/>Вступ
Атлетизм (відгреч. athletes — борець, силач) — система вправ з обтяженнями: штангою,гантелями, гирями, для розвитку сили і форми окремих м'язів і тіла в цілому. Сила- основна фізична якість людини. Її можна розвивати з использовани їм різнихзасобів. Але, як показали численні дослідження, найбільше ефективно вонапіддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяженнядозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета. Разом зтим немає єдиної думки щодо використання обтяжень для тренування сили, особливов дитячому і підлітковому віці. Ряд авторів вважають недоцільнимвикористовувати будь-як обтяження в цих вікових періодах. Є думки, що дозованіобтяження можуть бути використані у фізичному вихованні школярів і чнівськиймолоді.
Будь-який руховийакт людини сполучений із проявом різних фізичних якостей. Щоб атлетові піднятиобтяження навіть середньої ваги, йому необхідно повною мірою показати своїздібності в спритності, координації, гнучкості й ін. Отже, розвивати силу неможливобез побіжного розвитку практично усіх фізичних якостей людини.
Предметдослідження – організація занять з атлетизму.
Об`єктдослідження – вплив занять з атлетизму на силові показники учнів.
Мета роботиполягає в тому, що проаналізувати специфіку організації занять з атлетизму у загальноосвітнійшколі.
Завданнями роботиє:
1) На основі аналізулітературних джерел проаналізувати специфіку проведення занять з атлетизму узагальноосвітній школі;
2) Сформулювати завдання та цілідослідження;
3) Провести дослідження силовихпоказників серед учнів 12 – 14 років, які займаються силовими видами спорту.
Розділ1. Огляд літературних джерел/>1.1 Організаціядіяльності учнів на занятті
На відміну від інших, урок фізичної культури відрізняєтьсятруднощами організації навчальної діяльності учнів в умовах залу і спортивнихмайданчиків.
З одного боку, велику відповідальність у цьому плані накладаєна вчителя підвищена небезпека травмування учнів. З іншого боку, демократизаціязмісту освіти повинна вести до демократизації форм навчання, а отже, самогоуроку. Заорганізований, заформалізований урок давно став перепоною дальшогополіпшення фізичного виховання учнів. Пам'ятаймо, що нудні уроки, на думку Ж.Руссо, можуть викликати в учнів тільки ненависть до вчителя і до того, що вінвикладає. Усе це зобов'язує педагога, виходячи із завдань, змісту і місцяпроведення уроку, віку дітей, організувати їх так, щоб одержати високий освітній,оздоровчий і виховний ефект, уникнути нераціональної витрати часу і травм,наблизити урок до життя природними формами людського спілкування, що будесприяти вільному розвиткові дітей [14].
Для організації учнів на практиці користуються: 1)елементарними способами управління; 2) різними способами виконання учнямивправ; 3) методами організації їхньої діяльності.
Вибір елементарних способів управління і виконання вправучнями залежить від окремого завдання і його складності, інтенсивності дій ідопустимого сумарного навантаження, умов роботи (температури повітря, стануучнів, матеріальних умов). Наприклад, під час виконання стрибків зі скакалкоюбільшість учителів використовують одночасний спосіб виконання вправи. Післятакої одночасної роботи всі діти потім одночасно відпочивають, а значноефективніше в даній і подібних ситуаціях пропонувати поперемінний спосіб: колиполовина учнів виконує серії стрибків, друга зміна, відпочиваючи, витрачає часраціонально: спостерігає, контролює й оцінює спроби однокласників [26].
Наявність елементарних способів управління учнями і способіввиконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно використовувати методиорганізації діяльності учнів. У практиці роботи застосовуються фронтальний,груповий та індивідуальний методи організації.
Заняття умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадаєна перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішенняпередбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити перехідучнів до наступних після уроку дій). Поділ заняття на частини не означає, щовін втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передуватинаступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби переходи від однієї частинидо іншої були м'якими і непомітними [26].
Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частинаслужить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, щовитрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бозалежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкретногостану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.
Зазначені риси є характерними для структури всіх основнихформ занять із фізичного виховання. їхня структурна спільність — не уформальному поділі на стандартну кількість частин, а в необхідностідотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхньогорозвитку, які не дозволяють у будь-якій частині робити те, що не відповідає їїролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певнійпослідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває неформального, а конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.
Другий етап побудови заняття полягає у визначенні фізичнихвправ та їх послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі(специфічні) завдання.
Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретнихзавдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначенняпевної послідовності вправ викликана відомим явищем «післядії». Учительповинен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — дляуспіху наступних. Наприклад, опанування складно координаційних вправ буде більшуспішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна виконувати і в кінціуроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи навитривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликатинегативні переноси.
Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи. Їх цілеспрямованийдобір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школирухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, передбачених планом уроку.Безсистемне використання загальнорозвиваючих вправ у молодшому шкільному віціпризводить до того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку йудосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стаютьперепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь інавичок.
Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначеннявзаємопов'язаної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожногопедагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, щовикористовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування підгруп,висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії,використані на уроці.
Отже, головне призначення заняття — забезпечити учнямсприятливі умови для успішного засвоєння програми.
Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботоюздійснюється з допомогою методики. Під методикою слід розумітибагатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом,що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та формиорганізації навчальної і виховної діяльності дітей.
Методику можна розглядати як систему управління процесомзасвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогоюякого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєнняпрограмового матеріалу [26].
Отже, методика навчання на занятті полягає в управлінніпроцесом засвоєння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховнийпроцес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до йогополіпшення і розвитку. При цьому пам'ятаймо, що управляти — це не придушувати,не нав'язувати процесові плинність, яка суперечить його природі, а обов'язкововраховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із йогоспецифічним змістом та логікою функціонування й розвитку.
Будь — яка система управління включає загальні (незалежні відсфери діяльності) та специфічні (враховуючи особливості кожного видудіяльності) компоненти.
Проте наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворюєсистему управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв'язків міжними та взаємодії. Завдяки цим зв'язкам установлюється взаємозалежністькомпонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликаютьзрушення в усіх інших і в системі загалом.
Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічніособливості фізичного виховання, методика навчання як система управлінняпроцесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов'язкові, такікомпоненти:
1) мету і завдання навчання;
2) мотивацію навчальної діяльності;
3) тематичне планування;
4) засоби і методи навчання;
5) організацію навчальної роботи;
6) керівництво навчальним процесом;
7) безпечне матеріально-технічне забезпечення;
8) контроль ходу навчального процесу.
Під час поглибленого розучування складних вправ частовикористовують груповий метод, що дає змогу краще дозувати навантаження,спостерігати за виконанням завдань учнями, виправляти помилки. Однак вартопам'ятати: застосування цього методу призводить до помітного зниження моторноїщільності уроку. Тому якщо на уроці не використовуються багатопропускніприлади, а його зміст вимагає великих перерв між виконанням окремих спроб, такічасові проміжки знижують робочу установку і функціональну готовність дочергових зусиль. У таких ситуаціях пропонуємо додаткові завдання. При цьому,якщо провідна установка в занятті на засвоєння техніки і високу якістьвиконання вправ, то додаткові завдання повинні бути пов'язані з основнимматеріалом. Виконання завдань, не пов'язаних із засвоюваними на уроці вправами,відволікає увагу школярів і знижує ефективність навчання. Якщо ж заняттяспрямовується на високий результат у вправах із високим навантаженням, тододаткові завдання даються на інші групи м'язів, що сприяє прискоренню процесіввідновлення [10].
За використання групового методу організації дуже важливим євибір принципу розподілу учнів на групи. Раціональним слід вважати розподілучнів за рівнем їхньої підготовленості. Однак при цьому не принижуйте гідностідітей, для чого: по-перше, забезпечуйте можливість міграції учнів із групи вгрупу (залежно від навчальних успіхів); а по-друге, для вивчення кожного новогорозділу програми формуйте нові групи. Можливий розподіл учнів на групи засимпатіями, бажаннями, творчими здібностями. Цінним тут є загострення почуттявідповідальності кожного члена групи за успіх товаришів.
Груповий метод сприяє розвитку самодіяльності учнів, їхактивізації, розгортанню змагання за успішне розв'язання завдань уроку.
Застосування групового методу організації навчальноїдіяльності на уроці можливе лише за умови кваліфікованої допомоги вчителю збоку фізкультурного активу. При цьому треба керуватися розумінням, що не кожнадитина — організатор, не кожного можна навчити цього мистецтва, але й підлеглимвін не може бути весь час. Тому слід прагнути до того, аби кожна групапоступово перетворювалась у колективного організатора, а з нею — кожен ученьформував організаторські здібності. Для цього групі доцільно формувати непрямолінійні відносини «керівник — підлеглий», а відносиниспівдружності: «усім треба виконати одне завдання».
Характеризуючи груповий метод, не можна не згадати проформування малих груп, команд і пар, не підкреслити їхню роль у процесінавчання, виховання фізичних якостей, прийому контрольних нормативів.Наприклад, забіги на уроках легкої атлетики рекомендують формувати заблизькими, але не однаковими результатами. Отже, учням з низькими показникамистворюється можливість поліпшити їх, а для сильніших проводять додатковізабіги, що теж позитивно позначається на їхніх результатах.
Груповий метод дозволяє певною мірою індивідуалізувати процесфізичного виховання за рахунок диференціації методів, засобів та інтенсивностінавчальної діяльності відносно рівня підготовленості окремих груп учнів.
