість концепції класичного документознавства. Представники новоїконцепції, або парадигми, заявляють, що класична версія, яку вони називають управлінськоюі адміністративною, розглядає виключно діловий або управлінський документ. Зараз,відзначає Ю. М. Столяров, з'явилися два документознавства – «наше», більш широке,і «їх» – по суті тільки адміністративне, або управлінське [13, с.17]. Н. Н. Кушнаренкозводить традиційне документоведение до науки про правила оформлення адміністративнихдокументів і ведення господарської документації, ототожнюючи документознавство зділоводством і розглядаючи його як розділ архівознавства [5, с.150]. Можна продовжитицитування, проте загальна картина штучного звуження об'єкту пізнання класичної версіїв роботах новаторів ясна.
Історія тези про обмеженість об'єкту пізнання документознавстваналічує, напевне, стільки ж років, скільки існує сама дисципліна. Повернення донього сьогодні цілком пояснено специфікою задач, що розв'язувалися дисципліною 25–30років тому. Дійсно, з другої половини 1970-х рр. і до 1980-х. тематика дослідженьу документознавстві була спрямована на управлінський документ, а власне документознавствонацілено на вдосконалення управлінської діяльності і методичне забезпечення технологіїділоводства. Це привело до того, що теорія документознавства в той період сталаформуватися як теорія забезпечення документації управління суспільним і господарськимрозвитком [7, с.11].
Проте вже з другої половини 1980-х рр. почався перелому розвитку теоретичної частини дисципліни та управлінський аспект перестав бутидомінуючим. Про це яскраво свідчить наукова дискусія серед документознавців у 1970–1980-хрр. «Часто межі документознавства невиправдано зводять, – писав на початку 1970-хрр. один з провідних документознавців Я. З. Лівшиц, – до вивчення управлінськоїдокументації. Тим часом зміст документованої діяльності надзвичайно багатоманітнийі не обмежується тільки управлінською діяльністю. Документознавство повинне вивчативсю сукупність документів, що виникають у діяльності розвинутого соціалістичногосуспільства». В другій половині 1980-х рр. один з провідних документознавців О.Н. Сокова відзначала, що об'єктом документознавства виступає вся сукупність документів,що складається з документальних систем та із окремих документів … і дисципліна вивчаєвсі види, жанри і форми документів [12, с.12, 15].
Таким чином, історичний огляд розвитку теорії класичноїверсії свідчить про те, що протягом всього періоду розвитку документознавства областьпізнання не була обмежена тільки управлінським документом.
Об'єктом нетрадиційного документознавства Н. М. Кушнаренковизначає «комплексне вивчення документа як системного об'єкту», а предметом – «створеннянаукового знання про документ в єдності його інформаційної і матеріальної складових,про закономірності створення і функціонування документів в суспільстві» [5, с.152– 153].
Предметом пізнання класичної версії виступають різніаспекти і риси об'єкту. Ведучим залишається практичний аспект, проте разом з ниміснують теоретичний, управлінський, правовий, технічний та інші аспекти [10, с.70].
Підсумовуючивищезазначене можна сказати, що класичне документознавство є фундаментом нетрадиційного,більш розвиненого документознавства. Основи традиційного документознавства булозакладено радянським ученим К. Г. Мітяєвим. На думку Г. М. Швецової-Водки, «новаверсія» документознавства з’явилася на базі традиційного документознавства, використовуючишироке трактування документа як об’єкта документознавства. І має на відміну відтрадиційного документознавства, фундаментальний характер.
3. Структура сучасногодокументознавства (Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка)
Як і будь-яканаукова дисципліна, документознавство має власну структуру, яка поки що знаходитьсяу стадії формування. Багато відомих вчених працювало над проблемою визначення структуридокументознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо визначення структури.Нижче буде розглянуто думки деяких учених щодо структури документознавства.
Н. М.Кушнаренко виділяє загальне й особливе документознавство. Загальне включає три розділи– теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційноїдіяльності. Зазначимо, що саме третій розділ, на думку М. С. Слободяника, є дискусійнимі формує певне теоретичне підґрунтя для надмірно широкого погляду на документознавство.До завдань особливого документознавства Н. М. Кушнаренко відносить вивчення окремихтипів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливедокументознавство вона розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфікудокументів, що функціонують у бібліотеках, архівах музеях, інформаційних центрах.На цій підставі Н. М. Кушнаренко включає до структури документознавства на правахспеціальних наукових дисциплін – бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство,музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивченняокремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад,книго-патенто-картознавства.
