Політична еліта

Зміст
 
Вступ
1. Політична еліта
2. Громадянське суспільство — джерело політичної еліти
3. Умови громадянської консолідації
4. Головні штрихи до портретусучасної еліти
5. Криза рекрутингу
6. Альтернативна еліта – шансзбереження та трансформації країни
Висновок
Література

Вступ
 
Жоднесуспільство не може існувати без еліти, без грамотного управління, досвідченихфахівців у керуванні державними справами.
Проте еліта,політичний клас має служити народові перш за все і народові єдиному.
Беззаперечною єідея Г. Моски щодо сили згуртованого колективу. Сто чоловік, діючи злагоджено,зі спільним розумінням проблеми, є набагато сильнішими за тисячу людей, незгодних одне з одним, котрі спілкуються лише сам на сам.
Отже, нагальноюпроблемою політичного класу сучасної України є ідеологічний консенсус щодонайважливіших і значущих завдань для розвитку держави.
Якщо зможезнайти спільну мову правлячий клас — стане реальною консолідація усьогосуспільства, що є таким необхідним уже сьогодні. Якщо зможемо зрозуміти, що внашій єдності сила, то стане можливим поява і конкретизація шляхів подальшогорозвитку нашої держави.
Водночас процесформування еліти залежатиме і від чітких стратегічних орієнтирів, що пов'язаноіз соціально-політичними цілями майбутньої політичної системи в Україні тавизначенням перспективної економічної моделі України.

1. Політична еліта
Як правило, під елітоюрозуміємо кращість, обраність, і, водночас, політичну верхівку держави.
Оскільки пересічнийукраїнець рідко може використати хороші епітети в бік влади, йому здаєтьсянекоректним використання терміну еліта по відношенню до українських політиків.
Тим не менше,політичну еліту необхідно розуміти виключно як людей, які приймаютьнайважливіші політичні рішення.
Еліта єобов’язковою складовою життя будь-якої організованої спільноти, і вона завждиформується з самої цієї спільноти.
Багато в чому погляди,цінності, культура політичної еліти можуть служити індикатором рівня розвиткусамого суспільства.
Наприклад, високийрівень корумпованості можновладців – це всього-на-всього вершина айсбергуколосальної побутової корупції, до якої вдається саме суспільство.
І навпаки,відповідальні послідовні політики є продовженням законослухняних івідповідальних громадян.
Жозеф де Местр, той,котрий написав про Росію знамениту фразу «кожен народ має уряд, на якийзаслужив», — зазначив одного разу, що влада може спиратися не так набажання народу, як на його терпіння.
Історія незалежноїУкраїни — найкраще того свідчення.
Вітчизняні політикинавчилися легко видавати терпіння виборців за вияв безмежної довіри, асуспільну апатію — за знак мовчазної згоди з будь-якими діями влади.
Втім, переможціпрезидентських виборів 2010 року перевершили в цьому мистецтві всіх своїхпопередників.
Скориставшисьвтомою співвітчизників, вони вибудували адміністративну і політичну вертикаль,якій міг би позаздрити навіть такий автократ, як Леонід Кучма.
Вітчизняніпарламентарії позиціонують себе як політична еліта. Ачи по праву?
У науці елітоювважається невід’ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства, якауправляє суспільством. Вона також диктує нові моделі (стереотипи) поведінки, щодають змогу суспільству пристосовуватися до оточення, яке змінюється.
Увесь світ не раз бувсвідком безпрецедентних подій у залі засідань парламенту та міг спостерігати забезладом, який влаштовувала українська «політична еліта».
Дії багатьох ізнародних обранців мали не лише аморальний характер, з погляду людськоїкультури, а й межували з прямим і нахабним порушенням законодавства. Хіба на цеуповноважував їх народ України, обираючидо Верховної Ради: принижувати країну на світовій арені, кидатися курячимияйцями, застосовувати димові шашки, псувати систему «Рада», вартістьремонту якої внаслідок останніх подій становить понад мільйон гривень?!
Сьогоднінайпотрібнішим для громадян України є озброєння їх прогресивною соціальноюкультурою. І найбільше, що може зробити Справжня Українська Еліта для свогонароду, – виконати належно цю місію [3, С.186].
Слід також матина увазі, що єдиний шлях повернення України в сучасну Європу – це розвитоксоціальної культури наших громадян до європейського рівня. Ужодний інший спосіб "європеїзація" українського суспільстванеможлива.
Існуєприродна закономірність: «Яка соціальна культура людей, таке й їхнє життя!».Тому ще раз варто підкреслити:модернізація соціальної культури нації– це найбільше, що може зробити українська влада для свого народу! Агромадяни мають підтримати її в цьому, бо це єдиний шлях до їхнього процвітанняй добробуту.
