Проблема праворозуміння (Проблема правопонимания)

Вступ Проблем розумння права завжди придлялось багато уваги. Спроби дати змстовну вдповдь на питання що таке право прослдковуються з глибоко давнини не припиняються дос. Право це надзвичайно складне соцальне явище, оскльки воно вдобража ще бльш складнш економчн, полтичн соцальн вдносини. Напротяз вс стор розвитку юридично науки рзн мислител прагнули з ясувати, що явля собою право, яка його природа суть. Поняття права найважливший компонент правознавства.

Вд врного його розкриття залежать правильна постановка наукових дослджень, а також загальна орнтаця юридично практики. Поняття права це не застигла категоря, а категоря, що розвиваться, в якй вдображаються сторичн традиц, суспльна ситуаця сучасно епохи. Цллю роботи являться розгляд еволюц правових дей рзних мислителв, починаючи з найдавнших часв, розгляд аналз основних концепцй права, з ясування причин, через як сну таке багатоманття розумння сутност соцально природи права не сну диного його розумння

Праворозумння в сторичнй еволюц Правов вчення в спецальному смисл цього поняття з явились лише в ход досить тривалого снування ранньокласових суспльств держав. В теоретико-пзнавальному план генезис правових вчень теорй вдбувався в русл поступово рацоналзац початкових мфчних уявлень. Одню з найбльш раннх вдповдей на питання що таке право була право це велння, заповд божества, як вказують людям, як вони повинн жити, щоб виконати волю божества, що вони повинн робити

чого повинн уникати. Так думало в давнину багато людей так було у багатьох народв. Наприклад, первинним правом для врев були 10 заповдей, вручених Мосею самим Богом. В таких древнх правових кодексах нших народв, як Закони вавлонського царя Хаммурап чи Закони Ману ндусв право також розглядаться як заповд божества. Право розумлось як нелюдське явище. Критика ц вдповд з боку вчених така земн справи явища потрбно пояснювати

земними ж справами, а не втручати сюди божу волю робити вдповдальною за багато земних пдлостей. Наприклад, дикун щиро врить в те, що бог йому наказу вбивати всх чужинцв заколювати дружин на могилах чоловкв. Сучасний християнин не може вважати подбн заповд божественними. Отже, визначення права як заповдей божества в корен антинаукове. З середини тисячолття до н.е. розумння права змнються.

Право почина тлумачитись як офцйний закон держави, тобто як велння обов язков правила, як видаються чи визнаються державою. Нове у цьому розумнн те, що право вводиться у поняття держави. З являться два права право як велння Бога як велння держави. У Аристотеля право уособлю собою полтичну справедливсть служить нормою полтичних вдносин мж людьми. Поняття справедливост вдмча вн пов язане з уявленнями про державу, так як право, яке служить критерм

справедливост, регулюючою нормою полтичного сплкування. Аристотель длить право на природне умовне волевстановлене. Природне право те, яке скрзь ма однакове значення не залежить вд визнання чи невизнання його. Пд умовним правом в концепц Аристотеля розумться все те, що пзнше почне визначатися як позитивне право. До умовного права вн вдносить закони всезагальн угоди.

Причому вн говорить про писан неписан закони. Пд неписаним законом, який також вдноситься до умовного позитивного права, маються на уваз правов звича звичаве право. Епкур вважав, що д людей, дяльнсть державно влади сам закони повинн вдповдати природним в даному мсц, в даний час при даних обставинах уявленням про справедливсть. Така концепця змнювано справедливост в спввдношенн з законом мстить в соб дею природного права з змнюваним

в залежност вд мсця, часу обставин змстом, яким спльна користь взамного сплкування. Великий вклад у розвиток поняття права внесли представники природно школи права Г.Гроцй, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Л.Монтеск . Г.Гроцй суттвого значення надавав запропонованому ще Аристотелем подлу права на природне волевстановлене. Природне право визначаться ним як припис здорового глузду.

Згдно цьому припису та чи нш дя в залежност вд вдповдност чи суперечност розумнй природ людини визнаться або морально ганебною, або морально необхдною. Природне право, таким чином, виступа в якост основи критерю для розрзнення належного дозволеного неналежного недозволеного по самй свой природ, а не в силу якогось волевстановленого припису дозволу чи заборони. Природне право, згдно з Гроцм, це право у власному смисл слова, воно заключаться в тому, щоб надавати ншим те, що м вже належить,

виконувати покладен на нас по вдношенню до них обов язки. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца М. 1998 с.237 Джерелом цього права не чиясь вигода, нтерес чи воля, а сама розумна природа людини як соцально стоти, якй притаманне прагнення до спокйного сплкування. Право в бльш широкому розумнн тобто форми волевстановленого права правом у кнцевому рахунку постльки,

поскльки не суперечить розумнй людськй природ природному праву. Правове вчення Томаса Гоббса основане на певному уявленн про природу людини. Вн вважа, що вс люди створен рвними у вдношенн фзичних розумових здбностей кожен ма однакове з ншими право на все. Але в умовах вйни всх проти всх мати право на все значить фактично не мати права н нащо. Таке становище Гоббс назива природним станом роду людського.

Природний розум пдказу людям, на яких умовах вони можуть здйснити процес подолання природного стану. Ц умови х виражають приписи природного розуму природними законами. Вс природн закони можна сформулювати одним правилом не роби ншому того, чого не хотв би, щоб було зроблено по вдношенню до тебе. Але вс природн закони не обов язков до виконання. Перетворити х в безумовний мператив поведнки може тльки сила.

Для Гоббса природний закон свобода що-небудь робити чи не робити, а позитивний закон припис робити чи не робити чогось. Абсолютна влада держави ось, на думку Гоббса, гарант миру реалзац природних законв. Вона змушу ндивда виконувати х, видаючи громадянськ закони. Якщо природн закони зв язан з розумом, то громадянськ спираються на силу. Всяк свавльн вигадки законодавцв не можуть бути громадянськими законами, бо останн т ж природн закони,

тльки пдкрплен авторитетом могутнстю держави. х не можна н вдмняти, н змнювати простим волевиявленням держави. Ставлячи громадянськ закони в таку сувору залежнсть вд природних, Т.Гоббс хотв, мабуть, направити дяльнсть держави на забезпечення розвитку нових, буржуазних суспльних вдносин. Дж.Локк повнстю подляв де природного права, суспльного договору. Будуючи державу добровльно, люди точно вдмряють той об м повноважень, який вони потм передають держав.