Тобто,Н. М. Кушнаренко обґрунтовує оригінальну авторську концепцію документознавства якмету науки, щодо великої групи споріднених наук [5, с.148]. Проте запропонована широка концепція викликаєсуттєві заперечення у багатьох вчених, у тому числі, й у М. С. Слободяника. Аджекожна з наук, включених автором до структури документознавства, має власний об’єкт,у якому документ є лише його складовою частиною. Наприклад, об’єктом бібліотекознавстває бібліотечний соціальний інститут; патентознавство в основному зосереджується надосліджені проблем правового захисту інтелектуальної власності винахідників та оформленнязаявок на виходи і проведення їхньої наукової експертизи; а патентна документаціяє лише однією із складових цієї науки. На підставі зазначеного можна зробити висновокщодо недоцільності штучного розширення структури документознавства за рахунок суміжнихсамодостатніх наук [11, с.18].
Принциповоінший концептуальний підхід до структури документознавства, розвиває С. Г. Кулешов.Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До проблематики першоговчений відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних,функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей,та історії розвитку документів і документознавства. Основним напрямом спеціальногодокументознавства вчений вважає управлінське документознавство, що досліджує широкеколо проблем управління документацією у вузькому «архівно-діловодському» значеніцього поняття. Цей напрям фактично ототожнюється з діловодством, що з одного боку,не дозволяє належним чином зосередитись на безпосередньо управлінських аспектахдокументознавства, а з іншого, практично позбавляє діловодство права на розробкувласної теорії.
Середінших видів спеціального документознавства він пропонує виділити науково-технічне,картографічне, аудіовізуальне. В основу такої класифікації, мабуть, покладено цілкомочевидну самобутність указаних видів неопублікованих документів і яскраво вираженуспецифіку їхнього архівного зберігання. Проте незрозумілою є сутність, змістовненаповнення і навіть доцільність формування, запропонованих авторитетним ученим,спеціальних документознавчих дисциплін, що базуються на дослідженні лише одногоз видів неопублікованих документів. Не знайшов М. С. Слободяник переконливої відповідіна ці запитання й в ґрунтовній монографії С. Г. Кулешова [4].
Отже,за концепцією С. Г. Кулешова проблематика спеціального документознавства фактичнозвужена до вивчення неопублікованої документації, що є предметом архівної та діловодськоїдіяльності. Таку точку зору С. Г. Кулешов називає традиційною, посилаючись на публікаціївідомих російських учених-архівознавців, які фактично розглядали документознавствояк допоміжну науку і навчальну дисципліну в системі фахової підготовки архівістів.
Центральнимоб’єктом документознавства, на думку М. С. Слободяника, є документ як основний змістовийелемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавствовивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільствав інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і часі. Проте,на відміну від визначеного російського вченого, професора Ю. Н. Столярова, якийвводить до наукового облігу поняття «енергетичний документ», без будь-яких формальнихобмежень його наповнення і ознак, що, фактично, ставить знак рівняння між інформацієюі документом; М. С. Слободяник вважає перше з цих понять значно ширшим. На йогодумку, соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного видулюдської діяльності – документування (фіксації інформації). Особливо принциповийхарактер це положення має при дослідженні співвідношення понять комп’ютерна (електрона)інформація та електронний документ. Визначна роль інформаційної складової документа,на думку М. С. Слободяника, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальноющодо документознавства наукою [11, с.19].
ЗапропонованаМ. С. Слободяником структура документознавства базується на необхідності забезпеченнякомплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніхелементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості.При розробці структури учений врахував результати, одержані Г. М. Швецовою-Водкою,яка переконливо довела, що книга є одним з видів документа. Це дозволяє, керуючисьфундаментальним положенням системного підходу, щодо спільних властивостей системив цілому та її підсистем і елементів, використовувати для розв’язання документознавчогозавдання здобутків у царині визначення структури науки про книгу – книгознавство,як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівеньінтегративності наукових дисциплін, що входять до структури книгознавства.