Проте не завжди групова діяльність сприяє підвищеннюефективності навчання. Для цього необхідно формувати контактні групи з певнимчисельним мінімумом та максимумом її членів. Психологами встановлено, щоефективна колективна діяльність починається у групі, що складається з 7±2учнів. За меншої їх кількості не формується колектив, за більшої — групарозпадається на мікроколективи. Рекомендована наповнюваність групи забезпечуєстимулюючий вплив колективу на особу й одночасно створює сприятливі умови дляіндивідуалізації навчання.
Суть індивідуального методу організації навчальної працішколярів полягає в тому, що окремі учні, отримавши те чи інше завдання, повиннітут же самостійно його виконувати. Цей метод підходить більше старшокласникам;може використовуватись у всіх частинах уроку і дає змогу застосовуватидоступний кожному темп засвоєння вправ, запропонувати найраціональнішуіндивідуальну послідовність навчання і потрібні підготовчі вправи [26].
У деяких методичних посібниках виділяють метод коловоготренування як самостійний метод організації діяльності учнів. Однак за своєюорганізацією він суттєво не відрізняється від групового, і таке виділення можнавважати виправданим лише, враховуючи можливість колового тренування, длязакріплення вивченого матеріалу і виховання фізичних здібностей.
Залежно від віку, статі та кількості учнів, рівня підготовкита етапу навчання, специфіки навчального матеріалу і завдань кожен із методівмає різну ефективність. Тому протягом 45 хв. уроку бажано (залежно від названих та інших обставин) змінювати методиорганізації, підбираючи кожен раз найдоцільніші.
Результатипроведених нами спостережень й аналізу уроків фізичної культури свідчать, щопедагоги часто більше уваги приділяють на уроці організації і«дисципліні» учнів, ніж засвоєнню вправ і вихованню фізичних якостей,забуваючи, що основним критерієм результативної діяльності учнів є зрушення уфізичному розвитку і фізичній освіті школярів. Отже, відбувається зміщенняакцентів: засіб перетворюється в мету, що вкрай недопустимо.
1.2 Побудоваспортивного тренування
Спортивне тренування будується відповідно до визначенихзакономірностей. Воно використовуєдосягнення різних наук: фізіології, медицини, педагогіки, біомеханіки і деякихінших.
Для організму тренувальне навантаження — визначенийподразник. З фізіології відомо, що при впливі яким-небудь подразником,достатнім по силі й інтенсивності, організм людини реагує фазовими змінамисвоїх функцій. У даному, випадку це значить, що внаслідок спортивноготренування інтенсифікуються обмін речовин, энергообмен, кровообіг, подих і іншіфункції. Після припинення тренування настає зниження функцій кровообігу іподиху, їхня нормалізація. Однак вплив тренування і посилений обмін речовинпісля неї продовжуються ще довго: відповідно до обсягу, інтенсивністю іхарактером навантаження — від декількох годин додекількох діб.
Фазовість змін живих систем є біологічна закономірність. Їйпідкоряється кожна клітина, кожен орган івесь організм у цілому. Період інтенсивної діяльності повинен обов'язково змінюватися зниженнямфункцій, відносним спокоєм.
Кожен організм має визначені енергетичні і пластичні ресурси,унаслідок чого не може довгостроково знаходитися в такому активному стані, приякому потужність катаболических процесів (витрати, руйнування речовин ворганізмі) значно вище, ніж потужність анаболических (синтетичних).
При самому раціональному і збалансованому харчуванні здоровалюдина, його травна система не в змозі засвоїти більш 5000 ккал у добу, у тойчас як при тривалій інтенсивній м'язевійроботі витрата енергії може значно перевищити ці цифри. Людина не може систематичновиконувати роботу, по енергетичній вартості велику чим 4000-5000 ккал:наступить виснаження. Відновлення енергетичних ресурсів і структурних елементівможливо в цьому випадку тільки за умови зниження активності організму. Слідзазначити, що процеси катаболізму до визначеного ступеня стимулюютьанаболические процеси.
Для правильної побудови спортивного тренування необхідновраховувати фазовість функціональних змін і особливості відновнихпроцесів в організмі спортсмена.
Розвиток фізичних якостей пов'язаний зпристосувальними реакціями організму у відповідь на тренувальне навантаження.Навіть невелике тренувальне навантаження спочатку важке для атлета. Але з часом таке навантаження стаєдля нього легким, а згодом навіть недостатнім длярозминки: позначається більш розробленатехніка і велика сила м'язів, більш високий рівень витривалості організмуспортсмена стосовно до даного навантаження, краща координованість вегетативних і соматичних функцій. Дихання і кровообігпристосовуються з урахуванням вимог організму до виконання конкретної м'язовоїроботи, тобто виявляється адаптація різних органів, тканин і всього організмудо умов, що створюються тренером і спортсменом на тренуванні.
Адаптація організму спортсмена до визначених тренувальнихнавантажень є дещо інше, як прояв тренованості.Позитивні зміни, підвищення рівня тренованості пов'язані з удосконаленням компенсаторних механізмів ворганізмі спортсмена у відповідь на тренувальні навантаження. Створюютьсясприятливі умови для підвищення спортивних результатів.