Але право на життя володння майном, свободу рвнсть людина не вдчужу нкому н при яких обставинах. Це природними правами людини. Ц невдчужуван цнност кнцев меж влади д держави, переступати як й заборонено. Ш.Л.Монтеск закони природи природн закони тракту як закони, як виткають лише з будови нашого ства. До природних законв, за якими людина жила у природному досуспльному стан, вн вдносить наступн властивост людсько природи прагнення до миру, до добування соб ж, до вдносин з людьми на основ взамного прохання,

бажання жити в суспльств. Позитивний людський закон передбача об ктивний характер справедливост справедливих вдносин. Справедливсть переду позитивному закону, а не вперше ним створються. В флософ права Г.В.Ф.Гегеля поняття право вживаться у наступних основних значеннях право як свобода дея права, право як певна ступнь форма свободи особливе право, право як закон позитивне право. На ступен об ктивного духу, де весь розвиток визначаться дею свободи, свобода право виражають диний

смисл. Система права як царство здйснено свободи представля собою рархю особливих прав. На гор рарх особливих прав стоть право держави. Право як закон позитивне право одним з особливих прав. Гегель пише Те, що право в соб, покладено у свому наявному бутт, тобто визначене для усвдомлення думкою, визначене як те, що право вважаться правом, що вдоме як закон право взагал, завдяки цьому визначенню, позитивне право. Те, що право, лише стаючи законом, набува не лише форми сво всезагальност, але сво

справжньо визначеност. Гегель Г. Философия права, М Мысль, 1990, с.247 Гегель визна, що змст права може бути викривленим в процес законодавства не все, дане у форм закону, право, оскльки лише закономрне у позитивному прав законне правомрне. Грунтом для права духовне, його вихдною точкою воля. Свобода таке ж основне визначення вол, як вага основне визначення тла.

Воля без свободи порожн мсце. Гегель Г. Философия права, М Мысль, 1990, с.68 Оскльки право стосуться свободи, самого достойного священного в людин, то вона, оскльки воно для не обов язкове, повинна знати його. Гегель Г. Философия права, М Мысль, 1990, с.253 Флософсько-правове вчення Гегеля справило помтний вплив на наступну сторю правово думки. дея свободи стрижнем праворозумння

Ф.А.Хайка. На його думку, ндивдуальний розум недосконалий обмежений в свох можливостях. Людина здатна передбачати лише безпосередн результати свох дй, але зовсм не х суспльн наслдки. Виходячи з цього, жодна людина чи група людей не можуть знати всього необхдного для свдомого цлеспрямованого соцального планування. Звдси полтичний висновок роль держави повинна бути обмежена. Вона не може брати на себе вс вдповдальност за стан життя суспльства.

Але оскльки держава все ж прагне до цього, роль права заключаться в тому, по-перше, щоб обмежити можливост держави для примусу, по-друге, щоб забезпечити кожному ндивду гарантовану сферу життя, в рамках яко вона може використовувати хай обмежен, але сво пзнання можливост на свй розсуд, заради досягнення свох приватних нтересв. Свобода дино можливе середовище, в якому людина може розвиватися як розумна стота. Не просто свобода, а правова свобода ось деал Хайка.

Правова свобода означа так умови життя суспльства, коли примус одних по вдношенню до нших зведено до мнмуму. В субстанцональному смисл право похдне вд свободи. По-перше, право захища свободу, тому може розглядатися як засб забезпечення свободи. Право не ма на уваз досягнення якихось цлей мета права глобальна захист свободи як тако. По-друге, право, передбачаючи необхдн обмеження на реалзацю свободи що, дореч кажучи, пов язано з обмеженстю

недосконалстю людських знань, в тому числ про свободу, не подавля, а розширю, максимзу . Право це порядок свободи, упорядкована свобода. Через право свобода транслються в конкретн юридичн права свободи. Тому право умова основа свободи, а свобода мета права. Але позитивне право не завжди готове виконати цю функцю. Закон як воля правителя держави схильний, скорше, знищувати свободу, нж розширювати .

Право ж, що складаться спонтанно, як весь соцальний порядок, свобод загрожувати не може. А закон, створений людьми, що використовують свй недосконалий, обмежений розум, загрожу свобод. Саме правлння права, а не правлння людей, вн вважа головною рисою хорошо держави. Людина вльна, якщо вона повинна пдкорятись не ншй людин, а закону вважа Хайк. Правлння права Хайк визнача як полтичний деал.

Принципи правлння права, що обмежують владу держави сам по соб не можуть бути правом, а снують лише як кервн начала, властивост хорошого закону. Козлихин И.Ю. Правопонимание Ф.А.Хайека Правоведение, 1992, 5 Принципи правлння права, виражаючись в позитивному прав, перетворюють його в правовий закон. Слабксть концепц Хайка в тому, що вн не допуска варантност в розвитку або ринкова економка свобода,

або тоталтарний колективзм несвобода. Вн штучно обмежу сво дослдження крайнощами. Хайк вважа, що оскльки в суспльств не сну диного уявлення про справедливсть, держава не може брати на себе турботу про пдтримання справедливост в суспльств. Однак, якщо розподльча справедливсть не може бути абсолютним критерм, то це не означа, що вона не може бути критерм взагал. нтерпретаця права в працях видатних росйських юриств кнця

ХХ початку ХХ ст. представля собою багату гаму рзних точок зору на цей соцальний феномен. Право, констату Н Палнко, представник юридичного нормативзму в правовй думц Рос початку столття, вдноситься до найбльш складних явищ соцального свту, тому загальн закони суспльного життя дють в област права. Отже, право не може бути зрозумлим поза зв язками з фактами умовами дйсного життя. Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной

России Государство и право, 1998, 5, с.93 При цьому право не потрбно ототожнювати н з фактичними вдносинами, н з законами в науковому розумнн цього слова. Право можна визначити як сукупнсть свордних позитивних об ктивних норм чи правил належного, що виробляються в суспльств мають характер владних зовншнх наказв, направлених на регулювання людських вдносин. Право по вдношенню до людей виступа в двох постасях по-перше, служить авторитетним мрилом взамовдносин осб, уповноваженим зобов язуючих х до належно поведнки

по-друге, для суб ктв права характерне усвдомлення його владност, зовншньо авторитетност примусовост. Таким чином, Н Палнко до вдмнних ознак правово норми вдносив сувору зовншню мперативнсть. накше кажучи, норма права дикту свою волю, вимага пдкорення й незалежно вд переконань внутршнього авторитету совст. Окрм чисто зовншнього примусу право вплива на духовну сторону людей, але вже не як накази, не в силу усвдомлення людьми х пдкореност ншй вол, а як дея, що проникла у свдомсть людей стала психчним фактором

х життя. Однак не потрбно забувати, що реальне життя, фактичн вдносини у всьому х рзномантт служать необхдними передумовами цих норм, грунтом, на якому право розвиваться, черпа свй змст для якого застосовуться. Б.А.Кстяквський, в свою чергу, стверджував, що вивчення права як соцального явища потрбне не тльки для здйснення теоретично мети досягнути найбльш повного знання про право. Це потрбно для того, щоб право не розходилось з справедливстю щоб саме право було справедливим.

