Міністерствоосвіти і науки України
ЛНУ імені ІванаФранка
Доклад
«Сучасний вчительяк педагог та психолог»
Засловами видатного педагога К.Д.Ушинського вчитель відіграє у навчанні івихованні вирішальну роль, що його (вчителя) особистість впливає на дитячусвідомість набагато більше, ніж це можна досягнути іншими методами. До цієїтеми зверталося чимало вчених, педагогів. Всі вони по своєму бачили ці риси,але в цілому їхні погляди мали один характер, ніби доповнювали один одного. Школісьогодення потрібні вчителі-педагоги, вихователі, майстри своєї справи.
Сучаснашкола з огляду на зміни в освітній системі ставить все нові і нові вимоги довчителя. В загальному їх можна поділити на наступні:
Першагрупа: вимоги як до представника суспільства і виконавця найважливішогосоціального замовлення. До речі, такого ж погляду притримується і школазахідних країн. Професія вчителя прирівнюється до професії простого робітника.Але на мою думку систематизувати і осягнути роботу і завдання вчителя –неможливо.
Другагрупа: в ній центральною вимогою постає педагогічне мислення, яке включаєв себе визначення педагогічних проблем, їх вирішення і аналіз конкретнихпедагогічних ситуацій.
Третягрупа: зачіпає професійну підготовленість та загальний розвиток вчителя.
Важливимиє педагогічні вміння, серед яких я б виділила такі основні, на мій погляд вміння.Це вміння передбачати і розв’язувати педагогічні ситуації і проблеми, розумітисвого співрозмовника, вивчати психологічні особливості дітей, вміння формуватидушу вихованця відповідно до вимог суспільства.
Вчительмає володіти педагогічною інтуїцією, що дуже важливо для того щоб миттєвозорієнтуватися в конкретній ситуації. Серед не менш важливих якостей я бзазначила здатність доступно передавати знання. Для цього необхідний і творчийпідхід, і образність мовлення, і переконливість та ін..
Дляуспішного здійснення своєї діяльності вчитель має володіти певними здібностями,а саме перцептивно-рефлексивними, проективними, конструктивними,комунікативними, гностичними та організаторськими.
Перцептивно-рефлексивніздібності ґрунтуються чуттєвому досвіді вчителя.
Проективніздібності спрямовані на способи впливу на учнів, на їх потребу в розвитку,самоствердженні, на потребу в громадянському та професійному становленні.
Конструктивніздібності базуються на вмінні вчителя побудувати урок, котрий потребуватимеінтелектуального, емоційного і практичного відгуку учнів.
Комунікативніздібності полягають у здатності встановлювати контакт з учнями, на завоюванніавторитету і довіри в них.
Організаторськіздібності полягають у здатності організувати навчально-виховну діяльністьучнів.
Необхідносказати і про інші якості особистості, що включають у себе високий рівеньпсихолого-педагогічної підготовленості, здатність оптимально розв’язуватипедагогічні завдання.
Дляпедагога важливо знати предмет діяльності, бути вимогливим та щирим устосунках, постійно прагнути до самоосвіти, виробляти в собі спостережливість,гуманність, науковість, творчий підхід до викладання і вирішення ситуацій,вміти користуватися голосом, жестами, мімікою.
Суттєвозауважити педагогічний етикет, котрий представляє собою сукупність правил імоделей моральної поведінки педагога в типових ситуаціях та обставинахпедагогічної діяльності. Це є ставлення педагога до власної праці, до учня, доучнівського, учительського та батьківського колективу, до себе, до держави.
Такожслід зазначити і глибоке знання психології дітей, індивідуальний підхід унавчанні та вихованні, що являє собою педагогічний такт.
В.А.Сухомлинскийвважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки тойпедагог, що любить дітей. Учитель повинний бути для дитини такою же дорогоюлюдиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємна довіра між ними, людяність ідоброта — це те, що необхідно вихователю, те що хочуть бачити діти у своємунаставнику. Одне із самих цінних його якостей — людяність, у якій сполучитьсясерцева доброта з мудрою строгістю батьків.
«Учительськапрофесія, — писав Сухомлинский, — це людинознавство, постійне, що неприпиняється проникнення в складний духовний світ людини. Чудова риса — постійно відчиняти в людині нове, дивуватися новому, бачити людини в процесійого становлення — один із тих коренів, що харчують покликання до педагогічноїпраці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається в людині ще в дитинствій отроцтві, закладається й у родині, і в школі. Він закладається турботамистарших — батька, матері, учителя, — які виховують дитини в дусі любові долюдей, поваги до людини». Саме так формувався педагогічний талант самогоВ.А.Сухомлинського, джерело якого — любов до дітей, глибока віра в можливістьвиховання кожної дитини так, щоб не потрібно було потім виправляти допущені вранньому дитинстві помилки. Терпимість до дитячих слабкостей, розуміннянайтонших спонукальних мотивів і причин дитячих витівок, чуйність, турбота продитину — усю цю мудрість Сухомлинський виніс із власного дитинства.
Увиховній роботі важливо й утримування матеріалу, і тон розмови, і час цієїрозмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поведінки. Слово вчителязнаходить відзвук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді,коли «мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красоюідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добрепочувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконаннювихователя. Вони нехтують того, хто намагається видати темне за світле,прикрити похмуре темними словами.