Звідси виплива,зокрема, що одне з найважливіших завдань держави, якщо вона визнаєтьсяінструментом забезпечення соціального прогресу в Україні, – сприяння розвиткусоціальної культури громадян. І як тут не згадати слів родоначальника сучасноїсоціальної науки Еміля Дюркгейма, який, стверджуючи, що в сучасному світі невизнається жодний володар, окрім громадської думки, зауважив: «Щоб цейволодар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити,якщо не з допомогою науки?» [4,с. 197].
Не лише в політиці, векономіці просвітництво відіграє роль чинника економічного прогресу.
Видатний підприємець Г.Форд, наприклад, писав: "… Роботодавці та робітники далеко не завждимислять послідовно; звичку чинити недалекоглядно важко зламати. Що можназробити? Нічого. Закони і приписи не допоможуть, лише просвітництво і розуміннявласних інтересів можуть привести до мети" [5, с. 106]. Сьогодні єдостатньо підстав стверджувати, що однією з причин невдач у здійсненніполітичних, економічних, правових, моральних та інших реформ в Україні є їхнійантинауковий характер, внаслідок чого вони стали проявом реформаторськоговолюнтаризму й утопізму. Прогресивні вчені всього світу дедалі більшепереконуються, що політика, як сказав колись Альберт Ейнштейн, «набагатоскладніша за фізику».
Політичнаеліта — це політичний авангард правлячогокласу та керівництва, це досить самостійна, відносно привілейована частинасуспільства, наділена непересічними психологічними, соціальними й політичнимиякостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті та здійсненні рішень,пов'язаних з використанням державної влади, та найбільшою мірою володієресурсами порівняно з іншими групами, а також бере участь у визначеннідовгострокових завдань країни.
Вона охоплюєнайвпливовіші кола та угруповання економічно і політично панівного класу. Целюди, які зосередили в своїх руках значні матеріальні ресурси та ЗМІ.
Політичний клас — це клас, що здійснює економічний, політичний і ідеологічний контроль заіншими класами суспільства. Це вищі соціальніверстви, які мають демонструвати свій інтерес як інтерес всього суспільства тавідповідати своєму призначенню не лише як соціальної групи, яка відрізняєтьсявід інших критеріями доступу до суспільного багатства, влади в основних сферахжиттєдіяльності держави, впливом, а й соціальним престижем.
Ураховуючивикладене, зазначені політичні інститути можна розмежувати таким чином:
«політичнаеліта» (це ті, хто, використовуючи свійресурсний потенціал, впливає на прийняття важливих стратегічних рішень у сферіполітики),
«політичнийлідер» (це той, хто використовує особливіметоди впливу) та "політичний клас" (представники провіднихдержавних інститутів — парламенту, уряду тощо, які уособлюють у собі і еліту, ілідерів).
Правляча елітаскладається з трьох взаємопов'язаних елементів:
1. Політична еліта,яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій, її вплив на системувладних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти,співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністюй гостротою політичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічнимипсихологічними, соціальними й політичними якостями, бере безпосередню участь усхваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чивпливом на неї.
2. Бюрократична елітаохоплює представників управлінського апарату. Вони мають владні повноваження,впливають на виконання важливих державних функцій.
3. Комунікаційна таідеологічна еліта — представники науки, культури,духовенства та засобів масової інформації [2,с. 278].
У ідеальномувигляді політичний клас повинен ототожнюватися з політичною елітою суспільства.Але насправді політичний (тобто правлячий) клас включає в себе не лишепредставників політичної еліти, а й фактично всіх, хто має стосунок до управліннясуспільством.
Провідну роль вуправлінні суспільством відіграють політичні лідери — особистості, котріздійснюють постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу, організацію [1,180].
Це також ісоціальні прошарки, які офіційно не пов'язані з політикою, але чинятьзакулісний вплив (а часто і відвертий тиск) на ухвалення політичних рішень,відіграючи роль так званих сірих кардиналів і в певний період можуть ставатиголовними дійовими особами політичного процесу. У сучасній Українісформувалася далеко не найкраща еліта і, відповідно, політичний клас.
Навіть усвідомості сучасних українців слово «еліта» не означає «найкраще»,«найдостойніше», а скоріше за все, під елітою ми розуміємо тих, хтозумів перемогти у конкурентній боротьбі, в кого більше можливостей впливу усуспільстві, в кого більше зв'язків і матеріальних ресурсів. І цьому сприяємаса факторів.
Історично елітазавжди виконує дві функції: створення та розвитку.
В певний історичниймомент в суспільстві утворюється група людей, які здатні принести якісні змінита створити нову систему життя самого суспільства. Якщо це вдається, тонаступним головним завданням для цієї групи людей є збереження створеноїсистеми та її подальший розвиток.
Тому поки існуєстворена система, еліта завжди формується з конкретних джерел.
Приміром, длярозвинутих демократій джерелами еліти, як правило, виступають певні студентськібратства знаних університетів та впливові громадські організації.