Е.Н.Трубецький трактував право насамперед як правила поведнки. Тому право у його розумнн представля собою сукупнсть норм, з одного боку, як надають, а з ншого як обмежують зовншню свободу осб у х взамних вдносинах. Праву притаманн два елементи особистий суспльний, отже, право 1 об ктивний порядок, що регулю вдносини людей в суспльств, 2 суб ктивний порядок, що мстить в соб ндивдуальн права, як визнаються надаються

юридичними нормами. Б.Н.Ччерн вважав, що право явище свободи, а свобода в юридичнй област начало цлком позитивне. Джерело права, як моральност, лежить в свобод, але свобода ма дещо ншу сутнсть. Це свобода зовншня, яка складаться в незалежност особи вд чужо вол у зовншнх дях. Звдси народжуться потреба взамного обмеження свободи необхдне встановлення загального закону, який би визначав область кожно особи. Право спльне снування свободи пд загальним законом.

Тльки свобода, яка пдкоряться закону, може встановити мцний правопорядок. Величко А.М. Развитие идеи естественного права в трудах Б.Н.Чичерина Правоведение, 1994, 3 Досить поширеною в дореволюцйнй юриспруденц була думка про те, що в прав присутн примусове начало. Але одн вчен вважали, що воно склада сутнсть права тим вдрзняться вд нших регуляторв. нш ж, х була бльшсть, вважали, що примус лише одна з рис права, але не його сутнсть.

Але все ж примус такою ознакою права, яка не пддаться сумнву. П Новгородцев звертав увагу на те, що н мораль, н право не снують у чистому вигляд, якби ми стали наполягати на безумовно примусовому характер права, то вдразу ж переконалися б у неможливост провести цю ознаку до кнця. Ми знайшли б пише вн що один примус не може служити достатньою опорою права що в деяких випадках вн зовсм вдсутнй, але не вднма у права властивого йому значення, саме тому, що в дйсност право сну лише

в союз з ншими силами життя. Таким чином, вважа Новгородцев, юридичн закони можуть виконуватися не тльки в силу зовншнх мркувань, але на основ моральних мотивв. За словами П.Г.Виноградова, право не може бути вдрване вд морал, оскльки воно мстить в якост одного з свох елементв поняття правильност, якому вдповда моральне начало справедливсть. Тому в кожнй систем права повинна снувати рвновага мж справедливстю силою.

А з цього виплива, що визначення права не може бути основане виключно на понятт державного примусу. В.С.Соловйов розумв право як примусову вимогу реалзац певного мнмуму добра чи порядку, який не допускатиме проявв зла. Примусове начало привноситься в право дею загального блага чи суспльного нтересу. Право визначення необхдно примусово рвноваги двох моральних нтересв особисто свободи загального блага. В.С.Соловйов подляв позиц багатьох росйських правознавцв вдносно того, що в основ всх правових явищ

лежить свобода. Однак не вона склада ключовий принцип права, оскльки право визначаться справедливстю, тобто моральним началом. хоч поняття справедливост змнюване, незмнним залишаться принцип, згдно з яким моральнсть склада внутршню обумовленсть права. Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной России Государство и право, 1998, 5, с.95 Представником логчного нормативзму в праворозумнн у дореволюцйнй

Рос був .А.льн. Вн пдда критиц поширене ототожнення права сили, що йде вд теор суспльного договору розгляда право як форму зовншнього впливу на людей, який ма за мету гарантувати стабльнсть держави. В чисто нормативному смисл право взагал не щось реальне, воно вираженням глибинних вдносин мж людьми, як виходять за меж х реального снування у фзичному психчному простор. Правов норми, як узгоджен з мораллю справедливстю, називаються природним правом тобто правом, що вдповда

самй природ людини як духовно-морально стоти. Правов норми, встановлен правовою владою як пдлягають застосуванню називаються позитивним правом. Позитивне право не потрбно протиставляти природному так, нби вони одне одного виключають, тому що у склад позитивного права можуть бути морально-врн норми, чим бльше х, тим позитивне право досконалше. Однак позитивне право природне право все ж далеко не спвпадають оскльки вони не спвпадають, то природне право деалом для позитивного права.

Вдношення мж ними можна виразити так, що прогрес суспльного життя заключаться в поступовому наближенн позитивного права до природного деал тут в тому, щоб все позитивне право стало природним тобто морально-врним, а все природне право стало позитивним тобто отримало визнання застосування з боку влади. Цей поступовий розвиток позитивного права поляга в тому, що застарл норми вдмняються, а на х мсце встановлюються нов. Норма вважаться застарлою або тод, коли змнються суспльний уклад, або тод, коли моральне почуття

людей стало бльш глибоким врним перестало задовольнятися старим правом. сторя свдчить про те, що розвиток вдосконалення позитивного права здйснються повльно, але неухильно повльно тому, що завжди групи людей, яким старе право кориснше вигднше як погоджуються на його вдмну лише псля тривалого опору неухильно тому, що завжди з являються нов групи людей, незадоволен старим правом, як вважають його шкдливим чи несправедливим. В результат ц боротьби право завжди виявляться виправленим, доповненим чи поновленим.

Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве фрагменты Правоведение, 1992, 3, с.97 При змн позитивного права необхдно дотримуватись двох головних умов. По-перше, основний смисл цих змн не у запереченн права як такого, а, навпаки в його вдосконаленн заради узгодження з незмнним природним правом тому абсолютно незмнним повинно залишатись визнання природних прав людини. По-друге, змни не повинн руйнувати всю систему позитивного права, бо це може привести до

катастрофи, до громадянсько вйни, до повно деградац правосвдомост змнюватись повинн тльки окрем правов норми по можливост таким способом, який сам узгоджуться з нормами права. Тльки у крайньому випадку, коли група, що волод державною владою, противиться найменшим змнам, можливий неправовий шлях. Суб кт затверджу за собою нш повноваження, нж т, що йому належать в даний момент на основ норм дючого позитивного права, визнавши х за собою, приступа до х безпосереднього здйснення.

По сут, цей шлях представля собою певну революцю, оскльки передбача створення конкуруючого центра права а можливо влади. Евлампиев И.И. Философские и правовые взгляды И.А.Ильина Правоведение, 1992, 3, с.85 Сам льн негативно ставиться до такого шляху змни права. Причини, пд впливом яких складаться росте позитивне право це господарськ культурн нтереси людей тобто цлих суспльних груп, потреба в мир порядку моральне почуття вс вони разом створюють нову правосвдомсть,

яка поступово пробива соб шлях отриму форму значення правових норм. Мета права, як нших норм суспльно поведнки, заключаться в тому, щоб зробити мирним спвжиття людей. Право досяга цього тим, що вказу людям обов язков для них меж в х зовншнй дяльност. Право встановлю порядок у зовншнх вчинках, надаючи кожному можливсть взнати через читання вивчення правових норм сутнсть риси цього обов язкового порядку.

Здйснювати т вчинки, як правом дозволен, не здйснювати тих, як правом заборонен, людей спонука по-перше, просте усвдомлення того, що так велить правова норма, по-друге усвдомлення того, що ухилення вд цього порядку повинне привести до непримних примусових наслдкв. Значення права складаться у тому, що воно могутнй засб виховання людей до суспльного життя. Правов норми покора м повинн навчити людину рахуватися з снуванням нших людей з х нтересами.