Свої кращі спортивні досягнення атлет показує в період такзваної спортивної форми. Вона характеризується біологічними пристосувальнимизмінами в його організмі. Спортивна форма органічно пов'язана з фізичною, психологічною, морально-вольовою і тактичноюготовністю спортсмена.
Поліпшення спортивних досягнень найбільше істотно за умовиподальшого підвищення рівня розвитку фізичних якостей, головним чином силим'язів, що беруть участь у виконанні класичних вправ, хоча спортивнірезультати, як правило, підвищуються й у результаті вдосконалення технічної майстерності.
Спортивне тренування ґрунтується на загально біологічних і дидактичних принципах.Вони прийнятні для процесів як навчання, так і тренування.
Частота тренувальних занять має істотне значення в розвитку ізбереженні визначеного рівня сили м'язів. Однак якщо тренування проводитьсячастіше 5-6 разів на тиждень, то істотної переваги в розвитку сили невідзначається. Чим тренування рідше, тим повільніше знижується сила м'язівпісля кожного з них.
Т. Хеттингером (1966) було встановлено, що при інтервалахвідпочинку більше одного дня вплив тренувального навантаження день від дня зменшується.
У роботі Me Morrіs і Е. Elkіns (1954) говориться, що післязакінчення одного року після припинення тренування з вагами втрата сили м'язівскладає 55%, а зменшення м'язової маси — 56%.
За спостереженнями І.Г. Васильєва (1954), при багаторазовому тренуванні однієї (правої аболівої) сторони тіла відзначається деяке збільшення сили м'язів симетричне нетренованій стороні. Перенос ефекту на симетричну непрацюючу групу м'язівспостерігали багато фахівців. Установлено збільшення сили симетричної сторонипри відсутності її тренування.
Кількість тренувань у тижневому і місячному циклах залежить івід кваліфікації. Чим вище кваліфікація, тим частіше тренуються важкоатлети.
Кількістьтренувань у висококваліфікованих спортсменів в останні роки зросла. Однак на місяць передвідповідальними змаганнями відзначається незмінне їх число — 12-18. Звичайно,кількість тренувань, розглянута у відриві від обсягу, інтенсивностінавантаження і деяких інших факторів, не може дати ясного представлення протренувальний процес.
Тільки всебічний аналіз різних критеріїв і факторівпідготовки спортсмена до змагань (усієї сукупності цих факторів) допомагає виявленню закономірностей побудовитренувального навантаження.
Інтервали відпочинку між підйомами ваги, впливають наінтенсивність занять і ефективність розвитку сили м'язів. Спеціальнимидослідженнями не вдалося знайти точних і стабільнихвеличин часу відпочинку між підходами. Воно досить варіабельно — від 2 до 5 хв.Пауза відпочинку — найважливіший фактор запобігання невдачі в діях, що вимагаєпрояви складної навички. Паузу відпочинку треба розглядати як засіб зниженнякумулятивного ефекту стомлення.
Інтервали відпочинку між підходами в ривку — 2 хв. 40 с, у поштовху — 2 хв-3 хв 20 с, у жимі — 2-3 хв. Висококваліфіковані атлети відпочиваютьміж підходами до штанги від 1,5 до 5 хв. В атлетів важкої ваги інтервалвідпочинку між підходами до штанги звичайно дорівнює 3-5 хв. Якщо відпочинок,вірніше пауза, між підйомами штанги затягується більш ніж на 8 хв, то необхіднознову зробити невелику розминку. Суб'єктивневідчуття готовності до підйому штанги досить точний барометр у виборіоптимального часу відпочинку.
Інтервал відпочинку між підходами до штанги на тренуваннізалежить від стану організму спортсмена, його тренованості, обсягу йінтенсивності навантаження, температури навколишнього повітря в залі і деякихінших причин; він повинен у відомій мерізмінюватися також і в залежності від навантаження і мети тренування. Скороченняпаузи відпочинку веде до створення більш важких умов для організму спортсмена.Змінюючи неї, можна керувати розвитком тренованості. До речі, у видах спорту, пов'язаних з розвитком витривалості,тривалість інтервалів відпочинку є найважливішим чинником у керуваннітренуванням.
В даний час відповідно до правил змагань атлет після викликуна поміст має у своєму розпорядженні всього 2 хв. Тому необхідно на тренуваннях підходити до штанги з інтервалом менше 2 хв.
/>/>/>1.3 Використання методіврозвитку силиатлетів
Метод повторних зусиль.
Характерним привикористанні даного методу в атлетичній гімнастиці є те, що м'язова роботаведеться з неграничними опорами і, як правило, до відмовлення. Практикапоказує, що використання вправ з великими і помірно великими опорами впливає на м'язову силу. Робота з малимиі дуже малими опорами доцільна лише при розвитку витривалості і втраті зайвої ваги.