Для іншихсуспільств таким джерелом можуть бути політичні партії, корпорації, військовіорганізації, церковні ієрархії тощо. Це середовища, в якихмайбутній представник еліти може отримати зв’язки, знання, досвід потрібні дляуправління країною.
Таким чином, вмайбутньому новий політик чи управлінець добре знає систему і докладає зусильдля її розвитку.
Ключову роль вформуванні особистості політика відіграє середовище, в якому він реалізує свійпотенціал, отримує певні навики, знання та досвід.
Аналізбіографій українських політиків цілком очікувано виявив ключову роль двох середовищформування еліти: бізнес та держслужба.
Так, вихідці з бізнесускладають 36,2%, а вихідці з держслужби – 22,7%. Ще 9,1% – це колишні керівникидержавних підприємств. Професійні політики, до яких відносимо людей з великимдосвідом політичної боротьби та перебування на партійних посадах, складають 6%,представники сфери освіти та науки – 5,2%, по 4% представляють силові відомствата медіа. І тільки 2,8% представляють громадські організації та 1,4% експертнесередовище.
У результатісклалася «гримуча суміш», симбіоз двох моралей: старої, компартійної,з її принципом схиляння перед вищими і зневагою до нижчих, та авантюрної моралі«нової буржуазії» з її зневагою до закону.
Така політична елітавиявила себе надзвичайно ефективною в досягненні власної мети. Про це виразносвідчить реалізований в Україні механізм приватизації. За експертними оцінками,за приватизаційні сертифікати було продано 47% великих і середніх підприємств,власниками яких на папері стали 18 млн. громадян. Вартість одного сертифікатуколивалася в межах 2-10 долл. Реально сьогодні підприємства належать невеликійкупці олігархів. Тобто майже половина промислового потенціалу країни, щостворювався протягом життя кількох поколінь, була через посередників продана«своїм людям» за вартість одного, правда, великого літака (до 180млн. дол.).
Нова еліта відмінновиробляє стратегію для власного бізнесу, про що свідчить розрив у доходахневеликої групи наближених до влади олігархів, що контролює найбільш прибутковіпідприємства, і більшості громадян. За офіційними даними, співвідношення рівнівдобробуту 10% найбагатших і 10% найменш забезпечених громадян становить 7,1,тоді як прийнятним з точки зору суспільної стабільності є розрив у два зполовиною рази менший.
Фактично, бізнес тадержавна служба і є джерелами української еліти. Основні риси цих середовищможна чітко простежити в українській політиці.
Від бізнесу – цебезкомпромісна конкуренція або злиття в корпорації, від нереформованоїпострадянської держслужби – це формалізація, інтриги, відписки тощо.
При чому обидвасередовища характеризуються відмежованістю від народу. Окрім середовищазайнятості, свою долю в світогляд політика вносить і регіон його походження.Власне, мається на увазі не місце народження, а регіон, в якому особаздійснювала свою діяльність, завдяки якій і змогла пристати до політичноїеліти.
Абсолютними лідерамипостачання політичної еліти є два регіони: Київський – 23,3%та Донецький –17,1%, на третьому місці Львівщина – 6,4%. Безумовно, такий значний розрив таабсолютне нехтування представництвом інших регіонів (чия частка коливається від0,6% Сумщина до 4,2% Луганщина) стало можливим завдяки системі закритихпартійних списків. Однак, це також свідчить про те, що партійні структури немають жодного впливу на центральні рішення і виборча кампанія будується запринципом колосальних фінансових вливань, а не регіональної активностіпредставництв та членів.
Фактично, українськіполітичні сили побудовані за принципом груп різних рівнів. Більшість політиківперейшли в політичну еліту завдяки зв’язкам з невеличкими групами, керівникякої входить в групу вищого рівня, і так далі аж до лідера політичної сили.
Групи переважноформуються за інтересами, бізнесом або регіональним представництвом, і, якправило, вони сформовані ще до переходу в політичну площину.
Це означа, що основнимпринципом перетворення успішного бізнесмена чи чиновника на політика єлояльність до тих, хто дає йому такий шанс. Не ефективність, не компетентність,не можливості особи, а саме її лояльність. Кожен керівник групи несевідповідальність за своїх людей. До речі, за подібним принципом будуєтьсямафія.
В перспективі 5 роківсклад політичної еліти буде оновлений як кількісно, так і якісно. Значнийвідсоток пенсіонерів та майже пенсіонерів буде замінений новими людьми, які такчи інакше будуть молодшими на років 10-15. Це також означає появу людей з іншоїепохи. Зокрема, можна прогнозувати зростання представників економічних таюридичних наук, і значне зменшення кількості інженерів.
Друге, середовищабізнесу та держслужби будуть основними постачальниками політичної елітивпродовж наступних 5-8 років. Це означає, що зміна політичних облич не призведедо якісних змін в самій українській політиці.