Кожна людина повинна привчити себе до того, щоб доброю волею обмежити сво домагання, беручи до уваги те, що нш також мають право жити здйснювати сво нтереси. Обмежуючи свободу кожного якимись межами, право проте забезпечу йому безперешкодне спокйне користування своми правами, тобто гаранту йому свободу всередин цих меж. Дослдженням питання про розумння права займався П.

А.Сорокн. Вн визнача право як загальнообов язков правила поведнки, що видаються охороняються державою, в яких узгоджуться свобода одн особи з свободою нших з метою розмежування захисту нтересв людини. Графский В.Г. Общая теория права П.А.Сорокина на пути к интегральному синтезированному правосознанию Государство и право, 2000, 1, с.115 П.Сорокн приверта увагу до недосконалостей неправильностей деяких визначень права. В визначенн право як примусов правила поведнки вн бачить лише частину стини, бо право

не тльки влада сила, накше б розбйне насилля також вважалося правомрним. Сприйняття права як спльно вол як вираження вол всього народу теж не безспрне. Насправд бльшсть законв видаться без вдома бльшост населення, причому останн навть не зна бльшо частини законв, як видаються. Дехто вважа право охороною свободи, тобто вбачають основну роль права в охорон в узгодженн свободи одн особи з свободою всх нших.

Недолк цього попереднх визначень права викликаний спробами визначити право за його внутршнм змстом за його метою. Дехто вважа головною цллю права захист розмежування нтересв, але тут двозначнсть право деспота чи право хазяна над рабом теж потрбно вважати таким, що захища свободу деспота. Розглядаючи можлив соцальн прояви права, Сорокн констату його комплексну узагальнюючу характеристику зводить до трьох основних вимрв право як правила поведнки як правила норми, у вигляд правових переконань

як правов переконання, реалзован в джерелах права, рзних нститутах полтично органзац суспльства. Власну правову концепцю мав укранський правознавець С.С.Днстрянський 1870-1935. Вн намагався вдйти вд традицйного на той час позитивзму, наголошуючи на соцальному характеров норм та природних засад права. Свою правову концепцю вн визначив як теорю суспльних зв язкв на основ генетично-сторично системи дослду.

С.Днстрянський вважав, що в суспльств снують суспльн зв язки, основу яких складають економчн чинники матеральн умови. Вн видляв органчн суспльн зв язки родина, рд, плем я, держава, народ, що немов органчно та природньо створюються самим суспльством, та органзацйн, як також подляв на два види 1 церква, стани й класи, полтичн парт й нш поширен форми стосункв мж людьми розшаровують суспльство на окрем соцальн групи 2 товариства та пдпримства створюються для забезпечення суспльних цлей.

На думку С.Днстрянського, суспльн зв язки, починаючи вд родини закнчуючи державою, джерелами права. Виникнення права у суспльних зв язках С.Днстрянський пов язував з суб ктивними правами людини, як снували ще в дородовому суспльств. Вн доводив, що в межах поодиноких органзмв незалежно вд них з являються окрем групи або кола нтересв, що викликають до життя пов язан мж собою та з ншими групами нтересв норми, як потм можуть ставати правовими. Так суспльн зв язки старш за державу, не витвором, хнй розвиток грунтуться

на внутршнй сил суспльства. С.Днстрянський вважав, що право у форм правових звичав суб ктивних прав обов язкв з явилося задовго до виникнення держави, з появою яко воно продовжувало розвиватися. Розглядаючи еволюцю розвитку права, С.Днстрянський зазначав, що кожен суспльний зв язок встановлю свй порядок досягнення спльних цлей усх його членв. У первсних зв язках такий порядок досягаться за допомогою звичаю. Внаслдок постйного повторювання звичаю формуться загальне переконання т або ншо суспльно групи,

що трансформу звичай у норму правило поведнки. Звичай основний елемент творення правового життя, який може виникати лише у суспльному зв язку шляхом вирвнювання нтересв потреб поодиноких членв з спльними нтересами цлого зв язку. Возьний В. Правова концепця С.Днстрянського Право Украни, 1999, 6 Правом, на думку Днстрянського, так норми, як необхдн для снування суспльного зв язку з його визначеними цлями, для мирного

спвжиття членв цього зв язку для збереження спльно мети. Додержання норм права вчений пов язував з психологчним чинником. Вн вважав, що у суспльному зв язку мусить снувати переконансть в необхдност визнання вироблених у ньому норм суспльного життя родинного, племнного, державного, народного, як водночас соцально-етичними нормами останнього. Отже, припущення необхдност головною ознакою кожного права.

Право суспльного зв язку грунтуться на соцальних основах, ма нормативний характер. Безпосередньо стосуться етики. Звичай та соцальна етика двома боками соцальних явищ фактичним теоретико-нормативним. Звичай це факт, а соцальна етика це норма. Для снування суспльних зв язкв необхдно, щоб звичай як соцальна основа права знаходився у безпосередньому зв язку з соцальною етикою. Таким чином, позиця С.Днстрянського зводилась до таких основних положень 1

норми права це певн правила, спрямован на встановлення суспльного порядку. Норми, що не мають на мет впорядкування людських стосункв у суспльних зв язках приписи моди або релгйн обряди, не правовими 2 ус правов норми водночас соцально-етичними, однак не вс соцально-етичн норми правовими 3 право це суспльний порядок соцального зв язку, соцально-етичний мнмум 4правовими треба вважати вибран та санкцонован владою суспльного зв язку соцально-етичн норми.

Розвиваючи положення про те, що первсною формою будь-якого права було звичаве право, а його основою звичай. С.Днстрянський зосереджував свою увагу на вдмнностях звичавого права вд державного. На його думку, х можна звести до таких положень 1 правов норми, як снують в суспльних зв язках звичаве право, стають правом дотично держави псля санкцонування х вдповдними державними органами 2 правов норми, встановлен або санкцонован державою, забезпечуються зовншнм фзичним, а звичаве право внутршнм морально-

етичним примусом 3 норми звичавого права виникають у суспльних зв язках тримаються на внутршнй сил народу. Ц сили не може подолати жодна держава, проте кожна мусить визнати цей первсний, безпосереднй спосб творення права. Автором сучасно нормативстсько концепц праворозумння вважають Г.Кельзена, на думку якого право представля собою струнку, з логчно взамозв язаними елементами рархчну прамду на чол з основною нормою. Предмет вивчення теор права складають законодавч норми, х елементи,

х взамовдносини, порядок як цле, його структура. Мета теор забезпечити юриста правознавця практика, насамперед суддю, законодавця чи викладача розумнням описом позитивного права законодавства х крани. Така теоря виводить сво поняття виключно з змсту позитивних законодавчих норм. На думку Кельзена, правова реальнсть в позитивност закону. Реальнсть, тобто саме снування позитивного права, не залежить вд сво вдповдност чи невдповдност спарведливост

чи природному праву. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца М. 1998, с.662 Те, що не може бути виявлене в змст позитивних юридичних норм, не може увйти в поняття права. Зведення права лише до позитивних норм не врне, оскльки приводить до висновку, що без держави нема права. А мж тим держава в якост певно форми суспльства з явилась порвняно пзно в стор людства.