Незважаючи на те, що при роботі до відмовленняприходиться піднімати набагато більшукількість вантажу, ніж при методімаксимальних зусиль, а останні, найбільш цінні, спроби виконуються на тлі зниженої (унаслідок стомлення) збудливостіцентральної нервової системи, метод повторних зусиль має ряд переваг:
виконання великого обсягуроботи активізує трофічні процеси, створює можливості для посилення пластичногообміну, що в остаточному підсумку може привести до функціональної гіпертрофіїм'язів і збільшити їх силу;
використовувані вправи неприводять до сильних напруг;
у ході виконання вправіснує можливість для контролю за технікою;
відсутність максимальнихзусиль дозволяє уникнути травм.
Незважаючи на високу ефективність методу максимальнихзусиль для розвитку сили, застосування його в атлетичній гімнастиці повиннебути дуже обережним і продуманим. Заняття з переважним його використаннямвикликають значне, а то і максимальнестомлення. Тому навіть у тренуванні висококваліфікованих атлетів методмаксимальних зусиль повиненсполучитися з застосуванням інших методів.1.4 Види силовихвправ на заняттях
Для наповнення змістомописаних методів використовують різні види силових вправ:
А) вправи з зовнішнімопором, створюваним за рахунок ваги предметів (гантелі, штанга, гирі), протидіїпартнера, опору пружних предметів (гума, пружинні еспандери), опору зовнішньогосередовища (руху у воді);
Б) вправи з обтяженням,рівним вазі власного тіла (підтягування напоперечині, віджимання в упорі на брусах);
В) статичні вправи;
Г) ізометричні вправи;
Д) вправи в самоопорі.
Якщо ефект відвикористання перших двох груп вправ загальновідомий, то вправи в статичному,ізометричному режимі роботи м'язів і в самоопорі, хоча і відомі давно, алепо-справжньому популярними стають тільки зараз.
Включення в заняттяатлетизмом статичних зусиль дуже ефективно для розвитку статичної витривалостіі статичної сили. В міру набуттянеобхідних силових якостей при тренуванні в статичних зусиллях можнавикористовувати наступні вправи на гімнастичних снарядах: кут у висі напоперечині й в упорі на брусах; горизонтальний вис на кільцях або напоперечині, спочатку в простих, а потім і в складних варіантах; хрест накільцях, горизонтальний упор на брусах або на підлозі; високий кут в упорі. Доступний варіант статичноївправи може включатися в кожне заняття атлетичної гімнастики, прицьому в кожнім підході варто виконувати тільки одну статичнунапругу, але як можна довше, поступоводоводячи кількість повторень до трьох разів.
Використання ізометричнихвправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвитку максимальноїстатичної сили. При ізометричному режимі роботи м'язів, особливо примаксимальному, відбувається напруга і спортсмен не дихає, що, природно, вимагаєособливої уваги. Поступово доводять утримання до 5-6 сек. Важливо також знати,що сила відповідає величині опору: зі збільшенням опоруросте і зусилля, спрямоване на його подолання.
Останнім часом зрісінтерес до вправ у самоопорі, або, як їх ще називають, вправами у спільній напрузім'язів-антагоністів. Уперше, ще в 1909 р. А. К. Анохін показав, що вправи вспільній напрузі м'язів-антагоністів можуть викликати такі напруги, що по своїхвеличинах нерідко дуже значні. Причому, як відзначають фахівці, якщо виконувативправи, що вимагають максимальних статичних і динамічних«безнавантажувальних» напруг, що це може дати ефект не менший, ніж при тренуванні сили з використаннямзовнішнього обтяження. 1.5 Складаннякомплексів тренувальних вправ
При складанні першихкомплексів у них варто включати до 10-12 вправ, по можливості охоплюючи всі основні м'язові групи.
Після розминки вправи вкомплексі можуть мати таке розташування:
- вправи для плечовогопояса і рук;
- вправи длятазового пояса і ніг;
- вправи длятулуба;
- вправи для шиї;
- вправи длявироблення правильної постави.
У кожній з цих групобов'язково варто передбачити вправи для м'язів-антагоністів: наприклад, длям'язів передньої і задньої поверхні тулуба, для біцепсів-трицепсів, для грудних м'язів і т.д..
Заняття з достатніминавантаженнями варто проводити через день. З огляду на, що до одноманітнихфізичних навантажень організм незабаром адаптується, вправи треба змінювати,варіювати навантаження, її обсяг і інтенсивність.
Для одного заняття вправипідбирають таким чином, щоб самі важкі вправи були в середині, коли м'язи вже досить розігріті, а запас силвеликий.
Заняття протягом місяцяварто планувати, використовуючи принцип хвильоподібності: намічаються тижні з великими, середніми і малими силовиминавантаженнями, а в тижневому циклі максимум навантаження може падати на йогосередину.