Свідомість людей, якамає на меті збагачення та статусність, не може бути носієм ідей реформ та змінв інтересах народу.
2. Громадянське суспільство — джерелополітичної еліти
політичний еліта громадський криза рекрутинг
Єдиним джереломполітичної еліти, де особистість формується на безпосередній взаємодії з людьмита вирішенні їхніх проблем є громадянське суспільство. Однак,рівень та динаміка розвитку громадських організацій в Україні не дозволяє їмскласти конкуренцію бізнесу та держслужбі.
Дійсно, що можуть заразгромадські організації в Україні?
Здійснювати моніторингправопорушень представників влади? Апелювати до загалу щодо корупційних дійчиновників? Добиватися справедливості? Все це було би доцільним, якби чиновникибоялися гласності і викриттів.
Натомість нашічиновники діють за принципом одного російського міністра, до якого у 1905 роціприйшов якийсь підприємець, запропонувавши вигідну тіньову операцію і сказавши:«Я вам за вирішення питання даю тисячу рублів, і про справу не дізнаєтьсяжодна жива душа!». Міністр відповів: «давайте п'ять тисяч і можетеписати про це у всіх газетах».
Один з істориківсказав, що падіння Російської імперії почалося не з Лютневої революції, а самепісля слів цього високого чиновника.
До головнихвикликів сучасного політичного класу можна віднести напрацювання консолідуючоїідеології; зростання ролі держави в розвитку громадянського суспільства танеобхідність сильної демократичної влади; пошук моделі ефективного розвиткуекономіки; визначення геополітичних пріоритетів державної політики.
Говорячи провиклики сучасності, які постали перед Україною і на які необхідно дативідповідь, можна зробити висновок, що й досі ці питання в нашій державіостаточно не вирішені [7, 496].
При цьому слідвиходити з того, що тільки в межах єдиної політичної нації, незалежно від мови,конфесії, можна вирішити доленосні проблеми розвитку українського суспільства,збудувати потужну конкурентну державу.
3. Умови громадянської консолідації
Громадянськаконсолідація можлива за таких умов:
Ø існування ринкової ідеологіїдемократичної правової держави,
Ø системи базових цінностей (права людини,соціальна справедливість, шанування незалежної держави, її законів,національної ідентичності).
Національнийаспект громадянської консолідації має грунтуватися на припусці симетричності:українці, як коріння етнічна нація мають шанувати та підтримувати культурнуідентичність національних меншин, а національні меншини повинні доброзичливоставитись до української мови, культури, держави, та приймати її основніелементи, передбачені конституцією.
Однією з умовактуалізації української ідеї є відновлення системи національних цінностей, яксинтезу світової та власної культури, оскільки вони постають регуляторомсуспільних відносин.
Справжня еліта невладарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільнихвиборах.
Елітарність —це панування професіоналізму, особистості, кращих. Творчість завжди булапризначенням неординарності.
ПрацяЦ. Ломброзо «Гениальность и помешательство», у ній цікавадумка Ю.Мейєра: "… Талановиталюдина — це стрілець, який влучає у ціль, що здається нам важкоприступною;геній влучає у ціль, якої ми навіть не бачимо. Оригінальність— у натурі генія".
Генії у політиці— річ надзвичайно рідкісна: вони народжуються у кожній нації лише декількаразів протягом її існування. Однак зерно, з якого проростаютьтакі феномени, мусить бути тільки добірне, елітарне (таке було колисьдворянство), поява їх — це справа Духу й Природи, а підготовка зерна і грунту —справа людської спільноти...
Опоненти такогопідходу наголошують, що немає жодних підстав вважати політиків і вищихчиновників найкращою частиною суспільства; „дослідження політичної елітипоказують, що це — часто цинічні, користолюбні люди, які не цураються ніякихзасобів..." Справді, якщо вважають, що політика —брудна справа, то чи може заняття цією справою формувати кращих людей?
Що стосується сучасноїУкраїни, то осмислення проблем елітарності українського суспільства можназнайти в новітніх вітчизняних політологічних дослідженнях (В. Полохало, О.Гарань, Б. Кухта та ін.).
У сучаснійУкраїні, на думку В. Полохала, «за умов первісного нагромадження капіталувузьким колом осіб, часто тісно пов’язаних із колами старої партійноїноменклатури, образ „влади“ у суспільній свідомості поєднується не зісловом „еліта“, а зі словом „мафія“.
Отже, в Україні можнаговорити не про еліту, а про так звану псевдоеліту — явище, притаманнетоталітарним і неототалітарним політичним системам» [8].За таких умов у політичному житті країни все виразнішевиявляється діяльність контреліти.
Контреліта— виключена з системи владних відносин еліта, яказаперечує існуючу політичну систему, це так звана, нелояльна, непримиреннаеліта. Як показує політичний досвід, контреліта — це опозиційна щодо панівноїеліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в елітуабо на створення нової еліти.