До не були нш, бльш ранн форми суспльства. В середн вки з являються так види права, як створювались окремо вд держави державно влади особливе право мщан, право селян, право цехв гльдй, право, встановлене церквою. Напротяз вс стор поняття права розвивалося. Розвиток права вдбувався в напрямку поступово рацоналзац мфчних уявлень. Спочатку воно розумлось як заповд, велння Бога. Пзнше пд правом почали розумти також закони, встановлен

державою. Але майже завжди головним змстом права вважали свободу справедливсть. Правов де рзних мислителв знайшли сво вдображення у сучасних правових концепцях, як багато в чому спираються на х прац Концепц праворозумння порвняльний аналз Основоположною проблемою теор права проблема сутност соцально природи права. Сучасн теор права не мають диного розумння сутност права. А натомсть набр окремих концепцй, напрямкв в теор права, серед яких можна видлити основн.

Особливо широкого поширення в сучаснй полтолог науц права отримали соцологчний, солдаристський, нормативстський неопозитивзм, психологчний напрямки, а також теор вдродженого природного права. Згдно теор природного права, родоначальниками яко були Гроцй, Гоббс, Локк, Монтеск та н в суспльств поряд з правовими нормами, встановленими державою, сну також природне право. Природне право належить людин вд народження включа в себе право на життя, особисту

свободу, приватну власнсть, право бути щасливим. Ц права визнаються невд мними, всяке посягання на них нших осб, в тому числ держави, правопорушенням або взагал злочином. Позитивне право встановлються державою у форм законв та нших нормативно-правових актв. В основ цього лежать природн права людини. Закон визнаться постльки, поскльки вн вдповда, розвива конкретизу природн права людини. Несправедливий закон не створю право такий основоположний принцип дано теор.

Сырых В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. М. Былина, 1998 Але при всьому свому демократизм теоря природного права ма суттв недолки, як легко виявили опоненти. По-перше, ця теоря антисторичною. Вона мстить перелк таких прав, як нби-то завжди належали людству незмнно супроводжують його в наш час нщо х не може вдмнити чи змнити. Подбний принцип був висунутий

Гроцм, який визнавав природне право настльки непорушним, що воно не може бути змненим навть Богом. Мж тим сторя людства переконливо доводить зворотн постйну змннсть як умов снування людини, так необхдно для снування системи правил поведнки. Людям, як жили в умовах родового ладу, невдом та й не потрбн бльшсть природних прав, виведених буржуазними деологами. Наприклад, м невдоме право приватно власност, право на особисту свободу.

В умовах економчно рвност були непотрбними основн принципи природного права рвноправнсть братерство. По-друге, представники теор природного права не мають чтких критерв, за якими б можна було якось вдрзнити природне право вд позитивного. Так, Гроцй визнавав природним рабство. В якост форми державного устрою, яка найбльше вдповда принципам природного права, Гоббс визнавав необмежену монархю, тод як Локк обмежену монархю.

По-трет, теоря природного права няк не могла пояснити, яким чином на основ порвняно невелико сукупност природних прав вироста таке рзноманття правових систем. В середин ХХ ст. теоря природного права була суттво обновлена. Розширилася система природних прав людини. Тепер до не увйшли не тльки права, покликан охороняти особистсть вд державно свавол, але й багато соцально-економчних, полтичних прав, без реалзац яких особистсть не

може бути вльною у свох дях. Це право народу встановлювати конституцю, активно приймати участь у полтичному житт, об днуватись в полтичн парт, право на працю, на справедливу заробтну плату, рвнсть громадян перед судом законом. Згдно з теорю вдродженого природного права сучасна модифкаця природно-правово теор те право, яке створються державою, похдним по вдношенню до вищого, природного права, яке витка з людсько природи. В рамках теор вдродженого природного права видляться два основних напрямки неотомстська теоря

права свтськ концепц природного права. Неотомзм найновша нтерпретаця середньовчного вчення Фоми Аквнського. Божественний закон покликаний усунути недосконалсть людського, позитивного закону, якщо вн розходиться з природним правом. Общая теория права. Учебник для юридических вузов Дмитриев Ю.А. и др. Ред. Пиголкин А.С М. Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана, 1997

Прибчники неотомзму пдкреслюють переважання природного права над правом людським, позитивним, тобто встановленим державою. Свтська доктрина природного права виходить з етично першооснови права, з необхдност вдповдност правових установлень моральним вимогам природного права, основаного на стандартах справедливо поведнки. Для ц теор характерним визнання в якост основи правильного, законного права деяко природно нормативно системи, яка не спвпада з позитивним правом.

Позитивне значення природно-правово теор в наступному по-перше, вона стверджу дею природних, невд мних прав людини по-друге, завдяки цй теор почали розрзняти право закон, природне позитивне право по-трет, вона концептуально подну право мораль. Два види права визнають представники психологчно теор права, основоположником яко був росйський правознавець Л Петражицький. Право трактуться головним чином як психологчна дяльнсть людини, правов, мперативно-атрибутивн

емоц, почуття оцнки, переживання. Емоц подляються на а переживання позитивного права, встановленого державою б переживання нтутивного, особистого права. Людина вдчува себе зв язаною домаганнями нших осб, як очкують вд не виконання певних зобов язань. Саме так психологчн переживання визначають конкретн акти поведнки людини виступають дйсним, реальним правом. В суспльств сну також офцйне право, встановлене державою у вигляд законв нших нормативно-правових

актв. Закони можуть впливати на нтутивне право людини, на процеси формування вол. Але все ж вони не завжди домнують у ршеннях, як приймають ндивди. Останн можуть брати до уваги нш соцальн норми дяти всупереч установленням офцйного права. Тому дюче в суспльств право значно ширше встановлених державою нормативних приписв включа в себе всю сукупнсть психчних переживань людини не тльки . Природн прояви психологчних переживань представники

ц теор виявляють у мурах, шимпанзе, нших тварин комах , вдповдно, визнають х суб ктами права поряд з людиною. Право розглядаться не як суспльне явище, пов язане з державою, а як дещо нтутивне, як явище, що сну в сфер емоцй, ндивдуальних психчних переживань людини. Таким чином, державний примус тут не виступа в якост суттво ознаки права. На перший план висуваються особист психологчн установки ндивда.