Важливуроль відіграють особисті якості педагога, його чутливість до іншої людини,гуманність у помислах і діях. Але це не знижує актуальність такої його риси яквимогливість. Всепрощення, без принциповість, поблажливість до учнів, потуранняїхнім слабостям, байдужість до негативного в їх навчанні, праці та поведінцізавдають великої школи вихованню особистості. Більшість видатних педагогіввідстоювали вимогливості та поваги, бо саме у вимогливості до людини полягаєповага до неї.
Працювчителя живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити усили і можливості дітей, бачити насамперед усе краще, що їм притаманне,«проектувати хороше». Обов’язковою умовою у ставленні вчителя до учнів єсправедливість. Будь-які прояви несправедливості з боку педагога (виділення«любимчиків», необ’єктивне оцінювання знань, необґрунтовані вимоги,безпідставні звинувачення, упередженість) ранять дитячі душі, обурюють учнів ізавдають непоправної шкоди справі навчанні і виховання.
Важливоюдля вчителя є позитивна налаштованість, яка виявляється у вмінні залишати задверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас він не повиненприховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо учні тог заслужили.Гнів, як і радість, повинні бути педагогічно спрямовані, не переходити меж, заякими вони стають шкідливими у вихованні. У стосунках з учнями завжди потрібневідчуття міри, неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності іпедагогічної доцільності. Учитель завжди повинен бути твердим, непохитним,послідовним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати свої окремірішення і вимоги, якщо зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи.Він є старшим другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником,керівником. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічномупроцесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якогополягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лініюповедінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинку, тону, погляду, жестів,міміки), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учні,не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності.
Ставленнядо дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальнийстиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним іліберальним.
Авторитарномустилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативноївзаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючи йог самосвідомість та ініціативу.Авторитарний учитель самочинно визначає діяльність, спрямованість групи. Цегальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилюспілкування – наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за такогостилю звучить як докір. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжуєнесприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу та відповідальність,гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.
Демократичнийстиль формується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію,самоуправління особистості та колективу.
Базуєтьсявін на думці колективу, покликаний донести мету діяльності до свідомостікожного учня і залучити всіх до активної участі в спільній діяльності. Основнимспособом взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація, що розвиваєв учнів впевненість у собі, ініціативність. З усвідомленням відповідальності,підвищенням зацікавленості, розвивається здатність свідомо, самостійно і творчопрацювати, що забезпечує стабільний результат діяльності й закладає надійнийфундамент для розвитку особистості.
Заліберально стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. Вона виявляєтьсяу невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Ліберальний вчитель прагне невтручатися у життя колективу, легко підкоряючись суперечливим впливам. Формийого роботи ззовні начебто демократичні, але через пасивність інезацікавленість, нечіткість програми і брак відповідальності виховний процесстає некерованим.
Педагогічнеспілкування має свою систему стилів, особливості яких залежать від обставин таіндивідуальних характеристик його учасників.
Спілкуванняна основі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним для нього єактивно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, спів роздуми та співпереживання щодо сумісної діяльності. За таким вчителем діти «ходять слідом»,оскільки спілкування з ним сповнює їх життя радістю, гордістю за досягнутіуспіхи.
Спілкування,що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивномусприйманні учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Але інколипедагоги неправильно інтерпретують дружбу з учнем і перетворюють дружністосунки на панібратські, що негативно впливає на весь виховний процес.
Спілкування-дистанція.Дистанційне спілкування обмежується формальними взаєминами. Навіть позитивнеставлення педагога до дітей не дає йому змоги уникнути авторитарності, щознижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи (в класах можуть бутинібито висока успішність, хороша дисципліна, але відчуватись значні прогалини увихованні учнів). Певна дистанція між вчителем та учнем необхідна, але вонаможе бути головним критерієм у стосунках.
Спілкування-залякування.Поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність в організаціїдіяльності. Вдаються до нього педагоги нездатні організувати спільну діяльність.
Спілкування-загравання.Поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з лібералізмом. Педагог прагнезавоювати авторитет, хоче подобатись дітям, але не намагається відшукатидоцільних способів організації взаємодії, не гребує дешевими прийомами. Цезадовольняє честолюбство незрілого педагога, але справжньої користі йому тадітям не приносить.
Спілкування– це діалог, в якому чергуються промова та слухання. Слухання є активнимпроцесом, що вимагає уваги. Воно виконує функцію зворотнього зв’язку, даєінформацію про сприйняття співрозмовника. З метою оволодіння мистецтвом слухативчителю важливо вміти підтримувати увагу (спрямованість і стійкість уваги,візуальний контакт), залучати елементи невербального спілкування (погляд,жести, пози, зміна висоти голосу, інтонації) репліки та заохочення, виявлятирозуміння і симпатії, схвалювати учня. Правильно обрана тактика слухання сприяєефективності взаємодії вчителя та учня.
Запорукоюпродуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєюсправою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність устосунках. Психологічний портрет учителя налаштований наособистісно-орієнтоване спілкування: відкритість, доступність створення длядітей можливості висловлювати свої думки і почуття; справедливість, довіра додітей, визнання їх неповторності, гідності, зацікавленість життям учнів, увагадо їхніх проблем; емпатійне розуміння (здатність бачити поведінку учні його жочима, відчувати його внутрішній світ ); готовність завжди допомогти учням.