Головною метоюполітичної діяльності контреліти є відібрати владу в панівної еліти. Відтакфункціями контреліти стає критика владних структур, спротив здійсненнюсоціально-економічних перетворень та політичному оновленню суспільства, вимогавнесення коректив у систему політичної влади тощо.
Для контреліти вУкраїні на сучасному етапі в цілому характерні надзвичайна невиразність їїінтересів та слабкість політичної волі.
Найбільшконструктивна (нечисленна) її частина намагається діяти (без скільки-небудьзначної підтримки населення) під гаслом обмеженої співпраці з правлячою елітою,переважно в законодавчих та дорадчих органах, не допускаючи в суспільнійсвідомості щонайменшого ототожнення себе з елітою, зосереджуючи свої зусилля настворенні впливових незалежних громадсько-політичних інституцій.
Сучаснівчені-політологи дотримуються думки, що нинішнє суспільство має явно елітнийхарактер, а будь-які спроби усунути еліти з політичного життя в ХХ ст.призводили до появи тоталітарних режимів та деградації еліти. Осьчому в демократичних країнах питання стоїть не про усунення еліти зполітичної арени, а про формування висококваліфікованої, ефективно правлячоїгрупи, підконтрольної суспільству. З огляду на це виняткового значення набуваєі проблема політичного лідерства як така, що безпосередньо пов’язана зпроблематикою еліти.
4. Головніштрихи до портретусучасноїеліти
Головними штрихами допортрету еліти будуть: цінності, досвід/навички та стратегічне бачення.
Цінності –це те, що виділяє еліту серед інших суспільних груп та представників. Вонинаділяють її ідеологією і натхненням до творення.
Досвід та навички– це здатність політичної еліти втілити цінності, перетворити аморфнесуспільство на певний зрозумілий всім образ.
Стратегічнебачення – це, власне, і є той образ який намагаєтьсявтілити еліта. Спробуємо змалювати сучасну еліту за цими штрихами.
Цінності.Помаранчевий переворот та Майдан дали поштовх до розмов про цінності демократіїта свободи. На перший погляд, все виглядало досить природно: люди, які боролисьз авторитарним режимом, є носіями цінностей свободи. Однак, насправді, розмовипро демократію і свободу частіше лунали під час зустрічей з європейцями тарізних форумах, ніж мали своє практичне втілення. Дерибан та переділ власності,якими підмінили обіцяні реформи, свідчать про те, що декларовані цінності небули соціалізовані представниками «нової» еліти. Власне, цінностізасвоюються двома шляхами – через виховання та практичну реалізацію. Перше, вконтексті сучасного покоління політиків, відразу відпада, оскільки вихованівони на радянських цінностях.
Щодо практичноїреалізації, лідери та команди 2004 року були продуктом існуючої системиолігархічного авторитаризму. В реальних, а не декларованих цінностях, помаранчеваопозиція жодним чином не відрізнялася від дійсної влади. Саме тому, переворотбув спрямований на зміну людей, а не зміну системи. В останньому помаранчевінавіть пішли на поступки колишньому режиму.
Відсутність принциповихполітичних цінностей у сучасної еліти підтверджують і інші фактори. Зокрема, незапропоновано жодних цілісних концепцій і стратегій розвитку. Політична елітане змогла зайняти зрозумілу позицію на міжнародній арені. Взагалі, не булостверджено жодної чіткої позиції, яку б послідовно дотримувалися політики.
Фактично, цінностіполітичної еліти є абсолютно тотожними цінностям суспільства, яке перебуває ваморфному перехідному стані.
Передовсім це формула«всього багато і зразу», це колосальна непослідовність,безвідповідальність, опортунізм, недовіра, халатність тощо.
Така еліта не моженічого створити, як і саме суспільство не може себе реорганізувати.
Досвід та навички.Важливо, що чинні політики здобували свій управлінський досвід за Кучми. Тобтозначною мірою вони є носіями старих радянських практик управління. З іншогобоку, знання адміністративних вертикалей створювало можливості для нихвтілювати реформи.
Те, що цих реформ невідбулося, свідчить, що діюча система влади цілком влаштовує еліту. Однак,наявна інституційна структура не спроможна забезпечити інші результати, крімтих, які були впродовж всього періоду незалежності.
Стратегічне бачення.Українська політична еліта наділена баченням, але воно абсолютно нестратегічне. Основною глобальною політичною метою дійсних політиків є здатикраїну в управління більш ефективних сусідів через економічні союзи. Однак, цебачення абсолютно не втілене в стратегію визначених кроків в заданому напрямку.Еліта частіше розраховує на якесь везіння, співпадіння, чи просто добру волю врусі до свого світлого образу.