Позитивним те, що ця теоря зверта увагу на одну з найважливших сторн правово системи психологчну. Не можна готувати видавати закони, не вивчаючи рвень правово культури правосвдомост в суспльств, не можна застосовувати закони, не враховуючи психологчн особливост ндивда. Однак, правильно видляючи певн психологчн аспекти права, це вчення розчиня право в ндивдуальнй психц, робить його тотожним правосвдомост, гноруючи тим самим реальну об ктивну природу права як складного

явища соцального життя. Найбльш поширена у нашй кран нормативстська концепця праворозумння або позитивстська. Право це система загальнообов язкових, формально-визначених норм, як виражають покликан забезпечувати свободу поведнки в дност з вдповдальнстю вдповдно до цього виступають в якост державно-владного критерю правомрно неправомрно поведнки. Таке визначення права да С.С.Алексв. У наведеному визначенн достатньо чтко виражене нормативне уявлення про право, яке ма багатьох

прибчникв, насамперед серед практичних юриств, а також серед вчених представникв галузевих юридичних дисциплн. Прибчники нормативного пдходу головними вважають правов норми законодавство нш акти, а ними керуться кожний юрист-практик у свой повсякденнй дяльност. Прибчники нормативстського пдходу розглядають право як сукупнсть норм, що мстять правила належно поведнки. Цей пдхд поляга у тому, що норми права вдрзняють вд нших соцальних норм звичав, традицй, моральних,

полтичних, релгйних норм за певними ознаками. Щоб розкрити поняття права, як нш поняття, потрбно вдрзнити х вд нших аналогчних соцальних явищ. З позицй нормативного пдходу такими явищами нш соцальн норми. 1. Норми права вдрзняються вд нших соцальних норм тим, що вони регулюють найбльш важлив суспльн вдносини з позицй держави суспльства. Суспльних вдносин надзвичайно багато, вони регулюються нормами морал, релгйними нормами, нормами громадських органзацй ншими соцальними нормами.

Серед усх цих суспльних вдносин держава регулю найбльш важлив для цього вида нормативно-правов акти. 2. Право це не одна норма, а сукупнсть або система норм, як формально визначен. Формальна визначенсть означа, що право його норми сформульован по правилам граматики формально логки викладен в нормативно-правових актах. В зв язку з цим вони складають систему писаного права. 3. Правов норми на вдмну вд моральних нших соцальних норм встановлюються або санкцонуються державою

чи окремими органами вд мен держави вдповдно в межах сво компетенц. Наприклад, Верховна Рада Украни прийма закони постанови. Вона може доручати окремим громадським органзацям розробляти проекти нормативно-правових актв, а потм затверджувати санкцонувати х вводити в дю. Це стосуться, в першу чергу, трудового законодавства, коли держава доруча профсплкам розробляти проекти таких нормативно-правових актв, або вони по свой нцатив

х розробляють. 4. Оскльки норми права встановлюються або санкцонуються державною владою, то вони загальнообов язков для всього населення, державних органв посадових осб. Загальнообов язковсть означа, що ц норми повинн виконуватись всма громадянами держави, ноземними громадянами особами без громадянства. 5. Норми права, на вдмну вд нших соцальних норм, охороняються засобами державного примусу в випадку х порушень або погрозою застосування юридичних санкцй.

За порушення норм морал може наступати моральна вдповдальнсть у вигляд громадського осуду або нших громадських заходв. Держава за порушення норм морал нших соцальних норм таких санкцй не встановлю. Державн санкц покарання застосовуються лише за порушення норм права, як встановлен державою. Наведена характеристика права приводиться прихильниками вузького, власне нормативного пдходу до його розумння С.С.Алексв, А.С.Пголкн. Прибчники ж широкого розумння права

В.С.Нерсесянц, Р.З.Лвшиц та н. виходять з того, що право не тотожне законодавству. В розумнн права пдкреслються особлива роль морально-правових, полтичних та нших принципв. Цннсть права у тому, що воно виступа як мра свободи, що отримала завдяки законодавчому визнанню офцйний державний захист. Право нормативно закрплена справедливсть. В свою чергу закон, що не вдповда справедливост, не право, а справедливий закон це правовий закон.

Позитивне значення нормативзму заключаться в тому, що такий пдхд, по-перше, дозволя створювати вдосконалювати систему законодавства по-друге, забезпечу певний режим законност, однордне застосування норм права по-трет, забезпечу формальну визначенсть права, що дозволя чтко окреслити права обов язки суб ктв, фксувати мри засоби державного примусу. Але при всх свох позитивних моментах, нормативний пдхд до розумння права все ж одностороннй. Право при такому пдход береться як дане, як зовншня по вдношенню до ндивда система

правил, покликаних керувати його поведнкою, гноруються природн моральн начала в прав за винятком широкого розумння, абсолютизуться державний вплив на правову систему. Але разом з тим розумнням права повинн охоплюватись закономрност правоутворення, мсце правово надбудови у всй суспльнй систем, право в д поднання нормативв з реальною людською дяльнстю. На вдмну вд позитивств сторична школа Г.Гуго, К.Ф.

Савнь, Г.Пухта розум право як продукт народного духу, свдомост народу, який живе проявляться у взамовдносинах його представникв. Право, як мова, представля собою невд мний компонент народу чи нац розвиваться за аналогчними законами. Утворення права здйснються шляхом поступового розкриття народного духу в сторичному процес. Народний дух визнача особливост народно правосвдомост, а вона виливаться в норми права. Найбльш повним послдовним джерелом розвитку народного духу народн звича.

Закони також вдображають народну правосвдомсть. Але в них народна свдомсть виражаться постльки, поскльки правильно сприйматься послдовно проводиться законодавцем. Тому головне завдання законодавця заключаться у виявленн закрпленн в законах народного духу. Утворення права йде по законам об ктивно необхдност, а не за бажанням окремих осб чи органв. Держава, органи не винаходять закони, а санкцонують снуюч в суспльств порядки.

На думку представникв сторично школи права, кожному народу притаманний свй дух , вдповдно, своя правосвдомсть. Тому норми права одного народу не можуть бути придатними для нших народв нацональностей. Щоб народ мав право, яке йому вдповда, необхдно виявити його дух, а цього можна досягнути лише проводячи сторичн дослдження. чим глибше уходить в сторю народу дослдник, тим бльш точними повними будуть знання про народний дух процеси його розвитку. Основою для пдходу до розумння права, який умовно можна назвати

генетичним, послужила марксистська формула про те, що класова воля, яка форму право, визначаться матеральними умовами життя цього класу. Генетичний пдхд до розумння права розвивався у двох напрямках. Прибчники одного з них вбачають правов явища вже в об ктивних передумовах права. Так, на думку Е.А.Лукашово, соцальна обумовленсть права це не тльки детермновансть його змсту досягнутим рвнем суспльного розвитку, але те, що певн суспльн вдносини запрограмован саме як правов.