Розглянемодетальніше запропоновану М. С. Слободяником структуру документознавства. При їїрозробці автор виходив з того, що наявність у провідних учених принципово різнихточок зору щодо такої стрижневої проблеми як структура цієї науки, відображає їїсучасний стан і переконливо відтворює невисокий рівень інтегративності її складових.Це дозволяє висловити думку, що сучасне документознавство доцільно розглядати яккомплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкомуконтексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктурусуспільства. Важливою ознакою, за якою може формуватися самостійна документознавчанаукова дисципліна є функціональна орієнтація на задоволення специфічних потребсуспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованогодослідження. Слід врахувати, що об’єднання окремих дисциплін у комплекс передбачаєвисокий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення доіншої системи наук. Кожна з цих наукових дисциплін може формувати власний предметі встановлювати зв’язки з науками, що до структури документознавства. Проте знаходженнярізних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоретико-методологічнихзасад, витоків та історії розвитку [11, c.20]. Ці проблеми досліджуютьсяінтегруючою науковою дисципліною, що має відчутний мета науковий характер – документологію.Відзначимо, що її здобутки мають вагоме значення як для документознавчих дисциплін,так і для споріднених і суміжних наук, що також вивчають документ, як одну із складовихвласного об’єкту (бібліотекознавства, бібліографознавства тощо).
Розглянемосутність і зміст документології докладніше. Ця наукова дисципліна є найбільш дослідженоюв сучасному документознавстві. За Слободяником документологія ґрунтується на широкомурозумінні базового поняття «документ». Ця наукова дисципліна складається як з теоретичноїтак і з історичної частини. У межах першої здійснюється комплексне дослідження документознавства,документа і документної інфраструктури суспільства. Ключовими теоретичними проблемамисучасної документології є формування і розвиток категоріально-понятійного апаратунауки; обґрунтування її структури, функцій інструментарію; формування системи знаньпро документ, його функції, структуру, ознаки і властивості; класифікацію документіві проведення документознавчого та інформаційного аналізу виділених видів і типівдокументів. Збагачення об’єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільствадозволяє включити до проблематики документознавчих досліджень: вивчення структуридокументних потреб суспільства і особистості; розробку і реалізацію систем і методівдокументного забезпечення основних категорій користувачів; особливості документноїдільності в різних соціальних сферах та інституціях, включаючи цикл документування,розповсюдження і використання документної інформації; розробку новітніх технологійреалізації документ них процесів; аналіз закономірностей і сутнісних особливостейдокументної інфраструктури суспільства.
У межахісторичної частини документологію має здійснюватись комплексне дослідження історіїдокументознавства і документа як центрального об’єкта цієї науки. Особливу увагуслід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчі реконструкціївиділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкціїє проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складовихцієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерелаісторико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженогоісторичного наукою і цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.
Здобуткидокументології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчихдисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленнямгрупи спеціальних наукових дисциплін – теорії документальних комунікацій; теоріїдокументних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства;управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплінна загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічну документоутворення,що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтованіна задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цихнаукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. Вони узагальнюютьдосвід практичної діяльності з документного забезпечення реальних сфер життєдіяльностісуспільства, та розробляють наукові рекомендації щодо її удосконалення. Відзначимо,що в процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принциповаможливість для розширення структури документознавства за рахунок формування новихспеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу наних здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчогокомплексу.
ЗапропонованаМ. С. Слободяником структура документознавства є відкритою і може розвиватись увідповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики.Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв’язків між окремимидисциплінами комплексу. Цей процес має завершитися трансформацією документознавствав цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений мета науковий характер ішироку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті дисципліни трансформуютьсяу самостійні напрями науки [11, c.21].
Не хотілосяб залишати без уваги точку зору професора Г. М. Швецової‑Водки. Структурудокументознавства, вважає професор, можна визначити як перехрещення двох напрямківїї диференціації: аспектного і об’єктного. Аспектами виступають теорія документа,історія документа, організація документаційної діяльності.
Об’єктнийнапрямок диференціації структури документознавства передбачає виділення таких підрозділів:
1. Документ в цілому,як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства.
2. Окремі види документаі системи документації.
3. Окремі процеси і операціїдокументаційної діяльності [15, с.41].