Відсутністьдовгострокової стратегії привносить хаос і розбалансованість в її діяльність. Разомз тим, будучи безціннісними та безідейними, українські політики наділені тимиегоїстичними і меркантильними вадами, які притаманні пересічним українцям.
Більш конкретними іефективними є стратегії із забезпечення безбідної старості, навчання та заможнемайбутнє дітей тощо.
Власне, шляхукраїнського політика передбачає нагромадження капіталу і вибивання гарантійбезпеки при виході з політики. Це можна спостерігати в діяльності всіх безвинятку політиків, які випадають за борт владного корабля.
Цей портрет, звичайно,трохи грубий. Але він дає зрозуміти, що українська політична еліта – це набірвипадкових, тимчасових людей, нездатних творити, втілювати і досягати. Ціполітики не відповідають вимогам ситуації і не можуть на неї впливати.
Такий стан справспричиняє дві масштабні проблеми, які будуть мати своїм наслідком колапс чинноїеліти. Це: криза рекрутингу та спадковості знань і досвіду.
Стабільна політичнаеліта формується із конкретних середовищ, які забезпечують її компетентнимилюдьми з відповідними цінностями та підходами. Це можуть бути інтелектуальні,бізнесові, військові середовища, залежно від специфіки країни.
В Україні елітаформується хаотично, і єдиним механізмом рекрутингу є ресурси. Тобто українськіполітики апріорі не можуть бути цілісною субстанцією, оскільки представляютьабсолютно різні середовища, різні знання, різні культури тощо. Відповідно, вониприречені на конфлікти і низьку ефективність.
Як наслідок,еліта володіє низьким рівнем політичної легітимності і завжди перебуває підзагрозою знесення.
5. Криза рекрутингу
Кризу рекрутингу можнанаочно спостерігати на списках політичних партій. Не секрет, що після 100 місцяпартійних гігантів БЮТу та ПР починається список близьких родичів, секретарок,водіїв та охоронців.
В 46 мільйонномусуспільстві найбільші політичні партії неспроможні сформувати повноціннийсписок з політичних лідерів своєї сили. Це є наслідком ресурсного відбору, колибільшість фінансового капіталу зосереджена в обмежених руках і відповіднообмежує доступ потенційних лідерів в політику.
В кризі також перебуваєспадковість управлінських підходів. Протягом 5-10 років остаточно почневироджуватися останнє покоління управлінців радянської епохи. Сьогодні, щебільшість представників еліти володіють досвідом та знаннями адекватними доіснуючих інституцій.
Однак, наступнепокоління вже виховувалось в умовах дикого ринку, і абсолютно не володієзнаннями про дійсну структуру інститутів влади та механізмів їх функціонування.Звичайно,існуюча система управління є неадекватною сучасним вимогам зовнішньої ситуації,але вона існує і її реформа чи знесення не можливі без її знання.Вмайбутньому може утворитися ситуація, коли вихід на пенсію великої кількостічиновників середньої ланки, остаточно зруйнує ефективність існуючих інститутівв умовах відсутності нових. Таким чином,колапс сучасної політичної еліти є неминучим. Однак,як в нас кажуть, «святе місце порожнім не буває», і саморуйнуванняполітичної еліти ще не означає появи кращої. Саме по собі саморуйнування – цепроцес, який ніколи немає наперед визначеного кінця.
Тому єдиним і можливимсвідоцтвом про смерть чинної еліти може бути тільки прихід альтернативної.
6. Альтернативнаеліта –шанс збереження татрансформації країни
Альтернативнаеліта – це єдиний шанс збереження та трансформації країни.Поняттяальтернативна еліта необхідно чітко відмежувати від нової еліти. Остання,означає прихід нових політиків зі старими цінностями. Наприклад, Яценюк іДовгий є прикладами нової еліти. Однак, вони не несуть жодної альтернативи, іскоріше є «дітьми» старих політиків.
Альтернативна еліта– це, як мінімум, концептуальна протилежність тому, що існує. Необхідноговорити про виникнення такої еліти на всіх можливих суспільних та регіональнихрівнях. Невелика команда, яка отримає владу, не зможе здійснити реформу старихадміністративних інститутів і буде йти на компроміс з старою бюрократією.Альтернативнаеліта може бути виключно ідеологічною, оскільки тільки ідеологія можезабезпечити її цілісність і протистояння загальним тенденціям. Це одна зключових рис. Виходячи ізпринципового протиставлення чинній еліті, та особливого завдання виконанняформотворчої місії, можна виділити дві базові цінності альтернативноїеліти:відповідальність та гідність.
Наявністьвідповідальності формує стійкість переконань,послідовну політичну історію і загартовує еліту в тому, у що вона вірить. Щобпретендувати на статус альтернативної, еліта мусить ставити відповідальність зазадекларовані ідеї вище ситуативних рішень і досягнень.
Фактично,відповідальність та послідовність мають гарантувати досягнення довгостроковоїстратегії отримання влади.