Дуже велика увага прискладанні комплексу варто приділити визначенню кількості підходів і повторень.Для збільшення абсолютної сили м'язів і їх маси виконують 5-6 повторень у 4-5підходах. Для розвитку відносної сили і видалення надлишків у жировихвідкладеннях роблять 12-15 повторень у 2-3 підходах.
Важливо також недопускати перетренованості, для чого треба завжди пам'ятати, що у всіх атлетів різна здатність відновлювати сили.
Варто ширшевикористовувати метод кругового тренування.
Розділ2. Задачі, цілі та методи дослідження
Завдання:
Порівняти результати юних важкоатлетіву педагогічному експерименті, за допомогою контрольних тестів.
Цілі:
— одержати об'єктивну картину розвиткушвидкісно-силових і силових якостей школярів 12-14 років
— порівняти показники приросту цихякостей у ході педагогічного експерименту, проведеного за участю юних атлетів при занятті силовими видамиспорту на протязі року.
Методидослідження
Дослідженнясилових показників проводилося за допомогою наступних вправв: вправи є стрибкив довжину й у висоту з місця — стандартні тести, що дають найбільше коректнуінформацію про розвиток швидкісно-силових якостей спортсменів. Силові показники юних атлетівоцінювалися при виконанні присідання зі штангою на плечах.
Стрибок у довжину змісця. У цій вправі на першому контрольному іспиті більш високі результати булипоказані юними важкоатлетами усіх вікових груп.
Стрибок у висоту з місця- ще одна вправа, що дозволяє оцінити швидкісно-силові якості юних атлетів.
Присідання зі штангою наплечах. У цій вправі оцінювалися силові можливості підлітків. Задача складаласяне в тім, щоб довести, що юні важкоатлети виглядають більш сильними в ційвправі, ніж їх легкоатлети, що спеціальносиловими вправами з обтяженнями втакому обсязі не займаються. Тому ми не будемо порівнювати абсолютні результатиюних штангістів з такими в легкоатлетів.
Розділ3. Результати власних досліджень
Так, у важкоатлетівкоефіцієнт варіації в стрибку в довжину з місця склав 9,4%. У 14-літньому віціспостерігається більш виражений приріст результатів у стрибку в довжину змісця: юні важкоатлети показали в цій вправі результат на 8 см краще, ніж 13-літні, і на 15 см — чому 12-літні спортсмени.
У цьому зв'язку можнаприпустити, що більш насичене тренування з обтяженнями дає більш виражений ефект у приростушвидкісно-силових якостей у підлітковому віці.
У 12-літньому віці юніштангісти показали результати, недостоверно перевищуючі показники в цій вправі(на 1,5 см). Коефіцієнт варіації в спортсменівтакож мало відрізнявся. У 13 років результати в стрибку в довжину з місця зрослиу всіх випробуваних спортсменів (табл. 1): у юних штангістів — у середньому на5,2 см. У старшій віковій групі — 14 років- відзначається подальший приріст результатів: у важкоатлетів 14 років упорівнянні з 13-літніми — на 1,4 см.Отже, ми можемо констатувати той факт, що, як і в першій контрольній вправі,підтверджується тенденція приросту швидкісно-силових якостей у підлітків з 12до 14 років незалежно від занять спортом. Якесь (недостовірне) перевага врезультатах, відмічуване в юних важкоатлетів, ми зв'язуємо з впливомспеціалізованих тренувань з вагами.
12-літні штангістипоказали в цій вправі результат 63,2 кг. У свою чергу, 13-літні уступили14-літнім атлетам 5 кг. Отже, найбільший приріст сили ніг у юних важкоатлетівспостерігається між 12 і 13 роками. 12-літні в присіданні зі штангою на плечахпоказали результат, рівний 48,3 кг. У 13-літні результати були вище впорівнянні з попереднім роком на 6,3 кг і уступали результатам 14-літніхпідлітків на 7 кг.
Таблиця 1 — Середніпоказники загальної фізичної підготовленості спортсменів 12 — 14 роківВправи 12 років 13 років 14 років М ± m Y М ± m Y М ± m Y Стрибок у довжину з місця, см 159,0 2,1 12,7 7,9 166,0 2,6 15,6 9,4 174 2,5 15,5 18,9 Стрибок у висоту з місця, см 36,8 0,5 3,2 8,7 42,0 0,5 3,2 7,6 43,4 0,7 4,4 10,2 Присідання зі штангою на плечах 63,2 1,3 7,8 12,4 79,2 1,6 9,8 12,4 84,2 1,3 7,7 9,1
Отже, підводячи підсумкирезультатів вихідних контрольно-педагогічних іспитів, можна зробити наступнийвисновок. У всіх юних атлетів 12-14 років відзначений середній рівень розвиткуфізичних якостей. Заняття спортом протягом 3-6 місяців хоча і впливають напрояв спеціалізованих якостей, наприклад сили в юних важкоатлетів, але ще недають підстави стверджувати, що вони досить значимідля фізичної підготовки підлітків. Разом з тим у 12-14-літньому віцівиявляється вплив вікового фактора на приріст основних фізичних якостей. Нашідані підтверджуються дослідженнями багатьох фахівців.