Кудрявцев В.П Васильев А.М. Право развитие общего понятия Советское государство и право 1985, 7, с.7 Згдно з ншим напрямком право не спвпада з свом матеральним джерелом, але за змстом адекватне йому. Прибчники цього напрямку вважають, що правом потрбно визнати лише таку нормативну систему, змст яко вдповда певним вимогам, наприклад вдобража об ктивн потреби суспльства виража функц справедливого розподлу соцальних благ уособлю загальн принципи соцально справедливост т.

п. У обох напрямках ма мсце спроба дати змстовну характеристику правово системи певно класово-сторично формац або навть всх формацй в цлому, а на цй основ визнати правом лише хороше, правильне право. Змст права рзних епох зовсм не спвпада воно змнюване вдобража природу конкретно формац, пануюч в нй соцальн нтереси, уявлення де. Право нколи не може бути вище, нж економчний лад обумовлений ним культурний розвиток суспльства писав Маркс. Соцологчна концепця права.

Право, яке розглядаться не як застигла сукупнсть норм, а як дяльнсть фзичних юридичних осб громадян, державних суспльних органзацй, як дотримуються, застосовують виконують правов приписи, предметом соцологчного вивчення, яке набуло широкого поширення в останн десятилття. На цй основ виникло праворозумння, орнтоване на право в д. Соцологчний пдхд до розумння права можна виразити у формул

Г.В.Мальцева Право це насамперед саме суспльне життя. Правов норми держави, на думку прихильникв соцологчного напряму в теор права це лише частина права. Поряд з ними сну живе право, яке не що нше, як фактичн вдносини, що склались в суспльств. Головне, стверджують вони вивчення реального порядку, тобто не тих приписв, як зафксован в правовй норм, а самого процесу д права в суспльств, конкретних дй учасникв правовдносин.

В зв язку з цим обгрунтовуться дея гнучкост права, ншими словами, можливсть змни правово норми в процес застосування. Звдси вдмова вд незаперечност закону, вимога свободи суддвського розсуду. Ця теоря веде фактичного розширення правотворчих функцй судд приниження рол закону, оскльки суддя не зв язаний юридичними нормами може на свй розсуд виршити ту чи ншу справу, покладаючись на власну нтуцю. Акцентуючи увагу на вивченн соцальних коренв права його дво сторони, представники соцологчного пдходу

його можна назвати також функцональним намагаються осягнути право як двий момент реального суспльного життя. Правий Л.С.Явич, який стверджу, що правов норми мертв, нежиттв, не складають двого права, якщо за певних умов не можуть бути здйсненими у фактичнй поведнц людей. Для соцологчно теор характерн структурно-функцональний пдхд до права видлення правовдносин в якост основних, найбльш суттвих елементв права. Право не зводиться закону.

Право в д да уявлення про смисл правового регулювання, його кнцев цл. Державна воля, втлена в правових нормах, на цй ступен матералзуться в суспльних вдносинах, надаючи м правову форму. Право в д його реалзаця, що проявляться в правових вдносинах, правопорядку, правовй поведнц. Урегульовансть, законнсть, правопорядок, що забезпечуються в суспльств, необхдн елементи праворозумння. Саме на основ вивчення д права виникли де про розширення предмета праворозумння, про те, що потрбно

брати до уваги не одн лише правов норми, а весь механзм правового регулювання, всю правову систему. Насправд, дя права здйснються шляхом виконання дотримання, використання застосування правових норм. При цьому у вказану дяльнсть залучаються правозастосовч органи, утворюються правовдносини, на не вплива правосвдомсть людей. ншими словами, функцону складний механзм правово системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означа, що говорячи про право його розумння, ми не можемо гнорувати

тих складових частин механзму, як не нормами права, але без яких норми дяти не можуть. Позитивним моментом соцологчного пдходу до розумння права прагнення пзнати право в д, в процес функцонування. При цьому дослдження правових явищ нститутв переслду мету перетворення соцально дйсност, а саме право розглядаться як нструмент соцального перетворення, засб досягнення згоди мж нтересами рзних соцальних груп. Це зближу соцологчну теорю права з т. зв. солдаристською соцальною концепцю права.

В основ солдаристського напрямку або соцально концепц права Л.Дюг лежить дея солдарност, тобто спвробтництва у здйсненн влади рзних соцальних прошаркв груп, як приймають участь у полтичному житт. Згдно з цю теорю, кожний член суспльства повинен усвдомити соцальну функцю, встановлену правом, проникнутися дею необхдност сконня певних вчинкв, що забезпечують солдарнсть всх членв суспльства. Право виступа як виразник ц солдарност, нструмент, що охороня спльн нтереси всх

груп. Таким чином, соцальна концепця, розглядаючи сутнсть права, представля його як засб досягнення гармон. Вона направлена на пошук правових засобв, як допомагають усунути можлив соцальн конфлкти, забезпечити порядок в суспльств. Це передбача розгляд права не вдокремлено, а поряд з ншими елементами соцально дйсност економкою, полтикою, мораллю в х функцональнй взамообумовленост взамозалежност. Звдси акцент на соцальн функц права в суспльств, наприклад, як засобу усунення можливих соцальних конфлктв,

виршення нших соцальних проблем. В соцальнй концепц права обгрунтовуться необхднсть дослдження права в його взамозв язку з ншими елементами соцально системи. Принципово ншу трактовку права, його сутност дають основоположники марксизму. Розглядаючи суспльство як органчно цлсне утворення, що д розвиваться за об ктивними, незалежними вд вол людей законами, К.Маркс Ф.Енгельс досить чтко послдовно розрзняли право закон.

Право вони розумли як мру свободи членв суспльства. Кожний клас в силу його особливого становища в систем економчних вдносин суспльства ма свою мру свободи, сво право. Мра свободи членв класового суспльства не рвною, а визначаться х належнстю до певного класу. Вдношенням класв до засобв виробництва визначаться мра х свободи, х класове право. Змст цього права складають претенз класу на певну долю матеральних духовних благ, як виробляються суспльством,

на участь у полтичному житт суспльства, в управлнн справами держави на вльне вираження свого ставлення до соцального ладу, а також самовираження в лтератур нших сферах мистецтва. Отже, в суспльств, роздленому на класи з х суперечливими нтересами, не сну дино мри свободи, диного права. Кожний клас ма власне право, яке не тльки вдрзняться вд права нших класв, але й антагонстичне по вдношенню до нього. Колзя прав виршуться тим, що економчно пануючий клас власник засобв виробництва

бере в сво руки державну владу проводить сво право у форм законв, нада йому всезагального характеру вимага обов язкового виконання встановлених ним законв вд всх членв суспльства пд страхом державного примусу. дея багатоаспектного, багатостороннього пдходу до права зараз, мабуть, найбльш точно вдобража спльн зусилля вчених по його вивченню. Яких би поглядв на право вони не притримувались, вс проти однобчност. життя це пдтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицй конкретно соцолог,