Водночас, гідністьповинна забезпечити волю до результату та жорсткість по відношенню до іншихгруп. Гідність завжди виростає із усвідомлення правильності власних дій тавласних сил. Таким чином, гідність формує принциповість, цілеспрямованість,впевненість.
Досвід/знання.Великою мірою досвід альтернативної еліти формується їїполітичною історією. Еліта, яка легко і швидко отримуєвладу, однозначно не може бути альтернативною, оскільки її цінності та ідеї невистраждані, неосмислені, і не соціалізовані.
Політична історія, якапередбачає жорсткі конфлікти та виживання в умовах протистояння з іншимигрупами та інститутами старої влади, формують досвід відстоювання своїхпозицій, безкомпромісність в принципових питаннях. Разом з цим, формується іуправлінський досвід. Боротьба за владу вимагає організованості, стратегічної ітактичної продуманості. Альтернативна еліта впроцесі боротьби виробляє чіткі механізми прийняття рішень, системипрогнозування ризиків, оперативне реагування тощо. Зовнішні обставини, такі якбрак ресурсів та тиск, також наділяють її креативністю та інноваційністю.Протистояння з інститутами влади наділяє альтернативну еліту знанням староїадміністративної структури. Як кажуть «ворога треба знати вобличчя».Це знання по своїй суті є опозиційним і воно спрямоване навиявлення та трансформацію основних недоліків існуючої системи. Відповідно,ідеологічність та опозиційність сприяють народженню альтернативних концепційсамої влади.
Стратегічне бачення.Безсумнівно, альтернативна еліта наділена комплексними стратегіями. Цістратегії є наслідком історії політичної боротьби. Вони виникають шляхомвідточування та втілення основних ідеологічних позицій. Важливо, щоб еліта буланаділена стратегічним баченням політичних трансформацій на двох рівнях:внутрішньому та міжнародному. Оскількивнутрішнє протистояння і боротьба закладають бачення необхідних змін, але цізміни не можливо здійснити без врахування зовнішнього тиску. По факту,альтернативна еліта після перемоги потрапляє в нове конкурентне середовищеполітичних груп. Відсутність стратегічного бачення для зовнішньої політикивеликою мірою прирікає на невдачі внутрішні реформи.Рольта вплив міжнародних груп на внутрішню політику значна, і у випадку жорсткогопротистояння, альтернативна еліта змушена запроваджувати авторитарнийвнутрішній режим. З іншого боку, еліта може вибирати підтримку тих чи іншихгруп і вливання в них. Знову ж таки, портрет досить абстрактний, оскільки насьогоднішній день важко передбачити соціально-історичний контекст, в якому будеформуватись альтернативна еліта і які ідеологічніпідходи вона буде сповідувати.

Висновок
 
Побудова власноїсильної держави, консолідація правлячої верхівки, оновлення політичного класу — важливі завдання сучасності.
У цьому сенсіважливим є використання досвіду української держави. Як би там не говорили, Українамає його і може використовувати у власних цілях.
На мій погляд,підвищення рівня інтелігентності тих, хто репрезентує сьогодні владу, було бдоречним. Принаймні це сприяло б оздоровленню моральної атмосфери в країні. Потрібне усвідомлення персональної відповідальності, якезавжди було визначальною рисою інтелігентної людини. І не має ваги, стосуєтьсяце буденних питань чи державних інтересів. На жаль, за роки незалежності цей принцип не був покладений воснову функціонування українського владного олімпу, в культуру йогоуправлінської діяльності, що значною мірою зумовило безсистемністьстратегічного прогнозу і планування в державі.
Не американці створилиСША, а група політичних масонів, які перебували на керівних посадах в колоніях.
Не німці створили Німеччину,а амбіційний і хитрий Бісмарк. Не європейці створили ЄС, а членихристиянсько-демократичного клубу Шуман, Аденауер та Гаспарі.
Лозунг «створилиІталію – тепер необхідно створити італійців» – діє по відношенню до кожноїдержави. Політична еліта несе відповідальність за своє творіння.
Своєюповедінкою — проголошуючи високоморальні цінності і одночасно їх порушуючи — правляча політична еліта України розбещує суспільство, що призводить до корозіїморальних цінностей.
Уполітико-управлінській практиці багатьох громадських діячів широковикористовуються популізм, маніпулювання громадською думкою, інтриги, збираннякомпромату на суперника.
Уполітичній сутичці опинилися всі: і патріархи від політики, і олігархи, ітехнократи, і молоді реформатори, і регіональні лідери, і ЗМІ.
Такимчином, нинішня політико-управлінська еліта практично не може опертися наскільки-небудь міцну основу публічного авторитету. Люди не вірять в те, що усвоїх діях влада керується щирим бажанням чесно служити народу.
Надумку громадськості, куди ближче до істини інше: націленість на задоволенняособистих інтересів, низька професійна компетентність у політиці і державнихсправах, бюрократизм.