На наш погляд, проефективність експериментальної методики, спрямованої на розвиток сили ішвидкісно-силових якостей юних важкоатлетів, не можна судити тільки запідсумками спеціальної спортивної підготовки. З обліком цього в даному розділіпроведений аналіз результатів контрольного тестування загальної фізичноїпідготовленості юних атлетів, що проходив у ті ж терміни, що і контрольнііспити по спеціальній фізичній підготовленості. Тренування юних важкоатлетівбудувалося таким чином, щоб здійснювався приріст результатів не тільки вспеціальної, але й у загальній фізичній підготовці. Тому становило інтересвиявлення зміни результатів у юних спортсменів протягом року в ОФП і їхпорівняння з показниками в різних спортивних спеціалізаціях.
Річне спортивнетренування юних важкоатлетів і легкоатлетів з використанням різних варіантівсилової підготовки привели до істотних змін у рівні розвитку не тількиспеціальної, але і загальної силової підготовки (рис. 1).
/>
Рис. 1 — Динамікаприросту результатів у юних важкоатлетів у вправах силової і швидкісно-силовоїспрямованості, %
Стрибок у довжину змісця. З мал. 1видно, що в стрибках у довжину з місця в 12-літньому віці у важкоатлетівнайбільш виражений приріст відзначений у другій підгрупі (17,5%), трохи менший,але все-таки досить значний результат виявився в третій підгрупі (15,1%). Першапідгрупа в цій віковій групі виявилася на третьому місці знайменшими показниками приросту (9,7%).
У 13-літньому віці в ційвправі перевага після року тренувань знову мала друга підгрупа (18,6%). Алецього разу і перша, і тим більше третя підгрупа, хоч і відстали від другий, алевже на незначну величину (відповідно 15,8 і 17,2%). Але проте і цього разурозподіл місць по величинах приросту був таким же, як і в молодшій віковій групі.
У 14-літніх штангістівбільш виражений приріст результатів у стрибках у довжину з місця також маладруга підгрупа. Перша і третя підгрупи в даній віковій групі прийшли до кінцярічної підготовки практично з однакові мі величинами приросту (мал. 1).
Стрибок у висоту змісця. У цьомускоростно — силовій вправі в 12-літніх атлетів більш високі величини приростурезультатів були показані другою підгрупою, першій і третя відстали від другий,як і в першій вправі. Але розходження між першою і третьою підгрупами булинезначні (мал. 1).
У 13-літньому віці першаі друга підгрупи показали практично ті самі величини приросту, результати жтретьої підгрупи цього разу виявилися найменшими. У 14-літньому віці кращої вцій вправі була друга підгрупа (7,6%), другий результат був у третьої підгрупиі третій — у першої (відповідно 4,6 і 3,2 %).
Присідання зіштангою на плечах. У 12-літніх важкоатлетів через рік тренувань спостерігався найбільшвиражений приріст результатів у третій підгрупі (див. мал. 1). Вони значновипередили своїх однолітків з першої підгрупи, що показала другий результат, ідругої підгрупи (відповідно 30,2; 20,4 і 19,8%). У 13-літньому віці більшвисокий рівень приросту силових можливостей був у другої підгрупи (26,1%).Третя підгрупа виявилася другий з результатом 22,8%, а перша підгрупа — третій (20,1%). В атлетів 14 років цейрозподіл місць залишилося на тому ж рівні. В усіх випадках рівень приросту був найменшим у порівнянніз іншими віковими групами.
Практичнірекомендації
1. У базовійсиловій підготовці школярів підліткового віку ефективні наступні варіантисилових навантажень: Перший варіант тренування: 80% від максимального результату- 3 підйоми, 70% — 4 і 60% — 5 підйомів в одному підході. Другий варіанттренування: 50% — 6 підйомів, 40% — 8 і 30% — 10 підйомів в одному підході. Утретьому варіанті педагогічного експерименту виконується навантаження, щосполучить у собі в однаковій мірі навантаження з першого і другого варіантів. В усіх випадках планується 4-5підходів до штанги за одне тренування.
2. На початковому етапібазової силової підготовки школярів підліткового віку найбільш ефективним є застосування навантаження з обтяженнямищадного характеру: після 4-місячноготренування — змішаного характеру, а через рік спортивної підготовки — змішаногой інтенсивного (понад 50-60% від максимального) характеру.