з нформацйно сторони чи в психологчному аспект дозволя пдйти до розкриття нових рис права, збагачуючи вдповдно його поняття. Саме шляхом розкриття нових вдносин, сторн, рис вдбуваться процес поглиблення поняття права. Не одна якась сторона права нормативна, його генезис чи право в д да поняття права. Кожна з них лише абстрактне його бачення. Поняття права складаться як сума, синтез знань всх правових дисциплн, як вивчають право у всх його реальних проявах, сторонах, рисах, вдносинах, перспективах

Проблема диного розумння права Багатоманття трактувань сутност природи права в юридичнй лтератур нердко розглядаться як досить позитивне явище, що свдчить про досить високий рвень розвитку правово науки насамперед, теор права. Нби-то завдяки рзним трактуванням сутност права його соцально природи вдкриваються рзн сторони права, що сприя його поглибленому всебчному пзнанню. Але автори, як вважають, що ситуаця з багатоманттям трактувань сутност соцально природи права заслугову

скорше негативних, нж позитивних оцнок. Той факт, що вчен не можуть виршити дану проблему, яка ядром, основою теор права, свдчить про недостатньо високий рвень розвитку дано науки, яка змушена поки що задовольнятись рядом оригнальних, але досить суперечливих недостатньо аргументованих гпотез. Те, що в однй теор прийматься за право, податься як право, переконливо спростовуться ншою теорю. навпаки. Мж тим справжня наука повинна мати дину теоретичну основу.

А як ж причини багатоманття пдходв до розумння сутност соцально природи права Чому не сну диного його розумння Багатоманття поглядв вчених-юриств на цю проблему обумовлються такими причинами 1 складнстю права, багатоманттям його проявв у суспльств 2 впливом на процеси пзнання сутност права правово деолог класово боротьби 3 рзними вихдними флософськими методологчними основами Право, а точнше правове регулювання представля собою досить складний багатомантний соцальний нститут,

що д в економчнй, полтичнй, освтнй нших основних сферах суспльства. Одночасно правов явища процеси присутн у взамовдносинах людей, х правосвдомост, конкретних дях вчинках. Складною суперечливою поста зв язок права з ншими соцальними нормами. Питання про сутнсть права ускладнються й тим, що вона не може бути виявлена ндуктивним шляхом, в процес видлення деяких ознак, притаманних всм чи бльшй частин правових явищ.

Такий шлях у кращому випадку дозволя виявити деяк дйсно важлив властивост права, але вн не здатний довести, що ц властивост притаманн праву, складають його сутнсть все, що не волод цими властивостями, не являться правом. Мж тим саме таким способом юристи поки що намагаються розкрити сутнсть права. Одним з факторв, з яким пов язуться багатоманття теорй про сутнсть права, флософськ методологчн позиц х авторв. Кожний вчений волод свтоглядом, тобто певною сукупнстю знань про те, як влаштований свт, з

яких основних компонентв вн складаться, яким чином ц компоненти взамодють мж собою, що лежить в основ розвитку свту чи може людина пзнати оточуючий свт. Вс ц проблеми складають предмет флософ, але обов язково використовуються юристами. В свох дослдженнях сутност соцально природи права юристи змушен звертатися до загальних свтоглядних положень флософ всякий раз, коли намагаються показати, розкрити зв язок права з ншими соцальними явищами.

Але, оскльки флософя далека вд диного розумння свох проблем, представля собою достатньо яскраву палтру рзних шкл теорй, то свтоглядн позиц вчених-юриств виявляються досить рзними. Кожний в свох правових дослдженнях спираться на флософську теорю, яка, на його думку, правильно розкрива проблеми свтобудови да надйн способи наукового пзнання. Сворднсть кожного флософського бачення, застосованого в правознавств, неминуче позначаться на розумнн

сутност соцально природи права. В основ багатоманття концепцй розумння права лежить також онтологчна причина. Напротяз вс стор поняття права розвивалося. який стан розвитку права в кожний окремий перод так його визначення давалися рзними вченими. Велике значення у визначенн поняття права мають також полтичн, деологчн причини. Але сучасний рвень методолог наукового пзнання, розвинутсть права в сучасному суспльств, накопичена правознавством система теоретичних знань свдчить про те, що теоря права вже стоть на пороз

дйсного усвдомлення сутност права подолання невизначеност у цьому питанн. Деяк вчен вважають, що ця задача буде розв язана вже наступним поколнням. Заключення Проблема праворозумння заключаться в тому, що дос не виробилося дине поняття права. Право нколи не мало диного визначення. Рзн мислител висловлювали сам рзномантн думки, вдповдаючи на питання що таке право Вчення мислителв мали вплив на формування сучасних правових концепцй.

В залежност вд того, що розглядаться в якост джерела правоутворення держава чи природа людини, розрзняють природно-правову позитивстську теор права, а вд того, що береться за основу права норма, правосвдомсть чи правовдносини сформувались нормативстська, психологчна соцологчна теор права. На основ уявлень про право сформувалися сучасн правов системи англо-саксонська, романо-германська, мусульманська, соцалстична та н. Багатоманття пдходв до розумння права обумовлються складнстю права,

рзними вихдними флософськими методологчними основами, онтологчними, полтичними, деологчними, релгйними причинами. Поняття права буде розвиватися, тому що людина на кожному етап свого ндивдуального суспльного розвитку вдкрива в прав нов якост, нов аспекти його спввдношення з ншими явищами сферами життдяльност соцуму. Список використано лтератури 1. Козлихин И.Ю. Правопонимание Ф.А.Хайека Правоведение, 1992, 5 2.

Кудрявцев В.П Васильев А.М. Право развитие общего понятия Советское государство и право 1985, 7, с.3-13 3. Котюк В.О. Теоря права курс лекцй Навч. посбник для юрид. фак. вузв К. Вентур, 1996 208с. 4. Возьний В. Правова концепця С.Днстрянського Право Украни, 1999, 6 5. Петрова Л.

В. О естественном и позитивном праве Критические заметки по поводу учебника С.С.Алексеева Государство и право, 1995, 2, с.32-41 6. Гегель Философия права, М Мысль, 1990 7. Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной России Государство и право, 1998, 5, с.93-98 8. История политических и правовых учений.

Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца М. Издательская группа НОРМА-ИНФРАМ, 1998 736с. 9. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под. ред. В.М.Корельского и В.П.Перевалова М. Издательская группа НОРМА-ИНФРАМ, 1999 570с. 10. Евлампиев И.И. Философские и правовые взгляды

И.А.Ильина Правоведение, 1992, 3, с.81-93 11. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве фрагменты Правоведение, 1992, 3, с.93-99 12. Графский В.Г. Общая теория права П.А.Сорокина на пути к интегральному синтезированному правосознанию Государство и право, 2000, 1, с.111-120 13. Общая теория права.

Учебник для юридических вузов Дмитриев Ю.А. и др. Ред. Пиголкин А.С М. Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана, 1997. 384с. 14. Сырых В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. М. Былина, 1998 15. Величко А.М. Развитие идеи естественного права в трудах Б.Н.Чичерина Правоведение, 1994, 3, с.72-77