Усуспільній свідомості склалася міцна думка про «меркантильність»мотивів політико-управлінської еліти, прагнення не просто зайняти гідне місце всуспільстві, а перш за все отримати матеріальні привілеї і політичні почесті,не говорячи вже про етичну охайність.
У цілому теперуже зрозуміло, що становлення політико-управлінської еліти сучасної Українипротікає в рамках так званої «адміністративно-номенклатурної моделі»,суть якої полягає в тому, що влада поступово зосереджується в руках політиків івищого чиновництва, значна частина яких — вихідці з колишніх елітних прошарків,хоч і другого ешелону. І це не українська інновація.
Дуже багатодемократів-реформаторів в Іспанії, Португалії, в країнах Латинської Америки іСхідної Європи також вийшли з надр старої правлячої еліти. Важливеінше: це люди, які не несуть основної відповідальності за минуле. Вонираніше інших усвідомили порочність старої системи і уловили нові тенденціїсуспільного буття, більшою мірою виявились прихильниками принципів демократії іринкових відносин, цивільних свобод і гласності. У масі своїй целюди не жорсткої ортодоксальної орієнтації, вони знайшли в собі сили першимизвільнитися від організаційних і ідеологічних ланцюгів тоталітаризму, виявилисьмобільнішими, сміливішими і рішучішими.
Можна сказати, щоколишня партійно-номенклатурна еліта як система зруйнована. Але вплив вихідцівз колишньої політико-управлінської верхівки як і раніше істотний. Вони і заразволодіють досить міцними соціальними ресурсами. Їх сила — у володінні досвідомуправлінської діяльності, особистих зв’язків, знанні принципів роботи апарату,клановій солідарності. Значна їх частина опинилася на стороні нових властей напереконання і з щирим бажанням допомогти демократичним перетворенням.
Але не можна не бачитище одну, не менш значну частину, яка, знов отримавши право голосу і набувшисамовпевнених манер, з тією ж «більшовицькою несамовитістю» руйнуєзалишки існуючої управлінської вертикалі.
Найімовірніше,ця категорія старої номенклатурної еліти ніколи і не була носієм комуністичногосвітогляду. Вона була і залишилася борцем за теплі місця всистемі влади. Її представники і зараз готові підтримувати будь-яку владу, лишеб зберегти своє становище політичного чиновника.
Вони, як і раніше,вкрай небезпечні для влади й суспільства. Небезпечні не диктаторськимизамашками або поверненням до минулого (це практично неможливо), а своєюнездатністю до історичної дії, пристосовництвом, імітацією прогресивності,гучною соціальною демагогією. Небезпечні своїм честолюбством, прагненнямволодіти владою, не розуміючи її призначення, не маючи високих етичних якостей,небезпечні нездатністю ефективно реалізувати цю владу, небезпечні тим, що своєюзарозумілістю і клановою орієнтацією закривають шлях у вищі владні інстанціїдля людей, сильних розумом і цілісним світобаченням.
Характерною рисоюсьогодення в Україні є перманентний процес оновлення, що виводить на сценунових і недосвідчених управлінців, перетворюючи молодість на самостійнийполітичний капітал.
Така практика далеко незавжди стабілізує владу і підвищує її авторитет. Частіше — навпаки, знижує їїпотенціал, робить владу уразливою і нестійкою. І сьогодні немало представниківеліти, які вважають, що найбільш природним для керівника є не професіоналізмполітика, а політиканство, виверткість, хитрість, уміння маневрувати.
Причинасуспільної неефективності сучасної української політичної еліти — не увідсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до увагиінтереси суспільства [9,33-55]. Така потреба може диктуватися або моральнимизасадами еліти, або механізмами її політичної відповідальності, або тискомгромадянського суспільства.

Література
 
1.Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методипідготовки. — К., 2003. — 180 с.
2. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко.- К.: ВЦ «Академія», 2003. — 278 с
3.КреміньВ.Г.Політологія. Підручник// За загальною редакцією проф. Кремінь В.Г. проф. Горлача М.І. – Харків "Єдінорог",2001. — 186 с.
4.Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995. –197с.
5.Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – К.: Грайлик, 1993.
6.Основиполітології: Курс лекцій. /За ред. Б. Кухти — К., 1992 — Ч. 1. — С. 236
7.Суспільнатрансформація і державне управління: Політично-правові детерминанти. — К.:Видавн. дім Ін Юре, 2003. — 496 с.
8.Полохало В. Правляча еліта та контреліта в сучасній Україні // Демократія вУкраїні. Минуле і майбутнє. — К., 1993.
9.Правляча еліта сучасної України: соціологічний портрет / М. Шульга, О. Потєхін,Н. Бойко та ін. // Вісник НАН України. – 1998. – № 7 – 8. – С. 33 – 55.