Висновки
Методикаорганізації занять з атлетики включає три етапи: підготовчий (тривалістю 12-20хв.), основний – до 90 хв., заключний – 5 хв. Досить важливим моментом ворганізації є раціональний розподіл навантаження та методи організації учнів назанятті, серед яких використовуються як груповий метод, так і індивідуальний.Велику відповідальність у цьому плані накладає на вчителя підвищена небезпекатравмування учнів.
Для правильної побудови спортивного тренування необхідновраховувати фазовість функціональних змін і особливості відновнихпроцесів в організмі спортсмена. Спортивне тренування ґрунтується на загально біологічних і дидактичних принципах.Частота тренувальних занять має істотне значення в розвитку і збереженнівизначеного рівня сили м'язів. Однак якщо тренування проводиться частіше 5-6разів на тиждень, то істотної переваги в розвитку сили не відзначається. Чимтренування рідше, тим повільніше знижується сила м'язів після кожного з них. Інтервали відпочинку міжпідйомами ваги, впливають на інтенсивність занять і ефективність розвитку силим'язів.
Переважними методами розвитку сили в атлетизмі є методиповторних і максимальних зусиль. Для характеристики цих методів і виборунайбільш оптимального режиму м'язової діяльності під час тренування важливознати, як позначається величина обтяження по кількості можливих повторень водному підході.
Включення в заняття атлетизмом статичних зусиль дужеефективно для розвитку статичної витривалості і статичної сили. Використанняізометричних вправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвиткумаксимальної статичної сили.
При складанні комплексіватлетичної гімнастики з метою досягнення максимального ефекту варто дуже уважнодотримувати ряду важливих вимог. Комплекси повинні складатися з урахуваннямрівня підготовленості атлетів. Для цьогонеобхідно провести спеціальне заняття по тестуванню їх фізичних якостей.
Список використаноїлітератури
1. Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ,1994. — 64 с.
2. Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод.рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — 31 с.
3. Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложных условиях поддержаниястатодинамической устойчивости; Автореф. дис. докт. пед. наук. — К., 1990. — 45 с.
4. Верхошанский Ю-В. Основы специальной силовой подготовки в спорте. / Изд. 2-е,перераб. и доп. — М.: «ФиС», 1977. — 215 с.
5. ВерхошанскиЙ Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. — М.: «ФиС», 1970. — 200 с.
6. Воячецкий Э. Развивая силу. // Физическая культура в школе,2000.- №2. — С. 46-48.
7. Демчишин А.П. та ін. Рухливі та спортивні ігри в школі / Посібникдля вчителів. — К.: Освіта, 1992. — 175 с.
8. Жадочко Р.В., Соболев Ю.Л., Соболев Л.М.Розвиток гнучкості спортсмена. — К.: Здоров'я, 1980. — 104 с.
9. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичніоснови підготовки спортсменів. — Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. — 270с.
10. Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів. // Фізичневиховання в школі. — 1997. — №3. — С. 40-45. — №4. — С. 28 — 35.
11. Линець М.М. Основи методики розвиткурухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. — Львів:«Штабор», 1997. — 204 с.
12. Липець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я,працездатність… -Львів, 1993. — 131 с.
13. Лях В.И. Выносливость: основы измерения и методики развития. // Физическаякультура в школе, 1998. — №1. — С.7-14.
14. Лях В.И. Гибкость: основы измерения и методики развития // Физическаякультура в школе, 1999. — №1. — С. 4-10.
15. Лях В. Двигательные способности // Физическая культура в школе, 1996. — №2. — С. 2-8.
16. Лях В.И. Координационные способности школьников // Физическая культура вшколе, 2000. — №4. — С.6-13; №5. — С.3-10.
17. Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития// Физическая культура в школе.1997. — №3. — С. 2-8.
18. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-товфиз. культуры. — М.: «ФиС», 1991, — 543 с.
19. Определение физической подготовленности школьников / Под. ред. Б.В. Сермеева.- М.; Педагогика, 1973. — 104 с.
20. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.;Олімпійська література, 1995. — 319 с.
21. Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення та методикирозвитку у школярів початкових класів // Фізичне виховання в школі. — 1999. — №4.С. 32-34.
22. Тренировка юных спортсменов. / Плд общ. ред. В.П.Филина. – М.: Изд-во «Физкультура и спорт», 1965. – 353 с.
23. Фарфель В.С. Управление движениями в спорте. — М.: Физкультура испорт, 1975. — 208 с.
24. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів:Світ, 1993. – 184 с.
25. Шиян Б.М. Теорія і методикафізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан,2001. – 248 с.
26. Шиян Б.М. Теорія і методикафізичного виховання школярів. Ч.2. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан,2001. – 328 с.
27. Шульга М. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичноїкультури в школі // Фізичне виховання в школі. — 1999. — №1. — С. 33 — 40.
28. Юшкевич Т.П.,Васюк В.Е., Буланов В.А. Применение технических средств в обучении и тренировкеспортсменов: Метод. пособие. — Минск; Полымя, 1987. – 240 с.