Можназробити висновок, що документознавство є науковою дисципліною, структура якої щеповністю не визначена, і потребує подальшого вивчення і, можливо, поглиблення. Існуєбагато думок щодо її визначення, але жодна з них ще не визнана науковою спільнотою,та не зафіксована офіційно.
Висновки
Не дивлячисьна недовгу історію існування, документознавство пройшло великий шлях свого становлення.Насамперед треба зазначити що саме видатний вчений Поль Отле заклав фундамент длярозвитку цієї дисципліни.
На сучасномуетапі, документознавство є науковою дисципліною, яка виникла з традиційного документознавства.Єдине, що можна сказати з упевненістю це те, що назва «документознавство» добрезакріпилася саме за сучасною його частиною. Воно має більш високу теоретичну забезпеченість,розглядає термін «документ» у широкому значенні. Відзначимо що, становлення документознавстватакож нерозривно пов’язане з ім’ям відомого історика, архівіста, доктора історичнихнаук, професора Московського державного інституту – К. Г. Мітяєва. Зорієнтованана теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість неординарного науковцястала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнанийзасновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичнеабо традиційне. Традиційне документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисциплінау рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму і виникненнятеоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні формиоперативної документації. «Нова версія» документознавства з’явилася на базі традиційногодокументознавства, використовуючи широке трактування документа як об’єкта документознавства.
Структурадокументознавства поки що не розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такіяк М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. М. Кушнаренко та інші,працювало та працюють над проблемою визначення структури документознавства, алевони так і не пришли до єдиної думки щодо цього питання.
Сучаснедокументознавство має на своєму рахунку багато прогресивних концепцій та теорій.Його представники ведуть нескінченну працю з розширення його бази, ними написанобагато книг та статей, котрі високо оцінені світовим науковим товариством. Питаннярозвитку та функціонування документознавства є дуже актуальними на наш час і потребуютьдетальнішого його вивчення, де особливе значення треба приділити саме змісту таструктурі цієї наукової дисципліни.
Список використанихджерел
1. Бездрабко В.В. Поль Отле і наука про документ // Бібліотекознавство.Документознавство. Інформологія. – 2007. – № 4. – С.6 – 10.
2. Бездрабко В.В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства // Бібліотекознавство.Документознавство. Інформологія. – 2008. – № 1. – С. 8 – 21.
3. Бєлоусова І.О. Основні етапи розвитку документознавства // Актуальніпитання документознавства: історія та сьогодення: Матеріали І регіональної науково-практичноїконференції. – Луганськ: Альма-матер. – 2008. – С.10 – 13.
4. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД,ДАККІМ. – К., 2000. – 162 с.
5. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник – 3-е изд., стер. – К.: О‑во «Знання»,КОО, 2001. – 460 с.
6. Ларьков Н.С. Документоведение: Учеб. пособ. Для вузов / Н.С. Ларьков.–М.: АСТ: Восток – Запад, 2006. – 432 с.
7. Матяш И.Б., Кулешов С.Г. Архивное дело и документоведениеУкраины на современном этапе // Отечественные архивы. – 2002. – № 6. – С. 46 – 55.
8. Нілова І. Документознавство як наукова дисципліна // Вісник Книжковоїпалати. – 2005. – № 4. – С.27 – 30.
9. Отле П.Труды по библиотековедению. Руководство для общественных библиотек. Организацияумственного труда. Руководство к администрированию. Практическое пособие. – М.:«Либерия», 2002. – 232 с.
10. Плешкевич Е.А. Традиционноеи нетрадиционное документоведение: о чистоте идей, а может быть и рядов // НТБ.– 2005. – № 6. – С.65 – 70.
11. Слободяник М. Структурасучасного документознавства // Вісник Книжкової палати. – 2003. – № 4. – С.18 –21.
12. Сокова А.Н. Документоведениекак научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческойдеятельности: Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. – М., 2004. – №4. – С. 5 – 30.
13. Столяров Ю.Н. О дисциплинах общепрофессиональногоблока в проекте учебного направления «Библиотечно-информационная деятельность» //НТБ – 2004. – № 4. – С. 13 – 19.
14. Швецова-Водка Г. Допитання про історію розвитку документознавства // Вісник Книжкової палати. – 2008.– № 7. – С. 15 – 16.
15. Швецова-Водка Г. Определение объекта и предметадокументоведения // НТБ. – 2008. – № 4. – С. 30 – 43.